Калуська Загальноосвітня школа І-ІІІступенів №7
Реферат
Сім дивсвіту
Виконала
учениця10-А класу
МандичМарія
2010рік
Вступ
Сімнових чудес світу — проект, організований фондом «Нові сім див світу» (NOWC), якийнамагався об'єднати сім чудес стародавнього світу із списком сучасних чудес з метою збереження культурної спадщини для майбутніхпоколінь, аби уникнути повторення ситуації з сімома стародавніми дивами світу.Засновник фонду — швейцарський міліонер Бернард Вебер.
Буловирішено вибрати сім нових див світу шляхом всесвітньогоголосування в три етапи. В результаті першого прямого голосування буловідібрано 77 об'єктів, другого — 21 об'єкт. Переможці оголошені 7 липня 2007року в Лісабоні (Португалія).
Внаслідокголосування майже 100 мільйонів осіб фаворитами виявилися:Назва Регіон Місцезнаходження Великий китайський мур Азія Китай Петра Азія Йорданія Тадж-Махал Азія Агра, Індія Колізей Європа Рим, Італія Мачу-Пікчу Південна Америка Куксо, Перу Христос-Спаситель Південна Америка Ріо-де-Жанейро, Бразилія Чічен-Іца Південна Америка Юкатан, Мексика
Середінших кандидатів, в проекті брали участь: Ахенський собор; Собор СвятогоСімейства (Барселона); Версальський палац; Пізанська вежа; Теотіуакан; Палацдожів; Голуба мечеть; Палац Потала; Сана; Емпайр-Стейт-Білдінґ;Золоті Ворота (міст); Біг-Бен; Тікаль; Сі-Ен Тауер; Бурдж аль-Араб; Забороненемісто; Тайбей 101; Вежі Петронас; Атоміум; Печера Ласко; Мостар]]; Батьківщинамати (Київ); та інші.
Великийкитайський мур
Вели́кийкита́йський мур́ (长城cháng-chéng) фортечна стіна на півночіКитаю, грандіозна пам'ятка архітектури китайської цивілізації. Перші ділянкиспоруджено в 4—3 ст. до н. е.
Післяоб'єднання Китаю (221 до н. е.) імператор Цінь Ші Хуан-ді наказав спорудитисуцільний мур (до цього були лише відокремленіземляні вали), щоб прикрити північно-західні межі імперії Цінь від нападівстепових народів, в основному хунну.
/>
ЗгодомВеликий китайський мур неодноразово перебудовувався та ремонтувався. Булоспоруджено кілька мурів від час царювання різних династій. Проходить зі сходу на захід відрічки Шаньхайгуань, на побережжі Ляодунської затоки,до пункту Цзяюйгуань (провінція Ганьсу). Загальна довжина всіх її ліній 6 352км (3 948 миль) (за найновішими даними 2009 р. — 8 885 км, 800 м.), висота 6,6м (на окремих ділянках до 10 м), ширина нижньої частини близько 6,5 м, верхньоїблизько 5,5 м. Уздовж усієї Великої китайської стіниспоруджені каземати для охорони і сторожові башти, а у головних гірськихпроходах — фортеці. Великий китайський мурзберігся до наших днів, переважно, у вигляді кам'яної захисної стіни династіїМін (17 століття).
Згідно з легендою, душа Цінь Ші Хуан-ді під час сну злетіла наМісяць і звідти побачила Землю. Китайська імперія видалася йому маленькоюбеззахисною цяткою. Тоді й народилась у імператора думка спорудити мур, щозахистив би всю імперію від набігів жорстоких варварів.
/>
Старовиннакитайська легенда оповідає, що будівничі великого китайськогомуру замішували розчин для скріплення каменів на рисовому відварі. В наші дні,під час археологічних досліджень перед реставрацієюміського муру періоду Мін (1368—1644) археологи дійсно знайшли в складівапняного розчину сліди рисового клейстеру. Цілком можливо, що легенда передаєреальні факти — стверджують дослідники.
Петра
Петра- столиця Едома або Ідумеї, пізніше столицяНабатейського царства, головне місто синів Ісава. Місто розташоване натериторії сучасної Йорданії, на висоті більше 900 метрів над рівнем моря і 660метрів над навколишньою місцевістю, долиною Арави, у вузькому каньйоні Сик. Прохід в долину — через ущелини, розташовані на півночі іна півдні, тоді як зі сходу і заходу скелі прямовисно обриваються, утворюючиприродні стіни до 60 метрів у висоту.
Петрарозташовувалася на перехресті двох найважливіших торгових шляхів: один сполучав Червоне море з Дамаском, інший — Перську затоку з Газоюна узбережжі Середземного моря. Караванам, що відправлялися від Перськоїзатоки, переповнені дорогоцінними прянощами, тижнями доводилося мужньопереносити суворі умови Аравійської пустелі, поки вонине досягали прохолоди вузького каньйону Сик, ведучого в довгождану Петру. Таммандрівники знаходили їжу, дах і прохолодну цілющу воду. За словами римськогоісторика Плінія туристичний бізнес жителів Петри був дуже прибутковим, тому щоокрім плати за житло і за корм для верблюдів, булипотрібні подарунки для охоронців, сторожів, служителів храму і слуг царя. Алепрянощі і пахощі, що продаються в багатих європейських містах, приносилинечуваний прибуток, тому купці не жаліли коштів на такі витрати. Сотні років торгівля приносила Петрі велике багатство. Але колиримляни відкрили морські шляхи на схід, сухопутна торгівля прянощами зійшлананівець і Петра поступово спустіла, загубившись в пісках. Багато споруд Петриспоруджувалися в різні епохи і при різних господаряхміста, в числі яких були ідумеї (18-2 ст. до н.е.), набатеї (2 ст. до н.е. — 106 р. до н.е.), римляни (106-395 рр. до н.е.), візантійці і араби. У 12столітті н.е. ним володіли хрестоносці. Поряд з античним театром тут можнапобачити будівлю епохи ідумеїв або набатеїв. Проте,пам'ятників, споруджених після 6 століття н.е. практично немає, бо в ту епохумісто вже втратило своє значення.
/> />
Христос-Спаситель
Христос-Спаситель(порт. Cristo Redentor) — статуя Ісуса Христа в Ріо-де-Жанейро, Бразилія.Статуя має розмір 39,6 м заввишки, важить 700 тонн, і знаходиться на вершині 700-метрової гори Корковаду в національному парку лісТіжука, в межах міста. Збудована як символ християнства, статуя стала символомРіо-де-Жанейро і Бразилії.
Середмісцевих ходить легенда, якою активно «прикормлюють» туристів, начебто СтатуюХриста можна побачити з будь-якої точки міста. Цедалеко не так. А в тих місцях, звідки її все-таки видно, вона виглядаємалюсінькою на тлі Ріо.
/>/>
Аідея взагалі кого-небудь «водружати» на цю гору виникла неспроста. В 1922 роціпланувалась знаменна дата для будь-якого бразильця – сторіччя національної незалежності Бразилії. Ця знаменна подія йнадихнула міську владу звести в столиці (а Ріо-де-Жанейро був столицею Бразиліїдо 1960 року) цей монумент.
12 жовтня 1931 рокувідбулося врочисте відкриття статуї Христа Рятівника. В 1965 році папа Павло VI взяв участь в обряді освячення. 12 жовтня 1981року, на святкуванні п’ятдесятиліття статуї Христа, був присутній папа ІоаннПавло II. Трамвайні шляхи, побудовані в 1885 році, а також величезна кількістьпідйомників, доставляють туристів до оглядовоїплощадки, звідки відкривається прекрасний вид на місто.
Мачу-Пікчу
Історичнесвятилище Мачу-Пікчу Historic Sanctuary of Machu Picchu
/>
Мачу-Пікчу(кеч. Machu Picchu — «стара вершина») — доколумбовемісто інків, розташоване на висоті 2400 метрів на вершині гірського хребта наддолиною річки Урубамби в Перу, у 80 км на північний схід від Куско. Місто, якечасто називають «втраченим містом інків», є символом Імперії інків. Це місто було створене як священний гірський притулок великимправителем інків Пачакутеком за сторіччя до завоювання його імперії, тобтоприблизно в 1440 році, і функціонувало до 1532 року, коли іспанці вторглися натериторію імперії, після чого місто було покинутейого мешканцями.
Містозалишалося забутим протягом століть, і знову отримало всесвітню відомість в1911 році, відкрите американським істориком Хайремом Бінгхемом, на той час вжев руїнах. Відтоді Мачу-Пікчу став важливою туристичною пам'яткою. Територія навколо міста в 1981 році була проголошена історичнимзаповідником, який в 1983 році був внесений до списку об'єктів Світовоїспадщини ЮНЕСКО.
Черезсвої незначні розміри Мачу-Пікчу не може претендувати на роль великого міста —тут не більше 200 споруд. В основному це храми,резиденції, склади і інші приміщення для суспільних потреб. Переважно вонискладені з добре обробленого каменя, плит, що щільно приганяють одне до одного.Вважають, що в ньому і навколо нього проживало до 1200 чоловік, які поклонялися там богові Сонця Інті та обробляли сільськогосподарськікультури на терасах.
/>
Більшніж на 400 років це місто було забуте і перебувало в запустінні. Його виявивамериканський дослідник з Єльського університету,професор Хайрем Бінгхем 24 липня 1911 року. Коли він добрався сюди у супроводівиділеного урядом загону охорони і місцевогохлопчика-провідника, він виявив селян, що живуть там. Як вони розповіли йому,вони жили там «вільними, без небажаних візитерів, чиновників, що вербують вармію „добровольців“, або збиральників податків». Крім того, тут раніше вже побували любителі визначних пам'яток, щозалишили свої накреслені вугіллям імена на гранітних стінах.
Мачу-Пікчу— типове місто інка, містить центральну площу, королівський палац, храм сонця,які побудовані з багатокутних кам'яних блоків. Містомає дуже чітку структуру. На південному сході розташовано комплекс палацовихспоруд. Камені, з яких вони складені, оброблені настільки ретельно, що можна зупевненістю сказати: перед нами житла сановників і вельмож.
Узахідній частині підноситься головний храм з вівтаремдля жертвопринесень. Напроти нього житловий квартал, щільно забудованийдвоповерховими будиночками. Між ними, як в лабіринті, в'ються вузькі вулиці ісходи, що часто приводять в безвихідь або на терасу, що нависає над прірвою.
Іспанськіконкістадори так і не дісталися до Мачу-Пікчу. Цемісто не було зруйноване. Але ми мало що знаємо про нього. Навіщо знадобилосяінкам будувати місто на висоті 2400 метрів над рівнем моря, так далеко відцентру держави? Нам невідоме ні число жителів, ні навітьйого справжня назва. Американськідослідники Річард Бюргер і Люсі Салазар з Єльського університету, спираючись наматеріали іспанської хроніки XVI століття, висунули припущення, що це була зимоварезиденція Пачакутека. У літній період, під час сезону дощів, в місті, ймовірно, залишалося не більше 200 чоловік.Пізніше, після краху імперії інків, місто втратило своє значення, і жителіпокинули його назавжди.
Упівденно-східному краю Мачу-Пікчу інкські каменярі звели дві значніконструкції, які Бінгхем вважав за роботу«майстрів-художників», — напівкруглу башту і будову, яка примикає до неї.
Схожістьцієї башти із закругленою секцією храму Сонця в Куско змусила його дати своїйзнахідці таку ж назву. Через те, що сама башта і прилеглі до неї будови дужесхожі на середньовічну фортецю, перуанці пізнішеназвали весь цей комплекс Ель-Торреон («бастіон»), але головне йогопризначення, імовірно, було чисто релігійним. Башта була зведена навколонезачепленого шматка природної скелі, який було обтесано і перетворено на вівтар. Під баштою знаходиться грот. Бінгхем припускав,що в нім знаходяться мумії правителів інків, але учені вважають, що він,швидше, служив приміщенням для якихось ритуальних дій. Після розкопок іприведення його в порядок цей комплекс показує нам всюсвою красу і точність архітектури, якою він відрізнявся ще чотири сторіччятому. Сходи перед Будинком принцеси ведуть до башти, звідки трапецієвидне вікнодозволяє оглянути мальовничу долину, яка розкинулася внизу. Це вікно, ймовірно,використовувалося жерцями для спостереження запереміщенням сонця під час зимового сонцестояння.
/>
Священнаплоща була, як вважають, релігійним центром Мачу-Пікчу. На північному кінцірозчищеного майданчика стояла тристінна будівля збілого граніту, «з блоків циклопічних розмірів, вищих за людський зріст».
Дозахідної стіни храму примикає невелике закрите приміщення, назване «Прикрашеноюкімнатою», є яскравим свідоцтвом прекрасної майстерності інкських каменярів: два величезні блоки її фундаменту звирізаними 32 кутами в трьох вимірюваннях, щільно прилягають до сусідніх глиб.Можливо, найпринаднішим зі всіх споруд в Мачу Пікчу є розташований в східнійчастині площі «Храм трьох вікон». Ці три вікна, якімають форму трапеції, що виходять на схід, мають з боків «сліпі вікна» таких жерозмірів, які могли служити нішами. Якщо вірити місцевій історичній хроніці,перший правитель інків наказав побудувати храм на тому місці, де він народився,в Тамбо-Токо, причому в нім мали бути три вікна,символізуючих собою печери, «будинок його предків по батьківській лінії, відяких він веде своє походження». Бінгхем вважав, що тут якраз і знаходиться цемісце. На жаль, таке принадне припущення суперечило достовірним свідоцтвам про те, що архітектурний стиль Мачу Пікчувідноситься до пізнього інкському періоду.
ВідСвященної площі по гранітному схилу з терасами, по довгих сходах ледь можнадістатися до вершини скелі, там лежить великий, вирубаний багатокутний камінь«інтіуатана», або «місце, де прив'язано сонце» (ухудожньому перекладі «інті» означає «сонце»; «уата» — «прив'язувати»). Бінгхемприпускав, що тут інки символічно «прив'язували» сонце, щоб воно не тікало відних під час зимового сонцестояння. «Ті жерці, — писаввін, — які могли двадцять першого або двадцять другого червня зупинити рухсонця і „прив'язати“ його до кам'яного стовпа в одному з храмів, користувалисяу інків особливою повагою і шануванням».
Цейелегантний, вирубаний в скелі камінь міг бути і сонячною обсерваторією, де жерці визначали кращий час для початку сівби абозбору урожаю, стежачи за зникненням тіней від сонця під час осіннього івесняного рівнодення. В таких випадках жерці засипали камінь оберемками квітіві трав, зокрема, в час «інті раймі» — в червні ігрудні влаштовувалися прекрасні свята Сонця. Жителі Мачу-Пікчу, мабуть,збиралися біля «інтіуатани», де протягом декількох днів проводили релігійніобряди із статуями божеств, співали пісні і молилися.
Дорогаз Мачу-Пікчу до Куско — прекрасного зразка мистецтваінкських будівельників. Навіть у сезон дощів перебувала у чудовому стані. Всяімперія була охоплена широкою мережею комунікацій, протяжністю приблизно в40000 км. Дороги в державі інків мали перш за все стратегічне значення — по нихповинні були проходити війська. Крім того, вонисприяли культурному обміну між всіма областями держави. Завдяки дорогам людивчилися один у одного майстерності кераміки, ткацтва, обробки металів,архітектури і будівництва.
Інкине знали колесо, і гірські дороги найчастіше булиступінчастими. Ті, що проходили по океанському узбережжю, спеціальнообгороджувалися з двох сторін глинобитними стінами, які захищали від сонця,вітру і піщаних зсувів. Якщо на шляху зустрічалася болотиста низина, робилинасип. Через річки будували кам'яні і перекидалипідвісні канатні мости, які у інків вважалися за священні об'єкти, — того, хтопошкодить міст, чекала смерть.
Чічен-Іца
Доколумбовемісто Чічен-Іца Pre-Hispanic City of Chichen-Itzaa
Чічен-Іцаабо Чічен-Ітца, від юкатецької мови майя: chich'enitza' — «біля виходу джерела Іца») — велике доколумбове місто цивілізації Майяі археологічна ділянка, розташована в центрі півострова Юкатан, зараз територіяМексики.
Чічен-Іцабула важливим регіональним центром юкатанських Майя від пізнього класичного періоду до початку пост-класичного періоду. Містомістить безліч архітектурних стилів, від стилю Пуук, характерного для Майяпівнічних низовин до так званого «мексиканізованого» стилю, що нагадуєархітектуру долини Мехіко (зокрема тольтеків). Хочабагато дослідників вважають, що наявність центрально-мексиканського стилю є результатом прямої міграції абонавіть завоювання з народами центральної Мексики[2], інші розглядаютьприсутність цього стилю більше як результаткультурної дифузії.
/>
Заснований,ймовірно, в VII в. н. е. Священне місто народу Іца, відомий як Чічен-Іца,розташований в 75 милях на схід від міста Меріда, столиці Юкатан, Мексика. Уперекладі з мови місцевих племен ця назва означає«Колодязь племені Іца». Археологи вважають його одним з місць сили, пов'язанихз культурою майя. Останки міста можуть бути умовно розділені на дві групи. Упершу включені будови, які відносяться до культури майя та датуються VI-VII ст. н.е. Друга група будівель відноситься доперіоду тольтеків X-XI ст. н. е. У X столітті був захоплений тольтекамі. Зсередині XI століття Чічен-Іца стала столицею тольтекської держави. У 1178держава була розгромлено об'єднаним військом трьохміст-держав – Майяпана, Ушмаля і Іцмаля, яке очолював Хунак Кеєль. До часуіспанських завоювань (середина XVI ст.) Чічен-Іца представляло собою руїни.
Натериторії Чічен-Іци неодноразово проводилися розкопки, в результаті яких буливідкриті великі архітектурні пам'ятки майя-тольтеків:«Храм Кукулькана» — 9-ступінчата піраміда (висота 24 метри) з широкими сходамина кожній зі сторін. (У дні весняного і осіннього рівнодення (20 березня і 21вересня) приблизно о третій годині дня промені сонця висвітлюють західну балюстраду головних сходів піраміди таким чином, щосвітло і тінь утворюють зображення семи рівнобедрених трикутників, щостановлять, у свою чергу, тіло тридцяти семиметрової змії, яка «повзе» помірі пересування сонця до власної голові, вирізаної в основісходів.); «Храм воїнів» на невисокій 4-ступінчатій піраміді та «Храм ягуара»(обидва з настінними розписами); обсерваторія «Караколь»; 7 «стадіонів» для грив м'яч. «Велике поле для гри в м'яч» (Уего де Пелота) — найбільший гральниймайданчик з усіх створених майя. В довжину ігровеполя сягає 135 м. Існують деякі свідчення того, що гру в м'яч супроводжувалапевна жорстокість; руїни 4 колонад, що утворюють гігантський прямокутник(«Група тисячі колон») та ін. Збереглися статуї божеств з характерною стилізація пластичних форм, рельєфи, багаті рослинної ігеометричної орнаментики, твори дрібної пластики і художніх ремесел. Натериторії комплексу розташований Священний сенот — природний колодязь глибиноюблизько 50 м, який був призначений для жертвоприношень.
Після1194 р. загадкове місто остаточно спорожніло. Точні дані про те, що булопричиною того, відсутні. На жаль, політика іспанських завойовників, яківторглися на територію Мексики, включала в себе спалення манускриптів івбивство священнослужителів народу майя. Таким чином,більша частина його таємничої історії була загублена. Археологічні дані,такі як свідоцтва пожеж в ряду важливих структур і архітектурних комплексів,свідчать, що крах Чічен-Іци став наслідком бойових дій. Після падіння гегемоніїЧічен-Іци, регіональна влада в Юкатані перемістиласядо нового центру в Маяпані.
РуїниЧічен-Іци зараз є федеральною власністю мексиканського уряду, а керівництвоними підтримується мексиканським Національним інститутом антропології таісторії (Instituto Nacional de Antropología eHistoria, INAH). Земля під руїнами, проте, конфіденційно належить сімействуБарбачано.
Колізей
АмфітеатрФлавіїв (Колізей) лат. Amphitheatrum Flavium (Colosseum)
Колізе́й(лат. Colosseum) — найбільший амфітеатр Стародавнього Риму, символ могутності імператорського Риму. Розташований в Римі, вулоговині між Еквіллінським, Палатінським і Целієвським горбами, на тому місці,де колись був ставок, що належав до «Золотого Будинку» Нерона. Вміщав біля 50000 глядачів. Будівництво цієї споруди розпочатоімператором Веспасіаном після його перемог в Юдеї і закінчено у 80 р. н.е.імператором Титом, який ознаменував відкриття влаштуванням у ньому ігор, якітривали сто днів і коштували життя багатьом сотням гладіаторів і 5 тисячамдиких звірів.
СпочаткуКолізей називався, за родовим іменем згаданих імператорів, амфітеатром Флавіїв(лат. Amphitheatrum Flavium), нинішня назва (лат. Colosseum, Colosaeus, італ.Colosseo) закріпилася за ним згодом, починаючи з VIII століття, і походить абовід колосальності його розміру, або від того, щопоблизу від нього стояла гігантська статуя, споруджена Нероном на честь самогосебе.
Довгийчас Колізей був для жителів Рима та гостей міста головним місцем розважальнихвидовищ, таких, як бої гладіаторів, цькування дикихзвірів, морські битви (наумахії). Попри усталену думку, що в Колізеї страчувалихристиян, останні дослідження указують на те, що це був міф[Джерело?],створений католицькою церквою в подальші роки. При імператорові Макріні цирксильно постраждав від пожежі, але був реставрованийза указом Александра Севера. У 248 імператор Філіпп ще святкував в ньомутисячоліття Рима. Гонорій в 405 заборонив гладіаторські бої як несумісні здухом християнства, яке було запроваджено після Костянтина Великого пануючою релігією римської імперії; проте, звірині цькуванняпродовжували відбуватися в Колізеї до смерті Феодосій Великого. Після цього дляФлавійового амфітеатру наступили сумні часи.
/>
Нашестяварварів привело амфітеатр Флавіїв у запустіння і поклало початок йогоруйнуванню. З XI століття і до 1132 року він служив фортецею для знатнихримських родів, що оспорювали один у одного вплив і владу над співгромадянами,особливо для прізвищ Франджіпані і Аннібальді.Останні, проте, були змушені поступитися Колізеєм імператорові Генріху VII,який подарував його римському сенату і народу. Ще в 1332 році місцевааристократія влаштовувала тут бої биків, проте з цієї пори почалосясистематичне руйнування Колізею. На нього почалидивитися як на джерело добування будівельного матеріалу, і не тільки каміння,яке відвалювалося, але і навмисне виламані з нього, почали йти на нові споруди.Так, в XV і XVI сторіччях папа Римський Павло II брав з нього матеріал для споруди так званого венеціанського палацу, кардиналРіаріo — палацу канцелярії (Cancelleria), Павло III — паллацо-фарнезе. Протезначна частина амфітеатру уціліла, хоча будівля в цілому залишиласяспотвореною. Сікст V мав намірскористатися нею для обладнання суконної фабрики, аКлимент IX насправді перетворив Колізей на завод для добування селітри.
Кращевідношення пап до величного пам'ятника стародавньої архітектури почалося нераніше середини XVIII сторіччя, і першим, хто прийняв його під свій захист був Бенедикт XIV (1740-58). Він присвятив йогоПристрастям Христовим як місце, обагрене кров'ю багатьох християнськихмучеників, і наказав поставити посеред його арени величезний хрест, а навколонього поставити ряд вівтарів в пам'ять катувань, ходу на голгофу і хресної смерті Рятівника. Цей хрест і вівтарі були видалені зКолізею лише в 1874 році. Папи, що слідували за Бенедиктом XIV, особливо ПійVII і Лев XII, продовжували піклуватися про збереження уцілілих частин будівліі підкріпили контрфорсами місця стін, які моглиобвалитися, а Пій IX реставрував в ньому деякі з внутрішніх сходів.
Ще збільшою увагою охороняється Колізей нинішнім італійським урядом, порозпорядженню якого під керівництвом вчених археологів багато уламків споруди,які валялися, де виявилося це можливим, вставлено наколишні місця, а на арені проведені цікаві розкопки, що привели до відкриттяпідвальних приміщень, які служили колись для того, щоб висувати на арену групилюдей і тварин, дерева і інші декорації, або наповнювати її водою і піднімати вгору кораблі, коли представлялисянаумахії. Не дивлячись на всі проблеми, випробувані Колізеєм протягом століть,його розвалини, позбавлені минулої зовнішньої і внутрішньої обробки, до цієїпори справляють сильне враження своєю суворою величністюі дають достатньо ясне поняття про те, якими були його розташування іархітектура.
Тадж-Махал
Співанийпоетами символ любові Шаха Джахана до дружини, Мумтаз Махал
Цимім'ям, «прикраса палацу», називав Арджуманад Бану бегам її майбутній свекор, грізний шах Джангир. Складні сімейні відносини. Молодадружина припадала племінниці матері Джахана і донькою першого візира. Втім, нацей рахунок існує багато легенд, найромантичніша з яких говорить, що принцКхуррам зустрів на базарі прекрасну бідну дівчину знамистами з дерева в руках, і так вона на нього подивилася, що не бачив вінбільше оточувала бруду і злиднів, і твердо вирішив узяти в дружини красуню, щобне розлучатися ніколи. Точно відомо, що в той рік (1612) їй було 19 років,досить багато навіть за мірками сучасної Індії.
УШаха Джахана, як його стали називати шанобливо після сходження на престол в1628 році, був великий гарем, як і годиться такому високому правителю. Алеподружжя так ніжно любили один одного, що французький лікар, філософ і мандрівник Франсуа Берньє, який прожив у Індії дванадцять років,зазначав у своїх записках, що Шах Джахан «не звертав уваги на інших жінок, покивона була жива». Мумтаз Махал, єдина з дружин супроводжувала його навіть удалеких військових походах, стійко переносячи всітяготи разом з чоловіком, єдина людина, якій він повністю довіряв і навітьрадився!
/>
За 17років щасливого шлюбу у них народилося 13 дітей. І ось, лише рік потому, в 1629 році його спіткало горе: Мумтаз Махал не пережила важкихпологів 14-ої дитини. 36 років для жінки в ті часи був дуже солідний вік, ачасті пологи вимотували здоров'я. Це сталося в таборі, розбитому підБурханпуром, в наметі Шах Джахана, який повертався зпереможного походу в Декан. Там же хотіли поховати і Мумтаз Махал. Шах був намежі самогубства. Його голова назавжди скорботно опустилася, волосся посивіло.
Черезпівроку вдівець перевіз тіло в Агру, де він вирішив спорудити мавзолей, закрасою гідний його коханої жінки, а по величі — силиїх почуттів. Під час правління Великих Моголів, Агра нарівні з Делівважалася столицею імперії, яка на той час свого розквіту. За традицією, впередмісті, на березі Джамни і було вирішено звести будівлю. Місце вибрано було напрочуд вдало, ні один землетрус ще поки не завдалосерйозного збитку мавзолею.
Будівлябудувалося 22 роки, на будівництво зібрали з усієї країни більше двадцяти тисячосіб. Головний архітектор, шіразській Устад (що означає«майстер») Іса Кхан отримав необмежені повноваження,і він їх виправдав. Мармур привозили за 300 кілометрів з унікальноюраджпутанской каменоломні. За легендою, до будівництва були залучені іноземніархітектори — венеціанець і француз, але їхні справжні імена не дійшли до нас.
Можливо, їхній внесок — це розкішний парк, який веде домавзолею. Весь комплекс це закритий з трьох сторін парк. Вхід до нього, схожийна палац з червоного каменю, прикрашений білим візерунковим «портиком», зверху11 (!) Куполів, з боків — дві башти, також увінчанийбілими куполами. Огорожа — це високі галереї з червоного пісковику, що простягнулися домінаретом і мавзолею.
Паркгармонійно доповнює весь ансамбль, оскільки спланований як дорога, яка веде доголовної святині, його віссю є зрошувальний канал, розділений посередині шляху мармуровим басейном. До чотирьох мінарет віднього йдуть доріжки. З боку річки нічого немає, щоб ніщо не затуляло саммавзолей. Джамна тут не дуже спокійна, тож побачити ідеальне відображенняпрактично неможливо, що підкреслює ілюзіюнереальності. Багато людей спеціально приходять на протилежний берег рановранці, щоб побачити на власні очі, як парить в передсвітанковому тумані цювеличну будівлю, а з першими променями сонця починається гра кольору на йогостінах.
Можливо,ця легкість створюється незвичними для наспропорціями, коли висота дорівнює ширині фасаду, а сам фасад прорізанийвеличезними напівкруглими нішами і здається невагомим. А може, це головнийкупол забирає вгору за собою всю іншу конструкцію — чотири малих куполи і чотири мінарети.
Досамого серця ведуть сходи, у її початку залишають взуття, як перед храмом…Біломармурова піна стін прикрашена наймайстернішими мозаїками з тисяч коштовнихі напівкоштовних каменів. Сплетені у вишуканий орнамент стебла рослин і в'язьарабських літер, викладених чорним мармуром.Чотирнадцять сур з Корану — традиційна прикраса для мусульманської архітектуравінчають склепіння арок над вікнами. У центрі — різьблена мармурова ширма, заякою видно дві помилкові гробниці, або кенотафи, самі ж склепи — під підлогою. Дуже тихо, у відкриті всім вітрамвікна падають сонячні промені. На стінах — гірлянди нев'янучий кам'яних квітів,вічним килимом покривають підлогу і стіни.
Колибудівництво підійшло до кінця, в 1653 році, старіючий правитель віддав наказ приступити до зведення другої будівлі — мавзолею длянього самого, точної копії першого, але з чорного мармуру.
/>
Цебуло вже безглуздям: країна зруйнована численними війнами і дорогим проектом, народ нарікав. У 1658 році ШахаДжахана повалив його син Аурангзеб. Він припинив будівництво другого мавзолею,а батька заточив до кінця життя у вежі Червоного Форту в Агрі. Там і провівостанні 9 років, у кімнаті, з вікна якої було видноТадж-Махал.
Тількипісля смерті він знову возз'єднався зі своєю коханою — згідно із заповітом,його поховали поруч, в одному з нею склепі. Зараз мавзолей — однез самих відвідуваних місць не тільки туристами, але і самим індусами. Колисьвеличезні двері, символізували вхід до раю, булицілком з срібла, тонкий малюнок тисячами срібних цвяшків був викладений на них.Зараз двері мідні, колишні вкрадені. Та й дорогоцінні камені на фасаді йзсередини сильно порідшали з тих пір. Немає і золотого парапету, і перлинного покривала на місціспалення тіл.
Колисьз мінаретів закоханими були здійснені декілька самогубств, тепер наверх непройти, закрито. З усіх чотирьох сторін мавзолею стоять поліцейські, суворостежать за тим, щоб об'єктиви не поверталися в бік національноїсвятині. Фотографуватися туристам «на тлі» можна тільки з однієїточки — від входу. Напевно, це правильно, адже туди приходиш, щобнасолоджуватися видовищем, а не думати про те, як це буде виглядати в сімейномуальбомі. На надгробках завжди живі квіти.Не мертвим людям — вічно живий Любові!
Використаналітература
1.http://kudypity.com/
2.http://www.hurtom.com/
3.http://sajt.se-ua.net/
4.КрижанівськийО.П. Історія стародавнього Сходу: Підручник. — Київ.: Либідь, 2000. — 592 с.
5.Bedal,Leigh-Ann. 2004. The Petra Pool-Complex: A Hellenistic Paradeisos in theNabataean Capital. Piscataway, NJ: Gorgias Press. ISBN 1–59333–120–7.
6.RosemaryHarty, «The Bedouin Tribes of Petra Photographs: 1986–2003»
7.Hill,John E. 2004. The Peoples of the West from the Weilue 魏略by Yu Huan 魚豢: A ThirdCentury Chinese Account Composed between 239 and 265 CE.
8.Reid,Sara Karz. 2006. The Small Temple. Piscataway, NJ: Gorgias Press. ISBN1–59333–339–0. Reid explores the nature of the small temple at Petra andconcludes it is from the Roman era.
9.ChichénItzá. English Pronunciation Guide to the Names of People, Places, andStuff. Inogolo. Процитовано 2007-11-21.
10.Michael D. Coe The Maya, вид. 6th, 1999, London: Thames and Hudson.
11.uk.worldpoi.info/
12.www.india.ru/
13.images.yandex.ua/
14.uk.wikipedia.org/