Греція, Болгарія, Ватикан

Греція, Болгарія, Ватикан

Греція

У столиці Греції Афінах разом із населенням порту Пірей проживають 3,3 млн. осіб. Місто було назване на честь богині війни Афіни Паллади. Це місто, де легенда й історія складають одне ціле. Із будь-якої його частини видно Акрополь – символ грецької цивілізації та Парфенон – храм покровительки міста. Афіняни пишаються своїм Національним археологічним музеєм, що має найбільшу у світі колекцію давньогрецького мистецтва. Афіни –
це не тільки скупчення архітектурних визначних пам'яток. Це найбільший промисловий, культурний, торговельний центр країни.

Салоніки
– друге за розміром і значущістю місто з населенням близько 372,1 тис. осіб. Воно вважається столицею Північної Греції. Салоніки були засновані ще в 315 р. до н.е. царем Кассандром і названі на честь зведеної сестри Олександра Македонського. У наш час Салоніки – сучасне місто з розвиненою промисловістю, процвітаючою торгівлею й величезною кількістю туристів.

Культура
. Греція дійсно вважається «колискою європейської цивілізації». Греки подарували світу неперевершені витвори драматургії, скульптури, архітектури. Греція – батьківщина православ'я, а на основі грецького алфавіту виникли коптський, Готський, слов'янський кириличний алфавіти.

В Афінах у V ст. до н.е. показував вистави давньогрецький театр. Античні трагедії Софокла, Есхіла, Еврипіда й у наш час ставлять на сценах сучасних театрів.

Зі священною горою Олімп, що розташована в Північній Фессалії, пов'язана літературна спадщина Еллади – грецька міфологія.

У 1991 р. в Афінах відбулося святкування з нагоди 2500-річчя демократії, що зародилася на цій давній землі.

Давня Греція є батьківщиною Олімпійських ігор. Ці змагання сильних, сміливих і вправних спортсменів проходили раз на чотири роки в місті Олімпія на північному заході Пелопоннесу із 776 р. до н.е. до 393 р. н.е. Традиція Олімпійських ігор пройшла крізь час і була відроджена: у 1896 р. в Афінах відбулися перші Олімпійські ігри. А у 2004 р. Олімпіада повернулася на давню землю Еллади й знову пройшла в Афінах.

У районі гори Афон – святині християнського світу – створена Афонська чернеча республіка, якою управляє Священна рада. Тут розташовані унікальні монастирі, що є духовними центрами християнства.

На кордоні Македонії та Фессалії розташована одна з найзнаменитіших визначних пам'яток Греції – Метеора Монастерія («Монастирі, що піднесені до неба»). 24 монастирі, які її складають, були зведені в XVI ст. на вершинах стрімких скель. Вони славляться унікальними колекціями ікон, давніх рукописів, витворів мистецтва.

Праці видатних давньогрецьких учених і мислителів стали основою багатьох сучасних галузей знань. Геродот – «батько історії» – перший грецький і європейський історик, великий мандрівник, географ. Гіппократ – грецький лікар і педагог, «батько медицини», автор великої збірки «медичних творів». Сократ – грецький філософ, ідеї якого покладені в основу подальшого розвитку філософських шкіл. Платон – грецький філософ, мислитель, послідовник навчання Сократа й Піфагора, творець філософської школи. Аристотель – філософ, учений, вихователь і вчитель Олександра Македонського. Гомер – сліпий поет, автор епічних поем «Іліада» та «Одіссея».

Господарство
. Греція – індустріально-аграрна країна із середнім рівнем розвитку. За основними економічними показниками Греція поступається більшості інших країн – членів ЄС. Основою економіки Греції є туризм і сільське господарство.

Робота грецької промисловості спрямована в основному на внутрішній ринок. Найбільш розвиненою є легка й харчова промисловість. Саме в цих галузях виробляється основна частина промислового експорту країни: бавовняні тканини, взуття, килими, шуби з натурального хутра, маслини, маслинова олія, тютюн, вина, соки. Мінеральні ресурси Греції не відрізняються розмаїтістю, проте є великі родовища бокситів, нікелевих руд, бурого вугілля, піриту. Розвивається видобуток бокситів (алюмінієвих руд), нікелевих руд, срібла, міді, кольорового мармуру. Обробні галузі представлені чорною та кольоровою металургією, хімічною промисловістю (виробництво кислот і мінеральних добрив).

Машинобудування представлене галузями, що випускають обладнання для сільського господарства й виноробства.

Основа сільського господарства країни – рослинництво. Вступ до ЄС визначив пріоритетні культури: маслинові дерева, виноград, цитрусові, тютюн, бавовна. Для внутрішніх потреб вирощуються кукурудза, пшениця,, соняшник, цукровий буряк, ячмінь, рис. У тваринництві переважає розведення овець і кіз. Досить розвинене рибальство.

Сфера послуг – найсучасніший сектор грецької економіки, що динамічно розвивається. Найважливіші галузі: банківська справа, торгівля, надання суден в оренду й туризм.

Грецький торговельний флот – один із найбільших у світі, він не тільки забезпечує потреби країни в морських перевезеннях, але й служить «світовим візником». Оренда суден іноземними компаніями приносить Греції прибуток більше ніж в 1 млрд. доларів на рік.

За останні два десятиліття туризм перетворився на одну з основних статей доходу. Греція посідає 15-е місце у світовій класифікації туризму, приймаючи щорічно в середньому близько 10 млн. осіб. А в окремі роки кількість туристів перевищувала кількість населення самої Греції (2004 р. – близько 14 млн. осіб).

Болгарія – країна рожевих пелюсток

Територія та географічне положення
. Республіка Болгарія – унітарна держава, що складається з 28 областей і приєднаної до них столиці Софії. Країна розташована в Південно-Східній Європі, у східній частині Балканського півострова. Географічне положення Болгарії характеризується тим, що це балканська, придунайська й причорноморська країна.

Історія, природні умови й особливості сучасного соціально-економічного розвитку Болгарії мають подібні риси із сусідніми країнами – Румунією, Туреччиною, Грецією, Македонією і Сербією. Разом із Туреччиною Болгарія утворює своєрідний міст між Європою та Азією.

Природа
. На півночі країну омиває Дунай, поруч розташована основна житниця країни – Нижньодунайська рівнина, у центральній частині – мальовничі гірські пасма зі знаменитою Казанликською долиною, а на півдні – Верхньофракійська (Марицька) низовина. Чорне море омиває східну частину країни, де розташовані чудові піщані пляжі.

Основні хребти й рівнини простягаються в широтному напрямку. Гірська система Стара Планина (Балканські гори) ділить країну на дві майже рівні частини, але їх можна легко подолати за допомогою численних перевалів. Найбільш відомим є перевал Шипка (1334 м). На південному заході розташована гірська система Родопи, до якої входять власне Родопи, а також масиви Пірин і Рила з найвищою вершиною – горою Мусала (2925 м).

Північна частина країни розташована в межах помірного континентального клімату, а в міру наближення до Чорного моря клімат стає більш м'яким, середземноморським. Середня температура січня від -2 °С до +2 °С (у горах до -10 °С), середня температура липня на рівнинній території від +19 °С до +25 °С. На рівнинах нерідко трапляються посухи, за рік випадає 450-600 мм опадів, а в горах їхня кількість збільшується до 1300 мм, причому значна частина випадає у вигляді снігу.

Найбільші річки Болгарії – Дунай, Мариця, а також притоки Дунаю: Іскир, Осим, Янтра. Близько ЗО % площі зайнято лісами. В основному тут ростуть бук і дуб, у Рила-Родопських горах – хвойні дерева.

Болгарія бідна на паливні ресурси, тому змушена імпортувати нафту, газ, вугілля. Із мінеральних ресурсів є запаси мідних руд у відрогах Средна-Гори й Стара-Планини, свинцево-цинкових руд у Родопських горах, кам'яної солі – на захід від Варни. У країні багато мінеральних джерел.

Історичний розвиток
. У І ст. н.е. територія сучасної Болгарії була завойована Римом, а в 395 р. вона ввійшла до складу Візантійської імперії. Протоболгари – народ тюркського походження – жили в V ст. у степах Швденно-Східної Європи. У 679 р. вони перетнули Дунай і заснували на землях, відвойованих у Візантії, свою державу, що ввійшла в історію як Перше Болгарське царство. Уже на початку VIII ст. візантійський імператор Юстиніан II визнав незалежність Болгарської держави.

Періодом найважливіших подій у житті країни стали роки правління Бориса І (852–889). Саме в цей час був створений слов'янський алфавіт. Відомо, що проповідники – брати Кирило й Мефодій переклали слов'янською мовою текст Літургії та почали здійснювати у Великій Моравії богослужіння слов'янською мовою. Вигнані з Моравії учні Мефодія знайшли собі притулок у Болгарії. Тут і був створений новий слов'янський алфавіт, що згодом дістав назву «кирилиці» – на честь молодшого брата Кирила. Із того часу Болгарія стала колискою слов'янської писемності, а слов'янська мова поряд із латинською та грецькою стала третьою найважливішою мовою у Європі.

У 1187–1396 рр. існувало Друге Болгарське царство. Воно було засноване болгарськими дворянами (болгарами), братами Петром і Асенем І.

У XIV ст. болгари неодноразово воювали з візантійцями, монголо-татарами, греками й угорцями, відстоюючи свою волю. Однак наприкінці XIV ст. країна все-таки була завойована османами. У 1393 р. турецькі війська ввійшли в тодішню столицю Болгарії Тирново, а цар Іван Шишман, що перебував на престолі, був страчений. Так закінчилася 210-літня історія Другого Болгарського царства. Період турецького ярма вважається найпохмурішим у болгарській історії. Захоплення території супроводжувалося релігійним тиском – була знищена болгарська патріархія, зруйновані монастирі й культурні пам'ятки. Турецьке ярмо проіснувало майже п'ять століть, до XIX ст., поки на допомогу повсталим болгарам не прийшли російські війська. З березня 1878 р., згідно із Санстефанським мирним договором, Болгарія стала автономним князівством. ВІД того часу почалася історія Третього, й останнього, болгарського царства. У країні почався розвиток товарного сільського господарства, з'явилися великі промислові підприємства. У 1900 р. їхня кількість зросла до 200, а найбільшу роль відігравали легка й харчова індустрія.

У XX ст. Болгарія неодноразово воювала. Під час Другої світової війни уряд вибрав союзником Німеччину – надто великою була економічна й політична залежність від цієї держави (на Німеччину припадало 2/3 зовнішньоторговельного обігу). Із закінченням війни завершилася історія останнього Болгарського царства, і у вересні 1946 р. Болгарія була проголошену Народною республікою. Зараз вона є, парламентською республікою.

Із 1 січня 2007 р. Болгарія є членом ЄС.

Населення
. Країну населяють в основному болгари (84 %), що належать до південної групи слов'янських народів. На півдні країни проживають кілька сотень тисяч турок, вони складають близько 10 % жителів країни, ще 5 % – цигани. Традиційна релігія – православ'я, однак під час турецького панування невелика частина болгар була навернена в мусульманство, тому тут представлена й ця світова релігія. У країні дуже несприятлива демографічна ситуація – смертність значно перевищує народжуваність, зменшується частка населення молодшої вікової групи. Особливо низькою є народжуваність у сільській місцевості, наслідком чого є «старіння» жителів і відтік працездатного населення в міста. Середній вік болгарина – 40,5 року. Це один із найнижчих показників у світі.

Індустріалізація Болгарії, що розгорнулася в другій половині XX ст., супроводжувалася швидким зростанням міського населення, і зараз воно складає 69,8 % від усіх жителів країни. Великих міст у країні небагато. Серед них своїми розмірами й значенням вирізняється столиця – Софія
(1,04 млн. осіб). Тут проживає кожний восьмий болгарин і зосереджена п'ята частина промислового виробництва країни. Найбільша кількість підприємств машинобудування (верстатобудування, електроніка, електротехніка, приладобудування), металургії, хімічної, харчової та легкої промисловості.

У Софії багато пам'яток архітектури: храм Святої Софії, представлений на гербі міста, Софійський кафедральний собор Олександра Невського із всесвітньо відомими іконами й фресками, а також церква Бояна, що включена в списки пам'яток культури, які охороняє ЮНЕСКО.

У другому за розмірами місті й економічному центрі Верхньофракійської низовини – Пловдіві
(360 тис. осіб) – розташовані відомі фортечні споруди фракійського періоду, руїни османських мечетей, давньоримський амфітеатр із величними мармуровими статуями, декоративними колонами й аркадами.

Культура
. У культурі болгар відбилася історія всієї країни. Боротьба з поневолювачами сприяла консолідації болгар, підтримуванню національної самосвідомості. Про цей час нагадують такі різновиди фольклору, як юнацький і гайдуцький епоси, де виспіваються подвиги болгар, що воювали проти турків.

У країні зберігається звичай відзначати свята з хлібом, сіллю, червоним перцем, гілкою червоної герані й червоним вином.

Господарство
. Основою економіки Болгарії залишається промисловість. Традиційно більше значення має харчова галузь, насамперед виробництво овочевих і плодових консервів, а також вин. У машинобудуванні важливим напрямком тривалий час залишалося виробництво підйомно-транспортного обладнання. Але останнім часом стратегічним сектором розвитку стали електротехніка й електроніка, на 200 підприємствах країни виробляють комп'ютерне й канцелярське обладнання, засоби комунікації, побутові прилади. Серед інших галузей промисловості найважливішими є металургія, хімічна й легка (трикотаж).

Як і в багатьох сусідів, у Болгарії великим є значення сільського господарства. Найбільшу роль відіграє рослинництво.. Головні зернові культури – пшениця й кукурудза, технічні – соняшник, цукровий буряк, соя. Також тут вирощується багато фруктів (яблука, груші, персики). Країна посідає значне місце у Європі за виробництвом на душу населення овочів, винограду, ефіроолійних культур. Серед останніх особливо відома культура казанликської троянди. За виробництвом та експортом трояндової олії Болгарія виходить на перше місце у світі.

Одним із важливих джерел фінансових надходжень до бюджету країни є іноземний туризм. Болгарію щорічно відвідують більше ніж 3 млн. туристів, а доходи від їхнього прийому й обслуговування перевищують 1,5 млрд. доларів. Популярність мають гірські й морські курорти, насамперед Сонячний Берег (Сльнчев Бряг) поблизу міс та Несебер. Інший кліматичний курорт – Золоті Піски
(Златни Пясьци) – простягнувся неподалік від головних морських воріт країни – порту Варна. Його чудові піщані пляжі завширшки до 100 м простягаються на 3,5 км. Тут розташовані готелі, кемпінги, басейни, тенісні корти й спортивні майданчики.

Основа транспортної мережі Болгарії – залізниці й автомобільні дороги, зростає роль трубопроводів. Територією Болгарії проходять міжнародні транспортні магістралі, головними з яких є електрифікована залізниця й автомагістраль, що пов'язують Балкани з Південно-Західною Азією.

Ватикан – найменша країна світу

Територія та географічне положення
. Держава-місто Ватикан, центр католицької церкви, резиденція її голови – Папи Римського розташована в західній частині Рима, на пагорбі Монте-Ватикано. Майже з усіх боків територія Ватикану огороджена середньовічними фортечними стінами.

Історичний розвиток
. Свою назву держава дістала за однойменним палацом – резиденцією Папи Римського, що правив до 1870 р. Папською областю. Про початок будівництва Ватикану немає точних відомостей. Деякі дослідники відносять його до часів Константи-на Великого, інші – до часу Папи Симмаха (VI ст.). У зв'язку з тим, що Ватикан був побудований як папська резиденція, його історія нерозривно пов'язана з історією церкви й папства. Історія християнської церкви почалася більше ніж 2 тис. років тому, коли стали з'являтися перші громади послідовників молодої релігії – християнства. Перші християни спочатку зазнавали переслідувань із боку/римської влади, однак нове вчення швидко набуло популярності й стало основною релігією Римської імперії. Спочатку римський єпископ не мав яких-небудь особливих монополій порівняно з єпископами інших міст,, але збільшення кількості християн призвело до необхідності створення загального керівництва для прихильників віри. Рішення про обрання римського єпископа головою всіх християн дало можливість створити церкву, здатну здійснювати ефективне керівництво віруючими, майном, боротися з новими релігійними течіями, поширювати вчення Христа серед язичників. У VI ст. римський єпископ прийняв титул папи (від латин, рара,
від грец. рарраз –
«батько»). Він також мав ще один титул – понтифік {ропіфх
– первосвященик), що в перекладі означає «будівник мостів».

Починаючи з VIII ст. римські папи одержали право на управління Римом і навколишніми землями. Тепер вони були не тільки духовними владиками, але й світськими государями. їхня держава дістала назву Папської області й проіснувала до 1870 р. 20 вересня 1870 р. під час франко-прусської війни з Папської області була виведена французька папська гвардія, область як самостійна держава припинила своє існування, а столиця папської держави – Рим – стала столицею Італії та разом із територією Папської області ввійшла до складу італійської держави. Папа Пій IX, що перебував у той час на престолі, оголосив себе «в'язнем Ватикану», замкнувся у Ватиканському палаці на знак невизнання нової держави. Так виникло «Римське питання» – конфлікт між Ватиканом та Італійською державою.

Світська влада пап була відновлена, щоправда, у значно менших масштабах, у XX ст. Папою Пієм XI, що підписав 11 лютого 1929 р. Латеранські угоди з Італійською державою, згідно з якими була створена держава Ватикан, визнаний її міжнародний суверенітет, а церква одержала особливі привілеї в країні й фінансові компенсації.

Сьогодні Ватикан – міжнародний центр католицької церкви й резиденція його голови Папи Римського. Територія держави включає площу й собор Св. Петра, папські палаци, сади й прибудови, а також ряд церков і будинків, розташованих у різних куточках Рима та його околиць. Ватикан є державою-карликом – найменшою за площею державою світу.

За формою державного правління Ватикан – теократична (від грец. теос –
бог, кратос –
влада) монархія, тобто держава, у якій світська й духовна влада належить одній людині. Папа за допомогою римської курії – центрального адміністративного апарату католицької церкви – керує всією церквою та її численними організаціями. Головних католицьких ієрархів – кардиналів, єпископів – папа призначає серед представників духовенства різних країн.

Папа Римський, що обирається довічно колегією кардиналів (конклавом), володіє верховною законодавчою, виконавчою й судовою владою.

Сучасна католицька церква бере активну участь у розв'язанні найважливіших проблем людства. Величезні зміни, що визначають її теперішню специфіку, уніс Папа Іоанн Павло II (світське ім'я Кароль Войтила), обраний у 1978 р. Він став першим понтифіком-слов'янином. На початку 2005 р. Іоанн Павло II переніс складну операцію, після якої через кілька тижнів помер. Спадкоємцем Папи Іоанна Павла II став обраний конклавом Папа Бенедикт XVI.

Ватикан як держава має всі необхідні атрибути: свою валюту – ватиканську ліру, прапор, гімн, власну пресу, банк, дипломатичні представництва, секретні архіви, армію – швейцарську гвардію (54 особи), свої навчальні заклади, музеї, бібліотеки й навіть сервер Інтернет. При папському престолі розташовані представництва більше ніж 50 країн.

Ватикан володіє комерційними кінокомпаніями, що випускають фільми на релігійну й біблійну тематику. У розпорядженні Ватикану близько 800 радіостанцій, які щодня ведуть передачі ЗО мовами.

Католицька церква є великим власником. На різних континентах вона має величезні багатства у вигляді сотень тисяч гектарів землі й акцій промислових і фінансових компаній. («Дженерал Моторз», «Шелл», «Дженерал Електрик» тощо). Ватикан – солідний «банкір», його капітали розміщені в найбільших банках світу, а також у ватиканському «Банку Святого Духа», Римському банку й Комерційному банку Італії.

Про величезну міць Ватикану свідчать його валютний і золотий фонди, що складають більше ніж 12 млрд. доларів.

Для координації фінансової діяльності в 1968 р. була створена спеціальна Префектура з економічних справ. Усі продукти, промислові товари й електроенергія імпортуються.

Культура
. Будівлі Ватикану являють собою грандіозний архітектурний комплекс, де храми, палаци, фортечні споруди поєднуються з витворами садово-паркового мистецтва. Урочистим входом до Ватикану служить облямована колонадами площа Святого Петра, оформлена в стилі бароко. Колонади ведуть до собору Святого Петра. На місці сучасного собору в 324 р. за наказом імператора Костянтина була побудована велична палеохристиянська базиліка. Відтоді собор піддавався численним реконструкціям аж до 1506 р., коли його відновлення було доручене архітекторові Браманте, у чому також узяли участь Рафаель, Перуці, Сангалло й Мікеланджело.

На початку XVII ст. архітектор Мадернт вирішив побудувати собор у формі латинського хреста. Йому належить проект фасаду. Пізніше, у 1667 р.,архітектор Берніні створив напівкруглу колонаду площі Святого Петра, будівництвом якої завершилася реконструкція собору й площі Святого Петра, що тривала 161 рік.

Ще із часів Відродження римські папи збирали твори античного мистецтва, і вже у XVIII ст. ватиканський музей – Пінакотека – був найбільшим у Європі.

У бібліотеці Ватикану, що була заснована в 1475 р., зберігається рідкісна колекція манускриптів, книжкових мініатюр і бібліографічних раритетів.

При Ватикані діє Папська академія наук, заснована в 1603 р. Метою її роботи є сприяння дослідженням у галузі фізики, математики, природознавства. Папські академіки призначаються Папою Римським із видатних учених різних країн.