Зміст
Вступ
Розділ І. Розвиток писанкарства на Україні в історичному ракурсі
1.1 Походженнятрадиції писанкарства
1.2 Писемні таархеологічні джерела розвиткуписанкарства
Розділ ІІ. Регіональні особливості Українськоїписанки
2.1 Розмаїттяорнаментики та кольорів у виготовленні писанок в різних регіонахУкраїни
2.2 ПисанкиЧернігівщини
Розділ ІІІ. Технічні та художні особливостіукраїнських писанок
3.1 Технікавиготовлення писанок
3.2 Семантиканародних символів, що використовуються у писанкарстві
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Далеко замежами України славиться її самобутнє декоративне мистецтво зйого чи не найбагатшим і у світі народним розписом. Українське народнемистецтво виникло в сиву давнину серед чарівної природи, краса якої наповнюваладушу працьовитого народу мрією про щастя, дарувала творчу наснагу.
Українськийдекоративний розпис поряд з іншими видами народного мистецтва — це нашагордість, безцінне духовне надбання народу.
Педагогічнанаука визнає велике виховне значення народного мистецтва, яке зацікавлює дітей,сприяє розвитку естетичних захоплень і суджень. Вивчення творів народногодекоративного мистецтва пробуджує у дітей перші яскраві образні уявлення проБатьківщину й мистецтво, сприяє вихованню патріотичних почуттів, заохочує досвіту прекрасного, творчості. Народне декоративне мистецтво сприяє формуваннюобразного мислення, ініціативи та самостійності, образотворчих здібностей.
Красаписанок — шедеврів народного мистецтва чарує людей вже, мабуть, не однетисячоліття. Не випадково Т.Г. Шевченко порівнював мальовниче українське село зписанкою:
"Село на нашій Україні -
Неначеписанка село,
Зеленимгаєм поросло."
Писанкарство- надзвичайно цікава і, можливо, одна з найменш вивчених галузей українськогонародного мистецтва. Недостатньо вивчені і писанки Чернігівщини,
Традиціявиготовлення писанок — розписаних пташиних яєць сягає далеко в глибину століть.Культ пташиного яйця як символу життя, як уособлення його зародження іпродовження виник на ранніх стадіях розвитку людського суспільства. Звичайрозписувати яйця поширився задовго до розповсюдження християнства і відомий убагатьох народів світу. В народних звичаях і обрядах, особливо весняного циклу,яскраві декоративні писанки відігравали вельми важливу роль. В цьому полягаєактуальність даної проблематики.
Метоюданого дослідження є намагання розкрити особливості українського писанкарства,розглянувши їх в історичному, технологічному та регіональному ракурсі.
Об’єктомданого дослідження є українська писанка та символіка її орнаменту.
Предметом– особливості виготовлення писанок на Україні.
Допроблеми походження феномену писанкарства та особливостей виготовлення писанокзверталися багато дослідників, зокрема Н. Сумцов, Воропай О., Бутник С.,Біняшескький Е., Вовчок М., Маркович О., Семенов А., Скорик М.
Врахуваннявсього існуючого літературного доробку з даної проблематики дозволить якомогаширше розкрити тему даного дослідження.
РозділІ. Розвиток писанкарства на Україні в історичному ракурсі 1.1 Походження традиції писанкарства
Яйцеіснувало у повір'ях і побуті багатьох народів як символ сонця, яке займалоперше місце в дохристиянських культах. Шанування яйця було зумовлене уявленнямипро весняне відродження творчих сил природи. У стародавніх народів булипоширені оповіді про яйце як джерело життя і всесвіту. Металеві зображення яєцьзберігали в храмах, яйця закопували на місці побудови міст. Існує, наприклад,переказ про те, що місто Неаполь в Італії зведено на яйці.
Пташинеяйце, розписане мініатюрним орнаментом, називають писанкою. Назва "їїпоходить від.слова «писати», тобто прикрашати орнаментом.Оздоблюються писанки геометричним, рослинним, зооморфним (риби, птахи, звірі,людина), пейзажним орнаментами, християнськими символами. Писанка — одна зістародавніх форм українського народного розпису, у якому наші пращури втілювалисвої прагнення, віру.
Зрештою,писанка — це символ весни, сонця, повернення природи до життя.
Писанкихарактерні майже для всіх європейських народів, як і для давніх народів Африкита Азії (під час розкопок знайдено розписані страусині та гусячі яйця, в томучислі й глиняні, а також золоте яйце страуса, датоване 3300 р. до н. е., щосвідчить про початок писанкарства ще в далекому доісторичному періоді [9, C. 56].
Багатонародів світу шанували яйце і мали власну атрибутику його возвеличення, убагатьох стародавніх народів збереглися перекази, в яких яйце виступає джереломжиття, світла, тепла, навіть зародком усього Всесвіту.
Вантичній Греції і Римі вважали, що Всесвіт виник з яйця казкового птахаФенікса, який поклав його у святилище Геліоса (сонця). Яйце для римлян маломагічну силу, тому вони використовували фарбовані яйця в різноманітних обрядахі забавах.
Звідкиж пішла традиція оздоблювати яйце в Україні?
Досліджуючиматеріали археологічних експедицій з вивчення трипільської культури (V—II тис. до н. е.), вченіпобачили на кераміці орнаментальні малюнки, які дуже нагадують орнамент насучасних українських писанках. Так, зображена на малюнку богиня Лада дуженагадує образ Берегині, їх поєднують благальне піднесені догори руки та іншіхарактерні елементи.
Білясела Лука Врублівецька було знайдено декілька керамічних яєць з так званимиторохкальцями — маленькими камінчиками, що вільно торохтіли всередині яйця, їхвикористовували як засоби, що відлякують злих духів. Завдяки цій важливійзнахідці вчені змогли визначити, коли почав розвиватися рослинний ігеометричний орнамент.
УІ тисячолітті н. е., коли відбувався перехід від первіснообщинного ладу дофеодалізму, мистецтво східних слов'ян було важливою потребою побуту, щовиявилося в орнаментах, які мали певний зміст у системі язичницьких вірувань.Декоративні візерунки, створені людиною, мали призначення — оберігати її від лиха,допомагати в житті та праці. Найбільш поширеними й улюбленими орнаментами давніхслов'ян були: розетка — символ Сонця, хвиляста лінія — вода, жінка зруками-гілками, яка знаменувала велику богиню землі, праматір Берегиню [15, C. 5].
Натериторії України писанкарство набуло найбільшого поширення за часів КиївськоїРусі, в X—XIII ст.
Запроваджуючихристиянство на Русі, церква вдало використала язичницькі вірування і народнізвичаї, в тому числі й святкування Великодня навесні як пробудження всьогоживого на землі, що збіглося з християнськими пасхальними святами на честьвоскресіння Ісуса Христа.
Черезкрихкість матеріалу давні розписані пташині яйця не збереглися. Від XI -XIII століть до наших днів дійшликерамічні писанки, на які нерідко натрапляють археологи під час розкопок. Ціписанки робились звичайно порожніми всередині. В порожнину майже завждивставлялась керамічна кулька. Вони мали досить значне поширення у КиївськійРусі і зустрічаються як під час розкопок поселень, так і в похованнях.
Оздоблювалиськерамічні писанки узором у вигляді скобок, який наносився за допомогоютрубчастого інструменту — глиняної ллячки технікою пастилажу. Одна з такихллячок була знайдена під час розкопок у Києві. Сплетіння жовтих і зелених смугзображають «сосонку» — вічнозелену рослину, що стелеться по вологійземлі. Ще не застиглий розпис із горизонтальних смуг, нанесений на поливу тла,прокреслювався гострим кінцем то вгору, то вниз. Вертикальні жолобки йшли відполюса до полюса яйця. Тому горизонтальні лінії перетворювались на фігурніскобки, а жолобки вирівнювались під час нагрівання у печі. Розпис у виглядіфігурних скобок виконувався непрозорими поливами на вже готовому полив'яномутлі. Дослідники відзначають, що в епоху середньовіччя такий технічний прийомніде, крім Стародавньої Русі, не застосовувався. Цей прийом відомий ще з часівСтародавнього Єгипту, де він знайшов застосування у виробництві скла. Такихкерамічних писанок знайдено в різних місцях території Київської Русі більше 70.
Ізархеологічних розкопок попередніх років відомі писанки із кераміки з селаУлазовичі на Чернігівщині (нині Брянська область Росії), які входять до групивиробів з південних областей Русі. Загальне тло їх коричневе, зелене, рідшежовте, а розпис виконано жовтим чи зеленим [27, C.145]
Звичайнекуряче яйце недовговічне, тому в Київській Русі майстри майоліки у великійкількості виготовляли керамічні розписані яйця, і це дало змогу багатьомпоколінням милуватися ними. Найулюбленішим мотивом був мотив сосонки —яскраво-зеленої травички, що найперша прокидається після зими і плететься,сповіщаючи про прихід весни. Улюбленими кольорами майстрів були жовтий тасвітло-зелений на темному, здебільшого коричневому або чорному, тлі. Рідшетраплялися комбінації білого, червоного і чорного кольорів. Такі писанки можнапобачити у Державному музеї історії України. Татаро-монгольська навала на Русьприпиняє діяльність ремісничого цеху, який репродукував українські писанки зглини, що експортувалися в інші країни. У цей період поступово розвиваєтьсяписанкарство, починається розподіл традицій мистецтва за регіонами. За період зXIII до другої половини XIX століття у писанкарстві майже невиникає нових елементів. Найдавніші писанки, виготовлені з курячих яєць,зберігаються в музеях і датовані другою половиною XIX — початком XX ст. Вони мають характерні ознакикожного регіону їх виготовлення.
ВУкраїні писанки відзначаються поліфункціональністю, виконуючи обрядову, ігрову,декоративну та інші функції. Обрядова функція писанки пов'язана зі святкуваннямперших днів Пасхи. Зі свячених писанок починався великодній обід, їх дарувалина знак поваги, любові, з побажанням добра. Писанки були своєрідним оберегом ухаті, тому їх намагалися зберегти до наступної весни.
Писанкислужили об'єктом забави для дітей та молоді. З ними проводили ігри«навбитки» (з двох гравців виграє той, у кого яйце після вдарянняодне об одне залишається цілим), «навкатки» (необхідно з відстанівлучити в писанку іншого, котячи своєю по землі) та ін.
ВУкраїні з писанками чинили магічні дії. Дбаючи про майбутній урожай, навесняного Юрія писанки котили по зеленій пшениці і закопували їх у землю. Увеликодній ранок молоді вмивалися водою, в яку перед тим клали крашанки ісрібні монети, що мали надавати їм сили й краси. Писанки були оберегом житлавід грому й вогню, а людей і тварин охороняли від лихого ока.
Прикрашенівідповідними узорами, писанки водночас були яскравою оздобою кошика з харчами,який несли до церкви святити, а потім їх виставляли на видному місці на столі.З випорожнілих писанок виготовляли так звані голуби, додаючи з кольоровогопаперу хвіст, крила, а голову робили з тіста. Цими голубами та писанками,нанизаними на шнурочки, прикрашали житло, насамперед поблизу ікон.
У20—30-х роках XX ст., у часи войовничо-атеїстичноїпропаганди, писанки були зараховані до шкідливих культових атрибутів, а ті, хтоїх виготовляв, заслуговували зневаги, висміювання, а пізніше — покарання.
Виготовленняписанок припинилося у центральних та східних, а потім і західних областях, завинятком віддалених карпатських сіл.
У60-х роках XX ст. у зв'язку з посиленням інтересудо народного мистецтва відновилося й писанкарство. Навесні, перед великоднімисвятами, у Вижниці, Косові та Коломиї народні майстри продавали писанки наярмарках, сприяючи цим стихійному виникненню писанкарського промислу. Протеписанкарство не сягало далі Прикарпаття і відроджувалося дуже повільно,оскільки було майже повністю забуте і втрачене [5, C. 78].
У70-х роках писанки як твори народного мистецтва вже експонувалися на виставках.З'явилися приватні колекції писанок. Відновилося виготовлення писанок іздерева, відоме у XVIII—XIX ст.
У80-х роках до писанкарства звертаються професійні художники, народні майстристаршого покоління.
Умістах виникають музеї писанок (м. Коломия). Великі експозиції писанок маєЛьвівський музей етнографії та художніх промислів України — понад 11 000 штук з20 областей України. Українські писанки можна побачити за межами України: вЛондонському королівському музеї, у Санкт-Петербурзі в колишньому музеї етнографіїнародів СРСР, в музеях Праги і Кракова.
Писанкиз глини виготовлялись у великих центрах, де робили цеглу і керамічні полив'яніплитки для оздоблення споруд. Заслуговує на увагу думка академіка Б.О.-Рибаковапро те, що виготовлення керамічних писанок було побічною галуззю виробництваплиток для облицювання будівель.
Новізнахідки зроблені в останні роки. Дві керамічні писанки знайдені під часархеологічних розкопок влітку 1983 року біля села Липове Талалаївського районуЧернігівської області, які проводила експедиція Інституту археологіїНаціональної Академії наук України під керівництвом О.П.Моці за участюспівробітників Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського. Вонизнаходились у різних місцях поховання часів Київської Русі.
Щеодна писанка віднайдена науковим співробітником відділу археологіїЧернігівського історичного музею ім. В.В.Тарновського О.В.Шекуном під часобстеження давньоруського поселення біля села Сибереж Ріпкинського району наЧернігівщині. Влітку 1987 року працівниками того ж таки відділу археології підкерівництвом А.Л.Казакова на території стародавнього Передгороддя (білясередньої школи № 1 по проспекту Миру в Чернігові) також знайдена керамічнаписанка з глиняною кулькою всередині. Оздоблена вона полив'яними фігурнимискобками між лініями, що з'єднують полюси яйця. В цьому випадку попередньозроблені в глині заглиблення заповнили поливою. Оболонка яйця досить товста (7-8 мм). Подібні зразки були знайдені і в інших місцях.
Цізнахідки свідчать про високий рівень розвитку керамічного виробництва наЧернігівщині за часів Київської Русі. І це зовсім не випадково. Адже тоді вЧернігові велось інтенсивне муроване будівництво. Були зведені такі видатніпам'ятки давньоруської архітектури як Спаський, Борисоглібський та Успенськийсобори, П'ятницька та Іллінська церкви. Це ж саме можна сказати про інші містаЧернігівської землі. Підлога споруд часто викладалась керамічними плитками,вкритими жовтою та зеленою поливами, тобто якраз такими, які використовувалисьдля оздоблення писанок[28, C. 30].
Аленайбільшого поширення набули розписані пташині яйця. Для приготування такихписанок використовувались яйця качок, гусей та, за давнім звичаєм, дикихголубів. Здебільшого ж брались курячі яйця, бо кури — найдавніші і найбільшпоширені домашні птахи. Розписані яйця крім того, що знаходили застосування підчас дій весняних обрядів, прикрашали інтер'єр народного житла. Вони клались умиснику серед посуду або підвишувались до сволоку під стелею. Найраніші зафіксованіі збережені розписані курячі яйця з Чернігівщини відносяться до XIX ст. Це стало можливим завдяки тому,що тоді пожвавився інтерес до народного мистецтва, почалось систематичне йоговивчення і збирання колекцій українських писанок. З'явились перші серйознідослідження цього виду народного мистецтва, хоча писемні згадки про побутуванняписанок та звичаї, пов'язані з ними започаткувались ще в XVII ст..
Щорічноорганізовуються зарубіжні виставки писанок, у яких беруть участь майстри як зУкраїни, так і з української діаспори.
Писанкарствовиникло як своєрідне відображення уявлення людини про Всесвіт. Ще з часівязичництва для одних орнаментальна писанка символізувала світ, що пішов відяйця, була схемою його побудови, іншим вона нагадувала сонце, служила йогосимволом (згадаймо, наші предки — язичники — то сонцепоклонники, які заголовного бога мали Сонце). З прийняттям християнства почалося витравлюванняколишньої релігії, внаслідок чого загинуло багато стародавніх пам'яток —храмів, скульптур, рукописів, власне, загинула ціла культура. Але християнствоне змогло здолати багатьох атрибутів і ритуалів язичництва: згадаймо язичницькесвято Івана Купала, писанки, що стали атрибутом християнства, символомВеликодня [13, C. 142].
Дослідженнявізерунків писанок XVI—XVII ст. свідчать про те, що кожний з них— це не просто орнамент-фантазія окремих людей. Візерунки мали алегоричнийзміст і відповідали іграм-молитвам на святі весни — гаївкам, веснянкам — таіншим звичаям і ритуалам.
Нашіпращури вірили, що писанка має магічну силу, наділяли її особливою святістю,яка приносить добро, щастя, здоров'я, захищає людину від усього лихого, івідповідно розмальовували ту чи іншу писанку.
Яйцептаха — це зародок життя, символ Бога — Сонця.
Фарби«писанки» символічні. Червоне яйце — — любов, радість, життя; жовте —місяць, зорі; блакитне — небо, повітря, здоров'я; зелене — весна, воскресінняприроди; бронзове — земля; чорне з білим — пошанування духів — душ померлих.Писанки тісно пов'язані з багатьма юнацькими іграми — «Закликаннявесни», «Молодята», «Воротарі», «Сорок клинців»тощо.
Найдавнішуукраїнську писанку знайдено археологами на Київщині, вона датується до X—XI ст.
Своїмпоходженням писанка пов'язана зі стародавніми народними обрядами, щеязичницькими, присвяченими весняному пробудженню природи, зародженню життя,початку сільськогосподарських робіт. Поширений здавна в Україні звичайрозписувати пташине яйце пов'язаний із дохристиянським народним обрядомзустрічі весни. Було це свято радості, перемоги життя над смертю — весни надзимою.
Заелементами розпису писанки починаючи з архаїчних елементів, що символізуютьзображення сонця — джерела всього сущого на землі, а також квітки, зірки, води,дерева, серця, риби, бджоли тощо, можна простежити дуже довгий, складний і цікавийшлях розвитку українського народного розпису [7, C.279].
Ународі кажуть, що писанка — це енциклопедія українського народного орнаменту.Значення яйця як життєдайної сили було надзвичайно великим у наших далекихпредків. Писанка в минулому, згідно з повір'ями, лікувала людей, охоронялажитло від блискавки й пожежі, сприяла родючості фруктових дерев, маларізноманітне культове призначення. Такою писанка увійшла і в усну народнутворчість -пісні, казки, прислів'я. Невипадково писанка стала традиційним елементомдівочих та юнацьких ігор і цілої низки звичаїв, пов'язаних із веснянимисвятами.
Пізніше писанказі своїм животворним змістом продовжує побутувати і в християнстві, в періодсвяткування Пасхи, передусім у взаєминах між дівчиною і хлопцем. І досі задавньою традицією на Великодні свята дівчина дарує хлопцеві писанку. Найкращаписанка дарується найближчому до серця хлопцеві. Завдяки неофіційномухудожньому змаганню за найкращу писанку мистецтво її досягло неабиякогохудожнього рівня, перетворилось у прекрасне народне мистецтво декоративногорозпису.1.2 Писемні таархеологічні джерела розвитку писанкарства
Веснянийцикл обрядів у землеробських народів починався з наближенням весни, колинадходив час готуватися до польових робіт. У селі Ковпита Чернігівського районуЧернігівської області зафіксований звичай, коли хлопці підносили під клунюбагато соломи і вся молодь та діти кидались нею і співали веснянки. Ось такекидання соломи — пережиток заклинання на урожай, що дійшло до XIX ст. Зустріч весни складала собою,мабуть цілісний обряд, який починався безпосередньо за проводами зими.5
Іззапровадженням християнства яйця потрапили до пасхального обряду і були, якбагато чого іншого, осмислені церквою по-новому. Крашанки і писанки стали свогороду знаком, символом весняних свят. Починаючи з Пасхи, яйця проходять черезусю весняну обрядовість.
Пасхаабо Великдень — головне християнське свято, що відзначається яквоскресіння із мертвих Ісуса Христа, який своїми стражданнями і смертю принісжертву за гріхи людства. Вся підготовка до свята і воно саме є відображеннямцих подій. Головний зміст свята Пасхи полягає в проповіді всезагальноїгріховності людей і спокутної мученицької смерті Ісуса Христа. Першийвселенський собор християнської церкви в 325 році установив, що це святоповинно відзначатися у першу неділю після веснянного рівнодення і повногомісяця. Кожного року воно припадає на різні числа у проміжку часу між 22березня і 25 квітня за старим стилем.
УКиївській Русі Пасха злилася з давньослов'янськимбагатоденним святом вшанування померлих предків. Люди приносили жертви богам,які уособлювали природу. Очищувальні магічні обряди за уявленнями наших предківповинні були захищати людей, природу та худобу від нечистої сили, сприяти гарномуврожаю, розмноженню тварин, сімейному добробуту людей.
Святкуванняпов'язані з Великоднем, починаються ще взимку з початку великого посту, якийпродовжувався до Пасхи сім тижнів. На протязі всьогоцього періоду і розписують писанки. Кожна неділя навесні — святкова. За тижденьдо Великодня наступає Вербна неділя. Цього дня освячують вербові гілки. Бувпоширений звичай «бити» один одного свяченою вербою. При цьомуприказували: «Не я б'ю, верба б'є. Через тиждень Великдень. Недалечке краснеяєчко» [17, C. 171].
ЗаВербною неділею починається білий або чистий тиждень, який завершуєтьсяВеликоднем. Його ще називають Великим або Страсним. Найбільш важливі дні нацьому тижні починаються з четверга. До цього дня хата та господарство повинністати чистими, впорядкованими і готовими до свята. Тому його називають ще йчистим четвергом. Він має і іншу назву — страсний, бо в церковній службі тогодня мова йде про страсті ( муки ) Ісуса Христа.
Тоговечора люди намагаються донести додому з церкви «страсну» запаленусвічку. Для цього робили ліхтарики з кольорового паперу чи скла. Вогоньочищення бажаний у кожній оселі. Полум'ям цієї свічки викопчують хрествсередині хати — на сволоку під стелею. Вважається, що він відвертає всілякунечисть від обійстя.
НаЛівобережній Україні чистий четвер має назву «Навський Великдень». Занародними повір'ями мерці з «того світу» повертаються тричі на рік — вперше у чистий четвер, вдруге — коли квітують жита і втретє — на Спаса. УНавський Великдень мерці нічого не бояться, а як тільки зустрінуть живу людину,то можуть її й задушити. Щоб цього не трапилось, треба обливатися водою, бобуло відомо, що мерці дуже бояться мокрого.
Учистий четвер кололи кабана, бо на святковому столі повинні бути м'ясо йковбаса. Вважається, що у чистий четвер і сало буде чистим. Крім кабана частокололи ще й порося або підсвинка. За давнім звичаєм разом з паскою та яйцямисвятили й смажене порося з хріном у зубах. Започаткувався цей звичай ще в тічаси, коли в жертву богам приносили тварин. Відголоски цих діянь і збереглися впасхальних обрядах У страсну п'ятницю — день смерті Ісуса Христа не можна ні шити, ні прясти, ні дроварубати. Робили тільки дві роботи — пекли паски та садили капусту, бо це невважалося гріхом. Але їсти вже готові паски в цей день не годилося, навітьпокуштувати їх господиня не могла.
Паскипечуть звичайно у вигляді круглого хліба. Зверху його прикрашають ліпнимизображеннями хреста, жайворонка, квітів, написами, які видають мистецький хистхазяйки. Готові вже паски зберігають до свята у коморі. А одна на протязівсього святкування стоїть на столі разом з пророщеною зеленню.
Увеликодню суботу готують крашанки і закінчують розписувати писанки. Занародними уявленнями крашанки, що готуються в суботу, не псуються на протязівсього свята. Вони фарбуються здебільшого в червоний колір — колір вогню,життя, крові Спасителя. Але інколи їх роблятьжовтими, синіми, зеленими і золотавими. Іноді фарбували в чорний колір. Це булов тому випадку, коли в хаті до Пасхи хтосьіз родини помер.
Усуботу закінчують готувати і писанки. Ось як про це писавГ.Ф.Квітка-Основ'яненко: «Де ж наші зовиці?.. Забралися собі у противнухату та писанки оправляють, що цілий піст писали. Та й мудрі ж і писанки!Зелені гвоздички з блакитним листям; а кохвейна рожа на усе яйце і неуписалася, так вже і листячко дрібнесеньке вже на самому кінці ледве притулили;були з жовтими хвіалками, були і безконечні. А що найкраща була, так там вжестарша, Оришка, що умудрилася, так-так! Тільки поцмокаєш, дивлячись! Написала вишневихпташечок, що цілуються кругом усього яйця та й підписала слова, таки настоящіслова, що пан Симейон, дяк таки, їх сконпоновав і списав на бумажці:»Христос воскресе вельце!
Поцілуймося,моє серце,"так Оришка зтієї бумажки сама списовала.
Комуж се вона таку писанку хорошу та гарну придбала? Еге! Вже пак не кому, якТимосі, писаревому сину, що отеє після провід подає за нього рушники, а післяушестя, на клечальній, і весілля буде. Так отеє то вона і збирається на празникпісля обід вийти до колисок і там з Тимохою гарненько похристосоватися і датийому тую писанку. Нехай читає, коли зуміє;
Сяж писанка Тимосі, а усі прочі понесе вона з сестрами завтра, у великоднюсуботу, на місто, у город, та, попродавши, накуплять скиндячок, стрічок,шпалерів на голуби, шумих і усього, чого їм треба; а чого не попродають, такпразниками, під колисками, наміняють на горіхи, на мочені кислички, нагорохвяники і на усякі ласощі" [8, C.194].
Вніч під Великдень клали вогонь так, щоб його було видно на все село. Ніхто неспить. Всі ждуть, коли ударять у дзвони. Люди йдуть до храму на всеношну. Г.-Л.де Боплан описав як це відбувалося на Україні в XVII ст.: «У страсну суботу вонийдуть у храм, який називають церквою, аби взяти участь у релігійних торжествах,які полягаюгь у тому, що фігурку Господа нашого Христа кладуть у гріб, а потімз великими урочистостями звідти виймають.
Післяцього обряду всі вони — чоловіки, жінки, парубки і дівчата — стають навколішкиперед єпископом ( якого називають владикою) і подають йому яйце, зафарбоване вчервоний або жовтий колір, із словами „Христос воскрес!“. А єпископбере яйце, відповідає „Воістинно воскрес!“ і христосується з жінкамита дівчатами. Таким чином, протягом якихось двох годин він збирає понад 5-6тисяч яєць, а крім того, має ще й приємність цілувати найвродливіших молодиць ідівчат які є у церкві. Звісно, йому було б не з руки та й не приємно цілуватистарих жінок, але швидко і спритно дає собі раду: коли якесь обличчя йому неподобається, він простягає для цілування руку. Так робив у Києві митрополит наім'я Могила, який є верховним над усіма єпископами. Так само роблять найнижчісвященики, яких називають господинами.
Протягомнаступного тижня на вулицю треба неодмінно виходити з певною кількістюкрашанок, щоб частувати ними всіх зустрічних знайомих і промовляти до них тісамі слова, які говорили владиці чи своєму господинові. Зустрінутий друг чиподруга відповідають вам тими самими словами, обнімаються і цілуються. Той чита, кого привітали, мусить дати одну крашанку, знову розпочавши ту самуцеремонію».
УXVIII ст. О.Шафонський зафіксував наЧернігівщині такий же звичай. На Великдень знайомі при зустрічі тричі цілуютьсяі обмінюються крашанками чи писанками.
Іось настає Великдень. Що відбувалось святкового дня 23 квітня 1850 року описавнаш земляк відомий фольклорист, етнолог і історик Микола Маркевич.«Нарешті прийшов Великдень! Ось тут і виявляється вповні українськехлібосольство: навколо церкви стоять вози, на яких привезено їстівне дляосвячення. Дуже смішним буває гумор малоросіян у їхніх зауваженнях щодофізіономій смажених поросят і недопечених пасок. Немає господаря, який би немав до цього дня поросяти, ковбасу, паску і кількох крашанок. Але ось недільнийстіл заможного пана, у якого пані дотримується рідної старовини: дві, три,навіть чотири великі солодкі паски із найкращої муки, на маслі, яйцях і цукрі,одна чи дві кислі паски; паска із сиру, ягня із масла; двоє поросят — одне безфаршу, друге фаршироване кашею і печінкою, у них у зубах хрін; двоє ягнят — одне без фаршу, друге фаршироване мигдалем, ізюмом і рисом; окорок шинки іокорок буженини під сіткою із паперу; кендюх; свиняча голова в натурі з очимаіз маслин, вставлених у вершкове масло; цибуля зелена, кресс-салат зелений;тарілка пшона, на ньому стоїть сіль четвергова; кусені чудового сала; кількасортів сосисок і ковбас, як-от: кров'янки, прості малоросійські, із печінки іт.п.; масло, сир, сметана, цибуля ріпчаста; все це обкладено фарбованими усиню, жовту, мармурову, а найбільше у червону фарбу яйцями; ці яйця гусячі ікурячі. Додайте до цього декілька сортів горілки та наливок: тут є і перцева, ікалганівка, і кардамонова, і кусака, і слив'янка, і малинівка, і горобинівка, ітернівка.
Алеключниця повинна ховати все їстівне так, щоб його миші не могли зачепити; якщомиша з'їсть шматок освяченого ягняти чи поросяти або паски, зразу у неївідростають крила, і вона стає летючою мишею, тобто кажаном.
Туті починається катання крашанок по лубку, гра на вбитки, гра в паци, в хрещика,в перепілочку, хороводи, танці, дер-дер і таке інше».
Звичайно,у простих людей стіл був скромнішим, але свято не обминало жодної хати. Цьогодня всі люди відпочивають, йдуть на кладовище до поховань своїх рідних.
Увеликодній понеділок, який ще називають волочильним, люди ходять один до одногов гості, обдаровують гостинцями. Цей день має і назву «обливанийпонеділок», бо за давнім звичаєм хлопці обливають водою дівчат.
Процей звичай розповідалось, наприклад, в історичному творі «Синопсис» вперше надрукованому у Києвів 1674 році. «Об облиянии водою на Великдень. Неціи от древних беззаконий источником иезером, умноженняради плодов земных,жертвы приношаху, а временем и людей в воде топяху. По некіих странах россійскихеще й доселе древнего того безчинія отновляется память, егда в время пресветлаго днеВоскресения Христова, собравшеся.обоего полу юноти или и старый друг друга, по подобію некоего утешения, в воду вкидают. Ислучается наваждением бесовским вверженному в воду или о камень, или о древоразбитися, или утопатии зле испущати душусвою. Иные же аще не вкидают в воду, то поливают водою, тому жде бесу жертву древних забобонов отновляюще. А ныне в обычайутешения, а не жертвы ідолскія, творят. Обаче лучше бы и тому не быти.» [3, C. 24]
Згадуєпро цей звичай і Г.-Л. де Боплан: «Ознайомтесь ще з однією витівкою, якапроходить спозаранку у світлий понеділок. Парубки групами простують вулицями і,коли стрінуть дівчат, то хапають їх та силоміць тягнуть до колодязя. А тамобливають їх п'ятьма-шістьма відрами води. Дівчата ніби скупані, мокрі з головидо п'ят. Проте ця забава дозволена лише до полудня.
Надругий день, у вівторок, черга за дівчатами, але хлопцям вони відплачують більшлукаво. Кілька дівчат ховається у якійсь хаті з глеками, повними води. Навулиці залишають малу дівчинку, яка умовним вигуком повідомляє їх, що бачитьпарубка. В ту саму хвилину всі дівчата вибігають на вулицю і з криком тавереском ловлять парубка. На допомогу їм біжать інші дівчата; поки дві-тринайкремезніші тримають хлопця за руки, інші виливають за шию усі глеки води. Івідпускають його лише тоді, коли він мокрий, як хлющ. Ось так пустують парубкиі дівчата у великодні дні Та дорослі чоловіки мають іншу забаву у світлийпонеділок. З самого ранку вони сунуть натовпом до замку, щоб побачитися ізсвоїм паном; той терпеливо їх дожидає. Низько вклонившись йому, кожен селянинпідходить і дарує чи курку, чи якусь іншу птицю.
Звдячності за таке обдаровування пан частує своїх селян горілкою; задля цьогонаказує викотити барило горілки і поставити посеред майдану». Третього днясвято виряджали — люди збиралися у корчму на музики і там веселилися.
Збирачіі колекціонери писанок нерідко і публікували свої зібрання. Більше десятиписанок із сіл Полошки, Дунаєць, Чорториг (нині Шевченкове), що знаходились уГлухівському повіті Чернігівської губернії, зберігались у колекції писанокП.Я.Литвинової. На білому й кольоровому тлі зображались тюльпани, рожі,гвоздики, півонії. Використані барвники із сандалу, лушпиння цибулі, чорногосоняху.
Однієюз найбільш представницьких на Лівобережній Україні була колекція писанокЛубенського музею. Там знаходилось і 75 писанок із Чернігівщини. Надійшли вонидо музею в 1895 році із Кролевця, який тоді входив до складу Чернігівськоїгубернії. Зібрані в селах Глухівського і Кролевецького повітів. 21 писанкапоходила із села Слоут Глухівського повіту. З Кролевецького повіту одна писанканадійшла із села Андріївка, ще 35 — із села Добротове, а решта із села Мутин.Всі писанки із села Добротове виготовила козачка Марфа Максимівна Очкур. Хочавона й втратила зір на одне око, але наполегливо займалась писанкарствомпротягом більш ніж 50 років. Майстриня навчилась прикрашати яйця в літа своєїмолодості, які пройшли в селі Подолове також Кролевецького повіту.
Кожнийкомпозиційний тип розпису вона розробляла в багатьох варіантах Називала писанкиМ.М.Очкур в залежності від того, що зображали узори. Це виключно рослиннімотиви — «тюльпан з квіточками», «тюльпан з трав'янцями»(трав'янка — польова гвоздика), «півонія», «півонія зтрав'янцями», «трав'янці», «тюльпан з гвоздичками»,«кукіль», «рожа», «півонія з гвоздиками ітрав'янцями», «гвоздика».
Виконувалисьписанки звичайно в кілька кольорів. Із рук майстрині виходили мальовничі твориорнаментального мистецтва. В тому ж таки селі Добротовому займались писанкарствомЄвфимія Титиха та ВасилисаГамалійка.18писанок із села Мутин дуже близькі своїми орнаментами до попередніх. Серед нихзустрічались і зображення вазона з квітами. Цей мотив був дуже вживаний увишиваних чернігівських рушниках XIX ст.
7писанок надійшли до Лубенського музею з колишнього Прилуцького повітуПолтавської губернії (нині це в основному територія Прилуцького районуЧернігівської області). Одну з них виготовила Євдокія Максимова в селі Дідівців 1890 році з рослинною композицією «бузенник» — на червоному тліжовті і зелені квітки. Цікаві писанки виготовила Марфа Цинбалова із слободиПетрівка. Писанкарка Параска Бодика (село Рудівка) була представлена у зібраннімузею однією писанкою. На білому тлі яйця зображені п'ять трояндових пуп'янківзчервоними пелюстками, жовтими чашечками і зеленими листочками.
8XIX ст. на Чернігівщині писанкивиготовляли здебільшого заміжні жінки, які дуже старанно відносились до цієїсправи. Розписували писанки не в якісь спеціально виділені для цього дні, апротягом 4-6 тижнів великого посту. У святкові та недільні дні розписувати яйцяне годилося. Писанки не лише дарувалися, а й продавались Двохкольорова писанкакоштувала 5 коп., а в кілька кольорів — 7-9 коп. Відзначалось, що звичайприготування писанок в XIX столітті йшов до занепаду [19, C. 178].
Вкінці XIX ст. 5 писанок із Новгород-Сіверськогоповіту Чернігівської губернії зберігались у зібранні історико-географічного музеюпри реальному училищі у Єлизаветграді. Але ця колекція невдовзі пересталаіснувати. Частину її передали до Лубенського музею.
ДоXIV Археологічного з'їзду, який проходиву Чернігові в 1908 році з нагоди відзначення тисячоліття від року першої згадкипро древнє місто в літопису, була відкрита велика виставка. Серед її експонатіввідвідувачі мали змогу познайомитись з 60 зразками мистецтва писанкарок Чернігівщини.Для демонстрації на виставці писанки збирали по селам вихованці чернігівськоїсемінарії під час пасхальних вакацій. Вони мали спеціальну програму із семипунктів для збору відомостей про писанкарство, а саме: чи існує звичайвиготовляти писанки; вік людей, які їх виготовляють; у кого вони навчались;спосіб виготовлення писанок, барвники і обладнання; орнамент виконується зазразками чи по пам'яті; як називаються окремі рисунки і скільки їх відомо;представити зразки писанок з назвами орнаментів.
Навиставку доставили писанки і відомості про них із сіл Вільшане, Киселівка таЧепелів Сосницького повіту, Попівка та Ображіївка Новгород-Сіверського повіту,села Куршановичі Новозибківського повіту, села Локотки Глухівського повіту та з містечка Ічня. В усіх цих населенихпунктах існував звичай готувати писанки навесні. Особливо поширений він був уСосницькому повіті. Виготовляли писанки як молоді дівчата, так і заміжні жінки.Деякі з них займались цією справою впродовж багатьох років. В селі Куршановичіколишнього Новозибківського повіту (нині Брянська область) на початку XX ст. виготовляла писанки ОлександраПономарчук, якій тоді було майже 80 років. Навчилась вона розписувати яйця усвоїх подруг ще коли була дівчиною у селі Охраміевичі (нині Корюківськогорайону Чернігівської області). А в селі Куршановичі років 50 писанкивиготовляла лише одна О.Пономарчук. У Ічні на початку XX віку працювала лише одна писанкарка — Варвара Борисенко, якій на той час виповнилось понад 60 років [26, C. 82].
Згаданіписанки розписані традиційним восковим способом, який побутував і наЧернігівщині. Для нанесення воску використовувались писачки із «сухозлітки» чи«бузументу», згорнутих на голку трубочкою. Робились вони звичайно здерев'яними ручками. Воскзмішувався зсажею і знаходився в черепку. Поряд ставили посуд з фарбувальними сумішами. Писачка, якою користувалась О.Пономарчук напротязі 50 літ, була зроблена із тонкої жерсті.Багатоколірні писанки називали«мальованками».
Орнаментиписанок були найрізноманітнішими. Називались вони в залежності від зображуванихмотивів. У селі Чепелів Сосницького повіту їх називали — «семи-рог»,«квіточка», «квіточка з лапками», «клинчики»,«рожі», «незабудки», «безкінечник», «сосонка»,«грабельки», «зорі», «сніжинка». В селі ПолівкаНовгород — Сіверського повіту — «рожа», «барвінок»,«дрібненькі клинчики», «сливи», «сосонка»,«наритники» (наритийки — частина кінської збруї з узорним плетінням),«вітрячки», «хміль», «волові очі „семирог“,»човники". В селі Ображіївка того ж повіту — «рожа»,«гвоздика», «волошки», «гладкий пояс», «хрещенийвивід», «мотильки», «лапки». Із 30 малюнків, які зналаО.Пономарчук, на виставці демонструвались далеко не всі. Серед експонованих-«рожа», «клинчики», рогата квітка". З інших місцьписанки надійшли без назв.
Перелікпредставлених писанок, інколи з коротким їх описом включено до каталогувиставки XIV Археологічного з'їзду в Чернігові.Малюнки писанок, на жаль, не були опубліковані.18 Можливо, ця колекціяписанок згодом перейшла до зібрання Чернігівського історичного музею і загинулав роки Великої Вітчизняної війни під час тимчасової окупації Черніговафашистськими загарбниками.
УДержавному музеї українського народного декоративного мистецтва України в Києвізберігається 26 писанок XIXст., якіпоходять з Чернігівщини. Сюди вони надійшли в 1954 році з київського Музеюукраїнського образотворчого мситецтва. Сім писанок походять з колишньогоГлухівського повіту із сіл Полковницька Слобода (нині Вільна Слобода), Есмонь(нині Червоне), Баничі та Катеринівка. Зараз це Глухівський район Сумськоїобласті. Сім писанок надійшли із села Слобідка колишнього Сосницького повіту(нині Менського району Чернігівської області). Ще дванадцять писанок зЧернігівщини не мають точно визначеного місця їх виготовлення [11, C. 7]. Кольорова гама розписів досить стримана, їїскладають жовті, чорні, червоні, а також відтінки коричневого кольорів. Зрідказустрічається зелений колір. Переважають квіткові орнаменти, поєднані з геометричнимимотивами. Малюнок чіткий, з білим контуром. Орнаменти виконані восковимрозписом, використані рослинні барвники. Кольорові фотографії п'ятичернігівських писанок опубліковані у великому альбомі, присвяченому зібранням Державного музею українського народного декоративного мистецтва України.
У виданні про українськийнародний живопис подані кольорові зображення шести писанок із Глухівського іСосницького повітів, що зберігаються у Державному музеї українського народногодекоративного мистецтва України у Києві, а також трьох писанок із Кролевецькогоповіту (зібрання Лубенського музею). Акварельні замальовки орнаментів чотирьохписанок із Чернігівщини включено до альбому «Українські писанки». Дляцього були використані зразки писанкарського мистецтва з уже згаданого зібранняЛубенського музею.Останнім часом вийшли з друку окремі статті прописанки Чернігівщини, де йдеться як про давні зразки писанкарства, так і твори XX ст. Як бачимо, до останніх видань увійшлиілюстративний матеріал та деякі відомості, що торкаються в основному писанокЧернігівщини XIX століття. Проте звичай готуватирозписані яйця навесні дійшов і до наших днів. На Чернігівщині можна й зараззустріти жінок, з-під вправних рук яких виходять справжні витвори народногоорнаментального мистецтва. Часто готують писанки і як забавку для дітей. Звичайготувати писанки зафіксований автором в селах Кучинівка та Рогізки Щорськогорайону, селі Хлоп'яники Сосницького району, в селах Срібнянського, Ніжинського,Куликівського та Ічнянського районів. Але найбільш стійким цей звичай виявивсяв Сосницькому, Коропському та Новгород-Сіверському районах Чернігівськоїобласті [14, C. 56]. К.Л.Пушкар з села Верба Коропського району(їй зараз більше 50 років) вміє виготовляти писанки восковим способом. Для цьоговикористовує пензлик, соломинку, пір'їну та інше приладдя. Барвники здебільшогорослинного походження — лушпиння цибулі, кора вільхи, інших дерев і рослин.Рослинні орнаменти вона виконує здебільшого не за зразками, а згадуючи ті, щобачила й робила в минулі роки.
Займаютьсяписанкарством і багато інших жінок різного віку. З-поміж них можна назвати:Т.П.Карась з села Фаївка Новгород-Сіверського району, Т.Ф.Фетисен-ко таВ.Л.Шелег із села Дігтярівка того ж таки Новгород-Сіверського району,Н.Біжевець та Н.Хотимченко із села Кудрівка Сосницького району. Зразки писанокТ.Ф.Фетисенко експонувались в Музеї народного декоративного мистецтваЧернігівщини — відділі Чернігівського історичного музею ім. В.В.Тарновського. Завідомостями сосницького художника А.П.Семенцова в селі Авдіївка Сосницькогорайону може виготовляти писанки О.П.Чепурна, якій вже більше 80 років. В їїроботах переважають квіткові орнаменти. Узор з білих цяток на коричневому тліміж лініями вона називає «човничочки». В тому ж селі З.Я.Протасова зображає на яйцях квіти,«вербичку». Узори цих майстринь, виконуваних у восковій техніці таписанок із села Сира Верба Коропського району свідчать про продовження традиційдавнього писанкарства.
Вдалою виявиласьспроба чернігівського різьбяра Заслуженого майстра народної творчості УкраїниМиколи Панька робити орнаментовані дерев'яні яйця -«різьб'янки». Навиточену на токарному верстаті заготовку нанесені узори, характер яких багато вчому зумовлений технікою різьблення на дереві. Ці сувенірні вироби справилигарне враження на художніх виставках.
РозділІІ. Регіональні особливості Української писанки2.1 Розмаїття орнаментикита кольорів у виготовленні писанок в різних регіонах України
Коженіз регіонів України має свій вид орнаментики з характерними особливостями і зазмістом, і за формою, і за кольоровою гамою.
Пропоходження звичаю готувати на Великдень писанки та крашанки існує багато легенд.Наведемо деякі з них.
Легенди,записані на Поділлі, кажуть, що коли Ісус Христос воскрес, то він сказаввоякам, які охороняли Його гріб: "Ідіть і скажіть усім людям, що Христосвоскрес, а Щоб вам повірили, то ось вам знак". При цьому Спаситель узяв з свого гробу крашанку і даввоякам. Відтоді і пішов звичай робити крашанки на Великдень.
Нісубогий чоловік яйця в кошику на базар продавати, а в цей час жиди вели Ісуса Христа розпинати. Хрест був тяжкий, іСпаситель падав під його тягарем. Чоловікові стало жаль Спасителя; він лишивсвій кошик на дорозі, а сам пішов помагати Ісусові нести хрест — і ніс аж домісця розп'яття. Коли ж чоловік повернувся до свого кошика, то побачив, що яйцяобернулися на писанки та крашанки.
Післятого, як Спаситель вознісся на небо, Марія Магдалина прийшла до Риму, щоб тампроповідувати Євангелію. В Римі вона стала перед імператором Тіберієм іпіднесла йому червоне яйце, сказавши: «Христос Воскрес!» Так вона почала свою проповідь [18, C. 189].
НаКиївщині оповідають, що коли Ісус Христос ходив з св. Петром по землі, то вони проходили через однесело, а там жиди були; побачили вони Христа та й почали камінням та грудками шпурляти в Нього. І якторкнеться камінь Ісусової одежі, зробиться з нього писанка, а як торкнетьсягрудка, то перетвориться на крашанку. Святий Петро позбирав усе те до кишені, апізніше людям роздав. З того й пішов звичай готувати писанки та крашанки наВеликдень.
НаУманщині кажуть, що жиди та всякі недовірки спокушали Христа, як Він ішов на страждання. Набрали впелену камінців і спитали Спасителя: «Щов пелені?» — Христоскаже: «Крашенета писане!» Вони відкрили пелену, щоб посміятися, а там справді—крашанкита писанки.
НаПолтавщині є легенда, що писанки писала Мати Божа ще тоді, як Ісус маленькийбув: «дитина дуже тішилась тими цяцьками» [6, C. 362].
НаГуцульщині оповідають, що писанки писала Мати Божа і дарувала їх Пілатові, щобтой змилувався над її Сином. Коли Мати Божа писала писанки, то плакала іслізьми обливала свою роботу, а тому й вони, гуцули, коли пишуть писанки, товимальовують цятки, подібні до сліз.
НаГуцульщині ще є така легенда. Далеко в горах до високої стрімкої скелізалізними ланцюгами прикутий страшний нехрист. І той нехрист має дванадцятьсвоїх посланців, що ходять по селах та містах і придивляються, як живуть люди.Все, що вони побачать або почують, розповідають нехристові Коли посланцікажуть, що люди живуть бідно і сваряться поміж собою, нехрист радіє і смієтьсятак, що аж гори трясуться, а ланцюги його слабнуть. Якщо ж посланці кажуть, щоміж людьми згода й добро, нехрист сердиться, насуплює брови, а ланцюги міцнішестискають його погане тіло. Та найстрашніша для нехриста вістка, що люди щепишуть писанки, що вони не забули цього звичаю: він тоді реве, як звір, рветьсяз усієї сили і б'ється головою об скелю так, що аж вогонь креше. З того постаютьгрім і блискавка, а ланцюги його робляться тоді такі міцні, що годі їхрозірвати
Написанках зображали також й людей. Взагалі за своєю композицією писанки моглибути дуже різноманітними, часом дуже оригінальними.
Так,писанки Поділля (кінець XIX ст.) мають типові, рослинно-геометричні орнаменти. Колорит стриманий,переважають чорний, червоний та білий кольори.
ПисанкиКиївщини і Полтавщини надзвичайно багатобарвні: ясно-зелені, жовті з червоним,коричневим, зеленим і чорним розписом. Цікаві писанки майстра Ю. Безпалька з с.Червона Мотовилівка на Київщині, розписані «зірками», «курячимилапками», «трикутниками». Часто трапляються в них квітковийорнамент, а також композиція з вазонами.
Укомпозиціях писанок Дніпропетровщини майстерно поєднані геометричний ірослинний мотиви. Таким чином виникає яскрава і виразна гама з інтенсивнихкольорів.
Середписанок Черкащини виділяються писанки, виконані технікою «восковогописьма»; як символ нового життя виразно читається мотив сходу сонця.
НаТернопільщині вражають красою коричневі, червоно-білі, темно-червоні писанки зс. Присівці і м. Зборів, розписані «хвильками», «сосонками»,«безконечником», стилізованими розетками, багатопелюстковими квітами.
ПисанкиПрикарпаття, особливо Космача, Калуша, Яворова, Косова, захоплюють складністюорнаменту і насиченістю кольорової гами з характерними жовтими, червоними ічорними барвами.
Щож до самого звичаю писати писанки, то в Наддніпрянській Україні він, напревеликий жаль, занепадає. Причин цьому є багато, а найголовніша з них —економічний занепад селян за останнє тридцятиліття. Завдала великої шкоди іостання війна, бо найкращі зразки писанок, які зберігалися в музеях, знищені.Так, у київському музеї з колекції числом понад агм тисячписанок незбереглось ані однієї!
Тяжкосподіватися, щоб в умовах колгоспного села цей вид мистецтва міг зновувідродитися.
ЗахіднаУкраїна, а в першу чергу Гуцульщина, ще плекають мистецтво писанок, і дав биБог, щоб воно там зберігалося якнайдовше.
Спосібвиготовлення писанок хоч і простий, проте вимагає неабиякого хисту, бо малюватина опуклій поверхні яйця значно тяжче, ніж на рівній поверхні полотна чипаперу.
Інструментомдля виготовлення писанок є «кісточка» — це паличка з бляшаною трубкоюна кінці. На сирому яйці кісточкою вимальовують розтопленим воском ті місця, щоїх треба лишити незафарбованими: обвідки, крапки та оперізування. Спочаткуфарбують яйце в ясній фарбі, наприклад, у жовтій. Після цього яйце виймають зфарби і кладуть, щоб висохло. Коли воно висохне, на ньому кісточкою наводятьвіск на ті місця, що мають лишитися жовтими. Потім фарбують у другій, цьогоразу темнішій фарбі. І так роблять доти, доки писанка не набере такого вигляду,якого хоче їй надати писанкарка [10, C. 230].
Коливже малюнок закінчений, писанки складають у череп'яну миску і кладуть у піч, деповинна бути температура 35-40° Цельсія. Коли віск розтопиться і спливе з яйця,писанка готова.
Дужевправно роблять писанки гуцулки. Проф. Д. Горняткевич розповідає, що йому доводилося спостерігати, якодна вже літня жінка на Гуцульщині зробила тридцять шість писанок впродовжодного дня, причому вона в цей день не покидала і своїх щоденних господарськихсправ — палити в печі, варити їсти, годувати тварини, доїти корів та ще йбавити малу дитину. Все це не перешкодило їй відтворити традиційний орнамент звисоким мистецьким хистом.
НаЛемківщині писанки пишуться голівкою шпильки, що гострим кінцем устромлена впатик. Пишуть кривульки і колісцята воском, що кипить у бляшаній коробці назалізній блясі або над вільним вогнем на триніжках. По писанні кидають дофарби. Краски роблять з лушпиння цибулі, дубової кори, червоного, зеленого таблакитного паперу. Як пише Юліян Тарнович, лемківські писанки не багаті навибагливий орнамент; вони простенькі, але гарні Кругло писані пасочки (тоншимкінцем до середини) означають сонце, менші — зірки; іншими візерунками є квіти,хрестики, цятки і легка проба мережок. Писанки звичайно одно- або двокольоровіБагато фарб до писання писанок лемки не вживають.
Ще жива традиціяписанок і в Закарпатській Україні Що ж до мистецької якости, то вони, як намздається, поступаються перед писанками Гуцульщини і наближаються до лемківськихписанок 2.2 Писанки Чернігівщини
Дляписанок Чернігівщини характерний чіткий орнамент графічно витонченого малюнка,заповненого червоним та чорним кольорами з білим контуром. Для чернігівськихписанок характерна різноманітність технічних прийомів. Найбільшого поширеннянабула традиційна воскова техніка, яка дозволяла виконувати орнаменти в кількакольорів.
Всвоїй роботі писанкарка використовувала не дуже складне приладдя — горщик звоском, черепок з тліючим вугіллям для розтоплювання воску, саморобна писачка ібарвники. Фарби виготовляли вдома або використовували куплені. Частіше їхготували із місцевих рослин.
Жовтафарба — це відвар із кори дикої яблуні, лушпиння цибулі, іноді із квітокбузини.
Синявиходила із відвару товкачиків, гречаної полови, сухих квітів синьої мальви.
Зеленуфарбу отримували із ягід чорниці чи дикої бузини (змішували їх з жовтоюфарбою), із бруньок осини чи верби, із листя жита, пролісків чи моху, або зквітів темно-брунатної рожі в поєднанні з жовтим барвником.
Чорнафарба з сизим відблиском виходила із кори вільхи або з молодого листячорноклена.
Червонафарба добувалась із місцевої кошенілі чи «червеця».
Мармуроваодержувалась із суміші навару сухого листя з сотовим медом. Нерідко замість неївикористовували кольоровий папір чи ситець. Для червоної і синьої фарби частобрали анілінові барвники.
Длязнебарвлення використовували хлібний, буряковий чи капустяний квас або розчингалуну (квасци). Тому писанки називають ще галунками. Знаряддям для оздобленняписанок слугувала писачка — тонка жерстяна трубочка довжиною до 1 см, яку закріплювали за допомогою ниток у розщеплену з одного боку невеличку паличку. Ці трубочкиробили самі майстрині із тонкої жерсті чи фольги, яку загинали на голці.
Осьяк розповідала Текля Дончиха з Київщини про цю роботу: «Писанки роблятьувесь великий піст. Як вже яка жінка уміє, так до неї і несуть, щоб вонаписала. Кожна писанка по шагу. І то пише на писанці сорок клинців, на єднімяйці непремінно буде сорок клинців — і зелені, і червоні, і жовті, і білі.Зеленить у чорній рожі, бо є і всіляка рожа. Із яблуні наріже кірки, і зварить- і жовте буде. Достає з-під скла бляшки (з образа) і робить кисточки на голці:ущипне кришечку тієї бляшки да на голці скачає, вмочає в віск да й пише».Писачки робились різних розмірів в залежності від потрібної товщини лінії [22, C. 382].
Звичайнописанки готували так. Після того, як на білому яйці написали воском певнийузор, його клали перш за все у жовту фарбу як найбільш світлу. В результатіцього отримували жовте загальне тло і білий узор під воском. По жовтому зновупишеться якийсь узор і яйце занурюється в зелену фарбу. Виходить зелене тло іпо ньому узори білого і жовтого кольору. По зеленому пишуть воском знову узор,яйце опускають у квас для знебарвлення і добре протирають суконкою, а потім полотняноюганчіркою. Замість зеленого тла з'являється натуральна біла шкаралупа. Потімяйце занурюють у червону чи синю фарбу.
Тломузору писанки і буде останній колір. Коли бажають мати природній колір яйця, тойого насамкінець знебарвлюють. На закінчення яйця злегка нагрівають передвогнем, щоб стік віск. Потім їх ставлять у мисці в не дуже гарячу піч на 10-15хвилин. На Чернігівщині побутувала й техніка краплення, тобто капаннярозтопленим воском на яйце із свічки, що горить. Виходили «крапанки»,вкриті плямами на якомусь кольоровому тлі. Вони зафіксовані автором у Щорськомурайоні. Застосовувався й один із найдавніших способів, коли узор продряпувавсяз-під уже нанесеної фарби, їх називали «скробанки» чи«дряпанки» і готували, наприклад, у селі Ковпита Чернігівськогорайону. У селі Красному Бахмацького району кольоровими олівцями наносили наяйце різнобарвні поздовжні і поперечні смуги, поєднуючи їх іноді з квітами.
Орнаментикаписанок Чернігівщини — то справжнє буяння краси оточуючої природи, фантазіїмайстрів, їх творчої уяви, непересічного народного таланту. Переважна більшістьорнаментальних мотивів з'явилась ще в первісному мистецтві. Спіральні,ромбічно-меандрові узори, що близькі до «баранячих рогів», а також«безкінечник» були поширені на різьблених предметах з бивня мамонта,віднайдених на стоянці первісної людини біля села Мезин Корейського району наЧернігівщині доби пізнього палеоліту (40-10 тисяч років тому) [16, C. 5].
Вчаси енеоліту (ІV-ІПтисячоліття до н.е.) в основному завершилось формування геометричноїорнаментики. Ранні зразки негеометричного трактування рослинних зображеньзустрічаються з IVтисячоліття до н.е. Набагато пізніше — за нового часу з'явились натуралістичнізображення «вазонів», «гілок», «дубового листя».
Цікавоює думка про те, що в давні часи яйця розписували писанкарі, які в переважнійбільшості були знахарями. Адже писанки слугували своєрідними оберегами відусякого лиха, а узори на них виступали як магічні знаки. Про це влучно сказавчернігівський поет Володимир Сапон. Давно колись в язичницькій порі
Молилими Перуна і Ярила.
Іволхвами були писанкарі -
Високадоля їх благословила.
З-підвправних рук писанкарів виходили неперевершені твори народного мистецтва.Рисунок чернігівських писанок чіткий, інколи навіть сухуватий. Узагальненняформ, вдалі колористичні вирішення декоративних розписів писанок ставлятьдосягнення народних писанкарів поряд з кращими творами вишивальниць, ткачів,гончарів. За характером орнаментальних мотивів і стилем виконання писанкиЧернігівщини мають багато спільного з розписами хат, скринь, посуду,композиціями на кахлях, народними вишивками й тканинами. Писанки — одна зцікавих сторінок народного декоративного мистецтва Чернігівщини [23, C. 199]
РозділІІІ. Технічні та художні особливості українських писанок 3.1 Техніка виготовлення писанок
Матеріаломдля писанки є пташине яйце. За технікою виконання сучасній писанці передувала крашанка— яйце, пофарбоване в один колір рослинними фарбами. Пізнішез'явилася крапанка, яка побутує і досі. Яйце опускають у фарбу, потімкрапають на нього гарячим воском. Коли віск вихолоне, яйце кладуть у темнішуфарбу. Після цього яйце опускають у гарячу воду, де віск сходить з нього,залишивши різної величини і форми крапочки по кольоровому тлі.
Ізкінця XIX ст. поряд із писанками створюютьсядряпанки і мальованки.
Дряпанка — це крашанка, на якій орнамент видряпано голкою або металевим стержнем.
Мальованка — це яйце, розписане фарбами за допомогою пензля.
Частов оздобленні писанок використовують поєднання двох і більше прийомів розпису(крапанка, писанка, дряпанка).
Фарбувалисяписанки рослинними фарбами (навари лушпиння цибулі, листя, різноманітногокоріння, кори дерев, наприклад дуба), органічними речовинами тваринногопоходження, а з початку XX ст. — аніліновимифарбами.
Технікувоскового письма застосовували й у виготовленні писанок. Тільки тут віскне накрапується, а накладається тоненьким писачком, що має вигляд дерев'яноїпалички з маленькою бляшаною трубочкою на кінці, ледь товщою від голки. Орнаментальнілінії наносять розтопленим воском. Віск застигає, і яйце кладуть у найсвітлішуфарбу, переважно жовту. В місцях, де були воскові лінії, фарба не візьметься —там залишаться чисті лінії природного кольору шкарлупи. Після цього наносятьсявоскові лінії вже на жовті поверхні, а яйце кладеться у темнішу фарбу і т. д.
Біліписанки (галунки), що належать до найвишуканіших мистецьких творівнашого народу, трапляються здебільшого на Київщині та Чернігівщині. Післянанесення кольорового орнаменту решту поверхні яйця знебарвлюють міцнимкапустяним квасом або галуном, і тоді на сніжно-білому тлі розквітаютьнеперевершеної краси та яскравості малюнки.
Традиціїписанкового розпису розвивалися в Україні здавна. Мотиви й елементи розпису туттісно пов'язані з життям, побутом, звичаями і фольклором народу. Цим видоммистецтва займалися переважно жінки.
Кожнаписанкарка має в своїй уяві певний план, схему розташування орнаментальнихелементів на поверхні писанки [21, C. 76].
Побудовуорнаментальної композиції на сферично-яйцевидній поверхні писанки описує С.Колос. Вона зводиться до таких етапів:
а) поділуповерхні писанки вздовж навпіл;
б) поздовжньогоподілу «меридіанами» на сегменти;
в) поділувпоперек навпіл;
г) поділуна поперечні «широтні» паси з самостійним оформленням«бігунів»;
д) одночасногоподілу «меридіанами» та «широтами»;
е) поділуна чотири сферичні чотирикутники, центри яких розташовані у шаховому порядку;
є)поділу поверхні писанки на 24 та 48 клинчиків; ж) діагонального поділу писанкиз діагональним напрямом орнаментів.
Розробленісхеми дають можливість створювати безмежну кількість декоративних композицій воздобленні писанок. І вже в ході розпису майстриня розцвічує цю схему безліччюкомпозиційних варіантів, що народжуються в процесі творчості.
Приступаючидо розпису писанки, готують необхідні матеріали: писачок, бджоляний віск,свічки, біле куряче яйце, фарби, скляні баночки з широкими шийками, малийпензель, серветки, олівець, лак, гумові рукавички та стояк для яйця. Спочаткуналагоджують «писачки». У скляних баночках або череп'яних мисочкахрозводять фарби, виготовлені з кори і корінців різних дерев та кущів.
Вибираютьчисте біле гладеньке яйце без тріщин і плям, якщо потрібно, можна вимити яйцеводою і витерти серветкою. Інколи обробляють яйце оцтом, розсолом квашеноїкапусти або галуном. Відтак вибирають орнамент і тупим олівцем геометричнеділять яйце. (За бажання можна намалювати орнамент олівцем на білому яйці: якщоці лінії легкі, вони зникнуть, коли писанку буде закінчено). У черпачку розігріваютьвіск. Умочивши писачок у розтоплений віск, наносять ним контур перших лінійорнаменту або закривають певні площини потрібної конфігурації, що мають бутибілими. Віск «охоронятиме» шкаралупу яйця від інших фарб. Потімобережно кладуть яйце в ложку й опускають у барвник найсвітлішого кольору,переважно жовтого. Яйце має залишатись у холодному барвнику протягом 5—7хвилин, потім його виймають з барвника і легенько витирають чистими серветками [20, C. 174].
Післяцього на жовтій поверхні шкарлупи знову розтопленим воском покривають писачкомті частини узору, які мають залишитися жовтими, й опускають у барвник темнішогокольору, припустімо оранжевого і т. д.
Поступовенакладання воском що далі, то нових елементів орнаменту й опускання яйця убарвники все нових і нових кольорів утворює дуже вишукані й складні композиції.
Якщов орнаменті є маленькі елементи, які мають бути голубі або зелені, треба малимпензлем зафарбувати ці елементи потрібною фарбою і покрити їх воском, щобзберегти насиченість і красу кольору.
Післязакінчення всього процесу яйце опускають у холодний найтемніший барвник, якправило синій або чорний. Завершивши фарбування писанки, її виймають івитирають чистою серветкою.
Колифарби висохнуть, писанку ставлять у гарячу піч (або тримають над свічкою). Знеї стікає віск, який витирають серветкою, доки на яйці не стане воску іпроступлять чарівні кольори писанки.
Технікавоскового письма при виготовленні писанок дає змогу створювати дуже складні замалюнком, виключно ефектні й багаті за кольором орнаментальні композиції.
Розписануписанку покривають лаком і кладуть на стояк, щоб вона висохла. Лак зберігаєкольори писанки і робить шкарлупу яйця менш крихкою.3.2 Семантика народнихсимволів, що використовуються у писанкарстві
Єдністьі гармонія різних форм народного мистецтва в комплексі традиційно-побутовоїкультури забезпечувалися завдяки їх іконографічній і кольоровій спільності.Так, розписи, керамічні вироби, декоративні тканини доповнювали і збагачувалиодне одного. Ті ж орнаментальні сюжети, але в різних сполученнях,, чергувалисяі повторювалися у різьбленні, стінописі, ткацтві. Найбільш давніми серед них єгеометричні мотиви, які походять від давніх язичницьких вірувань і культів.Найпростіші архаїчні мотиви — лінії, кола, хрести, ромби, квадрати, крапки —прикрашали глиняний посуд первісних людей, вироби з каменю, дерева, кісток. Ціорнаменти становили первинний шар в іконографії народів світу. Багато спільнихрис можна знайти і в творчості народів, які проживають у схожих природнихумовах, близьких за історичною долею, характером економічної діяльності.Паралелі, що так щільно пронизують культуру східних слов'ян, відбилися наіконографічній поверхні народного мистецтва. Стилістична єдність стосується нетільки геометричної орнаментики, але й пізніших образотворчих надбань.
Зверненнядо археологічних матеріалів, їх детальний аналіз і співставлення зетнографічними даними дозволили встановити стадіальну послідовність розвиткудавньої символіки, розкрити змістове значення мотивів та їх трансформованевідображення у традиційній орнаментиці. Одним з первинних мотивів вважається ромбо-меандровийвізерунок, який був у пізньопалеолітичному мистецтві символом мамонт а-блага(графічно він відтворює малюнок дентину на зрізі бивня цієї тварини).Переосмислений у наступні історичні епохи, цей мотив виступав у землеробськихкультах Європи ідеограмою родючості. Хрестоподібні кола, фігури, розетки слугувалисимволами вогню, сонячного божества. Ідея кола, властива всім народам, зокремастародавнім слов'янам, зосереджувала космологічні грані язичництва, світогляднеуявлення про місце людини в світі. У колі як своєрідній наочній формі світулюдина знаходила його центр і межі. Величний культ життєдайного божестваосвітлює архітектурну пластику, живописний і графічний напрями народноїтворчості. У зв'язку з технікою вишивання формула кола трансформувалася в багатокутник,ромб, квадрат, розетку. В архаїчних композиціях ці мотиви часто пов'язані міжсобою — розетка вишивається в ромбі, хрест зливається з розеткою тощо. Далівідбулося переосмислення солярного значення хреста і розетки: хрест ставсимволом християнства, а розетка у рослинних орнаментах сприймалася заузагальнений, стилізований образ квітки [24, C. 81].
Найпростішігеометричні мотиви, такі як горизонтальна й хвиляста лінії, певно, означализемлю і воду. Квадрат, поділений на чотири рівних частини з крапками, бувсимволом засіяного лану, ромб з видовженими сторонами нагадував про вінцізрубу. До архаїчного шару в традиційному українському мистецтві належать і зооморфніобрази коня, птахів та інших, що були тотемами давніх людей.
Ворнаментах українського народного мистецтва збереглися до сьогодні не лишеелементи первинної символіки, але й пізніші іконографічні мотиви, пов'язані зісвітоглядом стародавніх слов'ян. Серед них — сюжетні композиції, побудовані наобразах язичницьких богів, які уособлювали сили природи: жіноча постать зпіднятими руками — «велика богиня», заступниця («берегиня»)життя на землі, яка сприяє зародженню життя, плодючості. Вона зображуєтьсяразом із підвласними їй стихіями у колі вершників, із птахами в руках. Сюжет «великоїбогині» був поширений у міфології та Іконографії землеробських народівСередземномор'я, Малої Азії, Кавказу. Цей мотив у російських візерунках інодіототожнюють з Мокошшю — богинею давньоруського язичницького пантеону, яка булапокровителькою жіночих занять, зокрема прядіння і ткацтва.
Середгеометризованих рослинних мотивів найчастіше зустрічалися багатопелюстковірозетки, їхню основу становив народний землеробський календар: пелюстки розеткиу чергуванні з кучериками означали місяці року. У рослинній орнаментицібагатопелюсткова розетка вже виступала абстрактним образом квітки.
Рослиннийсвіт народного мистецтва ввібрав у себе все розмаїття та барвистість живоїприроди. Найдавніші зразки рослинної орнаментики збереглися в декорі культовоїархітектури X—XIII ст., у малюнках заголовних літер літописів. Найбільшого розвиткувона набуває в образотворчому народному мистецтві наступних століть. Головнимрослинним мотивом у художніх виробах українських народних майстрів був вазон, згодом— букет.
Узображенні рослин, що вертикально піднімаються на рушниках, килимах,декоративних розписах, дослідники вбачають відгомін первісного культу «світовогодерева» («дерева життя»), симетрія якого означала встановленнязв'язків між частинами світу (Землі, небесної та інших сфер) і припиненняхаосу. В українському народному мистецтві дерево зображується зпарносиметричними гілками або такими, що чергуються; на вигинах гілок ростутьквіти. В'юнка гілка малювалася у вигляді нескінченної хвилястої стеблини, відякої у різні боки ритмічно відгалуджуються листя, бруньки, квіти, гронавинограду. Між геометричними, зооморфними, антропоморфними і рослиннимиорнаментами чіткі межі не простежуються: рослинні сюжети могли бути виконані угеометричних формах і навпаки. Прикладом є також трансформація у вишивкахгеральдичного орла у квіткові сюжети.
Длярозуміння давніх нашарувань в іконографії народного мистецтва має значенняаналіз композиційних основ орнаментики. Триярусне розміщення орнаментальнихмотивів несе певне змістове навантаження — у ньому відбилися космогонічні йсвітоглядні уявлення стародавніх слов'ян про будову Всесвіту.
ОбразВсесвіту втілювався і в об'ємно-просторовій композиції житла. Дах і коник, якимвоно завершувалось, співвідноситися з небесною сферою. У ритмах орнаментальнихкомпозицій, чергуванні рельєфів архітектурної пластики відбивалася циклічністьприродних явищ.
ОсмислюючиВсесвіт, людина намагалася захистити себе від ворожого впливу непізнаних сил.Для цього вона вдавалася до орнаментів як своєрідних замовлянь. Атропеїчні(захисні) функції виконували різьблені й мальовані мотиви на фасадах і вінтер'єрах житла, декоративні тканини, дрібна пластика, писанки тощо.
Усіорнаменти можна поділити на геометричні та «образні», або«фігурні», які створюють символи чи узагальнюють ритмічне уявленняпро те, що майстер бачить у природі. Значення та зміст багатьох символів ми вжене зможемо розшифрувати і тому сприймаємо їх як суто декоративні елементи [25, C. 27].
Однимз найпоширеніших елементів у писанковому орнаменті українців є зображення сонця.
Сонце— джерело світла, символ життя. Це найдавніший і найпоширеніший орнаментальниймотив, форми його графічного зображення необмежені. Сонце зображується іноді якколо, рожа, спіраль; часом воно спокійне, іноді в русі, деколи промінне.
КультСонця у наших пращурів був чи не найголовнішим. Після довгої зими на поверненняСонця чекав увесь народ. Його урочисто зустрічали, на його честь співалипісень, водили хороводи. Цей день наші предки називали Великим Днем, абоВеликоднем. Бога Сонця улещували зображеннями на писанках. Це були різноманітніхрестики й зірочки різної величини, жовті і червоні плямочки.
Вірав таємничу силу Сонця, страх перед ним та пошана до нього зберігалися ще всередньовіччі. Різноманітні явища, пов'язані з сонцем, по-різному тлумачилися влюдському суспільстві, найчастіше вважалося, що вони провіщали недобре.Прихилити Сонце до себе людина прагнула з давніх-давен, тому вона зображалайого на різноманітних предметах домашнього вжитку. Згодом Сонце стало предметомнауки. Тепер зображення Сонця в узорі стало звичайним орнаментальним мотивом,який бере початок з глибокої давнини.
Безконечник,або меандр, — своєрідний елемент у вигляді хвилеподібної смуги — посідає певнемісце серед різноманітних геометричних орнаментів сучасних українських писанок.Він дуже поширений у писанках Гуцульщини, Буковини, а в деяких писанкахПоділля, Волині, Херсонщини, Київщини та інших регіонів виступає домінуючимелементом орнаменту. Меандр походить від мистецтва трипільської культури (4—3тисячоліття до н. е.). Зокрема, більшість керамічного посуду того часуприкрашено різноманітними формами хвиль — знаками заклинання богині води —Дани. З хвилястими «безконечниками» пов'язане цікаве повір'я.Безконечник на писанці не має ні початку ні кінця, отже, зло, яке потрапить ухату і в цю «пастку», ніколи більше не турбуватиме власника [1, C. 98].
Середінших геометричних узорів драбинка — символ пошуків кращого життя, решето —символ відокремлення добра від зла, доріжки — символ вічності.
Різновидомгеометричного орнаменту писанки є зображення чисел. Щоб ритмічно використатичислову символіку, яйце ділять «широтами» на кілька пасків, у якихпотім розміщують символи. Розглянемо це на прикладі «Бродівської»писанки. Спочатку майстриня виділяє місце, де будуть розміщені паски символів.Потім пишеться дата події, якій присвячується писанка. Першим пишеться рік.Цифри розташовуються послідовно від верхньої лінії вниз і теж виділяються.Нижче можливе подання фази Місяця (молодий, старий, новий).
Націй же «Бродівській» писанці можна побачити й текст. Він лаконічний,кожне слово пишеться у вигляді квітки. У її центрі розміщується перша літера.Залежно від того, скільки пелюсток квітки писатиме майстриня, стільки буде йрадіальних ліній, на які нанизуються літери наступного рівня. Літери певногорівня розміщуються праворуч від радіальних променів і тільки в проміжках міжними за законами симетрії. Орієнтація символів літер довільна. Квітка, утворенанаписанням власного імені, відокремлюється. При узагальненні написувикористовується колір, який полегшує читання писанки [2, C. 65].
Християнськімотиви у писанковому розписі з кінця XIX — початку XX ст. в Україні набули значногопоширення (мал. 248). Християнські мотиви спочатку обмежувались написами«Христос воскрес» або «X. В.». Тепер такі мотивинайбільш поширені та збагачені на Гуцульщині. Писанки стали справжнімишедеврами декоративного мистецтва. Цікаво вирішені в писанкарстві зображеннярозп'яття Ісуса Христа, капличок, хоругов, «Серця Христа», які написанці займають центральне місце в композиції. Здебільшого "їх зображенов оточенні прадавнього орнаменту.
Більшістьдохристиянських, символів було пристосовано до нової віри, інтерпретація їхзмінилася. Так, крапки, які символізували зорі на небі або зозулині яйця(символ весни) стали символом сліз Матері Божої, риба — первісне символздоров'я — символізує Ісуса Христа, хрест, який колись був суголосним з чотирмасторонами світу, набув християнського значення. Трикутник спочаткурепрезентував трійцю -землю, небо й вогонь — нині він є символом Бога-Отця,Бога-Сина і Бога-Духа Святого.
БогиняБерегиня — символ життя і родючості, матері усього живого на землі. Найдавнішийїї культ завжди був пов'язаний з культом життєдайної Матері-Землі. Образжінки-праматері був широко відомий у різних народів: Ізіда у єгиптян, Іштар увавилонян, Гера у греків, Табіті у скіфів-землеробів. Спочатку богиню Берегинюзображали у вигляді перехрещених подвійних рисок («черепашка»), потімсеред багатьох варіантів побутував і такий, де «черепашки» накінчиках рисок мають надлами, що нагадують руки. Пізніше, коли в наших пращурівзапанував матріархат, з'явилися людиноподібні зображення богині Берегині зпіднятими догори руками. Наші предки поклонялись Берегині, яку зображали зпіднятими вгору руками, що відіграло певну роль і під час переходу українців дохристиянства. Образ Оранти, запрестольної Божої Матері у київському соборіСвятої Софії, яку зображено з піднятими догори руками, мав типовий виглядвеликої язичницької богині — богині Берегині. Оранта була близькою длятогочасних людей, хоча собор було побудовано більш як через два століття післязапровадження християнства [12, C. 129].
Зображеннясосонки — яскраво-зеленої травички, що однією з перших прокидається після зимиі плететься, неначе змійка, сповіщаючи про весняне пробудження землі, характернедля писанкарства. І ця деталь з'явилася невипадково: пов'язана вона з культомНебесного Змія, що, як вважали наші предки, запліднював усе живе жіночої статі.Символічний знак Небесного Змія зображали на писанках і рушниках, а наВеликдень писанки обкладали сосонкою.
Сосонкав українських писанках, як правило, комбінується з іншими орнаментами, протеможе й домінувати на поверхні всього яйця, як у давні часи Київської держави.Тепер це характерно для лемків і поліщуків.
«ДеревоЖиття» — цей мотив дерева в народній орнаментиці, а в писанковій зокрема,є одним з найпоширеніших елементів. У народних віруваннях існував фантастичнийзв'язок між людиною і деревом, адже дерево — це диво з див: восени вонопомирає, а навесні оживає. Коли навесні з бруньок на верхівці гілки з'являлисятри нові пагони, люди сприймали їх як триєдиний символ продовження роду (батько— мати — дитина).
«ДеревоЖиття» вишивали на великих рушниках, створюючи неперевершені українськіорнаменти, а на писанках вони набували лаконічної форми загальновідомих нині«вазонів» і «трилисників». Разом з тим ще в давні часи почалопанувати абстраговане зображення «Дерева Життя» -«Тризуб»,що згодом став гербом України.
Наукраїнських писанках крім «сосонки» і «Дерева Життя» дужечасто зображають «ружі», «яблуневий цвіт»,«виноград», «огірочки» та інші рослинні символи Твариннімотиви писанок мали подвійне значення: вони покликані надати їхнім власникамнайкращих рис звірів, наприклад здоров'я та силу, а також забезпечити довге йплідне життя для тварин. Малювали оленів, баранів, коней, риб і птахівабстрактно і по-різному в одному й тому ж регіоні; інколи писанкаркивідтворювали лише символічні елементи зображень тварин: заячі вуха, курячілапки, вовчі зуби, ведмежі лапи. Доволі популярними писанковими мотивами булизображення коня, який символізував силу й витривалість, та оленя, що уособлювавдовге життя і заможність. Птахів вважали вісниками весни, тому малювалиїх на писанках [4, C. 82].
Вдалимі улюбленим мотивом писанкової орнаментики є ластівка, яка виступає ісамостійно (у формі орнаментальної стрічки), і в поєднанні з іншими мотивами. Ународному світобаченні ластівка належить до пташок ніжних, милих і корисних,яких гріх убивати, а її гніздо заборонено скидати з-під стріхи. Ластівка єсимволом весни, урожаю, щастя.
Вукраїнському писанкарстві зображали навіть комах. Наприклад, бджола є символомпрацьовитості, чистоти душі. Працелюбність бджоли відзначено у приказці:«Працьовитий як бджола». У народному розумінні бджола належить до тихкомах, яких не можна вбивати, а якщо вона впала у воду — її треба врятувати,покласти на сонце, зігріти. У народній медицині бджола (мед та інші продукти їїжиттєдіяльності) допомагає лікувати людей від різноманітних хвороб. Отже,найвище пошанування бджоли породило цей мотив орнаментального розпису внародному мистецтві.
Мотивпавука — це символ наполегливості, терплячості та художнього промислу. Вминулому ця комаха мала визначне культове значення. Віддавна павука вважаликорисним, його наділяли позитивними властивостями, поважали й охороняли.
Метеликсимволізує радісне, безжурне дитинство, а також перехід душі у вічне життя
Висновки
Нашічаси позначені небувалим зростанням інтересу до проблем вітчизняної історії,витоків національної культури, до непересічних досягнень минулого. Знання свогородоводу, історичних та культурних надбань предків необхідні не лише дляпіднесення національної гідності, а й для використання кращих традицій упрактиці сьогодення.
Усправі оптимізації міжнаціональних відносин, пошуку шляхів задоволеннясоціально-культурних запитів людей важливого значення набуває етнографія(етнологія, народознавство) — наука, об'єктом дослідження якої є народи, їхнікультура і побут, походження, розселення, процеси культурно-побутових відносинна всіх етапах історії людства. Ці дослідження зосереджені переважно у сферітрадиційно-побутової культури, яка створювалася протягом століть творчим геніємбагатьох поколінь, розвивалася й удосконалювалася. Водночас етнографія не лишезвернута у минуле — вона активно включається у визначення закономірностейсучасного розвитку і взаємодії народів, виявлення загального та специфічного вїхніх походженні й культурі, використання прогресивних національних традицій.
Досягненняукраїнського народу на ниві культури загальновідомі. Разом із тим якщорозглядати національну культуру як цілісну систему, слід брати до увагинадбання різних верств населення протягом тривалого історичного шляху. Це ізразки культури інших народів, які населяють Україну; це і досягнення вихідцівз України, яких доля закинула далеко за її межі, тощо.
Отже, не зводячикультуру народу лише до фольклорно-етнографічного рівня, підкреслимо, що коженнарод — це своєрідний, створений тільки йому притаманними фарбами образ, і лишезберігаючи національну неповторність, можна зробити гідний внесок у загальну скарбницюнародів.
Унаш час мистецтво писанок чарує око розмаїттям орнаментальних мотивів і буяннямнасичених фарб, викликаючи загальне захоплення. Писанкарство вважається одниміз найцінніших різновидів українського декоративного розпису.
Ухудожньому відношенні писанки міцно пов'язані з іншими видами народногомистецтва певної місцевості, у них прослідковуються давні традиції та древніформи українського народного орнаменту.
Колоритта орнаментику писанкового розпису широко використовують для створення й оздобленнясучасних тканин, килимів, гобеленів, гардин тощо.
Вдаловикористовують орнаментальні мотиви писанок у декорі сучасних художніх виробіві особливо у виготовленні сувенірів. Цікаві також листівки з малюнками оленів,птахів, квітів, що виконані за мотивами писанкових орнаментів. Історіязасвідчує вдумливе ставлення до художньої спадщини нашого народу протягомбагатьох століть.
Традиціїписанкарства сьогодні продовжують молоді майстри-учні та студенти, які вивчаютьісторію писанки, що налічує багато століть, техніку її виготовлення,присвячують цьому мистецтву реферати, курсові й дипломні роботи, вчатьсявикористовувати набуті знання та вміння у власній творчості, оздоблюючипредмети побуту, інтер'єр приміщень, екстер'єр будівель. Серед них — студенти Національногопедагогічного університету імені М. П. Драгоманова Юлія Стрель-ник, НінаТерник, Людмила Пєтухова та багато інших.
Писанки — цевитвір вашої руки і вашої душі. Винагородою за вашу творчу працю, за вашутерпеливість та наполегливість буде прекрасна, барвиста, чарівна українськаписанка.
Списоквикористаної літератури
1) Адруг А. Писанки Чернігівщини//Літературний Чернігів.-1995. — № 6. — С.95-99;
2) Адруг А. Писанки Чернігівщини//Народна творчість та етнографія. — 1990.-№4.-С.64-68;
3) Адруг А.Писанки Чернігівщини: історія та сучасність. – Чернігів, 2005
4) Білоус О; Сташук 3. Школаписанкарства: Учбово — методичний посібник.-К.,1999
5) Боплан Гійом Левассер де. Опис України. — Львів: Каменяр, І990.-С.78-79.
6) Воропай О. Звичаї нашого народу. -Т.1. -К.: Оберіг, І99І. — С.355-378.
7) Державний музей українського народного декоративного мистецтва УРСР: Альбом. -К.: Мистецтво,1983
8) Квітка-Основ'яненко Г.Ф. Оттобі і скарб // Квітка-Основ'яненко Г.Ф.Зібрання творів у 7 томах.- Т.З.-К.: Наукова думка, 1981.-С.194-195.
9) КириченкоМ. Український народний декоративний розпис. – К., 2006
10) Культураі побут населення України. – К., 1993
11) Литвинова П.Я. Южнорусский народный орнамент. — Вып.1. Черниговская губерния, Глуховский уезд. Узоры вышиванья, тканья и рисования. — К.,1978.- С.7
12) Лубенский музей Е.Н. Скаржинской. Этногр. отдел. Описание коллекции народныхписанок.-Вып.1. /Сост. С.К.Кулжинский. -М.,1899. -С.109-І32.
13) Макарова Т.И. О производстве писанок на Руси // Культура Древней Руси.- М.: Наука 1966.-С. 141-143.
14) Моця А.П. Некоторне сведения о распространениихристианства на юге Руси по данным погребального обряда //Обряды и верования древнего населения Украины. -К.: Наукова думка, І990. — С.129.
15) Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян /Сост. Н.А.Маркевич. — К.: Час, 1991. — С.5-6
16)Онищук О.Писанки Чернігівщини // Писанка. — 1994.-№ 4-5.
17) Рыбаков Б.А. Ремесло Древней Руси. — М.: Изд — во Академиинаук СССРД948-С.362.
18) Селівачов М.Р. Домінантні мотивиукраїнської народної орнаментики (кінець XIX — XX ст.) //Народна творчість таетнографія.-І990. -№2. — С.73.
19) Семенцов А. Писанки нашогокраю//Деснянська правда.1992.-25 квітня.
20) Синопсис //Українська література XVII ст. — К.: Науковадумка, 1987. -С. 174-175.
21) СкорикМ.М. З джерел писанкового орнаменту //Народна творчість та етнографія.-1988.-№4. — С.76
22) Соколова В.К. Календарные праздники иобряды //Этнография восточных славян: Очеркитрадиционной культуры. -М.: Наука, 1987. -С. 11,59,387.
23) Сумцов Н. Писанки // Киевскаястарина.-1991.- май.- С. 199-200.
24) Українське народне мистецтво: Живопис/Автор тексту Б.С. Бутник- Сіверський. — К.: Мистецтво,І967.
25) Українські писанки /Вст. стаття,акварелі та упорядкування Е.Біняшевського.-К.: Мистецтво,1968 .-С.26-27.
26) Фольклорні записи Марка Вовчка таОпанаса Марковича. -К.: Наукова думка,1983. -С.51.
27) Черниговские писанки //ТрудыЧерниговского предварительного комитета по устройству Х1У-гоАрхеологическогосьезда в Чернигове // Киевская старина. — 1987. — С.176-178.
28) Шафонский А. Черниговского наместничества топографическоеописание. — К.,1851.- С.30.
ДОДАТКИ
Яквиготовити писанку
Длявиготовлення писанок слід краще відбирати маленькі сирі курячі яйця. Попередньоїх треба добре помити у воді, розчинивши у ній трохи харчової соди. Потім яйцяна кілька хвилин кладуть у легкий розчин оцту у воді. Коли яйця підсохнуть,можна приступати до розписування.
Найчастішеце роблять за допомогою воску. Для цього спочатку треба зробити писачку. Для її виготовлення беруть невеликудерев'яну паличку (завтовшки приблизно з олівець), випалюють розпеченим цвяхомчи шилом невелику дірочку, щоб у неї вставити на половину своєї висоти,металевий наконечник із шнурка чи трубочку, згорнуту з фольги. Цей наконечниктреба закріпити ще й ниткою.
Натуральнийбджолиний віск кладуть у невелику керамічну посудину (чарочку) чи в черепок(частину роз- битого горщика). Посудину звоском ставлять до вогню в печі чи на розсіювач на газовій плиті на невеликийвогонь. Віск повинен бути гарячим, але доводити його до кипіння не варто.
Починатиготувати писанки можна з крапанок.
Крапанки
Зачерпнувшиписачкою віск, закрапати спочатку нимті місця, які повинні залишитися білими. Після цього яйце занурюють унайсвітлішу (наприклад, жовту) фарбу. Коли яйце висохне, його жовту поверхнювкривають восковими цятками, які потім залишаться жовтими.
Якщотреба залишити зелені цятки, то умочивши сірничок у зеленку, намалювати зеленіцятки, які покрити воском. Потім яйце занурюється у червоний барвник. Справа втому, що змішувати червону і зелену фарби не можна, бо в результаті виходитьбрудний колір. На червоній фарбі закапують воском ті місця, які маютьзалишитися червоними. Насамкінець загальне тло забарвлюють якоюсь темноюфарбою, наприклад, чорною чи темно вишневою.
Післяцього яйце кладуть на цвяшки, вбиті у дерев'яну дошку, і ставлять в не дужегарячу духовку чи піч. Коли віск розм'якне, обережно стерти його м'якоютканиною. Щоб писанка блищала, її треба натерти шматочком сала. Складнішевиготовити власне писанку.
Писанки
Починатитреба з простого орнаменту. Спочатку малюються лінії, які розподіляють яйце наплощини, їх наносять гостро підструганим простим олівцем. Яйце підтримуєтьсятрьома пальцями лівої руки, а три пальці правої руки тримають писачку (як ручку). Мізинець правої рукипідтримує знизу рівновагу яйця. Писачкою набрати гарячого воску, притулити їїотвором до яйця і записати лінії, позначені олівцем. Писачка тримається на місці, а ліва рукаобережно обертає яйце.
Відцих ліній малюються маленькі рисочки, які нагадують голки сосни. Після цьогояйце занурюється у вишневу фарбу. Після обсихання яйце кладеться у духовку,витирається віск і писанка готова
Дряпанки(скробанки)
Якщотреба виготовити писанку, але немає писачки чи всіх фарб, тоді можна зробити дряпанку. Для цього кращевибрати яйце темного кольору і зафарбувати якимсь темним барвником. Олівцемнанести орнамент. Після цього гострим предметом (голкою, шилом чи цвяхом)продряпати намальований орнамент. Дряпанка готова. Раніше застосовувались фарбиздебільшого рослинного походження. Зараз користуються аніліновими барвниками,які призначені для фарбування шерстяних виробів. Вони отруйні, тому поводитисьз ними треба вельми обережно. Після роботи необхідно ретельно мити руки.
Щоб писанки кращеі довше зберігалися, з них видувають білок і жовток. Ліпше це робити шприцом згрубою голкою, зробивши спочатку маленькі отвори з обох боків яйця.