План
Вступ
1.Ліризм, гумор і сатирау творах Остапа Вишні
2.Любов до природиі усього живого – духовна сутність митця
3.Естетичне татрагічне начало в щоденникових записах О.Вишні (лагерний період)
Висновки
Література
Вступ
«Так-от: щотреба, щоб посміятися не з ворога, а з друга?
Треба – любити людину, більше, ніжсамого себе.
Тоді тільки ти маєш право сміятися.ітоді людина разом з тобою буде сміятися...із себе, із своїх якихось хиб,недоліків. І буде такий дружній, такий хороший сміх...»
О.Вишня (з щоденника).
О.Вишня — знаний на Україні, в Радянському Союзі і за рубежем. Протягомусього свого творчого шляху Остап Вишня виступав як талановитий і неповторниймитець, слово якого глибоко проникало в пласти народного життя й успішнослугувало його безупинному поступові. Справедливо буде сказати: творчістьгумориста надихалась і окрилювалась великим поняттям Народ, про що він полишивщирі свідчення в своїх щоденникових записах.
«Який би я був щасливий, — занотував письменник 15 травня 1949р. вщоденнику, — якби своїми творами зміг викликати усмішку, хорошу, теплу усмішку,у радянського народу!
Ви уявляєте собі: народ радісно усміхнувся!
Але як це трудно!»
Неодноразово, особливо на схилі літ,Остап Вишня з великою сердечністю говорив про суспільне покликання письменника,про вірність мистецтва правді життя, про любов і повагу до людини праці.Органічність цих роздумів митець підтвердив своєю художньою творчістю. Письменникунікальної (не тільки для України) популярности, рекордних — мільйонових! тиражів,твори якого знали навіть неписьменні, за що його деякі вибагливі критики виключализ літератури, а диктатори — із життя. Хоч спіткала його долягумориста-мученика, але й після десятилітньої каторги на Печорі, немов тойМамай чи Байда, не перестав він “усміхатись” аж до смерті.
1. Ліризм, гумор ісатира у творах Остапа Вишні
ТворчістьОстапа Вишні (1889–1956) надихалась і окрилювалась великим поняттям Народ, прощо він полишив щирі свідчення у своїх щоденникових записах. «Який би я бувщаслніїий – занотував гуморист, – якби своїми творами зміг викликати усмішку,хорошу, теплу усмішку… Ви уявляєте собі: народ радісно усміхнувся!»
ОстапВишня – письменник-новатор, найяскравіша постать національного відродження 20-хрр. Він не тільки розширив тематику, а й збагатив жанрові різновиди памфлету,фейлетону, гуморески, нарису. Оригінальним твором письменника є його «Моя автобіографія».
«Мояавтобіографія» – твір, який має кілька мистецьких пластів: інформа-ційний (начевідповідь на запитання анкети: дата народження, навчання, входження улітературу); образ ліричного героя (Ю. Лавріненко писав, що «Вишня залюбкимаскувався під «простачка», який здебільш з усім погоджується, але від ньогоповівало казковим «дурником», перед яким пасують мудреці і королі); саркастичнеставлення до літературознавчих та критичних публікацій, у яких йшлося про впливи,нахили, формування письменника («Головну роль у формації майбутньогописьменника відіграє взагалі природа– картопля, коноплі, бур'яни»); такіскладники, як традиції українського народного гумору, іскристий сміх «Енеїди»;сатирично тумормстичні повісті Квітки-Основ'яненка, інтонації Шевченка («Вчив мене хороший учитель ІванМаксимович, доброї душі дідуган, білий-білніі. як білі бувають у нас передзеленими святами хати… Любив я не тільки його, а й його лінійку, що ходилаіноді по руках наших школярських, за-мурзаних. Ходила, бо така тоді «система»була, і ходила вона завжди, коли треба було, і іііко;ін люто. Де тепер вона, талішйка, що виробляла мені стиль літературний?»).
Удусі згадуваної «маски» щиросердне «зізнання» Остапа Вишні про те, як він ставписьменником: «У 1921 році почав працювати в газеті «Вісті» перекла-дачем.Перекладав, перекладав, а потім думаю собі: «Чого я перекладаю, коли ж можуфейлетони писати! А потім – письменником можна бути. Он скільки письменниківрізних є, а я ще не письменник. Кваліфікації, думаю собі, – в мене особливоїнема, бухгалтерії не знаю, що я, – думаю собі, робитиму». І зробився я ОстапомВишнею та й почав писати. І пишу собі...».
Ужепротягом двадцятих років Остап Вишня видрукував близько 25 збірок «Вишневихусмішок»: «Вишневі усмішки (сільські)», «Вишневі усмішки кримські», «Вишневі-усмішки літературні» та інші. Він був найпопулярнішимписьменником 20-х рр. Теми його усмішок найрізноманітніші: політичне,господарське культурне життя. Найсильнішим виступає письменник як гумористичнийописувач побуту післяреволюційного села.
Визволенийз беріївських таборів у 1944 р., Остап Вишня знову стає улюбленим і популярнимписьменником в Україні. У цьому ж 1944 р. видрукувана його «Зенітка».
Письменникписав про свою гумореску «Зенітка»: «Я хотів у тяжкі, грізні часи писати щось дуже веселе… щоб імоя робота спричинилась до того, щоб люди і на фронті, і в тилу такипо-справжньому засміялися, та не засміялися, а просто таки зареготалися.Одночасно, щоб моя гумореска відігравала й певну, сказати б, мобілізаційнупідбадьорювали ну роль”. В основі композиції гуморески діалог оповідача з їїгероєм дідом Свиридом, котрий про свій вік говорить: «Та хто зна! Чи сімдесят дев'ять, чи вісімдесят дев'ять? Хібаїх полічиш?» Цією деталлю підкресленовсенародність війни з окупантами. Складається гумореска з двох частин: «соп-рикосновеніє” діда Свирида з фашистамиі побутові “страже-нія» з бабою Лукеркою– покійною дружиною, в яких дід «такнапрахтикувався, що ніяка війна мені ані під шапку”. У першій частині ОстапВишня застосовує засоби сатири – бурлескну лексику, лайливі, принизливі слова,вживання форми середнього роду замість чоловічого, саркастичні інтонації.Вила-трійчата, якими Свирид “як щурят подавив” гітлерівців, виростають у гіперболізованийобраз народної «зенітки». У другій частині, де йдеться про війну з бабою Лукеркою,панує гумор – запальний, вогнистий, що викликав регіт великих аудиторій. Засобикомічного тут – військова термінологія у розповіді про бабу Лукерку, русизмитощо.
Природабула для Остапа Вишні джерелом життя і натхнення. Ніжно, усією душею відчуваввін її красу, любив її чудові створіння. Протягом багатьох післявоєнних літписьменник створював невеличкі за розміром, поетичні за «звучанням,наснажені ласканою лірикою твори. Вони нагадують більше вірші у прозі, ніжжарти гумориста, хоча блискітки сміху раз у раз поблискують на їх поверхні. «Лисиця», «Відкриття охоти», «Заєць», «Про мудрого зайця», «Бекас». «Вовк» та інші склали «Мисливськіусмішки», які посідають значне місце утворчості письменника. У цих маленьких шедеврах особливо яскраво виявилосяорганічне злиття двох граней незвичайного таланту Остапа Вишні – гумору ілірики. У «Мисливських усмішках» немає закликів любити природу. Яксправедливо сказав М. Рильський, в Остапа Вишні «в душі поезія цвіла», а справжня поезія не буває прямолінійною, декларативною. Природа в «Мисливських усмішках» одухотворена. Письменник наділяє їїпочуттями і мудрістю, глибоким всепроііикаючим розумінням таємниці Всесвіту.Пейзажі Остапа Вишні – це ліричні малюнки, сповнені змін, руху, оновлення,настроїв, то радісних, то журливих. «Осінь…Ось палає кленовий лист, – умер він, одірвався з рідної йому галузки і падає.Він не падає сторч ііа землю – ні. Йому так не хочеться йти на вічний спокій,лежати і мліти серед завмерлих собратів своїх… Він кружляє на галявині, товгору підноситься, то хилиться до землі… Навесні на його місці молодий буделист, зелений, він з вітром розмовлятиме, хапатиме жилками своїми сонячнийпромінь, під дощем купатиметься й росою умиватиметься...» («Вальдшнеп»). Ліричний герой «Мисливських усмішок» – людина дотепна, оптимістична,завжди у життєрадісному настрої.
2.Любов до природи і усього живого – духовна сутність митця
ОстапВишня (Павло Михайлович Губенко) був завзятим мисливцем i рибалкою, але наполювання вiн збирався iз дивним девiзом: хай живуть зайцi! Павло Михайлович,пройшовши пекло десятирiчного заслання, вирушав на полювання з єдиною метою — помилуватися густими лiсами, зеленими луками, запашними сiнокосами,бездонно-спокiйними озерами, бузковими надвечiр'ями, срiблястими нiчнимиросами, нiжно-рожевими свiтанками. Своє найвище захоплення красою природи»поет полювання" передає у «Вiдкриттi охоти», у«Мисливствi» та iнших гуморесках. Цi маленькi шедеври вражаютьорганiчним злиттям двох граней характеру письменника — гумору i лiрики. У«Мисливських усмiшках» Остап Вишня любовно створює високохудожнiкартини рiдної природи, виражає щире захоплення нею, розкриває її могутнiсть iкрасу. Згадайте прекрасний лiричний вiдступ у гуморесцi «Заєць».Кожне дерево в Остапа Вишнi одухотворене, надiлене рисами i почуттями живоїлюдини. Вихопленi з природи «мисливськi» картини Остапа Вишнiбуквально «пахнуть». Задушевного лiризму пейзажам надають вмонтованiв художню тканину фрагменти з народних пiсень.
Він в своїх щоденникових записах закарбовував, щоб не забути, навітьдрібні випадки, події, що з ним, або з іншими трапились.
Осьзапис iз щоденника Остапа Вишнi за 23 грудня 1951 р.: «Були на полюваннi.Не вбили i не застрелили нiчого. Для мене це — типове явище. Коли я приходжу,як завжди, додому „попом“, без нiчого, — усi спокiйнi. Усi: жона,донька, зять i навiть онучок, Павлушка.
Iот одного разу я приношу зайця. Факт! Цiла трагедiя. Як? Дiд убив зайця? Не можебути! I пiшло! Дружина з кимось говорить по телефону: „А ви знаєте- у насзаєць!“ — »Ну?" — «Факт: Павло Михайлович принiс. (Принiс!)I от я мучусь уже тиждень: хто вбив того зайця?»
Щезапис (1952 р.): "Їздили полювати. Це — не вперше i не востаннє. Нiчого! Iяк радiсно, що я нiчого не вбив! I як радiсно буде, що я нiчого не вб'ю. Однетiльки: Павлуша, онук, чекає вiд дiда зайця. А дiд — без зайця та й без зайця.Перед онуком незручно".
ОстапВишня надзвичайно любив природу, лiси, поля, рiчки, чарiвнi краєвидиукраїнського лiсостепу. З батькiвською турботою ставився до звiрiв i птахiв.Тому так подобалося йому ходити на полювання, де вiдпочивав душею,заспокоювався вiд мiської метушнi. Особливо часто полював разом iз МаксимомРильським, особливо в останнi роки життя.
ОстапВишня постiйно писав усмiшки про мисливцiв i рибалок. 1958 року вийшлонайповнiше видання цього циклу пiд назвою «Мисливськi усмiшки».Схоже, що це була одна з його найулюбленiших тем. Не тiльки тому, що сам бувмисливцем i рибалкою. У таких усмiшках не було необхiдностi кривити душею:показувати прогресивний поступ нового життя чи передавати всенародне пiднесеннявiд соцiалiстичного будiвництва.
«Мисливськi усмiшки» — явище в українськiй лiтературi майже унiкальне. Цей синтез народного анекдоту iпейзажної лiрики i сьогоднi збирає чимале коло читачiв.
3.Естетичне та трагічне начало в щоденникових записах О.Вишні (лагернийперіод)
«Література спогадів, листів, роздумів веде пряму розмову про людину.Хронікальна й інтелектуальна, мемуарна й філософська, вона подібна до поезіївідкритою і настійливою присутністю автора. Гостра її діалектика — у свободі вираження і несвободі вигадки,обмеженої дійсно минулим» — таким висновкомзакінчує свої роздуми про документальну літературу Лідія Гінзбург. З цимисловами напевне погодилися би усі нечисленні дослідники літературидокументальної у її теоретичному вимірі.
Зрозуміло,що «несвобода вигадки» в документальній літературі дуже відносна, занею стоїть і відбір інформації, і оцінка, і точка зору. Тому дослідницяпередбачливо називає таку фактичну точність, істинність «гостроюдіалектикою». Щодо «свободи вираження» — то тут навіть межі«гострої діалектики» тріскають по швах, не витримуючи натиску усіхцих «я не вільна і не пишу все, що думаю», «не все висловив, щохотів», що лунають до нас зі щоденників.
Стосовнообразу автора в художньому творі немає випадковостей: все продумано, навітьвипадковості. У щоденнику зупинилося життя з усіма таємницями, які інколи так ізалишаються незрозумілими. Не розшифровані контекстом, вони можуть неперетворитися у знаки якихось смислів. Та в щоденнику ми приймаємо це якналежне, як одну з умов існування жанру, якщо, звичайно, не беремося защоденник з конкретною метою з'ясувати усі ці «недомовки».
Іншаріч, коли невисловлене, «недопояснене», приховане викликає здивуваннянавіть у пересічного читача. Це тягне за собою підозру, породженуневиправданими очікуваннями читача щодо конкретної інформації. ПерефразувавшиПоля Рікера, можна сказати, що не тільки свідчення, але і його відсутність маєсвою протилежність — підозру.
Невдаючись до подальших теоретизувань, перейдімо до конкретики.
Першийзапис у табірному щоденнику Остапа Вишні «Чиб'ю. 1934» з'явився 30липня 1934 року, за вісім місяців після арешту, а останнім був перелік сорокаодного населеного пункту, які довелося пройти етапом від Чиб'ю до рудника"Єджид-Кирта". Записи обриваються в лютому 1935 року.
«Щоденник ОстапаВишні є чи не єдиним документом, що творився в той трагічний період, коли середтундри і тайги, в численних ухтпечлагах, бамлагах і ще багатьох їм подібних «лагах», разом із карними злочинцями проходили «перековку»і комуністи та безпартійні, люди найрізноманітніших професій — учителі,письменники, народні комісари».
ЩоденникОстапа Вишні справді творився в страшний період, але документом страшногоперіоду таки не став: «Гжицький розповідав про Дмитлаг: там Дацків,Бобинський, Авдієнко і багато ще, багато інших. Українців там 40 тисяч, чищо»; «Про долю Досвітнього, Пилипенка, Ялового й інших Гжицькийнічого не чув… Де ж вони? Чи сидять іще в спецкорпусі, чи вже пороз'їздилисяпо лагерях?» «розповідав Йосип Йосипович, що Курбас і Ірчан на Сечежі(Біломорсько-Балтійський канал). Три місяці вони працювали ніби на загальнихроботах (рубали дрова), а тепер Курбас десь працює в канцелярії пункту в УРО,чи що, там десь і Мирослав! От як використовуються культурні сили» «Да…Тепер по тайгах і по тундрах можна зустріти знаменитих людей» «А митут сидітимемо, як „бесследно исчезнувшие“ — ото, практично, і всепро той страшний період і про ті місця, що стали цвинтарем для тисяч невинних,про табори, що стали кінцем цілої епохи в історії української літератури. Цісвідчення Остапа Вишні, розкидані поміж записами про погоду, врожай ягід,професійні проблеми(працював в редакції газети „Северный горняк“),табірний побут просто вражають своєю емоційною стерильністю. У результаті єпроблема поганого табору, але немає проблеми табору як такого.
У1934 році Остапа Вишню — політичного «зека» Павла Губенка — залучили донаписання книги до 5-річчя Ухтпечлага, де йому було доручено написати нарисипро 24 ударників праці (табірної, звичайно). Їх було написано 21.
Книгубуло надіслано до Москви, в управління ГУЛАГу, але дозволу на друкування тиражутам не дали. Про причину відмови можна тільки здогадуватись, ознайомившись ізїї змістом, де Остап Вишня з властивим йому гумором розкрив секрети державноїмашини нищення безневинних людей. З літа 1934 по лютий 1935 року письменник мавзмогу творити власну «захалявну книжку» — табірний щоденник «Чиб’ю — 1934»,який М.Євтушенко передала у відділ рукописів Інституту літератури ім. Шевченка.«Чиб’ю» вперше у 1989 році опублікував журнал «Київ». Серед 200 інших безціннихекспонатів виставки «Раритет» є і щоденник Остапа Вишні. Виставка автографів,рукописів, мемуарів класиків української літератури XVII—XX століть влаштованав Національному музеї Тараса Шевченка з нагоди 75-річчя Інституту літератури.
Зпечорських архівів ми можемо багато дізнатися про табірне життя Остапа Вишні, зокрема про 1000-кілометровий етап улютому 1935 року з «перспективою» замерзнути в тундрі, померти з голоду, бутирозтерзаним дикими звірами або людоїдами, про що є свідчення у тих архівах. Тамже, в архівах, можна дізнатися що черезтабори «Ухтпечлагу» пройшло, страшно уявити, — 20 мільйонів зеків! А ще ж булиСибір і Казахстан, Колима й Магадан...
Щоденникові записи О. Вишня вів майже усе життя. Іноді навіть важкорозрізнити, де звичайні записи, а де вже літературний твір. Він занотовувавусе: кумедні і прикрі моменти життя, почуті від інших історії та випадки,замальовки, на кшталт етюдів з натури, природи.
В цьому розділі ми торкнулися складного періоду життя великого народногогумориста.
Висновки
Щоденникові записи видатних людей – цебезцінний матеріал для майбутніх поколінь. Завдяки їм ми не тільки пізнаємофакти з життя митця, його думки, почуття, ми охоплюємо цілий світ іншої людини,знаходимо ключі до розуміння його життя та творчості.
Саме завдяки багаточисленнимщоденниковим записам побачили світ «Моя автобіографія»,збірка щоденникових записів “Думи мої, думи мої….” (в ньому О. Вишня розкриває свої погляди на призначення письменника, його думкипро місце сатири та гумору в літературі) таін.
Разом з щоденником він боровся за життяу північних лагерях і вів їх до останніх днів життя.
Комізм Вишні не був комізмом ситуацій чи масок, а комізмом більш тонким —комізмом слова, гри слів, жарту, афоризму, примовки, недомовки, натяку,каламбуру. Він умів схоплювати анекдотичні контрасти, якими кишить країна будованогоі “збудованого” соціалізму. Найбільше користався нехитрим прийомом “зниження” ідопік режимові нещадним “зниженням” високих і галасливих загальників, обіцянок,гасел, програм, планів, проектів до голої дійсности, до діла, до сущого.
Одночасно Вишня володів мистецтвом “блискавичного” короткого гострогодіалогу та — зовсім щось протилежне! — найтоншого ліричного нюансу. Він бувпроникливий психолог, умів скупими засобами вловити химерну гру в людині такихкомплексів, як страх, заздрість, задавакуватість, брехливість, наївність,цікавість, жорстокість, любов… Все то будувалось у прозовій мініатюрі,творило новий, чисто Вишневий тип фейлетону — своєрідного коментаря сміхом.
Поза створеним ним своєрідним жанром “усмішки” і фейлетону Вишня почавтворити з успіхом власний тип гумористичного нарису, оповідання і навіть новели(“Мисливські усмішки”, “Кримські усмішки”). У «мисливському оповіданні» він давзразок новели, несподіваний гумористичний кінець якої «знімає» весь попереднійвитончено-ліричний сюжет. У «Ярмарку», що не поступається відповідним описамГоголя, Вишня засобами мовно-звукової і кольорової палітри дає поєднання килимаз симфонією: барвисто-співуче море українського ярмарку.
З кількох тисяч «усмішок» і фейлетонів Вишні останеться жити влітературі, може, яких два-три томи вибраного. Не легкі підсумки робив Вишнясвоєму життю і праці. «Мало я зробив для народу! Мало! Хотілося б більше, алещо я можу зробити», — пише він у щоденнику…
Література
1. Друзь І. Остап Вишня. – К.: Київ, 1986.– 137с.
2. Живий Остап Вишня: Збірник спогадів прописьменника. – К.: Веселка, 1993. – 326с.
3. Журавський А. Ніколи не сміявся безлюбові: Сторінки життя і творчості Остапа Вишні. – К.: Мистецтво, 1998. – 243с.
4. Пришва Б. Г. Засоби гумору в творахОстапа Вишні. – К.: Вища школа, 1988. – 178с.
5. Ющенко о. Безсмертники. – К.: Рад.Письменник, 1989. – 132с.
6. Зуб І. Остап Вишня: Нарис життя ітворчості. – К.: Дніпро, 1997. – 314с.
7. Зуб І. Про Остапа Вишню: Спогади. – К.:Рад. Письменник, 1989. – 145с.
8. Письменники України – жертви репресій. –К.: Дніпро, 1997. – 428с.
9. Історія української літератури. – К.:Наук. Думка, 1988. – 456с.
10. Українська літературна енциклопедія. –К.: Наука, – Т.1. – 1988. – 541с.