Тваринний світ савани

- явище унікальне. Ні у одному куточку Землі на пам'яті людства не було такого достатку великих тварин, як в африканських саванах. Ще на початку XX ст. незліченні стада травоїдних тварин кочували на просторах саван, переходячи з одного пасовища на інше або у пошуках водопоїв.

Їх супроводили численні хижаки - леви, леопарди, гієни, гепарди. За хижаками йшли пожирачі падали - грифи, шакали. Корінне населення Африки займалося полюванням здавна. Проте, поки людина була озброєна примітивно, зберігалася свого роду рівновага між спадом тварин і приростом їх поголів'я. З приходом білих колонізаторів, озброєних вогнепальною зброєю, положення докорінно змінилося. Із-за надмірного полювання чисельність тварин швидко скоротилася, а деякі види, як, наприклад, квагга, білохвостий гну, блакитна кінська антилопа, були винищені повністю.

Обгороджування приватних володінь, прокладення доріг, степові пожежі, відкриття значних площ і розширення скотарства посилили тяжке положення диких тварин. Нарешті, європейці, безуспішно намагаючись боротися з мухою цеце, влаштували грандіозну бійню, і більше 300 тис. слонів, жирафів, буйволів, зебр, гну і інших антилоп було розстріляно з рушниць і кулеметів з автомашин. Багато тваринних загинуло і від чуми, занесеної з рогатою худобою. Зараз можна проїхати сотні кілометрів по саванах і не зустріти жодну велику тварину. Газель Гранту. На щастя, знайшлися далекоглядні люди, які наполягли на створенні заповідників, де всяке полювання і господарська діяльність були заборонені.

Уряди нових незалежних держав Африки, що скинули ярмо колоніалізму, зміцнили і розширили мережу таких заповідників - останніх притулків диких тварин. Тільки там може ще людина милуватися видом первісної савани. Антилопа коногони. Серед багатьох видів копитних, що населяють африканські савани, найчисленніші, - блакитні гну, такі, що відносяться до підродини коров'ячих антилоп. Орикс. Зовнішність гну настільки своєрідна, що його дізнаєшся з першого погляду: коротке щільне тіло на тонких ногах, важка, така, що обросла гривою і прикрашена гострими рогами голова, пухнастий, майже кінський хвіст. Поряд із стадами гну завжди можна зустріти табунці африканських коней - зебр.

Також характерні для савани, але більш нечисленні газелі - газель Томсона, яку здалека можна упізнати по чорному, постійно такому, що сіпається хвосту, і більша і світліша газель Гранту. Газелі - найвитонченіші і швидші антилопи савани. Блакитні гну, зебри і газелі складають основне ядро травоїдних тварин. До них приєднуються, іноді у великому числі, руді, схожі на газелей імпалі, величезні ваговиті канни, зовні нескладні, але виключно прудконогі конгони, з вузькою довгою пикою і круто загнутими S -подібними рогами. Місцями зустрічається багато сірувато-бурих довгорогих водяних козлів, родичів конгони, - драговині, яких можна упізнати по фіолетово-чорних плямах на плечах і стегнах, болотяних козлів - дрібних струнких антилоп з красивими ліровидними рогами.

До рідкісних антилоп, яких навіть в заповідниках можна зустріти лише випадково, відносяться орикси, довгі прямі роги яких нагадують шпагу, могутні кінські антилопи і мешканці чагарникової савани - куду. Закручені в пологу спіраль рогу куду по праву вважаються красивими. Одна з найбільш типових тварин африканської савани - жираф. Колись численні, жирафи стали однією з перших жертв білих колоністів : з їх величезних шкур робили дахи для возів. Зараз жирафи повсюдно під охороною, але чисельність їх невелика. Найбільша наземна тварина - африканський слон.

Особливо великі слони, що мешкають в саванах, - так звані степові слони. Від лісових вони відрізняються ширшими вухами і потужними бивнями. На початок нашого століття чисельність слонів так скоротилася, що виникла небезпека їх повного зникнення. Завдяки введеній повсюдно охороні і створенню заповідників зараз слонів в Африці стало навіть більше, ніж було сто років назад. В основному вони живуть в заповідниках і, вимушені годуватися на обмеженій території, швидко руйнують рослинність. Ще сильніші побоювання викликала доля чорного і білого носорогів. Їх роги, які цінуються в чотири рази дорожче, ніж слонова кістка, здавна були жаданою здобиччю браконьєрів.

Заповідники - допомогли зберегти і цих тварин. Бородавочник Африканські буйволи. Чорний носоріг і шпорцева чайка. У африканських саванах багато хижаків. Серед них перше місце, поза сумнівом, належить левові. Леви живуть зазвичай групами - прайдами, до складу яких входять як дорослі самці і самиці, так і підростаюча молодь. Обов'язки між членами прайду розподілені дуже чітко: легші і рухливіші левиці забезпечують прайд їжею, а великих і сильних самців припадає на частку охорона території. Здобич левів складають зебри, гну, конгони, але при нагоді леви охоче їдять і дрібніших тварин і навіть падаль.

Дуже цікаві взаємини левів з іншою хижою твариною африканської савани - плямистою гієною. Вважалося, що гієна живиться головним чином залишками від трапез левів, що вона боязка, малорухома і самостійно майже не полює. Дослідження останніх років показали, що це не так. Виявилось, що гієни полюють вночі (саме тому про полювання гієн нічого не знали), що вони легко вбивають навіть таку велику здобич, як гну і зебра, і що не гієни "паразитують" на левах, а леви - на гієнах! Зачувши голоси гієн тих, що оволоділи здобиччю, леви негайно поспішають туди і відганяють гієн. Буває, що гієни не відступають і змушують лева віддалитися.

Як показали досліди, левів легко принадити, якщо програвати магнітофонний запис переклички гієн. До речі, тільки останнім часом стало достовірно відомо, що гієни нерідко нападають на людей і дуже небезпечні. Гепард. Птах-секретар годує пташеняти Леви. З інших хижаків савани слід згадати леопарда і гепарда. Ці зовні декілька схожі, але абсолютно різні по образу життя великі кішки зараз сталі досить рідкісні. Головну здобич гепарда складають газелі, леопард же більш універсальний мисливець: окрім дрібних антилоп він успішно добуває африканських диких свиней - бородавочників і особливо павіанів.

Коли в Африці винищили майже усіх леопардів, павіани і бородавочники, розмножившись, стали справжнім лихом для посівів. Леопардів довелося узяти під охорону. Гієна з дитинчатами. Африканські савани надзвичайно багаті птахами. Тільки у савані живе найбільша з сучасних птахів - африканський страус. Дерева часто бувають суцільно обвішані гніздами ткачиків багатьох видів, які поза періодом розмноження багатотисячними зграями кочують у пошуках їжі і нерідко повністю знищують урожай проса і пшениці. У чагарниковій савані особливо впадають у вічі родичі наших курей - цесарки, численні види горлиць, сизоворонок, щурок.

На відкритих місцях полюють на ящірок, змій і сарану і птах-секретар і рогаті ворони, бігають неспокійні шпорцеві чайки, перелітають жайворонки і кам'янки. В повітрі майже завжди можна бачити орла-скомороха - великого куцого хижака, що виробляє у польоті несподівані піруети. Там, де колючі кущі утворюють суцільні чагарники, відшукують корм сліпуче яскраві птахи - блискучі шпаки. Нарешті, по спинах слонів, носорогів і буйволів лазять, точнісінько повзики, невеликі оливково-бурі пташки з червоним дзьобом. Це буйволови птахи, або волоклюї, які постійно супроводжують великих звірів, поїдаючи на них кліщів і інших паразитів.

Картина тваринного світу африканської савани буде неповною, якщо не згадати термітів. Ці комахи представлені в Африці десятками видів. Вони - одні з головних споживачів рослинних залишків. Будівлі термітів, які у кожного виду мають свою особливу форму, - найхарактерніша деталь ландшафту саван. Тваринний світ савани упродовж тривалого часу розвивався як єдине самостійне ціле. Тому міра пристосованості усього комплексу тварин один до одного і кожного окремого виду до конкретних умов дуже висока.

До таких пристосувань відноситься в першу чергу строгий розподіл за способом живлення і складом головних кормів. Рослинний покрив савани тільки тому може прогодувати величезну кількість тварин, що одні види використовують траву, інші - молоді втечі кущів, треті - кору, четверті, - бруньки і бутони. Більше того, ті ж втечі різні види тварин беруть з різної висоти. Слони і жирафи, наприклад, годуються на висоті крони дерева, жирафова газель і великий куду дотягуються до втеч, розташованих в півтора-двох метрах від землі, а чорний носоріг, як правило, зриває втечі біля самої землі.

Такий же розподіл спостерігається і у чисто травоїдних тварин: те, що подобається гну, абсолютно не притягає зебру, а зебра, у свою чергу, із задоволенням щипає траву, повз яку газель проходять байдуже. Африканські страуси. Друге, що робить савану високопродуктивною, - це велика рухливість тварин. Дикі копитні майже постійно на ходу, вони ніколи не вибивають пасовища так, як це робить худобу. Регулярні міграції, тобто пересування, травоїдних тварин африканської савани, сотні кілометрів, що охоплюють, дозволяють рослинності повністю відновитися за порівняно короткий термін.

Не дивно, що останніми роками виникло і зміцніло уявлення про те, що розумна, на науковій основі експлуатація диких копитних обіцяє великі перспективи, ніж традиційне скотарство, примітивне і малопродуктивне. Зараз ці питання інтенсивно розробляються у ряді країн Африки. Австралія - єдиний континент, де збереглися сумчасті тварини. На знімку: сумчастий ведмідь коала. Тваринний світ африканської савани має величезне культурно-естетичне значення. Незаймані куточки з первозданною багатою фауною буквально притягують сотні тисяч туристів. Кожен африканський заповідник - джерело радості для багатьох і багатьох людей.

На рівнинах головна роль належить левові, гепарду, гієні, гаєноподібній собаці і в меншій мірі леопардові. Але царем звірів є лев. Великогривий лев, якого можна побачити в кратері Нгоронгоро, на рівнинах Серенгети і Мара, і справді чудова тварина. Правда, я переконаний, що він поступається азіатському тигрові, що з тигром не може порівнятися силою навіть найбільший лев, але грива надає останньому благородство, якого позбавлений тигр. Зазвичай леви збираються в сімейні групи, які називають прайдами. Об'єднання в подібні групи дає левам біологічну перевагу - задерши велика тварина, вони або негайно тут же пожирають його всі разом, або одні леви вартують тушу, поки інші ходять на водопій. Леопардові, який полює один, доводиться ховати свою здобич на дереві, якщо він хоче її зберегти, а азіатський тигр залягає поблизу від убитої тварини і оберігає його від інших хижаків або ж ховає свою здобич в густих джунглях. Якби тигри, що живуть один, водилися в східноафриканській савані, грифи і гієни неминуче заволодівали б їх здобиччю, тому що хижакові ніде її там заховати на той час, поки він ходить до води.

Леви полюють на усіх мешканців рівнин, починаючи від газелей і кінчаючи буйволами, але найчастіше їх здобиччю стають великі антилопи або зебри. Вважається, що леви живлять особливу пристрасть до кабанів бородавочникам і годинами підстерігають їх у нір.

Прайд зазвичай складається з двох-трьох дорослих звірів і не менше чим двадцяти дитинчат. Лев з'їдає в день близько п'яти кілограмів м'яса, і прайд з десяти левів, щоб бути ситим, повинен вбивати по гну через день. Переважно леви поїдають усі їстівні частини гну, а залишками ласують грифи і гієни, але трапляється, що леви не залишають після себе нічого. У Нгоронгоро я спостерігав прайд з двадцяти трьох дорослих левів, які убили і з'їли цілком антилопу канна. За моїми підрахунками, на долю кожного лева припало двадцять - двадцять п'ять кілограмів м'яса, що складає одну шосту частину його власної ваги. Після трапези, що тривала декілька годин, пересичені леви чотири дні лежали, майже не ворушившись, і було видно, як їх роздуті животи щодня обпадали. На п'ятий день вони трохи пожвавилися, а на шостій або сьомій були готові знову полювати.

Подібні факти примушують замислитися над тим, чи роблять м'ясоїдні, зокрема леви, відчутний вплив на поголів'ї тварин, що становлять їх природну здобич, там, де ці тварини за чисельністю набагато перевершують хижаків.

Очевидно, ревом лев повідомляє інших своїх побратимів, що тут зайняв місце він, і попереджає, щоб вони трималися чимдалі. Втім, можливо, лев хоче сказати не лише це.

Відомо, що леви вбивають навіть молодих слонів, наприклад самців, які, вирішивши вести незалежний спосіб життя, відбилися від рідного стада. Менш великих тварин лев зазвичай кінчає дуже швидко. Інакше і не може бути: будь полювання зв'язане з тривалою боротьбою, леви отримували б серйозні рани, не могли б більше полювати і з часом вимерли б з голоду. Буває, проте, що леви так і не можуть докінчити свою жертву. Я не раз спостерігав, як вони, довівши буйвола-самця до знемоги, поступово пожирають його живим, аби не опинитися перед грізними рогами. Львята, тільки ще початкуючі полювати, теж іноді не відразу можуть впоратися із здобиччю, але незабаром швидко опановують мисливські прийоми. Вони полягають в тому, що, поваливши тварину, лев перегризає йому горло або, здавивши його, душить. Я бачив лева, що перегриз навіть товсту шию буйвола, хоча важко повірити, що він може роззявити лягти так широко.

Леви і інші хижаки рівнин при полюванні керуються в основному зором, хоча нюх розвинений у левів непогано - вони можуть йти по сліду тварини. Лев недостатньо добре розрізняє кольори, і, можливо, зебри, які впадають у вічі людині, левові не так помітні.

Земляна білка (Geosciurus inauris) - ссавець сімейства білячих. На вигляд земляні білки нагадують звичайних, але живуть великими колоніями в норах в саванах, напівпустелях і пустелях на північному сході і заході Африки. Довжина тіла 22-26 см, хвоста 20-25 см, хутро рідкісне, жорстке, без підшерстка, верх рудувато-сірий, з боків від плечей до стегон проходить біла смужка. Часто земляні білки розташовуються по сусідству з іншими колоніальними тваринами - хижаками з сімейства виверрових, сурікатами. Молоді земляні білки і сурікати часто разом грають. Земляних білок часто тримають в неволі як забавних життєрадісних домашніх улюбленців.

Гієни годуються в основному падаллю. Завдяки могутнім щелепам вони без зусиль розгризають навіть найбільші кістки. Але вони не гидуватимуть і живою здобиччю і нерідко вбивають і пожирають навіть старих або хворих левів. Гієни, які вбивають дитинчат, що тільки що народилися, і інших беззахисних мешканців рівнин, особливо гну і газелей, по суті справи, можуть знищити більше за тваринних, ніж леви. Нерідко гієни оточують самицю гну, що збирається розтелитися, і, як вона не прагне відігнати їх, вони хапають її дитинчати через декілька хвилин після його появи на світ. Але очевидно, найчастіше гієни добувають корм, поїдаючи залишки здобичі левів і трупи тваринних, полеглих від хвороб і спраги.

Гієни часто пожирають свої жертви живими. Так само поступають гієноподібні собаки(Lucaon pictus). Вони полюють зграями і переслідують тварину до повної його знемоги. Тоді вони в декілька секунд роздирають його на шматки. Коли в якій-небудь місцевості з'являються гієнові собаки - усе живе приходить в замішання. Нам ці собаки здаються жорстокими звірами, але насправді це цікаві істоти, що заслуговують на серйозніше вивчення. Гієни вночі розшукують падаль по запаху, а вдень видивляються свою здобич. Гиеновие собаки полюють тільки вдень, керуючись зором. Те ж відноситься і до гепардів - найрозумніших мисливців рівнин. Вони відбивають тварину від стада, рухаючись з вражаючою швидкістю, швидко наздоганяють його, валять на землю і вбивають, перегризаючи йому глотку. Лев обирає своєю здобиччю великих тварин, гепард же, навпаки, самою природою призначений для полювання на дрібних травоїдних, швидких газелей і антилоп імпала. У деяких місцевостях гепарди стали зустрічатися рідше, але ніхто не знає чому.

Чепрачний шакал (Canis mesomelas) - близький родич вовків і собак, дещо поступливий їм в розмірах. Схожість з собаками породила версію про походження деяких порід домашніх собак саме від шакала. Шакали широко поширені і легко пристосовуються до будь-яких умов: зустрічається вони на півдні Євразії, в Північній Африці, в Російській Федерації на Північному Кавказі. Живуть шакали в норах, ведуть нічний зграєвий спосіб життя. Харчуються в основному падаллю і дрібними тваринами. Часто шакали супроводжують левів в надії поживитися залишками їх трапези. У африканських народів шакал є символом хитрості, як у жителів Європи - лиса.

В порівнянні з іншими м'ясоїдними леопард вбиває на рівнинах менше за тваринних. Окрім нього, на мешканців рівнин полює ще цілий загін дрібних хижаків - шакали, великовухі лисиці, безліч птахів, змії на зразок африканської гадюки. Велика африканська гадюка в змозі заковтнути цілого довгонога (Реdetes capensis). У савані ніщо не пропадає: якщо здобич не доїдають вночі чотириногі аматори падали, вдень за неї беруться грифи. Залишки тваринного, убитого левом, через декілька годин під'їдаються шакалами, гієнами і грифами.

На відкритих сухих рівнинах Африки, в саванах і пустелях мешкає гепард (Acionyx jubatus), самий прудконогий звір на Землі. У стрімкому кидку за жертвою він може розвивати швидкість до 100 км/ч. Гепард добре пристосований до такого способу полювання : у нього сухе сухорляве тіло з невеликою головою і довгими стрункими ногами, кігті на яких не втягуються, як у інших котячих, а довгий сильний хвіст при бігу виконує роль балансира. Ще зовсім нещодавно гепарди були поширені дуже широко - майже по усій Африці, Передній і Середній Азії, в Південному Казахстані і в Закавказзі. Оскільки гепарди легко приручаються, в Ірані і імперії Великих Моголів їх дресирували і використовували на полюванні. Нині гепарди збереглися головним чином в Африці, лише зрідка вони зустрічаються в Ірані і Афганістані, а з території Середньої Азії, мабуть, зникли зовсім.

Суданський водяний козел (КоЬиs megaceros) - вид, що живе дуже відособлено, його найближчі родичі водяться більш ніж за тисячу кілометрів звідси, в болотах на півдні Центральної Африки. Подовжені копита цього козла широко розставлені і добре утримують його на трясовині. Суданські козли пасуться великими стадами на заболочених ділянках, де левам і гепардам до них не добратися. Рятуючись від переслідування, вони заходять у воду по саму шию. Там же, де мешкає суданський козел, зустрічається біловухий болотяний козел (КоЬиs kob leucotis), підвид звичайного болотяного козла Західної Африки, якого довго вважали винищеним. Забарвлення старих самців помітно відрізняється від забарвлення інших представників виду. У тих шерсть руда, а у біловухого козла - темно-коричнева, і у нього, як видно з назви, білі вуха. Ці козли водяться по обох берегах Нілу, тоді як ареал суданського водяного козла обмежений лівобережним районом провінції Бахр-элъ-Газаль.

У тутешніх болотах водиться одна велика тварина - ситатунга (Тragelaphus spekei) представниця підродини гвинторогих антилоп Tragelaphidae. Ситатунга споріднена бушбоку і навіть піддається гібридизації з ним в неволі. У неї, подібно до суданського водяного козла, довгі, широко розставлені копита, які дозволяють тварині не провалюватися крізь плавучий килим і не угрузати в мулкому грунті. Ситатунга - дуже потайна тварина, вдень тримається в глибині чагарників і виходить годуватися тільки вночі. Незважаючи на порівняльну численність цих антилоп, їх дуже рідко кому вдавалося спостерігати на волі. Болотяний спосіб життя дозволяє ситатунгу уникати хижаків і використовувати кормові ресурси, які недоступні для інших антилоп.

Раніше болота, озера і річки цієї зони кишіли бегемотами, та їх і тепер місцями дуже багато. Другий за величиною представник ссавців Африки добре пристосувався до водного способу життя, вільно плаває і легко ходить по дну водоймищ. У прозорій воді можна спостерігати, з якою вражаючою легкістю і витонченістю пересуваються бегемоти. На землі вони здаються неповороткими, проте можуть розвинути несподівано велику швидкість. Бегемоти утворюють різні стада: старі самці іноді живуть один. Вдень бегемоти, рятуючись від сонця, зазвичай відсиджуються у воді або в грязьових калюжах, виставивши назовні тільки спину. Плаваючи під водою, вони час від часу піднімаються на поверхню за повітрям. Очі і ніздрі у них, як і у деяких інших водних ссавців, підведені: вуха маленькі, и. піднявшись до поверхні, бегемот енергійно струшує ними. Рятуючись від мисливця, бегемот тим ховається в річкових хащах, лише іноді висовуючи з води очі і ніздрі. Спливають бегемоти тихо, без пирхання. Там де їх не тривожать, наприклад на озерах і протоках західної Уганди, вони довірливі, і стада бегемотів, безтурботно відпочиваючі на мілководді. побачивши людини також не рухаються з місця.

Бегемоти виконують дві важливі функції, які можна визначити як будівельну і хімічну. Велика маса і фізична сила дозволяють їм розчищати протоки в гущі боліт ний рослинності. Виходячи вночі пастися, бегемоти прокладають в очеретах і папірусі широкі стежки, які полегшують доступ до води не лише іншим тваринам, але і людям. А вдень щедрі екскременти бегемотів удобрюють воду, забезпечуючи поживне середовище для розвитку найдрібніших синьо-зелених водоростей, які у свою чергу служать їжею для риб, зокрема для схожої на ляща тілапії (Тilapia). Отже життєздатність популяцій риб і безперешкодна течія річок залежать від бегемота.

На суші жоден хижак не може помірятися силами з бегемотом. Навіть леви вважають за краще не зв'язуватися з дорослими тваринними, але іноді вбивають їх дитинчат. Там, де бегемотів ніхто не переслідує, стадо може стати надмірно великим для цього місця життя, а це спричиняє за собою знижену опірність до хвороб. Із-за великої кількості бегемотів берега протоки Казинга в національному парку Куин-Елізабет і місцями берега Нілу піддаються такому пері випасу, що процеси ерозії досягають великого розміру.

У тих випадках, коли основна популяція залишається здоровою і не скорочується за рахунок хвороб, стада бегемотів на протоці Казинга і озері Альберт регулярно проріджують відстрілом, і це дозволяє звести нанівець заподіюваний ними збиток.

У деяких частинах даної зони як і раніше численні крокодили: цих рептилій було значно більше, поки їх не почали винищувати в гонитві за шкірою. Ймовірно, крокодили - найнебезпечніші для людини хижаки в усій Африці, але схоже, що міра небезпеки залежить від того, наскільки вони забезпечені своїм основним кормом. Якщо риби вдосталь, крокодили рідко нападають на великих ссавців. Проте в деяких місцях крокодили незалежно від наявності їжі в річці хапають антилоп, що приходять на водопій. І вони не завжди роблять відмінність між людиною і великими тваринами. Отже навіть там, де крокодилів вважають нешкідливими, купатися було б безрозсудне, оскільки зі всякого правила можуть бути виключення.

Крокодили допомагають підтримувати видовий баланс серед риб. Там, де їх немає, такі хижаки, як соми Сlarias mossambicus. знищують стільки інших видів риб, що це позначається на рибному промислі. Навіть крокодилята приносять користь, знищуючи хижих личинок. Повне винищування крокодилів в деяких частинах озера Вікторія завдало рибному промислу такого збитку, що тепер приймаються заходи для їх охорони.

Крокодили відкладають яйця в піску на березі, і часто самиці охороняють свої кладки. Яєць відкладається багато, і молоді крокодили виходять з них цілком розвиненими. Втім, вони вилуплюються тільки у тому випадку, якщо на кладку не набреде нільський варан (Varanus niloticus). Ця велика ящірка зустрічається по берегах майже усіх річок тропічної Африки, і особливо він багаточисленний на деяких островах озера Вікторія. Нільський варан - хижак, але найбільше він любить яйця птахів і пташенят, а також крокодилові яйця. Розкопає кладку і проковтує одне яйце за іншим, а з чим не впорається сам, то доїдять птахи - африканський марабу (Leptoptilos crumeniferus) і грифи.

Нільський варан досягає в довжину двох метрів. Він швидко бігає, добре плаває; рятуючись від переслідування, іноді забивається в щілину в скелі і так міцно упирається в стінки своїми довгими кігтями, що вимагаються зусилля декількох чоловік, щоб витягнути його за хвіст. Захоплений на відкритому місці, варан роздуває тіло і шипить. Хвіст, яким він б'є з одного боку в інший, - грізна зброя проти дрібних хижаків. Варан дуже кусається, але, якщо його підняти за хвіст, він стає безпорадним.

Ієрогліфовий пітон (Python sebae) - величезна змія, що досягає в довжину шести метрів. Він душить свою жертву в заковтує її цілком. Прийнято вважати, ніби пітон ламає кістки антилопі, але це невірно. Щелепи пітона пристосовані для ковтання великої здобичі : кістки їх не зрощені, а сполучені зв'язками, які розтягуються до неправдоподібності. Пітон не нападає на людей; як правило, він прагне піти, якщо його потривожить людина. Але сила і розміри цієї змії такі, що її укус небезпечний, тому краще не дратувати пітона, яким би неповоротким він не здавався після щедрої трапези.

У області, що розглядається нами, переважають тварини травоїдні. З листоїдних слон сам себе змусив перейти на підніжний корм, жирафів і чорних носорогів не так вже багато, а типових листоїдних, на зразок куду або імпала, і зовсім немає. Кінські антилопи, що населяють сухішу савану далі на північ, - знову-таки тваринні травоїдні, так само як водяний і болотяний козли і два підвиди драговини - Damaliscus lunatus korrigym і D.I.tiang.

Чорна антилопа (Hippotragus niger) належить до роду кінських антилоп, що дістали назву за їх зовнішню схожість з кіньми. Ці антилопи в загривку досягають висоти коня (зростання 150 см, вага - 250 кг). Враження посилює жорстка стояча грива на шиї. Забарвлення самців вугільно-чорне, самиць - червоно-коричнева, малюнок на пиці, черево і навколохвостове "дзеркало" білі. Мешкають чорні антилопи на рівнинах і пагорбах, покритих рідкісною рослинністю, на південь від вологих лісів Конго. Це найвідважніші африканські антилопи: у разі небезпеки вони часто замість втечі переходять в атаку. Самці чорних антилоп б'ються один з одним, опускаючись "на коліна". Рекордна довжина їх шаблевидних зігнутих рогів - 82,5 см. Ці роги - бажаний мисливський трофей, із-за якого чорні антилопи сильно винищені. Найбільш великий підвид чорної антилопи, що мешкає в Анголі, внесений до Червоної книги МСОП.

Жираф (Giraffa cameliopardalis) - мешканець африканських саван і редколісий на південь від Сахари. Що здається дивним зовнішній вигляд жирафа (відносне коротке тіло при величезному зростанні - тім'я жирафа може знаходитися на відстані 5,8 м від землі) проте цілком екологічно виправданий. Живляться жирафи рослинним кормом, який дістають в основному з висоти. Окрім довгої шиї для них характерна мова завдовжки 40-45 см і здатність вставати на диби, піднімаючи голову на висоту до 7 м. Як не дивно, у жирафа усього лише сім шийних хребців, як і у інших ссавців. У жирафів найвищий кров'яний тиск серед ссавців (у 3 рази вище, ніж у людини). Серце жирафа важить 7-8 кг і здатне нагнітати кров в мозок на висоту 3,5 м. Щоб напитися води, жирафові доводиться широко розставляти передні ноги. Здається загадкою, як при такому положенні у жирафа не відбувається крововиливу в мозок. Виявляється, що в шийній вені поблизу головного мозку у жирафа є замикаюча система клапанів, проникна до голови строго певну кількість крові.

У лівобережжі Нілу є ізольована популяція білих носорогів. Насправді вони не білі, а темно-сірі, а назва ця пішла від спотвореного бурського слова "вейт", яке означає "широкий" і має на увазі потужну квадратну пику носорога. Цей підвид білого носорога (Сеratotherium simum cottoni) відокремлений більш ніж трьома тисячами кілометрів від своїх найближчих родичів в Південній Африці. Напрошується порівняння з водяним козлом і лічі; перші мешкають на нільських болотах, а лічі - їх близькі родичі водяться тільки в Південній Африці.

Колись білі носороги, мабуть, водилися повсюдно від провінції Наталь до Судану. Але вже тоді Ніл, а можливо, і великі африканські озера, перегороджували їм шлях на схід. Ймовірно, північна популяція відокремилася від південної, коли екваторіальні ліси тягнулися набагато далі в широтному напрямі на схід, як це було в плювіальні епохи, що відповідали льодовиковим періодам у вищих широтах. Північний і південний підвиди відрізняються один від одного лише деякими рисами будови черепа і зубів. Зовні їх важко розрізнити. На відміну від листоїдного чорного носорога білий носоріг їсть траву.

Білий носоріг - третій за величиною представник наземних ссавців Африки. Він трохи менше бегемота і майже в два рази перевершує вагою свого родича - чорного носорога, від якого його, окрім ваги, відрізняє і набагато миролюбнішу вдачу. При найближчому знайомстві білий носоріг виглядає таким безпорадним і розгубленим, що хочеться навіть приголубити ця величезна товстошкіра тварина. Він дуже погано бачить і може покладатися лише на свої розміри, ріг і нюх.

Зараз в лівобережжі Нілу налічується менше тисячі білих носорогів. Река доки залишається для них непереборною перешкодою, тому декількох тварин перевезли в національний парк Мерчисон на додаток до вже наявним там великим травоїдним. Умови для білого носорога на новому місці начебто хороші, але оскільки він приносить потомство тільки раз в два з половиною - три роки, здорової популяції швидко не створиш, а за цей час в одвічному його ареалі його можуть зовсім винищити. На білого, як і на інших носорогів, полюють із-за рогу, якому жителі Сходу приписують стимулюючі властивості, і, незважаючи на свої розміри, білий носоріг абсолютно безпорадний проти досвідченого браконьєра, озброєного гвинтів який або отруєними стрілами.

До найбільш численних травоїдним на півдні області відноситься угандський болотяний козел (Коbus kob thomasi). Межа поширення цього підвиду болотяного козла Західної Африки доходить до Кенії, але там його вже майже винищили. Угандский козел - прекрасна, щільно збита руда антилопа, яка скаче не гірше за імпали; голова самців увінчана красивими рогами.

Болотяного козла відрізняє цікава територіальна поведінка, дослідження якої дало привід для вивчення відповідних рис і у інших антилоп. Самці збираються на відкритих місцях з невисоким травостоєм і вишиковуються або лягають кожен на своїй ділянці, що має форму крута, а самиці входять в одну з таких ділянок, де хазяїн найбільш активний, але не обов'язково є найбільшим.

Ці територіальні ігри є дивним видовищем. Багато "ігрових майданчиків" в долині Семлики, причому деякі поміщаються біля великих доріг. Згадуються токовища глухаря і турухтана; тільки у птахів самці влаштовують перед самицями ігри. Схоже, що територіальна поведінка болотяних козлів визначається щільністю популяції; іншими словами, його можна спостерігати тільки там, де антилоп багато. Якщо ж їх мало, кожного самця припадають на частку більші індивідуальні ділянки. Очевидно, загальні "токовища" не обов'язкові для збереження болотяного козла як виду. Проте в деяких частинах свого первинного ареалу він вимирає (причина цього доки не ясна) і ніякі охоронні заходи не допомагають.

Так або інакше, місцева дика фауна, якщо навіть вона не представляє такого ефектного видовища, як величезні стада різних тварин східних злаківників, робить басейн Нілу анітрохи не менш цікавим, чим інші райони. А величезні водні простори і болота створюють унікальне місце життя.

У саванах, що розглядаються нами, широко поширено багато тварин, характерних для Африки в цілому. До них відноситься кінська антилопа (Hippotragus equinus), найбільший представник підродини шаблерогих антилоп. Родичка ориксів і власне шаблерогої антилопи, вона водиться також в Східній і Південній Африці. Назвемо ще звичайного бубала, або конгони (Alcelaphus buselaphus), який лише нещодавно зник з Північної Африки і представлений різними підвидами в саванах і злаківниках аж до Південної Африки. Немало тут африканських буйволів (Syncerus caffer), розміром і забарвленням тих, що є чимось середнім між великим чорним буйволом Східної Африки і Судану і маленьким червоним буйволом лісів басейну Конго; у саванах Західної Африки він представлений усіма варіантами від вугільно-чорної до яскраво-рудої масті. Поблизу водоймищ мешкає болотяний козел (Kobus kob), водяний козел (Коbus defassa) і звичайний редунка, або очеретяний козел (Redипса rеdипса). У відкритій савані зустрічається ориби (Ourebia ourebi), а в чагарниках уподовж водотоків- бушбок (Tragelaphus scriptus). Є і дукери - чагарникові (Silvicapra) і чубаті, або лісові (Cephalophus).

Африканський, або кафрський буйвіл (Synceros caffer) - один з найбільших представників роду буйволів сімейства полорогих, мешкає в саванах і редколессях на південь від Сахари. Вага биків може досягати 900-1200 кг, а зростання в загривку - 160-180 см. Тіло буйвола покрите рідкісною шерстю майже чорного кольору. Великі роги, особливо товсті біля основи, закривають майже увесь лоб тварини і надають йому страхітливому вигляду. Схильні до нападів безпричинної люті, буйволи вважаються одними з найнебезпечніших африканських тварин. Не всякий лев ризикне напасти на дорослого буйвола. Поранений або потривожений буйвіл особливо небезпечний, оскільки має звичку затаюватися в чагарниках і несподівано нападати на ворога. Буйволи - стадні тварини, що утворюють скупчення від 50 до 2000 голів. Пасуться в основному ночами, а вдень відпочивають, вважаючи за краще лежати в бруді, рятуючись від комах.

Слони в суданській перехідній зоні почувають себе не дуже добре, а ось в савані їх можна зустріти. З усіх тутешніх листоїдних тварин тільки вони обламують дерева, коли пасуться; втім, слони тут не настільки численні, щоб завдати помітного збитку деревної рослинності на великих площах. Носороги тут давно зникли, якщо не рахувати східну околицю зони саван. Найвеличніший і красивіший представник фауни саван на півночі велика канна (Taurotragus oryx derbianus). Це найбільша з усіх антилоп; висота самця в загривку більше півтори метрів, вага понад 700 кілограмів, роги досягають в довжину метра з гаком. Раніше ця антилопа, очевидно, населяла усі савани від Сенегалу до Судану, але від західного підвиду останнім часом залишалося лише декілька десятків особин, до того ж відокремлених величезною відстанню від ареалу інших підвидів, що населяють в досить великій кількості північний Камерун і Судан.

У Західній Африці тваринний світ савани бідніше видами, чим в Південній або Східній Африці, проте він значно різноманітніший за північноафриканську фауну. Якщо зіставити опади і кормові ресурси, ми побачимо, що савани Західної Африки можуть прогодувати стільки ж тваринних на два з половиною квадратні кілометри, скільки їх годують такі ж савани Родезии або Уганди. Але в Західній Африці щільність населення майже повсюдно досить велика і місцеве населення з незапам'ятних часів займається полюванням. За останні півстоліття полювання стало особливо інтенсивним, а у зв'язку з освоєнням нових земель багато раніше глухі райони оброблені. І якщо найближчим часом не буде налагоджена охорона тутешньої фауни, вона може зовсім зникнути.

У низинах, іноді досить сильно заболочених, пасуться коров'ячі антилопи драговини (Damaliscus lunatus corrigym), інший підвид яких водиться в північних саванах Західної Африки і в Судані. Драговині широко поширені тільки в деяких районах, але вони великою мірою сприяють підтримці пасовищ у хорошому стані. Річ у тому, що драговині поїдають сухі стебла старої трави, якими нехтують гну, зебри і конгони. Таким чином вони знищують висохлі рослини, які інакше могли б послужити причиною пожежі або заглушити молоді паростки їстівних рослин. Особливо широко драговині поширені в деяких частинах рифтової долини, в околицях озера Руква і озера Едуард, у вологих районах Масаи і в області Мара. Вони мешкають тільки у відкритих злаківниках або в саванновому рідколіссі.

З великих тварин на рівнинах найбільше блакитних гну (Соппосhaetes taurinus), потім саванних, або бурчеллових, зебр (Едииs burchelli) і, нарешті, конгони. На перший погляд блакитні гну здаються потворними, нескладними істотами, проте в них є якась чарівливість. Вони переважають в стадах тваринних, рівнин Серенгети або кратера Нгоронгоро, що досі є прикрасою. Пасуться вони досить великими стадами і при щонайменшій тривозі збиваються в купу. На рівнинах Серенгети, в кратері Нгоронгоро, в національному парку Найробі їх набагато більше, ніж інших тварин такого ж розміру. Але в деяких районах, де мешкають і конгони і зебри, блакитні гну не зустрічаються взагалі. Теляться гну в постійних місцях, наприклад поблизу від кратера Нгоронгоро і рівнин Лой-та в Кенії. Стада приходять сюди по добре уторованих стежках, що переходять на схилах гір в глибокі улоговини. Через декілька тижнів після того, як стадо досягне місця призначення, у самиць з'являються телята. Величезний простір заповнюється годуючими матерями з дитинчатами; з усіх боків лунає мукання і сопіння, і далеко навкруги розноситься запах скотного двору.

З менш великих тварин в злаківниках найбільше газелі Гранту і Томсона, що живляться в основному травою, хоча газелі Гранту обскубують також листя і втечі дерев і кущів. Газель Гранту - одна з найбільших і красивих газелей, що живуть на цих рівнинах. У ній усе прекрасно - і розміри, і зростання, і форма рогів. Вона представлена різними підвидами на території від південної частини Сомалі до північних районів Танзанії і Уганди і також типова для пустель північно-східної Кенії. Проте вона віддає перевагу багатим травами рівнинам Мари, де випадає до 1500 міліметрів опадів в рік. Усі газелі рухаються настільки витончено, що їх граціозність увійшла до приказки, але пальма першості, безумовно, належить дорослим самцям газелі Гранту.

Поголів'я газелей Томсона, які значно дрібніше за газелей Гранту, раніше обчислювалося тисячами тисяч. Газелі Томсона і зараз в багатьох частинах злаківників одні з найбільш численних мешканців, але вони не виносять пустелі. Зазвичай вони не зустрічаються в місцевостях, де випадає менше п'ятисот міліметрів опадів в рік, і уникають заходити в буш - хащі кущів. Але за сприятливих умов, наприклад в Серенгети, газелей Томсона значно більше, чим газелей усіх інших видів. Саме їх і зебру винять в тому, що не вистачає корму худобі. Але це очевидне перебільшення. Адже двадцять газелей Томсона, кожна вагою близько двадцяти кілограмів, з'їдають трави не більше, ніж один бик.

Поблизу від джерел води і на зарісши; кущами берегах водоймищ живуть водяні козли і антилопи імпала. Водяному козлові основним кормом служить трава, а імпали на додаток до неї об'їдають втечі кущів. Ці два види антилоп, бородавочник, велика нешкідлива канна і африканський буйвіл, що зустрічається там, де він може знайти надійне укриття, завершують основний перелік тваринних, таких, що пасуться в злаківниках. Інші види, наприклад антилопа стенбок і антилопа ориби, не грають скільки-небудь значної ролі.

Мавпи зазвичай ведуть деревний спосіб життя, але, пристосовуючись до середовища саван, вони вимушені спускатися на землю. Дві найбільш поширені в савані мавпи - це надзвичайно численний павіан анубіс (Рарio аnubis) і звичайна мавпа-гусар (Еruthrocebus рatas). Обидва види добувають велику частину свого корму на землі; лазять вони добре, але дерева служать їм найчастіше нічною квартирою або спостережним пунктом. Уздовж річкових долин, де зберігаються смужки лісу, поширена гвиретка (Cercopithecus aethiops) яка здійснює лише короткі вилазки в степ. Павіани, як правило, не користуються приязню фермерів, вже дуже вправно вони грабують поля. Говорять ще, ніби павіани небезпечні і можуть навіть, коли їх багато, напасти на людину, але навряд чи є реальні підстави, щоб повірити цьому. Безперечно, павіани демонструють загрозу, голосно гавкоту, але уявна атака на людину насправді є зазвичай вираженням цікавості, яка помилково сприймається як агресія. Насправді це розумні, добре організовані і сміливі мавпи. Вони пересуваються стадами, що налічують від десятка до сотні з гаком особин, часто живуть біля скелястих пагорбів з важкодоступними печерами і уступами, де вони можуть спати. Рано вранці павіани спускаються із скель і приступають до пошуку їжі. В основному вони тварини рослиноїдні, але їдять і комах. Крім того, відомі випадки, коли павіани вбивали новонароджених телят антилопи.

Невелика еліта великих самців підпорядковує собі усіх інших членів стада. Поведінка самиць, у яких теж є свого роду ієрархія, багато в чому визначається їх відтворювальним потенціалом. Самці-ватажки з еліти зближуються з самицями в найбільш сприятливий для запліднення період.

Якщо стадо піддається нападу, скажімо, з боку собаки або леопарда, один або декілька самці-ватажків дають відсіч ворогові, часом гинучи в сутичці з ним. Потужні щелепи і семи-восьмисантиметрові ікла роблять павіана грізним супротивником, та все ж один він безсилий проти леопарда. Углядівши свого ворога або зачувши вночі його гарчання, павіани піднімають страшний крик, але, хоча леопарди вважаються природним ворогом павіанів, навряд чи вони заподіюють їх стадам великий збиток. Велике стадо павіанів далеко не завжди відступає перед леопардом, а ось лев незмінно спонукає їх до втечі.

Бабуїн (Papio cynocephalus) - мавпа з роду павіанів. Мешкають бабуїни в саваннових лісах і саванах Центральної і Східної Африки. Їх також називають жовтими павіанами із-за ясно-жовтого кольору шерсті, або собакоголовими павіанами із-за подовженої, схожої на собачу пики. Хоча бабуїни - наземні тварини, вони проводять на деревах більше часу, чим інші павіани. Це всеїдні тварини з розвиненою стадною ієрархією, на чолі якої стоїть сильний самець.

Дорослі самці гамартроми (Papio hamadryas) відрізняються довгою сріблястою гривою (мантією), із-за якої їх ще називають плащеносними павіанами. Гамартроми мешкають в саваннових лісах і саванах Африки (Ефіопія, Судан, Сомалі), а також на Аравійському півострові, зазвичай поблизу скель. У історичні часи гамартроми зустрічалися і в долині Нілу. Древні єгиптяни присвячували їх богові місяця і мудрості Тоту і муміфікували їх трупи. Гамартроми живуть великими стадами з чітко вираженою ієрархією, заснованою на стосунках могутності і підпорядкування. На чолі стада стоїть сильний дорослий самець, що строго стежить за порядком. Значні ікла і агресивна вдача роблять цих тварин дуже небезпечними. Щоб втихомирити сварку, ватажкові часто буває досить строгого погляду. Надзвичайно цікаві і товариські, гамартроми використовують велику кількість різних звуків і жестів. Ведуть наземний спосіб життя, всеїдні. Гамартром часто містять в зоопарках, використовують як лабораторних тварин.

тваринний африканська савана лев