Реферат
«Україна ХХІсторіччя, тенденції та перспективи розвитку»
Київ-2010
1. Сучасний стан економічної інтеграції України і Європейського Союзута перспективи на майбутнє
ЄвропейськийСоюз, фактично, є єдиним міжнародним інтеграційним об’єднанням, яке існує наконтиненті протягом майже півстоліття. Інші міжнародні угрупування абоприпинили своє існування, або значно скоротили сферу свого впливу. Незважаючина існуючі реальні проблеми у соціально-економічному розвитку (уповільненнятемпів економічного зростання, достатньо високий рівень безробіття, ускладненнямеханізму прийняття комуні тарних рішень та ін.), залишаючись одним з основнихстовпів сучасної світової економіки, прогресу людства в цілому, ЄС значнопосилює свою позицію у всіх сферах світового розвитку.
Європейськийвибір України зумовлений усвідомленням інтеграції як фактора сприяння державнійнезалежності, безпеці, політичній стабільності, економічному розвитку,інтелектуальному прогресу, відновленню європейської сутності країни.
Євроінтеграціяє головним та незмінним зовнішньополітичним пріоритетом України, що закріпленийу Законі України «Про основи національної безпеки України», Постанові ВерховноїРади України «Про основні напрями зовнішньої політики України», ПосланніПрезидента України до Верховної Ради України.
Відносиниміж Україною та Європейським Союзом були започатковані в грудні 1991 р.,коли Міністр закордонних справ Нідерландів, як головуючої в ЄС, у своєму листівід імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України.
Створенняконкурентоспроможної економіки в умовах глобалізації потребує від Україниефективної економічної інтеграції зі світовим співтовариством. На шляху доцього в 1993 році Україна була включена Європейським Союзом до переліку країн,яким надається преференційний режим в межах Загальної системи преференцій(ЗСП). Наступним важливим кроком у цьому напрямі стало підписання у 1994 роціУгоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС (УПС). Цією Угодою встановлювалосяПартнерство між Співтовариством і його державами-членами з одного боку таУкраїною з іншого боку. Цілі такого Партнерства:
– забезпеченняу відповідних рамках політичного діалогу між Сторонами, який сприятиме розвиткутісних політичних відносин;
– сприяннярозвитку торгівлі, інвестицій і гармонійних економічних відносин між Сторонами і,таким чином, прискоренню їхнього сталого розвитку;
– створенняоснов взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, цивільного, науково-технічногота культурного співробітництва;
– підтримказусиль України по зміцненню демократії і розвитку ї економіки та завершеннюпереходу до ринкової економіки.
Стратегіяінтеграції України до ЄС, перш за все, мала на меті вступ України доЄвропейського Союзу, за умови попереднього підписання «Угоди про Зону вільноїторгівлі». Остання може стати інструментом модернізації економіки країни тадопомогти у забезпеченні стійкого розвитку. Можливість створення ЗВТ передбачаєвиконання ряду умов:
– просуванняринкових умов в Україні;
– вступУкраїни до СОТ;
– повневиконання положень УПС;
У2005 році Радою з питань співпраці Україна-ЄС було схвалено «План дій Україна–Європейський Союз». Для посилення та вдосконалення вищезгаданого Плану Рада дійшлазгоди щодо 10 кроків на підтримку демократичної та орієнтованої на реформиУкраїни. Цей План є визначальним засобом у процесі наближення країн-сусідів доЄвропейського Союзу. Ще одним суттєвим кроком у цьому процесі стало наданняУкраїні в цьому ж році Радою Європейського Союзу статусу країни з ринковоюекономікою.
Вартозазначити, що у вересні поточного року відбувся 12-й щорічний Саміт ЄС – Україна,на якому було відзначено значні успіхи України в сферах спільних інтересів,таких як: співробітництво у сфері зовнішньої політики, антикризове управління,співробітництво у сфері юстиції, візовий режим та ін. Зазначалося, що вдалепроведення парламентських виборів у вересні 2007 засвідчило, що Україна досяглауспіху у здійсненні демократичних реформ, а вступ до СОТ у 2008 році завдячуєпозитивним економічним реформам.
Беручидо уваги суттєвий прогрес у проведенні переговорів, було підкреслено важливістьвдосконалення існуючого механізму, щоб замінити План Дій з метою підготовки дореалізації Угоди про асоціацію.
Вофіційній заяві ЄС підкреслює, що створення зони вільної торгівлі разом зширокомасштабним регуляторним наближенням України до стандартів ЄС допоможепоступовій інтеграції України у внутрішній ринок ЄС. Обидві сторонизобов’язалися провести переговори про створення поглибленої і комплексної зонивільної торгівлі Україною і ЄС. У разі переговорів України з ЄС про створеннязони вільної торгівлі, окрім основних закономірностей розвитку зон вільноїторгівлі у світовій економіці в цілому, треба враховувати особливостікомунітарної зовнішньоекономічної політики власне Європейського Союзу у ційсфері. За умови збалансованої зовнішньоекономічної стратегії України дорученнядо Єдиного внутрішнього ринку ЄС, у т.ч. у формі створення зони вільноїторгівлі, може стати важливим фактором розширення та поглиблення присутностіукраїнських виробників на інших регіональних ринках, на які активно виходитьЄвропейський Союз.
ЄСпішов на підписання угоди про спрощення видачі віз громадянам України. Протевиконання угоди з боку європейських партнерів досі затягується, що і булозазначено в підсумкових документах саміту. Затягуються переговори України і ЄСщодо безвізового пересування громадян прикордонних районів ЄС і України.
Проте,на думку багатьох дипломатів з нових країн-членів ЄС, такої ж стратегіїдотримувалися й інші країни, які нещодавно приєдналися до ЄС. Саме така політикадала їм можливість переконати численних консервативних європейців почати даватизелене світло на їх вступ до блоку. Отже, сьогодні Україна пожинає перші плодисвоєї стратегії. Ні, звичайно, поки що Україна і не дочекалася від ЄСперспективи членства. Проте, незважаючи на те, що прориву не було досягнуто,новий крок було зроблено. І цим новим кроком стала заява про те, що новийдоговір між Україною і ЄС додасть їх відносинам статус асоціації. Зрозуміло, щоасоціації бувають різні. Наприклад, на Балканах ЄС протягом останніх десятироків використовує Угоди про Стабільність і Асоціацію для підготовки країнрегіону до вступу в ЄС. З іншого боку, Угода про Асоціацію ЄС з Чилі містить восновному тільки інструменти торгової співпраці. Проте, договір про асоціацію зУкраїною, мабуть, буде чимось середнім між першим і другим. Новий документміститиме статті про військово-політичну кооперацію між Україною і ЄС, про якіУкраїна і ЄС почали говорити ще минулого року під час німецького головування вЄС. Переговори йдуть з початку 2008-го року і планується, що дискусія виллєтьсяу підписання договору про асоціацію до 2009-го року. У заяві підкреслюєтьсянамір обох сторін почати переговори з візових питань з метою встановленнябезвізового режиму між ЄС і Україною.
Неможна не згадати про визначені напрямки секторальної інтеграції, такі як:
– інтеграціяв енергетичній сфері;
– приєднанняУкраїни до Європейської енергетичної хартії;
– використанняХартії малого підприємства ЄС;
– створенняспільного авіа простору;
– приєднанняУкраїни до програми захисту довкілля ЄС;
– регулятивнаконвергенція з ЄС в інвестиційній політиці;
Чи ненайголовніший крок до інтеграції до Європейського Союзу – це визнання певноїкраїни європейською. Саме це і було зроблено вперше на 12 Саміті в Парижі.Україна була визнана європейською країною, що має спільну історію та цінності зіншими країнами ЄС. Учасники задоволені тим, що нова угода буде саме Угодою проасоціацію, що відкриє шлях до подальшого прогресивного розвитку відносин міжУкраїною та ЄС.
Слідзазначити, що європейська інтеграція є для України дієвим інструментомрозв’язання внутрішніх проблем. В Україні, крім об’єктивних, позитивних,ендогенних аспектів євро інтеграції, є й певні труднощі в реалізаціїєвропейського вектора економічної інтеграції.
По-перше,за рівнем ВВП душу населення Україна значно поступається країнам-членамЄвросоюзу. Так, за розрахунками Інституту світової економіки і міжнароднихвідносин НАН України, середній показник 15 країн ЄС (ЄС -15) до показника вУкраїні відносився як 5:1, а 25 країн (ЄС -25) до українського показника – як4:1. Нині відставання України від країн-членів ЄС за рівнем економічногорозвитку набагато перевищує ті порогові величини, які є допустимими дляучасників інтеграційних об’єднань.
По-друге,для успішного розвитку міжнародного інтеграційного процесу необхідно, щоб цейпроцес ґрунтувався, з одного боку, на високому рівні інтернаціоналізаціїекономічних процесів, а з іншого – на відповідних процесах пріоритетногорозвитку взаємних економічних зв’язків суб’єктів економічної діяльності країни,що інтегрується. Так, за підрахунками вчених того самого інституту, середнійпоказник обсягу експорту на душу населення ЄС — 15 був у 20 раз більшим зааналогічний показник України, а ЄС — 25 у 15 раз.
По-третє,за найбільш інтегрованим показником – індексом людського розвитку, який міститьусі параметри якості життя, починаючи від рівня добробуту населення тазакінчуючи освітою, якістю медичної допомоги, демографічними проблемами,екологією та, навіть, гендерним питанням, – Україна серед 177 країн світу посідалалише 176 місце у 2007 р.
«Європейськаінтеграція – це, передусім, пріоритет внутрішньої політики і цим нинішній Урядвідрізняється від багатьох попередників», – наголосив у своєму виступі під час презентаціїпроекту державного бюджету на 2009 рік Віце-прем’єр-міністр України з питаньєвропейської інтеграції Григорій Немиря. Він зазначив, що Уряд України насьогодні має три принципових підходи до європейської інтеграції: перший –концептуальний, другий – організаційний, третій – фінансовий.
Перший– як раз і полягає в тому, що нині європейська інтеграція – це, передусім,пріоритет внутрішньої політики.
Другий,полягатиме в тому, що Уряд прийняв рішення про створення координаційного бюроєвропейської інтеграції, яке з 1 січня 2009 року буде нараховувати 70 осіб.
Третійпринцип – це фінансовий, що був визначальним в підході Уряду до бюджету 2009року. Як приклади для фінансування конкретних програм, було відзначено 4ключових напрямки: інформація, кадри, законодавство і стандарти. На переконанняВіце-прем’єр-міністра, Уряд робить все можливе для реалізації політики європейськоїінтеграції України.
Підсумовуючи,можна зробити висновок, що Україна поки що не досягла значних результатів упроцесі інтеграції до Європейського Союзу. Хоча економічні відносинирозвиваються інтенсивно, але політичний діалог залишається незмінним на одномуі тому ж рівні. Розглядаючи 12 Саміт, як можна констатувати це як позитивнийкрок на шляху інтеграції України до ЄС.
2. Європа та Україна: шляхи та проблеми інтеграції
Свійнамір вступити в Євросоюз наша країна задекларувала ще 1993 року в «Основнихнапрямах зовнішньої політики України». На жаль, за сімнадцять років мало щозмінилося: одні аргументовано – правда, тільки на словах – заявляють пробажання України стати повноправним членом ЄС; інші з не меншим запаломпояснюють, чому ми ніколи не будемо потрібні Європі; а треті… Треті простомовчки перекладають наші євроінтеграційні прагнення в практичну площину,долаючи при цьому опір як перших, так і других. Одною з головних характеристиквибору пріоритетного вектора політики, що постають перед Україною у векторізовнішніх відносин – обличчя тих, з ким наша країна має бажання співпрацювати.
Головніриси нової Європи були закладені саме в столітті що минає. Яскравий взірецьуспішних процесів інтеграції та кооперації європейських країн – Євросоюз. Длябагатьох, ЄС – це «євростандарти» демократії та економічного процвітання,соціального благополуччя і особистої свободи громадянина. Стратегія ЄСспрямована на інтеграцію в політичній, торговельно-економічній, військовій,науковій і культурній сферах. Провідні політики і науковці вважають що саме ЄСбуде визначати обличчя Європи ХХІ століття, хоча не всі згодні з цією думкою: «ЄвропейськийСоюз – це найгірша Європа, яку тільки можна собі уявити – якщо не брати доуваги всі інші «Європи», які вже було випробувано протягом століть», – влучноперефразував слова У. Черчилля щодо демократії британський історик і письменникТімоті Гартон Еш.
Авторитеткраїни на міжнародній арені залежить головним чином від результатів їїзовнішньої політики. Виважена, прагматична, раціональна і далекоглядна зовнішняполітика створює передумови для прискорення політичного, економічного ісоціального розвитку країни. Багатовекторність лежить в основі зовнішньоїполітики України, оскільки українська держава має інтереси і на Заході і наСході. Скільки б не було противників такого курсу, він просто необхідний дляУкраїни на даному етапі, оскільки дозволяє підтримувати добросусідськівідносини з усіма державами, гарантує державну безпеку та забезпечує розумінняі підтримку збоку світового співтовариства. При цьому, виходячи з національнихінтересів на міжнародній арені, беручи до уваги історичну традицію, географічнута цивілізаційну близькість з Європою та враховуючи ряд інших факторів, Україназробила свій «європейський вибір».
Забудь-яких умов «європейський вектор» української дипломатії є пріоритетним.Наша держава займає геостратегічну роль в Центрально-Східній Європі. За доситькороткий період часу, що пройшов з часу проголошення незалежності України в1991 році, країна, завдяки активній участі у вирішенні загальноєвропейськихпроблем не тільки утвердилась на міжнародній арені, але й стала одним ізрегіональних лідерів. Україна – повноправний учасник таких міжнароднихорганізацій і регіональних утворень як ООН, ОБСЄ, РЄ, ЦЄІ, організація ЧЕС,СНД, ГУУАМ та ін. Можемо впевнено сказати що Україна є невід’ємною складовоюпобудови нової Європи ХХІ століття. Американський президент Білл Клінтон підчас мадридського саміту країн НАТО в 1997 році назвав Україну серцем Європи, – нової,демократичної.
Такимчином, беручи до уваги довготермінові національні інтереси України, інтеграціядо європейських структур буде головним чинником, що визначатиме зовнішнюполітику держави у майбутньому. В Постанові Верховної Ради України Про «Основнінапрямки зовнішньої політики України», прийнятою Верховною Радою України в 1993році, підкреслюються, що перспективною метою української зовнішньої політики єчленство у Європейських Співтовариствах, а також інших західноєвропейських абозагальноєвропейських структурах. З урахуванням тієї обставини, що майбутнєспрямування зовнішньої політики України, визначатиме теперішнє молодепокоління, можна стверджувати, що орієнтація на єднання і співробітництво ззахідноєвропейськими державами у перспективі становитиме основний змістзовнішньополітичних зусиль України. Ніхто не буде заперечувати, що переважнабільшість громадян України бажає жити в стабільній, процвітаючій,демократичній, а відтак, «європейській» Україні.
Оскількивизначення зовнішньополітичного курсу невіддільне від внутрішнього розвиткудержави, то ці два компоненти суспільного життя України взаємно переплітаютьсяі становлять форму та зміст буття суспільства. За час, який пройшов відздобуття незалежності, Україна у внутрішньому розвитку не досягла особливихуспіхів. Республіка, яка в колишньому Союзі посідала провідні позиції векономіці, важко говорити про соціальну сферу, тепер є чи не останньою убагатьох виробничих сферах. Пояснень тут декілька. Поза сумнівом, зіграли рольнеконтрольовані (чи формально контрольовані) процеси зворотного переходу відсоціалізму до капіталізму, пов’язані з первісним нагромадженням капіталу, щоніде й ніколи не обходилося без шахрайства, крадіжок у великих масштабах тощо.
Вцілому, вирішення внутрішніх проблем дозволить Україні заявити про себе, як просильну європейську країну, та природньо наблизить її до європейських структур,водночас, відсуваючи поняття «багатовекторності» на задній план. А це, в своючергу, дозволить спрямувати левову частку зусиль держави на подолання перешкоддля повноправного членства в ЄС. Очевидно, що й запитання «Коли і як вступитьУкраїна до ЄС?» більше не викликатиме посмішки на обличчях представниківЄвропейської комісії.
3. Участь українських ВНЗ в європейських освітніх програмах
УкраїнськіВНЗ зацікавлені участю у міжнародних програмах у сфері вищої освіти з кількохпричин: а) це можливість удосконалити й оновити діяльність ВНЗ; б) це отриманнягранту, сума якого дозволяє покрити всі витрати, пов’язані з модернізацієюконкретної системи освіти; в) здобуття гранту передбачає суттєве поліпшенняіміджу і підвищення конкурентоздатності ВНЗ; г) робота за будь-яким напрямкомміжнародної програми або проекту (Tempus, Jean Monnet, Erasmus Mundus, Leonardoda Vinci, Socrates тощо) означає вихід ВНЗ на міжнародну арену та значнерозширення й укріплення зовнішніх контактів; д) здобуття гранту дозволяє ВНЗвпровадити практичну реалізацію більшості наукових розробок.
Усучасному світі актуальною є тенденція зростання значення навчання протягомжиття (lifelong learning). На сьогоднішній день Євросоюзом розроблено кількапрограм, спрямованих на сприяння розвитку та впровадженню на практиці навчанняпротягом життя. Однією з таких програм є програма імені Жана Моне (Jean MonnetProgram).
Програмаім. Ж. Моне реалізується у трьох ключових напрямках:
JeanMonnet Action;
підтримкаконкретних ВНЗ Італії, Франції, Данії, Бельгії, Нідерландів і Німеччини,діяльність яких має прямий зв'язок з питаннями європейської інтеграції;
підтримкаєвропейських мереж дослідників і науковців.
Оскількидругий і третій із вищеперерахованих ключових напрямків діяльності орієнтованіна країни ЄС, а українські ВНЗ не можуть брати в них участь, то, на нашу думку,доцільно зупинитись на характеристиці першого ключового напрямку (Jean MonnetAction), повноправним учасником якого може бути й Україна.
JeanMonnet Action включає проведення діяльності і надання грантів за кількомапозиціями: європейські модулі ім. Ж. Моне – модуль має розроблятисьфахівцями, які володіють необхідними знаннями і досвідом з питань європейськоїінтеграції.
Викладацькіставки ім. Ж. Моне (Jean Monnet Chairs) – проектv розробляєтьсяпід конкретного професора даного ВНЗ, який є визнаним фахівцем у сферієвропейської інтеграції і щороку викладає значний обсяг матеріалу стосовноєвроінтеграції.
Викладацькіставки почесного професора ім. Ж. Моне («Adpersonam» Jean Monnet Chair) –грант присуджується висококваліфікованому і досвідченому професору, якийпротягом тривалого часу ефективно досліджує питання європейської інтеграції тачитає один чи кілька повних курсів у освітньому закладі (грант має нерозривнийзв'язок з конкретною особою).
Центриv вдосконаленняім. Ж. Моне (Jean Monnet Centers of Excellence) – важливою умовою длячленів таких Центрів є їх здатність забезпечити процес реалізації проектуповним комплексом необхідних матеріальних, людських, інформаційних, технічнихта інших ресурсів.
Підтримкаасоціацій викладачів і дослідників, щоv спеціалізуються наєвропейській інтеграції – діяльність за проектом має бути орієнтована напроведення викладацької та дослідницької роботи за різними напрямками розвиткуєвроінтеграційних процесів
Підтримкаінформаційноїv та дослідницької діяльності – передбачаєтьсяорганізація і проведення зустрічей, конференцій, семінарів та інших подібнихзаходів, головною метою яких є поширення знань і здійснення досліджень у сферієвроінтеграції, а також підготовки й опублікування результатів зазначенихзаходів.
Багатостороннідослідницькі групи ім. Ж. Моне – головною метою подібних груп єдослідницька діяльність, безперечно, у сфері євроінтеграції.
Можемовпевнено констатувати, що загальною метою програми є поширення інформації тапоглиблення знань широких верств населення про європейську інтеграцію. На нашудумку, можна виділити принаймні кілька причин того, чому ЄС приділяє великуувагу заходам та проектам промоційного характеру: 1) розробка і впровадженняпроектів подібного характеру привертає увагу потенційних студентів з усьогосвіту до європейської вищої освіти, що суттєво підвищує її престижність; 2)така діяльність є одним зі способів поширення Болонського процесу в світі; 3)розширення контактів між ВНЗ різних країн за сучасного глобалізованого світунадає закладам вищої освіти додаткові можливості зміцнення власних позицій таавторитету в світовому науковому середовищі; 4) спільна робота представниківрізних країн над одним проектом обов’язково передбачає обмін знаннями,новаціями, досвідом і навичками.
Використаннягрантів міжнародних фондів має певні труднощі:
а)складність отримання гранту;
б)жорсткий контроль за використанням наданих коштів;
в)обов’язкове звітування про хід реалізації проекту.
Очевиднимиперевагами користування грантами є наступні:
• можливістьотримання необхідного за проектом фінансування;
• сумугранту не треба повертати грантодавцю;
• вільнийдоступ до світового досвіду;
• консультуванняу досвідчених закордонних фахівців;
• налагодженняміжнародних контактів;
• інтеграціяу міжнародне наукове співтовариство.
Оцінившинаведені вище сильні та слабкі сторони використання грантів, можна зупевненістю заявити про привабливість такого способу залучення коштів нареалізацію проектів у сфері освіти і науки.
Участьу міжнародних програмах і проектах у сфері вищої освіти і науки надаєукраїнським ВНЗ реальні можливості повноправного входження у європейськенаукове співтовариство.
4. Конкурентні переваги країни на міжнародному рівні
Управлінняуявленням про країну реалізує економічну функцію – підвищення діловоїактивності, залучення інвестицій, вирішення соціально-економічних завдань. Уцьому зв'язку управління формуванням і просуванням переваг країни наміжнародній арені здатне найбільш вигідно представити і реалізувати перевагивиробничо-економічного потенціалу території в вітчизняних умовах, щопредставляє в сучасних умовах науковий і практичний інтерес.
М. Портервизначив конкурентоздатність держави як продуктивність, що означає ефективневикористання робочої сили і капіталу та результується у величині національногодоходу на душу населення. Їм же була розроблена система детермінант конкурентноїпереваги країн (т.зв. «конкурентний ромб»):
1. факторніумови: людські та природні ресурси, науково-інформаційний потенціал, капітал,інфраструктура, у тому числі фактори якості життя в країні;
2. умовивнутрішнього попиту: якість попиту, відповідність тенденціям розвитку попиту насвітовому ринку, розвиток обсягу попиту.
3. суміжніта обслуговуючі галузі (або кластери галузей): сфери надходження сировини,напівфабрикатів, сфери використання сировини, технологій.
4. стратегіята структура фірм, внутрішньогалузева конкуренція: цілі, стратегії, способиорганізації, менеджмент фірм, конкуренція.
МетодологіяFuture Brand звертає увагу на «тверді» складові іміджу країни (економіка,управління, інфраструктура, географічне розташування), які можна віднести дотих речей, яких люди потребують апріорі, але разом з тим і «м’які» складові(фактори привабливості туристичних об’єктів, автентичності, звичаїв, традицій,культури, маркетинг, рівень комунікації), які швидше впливають на «бажання»,ніж на «потреби» аудиторій.
Відповіднодо вищезазначеного об'єктами на рівні держави на думку О. Панкрухіна можутьбути:
державніпослуги та суспільні блага;
товариі послуги, необхідні для функціонування організацій і галузей, фінансованих здержавного бюджету (товари й послуги для потреб органів державного управління,підприємств для виконання їх завдань);
підприємстваі організації (корпоративні права), що перебувають у державній власності тапідлягають роздержавленню або приватизації;
органидержавного управління, соціальні інститути та їхні представники;
права,обов'язки та функції громадян і організацій, значимі для існування й розвиткудержави і суспільства;
підтримуванідержавою і корисні для суспільства норми, правила поведінки, діяльності,цінності, програми, ідеї;
у ціломутериторії і територіальні співтовариства – країна, регіони, міжрегіональніоб’єднання, міста та інші місцевості.
Уконтексті країни варто розглянути представництво у світі національнихвиробників і те, яким чином вони можуть допомогти розвитку національноїекономіки. Якщо проаналізувати структуру експорту держав першого і третьогосвіту, то побачимо, що істотні доходи розвинені країни одержують не відекспорту природних ресурсів, яких у них і так небагато, а від експортувироблених товарів, які в результаті розумного маркетингу продаються якнаціональні бренди. Так, Італія продає Guccі, Ferrarі і Pasta, Франція – Dіor,Loіs Vuіtton і Camambert, Швейцарія – Swatch, Vіctorіnox і Credіt Suіsse, аамериканська компанія Starbucks заробляє більший прибуток на продажі кави.Можна тільки представити, скільки заробляла б Бразилія, якби експортувалаMarlboro, Starbucks, Nestle, а не тютюн, каву, какао і цукор. Як бачимо,використання брендингу національними корпораціями може підвищити доходи нетільки самих компаній, але і за допомогою податків – державної скарбниці країн,що розвиваються, таких як Україна, які не можуть істотно підвищити доходи відсвого експорту, продаючи фактично не товари, а сировину: сталь, продукти хімії,зерно і т. п. Для іноземних компаній також вигідно працювати на території,що має міцну репутацію і є надійним партнером для цільових аудиторій(мешканців, компаній, інвесторів).
Провідніпідприємства не лише усвідомлюють, які переваги вони зможуть отримати, якщокраїна чи регіон системно просувають себе, але і самі допомагають поліпшитиімідж місця, в якому працюють. Покращений імідж додає місцю цінну позитивнуідентичність, яку можна конвертувати і на міжнародній арені. Для кожноїкомпанії важливо будувати свій бренд і лояльність до нього з боку зацікавленихсторін. Побудова ідентичності ускладнюється для тих компаній, країн аборегіонів, базування яких нікому невідомі або, ще гірше, в яких поганарепутація. Адже шоколад зі Швейцарії або Бельгії вже сприймається краще, ніж зПольщі, одяг з Італії кращий, ніж з Румунії, фінансові послуги з Болгарії слабовиглядають у порівнянні з Великобританією або Швейцарією. Вже не кажучи про тіприклади, коли країни докладають системних зусиль до маркетингу («Made in USA» «TrueItaly»).
Розумінняважливості внутрішнього і зовнішнього вимірів іміджу України, а тим більше – вдалепоєднання цих двох аспектів у політиці держави могло б дати відчутнийпозитивний результат. Дійсно, заохочувати іноземні інвестиції, кредити ітуристів в Україну або трансконтинентальні транспортні потоки через їїтериторію можна лише одним шляхом – створюючи достойні умови для життя,насамперед, громадян своєї власної держави. Без цього не буде демократичної істабільної України, в якій хотіли б жити українці і з якою б бажали співпрацюватиіноземці.
Література
1. Панкрухин, А.П. Муниципальноеуправление: маркетинг территорий. [Текст] / А.П. Панкрухин. – М.: Логос,2002. – 64 с.
2. Мирошниченко, В. Брендстраны как двигатель экономического развития [Текст] / В. Мирошниченко.– 2006. – №24 (488). – C. 52–55.
3. Матеріалиінтернет-конференції Н. Попович «Вплив іміджу України на розвиток бізнесу»[Електронний ресурс]. – Режим доступу:www.innovations.com.ua/uk/conference/8/45/1253
4. Про «Основні напрямкизовнішньої політики України». Постанова Верховної Ради України // ГолосУкраїни. – 24 липня 1993 р. – №139.
5. Гальчинський А.Помаранчева революція і нова влада. – К.: Либідь, 2005.