Реферат з культурології на тему:
«Українська культура другої половини XVII– XVIIIст.
Архітектура та образотворче мистецтво»
Соціально-економічнийрозвиток України другої половини XVII—XVIII ст., культурні зв'язкисхіднослов'янських народів, вплив європейського мистецтва зумовили багатство ірозмаїтість архітектури України. Вона розвивалася на міцному ґрунтібагатовікової вітчизняної культури і увібрала в себе кращі досягненняєвропейського мистецтва, в якому утвердився новий стильовий напрям бароко.
Стильєвропейського бароко з характерними для нього пафосом боротьби й перемоги,пластичною експресією й багатством варіацій мальовничих композицій якнайкращевідповідав піднесенню національної самосвідомості українського народу,тріумфові, здобутому у визвольній війні 1648—1654 рр. і створенні власноїдержави — Гетьманщини.
Урозвитку українського барокового стилю можна досить виразно окреслити триетапи: ранній (друга половина XVII —початок XVIII ст.), зрілий (1720—1750 рр.) ізавершальний (друга половина XVIII ст.).
Українське бароко увібрало всебе увесь багатий досвід європейського мистецтва, примхливо об'єднавши його звласними естетичними засадами. Внутрішнє напруження і рух, динаміку,контрастність воно органічно сполучило з народним замилуванням у взористості,зберігши при цьому ясну логіку, відбиту в чіткій тектонічній структурі споруди.
Прикметоюраннього етапу українського бароко була складна композиція об'ємівархітектурних споруд. Головні входи в храми-портали прикрашали профіліровкою,виконаною з цегли, а в районах, багатих на камінь, їх витесували з вапняку. Вдерев'яній архітектурі високо цінували вишукані форми кронштейнів, опасань,аркади, різьблення на одвірках тощо.
Складнакомпозиція об'єктів притаманна церкві Різдва Богородиці (1696 р.) вКиєво-Печерській лаврі, де до тридільного триверхового храму прибудованіневеликі каплиці, завершені бароковими верхами. В результаті одержали напрочудмальовничу семиверху споруду з сильно розчленованими масами, грою вертикальнихі горизонтальних членувань, контрастом великих об'ємів і мальовничого легкоговінчання банями. У стилі бароко споруджені тринефний хрестовобанний Троїцькийхрам у Чернігові (1695 р.) та тринефний храм Воздвиженського монастиря уПолтаві (1709 р.).
Рисиукраїнського бароко своєрідно проявилися також у цивільному будівництві. Декорфасадів житлового будинку чернігівського козацького полковника Якова Лизогуба(90-ті роки) виконаний з цегли, отинькований і побілений. Він справляє враженняскульптурної обробки, — так сильно і рельєфно на тлі білих стін вимальовуються архітектурнідеталі — півколонки, кронштейни, фігурні, лучкові, трикутні суцільні чирозірвані фронтончики. Елементи архітектурних деталей свідчать, що автор бувзнавцем європейської архітектури.
Другийетап розвитку архітектури в стилі українського бароко характеризуєтьсяпосиленням експресії, мальовничості, декоративної взористості. В той часактивно застосовувалися розписи, ліпка й колір. Великі настінні розписи,багатоярусні іконостаси з'явилися в інтер'єрах архітектурних споруд.Орнаментальний декор", розписи і колір в будівлях змінили вигляд сіл іміст, окремих ансамблів, надали їм стилістичної єдності, мистецькоїдовершеності й національного обличчя.
Однимз найхарактерніших творів цього періоду є брама Заборовського (1746 р.) вогорожі Софійського собору в Києві. В ній архітектор Йоганн Готфрід Шедельвдало поєднав багатство декору і тріумфальну пишність з ліризмом і задушевністюобразу. Іншими засобами архітектурної пластики тему тріумфальності вирішує Й.Г. Шедель у відновленій після пожежі дзвіниці Софійського собору (1748 р), атакож Лаврській дзвіниці (1744 р.). Урочистістю і патетичністю приваблює церкваПреображення (1732 р.) в с. Великі Сорочинці на Полтавщині.
Здругої половини XVIII ст. починається третій,завершальний період розвитку стилю українського бароко, в якому великий впливсправила творчість видатних майстрів європейської школи — в Західній Українінімця за походженням Б. Меретина, в Східній — італійця за походженням В. В.Растреллі та українця І. Г. Григоровича-Барського. Б. Меретину і В. Растреллівластиві рафінована архітектурна композиція, щедре використаннямонументально-декоративної скульптури — статуй, ваз. Мистецькі твори В.Растреллі характеризуються елегантністю архітектурних форм, стриманістю декору.Віртуозне володіння всіма засобами архітектурної виразності характерне,зокрема, для Андріївської церкви в Києві (1753 р.). Велике враження справляютьтакож Михайлівська церква в с. Вороніж на Сумщині (1776 р.) та Троїцький собору с. Новомосковському на Дніпропетровщині (1778р.).
Архітектурніспоруди українського бароко мають особливу мистецьку цінність. Вони розвивалисьпід впливом, а одного боку, архітектурної естетики європейського бароко» а здругого — народних традицій. Разом з тим українське бароко є ланкою в розвиткузагальноєвропейської архітектури, становлячи одну з національних шкіл цьоговеликого стилю.
Великиммеценатом українського мистецтва, зокрема-архітектури, був гетьман Іван Мазепа(1644—1709 рр.). За часів його гетьманства оформилось остаточно українськебароко в архітектурі, обновлювались старі церкви, будувались нові, розвивалосьсвітське будівництво тощо. Д. Антонович називав добу І. Мазепи «другою золотоюдобою-українського мистецтва, після доби Володимира Великого і ЯрославаМудрого».
ЗаходамиІ. Мазепи закінчено будівництво Спаської церкви Мгарського монастиря біляЛубен, у Києві збудовано Богоявленську церкву, церкву Всіх Святих ПечерськоїЛаври, Миколаївський собор. В бароковому стилі оформлено Софійський собор, якийперебудовано у 1691— 1705 рр., Успенську церкву Лаври та Михайлівську церквуВидубицького монастиря.
Інтенсивнорозбудовувався Батурин, який в 1669— 1708 рр. був гетьманською резиденцією.Сучасників вражала своєю архітектурною довершеністю Мазепина палата в Батурині,збудована в західноєвропейському стилі. Руїни цієї палати, спаленої О.Меншиковим після Полтавської битви, зрисував Т. Шевченко. Не зберігся такожбудинок Академії у Києві, збудований при І. Мазепі в 1703—1704 рр.
Багатовіковібудівельні традиції позначилися на плануванні та. забудові тогочасних містУкраїни. Поселення відзначалися різноманітністю планувальних композицій(лінійних, прямокутних, кільцевих, гніздових, змішаних), які узгоджувалися знавколишнім ландшафтом.
Уперіод національно-визвольної боротьби на Україні першорядного значення набуваєзахист поселень від нападу ворогів. Будувалися різноманітні штучні споруди,серед яких виділялись оборонні вежі, укріплення бастіонного типу, їх зводилиселянсько-козацькі війська під Збаражем,. Берестечком, Кам'янець-Подільськом,Хотином, Львовом, Мукачевом, Ужгородом. У багатьох містах, насамперед; полковихцентрах, створювалися військово-адміністративні, громадські йторгово-ремісницькі осередки. На їх території споруджувалися магістрати,ратуші, храми, навчальні заклади тощо.
Західноукраїнськіміста характеризувалися значною-кількістю забудов, що розміщалися навколоринкових майданів з магістратами чи ратушами посередині, мурованими абодерев'яними будинками довкола. Неподалік підносилися стрімкі вежі, бані церковта шпилі костьолів, а стратегічно важливі місця займали фортеці й замки. Такізабудови були характерними для багатьох міст (Львів, Кам'янець-Подільський,Дрогобич, Бережани, Самбір та ін.).
Здругої половини XVII ст. в Україні поширюєтьсямонументальне будівництво, яке знаходить свій мистецький вираз в архітектурікультових споруд. Важливу роль тут відіграло творче переосмислення багатоїбудівельної спадщини давньоруських часів. У Києві, Чернігові та інших. містахпоновлювалися старовинні храми, що загалом зберігали первісну просторовуструктуру, однак зовні їм надавали барочного вигляду — з вибагливимидекоративними-фронтонами, обрамленнями вікон і дверей,мальовничими-багатоярусними грушоподібними банями, ступінчастими дахами. Дотаких архітектурних споруд належать Софія Київська, Успенський соборКиєво-Печерської лаври, Спаський та Борисоглібський собори в Чернігові.
Новемуроване будівництво охоплювало різні типи монументальних споруд, серед якихвиділялися тридільні, хрещаті п'ятидільні, тринефні стовпні храми, якізавершувалися однією, трьома, п'ятьма або сімома банями. Досягненнямукраїнського монументального будівництва стали муровані п'ятидільні храми,споруджені в Ніжині, Новгороді-Сіверському, Прилуках, Переяславлі, Чернігові,Києві. Характерними особливостями даних споруд є хрещатий план, пірамідальна,спрямована вгору композиція, гран-частість об'ємів, що ступінчасте зростають доцентру, просторі, сповнені світла інтер'єри, вишукана пластика архітектурнихформ і оздоб.
Мурованемонументальне будівництво зазнавало впливу народної архітектури, яка здавнавідзначалася вмілим використанням дерева, доцільністю конструкцій, розмаїтістютипів і декоративного спорядження. Мистецька довершеність і монументальністьпритаманні таким спорудам стилю бароко, як Андріївська церква у Києві, соборсв. Юра і костьол Домініканців у Львові, собор Почаївської лаври, церква уВеликих Сорочинцях, собор Різдва у Козельці та ін.
Чудовоюпам'яткою архітектури є славетний собор св. Юра у Львові (1745—1770 рр.) —величава споруда масивних динамічних форм й ажурових тендітних прикрас.Розташований на горі, трохи осторонь міського центру, чудовий ансамбль будинківнагадує піраміду, яка звужується вгорі. Будівничим собору був львівськийархітектор Бернард Меретин (Мердерер, р. н. невідомий—1759 р.). В архітектурікатедри гармонійно поєднані модний у той час на Заході рококовий стиль з рисамиукраїнського бароко.
НаКиївщині жив і творив у той час визначний будівничий Степан Ковнір (1695—1786рр.). За його участю споруджені дзвіниці на Дальніх (1761 р.) і Ближніх (1763р.) печерах Києво-Печерської лаври, також церква Антонія і Феодосія, уВасилькові (1759 р.), Троїцька церква (1767 р.) в Китаївській пустині поблизуКиєва.
Кращіриси українського будівельного мистецтва нової доби розвинув вихованець Київськоїакадемії І. Г. Григорович-Барський (1713—1785.рр.). За його проектамиспоруджені надбрамна церква з дзвіницею в Кирилівському монастирі (1760 р.),Покровська (1772 р.) та Миколи Набережного (1775 р.) церкви, бурса Київськоїакадемії (1778 р.) тощо. У цих спорудах простежуються перші паросткиархітектури стилю класицизму.
Значнідосягнення монументальної архітектури пов'язувалися з творчістю народнихмайстрів. На Лівобережжі, Слобожанщині та Запоріжжі поширювалися дерев'яніхрещаті п'ятизрубні, багатоверхі храми, які споруджував майстер Панас Шелудько.Внутрішнє оздоблення храмів виконували народні майстри під керівництвомвідомого російського різьбяра Сисоя Шалматова. Дев'ятиверхий Троїцький собор ус. Новомосковському (1773—1778 рр.), збудований Якимом Погребняком, — найбільшаі найвища тогочасна дерев'яна будівля в Україні.
Потягдо естетичної виразності, мальовничості і декоративності поширився і нацивільне будівництво. Більшість тогочасних житлових і господарських будівельспоруджувалися з дерева. До кращих архітектурних ансамблів, створенихнаприкінці XVIII ст. на Лівобережжі, належалипалаци графа К. Разумовського в Батурині та П. Завадського у Ляличах, а наПравобережжі — паркові ансамблі польських магнатів у Білій Церкві, Тульчині таУмані.
Реалістичнітенденції мистецтва України попередніх часів набули дальшого розвитку вживописі. В кращих творах відбивалися суспільні та естетичні ідеали нової доби,знаходили відгомін події визвольної війни 1648—1654 рр., спрямованої протишляхетської Польщі.
Вмонументальному стінописі, іконописі та портреті провідне місце зайняв образлюдини, що складався під впливом естетичних і етичних уявлень тогочасногосуспільства.
Творчістьнародних майстрів яскраво відбилася в картинах «страшних судів». Визначнимявищем стало звертання до образів козака-бандуриста — захисника Батьківщини, атакож селянина-повстанця, борця проти соціального і національного поневолення.
Особливостінародного монументального живопису яскраво виявилися в оздобленні церкви св.Юра в Дрогобичі, а також в розписах дерев'яних храмів у Сихові, Берегометі,Колодному і Новоселищі в Закарпатті.
Умонументальному стінопису мурованих будівель провідне місце належало митцямКиєва. При поновленні визначних споруд давньоруської доби у Києві майстринамагалися дбайливо зберігати старовинні мозаїчні та фрескові композиції, новірозписи, в тематиці яких відбивалося тогочасне життя. У Софії Київській,наприклад, в одній з композицій змальована облога храму ворогами у виглядірозбійників, озброєних луками, стрілами, гарматами, що було своєрідниммистецьким уособленням боротьби народу проти турецько-татарського поневолення йпольсько-шляхетського панування.
НаприкінціXVII ст. в українському живописінабуває поширення стиль бароко, з'являються нові та переосмислюються традиційнісюжети. Композиційне їх вирішення частково оперте на зразкизахідноєвропейського мистецтва, зокрема на графічні альбоми, присвячені темамСтарого і Нового Завітів.
Одниміз найяскравіших представників бароко в українському живописі на зламі XVII—XVIII ст. був Іван Руткович із Жовкви.його творам притаманні багата і насичена палітра та динамічність композицій(Жовківський іконостас (1697—1699 рр.).
Увагадо образу простої, мудрої і мужньої людини помітна в іконописізахідноукраїнських земель, зокрема у творчості таких митців, як ІлляБродлакович, Яцько з Вишні, Іван Маляр, Стефан Вишенський, Йов Кондзелевич.
Творчістьієромонаха Нова Кондзелевича (1667—1740 рр.), який мав добру професійнупідготовку, пройнята високою одухотвореністю, виваженістю в зображенні окремихперсонажів або сценічних сюжетів. Шедевр Йова Кондзелевича — монументальнийБогородчанський іконостас, виконаний у 1698—1705 рр. для Воздвиженської церквиМанявського скиту (тепер експонується у Львівському національному музеї).
Композиції Богородчанськогоіконостаса захоплюють високою майстерністю виконання та нестандартністютрактування традиційних сюжетів. Персонажі цього іконостаса чарують своєюодухотвореною красою, майстерним відбиттям різних характерів, розкриттям уміміці, жестах і позах цілої гами почувань і переживань людей, що перебувають урізних драматичних ситуаціях (Вознесіння, Успіння).
Уцей період набуває розвитку український портретний живопис, особливо популярнийв середовищі шляхти і козацької старшини. Портрет як жанр світського мистецтвамав національну особливість: при всій своїй життєвості у кінці XVII ст. він зберіг тісний зв'язок зіконописом. Були створені монументальні портрети Б. Хмельницького і визначнихкозацьких старшин. Західноукраїнські митці малювали львівських братчиків упредставницьких позах, із. жезлом або гербами.
Посиленняреалістичних засад, психологічне відтворення образів в культових розписах мализначний вплив на інші галузі образотворчого мистецтва України, зокрема книжковута станкову графіку. На цей час припадає творчість таких талановитиххудожників, як Олександр і Леонтій Тарасевичі, Іван Щирський, ДеонісійСинкевич, Никодим Зубрицький, Захарія Самуйлович, Іван Стрельбицький та інші.Високоякісним поліграфічним і мистецьким виконанням, вишуканим графічнимоформленням позначені книги друкарні Києво-Печерської лаври.
Помітногорозвитку досягла станкова графіка, тематичні твори якої у численних відбиткахпоширювались в Україні, Росії, Польщі та Литві. Зростав мистецький рівеньдрукованої народної картини. Звертаючись до історичних, портретних, батальних,побутових сюжетів, художники-гравери розширювали тематику й відкривали шлях доактивного впливу на інші галузі мистецтва.
Вдругій половині XVII ст. високого розвитку досяглодекоративне і ужиткове мистецтво, зокрема різьблення по дереву, якимоздоблювали одвірки, двері, стовпи, сволоки в громадських будівлях і житлахзаможних людей. Різьбленням геометричного або рослинного орнаменту прикрашалимеблі, ткацькі верстати, вози, ярма тощо.
Визначнимиосередками виготовлення різноманітного посуду були Київ; Чернігів,Переяслав, Миргород, Харків, Кам'янець, Острог, Львів, Коломия, Ужгород табагато інших міст і сіл. Кераміка різних місцевостей України зберігала певнівідмінності щодо форми, стилю, орнаментального та колористичного оздоблення. Цепояснюється розмаїтістю технологічних і мистецьких традицій.
Високиймистецький рівень притаманний виробам ливарного мистецтва. Відомий київськиймайстер Опанас Петрович відлив 100-пудовий дзвін для Видубицького монастиря(1690р.), 150-пудовий дзвін з трофейних турецьких гармат для Полтави, а також800-пудовий дзвін для Софії Київської. Далеко за межами України прославилисьглухівські гарматники Йосип та. Карпо Балашевичі. Їхні вироби і сьогодніприкрашають колекції старовинної зброї Московського Кремля, Державного Ермітажута інших музеїв. У Львові виготовляли коштовно оздоблену вогнепальну і холоднузброю, бойову кінську упряж, сідла, щити, сагайдаки.
Збагатилисятехнічні та образотворчі засоби майстрів-золотарів. До поширених золотарськихвиробів належав коштовний посуд — ложки, таці, чарки, келихи, кухлі, ковші,яким нерідко надавали форму стилізованих звірів та птахів.
Зусіх видів народної художньої творчості чи не найпоширенішими в Україні булиткацтво та вишивка, безпосередньо пов'язані з художнім прикрашанням побутународу, його одягу й житла. Відомості про високорозвинуте виробництво тканин,килимів, вишивок («гаптів»), тканих поясів та інших предметів українськоговбрання можна знайти у багатьох літературних джерелах. Ці види народноїтворчості були поширені на території України як домашнє виробництво, а з кінця XVIII ст. — як ремесло. Найбільшогорозквіту ткацтво та вишивка досягли у XVIII— на початку XIX ст.
Орнаментальнімотиви української народної вишивки мають надзвичайне багатство композиційнихукладів і кольорів. Відповідно до етнографічних особливостей вишивки виявляютьчимало регіональних відмін. Для Полісся, Волині, Бойківщини — це застосуванняодного кольору. Строго геометрична низь поширена на Гуцульщині, Поділлі,Полтавщині. Сильно стилізовані рослинні мотиви властиві для Побужжя, Волині,Буковини. Київська і особливо полтавська вишивки відрізнялись натуралістичним імальовничим трактуванням рослинного орнаменту.
Ускладний період піднесення та падіння української державності, наполегливоїборотьби народу за волю в українській культурі другої половини XVII — кінця XVIII ст. знайшли відображення кращі рисинаціонального характеру, прагнення до свободи та соціальної справедливості,розвитку в людині добрих начал. Гуманістична спрямованість духовної культуриукраїнського народу даного періоду свідчить про прагнення митців до формуваннята поширення загальнолюдських культурних цінностей як ідеалу взаємовідносин міжлюдьми. Це особливо яскраво проявилося у період українськогонаціонально-культурного відродження кінця XVIII — початку XX ст.
бароковий стиль архітектура культурний
Список використаної літератури
1. Бокань В.Культуроголія: Навч. посібник. Київ, 2000.
2. Історіясвітової культури: Навч. посібник/Керівник авт. колективу Л.Т. Левчук – 2-гевидання, перероб. і доп. Київ: Либідь, 1999 – 368 с.
3. Лекції зісторії світової та вітчизняної культури: Навч. посібник/За редакцією А.В.Яртися, С.М. Фендрика, С.О. Черепановой. Львів: Світ, 1994.
4. Ильина Т.В.История искусств. Западноевропейское искусство. Москва: Высшая школа, 1983.
5. Большаясоветская энциклопедия.