Організація бухгалтерського обліку в Австралії і Данії

Зміст

Вступ

Розділ І. Організація обліку в Данії

1.1 Історія розвитку та регулювання бухгалтерського обліку

1.2 Бухгалтерська професія за кордоном

1.3 Облік на окремих ділянках підприємств Данії

1.4 Облік витрат

1.5 Оплата праці

1.6 Взаємодія з іншими організаціями

Розділ ІІ. Організація обліку в Австралії

2.1 Історія розвитку та регулювання бухгалтерського обліку

2.2 Облік на окремих ділянках підприємств

2.3 Баланс. Структура пасиву балансу

2.4 Облік доходів і витрат

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Облікові системи (щодо конкретних правил і процедур ведення бухгалтерського обліку та складання звітності) історично формувались у країнах чи групах країн під впливом національних особливостей їх економічного й політичного розвитку. Проте інтернаціоналізація господарського життя, з одного боку, та його ринкова уніфікація, з іншого, зумовили необхідність міжнародної стандартизації обліку як основи інформаційного ділового взаєморозуміння та ефективного господарювання.

Необхідно зазначити, що міжнародні стандарти не регулюють техніку та методику обліку. Вона була й буде неоднаковою в різних країнах світу. Тому, не існує єдиного плану рахунків, спільних правил відображення операцій у бухгалтерському обліку, загальних форм звітності, прийнятих усіма країнами.

Кожній країні притаманні свої історія, культурні цінності, політична система, традиції тощо. Те ж саме можна сказати і про бухгалтерський облік. Двох абсолютно однакових систем бухгалтерського обліку не існує. Так, принципи бухгалтерського обліку в одній країні значно відрізняються від побудови обліку в іншій. Всі ці відмінності зумовлені як різноманітністю існуючих форм організації господарської діяльності, так і впливом зовнішніх факторів (політичних, економічних, соціальних, географічних тощо).

Мета науково-дослідної роботи це охарактеризувати організацію бухгалтерського обліку в Данії та Австралії, а також відмітити спільні та відмінні риси.

Розділ І. Організація обліку в Данії

1.1 Історія розвитку та регулювання бухгалтерського обліку

Данія не може похвалитися довгою історією бухгалтерського законодавства. Перший закон про діяльність компаній введено у1917 р., а в 1930 р. в нього внесено поправки. У цьому законодавстві є лише одна згадка про бухгалтерську справу: бухгалтерські звіти необхідно подавати в тому випадку, якщо у компанії було більше 10 інвесторів. Від 1973 р. закон передбачав детальніші вимоги до обліку та звітності.

У 1981 р. був прийнятий закон про бухгалтерський облік і звітність, в який у 1988 р. і 1990 р. були внесені доповнення. У Данії є професійна організація бухгалтерів, яка англійською й данською мовами публікує міжнародні стандарти з коментарями. З 1988 р. вона видає національні стандарти, але ніхто не зобов'язує їх дотримуватися. Тільки Копенгагенська фондова біржа вимагає від своїх 260 зареєстрованих членів надавати звіти відповідно до стандартів. Працівники обліку користуються великим авторитетом, багато хто з них працюють урядовими радниками.

На розвиток і становлення бухгалтерського обліку в Данії впливали скандали, пов'язані зі встановленням нових вимог до обліку. Так, у 1905 р. міністру юстиції доручили підготувати проект про сертифікування аудиторів. Міністр повідомив, що в цьому немає потреби, а у 1908 р. зізнався в обмані та зловживаннях. Тому наступного року був прийнятий закон про надання повноважень аудиторам.

Данія має континентальну облікову систему, якій притаманна висока залежність від банківської системи і держави:

- тісні виробничі зв'язки з банками;

- детальний юридичний регламент обліку і звітності;

- орієнтація обліку і звітності на інтереси державного управління оподаткуванням;

- макроекономічне планування (сильний вплив ЄС);

У Данії є дві класифікації бухгалтерських працівників:

1. Члени професійної організації бухгалтерів, які мають право проводити аудит усіх компаній і є членами державних комітетів щодо проблем обліку.

2. Зареєстровані контролери, якими стають після трьох років практики, але їм не дозволяється проводити аудит компаній, що мають складну структуру.

Крім цього, значну роль грають професіонали – лідери бухгалтерської справи мають можливість виступати в якості урядових радників і тим самим впливати на рішення.[1, с.49]

1.2 Бухгалтерська професія за кордоном

Після прийняття в 1909 р. закону про надання аудиторам відповідних повноважень в Данії почали існувати два типи кваліфікації облікових працівників: державний контролер та зареєстрований контролер.

Кваліфікація державного контролера в Данії відповідає ПБ (Присяжний бухгалтер) в США і присвоюється після отримання претендентом ступеня магістра у відповідних теоретичних науках, наступної трьохрічної професійної практики та складання випускного іспиту в Міністерстві торгівлі, і дозволяє проводити аудит будь-яких компаній. Державні контролери здебільшого добровільно вступають до провідної професійної Організації державних контролерів (ОДК), яка є впливовим органом. Старші члени цієї організації все частіше стають членами урядових комітетів, що займаються переглядом законів про бухгалтерію та аудит.

Зареєстрований контролер входить до професійної Організації зареєстрованих бухгалтерів-аудиторів (ОЗБА). Ця кваліфікація надається після отримання ступеня бакалавра і трьохрічної практики. Цим спеціалістам, на відміну від державних контролерів, не дозволяється проводити аудит багатоструктурних компаній.[1, c.193]

1.3 Облік на окремих ділянках підприємств Данії

Матеріальні активи
. Облік матеріальних активів ведуть за початковою вартістю. Основним методом нарахування амортизації є прямолінійний, але ніхто не зобов'язує використовувати саме цей метод і дотримуватись амортизаційних ставок. Найпоширенішим методом оцінки матеріальних цінностей є ФІФО, рідше – ЛІФО чи метод середньої зваженої.

Нематеріальні активи.
Дозволяється застосовувати відстрочення обліку витрат на дослідження та розробки, хоча це застосовується рідко. Якщо витрати капіталізуються, їх слід списувати протягом періоду не більше 5 років. Будь-які неоплачені витрати повинні кожен рік переглядатися та списуватися, якщо необхідно, в межах величини, що повертається.[1, c. 312]

Амортизація.
В Данії амортизаційні ставки існують окремо для фінансового та податкового обліку. Зазвичай тут використовують прямолінійний метод (будівлі та споруди – 50-100 років; основні виробничі засоби – починаючи з З років). Практика капіталізації фінансових витрат на створення власних активів протягом періоду, коли вони стають придатними до використання, в Данії законом дозволяється, однак широкого визнання не набула.

Гудвіл.
Обчислюється як різниця між невикривленою вартістю придбання компанії та невикривленою вартістю придбаних чистих активів цієї компанії. Негативний гудвіл можна: 1) показати як резерв та порівняти його з будь-якими очікуваними збитками дочірнього підприємства; 2) погасити іншим, позитивним; 3) окремо відобразити як частину капіталу у вигляді нерозподіленого резерву. Амортизація гудвілу не підлягає оподаткуванню.[1, c. 317]

Операції в іноземній валюті
. Закон про бухгалтерський облік і звітність чітко не зазначає, як вести перерахунок іноземної валюти. Зазвичай, показники іноземних дочірніх компаній перераховуються за обмінним курсом закриття звітності, при цьому різниця, що виникла в процесі перерахунку, відноситься безпосередньо до резервів. Іноземна валюта, що відображається у власних бухгалтерських звітах, перераховується за обмінним курсом їх закриття, а прибутки чи збитки від цього перерахунку зазначаються у звіті про прибутки і збитки. Позики в іноземній валюті для інвестування в іноземні дочірні підприємства часто розглядаються як хеджування цих інвестицій.[1, c. 360]

Відстрочені податкові активи
. Бухгалтерська практика неоднорідна: деякі компанії використовують повний варіант, інші – часткове відстрочення. Застосовуються також зобов'язувальний метод та метод відстрочення. Немає чіткої думки щодо того, який же метод є основним.[1, c. 394]

Пенсійні зобов’язанння
. Закон вимагає, щоб пенсійні питання вирішувалися через страхові компанії, і тільки директори можуть вирішувати свої пенсійні схеми безпосередньо в компанії. Тому спеціальних бухгалтерських правил не існує.[1, c. 410]

Орендні операції
. Єдина вимога закону – надання інформації про орендні витрати, та вимоги, які виникли в результаті укладання орендної угоди. На практиці майна всі підприємства обліковують будь-яку оренду як короткострокову.[1, c. 311]

Інфляційні явища.
У Європі проблемі інфляції приділяли значну увагу у 20-30-х роках, коли континент був охоплений гіперінфляцією. На сьогодні в ряді країн в тому числі і в Данії навіть відсутні стандарти, або спеціальні розпорядження, які б регулювали інфляційні явища.[1, c. 49]

Події після складання балансового звіту
. Бухгалтерське законодавство розмежовує події, які сталися після складання балансового звіту, але які пов'язані із умовами, що мали місце на дату складання, та іншими подіями, які можуть вимагати спеціального згадування у звіті керівництва компанії.[1, c. 410]

Проведення консолідації
. Закон 1990 р. звільнив середні та малі групи від обов'язку надавати консолідовані звіти. Для складання звіту використовують метод придбання, для спільних підприємств - пропорційна консолідація.[1, c. 514]

Форми подання бухгалтерської фінансової звітності
. В Данії ряд компаній на обкладинці бухгалтерських документів наводять поділ своїх витрат на постійні і змінні.[1, c. 53]

Підприємства Данії можуть подавати як вертикальну так і горизонтальну форму звітності.

1.4 Облік витрат

Облік витрат виробництва в Данії ведуть за такою схемою.

1. Витрати втрачених можливостей.

2. Облік постійних витрат (залишкові і стартові витрати; стрибки постійних витрат).

3. Облік змінних витрат (пропорційні змінні витрати; дегресивні змінні витрати; прогресивні змінні витрати).

4. Валові витрати.

5. Статті витрат (матеріали; оплата праці, (у т. ч. заробітна плата робітників; винагороди працівникам; інші види оплати;) оплата за оренду приміщень; маркетингові витрати; амортизація; інші витрати).

6. Структура витрат.

Витрати – це витрати у грошовому вираженні, необхідні для здійснення підприємством своєї виробничої та реалізаційної діяльності.

Під витратами втрачених можливостей розуміють витрати і втрати доходу, які виникли за рахунок надання переваги одному із способів здійснення господарських операцій і відмов від іншого можливого способу.

Оскільки витрати втрачених можливостей передбачають вибір між двома можливостями, то їх також називають альтернативними витратами.

Під постійними витратами розуміють витрати, сума яких у певний період не залежить безпосередньо від величини та структури виробництва і реалізації.

Постійні витрати поділяються на залишкові і стартові. До залишкових витрат відносять ту групу постійних витрат, які продовжує нести підприємство, незважаючи на те, що виробництво і реалізація на якийсь час повністю зупинені.

До стартових витрат відносять ту частку постійних витрат, яка виникає з відновленням виробництва і реалізації.

Між залишковими і стартовими витратами немає чіткого розмежування. Віднесення витрат до однієї з груп залежить від терміну зупинки господарської діяльності. Чим більший термін зупинки господарської діяльності, тим меншими будуть залишкові витрати, бо виникає можливість розірвання різних договорів (договору про найняття на роботу).

Під змінними витратами розуміють витрати, загальна величина яких на певний період часу безпосередньо залежить від обсягу виробництва і реалізації, а також їх структури при виробництві та реалізації кількох видів продукції. Прикладом є витрати на придбання сировини, робочої сили та енергії, котрі необхідні у процесі виробництва.

Під пропорційними змінними витратами розуміють витрати, які змінюються в тій саме пропорції, що й обсяги виробництва та реалізації.

Під дегресивними змінними витратами розуміють витрати, які змінюються у відносно меншій пропорції, ніж обсяги виробництва та реалізації.

Під прогресивними змінними витратами розуміють витрати, які змінюються у відносно більших пропорціях, ніж виробництво і реалізація.

Під валовими витратами розуміють суму його постійних і змінних витрат. Середні валові витрати розраховують діленням цих витрат на відповідну величину обсягів виробництва та реалізації.

Для більшості виробничих і торговельних фірм затрати на матеріали становлять найважливішу статтю витрат. На виробничих підприємствах мова йде про витрати на сировину та допоміжні матеріали, а також напівфабрикати, отримані зі сторони. На торговельних підприємствах – це витрати на придбання товарів. Оскільки величина цих витрат безпосередньо залежить від обсягів виробництва та реалізації, тому їх відносять до змінних витрат фірми.

На більшості підприємств оплату праці також відносять до основних статей витрат. Але досить часто буває важко віднести витрати на оплату праці до постійних або змінних.

Традиційно заробітну плату адміністративного персоналу вважають постійними витратами, а заробітну плату робітників – змінними.

Орендна плата звичайно відноситься до постійних витрат, але якщо її величину встановлюють у процентах до обороту підприємства, то ці витрати є змінними.

Маркетингові витрати спрямовані на збільшення обсягу реалізації фірмою своєї продукції. Значну частину їх становлять витрати на винагороду продавцям і торговим агентам. Сюди входять витрати на рекламу, участь у виставках та ярмарках. Ці витрати є постійними, тому не змінюються протягом певного періоду часу.

Протягом часу експлуатації всі елементи основного капіталу знецінюються. Виняток становить земля, особливо в період високої інфляції, та певні види будівель, ціна яких у цей період не тільки не падає, а й зростає. Падіння в ціні складає амортизацію відповідної частини основного капіталу і тому відноситься до витрат.

Найпоширенішими методами нарахування амортизації в Данії є:

– лінійна амортизація;

– амортизація за залишковою вартістю;

– амортизація за обсягом виробництва.

Амортизація за обсягом виробництва. Якщо капітал подати у вигляді запасу товарів (вугільна шахта, нафтова свердловина, гравійний кар'єр), то амортизація належить до змінних витрат. Витрати на експлуатацію, ремонт машин та інші елементи основного капіталу, як правило, є постійними витратами підприємства.

Під структурою витрат розуміють процентне зіставлення змінних і постійних витрат підприємства в межах його валових витрат.

1.5 Оплата праці

В Данії є дві форми оплати праці, але трапляються й змішані форми, які включають елементи погодинної та відрядної. Наприклад, відрядна оплата з гарантованим мінімумом.

Погодинну застосовують там, де важливу роль відіграє якість, або там, де кількість продукції не залежить від індивідуальних зусиль робітників (наприклад, на конвеєрних лініях або там, де важко чи неможливо розрахувати обсяг виконаних робіт).

Головною перевагою є те, що працівник має гарантований тижневий чи місячний дохід, що не залежить від можливого зниження рівня виробництва в певний період часу, а недоліком – що робітник не має можливості підвищити свій заробіток шляхом збільшення особистого внеску в процес виробництва.

З погляду фірми, головним недоліком погодинної оплати є те, що вона не стимулює підвищення індивідуальних зусиль робітників.

Відрядну форму оплати праці застосовують у текстильній промисловості, житловому та капітальному будівництві.

З погляду робітника, відрядна форма має перевагу, бо дає можливість підвищення заробітку, а недоліком є те, що проводиться жорстка регламентація робіт, і тому ризик нещасних випадків та професійних захворювань. Її перевага, з погляду підприємства, полягає в тому, що постійні витрати на одиницю продукції зменшуються, але ризик зниження якості продукції. Для того, щоб забезпечити працівникові встановлений мінімум заробітку з одночасним використанням переваг відрядної оплати, часто використовують змішану форму оплати – відрядну оплату з гарантованим мінімумом.

Винагороди продавцям можуть бути у твердих окладах чи комісійних, сума яких залежить від якості роботи продавця. Комісійні становлять певний процент від величини обороту, досягнутого продавцем, або коли продавцеві вдалося вплинути на ціну реалізації.

Використовують також змішані форми твердих окладів у поєднанні з комісійними. Тверді оклади відносять до постійних витрат, а комісійні – до змінних.

Тверді оклади застосовують тоді, коли фірма хоче зберегти за собою повний контроль над процесом реалізації. Зокрема, коли настає необхідність почати реалізацію нового виду продукції чи залучити нових покупців.

Недоліки твердих окладів, з погляду фірми, в тому, що вони не стимулюють зусиль продавця добитися більшого обсягу реалізації. Найчастіше застосовують форму твердих окладів із певним видом комісійних

Іншим видом змішаної оплати є твердий оклад із доплатою комісійних.

Звичайною формою оплати праці інших працівників (адміністративний персонал) є тверді оклади, оскільки виконаний обсяг робіт важко виміряти.

Слід зазначити, що фірми укладають зі своїми працівниками також угоди про форми розподілу прибутку. Вони розподіляють частину своїх прибутків у грошах (готівкою) чи акціях в акціонерних товариствах.

Якщо власник фірми — одна особа, то й оплата його праці виглядає як заробітна плата власника, її розраховують, виходячи з витрат утрачених можливостей. Вихідним пунктом цього розрахунку є сума, яку власник міг би заробити, використовуючи свою робочу силу не як власник фірми, а в іншому місці.

1.6 Взаємодія з іншими організаціями

Данія входить в Організацію економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), яка об'єднує уряди 24-ох країн, включаючи більшість індустріально розвинутих держав. Її мета – сприяти економічному розвитку країн-членів організації шляхом надання консультаційної допомоги по широкому спектру проблем, таких як, наприклад, проблема упорядкування валютних курсів. У 1976 році ОЕСР видала зведення правил управління БНК, одним з розділів якого були рекомендації щодо змісту фінансового звіту. В останній час ОЕСР приступила до огляду практики в країнах-учасницях з тим, щоб розробити рекомендації по зближенню національних методик. Експерти ОЕСР мають бажання виступити в ролі каталізатора, що стимулює діяльність різноманітних професійних організацій по узгодженню облікових стандартів, оскільки ОЕСР не має ні ресурсів, ні бажання займатися вирішенням цієї проблеми в повному обсязі.

Данія також входить в Європейське економічне співробітництво, відоме також під назвою Європейський спільний ринок, створений у 1957 році, до якого входить 12 країн. Головним завданням при створенні Європейського економічного співробітництва було забезпечення вільного обертання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів; встановлення єдиних митних правил; гармонізації права.[1, c. 240]

Крім цього, Данія входить до технічного штабу КМСБО та інших менеджерів проекту.[1, c. 220]

Розділ ІІ. Організація обліку в Австралії

2.1 Історія розвитку та регулювання бухгалтерського обліку

Австралія є колишньою колонією Великобританії і тому веде облік за британською моделлю, або її ще називають англо-американська
. Основні принципи цієї моделі розроблені у Великобританії та США, значний внесок зробили Нідерланди.

Основна ідея моделі – орієнтація обліку на інформаційні запити інвесторів та кредиторів. А також:

– наявність розвинутого ринку цінних паперів;

– високий рівень професійної бухгалтерської підготовки;

– наявність великої кількості транснаціональних корпорацій та утворень.[1, c. 63]

Історія виникнення міжнародних стандартів почалася у 1973 році, коли організація професійних бухгалтерів США, Канади, Австралії, Японії, Німеччини, Мексики, Нідерландів, Ірландії, Франції та Великобританії організували Комітет міжнародних бухгалтерських стандартів (КМБС). Це повністю незалежний орган, що займається розробкою міжнародних бухгалтерських стандартів. Нині до нього входить 106 професійних бухгалтерських організацій. [3, с. 31]

У Австралії, так само як і в Канаді, США та Великобританії національні облікові системи розвивалися і продовжують розвиватися згідно з міжнародними. [3, с. 35]

Облікові стандарти
. В Австралії розробленням принципів та стандартів займаються спеціальна професійна організація – Інститут присяжних бухгалтерів Австралії (ІПБА) та Австралійське товариство присяжних бухгалтерів (АТПБ). [1, с. 95]

В процесі встановлення облікових стандартів можна чітко виділити декілька стадій розвитку. До 1964 р. система стандартів бухгалтерського обліку не була скоординованою. На наступному етапі був створений Австралійський фонд науково-дослідних робіт з питань бухгалтерського обліку. Від орієнтації на англійську облікову практику і наукову думку в 50-х роках австралійські бухгалтери в 70-х перейшли до наслідування американської практики. На початку 80-х років бухгалтери звернулися до уряду з вимогою надати обліковим стандартам силу закону, адже бухгалтерам не вистачало дієвих механізмів, які б змусили фірми і аудиторів розкривати факти суттєвого відхилення від стандартів.

Як наслідок в 1984 р. організовується Спостережна рада з розробки стандартів бухгалтерського обліку, на яку покладаються контрольні функції. З появою цієї організації Австралія вступила в фазу подвійного регулювання облікових стандартів: професійного і законодавчого.

Приєднанням до Австралійського фонду науково-дослідних робіт з питань бухгалтерського обліку Спостережної ради з розробки стандартів бухгалтерського обліку в 1989 р. ознаменувався початок фази, в рамках якої відбулися основні зміни. Новий орган почав встановлювати стандарти під контролем Ради з дев'яти осіб, що призначалися урядом.

Стандарти, сформульовані Австралійським фондом, повинні подаватись на затвердження Австралійській раді з розробки стандартів бухгалтерського обліку. Облікові стандарти, ухвалені цією організацією, отримують законодавче визнання і розповсюджуються на компанії, що діють згідно з австралійським Законом про корпорації 1991 р. Стандарти, що затверджуються Австралійською радою, вводяться у дію Австралійською комісією з цінних паперів, що прийшла на зміну Комісії по національних компаніях і цінних паперах. Нормативні документи останньої, що стосуються адекватності або неадекватності розкриття інформації, мають силу закону. Комісія з цінних паперів Австралії може негайно притягнути до відповідальності компанії, які не виконують норми.[1,с. 122]

Процес введення стандартів бухгалтерського обліку здійснюється наступним чином:

1. залучаються сторонні сили для підготовки дискусійної доповіді або теоретичної монографії;

2. проводиться засідання АФНДРПБО (Австралійський фонд науково дослідних робіт з питань бухгалтерського обліку) і РСБО (рада зі стандартів бухгалтерського обліку), яке закриті для публіки;

3. Здійснюється дослідження, яке як правило проводиться Австралійським фондом науково дослідних робіт з питань бухгалтерського обліку;

4. Відкриті проекти публікуються з метою збору відгуків Підкреслюється чинний порядок процесу. Можуть проводитися форуми для прояснення думки користувачів, аудиторів і інших зацікавлених сторін;

5. Для затвердження стандарту необхідна більшість голосів членів Австралійської ради з розробки стандартів бухгалтерського обліку.

2.2 Облік на окремих ділянках підприємств

Методи оцінки статей балансу
. Методи оцінки статей балансу, які відображаються в обліку в зарубіжній валюті в національній обліковій системі Данії мають такі значення, як:

– курс на дату балансу для готівки і грошових зобов 'язань та первісна вартість для інших авуарів і зобов 'язань – практикується більшістю компаній;

– курс на дату балансу за всіма оборотними засобами і зобов'язаннями та первісна вартість по інших статтях активу і пасиву – практикується незначною кількістю компаній;

– курс іноземної валюти на дату складання балансу за всіма засобами і зобов'язаннями – практикується незначною кількістю компаній.[1, c. 42]

В національній системі обліку Австралії створюється особливо сприятливі умови для фірм та найменш сприятливі для держави, що викликає необхідність активізації національної економіки на зовнішньому ринку та рядом інших економічних умов, в першу чергу пов’язаних із зайнятістю та військовими асигнуваннями.

Таким чином, можна зробити висновок, що національна система бухгалтерського обліку дозволяє вирішувати певні тактичні та стратегічні задачі розвитку економіки країни з урахуванням використання пріоритетного напряму.

Австралійські фірми мають найменший ступінь відображення в обліку засобів та ресурсів підприємств у іноземній валюті.[1, c. 43]

Методи списання запасів.
Не використовується списання запасів за вартістю придбання, вартістю реалізації та метод ЛІФО. Більшістю компаній; практикується списання запасів за вартість, яка менша за попередню та метод ФІФО. Щодо методу середньозваженої, то цей метод практикується незначною кількістю компаній.

Практика обліку в країні

Власний капітал
. Власний капітал трактується аналогічно міжнародним стандартам – це частина активів підприємства, що залишається після вирахування всіх його зобов’язань. Інформацію про власний капітал відображають в останньому розділі “капітал і резерв” балансу з такими підкласами:

– оголошений акціонерний капітал;

– лаж на акції;

– резерв переоцінки;

– інші резерви (резерв викупу капіталу; резерв власних акцій;резерв відповідно до статусу та інші);

– рахунок прибутків та збитків.[1, c. 294]

Необоротні активи
. В Австралії всі необоротні активи в балансі представляються в розділі основного капіталу, який складається з нематеріальних активів, матеріальних активів та інвестиції.[1, c. 297]

Кредиторська заборгованість
. В положенні про концепцію бухгалтерського обліку Австралійського фонду науково-дослідних робіт з питань бухгалтерського обліку кредиторська заборгованість визначається як майбутня відмова суб’єкта від потенційного доходу або майбутніх економічних вигод на користь інших суб’єктів відповідно до діючого на даний час зобов’язання, зумовленого попередніми господарськими операціями або іншими подіями.

Концептуальні основи бухгалтерського обліку.
Положення про концепцію бухгалтерського обліку 3 (ПКБО3) – висвітлює надійність, якість фінансової інформації, на яку можна покластися як на таку, що відображає достовірно, без упередженості та невиправданої похибки, ті господарські операції та події, для відображення яких вона призначена або відображення яких без неї було б розумно очікувати.[1, c. 143]

Якісні характеристики бухгалтерської інформації: зрозумілість, доречність, суттєвість, достовірність (надійність), зі ставність, своєчасність, співвідношення вигоди і витрат [1, c. 148]

Визначення поняття “активів” та їх економічний зміст – сутність активів складають потенційний дохід або майбутні економічні вигоди, що контролюються суб’єктом, який подає звітність, та обумовлений попередніми господарськими операціями або іншими подіями.[1, c. 160]

Використання МСБО – національні стандарти розроблені самостійно, але відповідають в матеріальному плані МСБО 1.

Австралія є членом Ради КМСБО з 1 січня 1998 року на термін 2,5 роки. Крім цього Австралія також входить в організацію економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).[1, c. 242]

План рахунків.
Проблема утворення та впровадження плану рахунків бухгалтерського обліку у світі приділяють дуже багато уваги. Це пояснюється необхідністю забезпечення достовірності облікових даних, підвищення їх управлінських функцій, впровадження на їх основі дієвих систем оподаткування.

2.3 Баланс. Структура пасиву балансу

Австралії характеризується тим, що статті розміщуються в порядку зменшення терміновості платежів:

1. Кредитори: заборгованість до погашення в межах року

– заборгованість по облігаціях;

– позики банку і суми овердрафту;

– отримані платежі в рахунок сум, що вимагаються;

– заборгованість торговим організаціям;

– переказні векселі до оплати;

– заборгованість асоційованим компаніям;

– заборгованість пов’язаним компаніям;

– інша кредиторська заборгованість, включаючи заборгованість по податках і соціальному страхуванню;

– накопичення і доходи майбутніх періодів;

2. Кредитори: заборгованість до погашення в межах більше одного року:

– заборгованість по облігаціях;

– позики банку і суми овердрафту;

– отримані платежі в рахунок сум, що вимагаються;

– заборгованість торговим організаціям;

– переказні векселі до оплати;

– заборгованість асоційованим компаніям;

– заборгованість пов’язаним компаніям;

– інша кредиторська заборгованість, включаючи заборгованість по податках і соціальному страхуванню;

– накопичення і доходи майбутніх періодів;

3. Резерв наступних платежів:

– пенсії;

– податки, враховуючи відстрочення;

– інші резерви;

4. Накопичення і доходи майбутніх періодів

5. Капітал і резерв:

– оголошений акціонерний капітал;

– лаж на акції;

– резерв переоцінки;

– інші резерви (резерви викупу капіталу; резерв власних акцій; резерви відповідно до статуту; інші);

– рахунок прибутків і збитків.[1, с.463]

2.4 Облік доходів і витрат

Рада зі стандартів фінансового обліку США (РСФО) повний прибуток визначає, як зміну власного капіталу (чистих активів) господарюючого суб’єкта за звітний період, що є результатом господарських операцій та подій, не пов’язаних з особистим капіталом власників фірм. Вона включає всі зміни власного капіталу, що відбулися за період за виключенням тих, що є наслідком внесків власників та виплат власників – Австралійський фонд дотримується аналогічної думки.[1, c. 415]

Австралійський фонд під витратами розуміє споживання або втрати потенційного прибутку або майбутніх економічних вигод у формі зменшення активів або збільшення кредиторської заборгованості господарюючого суб’єкта, не пов’язані з виплатами власникам і які призводять до зменшення власного капіталу у звітному періоді.[1, c. 416]

В країні особлива роль надається працівникам підприємства та державним органам. Так, з 1977 року діє закон відповідно до якого всі французькі фірми з числом зайнятих більше 700 чоловік, повинні щорічно подавати так званий “суспільний (соціальний) баланс” радам працівників підприємства, до складу яких входять працівники та адміністрація. Він ґрунтується на показниках соціальної обстановки та умовах праці. Кожний “суспільний баланс” повинен містити інформацію про: найм на роботу; витрати на оплату праці; охорона здоров’я і техніка безпеки; забезпечення умов праці; навчання кадрів; виробничі зв’язки; забезпечення соціальних умов.

Подання звіту працівникам в Австралії є добровільним, компанії самостійно вирішують розкривати дану інформацію чи ні, і в якій формі.[1, c. 438]

Останнім часом в багатьох країнах суттєво поглибилась диверсифікація виробництва: з’явилися нові товари, ринки та галузі. Цьому сприяли зокрема, як внутрішнє зростання компанії, їх розширення, так і зростання числа злиття та поглинань на національному та міжнародному рівнях. Диверсифікація підприємницької діяльності породила проблеми корпоративного обліку та звітності, що знайшло відображення в регулюючих документах з сегментної звітності Австралії, а також США, Канади, Великобританії та Нової Зеландії, а також таких організацій, як ООН та ОЕСР.[1, c.450]

Висновки

Отже, у підсумку можна сказати, що окремі відмінності в національних облікових системах мають місце практично за всіма ознаками, які визначають національну систему у розвинених країнах та тих, що розвиваються.

Як бачимо, будова системи бухгалтерського обліку - це не лише сукупність елементів, пов'язаних між собою, об'єднаних в єдине ціле і таких, що надають інформацію про стан та рух активів та пасивів підприємства, характер і результати господарювання в єдиному грошовому вимірнику. її структура залежить і від впливу зовнішніх факторів, що є множиною тих елементів системи (та їх суттєвих властивостей), які не виступають частинами системи обліку, але зміни будь-якого з яких можуть спричинити зміни в стані системи. І, звичайно, сама система може вплинути на зовнішнє середовище, тобто на інші системи. Все це і призводить до виникнення відмінностей однієї національної системи від іншої.

Відмінності в національних системах обліку передбачають такі фактори, як кількість юридичних та фізичних осіб, залучених до процесу інвестування, а також безпосередню участь самих інвесторів в процесі управління бізнесом. Крім того, слід розрізняти і основні показники облікової інформації, не говорячи вже про форми організації господарського життя та ступінь участі в міжнародному бізнесі.

Однак, слід відмітити, що якими б суттєвими не були відмінності обліку в різних країнах, той факт, що всі вони застосовують диграфічний (подвійний) варіант патримоніального рахівництва, не піддається сумніву.

Правове регулювання бухгалтерського обліку здійснюється державою, яка, діючи в інтересах всього суспільства, встановлює правові норми, окреслюючи межі можливої поведінки суб'єктів. В основу правового регулювання покладено принцип обов'язковості дотримання правових норм.

Взаємодія економічного та правового регулювання проявляється в тому, що підприємство, при здійсненні обліку, вибирає економічно доцільну для себе лінію поведінки, але при цьому змушене рахуватися з правовими нормами, порушення яких може призвести до юридичної відповідальності та, відповідно, до економічних втрат.

Що ж до порівняння обліку країн Данії та Австралії, то неможливо порівняти їх облік у всіх аспектах, оскільки інформація, яка надана у науково-дослідній роботі, характеризується різними статтями. Але можна все таки виокремити деякі відмінні і спільні риси.

По-перше, відмінними рисами у обліку досліджуваних країн є те, що вони належать до різних облікових систем: Данія має континентальну систему, в якій бухгалтерський облік залежить від банківської системи і банківського регулювання. Австралія належить до англо-американської системи обліку, яка орієнтується на потреби інвесторів і кредиторів.

По-друге, національні стандарти були видані Професійною організацією бухгалтерів в Данії в 1988 році, але ніхто не зобов’язаний їх дотримуватися. В Австралії розробленням стандартів займаються спеціальна професійна організація – Інститут присяжних бухгалтерів Австралії (ІПБА) та Австралійське товариство присяжних бухгалтерів (АТПБ), і вводяться в дію на 3 роки пізніше ніж у Данії – у 1991 році.

По-третє, кожна з країн по-своєму трактує поняття “витрати”

В Данії: витрати – це витрати у грошовому вираженні, необхідні для здійснення підприємством своєї виробничої та реалізаційної діяльності.

А Австралійський фонд під витратами розуміє споживання або втрати потенційного прибутку або майбутніх економічних вигод у формі зменшення активів або збільшення кредиторської заборгованості господарюючого суб’єкта, не пов’язані з виплатами власникам і які призводять до зменшення власного капіталу у звітному періоді.

Відмінним також є те, що Данія використовує крім інших методів списання запасів, метод ЛІФО, Австралія ж його не використовує.

Спільними рисами в веденні обліку країн є використання більшістю компаній списання запасів за методом ФІФО та незначною кількістю компаній – метод середньозваженої.

Також, Австралія як і Данія є членам Ради КМСБО, Крім цього також входять в Організацію економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

Отже, Данія та Австралія зовсім різні країни за своїми континентами, мають свої особливості в веденні обліку, але також характеризуються певними спільними та відмінними рисами.

Список використаних джерел

1. Бутинець Ф.Ф., Горецька Л.Л. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 “Облік і аудит”. – Житомир ПП “Рута”, 2003. – 544 с.

2. Губачова О.М. Облік у зарубіжних країнах: Навч. посіб. Для студ. вищих навч. закладів. – К.: “Укркоопосвіта”, 1998. – 226 с.

3. Лучко М.Р., Бенько І.Д. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2006. – 311 с. – (Вища освіта ХХ століття).

4. Суторміна В.М. та ін. Фінанси зарубіжних корпорацій: Навчальний посібник/ В.М. Суторміна, В.М. Федоров, Н.С. Рєзанова; За ред. В.М. Федосова. – К.: Либідь, 1993. – 247 с.