Тема:Акціонерне товариство та проблеми його становлення в Україні
План
Вступ………………………………………………………………………..3
1. Теоретичніоснови створення і функціонування акціонерного товариства……………..…………………………………………………………..5
Створенняакціонерного товариства……….………………………5
Видиакціонерного товариства…………….……………………….9
Акціонернавласність – внутрішня основа формування і функціонування соціального ринковогогосподарства………………….……12
2. Проблемистановлення акціонерного товариства…..….………..14
Тенденціїрозвитку акціонерних товариств…………….………..14
Проблемиоптимізації структури фінансових ресурсів акціонерних товариств……………………………………………….…………16
Рольфінансових посередників в організації інвестиційної діяльності акціонернихтовариств……………………………………………..22
3. Заходи,які проводить держава для усунення проблем функціонування акціонерних товариств……………………………………….28
Шляхиудосконалення внутрішнього контролю в акціонерних товариствах……………………………………………………………………...28
Фінансовіметоди регулювання діяльності акціонерних товариств………………………………………………………………….……...32
Захистреєстру акціонерного товариства – головне завдання у відбитті рейдерської атаки…………………………………………….………..37
Висновки…………………………………………………………………..39
Література…………………………………………………………………40
Вступ
Важливою формоюпідприємства в Україні є організація акціонерних товариств. В Законі України «Прогосподарські товариства» від 19.09.091 (із змінами) акціонерним визнаєтьсятовариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акційоднакової номінальної вартості, і несе відповідальність по зобов’язанням тількимайном товариства.
Акціонеривідповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах акцій, які їмналежать. Майновий ризик акціонерів обмежується тією сумою, яку вони заплатилиза придбання акції.
Акціонернетовариство (з економічного погляду) – підприємство, об’єднання кількох фізичнихабо юридичних осіб (тобто підприємств), які формують свій капітал шляхомвипуску і продажу цінних паперів, передусім акцій, з метою отримання прибутку.
Акціонернетовариство (з правового погляду) – організаційно-правова форма функціонуваннята розвитку підприємств, компаній, що базується на статутному фонді, поділеномуна визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, учасники якоїнесуть відповідальність за зобов’язаннями тільки майном підприємства.
Особливістьакціонерних товариств полягає в тому, що їхній капітал утворюється у грошовійформі і розділяється на однакові за своєю номінальною величиною неподільні паїу вигляді акцій.
В сучасних умовахакціонерна форма підприємництва виступає могутнім засобом побудовигосподарської системи, що базується на недержавних формах суспільноївідповідальності. При цьому широке освоєння акціонерних форм сприяє утвердженнюдійсно справедливого характеру привласнення засобів і результатів виробництва,а саме долається відчуженість від власності безпосередніх працівниківпідприємств.
Головнимиперевагами акціонерного товариства є наявність достатньо могутнього механізмузалучення грошових коштів; обмежена відповідальність власників підприємства,розпорошення підприємницького ризику серед більшості акціонерів; можливістьдосягати економічних переваг, здійснюючи великомасштабне виробництво;організаційна стійкість підприємства.
1. Теоретичні основи створенняі функціонування акціонерного товариства
1.1.Створення акціонерного товариства
Акціонернетовариство створюється на основі купівлі-продажу акцій.
Акція— це цінний папір, який підтверджує право акціонера брати участь в управлінніданим акціонерним товариством, у його прибутках і розподілі залишків майнатовариства при його ліквідації.
Заакцією кожний акціонер отримує доход, що називається дивідендом. Дивіденд — це доход,який виплачується держальникам акцій акціонерного товариства з його прибутку запідсумками господарської діяльності за рік після виплати відповідних податківна основі рішення загальних зборів акціонерів.
Існуєпевний порядок створення акціонерного товариства. Якщо воно організуєтьсяшляхом перетворення державного підприємства в акціонерне, то передусімнеобхідно мати рішення трудового колективу, яке приймається загальними зборамий оформляється протоколом. Потім необхідно отримати згоду державного органу,уповноваженого приймати такі рішення. Далі відбувається оцінка майнапідприємства. Для цього створюється комісія, до складу якої входятьпредставники відповідних державних, фінансових органів і членів трудовогоколективу. На базі цієї оцінки визначається уставний фонд даного акціонерноготовариства, який фіксується в банку.
Якщоакціонерне товариство створюється на основі декількох підприємств, товідповідна робота проводиться на кожному з них. При цьому кожне підприємстворобить свої внески в уставний фонд. Вони надходять у банк за рахунок будь-якогозасновника (за їхньою домовленістю). Зразу ж після створення акціонерноготовариства дані кошти перераховуються на його рахунок.
Даліпочинається робота по розповсюдженню акцій. Для цього не потрібно отримуватидозвіл з боку Держбанку, як це було раніше. Акції розповсюджуються абобезпосередньо засновниками даного акціонерного товариства або через банк.Причому реалізація акцій може здійснюватися:
а)шляхом відкритої підписки на них;
б)через розподіл всіх акцій між засновниками. При цьому засновники мають триматиу себе акцій на суму не менше 25% уставного фонду протягом двох років.
Розповсюдженняакцій починається з того, що засновники публікують повідомлення про відкриттяпідписки на них. У ньому зазначаються найменування майбутнього акціонерноготовариства, мета його діяльності, засновники та інше. Вказується також строкпроведення підписки на акції, він не повинен перевищувати шість місяців.
Особи,які підписалися на акції, мають попередньо перерахувати на рахунок засновниківгроші на суму, що становить 10 % номінальної вартості акцій. Після цьогозасновник дає їм письмове зобов'язання продати відповідну кількість акцій.
Післязакінчення строку підписання акцій має відбутися установча конференціяакціонерів. Але для цього необхідно щоб підпискою було охоплено не менше ніж 60%акцій. Якщо ж цього не відбулося, то вважається, що заснування акціонерноготовариства не здійснилося, акціонерам протягом 30 днів повертаються внесенігрошові кошти. Якщо акції розподіляються між засновниками, то вони маютьоплатити 50 % акцій до установчої конференції.
Засновницькаконференція має відбутися не пізніше, ніж за два місяці з моменту завершенняпідписки. Вона вирішує такі питання:
· приймаєрішення про створення акціонерного товариства і затверджує його статут;
· вибираєраду акціонерного товариства (спостережну раду), його виконавчі й контролюючіоргани;
· коригуєуставний фонд товариства залежно від кількості охоплених підпискою акцій та ін.
Післяцього пишеться заява про реєстрацію акціонерного товариства, а такожоформляються копії засновницьких документів, які подаються у виконавчі комітетивідповідних районних міських Рад народних депутатів. У місячний строктовариство має бути зареєстроване.
Післяцього акціонерне товариство випускає акції. Реквізити для всіх акцій однакові:
· фірменнаназва акціонерного товариства і його місцезнаходження;
· найменуванняцінного паперу — «акція», її порядковий номер, дата випуску, вид акції (простачи привілейована) та її номінальна вартість, ім'я власника (для іменної акції);
· розміруставного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а такожкількість випущених акцій;
· строквиплати дивідендів;
· підписголови правління акціонерного товариства.
Всіакції мають бути виплачені акціонерами протягом року після реєстраціїтовариства. Кожна акція реєструється в акціонерному товаристві з їїхарактеристиками. Для іменних вказується і її володар.
Виплатадивідендів за акціями може здійснюватися:
а) безпосередньобухгалтерією даного акціонерного товариства;
б) ощаднимбанком. Товариство може укласти договір з ощадним банком щодо виплатидивідендів, оплачуючи банку певну комісійну винагороду.
Дляспрощення процедури обліку виплачених дивідендів доцільно акції випускати звідрізними купонами. Кількість купонів можна передбачити не менше 10 штук.Після відрізання останнього купона бланк акції треба міняти на інший. Можнатакож для зручності (так і надійніше) зберігати акції в банках і організуватибезготівкову виплату дивідендів на ощадну книжку акціонера.
Яквідомо, в розвинутих країнах акції вільно продаються й купуються. У нас жеокремі особи можуть володіти лише іменними акціями. Щоб продати акцію, їїволодар має піти в акціонерне товариство і заявити про це. Акціонернетовариство знайде іншого покупця і перепише ці акції на нього.
Найвищиморганом управління акціонерним товариством є збори акціонерів. Голосування назборах відбувається за принципом: одна акція — один голос. Загальні збориакціонерів збираються не
рідше одного разу на рік. Водночас акціонери, що мають
не менше 20 % голосів, мають право в будь-який час вимагати проведення зборівакціонерів.
Вакціонерному товаристві створюється рада акціонерного товариства. Вона здійснюєконтроль за діяльністю виконавчого органу. В неї можуть входити представникитрудового колективу, профспілкових та інших громадських організацій. Члени радине можуть одночасно бути членами виконавчого органу.
Виконавчиморганом акціонерного товариства є його правління. Воно здійснює керівництвопоточною діяльністю. Роботою правління керує його голова, який призначаєтьсяабо обирається (згідно із статутом). Правління вирішує всі витання діяльностіакціонерного товариства. Воно підзвітне лише раді акціонерного товариства ізагальним зборам акціонерів.
Контрольза фінансовою діяльністю правління здійснює ревізійна комісія, яка обирається зчисла акціонерів і представників трудового колективу підприємства.
Законодавчовстановлено, що трудові колективи мають певні пільги в придбанні акцій, а такожправо першочергового придбання акцій.
Припроведенні приватизації значна частина акцій безоплатно передається трудовомуколективу. Це має забезпечити певні гарантії працівникам в управлінніакціонерним товариством.
Захищаєінтереси трудового колективу нова система укладання колективного договору. Вінукладається трудовим колективом з правлінням акціонерного товариства. Цейколективний договір, в якому зафіксовані вимоги працівників, мають підтвердитизагальні збори акціонерів.
1.2. Види акціонерного товариства.
Акціонернітовариства поділяються на два види: відкриті і закриті.
Відкритеакціонерне товариство – його акції розповсюджуються шляхом відкритої підписки ікупівлі – продажу на біржах.
Закритеакціонерне товариство – його акції розповсюджуються між засновниками і неможуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися і продаватися на біржі.
Закритеакціонерне товариство може бути реорганізовано в відкрите шляхом регистраціїйого акцій в порядку, передбаченому законодавством про цінні папери, і фондовубіржу з внесенням змін в Статут товариства.
Підпискаі купівля – продаж на біржі акцій закритого акціонерного товариства виключена.Особливість закритого акціонерного товариства полягає в тому, що після йогостворення замість учасника, який вибув, нового акціонера не можна прийняти: цеможливо зробити тільки шляхом відкриття акціонерного товариства.
Відправноюточкою розвитку сучасного акціонерного руху в Україні є прийнятий у 1991 роціЗакон України «Про господарські товариства», який визнав акціонерне товариствояк самостійну форму діяльності і закріпив правові основи його створення іфункціонування.
Масовийхарактер цей рух отримав з визначенням Законом України «Про приватизацію майнадержавних підприємств» (1992) продажу акцій відкритих акціонерних товариств вякості одного із засобів приватизації, яка стала могутнім каталізаторомстворення таких товариств.
Якщов 1991 році в Україні було всього 38 акціонерних товариств, то в 1993 році їхкількість збільшилась до 3342, тобто в 88 разів. [1]
Нарощуваннякількості акціонерних товариств продовжувалося до 1997 року і зупинилось тількиз уповільненням темпів приватизації. В останні роки ця кількістьстабілізувалася і складає 34-35 тисяч.
Діаграмана мал. 1 відображає динаміку чисельності акціонерних товариств в Україні (на 1січні)
/>
Вструктурі акціонерних товариств переважають закриті товариства (63,7%).Найбільша їх доля – в торгівлі (79,2%). В виробничому секторі створено більшевідкритих товариств; в сільському господарстві вони складають 62,8% всіхтовариств відповідного виду діяльності, в промисловості – 51,6%.
Близько30% акціонерних товариств (10400) з’явилися в процесі приватизації майнадержавних підприємств. [2]
Більшістьакціонерних товариств розміщено в великих промислових регіонах, 17,3% — встолиці. В Дніпропетровській, Донецькій областях та в Києві сконцентровано49,6% основних засобів і оборотних активів акціонерних товариств. 53,5% їхдоходів формується від реалізації продукції, а обсяги прибутку товариств,розташованих в Києві, складають 90% сукупного результату всіх відповіднихструктур.
Більшевсього акціонерних товариств приходиться на промисловість (31,5% загальної їхкількості), оптову та роздрібну торгівлю. Акціонерні товариства менш за всепредставлені в фінансовій сфері (20,5% всіх підприємств), рибному господарстві(13,4%), промисловості (11,8%). За обсягами виробництва доля акціонерногосектору найбільш вагома в промисловості (56,1%), будівництві (29,4%), фінансовійдіяльності (25,9%).
Акціонернітовариства займають досить важливе місце в економіці України. В 2003 році в нихпрацювало 21,5% зайнятих в економіці осіб, вони виробляли 65,7% загальногообсягу промислової продукції. В промисловості чисельність працівниківакціонерних товариств склала 53% (1810,7 осіб), хоча доля таких товариствдосягає лише 40% загальної кількості підприємств галузі.[3]
Вакціонерних товариствах сконцентровано 30,1% основних засобів та 30,3%оборотних активів, формується 26,1% чистого доходу (виторгу) і 79,6% чистогоприбутку підприємств всіх сфер економіки.
В2003 році в Україні функціонували 11319 відкритих акціонерних товариств,сумісним власником яких є держава, а також 33 національні акціонерні тадержавні холдінгові компанії, які створені в процесі приватизації ікорпоратизації майна державних підприємств.
Загаломвітчизняні акціонерні товариства ще недостатньо використовують основні перевагиакціонерної форми господарювання: випуск цінних паперів зареєстрували тільки63% загальної кількості акціонерних товариств. Разом з тим сумарний випускакцій зростає постійно і досяг 99,3 млрд. грн… переважно це акції підприємств,тоді як доля фінансово-банківського сектору складає 9,2%. Третина акцій (31,6%)випущена закритими товариствами, тобто вони мають обмежене коло обігу.
1.3. Акціонерна власність – внутрішня основа формування іфункціонування соціального ринкового господарства
Процесвиникнення, функціонування і розвитку акціонерної власності охоплює тривалийперіод історії, коли траплялися суттєві зміни даної форми власності під впливомеволюції форм організації підприємств взагалі і акціонерних товариств, які єекономічними формами реалізації відповідних видів і форм власності.
Суперечністьміж потребою в більших розмірах капіталу і обмеженими можливостями йогоконцентрації, яка притаманна таким формам підприємства, розв’язується черезвиникнення підприємств акціонерної форми, тобто акціонерної власності.
Акціонернетовариство – це більш життєздатна форма організації підприємства, тому як акціяне дає права її володарю вимагати повернення вкладу в капітал акціонерноготовариства.
Самеця обставина обумовлює економічну природу:
1. акціонераабо власника, а не як кредитора;
2. акції якінструменту власності, а не кредита;
3. акціонерноготовариства як по перевазі не кредитного інституту, а як суб’єкту власності.
Розвитокакціонерної форми підприємства означає розвиток акціонерної власності, якимсупроводжується ускладненням її змісту, механізму і форм реалізації. Цепов’язано зі зміною структури суб’єкта акціонерної власності – її еволюцією відодноособового (індивідуального) до асоційованого суб’єкту.
Одноособовийта груповий суб’єкти виступали реальними власниками акціонерного капіталу черезволодіння контрольним пакетом акцій, що забезпечують можливість прийняттярішень з питань функціонування корпорації в інтересах її індивідуального абогрупового володаря.
Вподальшому характерними є дві основні тенденції:
· перша –«диверсифікація участі» — перехід від участі певної групи володарів вакціонерному капіталі окремого акціонерного товариства до участі в декількохкорпораціях. З’являються нові елементи в структурі суб’єкта акціонерного товариства– банки, страхові, інвестиційні фонди.
· Іншатенденція пов’язана зі збільшенням чисельності суб’єктів корпоративноївласності: в володінні акціонерним капіталом великих корпорацій починаютьприймати участь не одна група, а цілий ряд суб’єктів.
Такимчином, акціонерна власність представляє найбільш розвинену форму приватноївласності: асоційовану приватну власність як органічну єдність двох якостейвідношень привласнення – приватного та загального.
2. Проблеми становлення акціонерного товариства
2.1. Тенденції розвитку акціонерних товариств
Ефективнефункціонування акціонерних товариств визначається такими обставинами, що одніобумовлені самою сутністю акціонерного товариства, інші – умінням вести йоговиробничу, комерційну і господарську діяльність.
Першагрупа обставин: ступінь правової захищеності прав акціонерів від некоректнихдій управляючих, наявність реальної можливості контролю господарськоїдіяльності та управління з боку акціонерів. Так, зміни Статуту, розмірівстатутного капіталу, вибори керуючих органів, затвердження річних результатівдіяльності, реорганізація і ліквідація товариства – це компетенція зборівакціонерів. Дані чинники створюють умови для проведення ефективноїінвестиційної політики за рахунок широкого залучення коштів внутрішніх ізовнішніх акціонерів.
Другагрупа обставин – скорочення витрат виробництва, підвищення якості виробів, щовипускаються, оптимальна маркетингова політика – це впливає на ефективністьдіяльності будь-якої виробничої чи комерційної структури.
Впроцесі створення, а потім і функціонування акціонерне товариство зацікавлене ввисокому рейтингу як внутрішньому, так і зовні держави, що обумовленонеобхідністю розширення кола акціонерів, отримання кредитів і підтримки високоївартості акцій на фондовому ринку. Саме для цього складається бізнес-план.
Важливимаспектом функціонування акціонерного товариства є дивідендні політикакорпорації. До економічних відносин на виплату дивідендів відносяться фінансовіобмеження, що пов’язані з потребою в розвитку, технічному переоснащенні тареконструкції фірми, тому як виплати дивідендів готівкою знижують обсягиприбутку, які можуть бути спрямовані на ці цілі. Корпораціям, які серйознозаймаються розвитком, потрібні значні кошти, вони не можуть постійно виходитина ринок для залучення коштів за рахунок емісії цінних паперів. Тому самийефективний шлях – контролювати виплату дивідендів, щоб мінімізуватифінансування за рахунок зовнішніх джерел.
Позаекономічніобмеження з виплати дивідендів полягають в першу чергу в законодавчих тадоговірних обмеженнях. Джерело виплати дивідендів – прибуток і не дозволяютьсягрошові виплати дивідендів за рахунок акціонерного капіталу. Дивіденди увигляді акцій виплачуються в тому випадку, якщо необхідно задовольнитиакціонерів і одночасно забезпечити можливість для інвестицій. Виплатадивідендів акціями чи виплата готівкою впливають на баланс корпорації,змінюється не розмір власного капіталу, а його структура.
2.2. Проблеми оптимізації структури фінансових ресурсівакціонерних товариств
Дляздійснення статутної діяльності акціонерні товариства формують активи, відкористування якими очікується економічна вигода в майбутньому. Майбутняекономічна вигода, що пов'язується з використанням активу, являє собоюпотенціал, що увійде прямо чи опосередковано у потік грошових коштів чи їхеквівалентів. Активи підприємства відображаються у балансі, причому тільки влівій його частині, тобто це основні й оборотні засоби, і є реальним капіталом,що використовується для забезпечення статутної діяльності. Пасив, власне, відображаєджерела фінансування цього капіталу, тобто що і кому підприємство заборгувалонаданий момент за той реальний капітал, яким воно розпоряджається. Усі цізобов'язання забезпечуються корпоративними цінними паперами (акціями таоблігаціями), кредиторською заборгованістю (в тому числі забезпеченувекселями), зобов'язаннями перед банками (у вигляді підписаних кредитнихдоговорів), зобов'язаннями за розрахунками з бюджетом (у вигляді відповіднихподаткових декларацій), зобов'язаннями за розрахунками з оплати праці (увигляді підписаних трудових договорів) тощо.
Узв'язку із множинністю джерел фінансового забезпечення акціонерні
товариства стикаються з необхідністю аналізу всієї їхньої системи, перш ніж
буде прийнято рішення щодо доцільності одного з них чи їхньої комбінації
при фінансуванні інвестиційного проекту.
Величинафінансових ресурсів кількісно характеризує фінансові можливості будь-якоїпідприємницької структури незалежно від сфери діяльності, галузевоїспрямованості чи організаційно-правового статусу. Можливості фінансовогозабезпечення розвитку статутної діяльності акціонерного товариства визначаютьсяоб'ємом коштів, які воно здатне генерувати чи залучити із зовнішніх джерел.Грошові ресурси, залучені під прогнозований раніше процес розвитку, концентруючисьу відповідні фонди зі встановленим порядком створення і використання,перетворюються на фінансові ресурси. Згодом фінансові ресурси через купівлюосновних і оборотних засобів перетворюються на капітал.
Щобвиявити сукупність грошових ресурсів, які акціонерне товариство змогло залучитина певну дату (зокрема на кінець року) і дослідити їх структуру, необхіднорозглянути пасив балансу. Підсумок пасиву дасть нам загальну суму фінансовихресурсів, а його статті відобразять нам їхній склад. Пасив відображаєсформовані в минулому фінансові ресурси, які матеріалізовані в активі. З цієюметою проаналізуємо консолідований баланс вітчизняних акціонерних товариств заперіод 2000-2003 років.
Оскількиряд вітчизняних акціонерних товариств мають пільги з надання до Держкомстатурічної фінансової звітності, то не видається можливим дослідити структуруфінансових ресурсів усіх товариств. Крім того, з аналізу виключено групу малихпідприємств, структура фінансового забезпечення яких значно відрізняється відгрупи основних акціонерних товариств. З урахуванням зазначених обмежень, намибуло проведено аналіз балансів основної групи акціонерних товариств, кількістьяких за період 2000—2003 рр. становила від 7463 до 15038. Результатипроведеного дослідження наведено в табл. 1.
Яквидно з табл. 1, основна позитивна тенденція полягає у зростанні питомої вагистатутного капіталу і зменшенні величини непокритого збитку. Особливогозначення ця тенденція отримує в світлі нового Цивільного кодексу, середпринципових нововведень якого є стаття (п. З ст. 155), яка містить вимоги щодоприведення у відповідність величини статутного капіталу і чистих активівакціонерного товариства. Відтепер значний вплив на можливість існуваннятовариства мають результати його фінансово-господарської діяльності. Акціонернетовариство повинно після закінчення фінансового року порівнювати вартістьчистих активів із розміром статутного капіталу. Якщо вартість чистих активіввиявиться меншою від розміру статутного капіталу, товариство зобов'язане зменшитиостанній. У випадку, коли вартість чистих активів стає меншою від мінімальногорозміру статутного капіталу, встановленого законом, товариство підлягаєліквідації.
Такаситуація може виникати у випадках, коли акціонерне товариство має значнірозміри вилученого, неоплаченого капіталів та непокритого збитку при незначнійвеличині додатково вкладеного, іншого додаткового та резервного капітанів.Здійснити зменшення статутного капіталу (р. 300 ф. №1 «Баланс») потрібно довеличини власного капіталу (р. 380 ф. №1 «Баланс»). З урахуванням вимог п. 3ст. 155 Цивільного кодексу та п. 18 «Положення про порядок збільшення(зменшення) розміру статутного фонду акціонерного товариства», у редакціїрішення ДКЦПФР від 16.10.2000 р., у результаті такого зменшення статутнийкапітал, а отже, і чисті активи, не повинні бути меншими за мінімальний розмірстатутного капіталу, встановлений законом.
Таблиця1. Структурафінансових ресурсів акціонерних товариств, %Статті пасиву Роки 2000 2001 2002 2003 І. Власний капітал 46,91 48,06 49,25 46,46 Статутний капітал 18,22 20,14 20.43 21,09 Додатковий вкладений капітал 3.88 3,08 2,61 2,19 Інший додатковий капітал 33,44 30,54 31,99 23,96 Резервний капітал 1,00 0,96 1,04 1,16 Нерозподілений прибуток (Непокритий збиток) (9,12) (6,11) (6,65) (1,53) Неоплачений капітал 0,42 0,46) 0,12 0,34 Вилучений капітал 0,09 0,09) 0,09 0,07 II. Забезпечення наступних виплат і платежів 1,26 1,47 1,58 1,85 III. Довгострокові зобов'язання 6,03 5,72 5.59 7,38 Довгострокові кредити банків 2,18 1.81 1,75 3,04 Інші довгострокові фінансові зобов'язання 1,31 1,35 1.33 1,54 Відстрочені податкові зобов'язання 0,27 0,20 0,22 0.32 Інші довгострокові зобов'язання 2,27 2,36 2.28 2,48 IV. Поточні зобов'язання 45,57 44,45 43,24 44,05 Короткострокові кредити банків 2,06 2,65 3,05 4,21 Поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями 0,40 0,54 0,55 0.85 Кредиторська заборгованість 43.11 41,25 39,64 38.99 V. Доходи майбутніх періодів 0,22 0,30 0,34 0,27 Разом 100 100 100 100 Кількість підприємств, шт. 15038 13100 7463 10714
Уразі, якщо чисті активи (власний капітал) будуть меншими від статутногокапіталу і при цьому меншими, ніж 1250 мінімальних заробітних плат, виходячи зіставки, що діє на момент створення акціонерного товариства, зменшуватистатутний капітал буде неможливо й товариство доведеться ліквідувати. Причомузаконом передбачена саме ліквідація, а не реорганізація в іншуорганізаційно-правову форму. Для акціонерних товариств у такій ситуаціїЦивільним кодексом виключена можливість збільшення статутного капіталу(внесення учасниками додаткових вкладів), як це передбачено для товариств зобмеженою відповідальністю.
Такимчином, в даному випадку метою державного регулювання фінансів акціонернихтовариств є законодавче забезпечення вимоги, згідно з якою відбуваєтьсязакріплення гарантійного характеру статутного капіталу, що повинен визначатимінімальний розмір майна, який гарантує інтереси кредиторів. На акціонернітовариства тепер дивитимуться крізь призму величини його статутного капіталу, аситуація, коли товариство з мільйонним розміром статутного капіталу не маєчистих активів, стає неможливою.
Низькоюзалишається питома вага довгострокових зобов'язань у структурі борговогокапіталу вітчизняних акціонерних товариств, частка якого за період 2000-2003рр. становила від 5,59 до 7,38%. Попри збільшення основних показників роботинаціональної банківської системи в цілому, її потенціал не спроможнийзадовольнити потреби зростаючої економіки. Хоча банки в змозі підтримуватипоточну роботу підприємств, вони не спроможні забезпечити попит надовгострокові інвестиції з боку реальної економіки. Незважаючи на те, що активибанків істотно перевищують активи усіх інших професійних інвесторів, їхніхресурсів не вистачає для фінансування зростання української економіки. Саме дляфінансування довгострокових інвестиційних проектів акціонерні товаристваостаннім часом розпочали активну діяльність на борговому сегменті фінансовогоринку, використовуючи з цією метою такий фінансовий інструмент, яккорпоративні облігації.
Уструктурі поточних зобов'язань позитивним є зростання частки банківськихкредитів, за рахунок яких відбувається заміщення кредиторської заборгованості вструктурі фінансових ресурсів. Проте слід зазначити, що частка кредиторськоїзаборгованості залишається досить значною. Такий стан справ може пояснюватисьтим фактом, що залучення зовнішнього фінансування в непрозорих умовахкорпоративних відносин різко підвищує ризик недружнього поглинання — черезскупку акцій, кредиторську заборгованість і банкрутство. Тому утворення штучноїкредиторської заборгованості з концентрацією вимог у афілійованих осібвикористовується як превентивний захід для уникнення недружнього поглинання.
Такимчином, враховуючи те, що на сучасному етапі довгострокові позики і кредитивітчизняними банками практично не надаються, обрана модель фінансування активівакціонерних товариств являє собою співвідношення власного і позикового(короткострокового) капіталу. Іншими словами, оптимізація структури фінансовихресурсів відбувається виходячи з цих позицій. Подальше розміщення акційукраїнських акціонерних товариств на західних фондових ринках (як і навітчизняному) допоможе Україні створити власне незалежне інвестиційне поле.Особливо актуальним цей процес є сьогодні, коли інтерес західних інвесторів донашої країни зростає і купівля українських акцій розглядається як позитивна таперспективна. За сьогоднішніх умов об'єктивні фактори функціонування ринку,такі як капіталізація, відкритість, ліквідність, відходять на другий план, аголовне місце посідає належність акцій емітенту з України.
Емісіяакцій — відносно дешеве джерело фінансових ресурсів, які не обтяжені борговимизобов'язаннями, що безпосередньо впливає на збільшення величини статутногокапіталу і чистих активів акціонерного товариства. Згідно п. 1 ст. 155Цивільного кодексу України, закріплюється гарантійний характер статутногокапіталу, величина якого визначає мінімальний розмір майна товариства, якийгарантує інтереси його кредиторів. Реальна величина майна, на яку можутьрозраховувати кредитори в якості забезпечення за зобов'язаннями товариства,визначається саме величиною чистих активів. Таким чином, збільшення величинивласного капіталу підвищить кредитоспроможність вітчизняних акціонернихтовариств, що дозволить у подальшому оптимізувати їх структуру капіталу шляхомвипуску довгострокових облігацій і залучення довгострокових банківськихкредитів.
Протеза сучасних умов перешкодою у здійсненні ефективної політики управлінняструктурою фінансового забезпечення є низька ліквідність цінних паперів, а самецей фактор дозволяє акціонерним товариствам швидко реагувати на зміну умовфінансового ринку, змінюючи структуру капіталу через операції купівлі-продажувласних цінних паперів на первинному та вторинному ринках. Тому безстановлення ефективно організованих сегментів ринку акцій і корпоративнихоблігацій передчасно говорити про ефективність управління структурою капіталувітчизняних акціонерних товариств.
2.3. Роль фінансових посередників в організації інвестиційноїдіяльності акціонерних товариств
Насьогодні в Україні небагато фінансових посередників, хоча, за прогнозами, їх кількістьі роль в економіці мають зрости. Фахівці обґрунтовують це тим, що процесформування ринкових відносин в Україні нетривалий, а також тим, що обсягизаощаджень у державі, а звідси і попит на фінансових посередників, також невеликий.
Статистикасвідчить, що з усіх підприємств акціонерної форми, які зареєстровано в Україні,20,5 % концентруються саме у фінансовій сфері. За обсягами виробництва часткаакціонерного сектору у цій сфері становить 25,9 % після промисловості (56,1%)та будівництва (29,4 %). [4]
Вивчаючироль фінансових посередників в інвестиційному процесі, слід наголосити на двохаспектах: 1) фінансові посередники можуть діяти в особі акціонерного товариствана ринку інвестицій; 2) акціонерні товариства, які діють у різних галузяхнародного господарства, можуть користуватися послугами фінансових посередниківдля здійснення ефективної інвестиційної діяльності.
Фінансовіпосередники — це сукупність фінансових установ (банки, страхові компанії,кредитні спілки, пенсійні фонди тощо). Ці установи акумулюють кошти фізичних таюридичних осіб, у тому числі і шляхом випуску цінних паперів, а потім накомерційних засадах надають ці кошти позичальникам (мал.2)
Головнароль фінансових посередників полягає у тому, щоб ефективно розміщати капіталіндивідуальних інвесторів, а це, у свою чергу, сприяє економічному розвиткові.
Мал.2.Субєкти та інструменти фінансового посередництва
/>
Банки
Пенсійніфонди
Страховікомпанії
Фінансовікомпанії
Інвестиційнікомпанії
Інвестиційніфонди
Пайовіінвестиційні фонди
Корпоративніінвестиційні фонди
Благодійнікомпанії
Кредитніспілки
Довірчітовариства/>
Організаційно-правові форми фінансових посередників
/>
Державна
Акціонерна
Приватна/> />
Інструменти фінансового посередництва /> /> />
Приватизаційні папери
Векселі
Державні,муніципальні і корпоративні облігації
Акції
Інвестиційнісертифікати
Ощаднісертифікати банків
Казначейськізобов’язання держави
Похідніцінних паперів (опціони, ф’ючерсні угоди тощо)
Спеціалізованіджерела детальніше характеризують функції фінансових посередників[5]:
1. Перерозподілкапіталу: акумуляція невеликих грошових заощаджень великої кількості людей убільші грошові фонди з метою надання кредиту компаніям. Тут важливу рольвідіграють банки.
2. Зниженняризику: невеликі вкладення індивідуальних інвесторів у більш диверсифікованийпортфель цінних паперів (наприклад, у трастові фонди).
3. Перетворенняліквідності: посередництво у спільній діяльності тих, хто бажає здійснитикороткотермінові вкладення, і довготривалих позичальників (наприклад,житлово-будівельних кооперативів і банків).
4. Зниженнявидатків: мінімізація вартості угод через надання зручних і відносно недорогихпослуг із зведення дрібних вкладників і великих позичальників.
Фінансовіконсультації: надання рекомендацій та інших послуг як вкладникам, так іпозичальникам.
Фінансовіпосередники можуть виконувати спеціалізовані функції, притаманні лише їм.Наприклад, банки, у тому числі й акціонерні, крім усіх вищезазначених,виконують функції, пов'язані з організацією розрахунків платіжного обороту.Саме ця функція зумовлює вибір об'єкта інвестування, диверсифікацію активів,моніторинг і контроль за інвестиційними ризиками. Ці особливості випливають знормативно-правових актів щодо банківських структур. Насамперед із Міжнароднихстандартів банківського регулювання (нормативів Базельського комітету), яківстановлюють обмеження на вкладення банків, інвестицій у цінні папери (не вищеніж 50 % власного капіталу), висувають вимоги щодо короткострокової тадовгострокової ліквідності та платоспроможності. А також перелічені особливостідіяльності банків ґрунтуються на досвіді співпраці з конкретним позичальником,на стані відносин з ним та кредитній історії. Щодо другої групи фінансовихпосередників, пенсійних фондів та страхових компаній (ідеться передусім пронедержавні), то, крім загальних функцій, вони також виконують специфічну — соціальну функцію, яка забезпечує цільові виплати, насамперед пенсійні. Такуфункцію ці фінансові посередники виконують за істотної допомоги держави шляхомвстановлення для них податкових пільг, які і стимулюють залучення фінансовихресурсів. Третя група фінансових посередників — інвестиційні фонди — характеризується такою специфічною функцією, як надання послуг інформаційногохарактеру та формування портфеля колективних інвестицій шляхом акумулюваннядрібних інвестиційних капіталів. Відбір об’єктів інвестування, моніторинг таконтроль за інвестиційними ризиками відбувається на підставі аналізуінформації, яка надходить з фондового ринку та ЗМІ. Ця інформація стосуєтьсяемітентів цінних паперів, вартості фінансових активів тощо. Інвестиційні фонди,на відміну від банків, не вступаючи у безпосередні відносини з емітентами,можуть надати таку інформацію в об'єктивнішому вигляді. У свою чергу, банки,які купують цінні папери у емітентів, іноді оцінюють їх вартість із власноїсуб'єктивної точки зору.
Переліченіорганізаційно-правові форми фінансових посередників (див. рис 1) групуються затакими ознаками:
1)установи, що приймають внески у депозити (банки);
2)установи, що займаються договірними заощадженнями (пенсійні фонди, страховікомпанії);
3)інші інвестиційні фонди (пайові трастові фонди інвестиційні трастові фонди тощо).
Перелікфінансових посередників був би неповним без брокерів, торгівців ціннимипаперами — дилерів. За даними на 2004 рік, в Україні діяло 904 торгівціцінними паперами.[6] Також до фінансовихпосередників, що виконують додаткові функції, належать фондові і валютні біржі,депозитарії цінних паперів, реєстратори цінних паперів, розрахунково-кліринговіцентри, інформаційно-консультаційні центри.
Такимчином, фінансові посередники можуть бути представлені у вигляді банківськихустанов і небанківських. Небанківськими фінансовими посередниками чиінституційними інвесторами відповідно вважають решту фінансових посередників, асаме: довірчі товариства, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, страховікомпанії, інститути спільного інвестування. Фахівці зауважують, що формуванняінституційних інвесторів в Україні є важливим для розвитку ринку цінних паперіві економіки в цілому, адже інститути спільного інвестування, а також пенсійніфонди здатні акумулювати значні кошти і стати потужним джерелом інвестиційнихресурсів в економіку нашої держави.[7]
Щодоакціонерних товариств, які діють в інших галузях і звертаються по допомогу дофінансових посередників при інвестуванні, то причинами цього співробітництваможуть бути такі:
1. Фінансовіпосередники мають значно виший рівень професійного інвестиційного менеджменту.
2. Самефінансові посередники спеціалізуються на управлінні інвестиціями.
3. На ринкуінвестицій застосовуються достатньо складні фінансові інструменти, про якінедосвідчене акціонерне товариство може не знати.
4. Длявенчурних акціонерних компаній використання послуг фінансових посередників можепризвести до зниження інвестиційного ризику.
Ізвищевикладеного випливає, що представниками акціонерного сектору можуть бутиакціонерні банки, страхові компанії, інвестиційні фонди та інші акціонерні товаристваяк закритого, так і відкритого типу, які за специфікою своєї діяльностіоднозначно є суб'єктами ринку фінансових послуг. Акціонерні товариства можутьбути і споживачем, і виробником цих послуг одночасно. Тому активний розвиток іфункціонування ринку фінансових послуг в Україні, зростання ролі фінансовогопосередництва є важливими передумовами успішної діяльності акціонернихтовариств. Фінансове посередництво в інвестиційній діяльності набуває останнімчасом великого значення. Тому акціонерне товариство, приймаючи управлінськірішення щодо інвестування, має враховувати і цей аспект.
3. Заходи, які проводить держава для усунення проблемфункціонування акціонерних товариств
Шляхиудосконалення внутрішнього контролю в акціонерних товариствах
Формамифінансово-господарського контролю є попередній, поточний і наступний контроль.Критерій розмежування цих форм полягає у зіставленні часу здійсненняконтрольних дій із процесами формування й використання централізованих ідецентралізованих грошових фондів.
Відповіднодо пункту 5.1.1. рішення Державної комісії з цінних паперів від 11.12.03 №571до організаційної структури системи внутрішнього контролю товариства входитьслужба внутрішнього аудиту, яка повинна здійснювати поточний контроль зафінансово-господарською діяльністю товариства. Служба внутрішнього аудитуповинна відповідати за своєасне виявлення та запобігання відхиленням, якіперешкоджають законному та ефективному використанню майна та коштів товариства.Зокрема, до компетенції служби внутрішнього аудиту повинні належати повноваженнящодо:
· контролюза організацією та функціонуванням системи бухгалтерського обліку;
· контролюза відповідністю даних бухгалтерського обліку фактичній наявності активів, їхналежним збереженням;
· експертизифінансової та операційної діяльності;
· підготовкиоглядів діяльності товариства та розробки рекомендацій щодо підвищення їїефективності. Зазначене рішення має рекомендований характер.
Яксвідчить світова практика, підрозділ внутрішнього контролю (внутрішнього аудиту),зокрема ревізійної роботи, повинен займатися оцінкою функціонування системивнутрішнього контролю, виявленням ризиків.
Системавнутрішнього контролю — це політика і процедури внутрішнього контролю, прийнятіуправлінським персоналом суб'єкта господарювання з метою забезпечення(наскільки це можливо) правильного й ефективного ведення господарськоїдіяльності (в тому числі дотримання політики управлінського персоналу), збереженняактивів, запобігання шахрайству та помилкам, а також виявлення їх, забезпеченняточності і повноти облікових записів, своєчасної підготовки достовірноїфінансової інформації. Система внутрішнього контролю охоплює й інші питання,безпосередньо пов'язані з функціями облікової системи.
Підприємницькийризик характеризується як небезпека потенційно можливої, імовірної втратиресурсів або недоодержання доходів у порівнянні з варіантом, розрахованим нараціональне використання ресурсів у даному виді підприємницької діяльності.
Кожномуризику відповідає свій прийом керування ризиком. Кваліфікаційна система ризиківмістить у собі категорії, групи, види, підвиди і різновиди ризиків.
Узалежності від можливого результату (ризикованої події) ризики можна розділитина дві великі групи: чисті і спекулятивні.
Чистіризики означають можливість одержання негативного чи нульового результату.
Спекулятивніризики полягають у можливості одержання як позитивного, так і негативного результату.
Системуконтролю потрібно організувати таким чином, щоб контроль здійснювався не запевний період, а щодня, щохвилини, і тоді він зможе охопити все інформаційнесередовище підприємства.
Комплектністьперсоналу, що здійснює функції контролю, є найважливішою характеристикоюсистеми внутрішнього контролю. Кадрові проблеми підприємства відображаються насистемі внутрішнього контролю. Так, часта зміна бухгалтерів веде до того, щофункції обліку й контролю виконуються людьми, що не мають достатнього досвіду йроблять через це більше помилок. Нові керівники й посадові особи можуть бути неповною мірою ознайомлені із системою обліку підприємства й робити технічні йінші помилки.
Побудовалогічно стрункої й універсальної системи методик контролю можлива через їхмоделювання. Для вирішення проблеми неефективності доцільно покласти в основумоделювання методик внутрішнього контролю соціопсихологічні особливості дійперсоналу підприємства. Результативність розробки та досягнення профілактичногоефекту від застосування методик контролю прямо залежить від підготовчих етапів,пов'язаних з обґрунтуванням їх інформаційної бази. Суть їх зводиться до:
· дослідженнямотивації господарських порушень;
· побудовизагальної моделі механізму формування господарського порушення;
· типізаціїгосподарських порушень;
· побудовиокремих моделей різних типів господарських порушень.
Длядосягнення мети передбачено вирішення таких завдань:
1. Датихарактеристику окремої моделі типу господарських порушень.
2. Розкритисуть типів господарських порушень.
3. Формалізуватиелементи окремих моделей типів господарських порушень.
Окремамодель конкретного типу господарських порушень являє собою сукупність загальноїлогіки побудови окремої моделі та формалізованої системи елементів для кожногоконкретного типу порушення.
Першніж перейти до розгляду суті запропонованої далі матриці типів господарськихпорушень (табл. 2), варто звернутися до коментарів низки термінів:
· протирегламентна діяльність персоналу підприємства будь-якого рівня — порушеннячинного законодавства або встановлених на підприємстві внутрішніх регламентів діяльності;
· уповноваженіпосадові особи в контексті даного дослідження – це персонал підприємства,наділений владними повноваженнями, до обов’язків яких входить санкціонування конкретнихоперацій і які несуть відповідальність у межах наданих повноважень.
Таблиця2. Матриця типів господарських порушеньРівень доступу Спосіб здійснення Матеріальний Документальний Комбінований Санкціонований Протирегламентна діяльність уповноважених посадових осіб, що зумовлює якісну та/чи кількісну зміну стану ТМЦ через дозвіл (усний чи письмовий) здійснення господарських операцій і прийняття на себе відповідальності за результати таких операцій Протирегламентна діяльність уповноважених посадових осіб, пов'язана з дозволом здійснення явно неприпустимих операцій або порушенням порядку санкціонування під час підписання документів, якими оформлюють матеріальні порушення, що готуються Протирегламентна діяльність уповноважених посадових осіб, яка виражається в дозволі застосування (візуванні) явно підроблених чи фальсифікованих документів з метою приховування зроблених матеріальних порушень Несанкціонований Протирегламентна діяльність співробітників підприємства, що мають доступ до матеріальних ресурсів, у результаті якої змінюється якісний та/або кількісний стан ТМЦ, зроблена всупереч або без відома уповноважених посадових осіб Протирегламентна діяльність співробітників підприємства, пов'язана з документальним оформленням матеріальних порушень, що готуються, яка здійснюється всупереч або без відома уповноважених посадових осіб Протирегламентна діяльність співробітників підприємства, що являє собою підробку документів з метою завуалювання здійснених матеріальних порушень (підробка, фальсифікація)
3.2. Фінансові методи регулювання діяльності акціонернихтовариств
Сфераі напрями політики державного регулювання істотно розширились в умовах розвиткуформ власності, зокрема у підприємництві. Роль держави зросла із створеннязагальних умов для функціонування приватних капіталів до невід'ємної складовоїчастини процесу відтворення. У сучасних умовах державне регулювання економікипокликане вирішувати такі завдання: стимулювання економічного зростання;регулювання зайнятості; заохочення прогресивних зрушень угалузевійі регіональній структурі економіки; підтримання експорту. Ринкова економікарозвинених країн на сучасному етапі — це поєднання таких важелівпідприємництва, як конкуренція, попит і пропозиція, вільне ціноутворення звивіреною стратегічною політикою державного регулювання економічних процесів. Проте, що закон про банкрутство повинен застосовуватись до всіх компаній вУкраїні, і держава не повинна контролювати ціноутворення на вільному ринку.
Самостійнимкомплексним інструментом державного регулювання економіки виступає державнепідприємництво. Державний сектор економіки, в якому реалізується підприємницькафункція держави, відіграє важливу роль у сучасних умовах господарювання.
Уперехідний період зміни форми власності держава залишається досить вагомимакціонером. На початок жовтня 2004 року на обліку в реєстрі корпоративних правдержави перебувало 1436 господарських товариств, у статутних фондах яких єдержавна частка. Держава в особі Кабінету Міністрів, ФДМУ, міністерств та іншихцентральних і місцевих органів виконавчої влади здійснювала управліннякорпоративними правами держави в 1236 ВАТ і ЗАТ, 88 ТОВ та 35 національнихакціонерних і державних холдингових компаніях (НАК і ДХК). Із загальноїкількості зазначених підприємств звітність Фонду надають 1359 об'єктів, із них:315 (23% від загальної кількості) мають у своєму статутному фонді державнучастку понад 50%; 522 (38,5%) — від 25% до 50%; 522 (38,5%) — державну частку,меншу 25%. Із 35 НАК і ДХК 26 компаній (74%) мають у статутному фонді 100%державної власності, 5 (14%) — державну частку від 50% до 100%, 4 компанії — меншу 50%6.
Утримуючиконтрольні пакети акцій акціонерних товариств, держава на правах власникавизначає умови функціонування своєї власності і встановлює критерії їїефективності, виходячи не з принципів підприємництва, а з огляду на сутність таінституціональні завдання саме державної власності. Державна корпоративна власність— це необхідний елемент усієї системи державного регулювання в цілому, а невинятково капітал, спроможний продукувати додану вартість.
Прямийвплив на фінансову систему суб'єктів господарювання здійснюється державою задопомогою засобів бюджетно-податкової політики через доходи й видаткицентрального уряду і місцевих адміністрацій, тобто через державний бюджет.Мобілізація фінансових ресурсів для забезпечення державних видатківздійснюється за допомогою податків, які одночасно використовуються з метою регулюванняекономічної діяльності суб'єктів господарювання. Визначальний вплив державногоподаткового регулювання залежить від вибору податкової системи, рівня ставокоподаткування, видів і розміру податкових пільг.
Податокна прибуток підприємств слід розглядати у взаємозв'язку з особистим прибутковимподатком фізичних осіб. Річ у тім, що прибуткове оподаткування акціонернихтовариств пов’язане з проблемою подвійного оподаткування – оподаткуванняприбутку юридичних осіб з подальшим оподаткуванням цього ж прибутку якдивідендів акціонерів тієї ж компанії. В Україні, як і в багатьох розвиненихкраїнах, при оподаткуванні нерозподіленого та розподіленого прибутку знятоподвійне оподаткування прибутку акціонерних товариств, оскільки емітенткорпоративних прав зменшує суму нарахованого податку на прибуток на суму внесеногодо бюджету податку на дивіденди. Якщо ж сума сплаченого податку на дивідендиперевищує суму податкових зобов'язань підприємства-емітента з податку на прибутокзвітного періоду, то різниця переноситься на зменшення зобов'язань із податкуна прибуток такого підприємства у майбутніх податкових періодах.
Наступнимчинником впливу на фінансово-господарську діяльність акціонерних товаристввиступає державне регулювання залучення акціонерного та боргового капіталу.Багато змін у звичних механізмах правового регулювання діяльності акціонернихтовариств було започатковано у зв'язку з набранням чинності Цивільним іГосподарським кодексами України. Сьогодні можна впевнено сказати що, крімзаконів України «Про господарські товариства» й «Про цінніпапери та фондову біржу», Україна отримала ще два законодавчі акти, якімістять спеціальні норми щодо створення, існування та ліквідації акціонернихтовариств.
Середпринципових нововведень Цивільного кодексу є стаття (п. 3 ст. 155), яка міститьвимоги щодо приведення у відповідність величини статутного капіталу і чистихактивів акціонерного товариства. Відтепер значний вплив на можливість існуваннятовариства мають результати його фінансово-господарської діяльності. Акціонернетовариство повинно після закінчення фінансового року порівнювати вартістьчистих активів із розміром статутного капіталу. Якщо вартість чистих активіввиявиться меншою від розміру статутного капіталу, товариство зобов'язанезменшити останній. У разі, коли вартість чистих активів стає меншою відмінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом, товариствопідлягає ліквідації. У разі, якщо чисті активи (власний капітал) будуть меншимивід статутного капіталу і при цьому меншими, ніж 1250 мінімальних заробітнихплат, виходячи зі ставки, чинної на момент створення акціонерного товариства,зменшувати статутний капітал буде неможливо й товариство доведетьсяліквідувати. Причому законом передбачена саме ліквідація, а не реорганізація віншу організаційно-правову форму. Навіть більше, для акціонерних товариств утакій ситуації Цивільним кодексом виключена можливість збільшення статутногокапіталу (внесення учасниками додаткових вкладів), як це передбачено длятовариств з обмеженою відповідальністю.
Такимчином, у цьому випадку метою державного регулювання фінансів акціонернихтовариств є законодавче забезпечення вимоги, згідно з якою відбуваєтьсязакріплення гарантійного характеру статутного капіталу, що повинен визначатимінімальний розмір майна, який гарантує інтереси кредиторів. Тому на акціонернітовариства тепер дивитимуться через призму величини його статутного капіталу, аситуація, коли товариство з мільйонним розміром статутного капіталу не маєчистих активів, стає неможливою.
Уразі емісії акцій за рахунок нарахованих дивідендів та індексації балансовоївартості основних фондів продаж акцій не здійснюється, а структура акціонерногокапіталу не змінюється, хоча розмір статутного капіталу збільшується. За своєюсуттю реінвестиція дивідендів є додатковою емісією за рахунок прибуткупідприємства, наявність якого, за підсумками фінансового року, є обов’язковою. Утакому випадку існують певні переваги з точки зору оподаткування акціонерноготовариства. Згідно з пп. 7.8.5 Закону України «Про оподаткування прибуткупідприємств» від 22.05.97 року акціонерне товариство не робить авансовоговнеску з податку на прибуток у розмірі 25% від суми дивідендів, призначеної длявиплати, за умови, що така виплата не змінює пропорцій участі усіх акціонерів.Відповідно до пп. 3.2.7 Закону України «Про податок на додану вартість» такаоперація не є об'єктом оподаткування ПДВ. За допомогою такого підходу до оподаткуванняреінвестованих дивідендів держава стимулює розподіл прибутку, спрямований назбільшення величини статутного капіталу акціонерних товариств. Для фінансуваннядовгострокових інвестиційних проектів акціонерні товариства останнім часомрозпочали активну діяльність на борговому сегменті фінансового ринку, використовуючиз цією метою такий фінансовий інструмент, як корпоративні облігації.
Щодоформування боргового капіталу шляхом випуску корпоративних облігацій, тозаконодавством для акціонерних товариств встановлювалося обмеження на обсягтаких емісій величиною статутного фонду. Згідно зі ст. 11 Закону України «Процінні папери і фондову біржу» від 18.06.1991 року акціонерні товариства могливипускати облігації на суму не більше 25% від розміру статутного фонду і лишепісля повної оплати усіх випущених акцій. Обмеження щодо випуску облігаційіншими видами підприємств не встановлені. Зазначені умови створили негативнупрактику, коли при обмеженні емісійних можливостей акціонерних товариств випускоблігації їхніми дочірніми структурами фактично нічим не регулювався.
3.3. Захист реєстру акціонерного товариства – головнезавдання у відбитті рейдерської атаки
Рейдерськаатака на акціонерне товариство не обходиться без контакту загарбника такомпанії — власника реєстру акціонерів. По-перше, через те, що в реєстраторазберігається ключовий для будь-якого АТ документ — реєстр акціонерів. У ньомуміститься інформація про власників підприємства та про належні їм пакети акцій.Саме через реєстратора найлегше отримати інформацію про колишніх і теперішніхакціонерів товариства, їхнє місцезнаходження, історію придбання цінних паперівта кількість акцій у кожного власника. Не одержавши цих відомостей, рейдерзазвичай не починає атаки. По-друге, тільки реєстратор має повну і оперативнуінформацію про всі угоди купівлі-продажу, дарування, застави та інші операції закціями підприємства.
По-третє,відповідно до чинного законодавства новий власник цінних паперів можереалізувати свої права акціонера тільки після внесення змін до реєстру. Знову жтаки, задіяний реєстратор. Ставши акціонером, загарбник набуває право голосу,право на одержання інформації про господарську діяльність товариства, правовимагати проведення незалежної аудиторської перевірки, а також доступ доустановчих документів, протоколів загальних зборів акціонерів та спостережноїради товариства. Якщо ж реєстратор довгий час під різними приводами не будевносити зміни до реєстру акціонерів, дії рейдера будуть заблоковані ікомпанія-жертва матиме змогу підготуватися до відбиття атаки. Таким чином,успіх або невдача рейдерської атаки багато в чому залежить від відносин між акціонерамитовариства і власником реєстру.
Одинз варіантів убезпечити себе від шахрайства з реєстром під час рейдерської атакина підприємство — вести реєстр самостійно. За чинним законодавством, якщо в АТменш ніж 50 акціонерів, то компанія не зобов'язана звертатися до послугспеціалізованих підприємств. У такому разі небезпека несподіваної зміни складувласників є мінімальною. Крім того, керівництво підприємства буде в повномуобсязі і вчасно дізнаватися про всі угоди з акціями, знати про інтерес, якийпроявляють треті особи до списку акціонерів і госпдіяльності товариства.Експерти, що рекомендують цей спосіб захисту, не враховують принаймні однієїістотної деталі — вразливості реєстру при силовому вторгненні рейдера напідприємство.
Найкращийваріант – організувати власну компанію-реєстратора, єдиним засновником якоїбуде акціонерне товариство. Причому розташуватися компанія має за іншоюадресою, ніж саме АТ (можливо, навіть в іншому місті). У такому разігарантується лояльність реєстратора. Адже основним, а часто і єдиним клієнтомтакої компанії є товариство-засновник.
Більшістьвітчизняних АТ користується послугами незалежних компаній-реєстраторів. Утім,незалежність таких компаній є радше номінальною — неабияка частина українськихреєстраторів так чи інакше пов'язана з якоюсь ФПГ. Тому є ризик, що рейдерськуатаку на підприємство може замовити ФПГ, яка контролює реєстратора. У такомуразі різко зростає ймовірність зникнення справжнього реєстру і появи спискуакціонерів, зручного для загарбника.
Кращийваріант — довірити ведення реєстру акціонерів професійнійкомпанії-реєстраторові з перевіреною репутацією, яка веде реєстри акціонерів підприємствстратегічного масштабу.
Безпекутаких компаній гарантують професіонали, вони мають змогу використовуватиадміністративний ресурс, причому не лише свій, у деяких випадках — і своїхклієнтів. Такий реєстратор зможе на якийсь час навіть затримати виконаннясудової постанови, що зобов'язує передати іншому реєстраторові реєстракціонерів компанії-жертви.
Висновки
Найбільшрозвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство. Головниматрибутом такого товариства служить акція – цінний папір без встановленоготерміну обігу, який свідчить пор пайову участь у статутному фонді товариства,підтверджує членство в ньому і право на участь в управління ним, дає учасникутовариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь урозподілі майна за ліквідації товариства.
Акціонернаформа господарювання має істотні переваги: фінансові – створює механізмоперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярного одержаннядоходу у формі дивідендів на акції; економічні – акціонерний капітал сприяєвстановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв’язків, опосередкованихперехресним або ланцюговим володінням акціями; соціальні – акціонування єважливою формою роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів,перетворення найманих працівників на власників певної частки майнапідприємства.
Фінансовуструктуру капіталу акціонерного товариства утворює співвідношення власного іпозикового капіталу. Тенденція переважання власного капіталу в структуріфінансового забезпечення акціонерних товариств в Україні є доволі стійкою, щообумовлене їх низькою інвестиційною привабливістю та слабким розвитком ринковихмеханізмів і, перш за все, банківської системи та фондового ринку.
Література
1. Новое взаконодательстве Украины о предпринимательстве (Серия «Законы Украины»),Харьков, «Одиссей», 1998-255 с.
2. Хозяйственныйкодекс Украины (по состоянию на 15.08.2006), Харьков, «Одиссей», 2006 – 255 с.
3. ЄщенкоП.С., Балкін Ю.І. сучасна економіка, навч.посіб.-К., Вища шк..,2005 – 327 с.
4. Основиекономічної теорії: Підручник. Підприємництво, маркетинг, менеджмент.Відтворення в національному та світовому господарстві. Ю.В. Ніколенко, М.М.Віденко, А.В. Шегун та ін., К., Либідь, 1994 – 272 с.
5. Задоя А.А.,Петруня Ю.Е. Основы экономики. Учеб.пособие – К., Вища шк. – Знання, 1998 – 478с.
6. СугеевИ.В. Экономика предприятия. Учеб. пособие, М., Финансы и статистика, 2004 – 304с.
7. ГрузиновВ.П. и др… Экономика предприятия. Ученик для ВУЗов (под ред… проф… ГрузиноваВ.П.), М., банки и биржи, ЮНИТИ, 1998 — 535 с.
8. Економікапідприємства. Навч.посіб. За ред… А.В. Шегун – К., Знання, 2005 – 431 с.
9. ВасиликО.Д. Теорія фінансів., К., НІОС, 2001 – 328 с.
10. Тренінг-семінар«Менеджер малого бізнесу», К., Гештальт, 1997 – 183 с.
11. Журнал«Актуальні проблеми економіки» № 5, 2005
12. Журнал«Фінанси України» №2, 2004; №4, 2007; №9, 2005
13. Журнал«Економіка України» №2, 198; №1, 2005
14. Журнал«Економіка і держава» №1, 2008
15. Журнал«Фондовий ринок», №22, 2007
16. Економікапідприємства. Підручник за редакцією С.Ф. По кропивного, К., КНЕУ, 2001 – 528с.