--PAGE_BREAK--
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Об’єкти та методи дослідження. Результати роботи ґрунтуються на досліджені 152 хворих на цукровий діабет 2 типу, у яких діагностовано генералізований пародонтит: 48 (31,6%) чоловіків і 104 (68,4%) жінок, віком від 22 до 52 років, у середньому (M±SD) 39,8±6,1 років. Контрольну групу склали 24 практично здорових донорів крові. Групу порівняння склали 29 хворих на генералізований пародонтит без супутньої загальносоматичної патології.
Різниця всередині груп як між чоловіками і жінками, так і за віком, і різниця між групами здорових і пацієнтів були статистично недостовірними (р > 0,05).
Діагноз цукрового діабету і його ступінь тяжкості встановлювався лікарями-ендокринологами ендокринологічного центру Дніпропетровської області.
Діагностика цукрового діабету здійснювалась ендокринологом на основі анамнезу, клінічного обстеження хворих, результатів визначення рівня глюкози, базального інсуліну в крові, відношення глюкоза / інсулін натщесерце.
За ступенем компенсації цукрового діабету, в залежності від рівня глікозірованого гемоглобіну (Hb Al), всі хворі були розділені на три групи: хворі з компенсованим цукровим діабетом (Hb Al 10,0%) (40 осіб).
Тривалість захворювання на цукровий діабет не перевищувала 10 років. Найбільшу групу склали пацієнти з тривалістю захворювання на цукровий діабет від 5 до 10 років (79,6% — 121 особа).
Діагностику захворювання пародонту обстежуваних груп хворих проводили у відповідності з робочою класифікацією захворювань пародонту (Данилевський М.Ф., 1990).
Діагноз “Генералізований пародонтит” у хворих на цукровий діабет 2 типу встановлювався на основі загальноприйнятих клінічних та рентгенологічних досліджень: I ступінь тяжкості захворювання діагностовано у 33 (21,7%) хворих, II ступінь тяжкості — у 84 (55,3%), III ступінь тяжкості — у 35 (23,0%); у групі співставлення відповідно: у 6 (20,7%); у 15 (51,7%) та у 8 (27,6%) хворих.
У відповідності з поставленою метою та завданнями дослідження хворі на генералізований пародонтит були розділені на 2 групи: з латентним перебігом захворювання 76 (50%) хворих, з прогресуючим – 76 (50%). Латентним перебігом генералізованого пародонтиту вважають такий прояв захворювання, в анамнезі якого не було достовірних даних про загострення запального процесу в ясенних тканинах протягом 3-5 років. При прогресуючому генералізованому пародонтиті спостерігається первинне чередування хронічного прояву патологічного процесу в пародонті та його загострення, останнє супроводжувалось швидким прогресуванням деструктивних проявів у кісткових структурах альвеолярних відростків.
Для оцінки стану тканин пародонту використовувались загальноприйняті клінічні методи досліджень: проба Шиллера-Писарєва, індекси гігієни Green-Vermillion, кровоточивості за Mьllemann, РМА, ПІ (Леус П.А., 1990).
Стан кісткової альвеолярної тканини оцінювали за ортопантомограмами та, за необхідністю, з допомогою внутрішньо-ротових прицільних рентгенограм з наступним обчислюванням індексу активності процесів остеопорозу (Мащенко І.С., Самойленко А.В., 2002).
Для бактеріологічного дослідження набір матеріалу з пародонтальних кишень пацієнтів проводили вранці, натщесерце, до чищення зубів за допомогою стерильного наконечника мікропіпетки.
Бактеріологічне дослідження проводилось з метою виділення чистих культур мікроорганізмів і їх ідентифікації у відповідності із загальноприйнятими мікробіологічними методиками, відповідно визначнику бактерій Берджі (1994).
При проведені бактеріологічного дослідження ураховували: 1) загальну кількість мікроорганізмів; 2) стрептококи; 3) стафілококи; 4) дріжджеподібні гриби; 5) лактобактерії; 6) P. gingivalis; 7) A. actinomicetemcommitans; 8) P. intermedia.
Для швидкої і точної ідентифікації P. intermedia, P. gingivalis і A. actinomicetemcommitans застосовували полімеразну ланцюгову реакцію (ПЛР) з використанням ДНК-зондів і зворотної ДНК-гібридизації з генетичними маркерами перелічених видів (тест-система Micro-Dent®, Німеччина). Перевагою даною методики є не тільки висока специфічність і швидкість одержаних результатів (декілька годин), а й відсутність необхідності застосування живих мікробів.
Для визначення чутливості основних мікроорганізмів пародонтальної кишені до антибактеріальних препаратів застосовували метод паперових дисків і метод дифузії в агар на живильне середовище.
Біологічними субстратами для імунологічних досліджень була слина та сироватка крові, які отримували натщесерце до проведення гігієнічних заходів порожнини рота.
У периферичній крові проводилось вивчення показників клітинного імунітету: визначення кількості імунокомпетентних клітин Т-лімфоцитів (СД3+), їх головних імунокореляторних субпопуляцій Т-хелперів (СД4+) і Т-супресорів (СД8+), відносну кількість В-лімфоцитів (СД20+), NK- клітин (СД16+) експрес-методом з використанням комплементзв’язуючих МкАТ („Сорбент”, Москва, Росія) (Новиков Д.К., Новикова В.И., 1996).
Імунорегуляторний індекс обчислювали за відношенням Т-хелпери (%) до Т-супресорів (%).
Експресію адгезивних молекул, що забезпечують адгезію нейтрофілів і моноцитів до ендотеліальних клітин визначали за допомогою МкАТ до СД54+ і СД116+, готовність клітин до апоптозу за допомогою МкАТ СД95+ — клітин (експресуючих FAS-антитіл).
Функціональну активність клітинної ланки імунітету оцінювали за кількістю клітин, експресуючих на поверхні рецептор до ІЛ-1в, ІЛ-2, ІЛ-4, ІЛ-6, ІЛ-8, ІЛ-10, б-фактору некрозу пухлини (б-ФНП) визначали у венозній крові хворих імуноферментним методом з використанням тест-систем (ООО „Протеиновый контур”, „Цитокин”, Санкт-Петербург, Росія) за інструкцією виробника. В якості нормативних даних були використані дані, представлені розробниками тест-систем. Результати імуноферментного аналізу реєструвались на біохімічному аналізаторі „Humma-Laser-2000” (Німеччина).
Фагоцитарну активність нейтрофілів крові визначали з застосуванням живої культури Staphyl. aureus. Встановлювали відсоток фагоцитарних клітин, фагоцитарне число і фагоцитарний індекс (Маянский А.М., Маянский Д.М., 1989).
Гуморальну ланку імунітету оцінювали за відносним і абсолютним вмістом В-лімфоцитів (СД20+ — клітин) у венозній крові, концентрації SIgA та імуноглобулінів G і M у змішаній нестимульованій слині методом радіальної імунодифузії в гелі (Manchini G., 1965), а також за сироватковим рівнем низькомолекулярних імунних комплексів (Хаитов Р.М. и соавт., 1995).
Вміст загального ХС і тригліцеридів в сироватці крові визначали ферментним методом за допомогою комбінованих діагностичних наборів фірми „Human” (Німеччина).
Вміст ХС ЛПВЩ у сироватці крові визначали так, як і загальний ХС у супернатанті після осадження із сироватки апоВ-вміщуючих атерогенних ліпопротеїнів (ЛПНЩ і ЛПДНЩ) сумішшю 12 mM фосфовольфрамату натрію і 0,5 mM MgCl2 (1,1 mM фосфовольфрамату натрію і mM MgCl2 кінцевої концентрації).
Рівень ХС ЛПНЩ у сироватці крові обчислювали за формулою Friedwald еt.al: (1991) ХС ЛПНЩ = ХС – (ТГ: 5 + ХС ЛПВЩ). Дослідження ліпідного спектру сироватки крові проводили сумісно з лікарями-лаборантами Центральної науково-дослідної лабораторії Дніпропетровської державної медичної академії (завідувач – д.мед.н., професор О.Л.Дроздов).
Концентрацію глюкози в сироватці крові натщесерце і через 120 хвилин після прийому пробного сніданку (енергетичного еквіваленту 75г глюкози) визначали глюкозооксидазним методом по кінцевій точці на автоаналізаторі „Humma-Laser-2000” (Німеччина), за допомогою діагностичних наборів Діаком Глюкоза ГО 200 (ЗАО „Диаком ВНЦМДЛ”, Москва, Росія) (Дедов И.И., Фадеев В.В., 1998).
Рівень імунореактивного інсуліну в сироватці крові визначали натщесерце і через 120 хвилин після прийому пробного сніданку за допомогою стандартних радіо- імунологічних наборів (Інститут біохімії АН Білорусі „Рио-Инс-ПГ-125”).
Визначення концентрації глікозованого гемоглобіну проводилось методом афінної хроматографії високого тиску на автоматичному аналізаторі для визначення глікозованого гемоглобіну за допомогою наборів фірми „Human” (Німеччина).
Показники кальцій-фосфатного обміну оцінювали за концентрацією кальцію і неорганічного фосфору в сироватці ясенної крові, а також за рівнем їх екскреції в ранковій порції сечі, натщесерце, по відношенню до екскреції креатинину в цій же порції сечі.
Стан формування кісткової тканини оцінювали за активністю лужної фосфатази і за вмістом остеокальцина в сироватці капілярної крові. Визначення перелічених показників (крім остеокальцину), проводилось фотометричним методом наборами фірми „Hoospiten Diagnostics” (Швейцарія) на біохімічному аналізаторі „Humma-Laser-2000” (Німеччина). Остеокальцин визначався радіоімунологічним методом з використанням наборів фірми „Cis International” (Франція). Висновки щодо рівня резорбції кісткової тканини ми робили за вмістом оксипроліну в сечі і його екскреції по відношенню екскреції креатинину. Оксипролін визначався за реакцією з парадіметиламінобензальдегідом (Криль А.А., Фурцева Л.Н., 1968).
Результати дослідження підлягали статистичній обробці на Р-IV в MS Excel для операційної системи „Windows 2000” з використанням критерію t Стьюдента.
Результати власних досліджень та їх обговорення. Клінічні аспекти вивчення генералізованого пародонтиту у хворих на цукровий діабет 2 типу, залишаються актуальними. Перш за все, це відноситься до розробки питань оцінки перебігу захворювання, а також з’ясуванню етіологічних факторів і механізмів формування різного клінічного прояву запально-деструктивного процесу в пародонті.
За результатами нашого дослідження, генералізований пародонтит у хворих на цукровий діабет 2 типу проявляється двома варіантами: латентним перебігом та прогресуючим.
Отримані клінічні дані свідчили про те, що особливості генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті 2 типу не мають прямої залежності від тривалості перебігу основного захворювання, а визначаються, багато в чому, його тяжкістю. Так, за клінічними і параклінічними показниками латентний перебіг генералізованого пародонтиту діагностувався у більшості пацієнтів з компенсованою формою цукрового діабету 2 типу (96,2% випадків). Напроти, при декомпенсованому перебігу цукрового діабету 2 типу превалювала частота виявлення прогресуючого генералізованого пародонтиту (80,8% випадків). З приблизно однаковою частотою зустрічались обидва типи перебігу захворювання при субкомпенсованій формі основного захворювання (відповідно у 43,8% і у 56,2% випадках).
Дані обставини потребували проведення багатопланових клініко-лабораторних досліджень, направлених на з’ясування того, які етіологічні фактори і конкретні патогенетичні механізми у хворих на цукровий діабет 2 типу визначають формування різних варіантів клінічного прояву генералізованого пародонтиту.
Враховуючи вищезазначене, нами був проведений мікробіологічний моніторинг пародонтальної еконіші у 178 хворих на генералізований пародонтит, із них у 152 пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу і 26 хворих без супутніх захворювань.
Встановлено, що у хворих з латентним перебігом генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті 2 типу і у пацієнтів групи порівняння домінуюче значення мають мікроаерофільні бактерії на фоні зниження кількості лакто- і біфідобактерій. При цьому ідентифіковані наступні аеробні мікроорганізми: Peptostreptococcus (у 89,4%), Streptococcus haemoliticus (у 77,6%), Streptococcus sangvius (у 53,9%), Staphylococcus aureus (у 38,2%), гриби роду Candida (у 29,8%), Streptococcus intermedia (у 28,9%), Fusobacterium necroform (у 11,8%).
Важливо відмітити, що частота зустрічаємості A. actinomicetemcommitans, Prevotella intermedia, Bacteroides forsithus у хворих на цукровий діабет 2 типу з латентним перебігом генералізованого пародонтиту не мала достовірної різниці в порівнянні з такою у пацієнтів без цукрового діабету і відповідно склала: 26,3%; 18,4% і 36,8% випадків. З усіх пародонтопатогенів у названих хворих найбільш частіше зустрічався Porhyromonas gingivalis – у 40,7% випадках.
В той же час, відмінною особливістю мікробного спектру тканин пародонту у хворих на прогресуючий генералізований пародонтит було домінуюче знаходження в тканинах пародонту аеро-анаеробних асоціацій мікроорганізмів, більшість із яких були 3-4 компонентними. Такий біоценоз у пародонтальних тканинах реєструвався у хворих даної групи в 4 рази частіше, ніж у хворих з латентним перебігом на фоні зникнення індигенної флори. Крім цього, аеробні і анаеробні мікроорганізми пародонтальної еконіші у хворих з прогресуючим генералізованим пародонтитом при цукровому діабеті 2 типу володіли високою здатністю до обсіменіння, мали не нижче 106 і 107 КОЕ од/мл.
У хворих з прогресуючим перебігом захворювання нами знайдена висока частота виявлення умовно-патогенних мікроорганізмів із пародонтальної кишені: Streptococcus sangvius — у 71,1% випадках, Peptostreptococcus micros — у 64,5% випадках, Enterobacter spp. – у 55,3% випадках, Streptococcus intermedia — у 44,7% випадках. Більш ніж у 25% випадках, у пацієнтів, які страждають на цукровий діабет 2 типу з прогресуючим типом перебігу генералізованого пародонтиту, виявлені клебсієли.
Виявлені у великій кількості (у 51,3% випадках) Candida albicans є показником вираженого дисбіотичного стану пародонту.
В процесі мікробіологічних досліджень виявлена закономірність – масивне заселення умовно-патогенними і патогенними мікроорганізмами тканин пародонту у хворих на цукровий діабет 2 типу із прогресуючим типом перебігу генералізованого пародонтиту відбувається на фоні зниження частоти зустрічаємості представників індигентної флори (Lactobacillus spp. – до 28,9%; Bafidobacterium spp. – до 23,7%; Str. viridans – до 11,8%) і одночасного зменшення щільності колонізації ними пародонтальної еконіші – до 102 КОЕ од/мл. З цим, вочевидь, і пов’язаний у хворих з прогресуючим перебігом генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті 2 типу ріст частоти зустрічаємості в пародонтальній еконіші і інтенсивніть обсіменіння її основними пародонтопатогенами: Porhyromonas gingivalis – у 80,3% випадках; A. actinomicetemcommitans – у 77,6% випадках; Bacteroides forsithus – у 47,4% випадках; Prevotella intermedia – у 40,7% випадках. Щільність обсіменіння пародонтальної кишені названими вище мікроорганізмами коливалась у межах 107 – 108 КОЕ од/мл.
Проведений мікробіологічний моніторинг спектру бактерій у пародонтальній еконіші хворих на генералізований пародонтит при цукровому діабеті 2 типу, дозволив виявити, що аеробна флора сприяє розвитку і піддержанню латентного перебігу клінічного типу захворювання, змішана аеробно-анаеробна – прогресуючого патологічного процесу в пародонті.
Відомо, що персистенція умовно-патогенними мікроорганізмами розвивається на фоні імунодефіцитних станів і підсилює їх прояв (Чекнев С.Б., 1994). Для виявлення патогенетичного значення змін стану імунітету і елімінаційних механізмів імунологічні дослідження проведені у 178 хворих на генералізований пародонтит, з них у 152 пацієнтів, які страждають на цукровий діабет 2 типу. В якості контролю використовували дані, одержані у 24 умовно здорових осіб.
В залежності від типу перебігу захворювання була виявлена статистично достовірна різниця як кількісних, так і функціональних показників імунітету. Аналіз одержаних результатів показав, що при обох типах перебігу генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті 2 типу, у порівнянні з контрольною групою, достовірно знижена кількість лімфоцитів за абсолютними показниками. При порівнянні численності субпопуляцій лімфоцитів у залежності від типу перебігу захворювання виявлено, що при прогресуючому перебігу кількість Т-лімфоцитів СД3+, СД4+, СД8+, NK (СД16+) була достовірно нижча, ніж у групі осіб з латентним перебігом патологічного процесу в пародонті і контрольній групі, що свідчить про більш глибокий імунодефіцитний стан (табл.1).
Таблиця 1. Показники клітинного імунітету в залежності від типу перебігу генералізованого пародонтиту (M±m) Імунологічні показники
Тип перебігу генералізованого пародонтиту
Контрольна
група
(n=24)
латентний
перебіг
(n=76)
прогресуючий перебіг
(n=76)
Лімфоцити
мм3
1795,2±33,8*
1651±26,7***
2097±54,8
%
31,4±0,6*
28,1±0,6***
33,9±1,2
Т-лімфоцити
(СД3+)
мм3
965,8±22,4*
804±25,5***
1346,2±34,6
%
53,8±0,9*
48,7±1,1***
64,2±1,2
Т-хелпери
(СД4+)
мм3
581,6±15,3*
458,3±16,9***
752,8±21,4
%
32,4±0,8*
27,7±0,6***
35,9±0,8
Цитотоксичні Т-лімфоцити
(СД8+)
мм3
317,8±12,7*
231,6±13,9***
457,1±22,7
%
17,7±0,4*
14,2±0,4***
21,8±0,6
ІРІ
(СД4+ / СД8+)
%
1,83±0,02*
1,98±0,03***
1,64±0,02
NK-клітини
(СД16+)
мм3
312,4±10,7*
176,1±12,5***
224,4±17,4
%
16,1±0,4*
9,7±0,4***
10,7±0,6
В-лімфоцити
(СД20+)
мм3
409,3±12,5*
265,8±9,3***
400,8±19,2
%
22,8±0,4*
16,1±0,4***
19,6±0,5
Апоптоз
(СД95+)
%
15,4±2,3
20,3±2,08***
13,6±1,2
(СД54+)
%
17,9±1,4
12,9±1,7***
18,8±2,2
продолжение
--PAGE_BREAK--Примітки:
1 — * р
2 — ** р
3 — n – кількість пацієнтів у групі.
Заслуговувало на увагу те, що при прогресуючому типі перебігу генералізованого пародонтиту кількість СД95+ — клітин достовірно нижча, ніж при латентному. Це відображає порушення захисного механізму, як апоптозу по відношенню до цитотоксичних лімфоцитів і характеризує зрив компенсаторних реакцій імунної системи, що приводить до глибокого імунодефіцитного стану.
Напроти, латентний перебіг патологічного процесу в пародонті супроводжується значним і достовірним збільшенням експресії СД95+ — клітин, що направлено на переривання імунологічних реакцій. Цілком імовірно, що посилення апоптозу у хворих з латентним перебігом генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті 2 типу не приводить до розриву патологічного кола імунологічних порушень, а лише сприяє певній тимчасовій стабілізації процесу.
Зміна гуморального імунітету є невід’ємною частиною імунологічних реакцій, що розвиваються при генералізованому пародонтиті. Нами виявлено зниження числа В-лімфоцитів за кількісними і абсолютними параметрами порівняно з контролем тільки у хворих з прогресуючим генералізованим пародонтитом. Слід відмітити, що кількість В-клітин не відображає точно їх функціональний стан у хворих на генералізований пародонтит при цукровому діабеті 2 типу. Так, у хворих з прогресуючим клінічним типом захворювання є всі ознаки дисфункції гуморального імунітету (підвищення рівнів IgG, IgM) та ознаки його зниження (зменшення рівнів SIgA, IgA в змішаній слині). Направленість порушень гуморальної ланки імунітету у пацієнтів, незалежно від типу перебігу генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті 2 типу, була однаковою, але при прогресуванні захворювання ці зміни були достовірно більш значимими (р
Елімінація бактеріальних агентів здійснюється з участю фагоцитуючих клітин, до яких відносяться моноцити, макрофаги і нейтрофіли. Дослідження фагоцитарної активності нейтрофілів дозволило встановити, що зниження фагоцитарної активності спостерігається у всіх хворих на генералізований пародонтит при цукровому діабеті 2 типу, що проявлялось достовірним зменшенням числа фагоцитуючих клітин і нейтрофілів, здатних до фагоцитозу порівняно із здоровими особами. Слід відмітити, що у хворих з прогресуючим типом генералізованого пародонтиту показники фагоцитарної активності (ФА і ФЧ) були достовірно нижчими, ніж у пацієнтів з латентним перебігом захворювання.
Суттєва роль у прогресуванні генералізованого пародонтиту у хворих на цукровий діабет 2 типу, як показали наші дослідження, належить прозапальним цитокінам. Виявлено, що при прогресуванні запально-деструктивного процесу в пародонті на фоні цукрового діабету 2 типу, відбувається значиме і достовірне (р
При оцінці прозапального цитокінового профілю у хворих на генералізований пародонтит при цукровому діабеті 2 типу, виявлені наступні особливості: незначне підвищення продукції ІЛ-1в, значиме і достовірне зниження ІЛ-2 у хворих з прогресуючим перебігом генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті 2 типу, що свідчить про виражену імуносупресію і відображає наявність імунодефіцитного стану. ІЛ-1в стимулює Т-лімфоцити до утворення ІЛ-2 і посилює функціональну активність багатьох видів клітин. ІЛ-2, будучи індуктором – „диригентом,” сприяє проліферації тімоцитів, цитотоксичних лімфоцитів, а також антитілоутворення до залежних антигенів.
Таблиця 2. Рівні цитокінів в ясенній крові (пг/мл) у хворих на цукровий діабет 2 типу з різними типами перебігу генералізованого пародонтиту (M±m) Інтерлейкіни
Групи досліджуваних
Хворі на генералізований пародонтит
Здорові
(n=24)
з латентним перебігом
(n=76)
з прогресуючим перебігом
(n=76)
ФНП-б
187,3±4,8*
511,6±13,8***
41,3±2,4
ІЛ-1в
916,2±30,8*
216,4±27,6***
16,9±0,4
ІЛ-2
1047,5±59,1*
508,3±29,1***
1476,3±102,4
ІЛ-4
209,1±8,2*
37,4±3,3***
29,8±2,3
ІЛ-6
145,7±27,1*
88,3±29,2***
46,9±0,2
ІЛ-8
82,3±2,8*
413,1±3,4***
54,2±3,7
ІЛ-10
73,8±2,6*
22,6±0,9***
61,2±1,2
Примітки:
1. * р
2. ** р
3. n – кількість пацієнтів у групі.
У хворих з прогресуючим типом генералізованого пародонтиту, в порівнянні з пацієнтами, які мають латентний перебіг патологічного процесу в пародонті, виявлена тенденція до менш вираженого підвищення ІЛ-1в (216,4±27,6 пг/мл проти 916,2±30,8 пг/мл; р
Альтернативним субстратом для визначення ІЛ-1в може бути слина. Найбільш високий його рівень у нестимульованій змішаній слині виявлено у хворих з латентним перебігом генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті 2 типу (512,7±31,3 пг/мл), помірний – у хворих з прогресуючим типом захворювання (383,5±42,4 пг/мл, при нормі 299,8±27,1 пг/мл; р
Підвищена проникність слизової оболонки порожнини рота для ІЛ-1в можливо є компенсаторною реакцією, направленою на його зниження в сироватці крові. Дане судження знайшло підтвердження при аналізі змін коефіцієнту розподілу (співвідношення вмісту ІЛ-1в у крові до його концентрації в нестимульованій слині) у залежності від клінічного прояву генералізованого пародонтиту у хворих на цукровий діабет 2 типу. Максимально високі показники реєструвались у пацієнтів з прогресуючим перебігом захворювання (в середньому: 2,38±0,6, при нормі 0,08±0,001), низькі (в середньому: 0,41±0,04) — у пацієнтів з латентним перебігом захворювання.
Відомо, що ІЛ-1в є ініціатором цитокінового каскаду в тканинах ясен і посилює при цьому як власну продукцію, так і синтез ФНП-б та інших медіаторів. Вміст цього медіатора в сироватці крові хворих з прогресуючим генералізованим пародонтитом при цукровому діабеті 2 типу склав у середньому 511,6±13,8 пг/мл і перевищував його рівень у пацієнтів з латентним перебігом у пародонті в 2,7 рази.
Вочевидь, що зростаюча концентрація ІЛ-1в і ФНП-б є результатом активації в осередку запалення макрофагів – основних продуцентів даних цитокінів.
Наші дані свідчать, що вміст у сироватці крові ІЛ-4 хворих на генералізований пародонтит, незалежно від типу перебігу захворювання, був достовірно підвищеним у порівняні з контрольною групою. Більш високі показники ІЛ-4 відмічено у хворих з латентним перебігом генералізованого пародонтиту, порівняно з такими у пацієнтів з прогресуючим проявом патологічного процесу в пародонті (в середньому: 209,1±8,2 пг/мл проти 37,4±3,3 пг/мл). Підвищена продукція ІЛ-4 корелює зі зниженим рівнем СД4+ — клітин (r=0,30) на фоні достовірно зниженого вмісту СД8+ — клітин (r=0,42), що відображає спробу перемикання імунологічної відповіді на Th-2 тип реагування, що сприяє більш сприятливому перебігу захворювання.
На наш погляд, саме Th-2 цитокіни сприяють прояву гіперфункції В-клітин, які локалізовані в хронічно запаленій тканині ясни. Прояв цієї реакції пов’язаний з підвищеною експресією мононуклеарними клітинами запаленої ясни ІЛ-6. Цим, вочевидь, і пояснюється більш значиме і достовірне підвищення ІЛ-6 у хворих з латентним перебігом генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті 2 типу (в середньому: 145,7±27,1 пг/мл), ніж у хворих з прогресуючим проявом патологічного процесу в пародонті (в середньому: 88,3±29,2 пг/мл).
Відомо, що ІЛ-6 здатний викликати диференційовку В-клітин у плазматичні, а також активувати резорбцію кістки. Цим, мабуть, і можна пояснити, чому при відносно сприятливому перебізі захворювання активність резорбтивного процесу в міжзубних альвеолярних структурах висока (Fujihashi K., Kono Y., Kiyono H., 1992; Fujihashi K., Beagley K.W., Kono Y et al., 1993;).
Враховуючи той факт, що ІЛ-6 є антагоністом ІЛ-1в, значиме і достовірне підвищення продукції цих цитокінів можна розглядати як компенсаторну реакцію, направлену на зниження рівня продукції прозапальних цитокінів, спробу збереження балансу в цитокіновій мережі.
Незначне підвищення вмісту ІЛ-4 у хворих з прогресуючим перебігом генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті 2 типу, на фоні різкого зниження СД4+ (до 27,7±0,6% при нормі 35,9±0,8%) і СД8+ (до 14,2±0,4% при нормі 21,8±0,6%) та зниження кількості В-лімфоцитів СД20+ (до 16,1±0,4% при нормі 19,6±0,5%) і рівня SIgA (до 0,37±0,02% при нормі 1,24±0,06%), свідчать про наявність у даних хворих імунодефіцитного стану по Th-1 і Th-2 типу.
При вивченні вмісту прозапальних цитокінів ІЛ-8 у сироватці крові хворих на генералізований пародонтит при цукровому діабеті 2 типу було виявлено значне підвищення його рівня при прогресуючому типі захворювання (більш ніж у 7,7 рази в порівняні з умовною нормою; в середньому вміст ИЛ-8 — 419,1 пг/мл), помірне (в 1,5 рази; в середньому — 82,3 пг/мл) при латентному типу перебігу патологічного процесу в пародонті. Це, можливо, вказує на визначну роль ІЛ-8 у прогресуванні генералізованого пародонтиту, як важливого ангіогенного фактору, сприяючого хемотаксису імунокомпетентних клітин до осередку запалення. До цього ж, ІЛ-8 є важливим ангіогенним фактором, що сприяє підсиленню васкуляризації, з якою пов’язують підвищення резорбтивного процесу в кісткових структурах (Bickel M., 1993; Gainet J., Chollet-Martin S., 1998).
При прогресуючому перебізі генералізованого пародонтиту у хворих на ЦД 2 типу зміни продукції ІЛ-10 були нижчими, ніж у пацієнтів з латентним проявом захворювання. Менше зниження продукції протизапального ІЛ-10 у хворих з латентним перебігом генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті і без нього допустимо розцінювати як компенсаторну реакцію у відповідь на підвищену продукцію ІЛ-1в, ІЛ-6, ІЛ-8.
Проведені нами дослідження ряду клінічних і патогенетичних особливостей генералізованого пародонтиту свідчать, що є як кількісні, так і якісні відмінності між латентним перебігом і прогресуючим перебігом захворювання. З імунологічної точки зору, на нашу думку, в механізмах формування прогресуючого генералізованого пародонтиту у хворих на ЦД 2 типу важливе значення має більш глибока імуносупресія як гуморального, так і клітинного (Th-1 і Th-2) імунітету і зрив адаптаційних імунологічних механізмів, у тому числі і протиінфекційного захисту.
Виявлені при аналізі цитокінового статусу зміни дозволяють визначити ряд ознак, характерних для Th-2 типу імунодефіциту, асоційованого з розвитком латентного перебігу генералізованого пародонтиту при ЦД 2 типу. До них відносяться: помірний сироватковий рівень ІЛ-1в, ІЛ-8, ФНП-б, високий вміст ІЛ-4, ІЛ-6 на фоні незначного зменшення продукції ІЛ-2.
Таким чином, перебіг генералізованого пародонтиту при ЦД 2 типу супроводжується значними змінами імунологічних показників; латентний перебіг супроводжується переважно гуморальною недостатністю, прогресуючий перебіг – порушенням клітинного і гуморального імунітету.
Проводячи аналіз змін ліпідного спектру сироватки крові у хворих на генералізований пародонтит при ЦД 2 типу, ми виявили, що дисліпідемія збільшується при прогресуючому перебігу захворювання. Якщо при латентному перебігу захворювання змінені тільки три параметри обміну ліпідів: ХС-ЛПНЩ, тригліцериди, індекс атерогенности, то при прогресуючому типі генералізованого пародонтиту змінені ще й показники ХС-ЛПВЩ і ХС-ЛПДНЩ.
Вміст холестерину в крові у хворих з латентним перебігом патологічного процесу в пародонті достовірно відрізняється від контролю (6,48±0,19 ммоль/л проти 4,09±0,26 ммоль/л; р
При латентному типі перебігу генералізованого пародонтиту при ЦД 2 типу рівень тригліцеридів склав: 2,4±0,22 ммоль/л, що достовірно вишче контролю (0,87±0,26 ммоль/л). В цій групі пацієнтів показники вмісту холестерину в ЛПНЩ значно збільшувались і в середньому склали 3,95±0,22 ммоль/л, що мало достовірну відмінність з групою здорових осіб (2,06±0,16 ммоль/л).
Індекс атерогенності також достовірно змінювався в сторону підвищення (відповідно: 4,09±0,26 ммоль/л проти 2,74±0,8 ммоль/л у здорових). У пацієнтів цієї групи хворих не виявлено значних відмінностей вмісту холестерину в ЛПВЩ і холестерину в ЛПДНЩ від контролю (відповідно: 1,02±0,06 ммоль/л і 0,60±0,03 ммоль/л проти 1,31±0,02 ммоль/л і 0,54±0,04 ммоль/л).
У хворих з прогресуючим проявом генералізованого пародонтиту при ЦД 2 типу відмічені виразні ознаки вторинної дисліпідемії. Це проявлялося більшим збільшенням вмісту в крові загального холестерину (8,8±0,2 ммоль/л), тригліцеридів (3,39±2,4 ммоль/л), холестерину ліпопротеїнів низької щільності (6,21±0,14 ммоль/л) і холестерину ліпопротеїнів дуже низької щільності (1,1±0,04 ммоль/л), індексу атерогенності (6,28±0,22 од) і зниженням холестерину ліпопротеїнів високої щільності (0,79±0,03 ммоль/л). Це зрушення вказує на відносне сповільнювання катаболізму атерогенних ліпопротеїнів і підвищений ступінь атерогенної небезпеки. Виявлені нами зміни стану ліпідного обміну у хворих на генералізований пародонтит при ЦД 2 типу, свідчать про виражені атерогенні властивості сироватки. Посилення дисліпідемії при прогресуючому типі генералізованого пародонтиту пояснюється тим, що даний варіант захворювання частіше реєструється у хворих на ЦД 2 типу субкомпенсованим і декомпенсованим перебігом. Наші дослідження погоджуються з літературними даними (Саланс Л., 1999), в яких показано, що при субкомпенсованому і декомпенсованому ЦД 2 типу має місце підсилення дисліпідемічних розладів.
Зміни спектру ліпідів плазми, які мають атерогенне направлення, у хворих на генералізований пародонтит при ЦД 2 типу, спричиняють негативну дію на ліпідний склад мембран, окислювальний метаболізм і функціональні параметри клітин крові, які мають самостійне значення у формуванні атерогенних змін судин, що приводить до порушення мікроциркуляторних процесів, у тому числі і в пародонті. Виявлені нами зміни ліпідів у всіх групах хворих на генералізований пародонтит при ЦД 2 типу слід розглядати як несприятливу ситуацію, що може підсилити перебіг патологічного процесу в пародонті.
Для одержання об’єктивних даних про те, що швидке прогресування деструкції кісткової тканини пародонту у хворих на генералізований пародонтит при ЦД 2 типу обумовлене негативним впливом основного захворювання, передбачалось з’ясувати, з одного боку характер змін біологічних маркерів резорбції, а з другого – показників кісткоутворення.
В результаті проведеного дослідження і аналізу одержаних результатів, у хворих на цукровий діабет 2 типу і латентний перебіг генералізованого пародонтиту, змін вмісту загального кальцію і фосфору в крові не виявлено. Середній рівень загального кальцію і фосфору в крові не відрізнявся від середнього значення в групі контролю (р>0,05). Рівень іонізованого кальцію у досліджуваних хворих достовірно знижений (1,0±0,02 ммоль/л при нормі 1,26±0,03 ммоль/л).
Характерним для латентного перебігу генералізованого пародонтиту при ЦД 2 типу було достовірне підвищення екскреції кальцію і фосфору з сечею, на що вказували підвищені коефіцієнти Са/Кр і Р/Кр порівняно з групою контролю (відповідно: 0,112±0,004 ммоль/л і 0,49±0,01 ммоль/л проти 0,08±0,003 ммоль/л і 0,44±0,02 ммоль/л). Як показало проведене дослідження, середній рівень кальцію, фосфору, іонізованого кальцію у пацієнтів з прогресуючим перебігом захворювання при ЦД 2 типу склали в цілому: 1,97±0,02 ммоль/л, 1,59±0,02 ммоль/ і 0,91±0,02 ммоль/л, відповідно, що достовірно відрізняється від нормальних показників і від показників у хворих з латентним перебігом генералізованого пародонтиту.
продолжение
--PAGE_BREAK--Середні показники кальціемії і фосфатемії, а також кількість виведення із сечею кальцію і фосфору виявились достовірно більш високими, ніж у хворих з латентним перебігом патологічного процесу в пародонті (0,124±0,006 ммоль/л і 0,57±0,02 ммоль/л).
Одержані дані свідчать про більш глибоке порушення кальцій-фосфорного обміну у хворих з прогресуючим типом генералізованого пародонтиту при ЦД 2 типу, ніж при латентному типі перебігу захворювання. Наведені зміни рівня Са2+ і коефіцієнтів Са/Кр і Р/Кр, викликані цукровим діабетом 2 типу, можуть опосередковано свідчити про посилення резорбтивного процесу в альвеолярній кістці. Ці дані співпадають з думкою тих авторів, які вважають, що підвищена екскреція кальцію і фосфору з сечею повинна насторожувати відносно можливого розвитку активного прояву остеопоротичного процесу в кісткових тканинах у хворих на цукровий діабет 2 типу, особливо, що страждають на генералізований пародонтит.
Для більш глибокого розуміння механізмів порушення кальцій-фосфорного обміну у хворих на генералізований пародонтит при ЦД 2 типу, ми проаналізували характер екскреції паратгормону, що регулює кальцій-фосфорний обмін. Його високий рівень реєстрували, як правило, у хворих з прогресуючим перебігом патологічного процесу в пародонті (в середньому: 23,8±0,7 МЕд/л при нормі 12,9±2,1 МЕд/л), помірний – при латентному типі перебігу (в середньому: 18,1±1,3 МЕд/л).
Нами встановлений прямий кореляційний зв’язок між екскрецією кальцію і фосфору та рівнем паратгормона в сироватці крові (r=62; p
Для дослідження стану кісткового формування ми визначили активність загальної фосфатази, екскрецію оксипроліну з сечею по відношенню до рівню креатинину і рівень остеокальцина в сироватці крові.
Середні показники остеокальцина, незалежно від типу перебігу генералізованого пародонтиту, виходили за межі норми (122,4±0,8 МЕд/л), причому його рівень значно знижувався у хворих з прогресуючим генералізованим пародонтитом (в середньому до 16,1±0,9 МЕд/л; р
У хворих на генералізований пародонтит при ЦД 2 типу екскреція оксипроліну з сечею, була достовірно вищою за його параметри у групі співставлення і здорових. Відмічено збільшення екскреції оксипроліну з сечею у хворих з прогресуючим перебігом генералізованого пародонтиту в 1,3 рази порівняно з такою у пацієнтів з латентним проявом захворювання (відповідно: 1,64±0,08 од. і 1,26±0,09 од., проти – 0,77±0,12 од. у осіб групи співставлення і здорових – 0,68±0,2 од.).
Зниження рівня остеокальцина і підвищення екскреції оксипроліну з сечею співпадають з результатами індексу активності остеопорозу. Найбільш значиме і достовірне зниження його рівня у крові реєструвалось у хворих з високою активністю остеопоротичного процесу в міжзубних альвеолярних перегородках, помірне – при наявності малоактивних осередків остеопорозу в альвеолярній кістці. Одержані результати співпадають з літературними даними про те, що рівень вмісту в крові остеокальцину чітко відображає напруження кісткоутворення, а екскреція оксипроліну з сечею – інтенсивність кісткової резорбції (Vaes G., 1988; Чечурин Р.Е., Аметов А.С., 1998).
При аналізі активності лужної фосфатази у хворих на генералізований пародонтит при ЦД 2 типу виявлено, що її активність в крові декілька підвищена (в межах рівня здорових осіб). Причому у хворих з латентним перебігом генералізованого пародонтиту збільшення активності лужної фосфатази було більш помітним, ніж у пацієнтів з прогресуючим патологічним процесом у пародонті (відповідно: 71,7±1,1 МЕд/л і 62,8±0,9 МЕд/л, при нормі 54,8±0,6 МЕд/л). Вочевидь, підвищення активності лужної фосфатази у хворих на генералізований пародонтит при ЦД-2 типу не є інформативним тестом стану кісткової регенерації внаслідок наявності у пацієнтів ряду загальних ускладнень, які впливають на цей показник, оскільки основне захворювання часто супроводжується недіагностованими порушеннями функції печінки.
Таким чином, узагальнений аналіз стану метаболізму кісткової тканини і її ремоделювання у хворих на генералізований пародонтит при ЦД 2 типу надав можливість встановити, що деструктивний процес кісткових структур пародонту при латентному типі перебігу захворювання обумовлений перевагою резорбції над адекватністю механізмів кісткоутворення, а при прогресуючому типі перебігу захворювання – високою інтенсивністю резорбції кісткової тканини і вираженим пригніченням кісткової регенерації.
Багатопланові клінічні, рентгенологічні, мікробіологічні, імунологічні і біохімічні результати досліджень дозволили створити і теоретично обґрунтувати необхідні методологічні підходи комплексного лікування генералізованого пародонтиту у хворих на цукровий діабет 2 типу. Вибір індивідуального лікування базувався з урахуванням виявлених особливостей етіологічних факторів і патогенезу клінічних типів прояву захворювання, які визначалися у кожного конкретного пацієнта.
Концептуальна схема лікування латентного перебігу генералізованого пародонтиту у хворих на ЦД 2 типу (рис.1) включала наступну етіотропну і патогенетично обґрунтовану комплексну терапію. Пацієнтам цієї групи, для усунення виявленого аеробного дисбіозу пародонтальних тканин застосовували хлоргексідину-біглюконат у комбінації з локальною озонотерапією або лазеротерапією. Обґрунтуванням до застосування перелічених засобів слугувала встановлена висока чутливість аеробних мікроорганізмів до даного впливу. Для відновлення нормобіозу пародонтальної еконіші був застосований А-бактерин.
З урахуванням літературних даних, що інтерфероногенні препарати найбільш показані і ефективні при імунодефіцитних станах Th-2 типу, в якості імунокоригуючої терапії при комплексному лікуванні латентного перебігу генералізованого пародонтиту був вибраний реаферон. Препарат призначався за загальноприйнятою схемою (Сучко О.Н., Зорян Е.В., Цвєткова М.С. и соавт., 1998).
Домінування у хворих з латентним перебігом генералізованого пародонтиту при ЦД 2 типу резорбтивних процесів і малозміненого кісткоутворення в кісткових структурах пародонту послужило основою до введення в схему комплексного лікування препарату Кальцій -Д3 -Нікомед.
Виявлені у хворих з латентним перебігом генералізованого пародонтиту зміни в ліпідному спектрі плазми крові, які мають атерогенне направлення, були підставою для включення в комплексну терапію цього типу захворювання, гіполіпідемічного препарату – симвастину. Більш глибокі дисбіотичні розлади, що сформувалися при імунодефіцитному стані Th-1 і Th-2 типу, наявність порушення кісткового метаболізму і ремоделювання, а також превалювання в ліпідному спектрі агресивних фракцій ліпідів у хворих з прогресуючим генералізованим пародонтитом при ЦД 2 типу потребували створення науково-обгрунтованої схеми комплексної терапії для цієї категорії хворих (рис.2).
Для елімінації аеробної і анаеробної мікрофлори з пародонтальної еконіші, після визначення її чутливості до ряду антибактеріальних препаратів вибрано антибіотик амоксиклав.
Встановлені розлади в імунному статусі хворих з прогресуючим перебігом генералізованого пародонтиту при ЦД 2 типу, обумовлювали необхідність включення в схему лікування цих пацієнтів імуномодулятора, який би одночасно здійснював корегуючу дію на гуморальні і клітинні імунні реакції, а також на ліквідацію дисбалансу в цитокіновому профілі. За своїми фармакокінетичними властивостями таким імуномоделюючим препаратом, судячи за літературними даними, є поліоксидоній (Некрасов А.В., Пучкова Н.Г., Иванова А.С., 2001; Бондаренко М.О., Мустафеев М.Ш., 2006).
В комплексній схемі лікування хворих з прогресуючим генералізованим пародонтитом при ЦД 2 типу для ліквідації розладів процесів кісткового метаболізму і ремоделювання був використаний комплекс остеотропних препаратів – альфакальцидол і остеогенон.
Гіполіпідемічна терапія проводилась препаратом флувастин.
Вивчення ефективності запропонованої схеми етіотропної і патогенетичної терапії латентного перебігу генералізованого пародонтиту при ЦД 2 типу проведено у 52 хворих, які були розділені на 2 групи: I група (26 хворих) одержувала традиційну комплексну терапію; II група (26 хворих) лікувалась за розробленою нами методикою.
Результати проведеного лікування оцінювали за змінами клінічних ознак, пародонтальних проб та індексів і обов’язковим рентгенологічним обстеженням у віддаленні строки після завершення комплексної терапії.
Одночасно з клініко-рентгенологічним обстеженням проводили цілеспрямовані мікробіологічні, імунологічні і біохімічні дослідження.
Результати лікування обчислювали в найближчі строки після закінчення курсу терапії – до 3-х місяців, а також через 12 місяців і більше.
Аналіз найближчих результатів показав, що застосування розробленої схеми комплексної терапії у хворих з латентним перебігом генералізованого пародонтиту при ЦД 2 типу забезпечило ліквідацію запального процесу в пародонті у 92,3% випадках. У хворих, які отримували традиційну терапію, зникнення ознак запалення відмічалось у меншої кількості осіб (у 53,8%) і в більш пізніші строки (> на 3-4 доби).
Після проведення комплексної терапії за розробленою методикою у хворих з латентним перебігом генералізованого пародонтиту поряд з позитивними клінічними результатами досягалась більш повна нормалізація біоценозу пародонтальних тканин, показників місцевого імунітету, Т-лімфоцитів, їх субпопуляцій, продукції цитокінів, процесів метаболізму кісткової тканини і обміну ліпідів, ніж у пацієнтів, що лікувались традиційним методом.
Оцінка ефективності розробленого методу комплексного лікування прогресуючого генералізованого пародонтиту у хворих на ЦД 2 типу проведена у 52 осіб, що були розділені на дві групи, які суттєво не відрізнялись за віком, тривалістю і тяжкістю основного захворювання та мали однаковий ступінь прогресуючого генералізованого пародонтиту.
Пацієнти I групи (26 осіб) отримували комплекс лікувальних заходів, який проводився в II групі хворих з латентним перебігом генералізованого пародонтиту при ЦД 2 типу (група співставлення).
В II групу входили хворі (26 осіб), що лікувались за розробленою нами методикою.
Відсутність ознак запалення по завершенні лікування відмічена у 22 (84,6%) пацієнтів II групи. В групі співставлення ліквідація запалення після лікування реєструвалась у 46,2% відпадках, покращення виявлено у такої ж кількості хворих з прогресуючим генералізованим пародонтитом при ЦД 2 типу.
Під впливом етіотропної і патогенетичної терапії у хворих з прогресуючим генералізованим пародонтитом показники індексу кровоточивості, РМА, проби Шиллера-Писарєва нормалізувались у 22 (84,6%) обстежених, достовірно і значимо зменшились у 4 (15,4%) хворих II групи.
У хворих групи співставлення реєструвались нормальні показники у 12 (46,2%) обстежених; значиме зниження – у 12 (46,2%); без позитивної динаміки – у 2 (7,7%) хворих.
В результаті проведеної терапії, під впливом розробленого лікувального комплексу, досягалась не тільки ліквідація запального процесу в пародонті, а й більш повне і у більшої кількості осіб відновлення індивідуальних лабораторних параметрів, ніж у осіб групи співставлення. Так, нормалізація показників біоценозу, пародонтального комплексу, гуморального і клітинного імунітету, процесів кісткового метаболізму, ліпідів крові по завершенні лікування у хворих основної групи реєструвалась у 84,6% хворих і тільки у 38,5% пацієнтів групи співставлення.
Для зручності проведення аналізу віддалених результатів комплексного лікування генералізованого пародонтиту, асоційованого ЦД 2 типу, останні пацієнти були розділені на три групи. В першу групу включали всіх пацієнтів (21 особа) з латентним перебігом захворювання, які одержували патогенетичну комплексну терапію за розробленою нами методикою, другу групу склали хворі (12 осіб) з прогресуючим проявом патологічного процесу в пародонті, які лікувались за аналогічним методом, третю групу склали хворі з прогресуючим перебігом генералізованого пародонтиту (24 особи), яким проводилось лікування за запропонованою нами схемою.
Як показали наші дослідження, застосування розроблених комплексів патогенетичної терапії забезпечило у віддаленні строки спостереження клініко-рентгенологічну стабілізацію у більшості пролікованих хворих. В першій групі стійкі результати зареєстровані у 90,5% хворих, в третій – у 83,3% хворих і тільки у 33,3% хворих другої групи.
Перевага застосування розроблених концептуальних схем диференційованого комплексного лікування латентного і прогресуючого перебігу генералізованого пародонтиту у хворих на цукровий діабет 2 типу, підтверджувалась проведеними у віддаленні строки лабораторними дослідженнями. Одержані дані переконливо свідчили, що запропоновані методи комплексного лікування здатні не тільки скорегувати до рівня норми або значно покращити показники мікробіоценозу пародонтальных тканин, усунути вторинний імунодефіцит і розлади стану кісткового метаболізму і ліпідного спектру крові, а й, що особливо важливо, забезпечити їх стабілізацію на тривалий період.
Віддаленні результати лікування у хворих з різними типами перебігу генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті 2 типу, чітко погоджувались з даними мікробіологічного, біохімічного і імунологічного дослідження.
Виникнення рецидиву або обтяження клінічного стану тканин пародонту співпало за часом з поверненням показників імунітету до вихідного рівня, або до їх погіршення.
Найбільш значимим прогностичним критерієм формування імунодефіцитних станів після лікування у хворих на генералізований пародонтит при ЦД-2 типу були високі рівні вмісту в крові міжклітинної молекули адгезії (СД54+), концентрації ІЛ-1в у змішаній слині.
Було встановлено, що помірний ріст рівня sICAM і продукції ІЛ-1в у період клінічного благополуччя обумовлює появу симптомокомплексу латентного перебігу генералізованого пародонтиту, а високі цифри цих показників – формування симптомів прогресуючого перебігу захворювання.
Розроблена концепція диференційованої комплексної терапії генералізованого пародонтиту при цукровому діабеті 2 типу, з застосуванням системного багатофакторного аналізу, може бути основою пріоритетного методологічного підходу до обґрунтування нових терапевтичних заходів лікування цього захворювання.
Розроблені, з урахуванням вищезазначеного, лікувальні комплекси дозволили досягти значної ефективності лікування як за найближчими, так і за віддаленими результатами комплексної терапії у хворих на генералізований пародонтит при цукровому діабеті 2 типу.
ВИСНОВКИ
У дисертаційній роботі наведено теоретичне обґрунтування і нове вирішення наукової проблеми вивчення виникнення та особливостей розвитку генералізованого пародонтиту у хворих на цукровий діабет 2 типу, підвищення ефективності лікування захворювання шляхом розробки патогенетично обґрунтованих диференційованих методів терапії. Відповідно до завдань досліджень і одержаними результатами ми дійшли таких висновків:
1. Генералізований пародонтит у хворих на цукровий діабет 2 типу характеризується клініко-рентгенологічною неоднорідністю і представлений латентно-перебігаючим і прогресуючим перебігом. Встановлена чітка залежність між клінічними і рентгенологічними проявами патологічного процесу в пародонті та тяжкістю основного захворювання лише у хворих з компенсованою і декомпенсованою формами і відсутність такої при субкомпенсованій формі цукрового діабету 2 типу.
2. Структура мікроорганізмів пародонтальных тканин визначає клініко-лабораторні особливості перебігу генералізованого пародонтиту у хворих на цукровий діабет 2 типу. Виявлено, що пріоритетними етіологічними факторами розвитку латентно-перебігаючого типу захворювання є аеробна умовно-патогенна мікрофлора, прогресуючого перебігу – змішана аеробно-анаеробна інфекція. Частота і колонізаційна здатність вказаних бактерій збільшується на низькому фоні індегентних мікроорганізмів — лактобацил, біфідобацил і str. viridans.
3. Зміни кількісного та якісного складу мікробіоценозу пародонтальних тканин асоційовані із змінами в імунній системі пацієнтів. Імунна відповідь у хворих з латентно-перебігаючим типом захворювання характеризується помірним супресорним направленням Т-клітинної ланки, підвищенням цитостатичної активності NK-клітин, зниженою фагоцитарною активністю клітин крові і вираженою депресією локального гуморального імунітету. Ведуча патогенетична роль у розвитку прогресуючого варіанту генералізованого пародонтиту при ЦД 2 типу належить сформованому стійкому і значному вторинному імунодефіциту, зміненому процесу апоптоза клітин.
продолжение
--PAGE_BREAK--