Зміст
Вступ
1.Український національний жіночий одяг ХVІ– ХІХ ст.
2. Локальні особливості народного одягужінок
Висновки
Література
Вступ
Формування традиційногоодягу українців. Український народний одяг — яскраве й самобутнє культурнеявище, котре розвивалося й удосконалювалося протягом століть. Зберігаючи ознакирізних епох, особливості костюма являють собою важливе джерело вивченняетнічної історії населення, його соціальної структури, естетичних поглядів тауявлень.
Історія українськогонародного костюма генетично пов'язана з традиціями Київської Русі. Археологічнірозкопки засвідчують широкий розвиток ткацтва та різноманітних ремесел тогочасу, дають певне уявлення про давньоруське вбрання. Відомості про одяг є і вдавньоруських писемних пам'ятках. Так, в Іпатіївському літописі згадуєтьсякожух, у «Слове о полку Ігореве» — кожух і опанча, в інших джерелах — сорочка,ногавиці, плащ (корзно), свита, клобук, вінець тощо. Чимало знахідок говорять іпро побутування в Київській Русі шкіряного та плетеного взуття, великої кількостіприкрас. Ці матеріали суттєво доповнюються іконографією XI—XIV ст.: фрески,ікони, книжкові мініатюри дають уявлення про одяг пануючих верств населення —князів, бояр, дружинників тощо. На фресках Софійського собору в Києвізбереглися зображення одягу не тільки князівської сім'ї, а й музикантів,мисливців.
Таким чином можнасказати, що підвалини розвитку українського народного вбрання були закладені щев добу Київської Русі, згодом доповнювались і вдосконалювались, піддавалисьвпливу моди Європи. Все це сприяло тому, що в українців, корінних і справжніхукраїнців, склався самобутній, неповторний стиль в одязі.
1. Український національний жіночий одяг ХVІ– ХІХ ст.
Український одяг XVI—XIXст. рельєфно розкриває складність соціальної структури суспільства.Представники різних соціальних груп (ремісники, феодали, козацька старшина,рядове козацтво, бідні селяни, поміщики, міщани, торгівці, згодом робітники ібуржуа) відрізнялись своєрідністю вбрання. Костюм того часу був своєрідною позначкою,за якою визначалась належність людини до певної соціальної верстви.
Розкішний одяг заможних феодалок стверджував їхнє панівне становище,підкреслював державні привілеї. Виділялося своїм вбранням і старшинські жінки. Особливості в одязі мало духовенство— не лише у специфіці церковного одягу, а і в його незрівнянному багатстві,використанні золототканих привозних тканин, прикрас, дорогоцінної культовоїатрибутики.
Для виготовленнясвяткового одягу заможних верств населення використовувались високоякіснітканини — парча, оксамит, штоф — із чергуванням блискучих і матових елементіворнаменту в стилі ренесансу та барокко. Тканини прикрашались елементамистилізованого рослинного орнаменту, вписаного у різні медальйони. У XVII ст.розвивається золототкацьке виробництво у Бродах та інших містах Галичини.Використання орнаментованих тканин було продовженням культурних традиційДавньої Русі, які підкріплювались постійними торговельними контактами зєвропейськими країнами та Сходом. Українська знать наслідувала польській шляхтіу побуті та костюмі, намагалася підкреслити класову з нею спільність,протиставляючи себе простому людові.
Найстійкішим щодозбереження давньоруських традицій був одяг сільського населення України, хоча йвін вбирав характерні риси попередніх епох і трансформував, пристосовуючи доконкретних умов, досвід інших народів.2.Локальніособливості народного одягу жінок.
Характерною рисоютрадиційного українського вбрання є його декоративна мальовничість, яка відбиваєрозвиток ремесел, високу культуру виробництва матеріалів для одягу, створеннярізноманітних його форм, володіння багатьма видами і техніками опорядження тадекорування одягу. В цьому розумінні український народний одяг вирізняєтьсязначною варіативністю. Найбільш помітні відмінності у народному костюмі, щопобутував на Лівобережжі та Правобережжі, на Слобожанщині та частково наПоділлі. Це ж стосуєтьсятрадиційного одягу населення Карпат, Полісся, Волині.
Жіночий народний одягНаддніпрянщини складався з сорочки, запаски, дерги або плахти, корсетки, свитиабо юпки, кожуха. Найбільше розповсюдження мала сорочка з суцільнокроєнимрукавом, пришитим до станка по основі тканини. Вона „була відома й іншимсхідним слов'янам. Другий тип сорочок — з прямими плечовими вставками {полики,або уставки), що пришивались до станка по основі або пітканню,— був характернийдля Полтавщини. На Правобережжі сорочки мали виложистий або стоячий комір, атакож широкі чохли. На Київщині сорочки шились коротшими, ніж в інших місцевостях,довжина їх сягала колін. Жіночі сорочки по рукавах, поликах, коміру, нагруднійчастині й по подолу вишивались льняною білосірою ниткою (Лівобережжя) абочервоною та чорною заполоччю (Правобережжя). На Полтавщині комірчик, країрукавів і пазуха жіночої сорочки прикрашалися вишивкою менше.
Поверх сорочки жінкаогортала стегна двома шматками однотонної або орнаментованої вовняної тканини —запаскою. Іноді замість запаски одягали дергу — розпашний одяг, зшитий зкількох шматків тканини.
Як святковий одяг булапоширена плахта — поясне вбрання з двох до середини зшитих полотен, доповненеспереду вовняним або полотняним фартухом (попередниця, хвартух). Одяг типуплахти був поширений тільки на Подніпров'ї і мав дуже давнє походження. Напочатку XX ст. зазначені види поясного вбрання поступово витісняє спідниця —саморобна (димка, мальованка) або з фабричної тканини.
Зверху на сорочкуодягався керсет — безрукавка з фабричної тканини, яка в кожній місцевості маласвоє забарвлення, особливості крою та оздоблення.
Верхнім одягом жінок булисвита з білого сукна з вусами або юпка з легких тканин (вибійки на полотні,доморобної баї та фабричних тканин). У деяких районах різновидністю юпки бувхалат. Узимку жінки носили кожух, який оздобленням не відрізнявся від чоловічого.
Дівчата заплітали волоссяв одну або дві коси. Влітку ходили з непокритою головою, обвиваючи її стрічкою,а на свята одягали вінки. На Лівобережжі обв'язували голову хусткою, складеноюу вузьку смугу. Така пов'язка зустрічалась і в інших слов'янських народів.Взимку поверх неї вдягали теплу хустку, влітку — легеньку, зав'язуючи кінці підпідборіддям або на потилиці.
Заміжні жінки скрізь вУкраїні обов'язково покривали голову очіпком. До кінця XIX ст. був поширенийдавній головний убір — намітка, оздоблена вишитим або тканим орнаментом.Намітку одягали на надітий на голову обруч (кибалку) з лубу, картону або наочіпок.
Основними прикрасамижіночого населення Наддніпрянщини були стрічки, сережки, намисто з коралів,бурштину або дутого скла, дукачі, каблучки, персні.
Чоботи носили чорні абодвокольорові (чорнобривці), які вийшли з ужитку в кінці XIX ст. Святковимвзуттям улітку були черевики. Повсякденно жінки, як і чоловіки, здебільшогоходили босоніж або в постолах.
Своєрідністю відзначавсякостюм населення Полісся. В цьому історико-етнографічному районі стійкішезберігалися архаїчні традиції. Жіноча сорочка на Поліссі була з прямим поликом,пришитим по пітканню, і виложистим коміром. Шилась вона з суворого абонапіввідбіленого полотна, оздоблювалась тканим або вишитим монохромниморнаментом переважно червоного колюру (на Чернігівщині — білого). Спідницяшилася з вовняної (літник) або льняної доморобної тканини зі смугами різнихкольорів. Спереду літник мав вставку з іншої тканини (притичка). Широко побутувавфартух — вовняний або льняний — з тканим орнаментом. Крім того, жінки носилиподібний до білоруського андарак та безрукавку з білого сукна — катанку.
Лівобережне Поліссяпевною мірою відрізнялось від Правобережного. Крім андарака, який тут шили зоднотонної червоної вовняної тканини зі смугою орнаменту на спинці, жінкиносили плахти й керсетки з домашніх, а пізніше — з фабричних тканин. Длякостюмів Полісся в основному характерний білий колорит з переважанням червоноготону в оздобленні.
Праслов'янські рисидосить стійко зберігались у народному одязі Волині: поликові жіночі сорочки,прикрашені червоною гладдю, намітки, постоли та ін. Одяг цього регіонувідзначався різноманітними декоративно-технічними засобами оздоблення:заволікання, хрестик, ткайі узори (перетик), настилування, ажурне вирізування(ризь) тощо.
В окремий комплекс можнавиділити одяг населення Карпат. Своєрідністю відзначався костюм гуцулів, вякому зберігалося багато архаїчних рис. Не розлучались гуцули зі шкіряною,прикрашеною тисненням та мідними бляшками торбинкою, яку вішали через плече(тобівка, дісаги), порохівницею (перехресниця) і топірцем.
Чоловіки, як і жінки,прикрашали себе намистом з плодів, у яке іноді вплітали мідні ґудзики, а такожбраслетами, мідними лтщюжкамтА-ретязями. Ретязі з хрестиками одягали на шию,ними скріплювали поли сердака, коли його накидали на плечі, на них підвішувалидо пояса люльку. Носили також персні з пірамідальними бугорками.
Сорочка гуцулок була зпрямим поликом і вузенькою обшивкою при шиї. Заміжні жінки одягали одну або двісмугасті запаски, дівчата — спідниці. Жіночі киптар і сердак не відрізнялисявід чоловічих. Крім того, жінки носили також сердак на хутрі і короткийкожушок. Святковим жіночим одягом була гугля — плащоподібна накидка з вовняної тканини.
У гуцулів заплітали косине тільки дівчата, а й заміжні жінки. Дівчата вплітали у волосся також штучнікоси з конопель або гарусу. Дівоче вбрання голови було, як правило,вінкоподібне; зокрема тут носили старовинне чільце — нанизані на дріт або ремінецьмідні пластинки у формі маленьких стручків чи пелюсток. У заміжніх жінокпобутувала намітка, поверх якої голову інколи обвивали складеною в смугухусткою. На свята надівали багато шийних, вушних і ручних прикрас: згарди —нанизані на шнурок хрестики, а між них трубочки з латуні або закручені спіраллюмідні дротики; гердан — плоский ланцюжок, подібний до ажурного коміра; ковтки —низані з різнобарвного бісеру грушоподібні сережки, а також сережки зпідвісками з намистин або металевих пластин; ретязі, нараквиці (щось на зразокбраслетів, сплетених із різнокольорової вовни), персні. За взуття для всіхжінок правили постоли, які в свята одягали з панчохами (капчурами), а длядівчат — ще й чоботи. Жінки носили ногавиці — доколін-ниці.
Поширений був також одягтипу опанчі, в якому замість відлоги пришивалася пелерина (манта у буковинців іпокутян, сірманя у лемків, сіряк у бойків).
На Буковині переважалитунікоподібна сорочка і полотняні, сукняні або шкіряні штани (мишини) звузькими довгими холошами. У буковинців і покутян сердак прилягав у талії,побутував тулуп-кожух.
Спільними елементамижіночого костюма бойків, лемків, буковинців і покутян були безрукавки ісердаки, що майже не відрізнялися від чоловічих, і постоли — як найбільшпоширений вид взуття. Проте вбрання кожної з цих груп також мало своївідмінності.
Для бойківчанокхарактерною була сорочка з відокремленим станком, густо зібраним подолом та зрозрізом на спині або на плечі. Сорочки вишивались на грудях півколом на зразокнамиста. Спідниці шились із білого полотна або вибійки, рясно призбирувались івишивались. З-під очіпка заміжні жінки випускали по боках кучерики, які інодізгортали у скрутні. У свята волосся розпускалося, а на голову одягалася білахустка.
Лемчанки носили такождводольну зі зборами сорочку з розрізом на плечі, кольорові спідниці, а якверхній одяг — шубу, пошиту в талію і покриту фабричним сукном (манту). Заміжніжінки розділяли волосся на дві половини, а потім, згорнувши кожну з них ускрутень, намотували на луб'яний або мотузяний обруч, що накривався очіпком;зверху накидався обрус (тип рушника).
Значно більше різнивсяодяг буковинок і покутянок. Тут побутувало два типи жіночої сорочки:тунікоподібна з рукавами без зборок і сорочка з поликами. Поясним одягом булигорботка або спідниця. Горботка — це шматок смугастої або однотонної чорної чичервоної вовняної тканини, якою огортаються стегна, один із кінців підтикаєтьсяпід пояс.
До плечового та верхньогоодягу буковинців і покутян входили киптарі, сердаки і кожухи. Кожух іноді покривавсяфабричним сукном (кунтуш). Кожухи на свята одягали і влітку. Був поширений наБуковині одяг типу пальта — бурнус. Дівчата, крім хусток, носили коди —вінко-подібні прикраси із жмутку тирси, що кріпилися на тімені й пишнопіднімалися вгору, а волосся при цьому розпускалось. Іноді під цей убірпідтикалося пташине пір'я. Заміжні жінки, викладаючи волосся, робили фігурнупов'язку на тімені. Взимку та влітку носили постоли і чоботи.
Своєрідним був костюмукраїнського населення Закарпаття. У жінок Закарпаття поширеними булиплісирована сорочка з розрізом на плечі або на спині, полотняна спідниця зпередньою вставкою (попередниця). Побутував також фартух (плат) як єдинийпоясний одяг. Широкого вжитку набули безрукавки міського типу (камізельки),сіряки й кожушки, що не відрізнялись від чоловічих, й оригінальне верхнєвбрання — гуня з ворсистого сірого або білого сукна з імітацією рукавів.Дівчата заплітали волосся в дрібні коси (дрібушки), на голову вдягали луб'янийобруч з нашитими монетами, вінки і жмутки штучних квітів. В усі пори рокувзували постоли або чоботи.
Перехідним міжбуковинсько-покутським одягом і одягом, характерним для Прикарпаття, ЗахідногоПоділля та частково Волині, можна вважати східноподільський комплекс. НаПоділлі до останнього часу зберігалися давні слов'янські традиції прикрашанняодягу на основі зооморфного орнаменту. Домінуючий чорний колір вишивки бувхарактерним для верхнього плечового одягу типу свити (чугаіни, гуньки), а такожпоясного одягу (запаски, горботки). На відміну від Наддніпрянщини жіночісорочки тут частіше мали виложистий комір, цільнокроєний рукав, покритийвишивкою (виноград), чорними, синіми або металевими нитками (золото).
Подільський народнийкостюм визначався також специфікою фактури доморобних матеріалів, яка полягалау більшій рельєфності порівняно з іншими районами України, підкресленоюпрямолінійністю крою, оригінальним принципом вирішення підлеглості однихкомпонентів іншим, своєрідністю носіння одягу.
Костюм населення степовоїчастини України — наслідок взаємодії культур українського, російського,білоруського, молдавського та інших народів, що заселяли край. Крім того, наньому позначився вплив міста. Жінки одягали сорочки та керсети з чотирикутнимвирізом, сарафани. Під впливом сарафана та міського плаття набула поширеннясорочка до талійки — з поликами, на кокетці, до якої пришивались станок іпідтичка. Широко побутували міські спідниці, кофточки, блузки, пальта зфабричної тканини, іноді з пелериною, а також свити із стоячим коміром, хустки,взимку — шалі, у заміжніх жінок — традиційні очіпки та шапки міського типу.Дівчата зачісували волосся найчастіше по-міському.
Висновки
Такими були різновидитрадиційного народного вбрання, що побутували в Україні аж до початку XX ст.
Український одяг XVI—XIXст. рельєфно розкриває складність соціальної структури суспільства.Представники різних соціальних груп (ремісники, феодали, козацька старшина,рядове козацтво, бідні селяни, поміщики, міщани, торгівці, згодом робітники ібуржуа) відрізнялись своєрідністю вбрання. Костюм того часу був своєрідноюпозначкою, за якою визначалась належність людини до певної соціальної верстви.
Характерною рисоютрадиційного українського вбрання є його декоративна мальовничість, якавідбиває розвиток ремесел, високу культуру виробництва матеріалів для одягу,створення різноманітних його форм, володіння багатьма видами і технікамиопорядження та декорування одягу. В цьому розумінні український народний одягвирізняється значною варіативністю. Найбільш помітні відмінності у народномукостюмі, що побутував на Лівобережжі та Правобережжі, на Слобожанщині тачастково на Поділлі. Це ж стосується традиційного одягу населення Карпат,Полісся, Волині.
Література
1. Древняя одежда народов Восточной Европы/Подред. М. Г. Рабиновича М., 1986.
2. Воропай О. Звичаї нашогонароду: Етнографічний нарис: У 2 т. – К., 1991. – 107с.
3. Волков(Вовк) Ф. К. Этнографическиеособенности украинского народа // Украинский народ в его прошлом и настоящем.Пг., 1986. Т. II.
4. Етнографія України: Навч. посібн./ За ред. Проф. С. А.Макарчука. – Вид. 2- е, перероб. і доп. – Львів: Світ, 2004. – 520с.
5. ІсторіяУкраїнської культури / За ред. І. Крип’якевича. – К.: Либідь, 1994. – 656с.
6. КравецьО. М. Сімейний побут і звичаї українського народу: Історико – етнографічнийнарис. – К.: 1976.
7. Культураі побут населення України: Навч. посібник / В. І. Наулко, Л. Ф. Артюр. – К.:Либідь, 1993. – 288с.
8. МатейкоК. І. Український народний одяг. К.,1977.
9. НиколаеваТ. А. Украинская народная одежда. Среднее Поднепровье.К., 1988.
10. Український народний одяг в акварелях Ю.Глоговського. К., 1987.