План
1. Мовний світ Т.Шевченка,Лесі Українки, І. Франка
2. Світ перекладу: складні випадки
3. Слово поета і дитяча фантазія
4. Тропи
1.Мовний світ Т.Шевченка, Лесі Українки, І.Франка
Середписьменників-класиків української літератури Т.Г.Шевченко посідає особливемісце. Він є засновником нової української літературної мови. Його називаютьпоетом з любов’ю в серці, мукою вдуші. Твори «Марія», «Катерина», «Сон», «Менітринадцятий минало», «Думи мої, думи мої», "І мертвим, іживим…" та інші сповнені задушевною простотою та щирістю. Будова вірша,стиль викладені письменником так, наче його голосом розмовляв сам народ. Увіршах, прозі прочитуємо чимало тропів: метафори, порівняння, метонімія,гіпербола, літота. Наприклад, візьмемо порівняння: «Неначе цвяшок, в серцевбитий, оцю Марину я ношу», або – метафора: «Реве та стогне Дніпрширокий». І таких зразків є чимало, в кожному творі поета.
ЛесяУкраїнка стала символом української нації, продовжувачем традицій Т.Шевченка. Уїї поемах, віршах прочитується біблійна стилізація, високе одухотворення. Поема«Бояриня» написана вільним віршем, але стиль позначений високимгромадянським звучанням: «Зломилася воля, Україна лягла Москві під ноги,се мир по-твоєму – ота руїна?», або «Добраніч, сонечко! Ідеш назахід…Ти бачиш Україну – привітай!» Риторичні речення підсилюютьобразність. Драма-феєрія «Лісова пісня» витворена гармонією світу,про мистецтво і природу, красу і потворство, добро і зло. У двосвітті,міфологічній концепції над усім потворним рефреном звучать слова: «Ні! Яжива, я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає». Номінативні,риторичні речення, як і тропи, підсилюють образність, особисті переживанняліричного героя.
Середвелетнів українського письменства зіркою сяє творчість Івана Яковича Франка.Частково ми зупинялися на його поетиці. Письменник-енциклопедист,письменник-поліглот, письменник-філософ позначив свою творчість особливістюмовлення, психологічною напругою. Такими рисами позначена його збірка «Зів’ялелистя» (1886), прозові твори, переклади, статті. Збірка віршів складаєтьсяіз трьох жмутків – як художній образ втрачених надій, височінь духовної краси: «Якпочуєш вночі, край свойого вікна, що хтось плаче і хлипає важко, Не тривожсязовсім, Не збавляй собі сна, Не дивися в той бік, моя пташко!» ВіршіФранка приваблюють своєю простотою і щирістю, високою граматичною будовою. «Ойти, дівчино, ясная зоре! Ти мої радощі, ти моє горе! Тебе, видаючи, любитимушу. Тебе, кохаючи, загублю душу.» М.Коцюбинський писав: «Се такі,ніжні, легкі вірші, вони характеризують співця кохання, настроїв».Багатством тропів наповнена поезія «Чого являєшся мені у сні»: «Свійбіль, свій жаль, свої пісні у серці здавлюю на дні», або
Такнай те серце, що в турботі,
Неначеперла у болоті, марніє, вяне, засиха –
Хоч– в сні, та вид твій оживає,
Хочв жалощах живіше грає.
Образністю,фразеологізмами, народною мудрістю, високим стилем пройнята і вся прозаІ.Франка. Письменник уважно підходить до мови як засобу відтворення життянароду. В способі мислення надто глибоко проникає в специфіку територіальнихдіалектів, спільних у своїй основі для всієї української території розмаїтихщодо лексичного складу й граматично-словотвірних особливостей. РоздумиІ.Франка поступово зосереджуються самена мові.
Уперіодстановлення націй мовні проблеми посідали одне з центральних місць. Втодішній Україні, як і в інших країнах, що разом ізсоціальним терпіли ще й національний гніт, боротьба за єдність мовигрунтувалася на вірі в «культурну будущину України як окремого етнічногоорганізму з окремою мовою й письменством».Коли І.Франко ставив за мету піднести рівень української мови, надихнувшидіалект «міццю духу і вогнем любові», то в жодному разі не мав наувазі розвивати літературну мову на основі галицьких діалектів, як це прагнулидеякі народовці Галичини. У статті «Наше літературне життя в 1892 р.»,як і в інших своїх працях, присвячених функціонуванню і розвитку українськоїмови, І.Франко закликає західноукраїнських письменників працювати надвитворенням такої мови, яка б грунтувалася на загальнонаціональній мовнійоснові. «Писатель,— акцентував Каменяр, — мусить поперед усього владати добре мовою свого народу,і то не мовою одного села, одного повіту або одної губернії, але мовою такою,котра була б однаково своя, зрозуміла і люба всім повітам, губерніям та селам,мовою літературною, мовою школи і інтелігентного товариства». І.Франкорадить молодим галичанам задуматися над тим, як осягнути мову Східної України,де наявні «бодай широкий розмах, бодай пориви до свіжості обсервації,бодай мова гарна і поетична». Водночас констатує: «Університетськікафедри нашої мови і літератури у Львові і Чернівцях, хоч одна та ціла гімназіяз викладами на нашій мові, оживлення продукції літературної на Україні і впливукраїнської (в першій лінії) праці наукової — все це не могло не вплинутикорисно на оживлення наукового руху руського в Галичині». Отже, спільнапраця на терені української мови, літератури й культури з орієнтацією на всюукраїнську територію, — це те, що «дає нам підставу до кращої надії набудуще».
І.Франкобув переконаний, українська мова дорозвинеться для висловленнянайрізноманітніших абстракцій. Але для цього потрібно, щоб «упав кордонміж Галичиною та Україною», «щоб була загальноукраїнська мова, щобЗбруч нас не ділив „на два осібні світи культурні“. Таке,бувпереконаний І.Франко, станеться тоді,коли не лише окремі діячі, а й якнайширший загал з усіх частин України зрозуміютьнеобхідність національної єдності. Для цього ж потрібно піднімати „общеукраїнськенародне самопізнання“.
І.Франко постійнозупиняється на тих непорозуміннях суспільногохарактеру, що час від часу виникали між галичанами і наддніпрянцями. Зокрема,наприкінці 70-х років, в „найбільш хаотичне десятиліття в цілій історіїнашого національного розвою“, були „з двох боків формальні заяви, щогаличани не хочуть мати нічого спільного з українцями: в “Друзі», ввідповіді на другий лист Драгоманова, і в «Правді», в відповіді найого статтю «Опізнаймося». В Галичині се була пора, коли бачилось, щозапанує тип «рутенця», себто русина, що знеохочений сварами пронародність, про Шевченка, про язик і про драгомановські ідеї, вмиває руки відусього, не хоче знати нічого поза чорно-жовтими стовпами, що відмежовуютьГаличину від Росії".
І.Франкорозмірковує про майбутнє української нації, залежність її долівід порозуміння саме наддніпрянців з наддністрянцями: «Певна річ, побідатої течії була б початком смерті українсько-руської нації».Письменник свідомий того, що народ повинен єднатися, особливов період загрозиденаціоналізації.
Наприкінці50-их років ХІХ ст.в Галичині спалахує «азбучна війна», яку всебічновисвітлив І.Франко-дослідник і сатирично висміяв І.Франко-поет. Дискусіядовкола азбуки особливо шкідливою була тому, що відбувалася «в сам початокконституційного життя і відвертала інтелігенцію від праці над питаннями більшсерйозними і практично важними». В листах, науковихпрацях І.Франко захищав фонетичнийпринцип орфографії, одночасно виступаючи проти боротьби між фонетистами йетимологами, як такої, що не сприяє розвитку української культури. На думкуІ.Франка, краще «зробити формальну уступку щодо правописі, і старатисяосвічувати людей у ділах, далеко важніших від правописі».
НадумкуІ.Франка правопис повинен бути найбільш практичним і відповідним внутрішнійструктурі мови: «Наукових і псевдонаукових аргументів, піднесенихетимологами против фонетики, не стоїть розбирати докладно. Майже всі вонивипливають із нерозуміння фонетичної системи писання, при котрій основою є живеслово, а букви не тільки формою його вираження, коли тим часом етимологипривикли виходити від букви і до неї підлажуватися та прикроювати живе слово».
Такимчином, ми бачимо, що Тарас Шевченко, Леся Українка, І.Франко, М.Коцюбинський,Б.Грінченко (автор 4-томного словника української мови) внесли вагомий вклад урозвиток нової української літератури, сучасної української літературної мови.
2.Світ перекладу: складні випадки
Світперекладу: тут ми повинні відчувати тонкощі української мови. При перекладівимагається точність. Крім того, точність перекладусприяє розвитку мовної культури, сприяє уникненню вживання суржика як в усній,так і писемній мові. Отже, розглянемо найскладніші випадки перекладу зросійської мови на українську:
Автобусследует через… – Рух автобуса пролягає через…
Алфавит—алфавіт, абетка
Айболит—Айболить
благодарютебя — дякую тобі
благотворительныйвечер — добродійний (доброчинний) вечір
блюдо—страва, їжа
боль— біль, ч. p., болем
бросатьсявглаза—впадати в око (в очі, у вічі)
вдохновение—натхнення
верхушка(елочное украшение) — маківка
вещизм—речовизм
видиз окна — краєвид із вікна
видавшийвиды—бувалий, який (що) побував у бувальцях, ім. бувалець
видыКарпат— краєвиди Карпат
видына будущее — плани (перспективи) на майбутнє
вкалывать—чорно працювати, бути чорноробом, горювати
вклетку(тетрадь) — у клітинку
вклетку(ткань)— картата
вмундире (картошка)—в кожушках (в мундирах)
воинскаячасть — військова частина
воинскаячесть— військова (воїнська, вояцька) честь
войтив сделку — укласти угоду
воображение—уява
воодушевление(подъем) — піднесення, порив, поривання
восторг—захват
врассрочку— на виплат
всмятку(яйцо) — некруте
вступитьв сделку—вступити в змову
гвоздьсезона — окраса сезону
глубинка—глушина
глупости—дурниці! Пусте! Дарма
глухаяночь—глупа ніч
годовалыймалыш — малюку рочок, малюк, якому рік, річний малюк
годовщина—роковини
горожанин—городянин,
громкаяслава— гучна слава
груднойребенок — немовля
давать(делать)поблажку— потурати, попускати
держатьпуть — прямувати, простувати, верстати дорогу (шлях, путь)
длягалочки — для пташечки, для форми, для проформи
длявидимости—для годиться, про людське око
добиватьсячьегорасположения — запобігати ласки у кого
доверенность—доручення
должно—слід, треба;
полагается- належить, годиться
дорожныепроисшествия — дорожні пригоди, пригоди на шляхах
досуг—дозвілля
дуршлаг—друшляк
жаркое—печеня
железнодорожныйпуть — залізнична колія, колія
жених— наречений, жених; (під час весілля) молодий
житель– (мешканець) міста, міський житель
невеста– наречена, молода (під час весілля)
загодяпобеспокоиться—заздалегідь потурбуватись
задеватьсамолюбие — ображати самолюбство
заказноеписьмо— рекомендований лист
злословить— лихословити, пащекувати
Золушка—Попелюшка
значимый—значущий
извинименя — вибач мені
извиду (из вида) скрыться — зникнути (щезнути,пропасти) з очей
изысканныеманеры — вишукані (витончені) манери
изыскательныеработы — пошукові (дослідницькі, розвідувальні)роботи
изъяснятьсяна украинском языке — говорити (спілкуватись, розмовляти)українською мовою (по-українському)
имяи отчество — ім'я та по батькові
истиннотак — достеменно так
казначей- скарбник
казначейство– скарбниця (державна скарбниця)
Какважен этот факт! — Який важливий цей факт!
какнельзя чаще — якнайчастіше, щонайчастіше
калитка– хвіртка,
капризнаяпогода — примхлива погода
картошка(пирожное) — картопля
кассапредварительной продажи билетов — каса попереднього продажуквитків
кладовая—комора, комірчина, комірка
колеситьпо свету—роз'їжджати по світу
корпеть(напрягая зрение) — сліпати
корешок(квитанции, книги и т. п.) — корінець
косвенныерезультаты — побічні результати
косвеннаяпричина — посередня (непряма)причина
косность—відсталість, зашкарублість
косныевзгляды — відсталі (зашкарублі) погляди
кочерга- коцюба
круглосуточно—цілодобово
круглыйгод — цілий (весь) рік
крупныенедостатки — значні (великі) вади (хиби, недоліки)
лакей— знев. лакиза, лакуза
лакомство—ласощі
лакомка—ласун, ласунка
лестница- драбина
лестничныйпролет — просвіт між сходами
лестныеслова— утішні (приємні) слова
лестныйотзыв — похвальний (схвальний) відгук (відзив)
личина— личина, машкара
личныйлисток— особовий листок
лицо- особа
льстивыеслова – улесливі слова
мероприятие– захід
мнимомудрый– надумано мудрий
Мойдодыр—Мийдодир
неурядицы—розбрат, чвари
Нечегои говорить! — Годі й казати!
нечленораздельнаяречь — нерозбірлива мова
нипод каким видом — ні в якому разі, нізащо
низвергать—скидати, валити
низменныеинтересы — ниці інтереси
ничегосебе — нівроку, нічогенько собі, нічого собі
новолуние—молодик, новий (молодий) місяць
новшества(на заводе) — нововведення, нове
носитьсяскем, -чем — носитися (панькатися) з ким, -чим
нравоучительно—повчально, моралістично
обставлятьквартиру — меблювати, умебльовувати
обманчиваявнешность — оманлива зовнішність
оболочка—оболонка
оборудовать(квартиру)— устаткувати (опорядити) квартиру
обнадеживающиерезультаты — обнадійливі результати
обратитьсяк врачу — звернутись до лікаря
обращаться(хорошо,плохо) скем, -чем — поводитись (добре, погано) з ким, -чим
обремененныйзаботами — обтяжений турботами
обходительный—делікатний
общественноемнение — громадська думка
окружающаясреда — навколишнє середовище
орденучрежден—орден засновано (заснований)
осквернятьпамять—паплюжити пам'ять
оставитьв покоекого, что — давати спокій кому, чому
Оставь!—Облиш! Кинь!
отмалчиваться—відмовчуватися, розм. справляти мовчанку
отпочковываться—відгалужуватися, відбруньковуватися
очагпросвещения — осередок освіти, просвіти
ошибка—помилка, огріх, похибка, вада
ошибочность—помилковість, хибність
охладительныенапитки — охолоджувальні напої
папа— тато, мн. тати, татів
пересечение(дорог) — схрещування, перехрещування;перехрестя
пестрый—строкатий, пістрявий
пировать—бенкетувати, жарт. трапезувати
пирожное—тістечко
письменноеразрешение — письмовий дозвіл
письменныеисточники — писемні джерела
письменныйответ — письмова відповідь
письмосуведомлением — лист з повідомленням про вручення
плодфантазии — виплід (витвір) фантазії
площадка(детская,спортивная)— майданчик
повозможности—якщо (коли, як)
попастьна обед к кому — нагодитись на обід до кого
попонедельникам—щопонеділка, кожного понеділка
потрясающаяновость — приголомшлива новина
правильнаямысль—слушна думка
праздножить — розкошувати
предвкушатьрадость — (наперед) тішитися, радіти
представление—уявлення
предупреждать—попереджати
пресекать—класти край, припиняти
претитькому — бути неприйнятним для кого
приличие—пристойність
причинятьзло — заподіяти (учинити) зло, завдавати лиха
причинитьубытки—завдавати збитків (втрат)
приличнаясумма — пристойна (чимала, неабияка) сума
приличныерезультаты — (цілком) задовільні результати
приличный(порядочный) — порядний
приниматьучастие — брати участь
приноситьнеприятности—завдавати прикростей
приобретатьвещи — купувати (придбати) речі
прихотливый—примхливий
причинятьхлопоты—завдавати клопоту
Приятногоаппетита! — Смачного!
произвол—сваволя, свавілля
произнесениеречи— виголошення промови
уступитьв сделку — вступити в змову (трагічний, лихий)випадок
неудобь—непридатна земля
путиследования — шлях, дорога
путисообщения—шляхи сполучення
путы—пута, кайдани
пыль—пил, ч. p., пилом
разглагольствовать—просторікувати, розбалакувати, патякати,
розпатякувати
рвение—запал
ребята—діти, хлопці і дівчата
ребячество—перен. дитячість, дитинність
роптать—ремствувати
ростом—назріст,
русский—російський
Русь- Русь (руський — у значенні староукраїнський)
тюль—тюль,ч. р.,
увлечение—захоплення
ущемлятьправа — обмежувати права
ущемлятьсамолюбие—уражати (ображати) самолюбство
уязвимое(слабое) место — уразливе місце
хозяинположения — господар становища
слабыеуспехи — малі успіхи
сладкоеблюдо— солодке, ласощі
слихвой — з верхом, з лишком
сногсшибательнаяновость — приголомшлива новина
сногсшибательныевіражі— карколомні віражі
собраниесочинений — зібрання творів
совпадать—збігатись
созидательныйтруд — творча праця
соискательученой степени — здобувач ученого ступеня
Спокойнойночи! — Добраніч! На добраніч!
срочноедело — термінова (негайна, пильна) справа
стоящийвнимания — вартий уваги
строгийвыговор—сувора догана
ставитьв тупик — ставити в безвихідь (у глухий кут)
сугубоженскийколлектив — суто жіночий колектив
сугубонаучныйтекст— суто науковий текст
суєта— суєта, марнота
Счастливогопути!—Щасливої дороги!
текучестькадров — плинність кадрів
толь— толь, ч, p., толем
точноизвестно—достеменно відомо
точноизъясняться—точно висловлюватись
точнотак — так само
точнотакойже— такий,- (отакий) самий, достоту такий; розм. такий самісінький
тусклыйсвет — тьмяне світло
хозяинслова— хазяїн слова
Хватит—Годі! Досить! Буде!
хищнически—по-хижацькому,по-хижацьки
хлебосольный—гостинний, хлібосільниий
ходсобытий — перебіг подій
ходатайство—клопотання
холостяцкаяжизнь — парубоцьке (холостяцьке) життя
хорошеепроизношение — добра (гарна) вимова
хорошееотношение — добре (гарне) ставлення
хорошиеотношения — гарні стосунки
человекредкой доброты — винятково добра людина
Чтослучилось? — Що сталось? Що скоїлось?
Чтоты сделаешь! Что поделать! — Що вдієш!
чувствонового — почуття (відчуття) нового
чувствопрекрасного — почуття (чуття) прекрасного
чувствособственного достоинства — почуття власноїгідності
чувствособственного превосходства — почуття власноївищості (переваги)
шампунь— шампунь, ч. р., шампунем
щекотливоеобстоятельство — делікатна (тонка) обставина
Щелкунчик—Лускунчик
эховойны — відлуння війни
язвительноезамечание — ущипливе зауваження
3.Слово поета і дитяча фантазія
Якіж мовні засоби прислужуються поетам при створенні неповторних мініатюр?Звичайно, це традиційні в дитячому фольклорі слова із здрібніло-пестливимзначенням: дощик, хлоп'я, грибочок, лапки, дрібнесенький, гарнесенький,біленький, спатки, або іменники з прикладками: в дудку-джоломію, равлик-павлик,котик-воркотик, або словосполучення з тавтологічною основою типу диво дивнеє.Трапляються також елементи лірично-пісенного синтаксису: на гіллячках, натоненьких. Цілком органічно вплітаються у вірш авторські новотвори: Усадочку-зеленочку, чорногривий (вітер), грибнесенький (дощ),сестриченько-яличко. А втім у віршах використовується порівняно невелике колослів. Більшість із них дитина чує і вживає у щоденному спілкуванні або знає зказок (заєць, вовк, сонце, місяць, зорі, вітер, папір, вікно, осінь, груша,дуб, сироїжка, цар, трон, корона, жаба-царівна, Дід Мороз, Снігуронька, знати,питати, їхати, червоний, кудлатий, навесні тощо). Саме ці звичайні і буденніслова складаються в поетичні образи. Привертає увагу розмовний синтаксис вірша:«Хайбивибігли до стежки», «а нехай-но ще побудуть тут мені», «Людидобрії», «Бувай здоровий», «Як вам, бджілко, ночувалось?».Отже, завдяки невимушеності поетичної мови дитина мимоволі засвоює, що звичне інезвичне в житті завжди поряд – особливо допомагає в цьому багата порівняннямипоезія Ліни Костенко.
Середїї образів є і простіші, і складніші. Скажімо, дитині досить легко уявитизвичайний пеньок троном, адже йдеться про казкового бузинового царя: «Напеньочку, як на троні, він сидить собі в короні». Або: «Цейдзвіночок, як намет». Справді, квітка-дзвоник, у якому сховалась від дощу бджола,подібний до намету. Більшого напруження уяви вимагає образ саду після дощу: «Струшуєтьсясад, як парасолька». Порівняння: «Сю ніч зорі чомусь колючі, якналякані їжачки». Виявляється, їжачок, коли лякається, стає колючимклубочком.
Відзначимо,що до найбільш несподіваних порівнянь письменниця ніби готує маленькогочитача-слухача. Наприклад, перш ніж порівняти звичайний опеньок з маркізом вонаназиває характерні елементи одягу маркіза: жабо, каптан. Шовковиста ніжка грибаі перетинка на ньому – ось подібність опенька і маркіза, знаного дітьми з казокта пригодницьких оповідей, фільмів: «В жабо й атласному каптані стоїтьгрибочок, як маркіз». У назві вірша «Зелені дзьобики бруньок»теж заховане порівняння: зелені бруньки подібні до пташиних дзьобиків. Показово,що образ цей є тільки в назві вірша, тобто він цілком самостійний. Так завдякиобразному порівнянню діти легко сприймають зорову картину: «Ген коріврозсипана квасолька доганяє хмари у полях». Череда в полі порівнюється непросто з квасолькою, а саме з розсипаною квасолькою. При цьому словосполученняіз значенням порівняння, можливо, й не стануть активом мовної практики маляти,зате сприятимуть розвитку його поетичного мислення.
Слідзазначити, що висока образність, персоніфікація, олюднення природи прикметнетворчості дитячих письменників Г.Храпача, В.Кравчука, Л.Савчук, Н.Шмурикової…Пестливі слова, метафоричність, наприклад, надають віршам «живої»характеристики, бо метафора скерована переважно на олюднення навколишньогосвіту, що відповідає особливостям світосприймання дитини, для якої центрвсесвіту – вона сама, і все навколо себе вона схильна уподібнювати собі. Отже,дитина психологічно готова сприйняти поетичну метафору, важливо тільки, щоб цяметафора відповідала рівню розвитку дитини, була їй зрозуміла. А ще ж досприймання метафоричних образів у поезії готує дитину й казка, де нарівні злюдьми діють звірі, птахи, рослини, фантастичні персонажі. Справді, предметам іявищам, птахам, тваринам, комахам приписуються такі дії і стани людей, такі ознакиїх зовнішності, які не раз спостерігала, про які чула дитина, як ось:
Ібіжить, і дзвенить, і витьохкує.
— Ти куди це, струмочку?
— Біжу,
Може,чимось комусь послужу…
Адзвеню –
Радийквітам я, сонечку, дню
(Г.Храпач.Струмок).
Якбачимо, перед нами постає цілісна картина опоетизованого навколишнього світу.Слід при цьому зазначити, що ми вчимося разом з дітьми мови, відчуваємо їїаромат, невичерпність, духовну силу настільки, що «аж хочеться скупатися утім отецькім слові, слові золотім!.. (Р.Лубківський). Письменник ніби підказує:ніколи не пізно відчути себе причетним до мовного світу, до рідного слова,збагнути свою спорідненість з натхненною душею поета, разом з якою підносишся йсам.
4.Тропи
Образністьмовлення є невід'ємною ознакою стилістики, особливо художнього стилю.Образність виявляється у передачі загального поняття через словесний образ, щоє емоційним сприйняттям дійсності.
Словеснийобраз – це таке поєднання і вживання слів і словосполучень, при якому вонивиражають більше, ніж безпосередньо означають, підсилюючись, увиразнюючисьдодатковими смисловими та емоційно-експресивними відтінками. Словесний образстворюється на основі вживання слів і словосполучень, що мають назву троп (відгрецького tropes–зворот).
Тропивживаються майже в усіх стилях мовлення, та найчастіше – в художньому стилі. Аось науковий, офіційно-діловий стилі позбавлені тропеїчної образності. Зате врозмовному, публіцистичному образність використовується набагато ширше. Як мивже зазначали, в творах художньої літератури, усної народної творчості тропи єодним з основних засобів образності. Елементами образності, крім переноснихзначень слів і словосполучень, є граматичні засоби. Це різноманітні префікси,суфікси, відмінкові закінчення іменників, дієслів, прислівники, різні видиречень. Разом з ритмікою, мелодикою, звукоповторами вони здатні створюватихудожні образи.
Ційметі служать і стилістичні фігури – важливі компоненти синтаксичної організаціїтексту. Стилістичні фігури як особливі синтаксичні конструкції служать длялогічного виділення і впорядкування тексту, для увиразнення і підсилення йогофонетичних і лексичних, словотвірних і граматичних засобів. Стилістичні фігуризустрічаються в текстах різних стилів, проте основне місце їх уживання –художній, розмовний і публіцистичний стилі. До стилістичних фігур відносятьповтори, антитезу, інверсію, еліпсиси, замовчування, риторичні запитання,тавтології, плеоназми, градацію та інші.
Повтор– стилістична фігура, яка передбачає нагромадження однакових мовних елементів(звуків, складів, слів, словосполучень) в одному висловлюванні. Наприклад:
Вмого роду — сто доріг.
Стостоліть у мого роду. (І. Драч.)
Повторибувають синонімічними: Дивіться, дивіться, люди добрі, що в мене молодиця, яккалина, як яблучко, як дівочка, як паняночка. (Марко Вовчок.)
Якекспресивний засіб у художньому мовленні використовуються парні повтори: ждали-ждали,нога за ногою,лизень злизав тощо. У науковому стилі зустрічаються повтори термінів, яківиконують роль логічного зв'язку у висловлюванні. Таку ж функцію виконуютьтермінологічні повтори і в публіцистичному стилі.
Антитеза(від грецького antithesis— протиставлення) — стилістична фігура, в якій зіставляються антонімічні словаі створюють яскравий образ, картину. Наприклад:
Вмужика землянка вогка,
впана хата на помості. (Леся Українка.)
Еліпсис(від грецького elleipsis—випущення) — стилістична фігура, побудована на пропуску слова числовосполучення. Вживається для відтворення експресивного мовлення. Наприклад:Вийшла з хати лісничиха — до очей долоні. (А. Малишко.) Угорі над нами — неба!неба! (П. Тичина.)
Замовчування– це обірване речення, що передає схвильоване, поривчасте мовлення. Авторсвідомо не закінчує думки, даючи можливість читачеві самому домислити,здогадатися. Наприклад:
»Простимене! Я каралась
Весьвік в чужій хаті...
Простимене, мій синочку!
Я…я твоя мати".
Тай замовкла...
ЗомлівМарко,
Йземля задрижала.
Прокинувся…до матері —
Амати вже спала! (Т. Шевченко.)
Риторичнепитання – це стилістична фігура у формі запитання, яке не потребує відповіді.Риторичні питання визначаються великим зарядом експресії й широковикористовуються в художньому й публіцистичному стилях. Наприклад:
Хтовам сказав, що я слабка,
щоя корюся долі?
Хібатремтить моя рука
чипісня й думка кволі? (Леся Українка.)
Тавтологія(від грецького tautologia— те саме слово) — поєднання спільнокореневих слів для посиленняемоційно-експресивних відтінків висловлювання. Якщо в науковому,офіційно-діловому, публіцистичномустилях тавтологія — це мовленнєва помилка, тов художньому стилі, творах фольклору—це засіб підсилення, увиразнення думки.
Загинузагибеллю сокола я,
Такарою буде загибель моя. (М. Бажан.)
Унеділю рано-пораненьку
Дазбиравженців Коваленко...
Ойповів женців долом-долиною,
Ана ту пшеницю да озимую:
«Жніте,женці, дарозжинайтеся».(Нар. творчість.]
Тавтологіяпоширена у фразеологічних виразах: тьма-тьмуща, з давніх-давен, з діда-прадіда.Плеоназм(від грецького pleonasmoc—надмірність, перебільшення) — стилістична фігура, в якій вживаютьсяблизькозначні слова. У стилістично нейтральному мовленні плеоназм — помилка, ав усній народній творчості він використовується як засіб підсилення, створенняпісенного колориту. Наприклад:
Яйого хочу живцем в руки взяти
Дав город Килію запродати,
Іщеж ним перед великими панами —
башамивихваляти. (Нар. творчість.)
Ей,джуроЯремо!
Дадобреж ти дбай,
Дана коня сідай,
Даїдьпонад лугом — Базалугом,
Тапонад Дніпром-Славутою! (Нар. творчість.)
Градація(від латинського gradatio—поступове підвищення, посилення) — така стилістична фігура, коли має місценанизування слів чи виразів із зростаючим чи спадаючим значенням. Градаціїчасто бувають у художньому й публіцистичному стилях. Наприклад:
Самовідданіруки
Будували,робили, творили
Свійвисокий і просторий
Сонцемпронизаний Дім… (М.Рильський.)