Реферат на тему:
Стандарти якості, сертифікація продукції та товарів
Зміст
1. Загальні відомості про сертифікацію
2. Зарубіжний досвід управління якістю
3. Система сертифікації УкрСЕПРО
Використана література
1. Загальні відомості про сертифікацію
Сертифікація – це процедура, за допомогою якої третя сторона дає письмову гарантію, що продукція (процес, послуга) відповідає заданим вимогам. Третьою називають сторону, що незалежна від постачальника (перша сторона) і покупця (друга сторона).
Система сертифікації – це система з власними правилами виконання процедури сертифікації та управління нею. Системи сертифікації можуть діяти на національному, регіональному чи міжнародному рівні. Розрізнюють також державні (урядові) і недержавні (неурядові) системи сертифікації.
У загальному випадку при проведенні сертифікації здійснюють:
випробування продукції;
атестацію виробництва;
перевірку та оцінку системи якості;
технічний нагляд.
У кожному конкретному випадку склад і послідовність дій при проведенні сертифікації визначається прийнятою схемою сертифікації.
Сертифікацію проводять акредитовані у системі сертифікації органи з сертифікації продукції, які, зокрема, визначають схему сертифікації і видають за результатом випробувань продукції сертифікат відповідності.
Для проведення випробувань продукції залучають акредитовані випробувальні лабораторії (центри), а для перевірки системи якості – органи з сертифікації систем якості, акредитовані в системі сертифікації.
Сертифікат відповідності – це документ, який видають на продукцію, що пройшла сертифікацію, і який свідчить про відповідність продукції вимогам певного нормативного документа (стандарту, технічних умов).
Сертифікат відповідності має затверджену форму, специфічним елементом якої є знак відповідності.
Знак відповідності у галузі сертифікації — це захищений в установленому порядку знак, який свідчить, що маркована ним продукція відповідає конкретному стандарту чи іншому нормативному документу. Маркування продукції цим знаком здійснює орган з сертифікації, що видав сертифікат відповідності, або підприємство-виробник, якщо воно має на це ліцензію, видану органом з сертифікації. Кожна система сертифікації має свій власний знак відповідності.
У багатьох країнах існують законодавчі та нормативні акти різного рівня, що вимагають від виробників, постачальників та продавців в обов’язковому порядку мати сертифікати відповідності для певних видів продукції. Обов’язковій сертифікації підлягає продукція, на яку поширюються обов’язкові вимоги стандартів чи інших нормативних документів, зокрема, вимоги, що забезпечують безпеку продукції для життя, здоров’я і майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону навколишнього природного середовища. У всіх інших випадках сертифікація може проводитись на добровільних засадах з ініціативи замовника (виробника, постачальника чи продавця продукції).
Добровільна сертифікація проводиться як правило, в умовах конкуренції товаровиробників з метою рекламування продукції, освоєння нових ринків збуту, формування і підтримування іміджу фірми, а також коли цього вимагають умови контракту на поставку продукції.
Оскільки сертифікат відповідності гарантує тільки відповідність продукції вимогам конкретного стандарту (або іншого нормативного документа), висновок про рівень якості продукції можна робити лише з врахуванням оцінки рівня вимог цього стандарту.
Відповідність продукції застарілим вимогам того чи іншого нормативного документа буде свідчити про її низький рівень якості і, навпаки, відповідність стандартам, що визначені у світі як найсучасніші, буде надійною гарантією її високої якості.
Кожна схема сертифікації продукції визначає:
тип випробувань продукції (кожного виробу чи вибіркові);
наявність чи відсутність необхідності атестації виробництва або сертифікації системи якості підприємства – виробника продукції;
форму технічного нагляду за сертифікованою продукцією (контрольні випробування виробів, взятих на підприємстві-виробнику чи з торгової мережі).
У світовій практиці використовують вісім основних схем сертифікації продукції, які відрізняються складом і характеристикою наведених вище робіт, що виконують при сертифікації продукції.
Оплату всіх видів робіт, пов’язаних з сертифікацією, здійснює замовник (підприємство-виробник, постачальник чи продавець продукції).
Вартість робіт визначається у договорі між замовником і виконавцем (органом з сертифікації продукції). Оплата замовником робіт з проведенням сертифікації не означає, що виконавець обов’язково видасть йому сертифікат на заявлену продукцію. Останнє залежить тільки від результатів випробувань продукції та оцінки виробництва або системи якості (при необхідності). При негативних результатах гроші замовнику за вже виконану роботу не повертаються.
Замовник має право звернутись з метою сертифікації продукції до будь-якого акредитованого в системі органу і вказати лабораторію, в якій він бажає проводити випробування продукції. Це побажання замовника виконавець звичайно враховує.
У кожній системі сертифікації передбачено процедуру апеляції щодо тих чи інших рішень виконавця, у т.ч. відмови видати сертифікат відповідності за результатами випробування продукції. Усі апеляції розглядає апеляційна комісія, яка, як правило створюється органом і сертифікації. Витрати, пов’язані з розглядом апеляції, несе кожна із сторін. Рішення апеляційної комісії можна оскаржити в керівному органі системи сертифікації, рішення якого буде остаточним.
Світова практика свідчить, що митні органи країни, в яку експортується продукція, вимагають у постачальника сертифікат відповідності, виданий у цій країні, або свідоцтво про визнання цією країною сертифіката відповідності, виданого у країні-експортері. При наявності між країнами угоди про взаємне визнання результатів сертифікації продукції свідоцтво про визнання іноземного сертифіката видається в країні, в яку експортується продукція, без додаткових випробувань продукції. При відсутності такої угоди проводиться сертифікація продукції за правилами системи сертифікації, що діє у цій країні. Тому при здійсненні експортних операцій доцільно знати, чи підлягає продукція обов’язковій сертифікації у країні, в яку вона експортується, і чи існує угода з цією країною про взаємне визнання результатів сертифікації.
Крім торгівлі і митниці, результати сертифікації продукції використовують також страхові компанії, арбітражні суди, біржі, аукціони тощо. Наприклад, страхові компанії враховують результати сертифікації для оцінки ризику при страхуванні майна і нерухомості. А страхові компанії Німеччини відмовляються страхувати вироби, що не пройшли сертифікації.
За масштабом здійснення сертифікація послуг поки що значно поступається сертифікації продукції. Найбільше поширення отримала за кордоном сертифікація послуг у таких галузях як банківська і готельна справа.
Для підприємств-виробників (постачальників) сертифікація продукції дає можливість:
підняти довіру до якості виробів, що експортуються в промислово розвинені країни;
розширити ринок збуту;
забезпечити рекламу і збільшити обсяги випуску (продажу);
позбавитися конкуренції з боку виробників (постачальників) несертифікованої продукції.
Для споживачів сертифікація продукції корисна тим, що:
захищає від продукції, що небезпечна для життя, здоров’я людини та його майна;
полегшує вибір продукції;
сприяє підвищенню якості продукції (завдяки стимулюванню перегляду застарілих вимог стандартів).
В умовах швидкого оновлення продукції все частіше віддають перевагу сертифікату на систему якості, а не сертифікатам відповідності окремих моделей, марок або типів виробів.
Торгові партнери розглядають сертифікат на систему якості підприємства-виробника як гарантію стабільності високої якості його продукції. Сертифікацію систем як якості проводять на відповідність міжнародним стандартам ISO серії 9000 та європейським стандартам EN серії 2900 або національним стандартам, розробленим на їх основі.--PAGE_BREAK--
2. Зарубіжний досвід управління якістю
Батьківщиною науки управління якістю продукції, що випускається стала Японія. Бурхливий розвиток теорії і практики керування якістю почався в 50-х роках минулого століття. У ці роки Міністерство оборони США прийняло ряд стандартів якості, які потім були прийняті також Британським інститутом стандартів.
Згодом Міжнародна організація по стандартах (International Organization for Standardization — ISO) на їхній основі розробила стандарти ISO 9000. У 1987 році в США уперше відбулося нагородження Національною премією якості.
Рух за підвищення якості має на меті не тільки розробку стандартів якості, він тісно зв’язаний зі зміною загального відношення до керування бізнесом. Термін загальне керування якістю — менеджмент якості (Total Quality Management — TQM) запропонований для опису філософії, відповідно до якого критерії якості стають основним фактором при проектуванні, плануванні і модернізації. Основна доктрина даної філософії полягає в тім, що для досягнення довгострокового фінансового успіху компанія повинна забезпечити високу якість продукції, що випускається.
Забезпечення відповідності стандартам якості в глобальному масштабі — задача дуже складна через істотні розходження в інструментальній практиці різних країн. Так, в одній країні припустимі відхилення вказуються в сантиметрах, а в іншій — у десятих частках дюйма. Стандарти, якими варто користатися для виміру тих чи інших параметрів, установлюються Міжнародною організацією по стандартах. Однак нормативні документи, розроблювальні цією організацією, не обмежуються тільки різними системами мір, вони також визначають правила документування процесів і вказують, які процеси найбільш важливі для забезпечення необхідного рівня якості продукції, що випускається. За допомогою стандартів ISO компанію, що робить які-небудь деталі в Китаї, можна порівняти з фірмою, що випускає ці ж деталі в США.
У процесі забезпечення якості основними прийомами є статистичні методи: статистичний контроль процесу, карти вибіркового контролю й аналіз можливостей виробничого процесу.
Якість продукції, що випускається є необхідною умовою для виживання фірми, вона змушує співробітників постійно підвищувати кваліфікацію, вводити заохочувальні премії, стимулювати якісну роботу.
Так 40% преміального фонду компанії “General Electric "(GE), що складає мільярд доларів, виділяється тепер на реалізацію програми керування якістю. Програма якості полягає в першу чергу в підготовці персоналу найвищої кваліфікації. Ця підготовка чотири місяці проводиться в таких сферах, як статистичні методи і різні міри підвищення якості продукції, що випускається. Під час навчання персонал відправлявся на заводи і займався винятково реалізацією проектів, спрямованих на підвищення якості продукції, що випускається. У цілому GE інвестує в навчання, спеціальні проекти і розробку комп’ютерних систем для аналізу і керування якістю продукції сотні мільйонів доларів.
GE розраховує, що в наступному десятилітті, завдяки запобіганню дорогих проблем з якістю, компанії удасться заощадити до 10 мільйонів доларів і тим самим різко підвищити доходи. Програма GE являє собою типовий приклад діяльності, спрямованої на удосконалювання керування якістю, якою сьогодні займаються всі компанії світового класу у всіх країнах. Підприємці усвідомили, що для досягнення успіху на глобальному ринку необхідно робити високоякісну продукцію.
Загальне керування якістю визначається як управління організацією в цілому для забезпечення максимально високих результатів по усім найбільш важливим для споживача критеріям.
Філософія загального менеджменту якості визначає якість продукції і послуг як інтегруючу категорію. Найбільш розповсюдженими загальними інструментами забезпечення якості є різні методи статистичного контролю процесу, що використовуються групами сприяння якості для рішення різних задач і безупинного підвищення якості.
Система якості Шинго розроблялася паралельно і багато в чому в противагу контролю якості, заснованому на статистичних методах. Ця система, чи, якщо бути точніше, — дана філософія виробничого менеджменту одержала свою назву на честь одного з розроблювачів відомої системи «точно в термін» фірми Toyota. Цей учений надзвичайно популярний у своїй рідній країні, де він навіть нагороджений титулом «Містер Поліпшення».
В останні роки його ідеї широко поширилися і на Заході. На думку Шинго, методи статистичного контролю якості не попереджають брак. Звичайно, з їхньою допомогою можна одержати інформацію щодо ступеня імовірності появи чергового дефекту, однак це буде лише констатацією факту. Для того щоб запобігти випуск браку наприкінці технологічного процесу, варто впроваджувати елементи керування в самому процесі.
Центральним елементом методу Шинго є розмежування помилок і дефектів. Брак з’являється в результаті помилок людей. Звичайно, помилки неминучі, однак появі дефекту можна запобігти, якщо зворотна реакція (тобто дія, спрямована на його виправлення) здійснюється відразу після того, як зроблено дефект.
Для такого зворотнього зв’язку і відповідних мір необхідний контроль 100% продукції, що випускається. Такий контроль може бути трьох типів:
послідовна перевірка;
самоперевірка;
контроль джерела.
Контроль за допомогою послідовної перевірки виконується наступним робітником у технологічному процесі або незалежним експертом, наприклад кращим робітником бригади. Інформація про дефекти негайно передається робітнику, з вини якого з’явився брак, що і виправляє свою помилку.
Самоперевірка проводиться кожним робітником і застосована для контролю будь-яких показників якості за винятком тих, для яких потрібно сенсорна оцінка (наприклад, наявність тріщин, подряпин, правильність відтінків фарби).
Контроль джерела також виконується одним робітником, тільки замість виявлення дефектів у продукції він перевіряє вихідні компоненти на наявність у них дефектів, що згодом можуть привести до випуску бракованої продукції. Це запобігає появі дефектів, а отже, і усуває необхідність доробок і переробок.
Усі ці три типи контролю засновані на застосуванні особливих процедур чи устаткування для забезпечення надійності.
Існує велика різноманітність методів Шинго, від укладення комплектуючих у спеціальні шухляди з чарунками (що дозволяє забезпечити використання правильної кількості деталей при зборці) до складних детекторних приладів і електронної сигнальної апаратури.
ISO 9000 — це комплект стандартів, розроблений Міжнародною організацією по стандартизації і прийнятий у 1987 році. У наші дні понад сто країн світу визнали ISO 9000 як стандарти якості і правила сертифікації в сфері міжнародної торгівлі.
Стандарти ISO 9000 формувалися в Європі, у межах загальноєвропейського ринку, на якому сертифіковані на відповідність цим стандартам більше 50 тисяч компаній.
США реагують на цей процес декілька повільніше, однак декілька тисяч американських фірм також прийняли стандарти ISO 9000. Безперечно, будь-яка компанія, що прагне займатися міжнародною торгівлею, згодом повинна прийняти ці стандарти.
Стандарти ISO 9000 складаються з п’яти основних частин, пронумерованих з 9000 по 9004. Вони охоплюють діапазон від проектування і розробки до фази обслуговування продукції через фази постачання.
ISO 9000 і 9004 містять тільки посібник з застосуванню стандартів у виробничому процесі, а стандарти ISO 9001, 9002 і 9003 визначають конкретні вимоги до процесів (Рис. 1).
Для того щоб фірма одержала найвищу акредитацію по стандарту ISO 9001, необхідно прикласти багато зусиль і затратити чималі кошти. Крім того, деякі компанії просто не мають потребу в такому високому рівні акредитації.
Наприклад, стандарти ISO 9003 використовуються для гарантування якості тільки на етапі заключних приймальних іспитів і перевірок у виробничому процесі. Фірма може одержати акредитацію тільки на рівні завершення виробництва, у результаті якість остаточних результатів її діяльності вже буде гарантовано, що зробить її продукцію чи послуги привабливими для споживачів.
Більш широка сертифікація забезпечується на рівні ISO 9002, що охоплює аспекти закупівель, виробництва й установлення.
Стандарти ISO 9000 включають двадцять основних елементів, що визначають характер функціонування системи і її ефективність. Ці двадцять елементів цілком відображені в стандарті ISO 9001 і частково в стандартах: ISO 9002 і 9003.
Рис. 1. Стандарти ISO 9000 і зони їх застосування у виробничому процесі
Стандарти ISO 9000 навмисно носять узагальнений характер. Кожна фірма трактує їхньої вимоги з урахуванням особливостей свого конкретного бізнесу. З практичної точки зору стандарти ISO 9000 дуже потрібні компаніям, оскільки вони забезпечують структуру, за допомогою якої фірми можуть оцінювати свій поточний стан і намічати рівень, який вони хотіли б досягти.
Існує думка, що стандарти ISO 9000 тільки указують фірмам як «документувати свої дії, а потім діяти відповідно до цієї документації». Це деякою мірою справедливо, однак стандарти ISO 9000 набагато ширше, оскільки вони стимулюють постійне поліпшення і високий ступінь інформованості.
Міжнародна організація по стандартизації постійно мала на увазі, що ISO 9000 будуть більш ніж просто стандартами, оскільки з їхньою допомогою відображаються характеристики добре організованої виробничої діяльності з використанням кваліфікованого і високовмотивованого персоналу. Ці стандарти пропонуються як новий підхід, при якому фірми, що швидше інших реагують на зміну ситуації в діловому світі, користуються перевагами лідерів, а те, які запізнюються, можуть позбавитися своєї справи. Елементи ISO 9000, являють собою не що інше, як загальноприйняті принципи, що існують уже довгі роки. продолжение
--PAGE_BREAK--
Сертифікацію по стандартах ISO 9000 дуже важливо пройти, оскільки це сприяє підвищенню конкурентоспроможності. Наприклад, якщо ми збираємося закупити для своєї фірми комплектуючі, і постачальники пропонують однакові деталі за однаковими цінами, але один із постачальників має сертифікат ISO 9000, а інші — ні. Безсумнівно, кандидатуру першої компанії ми будемо розглядати раніш інших, тому що стандарти ISO 9000 відображають і те як працює дана фірма, і рівень якості продукції, що поставляється нею, і час доставки, і рівень обслуговування та інші.
Існують три форми сертифікації.
Однобічна сертифікація. Фірма сама здійснює перевірку на відповідність стандартам ISO 9000.
Сертифікація другою стороною. Фірма-замовник здійснює перевірку компанії-постачальника.
Сертифікація третьою стороною. Як аудитор виступають спеціальні кваліфіковані національні чи міжнародні агентства по стандартизації чи сертифікації.
Найкращої вважається сертифікація третьою стороною. Якщо фірма пройшла таку сертифікацію, вона зареєструється як та, що одержує статус ISO 9000 і її включать до реєстру сертифікованих компаній. Така сертифікація третьою стороною також дає компаніям юридичні переваги в Європейському співтоваристві.
Так, наприклад, за правилами виробник несе відповідальність за збиток, нанесений споживачу його продукції. Однак компанія-виробник звільняється від цієї відповідальності, довівши, що вона користувалася у виробничому процесі правильними стандартами і ретельно вибирала постачальників у строгій відповідності зі своїми закупівельними вимогами. З цієї причини компанії прагнуть вибрати постачальника, сертифікованого по стандартах ISO 9000.
Якщо фірма-виробник хоче придбати продукцію несертифікованого постачальника, її представнику варто відвідати його завод чи фабрику і ретельно вивчити його технологічні процеси, показники ефективності в минулому, відзиви робітників та інше, щоб упевнитися, що даний постачальник здатний забезпечити необхідний рівень якості продукції, що випускається і працювати відповідно до виробничого графіка. Не викликає сумніву, що набагато простіше, дешевше, швидше і юридично надійніше вибрати сертифікованого постачальника.
Для того щоб пройти сертифікацію, фірмі може знадобитися від 3…6 місяців до двох років. Процес сертифікації припускає підготовку і надання відповідних документів, проходження необхідних процедур і процесів і проведення внутрішніх аудитів. Іноді, при бажанні, після внутрішнього аудита у фірмі проводиться також аудиторська перевірка другою чи третьою стороною.
3. Система сертифікації УкрСЕПРО
Система сертифікації УкрСЕПРО (надалі – Система) – це державна система сертифікації продукції в Україні, призначена для проведення обов’язкової та добровільної сертифікації продукції (процесів, послуг) (Рис.3).
Рис. 3. Схема організаційної структури системи сертифікації УкрСЕПРО
Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України №46-93 від 10.05.93р. “Про стандартизацію і сертифікацію” обов’язкова сертифікація проводиться виключно в межах державної системи сертифікації. Система є відкритою для вступу до неї органів з сертифікації та випробувальних лабораторій інших держав за умовою визнання та виконання правил Системи.
Організаційну структуру системи утворюють:
Національний орган з сертифікації — Держстандарт України;
органи з сертифікації продукції;
науково-технічна комісія;
органи з сертифікації систем якості;
випробувальні лабораторії (центри);
експерти-аудитори;
науково-методичний та інформаційний центри;
територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації Держстандарту України;
Український учбово-науковий центр з стандартизації, метрології та якості продукції.
Загальне керівництво Системою, організацією та координацією робіт з сертифікації продукції (процесів, послуг) здійснює Національний орган з сертифікації – Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України).
Розподіл основних функцій між організаційними ланками Системи подано в таблиці 1.
Таблиця 1
Основні функції елементів оргструктури системи сертифікації УкрСЕПРО
Елемент структури
Основні функції в Системі
Національний орган із сертифікації
Розроблення стратегії розвитку сертифікації в Україні.
Організація та координація робіт, що забезпечують функціонування Системи.
Взаємодія з національними органами інших країн та міжнародними організаціями з сертифікації.
Організація розроблення і вдосконалення організаційно-методичних документів Системи.
Прийняття рішень щодо міжнародних систем і угод з сертифікації.
Вдосконалення основних принципів, правил і структури Системи.
Формування і затвердження складу науково-технічної комісії.
Акредитація органів з сертифікації та випробувальних лабораторій (центрів).
Атестація експертів-аудиторів.
Здійснення інспекційного контролю за діяльністю органів з сертифікації, випробувальних лабораторій (центрів) та експертів-аудиторів.
Ведення Реєстру Системи.
Організація роботи з сертифікації продукції за відсутністю органів з сертифікації даного виду продукції.
Затвердження переліків продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації.
Розгляд апеляцій щодо виконання правил Системи.
Організація інформаційного забезпечення діяльності з сертифікації у Системі.
Науково-технічна комісія
Формування єдиної політики з побудови, функціонування і вдосконалення Системи.
Розроблення і внесення пропозицій щодо взаємодії з національними органами інших країн та міжнародними організаціями з сертифікації.
Органи з сертифікації продукції
Управління системою сертифікації продукції (за закріпленою номенклатурою).
Розроблення організаційно-методичних документів з сертифікації закріпленої продукції.
Акредитація за дорученням національного органу з сертифікації випробувальних лабораторій (центрів).
Встановлення схеми і порядку сертифікації закріплених видів продукції.
Атестація виробництва.
Технічний нагляд за сертифікованою продукцією.
Видання сертифікатів відповідності та атестатів виробництв.
Органи з сертифікації систем якості.
Розроблення організаційно-методичних документів з сертифікації систем якості.
Сертифікація систем якості.
Атестація виробництв (за пропозицією органу з сертифікації продукції).
Технічний нагляд за сертифікованими системами якості.
Видання сертифікатів на системи якості.
Випробувальні лабораторії (центри)
Проведення сертифікаційних випробувань в акредитованій галузі діяльності.
Оформлення протоколів випробувань.
Участь за пропозицією органу з сертифікації в атестації виробництва.
Участь за пропозицією органу з сертифікації в технічному нагляді за сертифікованою продукцією.
Експерти-аудитори
Виконання окремих робіт, що пов’язані з сертифікацією продукції.
Науково-методичний та інформаційний центр
Розроблення і вдосконалення організаційно-методичних документів Системи.
Підготування і внесення до Національного органу з сертифікації пропозицій і проектів законодавчих актів у галузі сертифікації.
Аналіз можливостей підприємств і організацій виконувати функції органів з сертифікації продукції, випробувальних лабораторій (центрів) та внесення до Національного органу з сертифікації пропозицій щодо їх акредитації у Системі.
Участь у підготовці органів з сертифікації продукції та випробувальних лабораторій (центрів) до акредитації.
Територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації
Проведення за дорученням Національного органу з сертифікації інспекційного контролю за дотриманням правил Системи.
Проведення за дорученням органів з сертифікації продукції технічного нагляду за сертифікованою продукцією.
Методична допомога підприємствам при підготовці до акредитації їх випробувальних лабораторій (центрів), сертифікації продукції, систем якості та атестації виробництв.
Український навчально-науковий центр із стандартизації, метрології та якості продукції
Навчання та підвищення кваліфікації спеціалістів у галузі сертифікації. продолжение
--PAGE_BREAK--
Структура, принципи та правила побудови і функціонування Системи регламентовані керівними нормативними документами системи сертифікації УкрСЕПРО, а також законодавчими актами, що стосуються питань сертифікації.
Згідно з підписаними угодами про власне визнання результатів сертифікації видані у Системі сертифікати відповідності визнаються в таких країнах СНД:
Республіка Вірменія;
Республіка Бєларусь;
Республіка Грузія;
Республіка Казахстан;
Киргизька Республіка;
Республіка Молдова;
Російська Федерація;
Республіка Узбекистан;
Республіка Таджикистан;
Туркменистан.
Форму і розміри та технічні вимоги до національного знака відповідності, а також правила його застосування у системі сертифікації УкрСЕПРО встановлено державним стандартом ДСТУ 2296-93.
Встановлено такі зображення національного знака відповідності:
для продукції, яка відповідає обов’язковим вимогам нормативних документів та вимогам, що передбачені чинними законодавчими актами України, за якими встановлено обов’язкову сертифікацію – рисунок 3 а;
для продукції, яка відповідає усім вимогам нормативних документів, що поширюються на дану продукцію – рисунок 3 б.
Знак відповідності, який зображено на рис. 3 б, застосовується також для позначення продукції, яка не підлягає обов’язковій сертифікації, проте сертифікована з ініціативи виробника, постачальника чи продавця продукції (добровільна сертифікація).
/>/>
а) б)
Рис. 3. Національний знак відповідності
У системі ведеться реєстрація й облік акредитованих органів з сертифікації і випробувальних лабораторій (центрів), атестованих експертів-аудиторів, а також результатів сертифікації продукції.
Інформація про акредитовані у системі органи з сертифікації, випробувальні лабораторії (центри), атестованих експертів-аудиторів, видані сертифікати відповідності, сертифікати та системи якості та атестати виробництв, а також інформація про анулювання акредитації або сертифікатів періодично публікується Держстандартом у відкритих інформаційних виданнях.
Органи з сертифікації продукції (систем якості) та випробувальні лабораторії (центри) несуть відповідальність за забезпечення конфіденційності інформації, що становить комерційну або виробничу таємницю.
Перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації, затверджується наказом Держстандарту.
Згідно з наказом Держстандарту №95 від 30.06.93р., №35 від 21.02.94р. №44 від 06.02.95р. та №161 від 19.05.95р. в Україні обов’язковій сертифікації підлягають такі групи продукції:
побутове обладнання;
світлотехнічна продукція;
ручні електромеханічні машини та переносні верстати;
побутова радіоелектронна апаратурам;
відео-, телевізійна та дисплейна техніка;
електричний будівельно-монтажний інструмент;
технологічне обладнання для харчової і м’ясо-молочної промисловості;
медична техніка;
іграшки;
синтетичні мийні засоби.
малогабаритні трактори та мотоблоки;
двигуни тракторів і сільськогосподарських машин;
метало- і деревообробне обладнання;
зварювальне обладнання;
електричні машини;
велосипеди і дитячі коляски;
технічні засоби охоронної та охоронно-пожежної сигналізації;
апаратура зв’язку;
кіно- і фототехніка;
посуд з чорних і кольорових металів, фарфору та фаянсу;
засоби механізації та автоматизації контрольно-касових операцій і конторське обладнання;
побутова апаратура, що працює на твердому, рідкому та газоподібному паливі;
дорожні транспортні засоби, їх складові та приладдя;
машини сільськогосподарські для рослинництва і кормовиробництва;
джерела світла;
хіміко-фотографічна продукція;
зварювальні матеріали;
товари легкої промисловості;
харчова продукція та продовольча сировина;
нафта та нафтопродукти.
будівельні матеріали, вироби та конструкції.
Рис. 4. Порядок проведення сертифікації продукції в системі УкрСЕПРО
При обов’язковій сертифікації перевірці підлягають такі групи показників:
безпеки;
сумісності;
взаємозамінності;
енерго- та ресурсозбереження.
Розгорнутий перелік показників наведених груп подано в додатку Е.
Для отримання сертифіката відповідності товаровиробник (заявник) повинен подати до акредитованого у Системі органу з сертифікації продукції заявку, на яку не пізніше, ніж через місяць, він отримує рішення, що містить основні умови проведення сертифікації.
Отримавши рішення за заявкою, Заявник повинен укласти договір на проведення робіт з органом з сертифікації продукції, а також випробувальною лабораторією (центром) і органом з сертифікації систем якості (у разі необхідності) вказаними у рішенні за заявкою.
Встановлений в ліцензійній угоді строк дії сертифіката відповідності на серійну продукцію не продовжується. Порядок надання нової ліцензії визначає орган з сертифікації продукції у кожному конкретному випадку. продолжение
--PAGE_BREAK--
Згідно з чинним законодавством за реалізацію продукції, яка підлягає, але не пройшла обов’язкової сертифікації, виробник (продавець) сплачує штраф у розмірі 25 відсотків вартості реалізованої продукції: за реалізацію імпортних продовольчих і непродовольчих продуктів, які не відповідають вимогам нормативних документів, що діють в Україні, стосовно безпеки для життя, здоров’я і навколишнього природного середовища штраф становить 50 відсотків вартості реалізованих товарів.
Випуск (реалізація) продукції, у т.ч. імпортної, без сертифіката відповідності, якщо його наявність передбачена чинним законодавством України, тягне за собою накладення штрафу на службових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, громадян-власників підприємств чи уповноважених ними осіб, громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, від двадцяти до ста мінімальних розмірів заробітної плати.
Атестація виробництв у системі сертифікації УкрСЕПРО. Атестація виробництва здійснюється з метою оцінки технічних можливостей підприємства в забезпеченні стабільного випуску продукції, яка відповідає вимогам нормативних документів, що на неї розповсюджується.
Атестацію виробництва у Системі проводить орган з сертифікації продукції, а при його відсутності – організація, що виконує функції органу з сертифікації продукції за дорученням Держстандарту України. Допускається за дорученням органу з сертифікації продукції (або організації, що виконує його функції) здійснення атестації виробництва органом з сертифікації систем якості. При цьому вся відповідальність за обґрунтованість видачі сертифіката відповідності на продукцію, що випускається атестованим виробництвом, залишається за органом з сертифікації продукції (або за організацією, що виконує його функції).
Підприємство, що має намір атестувати виробництво продукції, повинно мати такий комплект документації:
Технічні умови на продукцію, виробництво якої атестується.
Конструкторську документацію (або документацію, що визначає склад продукції).
Технологічну документацію.
Стандарти підприємства на:
проведення періодичних випробувань, включно випробування на надійність;
класифікацію дефектів;
контроль точності обладнання та оснастки;
організацію повірки засобів вимірювань, контролю та випробувань;
організацію та порядок здійснення технічного контролю;
застосування статистичних методів контролю;
приймально-здавальні випробування.
контроль технологічної дисципліни;
технічне обслуговування та ремонт обладнання;
реєстрацію та облік дефектів під час виготовлення продукції;
аналіз причин виникнення дефектів та відмов.
Структурну схему підприємства, що включає основні та допоміжні виробничі підрозділи, інженерні та адміністративні служби з наведенням зв’язків між ними.
Інструкцію з атестації технічних можливостей (згідно з КНД 50-006-93 “Система сертифікації УкрСЕПРО. Атестація виробництв. Порядок здійснення”).
Порядок виконання робіт з атестації виробництва в загальному випадку передбачає такі етапи:
подання заявки (якщо атестація проводиться за ініціативою підприємства);
попереднє оцінювання;
складання програми та методики атестації;
перевірка виробництва і атестація його технічних можливостей;
технічний нагляд за атестованим виробництвом.
У випадку, коли атестація виробництва проводиться за ініціативою підприємства, останнє складає заявку, яку направляє до органу з сертифікації продукції разом з технічною документацією на продукцію та її виробництво, включно з двома примірниками інструкції з атестації технічних можливостей.
Якщо атестація виробництва проводиться за вимогою органу з сертифікації продукції, необхідна технічна документація надається до органу з сертифікації продукції на його запит.
Попереднє оцінювання виконується комісією експертів органу з сертифікації продукції шляхом експертизи отриманих від підприємства документів.
За результатами попередньої оцінки складається висновок, в якому вказують готовність підприємства до атестації виробництва та доцільність продовження подальших етапів робіт.
У разі негативного висновку підприємство може вдруге направити заявку з доопрацьованою технічною документацією.
Програма та методика атестації виробництва розробляються комісією експертів, що виконували попередню оцінку, та містить об’єкти перевірки, процедури перевірки, правила прийняття рішень.
При необхідності в програмі та методиці роблять посилання на інструкцію з атестації технічних можливостей.
Перевірка виробництва та атестація його технічних можливостей проводяться безпосередньо на підприємстві тією самою комісією експертів з залученням фахівця-технолога.
На цьому етапі оцінюють відповідність інформації, що наведена в технічній документації на продукцію та її виробництво, фактичному стану, а також проводять необхідні випробування для атестації технічних можливостей виробництва.
За результатами перевірки комісія протягом місяця складає звіт, який містить аналіз результатів перевірки та обґрунтовані висновки.
На підставі позитивних висновків комісії орган з сертифікації продукції оформляє атестат виробництва за затвердженою формою, реєструє його у Системі і видає підприємству. Підприємству передається також один примірник затвердженої керівником органу з сертифікації продукції інструкції з атестації технічних можливостей (другий примірник інструкції зберігається в органі з сертифікації продукції).
Строк дії атестата виробництва встановлюється органом з сертифікації продукції але не більше, як на три роки. Для продовження строку дії атестата виробництва підприємство повинно не пізніше, ніж на три місяці до закінчення його дії, звернутися до органу з сертифікації продукції, що видав його. Необхідність і обсяг виконання окремих робіт визначає орган з сертифікації продукції в кожному конкретному випадку з урахуванням результатів технічного нагляду за атестованим виробництвом.
Орган з сертифікації продукції може анулювати або зупинити дію атестата виробництва в таких випадках:
виявлена невідповідність виготовленої продукції вимогам нормативних документів;
до конструкції або технології виготовлення продукції без погодження з органом з сертифікації продукції внесені зміни, які можуть призвести до зниження її якості;
під час технічного нагляду виявлені невідповідності виробництва атестованим технічним можливостям.
У випадку, якщо дію атестата виробництва зупинено, поновлення його дії може бути здійснено за рішенням органу з сертифікації продукції після усунення підприємством причин виявлених невідповідностей.
Сертифікація системи якості щодо виробництва певної продукції проводиться з метою засвідчення відповідності системи якості вимогам стандартів на системи якості (наприклад, ISO 9001 – ISO 9003) і забезпечення впевненості в тому, що виробник здатний постійно випускати продукцію, яка відповідає вимогам нормативних документів, продукція незадовільної якості своєчасно виявляється, а виробник вживає заходів щодо запобігання виготовлення такої продукції на постійній основі.
Об’єктами перевірки та оцінки при сертифікації систем якості та технічному нагляді за сертифікованими системами є:
діяльність з керівництва якістю відповідно до вимог ISO 9001 – ISO 9003 та іншої нормативної документації щодо оцінки системи якості;
стан виробництва з точки зору можливості забезпечення стабільної якості продукції, яка підлягає сертифікації;
якість продукції (на підставі аналізу інформації з різних джерел).
У загальному випадку діяльність з керівництва якістю охоплює всі етапи від початкового визначення і до кінцевого задоволення вимог та потреб споживача, а саме:
маркетинг, пошук та вивчення ринку;
проектування та розроблення технічних вимог, розроблення продукції;
матеріально-технічне постачання;
підготовку та розроблення виробничих процесів;
виробництво;
контроль випробування та обстеження;
пакування та зберігання;
реалізацію та розподіл продукції;
монтаж та експлуатацію;
технічну допомогу та обслуговування;
утилізацію після використання.
При сертифікації системи якості перевірці підлягають такі її елементи:
організаційна структура;
адміністративні та робочі процедури;
людські та матеріальні ресурси. обладнання; документація.
Використана література
1. Правила обов’язкової сертифікації машин сільськогосподарських для рослинництва, тваринництва, птахівництва і кормо виробництва.//Затверджено наказом Держстандарту України від 17.01.1997 р. (№24).
2. Хміль Ф.І. Менеджмент: підручник. – К.: Вища школа, 1995. – 351 с.Завадський Й.С. Менеджмент. – Т.1. – Вид. 2-е. – К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1998. – 542 с.
3. Гудзинський О.Д. Менеджмент у системі агро бізнесу. – К.: Урожай, 1994. – 240 с.
4. Кредісов А.І., Панченко Є.Г., Кредісов В.А. Менеджмент для керівників. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 1999. – 556 с.
5. Державна система сертифікації Укр СЕПРО. — К.: Держстандарт України, 1997.-237с.
6. Михлин В.М. Управление надежностью сельскохозяйственнои техники. — М.: Колос. 1984.-335 с.