Вступ
Поява та розвиток романського стилю в архітектурізахіднослов’янських країн тiсним образом пов'язані з історією,соціально-економічними умовами, які відбувалися в людському суспільстві. Цейетап романського розвитку цивiлiзацiї знайшов відображення в пам'яткахархітектури. Вони i в наш час приймають участь у формуванні архітектурногосилуету рiзних міст.
Об'єкт дослiдження
Пам'ятки архiтектури на захiднослов'янських землях вроманський перiод. В роботі подана їх повна характеристика, розглядаються їхконструктивні особливості та проводиться порівняльний аналіз.
Предмет дослiдження
Романська архiтектура захiднослов'янських земель i визначенняосновних тенденцiй її розвитку.
Межi дослiдження
Хронологiчнi дослiдження X–XIII cтолiття.
Мета дослiдження
Аналiз основних тенденцiй у розвитку романської архiтектури узахiднослов'янських країнах перiоду середньовiччя.
Завдання дослiдження:
– розкрити iсторико-соцiальнi умови розвитку романськоїархiтектури в захiднослов'янських країнах перiоду середньовiччя;
– прослiдкувати процес розвитку романського стилю;
– узагальнення матеріалів, щодо особливостей романськоїархітектури та виокремлення конструктивних та декоративних самобутніх рисзахіднослов’янських країн;
– вивчення стилістичної характеристики та порівняльнийаналіз пам’яток архітектури західнослов’янських країн романського періоду.
Методи дослiдження:
– iсторичний та порiвняльний аналiз архiтектуризахiднослов'янських країн;
– iсторiографiчний аналiз наукової лiтератури(iсторико-культурологiчної, мистецтвознавчої);
– аналiз пам'яток архiтектури.
Науково-практична цiннiсть роботи.
Результати роботи, якi отримано в процесi дослiдження, можутьбути використанi:
– при подальшому дослiдженнi окремих питань з романськоїархiтектури захiднослов'янських країн;
– як цiкаве доповнення до вiдповiдних роздiлiв посiбниказ iсторiї архiтектури;
– у викладацькiй дiяльностi у курсi лекцiй з iсторiїархiтектури.
Структура курсової роботи
Пiдпорядкована розкриттю мети та завдань дослiдження. Обсягроботи становить 40 сторінок. Текст курсової роботи містить вступ, два розділи,висновки, список використаних джерел (39 найменувань). Додатки включаютьперелік ілюстрацій (38).
1. Романське мистецтво (XI–XII ст.)
Імперія Карла Великого була не довготривалою,перші симптоми її розпаду позначилися ще за життя самого імператора. Принайближчих же його наступниках цей процес посилився в ще більшій мірі. Донезгод, міжусобиць і безвладдя, що характеризує час царювання сина і внуківКарла, приєднуються з другої половини IX століття безперервні набіги арабів,угорців і особливо грізних норманів. Європа вступає в смугу тривалих майжеповсюдних і винятково важких бід. Багато монастирів, міста, замки булирозорені, пам'ятники архітектури знищені, твори образотворчого і прикладного мистецтварозграбовані. Художнє життя прийшло в занепад. Кінець IX і X сторіччя єнайтемнішим періодом в історії мистецтва західного середньовіччя. Лише в самомукінці першого тисячоліття нашої ери, коли нормани осіли на півночі Франції інебезпека їх набігів минула, Західна Європа вступила знову в смугу більшнормального існування. В більшості країн остаточно оформляються феодальнівідносини, наступає економічне пожвавлення, а разом з тим і новий підйомкультури. Біля 1000 року оновлення мистецтва в Західній Європі стає більш меншповсюдним. Відкривається нова його фаза. В мистецтвознавчій літературі ця фаза,відповідна часу щонайвищого розвитку феодалізму, одержала назву романськогостилю. Термін цей з'явився в XIX столітті, коли були знайдені зв'язкиархітектури XI–XII сторіч з давньоримською (зокрема, вживання напівциркульнихарок і зведень). Виникле по аналогії з терміном «романські мови» назва«романський стиль» умовно, бо відображає лише одну і притому не головну сторонумистецтва даного періоду, проте воно увійшло у загальний вжиток. В основномуроманський період припадає на XI–XII сторіччя, причому XI вік розглядаєтьсязвичайно як час раннього, а XII вік – як час зрілого романського мистецтва. Хронологічнірамки для окремих країн і областей Європи повністю, проте, не співпадають. В Італіїі Німеччині панування цього стилю захоплює значну частину XIII століття; навпаки,на північному сході Франції друга половина XII століття належить вже наступномуза романським готичному періоду.
Характерні для феодалізму панування натуральногогосподарства, нерозвиненість обміну і самостійність окремих феодалів спричинилиза собою відому відособленість явищ культури і мистецтва. Архітектура імистецтво Європи XI–XII сторіч відрізняються великою кількістю ірізноманітністю локальних шкіл. Та все ж мистецтво цієї пори не позбавленеєдності. Саме в цей час вперше виникає загальноєвропейський стиль, якийпідпорядковує собі місцеві художні традиції.
Єдність європейської культури XI–XII столітьобумовлено наявністю набагато ширших контактів між різними областями ікраїнами, ніж здається на перший погляд. Головна роль в їх здійсненні первинновипала на долю церкви.
В XI–XII століттях церква досягла вершинимогутності. Її вплив на духовне життя того часу було безмежне. В її рукахзосереджувалися величезні матеріальні засоби. Особливо зросло значеннямонастирів. До початку другого тисячоліття чернецтво одержало новіорганізаційні форми. Більшість монастирів була зв'язана в з'єднані загальнимстатутом конгрегації і підлегла головному монастирю, який визнавав лише владупапи. Так виникли загальноєвропейські монастирські об'єднання, наймогутніше зяких очолювалося в XI столітті бургундським абатством Клюні.
Церква була головним замовником витворівмистецтва. Її величезні багатства відкривали перед нею такі широкі можливості,що змагатися з нею було під силу хіба лише наймогутнішим представникамсвітської влади. Ведуча роль і в цій області належала монастирям. Їх активністьбула настільки велика, що романське мистецтво, принаймні у Франції, Англії,Іспанії, Німеччини, може бути названо мистецтвом переважно монастирським.Природно, що широкі загальноєвропейські зв'язки монастирів немало сприялиповсюдному розповсюдженню конструктивних прийомів в архітектурі і нових формобразотворчого мистецтва, що складалися у той час.
Важливим джерелом доходів монастирів і однією зоснов їх впливу на народ були «чудотворні» потужності і реліквії святих. XI–XIIсторіччя були часом щонайвищого підйому культу святих, що всемірно заохочувавсяцерквою. Колосальний розмах в цей час придбали паломництва до «святих місць» іреліквій, головними з яких були Палестина, Рим і Північна Іспанія. До Палестиниі Рима привертали легенди про виникнення християнства і перших християнськихмучеників, Іспанія ж стала об'єктом паломництва з IX століття, коли на їїпівнічно-західному побережжі була «відкрита» гробниця апостола Якова Старшого,проголошеного покровителем священної війни проти арабів. Шляхи в ці три головніцентри найбільш густо перерізували південну Францію і Італію.
Загальновідомо, яку роль зіграли паломництва іхрестові походи – що почалися під кінець XI сторіччя до Палестини – в розвиткуєвропейської економіки і торгівлі. Не меншу роль зіграли вони і в розвиткукультури і мистецтва. Разом із строкатим натовпом паломників з міста в місто, зкраїни в країну слідували будівники, живописці, ремісники. Обмін досвідомсприяв збагаченню традицій і успіхам мистецтва і зумовив ту єдність стилю, якахарактеризує, не дивлячись на всі місцеві відмінності, європейську художнюкультуру XI–XII століть.
Основним видом мистецтва в романський період єархітектура. Виняткова роль, що належала у феодальному суспільстві церкві, івеличезні матеріальні засоби, що зосередилися в її руках, привели до того, щороманська архітектура є переважно церковною. Прийоми і форми її вплинули і нацивільну архітектуру.
Церковна романська архітектура спиралася надосягнення каролінгського періоду і розвивалася під сильним впливом – залежновід місцевих умов – античного, сірійського, візантійського і арабськогомистецтва.
Феодальна роздробленість Європи породила безлічлокальних шкіл, що спираються на місцеві архітектурні традиції і залежних відполітичних і економічних зв'язків, наявності певних будівельних матеріалів і т. п.При всій відмінності в рішенні архітектурних задач, ці школи мають багатозагального, зокрема в плані і конструкціях будівель, рівно як і в характерідекоративних форм.
Основною архітектурною задачею було створеннякам'яного, здебільшого монастирського храму, що відповідав вимогам церковноїслужби. Головним його типом є тип базиліки. Але порівнянню з раннімипам'ятниками базиліка цього часу значно ускладнена в плані і композиції. Дочисла новинок відноситься збільшення східної частини храму (хору), призначеноїдля духівництва. Ця частина подовжується, одержує, окрім головної апсиди, ще рядапсидіол, іноді ускладнюється все її планування (частіше всього у Франції). Поширеноюособливістю романських храмів є наявність розташованих під хором перекритихзведенням крипт – невеликих підземних приміщень, що служили місцем зберіганняреліквій, а також що використалися для поховань.
Стіни романських будівель відрізняються великоютовщиною і створюють враження потужності. Віконні і дверні отвори дуже вузькі.В контурах форм переважають прості вертикальні і горизонтальні лінії, так самояк і напівциркульні арки, особливохарактерні для романського стилю. Вони застосовуються у вікнах, дверях, аркадахі т. п.
Зовнішній вид романського храму чітко виражаєособливості його плану і розчленовування внутрішнього простору. Всі відзначенівище риси придають зовнішньому вигляду храму величавість, строгість і, залежновід декоративних форм, більшу або меншу суворість. Аналогічне враженняпроводить і інтер'єр романського храму.
Особливості романської архітектури обумовлені впершу чергу вживанням склепінчастих перекриттів і системою
розміщення віконних отворів. В ранніх пам'ятникахцентральний неф має плоске перекриття, зведення ж з'являються спочатку вкриптах і бічних кораблях. З розвитком будівельної техніки зведення одержалипоступово всі частини храму.
/>
Романський напівциркульний хрестовий обвід
Найважливішою конструктивною задачею, що всталаперед будівниками у зв'язку з зведенням споруджень, була нейтралізація їхрозпору, тобто в зведеннях горизонтально направлених сил, прагнучих перекинутиопори, що утворюються. Найпростіше рішення цієї задачі, – максимальнепотовщення стін і опор тобто погашення розпору вагою інертної маси каменя.Частково цим пояснюються масивність романських будівель, невелика кількість іневеликі розміри їх отворів. Проте, прагнучи більш економічного рішення,романські архітектори стали розробляти конструкції, в яких нейтралізаціярозпору досягалася за рахунок взаємодії врівноважуючи один одного сил.(Важливим кроком в цьому напрямі було створення хрестових зведень, утворенихперетином двох відрізків напівциркульних зведень рівного радіусу, що перехрещуються підпрямим кутом (мал. 1). Таке зведення робить тиск лише на чотири опорні крапки,що дозволяє значно полегшити стіни. До того ж при використанні ряду примикаючиходин до одного хрестових зведень для перекриття подовжніх приміщень їх розпірчастково нейтралізується за рахунок зустрічного тиску. Романські архітекторишироко використовували хрестові зведення напівциркульного перетину. Проте з їхдопомогою стали перекривати спочатку лише невеликі прольоти – бічні нефибазилік, крипти, галереї монастирських дворів, – тоді як в широких центральнихнефах довгий час зберігалася найпростіша напівциліндрична форма.
Центральний неф з бічними сполучали аркади. Приплоских стелях вони спиралися на колони, що чергувалися із стовпами простогопрямокутного перетину. Для величезних важких зведень така форма засад виявиласянедостатньою, і останні були замінені масивними стовпами з виступаючиминапівколонами або пілястрами. В романській архітектурі колона поступовопозбавляється свого призначення як одне з головних конструктивних елементів,але разом з тим широко застосовується як декоративний елемент в аркадах,порталах, при розчленовуванні віконних отворів. Слід помітити, що романськаколона не знає стійких типів ордерів, надзвичайно різноманітна по пропорціях івідрізняється множинністю форм капітелей. В ранній період була найбільшпоширена форма, що наближається до усіченої кулі. В період зрілості романськогомистецтва виникає особливий вид скульптурної капітелі.
Серед характерних явищ романської церковноїархітектури заслуговують згадки так звані клуатри – які примикали до монастирських церков,прямокутні в плані двори, по сторонах яких тягнулися галереї з багатодекорованими аркадами.
В порівнянні з церковним будівництвом світськаархітектура романського періоду набагато більш скромна. До цього часускладається тип житла феодала – замок. Звичайно він складався з двору, в центріякого розташовувалася масивна башта (донжон). Башта ця, що мала декілька поверхів, служилажитлом сеньйору і була останнім оплотом у разі облоги. Аналогічний характермали і зміцнення міст, що обносилися численними баштами, сполученими з високимикам'яними стінами. Будівельні форми відрізнялися простотою. Лише в окремихвипадках спостерігалася турбота про декоративне убрання. Для цьоговикористовувалися форми, вироблені церковною архітектурою. Так прикрашалисяімператорські пфальці, замки королів і могутніх феодалів, а іноді і багатіміські будинки (частіше всього – єпископські палаци), тоді як житла рядовихгородян мали скромні розміри. Останні складалися звичайно з двох поверхів:нижній, з аркою, що виходила на вулицю, служив майстернею або лавкою, верхнійже призначався для житла.
Форми романської культової архітектури, зокремавелика кількість ділянок, сприяли розповсюдженню монументального живопису, якийпереживав розквіт вже в XI столітті. В цей же період спостерігаєтьсявідродження кам'яної монументальної скульптури, теж найтіснішим чиномпов'язаної з архітектурою: романська скульптура існує лише у формі рельєфу,розпластаного на площині стіни або покриваючого поверхню архивольтів ікапітелей.
2. Романська архітектура Чехії і Моравії (XI – початок XIII ст.)
Основи чеської ранньофеодальної держави були закладені в X столітті. У тойчас вона займала тільки територію власне Чехії, про долю Моравії до початку XI століття майженіяких достовірних відомостей немає. Вона, ймовірно, в цей період входила всферу впливу угорських кочових племен, а празькі князі ще не володілидостатньою силою, щоб розповсюдити свій вплив за межі чеських гір. Але вже вцей час Чехія досягла значних успіхів в економічній і політичній області,недаремно арабський мандрівник X століття Ібрагім ібн Якуб писав, що вона була«кращою і найбагатшою країною на півночі», а столицю її, Прагу, назвав«білокам'яною».
Десяте століття знаменувало також важливий поворот в культурномужитті країни. Християнізація її була здійснена місіонерами із заходу, івідповідно знов виникла держава попала під вплив культури західного латинськогосвіту, хоча при княжому дворі в Празі знаходилися і деякі освічені слов'янськідіячі, про що свідчать твори древньочеської літератури, що виникли в X столітті інаписані на старослов'янській мові.
Християнізація, природно, супроводжувалася і будівництвомкультових споруд. Перші з них пов'язані з ім'ям князя Боржівоя і виникли ще вкінці IXстоліття.Це були ротонда св. Климента в Лівому Градці і церква Діви Марії в празькому Граді.Наступник Боржівоя на княжому престолі, Спітігнев, побудував ротонду св. Петраі церкву Діви Марії в Будчі, а князь Вацлав – святовитську ротонду і базилікусв. Йіржі (Георгія) в празькому Граді. Письмові джерела згадують ще декількацентричних споруд кінця IX – початку X століття.
Найдавніші чеські ротонди продовжували, поза сумнівом, традиціювеликоморавських ротонд, що цілком природно при взаємних зв'язках обох земель,їх політичних і економічних відносинах. Про великоморавські традиції вархітектурі Чехії говорить близька тимчасова послідовність, пряме сусідство зМоравією, а також той факт, що після падіння держави Моймировичів частинаремісників і духівництва втекла до Чехії.
Ротонди в Аєвім Градці і Будчі не вносили нічого принципово новогов будівництво центричних храмів. Більш того, їх подкововидні апсиди прямовказують на зв'язок з великоморавською архітектурою: така форма апсид на заходіне зустрічається або принаймні дуже рідкісна. Але схожість міжвеликоморавьскими і чеськими ротондами полягає не тільки у формі, але й уфункції споруд, як приватних княжих храмів. Цьому не суперечать відмінності вбудівельній техніці стародавніх ротонд. Якщо порівняти кладку мікульчицькойдвоапсидної ротонди, кладку (у вигляді нашарування бутового каменя) старомістськоїротонди з грубо обробленими квадрами, ротонди св. Віта в празькому Граді іротонди в Лівому Градці, то очевидним стане процес удосконалення будівельноїтехніки. Порівняння якнайдавніших споруд Чехії і Моравії спростовує існуючураніше тезу про відсутність зв'язку в області будівельного мистецтвадревньоморавської держави і держави Пржемисловічей. Корені культури останньогобільшість дослідників шукали тільки в західноєвропейських країнах, констатуючипри цьому факт, що в Чехії були сприйняті тільки спрощені зразки західноїкультової архітектури. Археологічні відкриття на території колишньої ВеликоїМоравії і ранньосередньовічної Чехії спростували цей погляд, підтвердившинайтісніший зв'язок в стародавній культурі чеських земель.
Серед ранніх чеських ротонд виділяється ротонда св. Віта,побудована в празькому Граді князем Вацлавом в 30-х роках X століття. Вона існувалаяк княжий храм понад сто років і була зруйнована під час споруди базиліки св.Віта в 1060–1096 роках. Її фрагменти досліджувалися під час археологічнихрозкопок в 1911, 1913, 1928 і 1931 роках. Ротонда св. Віта була круглою в планіспорудою діаметром 13 метрів, до якої з чотирьох сторін примикали апсидишириною 5,53 метри. Перекриття апсид було плоским. В останній четверті X століття вона сталаєпископським храмом, в цей період на місці однієї з апсид була зведена башта зхорами для князя, тут же знаходився вхід в храм і сходи на хори.
В такій формі вона проіснувала до 1039 року, коли до Праги булиперевезені з Польщі останки св. Войтеха, що походив з чеського княжого родуСлавниковічей. Перший поверх башти був перетворений на мавзолей Войтеха, акняжі хори сполучені з північною апсидою; вхідний портал влаштований в стінінефа між західною і південною апсидами.
Композиція ротонди не випадкова. В ній, як і в ротондахвеликоморавських, виражена ідея домашнього храму феодала, одночасно храм цей єсимволом влади церкви. Чотири апсиди повинні були, ймовірно, символізуватихрест і владу церкви у всіх чотирьох сторонах світу. Від більш стародавніхчеських і великоморавських ротонд дана відрізнялася великим масштабом,кількістю апсид, а також розчленовуванням стін за допомогою лізен, які тутвперше з'являються в чеській архітектурі.
Пропорції ротонди св. Віта відповідали космологічним уявленням тогочасу, згідно яким космос, результат творіння бога, був досконалим гармонійнимутворенням окремих тіл і частин. Оскільки всяка культова споруда розглядаласяяк образ космосу, то це повинне було відобразитися перш за все в системі їїпропорцій. Досконалість і вічність космосу була відображена в будівельномуматеріалі ротонди, камені, ретельно оброблюваному.
Залишки кам'яної підлоги ротонди св. Віта і опис її внутрішньогоубрання говорять про те, що ідею космосу повинна була втілювати не тількикомпозиція храму, але і його інтер'єр. Мозаїчний рослинний мотив, створений задопомогою річкової гальки в підлозі ротонди, повинен був, очевидно,символізувати природу. Золото і срібло в убранні інтер'єру, випромінюючи сяйво,втілювали місяць і сонце. Вівтар був добре освітлений зовнішнім світлом, щопроникало крізь три вікна східної апсиди. В нефі ж ротонди пануваланапівтемрява, уособлення зла, яке, за тодішніми уявленнями, було такою ж логічноюланкою цілого, як і добро. Таким чином, все в цілому в ротонді підкорялосяєдиній ідейній концепції, єдиному задуму дії на віруючого.
Але одне це не дає підстави для висновку про походження даноїформи храму тільки в каролінгській архітектурі Західної Європи. Вже такідеталі, як лізини, і кладка стін ротонди рядами квадрів говорять про зв'язок їїз архітектурою Південно-східної Європи. Ротонда св. Віта є все ж таки ланкою,хоча і складнішою, єдиного ланцюга архітектурних традицій, тісно пов'язаною збільш стародавніми чеськими спорудами і ротондами Великої Моравії і з архітектуроюАдріатичної області.
До іншої групи якнайдавніших культових споруд Чехії відносятьсяоднонефні храми Діви Марії в празькому Граді і Будчі, а також церква св. Йіржів празькому Граді – найстародавніша чеська базиліка. Остання була тринефнимхрамом, розчленованим трьома парами стовпів. Трьом нефам відповідали трипідкововидні апсиди східного кінця храму, дві бічні з яких збереглися дотеперішнього часу. По своєму плану базиліка св. Йіржі нагадувала храмиПівденно-східної Європи, її західна частина з двома баштами і хорами надбічними нефами свідчила про зв'язки з Оттоновською Німеччиною.
Другою монументальною спорудою X століття є церква вЛібіці, резиденції княжого роду Славниковічей, що внесла в чеське середовищеновий архітектурний мотив – трансепт з хорами в бічних частинах.
Більш важко визначити походження найдавніших однонефных храмів. Ціневеликі, досить примітивні сільські споруди збереглися до теперішнього часу яксакристі більш пізні храми у Високій у Кутній Горі, в Добржіхове у Планян, уВранове у Бенешова, в церкві св. Йіржі в Пльзне-Доубравці. Подібні церквибудувалися в цей час як в Західній, так і в Південній и Південно-східнійЄвропі. Можливо, що в даному їх типі більш сильно відчувалися імпульси іззаходу.
Таким чином, до останньої четверті X століття на територіїЧехії в культовій архітектурі були представлено три основні типи споруд – базиліка,однонефний храм і ротонда. Найстародавнішими і найпоширенішими були ротонди.Походження всіх цих форм храмів пов'язано було як з Великою Моравією іАдріатикою, так і з заходом, що виходило з політичного положення Чехії в цейперіод. Але переважав все ж таки перший напрям. Ситуація поступово міняється востанній четверті X століття. В державі Пржемисловічей в цей період посилюєтьсявплив сусідньої німецької культурної сфери. В Празі було встановленоєпископство, а перший празький єпископ був родом з Саксонії. Велику рользіграли тісні політичні зв'язки чеської ранньофеодальної держави з «Священноюримською імперією німецької нації».
В цю епоху безпосередній сусід Чехії Саксонія стає політичним ікультурним центром Німеччини, а на імператорському престолі зміцнюєтьсясаксонська династія Оттонів. Сама Чехія переживала в цей період політичнукризу, в країні завершувався процес політичної консолідації і остаточноготвердження Пржемисловічей на празькому престолі. Боротьба ж між самимиПржемисловічами дозволяла німецьким імператорам під прикриттям політичноїдоктрини універсалізму постійно втручатися у внутрішні справи Чехії. Протенімецьким імператорам не вдалося перетворити Чехію на свою провінцію, авасальна залежність, яку вимушені час від часу визнавати чеські князі повідношенню до «Священної римської імперії німецької нації», була чистоформальною. В результаті в X столітті була встановлена міцна основасамостійного політичного розвитку чеської держави.
Вплив оттонівського мистецтва в Чехії виявився тільки впридворному княжому середовищі. Нові принципи в архітектурі, монументальність іпростота форм, геометрична чіткість об'ємів і закінченість пропорцій проступилив різних спорудах, таких, як базиліки св. Йіржі і св. Віта в празькому Граді,св. Вавржінця у Вишеграді, св. Вацлава в Старій Болеславі. Загальною схожістювсіх базилік останньої четверті X і початок XI століття було їх складне планування, індивідуалізаціяж виявилася більше в рішенні внутрішнього простору. В архітектурі чеськихбазилік можна спостерігати і інші досягнення оттонівскої архітектури. Так, вжев останній четверті X століття в базиліці св. Йіржі ми зустрічаємо загальневертикальне положення, фасад з двома баштами, хори в бічних нефах. В базиліцісв. Вавржінца у Вишеграді з'являється трансепт на сході і башта на середохресті.Зовнішні стіни базилік були нерозчленованими, гладінь їх порушувалася тількивікнами і порталами. Внутрішній простір, розділений аркадами на простихстовпах, замкнуте масою надзвичайно важких стін, здавалося вирубаним вмоноліті. Це враження посилювалося відсутністю достатнього освітлення,внаслідок чого нижня частина базиліки тонула в напівтемряві. Виділялася тількиголовна апсида, освітлена, як правило, декількома вікнами. Таким чином,будівничі досить скупими засобами досягали єдності зовнішнього і внутрішньогообразу храму.
В Чехії продовжує розвиватися і місцевий напрям в культовійархітектурі, що став в цей час вже чисто чеською традицією. Йдеться проротонди. В кінці X і початку XI століття відбувається з'єднання ротонди з баштою, складовоючастиною якої були хори. Ротонди продовжували будувати, очевидно, зважаючи напростоту їх форми, а також і тому, що ротонда, побудована князем Вацлавом впразькому Граді, стала у зв'язку з його канонізацією ідейним символомфеодальної влади.
До цього періоду відносяться ротонда св. Петра в замку в Пльзні(зараз Старий Пльзенець) і ротонда св. Лонгіна в Празі. Перша нічим невідрізнялася від найдавніших чеських ротонд, вона продовжувала традиціювеликоморавської архітектури. Новим елементом ротонди св. Лонгіна, побудованоїв кінці XI століття, був ліхтар, що завершував конічний дах. Тут вперше уротонд зустрічається профільований портал. Решта споруд цього типу, відомих записьмовими джерелами, не збереглася.
З остаточним затвердженням християнства в Чехії і розповсюдженнямйого углиб кількість храмів, що будувалися в замках князів, стає недостатньою.Тому протягом XI століття Чехія покривається мережею невеликих однонефных церков запсидою, широким прямокутним нефом і вузькою призматичною баштою на заході.Феодали будували їх вже в своїх селах і маєтках. Ці церкви зберігали, такимчином, подвійну функцію – сільського храму для потреб населення і приватногохраму феодала. Останньому призначалося особливе, піднесене місце на хорах, кудивін потрапляв по переходу прямо з свого палацу.
В XI столітті набуває вже певну закінченість і панорама празькогоГраду. Масивні кам'яні стіни, вертикальна домінанта башт базиліки св. Віта імонастирського храму св. Йіржі в поєднанні з більш низькими масами княжого ієпископського палаців виразно завершували силует Граду.
З Градом сперечався розташований південніше, на скелястому уступінад Влтавою, Вишеград, також княжа резиденція. В кінці XI століття він був оточенийкам'яними стінами, а в силуеті його домінували башти базилік св. Вавржінца ісв. Петра.
Великі зміни в розвитку мистецтва Чехії і Моравії відбуваються в XII столітті. В обохземлях культові кам'яні споруди виникають в самих найвіддаленіших кутках,зростають королівські замки; в містах, в першу чергу в Празі, з'являютьсякам'яні будинки ремісників, торговців. Цей процес був викликаний остаточнимзміцненням феодальних відносин, більш менш мирним періодом, зміцненнямміжнародного авторитету чеської держави, а відповідно і розширенням їїкультурних зв'язків з більш розвиненими країнами півдня і заходу Європи.
Зміцненню культурних зв'язків сприяли чернечі орденибенедиктинців, премонстратів, цистерцианців, иоаннитів і ін. Премонстрати іцистерцианці були організаціями високо централізованими, своєріднимиміжнародними корпораціями. Які змагалися між собою в пишності монастирськихспоруд, вони тим самим сприяли принесенню в чеські землі кращих досягненьєвропейської архітектури того часу.
В результаті монастирі стають і своєрідними майстернями, підвпливом яких знаходилося будівництво всієї округи, а іноді і цілого районукраїни. Саме в цей період різко зростає кількість монастирів. Перші з них, завинятком Сазавського, засновані князем або моравськими правителями, з початку жXII століття ростекількість монастирів, засновниками яких були окремі феодали. Якщо до 40-х роківXII століття в Чехіїі Моравії було одинадцять монастирів, то до кінця XII століття, тобто всього за60 років, виникло 23 нових, з них тільки сім княжих (з 1158 року – королівських).Якщо ще в середині XI століття один з найвидніших князів на чеському троніБржетіслав був вимушений силою державної влади укріплювати авторитет церкви, тобурхливе зростання кількості монастирів в другій половині XII століття івиникнення густої мережі приходських церков навкруги них, свідчили про те, щохристиянство стало пануючою ідеологією в країні.
Завдяки широким міжнародним зв'язкам романська архітектура Чехії іМоравії одержує нові імпульси і досягає в другій половині XII століттящонайвищого рівня, різноманіття форм і зрілості художньої концепції. При цьомув ній можна розрізняти два самостійні напрями. Більш простий представляєбазиліки бенедиктинок в празькому Граді і Тепліцях. Їх зв'язує аналогічний плані композиція мас – квадратний центральний неф з апсидою і криптою, відсутністьтрансепту, призматичні башти по сторонах східного закінчення бічних нефів. Зархітектурних деталей загальними є комбінація аркатурного і зубчатого поясів.Близький до них по композиції комплекс Страговського монастиря в Празі.
Абсолютно інший напрям представляє група монастирських церков вДоксанах і Кладрубах. Для них характерні тесова кладка, складний план і композиціяосновних мас. Глибоким контрастом із спорудами першої групи, з їх строгоюпростотою представляється багатство архітектурного декору, невідомого до цьогов чеській архітектурі, спорідненого архітектурному декору Ломбардії.
Зовнішній образ базиліки монастиря в Доксанах представлявгармонійне ціле. Східчаста композиція споруди завершувалася баштою. Сліпіаркади своїм ритмом зв'язували зовнішні стіни в горизонтальному напрямі, щобуло незвичайним в чеській архітектурі до цього. Вельми складне і пластичнерозчленовування порталу. В його профілізації використані вали і викружки, ворнаментальних мотивах – акант, суцільним шаром покриваючий деталі порталу. Вдекорі порталу чергували утворювані грою світлотіні світлі і темні площини звідповідними світловими переходами. Таким чином, світло сполучало в одне цілевсі архітектурні і пластичні деталі цього порталу. За допомогою напівколон, щопокоїлися на головах левів, портал був сполучений із стіною і в той же часвиділявся як самостійне ціле не тільки в стіні, але і в аркаді.
В інтер'єрі окремі елементи споруди були сполучені в досконалупросторову систему, в горизонтальному напрямі – ритмом стовпів, а увертикальному – їх розчленовуванням і зведеннями. Віконні наличники влаштованіблизько до зовнішньої площини стіни і так витончено масковані тонкимипрофілями, що товща стіни зовсім не відчувається. Світло, проникаюче черезвікна, також полегшує стіну, оптично підсилює виразність, взаємний зв'язок іпластичність окремих частин інтер'єру. В результаті внутрішній простір храму,пронизаний світлом і наповнений ритмом багатьох вертикальних і горизонтальнихліній, вже не здається щілиною, здавленою монолітом стін.
Використовування сліпих аркад, деякі риси планування, композиціяпорталу, його пластичні деталі, у тому числі мотив левових голів, говорять пропівнічноіталійську орієнтацію будівників базиліки в Доксанах. Окремі деталі її,головним чином сліпі аркади, знайшли в подальший період широке вживання внарядно декорованих однонефных храмах доксанської групи. До них відносятьсяхрами в Цитові, Голубках (ротонда), Костомлатах під Ржіпом, Дештне, а такожбазиліка в Просіці (Прага). Всі вони виникли в перші десятиріччя XIII століття.
В більшості перерахованих храмів сліпі аркади розчленовувалитільки стіни апсид, в Цитові – і стіни нефа. В окремих спорудах ці аркадизначно різняться деталями, що свідчить про багатий досвід будівників, таквільно оперуючих цим мотивом. Доксан-ська група пам'ятників в Центральній Чехіїбула найвиразнішим явищем чеської архітектурної школи початку XIII століття. Подібнаєдність романських споруд тут більше не зустрічається.
Великий інтерес представляє також базиліка бенедиктинськогомонастиря в Кладрубах. Примітний перш за все її план, що не має аналогії серед монастирськиххрамів і що зустрічається тільки в монастирях премонстратів і цистерцианців вАнглії. Церква в плані являє собою надмірно подовжену тринефну базиліку,завершену з сходу апсидами. Бічні нефи віділялися від центрального не аркадами,як завжди в монастирських храмах, а стінами. Незвиклим є і зведення башт взахідній частині бічних нефів. Складна профілізація лізен і аркатурного поясадозволяє датувати храм першим десятиріччям XIII століття.
В XII столітті найпоширенішим типом культових споруд Чехії і Моравіїстали однонефні сільські храми. Зважаючи на радикальні перебудовимонументальних монастирських церков в подальший час, саме в сільських храмахможна чітко прослідити основні тенденції в чеській романській архітектурі. Вкомпозиційному відношенні ці храми були порівняно прості: широкий прямокутнийнеф, струнка башта на заході і напівкругла апсида на сході. Типовою ознакоюсільських церков другої половини XII століття є вертикальна тенденція їх силуету, підкресленане тільки стрункою баштою, але і відносно високим нефом. При цьому виникаютьцікаві варіанти рішень. В першому з них західна башта зростає прямо з основногооб'єму нефа на західному фасаді церкви. Це і є, власне, прояв процесухудожнього спрощення, башта тут зливається із західними хорами (Койіце,Ржічани).
В другому варіанті прямокутна, а іноді квадратна башта зводиться увсю ширину західного фасаду (Мільовсько, Свойшин). Варіант цей виник, ймовірно,під впливом архітектури Саксонії. Тринефна базиліка в Тісміце кінця XII століття з двомазахідними баштами і ритмом опорних стовпів в інтер'єрі свідчить про появу всільській місцевості і складніших по композиції споруд.
З другої половини XII століття ускладнюється зовнішнє розчленовуваннястін сільських храмів, п'ять арочок спираються вже на профільовані консолі,разом з аркатурним поясом з'являється і зубчатий.
Виключно багато декоровані зовні стіни церкви в селі Якуб уСедлеца в східній Чехії. Апсиди тут пожвавлюються сліпими аркадами зпілястрами, що спираються на профільований цоколь. Південна стіна нефарозділена посередині аркатурним поясом на два яруси, розчленовані у свою чергуаркадами. В одну з нижніх арок укомпонований портал, в деякі верхні – вікна, вінших же помішані рельєфи. Таке розчленовування стіни, як вказує чехословацькийдослідник А. Мерхаутова, є одиничним в країнах Центральної Європи.Прототип його можна знайти тільки в південно-західній Франції, до Чехії,очевидно, воно було принесено цистерцианцями, монастир яких знаходивсянеподалеку, в Седлеце.
В цей же період в культових спорудах Чехії знаходять широкерозповсюдження подвійні і потрійні романські вікна, частіше всього прорізаючістіни башт. Надалі увага майстрів була зосереджена на колонці, що розділялавікно, її складові частини набувають різні форми і пишні орнаментальні мотиви.
Прагнення до більшого розчленовування виявляється в цей період і вдекоративному оформленні порталів однонефних храмів і ротонд. Вони як і ранішезалишаються в прямокутному обрамленні, але в другій половині XII століттязустрічається більш тонке декорування окремих частин порталу за допомогою валіві облому. Але загалом цікаві портали зустрічаються в цей період дуже рідко(церква в Заборжі над Лабой).
Продовжували розвиватися центричні культові споруди. Найцікавішоїз них була чотириапсидна, з центральною призматичною баштою церква ІванаХрестителя на Забрадлі в Празі, нині зруйнована. Новим декоративним мотивом тутбули напівколони східної апсиди, що впиралися в аркатурний пояс. Продовжуютьз'являтися і традиційно чеські культові споруди – ротонди. Деякі з них в другійполовині XII століття уподібнюються однонефним храмам з хорами шляхомприєднання до центричного нефа башти, як це видно на прикладі ротонд на горіРжіп, в Пржедні Копаніне і Тинеце над Сазавой. Але при цьому ротонди набуваютьнові риси в зовнішньому оформленні. Так, апсиди ротонд св. Хреста і св. Мартінав Празі вже декоровані (за прикладом таких споруд, як базиліка св. Йіржі вГраді) за допомогою лізен і аркатурного пояса. Вікна ліхтарів цих ротондповторювали форму здвоєних вікон башт базиліки.
Відомостей про будівельну діяльність в Моравії немає з часузагибелі древньоморавскої держави і майже до середини XI століття. І лишепочинаючи з цим рубежем з'являються повідомлення про культові споруди вРайграді, Брно, Оломоуці. Але вони були, ймовірно, ще дерев'яними. Першимикам'яними культовими спорудами Моравії після її входження до складу державиПржемисловічей стають ротонда в Зноймо, базиліки в Райграде і Оломоуці,приходська церква св. Петра і Павла в Ржезновіці в околицях Брно. Втипологічному відношенні стан архітектури Моравії був таким же, як і в Чехії,єдина лінія розвитку архітектури в XI – початку XII століть ще була відсутня,характер споруд визначали будівельні артілі. Примітна церква в Ржезновіце. Вплані це центрична споруда північноіталійського типу з восьмигранною масивноюбаштою над центральною частиною – єдиний пам'ятник такого типу в чеськихземлях. З традиційно чеських споруд найбільш примітна ротонда в замку в Зноймо.
Як видно з вищевикладеного, культова архітектура Чехії і Моравії вXII столітті,розвиваючи місцеві традиції і творчо використовуючи новітні досягненняєвропейського мистецтва, досягла значного рівня. Храми стають складніше в своїйпросторовій композиції, будівельні деталі більш пластичними і різноманітними.Аж до кінця XII століття в чеській архітектурі значним був вплив сусідньої Баварії(загальний план храмів, розчленовування стін за допомогою простих лізен іаркатурного поясу). Майстри з Саксонії привнесли багато прийомів, зокремачергування опор аркади (церква св. Йіржі в Празі, базиліка в Тісміце),з'єднання емпор з баштою, пристрій галереї над бічними нефами. Характерно, щоімпульси ззовні сприймалися тільки в тій мірі, яка відповідала можливостям їїсприйняття в чеському середовищі. Це особливо помітно в чеських пам'ятниках, вяких виявляється вплив мистецтва північної Італії.
В кінці XII – початку XIII століття романське мистецтво Чехії і Моравіївступає в заключний етап свого розвитку. Центральна Чехія, у тому числі іПрага, до певної міри втрачає те ведуче значення в пізньороманскій культовій архітектурі.Це місце зайняли тепер південна і північно-західна Чехія. Тісні зв'язки цихобластей з німецькими землями, а через них і з північною Італією додавалиархітектурі цих областей Чехії інтернаціональний характер.
3. Романська архітектура Польщі в період з 1039 до 1194 року
В умовах, що змінилися, при виключно обмежених можливостях почавКазимир Відновник (1039–1058) важку працю відновлення країни. Будучи синомМешко IIіРихези Лотарингської, він повинен був в період найважчої кризи, що привела доповної деградації держави, разом з матір'ю покинути країну. Повернувся він задопомогою свого дядька архієпископа Германа Кельнського. У зв'язку з величезнимспустошенням Великої Польщі і зближенням з Київською Руссю виявилося необхіднимперенести центр «другої» польської держави. Гньозно втратило характер столиці,поступившись місцем Кракову. Двадцятирічний Казимир, особливо на початку свогоправління, був вимушений користуватися допомогою своїх опікунів. Опікарейнської області західної Німеччини мало чим відрізнялася від імператорськоїопіки. В цей період в Польщі спостерігається велика притока німецького, аможливо і лотарингського духівництва, у тому числі бенедиктинців, ведуча рольяких в період до феодальної роздробленості зв'язана, між іншим, із слабкістюмісцевого духівництва. Справу Казимира Відновника енергійно продовжував йогосин Болеслав Щедрий. Можна, мабуть, навіть вважати, що маючи в розпорядженнівеликі можливості, він зміг більше зробити для розвитку мистецтва, якогопотребував, щоб звеличити свій авторитет, після того, як увінчалися успіхомйого спроби одержати королівську корону. Оцінка розвитку Польщі до правлінняБолеслава Щедрого з погляду політичної історії повністю співпадає з оцінкоюрозвитку мистецтва того часу. Роки правління великих правителів і зримихуспіхів країни були періодами, коли йшло монументальне будівництво і письмовіджерела відзначають створення прекрасних споруд великого художнього значення. Востанній четверті XI століття положення різко міняється. Оцінки істориків імистецтвознавців починають розходитися.
Правління Владислава Германа, негативно оцінюване всімаісториками, починаючи з давніх польських хронік, знаменується, проте,будівництвом прекрасного «германівського» кафедрального собору на Вавелі. Різковиявилося в цей час зростання незалежності магнатів, що послаблює центральнувладу, привело до пожвавлення будівництва в магнатській вотчині. Достатньоперерахувати тільки такі з них, як відомому Сецехе, що належали, ПетруВлостовіцу, Яксі, Прандоті Старшому, щоб стало ясно, якого високого рангубуло це будівництво. Таке одностайне засудження часу, що наступило після смертіКривоустого, спровоковано чреватими важкими наслідками – розділом країни напитомі князівства, лише ілюзорно з'єднані під владою сеньйора. Ця штучнасистема – джерело слабкості країни і маси поразок – не перешкодила, проте,справжньому розквіту мистецтва в другій половині XII століття. Розділення накнязівства з їх столицями привело до множення будівельної ініціативи. Майжекожний з питомих князів мав свою резиденцію, невеликий храм, капелу або жусипальню, протегував монастирям і жертвував на них, наділяв храм різнимипредметами, пов'язаними з церковним богослужінням. Це було проявом життєвостіфеодально роздробленої Польщі, не дивлячись на її політичну слабкість.
3.1 Відновлення кафедральних соборів в Познані і Гньозно.Діяльність бенедиктинців на краківських землях і у великій Польщі, «перший»кафедральний собор на Вавелі
В Познані і Гньозно згорілі кафедральні собори були, правда,відбудовані, але зроблено це було дуже економно. В обох випадках буливикористані прольоти колишніх стін, застосована найпростіша схема тринефноїбазиліки з колонами, з виділеними пресбитерієм, що завершується апсидою і фланкірованимищо відступили від лінії східної стіни апсидами бічних нефів. Загальний розвитокбудівельної техніки, що явно виявився в спорудах, споруджених після 1000 року,дало про себе знати в ретельному обтісуванні каміння і точній профілізаціїцоколів колон Познанського кафедрального собору. На чотиригранних стовбурах цихколон, зв'язаних арками, покоїлася тяжкість масивних стін головного нефа ібалочної крівлі. В Гньозно основи пілястрів, прилеглих до колон з бокуголовного нефа, свідчать про існування розчленовування, найімовірніше, пронаявність монументальних арок, що ділять стіни головного нефа, як це було вдеяких ранньороманських спорудах, наприклад, в кафедральному соборі в Спірі.Сувору монолітність інтер’єра дещо пом'якшував поліхромний живопис, залишкиякого були знайдені під час археологічних робіт. У зв'язку з особливостямимісцеположення Гнезненський кафедральний собор не мав вхідних отворів взахідному фасаді, вони поміщалися в стінах бічних нефів. У Великій Польщі з їїмонотонними масивами соборів домінували двобаштові фасади. Просте простороверішення цих базилік повторюється в сучасному їм монастирському храмі в Тинціпід Краковом. Цей храм був побудований для запрошених до Польщі КазимиромВідновником (1039–1058) бенедиктинців, головних помічників королівської влади вїї боротьбі за відновлення організаційної структури держави і церкви.Винятковою для польських церковних споруд ознакою цієї споруди було введеннянапівколон, прилеглих із сторони бічних нефів до стовпів, які йшли по периметруголовного нефа. Ці напівколони встановлювалися для підтримки зведень в бічнихнефах, тоді як в головному нефі дах спирався на дерев'яні крокви, які, можливонавіть, залишалися відкритими.
Найскладніша в просторовому відношенні споруда бенедиктинців булазведена в Могильно. Виділений квадратний пресбитерій, що завершуєтьсянапівкруглою апсидою. Прибудови примикають до східної частини короткої колонноїбазилиіки, що первинно мала дерев'яне перекриття. На другому поверсі величезноїквадратної башти, прилеглої із заходу, було приміщення західного хору, внижньому поверсі – були емпори, що йдуть в глибінь головного нефа, а впідземеллі – крипта з хрестовим зведенням, що спирається на центральний стовп.
/>
Гньозно,кафедральний собор, план
Друга, східна крипта, була розташована точно під пресбитерієм. Наце незвичайне в Польщі розміщення крипт звернув увагу Ян Длугош в своїй«Історії Польщі». Система колон і особливо низькі прибудови з східного боку,створюють щось подібне низькому псевдотрансепту, а також західна крипта – всеце указує на тісний зв'язок бенедиктинського храму в Могильний із спорудамипершої половини XI в. в долині Мааса – в Целле і Астьерпарделя. Західний же хорі крипта знаходять собі відповідність в храмі Святих апостолів в Кьольні,поставленому архієпископом Пільграмом біля 1030 року. Прийнято вслід заДлугошем відносити будівництво храму в Могильний до 1065 року, а йогозасновником вважати Болеслава Щедрого. Проте архаїчний характер архітектури примушуєзвернутися до часів Казимира Відновника і 1065 рік вважати роком закінченнябудівництва і освячення костьолу. Адже маасскі храми, які були зразками длябудівників в Могильному, належать до виключно консервативного напряму, щовідстає вже до моменту початку будівництва. Важко припускати, що в періодостаннього тридцятиліття XI століття, багатого новими моделями, цей напрямміг кого-небудь привертати. Порівняльне вивчення інших бенедиктинських спорудне дало позитивних результатів. Частини костьолу, що відноситься також до XI століття, щозбереглися, свідчать про те, що це була витягнута однонефна споруда, остаточноохарактеризувати яку не можна, поки нам не буде відомо, як виглядає план їїсхідної частини. До періоду будівельної діяльності бенедиктинців, щорозвернулася при Казимирі Відновнику і його безпосередніх наступниках,відноситься початок роботи по зведенню кафедрального собору на Вавелі, якийприйнято називати «першим». Часто вважають, що це і був собор св. Гереона.Насправді ж він був побудований замість колишнього дороманського храму іприсвячений святому Вацлаву, як і нинішній кафедральний собор на Вавелі.«Перший» кафедральний собор відповідав вельми обмеженим можливостям монархіїКазимира Відновника. Саме на нього як на засновника собору вказує нам складнепереплетення історичних і архітектурних даних. Щоб побудувати цю мініатюрнубазиліку, один з найменших романських кафедральних соборів, було використанотаке розміщення об'ємів, яке характеризує повну програму будівництва такогорангу. Під підведеним над загальним рівнем пресбитерієм, що закінчуєтьсяапсидою, поміщалася крипта, трьома рядами невеликих колон розчленована на тринефи. В рукавах трансепту, що сильно виходять за межі корпусу, поділеного нанефи, з східного боку знаходилися дві апсиди. Самою незвичайною рисою трансептубули емпори біля стін торців, що спираються з кожної сторони на дві колони. Цейрідкісний мотив Каролінського походження знайшов віддзеркалення і в трансептіхраму св. Михайла в саксонському Хильдесхеймі. Ще одна особливість звертає насебе увагу в кафедральному соборі, побудованому Казимиром Відновником, – прекраснийдекоративний кам'яний орнамент. Він утворюється з незвичного плетення стрічки,що розщеплюється на троє, і прикрашає стовбур невеликої колони в крипті ікапітелі колон, підтримуючих емпори в трансепті. Цей орнамент нагадує нам проколони празького кафедрального собору, будівництво якого почалося в 1060 роціза ініціативою Спітігніва. Це ще один приклад художнього обміну між столицямиПольщі і Чехії, цього разу Прага запозичала у Кракова. Невідомо, чи булоколи-небудь закінчено будівництво Вавельського кафедрального собору. Йогозахідна частина, неприступна для дослідників, відрізана стіною, що датується XI століттям.
3.2 «Другий» кафедральний собор на Вавелі і споруди вРейнсько-маасському стилі
Можна припускати, що в період політичного і господарськогорозквіту Польщі ще при Болеславі Щедрому (1058–1079), який, будучи третім зПястов тим, що досягли корони, хотів звеличити свою владу, святиня, будівництвоякої було почато при його батькові, повинна була здаватися дуже скромною. Тому,можливо, за ініціативою самого Болеслава, поряд із старим кафедральним соборомбуло задумано будівництво нового. Хвилювання в останній період правлінняБолеслава Щедрого, його вигнання після вбивства краківського єпископаСтаніслава – все це не сприяло реалізації планів. Все ж таки, хоча і дужеповільно, мало енергійний і частіше за все сидячий в Плоцьку Владислав Германпродовжував будівництво, яке було закінчене тільки з останніми роками життяКривоустого. Саме він і його батько значаться будівниками кафедрального соборув церковних документах, що негативно відносилися до Болеслава Щедрого. Новаспоруда була задумана з більшим розмахом, ніж попередня (довжина її була близько56 метрів), хоча плани і були дещо скорочені за рахунок будівництва більшнизького трансепту. Це була прекрасна базиліка з двома хорами, під якимизнаходилися дві тринефні крипти. Чотири башти фланкірували споруду з сходу ізаходу. Як загальна просторова концепція, так і мотив західних широкорозставлених з боків масивної апсиди башт, так, щоб вистачило місця на портики,що ведуть до бічних нефів, прямо вказують на зв'язок з імператорськимикафедральними соборами долини Рейну, особливо з кафедральним собором в Майнці,оскільки ніде більше в цей час не використовувалося подібне плануванняпіслякаролінгських часів, при якому західна частина протиставлялася аналогічновирішеній східній частині. В плануванні празького кафедрального собору,закінченого при Братиславі II (1061–1092), чеські учені також вбачають впливархітектури долини Рейну. Портали бічних нефів, що знаходилися з боків західноїапсиди, є ремінісценцією ще однієї традиції першого тисячоліття, що зберігаласяв рейнській провінції до самого XIII століття, – до західної частини будівлі примикаватрій. Яскравим прикладом такого рішення може бути монастирський xpaм в Марія Лаах. Іще один мотив веде нас до тих джерел. На друці краківського капітулу, дезображений романський собор, ясно видно карликову галерейку з аркадою, щопроходить уздовж бічних стін і апсиди. Маленькі арочки, що спираються наневеликі колони, на фоні затіненої галереї, беруть свій початок в античнійархітектурі і складають, як відомо, живописну прикрасу знаменитих спорудпівнічної Італії і долини Рейну.
Про майстерність будівників «другого» кафедрального соборусвідчить західна крипта св. Леонарда що збереглася. Її відмінний чіткимипропорціями інтер'єр, розділений рядами колон з гладкими блоками капітелей,містить в собі пишність крипт імператорських кафедральних соборів долини Рейну.Втрату вавельського кафедрального собору, заміненого готичною спорудою XIV століття, якоюсьмірою компенсує існування коллегіати в Тумі під Ленчицею. Її будівництво булопочато після завершення робіт по зведенню кафедрального собору на Вавелі(можливо, за участю останньої працюючої там артілі будівників), і коллегіатапредставляє собою досить вірну, але зменшену його копію. При порівнянокороткому корпусі нефа моноліт споруди, фланкіруючими по кутах баштами,справляє враження оборонної споруди. Суворість великих майже нічим не жвавихповерхонь стін з гранітних квадр пом'якшують тільки лопатки і аркатурні фризичотиригранних башт-дзвіниць, полегшених здвоєними і строєними арочними отворамизгідно призначенню дзвіниць. Опукле півколо західної апсиди має відповідність всхідній апсиді, до якої веде короткий хор, а з описаними вже баштами дзвіницьперекликаються циліндрові башти, фланкіруючі східні прольоти бічних нефів, щозавершуються апсидами. Західна частина надзвичайно близька до краківськогокафедрального собору часів Владислава Германа і Болеслава Кривоустого з йогошироко розставленими баштами і порталами, що ведуть в бічні нефи.
Яскраво індивідуальний, монументальний зовнішній вигляд коллегіатив Тумі приховує складне планування інтер'єру. Велика західна апсида ділиться надва яруси строго на висоті емпор, що проходять над бічними нефами. Над східноючастиною, колись виділеною за допомогою перешкоди лекторію, домінує інтер'єрпресбитерія, покритого циліндровим зведенням, яке було укріплене поясами зтесаного каменя. Пресбитерій закінчується великою апсидою, маленькою апсидолою,що завершується. Подібне завершення хору. для кліра ми знаходимо іноді віталійських спорудах і в Бельгії (Торчелло, кафедральний собор; Нівель,коллегіата). В поглибленні апсидоли ставився єпископський трон.
Наявність двох напроти стоячих апсид, завершаючих головний неф,пояснюється тим, що храм присвячений Діві Марії і св. Олексію. Внизу, взахідній апсиді поряд з вівтарем, було поховано якогось духовного діячависокого звання, найімовірніше, пов'язаного безпосередньо з будівництвом храмуі з пожертвуваннями на нього. На вівтарі поблизу зображення Ісуса Христа, щосидить на престолі на фоні зоряного неба, в оточенні Марії, Іоанна Хрестителя ітетраморфів, ілюструючих бачення Єзикиїля, служили літургію за спокій душіпомерлого. Призначення західної апсиди в Тумі ідейне і функціональновідповідає, як здається, призначенню західної абсиди храму норбортанців вКнехтстедені (долина Рейну), де є герб Альберта фон Шпонхейма,приходського священика з Аквізграна (Ахена), яким було закінчено побудовахраму. В 1162 році він дав гроші на споруду для себе гробниці, а частково і наубрання храму, за рахунок чого ввійшов розпис західної апсиди, безпосередньопов'язаної із заупокійною службою. Важче знайти аналогію, що пояснюєпризначення верхньої частини західної апсиди з емпорами. Мабуть, мають рацію тідослідники (Валицький, Захватовіч), які відводять це місце для покровителівколлегіати з княжого роду і для їх наближених. Починаючи з капели Каролінгів вАквізграні, саме таким було, головним чином, призначення емпор, особливо їхзахідній частині. До типу храмів долини Рейну належить ця коллегіата і попросторовому тому, що розташовує, і по своєму зовнішньому кам'яному убранню,сконцентрованому в прекрасному північному порталі, який є головним входомколлегіати. В кам'яному різьбленні, мотиви якого були навіяні роботамипівнічноіталійських майстрів, можна знайти риси, характерні для майстерні, організованоїпри кафедральному соборі в Майнці. Місцеположення коллегіати недалеко відленчицького граду і тісний зв'язок її архітектурної форми з «другим»кафедральним собором на Вавелі не випадкові. Початок будівництва в Туміспівпадає із смертю Болеслава Кривоустого і початком феодальної роздробленості.Прагнучи зберегти єдність в королівстві, стоячи на його варті, гнезненськийархієпископ Яник, передбачуваний ініціатор будівництва, шукав можливостістворити платформу об'єднання і співпраці і з цією метою організував частіз'їзди церковного і політичного характеру. При напружених відносинах міжспадкоємцями Болеслава Кривоустого ця платформа носила характер опозиції вдовиКривоустого, молодших княжих дітей і архієпископа сеньйору, власникукраківської землі. Це пояснює неможливість влаштовувати з'їзди в Кракові івибір для зустрічей місця з центральним тим, що розташовує по відношенню доволодінь молодих князів. Цим же була викликана (для додання блиску і пишностіцим зборам) свідома імітація прекрасного з польських соборів – кафедральногособору в Кракові. Вплив долини Рейну на романську архітектуру, початок якомубув встановлений «другим» кафедральним собором на Вавелі і монастирськимкостьолом в Могильний, не закінчився на коллегиаті в Тумі. Яскравим прикладом єкостьоли-близнята в Енджеюві і Прандоцині, що відносяться до XII століття. Вплануванні невеликого однонефного магнацького будинкового костьолу бувреалізований принцип зіставлення західної апсиди з емпорами східній апсиді звівтарем. Над західною апсидою з емпорами, як символ гордості феодала – засновникакостьолу, підноситься восьмерик башти, що є в той же час свідоцтвом високоїтехнічної майстерності будівників, що приплюснув, поза сумнівом, раніше тих, щобрали участь в одному з великих будівництв в долині Рейну. Про це говоритьтакож ретельне обтісування каміння і форма багатого кам'яного декору. Нарядніархивольти віконних отворів і південного порталу, прикрашені багатим орнаментомі знаком цеху у вигляді пальми, примушують пригадати майстерню прикафедральному соборі в Спірі. Докладний аналіз тектонічних і декоративнихдеталей нині вже не існуючих споруд, що взагалі або лише частково збереглися:костьолу в Чхуві і коллегіати у Вісліці – вказує на те, що в Малій Польщіпротягом першого і другого тридцятиліття XII століття постійно діяли майстерні долини Рейну.
Вплив долини Рейну можна прослідити, втім, аж до пізнього періодуроманського мистецтва. Прикладом може служити костьол св. Войцеха в Костелец–Прошовськом,побудований краківським єпископом Віславом (1229–1242). В його будівництвівикористані принципи, втілені у ряді нижньорейнських пізньороманських споруд:це тринефна базиліка з емпорами над бічними нефами, що відкриваються наголовний неф за допомогою великих вбудованих арочних отворів (трифориїв), і збаштами в східній частині. Тріфорії з однаковими колонками зберегли майже вповній цілості прекрасне різьблення по каменю у вигляді покритих листямкапітелей. Цей різьблений декор надзвичайно схожий на той, що ми бачимо вАндернах на дахах. Інші західні напрями представлені трьома наступнимиспорудами першої половини XII століття: кафедральним собором в Плоцьку,монастирським костьолом в Червіньську і коллегіатою в Опатуві. Плоцькийкафедральний собор освячений в 1144 році, був, ймовірно, побудований заініціативою плоцького єпископа Олександра з Малонн (1130–1156), в якому в 1102році був похований Владислав Герман. Не дивлячись на численні перебудови іреставрації, вимальовується вигляд романської споруди, який можуть змінитиподальші дослідження. Цей храм відрізнявся б від інших польських кафедральнихсоборів і навіть найзначніших коллегіат і монастирських костьолів відсутністюбашт із західної сторони споруди і розташуванням апсид в стінах торцівнеглибокого трансепту. Разом з апсидою виділеного прямокутного присбетерія вонидодають східній частині трефовий вигляд. Єдиною вертикальною домінантою була ббашта над середхрестівям, в даний час замінена ренесансним куполом на барабані.
Для цього особливого планування, що має набагато більш багаті відповідностів архітектурі Італії, а понад усе – в архітектурі долини Рейну і Фландрії(наприклад, собор в Турні), можна знайти безпосередню і близьку аналогію середспоруд льежского диоцеза. В першу чергу тут варто назвати храм XI століття у Вессембіля Рурмонда, планування якого відоме завдяки археологічним розкопкам. Наприкордонній франко-фламандській території ми зустрічаємося з тією ж, що вплоцькому кафедральному соборі, системою опор: розділяюча нефи аркадапідтримується поперемінно стовпами і колонами. Там же можна бачити прикладианглонормандьскої системи оздоблення зовнішніх стін здвоєними колонками звельми специфічними брусками капітелей, які колись прикрашали і стіни плоцькогособору. Башта-дзвіниця, в центральній і східній Європі, та, що стоїть, окремо,а тут що знаходиться над середхрестівям, дуже часто зустрічається в долиніМааса і Шельди. Інтер'єр плоцького собору був прикрашений розписами роботиГунтера, що відносяться до 1148 року. В центральному порталі навісили знаменитібронзові брами, які в даний час знаходяться в новгородській Софії. Аналізархітектури плоцького собору безперечно доводить, що вирішальну роль в йогохудожньому оздобленні зіграло заступництво єпископа Олександра з Малонн, який,мабуть, зібрав будівельну артіль з своїх співвітчизників.
Під заступництвом Олександра велося також будівництво костьолурегулярних каноніків в Червіньську, закінчене біля 1155 року. Особа покровителяі походження ордена, як припускають, з Льєжа могли б свідчити про те, щоархітектура храму носить характер мааської архітектури. Але широка поширеністьтипа, до якого відноситься червиньський костьол – тринефна з трьома апсидами ікроквяним перекриттям базиліка, з фасаду фланкіруюча двома баштами, – недозволяє визначити, звідки виводиться цей архітектурний тип. Не з'ясовуютьсправи ні змінна система опор – ні чергування стовпів і колон, – ні міжбаштовіемпори над притвором, що затуляє красивий західний портал.
Якщо кафедральний собор в Плоцьку в справжньому своєму вигляді – тількитінь давньої споруди, то коллегіата в Онатуві, так само, як коллегіата в Тумі,не дивлячись на численні зміни, що порушують її первинний вигляд, є одним зпам'ятників зрілої романської архітектури другої четверті XII століття, що добрезбереглися. Масив її західного фасаду з двома близько поставленими і високосполученими чотирикутними баштами з горизонтальним розчленовуванням, щоакцентує складові частини, просто, без апсиди пресбитерий, що завершується,розчленований лопатками, і трансепт, що явно виділяється, в плані триразовоповторюючий квадрат пресбитерія, – все це відображає прагнення до міри і норми,що так характерно для зрілої романської архітектури. Первинний задум, по якомухор повинен був замикатися апсидою, був залишений, ймовірно, ще в процесібудівництва, можливо, у зв'язку з прибуттям нової артілі будівників. Ритмблизько один до одного розташованих колон в центральному нефі, стрункіпропорції інтер'єру, первинно критого плоским дерев'яним перекриттям, вимагаютьпростого завершення стіни пресбитерія, розчленованої трьома невеликими вузькимивікнами з глифами на обидві сторони.
Рослинний і звіриний мотив фриза, що пробігає по серединізахідного фасаду і затінюючи собою портал міжбаштовї прихожої, що відкриваєтьсятрьома аркадами, – все це дуже типово для ельзаського кола верхньорейнськоїархітектури середини сторіччя. Можна припустити, що архітектор коллегіати вОпатуві знав архітектуру Мурбаха, Мармутьє (Маурмюнстера) або Лаутенбаха.
3.3 Споруди саксонсько-тюрінгськой орієнтації в Кракові,Силезії і великій Польщі
Не менш інтенсивно, ніж з долиною Рейну, розвивалися контакти зцентральною і північною Європою, де в другій половині XII століття на чоліхудожнього життя стояла Саксонія. Першої серйозної спорудою, при зведенні якої ці зв'язкизіграли важливу ролі, був кафедральний собор Казимира Відновника на Вавелі.Четверть століття потому, біля 1100 року, в тому ж Кракові всемогутнім воєводоюСецехом зводиться друга споруда, що свідчить про поширеність саксонськихзразків. Це була коллегіата св. Андрія, поставлена на місці більш ранньогокостьолу біля підніжжя Вавельського горба в районі Кракова, що називається Окул.Масивний моноліт західного фасаду, зведеного з дрібних брусків вапняку, назначній висоті що завершується горизонтальною лінією односхилого даху, є основоюдвох восьмигранних башт, стрижні яких полегшені численними арочними і спаренимипід однією аркою отворами. Цей фасад грає роль ширми, за якою криєтьсямініатюрна базиліка всього з однією парою колон, подовженим пресбитеріеєм, щозавершується однією апсидою і двома апсидами в кінці бічних нефів. Над бічниминефами йдуть емпори, а в глибині західного масиву, в просторі між баштами,знаходиться ложа засновника храму. В результаті зміни первинного плану всхідній частині нефа був побудований трансепт. На цій останній стадіїбудівництва був зведений також баштовий фасад.
Прототипи споруд цього періоду слід шукати, починаючи з половини XI століття, вперіод розквіту Госларі. Тип планування костьолу св. Андрія має свою повнувідповідність в розташованій біля Гослара споруді, що належала ченцям орденасв. Августина регулярним канонікам. На підставі приходського костьолу в Львувків Силезії ми можемо судити, що саксонські споруди, які на рубежі XI і XII століття служилимоделлю для краківського костела св. Андрія, в першій половині XIII століття невтрачали своєї привабливої сили для провінційної Силезії.
В XII столітті вплив саксонської культури на Польщу позначався в першучергу ів суворомустилі будов, призначених для різних організацій – представників реформи костьолу.Цьому стилю, що мав певну ідейну основу, поклали початок в другій половині XI століття бенедиктинськімонастирі, що належали хірсауській конгрегації.
Однією з найраніших і наймонументальніших споруд цього напряму вПольщі був монастирський костьол бенедиктинського абатства св. Вінцентія наОлбіне у Вроцлаві, і 1139 році що знаходився в процесі будівництва. Про те, яквиглядала ця величезна базиліка, найкрупніша культова споруда в романськомустилі на території Польщі (вона була зруйнована в 1529 році за наказом міськоїради, що підтримувала протестантів), ми знаємо з описів сучасників, по малюнкахі вцілілих залишках, що збереглися. Відомо, що стіни центрального нефаспиралися на могутні колони з монолітними стовбурами з цілого каменя, як пишехроніст. Збереглося ще декілька капітелей від цих колон у формі простих блоківз характерним орнаментом, що складається з двох подібних, але відмінних повисоті рельєфу напівкружів, вписаних в напівкруглі контури кожної з чотирьохбічних стінок. Ця специфічна форма свідчить про роботу майстрів, що навчилисяна будівництві численних монастирських споруд Тюрінгії, на північ від Гарца.Масштаб елементів, що збереглися, говорить про те, що дуже довгий центральнийнеф, якому передував атрій, мав близько дванадцяти метрів висоти. Такихрозмірів не досягав костьол регулярних каноників в Тшемешно, збудований вдругій половині XII століття на фундаментах більш ранньої, близько X століттяспоруди. Вони також використовували застарілий вже в XII столітті зразокранньохристиянської базиліки з колонами в кругах реформи. Запланований саме таккорпус нефів завершувався трансептом з великим прямокутним пресбитерієм. Іззахідної сторони підносився фасад з двома баштами і емпорами в між баштовомупрольоті.
До цього ж часу відноситься ще одна споруда в тому ж стилі –коллегіату в Крушвіці. В її східній частині ми бачимо поступово наростаючіоб'єми: на фоні домінуючих масивів трансепту і пресбитерія, що закінчуєтьсявеликою апсидою, виділяються менші апсиди трансепту, прибудови ризниць з їхапсидами. Так створюється пірамідальна композиція дивної краси. В нійповторюються, тільки в меншому масштабі, принципи композиції хорової частинивеликих монастирських базилік, таких як Паулінцелле і Тальбюргер. Могутньорозвинена східна частина врівноважувалася двобаштовим західним фасадом. Замістьзвичайних несучих колон в Крушвіц були застосовані квадратні в перетині стовпиз тонко профільованими карнизами. Місце, де трансепт перехрещується зцентральним нефом, було виділено аркадою, центральний неф мав плоске дерев'янеперекриття, як і інші інтер'єри. Рішення інтер'єру крушвицької базиліки:стовпи, особливим чином підвішені пілястри із закруглюючими консолями, щопідтримують гурти середхрестя, нарешті, зсув, що оббігає апсиду пресбитерія наодній третині висоти, – має ряд відповідностей в спорудах нижньонімецькихмонастирів і чернечих общин, таких як Липпольдеберг, Гермероді Герден. Назв'язок з нижньонімецьким будівництвом вказує також суворий і скромнийвид трьох південних порталів крушвицькой коллегіати. Наймолодшою монастирськоюспорудою в Польщі, що спирається на зразки середньоєвропейського будівництва, єхрам Трійці в Стшельно, споруджений в кінці XII – на початку XIII століття дляобщини норбертанок. Стшельненській монастир повністю відповідав всім вимогамлітургії цього ордена, що знайшло віддзеркалення в просторовому рішенні.Невелика тринефна норбертанська базиліка відрізняється сильно розвиненоюсхідною частиною. По обох сторонах завершення апсиди пресбитерія знаходятьсяподовжені прямокутні капели, які відкриваються у бік пресбитерія спаренимиарками, що спираються на колони. Капели сполучаються з трансептом вузькимипроходами. В рукавах трансепту, що виходять за лінію бічних нефів, знайшлося щемісце для додаткових апсид, фланкирующих бічні прибудови. Таким чином булоодержано п'ять виділених інтер'єрів, особливо зручних для розміщення в нихвівтарів, як цього вимагає для літургії хирсауський кодекс. Далеко розставленібашти, виділені в об'ємі західного фасаду, у такому вигляді сформувалися вже вкінці Xстоліттяв Клюні, колиски монастирської реформи, стали потім зразком для спорудхирсауської конгрегації. В системі опор, зведеній до чотирьох колон, щопідтримують стіни центрального нефа, що мав первинне дерев'яне перекриття,видне повернення до головного принципу архітектури цієї конгрегації, щовиявився в ранніх монастирських храмах Вроцлава і Тшемешно.
На створення костьолу в Стшельно впливали, як можна припустити,зразки храмів материнських і сестринських общин. В долині Рейну, де норбертанцібули особливо активні, недавно відкриті фундаменти храму в Меєр (районГравенбройх), побудованого для тих, що поселилися тут Із 1166 році норбертанок. Цейхрам, не дивлячись на іншу систему конструкції (колони і зведення),знаходить вражаючу схожість в плануванні, розмірах і пропорціях ізстшельненським. Крім того, на підставі порівняння ми можемо судити пропросторовий елемент стшельненського костьолу, що не зберігся, але вельмиістотному, – про його монастирські емпори. Як і в Меєр, в Стшельно вони булипобудовані на плані квадрата і підтримувалися двома стовпами або колонами,займаючи міжбашеневий простір і частина західного прольоту центрального нефа.Норбертанськая базиліка, що надзвичайно чітко спланерувала, була пишнарізьбленим кам'яним орнаментом і скульптурою, що зробило вплив і на формуколон. Звичайно в колонах підкреслюється їх статичність і декор обмежуєтьсярозробкою деталей на капітелях, причому всі колони робляться подібними,оскільки трактуються як типові елементи. Колони ж в Стшельно модельовані кожнаокремо, як це робиться з скульптурою. Абсолютно по-різному вирішені капітеліокремих колон; на основний камінь капітелей накладені різні композиціїгеометричного і фигуративного орнаменту. Всього лише в однієї колони стовбурзалишився гладким, в інших же вражає багатство мотивів декору.
В цьому різноманітному багатстві мотивів, орнаментальних іскульптурно-рельєфних форм явно видна наступна, вже остання фаза романськогостилю. Пошуки декоративних ефектів, деякий манеризм і майже барочна пишнотахарактеризують споруди, такі, як, наприклад, в Стшельно, відрізняютьсявіртуозною майстерністю різьблення по каменю. В наступаючому XIII столітті разом зцим напрямом з'являться нові, іноді діаметрально протилежні тенденції.Співіснування різних напрямів з'явиться результатом надзвичайно складноїобстановки в світі, у тому числі і в Польщі, що знаходилася в самому центріважливих змін.
Висновки
Становленнята розвиток романської культової архітектури Чехії нерозривно пов’язані ізсоціально-економічними умовами країни в період середньовіччя. Чеськекоролівство входило до складу Священної Римської імперії, що сприялозатвердженню в ньому католицтва і проникненню германських колоністів,ремісників, промисловців і купців.
Першіелементи романського стилю з’явилися в чешській культовій архітектурі приблизноXст. З’являютьсянові елементи, характерні для романського стилю.
Характерні для феодалізму панування натуральногогосподарства, нерозвиненість обміну і самостійність окремих феодалів спричинилиза собою відому відособленість явищ культури і мистецтва. Архітектура імистецтво Європи X–XII сторіч відрізняються великою кількістю і різноманітністюлокальних шкіл. Та все ж мистецтво цієї пори не позбавлене єдності. Саме в цейчас вперше виникає загальноєвропейський стиль, який підпорядковує собі місцевіхудожні традиції.
Єдність європейської культури XI–XII столітьобумовлено наявністю набагато ширших контактів між різними областями ікраїнами, ніж здається на перший погляд. Головна роль в їх здійсненні первинновипала на долю церкви.
Найважливішою конструктивною задачею, що всталаперед будівниками у зв'язку з зведенням споруджень, була нейтралізація їхрозпору, тобто в зведеннях горизонтально направлених сил, прагнучих перекинутиопори, що утворюються. Найпростіше рішення цієї задачі, – максимальнепотовщення стін і опор тобто погашення розпору вагою інертної маси каменя.Частково цим пояснюються масивність романських будівель, невелика кількість іневеликі розміри їх отворів. Проте, прагнучи більш економічного рішення,романські архітектори стали розробляти конструкції, в яких нейтралізаціярозпору досягалася за рахунок взаємодії врівноважуючи один одного сил.(Важливим кроком в цьому напрямі було створення хрестових зведень, утворенихперетином двох відрізків напівциркульних зведень рівного радіусу, щоперехрещуються під прямим кутом.
Списоклітератури
1. Архітектура Болгарії.Софія, 1978, – 381 с.
2. Архітектурний спадокБолгарії. Софія, 1988, – 500 с.
3. Гартман К.О.Історія архітектури. М., 1936, Т. 1,2, – 780 с.
4. Двожах М. Нариси змистецтва средньовіччя. М., 1934, – 485 с.
5. Загальна історіяархітектури. Підручник. В 2-х томах. М., 1958, – 523 с.
6. Загальна історіяархітектури. В 12-ти томах. (ред. редколегія Н.В. Баранов) М., 1958, – 824 с.
7. Олена Флорева. Старатацерква в Добърско. Софія, 1978, – 455 с.
8. Лабов В.Архітектура Софії. Софія, 1979, – 397 с.
9. Маца І. АрхітектураЧехословаччини. М., 1959, – 489 с.
10. Молева Н.М. «Варшава».М., 1973, – 511 с.
11. Поп І.І. МистецтвоЧехії та Моравії ІХ – початок ХVІ століття. М., 1978, – 645 с.
12. Пам’ятникиархітектури (альбом). Склав Д. Аркін і Н. Брунов. М., 1935, – 561 с.
13. Тяжелов В.Н. «Малаісторія мистецтв». М., 1981, – 475 с.
14. Станкевич Є., БогданШермер. «Гданськ». Варшава, 1965, – 387 с.
15. Хросцецкий Юліуш,Анджей Роттермунд. «Архітектурний атлас Варшави». Варшава, 1978, – 185 с.
16. Areal J. Stare ceskyumeny. Praha, 1978, – 366 с.
17. Architektura vceskemnarodnim dediktvi, (Red. Z. Wirth). Praha, 1961, – 447 с.
18. Burian J. Katealralasv. Vita. Praha, 1980, – 369 с.
19. Brno varchitekture a vytvarnem umenie, 1979, – 666 с.
20. Bohatec N.Schone Bucher des Mitelalters aus Bohmen. Praha, 1970, – 313 с.