ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Рок-музика як соціокультурний феномен в сучасній культурі
Розділ 2. Історія розвиткугрупи Бітлз2.1 Зародження та тріумф Бітлз2.2 Бітломанія. Підкорення Америки2.3 Кульмінація розвитку групи Бітлз
2.4 Розпад групи
Розділ 3. Причини успіху Бітлз
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
Актуальність теми курсової роботи.Бурхливі процеси соціального розвитку другої половини ХХ ст., що відбулися у світіта на колишньому радянському просторі, зумовили низку проблем соціокультурного,естетичного, музичного сенсів. Виникнення нової культурної субстанції — рок-музики— не могло не вплинути на подальші процеси як культурно-мистецького життя, так іполітичного. Питання взаємовідносин музики і молоді сьогодні постають як ніколиактуально, оскільки остання у своїй більшості віддає перевагу рок-музиці. В загальномумистецтвознавстві та музикознавстві спеціальних досліджень з історії та теорії рок-музикуванняне так багато. В існуючих працях наявна загальна картина становлення цієї молодіжноїмузики, але без конкретних урахувань часу, соціального становища, а також частовідсутній культурологічний аналіз нової константи — рок-культури. Крім того, в більшостіпраць радянського періоду відчувається ідеологічна забарвленість подібних процесів.
Велику роль у розвитку рок-музики зіграла група Бітлз. Багато роківпройшло з тих пір, коли четвірка хлопців з англійського Ліверпуля заводила тодішнюмолодь своїми піснями. Але, не дивлячись на це, і в наші дні це слово не втратилосвого значення. Напевно, немає на світі людини, яка б не знала і не любила пісеньліверпульської четвірки. Бітлз – це не просто одна з рок-груп 60-х. Це ціла епохав музиці. Епоха Бітлз.
Вони постійно розширювали палітру рок-музики і весь час доповнювалиїї — лірикою, елементами блюзу і кантрі, залишаючись при цьому самими собою. Згодомїх манеру виконання копіювали мільйони. Їх пісні пройшли довгий шлях, але і заразвони такі ж популярні, як і 30, 40 років тому. Не багато груп можуть бути знаменитимидекілька десятиліть, але «The Beatles» це вдалося. І можна точно сказати, що їхмузика житиме вічно.
Про вплив цієї групи не тільки на розум, серця і душі, але і на моральністьі культуру людства написані томи.
Кожен із учасників Бітлз — Джон Леннон, Пол МакКартні, Джордж Гаррісон,Рінго Старр — був неперевершеною особистістю і вічним мотором творчого пошуку. Самеце і є визначальнім для популярності цього вокально-інструментального ансамблю іпричиною його розпаду.
Вони були для 60-х років тим же, що Преслі для 50-х. Вони втілювалисобою новий рок-стиль і нову еру. Бітлз дали року другий могутній імпульс і перетворилипорожню розважальну музику на цілу субкультуру.
Зараз, коли все це вже історія, здається неймовірним, що чотири провінційніхлопці змогли внести такі глибокі зміни — в самих різних областях життя і за такийкороткий проміжок часу. Яскравим спалахом освітивши десятиліття, вони залишили засобою веселкове сяйво, і після них ніщо вже не могло залишатися по-старому. До нихстриглися коротко і ззаду, і з бокам, після них навіть директори банків стали відпускативолосся. До них поп-фільми були низькопробною спекуляцією, після них фільми можнабуло віднести до кіномистецтва. Бітлз наклали свій відбиток на все, до чого торкалися.
На музиці Бітлз виросло ціле покоління 60-х – 70-х років. Вони булиприкладом для всіх, хто мріяв про сцену. Бітлз стали вчителями для музикантів 70-х– початку 80-х. Їх музика залишилася живою, вона завжди актуальна.
Розробленістьтеми:
У мистецтвознавчій та музикознавчійлітературі значне місце відведене вивченню проблем рок-музики, молодіжної культури,соціокультурних впливів тощо. Особливу цінність для розробки порушеної проблемимають праці О. Козлова, О. Орлової, І. Хижняка, І. Набока, О. Феофанова та багатьохінших дослідників. Аналіз історичних процесів, виявлення певних закономірностейрозвитку молодіжної музики дають можливість оцінити культурологічну ситуацію. Історіюрок-культури свого часу розглядали В. Бондаренко, Ю. Дроздов, А. Байчоров, Г. Забродін,Б. Александров, О. Козлов, С. Коротков, О. Феофанов, К. Мяло та ін.
Питанням створення та творчостігрупи Бітлз приділяли увагу А. Багіров, Ю. Буркін, Т. Вороб’єва, Х. Девіс, У.В.Сапцина, Н. Саркітов та ін.
Метакурсової роботи полягає у вивченні особливостей впливу групи Бітлз на молодіжнукультуру ХХ століття.
Завданнякурсової роботи обумовлені її метою:
- охарактеризувати рок-музику як соціокультурне явище та її місце в сучаснійкультурі;
- проаналізувати особливості зародження та тріумф Бітлз;
- вивчити поняття «бітломанія»;
- визначити причини розпаду групи;
- проаналізувати причини успіху групи Бітлз.
Об’єктом дослідження для даної курсової роботи є група Бітлз.
Предметом є дослідження особливостей впливу групи Бітлз на молодіжнукультуру ХХ століття.
Методидослідження: обумовлені об’єктом і предметом курсової роботи. Для розв’язання визначенихзавдань, досягнення мети застосовано такі методи дослідження: вивчення та аналізлітературних джерел, узагальнення.
Теоретичната практична цінність курсової роботи полягає в тому, що в дослідженні комплекснопроаналізований та узагальнений матеріал про особливості створення, розвитку тапричини розпаду групи Бітлз, а також їх вплив на молодіжну культуру ХХ століття.Крім того укладено список літератури за темою роботи, який може бути використанийдля подальшого вивчення теми.
Практичне значення полягає втому, що матеріали даної роботи можуть застосовуватися при розробці курсів лекційз історії музичної естради, спецкурсів з естрадно-джазового музикування, теоріїта історії естрадного виконавства, в науковій практиці при дослідженні проблем музичноїкультурології, музикознавчо-критичних дослідженнях, культурно-просвітницькій діяльності.
Структурароботи обумовлена логікою розгляду теми.
Курсоваробота складається з вступу, основної частини, висновку та списку використаної літератури.Основна частина складається з двох розділів.
Вступ до курсової роботи формує її сприйняття. У вступі обґрунтовуєтьсяактуальність теми, визначається мета, завдання, предмет та об’єкт дослідження, окреслюєтьсяметодологічна та теоретична база дослідження, методи дослідження. Висновки узагальнюютьдосягнуті результати дослідження.
РОЗДІЛ 1. РОК-МУЗИКАЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН В СУЧАСНІЙ КУЛЬТУРІ
Усім відомо, як у суспільствіставляться до різного роду новацій. Історична практика подає нам приклади джазуй естрадної музики. Нині на порядку денному — рок-музика. Отже, проблема рок-музики— це, безумовно, проблема батьків і дітей.
Проблеми «батьків і дітей» завждибули і будуть актуальними в суспільстві. Вирішення цих проблем ніколи не проходилолегко. І дійсно, потрібна своєрідна «група ризику», яка б опрацювала ту чи іншуновацію. Часто такою групою виступає молодь, особливо в цьому випадку.
Коли в суспільстві виникає новийкультурний феномен, як правило не приймається усіма членами суспільства, не є загальнозначущим.Потрібен певний час для адаптації новації, в умовах традиційної культури. Розвитоксуспільства неможливий без такого протистояння, під час якого нежиттєздатні новаціївідкидаються, цінні — приймаються всім суспільством.
Приклад глобального конфліктубатьків і дітей добре пам'ятає Європа минулого століття. В середині 60-х років вкраїнах Заходу масового характеру набули виступи молоді проти лицемірства та антигуманноїполітики старшого покоління. Молодіжні заворушення швидко охопили країни ПівнічноїАмерики та Західної Європи і набули різноманітних форм – від пасивного протестухіпі до потужних студентських страйків і навіть збройних повстань. Головними напрямкамиборотьби молодих були антивоєнні виступи, припинення гонки ядерних озброєнь, скасуваннярасової дискримінації, дотримання загальних прав і свобод людини, обмеження монополізму.Молодь 60-х виступила проти лицемірства «дорослих» політиків. Це був час, коли ламалисястереотипи, падали диктатури, набирали сили інститути громадянського суспільства.Головними тезами молодіжних виступів було: політики забрехалися, влада декларуєодне, а робить інше, гірка правда краще, ніж солодка брехня.
Вкраїнах Західної Європи та США на тлі перевороту в галузі науки та техніки, найбільшогоза останні 20 років економічного піднесення, а також лібералізації внутрішньополітичногожиття в умовах міжнародної політики розрядки, відбувся певний перелом у свідомостімолодого покоління, яке почало відчувати духовну кризу та будь за що намагалосявіднайти загублений сенс власного існування.
Основнамаса активістів молодіжного руху 60-х рр. являла собою вихідців з заможних, привілейованихпрошарків суспільної еліти, батьки яких не змогли привчити їх до відповідальностіу майбутньому “дорослому”житті. Це було перше покоління, якевиросло в державі процвітання. Воно не бачило масового безробіття і злиднів, вважалосоціальну захищеність і матеріальний достаток нормою життя, їх цінності суттєвовідрізнялись від цінностей їхніх батьків. Молодь була схильна заперечувати цінностісуспільства споживання, вона виступала за більшу простоту життя, вільного від умовностейі лицемірства. Символом цієї контркультури стали джинси і рок-н-ролл.
Значнуроль відіграло прискорення фізіологічного розвитку молодої людини, який суттєвовипереджав еволюцію її психіки. Інфантилізм таких молодих людей, їх небажання готуватисьдо самостійного життя особливо проявилось у загостренні явища, відомого як “конфліктбатьків і дітей”.
Внаслідокоб’єктивних соціально-економічнихпроцесів у країнах Заходу гуманітарна інтелігенція та студенти почали втрачати статуссуспільної еліти, перетворюючись на особливу категорію найманих працівників. Зростання,в результаті післявоєнного демографічного вибуху, чисельності студентів вищих навчальнихзакладів привело до посилення конкуренції серед студентства за дипломи, а середвипускників – за робочі місця.Будучи непідготовленою до такої конкуренції, значна частина студентів почала відчуватисильний психологічний дискомфорт та страх за майбутнє.
Вирішальнуроль у розгортанні молодіжного протесту 60-х рр. відіграло студентство, переважноз гуманітарних факультетів. Пояснюється це наявністю в них вільного часу та теоретичнихзнань, достатніх для розробки гасел протесту, концентрацією студентів у великихколективах, що сприяє взаємним контактам і створенню студентських організацій, атакож певним космополітизмом та глобалізмом мислення.
Боротьба за реформу університетськоїосвіти швидко переросла в рух проти в'єтнамської війни: «За що повинні помиратисолдати у В'єтнамі і гинути в'єтнамські діти? Чому посилюється тиск на університетиз боку воєнних відомств і урядових чиновників?». В'єтнамська війна була першою,що транслювалась по телебаченню. Кожен день американці бачили сцени насильства ікров. Молодь з її загостреним почуттям справедливості, молодь, приречена на участьу в'єтнамській бійні в ролі «гарматного м'яса», стала найбільшим противником цієївійни. Молоде покоління, що розчарувалося у старих ідеалах, стало шукати собі нових,їх вчителями стали Мао Цзедун, Герберт Маркузе, Че Гавара.
Факторамизовнішньополітичного характеру, які суттєво вплинули на активізацію молодіжногопротесту в 60-х рр. були агресія США проти В'єтнаму, національно-визвольний рухв країнах «третього світу», насамперед на Кубі та в інших державах ЛатинськоїАмерики, «культурна революція» в Китаї.
Вториннимичинниками піднесення молодіжного руху 60-х рр., що випливали з конкретних особливостейвнутрішньої політики держав Західної Європи та СШАбули: в США — рух негрів Південнихштатів за свої права, а також трагічна смерть президента Дж. Кеннеді; у Франції- авторитарні тенденції режиму особистої влади президента де Голля.
Етапимолодіжного руху: 1) зародження політичного протесту молоді на початку 60-х рр.;2) радикалізація суспільно-політичного протесту молоді з другої половини 60-х рр.;3) спад молодіжної активності на рубежі 60 –70-х рр.
Не можна сказати, що погляди молоді мали чітке формулювання. Скорішеце була гримуча суміш з ідей комунізму, анархізму, екзистенціалізму тощо. Молодьне дуже переймалася теоретичними роздумами, вона взяла на озброєння гасло Мао «Бунт— справа вірна!».
Початок молодіжних виступів (т.зв.академічного руху) припав на 1964 р. Події спалахнули в університеті Берклі у Каліфорнії.Для придушення виступу студентів довелось застосовувати війська. Але на цьому виступимолоді не припинилися. Новим каталізатором стала війна у В'єтнамі. Збирались багатотисячнідемонстрації. Молодь в знак протесту спалювала прапори США, ухилялась від призовуна воєнну службу, вимагала звільнити університети від опіки військових тощо.
Для ситого і самовдоволеногозахідного суспільства «споживачів» бунт молоді виявився цілковитою несподіванкою.Старше покоління виявилося не готовим до сприйняття нових ідей та форм боротьбиза їхню реалізацію. На той час лінії конфронтації пронизували суспільство до рівнясім'ї, виявилося, що батьки не знали про реальні потреби та ідеали своїх дітей.Ціннісні орієнтири молодих були протилежні тим, які намагалися прищепити їм старші.
Сексуальна революція, поширеннянаркоманії, виникнення нових музикальних течій, модернізація церкви, повальне захопленняокультизмом, – десятки культурних та світоглядних сурогатів одержала молодь, щобїї реформаторські пориви не зачепили основ суспільства, вибудованого старшим поколінням.
Врешті, революційних змін несталося, але те, що західне суспільство таки повернулося до загальнолюдських цінностейвиявилося реальним фактом. Невдовзі була призупинена холодна війна, розпочалисяреальні процеси роззброєння, реалізація економічних та соціальних реформ. Набулиреального змісту слова «свобода» і «демократія», на якісно новому рівні почали вирішуватисясоціальні, екологічні, громадянські та культурні проблеми суспільства.
Такимчином, молодіжний рух у другій половині 60-х рр. знаходив свій конкретний прояву найрізноманітніших формах. Всі вони об’єднувалисьзагальним неприйняттям матеріальної та духовної культури західного суспільства тавідображали специфічні спосіб мислення та життя, спільні для учасників як суспільно-політичного,так і неполітичного протесту молоді.
Отож,протест 60-х рр. став реакцією молоді країн Заходу на негативні сторони глобальнихсоціальних процесів. Наслідувальна та еклектична за самою природою молодіжного світосприйняття,ідеологія та практика молодіжного руху 60-х рр. становили водночас цілком оригінальнусукупність. Однак запропонована альтернатива суспільного устрою була примарною зацілями та утопічною за методами їх досягнення. Внутрішні вади молодіжного протесту,неспроможність досягти задекларованих його учасниками цілей, нова молодіжна політикаурядів країн Заходу, та перебіг економічного, політичного, соціального та культурногорозвитку суспільства зумовили занепад молодіжного руху на початку 70-х рр.
Зробивши виклик суспільству,«бунт молодих» торкнувся не тільки сфери політичної та соціальної, але й сфери духовної.Ситуація різко змінилася у 60-х роках, коли в поведінці молоді почали все чіткішепроступати нові риси, що не укладалися в рамки певних реляцій [12, с.6].
Частина юнаків і дівчат демонструваланебажання підкорятися подвійним стандартам способу життя старших, вони не хотілиграти в ігри дорослих і, повертаючись до суспільства спиною, знаходили сенс життяв однаково нелюбимій старшими рок-музиці.
Дорослі були схильні покладатина рок-музику провину за всі «гріхи» сучасної молоді. Рок раптово перетворився насимвол покоління, став родоначальником зовсім нової музики. Незважаючи на протестистарших, у середині 1950-х років рок-н-рол завоював симпатії молоді не тільки вСполучених Штатах, але і далеко за їх межами.
Створюючи музичні твори, людиназдійснює естетичне освоєння дійсності. Надаючи перевагу тим чи іншим творам, людиформують і виявляють в опосередкованому вигляді ціннісне ставлення до світу. Такимчином, суперечка про музику є, власне кажучи, суперечкою про систему людських цінностейу самому широкому сенсі.
В різні часи молодь захоплюваласярізною музикою. До того ж дуже різнорідні і музичні інтереси молоді одного покоління.Але є, очевидно, і чимало загального у сприйнятті музики молоддю. «Аудиторія нарок-концертах слухає музику за іншими законами сприйняття, емоційно по-іншому. Розвитоквідбувається, скоріше, за законами емоційного впливу на слухача, ніж за законамирозвитку і створення закінченої музичної форми. Це музика молодіжна, її стиль маєна меті сильний емоційний вплив», — так писав композитор А. Петров [3, с. 19].
А от як пояснював запеклістьдискусій навколо масових музичних жанрів Г. Шохман: «Можливо, уперше ми стикаємосяз мистецтвом, що свідомо, часом навіть декларативно адресується саме і винятководо молоді, експлуатуючи відому за всіх часів її фізіологічно-вікову схильність тяжітидо всякого роду крайностей. Цим пояснюється багато чого» [2, с. 56].
Справедливо відзначали філософи:те, що створювалося людством протягом століть і тисячоріч, повинно бути переданодорослими й засвоєне молодими протягом півтора десятків років. Процес культурноїнаступності має двосторонній характер: молоде покоління повинне докладати зусильдля оволодіння культурним багатством суспільства, старші — ділитися своїм досвідом,знаннями, духовним багатством. Одне з найважливіших завдань культури полягає в тому,щоб з’єднати зусилля різних поколінь у спільній діяльності, спрямованій на здійсненнякультурної наступності.
З історії відомо, що взаємини«батьків і дітей» ніколи не були безхмарними, що процес культурної наступності одночаснозближує і роз’єднує покоління.
Закономірно, що з прискореннямсуспільного розвитку ускладнюються і взаємини поколінь, істотно змінюються процесикультурної наступності. Саме такі принципові зміни щодо цього намітилися в індустріальнорозвинутих країнах усього світу в 1950-1960-ті роки, коли різке прискорення темпівжиттєвих змін, що відбувалося під впливом науково-технічної революції, призвелодо зростання соціальної і духовної автономії молоді, відносного відокремлення їїяк соціально-демографічної групи. Молодь починає виявляти себе як спільність.
Іншою важливою особливістю рок-музикистала апеляція її виражальних засобів до біологічних і психічних механізмів і потенцій,специфічних для юного організму. Особливий психофізичний і емоційний вплив цієїмузики досягається завдяки імпульсивності, динаміці, форсованій голосності, самете, що викликало діаметрально протилежну реакцію старшого покоління [12, с. 11].
Отже, молодіжній музиці притаманний,з одного боку, комплекс властивостей, що чітко окреслює сферу її впливу за біологічнимиі психічними характеристиками слухачів. З другого — ця музика репрезентувала достатньоматеріальних і символічних предметів, що складали основу об’єднання молоді на ґрунтіїї споживання. З третього — існували психосоціальні настанови і чинники, що забезпечувалипідвищений потяг до неї підлітків. І крім того, такій музиці характерні особливіхудожні властивості, які згуртовують й організовують аудиторію. Усе це забезпечуєяк соціальну диференціацію слухачів, так і доцентровий рух молоді на основі сприйманнярок-музики.
Досить швидко сформувалися ознакимолодіжного стилю, що містив нові танці, пластику рухів, зачіски, елементи одягуі т. ін. Входження новачків у новий, спочатку таки примітивний соціокультурний комплекспочало відбуватися під впливом засобів масової інформації, що розробляли відповідніметоди і прийоми подання — представлення нових явищ.
Напевно, не випадково в культурісучасного індустріального суспільства настільки бурхливо прогресують форми діяльностіі соціальні інститути, які сприяють підтримці традицій молодіжної музики. Перелікподібних прикладів дуже великий: фестивалі, конкурси, дискотеки, фан-клуби, рок-клуби,щорічні премії, книги і спеціалізовані журнали, радіопрограми і телепередачі, тематичнігазетні рубрики, рок-енциклопедії і т.ін.
В цих умовах починає окреслюватисвої форми і рок-музика.
Рок-музика – загальна назва ряду напрямів популярної музики другоїполовини XX століття, які походять від рок-н-ролу і ритм-енд-блюзу.
Рок-музика має велику кількість напрямів: від легких жанрів, такихяк танцювальний, бритпоп до брутальних і агресивних жанрів — хардроку. Зміст пісеньваріює від легкого і невимушеного до похмурого, глибокого і філософського.
Рок-музикає складним утворенням, що включає течії за музичними й немузичними ознаками: заналежністю до певних соціально-культурних рухів (“психоделічний рок”, пов’язанийз субкультурою хіпі, панк-рок як реакція на професіоналізацію рок-музики), за віковоюзорієнтованістю (рок для підлітків, рок для дорослих), за динамічною інтенсивністю(“важкий рок”, “м’який рок”), за рівнем технічного оснащення (електронний рок),за взаємодією з іншими музичними традиціями (“афро-рок”, “бароко-рок”, “фольк-рок”,“джаз-рок”), за місцем в системі художньої культури (комерційний “поп-рок”, елітарний“рок-авангард”).
Середінших жанрів сучасної масової музики рок має найбільше спільних рис з поп-музикою:значну гучність, переважання ритмічного начала, аранжування із застосуванням електричнихта електронних інструментів, неакадемічну манеру співу солістів, здатність моделюватиемоції в єдності чуттєвого забарвлення і м’язево-тонусних відчуттів, прагнення бутиноваторськими, нестандартними, оригінальними, епатуючими (строкате оформлення платівок,зовнішній вигляд виконавців, сценічна поведінка, мовні ознаки музики, плакатністьпісенних текстів тощо). Найважливішими засобами їх поширення є грамзапис, аудіо-касети,компакт-диски, радіо, телебачення, концертні організації, преса, музичні магазинитощо. Діяльність цих інститутів забезпечує стандартизацію творчих відкриттів, зростанняпопулярності артистів, які узаконюють або копіюють комплекс модних стилістичнихі тематичних ознак, або формують їх.
Рок — це, з одного боку, рупор молоді, музичне втілення роздираючихїї суперечливих настроїв, конфлікту із загальноприйнятими нормами. З іншого боку,рок — один з інструментів, направлений на комерційний прибуток в індустрії розваг.По суті справи, вся історія року складається з схожих циклів, на початку кожногоз яких — бунт, протест, народження нових стилів і нових цінностей, виникнення групі виконавців-основоположників стилю, а потім — поступовий процес «приручення», комерціалізації,деколи — спрощення, виникнення вторинних груп року.
Рок-музика сьогодні вже, напевне,не викликає такого роздратування, як це відбувалося декілька десятиліть тому, зокремана теренах колишнього Радянського Союзу. Ця музика, як колись і джаз, уже тривкозавоювала свої позиції, має свою окрему соціокультурну полицю. На жаль, не все щезрозуміло з цим видом музикування — і в галузі керівництва, і в галузі споживання,і в галузі наукових узагальнень.
Можна використовувати більш узагальнюючийтермін — рок-культура, який вміщує в собі і молодіжну музику, її різні уподобання,пов’язані із цим видом музикування, манеру поводження, одяг, своєрідний сленг ібагато іншого. Тому феномену рок-культури можна надати такого понятійного сенсу— це, як правило, молодіжне середовище, в межах якого, по-перше, існують свої закони,які поширюються в більшості на молодь і яким вона слідує; по-друге, рок-культураякісно і кількісно збільшилася за рахунок поглинання раніше окремих складових —рок-музики, технологій, що її обслуговують, ідеологічних надбудов (стилі, рухи,уподобання, вірування, ідолопоклонство тощо); рок-культура взаємодіє з різними суспільнимисферами (релігія, ідеологія, політика, наркоманія, алкоголізм, астрологія і т.п.).
Основними чинниками впливу нарок-концерті часто є немузичні засоби (пластичний образ, одяг виконавців, технічнийантураж, світловий тиск), та «музичні» засоби, які перестають бути такими, або цілковитоспрямовані не на духовний вплив, а на біофізіологічні механізми сприймання (маєтьсяна увазі гіпертрофія гучностно-динамічних або метроритмічних чинників звучання).
Характерною формою рок-музикиє театралізованість. Театралізацію, одночасне включення слухового та візуальногосприйняття, можна охарактеризувати як цілком сучасне явище. Однак у цьому разі «театральність»рок-концерту виявляється наближеною не до синтетичних тенденцій мистецтва XX століття,а до первісного синкретизму, тобто єдності нерозвинених ритуально-магічних елементів.Вплив на рефлекси та нижні поверхи психіки досягається цілком відповідними (спрощеними,стереотипними) засобами. Саме тому прийоми рок-концерту значно збагатили розрахованіна примітивний смак обивателя комерційні поп-шоу.
Театралізованість рок-концерту— це не тільки ширма, за якою можна досить вдало приховати відсутність серйозногомузичного професіоналізму. Сьогодні це можна вважати одним із суттєвих надбань естетизаціїрок-вистави на концертній естраді.
Театралізація рок-концерту —це можливість вираження специфічного образу, стилю життя, входження у нові сферихудожнього життя. У створенні цього образу важливими є зовнішній вигляд і стильспілкування, маючи при цьому безсумнівний знаковий сенс (приналежність до тієї чиіншої групи), поведінка і пластика [11, с. 23].
Не новою була поширена, особливов 1960-1970-ті роки, традиція театралізації рок-концерту із використанням різнихтехнічних засобів. Поєднання музичних прийомів із виразним стилем сценічної поведінки,руху, одягу, підсилююче відчуття цілісності і незалежності, відмежованості від іншихявищ культури, — прийом, що використовували в джазі негритянські музиканти. У рок-музицічерез деякі, насамперед соціокультурні, причини він досягає апогею, претендує чине на чільну роль.
Кращими рок-групами створенаціла галерея яскравих музично-театрально-поетичних вистав. Більшість із рок-группрагнуть до синтезу найрізноманітніших видів мистецтва, зокрема музики, поезії,театру, пантоміми, танцю, живопису. Тому є доцільним вживання термінів рок-мистецтво,рок-культура, де, безумовно, рок-музика, як один із основних компонентів, обов’язковов ньому наявна.
Рок — це більше театр, ніж естрада,і будь-який рокер створює на сцені свій образ (точніше — імідж), що запам’ятовуютьі люблять шанувальники. Найчастіше і репертуар, і музичний стиль працюють виключнона створений образ. В арсеналі будь-якого рок-виконавця чимало складових, які відіграютьважливу роль: костюм і грим, сценічна техніка, міміка, жести і пластика.
Рок-музика виникла і існує завдякинауково-технічному прогресу, без якого, звісно, вона не може функціонувати. Чималуроль у поширенні рок-музики відіграли радіоприймачі та магнітофони. У популяризаціїрок-н-ролу усе більшу роль почав відігравати і такий потужний засіб масової інформації,як телебачення.
Окрім зв’язків із літературою,театром, іншими видами мистецтва, рок-музика мала вплив і, відповідно, зазнавалазворотного впливу на різні соціально-політичні явища і події. Прогресивні і розсудливірок-музиканти боляче ставились до всіх людських гріхів, зокрема до хвороб, стихійнихлих, техногенних трагедій, наркотиків. Виникали цілі рухи на кшталт «Рок-музикапроти апартеїду», «Рок-музика проти насилля», «Рок-музика проти наркотиків» та ін.[20].
Цілком зрозуміло, що музика —явище не тільки естетичне, але і соціальне. Також зрозуміло, що будь-яка музикау процесі спільного музикування заражає своєю енергією, ритмом, почуттям високоїдуховності, сумом чи веселощами, реакцією інших слухачів.
В складній, суперечливій, калейдоскопічнійкартині культури рок-музика посіла особливе місце. Це означає, що музичною культуроювироблено новий потужній засіб компенсації життєвих нагод, соціальної невлаштованостіта незахищеності, емоційної недостатності, який був орієнтований на особливостімолодіжної свідомості. Звичайно, в багатьох випадках ця компенсація була ілюзорною,багато в чому сприяла відриву молоді від реальної діяльності.
Рок — іноземне явище і рок —антитеза справжнім духовним цінностям, що відриває людей від класичної музики.
Сьогодні рок-музика вже в рамкахбільшого середовища — рок-культури — є одним із найвпливовіших музичних жанрів ічинить чи не найбільший вплив на молодь, живе серед неї і живиться нею. Тому дужеважливо знати цю музику, її можливості, естетику аби грамотно і професійно аналізувативсі зазначені вище явища.
В складній, суперечливій, калейдоскопічнійкартині музичної культури рок-музика посіла особливе місце. Усе це зайвий раз примушуєсумніватися у справедливості традиційного поділу музичних жанрів на «легкі» та «серйозні».І не тільки тому, що в межах «легкожанровості» нелегко вмістити багато які цілкомважкі різновиди року, але і тому, що із затвердженням цього явища як самостійноговідбулась зміна функціональної домінанти впливу популярної, масової музики: замістьрозважальної функції на перший план вийшла функція компенсаторна, тобто урівноважуюча.Це означає, що музичною культурою вироблено новий потужній засіб компенсації життєвихнагод, соціальної невлаштованості та незахищеності, емоційної недостатності, якийбув орієнтований на особливості молодіжної свідомості. Але ця компенсація здебільшогобула ілюзорною, багато в чому сприяла відриву молоді від реальної діяльності [16,с. 32].
Сьогодні рок-музика є одним ізнайвпливовіших музичних жанрів і чинить чи не найбільший вплив на молодь, живе середнеї і живиться нею. Тому дуже важливо знати цю музику, її можливості, естетику абиграмотно і професійно аналізувати всі зазначені вище явища.
Рок-музика є одним з чинниківрозвитку сучасної культури і функціонує як соціальне, світоглядне, музичне явище.Поява рок-музики визначила зміни у музичній психології пересічної людини, зумовленіскладною соціокультурною атмосферою середини минулого століття. Важливим елементомроку є “середовищний” характер естетичного переживання, що формує ставлення до музикияк до форми колективного напруженого емоційного досвіду, як до втілення суперечливогодуховного стану молоді другої половини ХХ століття.
Рок зв'язаний з передовими рухами.Міжнародний рок-фестиваль 1968 р. засудив війну у В'єтнамі. З того часу стали популярнимифестивалі «Рок проти...» (расизму, мілітаризму, наркоманії). Рок-музикантипроводили екологічні й благодійницькі акції. Неоднорідність рок-руху дозволила бізнесувихолостити бунтарство багатьох груп і використати їх у комерційних цілях, повернувширок у лоно масової культури.
РОЗДІЛ 2. Історія розвитку групи БІТЛЗ2.1Зародження та тріумф Бітлз
Почалосявсе з того, що весною 1956 року 15-річний Джон Леннон утворив групу «The Quarrymen»,яка виконувала пісні в стилі скіффл, кантрі-енд вестерн і рок-н-рол. Це був в самомубуквальному сенсі любительський колектив: ніхто з його учасників не мав щонайменшогодосвіду в музиці, ніхто як слід не володів жодним інструментом. Джон Леннон дитиноюспівав в церковному хорі, пізніше розучив декілька мелодій на губній гармошці іза допомогою матері, що грала на банджо, освоїв з десяток простих гітарних акордів.Цього виявилося достатньо, щоб стати лідером і солістом ансамблю.
Про славуі популярність хоч би в масштабах міста тоді ще не було мови, проте група Леннонавиступала все краще і відразу дуже сподобалася Полу МакКартні, коли він 6 липня1957 року вперше почув її в саду приходської церкви св. Петра в ліверпульськомурайоні Вултон. Через тиждень МакКартні увійшов до складу групи «The Quarrymen».У 1958 році Пол порадив Джону запросити в групу свого шкільного приятеля ДжорджаХаррісона, 15-річного гітариста, що на той час близько року грав в групі «The Rebels».Незабаром колектив Леннона прийняв назву «Jonny and The Moondogs», хоча нерідковиступав і під колишнім [19].
Електрогітару музикантів не було, але при цьому вони все менше виконували композицій в стиліскіффл і все більше рок-н-рол. Разом з американськими шлягерами в репертуар групивходили і власні пісні Леннона і МакКартні, яких до кінця 1958 року налічувалосявже біля півсотні. Пол, Джон і Джордж складали ядро колективу, решта музикантівпостійно мінялася. В кінці 1958-го трапилося так, що одні партнери пішли, а іншіне з'явилися, і група на якийсь час розпалася. Джон і Пол почали виступати як дуетпід назвою «The Nurk», а Джордж перейшов в квартет. Втім, цей період тривав недовго,і вже на початку 1959-го ансамбль возз'єднався, причому з новим учасником — СтюартомСаткліффом. 29 серпня 1959 року група виступила на відкритті нового молодіжногоклубу Ліверпуля «Casbah» і згодом давала там концерти регулярно. У листопаді групаприйняла нову назву «Long John and Silver Beatles», незабаром скорочену до «TheSilver Beatles». Саме ж слово «beetles» поєднує в собі 2 значення — «beat»(удар) і «beetles» (жуки). Більшість біографів приписують авторство назвиДжону Леннону. І цілком можливо, що він дійсно придумав її сам, особливо якщо врахуватийого поетичні здібності.
Тієюж осінню 1956 роки «Бітлз» познайомилися з власником бару «Jacaranda Club» ЕлленомУільямсом, який дозволив їм вдень репетирувати в порожньому приміщенні. На той часв активі у Леннона і МакКартні було вже більше 100 пісень власного авторства. Врезультаті бар перетворився на перший біт-клуб Ліверпуля. Уільямс узяв на себе рольменеджера ансамблю, хоча цей контракт між ними так ніколи і не був заключений.
У квітні1960 року антрепренер Лері Парнс (Larry Parnes) відбирав групи для участі в гастроляхпо північній Шотландії. Парнсу «Бітлз» сподобалися не більше інших, але вибрав вінсаме їх, оскільки вони одні не вимагали підвищити менш ніж скромну суму винагородиза гастролі. Перше справжнє турне – вже одне це вони вважали нагородою.
Влітку1960 роки «Бітлз» запросили на гастролі до Гамбурга, і їм у котрий раз довелосятерміново підшукувати ударника [10]. В даному випадку вони зупинили свій вибір наПіті Бесті, чия група щойно розпалася.
16 серпня1960 року Леннон, МакКартні, Харрісон, Саткліфф і Бест покинули межі Англії, а 17-говже вийшли на сцену нового гамбурзького клубу «Indra». Незабаром вони стали виступатив «Кайзеркелері», що користувався найбільшою популярністю у місцевої молоді. Квінтетпробув в Гамбурзі чотири з половиною місяці. Вони стали досвідченою біт-групою,що легко і невимушено виконувала як запозичені, так і власні композиції.
Новий1961 рік група зустрічала в ранзі кращого з 350 біт-колективів Ліверпуля. Ансамбльвиступав майже щодня, збираючи натовпи слухачів. Проте в плані кар'єри розвиткуне було ніякого, і в лютому вони вирішили знову відправитися до Гамбурга. Вже вперші дні перебування там вони були визнані кращими з гастролюючих в місті груп.Весною 61-го Саткліфф ухвалив рішення покинути ансамбль, і, йдучи, він подарувавсвою бас-гітару Полу. Повертаючись в кінці червня з Гамбурга до Ліверпуля, Пол,Джордж, Джон і Піт Бест везли додому екземпляри свого першого синглу «My Bonnie»/«The Saints», який щойно вийшов у ФРН [10].
13 листопада«Бітлз» підписали контракт, відповідно до якого їх офіційним менеджером ставав БрайанЕпстайн. В кінці липня керівник фірми «Parlophone» Джордж Мартін запропонував групіукласти контракт строком на один рік, протягом якого фірма «Parlophone» зобов'язуваласявипустити не менше 4 синглів групи. Але за однієї умови: ударника необхідно замінити.Ця вимога співпадала з думкою Джона, Пола і Джорджа, які в таємниці від Піта давновже заручилися попередньою згодою Рінго Старра увійти до складу їх ансамблю. 16серпня Епстайн офіційно оголосив Бесту, що він повинен покинути групу. 17-го Пітостанній раз виступав з «Бітлз». А 18-го квартет дебютував з новим ударником — РінгоСтарром.
4 вересня1962 року в Лондоні «Бітлз» приступили до репетицій і запису пісень для дебютногосинглу, який 5 жовтня з'явився на прилавках магазинів. Пісня називалася «Love MeDo» («Полюби Мене») [15, с. 37]. Критика її майже не помітила. Один жез тих, хто спромігся помітити, писав: "...Love Me Do знову відкривається гармонікою,і потім ця група з дивною назвою береться за текст. Початок достатньо помірний…вони захоплюються оф-бітовими комбінаціями акордів… Втім, непогана пісня..."Рецензія не така вже й погана, якщо врахувати, що у той час «Бітлз» не знали ніде,окрім Гамбурга і Ліверпуля, а британський музичний бізнес був сконцентрований вЛондоні. Рецензенту доводилося прослуховувати масу матеріалу, що поставляється фірмамизвукозапису. Він був прав, кажучи, що застосування гармоніки не було нововведенням.Ще в березні 1962 вийшов хіт Брюса Ченнеля (Bruce Channel) «Hey Baby», у якому щосиливикористовувалася гармоніка. Погоджуючись з цим, Леннон, проте, відстоює пріоритет«Бітлз» якщо не на пластинках, то в живих виступах. Як би там не було, гармонікадуже прикрасила перший сингл «Бітлз». Джордж Мартін, продюсер «Бітлз», говорив офіційномубіографу «Бітлз» Хантеру Девісу, що з безлічі композицій Леннона — МакКартні вінвибрав «Love Me Do» якраз тому, що «гармоніка Джона додавала їй особливу красу».З ним, мабуть, погодилася і публіка.
«LoveMe Do» увійшла до «гарячої тридцятки» в грудні 1962 під №21, а в січні підняласядо №17. Це було достатньо для того, щоб нову групу відмітили [15, с. 39].
Щоб підкріпитискромний успіх «Бітлз», Джордж Мартін вибрав для них пісню Мітча Мюррея «How DoYou Do It?» («Як ти це робиш?»). Він був упевнений, що вона стане хітом.Проте, «Бітлз» її відкинули. Зараз важко оцінити всю грандіозність цього кроку.Ще не бувало випадку, щоб який-небудь виконавець, тим більше початківець, відкинувпісню, запропоновану продюсером — майже богом. Але зухвалі, самовпевнені “бітли”це зробили. І зовсім не тому, що сумнівалися в хітовому потенціалі «How Do You DoIt?». Просто вона їм не сподобалася! [20]
ПриголомшенийДжордж Мартін сказав: «Тоді запропонуйте що-небудь краще». Вони запропонували «PleasePlease Me» і Мартін визнав її перевагу. Вони записали її і отримали другий хіт.
Незабаромстало ясно, що «Бітлз» — це не група одного-двох хітів, як пророкували багато. У1963 услід за «Love Me Do», вони випустили такі шикарні пісні, як «Please PleaseMe», «From Me To You», «She Loves You» і «I Want To Hold Your Hand». Останній синглвідрізнявся незвичайною ускладненою структурою в поєднанні з енергійним темпом ісамобутньою аранжировкою. Фахівці марно шукали в цій композиції ознаки запозиченихелементів: вони, якщо і були, повністю розчинилися у власних новаторських рішенняхЛеннона і МакКартні. Пісня відразу ж потрапила на перше місце. Під враженням самевід цієї композиції музичний критик газети «The Sunday» Richard Buckle назвав Леннонаі МакКартні «найбільшими композиторами після Бетховена».
Крімтого, «Бітлз» видали два альбоми — «Рlease please me» і «With The Beatles» — обидвастали №1. Додатково, Леннон і Маккартні забезпечували своїми піснями інших виконавців,і всі вони мали успіх. Ніхто не вплинув на історію року всього за один рік так,як це зробили «Бітлз» в 1963. Надалі цей період увійшов до «Британської енциклопедії»як рік «Бітлз» [21].2.2 Бітломанія. Підкорення Америки
Можнавстановити точну дату початку бітломанії: 13 жовтня 1963 року. Цього дня бітломаніястала офіційним явищем — в тому сенсі, що її визнали національні газети і сповістилипро неї широкій публіці у величезних заголовках на перших сторінках. Що ж до тінейджерів,то для них це не було новиною. У той рік «Бітлз» інтенсивно гастролювали, поступововисуваючись на перші ролі в концертних програмах: у лютому вони фігурували на четвертихмісцях в 15 концертах Хелен Шапіро (Helen Shapiro), Денні Вільямса (Danny Williams)і Кенні Лінча (Kenny Lynch); у травні і червні вони вже очолювали програму з РоємОрбісоном, а в листопаді-грудні вже були одноосібними зірками концертних програм.Вже під час виступів з Роєм Орбісоном стало очевидним, що «Бітлз» користуються більшніж захопленим прийомом. Коли вони вибігали на сцену, їх зустрічав оглушливий ревнатовпу, тисячі юних тіл нестримно спрямовувалися вперед, ризикуючи життям, дівчаткакидалися під автомобіль, який стрімко відвозив Бітлів від їх несамовитих фанатів.Проте преса всього цього ніби не помічала.
Переломнаступив 13 жовтня 1963. В цей день повинен був відбутися виступ групи на концерті«Недільний день в лондонському паладіумі». Виступ приніс групі шалений успіх. Репортеринічого подібного ще не бачили. Але справжнім фурором став показ «Бітлз» по національномутелебаченні (для двадцятишестимільйонної аудиторії) в концерті разом з кінозіркоюМарлен Дітріх. Цей концерт мав дуже велике значення для групи, звичайно, не черезприсутність коронованих персон, а тому що саме на цьому шоу «Бітлз» завоювали серценації.
До цьогоперіоду учасники ансамблю вже змінили свій імідж, замінивши шкіряні куртки строгимикостюмами від П’єра Кардена, і зачарували навіть тих, хто при слові «поп-музика»кривив рот. Вони відмінно збалансували свій виступ: разом з могутнім, відомим хітом«She Loves You», вони заспівали піснюу, яка тішила слух тат і мам «Till There WasYou», а завершили концерт ударним роком «Twist And Shout». Вони були охайні, приємнопосміхалися, співали в тон і не дуже голосно. І тут Джон вимовив свою історичнуфразу, що вирішила все. Зробивши крок вперед, він примружився і сказав: «Япрошу всіх, хто сидить на галерці, ляскати в такт наступній пісні». І додав,звертаючись до королівської ложі: "Інші можуть погреміти коштовностями"[21].
Це булозухвале зауваження, але не образливе, а це дуже важливо, оскільки англійці хворобливореагують на образу своїх царських персон. Нахабний, але нешкідливий жарт остаточно«добив» багатомільйонну аудиторію. Почалося масове поклоніння тінейджерів групі«Бітлз», охарактеризоване газетою «Дейлі Міррор» як «бітломанія» [20].
Післяцього лондонські продюсери починають виявляти велику цікавість до периферійних групі в першу чергу до ліверпульського «мерсібіту». Але лише «Бітлз» вдалося витримативипробування часом.
Наступного дня перші смуги всіх газет були повністю заповнені описамиістеричного натовпу, що супроводжувалися красномовними фотоілюстраціями масовогопсихозу. У статтях не було ні слова про те, добре або погано співали «Бітлз», — єдиною темою для обговорення став викликаний ними хаос.
Прес-аташе групи Тоні Барроу говорив: «З цього дня все обернулося на180 градусів. Моя робота змінилася раз і назавжди. Цілих шість місяців я убив нате, щоб пробитися в центральні газети, і у відповідь на всі мої дзвінки я чув тверде«ні». Тепер не залишилося репортера, який не ганявся б за мною» [10].
Відтепер Тоні разом з Брайаном та іншими прес-аташе, яких довелосяузяти на роботу, займалися тільки відбором репортерів або журналістів, яким дозволялосяузяти інтерв'ю у «Бітлз».
Тоні говорив: «Адже я, по суті, ніколи не був рекламним агентом назразок тих, які обов'язково існували у інших груп, створюючи їм паблісіті і придумуючирізні фокуси. Я цього не вмів і зовсім нічого в цьому не розумів». Брайан теж виступавпроти різних трюків: «Ми ніколи цим не займалися, та і потреби не було» [10].
У Британії всі концерти «Бітлз» закінчувалися однаково — масовою істерією.Щодня газети майже слово в слово повторювали на перших смугах описи шаліючого натовпу:мінялися тільки географічні назви.
Навіть в таких маленьких містечках, як Карлайл, де рік тому хлоп'ятвигнали з балу в місцевому готелі, збиралися величезні натовпи.
Їх важливавідмітна особливість – прагнення до полістилістики, до органічного синтезу різнихмузичних культур на основі рок-н-ролу – зробило цю групу найбільш впливовою в течії,яка одержала загальну назву – рок. Але головним достоїнством «Бітлз» була сама їхмузика – мелодійна, яскрава, демократична, така, що дозволила ансамблю стати музичнимявищем XX століття.
Взагалібум «бітломанії», що розв'язав руки підприємцям, пресі і самим музикантам, сприявпояві в Англії тисячі нових груп. Це привело до здорової конкуренції, що підвищилозагальний рівень музикантів і зрештою сприяло виходу англійської рок-музики з-підамериканського впливу, формуванню свого національного стилю. Так, в 1964 році виникцілий «букет» груп, що зумовили різноманіття англійської рок-музики. Серед них першза все слід згадати «Кінкз», «Смолл Фейнзі» і «Де Ху» [7, с. 137].
У березні1964 шість пісень «Бітлз» за один тиждень увійшли в «Top 10» — десятку кращих американськиххітів, тобто бітломанія зробила крок за океан. Причому чималу роль в популяризаціїгрупи в США зіграли не тільки пластинки, але і 2 музичних фільмау, «A hard daysnight» і «Help», де, крім музики групи і їх акторської участі, була заявлена нова,витончена естетика іронічної поведінки молодих людей 60-х, розвинена пізніше в рок-культурі«нової хвилі». Таким чином, «Бітлз» зламали колишню недовіру американців до всього,що робилося у сфері популярної англійської музики. Вони проклали британським групамдорогу в заокеанський поп-бізнес, повернувши американський рок-н-рол на батьківщинув новому збагаченому вигляді, поклавши край домінуванню США.
Мільйони прихильників з різних країн світу незалежно від кольору шкіри,національної приналежності і соціального статусу були об'єднані безмежною любов'юдо ліверпульських хлопців. Підлітки всього світу наслідували «Бітлз» у всьому: носилитакі ж костюми, імітували зачіски. Земля була охоплена загальним божевіллям, якомубуло дане ім'я бітломанія.
Вона нависнула 22 жовтня 1963 року над Британськими островами, а потімохопила весь світ.
Протягом трьох років це безумство володіло всім світом. Кожна країнаставала свідком масового психозу, який зовсім недавно здавався немислимим і якомунавряд чи судиться повторитися. Сьогодні ніхто в таке вже не вірить, а тоді всеце було правдою.
Бітломанію як явище не можна перебільшити, тому що сама бітломаніяі є перебільшення. Тих, кому все це здається казками, можна адресувати до провіднихгазет миру того часу, які в кілометрах слів і фотографій відобразили кожен крок«Бітлз» на шляху завоювання земної кулі.
Коли до 1967 року бум закінчився, залишивши після себе донезмоги спустошенихабо стомлених людей, важко вірилося, що все це було насправді. Хіба могли всі одночаснозбожеволіти? Адже врешті-решт цій мані піддалися люди всіх віків, різного інтелектуальногорівня, хоча, можливо, і не впадаючи в такий істеричний стан, як підлітки.
Лідери світового масштабу, крупні знаменитості, критики «Бітлз», кінецькінцем, вступали в змагання між собою, щоб показати, як чудово вони знають групу,навперебій згадували про неї, показували, що вони в курсі справи, що вони розуміютьприроду цього феномена спілкування мас, всього світу.
Шквал обрушився на Британію в жовтні 1963 року, в несподіваній і вельмидраматичній формі. Брайан Епстайн признався, що він не був готовий до цього. Вінчекав успіху, оскільки успіх цей, власне, вже відбувся. Але істерії він не чекав.
У ніч на 24 жовтня шістсот підлітківвишикувалися в довгу чергу за квитками. Багато хто приніс з собою спальні мішки.Деякі провели в черзі близько тридцяти шести годин. Коли каса відкрилася і чергарушила з місця, виникла тиснява, виявилися розбитими вітрини магазинів, а дев'ятьчоловік потрапили до лікарні. У більших містах кількість потерпілих обчислюваласясотнями.
«Бітлз» провели в Швеції п'ять днів, з 24 по 29 жовтня. І кожна митьїх перебування там освітлювалася британськими газетами і шведськими радіо і телебаченням.Під час концерту в Стокгольмі шведська поліція, щоб втихомирити натовп уболівальників,що не зуміли потрапити на концерт, удалася до допомоги собак. У самому концертномузалі сорок поліцейських, озброєних палицями, охороняли сцену, щоб на неї не змоглипідійнятися прихильники і прихильниці.
До цього часу шведські прихильники, подібно британським, перейнялиу «Бітлз» їх манеру причісуватися і одягатися. У Швеції цей стиль став називатися«Гамлет».
Самі «Бітлз», на відміну від Брайана і тоні Барроу, вважають, що бітломаніявиникла дещо пізніше за концерт в «Палладіумі». Вони не підозрювали пророзміри власної популярності аж до 31 жовтня, коли прилетіли з Швеції в лондонськийаеропорт.
Зрозуміло, вони знали про хаос, що виник двома тижнями раніше в «Палладіумі»,знали про те, що по всій країні кожен їх концерт супроводжується безладами. Алеж це і раніше бувало, просто тепер прийняло інші форми, а починалося-то це ще в«Каверн», але тоді їм не приділяли стільки уваги. За час гастролей вонизвикли, що їх таємно привозили в зал і так же нишком відводили звідти. Краще вислизнутивід своєї популярності, чим зіткнутися з нею віч-на-віч з ризиком бути убитим.
Але коли хлопці приземлилися в лондонському аеропорту, масштаб власноїпопулярності їх вразив. Це було перше тріумфальне повернення, не рахуючи прийомув «Каверн». Тисячі поклонників, що кричать, заповнили лондонський аеропорті протягом декількох годин не залишали його. Протягом подальших трьох років подібнісцени в аеропортах стали буденними.
Звіти про їх концерти, розміщені на перших смугах, відрізнялися рідкісноюодноманітністю в подачі матеріалу. Навіть така газета, як «Дейлі телеграф»,що вважала нижче за свою гідність освітлювати сумнівні історії, пов'язані з музикою,відводила по стовпцю кожному випадку порушення громадського порядку. Причому протягомдовгого часу такі репортажі не обходилися без згадки про бійку підлітків 28 жовтняза квитки на концерт групи «Бітлз»… Тобто солідним читачам все ще вважали потрібнимпояснювати, хто такі «Бітлз».
У парламенті дебатувалося питання про те, чи необхідні країні тисячінових поліцейських, які через «Бітлз» наднормово виходитимуть на службу, та ще наражаючисьна небезпеку. Один з членів парламенту якось запропонував поліції ретируватися,щоб з'ясувати, чим все це кінчиться. На щастя, ніхто з членів парламенту не прийнявпропозиції серйозно.
1 листопада «Бітлз» відправилися в нові гастролі. Цього разу оголошенів афішах як «Шоу «Бітлз»». Групу можна було посилати тепер поодинці, безінших зірок, як те було, оскільки «Бітлз» цього більше не потребували.
В цей час промисловці всієї країни змагалися за отримання права використовуватислово «Бітлз» для своїх виробів. У продажі з'явилися піджаки «Бітлз» — без лацканів,найчастіше вельветові, — за зразком того, який почав носити в Гамбурзі Стюарт Саткліфф.Ці піджаки не виходили з моди до вересня 1963 року.
Завод в Бернал-Грін працював у дві зміни, щоб задовольнити попит наперуки «Бітлз». Замовлення поступали навіть з Ітонського коледжу і Бекінгемськогопалацу. Не від самої королеви, але від когось з обслуговуючого персоналу.
Більшість хлопчиків-підлітків відпустили довге волосся аlа «Бітлз». У листопаді з газетнихсторінок нескінченним потоком полилися розповіді про школярів, відправлених додомучерез довге волосся, а також про випускників, не прийнятих на роботу з тієї ж причини.
«Дейлі телеграф» від 2 листопада вперше виступила з критикоюістерії, супроводжуючої виступи «Бітлз». «Масова істерія, — писала газета,— просто забиває порожні голови, як за часів Гітлера». «Дейлі міррор»негайно кинулася на захист «Бітлз». «Треба бути безнадійними тупицями, щобне полюбити божевільних, щасливих, красивих «Битлз»». Газета похвалила їх зате, що в своїх жартах вони дотримують відчуття міри [3, с. 150].
У грудні 1963 року недільні видання, теж включилися в роботу, публікуючидовгі і надзвичайно серйозні дослідження про цей феномен, привертаючи власних психологів,полюючи за незвичайно просторовими визначеннями для його тлумачення. Газета «СандіТаймс» розписувала, як «Бітлз» збагатили англійську мову, ввівши в неї такіліверпульські діалектизми, як «gear» в значенні «добре» або «чудово»,зробивши це слово загальновживаним, — навідмінно від консервативного політичногодіяча Едварда Хіта, який дозволив собі висловитися про те, що «Бітлз» до невпізнаннязмінили мову англійської королеви. Дещо пізніше містер Хіт відновив своє реноме,сказавши ніби то: «Хто ж міг всього рік тому уявити, що «Бітлз» врятують виробництвовельветових тканин?»
«Бітлз» були на вустах у всіх — про них складали анекдоти, їх зображувалив безкінечних карикатурах. «Дейлі мейл» перестала вживати слово «Бітлз»в заголовках, замінивши його невеликим малюнком, що зображав чотири контури їхніхголів, — чотири «швабри», як називали фасон їх зачіски.
Спочатку Брайан хвилювався, ніяк не бажаючи теж ставати об'єктом зайвоїпопулярності, але з цим вже нічого не можна було поробити. Він зрозумів, що кращене чинити опір, і поклався на природний хід подій.
Газети без кінця обговорювали звички, зачіски, одяг «Бітлз», і спочаткуцей потік публікацій навіть радував. Така увага була приємною. Це допомагало справі.Самим ретельним чином продумуючи концерти і вникаючи у всі складнощі взаємин з пресою,вони зуміли уникнути перенасичення читачів.
Тим часом з газет і телевізійних репортажів того часу складалося враження,що ніякого контролю за іміджем групи не існує. Кожна газета щодня давала про нихякий-небудь матеріал. Протягом одного тижня п'ять загальнонаціональних газет друкувалисеріал «Життя «Бітлз»», зібраний по краплі з раніше надрукованих публікацій.По суті, право написати про «Бітлз» гарантувалося будь-якій людині, що мала проних свою думку, незалежно від того, прихильник він групи або її супротивник.
За дванадцять місяців, що пройшли з моменту виходу їх першої пластинки,«Бітлз» стали невід'ємною складовою частиною «британського способу життя».
2.3 Кульмінація розвитку групи Бітлз
Літо1965 року було переломним в історії рок-музики. З танцювальної, розважальної, вонаставала серйозним мистецтвом. 12 жовтня в Лондоні група приступила до запису альбому«Rubber Soul», що ознаменував початок нової фази не тільки в їх творчості, але ів музичній рок-культурі взагалі. У піснях цього альбому вперше з'явилися елементимістики, сюрреалізму, такі характерні в творчості групи надалі. Ще більша їх присутністьв композиціях альбому «Revolver», випущеного 5 серпня 1966 року. Він також відрізнявсяперш за все тим, що більшість пісень не припускали сценічного виконання — настількискладні були тут використані студійні ефекти. Відтепер «Бітлз» стали чисто студійноюгрупою. Образно кажучи, 1966 рік став для Джона, Пола, Джорджа і Рінго роком набуттяіндивідуальності. Кожний з них починав помалу творити без участі інших. Альбом «Revolver»тим часом лідирував в хіт-парадах по обидві сторони Атлантики [21].
В кінці1966 року група знову зібралася в студії. Результатом сеансів записів став сингл«Strawberry Fields Forever»/ «Penny Lane», що з'явився 17 лютого1967 року. Новаторські прийоми в аранжировці, величезна на ті часи кількість сейшн-інструменталістів,що брали участь в записі, сам погляд на студію як на музичний інструмент, — всеце як би готувало слухачів і музикантів до метаморфози, втіленням якої став альбом«Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band». Це був перший в історії рок-музикиконцептуальний альбом, де і форма і зміст служили здійсненню єдиного задуму. Зівсіх композицій альбому найбільшу увагу привернула остання — «A Day In TheLife». У її записі брав участь симфонічний ансамбль з 40 музикантів, що виконалиунікальний наростаючий звуковий вал у середині композиції і перед завершальним фортепіаннимакордом. Цей акорд певною мірою є самоцінним музичним твором. Виконаний він в 10рук, тривалість його звучання — 42 секунди. «Бітлз» створювали альбоми граючись.Їм приносило задоволення насичувати його нечуваними, несподіваними музичними і взагалізвуковими ефектами [21].2.4 Розпад групи
Позначившисобою вершину творчості «Бітлз», альбом «Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band»виявився, по суті справи, останньою великою роботою, повністю виконаною спільнимизусиллями.
Літо1967 року закінчилося трагічно: 27 серпня від надмірної дози снодійного помер БрайанЕпстайн. 1 вересня музиканти зібралися удома у Пола МакКартні, щоб обговорити положення,що створилося, і подальші плани.
Влітку1968 року квартет розпочав відразу два крупні проекти: готував матеріал для черговогоальбому і брав участь в роботі над повнометражним мультиплікаційним фільмом «YellowSummarine» [10].
22 листопада1968 року з'явився довгожданий новий альбом, цього разу подвійний, але… позбавленийназви і оформлення як такого (якщо не рахувати відтисненого «білим по білому» назвисамої групи). Публіка і преса незабаром охрестили його просто «подвійним білимальбомом». У біографії «Бітлз» він займає особливе місце, оскільки є першимяскравим свідченням розпаду групи, що насувався. Причини цього не у виконанні пісень,воно було бездоганним, а в тому, як вони створювалися і записувалися. Атмосфераколективної творчості зникла, кожен виступав як соліст, запрошуючи інших лише уролі акомпаніаторів. Критика оцінила альбом неоднозначно. Багато оглядачів дотримувалисядумки, що музикантам слід було бути вимогливішими і скомпонувати один диск. Протепубліка була в захваті.
Протягомсічня 1969 року кінооператори зняли багато кілометрів плівки, за той же термін музикантизаписали більше ста пісень, з яких лише кілька вийшли потім на пластинках. Завершальнимепізодом зйомок став імпровізований концерт, який група влаштувала на даху будівлістудії звукозапису 30 січня. 3 лютого 1969 року менеджером «Бітлз» став Ален Клейн,заповзятливий шоу-бізнесмен із США. З цього дня почався розпад квартету. Річ у тому,що, на думку МакКартні, менеджером міг бути тільки близька, майже рідна музикантамлюдина. МакКартні запропонував кандидатуру свого майбутнього тестя Джона Істмена.Джон, і без того ущемлений лідерством Пола в групі, був проти. В результаті МакКартнівизнавши все ж таки Клейна як менеджера «Бітлз», відмовився визнати його менеджменту відносинах своїх власних творів. На ділі відмова вимагала виходу Пола з фінансовоїзалежності від «Бітлз». Проте добитися цього можна було тільки шляхом судового позову.Створилася суперечлива ситуація: МакКартні, який більше за будь-кого з «Бітлз» хотівзберегти ансамбль, вимушений був пред'явити позов не тільки Клейну, але і персональноДжону, Джорджу і Рінго. МакКартні зважився на це не відразу, але неминучість цьогоусвідомив вже незабаром після 3 лютого 1969 року. У липні-серпні 1969 року «Бітлз»записали альбом «Abbey Road». 20 серпня вони востаннє разом працювалив студії. Серед пісень альбому фахівці перш за все відзначили видатну роботу ДжорджаХаррісона, пісню «Something», поставивши її в один ряд з піснею «Yesterday».Внесок Джона в створення альбому менший, ніж звичайно. Ще 4 липня 1969 року вінзаявив журналістам, що утворив нову групу. У січні 1970 року до Лондона приїхавамериканський продюсер Філ Спектор, що узявся готувати до випуску альбом «LetIt Be», матеріал для якого належало відібрати з великої кількості фонограм.17 липня МакКартні випустив дебютний альбом «McCartney». Того ж дня вінрозповсюдив текст свого «авто інтерв'ю», де заявив, що «Бітлз» фактичноприпинили існування [19].
Причинбагато, особливо суб'єктивного плану. Але були і об'єктивні причини. Як відомо творчістьбудь-якого видатного художника розвивається в умовах певного соціального контексту.Контекстом «Бітлз» були 60-і роки. Як всі видатні художники, «Бітлз» гостро відчувалисвій час, відповідно до нього творили і пішли, коли він закінчився.
РОЗДІЛ 3. ПРИЧИНИ УСПІХУ БІТЛЗ
До середини60-х ситуація в популярній музиці змінилася корінним чином. Якщо в 1962 в американській«гарячій десятці» побувало 98 пісень, і лише 2 з них були англійськими,то в 1964 баланс змістився: 68 пластинок в десятці були американськими, а 32 — англійські[7, с. 211]. Ці цифри говорять, що американському пануванню в рок-музиці прийшовкінець. Але вони нічого не говорять про те, як, чому і хто це зробив. Відповідьпроста: це зробили the Beatles.
Вони втілювали собою новий рок-стиль и нову еру. Вони стали першовідкривачами,адже саме з них почалась епоха біг-біту. Вони відродили музику рок-н-роллу. Вонинанесли удар по естраді і перетворили порожню розважальну музику, яку виконувалиманірні маріонетки, в цілу субкультуру. Матерією «Бітлз» став крик. Вони волалиоглушливо, в сильному збудженні, надриваючи слух і душу, втілюючи бунт молодості.
Зараз,коли все це вже стало історією, здається неймовірним, що чотири провінційні хлопцізмогли внести такі глибокі зміни — в самих різних областях і за такий короткий проміжокчасу. Яскравим спалахом освітивши десятиліття, вони залишили за собою веселковесяйво, і після них ніщо вже не могло залишатися по-старому. До них стриглися короткоі ззаду, і з боків, після них навіть директори банків стали відпускати волосся,що закривало вуха. До них поп виконувався маленьким дерев'яним пінокіо, після нихпінокіо обрізав свої ниточки і став танцювати під власні мелодії. До них поп-фільмибули низькопробною спекуляцією, після них ці фільми можна було віднести до кіномистецтва.Вони наклали свій відбиток на все, до чого торкалися.
Що жробило їх такими особливими?
По-перше,коли вони грали на сцені, всі бачили і чули, наскільки тісно вони взаємопов’язані.Вони дійсно були колективом, ансамблем. Склад був досить стандартний: три гітари,ритм і бас — і ударні. Нічого нового в цьому не було: таким же складом «Shadows»ось вже три роки створювали хіт за хітом. Проте, «Shadows» були чисто інструментальноюгрупою: ні в одному з їх хітів не було вокалу. Правда, вокал з'явився, коли до нихприйшов Кліфф Річард, але тоді вони перетворилися просто на групу акомпанементу,не більше.
«Бітлз»же були неперевершеним вокально-інструментальним ансамблем. Троє з них не тількиграли, але часто і співали всі разом. Ведучого співака фактично не було, і дужечасто вони по черзі робили основний вокал на одній і тій же пісні.
Вониспівали в унісон і робили гармонію. Пісні, що виконувалися ними, були найчастішеїх власними композиціями. У результаті, слухача вражала не тільки індивідуальністькожної пісні, але і «ансамбльовість» виконання.
«Бітлз»завжди були законодавцями музичної моди — і в той же час завжди в стороні від потоку.Будь-яка їхня пісня запам'ятовувалася відразу, потрапляла всередину, була дуже простою– і завжди в ній було щось невловиме, те, що не можна повторити, зімітувати. Коженїх альбом був записаний на одному диханні і не схожий на попередній. Вони ніколине повторювалися — тому їх музика не має ніякого відношення до комерційної. Вонине обмежували себе якимсь одним стилем — в цьому і був їх стиль. І майже кожна пісня«Бітлз» була відкриттям. Вони стали легендою, тому що зуміли перевернути загальніуявлення про те, якою може і повинна бути поп-музика.
Найбільшхарактерною особливістю «Бітлз», що сприяла їх вражаючому зльоту на вершину, булоїх прагнення до досконалості. Здавалося, вони просто не могли робити щось абияк.За що б вони не бралися — разом чи порізно, — вони постійно мінялися і удосконалювалися.Імідж, створений ними, був синтезом (як і багато інших їх нововведень) самих різнихелементів, які, зливаючись воєдино, давали унікальне поєднання. Група знайшла своєобличчя, змінюючи спрямованість текстів, збагачуючи оркестровки включенням самихрізних інструментів, розширюючи стилістичні і естетичні рамки рок-музики.
«Бітлз»були дійсно свіжим явищем на рутинній сцені, дійсно позбавлені глянцю, наведеногошоу-бізнесом, і дійсно британцями! Вони були чотирма місцевими, вуличними хлопчиськамиз тих, кого можна зустріти в будь-якому місці. У цьому полягав секрет їх спілкуванняіз залом. Із самого початку публіка визнала в них своїх.
Тоді,в 1963 році, мрія життя кожного журналіста полягала в тому, щоб почути хоч одне-єдинеслово від «Бітлз». І будь-який репортер міг бути абсолютно упевнений в тому, щойого інтерв'ю відрізнятиметься від інших. «Бітлз» ніколи не повторювали своїх жартів,не говорили одне і те ж, як більшість знаменитостей. Дотепність і безпосередність«Бітлз» привертали до них увагу не тільки як до музичних геніїв, але і як до осібнадзвичайно оригінальних.
За дванадцятьмісяців, що пройшли з моменту виходу їх першої пластинки, «Бітлз» зробилися невід'ємноюскладовою частиною «британського способу життя». Їх повне світлого оптимізму ствердження«Yeah! Yeah! Yeah! », що стало своєрідною «візитною карткою» квартету, формулоюпогляду на життя, було з радістю прийнято мільйонами молодих людей не тільки в Англії,але і далеко за її межами. Таким чином, з явища чисто музичного «Бітлз» стали явищемі соціальним, наклавши відбиток на культуру всього ХХ століття. І недивно, що приопитуванні читачів шведського журналу Aftonbladet, «Бітлз» були названі групою сторіччя.
ВИСНОВОК
«TheBeatles» — це те джерело, з якого вилилася вся сучасна музика. Їх не можна любитиабо ненавидіти, їх творчість існує самостійно, як окрема матерія, окремий вимір.Так думають мільйони людей по всьому світі. Billboard називає «The Beatles» кращоюгрупою вже 35 років. Ці хлопці перевернули музичну культуру Заходу (і нашу частково),породивши феномен «британської музики».
8 грудня1980 року стало ясно, що «The Beatles» назавжди стали частиною історії музики ікультури, і ні про яке відродження не може бути і мови. Альбоми групи перевидаютьсямільйонними тиражами — дві подвійні збірки «The Beatles» («синя» і «червона»),що вийшли у форматі CD знов заполонили хіт-паради всього світу, де тримаються ізараз. А наступним кроком, після якого прихильники «The Beatles» у всьому світізнов вишикувалися в черзі за пластинками своїх вічних кумирів, став вихід в світтрьох подвійних «Антологій». І крапку, здається, в цій історії поки ставитирано.
Філософисперечаються до хрипоти, чи в змозі музика змінити світ, а ці четверо хлопців своїмипіснями звели з розуму ціле покоління, примусивши молодих людей всієї планети забутипро техніку, спорт, науку і узяти в руки електрогітари. Такого інтересу молоді убік музики за всю історію людства не було ще ніколи. І, мабуть, ніколи більше небуде.
Ці піснікрутили по двадцять годин на добу, знали їх напам'ять. Кожен новий альбом «Бітлз»відкривав нову сторінку в житті тодішньої молоді. Якісь їх пісні виконували функціїсправжніх молитов. Портфелі, зошити, а також деталі одягу і відкриті ділянки тілабули списані цитатами з пісень «Бітлз».
«Бітлз»завжди були законодавцями музичної моди — і в той же час завжди в стороні від потоку.Будь-яка їх пісня запам'ятовувалася відразу, потрапляла всередину, була дуже простаі завжди в ній було щось невловиме, те, що не можна повторити, зімітувати. Коженїх альбом був записаний на одному диханні і не схожий на попередні. Вони ніколине повторювали себе — тому їх музика не має ніякого відношення до комерційної. Вонине обмежували себе якимсь своїм стилем — в цьому і був їх стиль. Особливо це помітносьогодні, коли кожна група прагне знайти своє звучання, і вже ніколи не змінюватийого. Майже кожна пісня «Бітлз» була відкриттям. З кожного музичного рядка їх пісеньможна зробити окрему пісню — вони були дивно щедрі на мелодії.
Говоритипро значення «Бітлз» можна, напевно, нескінченно. Воно величезне. Їх музика живаі продовжуватиме жити. І тому є доказ: одного разу підліток Стюарт Саткліфф сказавсвоєму приятелю Полу те, що багато раз повторював своєму кращому другові Джону:«Побачиш, вашими іменами назвуть планети!» Через чверть століття Міжнароднийастрономічний союз затвердив за чотирма астероїдами назви «Леннон», «Маккартні»,«Харрісон» і «Старр».
«Бітлз»пішли, але бітломанія, схоже, не зникне ніколи. Тридцять років після розпаду групивсіх часів і народів популярність ліверпульської четвірки все ще дуже велика.
Сьогодні,коли мода на звук міняється трохи не щодня, навіть записи груп 70-х звучать як архаїка.А пісні «Бітлз» не втратили своєї свіжості, і неможливо звільнитися від відчуття,що це записано тільки що.
Починаючиз 1963 року різні люди написали мільйони слів, намагаючись проаналізувати успіх«Бітлз». Були висловлені найнеймовірніші точки зору, починаючи з привабливості артистіві закінчуючи фатальним, гіпнотичним поєднанням звуків і слів в їхніх піснях. Алецьому немає жодного логічного пояснення, оскільки існують речі, які пояснити неможливо.Як не можна пояснити мистецтво. Або геніальність. Або магію.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. The Beatles// Студенческий меридиан.– 1995. – №7-8. – 100 с.
2. Багиров А. «Битлз» – любовь моя.– Мн.: Парус, 1999. – 207 с.
3. Буркин Ю. Осколки неба, или подлиннаяистория «БИТЛЗ». – М.: АСТ, 1997. – 560 с.
4. Воробьева Т. История ансамбля«Битлз». – Л.: Музыка, 1999. – 130 с.
5. Девіс Х. Бітлз. Авторизованабіографія. – М.: Радуга, 1997. – 277 с.
6. Дэвис Х. Битлз/ Пер. с англ.С.В. Калинина. – 2-е изд. – Мн.: ООО «Попурри», 2001. – 600 с.
7. Дэвис Х. Битлз. Авторизованнаябиография/ Пер. с англ. А.В. Макаревича. – М.: Радуга, 1998. – 416 с.
8. Забродин Г. Рок: Искусство илиболезнь? – М.: Знание, 1997. – 53 с.
9. Запесоцкий А. Музыка и молодежь.– М.: Знание, 1998. – 64 с.
10. История «Битлз» [Електроннийресурс]. – Режим доступу: www.femina.com.ua/a/355.shtm. – Загол. з екрана.
11. Козлов А.С. Рок-музыка: истокии развитие. – М.: Знание, 1999. – 231 с.
12. Набок И. Рок-музыка: эстетикаи идеология. – К.: Знание, 1999. – 32 с.
13. Новости мира [Електронний ресурс].– Режим доступу: www.newsru.com/world/20dec2000/bea.html. – Загол. з екрана.
14. Паскаль Дж. Иллюстрированнаяистория рок-музыки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.altmusic.ru/genre/PascallRock
MusicHistory_3html. – Загол. з екрана.
15. Сапцина У.В. Антология «Битлз». – М: РОСМЭН, 2002. – 236 с.
16. Саркитов Н. Рок-музыка: Сущность,история, проблемы/ Н. Саркитов, Ю. Божко. – М.: Знание, 1999. – 63 с.
17. Феофанов О. Бунтари и конформисты:Рок-музыка Запада за сорок лет/ О. Феофанов, А. Налоев. – Ставрополь, 1997. – 409с.
18. Хижняк И. Парадоксы рок-музыки:мифы и реальность. – К.: Молодь, 1997. – 259 с.
19. http://beatlesinmylife.org.ua/
20. hardrockcafe.narod.ru/
21. http://www.beatles-group.ru/