Лісова аптека

1

ЛІСОВА АПТЕКА

З найдавніших часів життя людини повязане з лісом, з лікар-ськими рослинами. Ще в сиву давнину люди помітили, що в багатьох рослинах приховані цілющі речовини, і почали застосовувати їх для лікування різних захворювань. Протягом багатьох століть на Україні було виявлено чимало лікарських рослин, які стали основою для роз-витку народної медицини.

Відомості про лікарські рослини і їх застосування на території Київської Русі спочатку передавались усно з покоління в покоління, а з розвитком писемності ці відомості були записані в рукописах різного змісту.

З прийняттям християнства разом із візантійською культурою про-никли і перші відомості медичних знань. У багатьох древніх літописах Київської Русі є згадки про діяльність деяких монастирських лікарів-монахів.

Народна медицина в ті часи використовувала головним чином такі дикорослі рослини для лікування хворих: полин, кропиву, хрін, яловець (ягоди), подорожник, березу (листя, сік), ясен (кору), мяту (листя) та ін.

Лікування рослинами ґрунтувалось на уявленнях про чудодійну силу трав. Люди збирали рослини у певний день і час (на свято Івана Купала, при повному місяці та ін.). Вірою людей у цілющу силу рослин користались знахарі, ворожбити, монахи, які знали особливості лікар-ських трав.

Однією з перших староруських памяток писемності енциклопедич-ного характеру є «Изборник Святослава» (перекладений з грецького оригіналу X ст.), де поряд з іншими відомостями наведені описи різ-них хвороб, способи їх лікування, поширення лікарських рослин, медико-гігієнічні поради тощо. Пізніше, у XIV--XV ст., зявились рукопи-си медичного змісту -- лікувальники, травники, які проникли на Украї-ну із Західної Європи.

У XIV--XVI ст. поширились медичні книги під назвою вертоградів або садів здоровя. В них наводились описи лікарських рослин і рецепти приготування ліків з трав.

У 1613 р. надруковано польською мовою, а потім перекладено на староруську популярний травник Симона Сіреніуса, доктора філософії і медицини Краківського університету. Про лікарські рослини є згадка і в інших рукописних і друкованих виданнях. Досить багато назв рослин з вказівками їх використання наведено в «Словенорусский лек-сикон» Памва Беринди, у «Словарец» до граматики Лаврентія Зизанія 1596 р. та ін.

Травники по суті -- народні лікувальники. У них викладені загаль-ні правила збирання лікарських рослин, виготовлення з них ліків та інші поради.

Перша аптека у XVI ст. була відкрита в м. Львові. З цього часу лікарські трави набули статусу офіційних ліків.

У кінці XVIII ст. (1778 р.) надрукована перша руська громадянська фармакологія, в якій описано 302 види лікарських рослин. У цей період опубліковано ряд історико-географічних і статистичних оглядів окре-мих регіонів. У цих працях наведено нариси про флору, списки і описи аптекарських рослин, які застосовували у народній медицині.

Досить багато статей, присвячених народній медицині і лікуванню травами, надруковано в «Губернских ведомостях» і в «Памятних книж-ках» окремих губерній. Цікаві матеріали про лікарські рослини і їх застосування в народній медицині є в роботі білоруського етнографа М. Федеровського. Він описав 217 видів лікарських рослин, що вико-ристовувались народною медициною на Городенщині в ті часи.

Лікування травами поширювалося в звязку з відсутністю медичної допомоги у сільській місцевості. Лікарські трави продавали у травяних ятках. Широкого розвитку в цей період набуло вирощування лікар-ських рослин на присадибних ділянках, городах.

Кінець XIX -- початок XX ст. характеризувався розвитком шляхів сполучення і розширенням міжнародної торгівлі. У звязку з цим збільшився і асортимент імпортних лікарських рослин. Однак у 1914 р., коли почалась світова війна, ввезення ліків припинилося і аптеки стали відчувати їх нестачу. Ця ситуація викликала необхідність орга-нізації збирання вітчизняної сировини, створення плантацій лікарських рослин місцевим населенням.

Планомірне і всебічне вивчення та розведення лікарських рослин здійснено в радянський період. Декрет про збирання і культуру лікар-ських рослин був виданий у 1921 р., в 1925 р. проведена Всесоюзна нарада по лікарсько-технічних рослинах і лікарській сировині, а в 1931 р. створено Всесоюзний науково-дослідний інститут лікарських і ароматичних рослин, який зосередив всестороннє вивчення лікарсько-го рослинництва.

Велика наукова робота з вивчення лікувальної дії диких рослин і створення на їх основі лікарських препаратів проводиться також у все і вологих грабових дібровах і судібровах), на узліссях, іноді по чагар-никах, на схилах балок.

Цвіте барвінок у травні. Збирають усю надземну частину рослини на початку і під час цвітіння, зрізуючи ножицями.

Трава містить дубильні речовини, гіркоту, алкалоїди. Рослина отруйна, тому під час збирання і приготування ліків треба дотримува-тись правил поводження з отруйними рослинами і точного дозування.

У народній медицині траву барвінку застосовують як вяжучий за-сіб при поносах, кровотечах. Зовнішньо вживають при цинзі, бронхі-тах, сверблячих висипах.

Буквиця лікарська -- багаторічна травя-ниста рослина з родини губоцвітих. Стебло високе, пряме, шерстисте, у нижній частині якого є супротивні, довгасто-серцевидні, сидячі листки; з кореневища разом з стеблом виростають низові, довгоче-решкові листки такої ж форми. Квітки великі, червонувато-пурпурові, зібрані в густе колосовидне суцвіття. Запах має неприємний, своє-рідний.

Росте на узліссях (у свіжих сугрудках), на лісових луках, біля доріг, під парканами.

Цвіте буквиця з червня до серпня. Тоді ж і збирають цілі стебла з листям і квітками, сушать на вільному повітрі або в приміщеннях, що провітрюються.

Трава містить дубильні речовини, гіркоту, алкалоїди, сліди ефірної олії та ін.

У народній медицині буквиця лікарська відома з давніх часів як відхаркувальний, вяжучий, протизапальний і жовчогінний засіб. При кашлі вживають настій (1 столова ложка трави буквиці на 1 склянку окропу), який пють по 1 столовій ложці З рази на день. Як сечогінний і жовчогінний засіб рекомендують настій суміші (по 0,5 столової ложки коренів і листя буквиці на 1 склянку води), по 1 столовій ложці З рази на день. При жовтяниці пють чай з листків і квіток (1 ложка зілля на 1 склянку води, кипятять 2--3 хв, настоюють 10 хв у теплому місці) по 3 склянки на день. Ефективніше діють відвари із суміші буквиці та листя суниці. При легеневих кровотечах пють по 100 г відвару бук-виці тричі на день. Відвар готують так: на 1 склянку води беруть 50 г вина і столову ложку листя буквиці, кипятять 2--3 хв і 10 хв настою-ють. Пити охолодженим. При сухому кашлі допомогає порошок з сушеного листя буквиці, змішаний з медом. Приймають по 1 чайній ложці через кожні 2 год. При статевій імпотенції щодня вживають 2 склянки міцного відвару буквиці: на 1 столову ложку зілля беруть 1 склянку води, кипятять на слабкому вогні 10 хв.

Валеріана лікарська -- багаторічна травя-ниста рослина з родини валеріанових. Кореневище товсте, коротке, густо вкрите численними бурувато-жовтими коренями. Стебло пряме, борознисте, всередині порожнє, в верхній частині розгалужене. Листки супротивні, непарно-пірчастоскладні з численними ребрами, листочки яких ланцетовидні і зубчасті. Квітки дрібні, рожевуваті, іноді майже і вологих суборах і сугрудках (сосняках: чорничних, верескових, брус-ничних або похідних від них).

У народній медицині арніку гірську застосовують для загоєння ран і швидшого розсмоктування крововиливів, а також як серцевий заспо-кійливий засіб. Відвари з арніки пють при різних хворобах дихальних і травних органів, виразці шлунка, простудах і болях у животі. При флегмоні щогодини вживають настій з 4 крапель соку арніки на 5 сто-лових ложок води. При укусах шершнів, комарів, бджіл пошкоджені місця рекомендують обмивати напаром з арніки. Для лікування порізів, забитих місць, саден, дрібних поранень і кровотеч рекомендуються компреси з відвару арніки гірської (2 чайні ложки квіток арніки на 1 склянку води). Для заспокоєння нервової системи і серця вживають відвар (1 столова ложка арніки на 1 склянку води), який приймають по І столовій ложці З рази на день.

Багно звичайне -- вічнозелений прямий кущ з міцним неприємним запахом з родини вересових. Корінь галузистий, деревянистий. Гілочки вкриті рудувато-бурим залозистим повстепо-дібним опушенням; листки чергові, на коротких черешках, темно-зелені, шкірясті, лінійні, знизу вкриті рудуватою повстю. Квітки пра-вильні, білі, на довгих опушених квітконіжках, зібрані в багатоквіткові щитки.

Росте у вологих соснових борах і суборах, на сфагнових і верхо-вих болотах або біля них, у дренованих лісах, утворюючи великі за-рості.

Цвіте у травні--червні. Збирають молоді пагони з листям і квітками під час цвітіння. Сушать на вільному повітрі або в приміщеннях, що добре провітрюються. Уся рослина отруйна.

Трава містить ефірну олію, дубильні речовини, органічні кислоти, смоли та ін.

У народній мадицині багно застосовують як відхаркувальний, сечо-гінний і потогінний засіб. При хронічному запаленні легень вжи-вають відвар суміші багна і кропиви дводомної, взятих у рівних части-нах (по 2 чайні ложки), змішаних разом: 1 чайну ложку суміші на 1 склянку води, кипятять 1 хв і пють тричі на день. При астмі пють чай із такої суміші: 40 г багна, 25 -- подорожника, 12 -- кропиви дводом-ної. Цієї суміші беруть 1,5 столової ложки на 1 склянку води, кипя-тять 1 хв, потім 10 хв настоюють у теплому місці, проціджують, до-дають 1 чайну ложку меду і пють повільними ковтками. При хроніч-ному запаленні легень вживають відвар з багна і кропиви дводомної, яких беруть по 2 столових ложки, змішують разом, суміш кипятять (1 ложка суміші на 1 склянку води) і пють З рази на день.

Барвінок малий -- дрібний вічнозелений півкущик з родини барвінкових. Стебла в нього лежачі, розгалужені, укоріню-ються по вузлах; квітучі пагони прямостоячі. Листки супротивні, еліп-тичні, на коротких черешках, блискучі, шкірясті, зимою не опадають. Квітки декоративні й досить крупні, блакитно-сині.

Росте у лісах, переважно грабових чи дубово-грабових (свіжих Трава вересу містить глюкозид арбутин, дубильні речовини, фума-рову і лимонну кислоти, гіркоту та ін.

У народній медицині верес використовують як засіб, що розпускає мокроту, має сечогінну, потогінну і заспокійливу дію. Відвар трави вересу вживають при ревматизмі, простудних захворюваннях, дизен-терії, каменях нирок, водянці. Відваром промивають рани, миють голову при випаданні волосся; відварену траву прикладають до забитих місць, переломів, пухлин, вивихів; порошком квіток присипають гнійні рани, екземи, опіки.

Вербозілля лучне -- багаторічна травяниста рослина з родини первоцвітих. Стебло повзуче, голе; лист-ки супротивні, з короткими черешками, яйцеподібно-округлі, при основі серцевидні, з дуже дрібними бурими цятковими залозками. Квітки поодинокі, жовті, розташовані в пазухах середніх листків. Плід -- коробочка.

Росте у тінистих лісах на вологих грунтах (у вологих і сирих сугрудках і судібровах), по чагарниках, берегах річок, на заплавних луках.

Цвіте у червні--липні. Збирають надземну частину рослини під час цвітіння.

Рослина містить дубильні речовини, лактони, смоли, флавоноїди, листки -- вітамін С.

У народній медицині вербозілля лучне застосовують як кровоспин-ний засіб.

Вероніка лікарська -- багаторічна травя-ниста рослина з родини ранникових. Коріння волокнисте, стебло пов-зуче, гіллясте, покрите яйцеподібними пухнастими листками; квітки дрібні, блідо-голубі.

Росте в сухих світлих лісах (у сухих і свіжих суборах), серед чагарників, на узліссях, лісових галявинах, просіках, вигонах і пасо-вищах.

Цвіте від червня до серпня. Збирають траву під час цвітіння, зрі-зуючи біля самої землі. Сушити необхідно швидко і обережно, щоб уникнути обсипання квіток і втрати природного забарвлення.

Рослина містить дубильні речовини, гіркоту, трохи ефірної олії, смолу, глікозид вероніцин та ін.

У народній медицині вероніку застосовують як відхаркувальний і потогінний засіб. Широко вживають чай з вероніки при хронічному бронхіальному катарі, катарі легенів, бронхіальній астмі, кашлі, хри-поті, хронічних захворюваннях шкіри, а також селезінки. Для при-готування чаю беруть І столову ложку трави вероніки на І склянку води і пють 3 рази на день. При втраті голосу, простуді приймають щодня по 2 склянки чаю із суміші листя вероніки, ожини, деревію, підбілу і квіток чорної бузини, взятих у рівних частинах. При лишаях пють відвар з вероніки лікарської і календули (листя і квітки), взятих в однаковій кількості. Відвар готують так: 1 чайна ложка суміші набілі, пахучі, зібрані півзонтиками на верхівках стебел і бічних гілок. Плід -- дрібна довгастояйцеподібна сімянка.

Росте на болотах, сирих і заболочених луках, у сирих і заболочених лісах (судібровах і дібровах), у заплавах рік, біля лісових струмків.

Цвіте в червні--липні. Збирають кореневища з корінням восени, після цвітіння рослини, коли стебла побуріли і засохли.

Кореневище з коренями містять камфен, мурашину, оцтову, масля-ну та ізовалеріанову кислоти та ін.

Бареліана -- одна з найпопулярніших лікарських рослин.

У народній медицині її здавна використовують як заспокійливий засіб. Відвари вживають при безсонні, нервовому розладі, істерії, судо-рогах, неврозах серцево-судинної системи, болях у животі, головному болю. Як заспокійливий засіб при безсонні і неврозах серцево-судинної системи рекомендують чай із суміші таких трав: меліси (6 чайних ложок), квіток деревію і пижми (по 4 чайних ложки), кореня валеріа-ни (2 чайні ложки). Цю суміш запарюють (1 столова ложка суміші на 1 склянку води) і пють по 50 г через кожні 2 год. При безсонні вжи-вають відвар кореня валеріани (1 чайна ложка на 1 склянку води), кипятять 1 хв, відстоюють півгодини і пють по столовій ложці через кожні 2 год. Від серцебиття приймають настій посіченого кореня ва-леріани (1 столова ложка на І склянку перевареної води), настоюють 12 год, щільно накривши кришкою.

Вербена лікарська -- багаторічна травя-ниста рослина з родини вербенових. Стебло розгалужене, шорстке, з продовгуватими листками. Квітки фіолетові, дрібні, зібрані у вигляді колосків.

Росте під плотами, на пустирях, в лісах, біля доріг. Цвіте з червня до вересня. Збирають верхню частину рослини під час цвітіння.

Трава вербени містить дубильні речовини, гіркоту, глюкозид вербеналін та ін.

Вербена належить до найдавніших цілющих рослин. Ті використо-вували завжди майже при всіх хворобах. Вона діє потогінно, вяжуче, розмякшуюче, зміцнює організм, розчиняє слиз, поліпшує апетит і підвищує шлункову секрецію. При каменях у печінці добре заспокоює чай із звіробою (2 чайні ложки і вербени 1 чайна ложка). Чай (1 сто-лова ложка суміші на І склянку води) пють теплим. При головних болях прикладають до болючого місця листки вербени, прокипячені в оцеті.

Верес звичайний -- невеличкий багато-річний, дуже розгалужений кущик з дрібними вічнозеленими листка-ми з родини вересових. Красиві лілово-рожеві квітки зібрані в однобо-ку китицю. Плід -- коробочка.

Росте в соснових лісах, переважно верескових і брусничних (сухих, свіжих і вологих суборах,) на вирубках, серед чагарників.

Цвіте у серпні-вересні. Збирають надземну частину. її зрізують під час цвітіння і швидко висушують на протягу в затінку. Збирають і квітки.

Трава вересу містить глюкозид арбутин, дубильні речовини, фумарову і лимонну кислоти, гіркоту та ін.

У народній медицині верес використовують як засіб, що розпускає локроту, має сечогінну, потогінну і заспокійливу дію. Відвар трави іересу вживають при ревматизмі, простудних захворюваннях, дизен-терії, каменях нирок, водянці. Відваром промивають рани, миють голову при випаданні волосся; відварену траву прикладають до забитих місць, переломів, пухлин, вивихів; порошком квіток присипають гнійні оани, екземи, опіки.

Вербозілля лучне -- багаторічна травяниста рослина з родини первоцвітих. Стебло повзуче, голе; лист-ки супротивні, з короткими черешками, яйцеподібно-округлі, при основі серцевидні, з дуже дрібними бурими цятковими залозками. Квітки поодинокі, жовті, розташовані в пазухах середніх листків. Плід -- коробочка.

Росте у тінистих лісах на вологих грунтах (у вологих і сирих сугрудках і судібровах), по чагарниках, берегах річок, на заплавних луках.

Цвіте у червні--липні. Збирають надземну частину рослини під час цвітіння.

Рослина містить дубильні речовини, лактони, смоли, флавоноїди, листки -- вітамін С.

У народній медицині вербозілля лучне застосовують як кровоспин-ний засіб.

Вероніка лікарська -- багаторічна травя-ниста рослина з родини ранникових. Коріння волокнисте, стебло пов-зуче, гіллясте, покрите яйцеподібними пухнастими листками; квітки дрібні, блідо-голубі.

Росте в сухих світлих лісах (у сухих і свіжих суборах), серед чагарників, на узліссях, лісових галявинах, просіках, вигонах і пасо-вищах.

Цвіте від червня до серпня. Збирають траву під час цвітіння, зрі-зуючи біля самої землі. Сушити необхідно швидко і обережно, щоб уникнути обсипання квіток і втрати природного забарвлення.

Рослина містить дубильні речовини, гіркоту, трохи ефірної олії, смолу, глікозид вероніцин та ін.

У народній медицині вероніку застосовують як відхаркувальний і потогінний засіб. Широко вживають чай з вероніки при хронічному бронхіальному катарі, катарі легенів, бронхіальній астмі, кашлі, хри-поті, хронічних захворюваннях шкіри, а також селезінки. Для при-готування чаю беруть 1 столову ложку трави вероніки на 1 склянку води і пють 3 рази на день. При втраті голосу, простуді приймають щодня по 2 склянки чаю із суміші листя вероніки, ожини, деревію, підбілу і квіток чорної бузини, взятих у рівних частинах.