Модернізм
МОДЕРНІЗМ (МОДЕРН) (фр.modernismе, від moderne — новітній, сучасний) — у широкому розумінні означає сукупність стилів, напрямків в європейській таамериканській художніх культурах кінця ХІХ — початку ХХ ст., яким притаманнозаперечення старого традиційного мистецтва, відхідвід культурних цінностей XVIII-XIX ст. У вузькому значенні — стиль у художній культуріна початку ХХ ст., який прагнув прикрашування середовища (“мистецтво дрібничок”).Модерн був частково визначений символізмом, поєднував європейськіта східні традиції. Для новаторів ХХ ст. важливо не що сказати, аяк сказати. Модерністська модель постулює ідеї хаосу, випадковості,неможливості упорядкування. Модернізм поєднав такі естетичні напрямки: кубізм, імажинізм, футуризм, сюрреалізм, експресіонізм, абстракціонізм.
Витоки модернізму. Соціальні — розвиток індустріальноїцивілізації; конфлікт між особистістю та суспільством. Філософські — песимізм, ірраціоналізм, індивідуалізм, еклектика, відмова від систематичногомислення. Культурні — криза культури, вираження абсурдностібуття новими засобами, проголошення переваги мистецтва над реальністю. Наукові- у природознавстві домінує принцип відносності, компліментарності; плюралістичність, нелінійність картини світу, некласичність бачення світу.
Світоглядні засадимодерну.Інтуїтивізм (А. Бергсон, Н. Лоський) — філософськийнапрямок, що доводив можливість осягнути природу явищ не завдяки розуму, а черезінтуїцію.Прагматизм (У. Джеймс) — філософське вчення,згідно з яким ідея набуває змісту лише у своїх практичних наслідках, і навпаки,реальний світ здійснюється лише через плин свідомості (“свідомість тече”).Екзистенціалізм (від “екзистенція” — існування) (А. Камю, Ж. -П.Сартр, М. Хайдеггер, С. К’йоркегор, К. Ясперс, М. Бердяєв) — філософськийсвітогляд, який затверджує унікальність існування світу людської суб’єктивності;концепція людини, яка сама собі створює норми поведінки, виходячи зі свого душевноголаду: у світі немає надії, майбутнього, людина живе лише сьогодні. Ніцшеанство(Ф. Ніцше) — філософія надлюдини. Психоаналіз (З. Фрейд,К. Юнг) — індивідуальне несвідоме — рушійна сила людини; вплив колективногонесвідомого. Феноменологія(Е. Гусерль) — духовні “сутності"свідомості незалежні від реального існування та чуттєвого досвіду.
Ознаки модернізму:
§ ідея радикального оновлення мистецтва,культури, людини, громадського життя: відхід до світу формальних, фактурних предметів;
§ концептуалізм: предмет зображення — нова реальність, яка не схожаз навколишнім світом; головна функція мистецтва — не відображення світу, а конструюванняйого, відбиття свого ставлення до подій, суб’єктивного сприйняття реальності;
§ прагнення до епатажу: депредметизація,дефігуративність; безсюжетність, складні внутрішні форми, поліритмічність;
§ сильний вплив філософських, соціологічних,психологічних, культурологічних теорій.
Окремі напрями модерністської літератури сьогодністали класикою. Серед найбільш визначних — імажинізм та футуризм, акмеїзм та експресіонізм,сюрреалізм та «театр абсурду», дадаїзм та «новий роман». Деякіз них охопили не тільки літературу, а й інші види мистецтва (експресіонізм, сюрреалізм,футуризм поширилися також на образотворче мистецтво, музику, театр), проникли вкіно й на телебачення.
Не існує одностайної думки щодо виникнення модернізму.Тривалий час вважалося, що зародився він у Франції в 70-х роках XIX століття, апроявами модернізму були імпресіонізм і символізм.
Модерністи свідомо роблять свою творчість антидемократичною,елітарною. Модернізм зовсім не покликаний бути мистецтвом для широких мас, а навпаки.Відомий іспанський філософ та мистецтвознавець Хосе Ортега-і-Гассет зазначає:«Модерністське мистецтво має маси проти себе, і воно завжди буде мати їх протисебе. Воно, по суті, чуже народові й більш того, воно вороже народові». Модернізмставить собі за мету бути «мистецтвом для митців, а не для мас людей. Це будемистецтво касти, а не демократичне мистецтво». Втім, принцип цей не є для модернізмуабсолютним. Винятком з «антидемократичного» правила може слугувати теоріяі творча практика унанімістів та експресіоністів
Модернізм затверджує примат форми над змістом.Іноді форма модерністського твору є самодостатньою та абсолютизованою (футуризм,«новий роман»), іноді — підкорена формі категорія змісту є також важливою(експресіонізм, екзистенціалізм). Один з теоретиків модернізму К. Фідлер проголошує:«В художньому творі форма повинна сама по собі утворювати матеріал, зарадиякого й існує художній твір. Ця форма, що водночас є і матеріалом, не повинна виражатинічого, окрім себе самої. Зміст художнього твору є ніщо інше, як саме формоутворення».
Література модернізму є рішучим протестом і запереченнямхудожніх принципів реалізму й натуралізму з їхнім зверненням до реальної дійсності,життєподібністю, деміфологізмом, аметафізичністю. Той же К. Фідлер зауважує:«Мистецтво аж ніяк не покликане проникати в низьку дійсність, що є дійсністювсіх людей.» Але в той же час модернізм не приймає романтичної втечі від дійсності.Мистецтво, за виразом Фідлера, не має «сумнівного покликання врятувати людейвід дійсності, виходячи з казкового королівства». Якщо донині, зазначає теоретик,точилися суперечки «за право виражати сутність художньої діяльності»- «наслідування чи перетворення дійсності» (тобто, як бачимо, суперечкареалістів з романтиками), то модернізм на місце цих традиційних двох принципів висуваєсвій, третій, — «створення нової дійсності». На зміну реалістичній танатуралістичній об'єктивності приходить модерністська художня суб'єктивність. Модерністівне цікавить предметний світ — він завжди ними деформується та абсурдизується. Іця «нова дійсність» є для митців-модерністів абсолютно реальною. Чим неправдоподібнішоює картина світу, тим вірогіднішою вона стає для модерністів. Загалом вони виступилипроти реалістичного, здебільшого життєподібного відтворення дійсності. Реалізм длямодерністів — це лише один з можливих засобів відображення світу. Але справжньоїреальності — ірраціональної, метафізичної, непізнаванної та, врешті-решт, ірреальної- реалізм не досягає. Американський літературознавець Дж.Е. Міллер слушно зауважив,що «модернізм можна вважати бунтом проти „реалізму», але не проти „реальності".Реальність слід знаходити не в узгоджених зовнішніх подіях, а в потоці свідомості,що виникає в зіткненні з цими подіями, які швидко обираються, набирають певної форми,викликають переживання".
«Потік свідомості», про який пише американськийдослідник, є одним з основних художніх прийомів літератури модернізму. Термін цейналежить відомому психологові та філософові В. Джемсу. Класичними зразками застосуванняпотоку свідомості в модерністській літературі є романи «Улісс» ДжеймсаДжойса, «У пошуках втраченого часу» Марселя Пруста, «Місіс Деллоуей»Вірджинії Вулф.
Іншим популярним художнім прийомом модернізму ємонтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва (фільми С. Ейзенштейна). Він заснованийна поєднанні різнорідних тем, фрагментів, образів. У футуризмі, дадаїзмі,«театрі абсурду» монтаж виступає як засіб пізнання світу: створюючи абсурднийобраз, він наочно показує обрис безглуздого світу. Нерідко монтаж тісно пов'язанийз прийомом внутрішнього монологу. Так, аналізуючи Джойсів «потік свідомості»,С. Хоружий пише:".зберігаючи основні ознаки внутрішнього мовлення, Джойс втой же час піддає його операції монтажу: проводить в його масиві жорсткий відбір,виганяє будь-який баласт і формує нове мовлення, згущене та високоорганізоване.Спільність з методом монтажу Ейзенштейна тут цілковита; обидва митці досягають такоївиразності та життєвості свого матеріалу, якою ніколи не володіє реальне, незмонтованежиття".
Модерністи віддають перевагу умовним формам, що,однак, зовсім не виключає використання засобів цілком життєподібних. Проте нерідкосаме життєподібні елементи творів модернізму створюють ефект ірреального, неправдоподібного.Фантастика тісно пов'язана з реальністю в мистецтві модернізму. І, за словами Д.Затонського, «найбільш неймовірне, безглузде та незрозуміле відбувається вбуденній, тривіальній обстановці. Вторгнення фантастичного аж ніяк не супроводжуєтьсябарвистими романтичними ефектами, а оформлюється як найприродніша річ у світі, щоне викликає ні в кого подиву». Яскравим прикладом цього є твори Франца Кафки.
Нерідко модерністи руйнують традиційні конструктивніелементи твору. їхнім творам може бракувати сюжету й композиції, художнього часута простору, персонажів і дії. На всю художню діяльність модерністів поширюється«тотальна» іронія. Згідно з цим, постійно натрапляємо на пародію та алюзію,оголення прийому та акцентацію на «зробленості» твору, елементи гри таілюзії творчості.
Модернізм створює власні міфи, твори його нерідкоперетворюються на міфологеми. «Замість розповідного методу ми можемо використовуватитепер міфічний метод», — писав один з найвизначніших модерністів XX століттяТомас Стернз Еліот. Міфотворчими є твори Дж. Джойса та А. Бєлого, Г. Мейрінка таВ. Хлєбникова, Т.С. Еліота та Ε. Паунда, Д. Буццаті та X.Л. Борхеса. Процесмодерністської творчості, зазначав Д. Затонський, "є процесом перетворенняреальних явищ, подій, проблем на ідіоми, символи, знаки — тобто абстрактні форми,що не відображають дійсності, а лише її символічно моделюють, створюють дещо подібнедо адекватного їй душевного настрою".
Загальна назва літературних напрямів та шкіл XXст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів,антиреалістична спрямованість. Модерністські напрями виникли як заперечення натуралістичноїпрактики в художній царині, обґрунтованої філософією позитивізму. Модерністи, навідміну від раціоналізму попередників, на перше місце ставили творчу інтуїцію, втаємниченняу трансцендентну (за філософією І. Канта ту, що лежить поза межами свідомості іпізнання, тобто не може бути пізнаною) сутність буття. Вищим знанням проголошуваласяне наука, а поезія, зважаючи на її феноменальну здатність одуховнювати світ, проникатив найінтимніші глибини буття. Модерністи свідомо роблять свою творчість антидемократичною,елітарною.
Визначальні риси модернізму:
новизна та антитрадиціоналізм (хоча модерністиніколи не поривають із літературною традицією цілком);
у творах затверджується перевага форми над змістом;
заперечення матеріалістичного детермінізму, визнанняінтуїтивного поруч із логічним шляхом пізнання;
індивідуалізм, зосередження на «Я» автора,героя, читача;
психологізм, пильна увага до позасвідомих сферпсихіки, до внутрішньої боротьби роздвоєного людського «Я»;
широко використовуються такі художні прийоми, як«потік свідомості» та монтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва;
використання символу як засобу пізнання і відтвореннясвіту;
ліризм (навіть у прозі, драматургії, публіцистиці);
естетизм.
Окремі напрями модерністської літератури сьогодністали класикою. Серед найвизначніших — імпресіонізм, неоромантизм, символізм, імажинізм,футуризм, акмеїзм, експресіонізм, сюрреалізм, «театр абсурду», дадаїзм,«новий роман» тощо.
В українській літературі не проявився у повному й концептуальному. однак засвідчив себе рядом формальнихособливостей поетики та зразками нетрадиційно суб’єктивно-індивідуалістичного розуміннялюдини й дійсності. Художня думка в Україні в цілому зберегла віру в суспільно-політичні,національні, моральні, гуманістичні ідеї 18 — 19 ст., коригуючи й оновлюючи їх відповіднодо власних обставин історичного і духовного розвитку. Модернізм в українській літературізовні постає в полеміці з народництвом у його тривіальному значенні (" просвітянство”, утилітарне призначення мистецтва), але він же й виступає одним із спадкоємцівнародницької (в широкому розумінні цього слова) літератури 19 ст. Переважає баченнялюдини в розкутості її внутрішнього світу до інших, у зв’язках з народом як духовноюсоборністю. Водночас на кінець 19 ст. склалися передумови для суб’єктивного поглибленнятакого бачення та для корелятивного з ним, близького до модернізму, трактуванняособистості, що виходить позасвідомої людини, непереборної відчуженості внутрішнього- інтимного світу індивіда, його нерозв’язного конфлікту з дійсністю, а у цариніформи — з неможливості передати у загальних. масово зрозумілих висловах внутрішньогоосяяння особистості. Встановлення деяких з цих ознак відбувається перед усім у поезії,окремі зразки якої (починаючи з лірики Т. Шевченка, а також у творчості І. Франка,Я. Щоголіва, О. Маковея, Уляни Кравченко, В. Щурата, О. Козловського) могли бутиінтерпретовані як модерністські ще до кінця 19 ст. На рубежі століть стають зримимириси нового художнього мислення в поезії (Р. Сембратович, В. Бирчак, В. Стефаник,М. Коцюбинський, О. Кобилянська), згодом — у драмі (Леся Українка, О. Олесь, С.Черкасенко, В. Винниченка). Модерністські прикмети у творах української літературитривалий час співіснують з декадентським (П. Карманський, О. Луцький, Я. Савченко),зароджуючись у течіях натуралізму, раннього символізму, імпресіонізму. Вияви (щенезрілі) модернізму здобувають місце на сторінках альманаху „ Січ ”, у серії „ Живіструни", журнал „ Молода Україна ”; далі, більш вагомі, у „ Літературно-науковомувіснику", альманахах „З-над хмар і з долин", „ З потоку життя”, „ Багаття”, „ За красою", журнал „ Світ", „ Будучність", „Українська хата”, „ Дзвінок". Засади модернізму в території та художній практиці сповідуєтовариство „ Молода муза". Активні пошуки нових мистецьких форм у літературіз поодинокими спробами автономізувати дистанціювати художнє явище від ідеологічного.громадсько-політичного контексту викликають критичний розголос: листування М. Вороного,пов’язане з виданням альманаху „ З-хмар і з долин ”; полеміка навколо виступів С.Єфремова за участю І. Франка, В. Коцьовського, Г. Хоткевича; декларації „ молодомузівців” О. Луцького та М. Яцьківа; критична діяльність М. Євшана, М. Сріблянського таінших в „ Українській хаті ”, Д. Донцова у „ Дзвоні ”. Водночас модерністичній критицізнаходять нове осмислення громадянської та національної проблеми, формується думка,що домінантне значення для духовного відродження в Україні повинен мати не культурниймасовім (поширення преси, діяльності „ Просвіти ” і таке подібне), хоч потреба вньому не заперечується, а висунення її в авангард художнього прогресу (в окремихінтерпретаціях — художньо культурний месіанізм України). Український літературнийпроцес формується за типом най більш розвинених літераторів цього часу.
Модерністичні спроби, як і взаємопов’язані з нимипроцеси що розвивалися у русі українського реалізму та неоромантизму, були спрямованіна поглиблене розкриття внутрішнього світу людини. Посиленням суб’єктивного началамодернізму близький до неоромантизму, однак загалом ігнорує притаманну останньомушкалу життєвих цінностей, його чужа романтична піднесеність. У творчості модерністичного характеру основ стає дослідження внутрішньої індивідуальної свободи суб’єктана поглибленому ступені його внутрішньої ізоляції що могло здійснюватись переважночерез нову поетику, іноді прокреслювалось самим фактом формального новаторства(М. Семенко). Модернізм в українській літературі характеризується трагічним розривомміж духовністю та існуванням (" Камінний господар ”, „Лісова пісня ” Лесі Українки),наголошення на біологічну сутність людини, глибині природних інстинктів (Г. Хоткевич,В. Винниченко), психологічне самозаглиблення та ослаблення зв’язків героя з оточенням(М. Коцюбинський, О. Кобилянська), розкриття стихійності масового, колективногожиття (М. Коцюбинський, М. Яцків). Вирізняються такі риси поетики, як ущільненнявикладу через експресивний образ, промовисту деталь, що розкриває внутрішній станперсонажа (В. Стефаник, К. Сроковський та інші), розкуте асоціативне сприйняттяпредметності (М. Коцюбинський, Г. Хоткевич), введення багатих смислом символічнихпостатей і образів (М. Яцків, П. Савченко), увиразнення стійкої архетипічної основив сюжеті твору (" Fata morgana ”, „Тіні забутих предків ”), посилення фонічнихінтонаційних тем ліричного образу, загальна ліризація образу. Процес художньогоосвоєння світу через філософсько-естетичну систему модернізму своєрідно відбитів широкому творенні фрагментарних, фабульно ослаблених прозових жанрів прозовихжанрів (вірші в прозі, малюнки, ескізи тощо).
Володи́мир Володи́мирович Маяко́вський — російський поет, публіцист, драматург і громадський діяч.
Ранні роки
В.В. Маяковський народився 7 (19) липня 1893 уселищі Багдади, Грузія, у родині лісника і був останньою третьою дитиною. Мати,Олександра Олексіївна, походила із роду Кубанських козаків. Хоча у школі та із друзямихлопчик спілкувався грузинською, вдома всі один до одного звертались лише російською.1902 року Володимир вступає до Кутаїської гімназії. Після смерті батька 1906 рокуМаяковський разом із матір'ю та сестрами переїздить до Москви. Там він вступає дошколи № 91 і навчається у одному класі із братом Бориса Пастернака Шурою.
Ще у віці 14 років (1907 року) Маяковський впершевзяв участь у соціалістичній демонстрації у Кутаїсі. У Москві ж юнак ще більше захоплюєтьсяідеями марксизму. Коли 1908 його відраховують із гімназії через неспроможність матерідалі сплачувати за навчання, він радо пристає до революційної діяльності. Того ж1908 року вступає до РСДРП, його тричі заарештовують та Маяковський уникає покараннячерез неповнолітність. Перші вірші Маяковський написав саме під час ув'язнення уБутирській в'язниці 1909 року. 1911 р. він вступає до Московського училища мистецтва,де знайомиться із членами Російського футуристичного руху. Стає лідером групи«Гілея». Після знайомства із Давидом Бурлюком входить у коло поетів тазближується із кубофутуристами.
Літературне життя
Перший опублікований вірш «Ніч» Маяковськогоувійшов до футуристичної збірки «Ляпас суспільному смаку» 1912 року.1913 р. поет звертається до драматургії і створює трагедію «Володимир Маяковський»,сам ставить її та виконує головну роль.
1914 р. через активну політичну діяльність Маяковськогота Бурлюка виключили із Московського училища мистецтв. У мистецькому розвитку поетатепер зявився новий напрямок на відображення реалій напередодні революції, що оформилосьу поемі «Облако в штанах» рос. Над нею автор працював протягом двох років1914-1915. Вона стала чи не найголовнішим твором Маяковського, що одночасно змальовувавпалкі теми кохання, революції, релігії, мистецтва. Вона дозволила заявити Маяковськомупро себе не тільки на всю Росію, але й на весь світ. Поет навмисне використовуваву поемі мову вулиць та довгі конструкції аби викрити зідеалізовані та зромантизованіпоняття поезії.
Ліля Брік та В. Маяковський
Влітку 1915 р. Маяковський закохався у заміжнюжінку — Лілю Брік. Саме їй присвячено поему «Флейта-позвоночник» рос.Чоловіком Лілі був видавець поета — Осип Брік. Кохання, поруч із враженнями відреволюції та війни, дуже вплинули на поезію Маяковського наступних років. Поема«Война и мир» рос. 1916 р. змалювала жахи Першої світової війни та поема«Человек» рос. — насправді вони є вираженням болю, що спричиняє кохання:
У незрілому мистецькому колі Радянського Союзу,що тільки зароджувався, Маяковський був солідною фігурою. Він навіть мав привілейвільно пересуватися світом, подорожував Британією, Німеччиною, Латвією, Сполученимиштатами, Мексикою, Кубою, що відобразилось у роботі «Мое открытие Америки»рос. 1925 р.
Під час лекцій у Сполучених штатах Маяковськийпознайомився із Еллі Джонз, яка пізніше народить йому доньку. Та про це поет дізнаєтьсянабагато пізніше, у 1929 р., коли пара таємно зустрілась на півдні Франції, аджесвої стосунки вони мали тримати у таємниці. Наприкінці 1920-х Маяковський закохавсяу Тетяну Яковлєву, їй він присвятив «Лист Тетяні Яковлєвій»
Щодо творчості, у ці роки поет активно спрівпрацюєіз «Известиями» рос. та «Комсомольською правдою», друкуєтьсяу журналах «Новый мир», «Молодая гвардия», «Огонёк»,«Крокодил», «Красная нива» та ін. Працював також у агітці тарекламі, за що його жорстко критикували Пастернак, Катаєв та Свєтлов. 1923 р. організувавЛЕФ (від рос. — «Левый фронт»), випускав журнал «ЛЕФ». Але влітку1928 р. розчарувався у Лефі та залишив його.
Сатиричні п'єси «Клоп» (1928),«Баня» (1929) були поставлені Мейерхольдом. У 1929 р. Маяковський організувавгрупу «Реф», але вже у лютому 1930 вийшов із неї, вступив до РАПП.
14 квітня 1930 р. у 10: 15 ранку Маяковський вистреливсобі у серце із револьвера [Джерело?]. Це сталося у Москві, буд. № 3 по Луб'янськомупроїзду, кв. № 12. Вочевидь, це було самогубство [Джерело?]. Однак проти передсметрноїволі самого поета «В том, что умираю, не вините никого, и, пожалуйста, не сплетничайте.Покойник этого ужасно не любил.», і нині проджовжуються спекуляції навколойого смерті. Поховано поета на Новодівичому цвинтарі.
Кінематограф
1918 р. Маяковський написав сценарій до фільма«Народжений не задля грошей» рос. «Не для денег рождённый» замотивами роману Джека Лондона «Мартин Іден». Поет сам зіграв головну рольІвана Нова. Нажаль, не збереглось жодної копії фільму.
Також 1918 р. Маяковський знявся у головній роліекспериментального фільму рос. «Барышня и хулиган» за сценарієм самогоМаяковського. Через 50 років сценарій не залишився забутим. 1970 року вийшов телефільм-балет«Барышня и хулиган» на основі сценарію 1918 року.
Після смерті поета
Пам'ятник на площі Маяковського у Москві.
1930 року селище Багдади, батьківщина поета, булоперейменовано на Маяковський.
Після смерті Сталіна, поширились чутки, що Маяковськийне закінчив життя самогубством, а був вбитий за наказом Сталіна, однак жодних доказівне було встановлено. Продовж 1990 років, коли було знято гриф «Таємно»з багатьох документів КДБ, була надія відшукати будь-які нові факти, що могли бпролити світло.
Власне після смерті поета постійно звинувачувалиу пресі як «формаліста», протиставляли його визнаним «пролетарськимпоетам», як наприклад, Дем’ян Бєдний. Коли ж 1935 р. Ліля Брік написала Сталінупроце, він зробив помітку на її листі:
Знаменита фраза «Ленін живе, жив і буде жити»походить з елегії Маяковського «Володимир Ілліч Ленін».
Адреси у Санкт-Петербурзі
1915 рік — готель "Європейський" — Італійськавулиця, 7;
1915-1918 рр. — квартира Осипа та Лілі Брік — вулицяЖуковського, 7, кв.42;
1918-березень 1919 р. — прибутковий будинок — Надеждинськавулиця, 52, кв.9;
грудень 1920 р. — ДИСК — проспект 25-го Жовтня,15;
1924-1928 рр. — готель "Європейський"- вулиця Ракова, 7.
Маяковський та Україна
Відвідав Київ, де виступав із літературними концертамиу 1913, 1914, 1924. Присвятив місту поезію «Київ» (опублікована 1924 угазеті «Пролетарська правда»).
В Києві іменем Маяковського названо проспект наТроєщині.
Балет «Панночка i Хулiган» (по сценарію Маяковського).
Балет (фр. ballet,від італ. ballo — танцюю) — вигляд сценічного мистецтва, основними виразними засобамиякого є нерозривно зв'язані між собою музика і танець. Найчастіше в основі балетулежить певний сюжет, драматургічний задум, лібретто, але бувають і безсюжетні балети.Основними видами танцю в балеті є класичний танець і характерний танець.
Танець модерну
Танець модерну — напрям в танцювальному мистецтві,що з'явився на початку XX століття як результат відходу від строгих норм балету,на користь творчої свободи хореографів.
«ПАННОЧКА І ХУЛІГАН», балет в 7 епізодах (по кіносценарію Маяковського). Комп.Д. Д. Шостакович,сцен.А. А. Белінський. Осн. лінія сюжету — переродження Хулігана, грози заводськоїоколиці 20-х рр., під впливом що зародився в нім незнайомого раніше відчуття любовідо Панночки, яка виявляється новою шкільною вчителькою. При захисті Панночки і їїподруг від своїх колишніх дружків на чолі з Ватажком Хуліган смертельно поранений;він вмирає на руках у улюбленої дівчини.
Спектакль живий і місцями веселий, а для того часу,коли він був поставлений — 1986 рік — напевно навіть дуже живий і в чомусь сміливий.Яскраві і наповнені образи героїв, артисти грали чудово, та і взагалі там доводитьсяграти як провідним виконавцям, так і ансамблю — учням школи — що дуріє і тягнетьсядо знань хорошистам і розбишакам.
Сприймається «Панночка і хуліган» бадьоро.Симпатично придумані образи учнів і учениць: мила дiвчина-заучка, дві подружки-базікиі ще одна веселушка з бантиком. Жива сучасна пластика банди. Фінал досягає глибокотрагічного грудка-в-горлі звучання, але, як мені здалося, це в основному за рахунокакторської гри, а не танцювального тексту. Артистична панночка-вчителька була серйозна,відповідальна і вже закохається — так закохається, Хуліган — приваблива широка душа,перевихована силоміць любові, авторитетний Ватажок в білих рукавичках — злопам'ятнийі пластичний негодяїще.
Оркестрового виконання музики Шостаковича простосподобалося. Судячи по списку вигадувань композитора, балету «Панночка і хуліган»як такого серед них немає і ця балетна партитура є компоновкою з його творів.
На мою думку в балетi «Панночка i Хулiган»такі естетичнi напрямки, витоки модернзiму,такi як: експресiонiзм, футуризм.
ЕКСПРЕСІОНІЗМ (лат. expression — вираження) — один із напрямківмодерну, який заперечує натуралістичне копіювання дійсності, акцентує увагу на сприйняттідійсності. Девіз експресіоністів: “Від зображення до вираження”. Відображає ситуаціюбезвихідності одинокої людини у ворожому їй світі. Ознаки: гротеск,гіпербола, концентрування контрастів світла та тіні, різке просторове зміщення форми,примітивність геометричних форм, деформація, яскраві кольори. Термін уперше вживпоет Г. Вальден (Німеччина) в 1911 р.
Маяковському багато в чому властиві характернімежі експресіонізму в балетi «Панночка i Хулiган»:поетика крайніх станів (гіперболізування, доведення образу або емоції «до межі»),апокаліптична ідея, яскравість, деяка епатажность образів (несподівані порівняння,незвичайні характеристики і ситуації). Безвихiднiсть одинокої людини у ворожому їй свiтi.В балетi, роль безвихiдностi грала Панночка.Вона страждала, не знала, як правильносебе повести, вона була у вiдчаї.
ФУТУРИЗМ (від лат. futurum — майбутнє) — одна з авангардистськихтечій початку ХХ ст., яка особливо яскраво проявилася в поезії та живопису Росіїта Італії. Основна ідея: заперечення художньої бунтарство,анархічність світогляду, вираження масових настроїв натовпу;
ї спадщини минулого, проголошеннянеобхідності створення „мистецтва майбутнього”, в якому не було б місця слабкостям- людським почуттям, ідеалам кохання, щастя, добра, а критеріями прекрасного сталиб енергія, швидкість, сила.
На мою думку в балетi «Панночка i Хулiган»,футуризм виражався в дикораціях і поведiнцi героїв. Дикорацii були надзвичайнояскраві, костюми героїв були тiлькичудових, яскравих кольорiв. Незвичайний масштаб ліричного переживання головногогероя Хулiгана, він величезний, близький до космічного. Поет знаходить різні формивираження його самоти, незбагненності, страждання, трагічності.
В поведiнцi Хулiгана домiнували такi риси, якiвiдповiдають футуризму: бунтарство, анархічність світогляду, вираження масових настроївнатовпу.
Список лiтератури
1. Закович М.М. Українська та зарубіжна культура. — К.2000
2. Маяковская Л.В. Детство и юность Владимира Маяковского.- М. 1936
3. Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посіб.для студентів факультету соц.-екон. управління / Укладач В.В. Сичова. — Х.: Вид-воХарРІ НАДУ “Магістр”, 2006.
4. www.arthistory.ru/index.htm
5. www.aska-life.com.ua/people/Vladymyr_Maiako.html