ІНДИВІДУАЛЬНЕЗАВДАННЯ
здисципліни ___Історія української культури_______________________________
Темароботи: Побут та традиції населення Слобожанщини у XVII-XIX ст.
ЗМІСТ
Вступ
1. Житло на Слобожанщині
2. Народне вбрання слобожан
3. Традиції харчування
4. Народні свята та обряди
Висновки
Перелік літератури
ВСТУП
Крім історіїукраїнського народу велике захоплення викликає вивчення фольклору, селянськихзвичаїв, традицій, побуту тощо. Оскільки основною передумовою повнокровної іживотворної культури є природність, то слід відкинути так звану «високукультуру» імперських дворів та аристократії й звернутися до незіпсованої,справжньої та самобутньої культури простих людей. І дійсно, саме в культуріукраїнського села, тобто в їхніх традиціях, звичаях та побуті, є джерело йоснова національного життя.
За часів відродженняукраїнської культури необхідним є знання тих звичаїв і культурних досягнень, щомали місце минулих століть. Органічно розвиваючись, ці культурні набуттясприяли існуванню української нації у її важкі історичні часи, підтримували духнароду у моменти суворих випробувань, що їх зазнавала Україна, і є невід’ємноючастиною державної незалежності України.
В межах мого індивідуального завдання неможливо розглянути всі аспектирозвитку народнихтрадицій та побуту населення Слобожанщини протягом XVII-XIX століть, але деякі їх елементи можуть бути не тільки цікавими, а й корисними.
1. ЖИТЛО НАСЛОБОЖАНЩИНІ
Культура українців засуттю своєю завжди була осідлою, аграрною. Тому основним типом поселення булисела та хутори. Звичайно,люди їдучи з різних куточків України на Слобожанщину привозили з собою іретельно зберігали традиції народного будівництва, звичаїв, обрядів. Але зважаючи на природні умови,наявність місцевих матеріалів, тут виробились і місцеві традиції.
Для більшої частинитериторії України,включаючи і слобожанщину,характерний один тип відомого нам традиційного житла. Підставою для нього слідвважати осіле землеробське життя, побут і пов’язані з цим обряди та звичаї.
Боротьба зприродною стихією, бажання найрізноманітнішими засобами задобрити її, прагненнязабезпечити надійність та міцність нової оселі — все це знайшло відбиття узвичаях та обрядах, пов’язаних з вибором місця, часом будівництва житла, йогозакладин, закінченням будівництва. Закладання нової хати, початок забудови садиби завждисупроводжувалися багатьма обрядами.
Найбільше увагиприділялося вибору місця для житла. Заборонялосябудуватися на теренах, де раніше йшла дорога, було когось вбито чи покалічено,був будинок, спалений блискавкою. «Нечистим», отже й непридатним длябудівництва хати, було й місце, на якому, за переказами, з’являвся упир.«Чистими», щасливими, придатними для спорудження дому вважали місця,де лягала рогата худоба, водилися мурашки (останні виступали символомродючості). На Слобідській Україні з метою визначення ділянки для нової хати виганяли худобу ізалишали її ходити на волі доти, поки вона не вляжеться пережовувати жуйку. Цемісце і вважалося добрим для побудови хати. Найпростішимбув наступний спосіб ворожби: по кутах майбутнього будинку господар насипавувечері чотири купки зерна. Якщо на ранок наступного дня зерно виявилосянезачепленим, то місце вважалося вдалим. Іноді замість зерна при ворожіннівикористовували хліб. Найчастіше ворожіння тривало з вечорадо ранку, що мало символічне значення. Адже ніч виступає як час, коли діють чорти, відьми, упирі, отже, виявити їхлегше саме вночі. Вірили, що звір, плазун, «нечистий дух», дияволбере хліб лише в «нечистому місці», а в чистому ніколи. Не меншпоширеним при виборі місця для будівництва хати було ворожіння з водою.Господар намічав чотири точки, які відповідали чотирьом кутам хати, і ставив поодному глечику води, які обов’язково закривали дерев’яними кружечками.Результат ворожіння перевіряли вранці: почата вода свідчила про непридатністьмісця для будівництва хати. Зустрічалися й комбіновані ворожіння, в якихпоєднувалися елементи описаних вище. Наприклад, для кожного з чотирьох глечиківводи залишали на ніч ще й хліб.
Однією з умов успішногобудівництва вважався час закладання житла. Намагалися починати будівництвонової хати навесні та влітку. Вважалося, що найкраще закладати фундаменти уновий місяць, щоб у хаті був достаток. Під час закладання нової хати робилисвоєрідний відкуп. Цей обряд глибоко архаїчний: у далекому минулому длязміцнення будівлі приносили людські жертви, потім — тварин, їхні черепи, щепізніше — рослини й нарешті дрібні гроші, які клали у замки першого вінцязрубу.
По закінченні основнихбудівельних робіт на гребені даху ставили хрест, колоски збіжжя та китицюквітів. Це було своєрідним сигналом того, що господареві слід розраховуватися змайстрами, а господині — накривати стіл.
З описівнародного будівництва Слобожанщини, що збереглися в різних документах, можнадовідатися, що слобожанці будували дерев'яні хати, стіни виплітали з хмизу йобробляли глиною, а в деяких місцевостях складали з каменю. Стіни обов'язковоклинцювали (забивали клинці) і закидали глиною з половою, а потім білили. Дахивкладали соломою. Краї стріхи відводили від стіни і спирали на вінця, якіпідтримувалися стовпчиками. Завдяки цьому хати набирали більш привабливоїоригінальної форми. Планування хат було різноманітним: двокамерні (з житловогоприміщення і сіней), трикамерні (два житлових приміщення, розділені сіньми).
Щоденний побут зпочатку заселення Слобожанщини звертає на себе увагу тим, що не було основноїрізниці між життям вищих і нижчих верств. Хоч громадянство було вже досить зрізниковане з соціальногопогляду, це не відбивалося на щоденній культурі. Навіть у містах обстанова хатине дуже відрізнялася від житла заможної людини на селі. Домашнє життя всюди щебуло просте й невибагливе, рівень його не підносився дуже високо.
Козача абоселянська, або міщанська хата одрізнялася од панського будинка тільки своїмрозміром; матеріял же будівлі був однаковий — дерево, гонт, очерет, солома; і узаможних козаків можна було побачити навіть кахельні груби, які звичайно були упанських будинках. У хатах козаків та міщан були ті ж образи, лавки, килими,коці, рушники, скрині з одежою і українським убранством — тільки усе оте булокуди бідніше та дешевше.
Слобожани любили у всьому чистоту і перш усьогоу хатах. Білили хату по суботах та перед великими празниками, улітку навіть знадвору. У рідкої хати було менш трьох вікон скляних, здебільшого круглого скла. Комин робили з пруття, обмазаного глиною. У хаті білястін стояли скамейки, а вздовж тієї стінки, де була піч, робився піл, якийзаміняв кровать; у запічок ссипали для сушки зерно. У покутя біля образів стоявзвичайно довгий та вузький чисто вимитий стіл, покритий у заможних килимом, а убідних чистим рядном, і на ньому лежав хліб та сіль; у багатих замість столів,укопаних у землю, на низьких ножках стояла скриня або стіл, окований залізом, зящиками, замкнутими на замок; скриня покривалася килимом або коцом, а зверхускатертю. Дах був очеретяний: з очерета, коли бракувало дерева, робили й стелюна тонких перекладинах. Робили дах такожз соломи і гонту. Двір обносили плетневою огорожою.
На Слобожанщині було поширеним малювання по дереву,про що свідчать мальовані скрині в хатах. На жаль, до сьогодні не збереглись настінні розписи, розповсюджені на Слобожанщині. Лише в літературних джерелах є згадки розписів на Слобожанщині.
Ознайомившись з виглядом слобожанської хати та традиціями, пов’язаними з нею, можна скласти уявлення про те, якимрізноманітним і багатогранним булинародний побутта звичаї на Слобожанщині.
2. НАРОДНЕВБРАННЯ СЛОБОЖАН
Український народний одяг— самобутнє явище, що розвивалося і вдосконалювалося протягом століть, не втрачаючи оригінальних ознак. Вбрання слобожан залишалося довгий час традиційним.
Основою всякого одягу була сорочка. Святкові сорочки були додільними, буденні моглимати верх з якіснішого полотна, низ — з грубого, тобто сорочка«підтачувалася» і називалася — «до підточки». Спочаткусорочки вишивали білим по білому. Вони також були джерелами закодованоїінформації: древо на рукавах було символом родючості. До вишивки додавалася мережка — ажурна техніка, що в поєднанні звишивкою біллю створювало дуже витончений та елегантний виріб.
Вишивалися і мережилисярукава, обов’язково — подола були мережані, бо вони мали бути видні з-підпоясного одягу — плахти. Мережані, а не вишиті подола — характерна особливістьСлобожанщини.
Плахта шилася з полотнищбарвистої саморобної вовняної тканини з геометричним орнаментом. За кольоромплахти можна було сказати, хто це — дівчина чи молодиця, молода чи стара.Дівчата носили плахти, основним кольором яких був червоний чи малиновий — «червчатки». Молода жінка носила червчатку, але донародження першої дитини. По тому вона мала переходити на червоно-сині і чимдалі, тим темніші плахти. Бабусі носили чорні, однотонні дерги. Підчас постувсі жінки носили «синятки» — сині плахти.
Підв’язували плахту достану поясом. Святковий був неширокий. Повсякденні були ширші і виконували нестільки декоративну функцію, скільки берегли поперек, бо і чоловіки, і жінкизаймалися важкою фізичною працею.
Наприкінці XIX ст.натомість традиційних плахт і кольорових запасок на Слобожанщині поширюютьсяспідниці з фабричних кубових тканин — шарафани. Підперізували шарафан широкимчервоним поясом.
Нагрудний безрукавнийодяг — керсетки — обшиті кольоровою тасьмою. Святкову шили з дорогих тканин;оздоблювали тасьмою, зубчатою аплікацією. Крій її мав підкреслювати фігуру, длячого завищували лінію талії, розшивали низ вставними клинами ззаду по лініїталії. Лінія відрізу прикрашалася вишивкою, тасьмою, нефункціональнимиґудзиками. Під впливом міста на селі з’являється нагрудний одяг з рукавами — куфайки, холодайки, гусарки, козачки, матроски та ін. Верхній осінньо-веснянийодяг слобожанок представляли куртки. Носили також довгі кофти з талією. Свитита юпки шили з пояркового сукна або тонкого сукна поліпшеної обробки. Узимкужінки носили криті кожушанки, а у сильні морози — великі нагальні кожухи.
Дівчата, як і зараз,любили прикраси: сережки та нагрудні — «намисто. Спочатку його робили зсправжніх червоних коралів. Воно було дороге. Але кожна дівчина чи жінканамагалася мати якнайбільше ниточок — намиста. Коралі були не лише прикрасою:вони свідчили й про здоров’я власниці: якщо колір був яскравий, червоний — жінка здорова; коли ж вони темнішали, те означало, що жінка недужа.
Носили на грудях великіхрести з дорогоцінних металів. Серед археологічного матеріалу поселень півдняСлобожанщини другої половини ХVП-ХVШ ст. окрему категорію знахідок складаютьпредмети християнського культу, представлені нагрудними хрестами й іконками.
Жіноче українське взуття,типове для Слобожанщини, — кольорові чоботи — чорнобривці, пізніше — високішнуровані черевички. Бідніші носили шкіряні черевики. В свята, навіть літом,носили чоботи. Червоні чоботи носили дівчата.
Гордістю кожної дівчинибуло її волосся — »коса — дівоча краса". На свята його заплітали косуі прикрашали кісниками — різнокольоровими стрічками. Дівчата «напорі», заручені носили віночки з живих чи паперових квітів. На святаобжинків — закінчення збору злакових — одягали віночок з жита чи пшениці.
Коли дівчата пишалисякосами, намагалися зробити їх найгарнішими і чепурненько прикрасити, то жінкине могли «світити волоссям». Для жінки то було найбільшим гріхом імандрівники навіть в кінці XIX ст. свідчили, що жінка легше могла показатиколіно, ніж пасмо волосся. Коли ж хтось бачив простоволосу жінку, то з певністюназивав її «відьмою» і міг звинуватити в злій ворожбі, в тому, щовона хотіла залишити своє село без врожаю. А жінка могла позиватись до суду, — і розраховувати на задоволення позову (!) — якщо її «розчіпчив»навіть рідний чоловік. Головні убори жінок Слобожанщини: у XVII-XVIII ст. — рушниковоподібні «намітки»,які завивали голову жінки, залишивши вільним лише обличчя, а з ХІХ ст. — полотняні, шовкові та парчеві очіпки різноманітної форми. У XIX ст. пов’язувалибілу хустку.
Чоловічий одяг бувскромніший: літній складався з сорочки, штанів, пояса. Майже до кінця XIX ст. на Слобожанщині чоловіки носили широкіполотняні штани до очкура. Чоловічим нагрудним одягом були жилетки, верхнім — свити зфарбованого та сірого сукна, з відрізною спинкою і рясними зборами по лініїталії. Носили такожширокі халати з густими зборами.
У негоду чоловіченаселення Слобожанщини одягало кобеняк — свиту з капюшоном з нефарбованогосірого сукна, подібний до аналогічного одягу інших областей України. Взимкуносили розшиті кожухи. Верхній одяг Слобожанщини визначається багатствомоздоблення, що виконувалося техніками вишивки та аплікації. Особливо пишно прикрашалися кожухи,розшиті барвистим гарусом на полах, спині та комірі: до п’ят — «тулубчасті», і коротші — «кожушанки».
Головні убори булирізноманітними, залежно від сезону, місцевих традицій тощо їх робили із різнихматеріалів та багатьох форм. На сході Харківщини носили так звані пиріжковішапки. Влітку носили картузи.
Для найбільш поширенихчоловічих зачісок українських селян XIX ст. характерне досить високе підрізанняволосся навколо всієї голови. Верхнє волосся біля маківки прикривало підголенімісця. Цій стрижці передувала традиція голити всю голову, залишаючи на маківцідовгого чуба (оселедця), який закручували за вухо. Ця традиція побутувалапереважно серед запорізького козацтва.
Чоловічим взуттямслугували чоботи, взимку — валянки.
Традиції старовинногослобожанського одягу надихають нині як модельєрів, так і сучасних рукодільниць.Цей одяг свідчить про витончений смак тавишукані уподобання слобожан.
3. ТРАДИЦІЇХАРЧУВАННЯ
У системікультури життєзабезпечення одне з ключових місць належить їжі. Адже це найпершаоснова і повсякденна життєва потреба людини. Харчування українців, як і інших народів, формувалосязалежно від напрямів господарської діяльності. Істотним був і вплив культурнихтрадицій.
Для українцівхарактерне шанобливе, дбайливе ставлення до продуктів харчування. Передсніданком, обідом і вечерею українець традиційно промовляв коротку молитву. Застолом не жартували, не лаялися. Взірцями світової народної кулінарії і водночас виразниками самобутньоїукраїнської культури ще у XVII — XVIII ст. стали такі страви, як борщ, галушки,вареники, горілка, узвар.
Святкова та ритуальна їжаукраїнців відігравала важливу функцію соціального спілкування, несла додатковесимволічне навантаження. Найважливішою обрядовою стравою був хліб у різних йоговидах. Він використовувався на весіллі (коровай та інше печиво), в пологових,поховальних, календарних обрядах. Під час цих же обрядових дій вживалися каші.Архаїчною ритуальною їжею здавна була кутя та поминальний канун, що готувалися з немолотої пшениці.Хліб та хлібні і круп’яні страви символізували родючість природи, землі, жінки,єднання людей, всесвіт і місце людей у ньому (коровай як втілення ідеїсвітового дерева), а також реінкарнацію померлих. Яйця у весняних, пологових,весільних обрядах вважалися символом відродження природи та продовження роду.Ритуальну роль відігравали й м’ясні страви, зокрема свинина під час новорічнихсвят, м’ясо курей як символ плодючості та весілля.
На Слобожанщині пеклихліб переважно з житньої муки,домішуючи гречку. З випіканням хліба булопов’язано багато заборон і правил. Так: не можна було випікати хліб у п’ятницю,тримати двері відчиненими при садженні хліба у піч, торкатися тіста “нечистій”жінці.
Таким чином, хлібнабував для українців сакрального значення, а крім того — головної цінності привизначенні етичних, звичаєвих, а також естетичних норм.
4. НАРОДНІ СВЯТАТА ОБРЯДИ
Українські народні звичаї— весілля, танки, гри — збереглися у козацтва та селянства куди краще і довше,ніж у міщан. Празників у слобожан було багато, ідеякі з них святкувалися кілька днів, наприклад Трійця.
Календар свят визначавсяаграрним устроєм життя.
Святом, коли “вводитьсяліто в зиму”, вважали Введення (21 листопада). На введення стежили, щоб до хатине зайшла першою особа жіночої статі — це приносило негаразди.
Свята Катерини (24листопада) і Андрія (30 листопада) слугували немов би репетицією до наступнихріздвяно-новорічних свят. На Катерину ворожили про майбутню пару в шлюбі. На Андріяпроводилися великі вечорниці. В ніч на Андрія дозволялися жарти та навітьхуліганські вчинки, такі як замикання дверей хати ззовні, затикання комина, таінші.
Надванадцятиденні свята (Різдво, Новий рік та Хрещення) проводилося багатомагічних ритуалів, що за віруваннями повинні були забезпечити людям вдачунаступного року. На Різдво колядували, на Новий рік щедрували. Ходили по хатах,співали, славили господарів, бажали їм щастя, добробуту, за що отримували певнувинагороду. По хатам ходили з вертепом, де ставилися такі собі лялькові вистави,або ж влаштовували ритуальну гру-виставу «Коза», яка символізувала кругообігчасу.
На початку веснивідзначали Масляницю — прихід весни. На масляну готували млинці, вареники,куштували горілку, ходили в гості один до одного. На Масляницю парубки тадівчата, що не оженилися восени, тягнули колоду. До них прив’язували колоду абострічку та вимагали могорич.
Перед Паскоюфарбували яйця, випікали паску, начиняли ковбаси, готували інші страви длявеликодньої вечері. У святкові дні відбувалися триденні народні гуляння, яківідбувалися на майдані біля церкви. В ці дні всім дозволялося дзвонити уцерковні дзвони. Першу неділю після Великодня вшановували пам’ять померлих.Йшли на кладовища провідувати мертвих, туди ж несли їжу. Обідали на могилах.
Завершення весниі початок літнього періоду пов’язувався із Зеленими святами (Трійця). В ці дніхату та господарські будівлі обов’язково прикрашали зеленими гілками.Відвідували померлих на кладовищах.
Купала відзначали24 червня. Напередодні діди примітивними способами розводили вогнища.Вважалося, що ці вогнища мають цілющу силу. Через них стрибали для того, щобочиститися, вилікуватися від хвороб.
Після закінченняжатви святкувався обжинок. З останнього колосся жниці робили сніп і вінок, якіпередавалися господарю садиби, в якій святкували. З цього снопу розпочиналинаступну сівбу. Так замикався календар свят аграрної культури українців.
Було чимало й місцьовихпразників, наприклад, Паликопи (Пантелеймона). І Чоловіки, і жінки ходили навулицях з музикою — скрипками та цимбалами. Заходили й до шинку, пили тамгорілку маленькою чаркою і танцювали український танок. Слобожани дуже любили музику й танки:окрім скрипки, без котрої не можна було відбути весілля, були й інші струменти,наприклад: бас, флейта, цимбали (гуслі), кобза або бандура і ліра. Пастухиграли на сопілках. Танцювали метелицю, горлицю й козачка. Горілку любили іуживали її з малих літ, але більш для бесіди ніж для п'янства. У селян було більше усяких обрядів,ніж у городян.
Також є цікаві звістки про весілля у слобожан.Починалося діло з того, що посилалися свахи до батьків молодої; вони брали зсобою, як посланці, хліб та посохи. При згоді молодої, вона давала старостамрушники, котрі у багатих були вишиті шовком або золотом. Старости поверталисядо родини молодого, перев'язавши себе рушниками. З того дня молодий мігнавіщати засватану дівчину. У суботу перед вінчанням молода робила бенкет івечерю подружкам з піснями й танками. Після вінця молоді йшли до батьків женихана трапезу. Батько й мати жениха сиділи на кожусі, вивернутому уверх шерстю, ідержали у руках хліб, котрим благославляли молодого, одпускаючи його на коні домолодої. Там батько й мати молодої виходили їм назустріч у вивороченому кожусіна кочерзі або на вилах з горщиком з водою або вівсом. На коня сідав родичмолодої і немов утікав од бояр, котрі його доганяли теж на конях і приводили надвір, де він брав немов викуп за молоду. Сідали за стіл. Роздавалися подарунки,потім виходили на двір танцювати до обіда під музику. Грала звичайно троїстамузика — скрипка, бас і флейта. На столі стояв коровай, перед образами — шабляз запаленими свічками. Дружко роздавав коровай. Після обіда знов танцювали, апотім вечеряли. Потім їхали у двір молодого, де запалювали куль соломи, і черезцей костер усі переїздили. Молодароззувала молодого, а він злегенька бив її холявою по спині. Ці звістки про весільнізвичаї слобожан підтримуються й Г. Квіткою — його «Сватанням на Гончарівці», деописано весілля у самому Харкові на Гончарівці.
Шлюб завжди об’єднувавв собі соціальні, біологічні, матеріальні та духовні аспекти. Безшлюбність загалом осуджуваласьсуспільством, хоч з цього правила існували і винятки. Від шлюбу могливідмовитися один з синів або одна з дочок, щоб та годувати молодших сестер табратів.
Шлюб був різновидомдоговору, який в XVIII-XIX століттях укладався письмово, особливо, коли йшламова про розділ землі. Нареченій батько видавав придане, або посаг. До ньоговходила скриня (постіль, одяг, білизна), інколи худоба, земля, гроші. Звичаєвеправо обмежувало укладання нерівних шлюбів, перш за все між багатими табідними. І багаті і бідні неохоче віддавали дітей за нерівного.
Українська сім’я післяодруження ділилася — оженившись, син ішов з дому і будував власний.
На Слобожанщинінакопичено значний досвідучасті різних верствнаселення в роботі по збиранню, збереженню тавідтворенню традицій обрядової культури українського народу. І слід відзначити, що цікомпоненти духовної культури слобожан мають свої особливості і є важливимелементом української народності.
слобожанщина традиція народний обряд
ВИСНОВКИ
Отже, розглянувшидеякі елементи з народної культури слобожан, можна сказати, що переселенці цілком перенеслиу Слобожанщину свій національний український побут і виявили його у всіх сторінкахсвого національного життя, підтримували його й почали жити таким побутом вСлобожанщині, яким жили в інших куточках української землі. Але також в цей часбуло запроваджено багато нових звичаїв та традицій, що були характерними лишедля Слобожанщини.
На мій погляд, викладений матеріал даєдеяке поняття про побут і традиції слобожанза XVII-XIX століття.
За весь періодвід початку заселення слобідської землі аж до XIX століття мало що змінилося в побутіукраїнців, зберіглося багато звичаїв та обрядів, що становлять основунеповторності української національної культури.
ПЕРЕЛІКЛІТЕРАТУРИ
1 Астахова О.В., Крупа Т.М., Сушко В.А.Свята та побут Слобожанщини. — Харків: Колорит, 2008.
2 Багалій Д.І. Історія СлобідськоїУкраїни. — Харків, 1993.
3 ВоропайО. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис.-Київ, 1991.
4 Зайцев Б.П., Скирда В.В. та ін. Історіярідного краю: 2 част. — Харків, 2001.
5 СтельмащукГ. Г. Традиційні головні убори українців. — Київ,1993.
6 Сумцов М.Ф. Слобожане.Історико-етнографічна розвідка. — Харків, 2002.