Мир ісламської культури
У центрі арабо-ісламської, а потім і тюрко-ісламської культури перебуваєКоран, у якому зосереджене світоглядне ядро ісламського миру.
Культ Аллаха включає визнання його як всемогутнього, безсмертного,милостивого й милосердного бога, від якого залежать життя й смерть всіх живихістот. Саме таке визнання й було потрібно від бажаючі сповідати іслам. Требабуло при свідках сказати: «Немає божества, крім Аллаха, і Мухаммед — посланникбожий». Цей акт сприймалося як укладання договору з Аллахом, у силу чоговіровідступництво виключалося. На підтвердження всесилля Аллахавіровідступників карали смертю.
У Корані говориться, що увесь навколишній світ своїм існуваннямзобов'язаний волі Аллаха. Він же обумовлює саму можливість одержання врожаю,розмноження худоби й т.д. Він улаштував небесні світила, щоб люди знаходили поних шлях додому. Аллах ніколи не залишить у лиху своїх прихильників, і вони;повинні бути вірні своєму Богові, якому немає рівних у світі.
Втім, в Аллаха є супротивник. Це мусульманський сатана, шайтан, Іблис. УКорані говориться, що Іблис — ангел, який ослухався Аллаха й за це викинутий знебес і робить підступу людям. Коран застерігає: «Хто бере сатану заступникомкрім Аллаха, той потерпів явний збиток! Він обіцяє їм і збуджує в них мрії. Алеобіцяє їм сатана тільки зваба! У цих притулок — геєна, і не знайдуть вони відїї порятунку!».
Серед мусульман широко поширене сказання про пророка Ібрахиме, щорозправився із шайтаном у долині Мина біля Мекки. На згадку про це під часхаджу, паломництва в Мекку, прочани роблять у цій долині обряд «побиттяшайтана».
Аллахові допомагають вірні йому ангели Джиорїль, Михаїль, Ісрафиль іАзраїль, які сумлінно виконують накази свого хазяїна.
Говориться в Корані й про Даджжале. Він, відповідно до релігійногонавчання, прикутий ланцюгами до стрімчака на незаселеному острові посерединіокеану, де його годують і охороняють джини. Перед кінцем миру це чудовиськовстановить своє жорстоке царство на землі. Лише Иса, що спустився в цей час ізчетвертого неба, ибн Маріам зможе відновити чистоту й силу ісламу.
Такі особливості монотеїзму, які сповідує Коран. Хоча Аллах і великий, вінзмушений зважати на шайтана й опиратися на вірних ангелів. Природно, що віруєне повинен про це забувати.
Шиїти вірують і в спадкоємних імамів — глав своєї громади й держави, якийбуло дванадцять. Останній з них — Мохаммед аль-махди. По їхньому поданню, цейімам ще хлопчиком шести — дев'яти років таємниче зник. Це трапилося ще в IX в.
Шиїти вірять, що він повернеться й відновить на землі справедливість.Вони називають його Мунтазаром (очікуваним) і вважають месією (махди).
Культ Аллаха логічно переходить в ідею зумовленості людських учинків.Аллах все знає й направляє правовірних у їхньому житті. В Аллаха «ключітаємного; знає їх тільки він. Знає він, що на суші й на море; аркуш падаєтільки з його ведена, і немає зерна в мороці землі, немає свіжого й сухого,чого не було б у книзі ясної. І він — той, котрий заспокоює «ас уночі й знає,що ви добуваєте вдень...
Ще Адамові, першій людині, створеному Аллахом, «він сказав: «Хіба я вамне говорив, що знаю сховане на небесах і на землі й знаю те, що ви виявляєте, іте, що приховуєте?».
Внаслідок свого всезнайства Аллах вирішує долю кожного.
Ідея абсолютної зумовленості людських учинків не раз ставала предметомдискусій у середовищі мусульман-богословів. Ще в першій половині IX в.мутазиліти за допомогою логіко-філософських засобів ставили під сумнів цінністьприречення, посилаючись на волю людської волі. Тільки це вільнодумствозавершилося сумно. Мутазиліти були розгромлені. Коран непогрішний. В Аллахазберігається його оригінал, зміст якого Мухаммед частинами виклав своїмпослідовникам як одкровення Бога.
Вірним Аллахові визначений рай. Коран говорить про віруючих, які«виконують завіт Аллаха й не порушують обіцянки, які терпіли, прагнучи до ликусвого пана, і простоювали молитву, і давали з того, чим ми їх наділили, ітаємно і явно, і відганяють добром зло. Для цих — сади вічності. Увійдуть у нихті, хто був праведний з їхніх батьків, і чоловік, і їхнього потомства. І ангеливходять до них через всі двері: «Мир вам за те, що ви терпіли! І прекрасновоздаяння життя!».
В IX в. Мухаммед ибн Карраму написав книгу «Могильні покарання», у якійдоповнив культурні традиції ісламу обрядом похорону. Цей обряд зберігається й усунітів, і в шиїтів і полягає тім, що два ангели — запитувач і мучитель — є нацвинтар у момент похорону правовірного И від того, як померлий відповість напитання ангела, буде складатися покарання померлі. Для того, щоб допомогтиопитуваному, на цвинтар, після відходу проводжаючих, у свіжої могилизалишається мулла, щоб допомогти покійному, як відповідати цим ангелам — Мункиру й Накиру.
Хоча в Корані немає імен Мункира й Накира, сам обряд цілком у дусіісламу, що не залишає правовірного ні на хвилину без догляду з боку Аллаха ійого помічників. Усе в житті мусульманина визначено навіть допомога мулли померлийу годину «могильного покарання».
Ісламська картина миру була б неповної без космології, що займає вісламській культурі одне із провідних місць. Треба пам'ятати, що Коранстворювався не на порожнім місці. Християнська «Біблія» одержала поширення й вАравії. І не мудро, що в Корані говориться, що за шість днів Аллах створив мир«створив сім небес, одне над іншим зводами», улаштував небо так, що «немає вньому ні однієї щілини». Із семи небес «нижче небо» Аллах прикрасив світилами йпоставив їх для відбиття шайтана. Він велів небу робити темряву ночі, «змусивйого переводити ранкову светозарність». Бог опустив також з «гірських небес» наземлю сходи, «по який ангели й дух сходять до нього протягом дня, якогопродовження п'ятдесят тисяч років». Ці сходи тільки для небожителів: люди йшайтан, якби й хотіли влізти на небо, не були б туди допущені. Зрозуміло, що ценавіть для культури VII в. виглядає трохи наївно.
Тільки обмеженістю культурного миру ісламу можна пояснити твердженняКорана, що Земля — нерухлива площина. Але що ж підтримує цю площину? В одному зхадисів IX в. говориться: «Земля (тримається) на розі бика, а бик на рибі, ариба на воді, а вода на повітрі, а повітря на вологості, а на вологостіобривається знання знаючих».
Ісламська культура не вичерпується догматами Корана й наївних коментарівдо нього. У космологію ісламу проникали й більше мудрі думки. В IX в. АхмедФергани відмінювався вважати, що Земля куляста. Тоді ж математик аль-баттанизаявляв, що Земля кругла. В XI в. Абу Бируни вчив, що «куляста форма для Земліє природна необхідність».
Поступово й в ісламській культурі пробила собі дорогу наукова точка зоруна Всесвіт. Однак шлях цей був більше тривалим і важким, чим узахідноєвропейських країнах. Політичний вплив духівництва, застійний характерсуспільних відносин у країнах ісламського миру, відставання цих країн у галузінауки й техніки — все це стримувало проникнення в ісламську культуру науковоїкартини миру. І донині для багатьох мусульман авторитетне слово Аллаха значнішенаукових істин.
Система мусульманських цінностей. Ідея абсолютногоприречення людських учинків
Світоглядна серцевина ісламської культури містить ряд принциповихположень про людину. Аллах створив людину після ангелів і джинів. Спочатку вінвиліпив людську модель, і узявся обговорювати її достоїнства з ангелами. Один зангелів, як розповідається в Корані, намагався заперечувати й поплатився за це.Аллах сказав своїм ангелам: «Я створюю людину із глини. А коли я його завершу йвдуну в нього від мого духу, то впадіть, поклонитеся йому!» І впали ниц ангеливсі разом, крім Іблис він загордився й виявився невірним. А загордився Іблисвід того, що він створений з вогню, а людина — із глини. Тільки ця гордістьАллахові здалася недоречної, і він прокляв занепалого ангела.
Отже, людина не остання фігура в працях Аллаха. На радість Адамові Богстворив Хаву, що стала його дружиною. На радісне життя визначив творець зводупідопічних.
Але Іблис спокусив Адама і його дружину. Поїли вони від дерева вічності,і зробили вони гріхопадіння. Шлях до радісного життя став нестерпно важкий.
«Знайте, — звертається Коран до мусульман, — що життя в тутешньому світіє оманна втіха, зваба, марнославство між вами, бажання вирізнитися безліччюмайна й дітей: вона подібна тим виростанням при дощі, які собою зачаровуютьхлібороба, потім в'януть, після того бачиш їх пожовтілими, робляться сухимистеблами… Життя в тутешньому світі є тільки оманна насолода».
Самий місткий гарем у світі був зимовий гарем Великого сералю в Стамбулі(Туреччина), побудований в 1589 р. і що мав 400 приміщень. Вчасно зсуву ізтрону Абдула Хамида II в 1909 р. кількість його мешканок скоротилося з 1200 до370 наложниць. Так що обіг Корана до мусульман відмовитися від марнославствавирізнитися майном, наложницями й дітьми не позбавлено змісту. Жаль тільки, щоцей обіг часто ігнорувався. Мусульманська культура не відрізняється строгістюстосовно тих правовірним, які у своїх гаремах здатні містити до 1000 наложниць.
Ісламська культура не відкидає рівності всіх мусульман перед Аллахом.Кожний правовірний може розраховувати на справедливий суд і порятунок. Але вісламі немає місця для особистості, для особистості як цінності. Зарадипорятунку людей Аллах не приносив у жертву свого сина. Внаслідок цього вмусульманської культурі неможлива ідея Бога-людини.
Аллах — абсолютна цінність, і в житті людини він не втілюється. Вінпостійно залишається чимсь зовнішнім для людей, що лежать за межами їхньогоособистого досвіду. До людей звертається лише посланник Аллаха — месія (махди).Такі махди з'являються, щоб виправити положення на Землі, відновитисправедливість. Але положення від однієї епохи до іншої стає усе гірше. Ідеямесіанства в мусульманській культурі доповнюється есхатологією — вченням прокінець світу.
На Землі сила Аллаха втілюється в мусульманській громаді, в умме. Уммасимволізує собою, по суті, спільність всіх правовірних. Життя кожногомусульманина, його напрям думок, побут і система цінностей строгоконтролювалися уммой, поза якою індивід ставав ізгоєм і не міг розраховувати наблагочестя й релігійний порятунок.
Відносини мусульман усередині умми регламентувалися Кораном, Сунной ішаріатом. Шаріат — звід релігійно-етичних приписань ісламу. Він був розробленийв VII — XII вв. в Арабському халіфаті. Шаріат виходить із принципу рівностімусульман і виступає як мусульманське право. Мусульманська рівність припускає,що всі не більш, ніж піщина в порівнянні із всемогутнім Аллахом, і кожнийпокірний волі Аллаха й долі є воїном ісламу.
Причетність до ісламу, до умме в мусульманській культурі розцінюєтьсявище, ніж розподіл на раси, статі, племена й мовні групи. Мусульманськакультура практично не визнає соціальну замкнутість станів, спадкоємна соціальнанерівність навпроти, релігійно освячена й практично всім управляє принципсоціальної мобільності, а здатності, випадок відкривають двері наверх кожним,гідним того. Раб міг стати еміром і, бідняк-селянин — шановним знавцем ісламу.,високопоставленим улемом, солдат — воєначальником .
Вся система ісламської культури виховувала в правовірному почуттяпереваги над невірними. Так, ісламська держава обкладала невірних більшевисоким податком, чим шанувальників Аллаха. Невірний завжди розглядався вмусульманській державі як нерівний правовірному. І це намагалися підкреслитисудді-кади на всіх процесах за участю мусульманина й не мусульманина. Увідношенні до невірного культивувалися хитрість і жорстокість.
Вихованню мусульманського фанатизму сприяла система молитов. Мусульманинповинен п'ять разів у добу робити молитву: на світанку, у піддягни, у другійполовині дня, після заходу сонця, на початку ночі. Кожна молитва повиннасвідчити про релігійну запопадливість і повне підпорядкування волі Аллаха.
Іслам знайшов і особливу форму оповіщення віруючих про час намазу. Угодину молитви лунає спів муедзина, що, вийшовши на балкончик мінарету,голосно, співучо читає вірші Карана: «Аллах великий! Свідчу, що Мухаммед — посланник Аллаха. Вставайте на молитву, ідіть до порятунку. Молитва краще сну».Це повторюються кілька разів. Закінчуються словами: «Аллах великий! Немає бога,крім Аллаха».
При створенні молитви повинні дотримуватися правила — Одне з головнихумов: той, хто молиться повинен зосередити вся своя увага, всі щиросердечнісили тільки на молитві. В одному з хадисов сказано, що Всевишній не почуємолитов людини порочного, що сушиться нікчемними думками й низинними бажаннями.
Молитва повинна бути короткої, але глибокої за змістом. Під час молитвируки варто підняти до рівня плечей, а після прочитання її зробити рукамблагословення Аллахові — провести долонями по особі, це вважається необхідним інепорушним ритуалом.
Намаз відбувається не тільки в мечеті, але й у будь-якому іншому місці,де застав віруючий намаз: у поле, у шляху, на робочому місці й т.д.
Крім п'ятикратної молитви існують і інші види спілкування з Аллахом: дуа- молитва, що містить яке-небудь конкретне прохання до Аллаха: вдячні абопоминальні, нічні молитви в час поста. Полуденна молитва в п'ятницю повиннавідбуватися в мечеті, їй передує проповідь. Особливе місце в ритуалахісламської культури займає пост рамазан. Він дотримується в дев'ятий місяцю помусульманському місячному календарі, уведеному Мухаммедом. Протягом усьогопоста цілий день не можна ні їсти, ні пити, не доторкатися до жінки й т.д. Шаріатзатверджує, що пост буде порушений, якщо в денний час злизнути хоч краплю дощу,яка випадкове опинилася на губі. Всі заборони знімаються на час ночі.
Пост пропонує й моральну помірність. У цьому місяці особливо погано сваритися,брехати, обмовляти, ображати осіб духовного звання.
Пост насамперед націлений на зміцнення віри в Аллаха. Щодня до настаннясвітанку мусульманин повинен вимовляти особливу формулу, у якій заявляє пронамір поститися й просить Аллаха благословити й зміцнити його в цій богоугоднійсправі. Без проголошення пост недійсний.
Вихованню фанатизму в мусульман сприяє й культ паломництва (хадж). Кожнийповнолітній мусульманин зобов'язаний зробити хоч раз у житті хадж., тобтовідвідати Мекку, священне місто ісламу де народився пророк Мухаммед. Післяцього він одержує право на почесний титул «хаджі».
Мекка відома своїм храмом — Кааба. Уважається, що це древній язичеськийхрам, відомий тим, що там зберігається Чорний камінь — аль-хаджар уль-асвад, щовпав, по переказі, з неба. Для мусульман Чорний камінь — святиня, символАллаха. Кааба йменується «будинком Аллаха».
Зробивши ряд ритуальних дій, прочани одержують право повернутися додому взеленій чалмі, арабському бурнусі або білій довгополій туніці. Цей одягсимволізує здійснення хаджу.
Поряд з визнанням Аллаха єдиним богом і Мухаммеда — його пророком, п’ятиразовіймолитвою, постом і паломництвом в основу мусульманського способу життя ймислення включається й п'ятий елемент — податок на користь бідних. Він важливийдля мусульманського способу життя, для ісламської культури. Він не тількисимволізує єдність умми, турботу багатих про бідних. У ньому втримуєтьсявиправдання політичної й релігійної влади претендувати в ім'я Аллаха на майнобудь-якого заможного мусульманина. Повна сваволя влади, грабіж торговців, щобагатіють, — традиція ісламської культури.
Зате мусульманин, відчуваючи себе повноправним членом умми, завжди бувготовий постояти за Аллаха. Політичні й релігійні влади мусульманського світізавжди могли покластися на ревних послідовників Аллаха.
На відміну від християнства іслам ніколи не був релігією пригноблених.Він формувалася як ідеологія релігійно-політичної організації арабських племен;змушених відстоювати свої економічні, торговельних інтереси. Тому в ісламівідразу ж сформувалося тверде подання про владу й політичну організацію умми.Можна сказати, що іслам виявився ідеальною релігійно-політичною основою дляцентралізованої держави й ведення воєнних дій проти невірних. Не випадково, щопід зеленим прапором Аллаха войовничі арабські племена швидко домчалися дограниць Франції й Індії. У Х ст. багато войовничих тюркських племен знайшли вісламі адекватну своїм настроям ідеологія й культуру. Під зелені прапоромАллаха спочатку сельджуки, а потім османи вели загарбницькі війни у Візантії.Воїни Османської імперії штурмували Відень. Кривавими походами прославивсяТамерлан. В XVI в. на завойованій території Індії Бабур заснував ісламськуімперію Великих Моголів.
У силу своєї специфіки іслам буквально з моменту свого виникненнявиявився утягненим у постійні політичні звади й розбіжності. Уже говорилося щопісля смерті Мухаммеда з'явилися шиїти, які претендували на те, що влада вісламській державі повинна належати родичам, нащадкам пророка.
Халіфат — концепція ісламської державності розроблена сунітами.Середньовічні правознавці витлумачили Коран таким чином, що державна владаповинна належати шановному мусульманинові в силу особливого договору. Такийдоговір укладається між уммой (вірніше, її визнаними представниками) іпретендентом на халіфат. Умови, яким повинен задовольняти майбутній халіф,сформулював середньовічний правознавець аль-маварди, і вони зводяться донаступного: халіф повинен походити із плем'я курейшитів, бути справедливим,мудрим, сміливим, фізично здоровим і піклуватися про благо підданих.
Халіф не має повноваження монарха й не може передати влада в спадщину абосвою волю призначити спадкоємця. Умма дивиться на нього як на свогопредставника. Халіф зобов'язаний виконувати приписання Корана й може бутипритягнутий до відповідальності за порушення суни й шаріату. Ісламська культурависоко оцінює інститут халіфату, думаючи, що його відрізняє духовно-моральнаспрямованість, що ставить його вище західної демократії.
Від сунітів більше демократичним характером відрізняються хариджити (відарабського слова «хаваридж» — що вийшли, що обурилися). Вони коштують зарівність всіх мусульман, за виборність імама-халіфа. Главою умми може бутивибраний будь-який її член. За свої радикальні погляди хариджити піддалисярозгрому, і в цей час їх можна зустріти головним чином в Омані й країнахПівнічної Африки.
Прихильники імамату думають, що державна влада має божественну природу йповинна. належати лише родичам пророка: нащадкам Алі, Фатіми, тобто святимімамам, а також їхнім родичам по бічній лінії. Імам — особа виняткова духовне,і влада його носить теократичний характер. В XI — XIII вв. на території Ірануактивно діяла секта ассасинів. Підбадьорені гашишем, готові йти на смерть вім'я віри, воїни — ' смертники (федаїни) утворили ударну силу цієї секти. Федаїнистворили свою державу. Але й воно проіснувало недовго. Захопивши Іран монголизруйнували державу ассасинів. У цей час ісмаїліти зосереджені головним чином вІндії й Ірані, а також у Таджикистані.
У силу своєї внутрішньої згуртованості, стійкості; до зовнішніх змін івідданості ісламським цінностям, мусульманська умма виявилася здатноїпротистояти західноєвропейському колоніалізму. Мусульманська культура знайшла всобі сили для сприяння національно-визвольному руху. Величезний авторитетКорана й політичних лідерів, що одночасно виступали як проповідників ісламу,магічно діяв на розуми й серця віруючих.
Але ісламській культурі довелося виявити свої потенційні сили в різнихумовах. Колонізація Єгипту супроводжувалася його відносною європеїзацією. ДО1923 р. він став незалежною конституційною монархією. В 1936 р. англійці вивелиіз країни, а в 1956 р. відбулася націоналізація Суецького каналу. ЄвропеїзаціяЄгипту зустрічає опір ісламських фундаменталістів. Ще далі по шляхуєвропеїзації пішла Туреччина. Іслам відділений від держави, але тюрко-ісламськакультура повністю зберегла свої позиції. У країні буржуазно-демократичніпорядки сполучаються з ісламськими традиціями в духовному житті й побуті.
Найбільш впливовий іслам як релігія в Ірані. Тут абсолютно панує шиїтськерелігійний світогляд. Непримиренність шиїтське духівництва й веденого їм народудо змін, що загрожують позиціям ісламу, — напрямний політичний вектор сили вІрані.
Проблема мусульманської культурної спадщини — одна із ключових унаціонально-визвольному русі країн ісламського миру. Неоднозначне розумінняособливостей і специфіки мусульманської культури обумовлює гостру полемікунавколо цієї проблеми, зіткнення різних соціально-політичних сил — відпрогресивних діячів культури до представників панісламізму й мусульманського націоналізму.Теза про єдину мусульманську культуру нерідко використовується реакційнимисилами для розпалення націоналізму, протиставлення мусульманських народівнемусульманським, при цьому ігнорується специфіка національних культур окремихнародів, що сповідають іслам.
Художня культура ісламського миру своєрідна. У ній немає живопису, томущо заборонялося зображувати Аллаха й все божественне. Але в ній одержує самешироке поширення поезія. Халіфи, шахи й султани містили армію придворних поетіві не жалували засобів, щоб наблизити до себе поетичну знаменитість. На поезіювони дивилися як на засіб прославляння власної персони й власних діянь і добрерозуміли, що прекрасні вірші відразу ж стають надбанням базару — осередкурелігійно-культурного й політичного життя того часу.
Всесвітньо відома творчість Омар Хайяма, ученого, філософа й безсмертногопоета, які створив незабутні Рубаї. Кожний чотиривірш Хайяма — це маленькапоема з філософським підтекстом.
Мені відомо, що мені нічого не відомо! От остання правда, відкрита мною.
О.Хайяма запрошували багато тодішніх правителів мусульманського миру.Правитель Бухари, розмовляючи з Хайямом «саджав його із собою рядом на престолна знак найвищої поваги». Але Хайям ніколи не писав хвалебних од правителям,ніколи не був придворним підлесником. Він відхилив пропозицію сельджукськогосултана. Йому були милею поезія, математика й філософія.
Сучасник Хайяма пише: «Один раз у місті Балхе, на вулиці работоргівців, упалаці еміра, на бенкеті за веселою бесідою наш учитель Омар Хайям сказав:«Мене поховають у такому місці, де завжди в дні весняного рівнодення свіжийвітер буде обсипати квіти плодових галузей». Через двадцять чотири роки япобував у Нишапуре, де був похований ця велика людина, і попросив указати менійого могилу. Мене привели на цвинтар Хайри, і я побачив могилу В підніжжясадової стіни, осінену грушевими й абрикосовими деревами й обсипану пелюсткамитак, що вона була зовсім схована під ними — Я згадав слова, сказані в Балхе, ізаплакав, ніде в усьому світі до населених його границь не було людини,подібного йому».
Однак, захоплюючись поетичністю, образністю, опису любовних настроїв ітуги очікування зустрічі з улюбленої, соціальне значення цієї поезії не можнапереоцінювати. Це поезія вузького кола інтелектуалів, що естетствують,ісламського миру. У житті відбувалося інше.
У житті жінка в мусульманському світі — принижена істота. Мусульманинповинен бути покірним Аллахові й, умираючи в битві за віру, він стає шахідом ійде прямо в рай. Жінка повинна бути покірної чоловікові, і невідомо, чи володієвона душею.
Оспівуючи дрібні деталі красунь, поети-мусульмани не відкидалибагатоженство, плату за наречену й обряд розлучення. Досить чоловікові тричісказати дружині в присутності двох свідків «ти вільна» або три рази вимовитислово «таляк» (розлучення), і дружина повинна безмовно покинути будинокчоловіка й опинитися на вулиці.
Жінка жити повинна тільки на своїй половині будинку. Бачити її можутьчоловік, батько, свекор, сини, раби і євнухи. Зрадницю чоловікові забиваликаменями. Безплідність жінки вважається покаранням Аллаха, величезним нещастям.Навмисна бездітність, як і безшлюбність, — тяжкий гріх. Звичайно, все цепроголошується лише в Шаріаті.
Проте ісламська культура — одне з досягнень людства й заслуговує поваги йрозуміння. Що ж стосується ісламської поезії, то вона стала надбанням різнихнемусульманських народів.
Література
1.Еремеев Д.Є.Іслам: спосіб життя й стиль мислення. — К., 2004.
2.Фрезер Дж.Золота гілка. — К., 2002
3.Ясперс К.Зміст і призначення історії. — К., 2005
4.Розанов В.В. Религия.Философия. Культура. — М., 1992
5. Сорокин П.А. Человек.Цивилизация. Общество. – М., 1992.