Визначення меж континентального шельфу як неодмінної умови закріплення його правового статусу

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙУНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
Кафедра конституційного права
КУРСОВА РОБОТА
на тему: Визначення меж континенатльногошельфу як неодмінної умови закріплення його правового статусу
З курсу «Міжнародне публічне право»
студента 2-ого курсу,
денної форми навчання
Овсієнка Євгена Володимировича
Керівник:
асистент, канд. юрид. наук ШамрайВ'ячеслав Вікторович
Київ – 2010

Зміст
Вступ
Розділ 1. Поняття континентальногошельфу
1.1 Загальні відомості проконтинентальний шельф та зміст юридичного
поняття континентального шельфу
1.2 Проблема визначення меж континентальногошельфу в міжнародному
праві
Розділ 2. Історія розвитку правовогостатусу континентального шельфу
Розділ 3. Сучасний правовий статусконтинентального шельфу
3.1 Права прибережної держави на свійшельф, межі реалізації цих прав
та їх співвідношення з правами іншихдержав
3.2 Імплементація міжнародно-правовихнорм, що встановлюють статус
континентального шельфу в національнезаконодавство
Розділ 4. Проблема делімітаціїконтинентального шельфу
Висновки
Список використаних джерел
Додатки

Вступ
 
В даній роботіпроаналізовано надзвичайно актуальну проблему континентального шельфу в йогоміжнородно-правовому розумінні. Питання, пов'язані з континентальним шельфом доситьчасто висвітлюються різноманітними засобами масової інформації, що не в останнючергу є показником важливості шельфу для світової спільноти.
Досить велике практичнезначенння має краще розуміння даної проблеми і для України. Широкого розголосуотримали події, пов'язані з делімітацією морських просторів Чорного моря, втому числі і його континентального шельфу, між Румунією та Україною. Немалорізних точок зору висловлювалося стосовно позиції українських представників тарішення Міжнародного Суду ООН щодо остаточного розмежування зазначенихпросторів.
На разі, невирішенимизалишаються проблеми щодо розмежування континентального шельфу між Україною таРосійською Федерацією. На даний момент продовжується дослідженняперспективності цих спірних районів дна Чорного моря для видобутку вуглеводнів.Вже наявні висновки про великий економічний потенціал цих районів змушують цідержави ефективно розмежувати свої права на континентальний шельф на основінорм міжнародного права.
Якщо для України з оглядуна відносно невелику площу її континентального шельфу та недавню історіюдосліджень економічної перспективності шельфу Чорного та Азовських морів ціпроблеми є дещо новими (якщо не брати до уваги радянський досвід), то багатодержав світу почали стикатися з правовими проблемами континентального шельфу починаючиз середини 50 років минулого століття. Як відомо, в свій час надзвичайно гостропостала проблема з делімітації шельфу Персидського заливу. Подібні ситуаціїмали місце у різних частинах світу, наприклад, в свій час Міжнародний Суд ООНвирішував суперечку стосовно делімітації континентального шельфу Північногоморя між ФРН, Голландією та Данією. Загалом Суд виносив й інші подібні рішенняу справах за зверненнями країн різних континентів.
Як випливає з теми даногодослідження, головною метою його проведення є розкриття змісту правового статусуконтинентального шельфу. Це означає вивчення відповідних матеріалів, їх аналіз таотримання відповідних результатів, підсумованах у відповідних висновках. Длятого, аби досягти цієї мети, необхідно обрати оптимальну логіку дослідження.Звідси маємо поставити певні завдання даного дослідженя.
Отже, для досягнення даноїмети в якості головних обрано наступні завдання:
— дослідити фактичнийзміст поняття «континентальний шельф» у його первинному значенні, звернувшисьпри цьому до аналізу відповідних природознавчих матеріалів;
— з'ясувати зміст поняття«континентальний шельф» у його правовому значенні, вказавши при цьому на йоговідмінності від поняття в первинному значенні;
— дослідити питаннявизначення меж континенатльного шельфу як неодмінної умови закріплення йогоправового статусу;
— вивчити тапроаналізувати історичне підґрунтя виникнення та розвитку правового статусуконтинентального шельфу в міжнародному праві;
— дослідити сучаснийправовий статус континентального шельфу Світового океану на основі чинних насьогоднішній день положень відповідних міжнародно-правових актів, а такожвисвітлити питання імплементації норм зазначених актів;
— окремо розглянутипроблему делімітації шельфу між державами з протилежними чи сумісними берегами.
Відповідно до данихзавдань, побудована сруктура даного дослідження. Для їх виконання дослідженовідповідні джерела, вказані в списку наприкінці роботи, в тому числі іоригінальні міжнародно-правові акти.
Що ж стосується науковихдосліджень даної проблеми, то вона є достатньо розробленою. При чомудосліджували її як науковці різних країн світу, так і радянські вчені, а насьогоднішній день дана проблема ґрунтовно досліджується російськими юристами таодеською школою морського права. Однак це не означає, що вже вичерпано їїнауковий потенціал, оскільки спеціальної літератури на дану тему, тобтоґрунтовних досліджень правового статусу континентального шельфу немає, якщо нерахувати окремі дослідження на вужчі теми чи короткі наукові статті, щоокреслюють проблематику даної теми.
З огляду на обраний предмет,основними методами дослідження були: детальний аналіз обраної теми,узагальнення та систематизація отриманих результатів та порівняння.
Наукове значення даноїроботи полягає також і у наведенні великої кількості посилань на відповідніджерела та представлення їх списку, що має сприяти подальшому дослідженню даноїпроблеми.
 

Розділ 1. Поняттяконтинентального шельфу
 
1.1. Загальнівідомості про континентальний шельф та зміст юридичного поняттяконтинентального шельфу
 
Експлуатаціяконтинентального шельфу, як це вже зазначалося, має не давню історію. Лише в 40-хроках ХХ століття [21, с. 3] технічний прогрес зробив природні ресурси морськихпідводних районів, що знаходилися під глибоким шаром води, досяжними для людини[13, с. 226].
Як вже зазначалося,юридичне значення терміну «континентальний шельф» разюче відмінне відгеологічного його визначення. Однак воно все одно засноване на теоритичному матеріалігеологічної науки, тому доречно навести зміст поняття континетального шельфу урозумінні його даною наукою.
У геологічному розумінніконтинентальний шельф чи материкова обмілина – це підводне продоження материкадо геоморфологічної лінії переходу його в крутий схил. Ця лінія, тобто зовнішнямежа (кордон) континентального шельфу, проходить на різних глибинах, від 50 метрів і нижче [21, с. 3]. Таким чином, континентальний шельф розумыэться, як фактично затопленаморем частина території материка [12, с. 115].
Згідно визначеннюМіжнародної комісії з номенклатури форм дна океану, шельф – це «зона, якапростягається навколо континенту від лінії найнижчої води до глибин, на якихкрутизна підводного схилу різко збільшується».
Однак багато вченихвважає, що таке визначення є неповним, тому що не враховує геоструктурні ознакирізноманітних видів шельфів (шельфа підводних платформ, шельфа складчастихобластей, шельфа острівних дуг тощо) [11, с. 143]. Середня ширина зони шельфів – близько 42 миль (78 км), при чому мінімальна – менше 1 милі, а максимальна – більше 800 миль (1500 км). Наприклад, Барєнцеве море має континентальний шельф, який склаєає все його дно іпростягається на ширину, що дорівнює ширині Європи з півночі на південь.
Між зовнішньою межеюшельфу та глибоководною областю океану розташовується континентальний(материковий) схил. Ширина цього схилу в середному складає 10-20 миль (18-37 км), а його нахил – близько 4°. Але нерідко зустрічаються континтальні схили, що мають25°, а інодінавіть 45°, крутизни [Див.Мал. 2 Додатків].Також у шельфовій зоні нерідко присутні каньйони, впадини та підводні височини.
Зона континентальногошельфу земної кулі складає приблизно 20% площі суходолу, а їх геологічнаподібність дає підстави вважати, що шельф має не менше 20% мінеральних запасіввід величини запасів на суходолі. Окрім того, часто континентальний шельф маєродовища нафти та газу, які зазвичай є значно багатшими, ніж ті, що знаходятьсяна суходолі. Вже в кінці 60-х років, за приблизними оцінками, видобуток нафти ігазу на шельфі Світового океану складав відповідно 20 і 10 відсотків від усьоговидобутку [21, с. 3-4] На сьогоднішній день видобуток нафти з шельфу складаєодну четверту, а газу – одну десяту всього видобутку.
Вищезгадані фактиі є тим найголовнішим, що зумовлює зацікавленість держав світу у здійсненніпевних прав над континентальним шельфом. Від самого початку експлуатаціїбагатств дна Світового океану виникла необхідність створення правового статусуобласті континентального шельфу, про що детальніше буде сказано в наступнихрозділах.
Необхіднопідкреслити, що правовий статус є немислимим без певного правового визначення,яке власне і складає основу даного статусу. І чим чіткішим та повнішим є цевизначення, тим стійкішою і життєздатнішою є правова модель, заснована наньому, тим менше виникає проблем з реалізацією правового режиму об’єктурегулювання.
Проблемавизначення континентального шельфу в міжнародному праві найгостріше виражена участині визначення меж континентального шельфу. Проблема визначення межконтинентального шельфу буде детально розглянута в наступному підрозділі, атакож в інших частинах даної роботи. Тут же доречно навести визначення поняттяконтинентального шельфу, яким воно постає з двох міжнародно-правових актів, яківстановили правовий статус шельфу: Женевської конвенції про континентальнийшельф 1958 року та Конвенції ООН з морського права 1982 року, положення якоїчинні на сьогоднішній день.
У Конвенції про континентальний шельф1958 року вказується, що «для цілей даної конвенції термін «континентальнийшельф» використовується у значенні (а) дна і надр підводних районів, щоприлягають до берегу, але знаходяться за межами територіального моря і сягаютьглибини в 200 миль, або більше – до тих меж, де глибина вод, що покривають їх,дозволяє експлуатувати природні ресурси вказаних районів; (б) у значеннідна і надр таких підводних районів, що прилягають до берегів островів» [1, p. 2].
Таке визначенняконтинентального шельфу породило певну правову невизначеність, що призвело дорізного трактиування державами меж континентального шельфу. Це породило низкуправових питань. Відповіддю на ці питання стала Конвенція ООН з морського права1982 року, в якій визначення континентального шельфу є якісно вдосконаленим.Згідно цієї Конвенції, дано таке визначення континентального шельфу: «Континентальнийшельф прибережної держави включає в себе дно та надра підводних районів, якіпростягаються за межею територіального моря і є натуральним продовженням їїтериторії до зовнішнього краю підводної частини материка, або до 200 морськихмиль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря, декрай материка не досягає цієї відстані» [2, p. 53].
Як видно з даноговизначення, Конвенція 1982 року зовсім інакше підходить до визначення межконтинентального шельфу, але в частині, що не стосується меж шельфу, даніКонвенції одностайні і визначають юридичний континентальний шельф як дно танадра геологічного континентального шельфу та інших підводних районів. Звідсивиплаває, що юрисдикція прибережної держави щодо свого континентального шельфуне поширюється на води над дном, які є або виключною економічною зоною (маєособливий правовий режим, який надає прибережній державі певні виключні правастосовно водного простору між територіальним морем і 200 морськими милями, щовідразовуються від вихідних ліній), або іноді відкритим морем, що простягаєтьсяза межі виключної економіної зони. Ця юрисдикція також не може поширюватися іна повітряний простір над відповідними водними районами. Відповідно до цихвизначень, юридичне поняття континентального шельфу включає в себе, окрім самогошельфу, прибережні райони морського дна, де континентального шельфу у прямомусенсі немає, а також райони морського дна за межами континентального шельфу.Крім того, якщо з географічної точки зору шельф починається від берегу моря, тоз юридичної – від зовнішнього кордону територіального моря, оскільки територіальне море,морське дно та його надра в межах територіального моря входять до складудержавної території прибережної держави [8, с. 120-121].
Підсумовиючи всевищесказане, зазначимо, що з міжнародно-правової точки зору під континентальнимшельфом в загальних рисах розуміється морське дно, включаючи його надра, щопростягається від зовнішньої межі територіального моря до фіксованихміжнародним правом меж, над якими прибережна держава здійснює суверенні права вцілях розвідки та розробки його природних ресурсів [12, с. 115].
Отже, в даному підрозділібуло наведено геологічний та географічний зміст поняття континентальногошельфу. Відповідно до даних наук, континентальним шельфом є продовження материковоїземної кори під водною товщою і є тотожною за своєю геоморфологією та іншимиознаками з континентом. В свою чергу, міжнародно-правова наука закріплює затерміном «континентальний шельф» відмінне від природознавчих наук значення,оскільки головною задачею міжнародного права в даному випадку є встановленняпевних об’єктивних правил для економічної експлуатації державами шельфу. Звідсиправова наука визначає континентальний шельф як певну частину простору земноїкулі, на яку поширюються права держав світу, відмінні від прав, які вониздійснюють над частинами суходолу та водами Світового океану.
1.2 Проблемавизначення меж континентального шельфу в міжнародному праві
В попередньому підрозділібуло наведено визначення континентального шельфу, яке встановила Женевськаконвенція про континентальний шельф 1958 року. Проаналізувавши його, можназробити висновок, що дана Конвенція встановила два критерії для визначеннязовнішньої межі континентального шельфу. Це, по-перше, глибина (200 м), а по-друге, технічна доступність [8, с. 118]. В той же час деякі дослідники виділяють ітретій критерій — прилягання шельфу до узбережжя [16, с. 238].
Континентальний шельф засвоєю геофізичною природою та характеристиками не є всюди однаковим. В деякихмісцях він дуже широкий, крутизна його схилу невелика, а води, що покриваютьйого, мають невелику глибину. Державам, що мають такий шельф, наприкладАргентині, вигідно використовувати критерій глибини при визначенні свогошельфу. Інші держави (наприклад, Чилі, Перу, Іспанія) мають дуже вузький шельф,оскільки майже відразу проходить різкий обрив на великі глибини. Таким чином,для таких держав застосувати критерій глибини є вочевидь невигідно [8, с. 118].
Критерій глибини свідчитьпро геологічне походження юридичного визначення терміна «континентальнийшельф». Глибина 200 м була згадана в зв'язку з тим, що геологічно, як правило,шельф закінчується саме на цій глибині, а далі йде різкий ухил морського дна іпочинається континентальний схил [17, с. 239].
Що ж стосується критеріютехнічної доступності, то його застосування є, без сумніву, вигідним длярозвинутих держав, які мають у своєму розпорядженні високі технології, щодозволяють здійснювати видобування корисних копалин на глибинах, що значноперевищують 200 м. Однак такий критерій не може влаштовувати ті держави,технвчні можливості яких є обмеженими [8, 118-119]. Цей критерій був включенийдо статті 1 Конвенції 1958 року з метою встановити компромісне рішення між тимикраїнами, які виступали за фіксовану зовнішню межу шельфу, і державами, які небажали визначенності в цьому питанні. Однак до прийняття Конвенції 1982 рокуцей критерій виклика́в критику в багатьох країнах світу.
Критерій «технічноїдоступності» позбавлений юридичної визначеності стосовно зовнішньої межі«континентального шельфу». Це давало привід до розширеного тлумачення деякимидержавами юридичного поняття континентального шельфу. Вони вважали, що наоснові положення статті 1 Конвенції 1958 року все дно Світового океану можебути поділене між прибережними державами.
Крім того, що ця ідеяпозбавлена будь-якого підґрунтя з точки зору положень Конвенції проконтинентальний шельф (які мали за мету зовсім інше), вона також направлена наперегляд фактично всіх інститутів міжнародного морського права і перш за все наліквідацію принципу свободи відкритого моря [16, с. 239].
Що ж до критеріюприлягання континентального шельфу до берегу, цікаво відмітити, що вже в першихрядках статті 1 Коненції 1958 року, де йде мова про термін «континентальнийшельф», вказується, що він застосовується до «дна і надр підводних районів, щоприлягають до берегу». Це пряма вказівка на геологічне походження терміну«континентальний шельф». Але далі в статті підкреслюється, що, хоча райониконтинентального шельфу і прилягають до берегу, однак вони знаходяться замежами територіального моря. Виникає питання, чому Комісія міжнародного праване сформулювала статтю 1 в наступному вигляді: «Термін «континентальний шельф»вживається стосовно поверхні та надр морського дна підводних районів, щознаходяться поза зоною територіального моря»? Порушене таким чином питанняпідтверджує, що Комісія не випадково використала термін «прилягання». Влітературі часто намагаються обійти положення статті 1 Конвенції, що вказує нахарактер прилягання районів континентального шельфу.
Необхіднопідкреслити, що термін «прилягання» має виключно важливе значення для розкриттяюридичного поняття континентального шельфу, а також для встановлення йогозовнішньої межі.
По-перше,«прилягання» вказує на геолого-географічне походження юридичного визначеннятерміна «шельф», по-друге, підкреслює ступінь близькості районівконтинентального шельфу по відношенню до берегу держави і, по-теретє, констатуєочевидність того, що держави мали на увазі помірну (не більше 12 миль) ширину територіальних вод, за якою починається континентальний шельф і виникає правовепоняття континентального шельфу [16, с. 238-239].
З вищенаведеноговипливає, що визначення континентального шельфу, згідно Конвенції 1958 року,мало у собі певні протиріччя. Для того, аби вирішити їх, Конвенція 1982 року,вводить компромісне рішення. Стаття 76 Конвенції встановлює, що континентальнийшельф прибережної держави включає в себе морське дно та надра підводнихрайонів, що простягаються за межі його територіального моря на усьому протягуприроднього продовження його сухохопутної території до зовнішньої межіпідводної околиці материка чи на відстані 200 морських миль від вихідних ліній,від яких відміряється ширина територіального моря, коли зовнішня межа підводноїоколиці материка не простягається на таку відстань [8, с. 119]. Тут ми зустрічаємося з очевидноюрозбіжністю між думками юристів та океанографів.
Підводна околиця материкавключає в себе продовження континентального массиву прибережної деражави, щознаходяться під водою, і складається з поверхні та надр шельфу, схилу тапідйому. Вона не включає ложе океану на великих глибинах, в тому числі йогоокеанічні хребти та надра. Звідси випливає, що межа в 200 миль не є випадковою. Ширина континентального шельфу відміряється від тих вихідних точок таліній, від яких відміряється ширина територіального моря [17, с. 120].
Якщо околиця материкапростягається більше, ніж на 200 морських миль від вихідних ліній, від якихвідміряється ширина територіального моря, то континентальний шельф прибережноїдержави не може простягатися далі, ніж 350 морських миль від вихідних ліній чине далі, ніж 100 морських миль від 2500-метрової ізобати (лінія, що поєднуєточки з однаковою глибиною) [8, с. 119]. Отже, окрім вихідних ліній, Конвенція1982 року звертається і до океанографічного поняття, яким є ізобата. Вюридичному сенсі, згідно даної Конвенції, 2500-метрова ізобата є межею міжматериковим схилом та ложем океану, на яке не поширюється правовий статусконтинентального шельфу [17, c. 120].
З вищенаведеного випливає,що в залежності від ширини власне морського шельфу, є три можливих варіантивизначення зовнішньої межі юридичного континентального шельфу:
1.) якщо ширина шельфу меньша,ніж 200 морських миль, які відраховуються від вихідних ліній, то шельфом будевважатися все морське дно та його надра до зовнішньої межі, що проходить навідстані в 200 морських миль, що відраховуються від вихідних ліній;
2.) якщо ширина шельфу більшаза 200 морських миль, алеменша, ніж 350 морських миль, щовідраховуються від вихідних ліній, то шельфом буде вважатися все морське дно тайого надра до зовнішньої межі, що проходить на відстані не далі, ніж 350морських миль від вказаних вихідних ліній чи не далі, ніж 100 морських миль від2500-метрової ізобати.
3.) якщо ширина шельфу більшаза 350 морських миль, що відраховуються від вихідних ліній, то шельфом будевважатися все морське дно та його надра до зовнішньої межі, що проходить недалі, ніж 350 морських миль від вказаних вихідних ліній чи не далі, ніж 100морських миль від 2500 метрової ізобати [8, с. 119-120].
Таким чином, якщопідводна околиця материка простягається далі, ніж на 200 морських миль відвихідних ліній, від яких відмірюється ширина територіального моря, уприбережної держави є вибір: зовнішня межа континентального шельфу маєзнаходитися не далі 350 морських миль від названих вихідних ліній, або не далі100 морських миль від 2500-метрової ізобати [3, с. 35] [Див. Дотатки].
Дані про кордониконтинентального шельфу, що знаходяться за межею 200 морських миль від вихіднихліній, від яких відміряється ширина територіального моря, надаються відповідноюприбережною державою до Комісії з питань кордонів континентального шельфу, якастворена у виконання положень Додатку ІІ до Конвенції 1982 року на основізабезпечення справедливого географічного представництва. Комісія складається з21 члена, які є спеціалістами в області геології, геофізики чи гідгрографії,які обираються державами – учасницями Конвенції з числа своїх громадян. Комісіядає прибережним державам рекомендації з питань, що стосуються установленнязовнішніх кордонів їх континентального шельфу. Межі шельфу, що встановленіприбережною державою на основі вказаних рекомендацій, є кінцевими і для всіхобов'язковими [8, с. 120]. Надання цих даних є обов'язком такої держави, якийвипливає з положень Коненції 1982 року і це надання має бути здійснене якомогашвидше, але в будь-якому разі в межах 10 років після вступу в силу Конвенції1982 року для цієї держави [29, p. V].
Окрім цього, прибережнадержава здає на зберігання Генеральному секретарю ООН карти та відповіднуінформацію, включаючи геодезичні дані, що перманентно описують зовнішню межуйого континентального шельфу. Генеральний секретар отриману інформацію належнимчином публікує [17,с. 120].
Отже, в даному підрозділі було висвітлено проблему визначення межконтинентального шельфу, якою вона постає зі змісту Конвенції 1958 року,положення якої мають наукове значення та з положень Конвенції 1982 року, які єчинними на сьогоднішній день. Також наведено правовий аналіз положень, щовизначають межі шельфу і наголошено на проблемності даних визначень
Загалом в даномурозділі був розкритий зміст юридичного поняття континентального шельфу із вказівкоюна його геологічно-географічне походження, детально показано можливі варіантиюридичного встановлення меж континентального шельфу.

Розділ 2. Історіярозвитку правового статусу континентального шельфу
 
В попередньомурозділі були висвітлені деякі історичні моменти щодо розвитку правового статусуконтинентального шельфу. В даному розділі буде розглянуто в першу чергу історіявиникнення правового статусу шельфу та його розвиток до прийняття Женевськоїконвенції 1958 року, також будуть коротко викладені обставини, за яких Комісіяміжнародного права працювала для підготовки проекту Конвенції 1958 року, атакож деякі відомості про передумови прийняття Конвенції ООН з морського права1982 року.
До 1945 року свободавыдкритих морів означала, окрім іншого, що кожна країна мала правоексплуатувати дно і надра у районах відкритих морів. Цим правом наділялися усідержави і жодна з них не могла заявити про виключні права на частину дна чинадр відкритих морів. Однак, право почало змінюватися, коли експлуатуватиприродні ресурси (в першу чергу – нафту) стало економічно та технологічно можливим[27, p. 191].
Питання про правона ресурси дна морів та океанів за межами територіальних вод деякі державинамагалися вирішити шляхом односторонніх актів. Ініціативу в цьому питанніпроявили США. В Декларації президента США віа 28 вересня 1945 рокупроголошувалися претензії США на простори морського дна, що лежали за межамитериторіальних вод цієї країни.
Ця Деклараціясправила деякий вплив на формування теорії континентального шельфу. Юридичнийтермін «континентальний шельф», таким чином, увійшов у законодавчу практикуприбережних держав. Декларація використовувалася як оправдання вимог інших державвідносно континентального шельфу.
В Декларації наперше місце висувався економічний аргумент, згідно з яким, усе людство внайближчий час буде потребувати нових джерел нафти та інших мінеральнихресурсів. Цікаво відмітити, що на відміну від США, багато країн ЛатинськоїАмерики в якості економічного аргументу в першу чергу вказували на інтереси,пов’язані з риболовством, а не з мінеральними ресурсами.
Дана Деклараціявстановлювала, що з геологічної точки зору континентальний шельф розуміється якпродовження континенту прибережної держави під водою, а мінеральні ресурси, щовиявлені на континенті, часто продовжуються в його підводній частині, тобто внадрах шельфу. Розробка родовищ шельфу, отже, може здійснюватися ефективно заумови тісного контакту з берегом прибережної держави.
В Деклараціїстверджується наступне: «Інтереси безпеки прибережної держави вимагаютьбезпосереднього спостереження за діями, що мають місце біля його берегів, тобтов межах континентального шельфу. Виходячи з цього, уряд США розглядає ресурсидна та надр континентального шельфу, що прилягає до берегів США, алезнаходиться у відкритому морі, як такі, що належать США і підпадають під його юрисдикціюі контроль».
Через рік післяприйняття Декларації США прослідувала серія актів прибережних держав, якіоголошували про свої права на континентальний шельф. Просторові межіконтинентального шельфу, об’єм прав встановлювалися прибережними державамипо-різному, в залежності від інтересів кожної держави, і часто суперечилизагальновизнаним нормам міжнародного права.
Деякі державиЛатинської Америки в своїх претензіях на континентальний шельф пішли далі США ізаявили про свій територіальний суверенітет на шельф. До таких державвідносяться Аргентина, Бразилія, Гондурас, Мексика, Венесуела, Нікарагуа,Панама, Чилі, Еквадор, Перу, Сальвадор, Коста-Ріка [27, p. 191].
Низка державЛатинської Америки (Аргентина, Мексика, Бразилія, Гондурас) використалидоктрину континентального шельфу не тільки на шельф, але і на води, що йогопокривають. В Декреті президента Аргентини від 11 жовтня 1946 року води надшельфом оголошувалися «епіконтинентальним морем». На епіконтинентальне море таконтинентальний шельф поширюється суверенітет аргентинської нації. Вартовідмітити, що цей декрет не був затверджений конгресом Аргентини і, відповідно,не отримав сили закону навіть за внутрішнім законодавством Аргентини. На Конференціїз морського права в 1958 році держави відмовилися використовувати термін«епіконтинентальне море», який був запропонований Аргентиною, у зв’язку знеясністю його поняття. В решті-решт, представник Аргентини був змушенийвиключити зі своєї пропозиції цей термін.
Крімодносторонніх заяв, в 1952 році в Сантьяго на першій Конференції з експлуатаціїта збереження морських ресурсів південної частини Тихого океану Перу, Чилі таЕквадор підписали, а після цього ратифікували, спільну Декларацію про морськузону. У 1955 році до цих держав приєдналася Коста-Ріка, підписавши Декларацію.Однак цей документ так і не був ратифікований президентом цієї країни.
Держави, якіратифікували Декларацію, оголосили відстань у 200 морських миль від своїхберегів зовнішньою межею континентального шельфу. При цьому суверенітетпоширювався на води, що знаходилися у цих межах.
У 1956 році довищезгаданих держав, що заявили про свої територіальні права на морську зону в200 морських милях, приєднався Сальвадор.
З претензіями наконтинентальний шельф виступали не лише країни Американського континенту, алетакож Пакистан (1950 р.), Індія (1955 р.), Ізраїль (1953 р.).
Таким чином, ціланизка держав стала розглядати континентальний шельф як об’єкт територіальногопривласнення, поширюючи на нього свій суверенітет.
Виникненняпроблеми континентального шельфу призвело до появи різноманітних правовихконцепцій. Суть більшості з них зводилася до обґрунтування прав прибережноїдержави на природні багатства континентального шельфу [16, с. 234-236].
Варто відмітити,що радянські вчені-фахівці в галузі міжнародного права наводили не позбавленусправедливості критику в адресу західних колег. Зокрема, вони відмічали певнунепослідовність юристів країн Заходу у тому, що останні при формулюванніпретензій прибережних держав щодо континентального шельфу почали відмовлятисявід своїх поглядів, за допомогою яких вони намагалися вирішувати територіальніпроблеми до виникнення проблеми континентального шельфу. Ані теорія «ефективноїокупації», ані концепції «res nullius» та «res communis» не підходили для обґрунтування правприбережної держави на континентальний шельф. Згідно теорії ефективної окупації,будь-яка вперше відкрита частина земної кулі може бути визнана територією тієїчи іншої держави, якщо держава дійсно заволоділа цією територією і фактичноздійснює над нею свою фактичну владу.
Односторонні актиприбережних держав у відношенні свого континентального шельфу з точки зорутеорії ефективної окупації не мали юридичної сили.
Концепція «res nullius» і «res communis» не підходили для обґрунтуванняпретензій на континентальний шельф, тому що останній на основі цих концепцій«мав би бути визнаним чи таким, що знаходився в спільному володінні всіхдержав, чи доступним для користування і навіть захоплення будь-якою державою,але в жодному разі не під «суверенітетом» чи «юрисдикцією і контролем» лишеприбережних держав [16, с. 236].
Французький юристЙепес, розглядаючи проблеми правового режиму континентального шельфу, заявив,що склалася звичайна «регіональна» норма міжнародного права, яка надалаприбережній державі права на континентальний шельф. Радянські ж вчені непогоджувалися з цим твердженням і зазначали, що сам Йепес далі відмічав, що«прокламації» і «декларації» відносно доктрини континентального шельфу не єабсолютно ідентичними ні за формою, ні за змістом».
Одночасно почализ’являтися думки про пом’якшення «класичного принципу свободи відкритого моря»,і про те, що цей принцип не може розглядатися як «непорушна догма».
Далі радянськіюристи підкреслювали той факт, що жоден з зарубіжних авторів не навів достатніхюридичних обґрунтувань прав прибережної держави на континентальний шельф.
Проблемиправового режиму континентального шельфу в 1950-1956 рр. розглядала Комісіяміжнародного права. Вона неодноразово підкреслювала своє негативне ставлення доодносторонньої практики прибережних держав стосовно встановлення ними правовогорежиму шельфу. У своїй заключній доповіді в 1956 році Комісія підкреслила, що«не слід надавати юридичного значення односторонній практиці, яка заснованалише на бажанні зацікавлених держав» [16, с. 237].
З цього питаннядеякі юристи зазначали, що посилання на інтереси прибережної держави можутьбути лише основою для переговорів, але не нормою поведінки для інших держав, їхюридичних і фізичних осіб.
Необхіднопідкреслити правильність підходу до проблеми французького юриста Ремона, якийвважав, що теорія континентального шельфу до 1958 року була всього лишеполітичною доктриною, оскільки ця теорія засновувалася на серії заяв, які булипозбавлені юридичного обґрунтування і звідси не мали обов’язкового характеру.
Юридичні проблемиконтинентального шельфу, що виникали, були наслідком технічного прогресу і зсамого початку мали міжнародний характер оскільки стосувалися просторіввідкритого моря, які мали важливе значення для всіх країн. Цим перш за все іпояснюється розробка і прийняття Конвенції про континентальний шельф 1958 року[16, с. 237].
Запеклі дебатиточилися навколо юридичної природи і об’єму прав прибережної держави наконтинентальний шельф в Комісії міжнародного права і на першій Конференції зморського права. Комісія в попередньому проекті Конвенції про шельф в 1951 роцівисловилася за те, аби прибережна держава здійснювала контроль та юрисдикціюв цілях розвідки його природних ресурсів. При цьому Комісія не висловлюваласяні за суверенні, ні за виключні права, намагаючись таким чином уникнутибудь-якої інтерпретації, спрямованої проти принципу свободи відкритого моря іповітряного простору над ним.
Тим не менш, всвоїх коментарях до даного проекту Комісія підкреслювала, що, не згадуючи просуверенітет прибережної держави на морське дно та його надра, вона в той же часхотіла би підкреслити виключний характер прав держави. Легко помітити, що такапозиція значною мірою співпадала з положеннями Декларації США в частині, щостосувалася природи прав прибережної держави.
Пізніше, підтиском представників країн Азії та Латинської Америки, які вимагали визнаннясуверенітету держави на континентальний шельф, Комісія замінила в своємупроекті слова «контроль та юрисдикція» словами «суверенні права», підкреслив,однак, в коментарі, що останні не можуть бути трактовані як рівнозначнісуверенітету.
Швеція, Новегія,Данія, США та інші країни критикували поняття «суверенні права» на шельф,вказуючи, що воно є двозначним і практично означає повний суверенітет.
ПредставникІталії різко висловлювався проти визнання суверенітету держави на шельф,заявив, що не існує суверенних прав там, де немає суверенітету. Варто відмітититверезість такої позиції. Він також вказував, що територіальний суверенітет єповна та виключна влада держави, що здійснюється на державній території і недопускає жодного обмеження. Теж саме відноситься і до морської поверхні, яка ніфізично, ні геологічно не може бути прирівняна до суходолу.
Далі італійськийпредставник констатував наявність загальної точки зору відносно того, щоприбережна держава вправі здійснювати обмежені права стосовно шельфу за умовизбереження свободи навігації та риболовства в водах, що покривають його. Найого думку, недоцільно згадувати ні про повний суверенітет, ні про «суверенніправа», а слід вести мову лише про право користування різноманітними ресурсамиконтинентального шельфу [16, с. 241-242].
Дана позиція,тобто підтримка формулювання «право користування», видається не позбавленоюпідґрунтя, більш того її можна визнати в дечому більш близькою до суті реальнихправ прибережних держав. Однак така позиція не знайшла свого відображення ані вКонвенції 1958 року, ані в Конвенції 1982 року та й сам представник Італіївідмовився від неї, підтримавши формулювання, яке Комісія міжнародного прававключила до свого проекту в 1951 році. Це формулювання виглядало як «контрольта юрисдикція прибережних держав над континентальним шельфом».
Кінцевий варіантформулювання даних прав містився в пункті 1 статті 2 проекту Комісіїміжнародного права, який був прийнятий в результаті голосування і був у такомуж вигляді закріплений в Женевській конвенції 1958 року. Згідно цього пункту,прибережна держава здійснює над континентальним шельфом суверенні права вцілях розвідування та розробки його природних багатств.
Цікаво відмітити,що після прийняття Женевської конвенції про континентальний шельф 1958 року,більше 90 прибережних держав намагалися в тій чи іншій формі заявити про своїправа на шельф, прийнявши відповідні акти [16, с. 242].
Варто зазначити,що, окрім різних підходів до визначення континентального шельфу, дві Конвенції:1958 року та 1982 року – не мають принципіальних відмінностей в частиніміжнародно-правового режиму континентального шельфу і однаково формулюють праваприбережних держав стосовно нього [8, с. 118]. Тому в даному розділі доречно розглянути дещо з історіївирішення проблеми, яка була наявна в Конвенції 1958 року, та вирішенаКонвенцією 1982 року – визначення меж континентального шельфу.
Оскільки впопередньому розділі було досить детально розглянуто визначення межконтинентального шельфу як за Конвенцією 1958 року, так і за Конвенцією 1982року, тут доречно буде навести інші варіанти, які пропонувалися для вирішенняданої проблеми.
Зокрема,делегація СРСР на одній з сесій Комітету ООН з морського дна після прийняттяЖеневської конвенції 1958 року, враховуючи позиції багатьох держав, виступила зпропозицією встановити зовнішню межу шельфу на ізобаті 500 м. В тих районах, де ізобата 500 м знаходиться на відстані, яка менше 100 морських миль, рахуючивід вихідних ліній для відмірювання територіальних вод, зовнішня межа шельфу увідповідності до пропозиції може встановлюватися прибережною державою по лінії,кожна точка якої знаходиться від найближчої точки згаданих вихідних ліній навідстані, що не перевищує 100 морських миль [16, с. 239].
Підкреслимо, що пропозиціїСРСР мали під собою основи – геологічні, економічні (на надра районів дна вданих межах припадало близько 70% вуглеводнів) та правові.
На третійКонференції ООН з морського права представник СРСР С.В. Молодцов заявив у Другому Комітеті, що, з урахуванням створення 200-мильних економічнихзон, Радянський Союз вносить поправку в раніше представлений ним проект іпропонує замінити «100 миль» на «200 миль» [16, с. 240]. Запропонований СРСР натретій Конференції ООН з морського права критерій визначення межконтинентального шельфу був взятий за основу і знайшов своє відображення вКонвенції 1982 року. Але оскільки третя Конференція мала місце у 70-х роках, априйняттю Конвенції ООН з морського права передували 11 сесій Конференції, щовідбувалися щорічно (а в 1976 році – двічі) з 1973 р. по 1982 р [3, с. 273-275], то за цей час до пропонованогокритерію «200 миль» було додано згадані у попередньому розділі критерії «350миль» та «100 миль від 2500-метрової ізобати».
До речі, щостосується залучення океанографічного терміну «ізобати» до даного критерію,варто вказати на значне збільшення глибини даної лінії – з 500 метрів, які пропонував СРСР до 2500 метрів в Конвенці 1982 року. Це також пояснюється змінами втехнічних можливостях держав світу, що відбулися до моменту прийняттяостаточного варіанту Конвенції 1982 року і відповідними поправками, що буливнесені за цей час.
Отже, в даномурозділі було розглянуто історичний розвиток правового статусу континентальногошельфу Світового океану: односторонні акти прибережних держав щодо свогошельфу, роботу Комісії міжнародного права, прийняття Конвенції 1958 року та передумовиприйняття Конвенції з морського права 1982 року. З вищенаведеного випливає, щорозробка правового статусу континентального шельфу була досить непростою зогляду на надзвичайно велику економічну «напруженість» даної проблеми.

Розділ 3. Сучасний правовийстатус континентального шельфу
 
3.1 Права прибережноїдержави на свій шельф, межі реалізації цих прав та їх співвідношення з правамиінших держав
 
Континентальнийшельф знаходиться за межами територіального моря прибережних держав і, такимчином, не входить до складу їх державної території, але разом з тим державимають певні права щодо їх шельфу.
Згідно зі статтею2 Конвенції 1958 року та статті 77 Конвенції 1982 року, прибережна держава здійснює повідношенню до континентального шельфу суверенні права з цілями його розвідки ірозробки його природних ресурсів [2, p. 54;19, с. 197].
Звернемо увагу нате, що в даному випадку під природними ресурсами розуміються мінеральні та іншінеживі ресурси морського дна та його надр а також живі організми, що відносятьдо «сидячих видів», тобто такі, які на період, коли їх промисел є можливим, абознаходяться в нерухомому стані, або не здатні рухатися інакше, як знаходячись впостійному фізичному контакті з морським дном та його надрами.
Роздивимося особливостіздійснення таких суверенних прав прибережної держави на континентальний шельф.
По-перше, такі права євиключними у тому сенсі, що якщо прибережна дежава не здійснює розвідкуконтинентального шельфа чи не розробляє його природні ресурси, ніхто не можеробити це без згоди прибережної держави.
По-друге, праваприбережної держави на континентальний шельф не залежать від ефективної чифіктивної окупації нею шельфу чи від прямої заяви про це.
По-третє, такі правамають суворо обмежений характер, тобто прибережна держава не може здійснюватиінші виключні права, які не стосуються розвідки і розробки природних ресурсівїї континентального шельфу.
Права прибережної державина континентальний шельф не зачіпають ані правового статусу відкритого моря, щопокриває шельф, ані правового статусу повітряного простору над цими водами.Відповідно, прибережна держава не може, наприклад, перешкоджати здійсненнюсвободи судноплавства іноземних судів у вказаних водах чи свободі польотів уповітряному просторі, який знаходиться над такими акваторіями.
Прибережна держава такожне може перешкоджати прокладці чи підтриманню в належному стані підводнихтрубопроводів на континентальному шельфі, крім випадків, коли ця державаздійснює своє право на розвідку шельфу і розробку його природних ресурсів,використовуючи при цьому розумні міри.
По-четверте, прибережнадержава здійснює свої суверенні права без порушення прав інших держав тананесення відповідних збитків.
Розвідка континентальногошельфу і розробка його природних ресурсів не мають створювати неоправдуванихперешкод для судноплавства, риболовлі та охорони живих ресурсів моря, а такожперешкоджати фундаментальним науковим дослідженням. Разом з тим прибережнадержава має виключне право дозволяти і регулювати бурові роботи наконтинентальному шельфі для будь-яких цілей [19, с. 198-199].
По-п'яте, інші державитакож мають певні права у відношенні континентального шельфу іноземної держави.Так, згідно статті 79 Конвенції 1982 року всі держави мають право прокладатипідводні кабелі та труби на континентальному шельфі, звичайно ж, з врахуваннямінтересів прибережної держави [19, с. 197-198]. Траса прокладки такихтрубопроводів визначається зі згоди прибережної держави. Це право маєісторичний характер, оскільки до утворення правового статусу континентальногошельфу в міжнародному праві, ще в XIX столітті існувала звичаєва (пізнішезакріплена в деяких документах) норма про вільне прокладання кабелів дномвідкритого моря [2, p. 55].
Що стосується правовогорежиму штучних островів, установок та споруд на континентальному шельфі, тощодо них діють наступні правила.
Прибережна держава наконтинентальному шельфі має виключне право споруджувати, а також дозволяти тарегулювати створення і регулювання, експлуатацію штучних островів, установок таспоруд.
Прибережна державаздійснює виключну юрисдикцію над таким штучними островами, установками таспорудами, в тому числі юрисдикцію у відношенні фіскальних, митних, санітарнихта імміграційних законів та правил, що стосуються безпеки.
Про створення штучнихостровів, установок чи споруд має надаватися належне сповіщення, а відповідніпостійні засоби попередження необхідно підтримувати у робочому стані.
Будь-які покинуті чибільше невикористовувані установки чи споруди необхідно обов'язково прибирати зметою забезпечення безпеки судноплавства. При цьому мають бути врахованіінтереси риболовлі, захисту морського середовища, права та обов'язки іншихдержав. Належить давати належне оповіщення про глибину, місцезнаходження тарозмір будь-яких установок чи споруд, які прибрані не повністю.
Прибережна держава маєтам, де це необхідно, встановлювати навколо таких штучних островів, установокта споруд зони безпеки, в межах яких приймаються розумні міри для забезпеченнябезпеки як судноплавства, так і штучних островів, установок і споруд.
Ширина зон безпекивизначається прибережною державою з врахуванням міжнародних стандартів. Ці зонивстановлюються таким чином, щоб вони розумно співвідносилися з характером тафункцією штучних островів, установок чи споруд і не простягалися навколо нихдалі, ніж на 500 метрів, що відміряються від кожної точки їх зовнішнього краю,за виключенням випадків, коли це дозволено загальновизнаними міжнароднимистандартами чи рекомендовано компетентною міжнародною організацією. Пропротяжність зон безпеки також надається належне оповіщення.
Усі судна мають поважатиці зони безпеки і дотримуватися загальноприйнятих міжнародних стандартів увідношенні судноплавства поблизу штучних островів, установок, споруд та зонбезпеки.
Штучні острови, установкита споруди, а також зони безпеки навколо них не можуть встановлюватися, якщо цестворює перешкоди для використанння визнаних морських шляхів, що мають істотнезначення для міжнародного судноплавства.
Штучні острови, установкита споруди не наділяються статусом островів. Важливо зазначити, що вони немають свого територіального моря, а їх наявність не впливає на визначення межтериторіального моря, виключної морської зони чи континентального шельфу [2, p.55].
За межами 200 морськихмиль встановлено особливий режим розробки континентального шельфу. Згідностатті 82 Конвенції 1982 року прибережна держава проводить відрахування чивзноси натурою у зв'язку з розробкою неживих ресурсів континентального шельфу замежами 200 морських миль, що відраховуються від вихідних ліній, від якихвідміряється ширина територіального моря. Відрахування і внески роблятьсящорічно у відношенні усієї продукції з ділянки по закінченню перших п'яти роківдобування на цій ділянці. Розмір відрахувань чи внесків за шостий рік складаєодин відсоток вартості чи об'єму продукції на данії ділянці. Цей розмірзбільшується на один відсоток кожен наступний рік до закінчення дванадцятогороку, а потім зберігається на рівні семи відсотків.
Держава, що розвивається,яка є безпосереднім імпортером корисних копалин, що добуваються на йогоконтинентальному шельфі, звільняється від таких відрахувань чи внесків щодо цихкорисних копалин [2, p.55-56].
Відрахування чи внескиробляться через Міжнародний орган по морському дну, який розподіляє їх міждержавами – учасницями Конвенції 1982 року на основі критеріїв справедливості,беручи до уваги інтереси та потреби країн, що розвиваються, особливо тих з них,які найменш розвинуті та не мають виходу до моря [8, с. 122-126].
Отже, в даному розділібув розкритий зміст сучасного правого статусу континентального шельфу заположеннями Конвенції 1982 року, вказані межі реалізації прав прибережноїдержави та їх співвідношення з правами інших держав щодо континентальногошельфу та вод, що покривають його.
 
3.2 Імплементаціяміжнародно-правових норм, що встановлюють статус континентального шельфу внаціональне законодавство
 
Не торкаючись теорійспіввідношення міжнародного і національного права, все ж варто зазначити, щоказати про пряму дію норм міжнародного права можна говорити з деякою міроюумовності. Реальної юридичної сили міжнародно-правові норми здобувають лише приїх імплементації до національного законодавства, тобто, як правило, за виданнявнутрішнього акту про ратифікацію відповідних міжнародних договорів. В КонвенціїООН з морського права немає вказівки на необхідність певного уточненняправового статусу континентального шельфу країнами-учасницями Конвенції вокремому внутрішньому акті. Це власне природньо витікає з того, що міжнароднаспільнота від самого початку визначила континентальний шельф, як об'єктрегулювання виключно міжнародним правом, оскільки інтереси, пов'язані з шельфом,є інтересами всесвітніми, а не окремих держав.
Однак зважаючи на самтермін «суверенні права» на розвідку та експлуатацію ресурсів шельфу, існуванняпевного кодифікованого акту стосовно континентального шельфу, який конкретизуєміжнародно-правові норми, є позитивним для ефективнішої експлуатації шельфу таохорони прав на нього.
Деякі держави світу маютьтакі внутрішньодержавні акти. Зокрема, Російська Федерація конкретизувала своїсуверенні права на континентальний шельф у Федеральному законі «Проконтинентальний шельф Російської Федерації» від 17 грудня 1995 року.
На разі права України на континентальнийшельф встановлюються виключно Конвенцією 1982 р., яка була ратифікована ЗакономУкраїни від 3 червня 1999 р… Окрім іншого, слід наголосити на тому, щоУкраїна, згідно ч. 4 даного Закону заперечує проти будь-яких недобросовіснихтлумачень Конвенції. Це деякою мірою можна розуміти, як відсутність намірустворювати окремий нормативний акт щодо континентального шельфу за прикладомРосійської Федерації.
 

Розділ 4. Проблемаделімітації континентального шельфу
 
Для освоєння ресурсівконтинентального шельфу надзвичайно важливу роль грає його делімітація міждержавами з протилежними чи суміжними берегами, тому питання, пов'язані зрозмежуванням шельфу, є дуже актуальними для всіх прибережних держав.
Вперше концепціяделімітації континентального шельфу на міжнародно-договірному рівні знайшласвоє відображення в Конвенції про континентальний шельф 1958 року. В статті 6цієї Конвенції містилися два основних принципи даної концепції. Перший з нихбазувався на угоді зацікавлених в делімітації шельфу держав. Другий мавзастосовуватися у випадку, коли такої угоди не було чи не було інших особливихобставин для делімітації шельфу. Згідно останньому принципу, зовнішньою межеюконтинентального шельфу держав, берега яких розташовані один навпроти одного,має слугувати середина лінія, а у суміжних держав – лінія рівного відстояннявід найближчих точок вихідних ліній, від яких відміряється ширинатериторіального моря кожної з цих держав [19, с. 201].
Конвенція ООН з морськогоправа відійшла від цього другого принципу і залишила лише делімітацію на основіпринципу угоди між сторонами. Так, згідно, п. 1 статті 83 Конвенції 1982 року,делімітація шельфу має здійснюватися «шляхом угоди на основі міжнародногоправа», як вказується в статті 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, в цілях досягненнясправедливого рішення. До заключення такої угоди, у відповідності з п. 3 цієїстатті, зацікавлені держави в дусі взаємодопомоги і співробітництва мають досягнутитимчасової домовленності практичного характеру і упродовж цього перехідногоперіоду не ставити під загрозу досягнення остаточної домовленності чи неперешкоджати його досягненню. Така тимчасова домовленність не має спричинюватизбитки для кінцевої делімітації шельфу між цими державами [2, p. 56; 19, с. 201].
Якщо упродовж розумногостроку держави не досягнуть угоди про делімітацію, у відповідності із п. 2статті 83, ці держави мають вдатися до процедури урегулювання спорів, якапередбачена в Частині XVКонвенції ООН з морського права 1982 року.
Практика урегулюванняспорів з делімітації континентального шельфу знайшла своє відображення в низцірішень Міжнародного Суду ООН [28, p. 592-608]. Ці рішення базувалися назагальних принципах міжнародного права, закріплених в Статуті ООН та СтатутіМіжнародного Суду ООН, а також положеннях Конвенції 1958 року та Конвенції 1982року.
Виключні, суверенні праваприбережної держави на розвідку і розробку ресурсів континентального шельфу,закріплені в Конвенції 1958 року і розвинуті і Конвенції 1982 року булипідтверджені і в рішенні Міжнародного Суду ООН від 20 лютого 1969 року стосовноспорів Федеративної Республіки Германія з Голандієй та Данієй про розмежуванняконтинентального шельфу [24, p. 46, 76, 193-197, 275-278].
До речі, що стосуєтьсяделімітації “шляхомугоди на основі міжнародного права», то досягнення цієї угоди є обов’язкомвідповідних держав, на що також вказав Міжнародний Суд у вищезгаданій справі,зазначивши, що сторони зобов’язані увійти в переговори з ціллю досягення угоди,а не для того, аби пройти через формальний процес переговорів [19, с. 202].
Принцип розмежуванняконтинентального шельфу на основі угоди означає, що держави можуть домовитисяпро будь-яке справедливее визначення меж шельфу, у відповідності до положеньКонвенції 1982 року, за умови, що не будуть порушені права та інтереси іншихдержав.
Таке розмежування можебазуватися, як на середній лінії (для держав з протилежними берегами), так і налінії рівного відстояння (для суміжних держав) чи особливих обставин, що маютьоб'єктивний характер [19, с. 203; 28, p. 591]. До цих особливих обставин можутьбути віднесені наступні: незвична конфігурація берегової лінії, історичніправові підстави, співвіднощення протяжності берегової лінії до площіконтинентального шельфу, чисельність населення прибережних держав, наявністьостровів, геологічні особливості морського дна, наявність судохідних фарватерівтощо [19, с. 203].
Варто наголосити на тому,що велике значення для формування концепції делімітації континентального шельфумає практична діяльність держав. Україна також має досвід у вирішенні питанняпро делімітацію континентального шельфу з Румунією, яка мала бути здійсненана основі окремого договору у розвиток положення п. 2. статті 2 Договору провідносини добросусідства та співробітництва від 2 червня 1997 року.
Зазначимо також, що починаючи від 1990-хроків, почав помітно зростати інтерес держав до розмежування (делімітації)континентального шельфу за межами 200 морських миль. Нещодавно проведенедослідження з'ясувало, що як мінімум в 22 районах континентальний шельф двухабо більше держав простягається далі, ніж 200 морських миль від вихідних ліній,що породило необхідність вирішити питання про делімітацію шельфу там, деконвенційні права цих держав фактично «заходять одні за одних». Декілька угод,в яких держави, що стикнулися з цією проблемою, що розмежували права щодошельфу за 200 морськими милями між собою, вже були укладені [23, p. 409].
Однак деякі державивідходять від принципу розмежування шельфу на основі угоди (наприклад, КНР).Відмітимо, що принцип розмежування шельфу на основі серединної лінії та лініїрівного відстояння мають цілий ряд недоліків, пов'язаних з вибором вихіднихточоок для побудови цих ліній. Так, застосування одного чи того же принципа прирозмежуванні континентального шельфу, але при виборі різних вихідних точок,може давати абсолютно різні результати, які є не завжди прийнятними для сторін(проблема, що виникла при вищезгаданому розмежуванні шельфу між Китаєм,В'єтнамом і Філіппінами [19, 205].
Однак, підкреслимо, що вусіх без виняктку випадках розмежування шельфу між державами з протилежними чисуміжними берегами, вони мають прийти до згоди – «в цілях досягненнясправедливого рішення».

Висновки
 
На основі результатівдослідження проблеми правового статусу континентального шельфу, що наведені врозділах даної роботи, вважаємо за необхідне зробити наступні висновки.
У відповідності допоставлених завдань, дослідження велися за певною логікою, що відображено вструктурі цього дослідження. Отже, першим, що необхідно було з'ясувати – цезміст поняття «континентальний шельф» у його первинному, тобто геологічному тагеографічному значенні. З наведених в першому розділі даних, випливає, щоконтинентальний шельф в найзагальнішому своєму значенні розуміється геологічноюнаукою, як природне продовження материкового масиву, тобто земної кори підводною товщою, що є за своїми геоморфологічними та іншими ознаками майжетотожним вищезгаданим масивам суходолу.
При цьому зазначалося, щоконтинентальний шельф в різних частинах світу має неоднакові характеристики,більше того континентальний шельф однієї прибережної держави може мати різніхарактеристики в різних його частинах.
Згадувалися також основніекономічні перспективи континентального шельфу, які полягають в першу чергу врозробці родовищ вуглеводнів та інших корисних копалин, а також живихорганізмів, які знаходяться на континентальному шельфі.
Далі на основі отриманихданих було розкрито та проаналізовано зміст поняття «континентальний шельф» у юридичномурозумінні. Беручи до уваги результати дослідження, можна зробити висновок пронаявні значні відмінності у підходах до визначення континентального шельфу угеологічному та юридичному занченнях. Це пояснюється в першу чергу завданнямиміжнародного права. В даному випадку міжнародно-правові норми встановлювалиспеціальні правила, за якими держави мали використовувати ресурсиконтинентального шельфу, тобто отимувати економічні вигоди справедливо.
Основнми відмінностямиміж геологічним та юридичним поняттям були наступні. За геологічною теорієюконтинентальний шельф починається від берегу відповідного моря чи океану. Міжнароднеправо встановило іншу внутрішню межу континентального шельфу. У відповіднихКонвенціях використовується поняття «прилягання» континентального шельфу доберегу. Однак далі вказується, на те, що внутрішня межа континентального морязнаходиться за межами територіальних вод. Таким чином фактичною внутрішньоюмежею шельфу є відповідна зовнішня межа територіальних вод. Це пояснюється тим,що територіальні води, відповідно до їх назви, належать до територіїприбережної держави, отже вона здійснює над ними повний сувернітет, а правовийстатус континентального шельфу за міжнародним правом є абсолютно відмінним відстатусу території відповідної держави.
Також первинне геологічнепонятття відрізняється від юридичного ще й тим, що з юридичної точки зору, доскладу континентального шельфу можуть входити райони морського дна, які не єконтинентальним шельфом з геологічної точки зору. Ця відмінність також не євипадковою. Варто визнати, що сучасне юридчне поняття «континентальний шельф» єдосить умовним в першу чергу завдяки принципу рівності, за яким державам, щомали малий континентальний шельф, надавалися суверенні права і на іншітериторії, які не були континенентальним шельфом у первинному розумінні.
Далі у роботі буливикладені дані про визначення меж континентального шельфу, в першу чергузовнішніх. За допомогою порівняльного методу досліджено недоліки визначння меж,яке було запропоноване Конвенцією про континентальний шельф 1958 року таподоланння цих недоліків у варіанті визначення меж, запропонованому Конвенцієюз морського права 1982 року. Варто підкреслити, що на сьогоднішній деньвикористовуються такі юридичні межі континентального шельфу, як «200 миль»,«350 милья» та «100 миль від 2500-метрової ізобати» на противагу від самогопочатку спірнм межам за Конвенцією 1958 року: «200 метрів глибини» та«експлуатабельності» (технічної доступності).
Визначення меж шельфу, якнеодноразово зазначалося в даній роботі, є надзвичайно важливим для закріпленнястабільного правового режиму континентального шельфу, що надає прибережнимдержавам ефективно використовувати його економінчний потенціал.
На основі зробленогодослідження, можемо зробити висновок про наявність проблем при визначенні межконтинентального шельфу, особливо за межами 200 миль. Окремо стоїть проблема делімітації континентального шельфу, яка знайшла своє висвітлення востанньому розділі даної роботи.
Далі у роботіаналізувалися історичні факти щодо розвитку правового статусу континентальногошельфу. З цього приводу можна констатувати наступне. В першу чергу сліднаголосити на тому, що цілісний правовий статус континентальний шельф отримавлише з прийняттям Женевської конвенції про континентальний шельф 1958 року, адо цього усі претензії держав стосовно шельфу носили скоріше політичний, аніжправовий характер, оскільки мали односторонній характер, при тому, що ізшельфом були пов'язані економічні інтереси інших держав світу.
Також можна зробитивисновок, що дана Конвенція врахувала також і міжнародні звичаєво-правовінорми, наприклад, ті, що стосувалися прокладки кабелів та труб на дні шельфу.
Також у роботі булокоротко описано історичні обставини, за яких приймалися Конвенції та які до нихпропонувалися поправки. З цих даних робимимо висновок про те, що думки різнихдержав світу різнилися, що виразилося в тому, що деякі держави не ратифікувалиположення цих Конвенцій. Однак і для цих держав норми цих Конвенцій набули такби мовити характеру звичаєвих.
Основною частиною даноїроботи є та, в якій безпосередньо розкривається зміст сучасного правовогостатусу континентального шельфу. З цієї частини можна зробити висновок, щоміжнародне право розробило досить чітку об'єктивну доктрину континентальногошельфу. Підкреслимо, що права прибережних держав на свій шельф виписані обомаКонвеціями практично однаково, що свідчить про досконалість первинної правовоїмоделі, що була запропонована Комісією міжнародного права і знайшла своєвідображення в положеннях Конвенції 1958 року.
Найголовніший висновок,який слід зробити з даних про правовий статус шельфу, полягає у тому, що права,що складають правовий статус шельфу носять суворо обмежений характер ідоповнюються низкою обов'язків прибережної держави, яке є елементомспіввідношення між правами прибережної держави та інших держав.
Також необіхідно згадатипро створені у відповідності з Конвенцією 1982 року міжнародні організації, якізокрема допомагають встановити межі континентального шельфу.
Також на основі фактичнихданих, можна спрогнозувати розширення меж юридичного континтального шельфу(можливо вже з іншим терміном замість «континентального шельфу»), однак спірнимзалишається питання про можливість розширення обсягу прав прибережних держав наконтинентальний шельф. Однак у будь-якому разі, можна очікувати лише напоступове і планомірне розширення обсягу цих прав, що відповідає меті таметодам міжнародного права.
Також у роботі згадуєтьсяпро імплементацію норм зазначених Конвенцій. З цих даних випливає, що на даниймомент не всі держави імплементували акти про шельф у власне законодавство.
З даних про делімітаціювипливає, що це питання вирішується в першу чергу на основі домовленності міжзацікавленими сторонами та за іншими критеріями.
Отже, в даній роботісистематично та в узагальненому вигляді подано всю інформацію, що стосуєтьсяправового статусу континентального шельфу, проаналізовано її та зробленовідповідні висновки про роль інституту правового статусу континентальногошельфу у сучасному міжнародномку праві та його практичне значення уміждержавних відносинах. континентальний шельфприбережний держава
 

Список використанихджерел
 
1. Convention on the ContinentalShelf, 1958. URL untreaty.un.org/ilc/texts/instruments/english/conventions/8_1_1958_continental_shelf.pdf
2. United NationsConvention on the Law of the Sea, 1982. URL www.un.org/Depts/los/convention_agreements/texts/unclos/unclos_e.pdf
3. Авраменко И.М. Международноеморское право: Учебное пособие. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. – 448 с.
4. Актуальные проблемы современногомеждународного морского права. – М., 1972. – 179 с.
5. Анцелевич Герольд Александрович.Международное морское право: Учебник. — К.: Слово, 2003. — 399 с.
6. Бурас Стергиос Костас.Международно-правовые основы режима дна мирового океана: Афтореф. дис…канд.юрид. наук. 12.00.10. – К., 1978. – 24 с.
7. Вопросы международного морского ивоздушного права. – М., 1979. – 145 с.
8. Гуцуляк В. Н… Международноеморское право (публичное и частноим е): Учеб. пособие для студ. вузов. — Ростовн/Д: Феникс, 2006. — 410 с.
9. Действующее международное право:Учеб. пособие для студ. и аспирантов, изуч. междунар. право: В 3-х т. / Ю.М.Колосов (сост.), Э.С. Кривчикова (сост.) — М.: Изд- во Московскогонезависимого ин- та международного права, 1999.
Т. 3: Разделы 17- 24.
10. Мировой океан и международноеправо: Правовой режим морских научных исследований и передача технологии. – М.:Наука, 1991.
11. Мировой океан и международноеправо: Правовой режим морских прибрежных пространств. – М.: Наука, 1987.
12. Молодцов С.В. Международноеморское право. – М.: Международные отношения, 1987. – 272 с.
13. Молодцов С.В.Международно-правовой режим открытого моря и континентального шельфа. – М.,1960. – 348 с.
14. Морское право: актуальные вопросытеории и практики: Сб. науч. трудов / Одесская национальная морская академия /И.С. Кузнецова (ред.кол.). — О.: ОНМА, 2005. — 260с. Вып. 2 — О.: ОНМА, 2005— 260 с.
15. Свиридов Э.П. Границыконтинентального шельфа. – М., 1981. – 151 c.
16. Современное международное морскоеправо. – М.: Наука, 1974. – 307 с.
17. Сокиркин Владимир Алексеевич,Шитарев Виктор Сергеевич. Международное морское право: учеб. пособие: ч.I-III. —М.: Издательство Российского университета дружбы народов, 2006. — 300 с.
18. Спивакова Т.И. Право и природныересурсы прибрежных зон. – М.: Наука, 1978. – 176 с.
19. Шемякин Александр Николаевич.Современное международное морское право и перспективы его развития. — О.:ОНМА, 2003. — 316 с.
20. Шемякін О. Міжнародно-правовіоснови режиму континентального шельфу України // Право України. — 2002. — №3.-С.158-161.
21. Шестопалов В.Я. Персидский залив:проблема континентального шельфа. – М.: Наука, 1982. – 327 с.
22. Щипцов А.А., Анцелевич Г.А.,Высоцкий А. Ф. и др. Современное международное морское право и практика егоприменения Украиной / Национальное агентство морских исследований и технологий.— К.: Наукова думка, 1995. — 343 с.
23. Anderson, DavidHeywood. Modern Law of the sea: selected essays. — Leiden; Boston: MartinusNijhoff Publishers, 2008. – 623 p.
24. Aust, Anthony.Handbook of international law. — Cambridge, UK; New York: CambridgeUniversity Press, 2005. – 505 p.
25. Digest ofinternational cases on the law of the sea / Division for Ocean Affairs and theLaw of the Sea; Office of Legal Affairs. — New York: UN, 2007. — 272 p.
26. Handbook on theDelimitation of Maritime Boundaries / Division for Ocean Affairs and the Law ofthe Sea; Office of Legal Affairs. — New York: UN, 2000. — xi, 204 p.
27. Malanczuk, Peter. Akehurst'smodern introduction to international law. – London; New York: Routledge, 1997.— xxii, 449 p.
28. Shaw, Malcolm N.International law. – Cambridge, UK; New York: Cambridge University Press,2008. – 1542 p.
29. The Law of the Sea:Definition of the Continental Shelf / Division for Ocean Affairs and the Law ofthe Sea; Office of Legal Affairs. — New York: UN, 1993.
30. The Law of the Sea: NationalLegislation on the Continental Shelf / Office for Ocean Affairs and the Law ofthe Sea. — New York: UN, 1989.
31. The Law of the Sea:Training manual for delineation of the outer limits of the continental shelfbeyond 200 nautical miles and for preparation of submissions to the Commissionon the limits of the continental shelf / Division for Ocean Affairs and the Lawof the Sea; Office of Legal Affairs. — New York: UN, 2006.
 

Додатки
/>
Мал. 1. Визначення межконтинентального шельфу та його співвідношення з територіальними водами івиключною економічною зоною
 
/>
Мал. 2. Розширенийконтинентальний шельф (згідно зі статтіею 76 Конвенції ООН з морського права1982 року)

/>
Мал. 3. Межі розширеногоконтинентального шельфу