Михайло Коцюбинський (1864–1913)
«…В ньому кипить органічна гидливість допоганого. В нього тонко розвинена естетична чуйність до доброго, він любитьдобро любов'ю художника, вірить в його переможну силу, і в ньому живе почуттягромадянина, якому глибоко і всебічно зрозуміле культурне значення, історичнавартість добра», – пише про Михайла Коцюбинського Максим Горький. Буревісникреволюції глибоко знав і любив Коцюбинського – видатного українськогописьменника революційно-демократичного напряму кінця XIX – початку XX століття.
Коцюбинський зазнав на собі благотворноговпливу марксизму-ленінізму і у своїй творчості відобразив страждання уярмленогонароду, його боротьбу за свої соціальні й національні права в періодпролетарського етапу визвольного руху в Росії.
Реалістичні, гідні подиву за тонкістю йкрасою, соціально-психологічні повісті й новели Коцюбинського – найвищедосягнення української прози дожовтневого періоду, цінний вклад у скарбницюсвітової літератури.
Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864року в місті Вінниці, що розкинулось на мальовничих берегах Південного Бугу.Батько письменника, дрібний урядовець, не бажаючи терпіти утиски йнесправедливості з боку царських чиновників, змушений був часто переїжджати змісця на місце, шукаючи роботи. Разом з ним переїжджала й родина. «Дитячий вікмій (до 7 літ), – пише Коцюбинський, – пройшов у м. Вінниці, а відтакдовелося жити то на селі, то знов у місті, все на тім же багатім природою, теплім,прекраснім Поділлі».
Тут народилася й розвинулася його велика любов до природи йлюдей, тут виникло його захоплення культурними традиціями й історичними подіямирідного краю. Прекрасне Поділля було першою життєвою школою Коцюбинського. Щепідлітком майбутній письменник ходив на ярмарок слухати лірників, яких було наПоділлі чимало. Зачарований красою народних пісень, Михайлик з дев'яти роківсам починає творити пісні на взірець народних.
Неабияку роль у розвитку таланту Коцюбинського відігралайого мати Ликера Максимівна, яка була людиною «з складною, тонкою і глибокоюдушевною організацією», як згадує сам письменник. Мати любила мистецтво,зокрема літературу, і цю любов передала й своєму синові. В особі матері вінзнайшов ніжного друга й доброго літературного порадника.
Початкову освіту Коцюбинський одержав у містечку Бар. Потімнавчався в Шаргородському духовному училищі (1876–1880). Навчання в релігійномузакладі не могло задовольнити талановитого юнака. Широкі знання з літератури,філософії, природничих наук Коцюбинський здобув самотужки, наполегливоюсамоосвітою. Серед авторів, яких юнак «ковтав десятками», як сам він пише вавтобіографічному листі, найбільше враження зробили на нього Марко Вовчок іТарас Шевченко. Вже тоді Коцюбинський почав складати вірші й писати повісті.
Під впливом життя і прочитаних легальних і нелегальнихкнижок починають формуватися його атеїстичні погляди, виникає захоплення ідеямисоціалізму. Цьому сприяло і кількамісячне перебування Коцюбинського на початку80-х років у Кам'янці-Подільському, його знайомство з народовольцями – членамипідпільних гуртків.
Матеріальні нестатки й нещастя, які впали на родину (батьковтратив роботу, мати осліпла), не дали змоги талановитому юнакові продовжуватинавчання і здійснити мрію про вступ до університету. Турбота про сім'ю лягла найого плечі.
В 1882 році у Вінниці Коцюбинський згуртовує навколо себепередову молодь. Він організовує гурток, учасники якого читали заборонені твориВ. Бєлінського, М. Чернишевського, М. Салтикова-Щедріна, а такожокремі праці К. Маркса і Ф. Енгельса, вели запальні розмови про долюнароду, про шляхи боротьби за соціальну справедливість. Недарма 18 квітня 1883року жандарми роблять перший обшук на квартирі Коцюбинського, а після другогообшуку (1884) над ним встановлюється негласний нагляд поліції.
«Літературі я відданий цілою душею». Початок літературної діяльностіКоцюбинського припадає на 80-ті роки. У цей час з-під його пера виходятьоповідання «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма», «21 грудня, навведеніє», «Дядько та тітка» й інші.
Від першої проби пера і майже до кінця свого життя Коцюбинськийне міг повністю віддатися творчій праці, хоч літературі був «відданий цілоюдушею». Вже будучи відомим письменником, він з болем у серці зізнавався: «Танайбільша драма мого життя – це неможливість присвятити себе цілком літературі,бо вона… не тільки не забезпечує матеріально, а потребує ще видатків». Молодогомитця вабила праця вчителя, яка давала можливість спілкуватися з людьми,поширювати передові ідеї серед народу.
В 1891 році він складає іспит на звання народного вчителя іїде в село Лопатинці (тепер Шаргородського району на Вінниччині). Працюдомашнього вчителя Коцюбинський поєднує з глибоким вивченням життя трудящих,збиранням усної народної творчості. 8 села письменник виніс сильні враження,які він втілив у художні твори. В оповіданнях «Харитя», «Ялинка», повісті «Навіру», написаних у Лопатинцях, Коцюбинський малює картини народного лиха,висловлює глибоке співчуття знедоленим.
Поліцейські не випускали молодого вчителя і письменниказ-під пильного нагляду, категорично заявляючи, що він шкідливо впливає на своїхучнів. При цьому вони мали на увазі й розмови Коцюбинського із селянами, йогоблизькі стосунки з ними.
Це змушувало Михайла Коцюбинського шукати іншої роботи. У1892 році йому вдалося влаштуватись на посаду члена урядової філоксерноїкомісії, яка вела боротьбу з шкідником винограду на території Молдавії і Криму(1892–1897). Це дало можливість письменнику, як він сам зазначає, «добрепізнати край, а також звичаї і мову тих народів, які заселяють його». Таквиникли оповідання з життя молдаван і татар «Для загального добра», «Накамені», «Під мінаретами».
Переконавшись, що роботою у філоксерній комісії не принесекористі народові, Коцюбинський 1897 року влаштовується у житомирській газеті«Волинь», де редагує відділ хроніки і друкує ряд нарисів під загальною назвою«Свет и тени русской жизни». Письменник-гуманіст прагнув використати газету«Волинь» як трибуну для пропаганди демократичних ідей. У своїх статтях вінпорушує важливі соціальні питання, викриває реакційну пресу, виступає проти шовіністичноїполітики царського уряду, обстоює право всіх народів Росії брати участь усуспільному житті, розвивати свою національну культуру.
Про глибокі інтернаціональні переконання Коцюбинськогосвідчить і його лист, написаний 8 червня 1898 року до класика грузинськоїлітератури Іллі Чавчавадзе, Український письменник висловлює свою любов донароду Грузії, її чарівної природи, до прогресивних діячів грузинськоїлітератури, які борються за визволення трудящих. Згадавши на початку листаполум'яні рядки Шевченкового «Кавказу», Коцюбинський висловлює тверду віру вбезсмертя визвольних прагнень народів царської Росії: «Так, велике серцеПрометея, який здобув для людськості божественну іскру, не лякаючись кари хижоїсили, не розбито дощенту, воно ^оживає в грудях поетів-патріотів, борців задолю народу, до яких належите й Ви…»
Світлими сторінками життя Коцюбинського була його дружба зІ. Франком, з яким він познайомився 1890 року у Львові, особисті контакти вЖитомирі з російським революційним письменником Г. Мачтетом – авторомулюбленої пісні В.І. Леніна «Замучен тяжелой неволей» – та багатьма іншимиукраїнськими і російськими письменниками.
У 1898 році Коцюбинський оселяється на постійне життя вЧернігові, звідки була його дружина Віра Устимівна Дейша. Це була освічена,передова людина, щирий друг і порадник письменника в його творчих і громадськихсправах.
Своїх дітей Коцюбинські виховували в дусі безмежноївідданості народові. Їх старший син Юрій 1914 року вступив до більшовицькоїпартії. У період громадянської війни він за дорученням В.І. Леніна проводив наУкраїні підпільну партійну роботу, був головнокомандуючим збройними силамиУкраїни, які вели боротьбу проти іноземних інтервентів і націоналістичноїконтрреволюції.
У 1899 році виходить у Львові перша збірка оповідань М. Коцюбинського«У путах шайтана», а в 1900 році друга – «По-людському».
На початку XX століттяКоцюбинський починає працювати над своїм найкращим твором – повістю «Fata morgana», першу частину якої завершує в 1903році. Цього ж року він створює ліричний цикл у прозі «З глибини», в якомузакликає письменників своїм словом сприяти революційному перетвореннюдійсності, «щоб ніхто не спав, щоб всі прокинулись».
«Або поляжемо, або переможемо». Вболівання за долю народу,шукання реальних шляхів визволення трудящих приводить Коцюбинського до думкипро необхідність революційної боротьби. Цьому сприяло й те, що під час служби уЧернігівській земській управі (1898–1910) він близько зійшовся з багатьмапередовими людьми, зокрема з учасниками пролетарського руху, членами РСДРП.
Велику роль в ідейно-творчому зростанні Коцюбинськоговідіграли марксистські праці. Він читав «Маніфест Комуністичної партії» Марксаі Енгельса, «Розвиток соціалізму від утопії до науки» Енгельса, праці Леніна«До сільської бідноти», «Перемога кадетів і завдання робітничої партії» таінші.
Коцюбинський належав до нової революційної демократії, яка,за висловом В. І. Леніна, діяла «в найтіснішому союзі з пролетаріатом,підтримуючи його боротьбу, як єдиного до кінця революційного класу».
Автор «Fata morgana» був одним з організаторів таідейних наставників прогресивних сил української літератури. У 1903 році вінбере участь у відкритті пам'ятника І. Котляревському в Полтаві, якеперетворилося в демонстрацію проти заборони царським урядом української мови.Коцюбинський високо цінив автора «Енеїди» і «Наталки Полтавки» за реалізм інародність його творів, широке використання фольклору, гуманне ставлення допростого люду.
На початку XX століттяКоцюбинський листується з багатьма українськими і російськими письменниками – ІваномФранком, Панасом Мирним, Іваном Нечуєм-Левицьким, Василем Стефаником, ЛесемМартовичем, Ольгою Кобилянською, Володимиром Короленком. Він бореться протихуторянської обмеженості українських буржуазно-націоналістичних письменників,проти ідеалізації селянського життя й історичного минулого України.
У 1903 році Михайло Михайлович посилає перший том своїхтворів А. Чехову, М. Горькому, В. Короленкові – видатним російськимписьменникам, яких він найбільше любив.
Ідеалом Коцюбинського була література сильного соціальногозвучання, широкої тематики, яскравих образів. У листах до Панаса Мирного вінзакликає розширювати сфери творчості, зображувати «інтелігенцію, фабричнихробітників, військо, світ артистичний…». Читач має право, пише він в іншомулисті, сподіватися від рідної літератури «вірного малюнку різних сторін життяусіх», а не однієї якоїсь «верстви суспільності, бажав би зустрітись в творахкрасного письменства нашого з обробкою тем філософічних, соціальних, психологічних,історичних і ін.».
Коцюбинський бере активну участь у революції 1905–1907років як громадський діяч і письменник. Так, у січні 1905 року він виступає назборах Чернігівської громадської бібліотеки з промовою, в якій вимагаєскасувати заборону на твори О. Герцена, М. Чернишевського та іншихреволюційно-демократичних письменників. Митець поділяв марксистські ідеї прокерівну роль робітничого класу в революції, про класову солідарність і спільнуборотьбу трудящих різних націй проти царату. З грудня 1905 року Коцюбинськийписав: «Усі, без різниці національності, скуплюють свої сили, щоб звалитиспільного ворога». Письменник зрозумів тактичний хід царя, який маніфестом 17жовтня 1905 року прагнув ввести в оману народ. Вітаючи революцію, Коцюбинськийсподівався на перемогу трудящих у загальному збройному повстанні», «яке зметевесь старий політичний лад».
У період найвищого революційного піднесення – 12 грудня1905 року – в листі до великого Каменяра Коцюбинський відкриває своїнайзаповітніші прагнення, несхитні переконання борця: «У нас всі сподіваютьсялише смертельного бою, в якому або поляжемо, або переможемо».
Незважаючи на переслідування з боку уряду та гострі нападкиукраїнських буржуазних націоналістів, письменник не поступився своїмиреволюційними переконаннями і в період реакції, коли значна частинаінтелігенції скотилася в болото реакційної містики і порнографії, проголосилабезідейність своїм прапором. У рефераті «Іван Франко» (І908), прочитаному назборах «Просвіти», Коцюбинський висловлює свої погляди на призначення мистецтвав суспільному житті. Він малює образ письменника-борця, у якого «немашовінізму», який заперечує національну ворожнечу і пропагує «класову боротьбу»,має «велику віру в людей» і в «світлу будучність для нашої землі». Слідом за І.Франком Коцюбинський висловлює тверду впевненість, що «прийде те нове життя,прийде у світ нове добро, треба тільки розбити тверду скалу неправди іпробитись до світла, хоч би довелось вкрити кістками шлях до нового життя».
«Дружба Коцюбинського з Горьким – це чудова поема». В епоху реакції Коцюбинський продовжуєроботу над другою частиною повісті «Fata morgana», створює новели «Іntermezzo», «В дорозі», «Реsona grata», «Коні не винні», встановлює зв'язок звеликим пролетарським письменником О.М. Горьким.
Важкі умови праці, службові неприємності, матеріальні нестатки,переслідування з боку жандармів – все це підірвало здоров'яписьменника-гуманіста. На початку 1909 року лікарі запропонували йому виїхатина лікування до Італії. Прагнучи зустрітись і особисто познайомитися з Горьким,Коцюбинський звернувся до В. Короленка з проханням дати йомурекомендаційного листа. Короленко відрекомендував Михайла Михайловича Горькомуяк «талановитого українського письменника».
«Горький прийняв мене дуже добре… Ми все говорили на темилітературні, які обох нас цікавлять…», – писав Коцюбинський дружині.
Обох письменників з першої ж зустрічі зв'язало почуттявзаємної поваги й щирої дружби. Пізніше про цей перший, приїзд Коцюбинського нао. Капрі Горький згадував: «Він був один із тих незвичайних людей, що припершій же зустрічі з ними викликають благосне почуття задоволення: саме щолюдину ти давно ждав, саме для неї у тебе є якісь особливі думки!»
І справді, Коцюбинський був щирий і простий у взаєминах злюдьми, мав лагідний характер, привабливу зовнішність, був людиною високоїкультури і незвичайної доброти.
Змістовною й прекрасною була дружба Коцюбинського зГорьким. 8а висловом Павла Тичини, – «це чудова поема, яка вміщує в собідружбу українського народу з народом російським. У цій дружбі багато спільнихточок: і любов до людини, любов до пригноблених і ненависть до цвіліміщанської, ненависть до царату».
Є свідчення, що в останній декаді червня 1910 року наКапрі, в товаристві Горького, Коцюбинський познайомився з В.І. Леніним.
Михайло Михайлович систематично листується з Горьким,розповідає йому про своє життя, роботу, творчі задуми.
На Капрі письменник написав новели «Лист», «Подарунок наіменини», «Коні не винні». Ці твори він обговорював з Горьким.
Дружба двох велетнів культури зросла і розквітла на ґрунтілюбові до літератури, розуміння її високого громадянського призначення, участіобох митців у визвольному русі трудящих. Росії, спільних мрій про волю народу.
Багато зробив Горький у справі видання і популяризаціїтворів Коцюбинського серед російських читачів. З ініціативи Горькоговидавництво «Знание» випустило в 1910–1914 роках три томи творів Коцюбинськогов російських перекладах.
Коли 1910 року вийшов перший том «Рассказов» Коцюбинського,Горький прихильно привітав появу книжки і прочитав її, як він сам пише автору,«з великою насолодою, душевною радістю».
Спільність революційних ідеалів, близькість естетичнихпоглядів виявилася і в ідейно-тематичній спорідненості ряду творів великихмитців. Так, у повістях «Літо» Горького і «Fata morgana» Коцюбинського утверджується віра вбезсмертя революції, в неминучу перемогу трудящих. В обох повістях головнимгероєм є людина-борець, що мужньо виступає проти існуючого ладу.
Ідейно близькі «Реsona grata»Коцюбинського і «Жизнь ненужного человека» Горького, скеровані проти катівськоїполітики царського уряду, «Коні не винні» українського письменника і шостаросійська казка його російського друга – сатиричні твори, спрямовані протилібералів.
Коцюбинського захоплював могутній талант пролетарськогописьменника, глибина і художня майстерність його творів. «Школою для російськихбелетристів» вважав він повість Горького «Життя Матвія Кожем'якіна». Великевраження на нього справила п'єса Горького «Васса Желєзнова», названаКоцюбинським глибокою, сильною і оригінальною.
Дружба Коцюбинського й Горького – символ дружбиукраїнського й російського народів. Нам, говорить Максим Рильський у вірші«Брати»,
…здається,
Що то не два письменники дружили,
А український обнімавсь народ
З прапороносцем вольності – російським.
Хвала життю. Михайло Михайлович Коцюбинський мав багато творчихзадумів, наполегливо працював, незважаючи на тяжку хворобу серця. У цьомувиявлялося почуття його великої відповідальності за долю українськоїлітератури. Письменник піклувався про виховання молодих літераторів. У себе наквартирі Коцюбинський проводив літературні «суботи», на яких збираласяталановита молодь. Ці «суботи» відвідували Павло Тичина, Василь Блакитний(Елланський), які з любов'ю називали Михайла Михайловича своїм літературнимучителем.
«На одній із «субот», – згадує Тичина, – коли япрочитав свого вірша, вік назвав мене поетом, це мене піднесло, обнадіяло,надало багато сил нових і заохотило до роботи над собою. Я вдячнийКоцюбинському, що він в одну із подорожей своїх в Італію на Капрі узяв моївірші з собою і прочитав їх Олексію Максимовичу Горькому. Мені потім самГорький написав про це в листі від 10 серпня 1927 року».
В останні роки життя Коцюбинському довелося кілька разівпобувати за кордоном. З гнівним сарказмом викриває письменник англійських, американськихта інших експлуататорів.
Коцюбинський був справжнім інтернаціоналістом. Він злюбов'ю писав про трудящих Заходу. На лоні пишної природи Італії письменникбачив тяжке життя трудового народу: жінок, які виконують важку, чорну роботу і«таскають на головах камінь»; рибалок, що не лише тяжко працюють, а й щоденноризикують життям. З ніжністю і теплотою описує він старого сімдесятилітньогорибалку Джузеппе, який «оддав морю сина і внука» і руки якого «ніколи не знаютьспочинку» («На острові»).
В останні роки свого життя Коцюбинський, за висловомГорького, «настроювався на героїчний лад», мріяв написати твори про «навікиовіяного славою» народного месника Устима Кармелюка, легендарного ватажкаопришків Олексу Довбуша. В 1911–1912 роках письменник кілька разів побував угалицькому селі Криворівні, де зустрічався з Іваном Франком, Лесею Українкою,етнографом і фольклористом Володимиром Гнатюком, захопився побутом гуцулів, їх фольклором,чарівною природою Карпат. За таких обставин виникла його чудова романтичнаповість «Тіні забутих предків» (1911).
Повість Коцюбинського, яку Горький назвав «відміннимнарисом», має багато спільного з написаною в той же час «Лісовою піснею» ЛесіУкраїнки. Потяг до краси, до вільного життя зближує головних героїв творів – Іванаі Лукаша, Марічку і Мавку. Повість звучить як гімн природі, чистоті людськихвзаємин і почуттів. У ній засуджується міщанське життя, обмежене власницькимиінтересами.
Коцюбинський глибоко любив життя, вірив у торжество краси ідобра над потворністю і злом. «Не раз, вдячно дивлячись на сірі скелі Капрі, –писав Горький, – багато вдягнені пишною зеленню трав та квітів, вінговорив:
– Яка сила життя! Ми звикли до цього і не Помічаємоперемоги живого над мертвим, дійового над інертним, і ми ніби не знаємо, щосонце творить квіти й плоди з мертвого каменю, не бачимо, як всюди торжествуєживе, щоб бадьорити й радувати нас. Ми повинні б усміхатись світові дружньо».
Якщо Іванові Франку письменник-гуманіст нагадував пшеницю,корінь і стебло якої умирають лише тоді, коли визрівав зерно, то Коцюбинськомувін уявлявся в образі субтропічної квітки агави, «що тільки раз розцвітаєквіткою смерті».
У 1912 році хворобаКоцюбинського різко загострилася. 25 квітня 1913 року обірвалося його життя. Удемократичній пресі були надруковані некрологи, які свідчили, що народ знав ілюбив Коцюбинського.
Царський уряд заборонив влаштовувати громадський похоронписьменника. В.І. Ленін у проекті промови, виголошеної більшовицьким депутатомГ.І. Петровським у Державній думі, писав про заборону як про найганебніший фактнасильницької царської політики, як про факт єднання духовної й світськоївлади: «…Політика гноблення і переслідування народностей, серед них іросійської, а надто слов'янських народностей, здається, така багата на всівідомі факти, що не потребує особливих ілюстрацій. Усе ж… наведу ще одинцікавий приклад – похорон Коцюбинського в Чернігові. Ректор семінарії заборонивсемінаристам співати на похороні. Поліцмейстер, з'явившись до церкви, оголосив,що не можна нести вінки перед труною. Тут ви бачите дивовижну єдність духовноївлади з поліцією».
Глибокою любов'ю до Коцюбинського і його творчості пройнятіслова великого майстра української прози Панаса Мирного. У статті «Надрозкритою домовиною славетного сина України М.М. Коцюбинського» він писав:«Ще один гіркий посміх лихої долі! Ще безмірно важка втрата на нашій широкійУкраїні! Помер Михайло Коцюбинський. Поліг великий майстер рідного слова, що вогненному горні свого творчого духу переливав його в самоцвітні кришталі і, яквеликий будівничий, виводив їх, свої мистецькі твори, повні великого художньогосмаку, глибокої задуми і безмірно широкої любові до людей, їх – добрих і лихих –вчинків!»
Горький прислав з Капрі зворушливу телеграму: «Великулюдину втратила Україна, – довго й хороше буде вона пам'ятати її добруроботу».
З творів письменника, його листів, спогадів людей, якізнали Коцюбинського, перед нами постав живий образ людини благородного серця,великого митця. Письменник-патріот, пильний дослідник життя, тонкий майстерхудожнього слова – таким вимальовується образ Коцюбинського в «Чернігівськихсонетах» М. Рильського:
Глибоким зором і пером тонким
Він слугував народові своєму,
Воліючи душею разомз ним.
Використаналітература
Борщевський В.М., КрижанівськийС.А., Хропко П.П., «Українська література»