Банківські ресурси

План.
1. Вступ: Необхідність ефективного формування банківських ресурсів. 2. Формування власних коштів банку. 3. Залучені кошти комерційного банку: 1. Депозити до запитання юридичних і фізичних осіб; 2. Строкові депозити; 3. Суть та значення депозитної політики банку; 4. Запозичені кошти комерційного банку: 1. Облігації внутрішньої державної позики; 2. Рефінансування Національним банком України комерційних банків. 5. Страхування вкладів на Україні та зарубіжний досвід. 6. Висновок: Оптимізація обсягів і структури банківських ресурсів для досягнення фінансової стійкості банку.
1. Вступ
В умовах переходу економіки нашої країни до ринкових відносин вирішальне значення має розвиток удосконалення діяльності комерційних банків, формування й використання інших ресурсів.
Банківські ресурси – це основа основ діяльності будь-якого банку, оскільки процеси утворення ресурсів і надання позик перебувають у тісному взаємозв’язку. Тому розуміння економічного змісту банківських ресурсів, значення проблем пов’язаних із їх ефективним формуванням і доцільним використанням, надзвичайно важливе, особливо для українських комерційних банків. Саме нашим, вітчизняним, комерційним банкам надзвичайно важко вирішувати це питання – формування ресурсів банків, тому що українська банківська система ще дуже молода, вони тільки на початковому етапі свого розвитку. За часів Радянського союзу перед банками не існувало такої проблеми як формування своїх ресурсів, все робилося централізовано. Тому не було необхідності досліджувати цю тему, яка не сьогоднішній день є дуже актуальною, так як при створенні комерційного банку – це перше питання яке постає перед його засновниками.
Актуальність теми “Формування банківських ресурсів” в тому, що я вважаю це питання дуже поширеним в банківській діяльності. Так як перед кожним комерційним банком на протязі його діяльності зустрічаються такі питання як: “Які краще залучити кошти? Як оптимально їх сформувати? Яку депозитну політику вигідніше застосовувати?” та інші не менше важливі питання. Комерційний банк може не здійснювати операції з векселями, не надавати лізинговий кредит, не здійснювати міжнародні розрахунки за дорученням своїх клієнтів – ці операції не суттєво вплинуть на подальшу діяльність комерційного банку, на його надійність, ліквідність. Я не вважаю, що банк повинен обмежити або не звертати уваги на інші банківські операції та послуги, навпаки він має розширювати спектр своїх банківських послуг для зміцнення своєї конкурентної здатності і розширення клієнтської бази. Але все ж таки відповідною точкою для здійснення різноманітних банківських операцій і надання послуг є ресурси цього банку, які він повинен розміщувати з найефективнішим результатом. Очевидно, під впливом змін у регулюванні банківської діяльності, зрушень у макроекономічній мікроекономічній динаміці, ситуації на грошово-кредитному ринку, структурних коливань у доходах юридичних та фізичних осіб тощо можливості формування ресурсної бази комерційного банку не залишаються стабільними. Враховуючи це актуальним є моделювання кожним окремо комерційним банком шляхів і джерел ресурсного забезпечення його діяльності.
2. Формування власних коштів банку.
Складовою частиною банківських ресурсів є власні кошти (або капітал) банку-фактор, що відіграє неабияку роль у зміцненні довіри клієнтів як до окремого банку, так і до банківської системи в цілому. Тому проблема залучення і підтримки на певному рівні обсягу капіталу комерційних банків є актуальною і надзвичайно важливою для банківської діяльності в країні загалом.
Власний капітал КБ займає невелику питому вагу у сукупному капіталі. Для комерційного банку достатнім буде 8% від загального капіталу. Це обумовлено специфікою банківської діяльності. Банк користується, в основному чужими грошима, а власні кошти служать передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття можливих збитків від банківської діяльності. Досить відчутна роль власного капіталу як джерела забезпечення оперативної діяльності комерційного банку на перших порах після його утворення.
У вітчизняній і зарубіжній економічній літературі сутність капіталу банку найчастіше визнають за джерелами його формування, серед яких: - акціонерний капітал; - резервний капітал; - нерозподільний прибуток ( частина прибутку, яка залишається після виплати дивідендів і відрахувань у резервний фонд).
Походження терміну “капітал” (від фр., англ. capital , лат. сaptalis – головний) означає багатство (цінні папери, грошові кошти, майно), які використовуються для власного самозбільшення.
Виходячи із цього можна запропонувати такі визначення капіталу комерційного банку: це сукупність внесених власниками – учасниками капіталу – власних коштів, які зростають у результаті ефективної банківської діяльності у процесі капіталізації прибутку, а також за рахунок додаткових вливань з баку учасників.
Суть банківського капіталу виявляється через його функції:
1. капітал є основою для створення й організації банку, а також для його діяльності до часу накопичення достатнього обсягу залучених і позичених коштів;
2. у випадку несприятливої ситуації і непередбачених витрат капітал відіграє роль буфера, своєрідної “подушки”, що дає змогу банку продовжувати виконувати ті чи інші операції. У критичних ситуаціях (у випадках нестачі резервів) для погашення збитків використовується статутний капітал. Ні залучені, ні запозичені кошти не можуть бути використані на погашення збитків від поточної діяльності, оскільки вони масі є боргом. Отже, поточні витрати, які банк змушений робити для вирішення назрілих проблем, компонує капітал;
3. капітал підтримує довіру клієнтів до банку і переконує кредиторів у його фінансовій спроможності;
4. капітал є основою для структурного розвитку кредитно-фінансової установи, розробки і впровадження нових послуг, програм, обладнання.
Залучення додаткового капіталу дає змогу банкові посилювати свої позиції на ринку, забезпечувати клієнтів сучасними банківськими послугами;
5. капітал служить регулятором загального розвитку банку в довгостроковий перспективі. Регулювання фінансового стану капіталу є важливим інструментом запобігання різним банківським ризикам. Воно підтримує довіру клієнтів, а в країнах де діє державна система страхування депозитів, захищає кредитно-фінансові установи від втрат.
Отже, капітал банку в процесі організації банківської діяльності одночасно виконує кілька функцій, що забезпечує найвищий ефект від проведення банківських операцій. Під ефектом розуміється результативність діяльності. Ясна річ, в умовах капіталізації основною метою для банку є одержання прибутку.
Однак (особливо в умовах нестабільної економічної ситуації, яка склалася в Україні) не менш важливим результатом можна вважати стабільний поступовий розвиток банку. Враховуючи це, можна стверджувати, що первинною функцією капіталу в умовах економіки перехідного періоду є захисні функція.
Капітал українських банків другої половини 1990-х років передусім повинен сприяти зниженню розвитку від проведення операцій на ринку.
Згідно з міжнародними стандартами адекватність капіталу визначається як: - мінімальний абсолютний розмір власних коштів банківських установ; - співвідношення капіталу банку та актів, зважених із урахуванням ризику вкладених коштів.
Стратегія встановлення єдиного для всіх банків мінімального стандарту капіталу має місце як у світовій, так і в українській практиці.
Власний капітал комерційних банків поділяється на основний та додатковий. Основний капітал банку – це грошові кошти, що забезпечують його фінансову основу. Він складається з статутного, резервного фондів, фондів економічного стимулювання та інших фондів, що утворюються за рахунок прибутку. Додатковий капітал – це грошові кошти, що доповнюють загальний власний капітал. Він формується з невикористаних резервів, що призначаються для страхування активних операцій комерційних банків та нерозподіленого прибутку.
У складі основного капіталу головна роль належить статутному фонду банку. Він формується з акціонерного або приватного капіталу при організації нового банку шляхом внесків засновників чи випуску і реалізації акцій. Розмір статутного фонду визначається засновниками, однак за чинними в Україні вимогами для вітчизняних банків встановлено такі нормативи: - мінімальний розмір статутного фонду повинен становити 1 млн. ЕКЮ; - мінімальний розмір власних коштів 3 млн. ЕКЮ (на 01.01. 1999 р.). Слід зауважити, що такий підхід до підтримки адекватної величини капіталу може спричиняти певні проблеми. Одна з них – можливий вплив депозитів навіть зі стійких банків. Таке може статися, якщо величина капіталу банку виявляється нижчою від допустимого мінімального рівня. Навіть імовірність цього може збентежити вкладників і спровокувати масовий відплив депозитів.
Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації банку. Якщо комерційний банк утворюється у формі акціонерного товариства (АТ) відкритого типу, то статутний фонд формується шляхом відкритої передплати на акції, а якщо у формі АТ закритого типу – у порядку перерозподілу усіх акції серед засновників КБ згідно з розміром їх частки у статутному фонді. (додаток 15) При утворенні КБ як товариства з обмеженою відповідальністю статутний фонд поділяється на частки, розмір яких фіксується в засновницьких документах, а учасники банку несуть відповідальність за його зобов’язаннями у межах своєї частки.
Статутний фонд може створюватися тільки за рахунок власних коштів учасників (акціонерів) банку. Його формування за рахунок банківських кредитів не допускається.
Статутний фонд КБ у формі АТ створюється шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій – звичайних та привілейованих. Акція – ЦП, який підтверджує внесок коштів у статутний фонд АТ, дає право на отримання частини прибутку у вигляді дивідендів та управління АТ. Власники звичайних акцій беруть учать в управлінні банку і поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Якщо КБ не заробляє прибутку, власники звичайних акцій не можуть бути більшими ніж первісна вартість їх інвестицій, а дохід, у випадку прибуткової роботи банку, вони можуть отримувати значний, тому що розподіл залишку прибутку відбувається тільки між власниками простих (звичайних) акцій. Звичайні акції вільно купуються та продаються на вторинному ринку ЦП (фондовій біржі).
Привілейовані акції дають право їх власникам на отримання фіксованого розміру дивідендів, який не залежить від отриманого банком прибутку. Власники таких акцій, мають переваги у порівнянні з власниками звичайних акцій. Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні КБ.
З розвитком операцій КБ, а також необхідністю задоволення вимог НБУ щодо мінімального розміру статутного фонду, у КБ виникає потреба в збільшенні розмірів цього фонду. Це відбувається шляхом проведення додаткової емісії акцій. Емісія акцій – це випуск і розміщення серед акціонерів ЦП, які дають право на отримання певного доходу. Як правило банк прагне при додаткових емісіях випускати в першу чергу привілейовані акції з тим, щоб запобігти розширенню кола власників звичайних акцій і ускладненню процесу управління банком.
Перший випуск акцій банку повинен повністю складатися із звичайних акцій. Реєстрація та продаж банком – емітентом першого випуску акцій звільняється від оподаткування податком та операції з ЦП.
Всі випуски ЦП банками типу відкритого АТ, незалежно від розміру випуску та кількості інвесторів, підлягають державній реєстрації у Міністерстві фінансів України. Мета цієї процедури – підвищити відповідальність банків – емітентів перед покупцем ЦП та знизити ризики, що пов’язані з фінансовими зловживаннями та махінаціями. Щоб отримати право додаткової емісії акцій банк не повинен бути збитковим, мати прострочені борги перед бюджетом та кредиторами.
Для реєстрації випуску акцій банк – емітент складає проспект емісії. Проспект емісії – це документ, у якому визначаються відомості про випуск і розміщення ЦП. Готується засновниками банку (при першій емісії) та Правлінням банку (при наступних емісіях). В проспекті емісії повідомляється про банк, його фінансове становище, вміщуються відомості про майбутній випуск ЦП. Проспект емісії повинен бути завірений незалежною аудиторською фірмою.
Емісія акцій як форма створення та поповнення статутного фонду КБ регулюється Законами України: “Про господарські товариства” та “Про ЦП” та фондову біржу”.
Резервний фонд КБ призначений для покриття можливих збитків від банківської діяльності, а також для сплати дивідендів за привілейованими акціями, коли для цього недостатньо прибутку. Наявність коштів в резервному фонді забезпечує стійкість КБ, зменшує вірогідність його банкрутства.
Резервний фонд КБ створюється у порядку, встановленому зборами акціонерів, а його розмір встановлюється, як правило, на рівні 25% від розміру статутного фонду. Він формується за рахунок відрахувань з прибутку і повинен складати не менше 5% від суми отриманого прибутку. ПРИКЛАД №1.
Якщо резервний фонд досяг встановленого розміру, то відрахування до нього припиняються. При частковому або повному використанні коштів резервного фонду відновлюються відрахування з прибутку для його формування.
Крім резервного фонду в КБ створюються спеціальні фонди, призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Їх формування здійснюється за рахунок прибутку.
Одним з елементів додаткового капіталу банків постають невикористані резерви страхування банківських ризиків. Призначенням цих резервів є зниження негативних наслідків у зв’язку з неповерненням кредитів, виникненням збитків від операцій з валютою та ЦП, що знаходяться у прибутку, що залишається у банку після сплати податків. Такий порядок знижує фактичні можливості КБ для створення необхідного розміру страхових резервів.
Нерозподілений прибуток, як елемент додаткового капіталу (власного) КБ, є ресурсом внутрішнього походження. Він створюється у вигляді залишку прибутку після сплати податків та відрахування до фондів банку. Якщо після сплати дивідендів за ставкою, що встановлена зборами акціонерів, виникне їх залишок – ця сума може бути спрямована на поповнення статутного фонду банку. Ця операція (капіталізація) може бути здійснена баз сплати дивідендів акціонерам, але також за рішеннями. Що приймаються загальними зборами акціонерів.
Банківський власний капітал поділяється на капітал – брутто та капітал – нетто. Власний капітал – брутто – це сума усіх фондів банку та нерозподіленого прибутку за балансом. Власний капітал – нетто – це капітал – брутто за “-“ вкладень банку в господарську діяльність підприємств та організацій, акції АТ, витрати майбутніх періодів, відвернених коштів. Тобто, капітал – нетто це та частина власних коштів банку, що може бути використана як кредитні ресурси.
Розмір власного капіталу визначається кожним банком самостійно і залежить від багатьох факторів. До них належать: - рівень мінімальних вимог НБУ до статутного фонду. Більш значні вимоги збільшують потребу у власному капіталі; Мінімальні вимоги НБУ до статутного фонду банків – це мінімальний розмір статутного фонду, який банк повинен мати сплаченим. - специфіка клієнтури. При значній кількості невеликих вкладників власних коштів потрібно буде менше ніж за наявності великих вкладників; - характер активних операцій. Наявність значно ризикових операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу.
Конкретний показник, який характеризує капітал окремого банку, не можна оцінювати ізольовано від інших чинників.
Очевидно, банки, що володіють, наприклад, обов’язковим мінімальним обсягом капіталу не є однаковою мірою надійними. Правомірною є градація вимог до мінімального статутного фонду банків залежно від їх спеціалізації і місця функціонування. Так, у Росії вимоги щодо збільшення капітальної бази не поширюються на банки, які діють на засадах кредитної кооперації.
До економічних нормативів адекватності капіталу згідно з міжнародними стандартами належать: - елементи капіталу; - зважування активів на предмет ризику; - зважування активів на предмет ризику позабалансових статей.
Домінуючим фактором оцінки адекватності капіталу є його склад. Порівнюючи якісний склад капіталу за критеріями. Які діють у вітчизняній банківській системі та в міжнародній практиці, виявимо певні розбіжності.
Склад капіталу банку, рекомендований Базельським міжнародним комітетом з питань банківського нагляду, подано у таблиці №1. У таблиці №2 показано склад капіталу українських комерційних банків.
Таблиця №1. Склад капіталу банку за методикою Базельського міжнародного комітету з питань банківського нагляду.
|№ |Вид капіталу |Характеристика | |1 |Звичайний |Вартість визначається за номінальною вартістю | | |акціонерний |звичайних акцій, випущених банком; дохід, який вони| | |капітал |приносять, залежить від рішення ради директорів | | | |банку щодо виплати дивідендів | |2 |Привілейований |Вартість визначається за номінальною вартість | | |акціонерний |будь-яких акцій, щодо яких можлива виплата | | |капітал |фіксованої частини доходу | |3 |Надлишок |Різниця між фактичною ціною купівлі акцій, | | | |придбаних на ринку, і номінальною вартістю акцій | |4 |Нерозподілений |Чистий прибуток, не виплачений у формі дивідендів і| | |прибуток |залишений банком для інвестиційних цілей | |5 |Резерви |Кошти, залишені на непередбачені витрати; | | | |використовуються для виплати дивідендів, які ще не | | | |оголошені; кошти для майбутнього вилучення з | | | |обороту акцій або для погашення зобов’язань | |6 |Субординовані |Довгостроковий залучений капітал, вкладений | | |зобов’язання |зовнішніми інвесторами, зобов’язання банку перед | | | |якими є за важливістю другими порівняно з його | | | |зобов’язаннями щодо вкладників, але першими | | | |порівняно із зобов’язаннями перед акціонерами (ці | | | |зобов’язання можуть бути конвертовані, тобто | | | |обміняні у майбутньому на акції банку) | |7 |Неконтрольний |За рахунок цих коштів має частку в підприємствах | | |пакет акцій |консолідованих дочірніх компаній | |8 |Цінні папери, |Боргові зобов’язання банку, погашення яких можливе | | |які погашаються|лише шляхом продажу акцій | | |за рахунок | | | |продажу акцій | |
Таблиця №2. Склад капіталу українських комерційних банків.
|№ |Вид капіталу |Характеристика | |1 |Статутний |Вартість визначається за номінальною вартістю | | |капітал |звичайних акцій чи паїв, випущених банком; дохід | | | |від яких залежить від рішення загальних зборів | | | |учасників статутного капіталу щодо виплати | | | |дивідендів | |2 |Привілейовані |Вартість визначається за номінальною вартість | | |акції |будь-яких випущених акцій, щодо яких можлива | | | |виплата фіксованої частини доходу | |3 |Емісійна |Різниця між фактичною ціною купівлі акцій, яка | | |різниця |склалася на ринку, і номінальною вартістю акцій | |4 |Прибуток, |Чистий прибуток, не виплачений у формі дивідендів і| | |залишений у |залишений банком для інвестиційних цілей | | |розпорядженні | | | |банку | | |5 |Переоцінка |Спеціальні фонди банку в частині переоцінки | | |основних |основних засобів | | |засобів | | |6 |Резерви |Резерви для непередбачених витрат і для можливих | | | |втрат за позиками | |7 |Прибуток |Переоцінка валютних коштів плюс прибуток (збиток) | | |(збиток) |за звітний рік по балансу плюс різниця між | | | |операційними та різними доходами і операційним та | | | |різними втратами, плюс штрафи, пеня, одержані | | | |неустойки, мінус штрафи, пеня, сплачені неустойки |
Порівняльний аналіз складу капіталу, визначеного за міжнародною та вітчизняною методиками, свідчить про відмінності у розумінні самої суті власного капіталу банку.
1.В Українській практиці капітал розглядається як вузьке поняття – до його складу входять лише постійні елементи (за винятком переоцінки коштів у валюті); віднесення до власних капіталів банку субординованого боргу не допускається.
Методикою Базельського комітету передбачено наявність у складі додаткового капіталу довгострокових субординованих зобов’язань зі строком погашення не менше 5 років.
На фінансовому ринку України аналогічних довгострокових субординованих зобов’язань немає. Проте НБУ і не передбачає введення боргових інструментів до складу капіталу банку, тим самим непрямо обмежуючи можливості банків щодо диверсифікації портфеля власних коштів шляхом включення до нього умовно постійних елементів. Така позиція НБУ є обгрунтованою, спрямованою на зміцнення захисної функції капіталу в умовах перехідного періоду. Однак у міру розвитку ринкових відносин, зниження темпів інфляції, стабілізації економіки український банківський капітал може бути поповнений елементами додаткового капіталу.
2. Українські акціонерні комерційні банки мають простішу порівняно із західними структуру капіталу, оскільки у нас немає такого розмаїття видів акцій, якими оперують кредитно-фінансові установи розвинутих банківських систем.
3. Згідно з методикою Базельського комітету спеціальні резерви не включаються до складу капіталу: “Резерви, створені з прибутку, …повинні бути вільними і не обтяженими ніякими конкретними претензіями з боку кредиторів, із тим, щоб їх модна було визначити як такі, що безумовно належать акціонерам, тобто саме таким, що доповнюють акціонерний капітал”. Водночас “створення банківських резервів для покриття сумнівних кредитних вимог… створює результати аналізу прибутковості основної діяльності банку і, як наслідок, спотворює також реальну оцінку капіталу”. В українських комерційних банках цей вид резерву враховується при розрахунку величини обсягу капіталу. Автор дотримується точки зору, що зазначений резерв не можна вважати стабільним елементом капіталу, який сприяє зміцненню його захисної функції. Адже виникає економічно необгрунтоване перевищення обсягу власних коштів банку. Воно тим більше, чим вища частка позичкових операцій у структурі активної частини балансу банку.
4. Введення (в умовах перехідного періоду) до складу капіталу статті балансу “Переоцінка валютних коштів” є високоризикованим. При значному коливанні валютного курсу (застосування валютного коридору навряд чи можна вважати раз і назавжди введеною гарантією стабільності валютного ринку) даний елемент може призвести як до необгрунтовано високої оцінки власних коштів банку, так і до стрімкого їх знецінення. Безельський комітет, допускаючи введення до складу капіталу банків економічно розвинутих країн першокласних резервів переоцінки, все ж ставиться до цього з обережністю: “Спроби поліпшити баланс шляхом ревальвації активів можуть створити враження благополучної капітальної бази, однак можуть зашкодити фінансовому стану банку в цілому”.
Для аналізу забезпеченості власними коштами комерційних банків України візьмемо дані Асоціації українських банків, до якої входить близько 140 кредитно-фінансових установ країни. За станом на 01.12.1998 р. загальна сума сплачених статутних фондів українських комерційних банків – членів АУБ становила 2020516 тис. грн. Для порівняння зазначимо, що станом на 01.01.1998 р. загальна сума сплачених капіталів становила 954600 тис. грн.
На мою думку, такому зростанню статутних фондів сприяла стабілізація національної грошової одиниці, бо саме за період значної інфляції припадає найбільша втрата банківського капіталу.
Значно інтенсифікувала процес збільшення статутного капіталу і постанова Верховної Ради України про збільшення комерційними банками статутних фондів у розмірі еквівалентному не менш як 3 млн. ЕКЮ і реєстрація їх у НБУ до 1 квітня 1999 року.
Як видно із вищенаведеного, спостерігається зростання власних коштів у структурі пасивів банків. Комерційні банки прагнуть укластися в терміни, встановлені НБУ, і нарощують свої статутні капітали швидше, ніж зростає їхній сумарний капітал. А ті кредитні установи які не мають можливостей для капіталізації свого прибутку і залучення зовнішніх джерел опиняються в категорії проблемних банків.
Отже, зростання власних коштів комерційних банків у 1998 р. – це поліпшення фінансової стійкості, але треба визнати, що головне завдання полягає все-таки у подальшому нарощуванні банківського капіталу. Одже він ще надто слабкий.
У чому ж причина такого становища, що банки залишилися з капіталами, яких бракує для надійної роботи за умов реальних ризиків кредитування?
По-перше, коли Україниа здобула незалежність, усі фінансові ресурси залишилися Москві і наша банківська система почала свою діяльність практично з нуля.
По-друге, керівництво держави, уряд, ні здійснювали ніяких заходів, щоб зміцнити власні банки. Крім того, важливими причинами низького рівня банківських капіталів є: - несприятливі умови формування української банківської системи, що припадає на 1990-1991 рр.; - падіння обсягів ВВП і гальмування економічних реформ; - сильна інфляція у 1992-1993 рр. та у вересні 1998 р.; - непомірне оподаткування банків; - відсутність можливості оформити страхові фонди банків за рахунок прибутку до оподаткування.
Причиною низького рівня банківських капіталів є і те, що України не має нафтогазових та інших “сировинних доларів”, які дали б їй змогу досягти швидкої концентрації капіталу. Ситуація ускладнюється ще тим, що значна частина банків, які не виконують вимог про збільшення статутного фонду, створена у вигляді закритих АТ для обслуговування окремих підприємств, котрі є їхніми акціонерами. Ряд цих акціонерів намагалися перш за все зібрати кошти інших підприємств і населення для розв’язання “своїх проблем”.
Зауважимо, що не зважаючи на загальне зростання банківського капіталу, жоден із банків, об’єднаних в асоціацію, сповна не відповідає міжнародним стандартам і навряд чи може розраховувати на повне ставлення до себе на світових ринках. На 01.01.1998 р. лише 6 українських банків – членів АУБ мали зареєстрований статутний фонд у розмірі понад 10 млн. ЕКЮ, переважна ж більшість наших кредитно-фінансових установ володіє капіталом від 1 до 3 млн ЕКЮ (таб. 3) Не краща ситуація склалася і в банківській системі України в цілому.
Таблиця №3. Обсяги статутних фондів комерційних банків – членів Асоціації українських банків за станом на 01.01.1998 р.
|Обсяг статутного фонду |Кількість банків |Питома вага, % | |Менше 1 млн. ЕКЮ |15 |11.19 | |Від 1 до 3 млн. ЕКЮ |81 |60.45 | |Від 3 до 5 млн. ЕКЮ |16 |11.94 | |Від 5 до 10 млн. ЕКЮ |16 |11.94 | |Понад 10 млн. ЕКЮ |6 |4.48 |
Як бачимо, обсяг капіталізації у вітчизняній банківській системі не відповідає економічним потребам суб’єктів господарювання: у країні з 50- мільйонним населенням статутний капітал понад ста банків на досягає навіть півмільярда доларів.
Тому одне з головних завдань полягає у подальшому нарощуванні банківського капіталу, інакше темпи капіталізації банківської системи України рано чи пізно вступлять у дисонанс із вимогами кредитного забезпечення економіки.
Якщо національна банківська система виявляється неспроможною “наростити м’язи” , банківським простором країни крок за кроком опонують системи, які ці м’язи мають. А національний виробник не уточнюватиме, чий саме ресурс кредиту він використовує , натомість завдячуватиме кредитній системі, яка його дає.
Одже, підбиваючи підсумок, ще раз зауважимо: капітал банку – головний показник його здатності до подальшого розвитку. Зміцнення ресурсної бази українських кредитно-фінансових установ, інтеграція банківської системи країни у світове співтовариство значною мірою залежатимуть від зростання власних капіталів банків.
3. Формування залучених коштів комерційного банку.
1. Більша частина ресурсів КБ формується на рахунок залучених та запозичених коштів, а не власних. Залучені кошти банку – кошти, які банк залучає на вклади і депозити. Запозичені кошти - це кошти, які банк залучає шляхом випуску облігацій або одержанням міжбанківського кредиту.
Можливості комерційного банку у залученні коштів регулюються НБУ. Так згідно з показником платоспроможності банку, нормативне значення якого встановлено НБУ, залучені та запозичені кошти не повинні перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 8 разів.
Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій у процесі яких використовують різні види банківських рахунків. Депозитні операції – це операції, що проводить банк, коли залучає кошти клієнтів. Суб’єктами депозитних операцій є комерційні банки, які виступають як позичальники, так і кредитори – власники коштів. Об’єктами депозитних операцій є кошти, що передані банку на умовах, визначених двосторонньою угодою.
Депозити поділяються на: - до запитання; - строкові депозити; - іменні депозити; - депозити на пред’явника.
Депозит – це грошові кошти в національній та іноземній валюті що передані їх власникам або іншою особою за його дорученням в готовій або безготівковій формах на рахунок власника для зберігання на певних умовах.
Практично усі клієнтські рахунки називають депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок на якому зберігаються його грошові кошти.
Депозит до запитання – це кошти, що знаходяться на поточних бюджетних рахунках, на кореспондентських рахунках комерційних банків і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Умови сплати відсотків за залишками коштів за цими рахунками визначаються у двосторонніх угодах при відкритті цих рахунків. Вони (депозити до запитання) використовуються для здійснення поточних рахунків власника рахунку х його портфелями. За першою вимогою клієнта кошти з поточного рахунку у будь- який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжних доручень, сплати чеків або векселів.
Для відкриття поточних рахунків та поточних бюджетних рахунків суб’єкт господарської діяльності подає до банку такі документи:
1. заява на відкриття рахунку ( додаток № 1 );
2. копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади;
3. копію належним чином зареєстрованого статуту (положення);
4. копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік;
5. довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, в якій зазначена установа банку;
6. картку із зразками підписів і відбитком печатки (додаток №2).
Схема відкриття поточного рахунку юридичній особі.
|Клієнт | |1. подає документи (6 вище зазначених | | | |документів | | | | | |Юрист банку | |1. перевіряє копії перших чотирьох сторінок | | | |паспорта | | | |керівника чи головного бухгалтера клієнта (в| | | |присутності клієнта) | | | |2. перевірка документів: | | | |а) підписи осіб на заяві М.Б. розшифровані з| | | |обов’язковим зазначенням прізвищ та | | | |ініціалів та ідентифіковані з підписами (6 | | | |документ); | | | |б) має відповідати зразкам копії свідоцтва | | | |про державну реєстрацію; | | | |в) наявність посвідчувальних написів | | | |нотаріуса. | | | | | |Клієнт, | |1. заключення договору на | |Директор банку,| |розрахунково-касове обслуговування (додаток | |Гол.бухгалтер | |№3). | | | | | |Директор банку | |2. дає дозвіл на відкриття рахунку (на | | | |підставі заяви на відкриття рахунку). | | | | | |Головний | |1. присвоює номер рахунку (на підставі | |бухгалтер | |документів 1, 6, реєстраційного журналу) | | | | | |Головний | |1. оформлення відривної частини довідки про | |бухгалтер | |реєстрацію в Пенсійному фонді (повертається | | | |клієнту до подання до Пенсійного фонду). | | | | | |Операційний | |1. включає даного клієнта в перелік клієнтів| |працівник | |(на підставі документа 6) | | | | | |Головний | |1. повідомляє ДПА, НБУ про відкриття | |бухгалтер | |(закриття, переоформлення) рахунку (додаток | | | |№4) (протягом 3-ох днів; копія повідомлення | | | |знаходиться в юридичній справі клієнта). | | | | | |Головний | |1. заведення юридичної справи на клієнта | |бухгалтер | |(після закриття рахунку справа зберігається | | | |5 років.). | |При відкритті додаткових рахунків. | |Клієнт | |1. визначає номер основного рахунку та | | | |повідомляє ДПА та банки, де відкрити | | | |додаткові рахунки | | | | | |Банки, в яких | |1. повідомляє банк де відкрито основний | |відкриваються | |рахунок | |додаткові | | | |рахунки | | | |Схема відкриття депозитного рахунку фізичній особі. | |Працівник банку| |ознайомлює клієнта з умовами | | | |а) мінімальний розмір вкладу; | | | |б) режим користування вкладом; | | | |в) % ставка по вкладу. | | | | | |Клієнт | |заповнює документи: | | | |- ф № 51/36 прихідний касовий ордер | | | |(додаток №5) | | | |- ф № 13 алфавітна картка (додаток №6) | | | | | |Контролер | |відкриває вкладникові особовий рахунок №1 | | | |(додаток №7) | | | |а) виписує картку особового рахунку, | | | |в якій клієнт ставить зразок свого підпису; | | | |б) прізвище, ім’я по батькові, рік | | | |народження, | | | |домашня адреса, МФО банку, порядковий номер | | | | | | | |особового рахунку; | | | | | |Контролер | |1. оформлює алфавітну картку ф №13 ( назва | | | |установи банку, порядковий номер особового | | | |рахунку) | | | |2. оформлюється ф №1 (дата, сума і залишок | | | |відсотків, підпис) | | | |3. оформляються ф №51/36 (сума нарахованих | | | |%, сума вкладу | | | |(цифрами), залишок вкладу, залишок %, | | | |підпис) | | | |4. оформлює вкладну книжку (дата, сума | | | |вкладу, залишок | | | |вкладу прописом і цифрами, підпис) | | | |5. передає документи внутрішнім порядковим | | | |(ф №51/36 | | | |вкладна книжка) | | | | | |Касир | |1. перевіряє документи (правильність | | | |розрахунків, відповідність | | | |записів) | | | |2. приймає гроші від клієнта (після | | | |прийняття розписується | | | |у вкладній книжці та ф №51/36) | | | |3. видає клієнту вкладну книжку. |
При додаткових внесках, при видачі сум з вкладу, при закритті рахунку використовується ф № 51, 52 (додаток № 8,9).
До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім повідомленням банку про намір зняти грошу з рахунку. Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій, тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний % або не сплачується зовсім. В умовах відсутності плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їх додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це зокрема, кредитування з поточного рахунку, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо.
Залучення депозитів юридичних і фізичних осіб оформляється банком шляхом: - відкриття депозитного рахунку з укладанням договору банківського вкладу
(видачею ощадної книжки); - видачі ощадного (депозитного) сертифіката.
За договором банківського депозиту комерційний банк, який прийняв кошти від вкладника або кошти, що надійшли на рахунок вкладника від іншої сторони, зобов’язується виплатити вкладнику суму депозиту та нараховані % на умовах та в порядок, що передбачені договором.
Для покриття операційних витрат пов’язаних з веденням поточних рахунків банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного %. Деякі банки не стягують комісії з безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня. До депозитів до запитання можна віднести і кредитові залишки на конкретних рахунках. На цьому рахунку знаходять відображення усі операції банку з клієнтами, тобто видача позичок і проведення платежів за дорученням клієнта, а також надходження виручки від реалізації продукції та інших грошових переказів на користь клієнта і на погашення позичок. Тобто, контокорентний рахунок – це активно-пасивний рахунок, що поєднує в собі ознаки поточного і позичкового. Кредитове сальдо по контокорентному рахунку означає, що клієнт має у своєму розпорядженні власні кошти, дебетове – що у клієнта виникла заборгованість перед банком за позиками.
Формою залучення банком вкладів до запитання є також поточний рахунок з овердрафтом. Овердрафт – дебетове сальдо за контокорентним рахунком, з яким погодився і банк. За режимом функціонування цей рахунок подібний до контокорентного. Проте, якщо контокорентний відкривається надійним клієнтам, що активно кредитується, то при овердрафтом такі запозичення допускаються рідко. Для цього рахунку характерний кредитовий залишок. Особовий рахунок з овердрафтом може відкриватися юридичним і неюридичним особам, а також громадянам, у той час, як контокорентний рахунок відкривається тільки у відношеннях банку з юридичними особами. Одже, особовий рахунок з овердрафтом має більш широку форму застосування.
Одним із видів депозитів до запитання є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у даному банку іншими банками. Кореспондентський рахунок – рахунок, який відкриває один банк у іншому для здійснення взаємних розрахунків.
3.2 Особливості залучення вкладів на строкові депозитні рахунки і випуску ощадних (депозитних) сертифікатів комерційних банків регулюються внутрішніми положеннями КБ.
Строкові депозити – це кошти, що розміщенні у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше 1 міс.). Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказу грошей на поточний рахунок або готівкою із каси банку. Строкові вклади є для банків кращім видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні у банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний %, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальні динаміки ставок грошового ринку та інших умов.
Строковими депозитами є також кошти., що отримані від інших КБ як депозит на конкретний строк. Сума, строки та умови приймання строкових депозитів визначаються банком – позичальником відповідно до його фінансових можливостей за погодженням з вкладником.
Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їх власниками. Вони оформлюються угодою між вкладником і банком. Банки самостійно розробляють форму депозитної угоди, яка укладається у письмовій формі. Депозитний договір засвідчує право КБ управляти заліченими від юридичних і фізичних осіб коштами та право вкладників отримати в чітко визначений строк суму депозитного внеску і % за його користування.
Основними реквізитами та умовами депозитного договору повинні бути (додаток №11): - назва та адреса банку, який приймає депозит; - назва та адреса власника коштів; - дата внесення депозиту; - дата вимоги вкладником своїх коштів; - % ставка за користування депозитом; - зобов’язання банку повернути суму, яка внесена на депозит; - підписи сторін: керівника виконавчого органу банку або уповноваженої на це особи та вкладників.
Угода укладається у 2-ох примірниках, один із яких зберігається в клієнта, а інший у банку. Деякі банки встановлюють мінімальний розмір строкового вкладу, величина якого залежить від орієнтації банку на відповідного вкладника (дрібного, середнього, значного).
У свою чергу банк бере на себе зобов’язання своєчасно виконувати усі умови угоди і відповідати за їхнє порушення, що відображається у встановленні пені або штрафів за невчасну видачу коштів власнику депозитного рахунка або виплату відсотків. Суперечності, що виникають між банком і вкладником вирішується у суровому порядку. Строкові вклади не використовуються для здійснення поточних платежів.
Якщо вкладник бажає змінити суму внеску – зменшити або збільшити, то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. При достроковому вилученні коштів з строкового депозиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою %. У цьому випадку % знижуються до рівня, передбаченого по вкладах до запитання.
Однією із форм строкових вкладів є сертифікати. Ощадний (депозитний) сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування коштів, яке засвідчує право вкладника або його правонаступника на отримання після закінчення встановленого строку суми депозиту (вкладу) та % за ним. Сертифікат є ЦП. Депозитні сертифікати надаються юридичним, а ощадні – фізичним особам. Сертифікати можна класифікувати за такими ознаками: . спосіб випуску: - одноразово - серіями . спосіб оформлення: - іменні - на пред’явника . термін обертання: - термінові - до запитання . умови сплати відсотків: - регулярна сплата % по закінченню визначеного розрахункового періода - виплата % у день погашення сертифіката. Строк дії сертифікату встановлюється від дати видачі сертифіката до дати, коли власник сертифіката отримує право вимоги депозиту за сертифікатом.
Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, що оформлені депозитними договорами. Завдяки ринку ЦП (фондовій біржі) сертифікат може бути достроково переданий власником іншій особі з одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, у той час, як дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку – втрату частини ресурсів. Сертифікати мають обов’язково містити такі реквізити: 1. назву “ощадний (депозитний) сертифікат 2. порядковий номер сертифіката та його серію (якщо випуск серійний) 3. дату внесення депозиту (вкладу) 4. розмір депозиту (вкладу), який оформлений сертифікатом (літерами і цифрами) 5. зобов’язання банку повернути суму, яка внесена на депозит (вклад) 6. дату вимоги вкладником суми за сертифікатом 7. % ставку за користування депозитом 8. умови сплати % ставки – у разу вимоги вкладника про повернення вкладу до обумовленого терміну 9. назву та адресу банку – емітента, а для іменного сертифіката – назву
(ім’я) вкладника 10. місце для підпису особи, яка уповноважена банком підписувати зобов’язання та місце для печатки банку.
Іменні сертифікати мають мати корінці (додаток №12). Банк заповнює всі реквізити корінця сертифіката, який підписується вкладником або уповноваженню ним особою, відривається від сертифіката, обліковується і зберігається і банку в окремій теці. Якщо до бланка сертифіката корінець не передбачений, то банк веде реєстраційний журнал випущених іменних сертифікатів, до якого заносяться реквізити, що відповідають реквізитам, передбаченим для корінця. Реєстраційний журнал може вміщувати й іншу потрібні банку реквізити.
Розрахунки за придбання сертифікатів та виплати сум з ними – для юридичних осіб здійснюються тільки в безготівковій формі – для фізичних осіб, як у готівковій так і безготівковій формі. Видача і погашення сертифікатів здійснюється лише емітентом. До погашення приймаються тільки оригінали сертифікатів.
У разі настання строку вимоги депозиту банк здійснює платіж проти пред’явлення сертифіката на підставі заяви власника, у якій зазначається рахунок, на який мають бути зараховані кошти. У реєстраційному журналі власників сертифікатів робиться позначка про погашення. Після цього випускається розпорядження для бухгалтерії про перерахування коштів на зазначений рахунок або про видачу готівки фізичним особам та здійснюється погашення сертифіката шляхом проставлення напису “погашено”.
Бланки сертифікатів зберігаються у грошових сховищах або у вогнетривких шафах. Корінці сертифікатів після відображення операції за балансом вміщуються в окремі теки. Реєстраційні журнали та теки з корінцями сертифікатів зберігаються у грошових сховищах або вогнетривких шафах.
КБ ведуть журнал обліку бланків та розміщених сертифікатів, який має містити такі реквізити: 1. дату здійснення операції 2. кількість бланків сертифікатів, що надійшли з друкарні 3. кількість сертифікатів, наданих вкладникам (з перерахуванням від номера до номера включно) 4. кількість зіпсованих бланків сертифікатів (із зазначенням номерів) 5. залишок бланків сертифікатів на звітну дату з обов’язковою перевіркою їх наявності в касі.
КБ можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Це цінний папір, що містить безумовне грошове зобов’язання банку про сплату векселедержателю у конкретному місці та в указаний строк. Банківський вексель має депозитну природу і цим він схожий на сертифікат. Але, на відміну від сертифіката, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосамента. Це передатний напис на векселях, чеках та інших ЦП, що підтверджує перехід права за вказаними документами до іншої особи.
Ощадні вклади служать власникам для накопичення грошових заощаджень. Власнику ощадного вкладу видається іменне свідчення про внесок у формі ощадної книжки, у якій відбиваються усі операції по рахунку. Зняття за грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску. Період завчасного попередження може бути закріплений законодавче (як засіб державного регулювання) або встановлюватися за договором між банком і власником рахунка. Одже, ощадні вклади передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовується в активних банківських операціях. По ощадних вкладах банки нараховують %. Конкуренція на ринку позичкових капіталів змушує КБ шукати нові форми і способи залучення депозитів. Значне поширення в банківській практиці дістав депозит, що відкривається клієнту при оформленні ним поточного рахунку. Депозит має обов’язковий характер, а його величина і термін внеску коштів на рахунок визначається банком. Якщо клієнт не виконує умови деного депозиту, банк може припинити його обслуговування. За своїм характером цей депозит можна віднести до умовного, оскільки вилучення коштів з нього можливе лише у випадку закриття клієнтом поточного рахунка. Він вважається безстроковим, що дозволяє банку використовувати його в якості довгострокового кредитного ресурсу. За аналогією з вкладами до запитання, по даному депозиту нараховуються мінімальні % або вони зовсім не нараховуються, якщо банк не бере з клієнта плату за введення операцій по розрахунковому рахунку. Банки часто надають цьому депозиту характер заставного, тобто передбачають право вкладника на одержання кредиту в сумі депозиту без додаткового забезпечення, отже внесок у цьому випадку є гарантією повернення позички.
Для клієнта депозит на термін обслуговування є певною мірою примусовим, тому такі депозити можуть залучати тільки ті банки, що пропонують своїм вкладникам додаткові банківські послуги або зручне і пільгове розрахунково-касове обслуговування. У противному випадку банк не тільки втратить можливість залучати додаткову клієнтуру але й може позбутися вже існуючих. Комерційні банки використовують і такий метод залучення внесків, як встановлення залежності між кредитуванням клієнта і накопиченням коштів на його депозитному рахунку. У цьому випадку між банком і клієнтом підписується договір, відповідно до якого банк бере на себе зобов’язання надати клієнту кредит за умовою накопичення і зберігання останнім протягом встановленого терміну визначеної суми коштів. Формування коштів на депозитному рахунку може відбуватися по-різному або виходячи з можливостей клієнта, або на основі планових регулярних внесків. Вигода клієнта при такому депозиті полягає в тому, що він має можливість безперешкодно одержати в КБ кредит, причому чим меншим буде розрив між сумою депозиту і сумою кредиту, тим менший буде встановлений % за позичкою. У банку при такому кредитуванні значно меншим буде ризик неповернення позички, оскільки він має право спрямувати на погашення кредиту кошти, що зберігаються на депозитному рахунку (приклад №2). Проте успіх такого методу залучення внесків клієнтів багато в чому залежить від гнучкої % політики банку по кредитах. Якщо клієнт виявить, що за свій внесок у банку він одержує набагато менше, ніж сплачує банку за кредит (з урахуванням витрат по розрахунковому обслуговуванню), він відмовиться від такої угоди, що для банку стане втратою як потенційних так і наявних клієнтів. У роботі КБ по залученню вкладів (депозитів) важливу роль відіграє % політика, оскільки одержання прибутків від вкладених коштів служить для клієнтів суттєвим стимулом до активізації внесків. Розмір депозитного % встановлює КБ самостійно, виходячи з облікової стави НБУ, стану грошового рину і власної депозитної політики. Рівень прибутків за різноманітними видами депозитних рахунків різний. Найнижчі % КБ сплачують по рахунках до запитання, оскільки вони характеризуються нестабільністю залишків. Відсутність або незначні прибутки стимулюють власників рахунків до запитання скорочувати до мінімуму залишки коштів на них і вкладати їх у більш прибуткові операції (термінові депозити, ЦП тощо), що для банків не вигідно. Тому деякі з них намагаються стимулювати клієнтів до підтримки стабільних залишків на рахунках до запитання. Це робиться шляхом встановлення підвищених % або виплати клієнтам премій за значні залишки коштів. Хоча за розрахунками до запитання, відкритими для фізичних осіб, % нараховуються в обов’язковому порядку, прибуток на них набагато нижчий, ніж по термінових депозитах.
При становленні розміру % ставки по термінових депозитах визначальним чинником є термін, на який розміщенні кошти. Чим вищий термін, тим вищі % ставки. Процентна ставка за терміновим депозитом може залежати і від частоти виплати прибутку: чим ріже здійснюється виплата, тим вищий рівень % ставки. Банки можуть зацікавити вкладників шляхом нарахування і сплати простих і складних %. Прості % є традиційним видом обчислення прибутку по вкладах. Відповідно до встановленої періодичності відбуваються нарахування і виплата прибутку по внеску (додаток №3). Дохід за складними % (нарахування % на %) визначається так: після закінчення розрахункового періоду на суму внеску нараховуються % і отримана величина приєднується до суми внеску; у наступному розрахунковому періоді % ставка застосовується до нової вже збільшеної суми. Складні % доцільно використовувати в тому випадку, коли виплата доходу здійснюється по закінченні терміну дії внеску. Одним з способів стимулювання внесків є застосування % ставки, що прогресивно зростає залежно від часу фактичного перебування коштів на вкладі.
З метою компенсації інфляційних втрат КБ можуть пропонувати вкладнику виплату % наперед. Якщо депозитна угода буде розірвана достроково, виплачені % банк утримує із суми внеску (приклад №4).
3.3 Традиційний аспект діяльності банків від моменту їх заснування – залучення коштів на депозит.
Депозитна політика – це комплекс заходів комерційного банку із формування портфеля депозитних послуг, різноманітних форм і методів здійснення цих заходів, визначення його конкурентних позицій по даному сегменті ринку та забезпечення стійкості й надійності ресурсної бази.
З метою ефективного здійснення депозитної політики комерційним банкам доцільно розробляти відповідній меморандум. У західних банках розробці меморандуму депозитної політики, якою відають служби стратегічного планування, казначейства та маркетингу, приділяють особливу увагу. Єдиної схем меморандуму депозитної політики не існує, тому цей документ конфіденційний і щорічно затверджується радою банку.
Призначення меморандуму депозитної політики полягає у встановленні граничних розмірів депозитної бази, її місця в ресурсному потенціалі банку та засобах його реалізації. По суті, це визначення стратегії банку щодо цільових ринків та клієнтів, обсягів, структури депозитів юридичних і фізичних осіб, методів та пріоритетів депозитної діяльності.
Меморандум закріплює напрямки депозитної політики, виходячи з цілей, завдань комерційного банку, визначених у його статуті: отримання максимального прибутку при збереженні банківської ліквідності.
При розробці меморандуму депозитної політики необхідно врахувати такі принципи: - максимізація прибутку; - забезпечення стійкості ресурсної бази та рівня ліквідності; - гнучкість асортиментної і цінової політики та пристосування окремих параметрів збуту до вимог клієнтів.
Депозитна політика є важливою складовою стратегії банку в управлінні активами та пасивами, оскільки сприяє формуванню коштів для проведення активних операцій з метою отримання прибутку. Тому можна стверджувати, що банківський прибуток починає формуватися на етапі реалізації депозитної політики комерційного банку. Досягнення мети отримання максимального прибутку залежить від обсягу та ціни залучення різноманітних видів депозитів від усіх категорій клієнтів.
Обов’язковою умовою проведення будь-яких банківських операцій, у тому числі депозитних, є принцип ліквідності. Гнучка депозитна політика, яка враховує терміни й умови залучення коштів, має грунтуватися на підтримці ліквідності. Зумовлено це тим, що розміри і структура пасивів банку визначають його можливості щодо проведення активних операцій як за ступенем ризику, так і терміном укладення коштів. У свою чергу, характер активних операцій, попит на них із боку клієнтів банку потребують формування адекватної ресурсної підтримки. При такому підході первинну роль відіграють структура й розміри ресурсів банку, в тому числі депозитних.
Принцип стійкості ресурсної бази потребує від банку більше уваги приділяти надійним ресурсним джерелам, до яких насамперед належать строкові депозити. Завдяки цим депозитам банки можуть вільно маневрувати залученими ресурсами у межах визначеного терміну за умови адекватного резервування. Світовий досвід переконує, що найстійкішим ресурсом для банку є депозити фізичних осіб, по яких спостерігається значно менший рух коштів, на відміну від депозитів юридичних осіб.
Якісно розроблена депозитна політика, що має максимально задовольняти різноманітні цільові потреби клієнтів шляхом розробки і впровадження модифікацій окремих депозитів, п6ередбачає встановлення детально обміркованих параметрів депозитних продуктів. Це дасть змогу залучати більшу кількість клієнтів, завойовувати нові сегменти ринку й проводити успішну конкурентну боротьбу. У разі досягнення цієї мети можна зробити висновок про дотримання банком принципу гнучкої асортиментної політики.
Важливим чинником успішності депозитної політики банку вважають процентну політику. Об’єктами цінової політики у сфері депозитної діяльності є: - розміри процентних ставок; - умови нарахування і сплати процентів; - мінімальна сума відкриття депозитного рахунка; - можливості встановлення індивідуальних процентних ставок для окремих категорій клієнтів.
Від цінових параметрів депозитів конкурентне середовище потребує такої самої гнучкості, як і від асортименту послуг, тобто ціни на депозитні продукти мають постійно реагувати на ринкові зміни.
Розроблений із максимальним урахуванням ринкових вимог, депозитний продукт не може бути реалізований сам по собі. Для цього необхідно розробити зважену збутову політику, яка б передбачила можливості комплексного обслуговування клієнтури, пакетування банківських продуктів, спільний збут тощо.
Попереджувальними кроками до розробки меморандуму депозитної політики банку має бути: - проведення маркетингових досліджень ринку депозитних послуг та оцінка впливу політики Національного банку України на його стан і тенденції розвитку; - аналіз продуктової, цінової, збутової та комунікаційної політики банків – конкурентів на депозитному ринку; - здійснення SWOT – аналізу депозитної діяльності банку.
При цьому необхідно також урахувати вплив таких зовнішніх факторів, як економічна ситуація в країні, стан ринку кредитних ресурсів, інвестиційна привабливість інших секторів економіки, структура доходів та витрат населення тощо.
Загальну процедуру розробки меморандуму депозитної політики комерційного банку подано на схемі 1. Схема 1. Процедура розробки меморандуму депозитної політики комерційного банку.
У процесі підготовки меморандуму можна виділити чотири основних етапи: - визначення позицій банку на депозитному ринку; - формування мети і завдань депозитної політики; - розробка моделі поведінки банку на депозитному ринку; - підготовка програми розвитку банку.
Визначити поточний стан банку у залученні депозитів модна за допомогою структурного, операційного та фактичного аналізу. Ця процедура має бути обов’язковою при розробці меморандуму депозитної політики банку. Для успішної реалізації цього етапу необхідно розробити положення про маркетинговий звіт, яке б чітко встановлювало формати подання до служби маркетингу інформації про депозитний рахунок.
Моніторинг ринку депозитних послуг є ключовим у процесі розробки меморандуму депозитної політики.
Другий етап підготовки меморандуму депозитної політики – формулювання її мети і завдань. Мета депозитної політики єдина для всіх банків – це досягнення максимального прибутку при всебічному задоволенні потреб клієнтів у депозитних послугах. Для досягнення цієї мети банками можуть бути сформульовані різні завдання. Наприклад, диверсифікація депозитів за призначенням, сумою, терміном тощо.
Третій етап: розробка прийнятої моделі поведінки та позицій банку на депозитному ринку. Одним із елементів цієї моделі є визначення питомої ваги і структури цього джерела в ресурсному потенціалі банку. Збільшення довгострокових операцій інвестиційного характеру можливе тільки за умови залучення стабільних ресурсів на тривалий час.
Окрім того, при визначенні депозитної політики необхідно враховувати, що вклади населення – найстійкіша частина залучених банком ресурсів. Як свідчить банківська практика, депозити населення у своїй масі невеликі за розмірами, але досить чисельні й менш рухливі, ніж відповідні вклади юридичних осіб.
Четвертий етап – заключний етап у розробці депозитного меморандуму – розробка програми розвитку. За своїм змістом це комплекс дій із досягнення бажаної позицій банку на депозитному ринку та встановленої частки депозитів у залучених ресурсах. Умовно всі заходи можна класифікувати як заходи організаційного і технологічного характеру. При детальному розгляді програми можна виходити з того, що банк намагається поліпшити свою ресурсну позицію за рахунок збільшення частки депозитів:
Заходи організаційного характеру передбачають наявність відповідної матеріально-технологічної бази для забезпечення приймання депозитів, а саме: - спеціальних приміщень; - зручного місцезнаходження; - гнучкого графіка роботи банку; - спеціально підготовленого персоналу; - рекламно-інформаційних проспектів, буклетів для клієнтів; - сформованої інформаційно-аналітичної бази для оцінки конкурентної позиції банку на ринку депозитних послуг; - ефективних засобів прогнозування ресурсів комерційного банку.
Але значною мірою ці організаційні заходи – досить дорогі й стосуються переважно депозитного обслуговування фізичних осіб.
Заходи технологічного характеру передбачають упровадження політики асортиментної гнучкості, системи управління якістю депозитних послуг, зваженої цінової політики та ефективних методів стимулювання збуту.
У теорії та практиці банківської діяльності України як меморандум депозитної політики не існує, тому, на погляд кандидатів економічної науки Порєчкіна Л.С. і Шульги Н.А., комерційним банком України слід розробити меморандуми депозитної політики банку за схемою 2.
Схема 2. Взаємодія складових депозитної політики комерційного банку.
Меморандум депозитної політики складається з семи самостійних розділів, тісно пов’язаних між собою.
Перший розділ “Мета і завдання депозитної політики” передбачає визначення мети і завдань банку. Метою депозитної політики банку є досягнення максимального прибутку банком при всебічному й комплексному задоволенні потреб клієнтів. Для реалізації цієї мети необхідно вирішити такі стратегічні завдання: - встановлення оптимальних пропозицій між обсягом депозитів та іншим видами залучених банком ресурсів; - визначення політики банку щодо завоювання конкурентних позицій на певних сегментах депозитного ринку.
Стратегічні завдання розробляються на 2-3 роки. У розрізі цих завдань банки можуть вирішувати ряд поточних завдань, до яких належить: - розширення спектра депозитних послуг та їх диверсифікація за різними ознаками (сумою, термінами тощо); - збільшення (зменшення) обсягу депозитних послуг; - вибір цільових клієнтів і розробка пакета різних послуг, що реалізується клієнтами із премією (знижкою); - проведення активної рекламної кампанії з метою залучення нових клієнтів.
Другий розділ “Асортимент депозитних послуг” передбачає наведення переліку депозитних продуктів для корпоративних та фізичних осіб.
У третьому розділі “Цільове призначення депозитного продукту та його переваги для банку і клієнтів” констатується, на яких цільових клієнтів орієнтований той чи інший депозитний продукт, у чому полягають його позитивні сторони для банку та його клієнтів.
У четвертому розділі “Цінова політика” розкриваються принципи цінової політики й методологічні підходи щодо встановлення ціни на депозитний продукт, а також тип стратегії, яку підтримує банк на депозитному ринку (агресивна, помірно агресивна, зважена, пасивна).
П’ятий розділ “Канали, методи збуту продукту і засоби його стимулювання” передбачає визначення збутової політики щодо депозитних продуктів, можливості спільного їх збуту з іншими ринковими інститутами ті методів мотивації потенціальних клієнтів.
У шостому розділі “Організаційно-управлінські заходи” мають бути висвітлені заходи з додаткового залучення персоналу, підвищення його кваліфікації, можливого створення спеціального підрозділу в банку або структурної реорганізації наявних підрозділів, які б займалися відповідним видом діяльності, встановлення сучасного обладнання.
У сьомому розділі “Прибутковість” мають бути відображені доходи й витрати на депозитне обслуговування в розрізі окремих депозитних продуктів, цільових клієнтів та за підрозділами банку, що надають депозитні послуги.
Відповідно до меморандуму депозитної політики банкам рекомендується розробляти каталог депозитних операцій, які містять детальний опис депозитних вкладів і зразки відповідно оформлених юридичних документів. Аналіз структури і динаміки зростання протягом 1992- 1998 років залучених коштів комерційних банків дає підстави виділити такі головні тенденції розвитку цього сектора ринку кредитних ресурсів: - значні темпи зростання обсягів залучених коштів у національної валюті протягом майже всього розглянутого періоду; - зростання до початку 1995 р. питомої ваги, залучених коштів у іноземній валюті порівняно з національною, зниження цього показника у 1995-1997 рр. і відновлення зростання у 1998 р., що відповідає динаміці валютного курсу гривні; - стабільне зростання питомої ваги строкових депозитів у нац. валюті, починаючи з 1993 р. - незначна амплітуда коливань строкових депозитів і вкладів до запитання в іноземній валюті протягом усього розглянутого періоду; - зростання питомої ваги вкладів фізичних осіб і підприємств приватної форми власності на фоні відповідного зниження залишків на рахунках державних і колективних підприємств; - зростання питомої ваги депозитів домашніх господарств і підприємств, що їх обслуговують, у структурі залучених коштів за секторами економіки. Загальна сума залучених комерційними банками коштів підприємств, організацій та фізичних осіб у національній та іноземній валютах стабільно зростала протягом усього розглянутого періоду (таб. №1), досягнувши наприкінці жовтня 1998 р. значення 7763 млн. гривень.
ТАБЛИЦЯ № 1.
Кошти на рахунках підприємств, організацій та населення у комерційних банках України.
|Вид валюти|Сума в млн. грн. |Структура у % | | |19|199|199|199|199|199|Січе|199|199|199|199|199|199|Січе| | |92|3 |4 |5 |6 |7 |нь-ж|2 |3 |4 |5 |6 |7 |нь-ж| | | | | | | | |овте| | | | | | |овте| | | | | | | | |нь | | | | | | |нь | | | | | | | | |1998| | | | | | |1998| |У нац. |18|175|140|279|376|477|4598|90 |64 |58 |64 |69 |74 |59 | |валюті | | |1 |4 |8 |8 | | | | | | | | | |У |2 |99 |102|157|171|167|3165|10 |36 |42 |36 |31 |26 |41 | |вільноконв| | |1 |7 |8 |2 | | | | | | | | | |ер-тованої| | | | | | | | | | | | | | | |валюті | | | | | | | | | | | | | | | |Разом |20|274|242|437|548|645|7763|100|100|100|100|100|100|100 | | | | |2 |1 |6 |0 | | | | | | | | |
Проте зростання обсягу залучених коштів у національній та іноземній валютах відбувалося залежно від різних чинників із різною швидкістю. Якщо залишки на рахунках у нац. валюті коливалися переважно під впливом коливань обсягу грошової маси, то на залишки на рахунках в іноземній валюті впливало принаймні кілька чинників: поточний баланс міжекспортером та імпортером, коливання валютного курсу гривні, наявність та відсутність обов’язкового продажу валютної виручки.
Питома вага залучених коштів у іноземній валюті в загальній сумі залучених коштів коливалася передусім під впливом поточного валютного курсу гривні. Нестабільність національної грошової одиниці, яка спостерігалася до 1995 року, обумовила швидке зростання (до 42%) у цей період питомої ваги депозитів у вільно конвертованій валюті.
Починаючи з 1995 року валютних курс гривні коливався значно повільніше, а темпи інфляції знизилися, що спричинило наприкінці 1997 року відповідне зниження питомої ваги валютних вкладів у загальній сумі залучених коштів (до 26%).
У серпні 1998 р. міжнародна валютно-фінансова криза поширилася на Україну, що призвело до зниження валютного курсу національної грошової одиниці. Саме цим пояснюється відповідне значення у даний час (до 41%) питомої ваги валютних депозитів. Адже сума валютних вкладів у комерційних банках України обліковується зо поточним валютним курсом НБУ.
Загальна сума залучених коштів у нац. валюті зросла протягом 1992-1997 років, досягнувши наприкінці 1997 р. зростання 4778 млн. грн. (таб. №2). Однак до кінця жовтня 1998 р. відбулося незначне (3,8%) зниження цього показника.
ТАБЛИЦЯ № 2.
Структура залучених коштів КБ у нац. валюті.
|Залучен|Сума в млн. грн. |Питома вага (%) | |і кошти| | | | |199|199|199|199|199|199|01-1|19|199|199|199|199|199|01-10| | |2 |3 |4 |5 |6 |7 |0 |92|3 |4 |5 |6 |7 |1998 | | | | | | | | |1998| | | | | | | | |Строков|3 |24 |334|671|133|181|1760|17|14 |24 |24 |35 |38 |38 | |і | | | | |1 |9 | | | | | | | | | |До |15 |151|106|212|243|295|2838|83|86 |76 |76 |65 |62 |62 | |запитан| | |7 |3 |7 |9 | | | | | | | | | |ня | | | | | | | | | | | | | | | |Разом |18 |175|140|279|376|477|4598|10|100|100|100|100|100|100 | | | | |1 |4 |8 |8 | |0 | | | | | | |
Питома вага строкових депозитів у загальній сумі залучених коштів у нац. валюті протягом 1992-1997 років коливалася в межах 14-24%. Це відповідає значним темпам інфляції в цій період і наявності інфляційних очікувань з боку юридичних та фізичних осіб, що не сприяє зростанню строкових депозитів. Проте у 1996-1998 рр. Політика НБУ, спрямована на підтримку валютного курсу національної грошової одиниці, сформована ще у 1995 році, почала діяти. Одним із позитивних результатів цієї політики стало зростання питомої ваги страхових депозитів у національній валюти до рівня 38%.
Ціна залучених строкових депозитів у іноземній валюті традиційно в 2- 3 рази менша, ніж ціна строкових депозитів у нац. валюті, що пояснюється як недостатнім рівнем розвитку валютного кредитування, так і впливом фактора ризику будь-яких кредитних і депозитних операцій у іноземній валюті. Саме тому комерційні банки і їх клієнти-юридичні особи надають перевагу не строковим депозитам, а вкладам до запитання в іноземній валюті.
Динаміка залучення строкових депозитів і вкладів до запитання в іноземній валюті (що обліковується у гривневому еквіваленті) характеризується відносно незначною амплітудою коливань у валютному еквіваленті протягом 1995-1998 років (таб. №3),
ТАБЛИЦЯ №3 Структура залучених коштів комерційних банків у іноземній валюті за строками повернення .
|Залучен|Сума в млн. грн. |Питома вага (у %) | |і кошти| | | | |1995 |1996 |1997 |Січень|1995 |1996 |1997 |Січень| | | | | |-жовте| | | |-жовте| | | | | |нь | | | |нь | | | | | |1998 | | | |1998 | |Строков|605 |804 |833 |1361 |38 |47 |50 |43 | |і | | | | | | | | | |До |973 |914 |839 |1804 |62 |53 |50 |57 | |запитан| | | | | | | | | |ня | | | | | | | | | |Разом |1578 |1718 |1672 |3165 |100 |100 |100 |100 |
так і питомої ваги строкових депозитів у загальній сумі залучених коштів у іноземній валюті, яка коливається протягом цього періоду в межах від 38 до 50%.
Аналіз структури залучених коштів комерційних банків у розрізі форм власності вкладників (таб. 4) дає змогу зауважити зростання питомої ваги вкладів підприємств із приватною формою власності і фізичних осіб – із 15% наприкінці 1995 року до 44% наприкінці жовтня 1998 року. Ця тенденція пов’язана з розвитком ринкових відносин узагалі і процесом приватизації зокрема. Ринок депозитів фізичних осіб у цей період також розвивався досить швидкими темпами.
Із цих же причин із кінця 1995 року питома вага вкладів державних підприємств знизилася з 31 до 17%.
Стосовно зменшення протягом 1997-1998 років залишків на рахунках підприємств колективної форми власності з 56 до 38% , то на цей процес вплинули, принаймні 2 основних негативних чинники: 1. криза платежів, яка призвела до неспачі обігових коштів, переважно у великих колективних підприємств; 2. бартеризація торгівельних зв”язків, яка саме протягом 1997-1998 років досягла свого максимуму.
Ці негативні фактори значною мірою вплинули на поглиблення бюджетної кризи у зазначений період.
Розгляд структури залучених коштів комерційних банків у розрізі секторів економіки до яких належать вкладники (таб. №5), виявляє: - швидкі темпи зростання у 1995-1998 роках не лише абсолютних сум, а й питомої ваги вкладів домашніх господарств і підприємств, які їх обслуговують, на фоні відповідного зниження питомої ваги залишків на рахунках підприємств нефінансового сектору; - стрімке збільшення залишків на рахунках підприємств фінансового
(небанківського) сектора економіки у 1998 році.
ТАБЛИЦЯ № 4. Структура залучених коштів КБ за формами власності.
|Форма |Сума в млн. грн. |Питома вага (у %) | |власнос| | | |ті | | | | |1995 |1996 |1997 |Січень|1995 |1996 |1997 |Січень| | | | | |-жовте| | | |-жовте| | | | | |нь | | | |нь | | | | | |1998 | | | |1998 | |Приватн|642 |1289 |2400 |3404 |15 |23 |37 |44 | |а | | | | | | | | | |Колекти|2361 |3085 |3167 |2953 |54 |56 |49 |38 | |вна | | | | | | | | | |Державн|1367 |1112 |883 |1293 |31 |20 |14 |17 | |а | | | | | | | | | |Разом |4370 |5486 |6450 |7763 |100 |100 |100 |100 |
ТАБЛИЦЯ №5 Структура залучених коштів КБ за секторами економіки.
|Сектор |Сума в млн. грн. |Питома вага (у %) | | |1995 |1996 |1997 |Січень|1995 |1996 |1997 |Січень| | | | | |-жовте| | | |-жовте| | | | | |нь | | | |нь | | | | | |1998 | | | |1998 | |Фінансови|17 |7 |6 |199 |0 |0 |0 |3 | |й | | | | | | | | | |(небанків| | | | | | | | | |ський) | | | | | | | | | |Нефінансо|3557 |3949 |3858 |4304 |81 |72 |60 |55 | |вий | | | | | | | | | |Домашні |797 |1530 |2586 |3259 |19 |28 |40 |45 | |господарс| | | | | | | | | |тва | | | | | | | | | |Разом |4371 |5486 |6450 |7762 |100 |100 |100 |100 |
Одже, структура і динаміка зростання залучених коштів комерційних банків України протягом 1992-1998 років у цілому відображає позитивні й негативні тенденції, властивні, перехідній моделі економіки.
Треба також зазначити, що в основному комерційні банки мають у розпорядженні короткострокові ресурси. Через те банки обмежені у своїх можливостях здійснювати довгострокові інвестиції і переважно надають кредити для поповнення оборотних коштів.
Банківська система власних грошей не має. Їх специфіка у тому, що вона перетворює капітал економіки, юридичних осіб у банківські ресурси, тобто гроші роблять тільки із грошей. Якщо необхідних грошей немає, то ті, що з’являються з нічого, - порожнє, руйнівні гроші – може продуктувати лише НБУ, але багатішим від того український народ не стане. Багатство його залежить від успішної роботи економіки.
Одже, підбиваючи підсумки, доцільно зазначити, що першочергова орієнтація комерційних банків на сучасному етапі полягає у формуванні фінансових ресурсів для довгострокових інвестицій в економіку шляхом народжування грошової частини власного капіталу та залучення довгострокових депозитів від населення і суб’єктів господарювання.
Ось чому створення сприятливого середовища, в якому КБ мали б змогу, з одного боку, мобілізувати банківські ресурси, а, з другого, здійснювати інвестиції, має стати головною метою банківських реформ.
4. Запозичені кошти комерційного банку.
Запозичений банківський капітал включає позички та позики. Слід чітко уявляти відмінності між цими поняттями. Позички – це кошти, які комерційні банки купують один у одного або в НБУ, а позики – це форма мобілізації додаткового грошового капіталу шляхом емісії й розміщення облігацій. Облігації відрізняються від акцій тим, що облігації не дають права їх власникам на участь у керуванні комерційним банком і тим, що акції випускаються без встановлення строку погашення, у той час як по облігаціях такий термін встановлюється. Тому кошти, отриманні комерційним банком за допомогою облігацій, не можуть вважатися власним капіталом. Вони свідчать про надання власниками облігацій зазначених коштів у розпорядження емітента у форму довгострокової позики. Власник облігації набуває права на одержання фіксованого прибутку по ній протягом терміну дії позики. З настанням терміну погашення облігації банк повертає власнику номінальну вартість цього цінного паперу.
Продаж облігацій може відбуватися або на підставі їхньої реалізації за договором із покупцями, або шляхом обміну на раніше емітовані облігації чи інші ЦП.
Якщо комерційний банк і надалі хоче утримувати у своєму обороті кошти, запозичені за допомогою облігацій, то він здійснює рефінансування попередніх випусків. Це відбувається шляхом викупу раніше випущених облігацій за рахунок коштів, отриманих від випуску нових незабезпечених грошових зобов’язань. Якщо умовами емісії передбачено, то облігації можуть бути конвертовані в прості акції, тоді залучені за х допомогою кошти переходять у власний капітал банку. Конвертованість облігацій дозволяє підвищити їх привабливість у колі покупців, оскільки дає можливість останнім придбати акції банку в найбільш вигідний момент. Власники облігацій ризикують менше ніж власники акцій, оскільки у випадку банкротства комерційного банку кредиторам кошти повертаються раніше ніж звичайним акціонерам. Щоб відрізняти кошти, що мобілізовані КБ за допомогою облігацій, від внесків і депозитів, треба зазначити, що при випуску облігації банк відіграє активну роль, ініціатива випуску належить йому, у той час як при залученні внесків роль банку пасивна.
Емісія облігацій регламентується законами України “Про господарські товариства” і “Про цінні папери та фондову біржу”.
Комерційний банк може випускати облігації для залучення позикових коштів лише за умови повної сплати усіх випущених ним акцій.
Одним із джерел поповнення комерційного банку є міжбанківський кредит. Терміни міжбанківських кредитів залежно від фінансового стану їх одержувача й стратегії кредитора можуть бути різними – як правило, від 1 дня до 6 місяців. Процентна ставка за міжбанківськими предметами переважно нижча ніж за кредитами, що надаються суб’єктам господарювання, і пов’язана з обліковою ставкою НБУ.
Банки – позичальники залучають кошти на умовах міжбанківського кредиту для розширення кредитного потенціалу, а також у зв’язку з необхідністю регулювання банківської ліквідності. При укладанні договору на міжбанківське кредитування, крім терміну його повернення, обумовлюється його обсяг, рівень процентної стави, порядок погашення (додаток № ). Як правило, при порушенні термінів погашення міжбанківського кредиту банк – кредитор використовує своє право на безспірне списання боргу, якщо ж банк – боржник, що запозичив міжбанківські кредитні ресурси не може своєчасно і в повному обсязі погасити борг за ними, то він терміново змушений звертатися до позик, переважно на невигідних для нього умовах, від інших банків, що негативно впливає на його фінансову стійкість. Найпростішим способом для оцінки стану використання запозиченого капіталу в цілому може бути переодичне визначення банком коефіцієнта зв’язаності залученого й запозиченого капталу. Зазначений коефіцієнт слід порівнювати. Це означає, що всі його залучені ресурси задіяні в обігу. Складнішим способом оцінки депозитів і залученого капіталу в цілому, що застосовувалися банком, є переодичне зіставлення розмірів залучених ресурсів, згрупованих за джерелами, термінами, обсягами процентних виплат , і визначення на цій підставі ефективному розміщення залученого й запозиченого капіталу залежно від утримання доходу за різними групами.
Міжбанківський ринок це один із сегментів ринку кредитних ресурсів. Його структура характеризується наявністю учасниками ринку (покупці і продавці), набором фінансових інструментів (депозити і кредити), організації, що утворюють інфраструктуру ринку (система комунікацій, інформаційна система, СЄП), наявність керівних органів, які впливають на конкуренцію.
Комерційні банки виходять на міжбанківський ринок з певною метою: - або для надійного розміщення коштів (в цьому випадку банк виступає кредитором, його позиція на ринку в цьому випадку дадатня, тобто довга); - або з метою оперативного залучення коштів (банк виступає в ролі позичальника, його позиція на ринку від’ємна, тобто коротка); - і з метою отримання прибутку.
Одним із головних завдань на ринку межбанківських кредитів є приведення позицій до “нуля”.
Надання кредитів комерційними банками на межбанківському ринку регламентується наступним нормативними актами: 1. Закон України “Про банки і банківську діяльність”; 2. Цивільний кодекс України; 3. Нормативними актами НБУ (положення про кредитування); 4. Статутом комерційного банку; 5. Кредитним договором.
При кредитування комерційними банками один одного, банк - позичальник надає такі документи банку – кредитору: 1. заява на одержання міжбанківського кредиту; 2. установчій договір; 3. копію статуту, що засвідчена нотаріально; 4. копію ліцензії на проведення банківських операцій, завірену нотаріально; 5. картка із зразками підписів та відтиском гербової печатки, що завірена нотаріально; 6. баланс на поточну звітну дату; 7. розрахунок економічних показників на поточну звітну дату; 8. показники діяльності КБ; 9. форма забезпечення і строкове зобов’язання
Банк – кредитор після ретельної перевірки і аналізу даних документів визначає кредитоспроможність банка-позичальника за такими даними: - сумою активів балансу банку; - сумою власних коштів банку; - сумою прибутку до оподаткування; - залишком кредитної заборгованості; - сплаченим розміром статутного фонду; - часткою одержаного міжбанківського кредиту в пасивах балансу банку; - часткою строкових депозитів в пасивах балансу банку; - виконання економічних нормативів.
Після цього приймається рішення про можливість надання міжбанківського кредиту і укладається кредитний договір (додаток №13), але сума кредиту обмежується трьохкратним розміром власних коштів банку позичальника. Договір укладається 2-ух примірниках підписується кредитором і позичальником, скріплюється печатками, один примірник – позичальнику, другий з іншими документами зберігається у кредитора.
Надається і погашається кредит безготівкою через кореспондентські рахунки банків, що відкриті в регіональному управлінні НБУ. Це була наведена схема надання міжбанківського кредиту за разовою кредитною угодою. Цей процес буде трудомісткий, тривалий і потребує значних витрат і професійних навичок працівників банків.
Існує набагато простіший і ефективніший метод проведення міжбанківського кредиту. Від здійснюється за допомогою оформлення спеціальної генеральної угоди, яка передбачає надання банками один-одному документів. В цій угоді визначається порядок укладання і підписання кредитних договорів, порядок здійснення розрахунків, відповідальність сторін, реквізити банків, та списки працівників банку, які ведуть переговори і укладають угоди. Переговори можуть здійснюватись телефоном, в розмові обумовлюють суму кредиту, термін, процентну ставку, мету тощо. Угода після цього вважається укладеною і дві сторони починають оформляти документи і обмінюватися ними за допомогою електронної пошти. Також комерційні банки можуть запозичити кошти в Національному банку України шляхом одержання кредитів через закриті кредитні аукціони. Загальне керівництво і відповідальність за проведення кредитних аукціонів покладені на аукціонний комітет, персональний склад якого визначається і затверджується правлінням НБУ. Єдиним продавцем кредиту на кредитному аукціоні є НБУ. Проведення кредитних аукціонів проводиться на підставі постанови від 20.05.94 р. №97 “Про проведення закритих кредитних аукціонів з продажу кредитів в НБУ”.
НБУ надає кредити комерційним банкам на такі цілі: - використовуються для задоволення тимчасових потреб банків (для забезпечення ліквідності, і тимчасових потреб); - для кредитування цільових програм пов’язаних з реорганізацією, модернізацією виробництва.
Комерційні банки допускаються до участі у кредитних аукціонів якщо вони дотримуються таких вимог: - отримали ліцензію на здійснення банківської діяльності на території
України; - занесені в республіканську книгу реєстрації банків, валютних бірж та інших кредитно-фінансових установ; - якщо виконують встановлені НБУ економічні нормативи; - дотримуються порядку формування обов’язкових резервів; - своєчасно подають до НБУ встановлену звітність; - повертають раніше отримані кредити не допускаються до участі аукціонах відділення та філії комерційних банків, та банки, що здійснюють свою діяльність на Україні менше 1 року від дати реєстрації.
Умовою допуску до кредитного аукціону є дотримання комерційним банком таких вимог: - один банк не може одержати не більше 50% запропонованого обсягу кредитів на кредитному аукціоні; (приклад №5) - сума заборгованості по кредитах НБУ з урахуванням поданої заявки на купівлю кредитів на даному кредитному аукціоні не повинна перевищувати п”ятикратного розміру власного капіталу банку, розрахованого на основі останнього балансу (приклад №6).
Закритий аукціон забезпечує створення рівноправних умов доступу комерційного банку до централізованих кредитних ресурсів.
Рішення про дату аукціону, обсяг кредиту, цілі на які вони надаються та початкову % ставку приймається НБУ.
Повідомлення про проведення кредитного аукціону надсилається комерційним банком не пізніше ніж за 10 робочих днів до дня його проведення.
На кредитному аукціоні заявки задовольняються в міру зниження запропонованої в них процентної ставки, починаючи з найвищої. У випадку, якщо два або декілька учасників кредитного аукціону пропонують однакову % ставку. А обсяг кредитів, що залишилися на продаж, недостатній для задоволення усіх заявок з однаковою % ставкою, рішення про задоволення тієї або іншої заявки приймає аукціонний комітет (приклад № ). 1. Аукціонний комітет надсилає до регіональних управлінь НБУ повідомлення про проведення аукціону. В ньому вказується: - день - умови проведення - термін - початкова % ставка - мінімальна сума кредиту для 1 банку.
2. Комерційні банки надсилають аукціонному комітету НБУ заявки відповідної форми. З повідомленням одночасно надсилається електронною поштою ще одне повідомлення банку про бажання взяти участь у кредитному аукціоні. Серед членів аукціонного комітету визначається особа, що веде журнал обліку отриманих заяв.
3. Затверджується Головою правління НБУ і доводиться до регіонального управління НБУ не пізніше ніж після 2-ох днів з дня проведення аукціону.
4. Банкам, чиї заявки задоволені видається офіційне свідчення про покупку кредитів. Це свідчення разом з іншими необхідними документами, що необхідні для оформлення кредитного договору КБ надає регіональному управлінню НБУ. Після оформлення кредитного договору регіональне управління НБУ перераховує гроші на кореспондентський рахунок банку–позичальника. Він повинен своєчасно повертати кредити, куплені на закритих акціонерах. З метою забезпечення повернення даних кредитів між позичальником і кредитором укладається договір про забезпечення повернення отриманих кредитів. Придбані на аукціоні кредити не повинні призводити до порушення встановлених для комерційних банків економічних нормативів. Ці кредити не підлягають пролонгації.
На протязі 1996-1997 рр. НБУ приймалися рішення по регулюванню міжбанківського ринку кредитних ресурсів. Так, з впровадженням в Україні ринку державних цінних паперів (ОВДП) значна частина операцій купівлі- продажу міжбанківських ресурсів відбувається під забезпечення облігацій внутрішньо державної позики (ОВДП). Ці операції отримали назву РЕПО (або ломбардний кредит). Всі аукціони НБУ з продажу ресурсів, що проводяться в останній час, здійснюються тільки за умовою укладання РЕПО - угод, за якими на строк користування комерційними банками кредитами НБУ вони передають йому свої державні облігації.
До забезпечення ломбардного кредиту приймаються державні цінні папери, випущенні Міністерством Фінансів України, список яких затверджується правлінням НБУ і доводиться до відома комерційних банків. Як виняток за рішенням правління НБУ під забезпечення ломбардного кредиту можуть прийматися і інші ЦП, що забезпечені платоспроможністю їх емітентів. Ломбардний кредит надається на строк до 30 днів в межах лімітів, встановлених на квартал НБУ для своїх регіональних управлінь. Право на отримання ломбардного кредиту мають банки, що: - отримали ліцензію на здійснення банківської діяльності , включені до фінансово-кредитних установ, які працюють не менше 1 року; - дотримуються встановлених НБУ економічних нормативів, правил ведення бухгалтерського обліку, своєчасно і в повному обсязі надають звітність регіональному управлінню НБУ; - не мають простроченої заборгованості за кредитами НБУ та за відсотками по них; Як забезпечення ломбардного кредиту приймаються ЦП, які відповідають таким вимогам: . державні цінні папери, занесені НБУ до ломбардного списку, що числяться на балансі КБ і до яких немає претензій; . строк погашення державних цінних паперів не перепадає на термін користування ломбардним кредитом (строк погашення настає не раніше 35 днів з моменту переводу їх відповідної кількості на рахунок ДЕПО в НБУ). Для одержання ломбардного кредиту комерційному банку необхідно подати загальний комплект документів до регіонального управління НБУ: - заява на кредит; - кредитний договір; - доручення на право реалізації НБУ цінних паперів, які прийняті в забезпечення ломбардного кредиту. Якщо регіональне управління НБУ ухвалить рішення про надання комерційному банку ломбардного кредиту, КБ перераховує портфель цінних паперів, що є забезпеченням кредиту із свого
ДЕПО – рахунку на ДЕПО – рахунок в депозитарії НБУ. Одночасно регіональне управління НБУ зараховує кошти ломбардного кредиту на кореспондентський рахунок банку – позичальника. Заборгованість КБ за ломбардним кредитом не повинна перевищувати 75% вартості портфеля цінних паперів, що надані в забезпечення ломбардного кредиту. Після закінчення терміну погашення ломбардного кредиту регіональне управління НБУ списує його суму з кореспондентського рахунка КБ. Одночасно погашаються проценти за користування цим кредитом. Ломбардна ставка по кредиту встановлюється в розмірі облікової ставки плюс 1-%. Після погашення ломбардного кредиту і процентів відбувається розблокування рахунків ДЕПО комерційного банку і цінні папери знову переходять у власність комерційному банку.
У випадку відсутності або недостатності коштів на кореспондентському рахунку комерційного банку залишок заборгованості зо ломбардним кредитом і процентам по ньому погашаються за рахунок коштів від реалізації НБУ цінних паперів, наданих банку з забезпечення кредиту.
Операції РЕПО – це операції з цінними паперами, які складаються з двох частин і при яких укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (НБУ і комерційними банками) про купівлю-продаж державних цінних паперів на певний строк із зобов’язанням зворотнього продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї із сторін за ціною, обумовленою заздалегідь.
Використання НБУ державних цінних паперів для операцій РЕПО здійснюється через “пряме РЕПО” – купівлю у комерційному банку державних цінних паперів та “зворотне РЕПО” – обов’язковий продаж державних цінних паперів. У ситуації, коли в межах визначених основних монетарних параметрів банківська система потребує підвищення ліквідності комерційних банків, НБУ здійснює операції “прямого РЕПО” і на підставі генеральної угоди, купує у комерційного банку державні цінні папери на відповідний період із обов’язковою умовою зворотнього їх викупу цим банко у встановлений строк. У разі накопичення надлишкової ліквідності банківської системи, зростання грошової маси значно вищими темпами ніж передбачалось, НБУ може продати комерційними банкам через механізм “зворотнього РЕПО” державні цінні папери, які є в його портфелі, на відповідний період, за умови викупу їх у комерційного банку у встановлений строк.
НБУ може здійснювати операції РЕПО купівлі-продажу державних цінних паперів як шляхом безпосередньої домовленості з комерційними банками, так і шляхом проведення тендера заявок комерційних банків на участь в операціях РЕПО. У разі проведення тендера та участь в операціях РЕПО НБУ через своїх регіональні управління не пізніше ніж за тиждень надсилає повідомлення такого тендера із зазначенням терміну операцій РЕПО та умов його проведення.
Комерційні банки як учасники тендера в своїх заявках на участь в ньому пропонують свої умови щодо ціни купівлі-продажу та зворотної продажу- купівлі державних цінних паперів. Після закінчення тендера операцій РЕПО НБУ наступного робочого дня надсилає комерційному банку, який вийграв тендер, повідомлення-підтвердження про намір укласти угоди на здійснення операцій РЕПО. Залежно від терміну дії операції РЕПО на позабіржовому ринку використовуються такі види операцій: - нічне РЕПО (термін дії один день, процентна ставка є фіксованою на весь термін проведення операції ); - відкрите РЕПО (термін операції в угоді не визначається, кожна із сторін угоди може вимагати виконання операції РЕПО в будь-який час, але з обов’язковим повідомленням про завершення цієї угоди. Процентна ставка не є фіксованою і перераховується кожного разу); - строкове РЕПО (термін операції чітко визначений, процента ставка є постійною протягом усієї операції РЕПО). Міжучасниками операції РЕПО укладається договір, в якому передбачаються:
-термін;
-сума;
-ціна державних цінних паперів “прямого РЕПО” та “зворотнього РЕПО”, перелік цінних паперів, які беруть участь в операції РЕПО; - зобов’язання продати державні ЦП із зворотнім викупом, яке має користуватися із зобов’язанням викупати ці державні цінні папери із зворотнім продажем, порядок встановлення маржі або процентного доходу.
Обов’язковою умовою укладання угоди РЕПО з метою мінімізації кредитного ризику є те, що державні цінні папери, куплені з використанням операції РЕПО мають перераховуватися через депозитарій на рахунок покупця із зміною права власності.
Після підписання договору на здійснення операції РЕПО банк-продавець надає на дату купівлі та на дату зворотної купівлі ДЕПО – повідомлення до депозитного НБУ про зміну права власності на державні цінні папери. Для забезпечення зобов’язань про зворотній викуп державних цінних паперів НБУ- покупець у першій частині операції РЕПО – отримує гарантійний внесок, з урахуванням ринкової оцінки державних цінних паперів, які є об’єктом операцій РЕПО. Цей внесок є захистом від потенційних збитків у разу різких коливань цін на державні цінні папери. Сума гарантійного внеску залежить від терміну укладеної угоди за операцією РЕПО, типу державних цінних паперів, які є предметом угоди, та суми очікуваного доходу за цими цінними паперами.
До 1997 року НБУ проводилися цільові кредитні аукціони. До участі в аукціоні допускалися комерційні банки, які обслуговували підприємства, що здійснювали структуру перебудову та санацію виробництва. Перелік таких підприємств визначався Кабінетом Міністрів України за домовленістю НБУ. Комерційні банки отримували від таких підприємств бізнес-плани, плани структурної перебудови, а також іншу документи, що давали можливість оцінити ефективність використання кредиту. За допомогою статистичних звітів підприємств за рік комерційні банки здійснювали аналіз їх діяльності, готували експертні оцінки доцільності здійснення кредитування та визначали реальність повернення кредиту.
Якщо після проведення такої роботи комерційний банк приймав рішення про кредитування підприємства, від надсилав заяву про свою участь в Аукціонний комітет НБУ. Цільові кредитні аукціони проводилися у такому ж порядку, що і закриті кредитні аукціони.
Коливання загального обсягу міжбанківських кредитів відбуваються в межах самої банківської системи залежно від різних факторів. Сукупний обсяг міжбанківських кредитів значною мірою залежить від стану кредитних портфелів комерційних банків. Проте він практично не справляє зворотного впливу на обсяги кредитування кінцевих позичальників. Розглянемо лише надані кредити комерційних банків у національній валюті, надані НБУ (рефінансування).
Аналіз динаміки межбанківських кредитів у період із 1992 р. по серпень 1998 р. дає змогу окреслити такі основні тенденції розвитку міжбанківського ринку: було досягнено (на початку 1998 року) певного сталого рівня із незначною частиною коливань, залишків наданих міжбанківських кредитів у національній валюті, на що вплинуло кілька позитивних і негативних чинників. Кредитування (рефінансування) НБУ комерційних банків у національній валюті є інструментом як регулювання грошової маси в обігу, так і фінансування окремих комерційних банків під певні цільові програми або з метою їх оздоровлення у комплексі з іншими заходами.
Радикальне зниження суми залишків централізованих кредитів НБУ комерційним банкам, починаючи з першого кварталу 1998 р. було непрямим підтвердженням сформованої значно раніше стратегії НБУ, спрямованої на вирішення макроекономічних негараздів переважно неемісійними шляхами.
Залишки наданих міжбанківських кредитів комерційних банків у національній валюті стабільно зростали протягом 1992-1997 рр., що пояснюється як відповідним збільшенням грошової маси ( темпи якого почали знижуватися з 1995 р.), так і ставленням та зростанням банківської системи України.
Досягнувши наприкінці 1997 р. рівня 3,67 млрд, грн., обсяг міжбанківського ринку в національній валюті коливався у наступні 8 місяців 1998 р. в інтервалі від 3,56 до 3,90 млрд. грн. Позитивними і негативними чинниками цих коливань були: збереження протягом зазначеного вище періоду відносної стабільності рівня грошової маси в обігу; зменшення у портфелі комерційних банків обсягу наданих кредитів суб’єктам господарювання у національній валюті до рівня 5,104 млрд. грн. (за станом на 01.07.1998 р.), що зумовило зниження попиту на міжбанківському ринку саме на ресурси для кредитування реального сектора економіки; відволікання кредитних ресурсів комерційних банків у національній валюті на фінансування дефіциту державного бюджету (купівля ОВДП), що спостерігалося до серпня 1998 р.; виникнення окремих негативних тенденцій у банківській системі (серпень 1998 р.), пов’язаних із проблемами ліквідності й невиконання норм обов’язкового резервування деякими комерційними банками. Це, в свою чергу, обумовило перші ознаки недовіри між окремими банками, що негативно вплинуло на розвиток межбанківського ринку. Надані кредити в національній валюті на міжбанківському ринку України. Показники |Залишки заборгованості на кінець періоду, млн грн | | |1992 |1993 |1994 |1995 |1996 |1997 |1998 |Липень 1998 |Серпень 1998 | | | | | | | | |1 кв |2 кв | | | |Централізовані русурсі НБУ (рефінансування) |2 |112 |105 |349 |474 |824 |528 |513 |508 |430 | |Кредитні ресурсі комерційних бан- ків (разом із філіями) |4 |328 |1913 |1988 |2564 |3668 |3895 |3556 |3690 |3707 | |Усього |6 |440 |2018 |2338 |3038 |4492 |4423 |4069 |4198 |4137 | | У ситуації, що склалася, НБУ вживає цілком адекватних заходів, спрямованих на поліпшення фінансового стану комерційних банків.
Суттєво змінено порядок резервування залучених коштів. Починаючи з 07.09.1998 р. середнього розміру комерційних банк повинен резервувати лише на кореспондентському рахунку 16,5 млн. грн. (16,5% залучених коштів). Залишки в касах у розрахунок резерву більше не вносяться.
Серед останніх заходів в цьому напрямі слід виділити Постанову Правління №412 від 02.10.1998 р. “Про невідкладені заходи щодо стабілізації діяльності комерційних банків”. Якою, зокрема передбачається: проведення докапіталізації банків шляхом залучення додаткових коштів акціонерів, а також – за рахунок реорганізації банків через злиття або приєднання; обов’язкове формування до 01.01.1999 р. резервів на покриття кредитних ризиків у повному обсязі; відхилення звернень окремих банків щодо встановлення для них індивідуальних економічних нормативів; відхилення ліцензій на проведення окремих операцій і встановлення режиму фінансового оздоровлення для банків. Зазначені заходи держави, впроваджувані НБУ, мають створити передумови для оздоровлення банківської системи в цілому у стабілізації ринку міжбанківських кредитів зокрема.
Інформація щодо середньої процентної ставки за кредитами НБУ, наданими комерційним банкам у 1998 р.
Відсотки Показники |1998 р. |У тому числі за жовтень | |Середня процентна ставка за кредитами НБУ, всього у тому числі за: аукціонними кредитами ламбардними кредитами оперціями РЕПО іншими інструментами |53,4 | 82,0 | | | -- --- | ----- | | |54,3 | ---- | | |54,0 |
82,0 | | |50,4 | 82,0 | |
Інформація щодо механізмів та обсягів рефінансування НБУ комерційних банків
у 1998 р.
Відсотки Показники |1998 р.
|У тому числі за жовтень
| |Випущено в обіг платіжних засобів для рефінансування комерційних банків, усього в тому числі через: кредитні аукціони ламбардне кредитування оперції РЕПО інші механізми | 100 | 100 | | |
------ | ------ | | |23,1 | ------ | | |59,5 | 67,7 | | |17,4 | 32,3 | |
5. Страхування вкладів на Україні та зарубіжний досвід.
Важливе значення для стимулювання внесків має гарантування банком цілості переданих йому коштів. Цього можна досягнути шляхом страхування депозитів. В України поки що система страхування депозитів не створена, але діє механізм, що певною мірою регулює основні моменти цієї проблеми.
Так, згідно з положенням НБУ “ Про порядок формування банківською системою України обов’язкових резервів”, резервування коштів, залучених від фізичних осіб має здійснюватися КБ шляхом викладання 17% залучених коштів в державні ЦП. Цей захід спрямований на забезпечення гарантії захисту вкладів населення у разі погіршення фінансового стану КБ, а також постає одним із шляхів сприяння активізації залучення коштів від фізичних осіб.
Порядок формування обов’язкових резервів встановлюється з метою забезпечення ефективного регулювання грошово-кредитним ринкам і обсягом грошової маси, запобігання втрати відповідної ліквідності комерційних банків та встановленням невідкладних зобов’язань щодо здійснення своєчасних розрахунків за дорученнями юридичних і фізичних осіб.
Обов’язкові мінімальні резерви - це один із активних інструментів за допомогою якого НБУ визнає потребу, здійснює регулювання грошової маси в обігу та страхування вкладів юридичних та фізичних осіб. Обов’язкові резерви гарантують КБ забезпечувати своєчасні платежі за вимогами клієнтів.
НБУ встановлює для КБ нормативи з формування ними обов’язкових резервів. КБ несе певну відповідальність за дотримання порядку формування обов’язкових резервів. Обов’язковому резервуванню підлягають усі кошти юридичних та фізичних осіб, залучені КБ як в національній так і в іноземній валюті.
Визначна сума коштів обов’язкових резервів повинна знаходитися на кореспондентському рахунку КБ та в касі банку. Рішення про зміни норм обов’язкових резервів приймає Правління НБУ (додаток №14).
КБ вкладають суму коштів обов’язкового резервування у державні ЦП і передають їх на зберігання у НБУ.
Створення резерву у вигляді ЦП вигідно для КБ тому, що від має гарантований дохід від придбання ЦП. Повернення внесків громадян, розміщених на банківських рахунках – є однією з важливих форм забезпечення стабільності банківської системи.
З огляду на це можна навести приклад, як здійснюється страхування депозитів в західних країнах, зокрема на прикладі Канади.
Фінансовий ринок Канади – високорозвинутий і добре структурований. Він склався під впливом кредитних систем США і Великобританії. Систему захистів депозитів цього ринку загалом представляють Канадська корпорація страхування депозитів ККСД (Canada Deposit Insurance Corporation), Управління страхування депозитів Квебеку – УСДК (Quebec Deposit Insurance Board) і Корпорація страхування депозитів і паїв провінції Онтаріо КСДПО – (Ontario Share and Deposit Insurance Corporation). Ці та деякі інші інституційні установи (Канадський фонд захисту інвесторів – Canadian Investor Protection Fund) забезпечують виконання програм страхування депозитів та інвестицій населення і перебувають під контролем федеральної та місцевої влади.
Провідною страховою корпорацією є ККСД. У 1994 році вона налічувала 130 учасників. Діяльність 106 з них дозволена федеральною владою, 24 – місцевою.
Гарантійний фонд ККСД формується з регулярних річних внесків у розмірі 0,1% від суми застрахованих депозитів, сплачуваних організаціями- учасницями. Передбачено, що уряд Канади може надавати допомогу великим банкам, якщо коштів гарантійного фонду виявиться недостатньо від відшкодування втрат вкладників. У рятувальних операціях щодо інших установ можуть брати участь приватний бізнес, фінансові та нефінансові компанії. За необхідності ККСД має законне право позичати кошти додатково до сформованого гарантійного фонду під процент. Отримані доходи використовуються для покриття накладних витрат. Окрім того, на консолідовані внески від застрахованих депозитів ККСД виплачує певну премією, чим посилює гарантію страхового покриття на випадок банкрутства застрахованої фізичної установи.
Членам Канадської корпорації страхування депозитів є лише банки, трастові компанії та іпотечні установи. Вони неодмінно виставляють у помітному місці рекламний знак із абревіатурою корпорації.
ККСД страхує тільки прийняті депозити своїх дійсних членів. До таких депозитів належать: . ощадні та чекові рахунки; . строкові депозити, зокрема гарантовані інвестиційні сертифікати (GICs) і боргові зобов’язання, видані іпотечними компаніями (дебентура); . грошові перекази, переказані векселі, чи трати; . акцептовані векселі та чеки; . дорожні чеки, виписані на ім’я клієнтів. Обов’язковою умовою для отримання страхового покриття є платоспроможність прийнятих депозитів на території Канади і внесення їх на банківські та інші рахунки лише у канадській валюті. При цьому строкові депозити повинні погашатися не пізніше, ніж через 5 років після внесення на рахунок, відкритий в організації, що страхується. До депозитів та інвестицій, які пропонуються банками, трастами та іпотечними установами ККСД, але на страхуються в ній, належать: . депозити в іноземній валюті (ощадні рахунки, чекові рахунки і строкові депозити у доларах США); * строкові депозити з терміном погашення понад 5 років після дня внесення; . дебентура, передана кліринговим банкам; . облігації та боргові зобов’язання, емітовані урядом та корпораціями; . інвестиції під іпотеку, в акції та взаємні фонди.
Згідно з законом максимум гарантованого покриття для прийнятих депозитів на власника банківського чи іншого рахунку в будь-який із застрахованих організацій становить 60000 канадських доларів (близько 50000 доларів США). Страхова сума виплати охоплює борг і процент. Інакше кажучи, вклади у різних фінансових установах страхуються окремо. Депозити, внесені у декілька відділень банку, трасту чи іпотечної компанії, які страхуються ККСД, окремому страхуванню не підлягають. Ці вклади підсумовують і вважають одним цілим вкладом даної установи.
ККСД забезпечує окремі страхові гарантії не лише для індивідуальних вкладів, а й для спільних депозитів (Joint Deposits), трастових депозитів (Trust Deposits) та пенсійних депозитів (Registered Plans).
Спільний депозит - це будь-який рахунок, відкритий на им2я двох чи більше осіб. Типовим прикладом є рахунок подружжя. Реєстраційна картка такого рахунку містить точну вказівку на осіб, яки мають право знімати гроші з рахунку і ставити свій підпис (будь хто із співвласників чи всі його співвласники); визнання відповідальності (спільно чи поодинці) за будь- який овердрафт; заяву про те, що спадкоємець чи спадкоємці зможуть за обопільною згодою анулювати рахунок у банку. Депозити, що у спільній власності, страхуються окремо від депозитів на певне им”я. Сума страхового покриття для усіх спільних депозитів не може перевищувати 60000 канадських доларів.
Трастовий депозит – це рахунок, який засвідчує намір його власника передати після смерті право власності на кошти зазначеному в рахунку спадкоємцеві. Депозити, передані в довірче управління (траст), страхуються окремо від депозитів, що перебуває в особистої власності довіреної особи, опікуна чи бенефіціара. За трастовою угодою одна особа видає іншій законне право власності, а остання обіцяє використати цю власність на користь третьої особи (бенефіціара). У разі ненавмисної розтрати довіреної власності опікуни притягуються до суду і несуть повну відповідальність перед беніфіціаром. Страхове вишкодування призначається за даними записів у книгах реєстрації депозитів, переданих у довірче управління, ідентифікації імені та адреси довіреної особи і бенефіціара установ, що застраховані в ККСД. У кожній із застрахованих установ усі прийняті депозити, що належать в одній особі опікуну чи бенефіціару, об’єднуються, і загальна сума страхується максимально на 60000 канадських доларів. Якщо трастовий депозит належить більше, ніж одному бенефіціару, то частка власності кожного з бенефіціарів виокремлюється із записів застрахованої організації. Установи, що страхуються ККСД, зобов’язані до 30 квітня кожного року вносити корективи за новими даними в інформацію про трастові депозити. Частка кожного бенефіціара страхується на суму щонайбільше 60000 канадських доларів.
Пенсійні депозити в Канаді представлени реєстрованими ощадними планами (Registered Retirement Savings Plans- RRSPs),реєстрованими прибутковими фондами (Registered Retirement Income Funds- RRIFs), та ощадними планами домогосподарств Онтаріо (Ontario Home Ownership Savings Plans – OHOSPs). ККСД страхує не всі пенсійні депозити, а лише ті, які внесені на ощадні рахунки чи в строкові депозити терміном до 5 років у канадський валюті відповідного ощадного плану ( RRSPs), чи пенсійного прибуткового фонду (RRIFs). Не страхуються пенсійні депозити, що є неплатоспроможними на території Канади, внесені в іноземної валюті, вкладені у взаємні інвестиційні фонди тощо. Максимум страхового вишкодування для депозитів, вкладених у пенсійні ощадні плани та пенсійні прибуткові фонди окремих установ - дійсних членів ККСД (включно й ті, що передані в довірче управління у вигляді самокерованого плану) становить 60000 канадських доларів за кожен депозит. При цьому внески у пенсійний ощадний план подружжя об’єднують із іншими спільними депозитами, що зберігаються в планах на им”я чоловіка чи дружини, але не приєднують до депозитів у особистому пенсійному плані кожного з них.
У разі фінансового краху застрахованої установи не потрібно звертатися з позовом до ККСД, оскільки та письмово сповіщає застрахованих вкладніків, де і коли вони можуть отримати страхове вишкодування збитку. Такі виплати проводяться упродовж двох місяців після оголошення застрахованої організації банкрутом. Страхое покриття на суму до 60000 канадських доларів складається з основного боргу і процентів. Після дати закриття судом збанкрутілої фінансової установи проценти не нараховуються і не виплачуються, крім надзвичайних випадків, коли ККСД виплачує власникам застрахованих рахунків вішкодування збитку через шість місяців. Що уникнути провалу реєстрованих ощадних планів, ККСД має право переводити застраховані пенсійні депозити на рахунки інших дійсних членів корпорації.
Корпорація страхування депозитів і паїв провінції Онтаріо поширює свій вплив лише на членів кредитних спілок і народних кас (каси обслуговують переважно франкомовне населення).Дійсні члени КСДПО зобов’язані виставляти у помітному місяці рекламний знак.
За характером діяльності КСДПО нагадує ККСД: страхуються ті ж рахунки у кожній окремій установі і на тих же умовах, засади вишкодування збитків вкладникам – такі ж. Проте мають місце і деякі особливості. Так, КСДПО, крім депозитів, гарантує страхове покриття паїв засновницького капіталу для членів кредитних спілок і народних кас, часток у прирості внесених депозитів членами спілки чи каси та пенсійних депозитів, вкладених в ощадні плани домашніх господарств провінції Онтаріо (OHOSP). Гарантія страхового вишкодування в розмірі 60000 канадських доларів, окрім основного боргу, охоплює проценти і дивіденди, яки належать власникові чи бенефіціару застрахованого рахунку.
Не страхуються: сейфові депозити; передані на зберігання цінні папері; будь-які інвестиційні вкладення у фонди пенсійних ощадних планів (яки не вважаються депозитами), прийняті кредитними спілками чи народними касами – членами КСДПО. Власниками застрахованих рахунків можуть бути фізичні особи, корпоровані і некорпоровані асоціації та товариства.
Діяльність Управління страхування депозитів у провінції Квебек зорієнтована на задоволення потреб у страхових послугах переважно франкомовного населення. Дійсними членами Управління є виключно фінансові установи, яки зареєстровані адміністрацією провінції Квебек і отримали від неї ліцензію. Відповідно УСДК гарантує страхове покриття для депозитів, внесених на рахунки застрахованих організацій цієї провінції. До найбільших серед застрахованих установ належить єдиний у Канаді ощадний банк (Montreal City and District Savings Banik). Характер та умови страхування депозитів установами – членами УСДК аналогічні тим, які діють у ККСД.
Висновок
Комерційні банки – це специфічні грошово-кредитні установи, які з’явилися в Україні в 1991-1992 р. головним компонентом їхньої діяльності є грошові кошти, а головною метою діяльності – отримання прибутку. Для досягнення цієї мети комерційні банки повинні вміти оптимізувати обсяги і структуру своїх грошових ресурсів, а основним джерелом банківських ресурсів є залучені й запозичені кошти.
Обов’язковим елементом банківських ресурсів є капітал комерційного банку. Оцінка його достатності передбачає розрахунок суми фактично наявного капіталу і визначення обсягу капіталу, мінімально необхідного для адекватного покриття ризиків, узятих на себе банком. При цьому рівень необхідного покриття визначається регулятивними нормами, порівнянням фактичного і необхідного обсягу капіталу, в результаті чого складається висновок про його достатність чи дефіцит. Удосконалення методу розрахунку достатності капіталу полягає у переході до агрегування всіх ризиків (кредитного, процентного, валютного, ринкового). Такий підхід дає змогу точніше оцінювати достатність капіталу і відповідно ступень покриття ризиків, які бере на себе банк.
При формуванні залучених і запозичених коштів комерційний банк повинен раціонально підходити до різноманітних їхніх джерел, оптимізувати їх бо вони мають різний вплив на його фінансову стійкість, так як майже всі залучені й запозичені кошти є платними для банку.
Комерційний банк може випускати облігації для одержання запозичених коштів лише за умови повної оплати всіх випущених ним акцій. Поки що запозичення банками за рахунок випуску облігації в Україні не дістало розвитку. Причиною цього є незабезпеченість облігацій, нездатність багатьох недавно створених банків збільшити статутний капітал до обсягу норматив, встановленого НБУ, фінансові труднощі які виникли у більшості банків у 1995- 1998 рр., а також зовсім недостатній рівень розвитку вторинного ринку цінних паперів.
Одним із джерел запозичення коштів банком є міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують стійкі у фінансовому відношенні комерційні банк, що мають нерозміщені з якихось причин вільні ресурси. Ці банки для одержання доходу зацікавлені у розміщенні вільних ресурсів у інших банках. Крім фінансової вигоди, банки-кредитори встановлюють із боржниками ділові партнерські відносини.
Здебільшого банкам вигідніше розміщувати кредитні ресурси в інші банки порівняно з кредитуванням підприємств і організацій, бо фінансово-кредитні інститути, як правило, відзначаються більшою надійністю. Разом із тим кризові явища в банківській сфері України починаючи з другої половини 1994 року багато в чому спричинені неповерненням окремими банками міжбанківських кредитів. Тому нині комерційні банки повинні дуже уважно підходити до вирішення питання про видачу межбанківських кредитів, а в ряді випадків йти на зменшення дохідності активів, навіть мати надлишкову активність, але в Україні впровадження системи електронних розрахунків дало змогу здійснювати міжбанківське кредитування шляхом прямих контактів між банком-кредитором і банком-позичальником на договірних умовах і на чітко визначений термін. Досить активно останнім часом використовуються межбанківські кредити підтримання поточної ліквідності. Структуру залучених і запозичених коштів можна відобразити шляхом виділення групувань, що відповідають характеризуючим ознакам, які зустрічаються найчастіше. |Ознака |Групування | |Щодо власників коштів |Юридичні особи |Фізичні особи | |За ціною ресурсів |Платні |Безплатні | |За терміном зберігання |Строкові |До запитання | |За формою залучення й |Депозитні рахунки |Цінні папери | |запозичення | | | |З валютою рахунка |В національної валюті|В іноземній | | | |валюті |
Звичайно, вказані характеризуючи ознаки можуть бути доповнені. Така деталізація необхідна для ефективної оптимізації структури банківських пасивів і може застосовуватися в умовах конкретного банку при визначені його фінансової стійкості.
У фінансових банківських рішеннях слід враховувати, що залежно від характеру рахунка, на якому зберігаються кошти клієнтів, можлива диференціація зазначених нижче стимулів (на прикладі найістотніших груп рахунків): - кількість і якість банківських послуг; - ціна послуг у цьому банку та в інших фінансово-кредитних установах; - швидкість проведення операцій; - чи клієнт користувався послугами цього банку раніше?
|Характер рахунка|Стимул для клієнта | |Депозитні |1.Процентна ставка | |рахунки |2.Режим виплати процентів | | |3.Можливість капіталізації нарахованих процентів | | |4. Умови зміни процентної ставки. | |Поточні рахунки |Швидкість проходження платежів | | |Комісія за розрахунково-касове обслуговування | | |Вимоги банку до оформлення платіжних документів. |
Сучасна банківська практика в Україні свідчить, що можлива мотивація клієнтів банку не вичерпується наведеною вище системою і є можливості вдосконалення структури залучених коштів.
Виходячи з зазначеного, можна вважати, що у фінансовій стратегії комерційного банку, спрямованій на мотивацію суб’єктів ринку і збереження коштів у банку, слід застосовувати комплексний підхід. Тобто банк має створювати конкурентно здатні умови залучення коштів не лише для клієнта, а й забезпечити максимально можливий перелік послуг для тих суб’єктів ринку, з якими клієнт здійснює операції в процесі своєї діяльності. Акумуляція коштів кредиторів на строкових рахунках, яка зменшує частку грошових ресурсів, сконцентрованих на рахунках “до запитання” сприяє поліпшенню показників ліквідності та через них – фінансової стійкості банку. Одже потрібним є відповідне законодавче забезпечення нормального функціонування Фонду страхування вкладів населення, оскільки чинне законодавство не передбачає повернення вкладів клієнтам у разу банкрутства банку. Одним із інструментів зо застосовується для страхування вкладів клієнтів є використання обов’язкових резервних вимог. Ступень впливу цього виду монетарних інструментів на стан і розвиток ринку зазвичай розглядається як слабкий і не значний, а от такі непрямі монетарні інструменти, як наприклад, операції на відкритому ринку, аукціони рефінансування, валютні свопи, вважаються такими, що мають значний ступень впливу. Тому в багатьох західних країнах резервні вимоги розглядаються частіше як пасивний інструмент.
Вимоги максимальних резервів використовуються практично в усіх промислово-розвинутих країнах. Проте в застосуванні цього методу регулювання у різних країнах спостерігаються істотні відмінності, пов’язані з національними особливостями економіки кожної країни, наприклад, найвищий рівень спостерігається в Італії, Австралії (25%) та Іспанії (17%). В Японії, навпаки, норма мінімальних резервів за останні роки становила від 2,5 до 0, 125%. Банк Англії, що практично не використовує цього інструменту грошово-кредитної політики, встановлює норму на рівні 0,45% обсягу зобов’язань комерційних банків.
Слід зазначити, що чинне положення “Про порядок формування банківською системою України обов’язкових ресурсів” є, безумовно, прогресивним і відповідає меті банківського нагляду. Проте, розвиток банківської системи потребує вдосконалення й переоцінки системи економічних нормативів, що з часом приведе до подальшого зменшення резервних вимог узагалі.
Підсумовуючи сказане можна виділити важливе завдання комерційного банку – це підтримання постійного балансу між потребами в ресурсах і можливостями їх придбання в умовах, що забезпечують фінансову стійкість і задоволення інтересів партнерів та клієнтів. При цьому необхідним принципом є дотримання банком вимоги достатності ресурсів: обсяг мобілізованих на грошово-кредитному ринку засобів повинен бути не меншим, але й не більшим, ніж це потрібно для розміщення коштів у найприбутковіших операціях. Тому для кожного комерційного банку актуальною є розробка програми регулювання і розміщення ресурсів, визначення сфери найдоходніших вкладень коштів у кредити й інвестиційні проекти на певний період, аналіз виконання програм. При оцінці банківських операцій доцільно застосувати комплексний підхід, що враховує всю сукупність питань, які пов’язані з конкретною угодою і водночас відображають загальний стан ресурсного забезпечення банку.
Приклад №1
Статутний фонд комерційного банку складає 2020500 грн., резервний фонд повинен складати 25% від статутного, тобто 2020500*0,25=505125 грн.
За поточний рік банк отримав прибуток в сумі 1500000 грн. В резервний фонд банку повинно бути перераховано не менше 1500000*0,05=75000 грн.
Приклад №2
Станом на 01.03.99 р. комерційний банк встановив ставку за кредитом на рівні 50%, а за депозитом - 15% річних. В цій день до банку звернулося два клієнта з проханням одержати кредит. Сума кредитної заявки на 1 рік в обох клієнтів однакова – 1800 грн., а залишки коштів на депозитному рахунку різні: в одного клієнта 1200 грн., в іншого – 900 грн. Розрив між кредитом і депозитом відповідно 600 і 900 грн. Виходячи з ціх умов, перший клієнт сплатить банку за користування кредитом 300 грн. (50% 600 грн.), а другий 450 грн. (50%*900 грн.).
Приклад №3
Вкладник Кличков В.В внес депозит на рахунок в сумі 10000 грн., терміном на 3 роки із статутного доходу щомісяця, з розрахунку 22% річних. Місячний дохід клієнта буде становити:
(10000*22%*36 міс.)/(12*100%)=6600 за 3 роки
6600:3:12=183 щомісяця.
Приклад №4
Прийнятий вклад в сумі 700 тис.грн на строк 5 міс. Під 15% річних.
Умовами депозитного договору передбачено, що якщо вклад не вилучений з рахунку на протязі 1 року, дохід буде складати 18% річних, протягом 1,5 року то 21% річних, і 2 років –24% річних. Сплата процентів здійснюється щомісячно Доход вкладника щомісячно буде складати:
При 15% річних
(700*15%*5міс)/ (12*100%) = 44 тис. грн.
При 18% річних
(700*18%)/ 100% = 126 тис. грн.
При 21% річних
(700*21%*18міс)/ (12*100%) = 220,5 тис. грн.
При 24% річних
(700*24%*2 р.)/ 100% = 336 тис. грн.
Приклад №5
Запропонований обсяг кредитів на кредитному аукціоні 32 млн. грн.
В цьому випадку максимальна сума кредиту, яку може одержати 1 банк, становить 16 млн.грн.
Приклад №6
Комерційний банк “Ера” подав заявку на прийняття участі в кредитному аукціоні. Власні кошти банку - 7 млн.грн. У банку є заборгованість за минулим кредитним аукціоном в сумі 30 млн.грн. Заявка подана на суму 6 млн.грн.
П’ятикратний розмір власних коштів банку%
7000000*5= 35 млн.грн. сума заборгованості з урахуванням суми заявки:
30 млн грн+60млн. грн.= 36 млн. грн. 36000000> 35000000
Комерційний банк ”Ера” не може приймати участь в даному кредитному аукціоні. Литература:
Андросов А.М., Финансовая отчетность банка; М.: Менатеп-Информ, 1995, с.459 Асхауер Г. , Научная книга; М.: 1996, с.640 Колесникова В.И. и Кравецкая Л.П., Финансы и статистика; М.:1995 Лаврушина Л.Н., Банковское дело; М.:1996 Мороз А.М., Банковская энциклопедия; К.: Либра,1993 Савлук М.І., Вступ до банківської справи; К.:1998 Закон України “Про банки і банківську діяльність” Постанова правління НБУ від 30.12.1997 р. №469 Положення про порядок формування банківської системи України обов’язкових резервів . Правила здійснення депозитних операцій для банківських депозитів. Фінанси України, №1-98 Мінімальні резервні вимоги як інструмент грошово- кредитного регулювання, Адамік Б.П. Фінанси України, №12-97 Оптимізація обсягів і структури залучених і запозичених коштів для досягнення фінансової стійкості банку, Шиллер Р.І. Вісник НБУ,№7-98 Банківський капітал: Суть і значення, Довгань Ж. Вісник НБУ,№9-98 Страхування депозитів: Досвід Канади, Тиркало Р., Щибоволок З. Вісник НБУ,№1-99 Залучені кошти комерційних банків: Структура і динаміка зростання, Гладких Д.
----------------------- Канали, методи збуту продукту й засоби його стимулювання
Цільове призначення депозитного % і його перевага для банку і клієнтів
Цінова політика
Мета депозитної політики банку
SWOT-аналіз депозитної діяльності банку (сильні, слабкі сторони банку,можливості та загрози збоку зовнішнього середовища)
Аналіз продуктової, цінової, збутовоїта комунікаційної політики банків- конкурентів на депозитному ринку
Дослідження ринку депозитних послуг та оцінка впливу політики НБУ на його стан і тенденції розвитку
Підготовка програми розвитку(впровадження заходів організаційного і технологічного характеру
Завдання
Розробка прийнятої відповідної моделі поведінкита позицій банку на депозитному ринку
Формулювання мети і завдань депозитної політики
Визначення позицій банку на ринку депоитних послугдля юридичних та фізичних осіб
Етапи розробки меморандуму депозитної політики банку
Підготовча робота із розробки
Контроль за реалізацією
Асортимент депозитних послуг
[pic]
Прибутковість окремих банківських продуктів, клієнтів і центрів діяльності банку
Встановлення оптимальної частки депозитів у структурі ресурсної бази даних
Звоювання конкурентних позицій на певних сегментах ринку
Розширення спектра депозитних послуг і їх девверсифікація за сумою, терміном та іншими ознаками
Збільшення (зменшення) депозитних послуг
Вибір цільових клієнтів та пакетне їх обслуговування
Проведення активної рекламної кампанії
Стратегічні завдання
Поточні завдання