Міністерство науки і освіти України
Херсонський Національний Технічний Університет
Кафедра бухгалтерського обліку та аудиту
Реферат на тему:
«Кластери»
Виконала:
студентка групи3Б2,
Шпак Анна
Перевірила:
ст. викладач БойкоЛ.І.
Херсон 2008
1. Кластери – різновид кооперації
Кластер, на перший погляд абсолютно нове і незрозуміле поняття дляукраїнця, виявляється не таким вже й загадковим. Найбільш відомі і успішнісьогодні системи кластерного типу кооперації компаній у світі, мабуть, знаютьвсі. Кластер – група компаній та організацій, які географічно наближені йінтеграційно взаємодіють між собою, а також функціонують в певній галузевій(багатогалузевій) сфері і взаємодоповнюють один одного. Це взаємодія в галузікомп’ютерної техніки й інформаційних технологій в Силіконовій долині в Америці,в галузі зв’язку і телекомунікацій в Хельсінкі, аерокосмічної промисловості вМосковському регіоні. Та й всім відомий Голівуд також кластер, найуспішніший усвітовому кіновиробництві за всі часи його існування.
Останнім часом стала помітною тенденція, за якої малі промисловіпідприємства поступилися своєю традиційною роллю найбільшого інвестора всекторі малого підприємництва підприємствам торгівлі й громадського харчування.Фахівці впевнені, якщо не переламати цю тенденцію, то український бізнес незможе вийти на якісно новий рівень інтеграції всього підприємницькогосередовища. Тому все більш актуальним є створення ціліснихвиробничо-інтегрованих систем, одним з типів яких є промислові кластери, щовключають і малий бізнес. На відміну від звичайних формкоопераційно-господарської взаємодії малого, середнього і великого бізнесу,кластерні системи мають свої особливості. Наприклад, обов’язковим є наявністьвеликого підприємства-лідера, що визначає довготривалу господарську,інноваційну й іншу стратегію всієї системи. Ефективним механізмом інтеграціїмалого і великого бізнесу в промисловості є субконтрактація, що передбачаєстворення механізмів залучення малих підприємств для виконання роботи заокремими контрактами. Застосування механізму субконтрактації дозволяє великимпідприємствам скорочувати непродуктивні витрати і концентрувати ресурси навпровадженні нових технологій, оновленні модельного ряду і технічномупереозброєнні, а малим підприємствам – забезпечує доступ до необхідних ресурсів(виробничих площ, обладнання) і довгострокових замовлень великих підприємств Якпоказує досвід, більшість підприємств зацікавлені в створенні системи такоїкооперації: Але, на думку керівників великих підприємств, є певні чинники, щоможуть перешкодити цьому. Зокрема, це ризик невиконання замовлення в термін,відсутність достатньої кількості малих підприємств, низькі якість продукції тарівень кваліфікація працівників малих фірм.
Певні праобрази сучасних промислових кластерів існували в нашій країні щей за радянських часів. Варто лише пригадати створення науково-виробничихоб’єднань. географічно локалізованих та взаємопов’язаних компаній — постачальників, виробників, сервісних, наукових і проектних організацій.Перехід економіки до принципів ринкового господарювання спричинив руйнуванняколишньої системи таких об’єднань, почався процес відокремлення підприємств всамостійні господарюючі суб’єкти. Як показує практика, за ринковихвзаємовідносин між контрагентами, та ще й враховуючи мале завантаженняпотужностей, відсутність державного замовлення і фінансування подібна практикастала малоефективною. Тривалий час існувала така тактика, коли підприємствапрагнули знижувати витрати і ліквідувати непрофільні види діяльності й активи,не враховуючи, що такі непрофільні види діяльності можуть мати істотний ринковийпотенціал і бути ефективно використані як самостійні господарюючі суб’єкти.
Існує і зворотнє бачення ситуації – багато холдингів і конгломератіввідчувають необхідність нарощувати конкурентні переваги бізнес-системи,відчуваючи дефіцит нових ідей, нових продуктів, нових технологій. Керівникитаких компаній, розуміючи короткотерміновість життєвого циклу своїх продуктів,відчуваючи загострення конкурентної боротьби і жорсткі цінові війни, готовіпіти на започаткування підрозділів і підприємств, що відповідають за створеннянових конкурентних переваг. У той же час вони розуміють високі ризики таких дійі побоюються вкладати істотні кошти без явно певних і зрозумілих результатів.
Реструктуризація великих промислових підприємств шляхом розділення їх накластер з окремих підприємств, що надають послуги, або що виробляють продукціюдля своїх колишніх колег, стала вельми популярною наприкінці минулого століття.Така реструктуризація проводилася під лозунгом позбавлення від непрофільнихактивів, що, з урахуванням натуральних господарств, які бурхливо розрослися припромислових підприємствах, виглядало вельми виправдано.
Нові власники, виводячи за рамки бізнес-систем непрофільні елементи, такіяк житлово-комунальні господарства, міні-м’ясокомбінати, міні-пивзаводи, профілакторії,ферми, стадіони, лікарні і піонерські табору, фактично проводилиреструктуризацію зі скороченням невиробничих витрат. Такі перетворення,безсумнівно, дали позитивний ефект. Друга хвиля реструктуризації промисловихкомпаній, яку ми спостерігаємо останні декілька років, фактично реалізовуєконцепцію самостійних господарюючих суб’єктів – бізнес-одиниць, які виконуютьне лише функції, що характерні підрозділам розділеної бізнес-системи, але іпрацюють із зовнішніми контрагентами.
Проте, для багатьох організація такої співпраці – зовсім непроста справа.Малі фірми, як правило, процвітають за рахунок індивідуалізму ізаповзятливості. Так що для них тісна співпраця з конкурентами, постачальникамиабо клієнтами може здатися реальною загрозою. Ось чому в таких підприємствахспівпраця, безсумнівно, вимагає більш високого рівня стратегічного мисленнякерівників малих підприємств, ніж звичайно. Малим фірмам доводиться вирішувати,до якої міри вони готові йти на тривалу тісну співпрацю, які знання їм треба матиі вносити зі свого боку, а які вони хотіли б притримати. Все це вимагаєвисокого рівня внутрішньої організації. Виходить, що з одного боку співпрацястає все більш необхідною, але з іншого несе певну небезпеку – можливістьвтрати якщо не формальну самостійність, то здатності до проведення самостійноїлінії поведінки на ринку, до самостійного освоєння нових продуктів (послуг),нових технологій. Тут можуть допомогти лише справді ефективні кластерністратегії.
Процес формування кластерів, як зазначають експерти, має декількаосновних помилок. По-перше, збереження старої середньої менеджерської ланки.Адже хороший начальник цеху навряд чи стане хорошим підприємцем. По-друге,часто кластерна взаємодія зводиться просто до створення декількохбізнес-одиниць під одним дахом або на базі однієї технології. За такого підходуборотьба за ресурси корпоративного центра загострюється, всі сили, зрештою,починають витрачатися не на розвиток бізнесу, а на перекладання витрат позагальних основних фондах на конкурента. Третя помилка – застосуваннятрансфертного ціноутворення. Трансфертні ціни з одного боку, безсумнівно,прогнозують економічні показники діяльності бізнес-одиниці і всієї кластерноїсистеми загалом, але з іншого боку, можуть бути джерелом дуже серйозних проблем.Якщо трансфертні ціни будуть вищими ринкових, бізнес-одиниця не буде прагнутидо розвитку, і ефективність її виділення в самостійний господарюючий суб’єктсумнівна. Якщо ж трансфертна ціна буде нижче ринкової, то, як самостійногосподарюючий суб’єкт, що несе відповідальність за ефективність своєїдіяльності, така бізнес-одиниця почне працювати швидше на ринок, ніж накластер.
Розвиток механізмів інтеграції малого і великого бізнесу, передусім, впромисловості, є сьогодні вимогою часу і ринку. Особливо перспективним, заоцінкою фахівців, є механізм взаємодії малого і великого бізнесу череззастосування кластерних технологій.
Значні ресурси для розвитку української економіки є в сфері взаємодіїмалого і великого бізнесу. Великі підприємства володіють могутніми основнимифондами, більш сучасним обладнанням, значними виробничими площами і в рядівипадків можуть виступати як замовники для малих підприємств в сферівиробництва, торгівлі і послуг. Однак сьогодні взаємодія малого і великогобізнесу перебуває в зачатковій стадії, розвивається суперечливо, стихійно і недозволяє в повній мірі використати взаємний потенціал для спільного розвитку.Часто виникають ситуації, коли представники великого бізнесу використовуютьдомінуюче положення на ринку, не враховуючи інтересів малих підприємств, незавжди виступають як добросовісні партнери при взаєморозрахунках і операціях.При цьому малі підприємства на практиці не володіють реальними можливостями длязахисту своїх прав.
Зрозуміло, що невеликі структури, більш гнучкі, менш забюрократизировані,легше йдуть на контакт з ринком, краще задовольняють запити споживача. Багатотаких компаній утворюють класичний ланцюжок постачання на основі кластерноївзаємодії. Такі компанії в сучасній практиці, як правило, організуються у вертикально-інтегрованіхолдинги згідно з технологічним ланцюжком. Привабливим аспектом такогорозукрупнення є легкість і законність застосування різних схем відходу відоподаткування — за рахунок трансфертного ціноутворення, комісійних операцій,організації «вексельного клубу» тощо. Корпоративний центррозвантажується від зайвих витрат і починає консолідувати чистий прибуток, якийможе бути акумульований і за потреби спрямований на інвестиційні проекти дляпідтримки виробничого потенціалу.
Які уроки можна витягнути з досвіду функціонування промислових кластерів,що є? У моделі кластерної організації найбільш повно враховані формиконкуренції, що зміняються і головні джерела конкурентних переваг. Кластернийметод дозволяє реалізувати найбільш важливі взаємозв’язки в технологіях,навичках, інформації, маркетингу і споживчих запитах, які характерні для цілогокомплексу фірм і галузей. Ці взаємозв’язки впливають визначальним чином наспрямованість і темпи інновацій, а також на конкурентоздатність кінцевоїпродукції.
Не випадково в багатьох країнах кластерний аналіз став активновикористовуватися при формуванні і здійсненні національної промисловоїполітики. Кластерний підхід дозволяє підвищити ефективність взаємодіїприватного сектора, держави, торгових асоціацій, дослідницьких і освітніхустанов в інноваційному процесі
Можливості кластерного підходу демонструє, зокрема, зарубіжний досвід.Повністю кластеризовані фінська і скандінавська промисловість. В США більшеполовини підприємств працюють за такою моделлю виробництва, коли підприємствакластера знаходяться в одному регіоні і максимально використовують йогоприродний, кадровий і інтеграційний потенціал. Як правило, продукція кластеріворієнтована на експорт. Країни Європейського Союзу прийняли шотландську моделькластера, при якій ядром такого спільного виробництва стає велике підприємство,що об’єднує навколо себе невеликі фірми. Існує і італійська модель – більшгнучка і рівноправна співпраця підприємств малого, середнього і великогобізнесу. Фахівці вважають, що для країн з перехідною економікою найбільшепідходить саме така форма кластерної організації виробництва.
Жодна країна не може бути конкурентоздатною у всіх сферах. У розвиненихкраїнах міжнародна конкурентоздатність спочатку знаходилася і зміцнювалася в рамкахокремих кластерів. Конкурентоздатність Швеції в целюлозно-паперовому секторірозповсюджується на обладнання в сфері деревообрабки і виробництва паперу,конвейєрних ліній і деяких суміжних галузей, наприклад, виробництво сірників.Данія розробила специфічні промислові технології для агробізнесу і харчовоїпромисловості. Подібним чином німецькі машинобудівники виграють від наявності вНімеччині високорозвиненого виробництва компонентів для цих галузей. В Італіїспеціальні кластери сформувалися в промислових районах, в яких склалисягалузеві комбінації: металообробка — ріжучий інструмент, мода — дизайн, шкіра — взуття, деревообробка — меблі. Американське «ноу-хау» в секторівиробництва споживчих товарів забезпечило лідерство країни в сільськомугосподарстві, виробництві упаковки нарівні з успіхами в області реклами іфінансовому секторі. Японська потужність в секторі побутової електронікидозволила успішно розвивати виробництво чипів пам’яті і мікросхем, в той час якСША зберігали лідерство у виготовленні логічних мікрокомпонентів, щовикористовуються в комп’ютерах, телекомунікаційному обладнанні і військовійелектроніці.
Існує цілий ряд вже випробуваних практикою систем сприяння формуваннюкластерів: Наприклад, програми, спрямовані на об’єднання ділових людей зрозрахунку на те, що розширення мереж приведе до розширення співробітництва;створюються бази даних, до яких можуть звертатися фірми, що шукають партнерів.Застосовується також державне фінансування деяких кластерних проектів, щоможливе на конкурсній основі. У цьому випадку представники різних проектіввзаємодії, кооперації можуть подавати заявки на субсидії, причому державнікошти отримують лише найкращі з них.
У світовій практиці вже склалися основні форми стимулювання малихінноваційних підприємств, в тому числі і в рамках кластерних промислових системВ США, Франції застосовують пряме фінансування, субсидії, позики, які сягають50% витрат на створення нової продукції і технологій. У Швеції під це надаютьпозики без виплати процентів. В Англії, Німеччині, Франції створюються фондивпровадження інновацій з урахуванням можливого комерційного ризику, знижуютьдержавне мито для індивідуальних винахідників.
Поширеність кластерних стратегій вельми нерівномірна між країнами; різнаі практика їх здійснення. Далеко не завжди використовуються одні і ті жпоняття, але більшість країн Європи виробила для себе ту або іншу кластернустратегію. Така стратегі існує в Данії, Нідерландах, Бельгії, Канаді. Франція йІталія можуть служити прикладами країн, де здавна практикується своєріднакластерна стратегія, хоч і під іншою назвою.
В Італії надзвичайно високою є концентрація індустріальних округів. Ніхтоне знає, скільки цих округів існує, бо вони постійно формуються. Італійцістворили свою, модель мережевої системи. Наприклад, в Ломбардії працює системапідтримки між кластерами, тут вивчаються інноваційні, коопераційні,організаційні зв’язки. Австрія за десятиріччя також створила 100 % інноваційнуекономіку на базі кластерів. Тут спочатку вивчили всі патентні можливостікожного регіону, всіх 9 земель, а вже потім почала створювати кластери. Першийкластер був створений в сфері обробки деревини. Зараз в Австрії лишеавтомобільних кластерів чотири. Навіть створений кластер дизельних двигунів,які зараз використовують не лише в Європі, але і у Сполучених Штатах Америки.
Перший кластер в Угорщині створений в західній Панонії. Це бувавтомобільний кластер, який використав можливість співпраці з 15 європейськимикластерами. Зараз в західній Панонії працюють 5 кластерів Всі кластери Угорщини– інноваційні. Польща теж швидко пішла цим шляхом. Спочатку вона провелаадміністративно-територіальну реформу, створивши 15 воєводств, в кожному з якихє багато можливостей для того, щоб створювати свої інноваційні системи.Наприклад, в Гданську працює кластер, який займається біотехнологіями,комп’ютеризацією, електронікою та телекомунікаціями, в ньому беруть участьблизько 60 компаній. В Росії існує декілька спонтанних кластерів, утворенихнавколо ключових галузей промисловост – хімічної, нафтогазової,автомобілебудування, металургії, машинобудування і суднобудуванн.
В Україні досвід створення і розвитку кластерів також існує, хочаназивати його особливо вдалим, мабуть, поки що не варто. Кластерні технологіїзастосували спочатку на Хмельниччині, а трохи згодом на Івано-Франківщині. НаХмельниччині така модель впроваджується досить успішно, вже діють чотирикластери. Це: будівельний та швейний у Хмельницькому, туристичний, та харчовийкластер в Кам’янці-Подільському. Наприклад, швейний кластер об’єднує не лишешвейні підприємства, а й середні учбові заклади відповідного напрямку і навітьуніверситет. Успішно діє кластер сільського туризму «Оберіг». Заразвін об’єднує 6 тисяч працівників. Це перший подібний кластер сільського туризмув Україні.
Розробка оптимальної моделі промислового кластера для України — це взначній мірі розробка і реалізація заходів підтримки інноваційних малихпідприємств, здатних генерувати ідеї і на тих або інших умовах пропонуватипідприємствам (інвесторам)-лідерам не тільки свою продукцію, виготовлену «позахідних лекалах», але і свої інноваційні розробки.
Китаю знадобилося майже 15 років і величезні зовнішні інвестиції длястворення конкурентоздатних кластерів навколо орієнтованих на експорттекстильної промисловості, фабрик спорттоварів, одягу, іграшок, посуду тощо.Скільки часу знадобиться Україні, щоб подібна прогресивна система кластерноївзаємодії стала реалією нашого життя? Експерти затрудняються прогнозуватиподібну ситуацію, але те, що така форма взаємодії зрозуміли, мабуть, всі. Требалише розумно й успішно запровадити її в економіку країни.
2. Інноваційні технологічні кластери як засіб активізації трансферутехнологій
Інноваційний розвиток економіки пов’язаний з прогресивними змінами втехнології і робочій силі, а також у формах і методах організації праці, щопотребує нових підходів до управління виробництвом і значних витратматеріальних, інтелектуальних та фінансових ресурсів.
Ситуація з одного боку ускладнюється тим, що проблеми інвестуванняпровідних галузей доводиться вирішувати в умовах економічної кризи, коли «заморожування»коштів при реалізації конкретних проектів дуже негативно впливає наефективність функціонування всієї економічної системи, з іншого – потреба вінвестиціях для реструктуризації виробничого апарату, реформування і перебудовивсієї економіки постійно зростає внаслідок необхідності оновлення діючихвиробничих потужностей. Сьогодні вже відчувається, що всі існуючі негативнітенденції, які склалися, неможливо побороти без ефективної інноваційно-інвестиційноїполітики, повномасштабної інвестиційної підтримки, орієнтованої на докоріннепереоснащення діючого виробництва та створення відповідних умов для реалізаціїінноваційної моделі розвитку економіки.
У зв’язку з руйнуванням зовнішньоекономічних зв’язків з країнамиблизького та далекого зарубіжжя в Україні призупинено діяльність ряду хімічнихпідприємств, підприємств машинобудування, легкої промисловості, будівельноїіндустрії та ін. Докорінної реструктуризації виробничого апарату вимагає транспортнагалузь, де знос основних фондів складає 60-80%.
У критичному стані перебувають переробні галузі сільського господарства.Деяке пожвавлення виробництва останнім часом за умов посиленої експлуатаціїморально та фізично зношеного обладнання, що не поновлюється, не гарантуєподальшого економічного зростання, до того ж глибинні економічні та політичнінегаразди не сприяють належній динаміці ринкових перетворень в економіцікраїни.
Основною проблемою сучасного періоду розвитку економіки України залишаєтьсяподолання затяжної інвестиційної кризи. Національне виробництво не може вповному обсязі забезпечити необхідний рівень розвитку за рахунок власнихресурсів. Тому для України досить актуальним питанням є залучення іноземнихінвестицій. При цьому потреба в іноземних інвестиціях може розглядатися в двохаспектах. По-перше, з точки зору подолання кризових явищ в економіці, щопередбачає інвестування життєво важливих галузей, щоб не допустити їх зупинки;по-друге, з позиції досягнення вітчизняною промисловістю технологічного рівнярозвинених країн, тобто, як основа структурної перебудови економіки, щопотребує значних коштів.
Позитивний вплив іноземних інвестицій на економічне зростання може статиодним з найбільш важливих факторів, що зумовлює доцільність залученняіноземного венчурного капіталу, котрі приносять із собою технології, досвідменеджменту і вихід на зарубіжні ринки. Крім того, вони відіграють суттєву рольв проведенні реструктуризації існуючих підприємств, а також створенні нових.
Разом з тим, аналіз обсягів та напрямків використання іноземнихінвестицій в Україні свідчить, що вони незначні за розмірами і використовуютьсянеефективно. Загальна кількість інвестованих коштів до України склала за періодїї незалежності близько 4 млрд. дол. США (при існуючій потребі 40-50 млрд.дол.)
Основною причиною, що стримує приплив інвестицій в Україну – ценезахищеність інтересів та прав як вітчизняних, так і зарубіжних інвесторів.Але успішна реалізація в останні роки інвестиційних проектів на рядіпідприємств – важливий фактор формування довіри до держави за умов дотриманняостанньою задекларованих зобов’язань і здійснення реальних заходів щодопідтримки вітчизняного виробника та інвестора. З аналізу динаміки інвестиційнихнадходжень можна зробити обнадійливий висновок в тому плані, що поступовонабирає сили дія ринкового механізму, підвищується інтерес іноземних партнерівдо економіки України, тому необхідно розробити заходи щодо науковообгрунтованої інвестиційної політики, яка повинна бути підпорядкована загальнимцілям інноваційного розвитку провідних галузей економіки.
Звичайно, покращення економічного стану можливе лише за рахунокпаритетної співпраці центральної та місцевої влади, спрямованої на відтворенняосновних галузей економіки. Економічні реформи повинні реалізовувати якгалузеві, так і регіональні пріоритети розвитку, які спрямовані на піднесенняекономіки країни в цілому.
Світовий досвід створення вертикально інтегрованих структур показав, щоспівпраця підприємств певної галузі конкретного регіону дозволяє припинитивтрату вітчизняного ринку на користь іноземних конкурентів.
У цьому контексті є доцільним створення інноваційно-технологічнихкластерів, які набули широкого розповсюдження на ринках високорозвинутих країн,де панує жорстка конкуренція.
Науковій обгрунтованості та впровадженню в життя кластерної формиорганізації виробництва багато часу віддав вітчизняний вчений і практик в ційсправі Соколенко С.І.
Створення нової форми об’єднання підприємств та організаційінноваційно-технологічних кластерів обумовлюється тенденціями технологічноїагрегації ряду виробництв, на яких суміжні етапи виробничого процесу утворюютьядро кластера. Кластери можуть бути створені в результаті взаємодіїгосподарюючих суб’єктів регіонального рівня, які функціонують у спорідненихсекторах економіки. В деяких випадках кластери створюються на основі науковихцентрів та установ або з прив’язкою до них.
Кластер є унікальною комбінацією фірм і організацій, які інформаційно татехнологічно зв’язані між собою, географічно локалізовані, діяльність якихспрямована на розширення техніко-технологічних можливостей учасників тапідвищення регіональної або галузевої конкурентоспроможності.
В цілому розрізняють такі визначення кластерів, в кожному із якихпідкреслюється той чи інший аспект його діяльності.
Ознаки зародження інноваційно-технологічних кластерів виявляються присприятливому сполученні факторів виробництва, а саме: наявність угосподарському секторі «ноу-хау»; потужний науково-технічнийпотенціал; ресурси кваліфікованої робочої сили, розвиненість комунікаційних таінформаційних технологій, можливість виходу на зовнішні ринки, створення умовстабільності та розвитку організаційно-економічних зв’язків між суб’єктамикластера.
Основними цілями нових форм асоціацій підприємств – «кластерів»можна назвати захист інтересів окремої галузі економіки або певного регіону,створення умов інноваційного розвитку.
При функціонуванні кластерів виявляється наявність синергетичного ефектувід взаємодії учасників кластера. Зародження кластерів та їх розвиток є одниміз важливих кроків на шляху до високорозвиненої економіки. Кластери найбільшгнучкі і менш формалізовані системні структурні утворення реального сектораекономіки, які потребують високорозвиненої корпоративної та інноваційної культуриїх учасників. Стосовно їх діяльності можна визначити дві стратегії, щозасновані на використанні «економіки знань», трансферу технологій іякі доповнюють одна одну:
· стратегія,спрямована на підвищення ефективності використання наявних знань, високих технологійв уже існуючих кластерах;
· стратегія,спрямована на створення нової мережі інноваційного конструктивногоспівробітництва з метою підвищення наукового потенціалу учасників кластера.
Реалізація будь-якої стратегії посилює інтелектуальну складову кластера ісприяє інноваційному розвитку його учасників. Оскільки інноваційні процесисприяють інтенсифікації інтелектуальної складової в усіх галузях виробництва,кластерний підхід створює підгрунтя для стимулювання інноваційного розвиткуекономіки і активізації трансферу технологій.
Орієнтація на кластери з боку наукових та навчальних закладів стимулюєїхню діяльність в плані активізації наукових розробок, спрямованих на потребивиробництва. Сприяють цьому процесу і ряд учасників кластера, що виконують функціїпосередницьких інформаційно — консалтингових центрів, центрів комерціалізації ітрансферу інноваційних розробок.
Накопичений досвід функціонування кластерів показав, що концепція «кластера»для інноваційного розвитку економіки є найефективнішою формою активізаціїінноваційно-інвестиційної діяльності за умов реалізації функцій інвестиційнихсистем (ІІС), що створюються на базі кластерів.
Така форма діяльності певних галузей економіки, що мають технологічнізв’язки з багатьма підприємствами суміжних галузей, є найефективнішою. Реальнофункціонуючі кластери повною мірою реалізують інноваційно-інвестиційніможливості ІІС, які створюються на їх рівні, що забезпечує надійне фінансуванняінноваційних проектів у вигляді прямих інвестицій, мобілізованих коштівамортизаційного фонду чи тимчасово вільних коштів партнерів. У цьому випадку убільш вигідному становищі знаходяться кластери, що мають у своїй структурікапітал на спільній економічній основі. Із зростанням ефективностіфункціонування підприємств, які входять до кластерів, значно розширюютьсяперспективи отримання інвестицій із зовнішніх джерел.
Кластеру властива наявність активно діючих каналів для ведення діловихоперацій та переговорів. Керівництво кластера з метою підвищення ефективностівикористання ресурсів, в тому числі і інвестиційних, централізовано розподіляєспеціальне обладнання, робочу силу і послуги. Кластери організовують виконанняспільних намірів, виявляють небезпечні фактори і оптимізують управлінняризиками в діяльності підприємств.
Місія кластерів полягає в тому, щоб запровадити і сприяти поширеннюконцепцій, які стимулюють ефективне функціонування діючих підприємств таформування і розвиток малих спільних підприємств (МСП). Працюючи в цьомунапрямку, вони розширюють співпрацю між підприємствами різних форм власності зметою збільшення їхніх можливостей для конкуренції на внутрішньому, а згодом іна світовому ринку. Такі концепції і способи їх впровадження повинні бутивстановлені на рівні держави, щоб створити самопідтримуючий процес економічногорозвитку. Ідея створення інноваційно-технологічних кластерів і їхорганізаційно-економічна підтримка на рівні держави може покращити економічнуситуацію в Україні.
Однією з головних проблем активізації економічного розвитку в Україні насучасному етапі є не тільки низький рівень платоспроможності широких верствнаселення, а й відсутність взаєморозуміння між товаровиробниками і різнимиланками державної влади. Створення керівного органу, як невід’ємної частиниорганізаційної структури інноваційно-технологічного кластеру, буде сприятипоширенню консенсусу з державною владою та підтримці співпраці організацій іпідприємств шляхом:
· поглибленнята підтримки концепції об’єднання з боку державних та місцевих органів влади,організацій, регіональних та галузевих структур, підприємств і промисловихасоціацій;
· запровадженнярегіональної та галузевої інвестиційної політики, яка сприятиме створенню новихпідприємств, їх взаємодії та розвитку;
· підтримкиспільних заходів між підприємствами і організаціями через інвестиційнуспівпрацю, організаційно-технічну допомогу, спрямовану на створенняінтегрованих структур інноваційної орієнтації (асоціацій, інноваційнихвенчурних фондів та мережі венчурного капіталу, консорціумів, ФПГ, технопарків,технополісів тощо).
Основними цілями вказаних структурних форм можна назвати захист інтересівокремої галузі промисловості, регіону або інвесторів, підвищення продуктивностіпідприємств шляхом спільної підприємницької діяльності та, як наслідок,підвищення конкурентоздатності товарів та послуг шляхом інноваційного розвиткувиробництва.
Практика діяльності існуючих технологічних кластерів показала, щоконцепція кластера для інноваційного розвитку підприємств, в тому числі імалих, в сучасних умовах є найефективнішою формою ведення бізнесу. Тому такаформа організації діяльності підприємств певних галузей економіки, що маютьтісні технологічні зв’язки виробничих процесів із багатьма підприємствамисуміжних галузей, є найефективнішою. Практичне значення має впровадження ідеї створеннякластерів на підприємствах по виробництву нових видів продукції, організаціїзавершеного циклу видобутку та переробки корисних копалин і т.ін., що дозволитьУкраїні відмовитись від імпорту багатьох товарів для потреб вітчизняноїпромисловості.
При організації такої форми співпраці члени кластера відчують перевагиспеціалізації виробництва у вигляді:
· обмеженнявитрат на транспортування та зв’язок;
· зростанняприбутків від економії шляхом розподілу робочої сили між підприємствами, обмінуфондів кваліфікованих працівників;
· можливостіздійснювати внутрішню спеціалізацію і стандартизацію;
· мінімізаціївитрат на впровадження інновацій;
· динамізмув роботі шляхом накопичення необхідних навичок підприємництва серед робітників,управлінців та підприємців;
· численнихмаркетингових та інформаційних послуг (стабільної системи поширення новихзнань, технологій, продукції ).
Реально функціонуючі кластери мають надійні джерела фінансування татехнічної підтримки як ззовні у вигляді прямих інвестицій, так і внутрішні зарахунок мобілізованих коштів амортизаційного фонду чи тимчасово вільних коштівпартнерів. Концентрація компаній, що входять до кластеру, формує притягальнусилу для залучення венчурного капіталу, прямих іноземних інвестицій. Із зростаннямефективності функціонування підприємств, які входять до кластера, перспективиотримати венчурні інвестиції із зовнішніх джерел розширюються.
Для інвесторів як спекулятивних, так і стратегічних, а також длякредиторів відкритість інформації є найважливішим чинником при розміщенніресурсів. Доступність інформації дає змогу здійснити глибоке передінвестиційнедослідження, від якого залежить оцінка ризику інвестування. Як правило, пряміінвестиції передують портфельним. Успішність діяльності стретегічних інвесторівє сигналом для портфельних інвесторів, проте жоден з підприємців не отримаєресурсів, якщо регулярно не демонструватиме попит на інвестиції.
Кластери, які мають інноваційне спрямування, що потребує відповідногофінансування, є інвестиційно привабливими для всіх категорій інвесторів, томущо забезпечують найбільш вигідне розміщення інвестицій – в нову техніку тапрогресивну технологію відповідно визначеним пріоритетам, що забезпечуєнайбільш високі прибутки на вкладений капітал.
Інноваційні економічні кластери як нові організаційні структури, щоутверджують подальший розвиток інтеграційних процесів в реальному секторіекономіки, можуть бути створені в різних галузях економіки, при чому як в межаходнієї галузі, так і в декількох.
Для більш ефективної роботи підприємств кластера доцільно організуватикоординаційний центр.
Заснування «координаційного центру», основними функціями якогобудуть визначення інноваційних пріоритетів, системний збір, аналіз тапрогнозування даних з проблем, пов’язаних з виробництвом, трансфером технологійта реалізацією конкретних видів товарів та послуг, дозволить оперувати більшдостовірною інформацією «з перших рук», розширяти існуючі та виходитина нові сегменти ринку.
Інформаційно-аналітичне забезпечення координаційного центру здійснюєтьсяза допомогою IT-технологій, які виконують функції оперативного спеціалізованогоінструменту при формуванні баз даних, проведенні моніторингу, експертизи,контролю і передачі технологій за умови проведення ефективного інноваційногоменеджменту.
Інтернет-проекти інноваційного консалтингу в сфері Hi-tech сумісно зінформаційними базами даних винаходів, науково-технічних розробок, високихтехнологій та базою даних потенційних інвесторів можуть створювати віртуальніінноваційні трансфертні кластери з різних напрямів економічного розвитку.
Аналогом інноваційного трансфертного кластеру є мережа венчурногокапіталу, яка існує в США. Ця організація покликана подолати інформаційнийрозрив між венчурними інвесторами та підприємцями, що є основною перепоною нашляху інвестицій у ризиковані проекти. МВК визначає свою діяльність якпосередницьку участь в інформаційному бізнесі з практичної, наукової ірегулятивної точок зору. Функцією цієї інфраструктури є належне інформуваннясуб’єктів венчурного підприємництва для прийняття оптимальних інвестиційнихрішень.
Найбільш життєздатні інноваційні кластери формуються на основідиверсифікованості інформаційних міжсекторальних зв’язків і широкого спектруможливого впровадження інновацій. Вони мають у своїй основі постійно зростаючусистему поширення нових знань, технологій і систему пошуку потенційнихінвесторів і партнерів по комерціалізації технологій.
Так, науково-технічна політика Японії дозволила їй у 80-х роках, наоснові попереднього масового імпорту технологій, зайняти 2-е місце у світі поекспорту на їхній основі інноваційних виробів, а потім перетворитися в один ізвизнаних лідерів по експорту технологій поряд зі США, Великобританією і Німеччиноюі досягти рівня цілісного інноваційного суспільства. Ці країни в даний часодержують більше від продажу технологій, чим затрачають на їхнє придбання.Загальний світовий обсяг надходжень і платежів по технологічному трансферуоцінюється в сумі $20 млрд. у рік.
Література
1. ИльчукВ.П. Инновационно-инвестиционные системы реального сектора економики // теорияи практика управления предприятием. Тез. докл. межд. научн.-практ. конф. 23 –24апреля, Минск, 2003.- С. 132-133.
2. Сич Є.М.,Ільчук В.П. Інноваційно-інвестиційні системи як головний інструмент розширеноговідтворення економіки // Зб. наук. праць КІЗТ: Сер. "Єкономіка іуправління" — 2001; т.5. Вип.1. – С.39-43.
3. СоколенкоС.І. Сучасні світові ринки та Україна: (Наук. вид.). – К.: Демос, 1995. – 354с.