Зміст
Вступ
1. Проблемиперекладу художньої літератури.
2. Редагуванняперекладу художньої літератури.
Висновки
Списоквикористаної літератури
Вступ
Редагування як соціально необхідний процес опрацювання тексту існує вжитті суспільства вже близько двох з половиною тисяч років, проте редагуванняяк наука виникла досить недавно – менше століття тому, і окремих досліджень,присвячених його розвитку, поки що мало.
Сучасний світналаштований на взаємообмін інформацією. Людство намагається спрямувати свійрозвиток у єдине могутнє русло, і для цього вкрай важливо мати достатнюінформацію про те, що відбувається в близьких чи далеких країнах. Особливоохоче країни воліють продемонструвати свої надбання в сфері мистецькій, тимпаче, що музика й малярство є мистецтвами в цьому плані універсальними, тобтоміжнаціональними, такими, що безпосередньо впливають на почуття людини.
Література займаєосібне місце серед інших видів мистецтв. На відміну від музики та малярства,які впливають на людей різних національностей безпосередньо, через зір і слух,що притаманні всім здоровим людям, літературний твір інколи стикається ззначними перешкодами на шляху до свого читача, якщо цей читач є носієм мовноїсистеми, відмінної від мовної системи автора твору. Тому переклад посідаєособливе місце у літературному процесі. І він повинен бути «якісним».
Отже, щоб перекладенийз іншої мови літературний твір був максимально схожий до оригіналу, і потрібентакий вид літературної діяльності, як редагування.
1. Проблеми перекладу художньої літератури
В процесі редагування перекладної літератури редактор завжди вирішує творчізавдання, але, водночас, виступає у ролі дослідника. Редагування визначають якперегляд (іншими словами аналіз, контроль) і виправлення. На думку більшостідослідників предметом редагування є приведення об’єкта редагування увідповідність до чинних у певний час і конкретному суспільстві норм, а такожйого творча оптимізація, метою якої є отримання заданого соціального ефекту.Процес редагування полягає у перевірці інформації з метою удосконалення абовиправлення її структури, змісту, відповідності, завершеності, логічноїпослідовності, методів презентації.
Переклад посідає особливе місце у літературному процесі. Редактору требапам’ятати, що кожен вид літератури послуговується певним видом перекладу.Зокрема, художня література послуговується художнім перекладом.
Художній переклад – один з найнаглядніших проявів міжлітературної (ізначить певним чином міжкультурної) взаємодії. Горький казав: “…литературавсего легче и лучше знакомит народ с народом”.
Фактично, переклад є основною частиною національно-літературного процесу,оскільки виступає посередником між літературами, без нього неможливо було бговорити про міжлітературний процес у всій його повноті. Художній переклад –особливий вид перекладу, оскільки він є не точна передача змісту, а “ відображеннядумок і почуттів автора прозового або поетичного першотвору за допомогою іншоїмови, перевтілення його образів у матеріал іншої мови“. Художній переклад маєсправу не з комунікативною функцією мови, а з її естетичною функцією, оскількислово виступає як “першоелемент” літератури. Це вимагає від перекладачаособливої ретельності та ерудованості. У художньому творі відображаються нелише певні події, а й естетичні, філософські погляди його автора, які абостановлять струнку систему, або – суміш уламків різних теорій.
Перекладач, а потім і редактор, повинні мати якщо не грунтовні, топринаймні достатні знання в області філософії, естетики, етнографії (оскільки вдеяких творах змальовуються деталі побуту героїв), географії, ботаніки,мореплавства, астрономії, історії мистецтв та ін. “Ідейно-образна структураоригіналу може стати в перекладі мертвою схемою, якщо перекладач не уявляє собітого суспільного середовища, в якому виник твір, тих причин, які покликали йогодо життя, і тих обставин, завдяки яким він продовжує жити в інших середовищах ів інші часи”.
Одна з проблем художнього перекладу – співвідношення контексту автора іконтексту перекладача. У художньому перекладі контекст останнього дуженаближається до контексту першого. Критерієм співпадання, або, навпаки,розходження обох контекстів є міра співвідношення даних дійсності і даних,взятих з літератури.
Письменник іде від дійсності і свого сприйняття її до закріпленогословами образу. Іншими словами, якщо переважають дані дійсності, то ідеться проавторську діяльність. Перекладач іде від існуючого тексту і відтворюваної вуяві дійсності через її “вторинне”, “наведене” сприйняття до нового образноговтілення, закріпленого в тексті перекладу. Тобто, якщо переважають данілітературного походження, то йдеться про контекст перекладача.
Таким чином, художній переклад обумовлений не лише об’єктивними факторами(конкретно-історичним літературним каноном, нормативним обіходом), але йсуб’єктивними (поетикою перекладача). Жоден переклад не може бути абсолютно точним,оскільки сама мовна система приймаючої літератури за своїми об’єктивними данимине може досконало передати зміст оригіналу, що неминуче призводить до втратипевного об’єму інформації. Тут також замішана особистість перекладача, який приперекодуванні тексту обов’язково випустить щось зі змісту, а також йогосхильність продемонструвати чи не продемонструвати усі особливості оригіналу.
У художньому перекладі до усіх цих факторів домішується ще й особистістьперекладача який, як уже зазначалося, у цій ситуації є більшою чи меншою міроюй автором. Твір не можна вирвати зі стихії рідної мови і “пересадити” на новийгрунт, він повинен народитися наново у новій мовній ситуації завдяки здібностямі талантові перекладача. Кожний мовний елемент, послуговуючись найтоншимиасоціативними зв’язками, впливає на образне мислення носія цієї мови і витворюєв його уяві конкретно-чуттєвий образ.
Закономірно, що при перекладі твору на іншу мову, в силу мовнихрозбіжностей, ці асоціативні зв’язки значною мірою руйнуються. Щоб твірпродовжував жити як мистецький витвір в новому мовному середовищі, перекладачповинен перейняти на себе функції автора і в чомусь навіть повторити творчийпроцес його створення, наповнити твір новими асоціативними зв’язками, яківикликали б нові образи, властиві для носіїв даної мові.
Наступна, співвідносна з попередньою, проблема художнього перекладу –проблема точності і вірності. Що з цих двох критеріїв важливіше і чи можливо їхпоєднати в одному перекладі? Кожен акт перекладу супроводжується тими чи іншимитруднощами. При перекладі прози перед перекладачем постає проблеманеспівпадання у смисловому навантаженні і стилістичній виразності слів тазворотів різних мов. Але у прозі слово несе перш за все змістове навантаження іє виразником стилістичного тону, а в поезії слово стоїть в ритмічному рядіпоетичного твору, й це призводить до певної зміни його якостей.
Поетичний твір – єдність ідей, образів, слів, звукопису, ритму,інтонації, композиції. Не можна змінити один компонент, щоб це не вплинуло назагальну структуру твору. Зміна одного компоненту обов’язково спричинює змінуусієї системи. Художній твір повинен перекладатися “не від звуку до звуку, невід слова до слова, не від фрази до фрази, а від ланки ідейно-образноїструктури оригіналу до відповідної ланки перекладу”.
В поетичному перекладі чіткіше відображається ця перекладацька концепція.Спроба відтворити у поетичному творі усі конструктивні елементи неодміннопризведе до втрати гармонії твору, отже необхідно визначити які елементи в даномутворі є головними і відтворити їх з усією можливою точністю, не звертаючи, абозвертаючи неістотну увагу на інші. Свого часу В. Брюсов запропонував “теоріюістотного елемента” (назву запропонував Ю. Левін). Ця теорія якраз і зводиласядо виокремлення найважливішого елемента (чи елементів) в поетичному творі ісвідомого принесення в жертву інших її елементів. Жертва у будь-якому випадкунеминуча, а якщо вона буде осмисленою, тоді вона буде меншою. “Прекрасне рідкопереходить з однієї мови в іншу, зовсім не втрачаючи своєї довершеності: що жмає робити перекладач? Знаходити у себе в уяві такі красоти, які могли бслужити заміною, отже виробляти власне, як і краще.”(В. Жуковський).
2. Редагування перекладу художньої літератури
Редагування перекладу, тобто вдосконалення вже існуючого його варіанту,буває двох типів. По-перше, це авторське редагування, коли редактором своготексту виступає сам перекладач. По-друге, це редагування готового тексту, якездійснює інша людина, тобто редактор. Виникає питання, наскільки необхіднозалучати до перевірки редактора, який є сторонньою особою, а редагування можездійснити сам перекладач.
На жаль, для забезпечення перекладу високої якості не достатньо лишеавторського редагування. Авторське редагування не відрізняється нічим істотнимвід пошуків нових варіантів у процесі перекладу. Проблема полягає в тому, щоперекладач не може дати адекватну, об’єктивну оцінку свого тексту, йому важкоуявити механізми сприйняття, які будуть у реципієнтів, лише тому, що він єавтором тексту. Редактор завжди є першим реципієнтом повідомлення і начевипробовує його сприйняття на самому собі.
Редагування перекладного твору редактором-професіоналом є об’єктивнонеобхідним та обов’язковим. Із цього, звичайно не випливає категоричнезаперечення можливості саморедагування. Саморедагування, здійснене автором, таредагування того ж повідомлення редактором-професіоналом, повинні доповнюватиодне одного, адже обидва види правок спрямовані на поліпшення якості тексту,досягнення його довершеності.
Редагування має свої спеціальні методи виконання. Методи редагування – цепослідовність процедур, які дають змогу відшукати в окремих компонентахповідомлення відхилення від норм та виправити їх. Редагування складається здвох повністю рівноправних процедур – аналізу (контролю) та виправлення(реконструкції) тексту. Стосовно цих процедур можна сказати, що аналіз(контроль) – це процедура пошуку, фіксації та локалізації помилок уповідомленні, а виправлення (реконструкція) – це процедури видалення у повідомленніпомилок, виявлених у процесі контролю.
Виділяють три аспекти перекладу, які потрібно перевірити редактору:
• ступінь формальної відповідності оригіналу тексту,
• ступінь формальної відповідності у кінцевій мові,
• ступінь смислового навантаження та прийнятності для цільової аудиторії.
Аналіз ступеня формальної відповідності оригінальному тексту можназдійснювати двома способами: або ретельним порівнянням структур, щоспіввідносяться, або оцінкою загальних відмінностей у перекладі та оригіналі.Завданням редактора є виявлення ступеня зрозумілості значення, зміступовідомлення. Дані аспекти визначають специфіку редагування перекладів, якатісно пов’язана з використанням знань із контрастивної лінгвістики. Більшість текступередається за допомогою позамовних засобів, створюється культурний фоноповідання, а це, у свою чергу, викликає труднощі при перекладі. Перекладпрактично базується на знанні контрастивної лінгвістики та типології двох мов.Під час перекладу перекладач використовує порівняльний аналіз як метод виборуформи, яка найбільш адекватно передає і зміст, і попередньо обрану форму. Томуредагування, так само як і переклад, пов’язане з такими розділами знань як мовата мислення, мова та культура, психо- та соціолінгвістика. У цьому і полягає специфікапрофесії редактора перекладів.
Оскільки перед редактором стоїть вирішення не однієї задачі, його роботамає бути організованою та систематизованою.
Процес редагування та перевірки можна поділити на такі етапи:
1) ознайомлення з текстом оригіналу та перекладу, що включає в себесканування тексту, яке спрямоване на визначення тематики, стилістичнихособливостей, якості вжитої у документі мови; ідеї щодо можливостей покращеннятексту.
2) звірення тексту перекладу з вихідним текстом, а це послідовна,ретельна перевірка відповідності кожного слова, кожної фрази перекладувихідному тексту, єдності використаної термінології, логіки викладу, а такожпорівняння смислового значення. Даний етап включає в себе роботу зі словниками,довідниками, мережею Інтернет, консультації колег та спеціалістів тієї чи іншоїгалузі. Редактору необхідно мати лист для нотаток, де б зазначались власніназви, термінологія, а також помилки та виправлення, що дасть змогу забезпечитиоднорідність вжитої термінології.
3) внесення смислових і стилістичних правок; перевірка тексту нанаявність граматичних, орфографічних, пунктуаційних, синтаксичних та ін.помилок.
Виправити помилку недостатньо, адже необхідно узгодити все речення,перевірити його завершеність, не забувати при цьому про індивідуальний стильперекладача.
4) завершальний етап — порівняння попереднього тексту з його новимваріантом, остаточна перевірка тексту.
Особливу увагу під час створення і редагування перекладу необхідноприділити еквівалентності друготвору та засобам її досягнення. Проблематиціредагування художнього перекладу на сьогодні не було приділено достатньо уваги.Серед лінгвістів, що вивчали цю проблему, були М.С. Зарицький, С.П. Ковганюк,А.В. Федоров, М.Т. Рильський, Д. Самойлов. Питання еквівалентності вивчались С.Влаховим і С. Флоріним, Т.А. Казаковою, В.Н. Крупновим, Л.К. Латишевим, С.Кузьміним.
Невід’ємною частиною процесу редагування перекладу є повний зіставнийаналіз першотвору і друготвору на лексичному рівні. Такий аналіз має базуватисьна класифікації відповідностей і трансформацій як окремих лінгвістичних явищ утеорії перекладу. Слід зазначити, що найзгубнішим для друготвору є нав’язуванняавтору редактором своїх однозначних рішень замість того, щоб на манер режисера,який працює з актором, прищепити вихідне розуміння оригіналу. Редактор маєвиробити точку зору на всю роботу в цілому й домогтись того, щоби частковірішення було зведено в єдину художню систему. Отже, необхідно охопитивіршований твір у цілому й вирішити, чи відтворене головне — думка, інтонація,емоційний колорит, а найважливіше, чи в повному обсязі виконано авторомдруготвору «останню волю» автора першотвору.
Висновки
Отже,редагування перекладу – це останній крок в процесі отримання адекватного,повноцінного художнього твору.
Перекластитекст недостатньо для того, щоб вірно передати зміст міжкультурногоповідомлення. Для того, щоб отримати в результаті переклад відмінної якості дороботи залучаються не лише тематичні перекладачі, а такожспеціалісти-редактори, які ретельно перевіряють перекладений матеріал,узгоджуючи його з людьми, для яких текст, що перекладається, є частиноюнаціональної культури та професії.
Томуз впевненістю можна стверджувати, що редагування – це найважливіший етапвиробничого процесу при виконанні письмового перекладу, що забезпечує контрольякості перекладу шляхом ретельної перевірки перекладу на відсутність помилок тайого відповідність вихідному тексту. Такі технологічні кроки дозволяютьзабезпечити відмінну якість перекладу для клієнтів, а відмінний переклад – це,перш за все, запорука позитивного іміджу.
Редакторськапраця потребує великого вміння, досвіду й такту. Перед редактором постають двазавдання – перевірити текст на наявність помилок і, разом з тим, виявитивиняткову чутливість до творчого почерку перекладача. Порушувати манеруавторського письма і не враховувати стильових особливостей викладу не можна. Якіснеперекладне видання потребує неабиякої ґрунтовної праці, неординарнихорганізаційних, творчих здібностей редактора, перекладача та всіх службвидавництва.
Списоквикористаної літератури
1. Зарицький М.С. Переклад: створення таредагування: Посібник. —К.: Парлам. вид_во,2004.
2. Степанов В.Г.Теоретичні основи редагування перекладної літератури. – М.: Світ книжки, 1997.
3. ВГО “Асоціаціяперекладачів України” Матеріали Всеукраїнського щорічного науково-практичного семінару з питаньпрактики перекладу та підвищення конкурентоспроможності перекладацьких послуг(04 червня 2005 року, м. Київ).
4. Коптілов В. Теорія і практика перекладу:Навч. посіб. – К.: Юніверс, 2002. – 280с. Бібліогр.
5. Партико З.В. Загальне редагування:нормативні основи: Навчальний посібник. – Л.: Афіша, 2004.