Аналіз романуІ.Багряного «Тигролови»
Пригодницькийроман. Уже сама назва жанру викликає зацікавлення читача. Пригоди – це завждиромантика, мрія.
Особливістюроману І.Багряного «Тигролови» є те, що він поєднав у собі дуже серйозні,глибокі проблеми з романтикою пригод. Пригоди зображені різні за своєю вагою тазначущістю: від таких, як втеча головного героя з ешелону смерті і боротьба завиживання в диких тайгових нетрях, до смішних (спостереження над лісовимимешканцями – козою з козеням, гадюкою, колонком) і до пригод «почуттєвих»(Григорій випадково підгледів, як купається Наталка, і мучиться, чи вона непомітила його й не образилась).
Відповідно дозаконів жанру у романі повинна бути велика кількість дійових осіб, кількасюжетних ліній, життя героїв зображене протягом значного відрізку часу. ВІ.Багряного цього немає, і з цього погляду, «Тигролови» скоріше мали б бутиповістю. Але масштаби проблем, їх широта й глибина ( Україна колишня – Дем’янМногогрішний, перші поселенці – Україна 30-х років ХХ віку; Україна, задавленасталінським терором, і Україна лісова, ідилічна «Сіркова держава» БАМЛАГ,заробітчани) дають підставу вважати твір романом.
Характер головногогероя Григорія Многогрішного вже на початку подається цілісним, сформованим.Але й він розвивається, як і належить характерові позитивного герояпригодницького твору, по лінії благородства. Юнак тікає з ешелону смерті – і всотень інших арештантів піднімається дух, з’являється надія хоч не напорятунок, так на помсту своїм мучителям. Блукає в нетрях у пошуках порятунку йбезпечного місця – і рятує
дівчинку-мисливцявід розлюченої ведмедиці, хоча сам був на межі смерті від фізичного виснаження.Користується гостинністю Сірків – і стає їм за сина та брата, партнера уполюванні. Закохується в Наталку, страждає, але приховує свої почуття, щоб ненаражати дівчину на небезпеку, — і дає їй врешті-решт омріяне щастя взаємноїлюбові.
Романзакінчується щасливо, бо навіщо ж тоді усі ті пригоди? Але читач не тільки іззавмиранням серця слідкує за перипетіями сюжету, пригодами героя, а йдізнається багато чого з історії, географії, ботаніки, зоології,українознавства й політики тоталітарного режиму. Тому твір виходить за рамкипригодницького роману і містить у собі великий пізнавальний та виховнийпотенціал.
Отже, незважаючина те, що роман «Тигролови» був фактично першою пробою пера І.Багряного якпрозаїка і мав певні недоліки ( розтягнутість описів, захоплення деталямимисливської справи, декларативність, багатослівність), він мав і має великийуспіх у читачів, що свідчить про неабияку художню майстерність автора.
Про художнюмайстерність письменника завжди говорити важко. Адже існує певний набірхудожньо-розважальних засобів, якими послуговується будь-який автор. Справалише в тому, в яких пропорціях це подається і чому надає перевагу митець, якійого улюблені засоби, наскільки вони оригінальні чи традиційні. У справдіталановитого письменника, на мій погляд, ці художні засоби мають бутинепомітними, але відтворювати такі художні словесні образи, які запам’ятовуються, вражають, роблятьнеповторною словесну тканину, творять індивідуальний стиль.
Що стосуєтьсяроману І.Багряного «Тигролови», то тут можна знайти прикмети і традиційного, іноваторського.
Із традиційнихзасобів автор часто вживає епітети, інколи навіть дуже нагромаджує їх.Наприклад, тайга у І.Багряного височенна, чотириярусна, буйна, непролазна,зачарована. І це тільки в одному реченні! Любить письменник і колоритніпорівняння ( тайга, як африканський праліс; ліщина, мов щітка; повалені дерева,мов велетні на полі бою; тиша, як у дивному храмі дивного бога, та ін.).Зустрічаються й метафори різних видів
( «сонце …ткалозолоті прошви на білій скатертині», «тюбетейки грубо перепрошували,виправдовуючись перед френчем»), часті антитези ( ударники і літуни, прокурори,розтратники, відповідальні відрядженці і безвідповідальні рвачі). Мова романубагата на фразеологізми, прислів’я, афористичні вислови та пісні ( ні пари з уст, геройське діло не кожензробить, козача кров, Бог не без милості, козак не без щастя, у сміливих завждищастя є). Присутні також елементи драми – діалоги, монологи, риторичні окличніта питальні речення. Синтаксис різноманітний – від серії коротких односкладнихречень до складних конструкцій на кільканадцять рядків. Постійно зустрічаєтьсядетально виписані пейзажі, інтер’єри. Скрізь присутній майже іронічнийпідтекст. Але є й те, що належить до творчих знахідок Багряного. Оригінальнийпочаток у формі казки – настільки фантастично страшної, наскільки й правдивої.Письменник використовує антитезу не лише на словесному рівні, а й на образному.Два світи – один в арештантському драконівському поїзді, інший – укомфортабельному експресі. І все це під загальною назвою «соціалістіческоєотєчество». Дві України – справжня, стероризована й сплюндрована, та ідилічна,патріархальна держава давніх українських поселенців на Далекому Сході. Хочінколи письменник буває багатослівним і декларативним, чимало його образіввиростають до символів. Наприклад, поїзд – «дракон», шлях Григорія – шляхУкраїни, тигри в клітках – доля головного героя. Навіть прізвища тут не прості,а старовинні козацькі: Многогрішний, Сірко, Мороз.
Отже, завдякихудожній майстерності письменника ми маємо й енциклопедію життя українцівДалекого Сходу, і багато проблемний політичний роман, і чудову пригодницькукнижку зі щасливим, майже фантастичним кінцем, і твір, що дає читачевіестетичну насолоду.