ПЛАН
Вступ
Розділ 1. Бібліотеки та архіви як інформаційний ресурссуспільства.
Розділ 2. Збереження документального фонду вукраїнському та зарубіжному бібліотекознавстві.
2.1 Cучасні проблеми збереження бібліотечних фондів
Розділ 3. Архівні фонди в системі документальної пам’ятіУкраїни: організація та збереження
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
ВСТУП
Інформаціясуспільства, від якої значною мірою залежить духовне та культурне відродженнядержави, її соціально-економічний розвиток, потребує створення повноцінноїінформаційної бузи, здатної задовольнити потреби суспільства. В наш часвідбуваються суттєві зміни у формуванні і збереженні бібліотечних та архівнихфондів. Виробляються нові принципи, ґрунтуються на загальнолюдських цінностях,утвердженні гуманізму, демократії, доступності фондів широким верствамнаселення. Змінюється ставлення до критеріїв якості бібліотечних і архівнихфондів.
Актуальністьтеми.Архівні і бібліотечні фонди, як документальні системи мають багато спільнихвластивостей, викликаних загальними закономірностями їх формування, розвитку тазберігання. Тому, говорячи про бібліотечні фонди, маємо на увазі і архівніфонди, і навпаки.
Стан культури іперш за все бібліотек, визначає рівень розвитку суспільства. Саме бібліотекивідіграють основну роль у системі документальних комунікацій, виконуючи функціїінформаційних, бібліографічних і документальних інститутів.
Недооцінкасуспільством ролі бібліотек, відсутність законодавчої бази її розвитку,довголітнє залишкове фінансування заважає використанню їх інтелектуальногопотенціалу, що має великий негативний вплив на хід відродження нашої держави івиходу її на світовий рівень.
Викликає тривогумасова ліквідація і невиправдана реорганізація низових бібліотек, кардинальнізміни в системі книгопостачання, що ставить під загрозу оновлення фондів, азначить сприяє старінню фондів як у плані відповідності інформації своємучасові. Так і у плані фізичного старіння.
У цьому є рядустоїть і проблема збереження бібліотечних і архівних фондів. І проблема цябагатопланова. Вона потребує зацікавленого погляду фахівців багатьох галузей.
Якщо убібліотечних фондах більшу частину матеріалів можна перевести на інші носії, тоу архівній справі документ має зберігатися у оригінальному вигляді.
Багато питаньскладних і важливих виникає у зв’язку з вирішенням питання збереженнябібліотечних і архівних фондів. Обов’язковість, терміновість їх вирішення іроблять це питання на протязі вже досить тривалого часу актуальним. Тому і темаданого дослідження є актуальною.
Метадослідження.Метою даного дослідження є висвітлення питання збереження бібліотечних іархівних фондів, стан збереження їх на даний час, перспективи вирішення даногопитання у майбутньому.
Об’єктдослідження.Об’єктом дослідження у даній роботі є фонди архівів і бібліотек, станзбереження документації в них, проблеми, що потребують негайного вирішення.
Проблематика. Збереження архівних ібібліотечних фондів є проблемою для вирішення якої недостатньо лише письмовогорозпорядження високого керівного органу.
Для вирішенняпитання збереження архівних і бібліотечних фондів необхідний також і певнийрівень розвитку хімічної, целюлозної промисловості, друкарської справи тощо. І,звичайно виділення певних коштів.
Бібліотечна іархівна справа – види діяльності, які не можна назвати прибутковими. І архіви ібібліотеки – організації бюджетні і повинні чекати, коли їх профінансують.
Впевнено можнасказати, що сьогодні бібліотечні і архівні фонди виживають і зберігаються не зарахунок створених державою комфортних умов існування і утримання фондів, аздебільшого за рахунок ентузіазму бібліотечних і архівних працівників.
Над питаннямзбереження бібліотечних і архівних фондів працювали науковці, такі як Л.А.Дубровіна, Л.В. Муха, М.С. Слободяник та інші.
Вивчення розвиткута збереження фондів, пов’язані з іменами Д. Багалія, В. Барвінського, В.Маяковського, В. Романовського та інших.
Г. Новікова та І.Скобець опрацювали тему „Кількісна оцінка стану фізичного збереженнябібліотечних фондів”, в якій використали метод прикладної статистики. ІсторикГ.В. Порохнюк працює над вивченням архівних фондів, як складової документногофонду України. Л. Муха аналізує практику архівної та бібліотечної формизберігання документів в них, зокрема описує походження, історію тареконструкцію бібліотечних книжкових колекцій.
Роботаскладається зі вступу, 3-х основних розділів, висновків та додатків. В кінціроботи вміщено список використаної літератури.
РОЗДІЛ 1.БІБІЛОТЕКИ ТА АРХІВИ ЯК ІНФОРМАЦІЙНИЙ РЕСУРС СУСПІЛЬСТВА
В останні десятиріччя створилося підґрунтя для нового розуміннябібліотеки і архіву, що за умови переходу до інформаційного суспільства почалирозглядатися як суб'єкти інформаційних процесів (інформаційні системи (ІC) йінформаційні ресурси (IP).
Згідно із Законом «Про Національний архівний фонд і архівні установи»(1993), національний архівний фонд визначений як «складова частинаінформаційних ресурсів суспільства»; за нормативним термінологічним словником«Архівістика»: архівні інформаційні ресурси – це сукупність «первинних івторинних документів, що зберігаються і підлягають зберіганню в архівахдержави».
Із Закону «Про бібліотеки і бібліотечну справу» (1995): бібліотеки — соціальний інститут, «що забезпечує акумуляцію і загальнодоступністьдокументально-інформаційних ресурсів (книг, документів та інших носіївінформації)».
IP- цетретій найважливіший вид ресурсів сучасного суспільства (як і матеріальний таенергетичний), що реалізує процеси збирання, опрацювання, зберігання, пошуку івикористання інформації й представлений масивами документів в 1C: архівах,бібліотеках, службах НТІ, музеях тощо.
Як 1C архіви та бібліотеки перебирають на себе їхнє визначення якорганізаційно впорядковані сукупності документів і інформаційних технологій,функція котрих – зберігання, пошук й видавання інформації. В інформатизованомусуспільстві інформація як головний ресурс буде абсолютно необхідною в усіх йогосферах, архіви та бібліотеки (професійні постачальники інформації) не тільки невтратять своєї цінності, навпаки — їх роль зростатиме. Цій тенденції сприятимеспівпраця вказаних об'єктів.
До IP України належать ті з них,які становлять суспільний інтерес і мають міжвідомчий універсальний характер.Це, насамперед, — Національний архівний фонд, Державний бібліотечний фонд,довідково-інформаційні фонди Державної системи науково-технічної інформації.Кожна з названих систем має неоднаковий ступінь завершеності й досконалості,хоча в сукупності це поки ще конгломерат. Щоб перетворити його в систему IP, слід визначити завдання, якіпотребуватимуть спільних зусиль і сприятимуть розширенню меж внутрішньосистемної і міжсистемної взаємодії.
Нині в Україні на кожні 2,5 тис. населення припадає одна стаціонарнапублічна бібліотека, а всього налічується 45 тис. бібліотек усіх систем івідомств з 700 млн. книг (за кількістю бібліотек Україна стоїть поряд ізвисокорозвиненими країнами світу: США, Великою Британією, державами ПівнічноїЄвропи). На всіх рівнях системи державного управління функціонує мережадержавних архівів (683), котрі налічують 182324 архівних фонди і зберігають49,1 млн. справ документів на паперовій основі, 0,6 млн. од. зб.науково-технічної документації, 73,6 тис. кінодокументів, 1,1 млн. од. зб.фотодокументів, понад 31 тис. фонодокументів. Законом 1993 р. декларованостворення Національного архівного фонду як єдиної сукупності всіх документів,що зберігаються на території України і мають офіційно визнану наукову йісторико-культурну цінність, та закладено міцну правову базу подальшогорозвитку галузі.
Соціальна корисність бібліотек та архівів набагато перевищує їхнєсоціальне визнання.
Якщо простежити генезу понять «бібліотека» та «архів», то виявлятимутьсяїх спільні витоки. Можна говорити навіть про їхню злитість, нерозривність напочатковому етапі існування, тобто про синкретизм. Відомо, що в Єгипті за часівДавнього царства бібліотеки та. архіви мали навіть одну назву: р r m d ’ t. Єдиною, найвірогіднішою, спонукоюдо їхньої появи можна вважати виникнення писемності та писемних документів, якіпотребували збереження для подальшого користування.
Диференціація писемних документів стимулювала функціональне виокремленнякожної галузі з метою обслуговування конкретних суспільних потреб. Виникненнядрукарства збільшило масиви книжкової продукції і сприяло створенню спеціальнихсховищ для книг (бібліо — книга, тека — сховище). Відтак автономне існуваннябібліотек і архівів було зумовлене різними видами документів, з котрими вонипрацювали.
Навіть наприкінці XIXст. в Європі щеіснувала проблема роздільного зберігання архівних та бібліотечних документів,про що свідчать рекомендації в першому підручнику з архівної справи (1898 p., Голландія): «рукописи, які не входятьдо складу архівного фонду, треба вміщувати до бібліотеки (яка має бути позаархівом); тільки коли в місті немає громадської бібліотеки або деякі з цихрукописів тісно зв'язані з архівними фондами, можна організувати такібібліотеки при архівосховищах»3. Спільною була і перша створена бібліотекарямиміжнародна організація. З неї архівісти виокремились у 1948 р. і заснувалиМіжнародну раду архівів [12,20].
Бібліотекарі раніш усвідомили автономність, самостійність своєї галузі тапрофесії — архіви ж ще довго знаходилися під орудою істориків, створювалиінфраструктуру історичної галузі, обслуговували її. На жаль, і бібліотекарі, йархівісти нині набули про свої витоки й уже не згадують про спільне минуле.Однак проблеми, що сьогодні постали перед ними, спонукають до співпраці.
Постійно схиляє до цього ЮНЕСКО, при якій утворено комітет з координаціїдій бібліотек, архівів і музеїв. Міжурядова конференція (1974 р., Париж)рекомендувала країнам «розробити інтегровану систему, яка б охоплювала службибібліотек, документації та архівів», а також створити «відповідні координуючінаціональні органи з чітко визначеними повноваженнями та обов'язками». Заспорідненими програмами пропоновано здійснювати професійну підготовку кадрівдля архівів, бібліотек і музеїв (1976).
Засновано ряд міжнародних організацій та спільних програм із проблемзабезпечення збереженості документів і доступу до них. Наприклад, у березні1994 р. почала працювати Європейська комісія із збереження і доступності книг іархівів (ЕСРА). З 1993 діє програма ЮНЕСКО «Пам'ять світу». Особливо необхідна така співпраця вцивілізованих країнах на шляху забезпечення доступу до бібліотечних і архівнихдокументів. У США функціонує інформаційнасистема, що включає відомості про архівні документи і друковані видання (RLIN). Відомі спроби співпраці в галузі створенняархівно-бібліографічної БДв пострадянськихкраїнах.
Перші кроки на цьому шляху вже здійснено в Україні. Виявилися вонинелегкими. З 1990-х років у країні розробляються спільні архівно-бібліотечніпроекти створення Державного реєстру архівної та рукописної україніки;теоретичне обґрунтування праці відбито в монографії Г. Боряка «Національнаархівна спадщина України та Державний реєстр «Археографічна україніка»: архівнідокументальні ресурси і науково-інформаційні системи».
В 1996 році, опубліковано проект Національної програми збереженнябібліотечних і архівних фондів, підготовлений фахівцями бібліотечної й архівноїгалузі, ініційований першими. На базі Українського державного НДІ архівноїсправи та документознавства (УДНДІАСД) (1997) відбулася Всеукраїнська науковаконференція «Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань(1917-1921 pp.)», де спільність інтересів«спровокована» подіями 80-літньої давності, коли при Генеральному секретарствісправ освітніх Української Центральної Ради було створено Бібліотечно-архівнийвідділ.
Унікальні документи, що знаходяться в бібліотеках і архівах, підлягаютьвнесенню разом з іншими пам'ятками історії та культури до єдиного Державногореєстру національного культурного надбання. Принцип загальнодоступностіінформації визначає діяльність як бібліотек, так і архівів — обидві галузістали на шлях впровадження IT та створення єдиної ІПС. Це зумовлює єдність не лише розвиткудокументних фондів, а й необхідність адаптації термінологічних систем.Нещодавно стала реальною Державна програма збереження бібліотечних і архівнихфондів, затверджена Кабінетом Міністрів України.
На сучасному етапі інтеграції знань, зростання суспільних потреб урізноманітній інформації ми усвідомлюємо необхідність співробітництваархівістів та бібліотекарів у створенні кращих умов доступу до своїхдокументальних скарбів. До цього спонукають і подібні соціальні функції, іспільна мета щодо забезпечення інформацією суспільства та його підструктур, атакож окремих громадян. Архіви й бібліотеки — велике і складне співтовариство.Але жодна з цих установ не містить повних зібрань документів ані з окремихнапрямів діяльності чи документації, ані з окремих галузей знань. Тому важливорозглядати всі зібрання в цілому, бо в майбутньому суспільство потребуватимеінформації, яка далеко виходить поза межі профілю, виду документів іможливостей архіву чи бібліотеки.
Безперечно, які б інтеграційні процеси невідбувалися, архівна й бібліотечна галузі залишаться самостійними — зі своїмифункціями, інфраструктурами, документами та користувачами. Щоб краще розв'язатиспільні для галузей проблеми, доцільно об'єднати зусилля в побудовіінтегрованих ІПС, збереженні фондів тощо. Приклади вже маємо, а саме: програмастворення національної БД архівної і рукописної україніки, розробку якої напочатку 1990-х pp.здійснено фахівцями академічних, бібліотечних та архівних установ України;Державну програму збереження бібліотечних і архівних фондів виконаноМіністерством культури і мистецтв із Головархівом України (нині Державнимкомітетом архівів України), національними бібліотеками та УДНДІАСД [2,38].
Бібліотекознавство та архівознавство мають у своїй основі однуінформаційну систему:
· Інформація- Документ — Посередник (архів, бібліотека) – Користувач.
Документ, перш, ніж дійти до користувача, має пройти через певні технологічніпроцеси та операції й стати доступним для використання. І в архівній, і вбібліотечній справах, як взагалі в усіх видах інформаційної діяльності,відбуваються процеси:
Збирання (кумуляція) документів (Д) — Науково-технічне опрацювання таоблік Д — Створення систем пошуку Д — Зберігання Д — Організація користуванняД.
Особливості кожної з галузей зумовлюють характер інформації, наданої вдокументах (в архівах — ретроспективний, у бібліотеках — оперативний), а такожхарактер документів, що її зберігають (в архівах — нетиражовані, не призначенідля популяризації та широкого користування ними, а в бібліотеках — опубліковані, тиражовані, призначені для поширення)"]
Спеціальне зберігання документів в архівах, бібліотеках забезпечує їхнюзбереженість і для наступних поколінь (цією проблемою опікується міжнароднебібліотечне та архівне товариство). Подібність технологій і спільна перспективауможливлюють застосування однакових підходів при розв'язанні окремих проблем.
Бібліотекознавству та архівознавству належить центральне місце в циклікомунікаційних наук. «Білі плями» в одній галузі можна усунути шляхом редукції(накладання, порівняння). При цьому враховуються особливості технології кожноїз галузей.
Можна лише об'єднувати зусилля архівістів й бібліотекарів для розв'язанняспільних проблем збереження документів, підготовки кадрів, створення спільнихІПС, а в перспективі — здійснити організацію єдиних систем доступу доінформації, що знаходиться в архівах, бібліотеках, музеях, службах інформації.
Урешті це має привести до створення Національного інформаційного фондуУкраїни, що Законом України «Про обов'язковий примірник документів» (1999 р.)визначається як «сукупність інформаційних фондів (інформаційних ресурсів)держачи: архівного, бібліотечного, стандартів, архіву друку, фонду фільмів,патентного та інших фондів”.
Отже, перспективу бібліотечної и архівної галузей можна окреслити як шляхвзаємодії та зближення (конвергенції) в рамках системи документних комунікацій,а також інтеграції у питаннях забезпечення збереженості документів, підготовкикадрів і організації доступу до інформації. Об'єднавши зусилля сьогодні, архівий бібліотеки матимуть дивіденди в майбутньому: піднесення престижу всуспільстві, взаємозбагачення професій, удосконалення методів зберігання йпошуку інформації на основі IT.
РОЗДІЛ 2.ЗБЕРЕЖЕННЯ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО ФОНДУ В УКРАЇНСЬКОМУ ТА ЗАРУБІЖНОМУБІБІЛОТЕКОЗНАВСТВІ
2.1 Сучасніпроблеми збереження бібліотечних фондів
бібліотекаархів документальний фонд
Историчносклалося так, що бібліотеки у суспільстві е такимсоціальним інститутом, який не лише акумулює те, що було створене абонадруковане людством, а й відповідає за його збереження.
Питання збереження фондів здавна привертало увагу бібліотекарів. Яксвідчить дослідження бібліотекознавців Великобританії, вже на початку століттявиникла проблема «крихких» книг, але глобального значення вона набула лише у80-ті роки, привернувши увагу фахівців. Свідченням цього стало створення вмежах ІФЛА секції збереження та консервації, розробка програми «Зберігання таконсервація» (РАС), яку було затверджено на Першій міжнародній конференції,присвяченій зберіганню бібліотечних матеріалів (Відень, 1986 p.); проведення міжнароднихконференцій за наслідками досліджень: Принципи консервації та реставрації колекційу бібліотеках (1979 p.);Технічні аспекти консервації (1985 p.); Заходи боротьби з біологічними пошкодженнями, підготовкакадрів по збереженню бібліотечних фондів (1986 р.); Про якість паперу (1987р.); Про створення глобальної мережі з проблем збереження та консервації (1990р.) тощо.
Аналіз публікацій з питань Збереження фонді» наукових бібліотек дозволяєвизначити два напрямки у розв'язанні цієї проблеми: соціальний захистбібліотечних документів і технічний аспект. Свідчення того, що збережених бібліотечнихфондів надається значно більше уваги за рубежем, ніж у нашій державі, є те, щоза останні 5 років майже не друкувалися праці вітчизняних фахівців. Винятокстановлять робити співпрацівників Національної бібліотеки ім. І. Вернадського,в яких йдеться про незадовільний стан збереження фондів в Україні, загрозу їхфізичного знищення та пропонуються заходи по їх збереженню.
Привертає увагу досвід зарубіжних країн, де розроблені (США), аборозробляються (Франція, Китай, Японія) національні програми по збереженнюфондів бібліотек, на виконання цієї справи парламенти виділяють спеціальнікошти. В ряді країн створено програми по збереженню фондів у національнихкнигосховищах (Бібліотека Конгресу США, Національна парламентська бібліотекаЯпонії) та в окремих великих бібліотеках (бібліотеки університетів,Нью-Йоркська публічна бібліотека та інші). Книгосховища таких бібліотекбудуються за спеціальними проектами, де враховано температуру, вологість,водозахист тощо.
У національній Парламентській бібліотеці Японії, щоб запобігтиводонадходженням з ґрунту, стіни книгосховища вкриті трьома шарамиводонепроникного асфальту і оброблені спеціальним розчином, тобто створено нібиспеціальні контейнери для захисту фонду. Бібліотека має безпечну галогеннуустановку для гасіння пожеж. Діють горизонтальні та вертикальні телеліфти.Будуються нові бібліотеки в Лондоні, Парижі, де створено системи контролю занавколишнім середовищем. Наявність в США Інституту палітурних робіт, а в Німеччині профспілки реставраторів — цетакож вірне розуміння важливості цієї проблеми. Слід відзначити інші приклади —це підготовка фахівців для роботи саме по збереженню фондів, розробка планівурятування фондів під час стихійного лиха тощо. Заходи, що вживають держава тасуспільство щодо збереження документальних ресурсів і є соціальним аспектомвирішення проблеми [13,23].
Державне ставлення до проблеми збереження бібліотечних, ,ів сприяєрозвитку цієї галузі, про що свідчать досягнення, пов'язані з технічнимаспектом проблеми: підвищенням якості носіїв інформації. Більшість документів,як відомо, виготовлені з неякісного наперу, нетривких матеріалів, які вміщуютькомпоненти саморозпаду. Недоліки притаманні і новим носіям інформації(мікрофішам, фотонегативам з ацетатної плівки, магнітофонним стрічкам). Навітькомп'ютери, оптичні та відео-диски також мають приховані недоліки, які згодомвиявляються. Несприятливі екологічні умови в бібліотеках (вологість, високатемпература, яскраве світло та забруднене повітря) також сприяють швидкомузношуванню документів, і якщо ці негативні явища діють тривалий час, топроблема зберігання фондів значно загострюється. Директор Міжнародного центруІФЛА по збереженню та консервації М. Сміт зазначала з цього приводу: «Мизмагаємось з часом і програємо в цьому змаганні» *. Проте на сьогодні вжеіснують засоби, які, дозволяють протистояти негативному впливу часу ісередовища.
Одним з напрямків збереження документальних ресурсів є створеннястрахових фондів з врахуванням нових технологій: мікрофільмування, запису начислові та оптичні диски, магнітні носії тощо. Зроблено чимало досліджень тавинаходів стосовно нових матеріалів та засобів, але вже сьогодні викликаєзанепокоєння мікроплівка, поведінка якої через 50—100 років залишаєтьсянепередбаченою. Добре, що з цих питань вже розпочато дослідницькі роботи,зокрема, Науково-дослідним центром технічної документації Головного архівногоуправління у Москві.
Великі надії покладають фахівці на використання оптичних дисків. Алезапровадження нетрадиційних носіїв інформації не розв'язує" проблемизберігання оригіналів. З цією метою використовуються нові засоби у консервації,реставрації, палітурних роботах, оправленні.
Викликає зацікавленість доповідь відомого фахівця Ю. П. Нюкшн, викладенана конференції (Тарту, 1990 р.) про такі форми консервації, як масовастабілізація, інкапсулювання, фазовий захист, засновані на використанніультразвуку, низьких температур, глибокого вакууму, нових полімерів. УВеликобританії для збереження особливо цінних документів використовуютьсябезповітряні капсули.
Заслуговує на увагу дослідження БНІІ АН про використання антисептиків (катаміну АБ, нилігину) Ігридезинфекції документів. Це дозволило об'єднати процеси відмивання, дезинфекціїта консервації в єдиний цикл.
За результатами досліджень, проведених в Австрії, Франції, Японії таінших державах розроблено стандарти з консервації документів на паперовійоснові. У нас діє державний стандарт 7.50—84 «Хранение документов в фондах библиотек и органов научно-технической информации».
Як свідчить преса, багато уваги надається (зокрема, архівними закладин)пошуку нових методів реставрації. Так, лабораторія мікрофільмування тареставрації документальних матеріалів Центрального державного архіву (Москва)створила експериментальний цех, який спеціалізується на реставрації найціннішихдокументів за індивідуальною технологією і, перш за все, пергаменту.Розробляється проблемі штучного старіння паперу для реставрації творівписемності та друку. Але головна увага в дослідженнях надається масовійдекислотизації фонду. Виявлено 15 її методів, частину з них вже впроваджено.Так, у Бібліотеці. Конгресу (США) розробленопрограму декислотизації на п'ять років, починаючи з 1992 р. Запланованообробити 1 мли. документів, щоб продовжити їх життя на 300—500 років.Запатентовано метод масової декислотизації, заснований на використаннідістилцинку як реагенту, що під вакуумом проникає у згорнену книгу, вступає вреакцію з водою та кислотою. Внаслідок цього осідають солі та окис цинку, щостає перешкодою для виникнення кислоти. Обробка однієї книги продовжується 50годин. Серійна установка за рік обробляє 1 млн. книжок.
Вперше масову декислотизацію здійснили в 1982 році у США, використавши для цього спеціальнікамери центру космічних польотів НАСА. Поряд з цим за рубежем ведеться пошуквиготовлення безкислотного паперу. У Державній публічній бібліотеці ім. М. Є.Салтикова-Щедріна для дезинфекції документів зроблено дослідну модель ВЧД 13—1027 з використанням електромагнітних випромінювань. Розробляються і традиційніспособи зберігання фонду, зокрема, В. Д. Краснов зареєстрував у 1991 р.авторське свідоцтво № 4491 218/12 на пристрій для усунення пилу [16,42].
В наш час нагальною стала проблема збереження фонду під час стихійноголиха. В бібліотеці Академії наук, яка постраждала від пожежі, сумісно з НДІшкіряно-взуттєвої промисловості розроблено методику реставраціїтермоструктивних шкіряних обкладинок.
Дослідження в галузі зберігання фонду, які проводяться в Україні і закордоном, дають підставу запропонувати деякі першочергові напрямки цієї роботи:
· створитинаціональну програму збереження документальних ресурсів в Україні;
· розробитиюридично-правові основи відповідальності установ та приватних осіб за бібліотечні фонди як національне надбаннята державне майно;
· ввести вКонституцію України відповідну статтю, а також посилити цей розділ у Законі пробібліотечну справу;
· затвердитидержавні стандарти та розробити інструкцію по збереженню фондів бібліотек;
· здійснити,перепис бібліотек України і встановити наявність та кількість видань, щозберігаються тривалий час, з'ясувати умови їх зберігання з метою виявленнядокументів, що потребують першочергових заходів по збереженню;
· з'ясуватиумови зберігання фондів у бібліотеках-депозитаріях, вирішити питання про їхкількість і розміщення в Україні;
· необхідновивчити питання про створення регіональних центрів реставрації і консерваціїдокументальних ресурсів на міжвідомчій, можливо на пайовій основі;
· розпочатиспеціальну підготовку фахівців-реставраторів документів.
У вирішенні проблем зберігання фондів необхідно поєднати зусиллябібліотек та архівів різного відомчого підпорядкування. Не слід зволікати ічекати поліпшення економічного стану в Україні. Можна запізнитися.
РОЗДІЛ 3.АРХІВНІ ФОНДИ В СИСТЕМІ ДОКУМЕНТАЛЬНОЇ ПАМЯТІ УКРАЇНИ: ОРГАНІЗАЦІЯ ТАЗБЕРЕЖЕННЯ
Важливою ланкою у системі архівних установ України е центральні державніархіви (ЦДА) — найбагатші сховища різних за видами, характером і змістомдокументів з історії України XIII—XX ст. До них належатьЦентральний державний архів вищих органів влади та управління (ЦДАВО) України;центральні державні історичні архіви України в Києві та Львові (ЦДІАК таІДДІАЛ). Специфічні архівні матеріали — кінофотофонодокументи, науково-технічнадокументація, особисті фонди видатних діячів культури і мистецтва України —зосереджено у відповідних за профілем архівах: Центральному державномукінофотофоноархівні (ЦДКФФА) України, Центральному державномунауково-технічному архіві (ЦДНТА) України, Центральному державному архіві-музеїлітератури і мистецтва (ЦДАМЛМ) України.
У державних архівах України зосереджено майже 40 мільйонів справ та 200тис. одиниць фондів. Все це складає архівний фонд України, тобто ту самусукупність документів, які мають політичне, економічне, соціальне, культурне,наукове та історичне значення, і є національним надбанням, складовою частиноюкультурної спадщини нашого народу. До архівного фонду України незалежно відвиду, часу та місця створення, способу фіксування, інформації та форм власностіналежать документи установ, організацій, підприємств, об'єднань, окремихгромадян, що проживали та проживають в Україні.
Вже не один рік розглядається питання про правовий статус архівів у новихумовах. Архівісти України разом з науковою громадськістю доклали чимало зусильщодо створення проекту першого в нашій історії закону в галузі архівної справи,який схвалено урядом для внесення на розгляд Верховної Ради України. Вінспрямований на те, щоб дати простір новим економічним і організаційнимстосункам в архівній справі, але й забезпечити при цьому надійну схоронністьнаціонального архівного фонду, який визнається в проекті «документальноюпам'яттю народу України і його національним надбанням, складовою частиноювітчизняної і світової історико-культурної спадщини та інформаційних ресурсівсуспільства» [11,34].
Закон України про національний архівний фонд і архівні установи сприятиместворенню в Україні єдиної системи, яка охоплюватиме не лише заклади,безпосередньо підпорядковані Головхіву архіву, а й галузеві державні архіви,архівні підрозділи державних наукових установ, музеїв і бібліотек, архівипідприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності, а такожприватні архіви громадян. Усі вони мають бути легалізовані (зареєстровані) нарівних засадах, дотримуватися однакових вимог щодо схоронності документів,забезпечувати доступність їх для дослідників тощо. Відомчі перепони «е повинністояти на заваді загальнонаціональним інтересам.
Центральним органом, який координує діяльність установ державної архівноїслужби є Головне архівне управління при Кабінеті Міністрів України (ГоловархівУкраїни), що здійснює державний контроль за обліком, схоронністю і поповненнямнаціонального архівного фонду, порядком використання архівної інформації,координує наукові дослідження з архівознавства, документознавства йархеографії, впроваджує досягнення науки і техніки, поширює передовий досвід вгалузі архівної справи.
Завдання, що стоять сьогодні перед працівниками бібліотек, музеїв,архівів, багато в чому схожі і взаємопов'язані. Передусім це забезпеченнязбереження документів і матеріалів — створення належних умов зберіганнядокументів, пожежна безпека, реставрація документальних джерел, їх облік тощо,а також активне використання. При вирішенні цих та інших питань архівістамчасто стає у пригоді науково-практичний журнал «Архіви України», засновникомякого є Головархів України. Це видання може бути корисним і працівникамбібліотек. Наступного року поряд з невідомими і маловідомими документами іоглядами архівних джерел журнал публікуватиме серію статей з проблемреставрації документів, консультації стосовно роботи з документами на різнихетапах дослідження. Чільне.місце в ньому посядуть матеріали в межах Державноїпрограми «Архівна та рукописна україніка» [14, 13].
Науково-довідкова бібліотека центральних державних архівів (НДБ ЦДА)України є основним галузевим державним книгосховищем і довідково-інформаційнимфондом (ДІФ) з документознавства і архівної справи. Вона виконує також функціїРеспубліканської служби науково-технічної інформації (РСНТІ) в галузідокументознавства і архівної справи, проводить науково-дослідну, методичну інауково-інформаційну роботу.
Її створено у 1972 р. на базі бібліотечних фондів Центрального державногоархіву вищих органів влади та управління України і Центрального державногоісторичного архіву України у Києві. В її сховищам зосереджено понад 300 тис.книг, комплектів журналів, газет, а також цінний фонд листівок і плакатів,починаючи з 1840 року.
Це суспільно-політична, історична, архівознавча, довідкова, а також відомчалітература міністерств і відомств колишнього Союзу РСР та царської Росії,статистичні видання. Є зібрання законодавчих актів колишнього Союзу РСР таУкраїни, починаючи з 1917 року, зібрання законів Російської імперії (XVIII ст. — 1917 p.), закони, ухвалені УкраїнськоюЦентральною Радою та Українською Народною Республікою, унікальні виданнявидатних діячів та істориків України: В. Винниченка, М. Грушевського, П.Дорошенка, М. Драгоманова, М. Максимовича та інших, є видання, яких не маєжодна бібліотека України.
Журнальний фонд (НДБ ЦДА) складається з загальнополітичних, історичних,архівознавчих та наукових видань. Це «Сын Отечества», «Чтения в императорском обществе истории идревностей российских», «Чтение в историческом обществе Нестора-летописца», «Киевскаястарина», «Украина», «Русская старина», «Каторга и ссылка», «Вестник Европы»,«Известия университета св. Владимира», «Записки императорского Харьковскогоуниверситета», «Записки наукового товариства ім. Шевченка» тощо.
Угазетному фондібібліотеки зосереджено унікальні часописи, починаючи з 1800 року, яківисвітлюють історичні події з життя ;• нашої держави: «Вісті УкраїнськоїЦентральної Ради», «Вісник Генерального Секретаріату УНР», «Вісник РадиНародних Міністрів УРСР», «Киевлянин», «Киевская газета», «Киевская мысль», «Киевские губернские ведомости» та інші.
Довідкова література представлена енциклопедичними словни-кам-и, Російськимбіографічним словником, пам'ятними книгами та списками населених місць,губерній, адресними книгами та календарями, довідниками «Вся Россия», «Вся Москва», «Весь Киев», «Вся Украина», «Вся Одесса» тощо.
Цінним джерелом з архівознавства і документознавства є законодавчіматеріали з питань розвитку і будівництва архівної справи в Україні, методичналітература, розроблена архівними установами України, а також періодичнівидання, такі як «Историческийархив», «Вопросы архивоведения», «Архівна справа», «Архівознавчийнауково-інформаційний збірник,», «Архіви України», періодичні виданняіноземними мовами — «Архейон», «Архивни преглед», «Архивни часопис», «Дерархивар».
Фонд бібліотеки як доповнення до архівних матеріалів є цінною джерельноюбазою для наукових досліджень в галузі історії України, архівознавства,документознавства та допоміжних історичних дисциплін.
Його розміщено у спеціально обладнаних сховищах, де підтримуєтьсянеобхідний температуровологісний режим. Науково-довідковий апарат складаютьалфавітний, систематичний каталоги та спеціальні картотеки.
Бібліотека обслуговує Співпрацівників Головархіву України, центральнихдержавних архівів, дослідників інших установ, а також студентів вищих учбовихзакладів. Запити читачів на літературу, яка відсутня у фондах, задовольняютьсяпо міжбібліотечному абонементу. Дослідники користуються літературою бібліотекив читальних залах відповідних архівів.
Бібліотека здійснює поточну інформацію, бібліотечно-бібліографічне,довідково-інформаційне обслуговування на базі бібліотечних фондів і матеріалівДІФ РСНТІ, готує бібліографічні покажчики, переліки інформаційних матеріалів,виконує бібліографічні довідки, організує тематичні виставки та виставкилітератури до наукових семінарів, конференцій, нарад, ювілейних і знаменнихдат, надає інформаційні послуги телебаченню. Приймаються замовлення навиготовлення ксерокопій, фотокопій та мікрофільмів.
Розсекреченість фондів, передача спецфондів на загальне зберіганнявикликала великий потік дослідників до читальних залів архівів. У зв’язку з цимпочалося швидке псування друкованих матеріалів, і бібліотека не встигає їхреставрувати і ремонтувати. Тому на сьогодні однією з актуальних проблем єзбереження унікального фонду бібліотеки.
До захисних режимів та систем, які забезпечують збереження пам'яток,належать:
· контрольно-пропускнийрежим і загальна система охорони фондів від несанкціонованого винесення, викраданнята навмисного пошкодження;
· режимзабезпечення збереження даних про фонди шляхом їх обліку;
· режимизберігання документів у процесах їх обробки, пошуку, розшуку у фондосховищі,використання: світловий, термогігрометричний, санітарно-гігієнічний; системикондиціонування, вентиляції, опалювання, система протипожежної безпеки, системаконтролю за станом приміщень і своєчасного вживання ремонтних заходів.
До комплексів захисних дій, спрямованих на збереження оригіналудокумента, даних про нього, інформації, яку він містить, належать також системиреставрації та консервації фондів та створення страхового фонду. У разівиникнення катастрофічної ситуації набирає чинності евакуаційний режим.
При збереженні документів:
Світловий режим у сховищі підтримується насамперед завдяки вдаломуплануванню цього приміщення з вузькими прорізами вікон; завдяки установцістелажів закритими торцями до вікон. Усі світильники повинні бути закритіматовими плафонами. Освітлення вимірюється переносним приладом — люксметром Ю-16.Музейні, експозиційні шафи, стелажі необхідно забезпечити завісами, шторами ізсвітлонепроникного матеріалу.
Термогігрометричний режим. Контроль здійснюється за 4томогоюпсихрометрів і термометрів різного типу. За світовими стандартами межі зонибезпеки становлять: відносна вологість 45-65% (оптимально — 55/о) у фондосховищах,55 ± 5% — у читально-експозиційних залах, підсобних фондах; t = 18 ± 1°С.
Санітарно-гігієнічний режим повинен підтримуватися систематичнимзнепилюванням фондів, іншими регулярними заходами (мікологічний і ентомологічнийнагляд за станом документів та приміщень сховища, прибирання приміщень тощо).
3гідно з Національною програмою збереження бібліотечних і архівних фондівна 2000-2005 pp. передбачається створення міжвідомчогоЦентру мікрографії та консервації документів, але це стане реальністю у разірозв'язання головної, фінансової проблеми. Організацію Центру плануєтьсяпровести із максимальним урахуванням досвіду роботи Центру консервації іреставрації у межах міжнародної програми «Збереження і консервація”.
Страховий фонд створюється з метою виключення з процесу обслуговуваннякористувачів оригіналів документів особливого історико-культурного значення,захисту пам'яток друку і писемності, документів, що користуються підвищенимпопитом, а також групи документів, фізичний стан яких є незадовільним.Страховий фонд (СФ) як дублюючий фонд на мікроносіях забезпечує збереженняінформації, яку містять названі документи у повному обсязі.
ВИСНОВКИ
Отже, основнимнапрямком роботи по забезпеченню збереження документів в архівних табібліотечних фондах є режим зберігання, умови зберігання, охорона фондів,контроль за збереженням фондів. Збереженню фондів також сприяє проведенняреставраційних робіт.
Збереження джерел інформації (документів) у загальному контекстіобумовлюється змістом інформації, що є у цих джерелах, адже зберігати всідокументи в їх первісному вигляді, особливо друковані видання, — неможливо.Перед бібліотечними та архівними, працівниками, котрі безпосередньо відповідаютьза якісне та довготривале зберігання друкованих та рукописних видань, постаютьдуже нелегкі проблеми: які документи зберігати у первісному вигляді якнайдовше,а які переводити на інші носії інформації; які документи слід вилучати з фондівчерез застарівання інформації, що міститься в них, фізичне старіння, відсутністьзапитів?
Найчастіше у наукових роботах подаються такі визначення видів документів,що підлягають довготривалому збереженню:
· документи,які є пам'ятками друкованого слова і письмової культури людства та мають великуісторичну цінність (їх треба зберігати у первісному вигляді якнайдовше);
· документи,що є найбільш цінними в інформаційному відношенні і тому часто використовуються(їх також необхідно зберігати у первісному вигляді, тому що, як показалапрактика, користувачі віддають перевагу друкованим виданням);
· маловикористовуванідокументи, інформація в яких вже застаріла, але потрібна для вузького коласпеціалістів (потрібно переносити на мікроносії).
Протиріччя між накопиченням і використанням фондів пояснюється дієюзакону застарівання інформації, який полягає у постійній тенденції падіннячитацького попиту в залежності від того, як давно видано документ.
В залежності від тривалості збереження, актуальності, типів літературуможна згрупувати таким чином:
— наукові праці, монографії, дослідження;
— учбові видання;
— науково-популярна література;
— виробнича і методична література.
Такий розподіл дозволяє зробити висновок, що типологія видань може іповинна служити однією з найважливіших ознак для більш чіткого розмежування увиконанні бібліотекою та архівами такої функції, як збереження фондів.
Під збереженням матеріальної основи документів мається на увазіпідтримання їх експлуатаційних властивостей. Тому ' зберігати потрібно лише тідокументи, які можна використовувати. Рівень підтримання експлуатаційних властивостейкожного окремого документа залежить від двох передумов: первісних властивостеййого матеріальної основи, зокрема схильності до втрати інформації, яка у ньомуміститься, і режиму збереження документа та умов його використання.
Якщо режим збереженняЗу~6ібтгіотеці відповідає державному стандарту7.50-84 «Хранениедокументов в фондахбиблиотек и органовнаучно-технической информации», то процеси старіння документа значно уповільнюються, а пошкодження матеріальної основивиключено повністю. Швидкість старіння документів на різній матеріальній основінеоднакова. Режим збереження, визначений стандартом, не є оптимальним, тому щовін передбачає лише умови, придатні для роботи працівників без створенняспеціальних захисних систем.
У великих бібліотеках якісне зберігання документи забезпечується завдякицілому комплексу заходів, що передбачені усіма видами діяльності книгозбірні, атакож повинні бути головним напрямом у методичному керівництві бібліотечноюсистемою.
Важливу роль у поліпшенні стану зберігання фондів бібліотек відіграютьспеціальні постійно діючі комісії. Основними їх завданнями є контроль і обґрунтованарозробка рекомендацій з питань схоронності документів у процесахкомплектування, обробки, використання і збереження у книгосховищах. Як показав вженабутий негативний досвід, без таких комісій робота по збереженню фондів убібліотеках проводиться фрагментарно, непослідовно, окремими кампаніями, їїнаслідки не контролюються. Діяльність комісії передбачає здійснення контролюза:
· перевіркамиобліку фондів та веденням облікової документації;
· своєчаснимвідображенням нових надходжень у каталогах і картотеках;
· регулярністюперевірок наявності документів у структурних підрозділах, що мають своїпідсобні фонди;
· оптимальноюорганізацією фондів і додержанням режиму їх збереження;
· регулярністюперевірок фізичного стану документів.
Враховуючи існуючу сьогодні невідповідність потреб і наявних матеріальнихресурсів бібліотек, слід з'ясувати ступінь цінності джерел інформації і згідноз цим визначити першочерговість та режим збереження того чи іншого документа,взявши до уваги такі постійно діючі фактори:
· старікниги виготовлені, в основному, з довговічних матеріалів при нормальномузберіганні майже не псуються;
· книги,видані на папері з деревинної маси (друга половина XIX ст.), не можуть зберігатися довгочерез підвищення кислотності паперу, від чого з роками він стає більш ламким;
· окремісучасні засоби та матеріали, що використовуються для розмноження документів(плівкові матеріали або оптичні диски), мають свої специфічні методи та строкизберігання;
· длявиготовлення замінників друкованих видань необхідно застосовувати такіматеріали, які могли б використовуватися достатньо довго, забезпечуватинезмінність інформації, допускаючи водночас можливість розмноження та простотувикористання;
· необхідністьзабезпечення нейтралізації впливу певних чинників (стан зовнішнього середовищатощо), що призводять до псування документів;
· недодержаннянорм збереження у книгосховищах, а також знищення документів користувачами привикористанні.
Для запобігання фізичному старінню нових надходжень документів потрібно,щоб хоча б обов'язковий примірник друкувався на папері, стійкому до несприятливихумов зовнішнього середовища.
Існують проблеми і у питанні збереження періодичних видань, зокремагазет. Бібліотекознавці одностайно дійшли висновку, що вберігати газети у їхтеперішньому видавничому варіанті дуже дорого і складно — з підшивками важкопрацювати,! вони займають багато виробничих площ. Крім того, цей вид ви-і даньвміщує, в основному, короткотривалу інформацію з великими повторами. Тому, no-можливості, газети після одержаннянеобхідно переводити на більш довготривалі компактні носії, в тому числіелектронні.
Зараз бібліотеки та архіви активно виконують ксерокопіювання актуальнихдля користувачів документів. Але треба пам'ятати, 1 що від цього матеріальна основадокументів значно погіршується. Практика показала, що найбільш актуальнівидання необхідно копіювати один раз, а ксерокопії робити вже з копії. У такому випадку оригінали можуть зберігатисябільш тривалий термін.
Але більш за все сьогодні фонди бібліотек потерпають від розкрадання тапсування окремими користувачами, тому одним, з найважливіших завдань у забезпеченнірегламентованого збереження документів у книгозбірні е жорсткий контроль за їхвикористанням.
Уразливість документів також різко зростає в процесі їх експонування.Система організації виставок — місце та спосіб розміщення літератури, доступ дляознайомлення — багато в чому впливає на рівень збереження експонованихдокументів.
Заходи по посиленню контролю за використанням документів не залежать віддодаткових матеріальних ресурсів, а лише вимагають від бібліотечних працівників,які обслуговують користувачів, сумлінного ставлення до своєї роботи.
Багато проблем у зберіганні цінних бібліотечних та архівних фондів. Склаласяситуація, при якій на грані саморуйнування опинилась значна частинанаціональної спадщини — рукописні та друковані пам'ятки історії та культури,які внаслідок незадовільних умов зберігання, фізичного старіння паперупотребують заходів по консервації, докис лоти з акції, реставрації тощо. Немаєзмоги виконувати палітурні роботи, реставрацію та мініатюризацію видань. В США,наприклад, лише па одну реставрацію виділяється щорічно 2 млн. доларів.
Не в повному обсязі вирішено проблему копіювання документів, а це бдозволило вилучати цінні видання з активного використання, зберегти їх відпошкоджень, замінивши копіями.
Повільно просувається робота по створенню страхових фондів, особливозібрань першої категорії (рукописів, рідкісних книг, академічних видань тощо)шляхом виготовлення мікрофіш і мікрофільмів. Гальмує цю справу відсутністьналежної техніко-економічної бази, яка б забезпечила дотриманнясанітарно-технічних норм зберігання документів, побудову спеціальних приміщень,їх оснащення, наявність спеціально підготовлених фахівців.
Доцільно нагадати, що за роки тоталітарного режиму було знищено чималоцінних видань, віддано забуттю сотні імен українських письменників, істориків,філософів, політиків. Під час Великої Вітчизняної війни знищено дві третинифондів бібліотек України.
Питання збереження фондів недостатньо розроблене як у юридичному, так і вінструктивно-нормативнаму аспектах. Діючіінструкції ніколи по враховували пі специфіки великих книгосховищ зрозгалуженою структурою фондів, ні умов роботи ЦБС. Настав час переглянути та розробити нові документи.
Отже проблема збереження книжкових та архівних фондів комплексна і багатоаспектна. Вона охоплює майжевсі напрями бібліотечної діяльності і вирішувати її треба як найшвидше.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. БалоусоваГ. Діяльність повернення Україні її рукописно-книжкової спадщини з російськихбібліотек // Бібліотечна планета. – 2003. — № 3. – С. 10-12.
2. Бібліотечкаі читач на порозі XXI сторіччя. – К., 1998.
3. ВоронькоК.Л. Бібліотечні фонди. – М., 1990.
4. ГрінченкоБ., Драгоманов М. Діалоги про українську національну справу. – К., 1994.
5. Колекціїпам’яток писання та друку у бібліотечних фондах України: проблеми формування,збереження, розкриття. – Харків, 2003.
6. Короткийтермінологічний словник із бібліотекознавства та соціальної інформатики. – К.,1998.
7. КулешівС.Г. Документальні джерела наукової інформації: поняття, типологія, історіятипологічної схеми. – К., 1995.
8. КушнаренкоН.Н. Документоведение. – К., 2003.
9. МацюкО.Я. Історія українського паперу. – К., 1994.
10. Матяш И.10-летие Союза архивистов Украины // Весник архивиста. – 2000. — №3-4. – С. 271-275.
11. Нарисиісторії архівної справи в Україні / За ред. І.Б. Матяш. – К., 2002.
12. Науковіпраці Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського. Вип.11. – К.,2003.
13. Обеспечениесохранности фонда УНБ. – М., 1988.
14. Сохань П.Українська археографія та джерелознавство: здобутки, проблеми, перспективи //Пам’ять століть. – 2001. — № 2. – С. 13-14.
15. Україна вміжнародно-правових відносинах. В 2-х кн… Кн… 2. – К., 1997.
16. Фондинаукової бібліотеки: стан та перспективи. – Харків, 1993.
Додаток № 1.
Таблиця 1. Подібність галузей архівної та бібліотечної діяльності
Галузь
Функції
Предмет зберігання
Технології Архіви Збирання, зберігання, організація користування Документ Відбір, комплектування, облік, забезпечення умов зберігання, створення пошукових систем, організація користування Бібліотеки Збирання, зберігання, організація користування Документ Відбір, комплектування, облік, забезпечення умов зберігання, створення пошукових систем, організація користування
Додаток № 2.
Таблиця 2. Відмінності(особливості) галузей
Галузь
Характер інформації
Вад документів
Завдання галузі
Користувачі Архіви Ретроспективна Не тиражовані, не призначені для широкого користування Організація зберігання і використання первинних документів Дослідники з усіх галузей науки, економіки, культури Бібліотеки Різна Опубліковані, тиражовані Організація зберігання і використання первинних документів Фахівці (науковці) усіх галузей науки, економіки, культури, масовий читач