План
"Історія Ernemann в макетах"
«Еволюція звуку в кіно»
«Дивовижний шлях розвитку формату»
Фільми Люмьер (Lumiere)
/>"ІсторіяErnemann в макетах"
У 1889 році Генріх Ернеман заснував в Дрезденіфабрику по виробництву фотоапаратів. У 1903 році він представив апаратуру KinoModel-1. Перший кіноапарат Ернемана був універсальний і використовувався як знімальнакамера і проектор.
У 1904 р. був виготовлений апарат Kino(проектор)
«Ernemann-Imperator» буввиготовлений в 1909 р.
«Ernemann-President» — 1914 р.
«Ernemann II» — 1929 р.
/>/>
Зацікавившись кілька років тому історієюкіномистецтва Німеччини, Сергій Гавриленко, український кінознавець, істориккіномистецтва, кандидат мистецтвознавства, в липні 2004 року приступив доздійснення проекту, пов'язаного з відтворенням в металевих мініатюрних моделях,кінопроекційної техніки європейських країн.
Основною метою цього проекту стала ідеяпроведення виставок переїздів, які могли б розповісти і показати унікальні сторіночкиз історії кінопроекційної техніки Європи минулих років. За основу експозиціїбуло вирішено узяти технікові ERNEMANN.
Створювати муляжі, тобто моделі яківідтворювали б тільки один зовнішній вигляд техніки було нецікавий, що іпідштовхнуло до думки створити робочі моделі проекторів, які могли бдемонструвати фільми перенесені на спеціально підготовлену плівку розміром 3,5 мм., на екран 3х4 див.
Всі моделі були виконані в матеріалі — жерсть,латунь, при створенні механічних частин і блоків використовувалися окремічастини годинникових механізмів, за винятком «мальтійського хреста»,який спеціально виточувався під 20-кратним збільшенням. Всі моделі маютьмікродвигуни примусового ходу, які здійснюють обертання всіх рухомих частинпроекторів. Всі моделі зібрані уручну, без використання складних верстатів іустаткування!
Перша колекція експозиції складається з 10моделей виконаних в масштабі 1х10: «NORMAL» (1905),«IMPERATOR» (1909), «PRESIDENT» (1914),«ERNEMANN-II» (1929) — в двох варіантах виконання та інші.
Завдяки інформаційній підтримці сайту — www.kinotehnik.net, Представництва фірми ERNEMANN в Російській Федерації іспонсорській допомозі Народного артиста України, режисера анімаційного кіноВ.А. Дахно, на сьогоднішній день стало можливим проведення виставок в Україні іРФ.
Так, перша виставка з історії розвиткукінопроекційної техніки Європи в мініатюрних моделях пройшла в Києві; їївідкриття відбулося 25 березня 2005 р., в 17.00, в Музеї М. Заньковецької, заадресою: м. Київ, вул. В. Васильківська (Червоноармійська), 121.«Еволюція звуку в кіно»
У сучасної людини вже не викликає здивуваннянаявність в кіно — і відеофільмах багатоканального звуку; він сприймає це яксамо собою зрозуміле. Він із задоволенням відвідує кінотеатри з новітнімустаткуванням, а якщо є бажання подивитися кінокартину в затишній обстановці іу сімейному колі — включає свій DVD-програвач і насолоджується об'ємнимзвуковим супроводом. Але якщо в думках повернутися на десятиліття назад іпростежити за розвитком кінозвукотехніки, залишається тільки вражатися тому, якза порівняно короткий в історичних масштабах час в цьому напрямі були досягнутінинішні висоти. Знадобилася праця безлічі учених і інженерів, що займалися розробкоюзвукового устаткування і технологій запису і відтворення звуку. Змінилосядекілька поколінь апаратури, перш ніж з'явилися звукотехнічні комплекси, здатніреалізувати якісну багатоканальну звукопередачу. А починалося все із звичайноїграмплатівки.
Коли прийшов час звукового кіно і професіятапера пішла в історію, багато режисерів заявили про те, що кіно як мистецтвовідсунулося в своєму розвитку далеко назад, оскільки втратило свій зоровийвираз, образність. Частково ці думки були вірні, та зате з'явився новий спосібвиразності — звуковою.
Спочатку робилися спроби ввести звук в кіно іззастосуванням механічного запису, але із-за багатьох недоліків, зокрема,неможливості забезпечити повну синхронність звуку із зображенням, ця система неприжилася.
Першим фільмом, створеним таким чином (метод«Вайтафон» — поєднання зображення з грамзаписом музики), булаповнометражна кінокартина братів Уорнер «Дон Жуан».
В кінці 20-х років з'явилася системафотографічного запису звуку. У чому ж полягали переваги даного способу передмеханічною системою? По-перше, оскільки фонограма знаходилася прямо накіноплівці, то була забезпечена жорстка прив'язка звуку до зображення, тобтосинхронність. А по-друге, спрощувався технологічний процес. Пізніше бувприйнятий єдиний стандарт розташування фонограми на кіноплівці шириною 35 мм — «Academia» — для забезпечення сумісності різних фотографічних фонограм.
У 1927 р. виходить наступний фільм братівУорнер — «Співак джазу», на якому кінокомпанія «Уорнер Бразерс»заробила 3.5 млн. доларів — величезний на ті часи дохід. У Голівуді почавсяажіотаж у зв'язку з придбанням апаратів для запису/відтворення фонограм докінофільмів.
У 1929 р. в США з'являється перший фільм«Вогні Нью-Йорка, що „говорить“». У Англії знімається«Шантаж» Хічкока.
У СРСР перші звукові фільми з'явилися в1928-1929 роках. У 1926 р. в Москві колектив інженерів, очолюваний П. Тагером,приступив до роботи над записом звуку на кіноплівку. В той же час в ЛенінградіА. Шорін приступає до створення свого звукового комплексу для кіно. Як підсумокв березні 1928 р. в Москві відбулася перша в СРСР демонстрація звуковідтворенняз фотографічної фонограми, записаної за допомогою системи, створеноїмосковським колективом. Система Шоріна була продемонстрована в Ленінграді вжовтні цього ж року.
22 березня 1929 р. відбувся перший переглядзвукових фільмів, зроблених ленінградським колективом, а 5 жовтня того ж рокувідкрився перший в СРСР звуковий кінотеатр — нинішній «Кристал Килим»на Невському проспекті.
У виробництво було запущено декілька фільмів:«План великих робіт» («П'ятирічка») режисера А. Роома і«Симфонія Донбасу» Дзіги Вертова. У Москві на кінофабриці«Межрабпомфільм» над фільмом «Простій випадок» працювалагрупа Всеволода Пудовкіна, а над кінокартиною «Путівка в життя» — група Миколи Екка. В середині 1930 р. почалася демонстрація першої звуковоїрадянської кінопрограми, що складається з мови А.В. Луначарського про значеннязвукового кіно і повнометражного документального фільму «План великихробіт». Найяскравіші звукові кінокартини того часу — «Путівка вжиття» (1931), «Одна» (1931), «Мертвий будинок»(1932), «Золоті гори» (1931). Нову сторінку в історії звуку в кіновідкрив фільм Ейзенштейна «Олександр Невській», де використовуваласячудова музика Сергія Прокоф'єва. Ентузіасти того часу постійноекспериментували, відшукуючи нові форми і засоби здійснення звукового рішенняфільмів. Ці піонери звуку — Е. Нестеров, І. Тімарцев, В. Лещев, А. Павлов, В.Попів, А. Шаргородский та інші — виконували одночасно функції інженерні ітворчі.
Для запису і відтворення фотографічнихфонограм були створені спеціальні звукотехнічні комплекси. Але велику проблемудля відтворення звуку представляло те, що приміщення, в яких демонструвалисякінофільми, спотворювали звукопередачу. Приміщення ці доводилося сильнозаглушати, щоб зменшити ревербераційні процеси, мови, що негативно відбивалисяна розбірливості. Але при цьому погіршувалося відтворення музики.
З подальшим вдосконаленням звукотехнічнихкомплексів стали будуватися нові кінотеатри, кінозали в яких вже спеціальнопроектувалися для якісного кінопоказу. Були створені стандарти проектуваннякінозалів, в яких обмовлялися значення параметрів, необхідні для якісноїзвукопередачі, такі як частотна залежність часу реверберації, залежність часуреверберації від об'єму залу і т.д.
У 50-х роках з появою широкоекранних фільмівбули зроблені спроби реалізувати стереофонічне кіно. Для цього був застосованиймагнітний запис звуку. На готову 35-мм фільмокопію наносилися чотири магнітнідоріжки. На трьох з них фіксувався із швидкістю руху кіноплівки стереофонічнийзвук, а четверта, вузька, доріжка використовувалася для запису звуковихефектів, які відтворювалися групами гучномовців, розташованими по периметрузалу. Сигнали, відтворні з трьох перших доріжок, поступали по окремихпідсилювальних каналах на три позаекранних гучномовця (правий, лівий іцентральний).
З 1955 р. почали випускати широкоформатніфільми на 70-мм кіноплівці, в яких була реалізована шестиканальна стереофонія здопомогою знову ж таки магнітного запису звуку. У 1959-1960 роках був знятийперший в СРСР фільм із записом подібної фонограми — «Повість полум'янихроків».
У зв'язку з впровадженням цієї технології булирозроблені нові комплекси звукозапису і звуковідтворення. Проте технологіястворення фільмокопій з магнітними фонограмами у декілька разів дорожче, ніжтехнологія виробництва фільмокопій з фотографічними фонограмами. Крім того,магнітні доріжки схильні до впливу зовнішніх магнітних полів, а також з часомвідшаровуються із-за теплової дії світла, що проходить через кінострічку підчас проекції. Ці причини привели до відмови від магнітних фонограм на 35-ммфільмокопіях.
Окрім вищеперелічених систем, в РадянськомуСоюзі і в США існувало панорамне кіно. Зображення в нім проектувалося навеликий сильно зігнутий екран трьома проекційними апаратами. Стикуй міжзображеннями були усунені за допомогою спеціальних пристроїв. При показівідтворювався звук з доріжок, що знаходилися на окремій магнітній стрічці. Урадянській системі відтворювалися дев'ять каналів, а в американській — шість.Найпершим фільмом, знятим в СРСР спеціально для панорамного кіно, став«Широка країна моя рідна» (1958 р.). Із-за трудомісткості процесівзйомки і проекції цей вид кінематографа в середині 60-х років переставіснувати.
Також був реалізований кіноатракціон, званий«кругорамою». У Радянському Союзі «кругорама»демонструвалася в спеціально побудованій круглій будівлі, усередині якоїрозташовувалися по кругу 11 кіноекранів, що складали круглий єдиний екран.Зверху над ними знаходилися ще 11 кіноекранів для показу окремих кінокадрів піддеяким кутом до підлоги будівлі. Багатоканальний звуковий супровідвідтворювався гучномовцями, що розташовувалися по периметру залу в підлозі істелі. Глядачі стоячи розглядали фільми, довільно розміщуючись в кінозалі. Уамериканській системі використовувалося на чотири екрани менше, ніж врадянській, і зображення проектувалося з 16-мм фильмокопії.
З початку 70-х років за кордоном широкозастосовуються стереофонічні фотографічні фонограми. Це стало можливим післярозробок фірми Dolby Laboratories Inc. Перша система — Dolby A, булазастосована для запису фотографічної фонограми до фільму «Заводнийапельсин». У цій системі при виготовленні фонограми використовувавсяпристрій шумопониження Dolby A, за рахунок чого досягли поліпшення параметрівякості звуку: збільшилося відношення «сигнал/шум» і був розширенийчастотний діапазон.
За «Заводним апельсином» в 1975 р.послідував фільм «Лістоманія», при виготовленні фонограми якого булавикористана система шумопониження Dolby B. Дану фонограму назвали Dolby Stereo.По цій системі дві звукові доріжки розташовуються на місці звичайної фонограмина кінострічці. Звук прочитується оптичним відтворюючим пристроєм і поступає накінопроцесор, що складається з пристрою шумопониження, матричного декодера,еквалайзера і регулятора гучності для всіх каналів. Завдання матричногодекодера Dolby MP — розшифровка чотирьох каналів звуку, які закодовані ізаписані на дві доріжки кіноплівки. Після декодування три канали поступають нацентральні, праві і ліві заекранні гучномовці, а четвертий (канал оточення дляспецефектів) — на гучномовці, розташовані по периметру залу. Крім того, зканалів за допомогою фільтрів виділяється низька частота і поступає нанизькочастотний гучномовець.
У 1986 р. Dolby Laboratories Inc. створиланову систему запису звуку Dolby SR, яка, подібно Dolby Stereo, проводилакодування чотирьох каналів в два, але володіла покращуваними показникамиякості. Перший фільм, із записаним звуком по цій системі, вийшов на екрани в1987 р. і називався «Роботом-поліцейським».
Велика гідність описаних вище звуковиханалогових систем полягає в тому, що собівартість фільмокопій з фонограмами,записаними по цих системах, не набагато дорожче звичайною фільмокопії. Крімтого, досить-таки просто модернізувати кінопроекційну апаратуру під ці системи.У 1981-1985 роках в СРСР наукові інститути, виробничі підприємства і кіностудіїкраїни (НИКФИ, ЛОМО, «Мосфільм», «Ленфільм») провели науково-дослідніроботи, розробили технічну документацію на вітчизняну багатоканальну системувідтворення звуку в кінотеатрах «Суперфон». Були створеністереофонічні звуковідтворюючі комплекси «Суперфон-70» і«Суперфон-35». Ними було обладнано 20 кінотеатрів в СРСР.
Система «Суперфон-70» призначаласядля 70-мм широкоформатних фільмів і базувалася на стандартній шестидорожніймагнітній фонограмі. Канали розподілялися таким чином: 3 з них поступали назаекранні гучномовці (правий, лівий, центральний), 2 — на настінні гучномовці(правий і лівий), і 1 — на гучномовець наднизьких частот.
Система «Суперфон-35» призначаласядля 35-мм фільмів і базувалася на 2-канальній фотографічній фонограмі. У ній,як і в системах Dolby, використовувалася матрична стереофонія. Два канали привідтворенні декодувалися в шість: центральний, правий центральний, лівийцентральний, правий бічний, лівий бічний, канал наднизьких частот.
Система «Суперфон» в порівнянні зпопередніми радянськими системами володіла кращими показниками якості: булопідвищено відношення «сигнал/шум», розширений частотний діапазон,зменшені нелінійні спотворення. Це було досягнуто за рахунок розробки новихтехнічних засобів для цієї системи. Система «Суперфон» булавикористана для показу в 1985 р. на 14-му Московському міжнародному кінофестивалів рік 40-летия Перемоги у Великій Вітчизняній війні 4-серійної широкоформатноїепопеї «Битва за Москву» і фільму «Прорив».
На жаль, розвал СРСР, що відбувся в наступніроки, і криза, що наступила після цього, поклали всім спробам розвитку і впровадженняподібних вітчизняних систем.
Час йшов, і в кінці 80-х років у всьому світінабули поширення цифрові технології. Це не могло не торкнутися і кінематографа.У 1992 р. Dolby Laboratories Inc. представила новий цифровий формат — DolbyDigital у фільмі «Бетмен повертається». У форматі досягнута підвищенаінформаційна місткість носія за рахунок застосування кодера AC-3, що стискаєінформацію в 12 разів. Використовувана частота дискретизації звуку — 44,1 КГц.Гідність цієї системи полягає в тому, що на фільмокопії, окрім цифровоїфонограми, розташованої між перфораціями, зберігається і звичайна, аналогова,записана у форматі Dolby SR. Це забезпечує сумісність з попередніми форматамиDolby, а також безперервне відтворення у разі виходу з ладу цифрового тракту.Цю систему охрестили також системою 5.1, оскільки вона забезпечує відтворення вкінозалі шести незалежних один від одного каналів (правий центральний,центральний, лівий центральний, правий бічний, лівий бічний, канал наднизькихчастот).
У іншому напрямі по розвитку цифровогокінозвуку пішла фірма Digital Theater System Inc., створивши цифровий форматDTS 5.1 Відмінність від інших систем полягає в тому, що, окрім звичайноїаналогової фонограми Dolby SR, на фільмокопії між нею і кадрами розташований часовийкод. Під час демонстрації фільму він прочитується спеціальною головкою іпоступає на процесор DTS, синхронізуючи його і кінопроектор. Процесор відтворюєфонограму, яка записана на лазерний диск в цифровому вигляді з коефіцієнтомстиснення 4:
1. Розрядність сигналу — 16 битий, частотадискретизації — 44.1 КГц. Перший фільм з фонограмою, створеною по цій системі,- «Парк Юрського періоду», 1993 р.
У 1993 р. були продемонстровані фільми«На лінії вогню» і «Останній кіногерой», в яких фонограмабула записана за системою SDDS, створеною фірмою Sony. Звукові доріжки цієїсистеми розташовані на обох краях плівки за межами перфораційних доріжок. Навідміну від інших систем, формат SDDS має 8 каналів (7.1): 5 заекраннихгучномовців (лівий, лівий центральний, центральний, правий центральний,правий), 2 канали оточення і 1 канал наднизьких частот. Оскільки багато фільмівв SDDS записано за системою 5.1, то декодер здатний при необхідності створюватиправий і лівий центральні канали. Розрядність звуку — 16 битий, частотадискретизації — 44.1 КГц. Коефіцієнт стиснення інформації (використовуєтьсякодек Atrac, той же самий, що і в мінідисках) невеликий (3:
1), але за рахунок використання простору заперфораціями вдається записати все 8 каналів.
кіно звук сінематограф формат
Система SDDS одна з найнадійніших, оскількипри відтворенні звуку пошкодження на одній стороні плівки коректуютьсяінформацією, узятою з доріжки на іншій стороні плівки. Крім того, є аналоговафонограма Dolby SR і у разі неполадки під час відтворення відбуваєтьсяперемикання на неї. Ще в SDDS використовується код корекції помилок, щодозволяє навіть при склеюваннях точно відтворювати звукову інформацію.
У системи 5.1 є істотний недолік: наявністьвсього двох каналів оточення, за допомогою яких важко повністю передатизадуманий звукорежисером звуковий образ. Тому фірма Dolby Laboratories Inc.створила новий формат Dolby Digital-Surround EX, представлений в 1999 р. взнаменитому фільмі «Зоряні війни. Епізод 1». У цій системівикористовується додатковий тиловий канал, який кодується в двох каналахоточення. При відтворенні відбувається їх розшифровка, і з них виділяєтьсясигнал тилового каналу і поступає на гучномовці, розташовані на задній стінікінозалу. Цей формат охрестили форматом 6.1.
Перераховані вище системи фірм DolbyLaboratories Inc., Digital Theater System Inc. і Sony несумісні один з одним.Вони знаходяться в стані конкуренції. На даному етапі в Росії більшістькінотеатрів, які були модернізовані, оснащені звукотехнічними комплексами фірмиDolby. Для того, щоб демонструвати фільми з фонограмою, записаною по системахDolby, треба пройти сертифікацію, яку проводять фахівці фірми. Особливі вимогипред'являються до параметрів кінозалу.
Ось такий довгий шлях пройшла кінозвукотехніказа час, що охоплює період менш одного сторіччя. В майбутньому очікуєтьсярозвиток цифрового звуку в кіно у бік збільшення числа каналів і поліпшенняпараметрів якості за рахунок підвищення інформаційної місткості носіїв істворення нових кодерів.
«Дивовижний шлях розвиткуформату»
Своїм розвитком протягом ста років кінозобов'язано стандарту. Не дивлячись на те, що кіноустаткування зазнала значназміна впродовж цих 100 років, дивом є збереження універсального професійногоформату фільму — 35 мм. Якби кіно пішло по шляху відео і телебачення зпостійною зміною систем і форматів запису, його розвиток постійно б відкладавсяі не був би таким успішним. За цей єдиний формат ми вдячні генієві Едісона(Edison). Стандарт 35 мм називається стандартом Едісона. У травні 1889 ТомасЕдісон замовив камеру Кодак (Kodak) у компанії Істман (Eastman) івикористовував в своїх дослідах кіноплівку 2 3/8" (69,6 мм — прототип сучасної кіноплівки 70 мм).
Надалі Діксон (W. K. L. Dickson) в своїйлабораторії замовив у Істман плівку 34,8 мм. Ця була половина стандарту, використовуваних в камерах Істмен. Для її відтворення було потрібно новий типпроектора — Кинетоськопа (Kinetoscope) для проглядання рухомих зображень,записаних на целулоїдну плівку. Кинетоськоп був призначений тільки дляперегляду однією людиною.Фільми Люмьер (Lumiere)
У 1888 році проходили лабораторні і публічнідемонстрації фільмів, але вони носили випадковий характер. Мало того, в тому ж1895 року проходила пристойна кількість сеансів рухомої фотографії, але їхвинахідники, як правило, не знали один про одного, що послужило згодом причиноюнескінченних суперечок про пріоритет в кіно. Чому в цій суперечці перемоглибрати Люмьер? Так, просто тому, що їх публічні платні сеанси опинилися найбільшуспішні. з погляду комерції.
Люмьери не з'явилися з нізвідки. Брати разом зсвоїм батьком були керівниками крупною фабрикою фотоматеріалів в Ліоні.
Після багатократних публічних сеансів тих, щовідбувалися починаючи з березня 1895 року Люмьер замовляє в майстерень,керованих Карпантье, свій «синематограф». Він був одночаснознімальним, проекційним і копіювальним апаратом. І далеко перевершував всераніше створені. Технічна досконалість апарату і сенсаційний зміст новихфільмів Люмьера забезпечили їм повсюдно тріумфальний прийом.
Але Люмьери не зупинилися на цьому. Десяткиоператорів, навчених Люмьером, розповсюдили його апарат по всьому світу. Вони істворили популярність в більшій частині земної кулі слову«синематограф» (або його похідним «сінема»,«синій», «кіно» і т.д.), що означає новий вигляд видовища.Російський цар, англійський король, австрійська імператорська сім'я — всікороновані персони хотіли бачити новий апарат і цим створили йому великурекламу.
У березні 1895 р. брати Люмьер представилисвій перший проект — Синематограф (Cinematographe) — проектор для фільмівформату 35 мм. Перший публічний показ був 28 Грудня того ж року. Цей день увсьому світі вважається вдень народження кінематографа.
Перший фільм Луї Люмьера «Вихід іззаводу» носив майже рекламний характер. Він вперше демонструвався наконференції, присвяченій розвитку фотопромисловості у Франції. Робітниці, щоспрямовуються до виходу, в широких спідницях і капелюхах з пір'ям, робочі,ведучі свої велосипеди, додають в наших очах цьому звичайному вшановуваннюнаївну красу. Услід за робочими — в кареті, запряженою парою коней, їхаливласники фабрики, за якими сторож закривав ворота. Несподівано серія цихфільмів виявилася не тільки сімейним альбомом, але і соціальним документом, вякому відображено життя багатої французької сім'ї в кінці минулого століття.Люмьер показує картину міцного благополуччя, і глядачі бачать себе на екранітакими, які вони є або якими хотіли б бути.
Два відомих і найбільш популярних фільму ЛуїЛюмьера — «Прибуття потягу» і «Политий поливальник» — намічають шляхи подальшого розвитку кіно.
У «Прибутті потягу» паровоз,з'являючись з глибини екрану, спрямовувався на глядачів, примушуючи їхсхоплюватися з місць з боязні бути роздавленими. Глядачі ототожнювали об'єктивапарату, його «око», з своїм власним оком. Вперше апарат став як би дійовоюособою фільму. У цьому фільмі Луї Люмьер використовував всі можливості, щотаяться в об'єктиві з великою фокусною відстанню. Спочатку на екрані показализагальний план порожнього вокзалу і робочого, що проходить з візком по перону.Потім на горизонті з'являється чорна крапка, що швидко росте. Незабаром паровоззаймає майже весь екран, стрімко насуваючись на глядачів. Вагони зупиняються уплатформи. Натовп пасажирів прямує до вагонів, і серед них мати Люмьера, вшотландській накидці, з двома внуками. Двері вагонів відкриті, пасажири входятьі виходять. Між ними дві мимовільні «зірки» фільму: молодий селянин зПровансу, з палицею в руці, і дуже красива молоденька дівчина, одягнена у всебіле.
Побачивши апарат, дівчина зупиняється внерішучості, але, оправившись від збентеження, проходить перед об'єктивом, щобсісти у вагон. Селянин і дівчина були зняті дуже крупним планом, надзвичайночітко. При цьому плани не знімалися окремо, а були результатом своєрідноговаріанту «травеллинг» (зйомки з руху). Знімальна камера непереміщалася, а, навпаки, всі об'єкти зміни точки зору дає та ж різноманітністьпланів, як і при сучасному послідовному монтажі.
Загалом і в цілому, потяг став символомкінематографа. Свого часу поява залізниці викликала неоднозначні думки сучасників(перший вантажний склад пройшов в 1808, а перший пасажирський — Ліверпуль-манчестер — 15 вересня 1830). «Орудие божественною мести істрашної відплати, що відроджує всі дантові муки» (Огюст Барбье, 1842).«Чудовисько, вкрадене людиною у пана Люцифера» (Савіньен Лапуент,1844). Але цікаво, що вже тоді асоціації з Люцифером поєднувалися з«кінематографічними». «Незвичний для людини погляд з швидкорухомого локомотива викликав ефект болісної оптичної ілюзії. Дивний оптичнийобман викликав і вид рухомого потягу з боку. Кембл порівнює випробуване неювідчуття з дією оптичних ефектів чарівного ліхтаря». Так, Віктор Шкловський,описуючи ранні свої враження від фільму про потяг, повідомляє: «Здавалося,що там, в стіні, є інша, рухоме життя, скажімо, майже загробний світ». Доречі, по Фрейду подорож уві сні по залізниці означає вмирання.