Легка промисловість України i транспорт
Легка промисловість України, її соціальне значення,
галузева структура і принципи розміщення основних галузей.
Серед галузей промисловості, які
забезпечують виробництво товарів народного споживання, провідне місце займає
легка промисловість, її виробничий потенціал включає 25 підгалузей, більш як
600 підприємств та організацій.
Легка промисловість України охоплює
текстильну, трикотажну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та інші галузі,
підприємства яких у розміщенні орієнтуються переважно на споживача, наявність
трудових ресурсів та сировини.
Провідною галуззю легкої
промисловості є текстильна промисловість, яка представлена бавовняними,
вовняними та лляними виробництвами. В структурі бавовняної промисловості
виділяють прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбувальнообробне
виробництво. Найбільш потужні бавовняні підприємства знаходяться у Херсоні і
Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовнянопрядильний комбінат),
Нікополі (прядильно-нитковий комбінат), а також у Києві, Харкові, Чернівцях,
Івано-Франківську, Львові, Полтаві, Коломиї, Коростишеві та Родомишлі. У 1998
р. бавовняна промисловість України забезпечувала 62,5% загального виробництва
тканин.
Вовняна промисловість представлена
первинною обробкою вовни, виготовленням пряжі, тканин та виробів. Підприємства
галузі розташовані у Чернігові, Харкові, Києві, Донецьку, Кривому Розі, Одесі,
Луганську, Сумах, Черкасах, Богуславі, містах Чернівецької та Закарпатської
областей.
Лляна промисловість України
розвивається на власній сировині. Підприємства — основні виробники лляної
продукції зосереджені у Рівненській, Житомирській, Чернігівській та Львівській
областях; в Одесі знаходиться підприємство конопле-джутової промисловості, в
Харкові — канатний завод. Лляні тканини становлять близько 11,3% загального
виробництва тканин в Україні. Продукція цієї галузі повністю задовольняє
потреби України, а певна частина — експортується.
Шовкова промисловість України, що
значною мірою пов'язана з виробництвом хімічних волокон і виробляє близько 8,8%
тканин, зосереджена у Києві, Черкасах, Луганську, Лисичанську.
Трикотажна промисловість України
випускає досить різноманітний асортимент продукції, однак за 1991—1998 рр.
обсяги виробництва продукції цієї галузі скоротилися більш ніж у 50 разів (з
351 млн. шт. виробів у 1990 р. до 6,5 млн. шт. виробів у 1998 р.). Підприємства
цієї галузі розміщені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Сімферополі, Миколаєві,
Донецьку, Івано-Франківську, Луганську, Чернівцях, Дніпропетровську,
Хмельницькому та інших містах.
Швейна промисловість зорієнтована
переважно на споживача продукції, тому підприємства цієї галузі розміщені у
великих населених пунктах. Найбільш потужні підприємства зосереджені у Києві,
Львові, Харкові, Одесі, Луганську.
Шкіряно-взуттєва промисловість
представлена підприємствами, що виготовляють одяг, галантерейні вироби, взуття
та іншу продукцію, використовуючи як природну, так і синтетичну сировину. За останні
роки у взуттєвій промисловості України спостерігається істотне скорочення
обсягів виробництва: якщо у 1990 р. випускалось 196 млн. пар взуття, то у 1998
р. — лише 8,9 млн. пар. Взуттєві фабрики діють у Києві, Харкові, Луганську,
Львові, Одесі, Запоріжжі, Кривому Розі, Хмельницьку та інших містах.
Хутрове виробництво представлено
підприємствами, які переробляють натуральну сировину, виготовляють штучне хутро
та випускають різноманітні вироби з них. Хутрові підприємства працюють у
Харкові, Львові, Одесі, Балті, Краснограді, Жмеринці, Тисмениці.
Текстильна промисловість України, її значення, галузева
структура,передумови розвитку та принципи розміщення основних галузей.
Текстильна промисловість України
почала розвиватися ще до Першої світової війни, проте більшість підприємств
були невеликими. Деяке пожвавлення її розвитку почалося у радянський період,
коли старі підприємства було реконструйовано і збудовано нові у Києві, Полтаві,
Одесі, Житомирі, а згодом великі бавовняні комбінати у Херсоні і Тернополі,
камвольно-суконний — у Чернігові, Дарницький (Київ) шовковий комбінат,
Житомирський і Рівненський льонокомбінати, бавовнянопрядильні фабрики у Києві
та Львові. Реконструйовано і збільшено потужності Чернівецького текстильного
комбінату, Дунаєвецької (Хмельницька обл.) і Богуславської (Київська обл.)
суконних фабрик.
Бавовняна промисловість для
виробництва тканин є першою серед галузей текстильної промисловості. На неї
припадає 50,1 % всіх тканин, що виробляються. Для неї характерне віддалення від
сировинної бази і навіть споживачів. Бавовняна промисловість у своїй структурі
має прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбувальнообробне виробництво.
Бавовна є основною сировиною для деяких видів тканин з домішкою синтетичних і
штучних волокон.
Основні бавовняні підприємства
розміщені у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку
(бавовнянопрядильний комбінат), Нововолинську (бавовняна фабрика), Полтаві
(прядильна фабрика), Києві (ватноткацька), Чернівцях, Івано-Франківську,
Коломиї, Коростишеві та Радомишлі (ткацькі фабрики), Нікополі (ниткова
фабрика).
Вовняна промисловість — одна з
найстаріших підгалузей текстильної промисловості. Вона виробляє 7,0 % усіх
тканин України, первинно обробляє вовну, виготовляє пряжу, тканини та вироби з
неї. Чисте вовняне виробництво майже не збереглося. Як домішки використовують
хімічні й синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрики діють у Харкові, Одесі,
Сумах, Дунаївцях (Хмельницька обл.), Богуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах; у
Луганську — тонкосуконна фабрика, Чернігові — камвольно-суконний комбінат і
Кривому Розі — вовнопрядильна фабрика.
У Києві, Богуславі, Черкасах і ряді
міст Чернівецької і Закарпатської областей зосереджено виробництво килимів і
килимових виробів з вовни й синтетичних волокон.
Шовкова промисловість пов'язана з
виробництвом хімічних волокон, які майже повністю витіснили природний
шовк-сирець. Вона виробляє 20,5 % усіх тканин України. Шовкова промисловість
зосереджена у Києві, де виробляють крепдешин і крепжоржет з натурального шовку;
у Києві і Черкасах випускають тканини із штучного і синтетичного волокон, у
Луганську — меланжеві шовкові тканини. Спеціалізовані фабрики Києва і
Лисичанська виготовляють шовкові тканини технічного призначення.
Лляна промисловість розвинулася в
Україні за радянський період. Вона випускає 7,3 % тканин країни на Рівненському
і Житомирському льонокомбінатах, Коростенській і Марчихіно-Будській
(Житомирська обл.) фабриках. Підприємства повністю забезпечені власним
льоноволокном. Частину льоноволокна вивозять за межі країни.
Конопляно-джутова промисловість,
крім привізного джуту і власної сировини (волокна конопель), використовує
коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всю продукцію
цієї підгалузі випускають Одеська джутова фабрика і Харківський канатний завод,
повністю задовольняючи потреби України. Частину продукції експортують.
Трикотажною промисловістю України
вироблено в 1995 р. 27,0 млн шт. трикотажних виробів. За 1985—1995 рр.
виробництво зменшилося в 12 разів. Вона має значну власну сировинну базу.
Найбільші трикотажні підприємства розташовані у Києві, Харкові, Львові, Одесі,
Житомирі, Миколаєві, Сімферополі, Чернівцях, Донецьку, Івано-Франківську,
Дніпропетровську, Луганську, Хмельницькому, Прилуках (Чернігівська обл.). У
Харкові, Житомирі, Чернівцях, Львові й Червонограді (Львівська обл.) працюють
панчішні фабрики.
Залізничний
транспорт України, місце в структурі транспортного комплексу, основні
магістралі і вузли.
Залізничний транспорт. Відіграє
провідну роль у здійсненні внутрішньодержавних і значну — у зовнішньодержавних
економічних зв'язках України. На нього припадає основна частина вантажообороту
і перевезень пасажирів. Цей вид транспорту поєднує у собі важливі
техніко-економічні показники: регулярність руху і високу швидкість перевезень, велику
пропускну і провізну спроможність.
В 1937 р. було завершено
спорудження і реконструкцію колії Донбас — Москва загальною довжиною 1200 км, а
також пізніше — Дебальцево — Валуйки — Єлець — Москва та ін. Важливим є
південно-західний напрямок, інтенсивні вантажо- і пасажиропотоки якого
пов'язані з перевезенням імпортно-експортних вантажів з України, а також
вантажів з Росії, Білорусі у чорноморські порти і у зворотному напрямку;
пасажирів, які їдуть на відпочинок і лікування на курорти Криму, Причорномор'я
та Приазов'я. У здійсненні цих зв'язків важливу роль відіграють лінії Харків —
Запоріжжя — Сімферополь, Харків — Кременчук — Одеса, Харків — Дніпропетровськ —
Херсон.
Важливе значення для
внутрішньодержавних економічних зв'язків мають залізниці Київ — Полтава —
Харків, Київ — Одеса, а для зовнішньоекономічних зв'язків — Київ — Ковель —
Хелм з виходом на Польщу та інші країни зарубіжної Європи. Після створення
морської паромної переправи Батумі — Одеса значно зросло значення залізниці
Одеса — Львів — Перемишль, яка відтепер відіграє важливу роль у здійсненні не
лише внутрішньодержавних і міждержавних зв'язків України, а й дає змогу Україні
надавати транспортні послуги країнам Закавказзя для їх економічних зв'язків з
країнами зарубіжної Європи.
Протяжність залізниць загального
користування в Україні становила в 1997 р. 22,8 тис. км, а розгорнута довжина
залізничних колій підприємств і організацій — 28,0 тис. км.
В Україні сформувалась мережа
великих залізничних вузлів з розвинутим станційним і складським господарством:
Харків, Лозова, Дебальцеве, Ясинувата, Волноваха, Полтава, Київ,
Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса, Жмеринка, Козятин, Тернопіль, Львів, Ковель,
Коростень, Чоп та інші. Частина залізничних вузлів пов'язана з іншими видами
транспорту, що сприяє формуванню транспортних вузлів змішаного типу. В цих
вузлах відбувається перевалка вантажів з одного транспорту на інший і
координація їх діяльності. До них належать: Київ, Черкаси, Кременчук,
Дніпропетровськ, Запоріжжя, Херсон, Миколаїв, Одеса, Маріуполь, Керч.
Електрифікованими є магістральні та
найбільш вантажонапружені залізниці: Москва — Київ — Львів — Чоп, Донбас —
Кривий Ріг, Харків — Запоріжжя — Севастополь, Харків — Лозова — Микитівка, Київ
— Миронівка — Дніпропетровськ, Хирівка — Помошна — Одеса — Іллічівськ, Харків —
Красний Лиман — Дебальцево. Електрифіковано приміські зони Києва, Харкова,
Дніпропетровська, Донецька, Львова та ряду інших великих міст.
Залізничний транспорт України
займає четверте місце у світі після Росії, США і Канади за обсягом вантажообороту.
У 1996 р. залізницями перевезено близько 300 млн. т вантажів і 540 млн. чол.
пасажирів. При цьому обсяги перевезень як вантажів, так і пасажирів постійно
скорочуються. У структурі перевезення вантажів переважають вугілля, в тому
числі кокс, руди чорних та кольорових металів і самі метали, лісові вантажі,
будівельні матеріали, а саме: цемент, машини та устаткування, продукція АПК.
Трубопровідний транспорт України, основні нафто- та
газопроводи.
Трубопровідний транспорт. Цей вид
транспорту є найбільш економічним і ефективним для транспортування рідкого
палива, пального і технологічного газу, хімічних продуктів. Його розвиток
обумовлений розвитком в Україні нафтової, нафтопереробної і газової
промисловості.
Нафтопровідний транспорт України
включає в себе 12 основних нафтопроводів загальною протяжністю біля 3,0 тис.
км. Діаметр труб — 720 мм. Нафтопровідна мережа представлена транс-європейським
нафтопроводом «Дружба», протяжність якого в межах України — 680 км. По ньому
нафта з Росії через територію України поставляється в країни Центральної Європи
(Словаччини і Угорщини). Решта нафтопроводів має внутрішньодержавне і
міждержавне значення і забезпечує нафтопереробні заводи України нафтою, основна
частка якої поки що надходить з Росії. Зокрема, це нафтопроводи Самара —
Лисичанськ — Кременчук — Херсон і Мічурінськ — Кременчук. Через ці нафтопроводи
в Україну надходить сибірська нафта.
Важливе значення мають
нафтопроводи, які поставляють вітчизняну нафту на нафтопереробні заводи: це
Гнідинці — Розбишівське — Кременчук довжиною 395 км; Кременчук — Херсон (428
км), Долина — Дрогобич (58 км), Битків — Надвірна (15 км), Качанівка — Охтирка.
Газопровідний транспорт є не лише
найбільш ефективним, а й фактично єдиним видом транспорту в Україні для
транспортування газу. Загальна протяжність газопроводів України сягає 33 тис.
км. Основу становлять магістральні газопроводи, збудовані в 50-х і 60-х роках
для експорту газу з України: Дашава — Київ — Москва, Шебелинка — Брянськ,
Шебелинка — Острогожськ — Москва, Дашава — Мінськ — Вільнюс — Рига. Три перших
газопроводи нині використовуються для поставок в Україну газу з Росії та
Туркменистану. Для газифікації країни були збудовані такі газопроводи: Дашава —
Дрогобич, Дашава — Стрий, Дашава — Долина — Львів, Угорськ — Івано-Франківськ,
Шебелинка — Харків, Шебелинка — Дніпропетровськ — Кривий Ріг — Одеса — Кишинів,
Шебелинка — Київ — Красилів — західні райони України. З Прикарпаття йдуть
газопроводи в Польщу, Словаччину, Чехію. Через територію України прокладено
магістральні газопроводи з Оренбурга, Західного Сибіру, якими Росія експортує
газ у Західну Європу.
В Україні створено мережу
продуктопроводів: аміакопровід Тольятті — Горлівка — Одеса, етиленопровід
Чепіль (Угорщина) — Калуш.
Завершується спорудження
газопроводів Торжок — Долина, Тула — Шостка — Київ, Джанкой — Феодосія — Керч,
Глібовське — Сімферополь — Севастополь.
Автомобільний транспорт України, місце в структурі
транспортного комплексу, основні автомобільні магістралі.
Автомобільний транспорт — це
найбільш маневрений і ефективний вид транспорту для перевезення масових
вантажів дрібними партіями на близьку відстань. Цей вид транспорту розпочинає і
закінчує транспортний процес на морському, річковому і залізничному транспорті.
Автотранспорт забезпечує функціонування і територіальну організацію всіх
галузей народного господарства, і насамперед, галузей АПК, які займають важливе
місце в економіці України.
В міру створення міждержавних
автомагістралей значення автотранспорту постійно зростає у здійсненні
міждержавних зв'язків, зокрема з Росією, Білорусією, Молдовою, країнами
зарубіжної Європи. В 1996 р. автомобільним транспортом було перевезено 1254
млн. т вантажів (69% від усього вантажу України) і 3305 млн. чол. пасажирів
(майже 50% усіх пасажирів України).
Довжина автошляхів загального
користування становила у 1997 р. більш ніж 172 тис. км, в тому числі з твердим
покриттям — 164 тис. км; їх середня щільність по Україні складає 271 км/тис. км
. Найбільш високим відповідним показником виділяються західні області України —
300 км/тис. км" і нижче. Лише в Донецькій, Дніпропетровській областях і в
Автономній Республіці Крим цей показник сягає 300 км/тис. км2 і
вище. Найважливішими автомагістралями України є: Київ — Полтава — Харків —
Ростов-на-Дону, Київ — Москва, Київ — Санкт-Петербург, Київ — Одеса, Москва —
Харків — Запоріжжя — Сімферополь, Київ — Житомир — Рівне — Львів — Ужгород,
Київ — Дніпропетровськ — Донецьк — Маріуполь та ін. Близько третини автошляхів
з твердим покриттям в Україні мають капітальний тип покриття, переважно на
шляхах загальнодержавного і міждержавного значення.
Водний транспорт України, передумови розвитку. Місце в
транспортній системі та основні морські і річкові порти.
Морський транспорт. Цей вид
транспорту є порівняно дешевим; він відіграє надзвичайно важливу роль у
формуванні зовнішньоекономічних зв'язків України, особливо з країнами далекого
зарубіжжя. Загальна довжина морської берегової лінії, яка практично не
замерзає, становить більше 1000 км. Багато є зручних бухт, які сприяли формуванню
18 морських портів, серед яких найбільш важливими є Одеса, Іллічівськ, Ізмаїл,
Південний, Миколаїв, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч на березі Чорного моря
та Маріуполь і Бердянськ на березі Азовського моря. Крім того, є 8
судноремонтних заводів, які будують невеликі судна.
Експортно-імпортні перевезення
вантажів морським транспортом здійснюються в середньому на відстань до 8 тис.
км і більше, внаслідок чого їх частка у вантажообороті морського транспорту
перевищує 95%.
Найбільшу кількість міжнародних перевезень
здійснюють чорноморські порти Одеси, Іллічівська і Південний.
На Одеський порт припадає більше
п'ятої частини вантажообороту морського транспорту України. Основними вантажами
тут є руди, нафта і нафтопродукти, будівельні матеріали, хлібні вантажі, цукор,
цитрусові та ін. Іллічівський порт розташований за 20 км від Одеси і є її
дублером. Працює він переважно на забезпечення експортних поставок. У
вантажообороті цього порту високу частку займають метали, кам'яне вугілля,
будівельні матеріали, залізна і марганцева руди. Порт Південний обслуговує в
основному припортовий завод і спеціалізується на забезпеченні експорту аміаку.
В Чорноморському пароплавстві
значний обсяг вантажних робіт виконують Миколаїв, Херсон, які спеціалізуються
на відправленні залізної і марганцевої руд, будівельних матеріалів. Через
Миколаївський морський порт імпортуються боксити. З листопада по березень ці
порти припиняють навігацію через замерзання Дніпровського і Бузького лиманів.
Порти Азовського пароплавства —
Маріуполь, Бердянськ і Керч спеціалізуються переважно на експорті залізної і
марганцевої руд, чорних металів, кам'яного вугілля, цементу.
Порти Українсько-Дунайського
пароплавства — Рені, Ізмаїл, Кілія і Вилкове відіграють важливу роль у
здійсненні економічних зв'язків з країнами зарубіжної Європи, особливо
Дунайського басейну.
Річковий транспорт. Поряд з
морським є одним з найдешевих, оскільки використовує природні транспортні
магістралі — судноплавні річки.
Загальна довжина судноплавних річок
в Україні становить більше ніж 4 тис. км, у тому числі з освітлювальною і
світловід-бивною обстановкою — 3,9 тис. км. Основні водні артерії — Дніпро та
його притоки Прип'ять і Десна, Дністер, Південний Буг. Як магістральні річкові
шляхи використовуються також ділянки Дністровського лиману загальною
протяжністю більше ніж ЗО км, а також гирло Дунаю довжиною 152 км, з них з
морським устаткуванням — 140 км.
Основу річкового транспорту України
становить акціонерна судноплавна компанія «Укррічфлот», яка складається з
Головного підприємства та 290 структурних одиниць.
Річковий транспорт України системою
каналів зв'язаний з річками сусідніх держав: Білорусі і Польщі (басейн Дніпра
з'єднується з басейном Вісли, Дніпро-Бузьким каналом), що дає вихід у
Балтійське море.
Основні вантажо-розвантажувальні
роботи здійснюються в таких річкових портах, як Київ, Дніпропетровськ,
Запоріжжя, Дніпродзержинськ, Кременчук, Черкаси, Нікополь, Чернігів, а також
Херсон, Миколаїв, Рені, Ізмаїл, Кілія, Вилково. В названих портах річковий
транспорт працює у тісному взаємозв'язку із залізничним і морським транспортом.
Завдяки використанню суден типу ріка—море вантажі перевозяться по Дніпру,
Чорному морю, Дунаю і далі в річкові порти Румунії, Болгарії, Угорщини,
Австрії, Німеччини; по Чорному і Середземному морях — в морські порти
Туреччини, Греції, Італії, Франції, Ізраїлю та інших країн Середземномор'я.
Найбільший обсяг вантажних
перевезень мають Київська, Дніпропетровська, Запорізька і Херсонська області.
Список литературы
Для подготовки данной работы были использованы материалы
с сайта http://www.stydent.od.ua/