Документ як засіб комунікації
ЗМІСТ
ВСТУП
Розділ І. Сутність документної комунікації всоціумі
1.1 Документна комунікація якпідсистема соціальної комунікації
1.2 Поняття документної комунікації
1.3 Бар'єри документноїкомунікації в суспільстві
Розділ ІІ. Документ в соціальній комунікації
2.1Функціональне визначення поняття«документ»
2.2 Функція документа усоціальній комунікації
ВИСНОВКИ
ГЛОСАРІЙ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Урозвитку сучасного суспільства важливу роль відіграє інформація. Вонапоширюється в часі та просторі певними каналами, засобами, методами. Особливемісце в цій системі належить комунікації.
Комунікація- обмін інформацією (ідеями, знаннями, повідомленнями) між людьми. Інформація — це відомості, призначені для передачі в процесі соціальної комунікації.
Головноюумовою існування та розвитку суспільства є соціально — комунікаційнадіяльність. Без спілкування, обміну інформацією між індивідами неможливіінтелектуальна еволюція людства, розвиток виробництва, збагачення соціальноїпам'яті, нові досягнення матеріального і духовного життя. Сучасні дослідникисоціогенезису доводять, що соціальна комунікація — це глибинний базисматеріального виробництва та необхідний фактор прогресу будь-якого видусуспільного устрою. Найважливішою підсистемою соціальних комунікацій єдокументна комунікація — процеси і засоби обміну інформацією у суспільстві задопомогою документів. Вона забезпечує рух соціальної інформації у часі іпросторі шляхом створення, зберігання та розповсюдження документів. Документнакомунікація виникла на певному етапі соціального прогресу людства і ниніохоплює всі сфери суспільного життя.
Надпитанням дослідження соціальної документно-комунікаційної системи працювалитакі відомі науковці як Ю.Н. Столяров, А.В. Соколов, А.А. Солянник, Н.Б.Зиновьєва. Великий внесок в розроблення цієї проблеми внесли Н.М. Кушнаренко,Г.М. Швецова — Водка.
РозділІ.Сутність документної комунікації всоціумі
1.1Документна комунікація як підсистема соціальної комунікації
ДК єоднією з основних підсистем соціальної комунікації, тобто системою обмінуінформацією між двома і більш людьми.
Залежновід каналу передачі повідомлень соціальні комунікації прийнято ділити нанеформальні і формальні. Неформальні комунікації встановлюються міжвідправником і споживачем безпосередньо — шляхом особистих контактів,зустрічей, бесід, а формальні — через спеціально створені суспільствоморганізації і установи: систему друкарських видань, бібліотеки, інформаційніслужби і ін.
Всядокументна інформація рухається по формальних каналах комунікації. До основнихофіційних каналів документної комунікації відносяться: видавнича, книготоргова,бібліографічна і інформаційна діяльність, бібліотечна, архівна і музейнасправа. Кожна з цих сфер як об'єкт своєї діяльності розглядає документ в йогоспіввідношенні із споживачем. Розрізняються між собою названі структури ДКорієнтацією на різні види документів, формами і методами їх обробки іпредставлення споживачеві.
Залежновід чисельності тих, що спілкуються в структурі соціальної комунікаціївиділяється двостороння комунікація (коли учасники поперемінно виступають вролі то комуніканта, то реципієнта), групова комунікація (об'єднує порівняноневелике число людей так, що комунікант в змозі враховувати особливості іреакцію кожного з реципієнтів) і масова комунікація.
Масовікомунікації — офіційні структури поширення інформації (повідомлень) на чисельновеликі і розосереджені аудиторії. До масових комунікацій відносяться друк,радіо, телебачення, кіно, звуко- і відеозапис і інші канали передачіінформації.
Матеріальноюпередумовою виникнення масових комунікацій в першій половині XX ст. сталостворення технічних пристроїв, що дозволяють здійснювати швидку передачу імасове тиражування великих об'ємів словесної, образної і музичної інформації. Провіднароль засобів масової інформації в формуванні громадської думки відбивається вїх визначенні як «четвертій владі». Кожен із засобів масовоїінформації має свою знакову систему. Друк або преса — письмове слово івізуальний образ. Радіо використовує усну мову і музику. Телебачення синтезуєусне слово, рухоме зображення і музику.
INTERNET—відносний новий інформаційний засіб, що поступово знаходить межі засобівмасової інформації. Комунікації через цю міжнародну систему використовуютьписьмову мову в інтерактивному режимі, гіпертекст (пошук зв'язаних текстів засловами початкового текста), звук мови і музики, а також анімацію — рухомікольорові образи.
Документв масовій комунікації виконує дуже важливу функцію, будучи одночасно засобомсоціального спілкування, нагромадження знань і соціального досвіду, а такожрегламентації суспільного життя.
1.2Поняття документної комунікації
Поняття «Документнакомунікація», «система документних комунікацій», «документно-комунікаційнасистема» є базовими для документознавства, знаходятся на стадії свогостановлення. Документною комунікацією (ДК) називатимемо комунікацію,опосередковану документом, побудовану на обміні документами між двома або більшлюдьми. ДК є підсистемою соціальної комунікації.
Документ виник ііснує в документно-комунікаційному процесі, тобто в такій комунікації (зв'язкиміж об'єктами реального світу), в якій від одного суб'єкта (відправник) доіншого (споживач) передається документна інформація (тобто інформація, щоміститься в документі). Передача документної інформації в суспільствіназивається соціальною ДК. Її відправником і споживачем є людина або групалюдей, суспільство в цілому. У соціальній ДК документна інформація, виступаючазасобом комунікації, зафіксована на матеріальному носієві. Інакше кажучи, ДК —це процеси або способи поширення (передачі) інформації в суспільстві,здійснювані за допомогою документів.
У ДК як засібкомунікації виступає документ — матеріальний (речовий) об'єкт, на (в) якомусоціальна інформація зафіксована, що дозволяє її зберігати, а також передаватив часі і просторі разом з матеріальним носієм. Елементарна модель соціальноїдокументної комунікації представлена на мал.
/>
Модельсоціальної документної комунікації
Комунікант,це відправник документного повідомлення, автор. Реципієнт, це отримувачповідомлення (читач, слухач). Між комунікантом і реципієнтом встановлюєтьсяканал комунікації, без якого зв'язок неможливий. По цьому каналу відкомуніканта до реципієнта передається комунікат – документне повідомлення.Документну комунікацію можна вважати здійсненою тільки в тому випадку, колиреципієнт (отримувач) отримав закодовану інформацію та декодував її.
Прицьому, кодування — це представлення ідеї, яку прагне донести до одержувачакоммунікант, в кодах або символах, тобто в знаках, що перекладають ідею намову, зрозумілу реципієнту. Процес кодування в значній мірі суб'єктивний,оскільки залежить від особи кодуючого.
Декодування повідомлення — це переклад його на мовуодержувача. Воно визначається особистим сприйняттям одержувача, його здатністюрозпізнавати і інтерпретувати коди, використані для передачі ідеї. Адекватністьсприйняття повідомлення носить певною мірою суб'єктивний характер і можеваріювати від нуля до ста відсотків. Так, незнання іноземної мови зводитьможливість декодування іншомовного повідомлення до нуля. А наявність схожогопрофесійного, життєвого досвіду у відправника і одержувача збільшуєадекватність сприйняття. Приведена схема є спрощеною. Насправді від автора(комуніканта) до споживача (реципієнта) веде набагато більш складний шлях, наякому відбувається процес створення, розповсюдження, зберігання івикористовування документа, доступу приймача, до документарного повідомленнятощо.
Місцедокумента в соціальній документній комунікації обумовлено його функцієюпередачі повідомлення від комуніканта до реципієнта. Будь-який документ якелемент документної комунікації можна охарактеризувати по формулі «хто,що, по якому каналу, кому, з якою ефективністю повідомляє». Цей перелікпитань став відомим як «формула Ласвелла». Часто її зменшують домінімуму: «хто, про що, кому».
Такимчином, документ є засобом (каналом) передачі інформації, якщо його розглядатияк елемент комунікаційного процесу в цілому, або джерелом інформації (комунікантом), якщо його розглядати з позиції реципієнта.
Документно– комунікаційна система обслуговує без виключення всі сфери людськоїдіяльності. Ця система включає в себе цілий ряд спеціально створених суспільнихінститутів: редакційно – видавнича справа, науково – інформаційна табібліографічна діяльність та ін. сформульовані відповідні документні структури:бібліотеки, інформаційні центри, редакції газет і журналів, видавництва, архівитощо.
1.3Бар'єри документної комунікації в суспільстві
Жодназ видів комунікації не може існувати без бар'єрів, що перешкоджають її руху. Щоє інформаційними бар'єрами? Яким чином їх можна класифікувати? У найзагальнішомувигляді інформаційні бар'єри діляться на об'єктивні, тобто що виникають ііснують незалежно від людини, і суб'єктивні. У свою чергу, останні можнарозділити на:
а)бар'єри, що створюються джерелом, і
б)бар'єри, що виникають за рахунок приймача інформації.
Удослідницькій літературі зазвичай виділяється до десяти і більш інформаційнихбар'єрів. Найбільш значимими з них є: просторові (географічні) бар'єри;міжчасові (історичні) бар'єри; державно-політичні, режимні, відомчі ібюрократичні бар'єри; економічні, технічні, семантичні (термінологічні), мовні(національно-мовні) бар'єри; ідеологічні, психологічні бар'єри.
Виділяютьчотири бар’єри, що характерні документній комунікації в суспільстві: технічний,міжмовний, соціальний та психологічний.
Суть технічногобар’єру полягає в недоступності потрібних документів для реципієнта. Якщореципієнту відомі вихідні дані необхідного документа, публікації, тобібліотечно – бібліографічні служби, завдяки міжбібліотечній кооперації, можутьрано чи пізно надати йому якщо не сам документ, то його копію. Це завданняадресного пошуку, котрому притаманний суто технічний характер і в якому не можебути жодної невідомої проблеми.
Проблемапостає тоді, коли реципієнт спроможний сформулювати лише тему, але не моженазвати відповідні до неї уточнення або джерела. Тоді виникає завданнясемантичного пошуку інформації, яка є центральним предметом теоріїінформаційно-пошукових систем (ІПС). В цій теорії наявні технічні проблеми(проблеми реалізації ІПС), та не менш важливі логічні, лінгвістичні проблеми,які досі не знайшли відповідного вирішення. Саме за причини недосконалості ІПС,що забезпечує пошук в документних сховищах, архівах та бібліотеках залишаєтьсяактуальним в Україні криза інформації, яку можна виразити афоризмом: «мине знаємо що ми знаємо».
Психологічнийбар’єр присприйнятті документів виникає внаслідок не розуміння реципієнтом його змісту.Не розуміння може зустрітися при сприйнятті будь-якого з видів документів: нерозуміння замислу художника або письменника, не розуміння суті документа. Вданому аспекті важливо виявити проблеми розуміння читання, оскільки воно,очевидно є різновидом комунікаційного розуміння. Відрізняють комунікаційнерозуміння – поглиблене вивчення змісту тексту з метою виявлення нового абонеобхідного для читача; поверхове комунікаційне сприйняття, коли читач непоглиблюється у зміст, можливо з метою лише ознайомлення; псевдокомунікація –механічне повторення тексту, така ситуація відбувається, наприклад, коливажливим є лише фактичне ознайомлення з документом. Психологічні бар’єривиникають не завжди; вони тим помітніше, чим глибше читач намагається зрозумітизміст тексту.
Поглибленечитання — це діловий вид ознайомлення з документом та активного комунікаційногопізнання, частіше всього воно пов’язане з навчанням, виробничою діяльністю абодержавною службою. Його ще називають «штудирування». Читачвідокремлює себе від особистості автора, веде з ним віртуальний діалог,критично оцінює прочитане, робить особисті висновки.
Соціальнібар’єри нашляху документної комунікації це перешкоди, які висуває ДОКС та керуючі неюоргани на шляху повідомлення від комуніканта до реципієнта. В аспекті книжковоїкомунікації головним з них є цензура, яка має багатовікову історію. В розгляді,наприклад, управлінської документації, документи погоджуються з відповідальнимиза зміст, форму та відповідність документа відділами або керівниками, безузгодження або підпису яких документ не буде функціонувати.
Міжмовний бар’єр полягає вможливості використання в документах різних мов, оскільки документ створюється,в першу чергу, для побутування в «своїй країні», відповідно, країна,що потребує ознайомлення з певним видом документа має перекласти його нанеобхідну мову у будь-який спосіб (можливе використання словників, комп’ютернихпрограм – перекладачів, ін.), і тільки за цих обставин, відповідно,ознайомитися з цим документом.
РозділІІ. Документ в соціальнійкомунікації
2.1Функціональне визначення поняття «документ»
З погляду теоріїкомунікації найбільш виправданим є визначення документа як каналу передачіінформації в елементарному процесі соціальної інформаційної комунікації. Алецей канал невідривно пов'язаний і з повідомленням, що міститься в ньому. Відінших каналів (наприклад в усній комунікації ) документ відрізняється тим, що вньому повідомлення передається у формі, зафіксованій на речовинному(субстанціальному) носії, що не змінюється в часі .
Документ— це єдність інформації (повідомлення) та речовинного (субстанціального) носія,яка використовується в соціальному комунікаційно-інформаційному процесі якканал передачі інформації.
Документальноповідомлення, будучи зафіксованим на речовинному носії, не змінюється зперебігом часу і не зникає, в чому і полягає відмінність документа від іншихканалів комунікації: телефонного, радіо, телевізійного чи усної комунікації .
Документ постаєперед людиною — споживачем інформації — як певна річ, матеріальний об'єкт.
З поглядуреципієнта саме цей об'єкт є джерелом інформації, бо він не завжди в уявіреципієнта пов'язується з особою комуніканта, який розпочавкомунікаційно-інформаційний процес. З позиції реципієнта документ можесприйматися також як повідомлення, тобто як сукупність сигналів, знаків,
що потребуютьдекодування і мають перетворитися в знання, емоції, вольові дії у свідомостілюдини, що його сприймає. З позиції комуніканта документ може розглядатися нетільки як канал передачі інформації, а й як її передавач. Або як приймач, яксховище переданої інформації. Образно кажучи, документ уявляється скоріше якозеро, а не канал, тому що комунікант,як правило, не бачить одержувача інформації, а турбується лише про те, щобзафіксувати повідомлення (або певні знання, інформацію) на речовинному носії.Так само реципієнт бачить не автора документа, тобто комуніканта, а лише самдокумент.
Ухарактеристиках документа відтворюється також складний, діалектичнийвзаємозв'язок між поняттями «знання » та "інформація" .
Соціальнаінформація — це відомості, призначені для передачі в процесі соціальноїкомунікації. Інформація — це зміст повідомлення, а повідомлення — формаіснування інформації .
Оскільки кінцевамета соціальної комунікації — передача знань, емоцій, вольових стимулів відкомуніканта до реципієнта, то умовно можна сказати, що в документах, як і вповідомленнях, містяться знання, емоції, вольові дії. Але насправді в документі(як і в повідомленні) міститься тільки набір сигналів, знаків, що можуть статизнанням у свідомості реципієнта. Тому правильним є й таке твердження: удокументі немає знань (емоцій, вольових дій), а є тільки інформація.
Водночас мизнаємо, що інформація — це результат комунікації, те, що одержує реципієнт, іпоки він не одержить інформацію (тобто не ознайомиться з документом) — не можнасказати, що комунікація відбулася, що документ виконав своє призначення. Де жзнаходиться інформація?
Точної,однозначної відповіді на це запитання немає, тому що, як ми з'ясували вище,інформація — це абстрактне поняття, яке лише свідчить про «рух ідеальногов суспільстві», про застосування комунікаційно-інформаційного підходу доаналізу тих чи інших явищ дійсності.
Оскількидокумент використовується як канал передачі інформації тільки в соціальнійкомунікації, то при характеристиці інформації, яка міститься в документі,застосовують прикметники: «соціальна», «розумова»,«семантична» чи «семіотична» інформація.«Семантичною» називають інформацію, яка має певне значення, смисл длялюдини, яка її сприймає. «Семіотичною» — інформацію, як а передаєтьсяв певній знаковій формі. Ці назви походять від термінологі ї семіотики — наукипро знакові системи.
Однак усясоціальна інформація є семіотичною і семантичною, бо може передаватися відлюдини до людини тільки в знаковій формі і є інформацією для людини тільки втому випадку, коли має значення, смисл, який може бути розшифрований(декодований).
З такихміркувань визначення документа як «семантичного повідомлення, фіксованогознаковою системою на матеріальному носії для передачі його в часі тапросторі» не суперечить наданому вище визначенню документа як каналусоціальної комунікації .
На особливуувагу заслуговує визначення документа як повідомлення. Аркадій ВасильовичСоколов пише: «Документ — це стабільний речовинний об'єкт, призначений длявикористання в соціальній комунікації як завершене повідомлення». У цьомувизначенні документа все збігається з наведеним вище, крім вказівки на місцедокумента в соціальному комунікаційно-інформаційному процесі. Виникає питання:документ — це канал передачі інформації чи повідомлення? Документ — це особливаформа каналу комунікації, така, де повідомлення невідривне від свогоматеріального носія. Канал — це «сукупність пристроїв для передачі інформації», або в переносному значенні — «шлях, засіб для досягнення якоїсьмети».
Канал — цеобов'язковий елемент комунікаційно-інформаційної системи: шлях, якимпередається повідомлення. Цей канал може бути непомітним длялюдей-комунікаторів (наприклад, за усної комунікації), або може бутиспеціально створеним для передачі повідомлення (наприклад, технічні пристрої утелефонній комунікації). Особливістю документальної комунікації є те, що їїканалом є матеріальний об'єкт, у якому зафіксовано інформацію, тобто документ.Безумовно, документ можна одночасно розглядати і як повідомлення, але таке, щоневідривне від каналу його передачі. Із документа споживач може сприйняти яксигнали зміст повідомлення, розшифровуючи його знакову форму.
Інший підхідпотрібний в тому випадку, коли документ сам (у цілому) розглядається як об'єктпередачі у матеріально-речовій комунікації. У такому разі документ розглядаєтьсяне як повідомлення і не як канал передачі інформації, а як матеріальнийоб'єкт, що функціонує в суспільстві. Тоді для його передачі потрібні певніматеріальні канали чи суспільні інститути: книжкова торгівля, бібліотечнасправа тощо.
2.2Функція документа у соціальній комунікації
Поняття«функція» має різні значення (суспільне, математичне, фізіологічне,лінгвістичне). Оскільки документ — це об'єкт, створюваний суспільством, донього застосовують суспільне значення поняття «функції»:«обов'язок, коло діяльності, призначення, роль», або«діяльність, обов'язок, робота, призначення».«Функція документа— це його суспільна роль, соціальне призначення, мета, завдання».
Аналіз показує,що документ виконує не одну функцію, а декілька, певну множину функцій. Томудокумент є поліфункціональним об'єктом (від «полі», що означає«багато»). Різні функції документа не є однопорядковими. Є функціїголовні і похідні (підпорядковані); є загальні (притаманні всім документам) іспеціальні (притаманні окремим групам — видам — документів), а також єконкретні функції, притаманні певним обмеженим групам (жанрам) документів. Утеоретичному плані питання про функції документа вивчалося перш за все стосовнопевних жанрів та видів документа (тобто вивчалися конкретні та спеціальніфункції). Але останнім часом з'явилися праці, присвячені, головним чином,загальним функціям документа.
Головна,сутнісна функція будь-якого документа — соціально-комунікаційно-інформаційна.Ця функція випливає з визначення документа як єдності інформації таматеріального (речовинного) носія, що використовується як канал передаванняінформації у суспільстві. Це визначення є функціональним, бо показує роль(призначення) документа в суспільстві .
Отже,функціональна сутність документа полягає в тому, що він є особливою формоюканалу передачі інформації в системі соціальних комунікацій: такою формою, вякій передане повідомлення фіксується на (в) матеріальному (речовинному,субстанціальному) носії, що забезпечує передачу повідомлення в часі й уможливлюєпередачу повідомлення (разом із документом) у просторі .
Соціально-комунікаційно-інформаційнафункція — це єдина функція документа, але іноді її характеризують як сполученнядвох (зокрема комунікаційної та інформаційної), а то й трьох окремих функцій(додаючи до названих вище також «соціальну» функцію). Однакінформаційна і комунікаційна — це дві сторони однієї функції, обумовленоїмісцем документа в системі соціальних комунікацій. Можна назвати цю функцію однимскладним словом: соціально-комунікаційно-інформаційна. Перша частина цьогослова — «соціально-» — вказує на те, що документ є засобом (каналом)саме соціальної комунікації, що здійснюється в суспільстві (соціумі) і слугуєдля передачі соціальної інформації, тобто інформації, що функціонує всуспільстві. Документ не може існувати поза суспільством.
Комунікаційнафункція полягає в тому, що документ є засобом (каналом) комунікації; забезпечуєодин із видів соціальної комунікації (документальну), яка без нього була бнеможлива. Між поняттями «засіб» і «канал » немаєсуперечності; друге слугує уточненню, конкретизації першого. «Засіб»тут розуміється як «знаряддя, предмет (сукупність пристроїв), необхіднийдля здійснення певної діяльності», а «канал » — як «шлях,засіб для досягнення чогось». Іноді цю функцію документа називають«комунікативною» і характеризують її значною мірою так, яккомунікаційну. Комунікаційна функція документа складається з чотирьохпідфункцій: по-перше, документ є приймачем вираженої передавачем і призначеноїдля передавання інформації; по-друге, є сховищем переданої інформації, де воназберігається і не зникає з перебігом часу; по-третє, є передавачем інформації,отриманої від комуніканта як джерела інформації, до реципієнта; по-четверте, єбезпосереднім джерелом інформації для реципієнта. Інформаційна функціядокумента тісно пов'язана з комунікаційною, тому що функція передачі інформаціївиконується документом тільки в комунікаційній системі. Відповідно, документхарактеризується як засіб (або канал) передачі інформації, що може виступати якприймач, сховище, передавач або джерело інформації .
У наявнійлітературі про функції документа інформаційна функція висувається на першийплан як «найбільш узагальнювальна», але вона є лише стороною єдиноїсоціально-комунікаційно-інформаційної функції .
Немає такожпотреби виділяти окремо «соціальну функцію» документа, тому що всіфункції документа є соціальними, або суспільними, оскільки документ функціонуєв суспільстві, виникає у відповідь на потреби суспільства і задовольняє їх. Аособливий — соціальний — характер комунікації й інформації, з якими пов'язаневиникнення документа, можна підкреслити в назві його головної функції —соціально-комунікаційно-інформаційної .
Висновки
Для теоретичноговизначення поняття «документ» необхідно застосовуватикомунікаційно-інформаційний підхід, тобто розглядати документ як елементсоціального комунікаційно-інформаційного процесу. Властивості документальноїкомунікації визначаються тим, що каналом передачі повідомлення в ній є документ.Повідомлення (інформація) формується у свідомості комуніканта і фіксується нимна речовинному носії, відділеному як від комуніканта, так і від реципієнта.Фіксованість повідомлення на матеріальному (речовинному) носії забезпечуєможливість передавання повідомлення як у просторі, так і в часі.Порядз трактуванням документа як каналу комунікації, по якому передаєтьсяповідомлення, існує інший підхід, коли сам документ розглядається як комунікат(те, що передається у процесі комунікації). У цьому випадку каналамикомунікації вважають суспільні інститути, що забезпечують збирання, збереження,пошук та організацію використання документів. Такий підхід не суперечитьозначеному вище, він лише свідчить про можливість різноманітних підходів довизначення місця документа в системі соціальної інформаційної комунікації. Розгляддокумента як елемента системи соціальних комунікацій дозволяє прояснити іпоняття "інформація", що використовується при характеристицідокумента. Інформація — це наукова абстракція, яка є результатомінформаційно-комунікаційного підходу до явищ дійсності. Говорити про документможна лише з урахуванням діалектичних взаємин між інформацією і знанням;свідомістю у вигляді думок, ідей, емоцій, вольових спонукань людини і її«зовнішнім» вираженням у формі документальних повідомлень. Представленнядокумента й інформації у світлі теорії комунікації дозволяє з'ясувати сутністьдокумента і знайти методологічний засіб для аналізу його функцій івластивостей.
ГЛОСАРІЙ
Комунікаціяпоходить від лат.communicatio — єдність, передача, з’єднання, повідомлення, пов’язаного з дієсловом лат.communico — роблю спільним, повідомляю, з’єдную, похідним від лат.communis — спільний. Поняття комунікація може вживатись у значенні: соціальнакомунікація, спілкування між людьми та іншими соціальними суб’єктами;телекомунікації або зв'язок за допомогою технічних засобів; певна система, задопомогою якої забезпечується сполучення між віддаленими об'єктами, наприклад:підземні комунікації, транспортні комунікації, інформаційні комунікації тощо.
Комунікаційнийпроцес — це:
- механізм, завдяки якому забезпечуєтьсяіснування та розвиток людських відносин, який включає в себе всі розумовісимволи, засоби їх передачі у просторі та збереження у часі (Чарльз Кулі);
- обмін інформацією між складнимидинамічними системами та їх частинами, які здатні приймати інформацію,накопичувати її та перетворювати (Аркадій Урсул);
- інформаційний зв’язок суб’єкта з тим чиіншим об’єктом (Мойсей Каган);
- спосіб діяльності, який полегшує взаємнепристосування людей (Тамотсу Шибутані);
- акт відправлення інформації від мозкуоднієї людини до мозку іншої (Пол Сміт, Кріс Беррі, Алан Пулфорд);
- специфічний обмін інформацією, процеспередачі емоційного та інтелектуального змісту (Андрій Звєрінцев, АльвінаПанфілова).
Узагальнюючи, можнаговорити про існування двох підходів до визначення сутності комунікаційногопроцесу — механістичного та діяльнісного.
Соціальнакомунікація - це обмін між людьмиабо іншими соціальними суб’єктами цілісними знаковими повідомленнями, у якихвідображені інформація, знання, ідеї, емоції тощо, обумовлений цілим рядомсоціально значимих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і нормспілкування, прийнятих у даному суспільстві.
Документнакомунікація-це комунікація, яка опосередкована документом, побудована на обміні документамиміж двома або більше учасниками комунікаційного процесу. Документна комунікаціяє підсистемою соціальної комунікації.
Комунікант - це відправник документного повідомлення, автор.
Реципієнт - це отримувач повідомлення (читач, слухач).
Комунікат – документне повідомлення.
Комунікаційнийканал- частинакомунікаційної системи, яка зв'язує між собою джерело та приймач повідомлень.Канал поширення сигналу може бути штучним, природним і комбінованим. У першомуі (або) третьому випадку — це сукупність технічних засобів та середовищарозповсюдження, що забезпечує передавання повідомлень від відправника доодержувача.
Кодування повідомлення- це представлення ідеї, яку прагнедонести до одержувача коммунікант, в кодах або символах, тобто в знаках, щоперекладають ідею на мову, зрозумілу реципієнту.
Декодуванняповідомлення-це переклад його на мову одержувача. Воно визначається особистим сприйняттямодержувача, його здатністю розпізнавати і інтерпретувати коди, використані дляпередачі ідеї.
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
документний комунікація соціальний інформаційний
1. Г.Швецова-Водка Документознавство: Навч.посіб. — К: Знання, 2007.
2. Н. Кушнаренко Документоведение — К: Знання,2008.
3. Швецова-ВодкаГ. Документ і книга в системі соціальних комунікацій. — Рівне, 2001.
4. СтоляровЮ. М. Соціальні комунікації: розвиток в інформаційному просторі // Вісн. ХДАК:Зб. наук. пр. — Х., 2000. — Вип. 2.