Антикризове управління в регіоні
Зміст
Вступ
Глава 1 Антикризове управління в регіоні
Глава 2.Види криз
2.1 Поняття і види криз
2.2 Фазирозвитку і подолання криз
Висновок
СписоклітературиВступ
Термін «антикризове управління» виникпорівняно недавно. Багато хто вважає, що причиною його виникнення з'явилося реформуванняекономіки в Росії та поступове входження її в зону кризового розвитку Не багатохто очікував, що результатом реформ стане криза, але багато хто сьогодні розуміють,що тільки новий рік управління здатний вивести економіку з кризи Це управління йодержало назву антикризового Але назва назвою, а суть такого управління викликаєвеликі дискусії Криза, яким би глибоким він не був, все-таки коли-небудь пройде- історія економічного розвитку багатьох країн підтверджує це. Значить, потребав антикризовому управлінні відпаде, оскільки цей тип управління має тимчасовий характерабо суто прагматичне значення. Навіщо ж тоді його вивчати, будувати наукову концепціюі навіть готувати фахівців у системі вищої освіти. Звичайно, загострення кризи вРосії викликало потребу в побудові ефективного антикризового управління Це замовленняпрактики Але й тенденції розвитку науки управління приводять нас до необхідностіпобудови такої концепції Її посилками є поняття керованості, ресурсозбереження,мотивації, економії часу, соціального партнерства та багато інших У своїй сукупностівони відображають реальну небезпеку кризи в будь-якому, навіть самому успішномууправлінні.
Виникнення поняття антикризового управління у вітчизнянійпрактиці обумовлено введенням правового регулювання діяльності господарюючих суб'єктів,що характеризується явищами фінансової неспроможності (банкрутства). Потреба такогороду регулювання як нової сфери відносин макросередовища в умовах реформування економікиРосії відповідає інтересам цільової орієнтації зацікавлених сторін: держави — устворенні правового поля для здійснення заходів оздоровлення структур, не адаптуютьсячи погано адаптуються в умовах ринку; власників — у здійсненні можливостей розвиткув умовах реальної конкуренції.
Ця сфера відносин, будучи нововведенням у практицідіяльності господарюючих суб'єктів, потребує в методиці їх здійснення, базових положенняхїї організації.
Також актуальною залишається проблема антикризовогоуправління в регіоні. У зв'язку з цим ми поставили наступну мету — розглянути антикризовеуправління в регіоні в сучасних умовах. Для досягнення мети нам допоможуть наступнізавдання:
Охарактеризувати поняття антикризового управлінняв регіоні
Розглянути основні види криз та шляхи рішень
Глава 1 Антикризове управління в регіоні
Перехід від планової до ринкової економіки поставиву складне економічне та фінансове становище багато підприємств і комерційні організаціїрізних організаційно-правових форм. Маються на увазі як створені на основі роздержавленняакціонерні товариства, так і численні підприємницькі структури.
На вирішення саме цих завдань повинна бути націленасистема заходів, що іменується за кордоном «кризовий менеджмент» (кризауправління), а у вітчизняній літературі — «антикризове управління».
Останнім часом у зв'язку з загострилися фінансовоюкризою цілих регіонів під таким управлінням розуміють або управління в умовах уженастав кризи, або управління, направлене на виведення регіону з цього стану.
Під «антикризовим управлінням» розумієтьсятаке управління, яке націлене на виведення регіону з виниклої кризової ситуації(тобто управління в умовах кризи), а також на запобігання прояву кризової ситуації.
Розгляд антикризового управління в стратегічномуплані також не вважається доцільним, оскільки стратегічне планування основною своєюметою ставить розробку плану розвитку регіону на довгостроковий проміжок часу (зазвичайдва-три роки), в той час як антикризове управління покликане виводити (або запобігати)регіон з вже сформованою кризової ситуації. У даному випадку необхідно не стратегічнепланування, а оперативне, яке вимальовує варіант розвитку регіону на невеликий проміжокчасу (12-18 місяців). Антикризової менеджмент проявляється у випадку виявлення кризовоїситуації в ході реалізації стратегічного плану розвитку компанії і носить характероперативного «хірургічно — економічної» втручання, з метою запобіганняподальшого погіршення у діяльності регіону. У разі позитивного результату антикризовогоуправління (регіон вирівнюється з точки зору фінансового стану, поліпшується платіжнийбаланс, та ін.), Регіон може продовжувати реалізацію стратегічного плану розвитку,скоригованого на появу можливих кризових ситуацій.
Отже, антикризове управління — це:
Діагностика причин виникнення кризових ситуаційв економіці та фінансах регіону;
Комплексний аналіз фінансово-економічного станурегіону для встановлення методів його фінансового оздоровлення;
Бізнес-планування фінансового оздоровлення регіону;
Вироблення процедур антикризового управління таконтроль над їх проведенням.
Проблема антикризового управління неспроможнимрегіоном випливає із самої природи проводяться в Росії економічних реформ.
Розвиток антикризового управління як комплексузаходів, спрямованих на фінансове оздоровлення економіки, йде корінням в далекеминуле. Він завжди був пов'язаний з неспроможністю, призначенням адміністрації,конкурсним виробництвом.
І в правовому, і у виконавчому відношенні важливобуло відобразити ці зв'язки в законодавстві і реалізувати в найбільш прийнятномудля суспільства вигляді. Неспроможність визначалася за сукупністю ознак, «пояких укласти можна, що борги його невідплатні».
Основною формою вирішення подібних питань був суд,який «на підставі всіх представлених відомостей і вказівок знаходив (знайденобуде), що майно боржника недостатньо для повного задоволення всіх пред'явлених іненалежних сумніву боргів, то суд вирішує про визнання боржника неспроможним».
Неспроможність визнавалася поняттям цивільногоправа, яке могло переходити в іншу складову — банкрутство (Банкрутське діяння).Банкрутство ще в недалекому минулому відносилося до кримінально-правових понять.Питання причинного зв'язку, винності, співучасті і замаху — словом, всі проблемизагальної частини кримінального права отримували нове і оригінальне освітлення взастосуванні до банкрутства. Своєрідний у банкрутстві та порядок порушення кримінальноїслідства, і форма передачі (перекази) суду.
Банкрутство — один з етапів завершення проведенняантикризових процедур. Невід'ємною частиною антикризового управління було і залишаєтьсявирішення економічних проблем.
Дослідження проблеми фінансового оздоровлення суб'єктівринкових відносин у Росії і за кордоном свідчить про сталість різних ситуацій:
наявності суб'єктів ринкових відносин, конкурентіві зацікавлених осіб;
економічної і соціальної обстановки, що обумовлюєтьсястратегічними і тактичними цілями розвитку суспільства;
функціонування законодавчих і виконавчих систем,регульованих державою та іншими суб'єктами влади.
Впорядкування взаємовідносин складових зазначенихконстант в інтересах добробуту суспільства можна вважати стратегічною метою антикризовогоуправління, що розвивається з урахуванням економічного, культурно-історичної спадщинита менталітету народу будь-якого регіону чи країни.
Антикризове управління — сукупність форм і методівреалізації процедур, які забезпечують стійкість різних суб'єктів господарюванняв умовах ринкових відносин та розвитку конкурентного середовища.
З позиції цілісності концепція антикризового управліннямає кілька складових:
антикризове регулювання — заходи нормативно-правового,організаційно-економічного, державного і політичного характеру, спрямовані на захистсуб'єктів ринкових відносин від кризових ситуацій або на запобігання банкрутствана основі чинного законодавства, соціальних гарантій і соціального захисту;
антикризове управління, яке надається системоюпроцедур попередження розвитку кризової ситуації; заходів стабілізації економічногостановища; заходів з реструктуризації суб'єктів ринкових відносин;
арбітражне управління (виробництво), обумовлюєнеобхідність фінансового оздоровлення чи банкрутства суб'єктів ринкових відносинвідповідно до правовими умовами визнання їх неспроможності (банкрутства) та проведенняпередбачених чинним законодавством процесів і процедур.
Антикризове управління нами розуміється як узагальнюючакатегорія системи управління, специфічні властивості якої виявляються з моментувиникнення проблемної (кризовості) в економічному становищі господарюючих структур.
Будь-яка кризова ситуація характеризується наступнимиознаками:
наявністю загроз для реалізації найбільш важливихцілей підприємства;
дефіцитом часу для прийняття рішень щодо врегулюваннякризи;
тиском інтересантів.
Відповідно до чинного законодавства та практикивиконання функцій менеджера різних суб'єктів господарювання в складних ситуаціяхпредставляється можливим виділити кілька етапів загальної концепції антикризовогоуправління: досудова санація (реорганізація) господарюючого суб'єкта, спостереження,зовнішнє управління, конкурсне виробництво.
Змістовна основа антикризового управління відносновідокремленого суб'єкта господарювання обумовлюється економічними і соціальнимичинниками впливу зовнішньої і внутрішньої обстановки. Дії соціально-економічнихчинників у свою чергу визначаються місією суб'єкта, глобальними цілями розвиткуконкурентоспроможності, локальними цілями вирішення завдань найбільш ефективногофункціонування.
Досягнення цільових установок стратегічної орієнтаціїрозвитку господарюючих структур і тактичних завдань попередження або виходу з кризиорієнтується на механізм антикризового управління. Важливою складовою антикризовогоуправління є персоніфікація суб'єктів ринкових відносин (далі — СРО).
Персоніфікація СРО полягає:
у формуванні сприятливого іміджу на внутрішньомута зовнішньому полі ринкових відносин у відповідності зі стратегічними цілями іреальними умовами розвитку;
в організації партнерських відносин із забезпечуючимвиробництво і споживають продукцію учасниками ринку;
в розширенні виробничих і комерційних зв'язківпо вертикальних і горизонтальних напрямках функціональної діяльності;
у створенні опорних баз (АТ, дочірніх і філіальнихструктур) для забезпечення економічної та фінансової стійкості власного бізнесу;
у веденні діалогу з партнерами, конкурентами, керівнимиструктурами інституційної та державної влади.
Антикризове управління (антикризовий менеджмент)можна розглядати як акумулятивну систему виконання і функціонально-якісного поліпшеннядій суб'єктів управління різних рівнів в умовах загострення кризості та конфліктностістану ринкового середовища.
У нашій концепції антикризове управління — це багатофункціональнийі багаторівневий комплекс менеджменту від індивідуального підприємця (фізичної особи)до інституційних структур державного рівня.
Склад проводяться (реалізовані) заходів визначаєтьсяперш за все по лінії корпоративних зв'язків: підприємство (або фізична особа — ИЧП)- інтересанти, у якості яких можуть виступати учасники та засновники різних корпоративнихструктур та регулятори ділових і функціональних відносин між СРО (А).
На наступних етапах реалізації антикризових заходівпосилюються організаційні і функціонально-правові зв'язки між правовими та виконавчимиорганами законодавчого рішення (виконання) відповідних інституційних структур тауповноважених служб (Б). На заключному етапі фінансового оздоровлення економіки(ліквідації) виявляються всі результати раніше проведених заходів (В).
Тут важлива позиція держави: його економічна тасоціальна політика, основи грошово-кредитних відносин, місце державного секторау вирішенні соціально-економічних проблем і виробництва проблем суспільного.
Глава 2. Види криз2.1 Поняття і види криз
Криза це крайнє загострення внутрішньовиробничихі соціально-економічних відносин, а також відносин організації із зовнішньоекономічноюсередовищем. Кризові ситуації можуть виникати на будь-якій стадії діяльності організаціїяк у період становлення і розвитку, так і в період стабілізації і розширення виробництваі, нарешті, при початку спаду і т.п. Світова ринкова економіка не знає прикладіворганізацій, яких коли-небудь не торкнулися кризові ситуації в тій чи іншій мірі.Кризові ситуації перш за все виражаються в коливаннях обсягу виробництва і збутупродукції, зростання кредиторської заборгованості постачальникам, банкам, податковиморганам, в дефіциті обігових коштів і т.п., так як саме ці причини служать передумовоюпояви стану неплатоспроможності організації. До банкрутства організації проходятьряд стадій стану від епізодичної (тимчасової) нездатності виконувати в повному обсязіі вчасно свої зобов'язання до тривалої, від тривалої до хронічну нездатність, відхронічної до кризового та безнадійного стану, т.е. Повного фінансового банкрутства.
Розглядаючи різні види криз організацій, дослідникинайбільше приділяють увагу фінансовій кризі організацій. Фінанси, фінансові потокице як кров (як носій кисню в усі ділянки тіла) у живого організму, що забезпечуєжиттєдіяльність всіх органів. Саме тому можна з певною мірою умовності (допущення)порівняти функціонування, «захворювання» і «лікування» організаційз розвитком людини, що можна простежити по наведеній нижче моделі. У країнах з розвиненоюринковою економікою організації при визнанні їх неплатоспроможними потрапляють в«чорний список» — реєстр неплатоспроможних організацій та їх власниківз усіма витікаючими наслідками: падінням репутації, втратою партнерів, неможливістюотримувати кредити і відстрочки по оплаті постачань і т.д. З недовірою також відносятьсяі до власників цих організацій, які починають новий бізнес. Стосовно до організаціїкризи можна класифікувати наступним чином: технологічний (виробничий), при виникненніякого застаріле обладнання і технологія не дозволяють випускати якісну, конкурентоспроможнупродукцію, що призводить організацію до фінансових втрат; соціальний (соціально-управлінський),виникає в результаті появи між працівниками або їх групами конфліктів, в тому числіміж робітниками та адміністрацією, управлінських конфліктів в апараті управлінняі т.п. Зазначені конфлікти ведуть до прийняття неефективних рішень і до втрат часуна самому виробництві, фінансовий, що виникає в результаті нераціонального використаннявласного капіталу і позикових коштів, неефективного використання отриманого прибутку,що тягне за собою знову ж фінансові проблеми організації; організаційний виникаєвнаслідок недосконалості виробничої структури управління і структури апарату управлінняв організації, неефективного розподілу обов'язків, прав, повноважень і відповідальностіміж рівнями управління, підрозділами апарату і всередині між виконавцями; інформаційний,що є наслідком ситуації, в якій отримується інформація не відображає змін, що відбуваютьсяна ринку, недостатньо достовірно відображає положення справ в самій організації.Все це спричинює виникнення і збільшення різних видів втрат; криза взаємодії міжвласниками організації або з владою, суперечності в їх інтересах, що не дозволяєпроводити ефективну політику і в результаті приносить суттєві втрати організації.У кінцевому підсумку ці кризи між собою досить тісно пов'язані і, як правило, відбиваютьсяна фінансах організації.
антикризове управління криза
2.2 Фази розвитку і подолання криз
Розглянемо фази можливого розвитку і подоланнякриз у регіоні:
1. фаза спад (зниження показників, що характеризуютьрезультати фінансово-господарської діяльності) із-за зовнішніх факторів ринку.
2. фаза подальше погіршення результатів діяльностіпід впливом внутрішніх причин в регіоні (без погіршення зовнішніх умов на ринку).
3. фаза — депресія пристосування регіону до новихумов господарювання на більш низькому рівні доходів (за умови прийняття першочерговихантикризових заходів).
4. фаза відновлення фінансової рівноваги, пожвавленнявиробництва відновлення виробництва і реалізації продукції до передкризового рівня.
5. фаза зростання виробництва, прискорення економічногорозвитку
6. фаза підтримку нового економічного рівня розвиткурегіону, його стійкості в тривалій перспективі, створення умов для самофінансування.
Кризи можуть викликати один одного або може виникатиланцюгова реакція, коли один виниклу кризу викликає інший, а потім третій іт.д. Небезпека виникнення кризи в регіоні існує завжди, тому необхідно здійснюватианаліз і на його основі постійний контроль з метою розпізнавання, прогнозуванняі попередження кризових ситуацій.
Висновок
Нинішній стан російського суспільства носить переломнийхарактер. Первісна ейфорія, пов'язана з надіями швидко побудувати процвітаючу ринковуекономіку, починає поступатися місцем осмисленню тривалості і труднощів виходу країниз кризи.
Ситуація в російській економіці по-своєму унікальнаі не має аналогів ні з минулою діяльністю вітчизняних підприємств, ні з зарубіжноюпрактикою. Але чи є реальний вихід із глухого кута?
Думаю, так. Але подолати кризу російської економікибез опори на міць держави неможливо. Здійснення антикризових заходів має спиратисяна адміністративні, юридичні та економічні важелі, наявні в держави.
На першому етапі важливо виправити найбільш гострідиспропорції в економіці при пріоритеті централізовано використовуваних адміністративнихважелів. При цьому державна політика повинна, зокрема, включати в себе:
1. антикризову підтримку задоволення першочерговихпотреб населення;
2. антикризову підтримку пріоритетних виробництв;
3. забезпечення критичного імпорту при державномуконтролі за експортом стратегічних товарів.
У міру пом'якшення кризових процесів повинен здійснюватисяперехід від державних адміністративно-обмежувальних заходів до економічних важелів,стимулюючим становлення розвинутої структури ринку і різке збільшення чисельностісамостійно ринку господарюючих суб'єктів. Це дозволить збільшити обсяги виробництваі перебудувати його структуру з орієнтацією на конкурентні відносини.
Початок і зміцнення таких структурних зрушень дозволятьперейти до здійснення програми заходів щодо цілеспрямованого розвитку системи ринків.Подібному реального формування ринкових структур повинні бути підпорядковані коштиподаткової та кредитної політики, економічні та правові заходи впливу держави наекономіку, форми, способи і темпи приватизації, а також зовнішньоекономічна політика.
Список літератури
1. Крутик А.Б., Муравйов А.І. Антикризовий менеджмент.- СПб, 2001.
2. Ларіонов І.К. Антикризове управління. — М, 2001.
3. Росія, ресурси сталого розвитку / За ред. Ю.В. Піскулова.- М, 1996
4. Довідник кризового керуючого. / За ред. Е.О. Уткіна.- М, 1999.
5. Уткін Е.А. Управління фірмою. — М, 1996.
6.А. Уткін. Антикризове управління. Тандем. Москва, 2002
7. «Лідерство і керівництво в антикризовому управлінні»,Розанова В., Управління персоналом. — 2000. — № 6.
8. Е.А. Уткін. Ризик-менеджмент. Тандем. Москва, 1998
9. Матеріали статей ІА «РБК Москва», за 2001-2003