--PAGE_BREAK--За даними КТ та МРТ об’єм основної маси пухлини визначали розрахунковим шляхом згідно формули , де V – об’єм основної маси (вогнища) пухлини; -3,14; А, В, С – найбільші діаметри на трьох КТ, МРТ — сканах (Педаченко Е.Г., Федірко В.О., 1997).
Проводився клініко-патогенетичний аналіз 401 випадку захворювання (вивчались механізми формування внутрішньочерепної гіпертензії, вогнищевих та загальних психоневрологічних симптомів) на ГЛКЛ, застосовуючи методи математичного моделювання (Бейли Н. 1970., Погорелов О.В., 1998., Болтянський В.Г. 1977., Гайдман Б.П., 2001) залежно від топографо-анатомічних особливостей лобово-кальозної ділянки та суміжних ФВЗ великого мозку (Стельмасяк М. 1956, Синельников Р.Д. 1963, Лужа Д. 1973, Seeger W. 1978, Роен Й.В. 2003.), патогенетичного значення розміщення основної маси гліоми і поширення її на прилеглі медіанні та парамедіанні відділи великого мозку, виділили чотири основні клініко-патогенетичних топографо-анатомічних варіанти (ТАВ) лобово-кальозних гліом:
• Кальозно-латеральний ТАВ – 50,62% випадків (n=203);
• Кальозно-передньо-базальний ТАВ – 25,94% випадків (n=104);
• Кальозно-медіальний ТАВ – 8,23% випадків (n=33);
• Кальозно-прецентральний ТАВ – 15,21% (n=61);
Групою контролю достовірності виділення топографо-анатомічних варіантів методом побудови топографічних трикутників стала група хворих кількістю 100 спостережень з непухлинними захворюваннями центральної нервової системи та станами клінічної норми, при яких лобово-кальозна ділянка та суміжні з нею структури великого мозку відповідали варіантам топографо-анатомічної норми.
Експертна оцінка якості життя хворих з гліомами лобово-кальозної ділянки проводилася згідно прийнятих стандартів ВООЗ. В основу даної оцінки покладено поняття якості життя, визначене ВООЗ як «сприйняття індивідуумом свого становища в житті в контексті культури і системи моральних цінностей, в яких індивід живе, в зв’язку з цілями, очікуваннями, стандартами та інтересами даного індивідуума» (Bouffet E., Mornexx F., Jouvet A., 1997, American Academy of Physical Medicine and Rehabilitation and Association of Academic Physiatrists, 1985). В структурі якості життя хворого ми розглядали його самопочуття, почуття задоволення, соціальне та фізичне функціонування.
Оцінку якості життя хворих, які знаходились на лікуванні в ІНХ з 1986 по 2004 рік, ми вивчали при ретроспективному аналізі історій хвороб, де на основі анамнезу хвороби, анамнезу життя, скарг пацієнта та клініко-інструментального дослідження встановлювали інтегральний показник якості життя (Begner M.,1989). Хворі, які зверталися в ІНХ з 2004 рік по 2006 рік включно, оцінювалися нами безпосередньо під час консультації та первинного огляду.
Імунологічні дослідження хворих проводили з використанням наступних імунологічних методів: проточної цитофлюориметрії, морфологічного способу виявлення бластних форм в реакціях бласттрансформації з фетогемаглютиніном, основним білком мієліну, декстараном, реакцій спонтанної та антитіло-залежної цитотоксичності з еритроцитами півня, методу Манчіні (реакції преципітації в гелі чи агарі), імуноферментних методів зі стандартними наборами моноклональних антитіл до тих чи інших цитокінів виробництва Вектор «Бест» (Новосибірськ).
Патогістологічні дослідження зразків тканини гліоми, отриманих в результаті оперативного втручання, проводилися у відділенні патоморфології згідно із загальноприйнятою методологією. Морфологічні дослідження включали макроскопічні, макромікроскопічні та мікроскопічні методи.
Патоморфологічні та аутоптичні дослідження (враховувався топографо-анатомічний варіант лобово-кальозних гліом та їх гістоструктура) включали аналіз ушкодження структур мозку (поширеність пухлини), наявності церебральних геморагічних, ішемічно-набрякових, дислокаційних ускладнень, основну причину смерті та інші параметри.
Враховуючи існуючі положення про те, що основним методом лікування ГЛКЛ, як і інших гліальних пухлин супратенторіальної локалізації є хірургічний, нами було розділено досліджувану вибірку залежно від його використання на наступні групи:
1. Група хворих — I — «Протипокази до оперативного втручання» — 11% випадків;
2. Група хворих — II — «Паліативні операції» — 4% випадків;
3. Група хворих — III — «Операції різного ступеня радикальності» — 85% випадків.
Ступінь радикальності виконаних операцій оцінювався на основі модифікаційної шкали радикальності операцій, запропонованій Healy у 1991 році, та згідно існуючих критеріїв: А. — Візуально повне видалення; В. — Субтотальне видалення; С. — Часткове (парціальне) видалення; D. – Біопсія:
За ступенем об’єму видалення ГЛКЛ всі оперативні вручання було розділено на:
1. Операції візуально повного та субтотального видалення (умовно радикальні операції);
2. Операції часткового видалення та біопсія (нерадикальні операції).
Статистичний аналіз досліджень проводили відповідно методологічних вимог до статистичних методів і підходів, прийнятих в 1998 році на Міжнародному конгресі по гармонізації статистики клінічних досліджень. Статистична обробка матеріалів дисертації проводилася на персональному комп’ютері, за допомогою ліцензійного програмного забезпечення Excel 2003 і Biostat 3.03, в середовищі Windows XP Professional. Описова статистика (вибіркове середнє арифметичне, мода і медіана, стандартне відхилення, стандартна похибка тощо) визначались за загальноприйнятими методиками (Glantz S., Slinker B.,1990.)
Для описання статистичної значимості отриманих результатів також використовували критерії значимості (критерій — F) (дисперсійний аналіз).
З метою визначення достовірності впливу одних даних на інші використали точний критерій Фішера (односторонній) з поправкою на непереривистість Йєйтса. Нульова гіпотеза при ньому полягала в тому, що між лікуванням та його наслідком немає ніякого зв’язку.
Для статистичного аналізу віддалених результатів лікування використовували поняття показника виживання і представлення даних в вигляді таблиць і кривих відносного виживання (С. Гланц, 1999; В.И. Сергиенко, И.Б. Бондарева, 2000).
При побудові таблиць виживання, для урахування вибуття пацієнтів з дослідження, ми використовували моментний метод Каплана-Мейера. Для кожної точки на кривій за формулою Грінвуда (D. Collet, 1994), визначали стандартну похибку показника виживання.
Для порівняння кривих відносного виживання, побудованих моментальним методом, використовували лонгранговий критерій. Для перевірки лонгрангового критерію для кожного моменту часу в таблиці виживання розраховували очікуване число померлих по обох таблицях сумісно. При цьому визначали можливий відсоток смертності по двох групах разом при умові вірності нульової гіпотези. Критерій перевіряли за ступенем близькості реальних значень в таблиці виживання до очікуваних, оцінених, при умові дотримання нульової гіпотези.
РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ
При всіх ТАВ лобово-кальозних гліомах середня тривалість захворювання більшості пацієнтів на момент первинного звернення (госпіталізації) становила від одного до шести місяців.
Гліоми кальозно-латерального, кальозно-передньо-базального, кальозно-прецентрального ТАВ переважно були низькодиференційованими. Високодиференційовані гліоми переважали лише при кальозно-медіальному ТАВ.
Серед гліом всіх чотирьох ТАВ переважали астроцитоми та гліобластоми.
Щодо типів клінічного перебігу захворювання у хворих з ГЛКЛ нами виявлені наступні: 1. Гіпертензивний (54,61%, n=219);2. Епілептиформний (25,43%, n=102);3. Судинний (7,48%, n=30);4. Змішаний (епілептиформний + гіпертензивний) (12,47%, n=50).
Серед найтиповіших синдромів, які супроводжували гліоми лобово-кальозної локалізації, були наступні: 1.Психоорганічний синдром (51,37% випадків); 2. Гіпертензійний синдром (93% випадків); 3. Синдром рухових порушень (24,19% випадків); 4. Дислокаційний синдром (18,2% випадків).
Дані синдроми мали різний характер прояву у конкретних хворих, відображаючи стадії пухлинної хвороби і стан компенсаторних систем (можливостей) мозку. Яскравий клінічний прояв усіх чотирьох синдромів на момент первинного огляду пацієнтів був негативним прогностичним критерієм відносно ефективності лікування та тривалості життя пацієнта.
ЗМІНИ ІМУНОЛОГІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ У ХВОРИХ З ЛОБОВО-КАЛЬОЗНИМИ ГЛІОМАМИ
Показники основних популяцій лімфоцитів (ОПЛ) при кальозно-латеральних гліомах характеризувались активацією клітинного імунітету через підвищення кількості ефекторних клітин. Причому, при гліомах ІІ ст.ан. кількість ефекторних клітин достовірно вища ніж при гліомах ІІІ-ІV ст.ан., що найбільш наближено до фізіологічної імунної відповіді на антигени трансформованих клітин, яка реалізується через антигенпрезентуючі клітини, та антигени головного комплексу гістосумісності (ГКГС) І типу. При гліомах ІІІ-ІV ст.ан встановлено достовірне підвищення кількості цитотоксичних NK та збільшення кількості В-лімфоцитів, що свідчить про дисбаланс в системі клітинного імунітету.
Показники ОПЛ при кальозно-медіальних гліомах як і при першому ТАВ, також характеризувались підвищенням кількості ефекторних клітин. Проте показники цитотоксичної активності Т-клітин як при гліомах ІІ ст.ан., так і при гліомах ІІІ-ІV ст.ан. достовірно між собою не відрізнялися (при б=0,05 F > F критичне). Лише при гліомах ІІІ-ІV ст.ан. встановлене достовірне підвищення кількості цитотоксичних природних кіллерів (NK) та аналогічне збільшення кількості В- лімфоцитів.
Показники ОПЛ при кальозно-передньо-базальних гліомах характеризуються активацією клітинного імунітету через підвищення кількості ефекторних клітин. Кількість ефекторних клітин при гліомах ІІ ст.ан. достовірно вища. Однак при цьому ТАВ у хворих з гліомами ІІ ст.ан достовірно вищі показники і кількості цитотоксичних NK та В-лімфоцитів. При гліомах ІІІ-ІV ст.ан в даному випадку вже чітко відмічаються всі ознаки недостатності клітинної ланки імунітету.
Якщо при перших двох ТАВ лобово-кальозних гліом ІІІ-ІV ст.ан, помітні прояви компенсації змін ефекторних функцій Т-клітин через активацію інших субпопуляцій лімфоцитів, то з на наближенням зони ураження до діенцефальних структур стають особливо помітні риси імунодефіциту.
На нашу думку це зумовлено тим, що при гліомах ІІІ-ІV ст.ан, які топографічно розміщуються поблизу діенцефальних структур (у випадку кальозно-передньо-базальних гліом), при всіх рівних умовах з іншими топографічними варіантами гліом, дизадаптуючий та дезорганізуючий вплив на гіпоталамо-гіпофізарний комплекс значно переважає.
Показники ОПЛ при кальозно-прецентральних гліомах свідчили про збільшення кількості ефекторних клітин, зростання кількості цитотоксичних NK та В- лімфоцитів.
Аналіз факторів доімунної резистентності (дослідження макрофагів, нейтрофілів), продемонстрував, що при гліомах ІІІ-ІV ст.ан будь-якого ТАВ на фоні Т-клітинного імунодефіциту, кількість нейтрофілів, макрофагів у порівнянні як з групою контролю, так із гліомами ІІ ст.ан достовірно зростає.
Для кальозно-латеральних, кальозно-медіальних, кальозно-прецентральних гліом у порівнянні з групою контролю встановлено достовірне зниження проліферативної активності на В-клітинні та Т-клітинні мітогени. Причому проліферативна активність достовірно нижча в групах з гліомами ІІІ-ІV ст.ан., що свідчить не лише про кількісні, але й функціональні зміни в лімфоцитах.
При кальозно-передньо-базальних гліомах виявлено, що показники проліферативної активності лімфоцитів найнижчі. Проте в групі з гліомами ІІІ-ІV ст.ан. у порівнянні з гліомами ІІ ст.ан. виявлено компенсаторні механізми за рахунок високої проліферативної активності В-лімфоцитів та простагландин-залежної проліферації.
Рівень та виразність цих порушень, перш за все, визначається впливом гліоми на діенцефальні структури мозку, а потім і гістобіологічними властивостями пухлини.
Рівень імуноглобулінів класів M, G, A у хворих з лобово-кальозними гліомами різного ступеня анаплазії при різних ТАВ достовірно не відрізнявся від групи контролю та характеризувався варіантами клінічної норми.
Достовірної різниці в секреції досліджуваних цитокінів залежно від топографо-анатомічних варіантів лобово-кальозних гліом ІІ ст.ан ми не виявили.
Найбільших змін рівня цитокінів ми виявили саме при лобово-кальозних гліомах ІІІ-ІV ст.ан. (рівень INF-г перевищує значення в групі контролю та нормативні показники в 5-10 разів, що в певній мірі корелює із показниками клітинного імунітету).
Вищеописані зміни клітинного та гуморального імунітету при лобово-кальозних гліомах різних ТАВ свідчать про те, що локалізаційні особливості даної групи гліом поряд з їх гістобіологічними особливостями передбачають доцільність проведення імунологічних досліджень у хворих до операції та необхідність подальшої імунокорекції в післяопераційному періоді.
ХІРУРГІЧНЕ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ З ГЛІОМАМИ ЛОБОВО-КАЛЬОЗНОЇ ЛОКАЛІЗАЦІЇ
За період з 1986 року по 2006 рік включно, більшість оперативних втручань з приводу ГЛКЛ становлять операції візуально-повного та субтотального видалення. Кількість таких операцій в останньому десятиріччі порівняно з попереднім аналогічним періодом зросла в 1,5 рази.
Серед досліджуваних хворих оперативні втручання різного ступеня радикальності проведено в 339 пацієнтів. Паліативні операції виконано у 16 хворих. 46 хворим виставлені протипокази до оперативного втручання.
Формування показів та протипоказів до оперативного втручання, вибір хірургічної тактики до хворих, які були госпіталізовані в нейроонкологічну клініку з 2004 по 2006 роки включно (період планування теми, мети, протоколу дослідження та його виконання), ми проводили, керуючись наступними тактичними завданнями:
1. Максимальне видалення гліоми з урахуванням її ТАВ, поширеності й гістобіологічних властивостей, передбачених на основі інтраскопічних методів діагностики.
2. Ліквідація внутрішньочерепної гіпертензії й порушень ліквородинаміки.
3. Збереження функціонально-важливих зон мозку та магістральних артерій, вен.
4.Оптимізація умов для наступної променевої та хіміотерапії, включаючи забезпечення швидкого загоєння операційної рани та профілактику гнійно-запальних та геморрагічних ускладнень.
5. Підвищення якості життя хворого.
6. Визначення гістобіологічних властивостей гліоми та вибір адьювантних методів лікування.
У всіх оперованих хворих на ГЛКЛ, виконувалася кістково-пластична трепанація черепа. У 69% випадків формувався вільний кістковий клапоть.
Технічна оснащеність передбачала наявність мікрохірургічного інструментарю, світло-волоконної бінокулярної оптики.
Питання доступу до пухлини вирішували з урахуванням їх ТАВ.
В ідентифікації функціонально збережених, неуражених пухлиною структур мозку, опиралися на візуальний (бінокулярні лінзи) контроль при поетапних мікрохірургічних діях.
У випадку невпевненості, що вдалося дійти до незміненої речовини мозку по всіх стінках операційної рани, об’єм видалення гліоми кваліфікували як «субтотальний», але саме оперативне втручання відносили до категорії умовно радикальних. У інших випадках – йшла мова про часткове видалення, біопсію при яких операції класифікували як нерадикальні.
При кальозно-латеральних гліомах у більшості виконані умовно радикальні операції.
При решті ТАВ лобово-кальозних гліом – кількість проведених умовно радикальних та нерадикальних операцій майже однакова, достеменної різниці при їх статистичній обробці не отримано.
Достеменно встановлено, що однакові гістологічні особливості гліом, ступінь їх анаплазії, вибраний доопераційний діагностичний алгоритм рівноцінно зустрічались при умовно радикальних та нерадикальних операціях.
При всіх однакових умовах (доопераційний діагностичний алгоритм, ТАВ, гістологічні особливості, ступінь анаплазії, використання хірургічної техніки) умовно радикальні операції проводилися переважно у випадках, де оцінка якості життя хворого на момент госпіталізації становила не менше 60 балів за шкалою Карновського.
продолжение
--PAGE_BREAK--Основним методом видалення ГЛКЛ усіх чотирьох ТАВ був мікрохірургічний метод.
У 8,25% (n=28) випадків мікрохірургічний метод операцій при лобово-кальозних гліомах доповнювався сучасними хірургічними технологіями такими, як ультразвукова аспірація (УЗА) та кріогенними технологіями (КРТ).
ХІРУРГІЧНА ТАКТИКА ВИДАЛЕННЯ ЛОБОВО-КАЛЬОЗНИХ ГЛІОМ ЗАЛЕЖНО ВІД ТАВ ЇХ РОЗМІЩЕННЯ
Нами вироблена наступна тактика хірургічного лікування ГЛКЛ в залежності від їх ТАВ, яка включає спільні аспекти хірургічних маніпуляцій та їх особливості при конкретному варіанті розташування лобово-кальозної гліоми.
1. Спільні стратегічні аспекти:
1.1. Провести розмітку зони запланованих доступів на поверхню шкіри голови, із зображенням основних мозкових орієнтирів згідно схеми Кронлейна.
1.2. При шкірно-апоневротичних доступах намагатися зберегти основні судинно-нервові пучки лобової та лобово-скроневої ділянок.
1.3. Виконання тільки кістково-пластичної трепанації черепа з формуванням вільного кісткового клаптя.
1.4. П- подібний розтин ТМО та фіксація ТМО до країв трепанаційного вікна.
1.5. Резекція кори. Площа резекції повинна забезпечити відсутність карнізоподібного нависання верхніх шарів рани в напрямку до її дна, постійний візуальний контроль усіх стінок операційної рани, відповідність «коркових» воріт рани, глибини та ширини раньового каналу, площі дна рани об’ємам видалених фрагментів та пухлинного вогнища в цілому.
1.6. Мікрохірургічний метод операції з поєднанням сучасних хірургічних технологій (УЗА, КРТ).
1.7. Постійний контроль траєкторій хірургічних маніпуляцій в глибині рани.
1.8. Поетапна орієнтація в топографо-анатомічному розміщенні оперативного доступу (мозкової рани та її співвідношенні з оточуючими серединними структурами, магістральними судинами) на фоні прогредієнтного зменшення внутрішньочерепної гіпертензії та наростання зони внутрішньої декомпресії (зони різко зниженого тиску).
1.9. Створення поренцефалії потребує, при можливості, її усунення шляхом пластики дефекту стінки бокового шлуночка.
1.10. Ефективний поетапний та кінцевий гемостаз.
1.11. Використання сучасних місцевих гемостатиків у критичних зонах мозку.
1.12. Герметичне ушивання ТМО, фіксація кісткового клаптя до країв трепанаційного вікна, чітка репозиція та дозоване ушивання м’яких тканин.
2. Особливі стратегічні аспекти при різних ТАВ:
2.1. Кальозно-латеральний ТАВ
2.1.1. Резекція кори в ділянці передньо-середніх, середніх відділів, середньої лобової та середніх відділів нижньої лобової закруток. Заглиблення операційного поля по ходу волокон променистості мозолястого тіла а також верхнього повздовжнього жмутка.
2.1.2. Основна маса пухлини розміщується в межах лобової частки. В напрямку коліна мозолястого тіла її об’єм поступово зменшується, хоч геометрія росту гліоми неправильна. Можливе проростання на протилежний бік.
Видалення гліоми в напрямку до коліна мозолястого тіла повинно враховувати два критичних моменти: а) збереження закруток острівця; б) збереження початкових відділів середньо-мозкової артерії та лентикуло-стріарних артерій.
Розтин стінки переднього рога є контрольним етапом видалення пухлин, та можливим показником радикальності і топографічним орієнтиром.
При наявності залишків гліоми в коліні мозолястого тіла (протилежної гемісфери) та ознаках ураження прозорої перетинки чи головки хвостатого ядра (зі свого боку) на даному етапі операції видалення пухлини рекомендуємо припинити і класифікувати його як субтотальне.
Критичним моментом даного етапу є:
а) збереження перикальозної артерії та її великих гілок;
б) неприпустимість альтерації головки хвостатого ядра при хірургічних маніпуляціях на передньо-латеральному відділі коліна мозолястого тіла.
При візуальній відсутності залишків пухлини на даному етапі операції, пошук пухлини припинити та класифікувати видалення як візуально-повне.
2.2. Кальозно-медіальний ТАВ
2.2.1. Оптимальним доступом — є підхід через передню половину верхнього краю середньої лобової закрутки (через верхню лобову борозну з розшаруванням волокон передніх відділів променистості мозолястого тіла (forceps anterior) з виходом на латеральні відділи стовбуру та гачка мозолястого тіла.
При масивному розповсюдженні пухлини на протилежний бік (варіант «метелика») оперативне втручання починається з місця основної частини пухлини з наступним видаленням меншої частини через додаткові розрізи або другим етапом.
2.2.2. Основна маса пухлини розміщується в межах передніх відділів поясної закрутки, коліна мозолястого тіла та передній 1/3 стовбуру мозолястого тіла…
Враховувати два критичних моменти: а) збереження перикальозної та мозолясто-краєвої артерій та їх гілок; б) неприпустимість альтерації головки хвостатого ядра при хірургічних маніпуляціях на коліні мозолястого тіла (зі свого боку).
Розтин стінки переднього рога при даному ТАВ є контрольною точкою видалення і топографічним орієнтиром етапу оперативного втручання. Радикальність видалення визначається співвідношенням об’єму видаленої частини пухлини до об’єму тієї, яка залишилася (беруться дані інтраскопічного дослідження і порівнюються з результатами хірургії). При наявності залишків гліоми в коліні мозолястого тіла (протилежної гемісфери) та ознаках ураження прозорої перетинки чи головки хвостатого ядра (зі свого боку) на даному етапі операції видалення пухлини рекомендуємо припинити та класифікувати його як субтотальне, чи часткове.
2.3. Кальозно-передньо-базальний ТАВ.
2.3.1. Загроза трепанації фронтальних пазух — потребує додаткових заходів з профілактики інфекційно-запальних ускладнень.
2.3.2. Оптимальним доступом є підхід з базальної поверхні лобової ділянки (субфронтальний доступ з розітненням базальної кори лобової частки до зовні від нюхової борозни з метою збереження прямої закрутки. Допоміжний доступ — латеральний підхід, особливо в недомінантній півкулі, розрізом передніх 2/3 нижньої лобової закрутки з подальшим розповсюдженням в глибинні відділи лобової частки. Маніпуляції направляти, розшаровуючи волокна передніх відділів променистості мозолястого тіла, а також гачкоподібного та нижнього повздовжнього жмутків.
Розтин стінки переднього рогу при даному ТАВ є контрольною точкою видалення пухлини і топографічним орієнтиром етапу оперативного втручання.
При наявності залишків гліоми в коліні мозолястого тіла (протилежної гемісфери) та ознаках ураження прозорої перетинки чи головки хвостатого ядра (зі свого боку), ураження передніх відділів гіпоталамуса на даному етапі операції видалення пухлини рекомендуємо припинити та класифікувати його як субтотальне чи часткове.
Критичними моментами даного етапу оперативного втручання є: а) збереження перикальозної артерії та її гілок; б) неприпустимість інтервенції в гіпоталамічній ділянці.
2.4. Кальозно-прецентральний ТАВ.
2.4.1. Оптимальним доступом є підхід через задні відділи верхньої лобової закрутки та борозни з максимальним збереженням кори центральних закруток з направленням маніпуляцій по ходу волокон променистості мозолястого тіла і верхнього повздовжнього жмутка. Коркові задні лобові вени необхідно зберігати.
2.4.2. Основна маса пухлини розміщується в межах середніх та середньо-задніх відділів поясної закрутки, середньої та задньої 1/3 стовбуру мозолястого тіла. Критичними моментами даного етапу операції є: б) неприпустимість альтерації таламуса (своєї гемісфери); в) зміщення траєкторії хірургічних маніпуляції в глибині рани в ділянку проекції соматомоторної кори (біла речовина мозку).
Розтин стінки бокового шлуночка при даному ТАВ, є контрольною точкою видалення пухлини і топографічним орієнтиром етапу оперативного втручання. Радикальність визначається співвідношення об’єму видаленої частини пухлини до об’єму тієї, яка залишилась (беруться дані інтраскопічного дослідження і порівнюються з результатами хірургії). При наявності залишків гліоми в стовбурі мозолястого тіла (протилежної гемісфери) та ознаках ураження прозорої перетинки, хвоста хвостатого ядра, таламуса (зі свого боку), підлеглої білої речовини соматомоторної кори на даному етапі операції видалення пухлини рекомендуємо припинити та класифікувати його як субтотальне чи часткове.
При візуальній відсутності залишків пухлини на даному етапі операції, пошук пухлини припинити та класифікувати видалення як візуально-повне.
Паліативні операції.
ГЛКЛ часто поширюючись на бокові шлуночки, прозору перетинку та підкіркові утворення ГМ, викликають погіршення відтоку ліквору, що призводить до розвитку прогресуючої оклюзійної гідроцефалії на фоні вже існуючої ВЧГ.
Паліативні операції включали вентрикулоперитонеостомію (ВПС) та кістоперитонеостомію (КПС).
ВПС проведена у 15 хворих. КПС – у 1 хворого. Передня ВПС виконана у 7, задня – у 8 хворих. ВПС та КПС виконувалися за допомогою підшкірного імплантування клапанної лікворо-шунтуючої системи ЛШС -1 ЛШС -2, яка розроблена та виготовляється Дитячим нейрохірургічним центром ІНХ.
Методика імплантування ЛШС-1 для проведення ВПС чи КПС істотно не відрізнялася.
АНАЛІЗ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИХ УСКЛАДНЕНЬ ТА ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНОЇ ЛЕТАЛЬНОСТІ
З метою з’ясування наслідків тактики хірургічного лікування та підходів у плануванні об’єму оперативного втручання ми вивчили прооперованих пацієнтів на 10 добу* та оцінили наявність післяопераційних ускладнень. (* термін «10 доба» був вибраний як контрольний проміжок оцінки якості життя оперованих хворих, оскільки саме на 8-10 добу хворим знімали шви з операційної рани, що свідчило про завершення раннього післяопераційного періоду.
Нами встановлено, що 7,01% хворих померли в ранньому післяопераційному періоді, 1,91% хворих знаходились на 10 добу після операції в термінальному періоді перебігу захворювання (всі хворі померли протягом 20 днів після операції), у 10,19% хворих розвинулись післяопераційні ускладнення, які різко погіршили їх якість життя і такі хворі на 10 добу ще отримували інтенсивну терапію.
На 10 добу після операції 50% хворих з ІК=0-10 балів мали хворі з кальозно-прецентральними гліомами, 42,86% — кальозно-медіальними і лише 7,14% — кальозно-передньо-базальними.
У хворих на 10 добу після операції з ІК 20-30 балів в 64,29% випадків зустрічалися геморагічні ускладнення, а у 35,71% — ішемічні.
Геморагічні ускладнення найчастіше були характерні для кальозно-медіальних та кальозно-прецентральних гліом, ішемічні – для кальозно-передньо-базальних.
В післяопераційному періоді у хворих з ІК-40-50 балів, у 62,5% випадків виявлено ішемічно-набрякові дислокаційні ускладнення і в 37,5% — геморрагічні: крововиливи в ложе видаленої пухлини. У 31,25 % випадків на фоні вищеописаних ускладнень до них приєдналися інфекційно-запальні ускладнення. 6 хворих померли протягом 11-32 доби після операції. Решта хворих була виписана ІНХ з покращенням.
У групі хворих з ІК 60-70 балів в післяопераційному періоді у 83,4% випадків виявлено ішемічно-набрякові дислокаційні ускладнення, у 16,4% – геморрагічні: крововилив в ложе видаленої пухлини. У 2 хворих на фоні вищеописаних ускладнень розвинулися і гнійно-інфекційні ускладнення. 4 хворих померло в проміжок від 13 до 38 доби після операції. Інші – були виписані зі стаціонару ІНХ з поліпшенням.
Післяопераційна летальність: при кальозно-латеральних гліомах становить 4,95%; при кальозно-передньо-базальних – становить 7,01%; при кальозно-медіальних – 6,98%; при кальозно-прецентральних гліомах — 6,2%.
КОМБІНОВАНЕ АНТИБЛАСТИЧНЕ ЛІКУВАННЯ ГЛІОМ ЛОБОВО-КАЛЬОЗНОЇ ЛОКАЛІЗАЦІЇ
У хворих з ГЛКЛ, препаратами вибору в режимі монохіміотерапії були алкілуючі агенти (ломустін, темозоломід).
В режимі поліхіміотерапії, використовували цілий ряд інших препаратів: похідні платини (цис-платин, карбоплатин, нуклеоплат), антиметаболіти (метотрексат, фторафур), антибіотики (адріаміцин, блеоміцин, доксорубіцин), препарати рослинного походження (вінбластин, вінкристин), синтетичні препарати (прокарбазін).
У більшості хворих поліхіміотерапія проводилась за такими загальновживаними протоколами як PCV, PBV, VDL.
Всі засоби призначалися згідно існуючих режимних терапевтичних доз.
В групі хворих, яким виставлені протипокази до оперативного втручання ( група І) монохіміотерапія проведена в 26% випадків, поліхіміотерапія – у 19,57% випадків.
В групі хворих, яким проведені паліативні операції (група ІІ) у 31,25% випадків проведена монохіміотерапія, у 25% випадків — поліхіміотерапія, у 43,75% хіміотерапія не призначалася взагалі.
В групі хворих, яким проведені різні за об’ємом видалення операції (група ІІІ) у 28,61% випадків в п/о періоді проведена монохіміотерапія, у 23% випадків — поліхіміотерапія, у 48,39% хіміотерапія не призначалася взагалі.
Нами прослідковано тенденцію зростання частоти вибору режиму адьювантної монохіміотерапії в сторону проведених нерадикальних оперативних втручань і зростання частоти вибору режиму адьювантної поліхіміотерапії в сторону проведених умовно радикальних оперативних втручань.
Інтерстиціальна хіміотерапія з використанням РО проведена у 13 хворих з гліоми ІІІ-ІV ст.ан… РO імплантувався в ложе видаленої пухлини інтраопераційно Антибластичне лікування проводилося цис-платиною, метотрексатом, 5-фторурацилом та нуклеоплатом.
Препарати вводилися в режимі як моно -, так і поліхіміотерапії.
Використовувалися наступні схеми місцевої хіміотерапії: Цис-платин, нуклеоплат — 10-30 мг/курс; метотрексат — 60-120 мг/курс; композит: нуклеоплат 20-30 мг/курс. + 5-фторурацил (45-55) мг/курс.
Проведення місцевої хіміотерапії суттєво не погіршувало якість життя пацієнтів, за винятком тих спостережень, при яких використовувалися препарати платини. В цих випадках у третини хворих відмічені помірні прояви нейроінтоксикації зі зниженням якості життя на 5-10 балів за шкалою Карновського.
Інтерстиціальне застосування нуклеоплату та його комплексу з 5-фторурацилом дозволяло суттєво знизити (до 3-4%) токсичну дію платини на головний мозок.
Ускладнення, пов’язані з використанням РО, зводилися, в основному до інфекційно-запальних, частота яких не перевищувала 2 -2,5 %.
Серед пацієнтів групи –І, променева терапія призначалася у 10,87% хворих.
У пацієнтів групи –ІІ, — у 43,75% випадків.
Хворим групи –ІІІ променева терапія проводилася у 56,93% випадків.
Проведення променевої терапії, як правило, починали через 2-3 тижні після оперативного втручання. В основному використовували режим традиційного фракціонування з разовою дозою 2 Гр. та середньою сумарною вогнищевою дозою 50-60 Гр.
У 18,64% хворих, в основному тих, які знаходилися на лікуванні в ІНХ з 2004 по 2006 рік включно, проводилося нетрадиційне фракціонування
Залежно від того, наскільки хворі гарно переносили променеву терапію, її проводили в один або в два етапи.
Раціональний підбір дегідратаційної та симптоматичної терапії дозволив в більшості хворих провести променеву терапію в повному обсязі (деяким хворим припиняли (до 8%) проведення опромінення внаслідок виразності церебральних реакцій, які не купувались консервативними засобами.
Місцеві реакції були невиразними та не потребували спеціальної терапії.
При операціях візуально повного видалення гліоми променева терапія призначалася у 3,41% випадків. Субтотальне видалення лобово-кальозної гліоми у хворих в 61% випадків доповнювалося променевою терапією. При частковому видаленні – у 35,59% випадків.
Зі зменшенням ступеня радикальності оперативних втручань, зростає обсяг консервативної антибластичної терапії з тенденцією поєднаного застосування променевої та монохіміотерапії.
З підвищенням ступеня радикальності оперативних втручань використання консервативних антибластичних методів змістилося в сторону їх окремого застосування з явною перевагою поліхіміотерапії
Імунотерапія застосовувалася разом з хіміотерапією у 18,58% випадків.
У 2,35%, вона поєднувалася з монохіміотерапевтичним режимом, у — 16,23% із поліхіміотерапевтичним режимом, проте у всіх випадках представляла собою імуномодулюючу терапію, завданням якої було посилити ефекторну функцію клітинного імунітету, сприяючи таким чином усуненню клітинного імунодефіциту та врівноваженню ланок протипухлинного імунітету.
Основним препаратом, який використовувався з цією метою, був левамізол. Призначався він, як правило, протягом трьох днів по 150 мг на ніч.
У декількох хворих (n=5) з імуномодулюючою функцією використовувався лаферон.
Нами встановлено, що в схемах хіміотерапії, де призначалась імуномодулююча терапія, частота інтоксикаційних ефектів, пов’язаних з мієлосупресією, була нижчою.
ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ КОМБІНОВАНОГО ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ З ГЛКЛ: АНАЛІЗ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ
продолжение
--PAGE_BREAK--