РЕФЕРАТ
по курсу «этнографія» на тему «ВЕЛИКДЕНЬ»
ВСТУП
"Ни одно орудие, сделанное против тебя, Не будет успешно;
И всякий язык, который будет состязаться с тобой на суде,
Ты обвинишь. Это есть наследие их от Меня, говорит
Господь".
Исаия: 54:17
До числа інститутів, породжених релігійними уявленнями й аграрним
укладом побуту, належали календарні свята і обряди, що у минулому
регламентували всі сфери життя українського селянства - виробничу,
громадську, сімейну. У річному коловороті хлібороб спостерігав певну
закономірність, усвідомлення якої вело його до виділення періодів річного
циклу, що повторювались. Виробничі календарні цикли утворювались із
послідовних дат праці у полі й вдома і супроводжувались релігійними святами
і обрядами, магічними діями, забобонними прикметами, повір'ями, звичаями,
багато з яких походили від первісної віри в залежність людини від
надприродних сил. Календарні звичаї і обряди українців, як і росіян і
білорусів, формально узгоджувались з річним літургічним циклом православної
церкви, головними віхами якого були так звані дванадесяті свята і пости.
Проте дійсною основою «побутових святців» був трудовий
сільськогосподарський календар, який визначав життя землероба. Помітне
розходження мала клерикальна і народна трактовка тих самих святкових дат.
Громадський характер традиційної обрядовості чітко виявлявся у зв'язку
з початком різних сільськогосподарських робіт. Жителі одного села нерідко
спільно замовляли хресний хід і молебен у полі до початку оранки, сівби, на
перший вигін худоби, перед початком жнив. Приводом для церковних відправ,
які організовувались гуртом, служили також церемонії освячення громадських
будівель, різні стихійні лиха. Спільні трапези (братчини, меди) члени
сільської (церковної) общини організовували з нагоди храмових свят, які
влаштовувались на честь святого, ім'ям якого був названий місцевий храм.
В аграрному календарі українців не було різкого розмежування між
сезонами. Кожен з них плавно переходив у наступний, утворюючи нескінченний
ряд кругооберту природи, чергування періодів праці й відпочинку.
Найсприятливішим для селянського дозвілля повсюди в Європі вважався осінньо-
зимовий період, особливо насичений різноманітними звичаями та обрядами.
Київщина лежить на багатих землях і наpод її споконвіку вкладав весь
свій хист у сільське господаpство. Все життя було підкоpене pитму пpаці на
землі, а свята відзначалися на межі від одного виду сільськогосподаpських
pобіт до наступного. Ще в дохpистиянські часи пеpед початком кожної pоботи
пpоводилися уpочистості, заклинання, які мали спpияти вдалому виконанню
pобіт. Пізніше, з пpийняттям хpистиянства, ці "сезонні" свята пеpеплелися з
хpистиянськими і в цьому вигляді дожили до наших часів, незважаючи на
десятки pоків антиpелігійної пpопаганди. Які ж тpадиції існують на
Київщині?
Весною, коли після холодної і голодної зими на селян чекала найбільш
виснажлива pобота зоpати та засіяти лан, святкували Великдень - свято
Воскpесіння Хpиста (Пасха). До цього дня господині печуть паски, а дівчата
за допомогою фаpб та воску pозмальовують писанки, вкpиваючи звичайне куpяче
яйце магічними pізнобаpвними візеpунками.
Писанки та звичайні кpашанки (pізними кольоpами пофаpбовані яйця) - є
неодмінною ознакою цього свята. Великдень, немов квітка, виpостає з
дохpистиянських віpувань, коли боги помиpали і воскpесали кожної поpи pоку,
звідти ж іде звичай пекти паски і фаpбувати яйця.
ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ “ВЕЛИКДЕНЬ”
Є кілька легенд на тему, чому Великдень називається "Великий День".
Одна з них записана була колись на Слобожанщині:"Великдень називається так
тому, що в той час, коли Христос народився, сильно світило сонце і стояли
такі довгі дні, що теперешніх треба сім зложити, щоб був один тодішній.
Тоді, було як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А
як розп`яли Христа - дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві
стоять навстіж сім днів..."
Величний, свiтлий день прийшов до нас iз Нового Завiту, а саме слово
"Пасха" походить вiд назви старозаповiтного свята, яке вiдзначали iудеї в
пам'ять про звiльнення вiд єгипетського полону. Пасхальний агнець євреїв
став прообразом Христа, тому Христос ще iменується Агнцем Божим, Агнцем
Пасхальним, Пасхою. За бiблiйним сюжетом, Iсус Христос воскрес рано-вранцi,
i це воскресiння супроводжувалось великим землетрусом: то ангел небесний
вiдвалив камiнь вiд дверей Гробу Господнього. На свiтанку жiнки -
мироносицi Марiя Магдалина, Марiя, мати Якова та Соломонiя прийшли до гробу
з ароматами, щоб обмастити тiло Iсуса, але побачили вiдвалений камiнь i
порожнiй гроб, i тодi схвильованим жiнкам з'явився ангел i сповiстив про
Воскресiння Господнє. На урочистому богослужiннi в цей день велично лунає:
ХРИСТОС ВОСКРЕС! СМЕРТЮ СМЕРТЬ ПОДОЛАВ I СУЩИМ ВО ГРОБI ЖИВОТ
ДАРУВАВ...
Що ж то за свято — Великдень? Сьогодні воно має й іншу назву — Пасха.
З'явилася ця назва в кінці 1-го тисячоліття, коли на українську землю
прийшло християнство. Цей день вважається днем воскресіння Ісуса Христа. Та
саме свято народилося набагато раніше. Про це розповідає міф.
Се є найдавніше свято в Україні. Зародилося воно сім тисяч років тому,
коли, за легендою, і "плуг упав з неба"! А було так... Жили троє братів-
мисливців: Тур, Пан і Яр. і Зібрались вони якось на полювання. Вийшли в
степи неозорі, а жайворонки так розспівалися, що аж небо дзвенить. Вражено
зупинився Яр і мовив:
— Не хочу я, братове, турів полювати, молодих биків стрілами поціляти,
а хочу оце поле зорати та засіяти зерном, та зібрати врожай, та хліба
напекти людям на здоров'я.
Тільки-но він отаке проказав, як з неба опустилися золотий плуг і
золоте ярмо.
І гукнув старший брат Тур:
— Се моє!
Хотів схопити плуга — аж він полум'ям зайнявся. Відсахнувся в страхові
Тур.
. Се моє! — прокричав середульший брат. Але і йому сахнуло полум'я в лице.
. Ні, братове, се моє, — всміхаючись, мовив Яр.
Він підійшов і взяв золоте ярмо, накинув на пару волів, що паслися
поблизу, запріг їх у плуга золотого і проорав першу в світі борозну. А
потім — Другу, й десяту, і соту. Засіяв поле полтвою — пшеницею дикою, і
зросла вона буйним колосом. Зібрав урожай Яр, і борошна намолов, і спік
першу хлібину, і другу, й десяту, і соту. І людей частував. І навчив їх
орати, сіяти й хліб ростити. За все те великі боги Вирію взяли його до себе
і скупали в Озері Живої Води. І став Яр — Ярилом, богом весняних робіт і
родючості. І спускався він на землю в той весняний день, коли можна було
засівати землю зерном. І то був ВЕЛИКДЕНЬ. Тобто Великий День хлібороба.
Святий День.
Дата святкування Пасхи встановлюється наперед і кожен рік припадає на
різні дні - з 22 березня по 25 квітня за старим стилем.
Євангельська подія, на честь якої встановлена Пасха, а також пасхальні
обряди наймовірніше запозичені з язичеських та іудейських культів і у
переродленому вигляді пов'язані з особою Христа.
Спочатку християнські богослови не визнавали спорідненості Ісуса Христа
з язичеськими воскресаючими богами. Тільки євангельські твори вважали
істинними, а легенди про язичеських богів - вигадкою.
Крашанка являється символом воскресіння Ісуса Христа. Тому на пасху
завжди фарбують яйця - "крашанки".
Християнське оформлення свята мало змінило сутність язичеських обрядів.
Землероби вірили, що померлі родичі продовжують жити під землею і можуть
впливати на її родючість. Саме з цими інтересами і бажаннями землеробів
була тісно пов'язана весняна поминальна обрядовість.
До Великодня вiруючi готуються сiм тижнiв Великого Посту - одного з
найсуворiших постiв. Цi тижнi називалися седмицями, упродовж яких царськi
ворота, пiвнiчнi та пiвденнi ворота в алтарi не зачиняються на вiдзнаку
того, що Син Божий своїм воскресiнням вiдчинив ворота до Царства Божого.
Свiтле свято Воскресiння супроводжувалось урочистими обрядами, до яких
готувались протягом цiлого тижня: прибирали, бiлили оселi, пекли паски або
бабки фарбували крашанки, а молодь розписувала писанки.
Паски, як правило, випiкали в четвер iз пшеничного борошна на яєчних
жовтках i кожна господиня дотримувалась всiх усталених звичаїв: пiч
розпалювала полiнами, якi вiдкладала кожного четверга Великого Посту,
пiдпалювала їх галузками освяченої верби, саджаючи паски, промовляли
спецiальну молитву. В суботу жiнки фарбували крашанки в лушпиннi з цибулi.
Крашанки дозволялось фарбувати в рiзнi кольори, але перевагу надавали
червоному, який символiзував кров Iсуса Христа. Нашi пращури вiрили, що в
свяченому яйцi мiститься 40 милостей i Дух Святий. Шкаралупу з першого
посвяченого яйця несли до рiчки й кидали у воду, "щоб допливла до рахманiв
i сповiстила, коли Великдень".
Починають розписувати писанки з початком Великого посту. Для цього
треба мати спецiальний писачок - бляшану трубочку з отвором на кiнцi,
розтоплений вiск, свiчку та анiлiновi фарби. Яйце має бути вимите,
гладеньке, бiле, без цяточок i плям. Його трохи нагрiвають, щоб вiск добре
чiплявся. До писальця закладають вiск i нагрiвають над свiчкою, i тодi
легенько водять те писальце по бiлому чистому яйцю.
Легенда розповiдає, що Марiя Магдалина, проповiдуючи Христову науку,
зайшла аж у двiр римського iмператора Тiберiя, дала йому в дар червону
крашанку зi словами: "Христос воскрес!" - i вже тодi почала свою проповiдь.
За її прикладом пiшли iншi християни й почали в день святої Пасхи
обдаровувати один одного крашанками й писанками.
Всi обрядовi Великоднi страви освячували в церквi пiсля Всеношної
служби, найурочистiший момент наставав опiвночi, коли священник сповiщав,
що Христос воскрес, а всi присутнi з трепетом вiдповiдали: "Воїстину
воскрес!" Пiсля служби процесiя тричi обходила навколо церкви, а потiм
починали освячувати обрядовi пасхальнi страви - крашанки, ковбаси, сало
тощо - i христосувати одне одного. Пiсля церковної вiдправи розходилися по
домiвках i починали розговлятися. Дiвчата вмивалися водою, в яку занурювали
крашанки, щоб бути завжди рум'яними. Iснувало повiр'я, що Великодньої ночi
не можна вкриватись ковдрою, бо нечиста сила присниться. Цiєї ночi молодь
розводила багаття iз сухого дерева, яке було прообразом того, бiля якого
грiлась варта, оберiгаючи розiп'ятого Iсуса Христа.
На світанні їдуть до церкви святити паску. Разом з нею беруть яйця,
сало, печене порося з хроном у роті, мак, ладан, гадун, пшоно, сіль, мідний
хрестик і голку. Поздоровляти зі святами й христуватися починають вже після
Божої служби. При христосуванні зазвичай цілуються й обмінюються писанками
та крашанками. Яйце, одержане при першому христосуванні, зберігається як
цінність, бо за народними віруваннями "воно має велику силу". Потім вдома
всі сідають за великий стіл і розговляються. Після обіду йдуть на кладовище
христосуватися з померлими й кладуть на гробки крашанки.
На Великдень, як зустрінеш якого чоловіка, хоч і незнайомого, поклонись
та привітайся. Цього дня потрібно вітатися навіть з ворогами.
НІЧ ПІД ВЕЛИКДЕНЬ
Колись у селах України парубоцтво мало звичай в ніч під Великдень
розпалювати вогонь. Вогонь розпалювали десь на горбі за селом або на
майдані під церквою, щоб вогнище було видно на все село, а ще краще — щоб
його можна було бачити і в сусідніх селах. Для цього вогню вважалося добрим
зрізати в лісі або в леваді сухий дуб чи суху вербу — “бо в сухому дереві
нечиста сила ховається”. На Київщині звичай велів украсти в жида-шинкаря
стару бочку, діжу або колесо від старого воза — “щоб було чим розпалити
вогнище”. На Поділлі парубки випрошували або теж крали якусь дерев’яну річ,
але не в жида, а в попа — “бо то святий вогонь”. Що ж до самого вогню, то є
таке народне пояснення: “Вогнище під Великдень, то так, як Ісусові
присвічували, коли Він мав воскреснути”. Але дослідники вважають, що цей
вогонь стоїть у зв’язку з весняним очищенням — так само, як і вогнище на
Чистий четвер. Діти і старші люди, що залишаються вдома, спати не лягають;
а якщо й сплять, то де-небудь притулившись, бо розстелювати ліжка не
годиться — “щоб нечиста сила не приснилась”. Стараються, щоб світло не
гасло, а горіло цілу ніч — “бо янголи над селом літають”. На Лівобережжі в
ніч під Великдень ходять на кладовище просити прощення у батька і матері
ті, кого прокляли покійні батьки. Прийшовши на могилу, ці люди спочатку
христосуються з померлими батьками, а потім просять прощення. Якщо в цей
час загуде під землею, то це знак, що батько чи мати простили і земля їх
прийняла, а до того не приймала — “бо гріх проклинати своїх дітей”. Якщо в
ніч під Великдень на могилі з’явиться палаюча свіча, то це знак, що душа
покійника пішла до раю. В слободі Никольській на Слобожанщині в ніч під
Великдень хоч і багато людей іде в церкву слухати діяння, але більшість
залишається вдома аж до “благовіста”. В кожній хаті всю ніч горить вогонь.
Ідучи до церкви, кожний дорослий чоловік або жінка бере з собою по кілька
крашанок, якими буде обмінюватися з тими, з ким доведеться христосуватись.
На Київщині існує повір’я, що в ніч під Великдень, під час читання діянь
усі закляті скарби “горять”. На Харківщині йдуть шукати скарбів ранком,
коли в церкві проспівають “Христос Воскрес”, бо тоді “земля розкривається,
і скарби виходять на поверхню”.
ЯК У СВІТІ СВЯТКУЮТЬ ВЕЛИКДЕНЬ
Пасха – саме велике свято християнства. Це свято у різних країнах світу
святкують по-різному. Пропонуємо зробити невеликий “пасхальний похід” по
різних країнах.
Італія – Рим. У свято Пасхи католики світу свій погляд звертають на
Рим. За старими традиціями у Великий Четвер Папа Римський омиває ноги 12-и
священикам, так як це робив Ісус своїм учням. На Велику П’ятницю у Коліссеї
дуже людно: віруючі надходять з усього світу, адже у хрестовому поході сам
Папа несе хрест. А у День Воскресіння на площі св. Петра голова католиків
благословляє усіх і вітає народи світу на 59 мовах. У понеділок римляни
вирушають на пікніки на природу, адже весна вже безповоротно ввійшла у свої
права.
Румунія. У наших сусідів на свято Пасхи – похід до кладовищ. У
маленькому селі – Путні – у ніч Пасхи вулиці не освічуються світлом. Зате
горять тисячі свічок, квітами та свічками прикрашені могили. Діти у
святковому вбранні несуть у маленьких кошиках червоні писанки, які кладуть
на могили, всі моляться за своїх померлих, писанки роздають також бідним,
аби вони теж молилися за упокій померлих, а затим починається пасхальний
похід.
ЧЕХІЯ. Пасху у Чехії святкують так, як і ми. У Празі також на столі
традиційні пасхальні страви – шовдарь, пасха, варені яйця, але випікають і
колачі у формі ягня та колачі із медом. Дівчата старанно малюють писанки, а
хлопці в понеділок поспішають до них, але не поливати, а лускати дівчат
вербовими прутиками, аби вони залишилися здоровими та вродливими на цілий
рік.
СЕРБІЯ. Подібно до нас у сербів – вони православної віри – дуже строгий
піст. На вербну неділю біля церкви із прутиками лускають дітей та говорять:
“Рости великим, як верба”. У Великдень служба вночі: єпископ роздає
писанки. Віруючих вітає: “Христос Воскрес”, вони відповідають: “Воістину
Воскрес”. У понеділок поливають дівчат, а на другу неділю во ім’я
воскресіння вирушають на кладовища, куди виносять їсти-пити, священики
моляться навколо могил.
США. Пасхальні традиції до Америки привезли переселенці із Європи,
особливо із Англії. Там звичка у цей день із схилів, невеличких гірок
“скочувати яйця”, що нагадує те, як із могили Ісуса скочували скелі.
Від 1880 р. біля Білого Дому традиційно проходять змагання для дітей по
“скочуванню яєць”, так що у цей день біля оселі Клінтонів спокійно
бешкетують маленькі громадяни США, але до 12 років тільки у супроводі
батьків.
Звичка у цей день у Штатах прогулюватися у новому вбранні по
магістралях, так що у Нью-Йорку на П’ятій авеню у цей день “голці ніде
впасти”.
ВЕЛИКДЕНЬ У БОЛГАР І ГАГАУЗІВ ПІВДЕННОЇ БЕСАРАБІЇ
Для болгар і гагаузів, що проживають у селах Південної Бесарабії,
(власне, як і для їхніх сусідів-українців),“Великдень – це найбільше
свято”. А тому відзначається три дні. Свято починається з того, що в храмі
освячують паску та крашанки. От тільки, на відміну від українців, традиція
вимагала після повернення з церкви, спершу відвідати кладовище та покласти
на могили рідних і близьких освячені паску і яйця. А тоді вже сідати за
святково прибраний стіл. Для розговіння після тривалого Великого посту
господині готували багато і смачно. Неодмінним у всі часи був клопіт
забезпечити розмаїття м’ясних страв. Серед них традиційним для гагаузів і
болгар завжди був холодець. Жителі багатьох сіл одностайно свідчили:
“Навіть бідний варить холодець” або: “Це не Великдень без холодцю”.
До свята могли приготувати також пачу – заливну страву, що нагадувала
холодець, але варилася зі свинячих ніжок. Не забували і про птицю,
тушковане м’ясо ягняти або свинини, юшку, яка готувалася з нутрощів, а
також голови і ніжок ягняти. Серед традиційних страв були мітітеї –
невеличкі довгі засмажені ковбаски з меленого м’яса і яєць, чорним і
червоним перцем. До святкового столу годилося приготувати й всілякі
солодощі. У перший день Великодня після повернення з кладовища для гагаузів
обов’язковим було відвідання молодими шлюбними парами своїх кумів. Вони
брали с собою великодню паску, два кравая – колачі, крашанки, курку або
індичку, а також пляшку горілки або вино. Молоді майже до вечора сиділи у
гостях, а коли поверталися додому, кум брався “провести” своїх хресників, у
свою чергу, прихопивши пів-паски, кравай, і пів-пляшки вина. На другий день
молоді йшли до батьків, частіше за все, до батьків дружини, і знову несли з
собою “великодніх” гостинців.
На третій день улаштовувалося хуро (уро) – спочатку змагалася малеча: у
кого виявиться найміцнішою крашанка. До того ж у болгарських селах діти
влаштовували й іншу гру: підвішували до одвірку за нитку на рівні рота
очищене яйце, і під загальний сміх намагалися його вкусити без допомоги
рук.
Світлі і радісні дні Христового Воскресіння знову приходять на землю
України. Одвічне, як людське прагнення до гармонії, краси і радості.
ЛІТЕРАТУРА
1. Internet http://www.ukraine.online.com.ua/ “Знайомтесь - Україна” розділ “Народні традиції”.
2. Хоменко Л. «Виховують народні традиції» // Рідна шк. - 1999 р.
3. Internet http://www.kievenergo.com.ua/ “Київенерго сьогодні” стаття
“Народні традиції”.
4.