РЕФЕРАТ
Історичний процес як розвитоккультур. Основні підходи до вивчення культур в XIX — початку XX століття
1. Історичні умови йтеоретичні передумови появи науки про культуру
Поява дисципліни,що систематично вивчала культури як особливі форми організації життя людини йіснуючої в ряді європейських країн, звичайно датується приблизно 50-мі рокамиXIX в. Це не означає, що до цього часу не було культурологічних концепцій і щоособливості життєдіяльності різних народів не були предметом аналізу істориків,філософів, географів і т.д. Мова йде про формування самостійної дисципліни, щодосліджувала історичний розвиток культур, що здійснювала порівняльний аналізїхніх різних типів, що вивчала закономірності функціонування й структурноїорганізації, взаємодія із природними умовами. Трохи пізніше, наприкінці XIX в.,були засновані кафедри в університетах і навіть створені цілі інститути,головним завданням яких було вивчення культур в історичному йструктурно-функціональному аспектах. Незалежно від способу, методу, предметноїобласті досліджень всі вони опиралися на описи всіляких сторін життя й побутучисленних народів, що населяли в минулому Землю й живуть на ній понині(конкретно-етнографічні дослідження). Для систематизації, узагальненняконкретно-емпіричних даних використовувалися різні методи, прийоми,створювалися теорії культур, культурологічні концепції, що впорядковуютьрізноманітні розрізнені відомості в єдину цілісну картину. Оформленню вивченнякультур у самостійну дисципліну сприяв ряд обставин і історичних умов.
Серед нихнеобхідно виділити принаймні три моменти. Перший — це відкриття європейцями вXVIII — XIX ст. всі нових і нових земель і продовження колоніальної експансіїАнглією (проникнення в Південну Африку, поступове скорення Індії, захопленняІндонезії й т.д.), Францією (скорення Алжиру, захоплення ряду архіпелагів уПолінезії (Таїті), захоплення Південного В'єтнаму) і т.д. Розширенняекономічних і господарських контактів вело до швидкого росту етнографічнихвідомостей. У свою чергу зростання економічного впливу породило необхідністьдослідження культур народів для забезпечення керування ними.
Другий момент — це розробка проблем історії й теорії культури в працях філософів епохи Освіти.Маються на увазі ідеї географічного детермінізму, основна теза якого: людина,народи, звичаї — продукти впливу навколишніх природних умов (Монтеск'є). Широкопоширилася теорія «шляхетного дикуна», що живе за природними законами природи(Руссо, Дідро й ін.). Тоді ж була розроблена схема запроданців стадійкультурного розвитку (Тюрго, Вольтер, Кондорсе). Крім цього, робилися спробисполучити ці загальнолюдські стадії розвитку з ідеєю національної своєрідностікожного конкретного народу, високої цінності кожної конкретної культури(Гердер).
І нарешті,остання обставина — це твердження еволюційного світогляду завдяки появікосмогонічної гіпотези І. Канта (1755) і П. Лапласа (1796) в астрономії,еволюційного підходу в геології Ч. Лайелля (1830 — 1833) і ін. Особливезначення мало застосування принципу розвитку в біології Ж. Ламарком (1809), К.Бером (1829 — 1837) і побудова загальорганічної теорії еволюції Ч. Дарвіном іА. Уоллесом (50-ті роки). Тому, природно, ідея еволюції, розвитку, що бралаперемогу в різних галузях знання й, що витісняла з них напівбогословськіпогляди, проникнула в область вивчення людини й культури.
У середині XIX в.і навіть трохи раніше в європейських країнах організовувалися географічні,антропологічні, етнологічні спілки, у яких акумулювалися відомості проособливості розвитку й функціонування різних культур. Першою була створено«Паризька спілка етнології» (1839), згодом реорганізована в «Суспільствоантропології» (1859). У Нью-Йорку в 1842 р. сформувалася «Американська етнологічнаспілка». В Англії в 1843 р. була відкрита «Етнологічна спілка», а в 1863 р.вона було доповнено ще й «Антропологічним суспільством», які при об'єднанні в1871 р. утворили «Королівський антропологічний інститут Великобританії йІрландії». У Німеччині «Суспільство антропології, етнології й доісторії»сформувалося в 1869 р.
Поряд із цимиорганізаціями центрами по вивченню культур стали антропологічні й етнографічнімузеї, такі, як музеї в Будапешті (1872), Стокгольмі (1874), Парижу (1877),Роттердамі (1883), Варшаві (1888) і т.д. З більшою увагою до вивченнярізноманітних культур ставилися в США, де був відкритий цілий рядантропологічних музеїв. Найбільш відомі з них Чиказький музей природної історії(1893), музей антропології в Берклі (1901, Каліфорнія).
Остаточним етапомв організаційному оформленні вивчення культур (незалежно від того, чиназивалася дисципліна етнологією, соціальною або культурною антропологією) булапоява спеціальних періодичних видань: в Англії — «Фольклор» (1890) і «Людина»(1901), у Німеччині — «Ethnologica» (1909), у США — «Американський антрополог»(1899).
2. Першіеволюціоністські теорії культур
В атмосфері інтересудо життя народів в умовах інших культур майже одночасно в Німеччині, Франції,Австрії, Англії й США з'явилися перші еволюціоністські концепції культури.Основні риси цього підходу: ідея єдності людського роду й однаковості розвиткукультур, пряма однолінійність цього розвитку — від простого до складного, дужечасто обов'язковість Виділених стадій розвитку для всіх суспільств, ідеясуспільного прогресу й історичного оптимізму, просвітительсько-раціоналістичнийідеал майбутнього розвитку культур, психологічне обґрунтування явищ культури йнерідке виведення закономірностей розвитку суспільств із психічних властивостейіндивіда. Найважливішими його представниками є: в Англії — Г. Спенсер, Дж.Мак-Леннан, Дж. Лебок, Е. Тайлор, Дж. Фрезер; у Німеччині — А. Бастиан, Т.Вайц, Ю. Липперт; у Франції — Ш. Летурно; у США — Л.Г. Морган.
Стосуючисьхарактеристики предметної області й завдань, які ставили перед собою першідослідники культур, необхідно виділити основну ідею практично всіх теорійкультур. Це ідея створення загальної науки про людину й культуру, незалежно відтого, як називалися дисципліни, – культурна або соціальна антропологія, культурологіяабо просто антропологія. Головними предметними областями досліджень були стадіїрозвитку культур, історичні форми шлюбу й родини, з'ясування причин рядузаборон (табу), звичаїв (екзогамія), аналіз культурної своєрідності перших формрелігії.
А. Бастиан (1826- 1905) одним з перших створив еволюційну концепцію культур. Його центральнапраця «Людина в історії» (1860) має підзаголовок «До обґрунтування психологічногосвітогляду». Книга складається із трьох томів, назви яких багато говорять проособливості його концепції культур («Психологія як природнича наука»;«Психологія й міфологія»; «Політична психологія» ). Автор використовуєпсихологічний метод у дослідженні культур і людського духу. Єдністю людськоїпсихіки обумовлюється єдність людської культури. Кожний народ породжує певнеколо ідей, що залишається незмінним, поки він живе ізольовано. При спілкуванніз іншими народами в коло ідей уводяться нові положення, що спонукують до новихформ діяльності. Природничо-науковий метод А. Бастиана складався впсихологічній інтерпретації клітинної теорії. «Клітки» або «вимірювальніодиниці» були в Бастиана «елементарними ідеями». На його думку, вони лежали воснові всіх явищ і давали ключ до розуміння історичного розвитку, що конкретнопроявлялося в різних провінціях земної кулі у вигляді «етнічних ідей» більшевисокого рівня організації, чим «елементарні ідеї». Він прагнув звести всерізноманіття явищ культур до нечисленних основних елементів, сукупність яких істановила його теоретичну конструкцію.
У ті ж рокиопублікував свої роботи Т. Вайц (1821 — 1864). Його шеститомна «Антропологіяприродних народів» (1858 — 1872) була присвячена створенню нової науки, щоповинна була б об'єднати антропологічні, психологічні й культурно-історичніпідходи до аналізу культур. Найважливішим завданням нової науки Вайц уважаввивчення психічних, моральних і інтелектуальних здатностей людей. Він відкидавідею прямого впливу географічного середовища на культуру людей і виходив усвоїх дослідженнях з ідеї єдності людства.
Англійськийучений Дж. Мак-Леннан (1827 — 1881) робив акцент у своїх дослідженнях набрачно-сімейних відносинах як стороні культури. Більшу популярність одержалайого книга «Первісний шлюб» (1865). Він привернув увагу вчених миру до цікавихособливостей звичаїв, що існували в різних культурах: шлюб через викрадення,екзогамію (заборона брачно-сімейних відносин усередині колективу), поліандрію (ужінки декілька чоловіків). Досить незвичним для європейців здавався звичай матиодній жінці декількох чоловіків. Мак-Леннан виділяв два типи поліандрії: «наїрськийтип», коли чоловіки жінки не рідні між собою, і «тибетський тип», де вони єрідними братами. Саме поширенням цього звичаю Мак-Леннан пояснював жіночийрахунок споріднення.
Не був далекийанглійський дослідник теоретичним побудовам еволюціоністського характеру,зробивши основний акцент на єдності людської культури, на подібності «родинлюдства», що набагато перевищувалася їхнього розходження. В 1870 р. вийшла щеодна робота Мак-Леннана «Про шанування тварин і рослин», що послужила первиннимімпульсом до вивчення первісних форм релігії, насамперед тотемізму.
У Франціїеволюційний підхід до вивчення культур формувався в рамках соціології, щонаклало відбиток на особливості його розвитку й вивчення культур у країні вцілому. О. Конт — один із творців соціології — склав еволюційну періодизаціюісторичного процесу. Первісний період історії він підрозділив відповідно доформ релігійних вірувань: фетишизм (мисливське господарство), політеїзм(скотарство) і монотеїзм (землеробство). Послідовниками О. Конта стали Ш.Летурно й Е. Дюркгейм. Напрямок у вивченні культур, що існувало у Франціїнаприкінці XIX — першій половині XX в., називають соціологічним.
3.Еволюціоністська концепція культури Е. Тайлора
Англійськийучений Тайлор (1832 — 1917) спочатку готувався до торгово-промисловоїдіяльності. Але доля розпорядилася інакше. Виявившись волею обставин в 1855 р.в Америці, він серйозно зацікавився вивченням древніх культур цього континенту.Вернувшись на батьківщину, він увесь свій час почав віддавати вивченнютрадиційних культур. В 1865 р. Тайлор видав свою першу працю «Дослідження вобласті древньої історії людства». У ньому він відстоював ідею прогресивногорозвитку культури від епохи дикості до сучасної цивілізації. Розходження впобуті й культурі окремих народів Е. Тайлор пояснював неоднаковістю досягнутихними щаблів розвитку. За першою роботою пішли «Первісна культура» (1871), «Антропологія»(1881), «Про метод дослідження розвитку установ» (1888). Офіційну посаду(хоронитель етнографічного музею в Оксфорді) учений зайняв лише в 1883 р. В1886 р. він став професором кафедри, що відкрилася в Оксфордськомууніверситеті, антропології.
Своюеволюціоністську концепцію розвитку культур Тайлор найбільше повно виклав укнизі «Первісна культура». У ній він всебічно розвивав ідею прогресивногорозвитку культур, протиставляючи її «теорії виродження» графа Ж. де Местра.Суть останньої можна звести до двох положень. По-перше, історія культурипочинається з появи на Землі напівцивілізованої раси людей; по-друге, із цієїстадії культура пішла двома шляхами: назад, до суспільства дикунів, і вперед,до цивілізованих людей. Дана теорія прагнула згладити деякі протиріччябогословської концепції. Відповідно до релігійних подань, люди були створенівже з певним (і чималим) рівнем культури. Сини Адама займалися землеробством іскотарством, їхні найближчі нащадки побудували корабель-ковчег і намагалися скластиз обпаленої цегли Вавилонську вежу. Але тоді звідки узялися дикі мисливці йрибалки? Вони поступово деградували й стали носіями нижчої культури.
Е. Тайлор незаперечував можливості регресивних змін у культурах у результаті історичних абоприродних катаклізмів, але при цьому затверджував, що магістральним напрямом вісторії людства є еволюційний прогресивний розвиток культур. Він уважав також,що напрямок цього розвитку наглядний, тому що дуже «багато відомо фактів, якіпо своїй послідовності можуть бути розміщені в одному певному порядку, але ніякне у зворотному». Тайлор був переконаний, що всі культури повинні пройтиприблизно ті ж стадії в загальнокультурному розвитку, що й цивілізовані(європейські країни), від неосвіченого стану до освіченого, коли все більшуроль повинні грати раціоналістична наука й ідеологія.
Ідеалом, зразкомдля нього були точної, природні, науки. У своїх дослідженнях Е. Тайлорнамагався застосувати природничо-наукову систематику. Одиниці вивчення длянього — окремі елементи культури. Це або окремі категорії матеріальної культури(знаряддя праці, списа, лук і стріли, тканини), або явища духовної культури(міфи, жертвоприносини, ритуали й т.д.).
Всі явищакультури Тайлор уподібнював «видам рослин і тварин, досліджуваних натуралістами».На його думку, «історія людства є частина або навіть часточка історії природи йлюдські думки, бажання й дії погодяться із законами настільки ж певними, як іті, які управляють рухом хвиль, сполученням хімічних елементів і ростом рослині тварин».
До числанайважливіших закономірностей Е. Тайлор відносив «загальну подібність природилюдини» і «загальна подібність обставин його життя». Всі народи й всі культуриз'єднані між собою в безперервний і еволюційний ряд, що прогресивнорозвивається. Особливо Тайлор підкреслював поступовий характер еволюції,розвиток від простого до складного.
Метод Е. Тайлорастраждав істотним недоліком: еволюція явищ або елементів культури вивчаласяпоза залежністю й зв'язком їхній один з одним. Культура є лише сукупність, пойого визначенню, знарядь праці, зброї, техніки, обрядів, вірувань, ритуалів іт.д. Вона не представляє цілісного явища. Однак Тайлор сам відчував недолікитакого способу вивчення й розумів, що явища культури тісно зв'язані між собою.Він писав «про ту мовчазну згоду, або єдності, що у такому сильному ступеніспонукує цілі народи з'єднуватися у вживанні загальної мови, у сповіданнізагальної релігії, у досягненні загального рівня мистецтва й знання». Але ціположення ніяк не впливали на хід його ж досліджень і узагальнень, у тому числівикладених у книзі «Первісна культура». Проте прийоми природничо-науковоговивчення явищ культури, пошуку їхніх загальних рис згодом одержали назвутипологічного порівняння й стали тридцятилітньому частиною порівняльно-історичногометоду.
У процесівивчення культур Тайлор застосовував також «метод пережитків». Під пережиткомвін розумів «живе свідчення або пам'ятник минулого», «ті обряди, звичаї,погляди та інше, які, будучи в силу звички перенесені з однієї стадії культури,властивої їй, в іншу, більше пізню, залишаються живим свідченням абопам'ятником минулого». Таких «пережитків», що збереглися від древніх часів,Тайлор у безлічі знаходив у побуті народів Європи сучасної йому епохи.Наприклад, побажання здоров'я при чиханнях — залишок віри в те, що через отвіру голові можуть увійти або вийти духи, жертвоприносини при закладці будинків,упередження проти пожвавлення потопельників і т.д. На підставі таких слідівбільше древньої культури можна було реконструювати колишні культури.
У своїхдослідженнях Тайлор не вивчав питання розвитку родини, роду, інших громадськихорганізацій. Його мало цікавило розвиток техніки й матеріальної культури. Явнийакцент у вивченні культури Тайлор робив на аналізі її духовної сторони,релігії, магії й пов'язаних з ними обрядів. Він був автором анімістичної теоріїрелігії, що викликала згодом бурхливі спори серед дослідників культури.
В основірелігійних обрядів і вірувань дикунів, на думку англійського дослідника, лежить«віра в духовні суті», позначена їм терміном «анімізм». Причину появи анімізмувін бачив у необхідності для первісних людей відповісти на дві групи питань.«Вони намагалися зрозуміти, по-перше, що становить різницю між живучим імертвим тілом, що становить причину пильнування, сну, екстазу, хвороби йсмерті. І, по-друге, що таке людські образи, що з'являються в снах і баченнях».
У результатіміркувань над цими проблемами з'являється поняття про особисту душу або дух,зміст яких у примітивних суспільствах може бути визначене в такий спосіб. «Душає тонкий нематеріальний людський образ, по своїй природі щось подібне до пара,повітря або тіні. Вона становить причину життя й думки в тій істоті, що вонаодушевляє. Вона незалежно й неподільно володіє особистою свідомістю й волеюсвого тілесного власника колись і тепер. Вона здатна залишати тіло й переноситисяз місця на місце.
З первинної ідеїдуші поступово розвилися більше складні релігійні подання — про парфумиприроди, рослин, про загробний світ, про великих богів природи, про верховногоБога. Е. Тайлор найдокладнішим образом розглядав поступовий розвиток релігійнихподань у різних народів миру від розрізнених анімістичних вірувань, фетишизму,культу окремих тварин до сформованих політеїстичних релігійних систем ісучасних світових релігій. Анімізм, таким чином, є «мінімум релігії», першарелігія, що з'явилася разом з виділенням людини із царства тварин і появоюкультури. Він являє собою, згідно Тайлору, основу, першоджерело архаїчних ісучасних релігій.
У книзі «Первіснакультура» учений сформулював ряд проблем, що згодом стали істотними аспектами увивченні культур. Цим був покладений початок їхнього вивчення. Наприклад, пронедостатність розробки нашої мови у світлі строгих еталонів природних наук.«Мова, — писав Е. Тайлор, — одна з тих сфер, у яких ми мало піднялися надрівнем дикуна». Згодом проблема вдосконалювання мови стала основою цілогонапрямку у філософії (неопозитивізм) і в логіку науки.
Положення Тайлорапро особливий склад розуму в дикунів передбачило бурхливі дискусії про «первіснемислення», що виникли в науці про культури в середині XX в. «У нижчих рас, — відзначав Э. Тайлор, — на всій земній кулі, вплив зовнішніх явищ на внутрішніймир людини веде не тільки до констатації фактів, але й до створення міфів; і цеповторюється з такою сталістю, що може бути визнано психічним законом».
Серйознийрозвиток в XX в. одержав аналіз сукупності різноманітних відомостей промістичні, екстатичні стани й способи їхнього досягнення в культурах. На жаль, Е.Тайлор, описавши в систематичній формі різні види подібних культурних явищ, неспробував вникнути в призначення таких феноменів в етнокультурних системах. Вінлише кваліфікував подібні ритуали як патологічні, як хворобливий прояврелігійних обрядів і традицій, шкідливих пережитків, що не вписуються впросветительски-раціоналістичний образ цивілізованого суспільства, щовідстоюється їм у книзі «Первісна культура» на противагу неосвіченому йпримітивному архаїчному типу культури.
Еволюціоністськаконцепція культури Тайлора вплинула на вивчення культур останньої третини XIXв. Вихід книги «Первісна культура» став подією у світі науки, у першу чергу цестосується досліджень становлення духовної культури від первинних релігійнихвірувань до світових релігіях.
4.Критикатеорії анімізму
Теорія анімізмувикликала жваву дискусію серед учених — дослідників культур. Деякі з них (А. Ленг,В. Шмидт) критикували теорію Е. Тайлора з відверто теологічних позицій,використовуючи для цього факти наявності елементів монотеїстичних вірувань вархаїчних народів.
Найбільш істотнийвнесок у розвиток культурологічних теорій внесли вчені, що розуміли обмеженістьтеорії анімізму, нездатність її пояснювати деякі ранні форми релігійнихвірувань і наукові версії, що пропонували свої, розуміння зазначених явищ. Р.Маррет, Дж. Фрезер і інші дослідники звернули увагу на надзвичайно древній шарвірувань і обрядів, невиведених з анімізму й навіть попередніх йому. Подібніпогляди в історії науки одержали назву «преанімізм». Існують преанімістичнітеорії двох типів: інтелектуальні й емоційні. Оскільки проблема анімізму неприватна, а загальнотеоретична, часом центральна для еволюційного аналізукультури, то певне розуміння вихідного пункту в розвитку духовної культурилюдини накладало свою специфіку на всю концепцію того або іншого дослідника.
Термін«преанімізм» уперше застосував англієць Р. Маррет у статті «Преанімістичнарелігія» (1899). Його також можна вважати засновником вивчення культури, томущо він висунув тезу про первинність ритуальної сторони релігії. На його думку,більше важливим аспектом вивчення є релігійні дії, а не міфи й особливостівірувань ранніх історичних епох. Первісна людина діяла не в силу якихосьінтелектуальних подань, а під впливом внутрішніх несвідомих імпульсів.«Дикунська релігія не стільки видумується, — писав він, — скільки танцюється».Релігія розглядається Марретом як область афектів, беззвітних емоцій ідовільних імпульсивних дій. Істотну роль у формуванні релігійних вірувань граєоб'єктивація емоційних станів. Наприклад, в уяві первісної людини фіксувалосявідчуття несвідомого страху перед чимсь незрозумілим і небезпечним. Спочаткувиникало подання про безособову містичну силу, що пожвавлює всю природу (Марретназвав це «аніматизмом»). Потім воно персоніфікувалося й виникали анімістичніобрази й образи особистих парфумів.
Аналогічніпогляди на еволюцію перших форм духовної культури розвивали німецькі етнографК. Прейсс і психолог В. Вундт. Відповідно до останнього, міфологічне мисленнямає своїм джерелом афективне поводження в ритуалах і поданнях первіснихкультур.
Найбільшимпредставником інтелектуального напрямку критики анімізму був шотландець Дж.Фрезер (1854 — 1941) — автор ряду блискучих робіт, присвячених вивченнювірувань, міфів, обрядів, ритуалів всіляких культур. Найбільш відомі з них «Золотагалузь» (1890) і «Фольклор у Старому завіті» (1918). Його перу належать такожкниги «Тотемізм і екзогамія» (1910), «Шанування природи» (1926), «Міфи пропоходження вогню» (1930), «Страх смерті в примітивній релігії» (1933) і ін.Відмінною рисою досліджень Дж. Фрезера є прагнення зрозуміти, осмислити,пояснити міфи, звичаї, ритуали різних культур. Кожному явищу він хотів знайтимісце в ієрархії елементів культури. Скрізь він бачив свідомість із позиціїрозглянутої культури в існуванні того або іншого міфу або обряду. Фрезер однимз перших почав порівняльно-історичне вивчення сюжетів Старого завіту впорівнянні з міфологією інших народів. Він же був одним із творців історичногопідходу до Священного писання, тобто до розгляду його як джерело відомостей прореальні події в житті людства. Одночасно він є автором оригінальної концепціїеволюційних стадій у розумовому розвитку людства. Відповідно до Фрезера,існують три стадії такого розвитку: магія, релігія, наука. На першій стадіїрозвитку людина вірила у свої здатності, у свою чаклунську силу приманюватизвіра, завдавати шкоди ворогові на відстані, викликати дощ і т.д. З якихосьпричин людина зневірився у своїх силах і стала приписувати надприродніздатності вже богам, духам. До них вона стала звертатися із проханнями,молитвами. На останній стадії свого розвитку людина дійшла висновку, що ні духи,ні божества, ні вона сама не управляють розвитком і функціонуванням природи.Місце богів зайняли закони.
У стадіяхрозумового розвитку Дж. Фрезера становить інтерес подібність способів впливупершого й третього етапів (магія й наука) на навколишній світ. Такийфункціональний розподіл стадій розвитку культури застосовано й до аналізусучасної історичної епохи. При цьому треба мати на увазі, що всі три етапипредставлені в сучасній дійсності. Магія існує у відносно ізольовані від іншогомиру етнокультурних суспільствах, загублених у сельві Амазонки, безкрайніхпросторах Африки, джунглях країн Південно-Східної Азії. Релігія залишиласяпровідним фактором у культурі ісламського миру. Наука декларується основоюжиття в розвинених індустріальних країнах. Але чи не так це насправді? Непозбавлено підстави думка про те, що в сучасній культурі співіснують всі тритипи розумово-культурного розвитку, виділені Дж. Фрезером.
5.ЕволюціонізмГ. Спенсера
Картинаеволюційного вивчення культури була б неповної без знайомства із ще одноювпливовою фігурою — Г. Спенсером. Г. Спенсер (1820 — 1903) — англійськийфілософ, біолог, психолог і соціолог — головний акцент у своїх теоретичних побудовахробив на аналізі того, як розвиваються суспільства. Основою для його концепції,найбільше повно викладеної у фундаментальній праці «Основи соціології» (1876 — 1896), служив найбагатший етнографічний матеріал. Він не був прихильникомоднакового лінійного прогресу, відповідно до якого «різні форми суспільства,представлені дикими й цивілізованими племенами на всій земній кулі, становлятьлише різні щаблі однієї й тієї ж форми». Спенсер думав, що «істина полягаєскоріше в тім, що соціальні типи, подібно типам індивідуальних організмів, неутворять відомого ряду, але розподіляються тільки на розбіжні й групи, щорозгалужуються. Основна ідея Спенсера: аналогія суспільства й організму.Суспільство, і відповідно різні типи культур, він розумів у якості якогось організму,що здійснює «над органічний» розвиток. Культури, або суспільства, розвиваютьсяпід впливом зовнішніх факторів (вплив географічного середовища й сусідніхкультур) і внутрішніх факторів (фізична природа людини, диференціація рас,розмаїтість психічних якостей). Він одним з перших висловив гіпотезу про те, що«відсталі» культури були створені людьми фізично, розумово й моральнонерозвиненими.
Усяке розвиненесуспільство, по Спенсеру, має три системи органів. Підтримуюча системазабезпечує виробництво необхідних продуктів, які поширює розподільна система.Регулятивна система здійснює підпорядкування частин, елементів культури цілому.Спенсер думав, що існують специфічні частини суспільства, або інститутикультури: домашні, обрядові, політичні, церковні, професійні, промислові.
Аналізуючи процесрозвитку в історії, Г. Спенсер виділяв дві основні його частини: диференціаціюй інтеграцію. Розвиток починається з кількісного росту — збільшення обсягу йчисла тридцятимільйонних елементів культури. Кількісний ріст веде дофункціональної й структурної диференціації цілого. Ці структурні частини стаютьусе більше несхожими, починають виконувати спеціалізовані функції й вимагаютьякогось механізму погодженості у вигляді різних культурних установлень. Надумку Г. Спенсера, розвиток культур у цілому йде в напрямку їхньої Інтеграції,об'єднання в якусь цілісність. Г. Спенсер увів у науковий оборот поняття«структура» (суспільства, культури), «функція», «культурний інститут». Йоговважають також попередником функціоналізму у вивченні культур.
Висновок
Проаналізувавшиперші теорії культури, хотілося б підкреслити одну обставину. Та або іншатеорія культури, будучи якийсь час популярною, не пропадає безвісти, подібнозниклим культурам. Вона просто йде на другий план, займає свою «екологічнунішу» у культурології. У такий спосіб сам процес розвитку теорій культур не єлінійним і не є перехід від одних типів пояснення до інших. Це процес нерідкопаралельного розвитку концепцій культур. Саме завдяки сукупності всіх підходіві напрямків розвивалася культурологія.
Література
1.Тайлор Е. Первісна культура. — К., 1989
2. Спенсер Г. Соціологія як предмет вивчення. – К., 1997.
3.Артановський С.Н. Історична єдність людства йвзаємний вплив культур. — К., 1997.
4. Соколов Э.В. Культурология. Теория культур. М., 1994.