РЕФЕРАТ
Тема:Українська культура: становлення та розвиток
Зміст
1.Витоки української культури
2.Культура Київської Русі
3.Українська культура XIV — першої половини XVII ст.
4.Список літератури
1. Витоки української культури
Складні і багатогранні процеси походження народів та їхкультур постійно привертають до себе увагу. За свою багатовікову історіюукраїнський народ створив велику культуру, зробив значний внесок у культурусвітову. Українська культура пройшла складний шлях.
Витоки української культури відносяться до часів первісногосуспільства. Це одна з найдавніших європейських культур. На нинішнійукраїнській землі люди з'явилися близько 300 тисяч років тому. Вся територіясучасної України вже була заселена в пізньому палеоліті (35 — 40 тисяч роківтому). Близько 8 тисяч років тому почався новий, кам'яний, вік — неоліт. Вінтривав на території України до III тисячоліття до н. е… У цей період людствопережило глибокі зміни, ніж за попереднє 2 — 3 млн. років. Люди знайшли новіспособи добування їжі. Тоді відбувся перехід первісних людей від збиральноїформи господарської діяльності до виробляючої, більш продуктивних формгосподарської діяльності — мотичного землеробства і скотарства.
Найбільш ранніми землеробськими племенами на територіїУкраїни вважаються племена трипільської культури (за назвою села Трипілля наКиївщині). Ця культура склалася на Правобережній Україні і розвивалася протягомIV — III тисячоліть до н. е… (1500 — 2000 рр..).
Землю трипільські племена обробляли переважно за допомогоюкам'яних і кістяних мотик. Пізніше стали застосовувати плуг. Вони вирощувалипшеницю, ячмінь, просо. Зерно зберігали у великій глиняному посуді абоспеціальних зернових ямах. Мололи зерно на кам'яних зернотерки. Такожвирощували абрикоси, сливи і аличу, тобто ті культури, які дійшли до нашогочасу. Внаслідок збідніння землі люди змушені були кожні 50 — 100 роківпереселятися на нові місця.
Поряд із землеробством, у племен розвивалося скотарство. Вонирозводили велику рогату худобу, свиней. Значне місце в господарстві належалозбиральництво, мисливство та рибальство.
Трипільці були вмілими ремісниками. Вони перші на територіїУкраїни для виготовлення одягу поряд зі шкурою та хутром тварин, сталивикористовувати тканину, зокрема полотно, яке виготовляли з пряжі. Високої досконалостідосягли трипільські племена у виготовленні глиняного посуду.
Жили трипільці в досить великих населених пунктах. Територіядеяких поселень досягала декількох сотень гектарів, а населення — 10 — 15 тисяччоловік. Це вказує на значні досягнення громадської організації трипільськихплемен. Будинки часто були 2 — — 3 — поверхові. Вони ділилися на декількажитлових приміщень, а також комори. У кожному приміщенні була піч і великіємності для зберігання зерна. Будівельним матеріалом служила глина.
Трипільці шанували власних богів, вели астрономічніспостереження, мали свій календар, оригінальні уявлення про будову Всесвіту.Трипільські племена мали зв'язки з районами Східного Середземномор'я, звідкиодержували вироби з міді.
Феномен зникнення трипільської культури до сих пірзалишається нерозгаданим. Є припущення, що поступово ця культура під ударамикочівників згасла, трансформувалася. Коли вона зникла (в кінці III тисячоліттядо н. Е..), В межах України ще довго не було такого самобутнього і яскравого культурно-історичногоявища.
Походження трипільської культури ще остаточно не з'ясовано.Сучасна наука не встановила Етно-генетичний зв'язку трипільських племен з подальшими племенами натериторії України. Тому називати трипільців безпосередніми родоначальникамиукраїнського народу, стародавніми українцями не має сьогодні достатніх підстав.Український народ вийшов на історичну арену пізніше — в середньовічні часи.Стародавні культури ще не носять національний характер.
Але культура має свої закони розвитку. Вона спадкові. І якщотрипільці не є прямими попередниками українців, то цілий ряд елементів їхкультури став органічною частиною культури українського народу. Це — системагосподарства, декоративний розпис будинків, характер орнаменту розмальованоїкераміки. У цьому плані можна говорити, що українська культура є оригінальнимсинтезом автохтонних попередніх культур і зовнішніх культурних взаємовпливів.
Найдавнішим народом на українському дереві, який збереглаісторія, були кіммерійці. Вони займали територію між Тиром (Дністром) таТанаїсом (Доном), а також Кримський і Таманський півострови. Історичні пам'яткицих племен відносяться до IX — першій половині VII ст. до н. е… Длякіммерійців характерно був кочове скотарство, висока культура бронзи такераміки з кольоровою інкрустацією. Кіммерійські майстри одними з перших натериторії України почали виплавляти залізо.
Подальший розвиток кіммерійського суспільства був обірванонавалою скіфів — ірано мовних кочівників. Перші згадки про них, датованісерединою VII ст. до н. е.., містяться в ассирійських клинопису. У середині VII- другої половини VI ст. до н. е… відбулося перенесення центру скіфів у НижнєПодніпров'я і степовий Крим. В кінці VI в. до н. е… тут сформувалося скіфськедержава. Свого розквіту воно досягло в IV ст. до н. е..
Скіфи залишили після себе досить багато культурних пам'яток.Їх знаходять на півдні України в курганах, де хоронили скіфських царів. Длякультури скіфів характерна кераміка, образотворче мистецтво, яке малозооморфний характер. Його основою було зображення оленя, барана, коня,фантастичного грифона, гірського козла.
Традиції скіфського мистецтва продовжили сармати — кочівникизі Сходу. Вони завоювали і асимілювали більшу частину скіфів і господарювали впричорноморських степах майже 400 років — з II ст. до н. е… до II ст. н. е…Скіфи і сармати і на заході фракійці послужили безпосереднім етнічнимсубстратом для українців.
На узбережжі Чорного та Азовського морів греки в середині VIIст. заснували міста-держави: Ольвію, Херсонес, Пантікапей, Феодосію. Вониіснували тут протягом майже тисячоліття. Їх занепад припадає на рубіж III — IVст. н. е..
Грецькі міста-держави стали прямим джерелом античних традиційв українській культурі. Разом з грецькою колонізацією, на територіюПричорномор'я і Наддніпрянщини прийшов лист. Звідси бере свій початок письмовийперіод української історії. Значну роль у культурному житті грецьких поселенцівграли література, музика, театр, живопис, скульптура. У I ст. до н. е… — IIIст. н. е… грецькі міста-держави підкорялися Риму, тому істотно впливала нарозвиток української культури римська античність.
На рубежі нашої ери як самостійна етнічна спільністьсформувалися слов'яни. З III в. до н. е… до II ст. н. е… Праслов'янська була характерна так звана зарубинецькакультура (від с. Зарубинці на Переяславщині). Носії зарубинецької культури булиосілими землеробами, але займалися і скотарством. Населення володіло поручрозвинених ремесел, знало виплавку заліза, ковальська справа. Посуд виготовлялина гончарному крузі з місцевих глин. У II ст. н. е… зарубинецька культураприпинила своє існування. На зміну їй прийшла черняхівська культура (від с.Черняхіва, нині Кагарлицького району Київської області). Поряд з нею існувала ікиївська культура.
У другій половині I тисячоліття в різних районах Україниіснували Волинцевська (VI — VIII ст.), Роменська (VIII — X ст.) Та іншікультури. Люди були об'єднані в східнослов'янські союзи племен — волинян,деревлян, полян, уличів, тиверців, білих хорватів, сіверян.
Стародавні слов'яни досить добре знали природу свого краю.Але невміння правильно пояснювати явища навколишнього світу призвело до появиязичницької релігії — політеїзму (багатобожжя). Головним богом східних слов'янбув Перун — бог грому і блискавки. Користувалися повагою в той час Стрибог — бог вітру і негоди, Сварог — бог-коваль, Ладо — бог домашнього вогнища. Крімтого, люди вірили в таких богів як Велес, Ярило, Коляда та ін За допомогою цихбогів вони пізнавали світ, осмислювали пори року, зміни в природі, свою взаємозв'язокз нею. Слов'яни думали, що їх родовід походить від богів. Основу язичництвастановило обожнювання сил природи, сонця як джерела життя, землі якгодувальниці всього живого.
Для світогляду древніх слов'ян був характернийантропотеокосмізм, тобто нероздільність сфер людського, божественного іприродного, розуміння світу як ні ким не створеного, світу — як вічно живоговогню, який розмірено згасає і розмірено зігрітися.
Ще до запровадження християнства на Русі розвиваласямонументальна архітектура — будувалися язичницькі рубані з дерева храми.
Язичницька релігія дала світові великі цінності і своєріднукультуру.
Християнство на Русі було прийнято в 988 р. (головні причинийого прийняття — соціально-політичні), але язичницьке світогляд продовжувало щедовго співіснувати з християнством, втілюючись у феномені двовір'я (поєднанняслов'янських вірувань і звичаїв з православними).
Прийняття християнства на Русі мало величезне значення: воновплинуло на всі сторони життя Русі (допомогло встановити політичні, економічні,культурні зв'язки з країнами християнського світу); сприяло становленню міськоїкультури в переважно сільськогосподарської за родом діяльності країні,орієнтувало людину на духовні перетворення, стимулювало його наближення дохристиянських ідеалів; сприяло розвитку різних видів мистецтва.
2. Культура Київської Русі
Перша держава східних слов'ян — Київська Русь, існувало в IX- XIII ст. За різними підрахунками, воно мало від 3 до 12 млн. населення іохоплювало територію близько 800 тис. кв. км (майже половину її — в межахсучасної України). Двигуном нового культурного процесу стала християнізаціяРусі.
Плідна вплив на розвиток культури Київської Русі надали їїзв'язки з Візантією, яка володіла багатим античним спадщиною, що складалиоснову європейської цивілізації. Освоюючи літературне багатство і мистецтвоВізантії, більш розвинену візантійську культуру і через неї досвід і надбанняєвропейської і частково східних цивілізацій, культура Київської Русі виявилаяскраву самобутність.
Значну роль у формуванні національної культури зіграласлов'янська писемність, яка прийшла разом з християнством на Русь від«рівноапостольних» просвітителів Кирила (Костянтина) і Мефодія, запоходженням — греків.
Література Київської Русі. Вся давньоруська література ділитьсяна перекладну та оригінальну. Переклад розглядався як частину власноїнаціональної словесності. Церковним характером літератури обумовлений вибірперекладних творів. Поряд зі Священним Писанням були перекладені твори ранньо — християнських авторів: Іоанна Златоуста, Василя Великого, Григорія Нісського,Кирила Єрусалимського. Перші оригінальні твори, написані східнослов'янськимиавторами, відносяться до початку XII ст. Серед них виділяються: «Повістьвременних літ», «Сказання про Бориса і Гліба», «ЖитієФеодосія Печерського», «Слово про закон і благодать». Жанроварізноманітність давньоруської літератури невелике: літописання, житіє, слово.
Розквіт отримує літописання місцевих феодальних центрів.Дійшли до нас пам'ятники представлені у вигляді літописних зводів. Найбільшвідомі: Київський літописний звід 1198 р., з «цісарської» записом під1174-1177 рр… про вбивство Андрія Боголюбського; Володимирський літописнийзвід 1177 князя Всеволода Велике Гніздо, покликаний затвердити роль міста Володимираяк столиці Північно-Східної Русі; Галицький літопис XIII ст., спочаткустворювалася як суцільне барвисте історичне оповідання і лише пізніше розділенапо роках.
Видатне місце в ряду літературних пам'яток епохи займає«Слово о полку Ігоревім» (1185 р.) — відгук на розгром військсіверського князя Ігоря Святославича половецьким ханом Кончаком в 1185 р. Поемазвернена проти «неодиночества» руських князів перед обличчямзагальної небезпеки.
Серед інших чудових творів епохи виділяється «СловоДанила Заточника» (1197), де у формі афоризмів описуються різні бокипобутового життя Русі XII ст.
З навалою Батия на Русь в російську словесність увійшла новатема — боротьба з іноземними загарбниками і новий жанр — плач про загибельрідної землі. 1236-1246 рр… датується «Слово про погибель Руськоїземлі». Цей уривок недійшовшого до нас вступу до «Сказання про житієОлександра Невського»
Архітектура. З прийняттям християнства на Русі наприкінці Xст. почалося кам'яне будівництво. Перші споруди були зведені візантійськимимайстрами. У 989 р. в Києві було закладено Десятинна церква Успіння Богородиці.На її зміст була відпущена десята частина доходів князівської скарбниці. Цебула грандіозна для сучасників споруда площею 900 кв. м, увінчана 25 «верхами» — главами. Її зруйнували війська Батия у 1240 р.
У першій половині XI ст., В роки правління Ярослава Мудрого(ок.978 — 1055) у Києві були побудовані 13-глави собор Київської Софії,(довжина — 37 м, ширина — 35 м, висота — 29 м), покликаний затвердити рівність Русі з Візантією, і кам'яні Золоті ворота з надбрамною церквою Благовіщення.
Великої досконалості добилися російські майстри в областімозаїки і фрески, запозичивши їх з Візантії. Прекрасними зразками музичногомистецтва є інтер'єри Софії Київської. Особливо відомого зображення БогоматеріОранти (молиться). Кисть вітчизняних майстрів проглядає у фрескового живописуКиєва та Новгорода. Кияни, поряд зі строгими сюжетами зі Священного Писання настінах Софійського Собору, зобразили сім'ю Ярослава Мудрого, танці, побутовісцени.
У середині XI ст. грецькими ченцями Антонієм і ФеодосіємПечерськими був заснований перший християнський монастир у Києві — Києво-Печерська лавра. Поряд з Київським, відомий також Іллінський підземниймонастир у Чернігові. Серед новгородських будівель XII ст. виділяються СобориАнтонієва і Юр'єва монастирів, князівські храми Ніколи на Ярославовом дворище іСпаса на Нередице, невелика вулична церква Петра і Павла на Сінічной горі.
У XII — XIII ст. храми, за рідкісним виключенням, булиодноглавий, невеликих розмірів, багато прикрашеними скульптурними зображеннями.Виробилися і національні форми, композиції культових будівель. Візантійськахрестово-купольна система була переосмислена. Для храмів стали характернимиступінчаста ярусність споруди, «веж» верху за рахунок підйому головивгору на особливому постаменті, членування фасадів будівель плоскиминапівколонами — пілястрами, обнесення храмів одноповерховими галереями, щовикористалися як усипальниць та місць загальних зборів.
Живопис в XII — XIII ст. розвивалася за двома напрямками:ікона і фреска. Іконописні сюжети прийшли на Русь з Візантії: це тип богороднихікон та ікон Спасителя. Серед них виділяються ікони Богоматір Розчулення іБогоматір Путівница.
На Русі існувала багата усна народна творчість — фольклор:пісні, приказки, байки, казки, загадки, заклинання. Улюбленими героями билинбули Ілля Муромець, Добриня Микитич, Альоша Попович, богатирі Святогор і КирилоКожум'яки.
Таким чином, можна сказати, що культура Київської Русідосягла високого рівня розвитку і не поступалася культурі більшості країнЄвропи.
3. Українська культура XIV — першої половини XVII ст.
У XIV ст. велика частина українських земель увійшла до складуВеликого князівства Литовського. Україна об'єднується з Литвою в одну державуяк рівна з рівною. Українські, білоруські та частково російські землі становили9 / 10 загальної площі князівства.
Населення українських земель не перешкоджало литовськимкнязям, які дотримувалися на захоплених землях правила: «Ми старовину неруйнуємо і нововведень не вводимо». Місцеві російські феодали збереглисвої володіння, а руські землі — автономію. Русичі займали в державі рівнестановище з литовцями; основою литовського судочинства стала «Руськаправда». Російську (українську) мову отримав статус офіційного, якимвелася офіційна документація, складання грамот і законів, навчання у школах,відправлялася служба в церкві.
Культурні традиції Київської Русі дали поштовх становленнюосвітніх і культурних процесів у Литовському князівстві.
Книгодрукування. Засновником книгодрукування в Росії таУкраїні став Іван Федоров (1519 — 1583). Свою діяльність розпочав у Москвіразом з Петром Мстиславцем в 1563 р. У 1566 р. вони переїхали в Україну. Своюдіяльність вони почали в Заблудові, в маєтку гетьмана князівства Литовського Г.Ходкевича. Тут надруковано «учительне Євангеліє». Після від'їзду П.Мстиславця до Вільно І. Федоров уже один випустив «Псалтир» з«Часослова». З Заблудова він переїжджає до Львова і в 1573 р.відкриває першу в Україні друкарню, де в 1574 р. виходить «Апостол».
У цьому ж році виходить «Азбука» — перша українськаграматика. Ще одна друкарня І. Федорова почала діяти в Острозі (1578 р.), де булавипущена «Острозька Біблія». Це один із значних пам'ятників культурислов'янського народу.
Архітектура. Постійна загроза нападу ворогів і боротьба протирізних завойовників зумовили своєрідний архітектурний тип — будинок-фортецю,який згодом переріс у фортецю-замок. Для оборонних цілей використовувалисятакож господарські будівлі та церкви. Оборонні споруди зводилися з місцевих тапривізних матеріалів, в основному з дерева та каменю. Фортеці будували місцевімайстри, які враховували рельєф місцевості. Яскравим прикладом феодальногозамку можна назвати Хотинська фортеця: 30/40-метровие вежі, які мали товщинустін — 5 — 6 метрів. Фасад замку декоровано орнаментом з червоної цегли, щонагадує народну вишивку.
Після звільнення від татаро-монгольської залежностіпочинається активне спорудження церков і монастирів. Так, у Львовіперебудовується вірменська церква і зводиться собор святого Юра, у Луцьку — собор Івана Богослова.
Територія України охоплює різні природні регіони, кожний зяких має певні особливості. Це зумовило пошуки майстрами архітектурнихстильових ознак, характерних для певної місцевості. Визначаються два великихнапрями: один продовжує традиції кам'яного будівництва XII — XIII ст., Іншеспирається на досвід розвитку народної дерев'яної архітектури. Але в обохпростежуються стильові особливості оборонних споруд — вузькі вікна-бійниці,оборонні вежі. Яскраві приклади — українська церква в Зимно, Троїцька церква вМежиричі, близько Острога, церква-фортеця у Сутківцах.
Для архітектурних споруд цього періоду характерно істотнийвплив Молдавії і країн Балканського півострова, особливо в прикарпатськихрайонах.
В архітектурі середини XVI ст. відбуваються суттєві зміни.Зникають оборонні риси, споруди перетворюються на звичайні житлові замки. Цехарактерно не лише для зовнішніх форм. Змінюється комплекс у цілому: замки уБережанах, Острозі, Кам'янці-Подільському та ін Збагачення феодалів дає їмможливість споруджувати замки з просторими дворами для лицарських турнірів,розкішними залами для прийому гостей і організації балів.
З прийняттям Магдебурзького права в Україні почалася забудоваміст за європейським зразкам.
Посилюється інтерес до старовини. Поновлюються старі храми.Так, П. Могила відбудовує храм Спаса на Берестові. Спроба наблизити образисвятих до своїх співвітчизників стає нормальним явищем. Ця епоха в українськомумистецтві ввібрала гуманістичні ідеї. Людина стає провідною темою мистецтва, ареалізм — головною якістю.
Іконопис. У XIV — XV ст. в Європі формуються гуманістичнітенденції, які суттєво змінюють світогляд людей. Україна активно реагує на цізміни, запозичує набутий сусідами досвід. Формується українська, своєріднашкола іконопису. Для неї характерні стрункі, пропорційно складені фігури усміливих і вільних позах, з яскраво вираженим українським етнічним типом.Сюжети наближаються до народних розписів в будинках. Розширюється тематикасюжетів: з'являються теми страшного суду, сатиричні трактування. Під впливомнародної творчості в іконопису менш помітний аскетизм, образи святих стають теплими,людяними. Палітра світлішає. Популярними стають святий Георгій, МиколаЧудотворець, Параскева П'ятниця та Богоматір з дитиною.
Таким чином, у живопису намітилися і закріпилися реалістичнітенденції, які незабаром переросли у світське мистецтво.
Братства. Історія створення братств сягає у глибину століть.Ще в Іпатіївському літописі 1134 — 1159 рр… є згадка про «братчини»,але до XV ст. вони не отримали широкого розповсюдження. Діяльність братствактивізувалась у XV ст. Це було обумовлено пожвавленням релігійного життя,реформаторським рухом у Європі. Братства спочатку були суто світськими, аленезабаром придбали яскраво виражений релігійний характер. Їх головна мета — захист батьківській віри. Найстарші з братств — Львівсько-Успенське (1439) іВіленської-Кушнірська (1458).
Велике значення братства надавали вихованню, формуваннюморальних принципів. Вони мали свою виборну систему.
Благодійність була нормою життя братчиків, які різнимиспособами допомагали старим, бідним, хворим, вдовам, сиротам, ув'язненим.
Вже з перших своїх кроків братства зрозуміли, що освіта — найкраща зброя для захисту своєї віри, подальшої діяльності та утвердження всуспільстві. Тому при всіх братствах відкривалися й активно працювали школи,вихованці яких несли ідеї братства в маси.
При братствах працювали друкарні, зокрема Львівська,Віленська, Київська, Могилевська та ін Вони залишили помітний слід в культурісвого народу: випускали різноманітну літературу, а головне — підручники.
Братства долучали до самоосвіти своїх членів. Вони приймалидо своїх лав усіх, хто бажав і міг щось зробити для розвитку освіти і культурисвого народу. По суті, рух братств виконувало ту ж роль, яку на заходівиконувала реформація (тобто церковна влада опинялася під контролем міськоїгромадськості). Братства проіснували до революції 1917 р.
Полемічна література. У XVI в. велика частина українськихземель (Галичина, Холмщина, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина) потрапилипід владу Речі Посполитої. В Україні з'явилися польські магнати, яким король роздарувавземлі, національна культура і православна церква зазнали жорстоких утисків.Підтримуючи ідею об'єднання католицької і православної церкви під владою ПапиРимського, Польща протягом усього XVI ст. систематично пропагувала унію,використовуючи проповідь, літературу та школу. Велася полеміка міжприхильниками унії та її опозицією, в результаті якої виник унікальний жанр — полемічна література. У ній значну увагу було приділено питанням розвиткуосвіти, друкарства. Об'єктом гострої критики православних полемістів — Г.Вишенського, К. Острозького, П. Могили, Х. Філарета, була унія і її апологети.Вони захищали повноваження православної церкви. У католиків пропаганду уніївзяв у свої руки орден єзуїтів, висунувши талановитих проповідників, таких якВ. Гербест і П. Скарга. Вони доводили верховенство католицизму передправослав'ям, проголосили порятунок православних через унію.
Києво-Печерська лавра активно включилася в боротьбу протиуніатства. Був виданий цикл антиуніатських книг: «Книга про віру»,«Києво-Печерський патерик,» Постанова запорожцям «та інХарактерна особливість видань цього періоду — звернення до читача, де впопулярній формі впроваджувались ідеї державності та переваги православ'я.
Полемічна література дала поштовх розвитку української культури,протягом багатьох десятиліть надихала українських патріотів на боротьбу за своювіру і свободу. Справила великий вплив на розвиток літератури та філософськоїдумки.
Реформаційний рух. Друга половина XVI — початок XVII ст. — Час відродження національної самосвідомості українського народу і патріотичноїспрямованості всіх культурних починань. Ці процеси були тісно пов'язані зполітичними та культурними рухами в Європі, які отримали назву Відродження.
Ренесанс затвердив гуманізм, основними постулатами якого буливстановлення справедливості суспільного ладу і повагу людини як особистості.Гуманістичні ідеї в Україну несла українська інтелігенція, яка вчилася взахідноєвропейських університетах і поверталася на батьківщину. Це С.Оріховський, П. Русин, Ю. Дрогобич, С. Кленович та ін
Але гуманізм в Україні був позбавлений соціальноїспрямованості, економічної підтримки, як в Італії, тому не міг відігративирішальної ролі в культурному житті. Але однією з загальних завдань булаборотьба за визволення від іноземного ярма, проти примусового покатоличення іополячення. Цьому завданню в Україні більшою мірою відповідали ідеї Реформації.Боротьба з національними і релігійними утисками — провідна тема багатьохнародних дум і пісень.
На українському ґрунті Реформація мала певні особливості,головними з яких були: відродження української культури, боротьба за світськийхарактер суспільного життя, звільнення науки з-під влади церкви і т. п.
Освіта. У XVII ст. основним культурним центром стає Київ.
У 1631 р. створена школа при Києво-Печерській лаврі. Їїзасновник Петро Симеонович Могила — видатний культурний діяч України. Авторряду книг „Євангеліє вчительське“, „Требник“, співавторкатехізису „Православне сповідання віри“.
У 1632 р. відбулося злиття Лаврської і Київської братськоїшкіл і створено Києво -Могилянський колегіум (з 1701 р. — Києво-Могилянськаакадемія).
На землях Лівобережної України середню освіту даваликолегіуми у Чернігові, Харкові, Луцьку, Вінниці та ін Їх навчальні програмипередбачали вивчення рідної та іноземних мов. Обов'язковими були: історія,географія, малювання. Випускники колегій могли продовжувати навчання вКиєво-Могилянській академії, яка була першим вищим навчальним закладом усхідних слов'ян.
4. Список літератури
1. Берестовська Д. С. Культурологія: Навч. посібник. — Сімферополь, 2003.
2. Кононенко Б.І. Основи культурології: Курс лекцій. — М., 2002.
3. Культурологія: Навч. посібник / За ред. А. А.Радугіна. — М., 1998.
4. Петрова М.М. Теорія культури: Конспект лекцій. — С.-П., 2000.
5. Самохвалова В.І. Культурологія: Короткий курслекцій. — М., 2002.
6. Скворцова Є.М. Теорія та історія культури:Підручник. -М., 1999.