Образи-символи у казці Бориса Грінченка "Сопілка"

МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІО. ГОНЧАРА
ФАКУЛЬТЕТУКРАЇНСЬКОЇ МОВИ І ЛІТЕРАТУРИ ТА МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА
КАФЕДРАУКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Курсоваробота
Образи-символиу казці Бориса Грінченка «Сопілка»

Дніпропетровськ
2010

Зміст
Вступ
Розділ 1. Світ казок та образівБориса Грінченка
1.1 Життєвий шлях Грінченка
1.2 Грінченко – казкар та педагог
1.3 Українські символи:поняття символів та їх дослідження
Розділ 2. Образи-символи у казці Б.Грінченка «Сопілка»
2.1 Аналіз образів-символів казки«Сопілка» Б. Грінченка
2.2 Порівняння образів-символів Б.Грінченка із символами-образами української міфології
2.3 Порівняльний аналіз казки«Сопілка» Б. Грінченка та «Казки про калинову сопілку» О. Забужко
Висновки
Список використаної літератури

Вступ
Улюблені іздитинства казки – це не просто вигадані історії, які цікаві дитині, але йчудовий інструмент, що допомагає корегувати поведінку дитини та вирішувати їїпсихологічні проблеми. Захоплюючий світ казок діє на дитину заворожуюче,приваблюючи описом незнаних країн та казкових персонажів. Ось тому, дітисприймають казки як дещо, що не викликає у них ні критики, ні зауважень.
Саме через цевиникає питання, чому казка так близька дитині? Справа в тому, що казковіобрази представляють собою мову символів, що близька дитячій свідомості. Цісимволи прийшли в культуру із глибини віків і представляють собою результатпраці історичного колективного розуму. Саме тому, сприйняття казки дитиною тадорослою людиною кардинально відрізняється, бо логічне мислення та життєвийдосвід дитини дозволяє сприймати казку на інтуїтивному рівні, сприймати ціобрази-символи.
Казки допомагаютьдитині будувати свій внутрішній світ гармонійно, адже завдяки казкам у дитини єможливість «приміряти» негативні ролі, і визначити для себе добро та зло.Зіставляючи себе із тим чи іншим головним героєм, дитина визначає для себе тойчи інший тип поведінки та навчається долати різні ситуації. Наприклад, головнийгерой долає зло і виходить переможцем із будь-якої ситуації, а не тікає віднеї, починає діяти задля подолання проблеми. І дитина, співчуваючи героєві зним переживає в уяві цю небезпеку, і цим самим зменшуються страхи тапідвищується самооцінка [14; 52].
Окрім того,дитячі казки активно розвивають уяву та образне мислення, допомагають різнитидійсність від вигадки, формуючи відношення до казкових та реальних ситуацій.Казки навчають дітей бачити прекрасне в навколишньому світі, відчувати йогобарвистість та багатство життя. А ще казки передають колорит народних звичаїв,містять основи народного світогляду та закладають дітям міцні основи народноїморалі.
Джерелом тем,художніх образів, образів для творів письменників часто виступала усна народнатворчість. Не стали винятком авторські казки, що базуються на традиціяхнародних казок, носіїв зашифрованої інформації про світ, його виникнення, етикита естетики. Казки виникають переважно на основі міфів, що зумовлює їхспорідненість, але практичне застосування цих творів різне: міф має сакральнезначення, а казка – виховне та розважальне. Тож не дивно, що історія виникненняказок вже нараховує тисячі років.
Українська казка(народна та авторська), попри різноманіть тематики, складає єдиний монолітнийблок української народно-літературно-виховної культури, що утворений кількомапотужними пластами, які виникли у різні історичні епохи. Але і самі найдавнішіказки, що виникли задовго до утворення держави на нашій землі відомі таактуальні і понині, наприклад, про Яйце-райце чи про Котигорошка.
Чималоукраїнських письменників написали казки. Серед них Іван Франко, Марко Вовчок,Леся Українка, Олена Пчілка, Юрій Федькович, Григорій Квітка-Основ'яненко,Левко Боровиковський, Євген Гребінка, Пантелеймон Куліш, Борис Гребінка, ОксанаЗабужко та багато інших відомих письменників. Завдяки цим авторам та всуперечтруднощам історичного шляху, українська літературна казка жила та розвивалась.Використовуючи народні мотиви для створення своїх казок, українські письменникипоповнювали скарбницю української літератури та культури [7; 105].
Борис ДмитровичГрінченко – видатний український письменник, вчений та критик, публіцист,педагог та мовознавець, освітній та громадський діяч культурного процесу кінцяХІХ – початку ХХ століття. Його творчість була зразком для І.Франка,М.Коцюбинського, Лесі Українки, П.Грабовського та інших видатних його сучасників.Перу Грінченка належить чимало творів про дітей та для дітей, оскільки вінорієнтувався саме на них. Він зарекомендував себе як знавець дитячоїпсихології, про це свідчить низка оповідань, у яких відображено духовний світселянської дитини. Крім того, Грінченко був видатним педагогом, який з повагоюставився до народної педагогіки, вважаючи, що вона виховує людину чесною,працьовитою, сміливою та відданою народові.
Казки, думи,фантастичні оповіді та пісні написані Грінченком більш, ніж 100 років тому іпонині захоплюють дитячу душу.
Актуальність даного дослідженняобумовлена тим, що питання виховання дитини із самого молодшого віку набуваєусе більшого значення, а казка є найбільш зручним засобом у цьому,образи-символи якої розвивають уяву та формують світогляд. Оскільки БорисГрінченко один із найяскравіших представників українських казкарів, топриродно, що саме його творчість буде розглянута в даному дослідженні.
Метою даної курсової роботи є:
- дослідженняжиттєвого та творчого шляху Бориса Грінченка;
- аналізукраїнських символів та їх дослідження;
- ознайомленняіз віршованою казкою Грінченка «Сопілка» та виділення її образів-символів;
- порівняльнахарактеристика образів символів казки «Сопілка» із образами-символами іншихтворів українських авторів.
Об’єктом дослідження є віршована казка Б.Грінченка «Сопілка»
Інформаційнимзабезпеченням роботи є наукові матеріали, статті та дослідження української народної талітературної казки, українських образів-символів, праці, наукові роботи тамемуари Бориса Дмитровича Грінченка, його збірники казок, зокрема віршованаказка «Сопілка».

Розділ1. Світказок та образів Бориса Грінченка
 
1.1Життєвий шлях Грінченка
НародивсяБорис Дмитрович Грінченко 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр Сумськоїобласті, у родині відставного збіднілого офіцера, який мав у володінні лишекілька десятин землі та водяний млин. Батько добре знав українську мову, алевизнав за основну лише російську, українською спілкувався лише із селянами. Умалого Бориса українська мелодична мова викликала захоплення і він іззадоволенням її вивчав із малечку, читаючи усі батьківські книги.
В 11 роківГрінченко вступив до Харківської реальної академії, у якій і розпочалосьформування суспільної та політичної позиції юнака, його народництво, що булодуже сприятливим, оскільки Харків був на той час одним із центрів антицарськоїдіяльності. У цей час, під впливом прочитаного «Кобзаря» Шевченка він починаєзбирати та записувати почутті пісні, легенди, казки та фольклорні матеріали.
29 грудня 1879року юного Грінченка було заарештовано за читання та розповсюдження забороненоїкниги «Парова машина» Подолинського, наслідком цього арешту стала заборонаподальшого навчання у вищих навчальних закладах. Відбувши рік у засланні,Грінченко повертається до Харкова у пошуках роботи, заробляючи репетиторством,він працює над собою та готується до вступу в Харківській університет нанародного вчителя. Через рік він успішно вступив до вузу, по закінченню якогопрагнув свої знання використовувати на ниві освіти за зразками народноїпедагогіки та світової науки про виховання. Молодого вчителя послали у відсталесело, в якому жили російські переселенці [11; 35].
У 1883 році вінодержав посаду в селі Олексіївка, при Зміївському повіті, після закінченнялітніх курсів вчителів. Під час курсів, він познайомився із молодою вчителькоюМарією Загірною, яка стала його дружиною, вірним другом та соратником у всіхсправах, яка активно крім того працювала письменником та перекладачем.
У 1887 роціГрінченки переїхали до Луганської області, де в цей час відома освітня діячката письменниця Алчевська Х. Д. відкрила народну школу та розшукувала справжніхактивістів освіти. За короткий час ця школа стала найкращою в повіті, а Грінченко,за час праці в ній, проявив себе як педагог-новатор, досвід якого і понині дужеактуальний [11; 40].
Напередодніреволюційних подій, сім’я Грінченка була змушена залишити школу, оскількималенькій донці Насті настав час продовжувати навчання, і тому родина оселиласьу Чернігові. Грінченко влаштувався на посаду ділознавця оціночної комісії,оскільки робота в земстві давала непоганий прибуток, але його незабаром звідтибуло звільнено за доносом. Із цього часу настали скрутні часи для родини, аледрузі не полишили його і тоді, влаштувавши у Чернігівський музей. Цей музей бувна той час одним із найбільших з історії, мистецтва, літератури, етнографії таархеології на Україні і Борис Грінченко із запалом взявся до роботи, цілимиднями упорядковуючи безцінні скарби української старовини. Вже у 1900 році зайого участю був складений та виданий «Каталог музею української давнини».
У 1902році Грінченки переїжджають до Києва, де він розпочинає роботу над створеннямсловника української мови редакції «Київська старина». На той час частинасловника вже була зібрана, але весь тягар підготовки та видання ліг на плечіБориса та Марії, і після важкої роботи, їх героїчний подвиг увінчався успіхом,«Словник української мови» вийшов у світ у 1907-1909 роках у чотирьох томах[11; 42]. Словник містить 68 тисяч українських слів з народноїписемної мови та був удостоєний Російською Імператорською Академією Наук другоюпремією М.І.Костомарова. Під час перебування у Києві Грінченко не лише працювавнад словником, а й займався громадською діяльністю, зокрема організацієюукраїнської преси та діяльністю товариства “Просвіта”.
Тим часом донькаНастя вже активно цікавилась українським національним рухом, перекладала,пробувала писати та захоплювалась музикою. Після закінчення Дубинської гімназіївона подалась до Львова, де вступила до філософського факультету. Незабутнєвраження справила на неї зустріч із Іваном Франком, з яким вона познайомиласьпід час навчання. Студенткою вона познайомилась із членами Революційноїукраїнської партії, і їх діяльність повністю захопила її. Приїжджаючи додому,вона потай привозила підпільну літературу. Дуже швидко вона стала нареволюційний шлях, ставши активною учасницею соціал-демократичного робітничогоруху. Архівні документи свідчать, що вона мала причетність до збройних виступіву роки першої російської революції, де і була заарештована [10; 196]. На початку 1906 року у Насті виявили туберкульоз, від якого вонапомерла через 2 роки, а слід за нею і її маленький син, єдиний онук Грінченків.
Такенещастя Грінченко дуже важко переживав, і як наслідок почав сильно хворіти. Увересні 1909 року він виїздить до Італії на лікування разом із дружиною, іоселяється у південному місті Оспадаленні, яке стало його останнім притулком. 6травня 1910 року помер видатний український письменник, вчений, освітній тагромадський діяч. Поховали Грінченка 9 травня у Києві, на Байковій горі.Російська та українська преса активно відгукнулась на втрати письменника, ійого ім’я дуже швидко з’явилось у багатьох вітчизняних та зарубіжних виданнях.В селі Олексіївці, де Грінченко проявив себе як видатний педагог з'явивсяперший пам’ятник Борисові Дмитровичу Грінченко.
 
1.2Грінченко – казкар та педагог
Збирати тадосліджувати казки Грінченко розпочав ще під час навчання у Харківськійреальній школі. Там він вперше ознайомився із «Кобзарем», під впливом якогопочав збирати та записувати пісні, легенди, казки та інші фольклорні матеріали.
Потім, вже підчас вчителювання у 1884-1885 роках, він продовжив це захоплення, і тут йомусприяли самі селяни та його учні, за допомогою яких він записав більше 200зразків фольклорних матеріалів, основу яких складали казки. Більшість із тихзібрань були представлені громадськості у першому випуску «Етнографічнихматеріалів», що мав назву «Оповідання, казки, легенди, прислів’я, загадки таінше» [6; 427].
Вперше якказкар Грінченко проявив себе у 1894 році, коли його книжка «Книга казок віршем»була надрукована у Львові, потім в Одесі у 1896 році, і вже після смерті, у1914 році у Києві. При читанні цих казок, деякі сюжети стають знайомими,оскільки Грінченко віршував переважно українські народні казки. Під час роботиу музеї, він дуже багато часу присвячував зібранню народних міфів, казок, притчта усіляких історій. Борис Грінченко завіршовував народні казки, перекладаючиїх із прози на віршовану мову, оскільки справедливо вважав, що віршем читати ілегше, і цікавіше. Тут був і педагогічний зміст, оскільки таку казку легшезапам’ятати та вивчити напам’ять [6; 430].
Письменник тапоет дуже любив народні казки, і зібравши їх серед простих людей, видав «Українськірідні казки, вибрані для дітей», оскільки бажав аби діти знали та пам’яталисвою історію у найлегшій формі.
Найбільшвідомою збіркою віршованих казок Грінченка є «Книга казок віршем». Це книжка непро сучасність, а про давнє життя, і всі герої її покликанні викликати танавчати певним емоціям. Образи дівчат Галі та Лесі, а також бідної риби із «Риб’ячихтанців» викликають співчуття. А образи могутнього комара, який лева переміг,але не зміг подолати павука чи крука, великої птиці, що надто пишався своїмрозумом і якого обдурив рак повинні навчати скромності та поваги до інших[5; 5]. Сміх викликають дурний Іван, що думкою багатів, та щедурніший Юхим, який замість того, щоб багатіти власною працею, шукав скарб у лісі.Ці два героя повчають тому, що багатство не головне, і нічого так просто неможна отримати в житті, а все потрібно заробити. І цьому є інший приклад,ледачий Сірко, який дуже багато чого через власну лінь натерпівся. Автор глузуєіз Тимоха та Солохи, які так довго чекали на щастя від Долі, а отримавши йоготак і не змогли ним скористатись [5; 7].
Знаючи цінуказкам, Грінченко казав, що «казка, то є найкращий навчальний посібник таматеріал». І був правий, адже казка навчає цінувати добро та справедливість насвіті та зневажати зло.
Видатний педагогГрінченко з великою повагою ставився до народної педагогіки, зробивши її вінцемсвоєї педагогічної теорії. Письменник передавав прагнення народної педагогікивиховати людину чесною, працьовитою, сміливою, відданою народові. Розпочиналосятаке виховання в родині, бо саме тут діти мають навчитися шанувати гідністьлюдської особистості, усвідомити важливість родини й роду. Якщо дитина поважаєбатька та матір, виконує їхні вимоги, прислухається до їхніх порад, то цесвідчить про наявність батьківського авторитету в родині.
Ідеями йзасобами української народної педагогіки пройнята педагогічна діяльність талітературно-педагогічна творчість письменника. Українську народну педагогікуГрінченко відносив до невід’ємного компонента українознавства, феноменаукраїнства й могутнього фактора українотворення, тобто формування на основіпізнання свого народу й самого себе. Він засуджував верхівку суспільства, яказневажала своє рідне, українське, національне. Нехтування своїм, національним,йому уявляється диким [15; 87].
Діти – майбутнєнароду. Тому боліло серце вчителя за їх долю, оповиту пітьмою неуцтва ізлиднів, тому і постають з його творів світлі, добрі, ліричні образи дітей.Твори про дитячу долю розкривають перед читачеві щедру, чуйну душу педагога,воскрешають роки його вчителювання. Теплотою, душевним тактом, вірою у світледитяче серце віє з його оповідань.
Проте,Борис Грінченко у своїх творах нещадно викривав облудну систему навчання івиховання, яка панувала в Росії й була скерована на одурманення і знищеннялюдської особистості, бо царський уряд був найменше зацікавлений у справжнійосвіті народу. Адже, раби не повинні відчувати свого рабства, а для цьоготемрява, забобони – найкращі помічники.
Шістьроків Борис Грінченко разом зі своєю дружиною Марією Загірною жив і працював у Перевальськомурайоні. Х. Д. Алчевська, відома українська просвітителька, почувши прообдарованих педагогів, запрошує їх у свою приватну школу, відкриту в с.Олексівці, і Грінченко погоджуються, проте з однією умовою: ніхто не повиненвтручатися в їхню систему викладання. Всі шість років наполегливо працюваливони, втілюючи у життя педагогічні принципи Ушинського, Каменського, Локка[13; 55].
Уматеріалах музею імені Грінченка є копія спогадів його дружини Марії Загірної «Школи,де вчителював Борис Грінченко», в яких вона згадує, що навчали тоді дітей уОлексіївській школі російською мовою, бо підручники теж на російській мові,хоча рідною мовою для місцевих жителів була українська. Тож, щоб навчати дітейрідній мові, доводилось вдаватись до хитрощів: «В школі треба відповідати тієюмовою, якою до тебе говорять». Грінченки разом із дітьми співали українськихпісень, колядок, давали дітям читати книжки, написані рідною мовою [11;47].
В спогадахМарії Загірної написано: «Біля сіней у нас була комірчина, і в ній були ліки ікнижки. Зібрано там було з українських книжок усе, що можна було здобути у тойчас, а щоб збільшити кількість книжок, ми в книжковому форматі переписувалинадруковані свої переклади та не переклади, а з творів інших письменниківГрінченко склав збірник, писав його здебільшого друкованими літерами, якосьприкрашав, і школярам ці книжки дуже подобались» [11; 48].
Яквідзначає дослідник творчої спадщини Грінченка О.І. Неживий: «Морально-етичніуподобання вчителя, довірливість, доброта й простодушність в спілкуванні зучнями, намагання прилучити їх до рідного слова, джерельної чистоти народноїтворчості – і все це за тих умов, коли було заборонене слово, а вчителі навітьза те, що розмовляли з учнями українською мовою, переслідувалися звільнялися зроботи» [11; 50].
Відомотакож, що свої оповідання письменник відразу використовував у практичнійроботі. Він їх читав учням, давав книжки для прочитання вдома, і їхньоюдопомогою виховував у дітей високі моральні якості людини та громадянина. У тіроки дитяча література набувала великого суспільного значення не тільки якфактор виховання, але і як поле, і як засіб боротьби за підростаюче поколінняміж колоніальною ідеологією царизму та ідеєю національної незалежності, ідеєюсоціального гноблення й соціального визволення [1; 28].
Довголітняпедагогічна праця дала можливість Б. Грінченкові досконало вивчити стантогочасної освіти, становище вчителя, особливості характеру дитини, її поведінки,що позитивно позначилося на достовірності зображувального, психологічномувмотивуванні вчинків дітей і дорослих.
Педагогічна,літературна, наукова та громадська діяльність Бориса Грінченка на Луганщині, вселі Олексівці має всеукраїнське значення. Можна з впевненістю сказати, що саметут сформувався Б. Грінченко як письменник та педагог.
 
1.3Українськісимволи: поняття символів та їх дослідження
В казках БорисГрінченко міг доступно й неперевершено викласти для селянських дітей веськолорит та неповторність фольклору українського народу, за допомогою влучнихобразів та символів. Бо саме символ стоїть на грані людської свідомості, і єхарактеристикою художнього образу з точки зору його осмислення, вираження нимякоїсь художньої ідеї.
Тому саме образи-символистали предметом нашого дослідження. Що ж становить собою це поняття?
Системасимволів в традиційній культурі займає помітне місце, хоча погляди на їїприроду, функції та роль у житті суспільства та людини ще вивченні мало.Символіка як глибинна універсальна система своєрідно виявляє «образ світу»,втілений в казці: це образні коди ментальності народу, репрезентанти йогоідеалів, ціннісних морально-етичних та естетичних орієнтирів [7; 523].
Прагненняосмислити світ через систему образів-ідей, образів-символів має коріння уфілософському мисленні раннього середньовіччя, зокрема в ідеалістичнійконцепції Платона. Вивчення символічних образів було в центрі уваги дослідниківрізних часів і народів, що витлумачували їх із різних позицій, за різними методологічнимизасадами, знаходячи водночас у явищі символізації все нові грані й особливості.Основним образом-символом Біблії є, на думку філософа, Сонце. Це первіснафігура, архетип, що символізує вічну натуру, або Бога.
Середньовіччяакцентувало: символи існують як для приховування істини, так і для їївиявлення, пізнання. До того ж, пізнання вищої істини можливе лише на основірозкодування символічних образів, саме в них закладено знання першооснов буття. Епоха Відродженняставить символ у центр пізнавального комплексу, підкреслює його естетичну роль [16; 489].
Німецькакласична філософія в особі І. Канта вважала символ чуттєвим способомпредставлення ідей розуму за аналогією. Спосіб пізнання символу — це спосібінтуїтивного пізнання прообразу чи ідеї, невичерпної в своїй невимовності йповноті. Й. В. Гете конкретизував поняття символу: «Часткове завше підлягаєзагальному. Загальне завше має співвідноситись із частковим. Все, щовідбувається,− символ, і в той же час, коли воно цілком виявляє себе, товказує на все інше. Справжня символіка там, де часткове репрезентує загальне неяк сон чи тінь, але як живе миттєве одкровення непізнаваного».
Г.В. Гегельу символі вбачав знакову природу, смисл і вираження смислу. Символ як знак лишетоді може мати мистецьке значення, коли перетворюється в образ. А образ, будучисимволічним, розкриває не весь комплекс своїх властивостей. Отже, в символіпоряд із одночасним накладанням деяких властивостей образу і смислу є ще й іншіознаки, що їх можна збагнути лише в контексті застосування.
Оригінальнутеорію поетичного символу на українському матеріалі розробив М. Костомаров. Головнев концепції Костомарова − розуміння національних, культурних і релігійнихчинників, що визначають символіку того чи іншого народу. За думкою вченого,походження і розвиток народної символіки можуть бути з'ясовані лише черезобразне відображення народного духу, народного мислення [9; 45].
О. Потебнявизначив три основні відношення символу до означуваного: порівняння,протиставлення і відношення причинне. Вчений розглядав символ не лише якстилістичну категорію, а й як продукт культурно-історичного розвитку людства,пов'язаний із мовою, світоглядом, пізнанням світу; він вважав символ не тількиявищем мови, міфології, але і явищем усної художньої творчості в їїродово-видових трансформаціях, жанровій специфіці, динаміці [8; 79].
У ХХстолітті теоретичні дослідження символу і символіки здійснили З. Фрейд, Г. Бейлі,Г. К. Юнг, К. Леві-Стросс, Е. Кассірер, О. Лосєв, П. Флоренський, Х. Керлот, Р.Кох, Т. Тодоров та ін. Кожен із цих вчених по-своєму трактуєсимволічно-міфологічні явища.
Існує багаторізноманітних символів. Можна виділити найголовніші українські символи: символирідного краю, Батьківщини, родини, природи, стихійних явищ, роботи, віри табагато інших.
До символів рідногокраю можна віднести символ хати. Для селянської родини хата була місцем наземлі, де усе рідне, звичне і незвичне. Недарма наявність власної оселівиводила людину на певну сходинку громадського визнання, означала, що вонапрацьовита, клопочеться про прихисток і достаток своєї сім'ї. Хата надавалалюдині не тільки притулок від непогоди, але й створювала їй умови дляповсякденного існування, де відновлюються сили, визріває натхнення [2; 18].
Одним із головнихсимволів Батьківщини для українців здавна був Дніпро. Дніпро безперечний символУкраїни оскільки це найбільша та найславетніша річка України, символ народу,віри (саме в Дніпрі Русь приймала хрещення), слави, величі (саме по ньомуздійснювали свої славетні походи запоріжці), символ українського героїзму (героїчнабитва за Дніпро стала переможною віхою у визволенні України від фашистськихзагарбників) [12; 32].
Символамиукраїнської природи є барвінок, бджоли, лелеки, жито. Барвінок вважалипровісником весни, його глянцево-зелене тверде листя не гине ні влітку відспеки, ні зимою від холоду, морозу і снігу, тому рослина стала символомрадісної життєвої сили, вічності. У християнстві бджола завжди виступала якпровісниця весни, родючості. На Україні до лелек ставилися як до священнихптахів, тому вважалось, що якщо на хаті звив гніздо лелека, то в родині маєбути лад. Саме ці чорно-білі красені приносили, за повір'ям, до оселі немовлят.Жито — одна із найдавніших злакових культур на Землі, тому її зерно, колосся,снопи, хліб стали ритуальними, символічними ще з часів давнини, а саме житорозглядали як основу життя.
Символами віридля українців в давнину були язичницькі боги – Ярило, Велес, Богородиця, ІсусХристос, храми. Серед язичницьких богів найбільш сильним був Ярило – бог Сонця,Любові та пристрасті, заступник хліборобів, через що і пішла назва яровапшениця. Богородиця – це символ Матері, Цариці Небесної, життя, світла,мудрості, таїни, любові, вона була заступницею в радості та смутку, образомідеальної жінки-матері. Православний храм символізує Царство Боже в єдностітрьох його сфер: Божественної, небесної, земної [4; 475].
Видатнийписьменник та педагог Б.Грінченко прожив коротке, але надзвичайно яскравежиття, в якому були і радощі і сумніви, зробивши за цей час дуже вагомий внесокв українську літературу та педагогіку. Його педагогічне надбання і понинівикористовується, а казки стали найкращим засобом навчання та формуваннямислення й світогляду.
Символ — одна ізмогутніх підвалин національної культури. Наукове розуміння поняття символузакладалося ще з давніх часів. Як відомо, символізм випливає з міфу,міфологічного мислення. Людина віддавна пізнавала довкілля як своєрідний ключдо розуміння і відтворення свого внутрішнього світу. Символи залишаютьсяважливим об’єктом наукових фольклористичних досліджень.

Розділ 2. Образи-символи у казці «Сопілка»
Борис Грінченкобільшість своїх казок написав на основі легенд та переказів українськогонароду, які збирав із 1878 по 1895 роки. Казка «Сопілка» теж написана на основіоднієї легенди.
Давно жила воселі бідна родина: батько, мати і син. Коли син підріс, то пішов по світущастя-долі шукати. Йшов він і йшов, бачить, що росте при дорозі на узліссі кущкалини. Сів він під ним відпочити. А калина так ласкаво шепоче гілочками, начехоче щось розповісти. Юнак вирізав з калини сопілку і заграв. Як же вінздивувався, коли заговорила сопілка людським голосом:
Ойпомалу-малу, юначе, грай.
Та невразь мого серденька вкрай.
Менесестриця зі світу згубила.
В моєсерденько гострий ніж устромила.
Коли юнак дійшовдо села, то розповів людям про дивну пригоду. І вони повідали йому про тустрашну трагедію, що трапилась тут, де виросла калина. Бабина дочка, заздрячикрасі дідової дочки, убила її і закопала в лісі. На місці, де пролилася кровбідної дівчини, виріс кущ калини, навесні він зацвітає білим цвітом, уліткуховає подорожніх від спеки і дощу. А восени і взимку поломеніє червонимикетягами [2; 23].
 
2.1Аналіз образів-символів казки «Сопілка»
Казка насиченаукраїнськими образами-символами. Читач одразу зустрічається із образом хати –символом родини, тепла, затишку та любові:
Ухаті білій край села,
Підгаєм аж густим,
Сім’ямаленька жила:
Дідусь,бабуся з ним,
Та вних і діти ще були…
І втій хатині всі
Вонитихесенько жили… [5; 21]
Одразу уявляєтьсябіла, чиста хата, із прибраним подвір’ям, із квітами під віконцями тагніздечками ластівок під стріхою – добра, мирна картина, родинний затишок,царина любові та поваги між усіма її членами. У такій оселі будь-яка непогодачи негаразди стають незначними.
Якщо розглянутиобраз дівчини Галі, то відразу помічаємо символ чистоти, доброти, незайманості,відкритості та доброти. Галя символізує собою радість та світло землі, сонця,красу весни, тепло літа та ласкавість осені:
Вонасміється – і навкруг
Мов сонечкосія.
Воназасмутиться – й немов
Ісонце померка [5; 22].
Галя−цедитя природи, яку вона прородила, аби прикрасити землю, відновити її, зробитиякомога більше людей щасливими. Ось тому, у Грінченка дівчина Галя –образ-символ самозреченості та самовідданості, чистоти і щирої любові донавколишнього світу:
Дитячимсерденьком своїм
ЛюбилаГаля всіх:
Ітата, й маму, і сестер
Любиладвох своїх [5; 22].
Щодо природи, тообрази-символи квіток, трави, метелика, бджоли та вітру покликані пробудити тавідновити природу. «Квіти, квіти й квіти» символізують собою нескінченнуплодючість землі. Образ-символ молодої, зеленої трави уособлює в собі здоров’я,захист від злих сил. «Метелик в’ється по квітках; бджола дзвенить крилом», символізуютьпрацю заради природи, нескінчений зв'язок у природі та її відновлення задляподальшого життя. Образ вітру символізує собою дух, дихання, що «тихесенькийбіжить, цілується з листом», і цим самим надає руху тому, що саме нездатнерухатись, символ невловимості та швидкості.
Суто українськимнаціональним образом є образ мавки – різновиду русалок. Мавки – це сутоукраїнський образ, оскільки місцем їх поселення вважаться західна частинаПолісся та Галичина. Мавки у Грінченка символізують зло, злі духи, якіприносять шкоду і можуть навіть загубити. Люди побоювались ходити до лісу вночічи залишатись там допізна, «бо, кажуть, бігають мавки у лісі в пізній час…»
Також у творіприсутній образ очей, символ-образ розуму та духу. В язичницьких віруванняхсонце і місяць символізували очі неба, що стежили за земним. У Грінченка, очіГалі, у найстрашніші хвилини її життя виражають біль, печаль та докір своїмвбивцям:
Аглянула на них –
Докірнімий у очах був
Журливихі ясних…[5; 24]
Така стійкість достраждань та мук дуже символічна для української дівчини, і в цілому дляУкраїни. Цим автор прагнув показати, що незважаючи на страждання, та муки, щоїх доводиться терпіти через свою довіру та правду, радше померти, а ніж благатипро пощаду у своїх вбивць. «Журливих» бо страждання приносять рідні та коханілюди, і Галі справді важко від того гріха, що його беруть не себе сестри.
Яскравим іголовним символом в казці виступає калина, з якої пастух вирізав сопілку. Калина– символ України, вірна супутниця людини від народження до останніх днів. Вонабула потрібна в різних обрядах, коли приходили вітати батьків з народженнямдитини, приносили хліб, як символ достатку, корінь життя, гроші, як символбагатства і обов'язково калину, як символ краси, здоров'я рідної землі.Рубінові плоди калини здавна символізують мужність людей, які проливали кров заБатьківщину в боротьбі з ворогами. У народі живуть легенди про сміливих дівчат,які заводили у непрохідні хащі загони татаро-монгольських ординців, прирікаючиїх на загибель. Саме з крові цих патріоток нібито і зросли калинові кущі.
Калина – це образ-символдівочості, цноти, краси, пристрасті та кохання, недарма насінина калини поформі нагадує серце, а ягідка червона немов кров. У давнину, матері бажалисвоїм дочкам: «Будь, доню, і ти червоною та здоровою калиною, незайманою довінця». У Грінченка калина має сумну символіку:
… Івони
Їїсховали там,
Декущ калиновий пишавсь,
Схилившисьгіллям… [5; 24]
Вона символізуєрозлуку, втрату частинки краси та крові, саме тому ягоди калини яскравочервоні, в гілки мов тендітні дівчачі руки, що простягаються в мольбі та жалю:
І декалинонька смутна
Схиляєтьсяй шумить
Вонашумить, а з неї спів
Тихесенькийдзвенить [5; 24].
Також у Грінченкакалина символізує собою деякий зв'язок із «тамтешнім світом», оскільки самевона стає процвітає із таємниці Галі та двох її сестер, росте докором її у їхзлодіянні та квітом правди.
Було такеповір'я, що коли з калини зробиш сопілку, то в родині з'явиться син –продовжувач роду. А тому, хто не посадив калини на своєму подвір'ї, а ще гірше– викорчував її – ні йому, ні його дітям ніколи не почути найніжнішої в світіпісні, її може подарувати сопілка з маминої калини.
Калинова сопілкав народі оспівана як казковий образ. У легендах і казках сопілка чує і бачитьте, що люди від інших хотіли приховати. У казці тужливо співає сопілка,розповідаючи про тяжкий злочин, коли дві сестри третю, наймолодшу череззаздрощі убили:
Ой,помалу-малу, ти, сестронько, грай,
Та неврази мого серденька вкрай!...
Ой вимене, сестри, з світу згубили,
Підкущем у лісі мене положили,
Ухолодній ямі мене поховали,
Ще йногами землю зверху протоптали… [5; 24]
Сопілка тутсимволізує правду, яку не можна більше приховувати, яка сльозами капає з гілоккалини, благаючи про те, щоб її почули. Щоб відчули той біль, та ті страждання,які випали на долю молодої дівчини. Спів сопілки – це символ не тільки красидуші, кохання, а й узагальнений символ мистецтва та його впливу на людину.
Останнім образомказки є образ горя та розпачу нещасних батьків – сльоза – символ невимовного горя,мук та болю:
Вониумерли із журби
Та зсліз своїх гірких [5; 25].
Біль та втратабатьків своєї улюбленої доньки наскільки сильні, що змушують їх у розпачі вигнатидвох винних доньок та проклясти їх. Але за повір’ям, сльоза гасить злі бажання,омиває душу, тому ці сльози над могилою молодшої доньки стали прощенням длядвох старших, оскільки святі та чисті сльози – це символ очищення від гріхів,мук та беззаконня.
2.2Порівняння образів-символів Грінченка із символами-образами українськоїміфології
У 2002 роціз'явилась книга Валерія Войтовича «Українська міфологія», яка є енциклопедієюукраїнської дохристиянської міфології. Автор намагався охопити максимальноможливе коло персонажів української міфології, а також пов’язаний із ними явищнародної культури [4; 49].
У казці «Сопілка»Грінченко створює образ хати як символа родинності, затишку, родинної любові таспокою. Грінченко у казці хату асоціює суто із родиною, для нього це простомісце, що прихистило рідних людей. Войтович визначає, що символіка хатинабагато різноманітніша. У свідомості праслов’ян хата була моделлю Космосу,першим місцем, де здійснювались релігійні обряди. У слов’ян існувало дужебагато обрядів та вірувань, які мали глибоку символіку: не можна було будуватистріху, меншу за колишню – цим самим зменшувалась чисельність родини;розпочиналось будування в повний місяць, щоб хата була повна добра [4; 53].
В «Енциклопедіїсимволів» символічними для образу є трійця та піч. Трійця традиційно сталаскладовою частиною символічного змісту хати, оскільки по вертикалі житлоділиться на три частини: призьба, стіни, дах. Нижній ярус – це поєднання ізМатір’ю-Землею, нижнім світом творення; середній – людське середовище, якезазнає змін, освоюючи нижній та верхній ярус; верхній ярус житла – це зв'язокіз небом, високою сферою створіння. Дім ставав хатою лише тоді, коли в ньомуспалахував вогонь. Піч – це вогонь, вогнище, звідси й поширена метафора –родинне вогнище [16; 387]. Вогнище було символомнепорушності сім’ї, його збірником, пунктом та святинею.
Наступнийсимвол-образ казки Грінченка – калина. У казці це немов праобраз дівчини, щополягла під нею «струнка калинонька була», яка її вітами співає і своєю красоювідтворює красу та дівочість Галі.
В. Войтовичвідзначає, що калина – найпопулярніша рослина української міфології, вона єсимволом втілення сонячної енергії, живильної сили землі, води та повітря.Тобто, калина є повноцінним символом України, її землі та її народу. Крім того,у слов’янській міфології калина є символом щастя, любові краси. Існує прадавнялегенда, у якій калина виросла із крові воїнів, що віддали життя за Вітчизну. УВойтовича є ще один міф про калину. Богиня Лада несла весну на українськіземлі, змучилась та лягла відпочити на степах Таврії, й міцно заснула. Сплячубогиню побачила богиня Мара та посадила навколо неї колючий терен, якиймоментально високо виріс. Розбудили Ладу молитви землеробів, що благали теплата вологи на весняну землю. Прокинулась Лада та швидко поспішила нести людямвесну, але терен поранив її. А там де впали краплі крові на землю, повиросталикущі калини із багряними ягодами [4; 112].
В українськійдавній символіці калина пов’язувалась із народженням Всесвіту, вогненноїтрійці: Сонця, Місяця та Зірки, тому і назву свою має від давньої назви сонця –Коло. Її поширеність територією України обумовили пов’язаність ізродино-побутовими обрядами: весілля, похорони, осінній обряд «похід на калину»та інші [16; 224 ]. Найбільше калина домінує яквесільне дерево, бо була обов’язковою учасницею весільного обряду. Гілкамикалини прикрашала столи, весільні короваї, дівочі вінки та гостинці. А щекалина є символом спорідненості української нації. Плоди калини стали символоммужності людей, що віддали своє життя у боротьбі за Україну [12; 77].
Ще одним символомтвору виступає сопілка, суто український первісний музичний інструмент. У казці«Сопілка» вона виступає поводирем у світ нереального, оскільки вона вирізьбленаіз гілочок калини, що поросла із тіла дівчини. Бідна дівчина, вбита підступнимисестрами, голосом сопілки прагне відкрити правду та донести її до рідних.
У В. Войтовича сопілка є символом піднесеннявід буденщини до святкування. Сопілка символізує собою радість, молодість, грита танці, оскільки саме вона закликала молодь на початок «вулиці» — спільні розвалидівчат та парубків. А ще, В. Войтович відзначає, що сопілка – символ гармонії,гармонії людини із природою [4; 319].
В українськийсимволіці сопілка – це символ самотності, особистості та внутрішнього світулюдини. Сопілкарями були вівчарі, самотні, в степах вони розважали себе гроюпростого та невибагливого інструменту. Про це наголошує М. Лисенко: «Сопілку,що затинає звичайні побутові пісні та танці, до троїстої музики не беруть,певно через її не гучний тон. Сопілка є інструмент спеціально пастуший» [12; 91].

2.3Порівняльний аналіз «Сопілки» Б. Грінченка та «Казки про калинову сопілку» О.Забужко
Оксана Забужконаписала літературну казку-повість «Казка про калинову сопілку» в 2000 році.Письменниця, використовуючи літературні твори, фольклорні цитати, створиладивовижний твір про історію українського селянського побуту, про великутрагедію українського роду, про добро й зло [17; 18].
В основу обох казокпокладено прадавній біблійний сюжет, про двох братів Авеля та Каїна, в якомуКаїн, вважаючи, що батьки Авеля люблять більше ніж його, вбив брата.
І в «Сопілці» і в«Казці про калинову сопілку» вбивство скоєно через ревнощі дітей. Вбивцями єрідні сестри, яких розділила батьківська любов. В «Казці» вбивцею є одна ріднасестра. Загалом письменниця порушила принцип «трійці» у казці. Символ «три» — символ відновлення, повноти, створення нового, який мав перевагу в українськомуфольклорі «три сини, три дочки», символізував владу більшого над меншим «двістарші дочки проти однієї молодшої». О. Забужко вирішила відійти від цього, абиурівняти своїх героїнь, але трагічна розв’язка була всеодно неминуча.
Розглядаючи Доброта Зло бачимо, що це символи правди та кривди, світла та темряви. Це одне ізнайдавніших протиставлень, що співвідносяться із світлом та темрявою, злими тадобрими духами. В українській міфології поняття добра та зла пов’язувались ізтакими категоріями, як людина, рід, Бог, розум, доля, душа та інше. Цей образ івикористали у своїх казках Грінченко та Забужко, але трохи інакше. Грінченко кардинальнозіставляє Галю та її сестер, одна уособлення добра, у той час як її сестри,уособлення заздрощів, ревнощів та зла. Героїні Забужко обидві «далеко неангели», із перших днів між ними виникла взаємна ворожість, і обидві радокапостили одна одній. Але якщо капості Оленки були досить невинними, то драмаГанни була більш відчутною та вилилась у трагедію [17; 19 ].
Дуже різнимироблять автори своїх головних героїнь, навіть протилежними: серце однієїсповнено любов’ю до рідних, щирою та відвертою, яка не бачить навколо себе зла,а лише тільки добро, оскільки сама його творить: «І справді гарна була/Галюсенка у них:/ Як зорі оченьки блищать/ З-під брівок чепурних», «Дитячимсерденьком своїм/ Любила Галя всіх» [5; 23]. Героїня «Казки» вже змалечкузвикає до зла, ненависті та нетерплячки, її дратує навіть плач маленькоїсестриці, вона ревнує батька до неї, хоча сама при цьому жодного доброго ділане прагне зробити. Бог наділив Ганну — панну не тільки вродою: була вонароботяща, розумна, наділена талантом відчувати воду під землею, вказувалалюдям, де копати криницю. І була не тільки пишна, а й занадто горда, завидувалавсім, а найбільше своїй сестрі Оленці, і все хотіла зробити комусь «на зло, щобзнав!» [17; 74].
Образи хат яксимволів родини тут різні. Очевидно, що в грінченковій хаті панувала злагода тадобро: «І в тій хатині всі/ Вони тихенько жили…». Це зразкова родина, в якійбатьки люблять дітей, яка сповнена добра та любові, на перший погляд. У «Казці»з самого початку родина не благополучна: «В хаті й коло хати в неї завжди бувлад — не присікаєшся, тож кому б то з доброго дива ялося голови, що за свогоВасиля Марія віддалася — з досади, чисто з серця і ні з чого більш» [17; 80], тобто із самого початку видно, що вродині нема любові, тож не дивно, що вона не виникла між дітьми, якихбатьківська любов теж поділила. Моделі родини теж різні: в першій – батькивіддають перевагу молодшій доньці, цим самим обділяючи двох старших, в другій –батьки поділили дітей між собою, мати виховує старшу як панну, молодшу опікаєбатько та мріє, щоб вона залишилась назавжди поруч із ним.
Образ калинизовсім відсутній у О. Забужко. Це зрозуміло, оскільки цього образу і такзабагато в літературі, але вона ввела в повість Оленку, невинну, гарну тамолоду дівчину, чисту та цнотливу, яка стала жертвою ненависті та злості своєїсестри. Оскільки калина символ дівочості, то можна сказати, що вона символізуєОленку – невинну жертву. Так само як і в «Сопілці» калина символізує собоюдівчину, що загинула через заздрощі та ненависть своїх рідних сестер.
На сопілках гралибільш за все пастухи (вівчарі) та чумаки. У Грінченка сопілку вирізав вівчар, ау Забужко – чумак. Обоє вирізали сопілки із калинового куща, який у Забужковиріс із тіла загубленої дівчини, а у Грінченка лише тільки живися її тілом,оскільки саме під ним її поховали. Обидві сопілки «жалібно співа, і плачить, іквилить». Однакову природу творів ще підтверджує пісня сопілки:
Ой,помалу-малу, вівчарику, грай!
Та неврази мого серденька вкрай!
Менесестри з світу згубили,
Підкущем у лісі мене положили,
Ухолодній ямі мене поховали,
Ще йногами землю зверху притоптали… [5; 24].
Помалу-малу,чумаче, грай,
Неврази мого серденька вкрай,
Менесестриця з світу згубила,
В моєсерденько гострий ніж устромила… [17; 116].
Пісня сопілкивикликає різні реакції у винних, сестри Галі благають про прощення, відчуватикаяття за свій гріх. Ганна, яка вже зовсім з’їхала з глузду «мамо, мамо, оце ж мені пісня,якої ніхто не мав споконвіку, оце ж моя слава в князеві моєму, сповню, прирік,усі твої бажання, іно мене слухай, — і сповнив же, сповнив, не скажеш — збрехав»[17; 117].
Автори, якихрозділяють більше ста років дуже вдало використали давню українську легенду, посвоєму розкривши символи та образи, що їх характеризують. Сама легенда, що є основоюдля обох казок−справжнє диво, своєю чистотою та тривожністю вонарозповідає про селянський побут про просте життя, трагедію та навчає різнитидобро та зло.

Висновки
Отже дослідившиказку Бориса Грінченка «Сопілка» ми виявили безліч образів-символів, задопомогою яких автор насичує твір, роблячи його цікавим і довершеним. Казка якбудь-який елемент художньої творчості черпає свої сюжети та характери здійсності, тільки робить це дуже своєрідно. В казці зображена художньотрансформована дійсність: фактична вірогідність зображуваного пройшла черезколективний досвід творців, і зрештою, стала для них естетично незалежною,відкріпленою. Саме тому про казкових героїв можна говорити як про символи знабором характерних усталених рис та функцій. Казковий персонаж не потребуєдетальної характеристики, оскільки вона успадкована із дитинства разом ізмовою.
У казці«Сопілка», яку Грінченко написав на основі давньої народної казки-легенди, поетпрагнув відобразити образи дівочості, родинності, правди, добра та зла, горя тарозпачу. Використані ним образи-символи хати, калини, сопілки, дівчини Галістворюють в уяві читача суцільну картину українського селянського побуту тажиття, образу мислення. Проаналізувавши ці образи-символи бачимо, як автормайстерно показує кожну деталь. З перших рядків нам відкривається таємничий світ підтексту інатяків. Вже на початку твору зустрічається символ хати − символВсесвіту; батьківщини, рідної землі; безперервності роду; тепла, затишку;святості; добра і надії; материнської любові; захисту і допомоги. В казцібачимо, що сім’я у «хаті білій край села» була щасливою. Уява малює затишнуоселю, чисто побілену, що стоїть під самим гаєм, готова і прихистити своїхжителів від негоди, і допомогти відновити спокій та рівновагу. Та післяпрочитання казки відразу спадає на думку, що не змогла вберегти рідна хатанайменшу із своїх домочадців. Далеко відійшла Галя із сестрами від дому, невідчули ні мама, ні тато страшної біди.
Привертає увагуне менш яскравий образ-символ − калина. Це образ-символ дівочості, цноти,краси, пристрасті та кохання. У Грінченка калина має сумну символіку,символізує собою деякий зв'язок із «тамтешнім світом», оскільки саме вона стаєпроцвітає із таємниці Галі та двох її сестер, росте докором її у їх злодіянні таквітом правди.
Сопілка тут символізує правду, яку неможна більше приховувати, яка сльозами капає з гілок калини, благаючи про те,щоб її почули. Спів сопілки–це символ не тільки краси душі, кохання, а йузагальнений символ мистецтва та його впливу на людину.
Останнім образомказки є образ горя та розпачу нещасних батьків – сльоза – символ невимовногогоря, мук та болю. За повір’ям, сльоза гасить злі бажання, омиває душу,оскільки святі та чисті сльози – це символ очищення від гріхів, мук табеззаконня.
Головний образказки Добро та Зло – символ світла та темряви, цілком характерний для образународної казки, дає можливість маленьким читачам різнити погане та добре,приміряючи на себе обидва образи та знайти шлях до добра.
Дослідивши тапроаналізувавши образи-символи казки «Сопілка» Б. Грінченка ми порівняли їх зобразами-символами «Казки про калинову сопілку» О. Забужко, знайшовши в обохтворах спільні та відмінні риси. Наприклад, і в «Сопілці» і в «Казці прокалинову сопілку» вбивство скоєно через ревнощі дітей. Вбивцями є рідні сестри,яких розділила батьківська любов. В «Казці» вбивцею є одна рідна сестра.Загалом письменниця порушила принцип «трійці» у казці. Символ «три» — символвідновлення, повноти, створення нового, символізував владу більшого над меншим«дві старші дочки проти однієї молодшої». О. Забужко вирішила відійти відцього, аби урівняти своїх героїнь, але трагічна розв’язка була всеоднонеминуча. Автори, яких розділяють більше ста років дуже вдало використали давнюукраїнську легенду, по своєму розкривши символи та образи, що їххарактеризують.
Казки виховують внас любов до землі, рідної домівки, батьків. Саме тому, Борис Грінченко хотівдонести до нас чималий підтекст, за допомогою своїх образів-символів, які ми дослідилив нашій роботі.

Списоквикористаної літератури
 
1. БойцунІ.С. Трагічна доля дітей в творчості Бориса Грінченка та Євгена Гуцала//Проблеми творчої спадщини Б.Грінченка. Тези доповідей – Луганськ, 1993. – 64с.
2. БраткоО.А. Уявлення про світобудову та їх відображення в українській національнійсимволіці: Нова наукова гіпотеза. – К.: «Знання», 1990. – 28 с.
3. БудівськийП.О. Українська народна лірика про сім’ю та побут – К.,1993. – 130с.
4. ВойтовичВ. Українська міфологія. – К.: «Либідь», 2002. – 664 с.
5. Грінченко Б. Казкидля молодшого шкільного віку. – К.: «Веселка», 1990. –75с.
6. ДмитренкоМ. Українська фольклористика: історія, теорія, практика. – К.:«Народознавство», 2001. – 576 с.
7. ЖайворонокВ. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. – К.: «Довіра», 2006. –703 с.
8. КопаницяЛ. Метапонятійна модель української ліричної пісні. – К.: «Українськийфітосоціологічний центр», 2000. – 507 с.
9. КостомаровМ.І. Слов’янська міфологія: Вибр. праці з фольклористики й літературознавства /Упоряд., передмова М.Т.Яценка. – К.: «Либідь», 1994. – 384 с.
10. КравецьВ.П. Історія української школи і педагогіки. – Тернопіль: «Тернопіль», 1994. –358 с.
11. ПогрібнийА.Г. Борис Грінченко. Нарис життя і творчості – К.: «Дніпро», 1938 – 268с.
12. Словниксимволів / За ред. О.І. Потапенка, М.К.Дмитренка. – К.: «Народознавство», 1998.– 156 с.
13. СтельмаховичМ.Г. Народна педагогіка – К.: «Радянська школа», 1985 – 312с.
14. ТаланчукО.М. Українська народна космогонія:Специфіка міфопоетичного мислення. – К.: «Бібліотека українця», 1998. – 309 с.
15. УшинськийК.Д. Про народність в громадському вихованні // Вибрані пед. твори. в 2-хтомах. – Т. 1. – К.: «Радянська школа», 1983. – С. 43–103.
16. ШейнинаЕ. Энциклопедия символов. – Харьков: ООО «Торсинг», 2003. – 591 с.
17. ЗабужкоО. Сестро, сестро: Повісті та оповідання. – Видання друге. − К.: Факт,2005. − 240 с.