МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ІНАУКИ УКРАЇНИ
ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО
КАФЕДРА ЗАРУБІЖНОЇЛІТЕРАТУРИ
Курсова робота з теми:
Роль фантастики уромані Оскара Уайльда «Портрет ДоріанаГрея» і повісті Миколи Гоголя«Портрет»
Вінниця — 2010
Зміст
Вступ
1. Фантастика як художній засібвідображення дійсності та художній прийом
1.1 Фантастика як жанр художньоїлітератури. Сучасна фантастика
1.2 Фантастичне як літературнийприйом: Мета використання та засоби створення/>
2. Особливості відображення фантастичногота реального у романі Оскара Уайльда «Портрет ДоріанаГрея» та повісті МиколиГоголя «Портрет»
2.1 Фантастика у творчості ОскараУайльда
2.2 Єдність фантастичного тареального — основа творчості Миколи Гоголя
2.3 Порівняльний аналіз фанатичнихприйомів у творах Оскара Уайльда «Портрет ДоріанаГрея» Та Миколи Гоголя «Портрет»
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
У результатіпоширення у кінці XX — на початку XXI ст. феномену так званої «масової»літератури, ми досить багато чуємо про фантастику як один із найпопулярніших їїжанрів. Фантастичній літературі та її різновидам — науковій фантастиці йфентезі — присвячено багато досліджень і в сучасній літературознавчій науці.
Актуальність: існуєбагато творів, у яких фантастичне функціонує як прийом на загальному, цілкомреалістичному тлі. Цей прийом не достатньо вивчений на сьогодні, тому існуєпотреба його дослідження, визначення цілей його використання та взагаліхарактер даних фантастичних прийомів.
Отож, метароботи: дослідити роль, особливості використання фантастики як художньогоприйому.
Для досягненняцієї мети необхідно:
1.Описатипоняття фантастики у двох його основних напрямках – як жанр та художній прийом.
2.Дослідитизасоби створення та мету використання фантастичного елемента.
3.З’ясуватироль фантастичних елементів у досліджуваних творах.
Об’єктомдослідження є поняття фантастики як художнього прийому.
Предметдослідження – особливості вияву фантастичних та реалістичних аспектів удосліджуваних творах.
Джереламифактичного матеріалу слугували твори Оскара Уайльда «Портрет Доріана Грея» таМиколи Гоголя «Портрет».
Методидослідження: основними методами дослідження курсової роботи стали культурно-історичний,формальний та порівняльний метод. Характеристику життя персонажів, аналіз їхвчинків було здійснено за допомогою духовно – історичного методу.
Практичнацінність: ця робота може використовуватись для написання статей на данутематику, може бути використана для глибокого вивчення творчості Оскара Уайльдата Миколи Гоголя, також може бути використана як навчальний матеріал на заняттяіз курсу зарубіжної літератури.
Логікадослідження зумовила структуру курсової роботи: вступ, два розділи, висновки тасписок використаної літератури. У першому розділі розмежовано поняттяфантастики як жанру художньої літератури і як окремого творчого прийому, щовводиться письменником у загалом реалістичний твір.
Другий розділілюструє особливості вияву фантастичних і реалістичних аспектів дійсності утворах Оскара Уайльда та Миколи Гоголя. Тут здійснено порівняльний аналізприйомів фантастики у досліджуваних творах.
1.Фантастика як художній засіб відображення дійсності та художній прийом
1.1Фантастика як жанр художньої літератури. Сучасна фантастика
На сьогодні усучасній літературній науці немає однозначного погляду на поняття фантастики.Визначення цього поняття є суто формальним, а в деякій мірі, навіть,суб'єктивним. Брати Стругацькі висловились про фантастику так: це «опис світу зелементами чудесного» (незвичайного, малоймовірного) [15, с.11].
У літературознавчомусловнику термін «фантастика» (від. грец. Phantasticon – здатність уявляти)пояснюється як «щось химерне, неймовірне, вигадане, створене уявою, показане вдуже перебільшеному або надзвичайному вигляді» [11, с.440].
Так наші предкиу давнину, не розуміючи природних чи суспільних явищ, пояснювали їх задопомогою фантастики. Таким чином, фантастика бере свої витоки ще ізстародавнього світу. В той же час ми не можемо сказати, що у стародавньомусвіті виник жанр «фантастика», вона була швидше елементом твору, а вже із часом(із розвитком літератури, як мистецтва) вона стає принципом побудови твору тайого внутрішньою суттю.
Сучасна наукавиділяє два основні види фантастики – це наукова фантастика та фентезі.
Науковафантастика – це жанр літератури, в основі якого лежать роздуми про науку та їїдосягнення. Цей жанр відносно новий, адже з'явився на початку XІX століття.
Фентезі – цежанр літератури, в основі якого лежать різні міфологічні, казкові події,внутрішній світ, у якому, керується магією. Фентезі також досить новий жанрлітератури.
1.2Фантастичне як літературний прийом. Мета використання та засоби створення
Художні твори,де використано фантастику як художній прийом, часто називають такими, яківисвітлюють основні літературні проблеми (людина і світ, людина і суспільство,т.д.). І зазвичай цей прийом вводиться для того, щоб підкреслити певні людськічесноти або недоліки людей, або подій. Тут важливо зазначити, що введенняелемента незвичайного виступає якщо не сюжетотворчим, то хоча б важливим факторомдля всього твору, воно служить для його ідеї.
Так, наприклад,у творі Миколи Гоголя «Ніс» автор скористався фантастичною вигаданою ситуацієюдля того, щоб висміяти чиновницьке угодництво та чинопочитання. У колезькогоасесора Ковальова зник ніс. Він довго його шукав, а знайшов у «мундирі,вишитому золотом, із великим стоячим комірцем», тобто у вищому, ніж Ковальов,чині штатського радника.
Як ми можемопобачити, цей прийом використовується для висміювання людських недоліків, танегативних рис характеру.
Важливозазначити, що введення елемента фантастичного виконується завдяки різнимлітературним прийомам, тобто через які і виражається фантастичне у творах. Так,можна сказати, що у творіМиколи Гоголя «Ніс» використовується сатира.
Сатира (від.Лат. «суміш, усяка всячина») – особливий спосіб відображення дійсності, якийполягає у гострому осудливому висміюванні негативних, соціально шкідливих явищ,які гальмують розвиток суспільства [12, с.624]. Сатира, на відміну від гумору,має гострий неприємний характер. Зазвичай об'єктом сатири є лицеміри,пристосуванці, зрадники, явища, які не відповідають загально людським ідеалам.
Також, доситьпоширеним явищем у літературі є явище, коли фантастичне лягає в основустворення гротеску як особливої форми художнього відображення дійсності.
Гротеск (фр.grotesque – химерний, незвичайний, від італ.grottа– грот, печера) – видхудожньої образності, для якого характерними є: 1) фантастична основа, тяжіннядо особливих, незвичайних, ексцентричних, сотворених форм. 2) поєднання водному предметі або явищі несумісних, різко контрастних якостей (комічного зтрагічним, реального і фантастичного, піднесено поетичного з грубонатуралістичним), що веде до абсурду, робить неможливою логічну інтерпретаціюгротескного образу. Гротеск відкрито і свідомо створює особливий – неприродній,химерний, дивний світ: саме таким його показує читачеві автор (на відміну відфантастичного світу як умовно-реального) [12, с.173].
Так, на гротескуґрунтуються ренесансні твори «Похвала глупоті» Е. Роттердамського тапросвітницький твір «Мандри Гулівера» Д. Свіфта. Дуже поширеним гротеск стає уХХ ст., [12, с.173].
Таким чином,елемент фантастики, поєднуючись із реальністю, слугує засобом створеннягротескного образу.
Крім того,фантастичне може вводитись в сюжет твору із метою створення парадоксів абояскравих образів-символів.
Парадокс – цеглибоке за значенням судження, що суперечить логіці речей. До того ж, парадоксдосить широко використовується у творчості Оскара Уайльда.
О. Уайльд уромані «Портрет ДоріанаГрея» використовує фантастичний елемент – портрет, щосимволізує собою фізичну і моральну деградацію героя і, врешті, стає символомсумління Доріана.
Символ (відгрецьк. symbolon – умовний знак, натяк) – предметний або словесний знак, якийопосередковано виражає сутність певного явища і має філософську смисловунаповненість [12, с.635].
Дослідивши метувикористання фантастичного у літературі та основні засоби його створення,необхідно, також, звернути увагу на терміни, які є досить близькими до терміну«фантастика». Такими термінами є «химера» та «фантасмагорія».
Так,фантасмагорію визначають як примарливе видіння, фантастичний образ, привид,галюцинацію, як щось нереальне [24]. Тому, поняття «фантастичний елемент» і«фантасмагорія» (як окремий факт фантастичного у творі) можемо вживати якрівноцінні.
Химера – 1) Упереносному значенні: Дивовижна фантазія, нездійсненна мрія, витвір уяви. 2) Тесаме, що галюцинація. 3) Дивовижні примхи, чиї-небудь вигадки, дивна поведінкакого-небудь, дивак. 4) Переносне значення: Що-небудь своєрідне, дивне,оригінальне. [25].
Найдоречнішезастосувати це поняття до таких проявів фантастичного, як дивовижніперетворення реальних речей (наприклад, новела «Перевтілення» Ф. Кафки абодосить поширений мотив у літературі про переселення душ).
Отже,фантастичний прийом може виражатись за допомогою різних літературних засобів(гротеск, сатира, парадокс, символ), для того, щоб підкреслити чи тоабсурдність ситуації, чи то парадокси людських думок. Вищеперерахованілітературні засоби також можуть слугувати для того, щоб висміяти негативні рисиголовного героя чи ситуацію у якій він знаходиться.
2.Особливості відображення фантастичного та реального у романі Оскара Уайльда «ПортретДоріанаГрея» та повісті Миколи Гоголя «Портрет»
2.1Фантастика у творчості Оскара Уайльда
На думку ОскараУайльда зрозуміти глибину та правдивість життя можливо лише крізь призмупарадоксів. На думку митця, аби зрозуміти дійсність, потрібно побачити, як вонабалансує на межі. Таким чином, парадокс – це судження, що суперечить логіціречей, але глибоке за значенням.
«Портрет ДоріанаГрея»- за красою форми, за майстерністю написання, за глибиною і одночасно«легкістю» піднятих проблем є довершеним витвором мистецтва, у якому автормайстерно скомпонував філософську та життєву концепцію людини, котра зробиласвоїм покликанням красу.
У О. Уайльда, якприхильника естетизму, головним принципом було служіння красі, віра уважливість та значущість мистецтва. Естетичні погляди О. Уайльда малифундаментальну філософсько-літературну основу, назва якій – культ краси.Поклоніння мистецтву та красі стають сенсом його життя.
Естетика Уайльда– це співвідношення краси та моралі. Уайльд приходить до думки, що мистецтвознаходиться поза мораллю, воно самодостатнє від морально-етичних уподобаньсуспільства: «Закони мистецтва не збігаються із законами моралі», «Митець немає етичних уподобань. Етичні уподобання приводять до непрощенної манірності стилю», «Розуміння фарб і барв важливішедля розвитку особистості, ніж поняття про добро і зло», «Будь-яке мистецтвоаморальне». [4, с. 4]
Сучасналітература не задовольняла Уайльда, через те, що, на його думку, воно булозанадто наближене до реальності, а в деякій мірі навіть копіювало реальнежиття, у якому краси було дуже обмаль. Він заявляв, що «життя – дуже їдучаречовина, воно руйнує мистецтво…», і що «реалізм як метод –нікудишній, і коженмитець має уникати двох речей – сучасності форми і сучасності сюжету».Мистецтво, на думку Уайльда, не виражає нічого крім самого себе, існуєсамостійно і розвивається за власними законами. Мистецтво не є породженнямпевної епохи чи її відтворенням, воно вище від життя [16, с. 7].
Отож, насолодоювід гри думок щодо естетизму і можна назвати його знамениті парадокси. За нихсучасники називали Уайльда «Принцом парадоксів». Як відзначає дослідниктворчості Уайльда М. Соколянський, парадоксальна, афористична форма викладаннядумки не ослабила, а навпаки, посилила вплив роздумів на сучасників і нащадків,навіть на тих, хто різко відкидав положення його естетики [16, с. 7].
Дослідник З.Ржевська вважала, що твір О. Уайльда слід розглядати як яскравий вияв естетизмуписьменника, що визначив і його життєве кредо і творчу манеру. Художні твори«апостола естетизму» — «людина парадоксального світовідчуття, парадоксальногостилю життя, парадоксальних суджень – свідчить про те, що й естетизм їх авторане позбавлений парадоксальності» [18, с.8].
Без урахуванняцього не можна сподіватися на правильне розуміння твору. Підкреслюючи думку, щомистецтво вище за життя, показуючи продовж усього роману перевагу мистецтва наджиттям, все ж автор, у кінці твору показує, що долю людини визначає реальнежиття.
Метафорапортрета – центральна в романі. Портрет відіграє головну роль у розв'язанніконфлікту роману – конфлікту моралі і краси. Портрет – рівноправний, якщо ненай головніший герой роману (адже слово «портрет» винесене у назву твору).Портрет з'являється у романі, навіть раніше, ніж головний герой Доріан. Читачдізнається, що у цьому творі мають втілитись нові принципи художника Безіла,його сприйняття краси. Адже портрет вийшов такий чудовий, бо художник вклав унього душу.
Символіка творує досить складною. З одного боку, відтворюючи істину на портреті, письменникпоказує, що мистецтво є вищим від життя, а з іншого, Уайльд показує, що змінина портреті відбулись через те, що герой знехтував моральними принципами танормами.
Таким чином,моральні критерії оцінки способу життя героя беруть гору над естетикою. З.Ржевська доводить, що таким чином автор вступає у боротьбу із власниместетизмом. Саме естетизмом автора пояснюється надмірна штучність портрета.Адже художника надихнула реальна людина на створення твору, і тому на долюнайпрекраснішого творіння впливатиме реальне життя ДоріанаГрея[18, с. 9]. І знову жтаки, тут прослідковується геніальна парадоксальність, яка показує реальнийстан речей – моральний занепад, бруд, у якому тоне герой.
У грі такихвзаємовиключних протиріч і полягає творчість О. Уайльда. Ці протиріччя і єпарадоксами, які і визначають сюжет роману. Саме Доріан, який міг бачитиодухотвореність краси став найбільш аморальним утворі. Остання фраза передмовидо романи говорить: «Будь-яке мистецтво не дає жодної користі». Може і справді,мистецтво не має ніякої користі?
Задум романувиник доволі несподівано. Якось, Оскар Уайльд, відвідуючи свого приятеляхудожника Безіла Ворда, побачивнатурщика, який володів неземною вродою. Письменник вигукнув: «Який жаль, щойому не минути старості зі всією її потворністю».
За твердженнямдослідника В. Назарця, мотив таємничого зв'язку долі із її портретом Уайльд мігзапозичити із роману Метьюріна «Мельмот Скиталець»- справжнього, а не тільки літературного пращура письменника [16, с.8].
Найближчимтвором до нього, на думку дослідника К. Бабенка, є повість Миколи Гоголя«Портрет». По-перше, головні герої, Доріан і Чартков, були пов'язані ізмистецтвом. По-друге, персонажів об'єднує схожість їх трагічної загибелі [3,с.16].
Серед численнихпарадоксів Уайльда є і такий: «Я можу повірити лише у неймовірне».[4, с.4]Самозакоханий молодий хлопець Доріан Грейладен продати душу дияволу, аби тільки залишити молоду вроду на своєму лиці. Ійого лице справді залишається молодим, в той час як Доріан, зображений напортреті, фізично старіє, на ньому відображається вся аморальність іжорстокість головного героя. Наприкінці твору, бажаючи знищити портрет, Доріанвстромлює у нього ніж, тим самим вбиваючи самого себе. Портрет починає сяятитією ж красою і вродою, тоді як лице мертвого Доріана набуває спустошеності іаморальності.
Така парадоксальнаі фантастична ситуація (людина залишається молодою, а портрет старіє) дляхудожнього світу письменника є цілком реальною. Через неймовірністьзображуваного відображаються реалії життя.
За влучнимспостереженням літературознавця А. Андроніка, в портреті ДоріанаГреянемає фізіологічної точності. Автор свідомо уникає традиційного, повного описупортрета на романтичний зразок, так як це зробив О. де Бальзак (оповідання«Невідомий шедевр») [1, с.12].
Інший, не меншважливий персонаж твору, лорд Генрі Уоттон – старший за Доріана на десятьроків. Він багатий, але ніколи не платить за рахунками, отже гроші для нього неголовне. У лорда своя точка зору на шлюб, він вважає, що шлюб — це нонсенс,адже на світі є привабливіші види стосунків між чоловіком і жінкою.
Усе, щопроповідує, лорд Генрі, є аморальним, але його суспільне поводження – взірецьособистої порядності. Його дотепність – вияв яскравого інтелекту, хоча він невизнає інтелект як ідеал сучасної людини: його цинічна словесна гра – це поза,роль, котру він віртуозно розігрує. Лорд Уоттон – вчений, але аспекти якимизаймається наука йому здаються нудними. Генрі вважає, що поганого впливу людинина людину не існує, адже це б означало передати їй свою душу.Атоді вона почне думати не своїми думками й палати чужими пристрастями, а ще — грішити чужими гріхами! Людина, віддана впливу іншої людини, стає відголоскомчужої мелодії й скидається на актора, котрий грає роль, записану для іншого.
За лордом Генрі,єдиний спосіб подолати спокусу — віддатися їй! Так душа звільняє себе відстраждань — від тяжіння до забороненого, бо ж самозречення у сфері нашихпочуттів — це трагічний пережиток Середньовіччя. Таким чином, ще одним культомО. Уайльда був гедонізм. Він вважав, що «весь світ не вартий одного-єдиногозадоволення, якого він нас позбавляє» [9, с. 13].
Доріан потрапляєпід вплив мерзотника лорда Уоттона, раптово барви життя заграють всіма барвамивеселки і герой починає докорінно змінюватись.
А сатана –Уоттон, ледь посміхаючись, спостерігає за ним — не зводить очей зі своєїжертви. Експеримент вдався. Стріла, пущена навмання, несподівано влучила вціль.
І от уже тількиєдиний крок відокремлює Доріана від тієї страшної хвилини, коли він, начеприсягу, прокаже своє кабалістичне закляття: «Нехай би старів цей портрет, а янавіки залишився б молодий!.. Душу б віддав за це!» [1, с. 15].
Ось це і єклятва дияволові, так продають душу!
Дослідник А.Андронік знаходить у творі ще одну цікаву, певною мірою «фантастичну» деталь[1, с. 15]. Уайльдового героя піддано іще одній, не менш страшній спокусі:блукання Доріана вулицями незнайомої, малопривабливої частини Лондона івідкриття там маленького театрика — це ситуація знаково-міфічна. Вхід до ньоговидається воротами до казкового царства, а насправді є дверима до пекла, котрістереже страшний Цербер, і звуть його по-біблійному — Ісааком. Волосся у нього- «наче салом намащене і завите кучерями, а на брудній маніжці виблискуваввеличезний діамант». Це такий собі дрібний біс, злий чарівник, котрий заволодівкрасунею-принцесою, а та чекає свого визволителя, прекрасного принца — такСибілВейн називатиме Доріана, а його справжнього імені ніколи не взнає.
Таким чином,провідна проблема твору — співвідношення мистецтва і дійсності — проймає весьроман. Вона спостерігається у відносинах митця і його творіння, естетичнеставлення до мистецтва, краси.
На думку критикаІ. Кузьменчука, парадоксальним є той факт, що особистість автора, йогоконцепція ставлення до прекрасного ніби роздвоюється, (а точніше — розстроюється)в образах Доріана Грея, лордаГенрі, Безіла Холуорда. Тому,як і властиво інтелектуальному романові, головним героєм стає ідея, а зображеніперсонажі стають реалізацією цієї ідеї, певними олюдненими схемами [10, с. 16].
Кожен із образівтвору стає реалізацією. Лорд Уоттон, витончений естет, та прихильник вільногожиття, яке не вводиться у рамки. Але знову парадокс: пропагуючи такийспокусливий спосіб життя, він не діє, а просто спостерігає за тим як це впливаєна людей. Протягом усього твору він виступає як пасивний спостерігач. ЛордГенрі отримує невимовне задоволення від спостереженням за його жертвами, занаслідками їхніх дій.
Образ ДоріанаГреяв романі проходить певні етапи розвитку. Спочатку натурник зазнає впливу ідейлорда Генрі, але робить спроби протистояти їм. Переломним моментом у розвиткуобразу є смерть Сибіл Вейн,яка, на думку Доріана, єдина могла допомогти йому опиратися спокусливимрозмовам лорда, спонукала до роздумів сумління. Після її смерті ДоріанГрейстає свідомим провідником ідей Лорда Генрі, реалізує його філософію. Вінрозповсюджує ці ідеї серед оточення, отруюючи певну частину молоді. На йогобоці вагомий доказ — краса. Ніхто не вірить, що він веде аморальний спосібжиття, йому довіряють, тому що обличчя його чисте й спокійне, а очі випромінюютьлагідний блиск.
«Художник — немораліст»,- вважає Оскар Уайльд. Встромляючи ніж у спаплюжений страшнийпортрет, Доріан Грей убиваєсебе. Цим підтверджується думка про вічність прекрасного (портрет набуває свогопервісного стану). Смертю свого героя — парадоксально, можливо, несподівано длясебе — Оскар Уайльд показує нам хибність переконань Лорда Генрі і змушує насшукати інші життєві переконання, істини.
Заспостереженням літературознавця О. Чоловської, з'являється ніби два Доріани:один — той, якого знає Холуорд, а другий — той, що невідступно слідує за лордомГенрі. Для Гаррі цікавий той Доріан, який, дізнавшись про смерть дівчини, в якувін ще вчора був закоханий, цілий день проведе у розвагах із лордом Генрі; той,в якого вирветься крик радості, коли на полюванні буде вбитий брат Сибіл; той,хто не звинувачує себе через те, що всі, хто колись спілкувалися з Доріаном,тепер проклинають його. Для лорда Генрі це і означало пізнати самого себе:навчити не задумуватися над вчинками, не боятися гріхів, не звинувачувати себені в чому, прощати собі все тільки тому, що красивий [21, с. 28].
За твердженнямкритика А. Градовського, портрет Доріана Грея- його совість — живе сам по собі, а тіло юнака повністю віддається насолоді.Можливо, Уайльдові й потрібна була ця фантастична деталь у художній тканинітексту, щоб переконати читачів у реальності гедоністичних ідей, адже ніщо вже:ні вік, ні хвороби — не стоять на заваді Доріану в його прагненні до краси йнасолоди, без найменшого огляду на моральність своєї поведінки [6, с. 41].
На думку критикаВ. Назарця, роман Уайльда — характерний твір епохи декадансу. Якщо порівнятийого із класичними романами XIX ст. (Стендаль і Бальзак, Діккенс і Теккерей,Достоєвський і Л. Толстой), можна помітити, що створення характерів у автора«Портрета Доріана Грея» не підпорядковано законам реалістичної типізації.Уайльд створює скоріше образи-символи. Доріан Грей — це втілення вічноїмолодості, Безіл — символ служіння мистецтву, лорд Генрі — виразник ідейгедонізму, актриса Сибіл — уособлює театральність життя. В романі ми незнайдемо повноправних характерів, адже Уайльда цікавила насампередінтелектуальна гра, тонкі парадокси, словесні поєдинки. І поведінка його героївне є соціально чи біологічно зумовленою, як у реалістів чи натуралістів, вонане підкоряється «життєвій логіці». Може здатися, що вона задана напередавтором, аби підтвердити певне судження чи парадокс. Цікаво, що Оскар Уайльдзізнавався, що якби він був критиком своєї книги, то вказав би на те, що вона«перевантажена сенсаційними подіями, і надзвичайно парадоксальна за стилем,принаймні — в діалогах» [16, с. 9].
Отже, звищесказаного ми можемо зробити висновок, що письменник, життєве кредо якого єжиття заради краси, не може знайти цієї краси у реальному житті і тому віннамагається знайти це у фантастичному, вигаданому, «красивому» світі. Томуавтор звертається до такого літературного прийому як парадокс. Головний героййого твору є повним втіленням цього прийому, так як він гарний зовні, алеспустошений в середині. Його фантастична краса завжди бореться з мораллю якуйому нав'язує реальний світ.
фантастикаприйом уайльд гоголь
2.2Єдність фантастичного та реального –основа творчості Миколи Гоголя
Серед творівМиколи Гоголя 1830-х років виокремлюють п'ять його повістей, які прийнятоназивати петербурзькими. Опубліковані ці повісті були у різний час. Так, першаредакція «Портрета», «Невський проспект» і
«Запискибожевільного» вийшли друком у 1835 році у гоголівському збірнику «Арабески».«Ніс» вперше з'явився дещо пізніше, у третьому томі пушкінського журналу«Сучасник» за 1836 рік. Друга редакція «Портрета» друкується у тому ж«Сучаснику» майже шість років потому, у 1842 році. І нарешті, у першомузібранні творів Гоголя, опублікованому також 1842 року, з'являється «Шинель».
Гоголь ніколи необ'єднував ці повісті в особливий цикл на зразок «Вечорів на хуторі біляДиканьки» або «Миргорода». Проте за змістом ці твори тісно пов'язані між собою.Вони — «петербурзькі» не лише за своєю тематикою, але й за ідейним спрямуванням.У них Гоголь далеко відійшов від своїх юнацьких українських спогадів і творчозаглибився у нові, столичні враження — враження дрібного чиновника, що цілком іповністю залежить від свого керівництва, чи ще не визнаного художника, якийзіткнувся зі спокусами великого міста. Письменник зобразив тут саме столицюросійської держави, Петербург, як зосередження вищої влади й вищогосуспільства, як втілення характерних рис пануючого в країні політичного режиму.
Критик А.Григор'єв багато років потому так охарактеризував цей «бувалий Петербург 30 — 40-х років»: «Форма без змісту, рух без цілі, поверхневість інтересів і,очевидно, їх порожнеча, вузькі цілі діяльності, втілені у безплідномуформалізмі, — і все це приховано під зовнішнім лоском порядку, і навіть освіченості…Страшна, понура картина...». І, на думку А. Григор'єва, одному тільки Гоголювдалося найбільш влучно і яскраво усвідомити ту «однобічність» життя, яку являвсобою Петербург 30 — 40-х років [13, с. 18].
І справді,Гоголь виявив у житті столичної чиновницько-аристократичної «еліти» всі темнібоки, які прикривались бажанням відчувати себе у вищому суспільстві та простосамовдоволення. Та прикриваючи цим самовдоволенням Гоголь показав не тількиповерхневість чиновницьких кіл, а й всього бюрократичного режиму.
Проте не тількитакий тип проживав у Петербурзі. М. Гоголь знайшов тут тих, хто був жертвоюцього режиму і кого відверто лякала чиновницька самовпевненість. Гоголь знайшовтаких жертв, насамперед, серед митців, серед художників. Він вважав, що саметакі люди, вже за смислом своєї справи, повинні були відрізнятись відметушливого петербурзького натовпу, високо піднестися над її дріб'язковимиінтересами кар'єри і наживи.
Отож, приземленіта меркантильні інтереси натовпу стали реальнішими від мрійливості художників.Так, протиріччя подані Гоголем у повісті « Портрет» у образі художникаЧарткова. Тільки ареною суперечностей стає не душа людина, а саме мистецтво.Отруєний спокусами золота й слави, художник сам оскверняє своє високемистецтво, сам продає його за гроші світської «черні» з Невського проспекту,витративши свій талант на облудне підмальовування її самовдоволеного й пустогожиття.
Проте, на думкудослідника В. Марковича, картина столичного життя у Гоголя певним чином неповна- відчувається цілеспрямований відбір матеріалу. Помічено, що Гоголь «ніби небачить царської величі Петербурга — тінистої зелені садів і бульварів,живописних околиць, яскравих військових парадів. Погляд автора петербурзькихповістей прикутий до світу непримітних провулків, убогих найманих квартир,закіптявілих майстерень, чорних доріг, облитих помиями і «проникнутыхнасквозьтем спиртуозным запахом, который ест глаза» [13, с. 11].І якщо у полі зоругероїв і з'являються палаци, гранітні тротуари, блиск вітрин, світські салони ібальні зали, то в кінцевому рахунку тільки для того, щоб створити контраст,який загострює сприйняття картин життєвої вбогості [13, с. 11].
Також, важливозазначити, що про стан петербурзької спільноти Гоголь писав виходячи ізвласного досвіду. Він поселив своїх героїв на вулицю, де власне сам був. Так,наприклад, герой «Портрета» художник Чартков живе на Василівському острові. Цеє не що інше, як гоголівська адреса: тут, на 10-й лінії, знаходивсяПатріотичний інститут благородних дівиць, де Гоголь декілька років викладавісторію і де пізніше навчалися його сестри.
Із власногодосвіду знав письменник і заняття багатьох своїх героїв. Він, можна сказати,побував «у їхній шкурі», змінюючи різноманітні професії і переходячи від одногозаняття до іншого.
У Гоголязмішування буденності з фантастикою набуває надзвичайної гостроти: воноперетворюється на імпровізацію з невпинним ходом і непередбачуванимрезультатом. А така імпровізація врешті стирає межу між фантастикою йреальністю. У петербурзьких повістях фантастичне постійно виявляється чимосьреально існуючим або ж, точніше, таким, що формує авторське уявлення продійсність [13, с. 19].
На різних етапахмистецького життя Гоголь замислюється над питанням взаємозв'язку мистецтва ідійсності. Гоголя сильно турбували такі питання як художник і суспільство,мистецтво і життя. Тому письменник присвячує вирішенню цих проблем повість«Портрет».
Дві найбільшважливі проблеми, які поставлені у повісті – становище художника у суспільствіі питання про саму суть мистецтва. Фактично кожна із цих проблем розглядаютьсяу повісті окремо, тому перша і друга частина слабо пов'язані за сюжетом.
У першій частиніавтор показує долю мистецтва у суспільстві, де немає нічого святого, де всепродається за гроші і де мистецтву місця немає. Скромним і непомітнимхудожником починає свою діяльність герой «Портрета». Це людина, що глибоколюбить мистецтво і віддає йому всі свої сили. Художник цілком відданий своємупокликанню. Безкорисливий трудяга, художник Чартков ніколи не розлучається з нуждоюі вбогістю. Знайшовши прихисток у маленькій кімнатці будинку на п'ятнадцятійлінії Василевського острова, він знаходиться під постійною загрозою опинитисяна вулиці. Проте молодий художник живе у світі високих ідей. У творчій праційого надихають великі шедеври майстрів мистецтва минулого, у творах якихз'являється «человеквольный, свободный, таков, каким он создан природою» [20,с. 226].
Варто зауважити,що Гоголь створив дві редакції повісті «Портрет», першу у 1835 році, а другу у1842 році – повернувшись до тих же проблем, лише зробивши кілька змін. На думкукритика Н. Степанова, ці проблеми набувають більш глибокого вирішення востаточному тексті [19, с. 236].
У першійредакції портрет, який збирався купити Чартков, фантастичним чином з'являєтьсяу нього вдома, а вже у другій редакції (Гоголь змінив фантастику на реальність)Чартков купив його за останні гроші і приніс його додому власноруч. Сценуфантастичного «оживлення» портрета, подану в першій редакції, письменник такожвидозмінив, увівши мотив сну, який дає реалістичне пояснення «видінням»художника [20, с. 226].
Гроші, якідістались Чарткову пробуджують у ньому палку жадобу, він відчуває смакбезтурботного життя, вони виявили згубний вплив на всю його подальшу долю..«Все чувства и порывыегообратились к золоту. Золото сделалосьегострастью,идеалом, страхом, наслаждением, целью» [19, с. 243].
Чартков неставлячи перед собою високих художніх ідей береться, за портретну роботу,задовольняючи всі примхи багатих і відомих замовників, досягаючи легкої слави.У другому варіанті «Портрета» Гоголь показує, що «падіння» художника булозовсім не випадковим, пояснювалося не лише загадковою демонічною силоюпортрета, але й було закладене в самому характері Чарткова, в його ставленні домистецтва. Молодий Чартков, за словами Гоголя, був «художник с талантом, пророчившимногое»[19, с. 240].
Старий професорзастерігав Чарткова, щоб той не став «молодим живописцем», щоб він не спускавсядо дешевого успіху, щоб не продавав свій талант. Але вже тоді Чарткова пригнічуєубогість і безгрошів'я. Художник із заздрістю ставився до того, що «живописець»«з іноземців» «одной толькопривычнойзамашкой,бойкостью кисти и яркостью красок производил себе вмигденежныйкапитал»[6, с. 267].
Купівля портреталихваря і є початком перелому, що стався із художником. Портрет лихваря уведеноу твір як прояв містичної сили. Дослідник Н. Степанов доречно підкреслюєвідмінність образу лихваря у Гоголя від бальзаківського Гобсека. О. де Бальзаку Гобсекові теж показав всемогутню силу грошей. «Я достаточнобогат,чтобы покупать совість человеческую», — заявляє Гобсек. Проте Гобсекідеалізується Бальзаком, виступаючи як суддя суспільства, що вершить йомузаслужену помсту. Петроміхалі у Гоголя — диявольська сила, його влада носитьтільки руйнівний, згубний характер, призводить до страждань і злочинів [19, с.240]. Загалом, образ лихваря у Гоголя вийшов неповторним. Так «страшний»стосовно портрета лихваря повторюється неодноразово: «страшный портрет»,художнику «страшно» сидіти наодинці з портретом, «страшно ходить по комнате»,він бачить «страшный сон» і т.д.
Цей таємничийпортрет, що приносить людям страждання, є втіленням зло віщої сили грошей, щовбиває у людині все людське, що згубно впливає на саме мистецтво. Тому невипадково, що на портреті було зображено перекупника, нещадного до людськихстраждань, носія диявольського начала.
Демонічна владагрошей вбиває у Чарткові всю моральність, все відчуття високого.Пристосовуючись до смаків замовників, він стає звичайним ремісником. А М.Гоголь різко засуджує таке цинічне марнування мистецтва.
Будь-які спробиЧарткова знову віддатися творчості, повернутися до мистецтва від «безжизненныхмодныхкартин», які він писав, зазнавали невдач: принижене мистецтво мстило за себе,«кисть невольнообращалась к затверженным формам». Чартковим «овладелаужаснаязависть,зависть до бешенства» — він скуповує і по-варварсыси знищує всі високохудожнітвори мистецтва. М. Гоголь зауважує: «Казалось, в немолицетворилсятотстрашныйдемон, котрого идеальноизобразилПушкин.Кроме ядовитого слова и вечного порицанья,ничего не произносилиего уста» [19, с. 245].Картиною загибелі безумногоЧарткова серед знищених ним шедеврів мистецтва закінчується перша частинаповісті.
Друга частинаповісті носить характер філософського коментаря до першої частини. Різкувідмінність другої частини повісті відзначив критик В. Бєлінський у своємувідгуку про редакцію «Портрета», розміщену в «Арабесках». Літературознавецьрішуче засудив фантастичний елемент повісті, заявивши, що «Портрет» естьнеудачнаяпопыткаг. Гоголя в фантастическом роде» [19, с. 247]. Саме тому в наступній редакціїсвого твору М. Гоголь значною мірою послаблює всі фантастичні епізоди іпідкреслює ті риси характеру Чарткова, що надають природності і психологічноївиправданості зміні, що сталася з героєм.
Незважаючи наце, більшість літературознавців стверджують, що у другій частині повісті М.Гоголь відступив від реалістичного зображення життя.Фантастика,на їх погляд, тут втрачає ту сатиричну роль, яка робить її гострою зброєювикриття дійсності, набуває містичного характеру.
У другій частиніавтор, дійсно, не використовує фантастичний елемент у сатиричному контексті. Удругій частині фантастичний елемент використовується для посилення відчуттячогось містичного, і в той же момент реалістичного.
Також, можнавиділити проблему боротьби добра зі злом у внутрішньому світі людини. Ми бачимостраждання художника через його витвір. Художник із початку постає перед намияк сумлінна, чесна і, навіть, набожна людина, так як він малює портрети святихдля церкви, що вкотре доводить, що вкотре доводить що він істинно добра людина.Але одного разу перед ним постала необхідність створити образ зла, і в цейпереломний момент його життя у його душі зло взяло верх над добром: «Экая сила!– повторил он про себя. – Если я хотя в половину изображу его так, как он естьтеперь, он убьет всех моих святых и ангелов; они побледнеют перед ними. Какиенеобыкновенные черты!» — повторял он про себя, усугубляя рвенье, и уже виделсам, как стали переходить на полотно некоторые черты». [7, с.308] Зчогоможназробити висновок, що у кожній людині є зачаток зла. Але у цьомуконкретному випадку ми бачимо, що добро перемогло зло, так як художник, все жтаки, усвідомив свою провину і вирішив спокутувати провину перед Богом талюдьми. «Но как только начал он входить и углубляться в них кистью, в душе еговозродилось такое странное отвращенье, такая непонятная тягость, что он долженбыл на несколько времени бросить кисть и потом приниматься вновь. Наконец ужене мог он более выносить, он чувствовал, что эти глаза вонзились ему в душу ипроизводили в ней тревогу непостижимую. На другой, на третий день это было ещесильнее. Ему сделалось страшно. Он бросил кисть и сказал на отрез, что не можетболее с него писать». [7, с.308] Ми бачимо доказ того, що у його душівідбувалась явна боротьба між добром і злом, так як він кожного разу малюючизло, під натиском своєї совісті кидав пензель і, в кінці кінців, він незавершив його до кінця. І тут можна побачити величезну перевагу добра над злом,хоча цей зачаток пустивши коріння, ніколи не буде знищений у його душі докінця.
Також, можемопобачити що художник, породжуючи цей портрет, передає зло до інших людей, неусвідомлюючи цього. «Куда у племянника! Не выдержал, — сказал весельчак, — знать, душа самого ростовщика переселилась в него: он выскакивает из рам,расхаживает по комнате; и то, что рассказывает племянник, просто уму непонятно.Я бы принял его за сумасшедшего, если бы отчасти не испытал сам. Он его продалкакому-то собирателю картин, да и тот не вынес его и тоже кому-то сбыл с рук».[7, с.311]Із цієїцитати видно шлях який проходить портрет, передаючи своєпрокляття кожному новому власнику. Таким чином, ми бачимо, що зло породжує зло.Тому, перехід портрета із рук у руки, а в кінці його містичне зникненнясимволізують непереможність зла, неможливість його викорінення до кінця. Зцього слідує, що світ людей не може існувати без зла, так само як і без добра.
У «Портреті»явно виступають два плани — реалістичний, який правдиво розкриває долюбідняка-художника, що продав свій талант світському натовпу, й алегоричний,ірраціональний план, пов'язаний з фантастичною історією портрета. Та обставина,що ці два плани не поєднуються, а існують кожен окремо, свідчать про штучністьпобудови, про порушення письменником принципів реалізму.
Враховуючи думкикритиків про художню слабкість повісті Гоголя «Портрет», хочеться відзначити,що досить вагомим із точки зору реалізму є у повісті заключний мотив зникненняпортрета, — його викрадення і, отже, продовження його згубної дії післяпереходу «до інших рук». Тут можемо простежити цілком «реалістичний» символнескінченності, непереборності зла, яке зустрічаємо щодня у своєму житті. Такимчином, вважаємо, що фантастичний елемент повісті, — зловісний портрет, щоприносить нещастя, та все ж постійно переходить із рук в руки, — є цілкомвиправданим.
2.3Порівняльний аналіз фанатичних прийомів у творах Оскара Уайльда «ПортретДоріанаГрея» Та Миколи Гоголя «Портрет».
Введенняфантастичного предмета є важливим для ідейно-художнього задуму твору.
Пропонуємопорівняльний аналіз фантастичних предметів та прийомів у вигляді порівняльнихтаблиць. Оскар Уайльд «Портрет Доріана Грея» Микола Гоголь «Портрет»
Головні герої на початку життєвого шляху Головний герой кожного із творів – молода людина із великими мистецькими перспективами. Доріан Грей – молода людина із «світлою» душею, поціновувач високого мистецтва, розуміється на музиці. Художник Чартков – людина, глибоко віддана мистецтву. Він мріє досягти мистецьких висот. Зв'язок героїв із мистецтвом Кожен із героїв на початку твору значною мірою цінує мистецтво. Доріан дуже цінує музику. Він багато разів прослуховує твори улюблених композиторів – Вагнера та Шумана для того, щоб відчути найвищу насолоду Чартков віддається повністю своїй улюбленій справі – малюванню. Він може годинами розглядати картини відомих художників, також для естетичного задоволення. Соціальний статус героїв Доріан Грей завжди був трохи вищий від суспільства через свою красу. На його суспільне положення вплинуло знайомство із лордом Генрі. Герой талановитий, та він не може реалізувати себе у байдужому до своєї долі суспільстві. Чартков – відданий трудяга. Він ніколи не розлучається із вбогістю та нуждою. Починають з'являтись предмети, які визначають подальший вплив на героїв. У назву кожного твору винесені назви тих предметів. Конфлікт відбувається у їх внутрішньому світі. Фантастичний предмет (елемент) Чудесний портрет дає змогу Доріану залишатись молодим і прекрасним. Всі погані вчинки, злі наміри і гидкі думки залишаються на полотні. Чартков за останні гроші купляє портрет лихваря і дивним чином отримує бажані гроші, а пізніше здобуває жаданні багатство і славу. Але талант у ньому гине. Знайомство із дивним предметом Уже при першій зустрічі фантастичні предмети справляють на героїв неоднозначне враження. Вже тоді вони відчувають їх незрозумілий вплив. « При першому погляді на портрет він невільно зробив крок назад та спалахнув від задоволення. Як щире визнання прийшло до нього усвідомлення своєї краси. …Зараз, коли він дивиться на відбиток своєї краси перед ним раптово з разючою ясністю встало те майбутнє, про яке говорив лорд Генрі. Так, настане день, коли його обличчя змарніє і покриється зморшками, очі потускніють, відцвітуть, стрункий стан зігнеться, стане потворним. Ця думка гострим болем, наче ножем, пронизала Доріана». «Художник раптом затремтів і зблід: на нього дивилось чиєсь судорожно спотворене обличчя. Два страшних ока прямо втупилась в нього, ніби готуючись його зжерти; на вустах було написане грізне повеління мовчати …». «Портрет, здавалося, був незакінчений, але сила пензля була разюча. Найбільш надзвичайні були очі… Вони просто дивилися, дивились із самого портрета, немов руйнуючи його гармонію своєю живістю. Коли підніс портрет до дверей, ще сильніше дивились очі. Жінка, що стояла позаду нього скрикнула: «Дивиться, дивиться!» і поточилася назад. Щось неприємне, незрозуміле самому собі відчув він і поставив портрет на землю». Гріховна мить Маючи слабкі характери головні герої не в змозі встояти спокусі, яка перед ними постала. «Якби старів цей портрет, а я завжди залишався молодим. Я за це… за це я б віддав все на світі. Так, нічого не пожалів би! Душу б за це продав!» «Ох, як забилось його серце, як тільки він подумав про це! Одягтися у модний фрак, розговітись після довгого посту, найняти собі квартирку, відвідати тієї ж миті театр, кондитерську… та інше, — і він, схопивши гроші, був уже на вулиці».
Занепад героїв
Занепад героїв Угода із фантастичними предметами врешті-решт призводить до деградації героїв. Доріан Грей не звертає уваги на аморальність і жахливість своєї поведінки, яка стає все гіршою і егоїстичнішою. Тепер він любить тільки себе. Але він переходить грань, коли знущається над СибілВейн, а ще гірше стає, коли він радіє з приводу смерті брата Сибіл Джеймса Вейна. Доріан впливає згубно на усіх, хто спілкується із ним. І врешті – решт стається страшне вбивство колись найкращого і найближчого наставника – БезілаХолуорда. Демонічна влада грошей згубно впливає на Чарткова. Пристосовуючись до смаків багатих замовників художник стає звичайним ремісником – копіїстом. Мистецтво стає для нього способом здобуття багатства та дешевої слави. Його твори втрачають мистецьку силу: «Пензель його холоднішав і тупішав, і він безчуттєво поринув у одноманітні, визначені, давно зношені форми». Результат морального занепаду Доріан знищує потрет, тим самим перериваючи «надприродне життя душі в портреті» і тим самим вбиваючи себе, знову ставши потворним. Постійна присутність портрета у житті Чарткова призводить до хворобливого стану його душі і врешті – решт до його загибелі у страшних муках.
Значення фантастичних предметів у житті героїв
Значення фантастики у рамках головної ідеї твору
Портрет стає уособленням душі головного героя, його самого, а Доріан завжди залишався прекрасним і незмінним. Портрет і натурник міняються місцями. Портрет стає внутрішнім змістом, а Доріан – досконалою оболонкою.
Переконання читача у згубному впливі гедоністичних ідей, неправильність нехтування внутрішнім на користь зовнішнього, переваги внутрішньої краси над внутрішнім світом. Таким чином, фантастичний елемент відіграв основну роль у вирішені головного конфлікту краси і моралі.
Несподівані легкі гроші відкрили Чарткову безтурботне життя. Портрет є втіленням зловіщої влади грошей, що вбиває в людині все найкраще, символом згубної для мистецтва влади золота.
Зображення суспільства, якому істинні цінності мистецтва непотрібні, для якого мистецтво – це лише предмет розкоші, а не духовне начало. Автор показує, що зрада внутрішнім принципам не може бути метою досягнення багатства. Отже, фантастичний елемент послужив для викриття негативних рис суспільства, а також головного героя, охоплених жадобою багатства та насолод. /> /> /> /> />
Висновки
У ходідослідження розділено поняття фантастики як жанру художньої літератури і якокремого творчого прийому, що вводиться письменником у загалом реалістичнийтвір.
Встановлено, щовведення елементу фантастики у твір виступає його сюжетотворчим чинником, відіграєважливу роль для реалізації художнього задуму письменника.
З'ясувавши метувикористання фантастичного в літературі, ми дійшли висновків, що досить частоелемент фантастики може слугувати засобом висміювання, осуду певних явищ абонегативних рис характеру героїв.
Початок XXстоліття ознаменувався поширенням модерністських віянь у літературі ймистецтві. Фантастика цього періоду стає могутнім засобом звернення до духовноїсфери особистості, до проблем морального, гуманістичного характеру. Характерно,що фантастичний елемент дає можливість змусити читача по-новому подивитись навічні, щоденні проблеми, які, при усій своїй повсякденності втілюють основнізасади існування людства (творчість Ф. Кафки, Р. Бредбері).
Так, у романі О.Уайльда «Портрет Доріана Грея»як творі модернізму втілюється нова концепція людини, згідно з якою світлюдської особистості — складний, багатогранний і часто незбагненний. Саме томуповедінка його героїв переважно не є соціально чи біологічно зумовленою, як уреалістів чи натуралістів, вона не підкоряється «життєвій логіці».
Метафорапортрета — центральна у романі. Це метафора душі героя, його моральний«щоденник». Фантастичний образ портрета-сумління, портрета-душі стає певноюмірою найреальнішим, оскільки герой впізнає в зображеному себе справжнього.Таким чином, елемент фантастики «портрет» відіграє особливу роль у розв'язанніголовного конфлікту роману — конфлікту краси і моралі.
Портрет стаєуособленням душі головного героя, його сумління, а Доріан завжди залишаєтьсяпрекрасним і незмінним. Навіть стосовно героїв роману Уайльд створює скорішеобрази-символи, аніж характери. Доріан Грей- це втілення вічної молодості, Безіл — символ служіння мистецтву, лорд Генрі — виразник ідей гедонізму, актриса Сибілла — уособлює театральність життя.
Таким чином,провідна проблема твору — співвідношення мистецтва і дійсності — проймає весьроман. Вона реалізується в багатьох аспектах, головні з яких: співвідношенняформи і змісту; вічність і миттєвість прекрасного, мистецтва; відносини митця ійого творіння; етичне ставлення до мистецтва, прекрасного.
У «Портреті» М.Гоголя явно виступають два плани — реалістичний, який правдиво розкриває долюхудожника-бідняка, що продав свій талант світському натовпу, й алегоричний,ірраціональний план, пов'язаний з фантастичною історією портрета. Та обставина,що ці два плани не поєднуються, а існують кожен окремо, свідчать про штучністьпобудови, про порушення письменником принципів реалізму.
Таємничийпортрет лихваря введено в повість як прояв містичної сили. Лихвар постає яксимвол демонічної сили золота, зображений в умовно-романтичному аспекті,втілюючи в собі містично-невловиму і водночас всесильну могутність багатства.
На думкубагатьох літературознавців, М. Гоголь у повісті «Портрет» відступає від реалістичногозображення життя. Фантастика тут дещо втрачає ту сатиричну роль, яка робить їїгострою зброєю викриття дійсності, набуває містичного характеру, надає оповідіабстрактно-символічного смислу.
Виходячи ізвищесказаного, можемо сказати, що введення в художній твір елементів фантастикивиступає важливим сюжетотворчим чинником. Фантастичні риси входячи у твірніяким чином не порушують його реалістичність, навпаки вони служать дляписьменника допоміжними чинниками у реалізації його ідейно-художнього замислу.Фантастика, взагалі, направлена у своїй більшості на відтворення, а часомвикриття дійсності із всіма її перевагами та недоліками.
Списоквикористаної літератури
1. Андронік А. «Портрет Доріана Грея»:прочитання зблизька //Зарубіжна література. — 2002. — №7. — С. 1 — 32.
2. Анненская А. Оноре де Бальзак: Его жизньи литературная деятельность // Боккаччо. Бомарше. Беранже. Байрон. Бальзак:Биографические повествования. — Челябинск, 1998. — С. 347 — 437.
3. Бабенко К. ЗлочинпротиКраси. РоманОскара Уайльда «Портрет Доріана Грея» і повістьМиколи Гоголя «Портрет»(10 клас)// Всесвітня література такультура в навчальних закладах України. — 2002. — №7. — С. 14 -17.
4. Барановська М. Парадокси Оскара УайльдаII Зарубіжналітература. — 1997. — №43. — С. 4.
5. Ботнер В. Бути красивимчичоброчесним?: Матеріали до вивченнятворчостіО. Уайльда, 11 кл. // Зарубіжна літературав навчальних закладах. — 1997. — №5. — С. 21 — 23.
6. Гоголь Н.В. Миргород. Портрет. Шинель. — Харьков: Прапор, 1975.-368 с
7. Градовський А. Порок – цевитратажиттєвихсил: Урок-літературознавчий аналізз елементами бесіди зароманом О. Уайльда «Портрет Доріана Грея»: 10 клас // Зарубіжналітературав навчальних закладах. — 2002. — №1. — С. 39 — 42.
8. Железнікова Т. Чивмієлюдинаправильно розпорядитися своїмталантом?: За повістю М. Гоголя «Портрет» // Зарубіжналітература.- 2003. -№11. -С. 9 -12.
9. Кабкова О. Карнавал у житті й творчостіО. Вайльда // Зарубіжна література.- 2004. — №9. — С. 10 -15.
10. КузьменчукІ. Парадокси Оскара Вайльда И Зарубіжналітература.- 2004. — №9. — С. 16.
11. ЛесинВ.М., Пулинець О.С. Словник літературних термінів.-К.: Радянська школа, 1971. -485 с.
12. Літературознавчийсловник-довідник. — К.: Академія, 1997. — 752 с.
13. МарковичВ. Петербургские повести Н.В. Гоголя. -Л.: Художественная литература, 1989. — 208 с.
14. МасімоваЛ. Життяна слідуємистецтво:Філософсько-естетичні та моральні проблемироману О. Уайльда «Портрет Доріана Грея» // Зарубіжналітература.- 2000. — №19. — С. 3.
15. НазаренкоМ. Фантастика — вчора, сьогодні, завтра // Зарубіжналітература.- 2000. — №4. — С. 11-12.
16. НазарецьВ., Васильєв Є., Пелех Ю. Оскар Вайльд і мораль Доріана Грея // Зарубіжналітературав школах України. — 2005. — №4. -С.5-9.
17. НіколенкоО. Мистецтво, що змальовує душу:Урок-картинна галерея за романом О. Уайльда «Портрет Доріана Грея». 11 клас //Всесвітня література такультура в навчальних закладах України. — 2000. — №10. -С. 25-29.
18. Ржевська3. Естет чимораліст?О. Уайльд «Портрет Доріана Грея», 10 клас // Зарубіжналітература.- 2007. — №10 — 11. — С. 7-10.
19. СтепановH.JI. Н.В. Гоголь. — М.: Государственное издательство художественнойлитературы, 1955. — 588 с.
20. ХрапченкоМ.Б. Творчество Гоголя. — М.: Советский списатель,1956.-608 с.
21. ЧоловськаО. Відголосок чужоїмелодії.Два уроки з вивчення роману О. Уайльда «Портрет Доріана Грея» // Зарубіжналітературав школах України. — 2007. — №2. — С. 27 — 32.
22. ШтанькоЛ.О. Уайльд «Портрет Доріана Грея»: Матеріалидоваріативного вивчення. Естетизмяк принцип художньоїтворчості // Всесвітнялітературав середніх навчальнихзакладах України. — 2007. — №4. -С. 31-34.
23. ЭшитейнМ.О стилевых началах реализма (Поэтика Стендаля и Бальзака) // Вопросылитературы. — 1977. — №8. — С. 106 — 134.