Амарнська скульптура

Міністерство освіти і науки України
Харківська державна академія дизайну і мистецтв
Кафедра історії та теорії мистецтва
Амарнська скульптура
(курсова робота)
Виконала:
студентка 1-го курсу
спеціалізації
„Мистецтвознавство”
Зотікова Н. В.
Керівник: старший викладач
кафедри Історії та теорії мистецтв
Корнєв А. Ю.
Харків – 2007

ПЛАН
ВСТУП
РОЗДІЛ I. ДОСЛІЖЕННЯ ЛІТЕРАТУРИ ЗПИТАННЯ
АМАРНСЬКОЇ СКУЛЬПТУРИ
РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ АМАРНСЬКОЇСКУЛЬПТУРИ
2.1. Соціально-політичнівитоки Амарнського періоду
2.2. Історія відкриття Ахетатона тагробниці Тутанхамона
2.3. Особливості амарнської скульптури
2.3.1. Культова скульптура
2.3.2. Скульптурний портрет Амарни
2.3.3. Гипсові відливання і скульптурнімоделі
ВИСНОВКИ
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Вступ
 
Актуальність теми. Завойовна політика фараонів Нового царства привела до значнихсуперечностей між фіванськім жрецтвом Амона та фараоном. Як наслідок, до 14ст.до н.е. має місце гострий соціально-політичний конфлікт. Аменхотеп VI, щовступив на престол близько 1400 — 1375рр., проводить велику політико-релігійнуреформу, яка через свій масштаб торкнулася всіх сфер життя тогочасногоєгипетського суспільства. Цей період в історії Давнього Єгипту прийнятоназивати Амарнським.
Мистецтво Амарни представляє інтересдля вчених в різних областях науки: мистецтвознавців, істориків, археологів,культурологів, істориків мистецтва, сходознавців, єгиптологів з ряду причин.По-перше, важливо відзначити, що археологічні пам'ятники, пов'язані з періодомАмарни, відкриті порівняно нещодавно. Крім того, за наказом наступних післяЕхнатона правителів Єгипту, була зроблена спроба знищити всяке свідоцтво прореформу. Вказані причини значно затрудняють дослідження теми, вона залишаєтьсяне остаточно вивченою, що додає їй додаткову актуальність. Згідно новимархеологічним знахідкам підтверджуються або спростовуються ранні припущення.Найбільш самобутньо і повно реформаторські тенденції відобразилися наскульптурі, яка і була вибрана темою дослідження.
Мета дослідження: Розглянуті стан дослідження амарнської скульптури.
Для вирішення поставленої мети слідвирішити наступні завдання:
1.        дослідити літературу по темі праці;
2.      виявити соціально-політичнівитоки Амарнської реформи;
3.      розглянути історію відкриттяАхетатона і гробниці Тутанхамона;
4.      виявити особливості амарнськоїскульптури на прикладі культової скульптури, скульптурних портретів, гіпсовихвідливань і скульптурних моделей.
Об'єктом виступаєєгипетське мистецтво періоду Амарни.
Предмет: амарнськаскульптура.
Під час розгляду досліджуваноїлітератури основна увага надавалася монографіям М. Е. Матье, В. В. Павлова, В.І. Авдієва,. Б. А. Тураєва, Н. А. Померанцевої.
 
Розділ I.
Дослідження літератури з питанняамарнської скульптури
 
Амарнський період є настільки цікавим,що мандрівники і археологи давно відвідують місцевість Телль-ель-Амарна. Протеспочатку вчені обмежувалися лише вивченням гробниць. І хоча на самому початкуXIX ст. розвалини Ахетатона ще збереглися, вже незабаром місце спустіле:місцеві жителі брали тут камінь для споруд. Цілеспрямоване археологічне дослідженняАхетатона почалося лише в кінці XIX в. [17, 16]
 В цей час на рубежі двох сторічросійська і західноєвропейська єгиптологія підводила сторічний підсумок іпереходила до другого етапу — до пізнання окремих областей культури, дорозробки спеціальних питань історії, релігії та мистецтва. При цьому науканеминуче носила описовий характер.[12, 1]
 Першим дослідником, який опублікувавмонографію про Єгипет, був Г. Масперо. У своєму дослідженні автор розглядаєісторію давнього Єгипту з часів Додинастичного періоду, але не надає періодуАмарни велику увагу і допускає деякі неточності. Це можна пояснити тим, що в1892 р., коли була видана" Стародавня Історія " Масперо, розкопкиАхетатона тільки починаються і багато фактів ще не відомо.
Першим монументальним пам'ятникомросійської історичної науки про Єгипет прийнято вважати « Історію стародавньогоСходу » академіка Б. А. Тураєва ( 1913 р. ). У ньому автор розглядає історичнізакономірності культурних і політичних процесів в староєгипетській державі,робить багато цінних спостережень, важливих і для вирішення ряду кардинальнихпитань датування і стилістичного вивчення пам'ятників староєгипетськогомистецтва в цілому. [25, 1]
Два найбільших російських єгиптологапочаток XX в. — В.С. Голеніщєв і Б. А. Тураєв, які не були спеціальноісториками мистецтва, також зверталися до пам'ятників мистецтва як дообов'язкових і найважливіших історичних джерел.
Заклавши основи російської школививчення стародавнього Сходу, Б. А. Тураєв в той же час створив і російськушколу дослідників староєгипетського мистецтва, до яких належали Н. Д. Фліттнер,Т. Н. Бороздіна, М. Э. Матье.[25, 2]
Великий внесок у вивчення Амарнськогоперіоду зробив В. І. Авдієв, який написав дослідження «Староєгипетськареформація» (1924 р.). Це перше глибоко монументальне дослідження Амарнськоїреформи. Автор розглядає ряд причин реформації, розділяючи їх на зовнішні,довгий ланцюг внутрішніх причин, згадуючи про іноземні впливи. Освітленіпроблеми релігійного розвитку Єгипту, організації військової справи, державноїполітики. На відміну від своїх попередників, Авдієв розглядає реформу не тількиз політичної або релігійної точок, але так само приділяє велику увагуособистості Ехнатона, його оточенню. Завдяки названим аспектам автор пояснюєбагато нюансів реформи, що до нього не освітлювалися. Автор надає велику увагуАмарнському мистецтву, відзначаючи його основні особливості. Дається аналізнайвиразніших творів. Своє дослідження автор завершує освітленням реакційнихявищ і наслідків реформи. Текст підкріплений грамотно підібраним ілюстративнимматеріалом і численними письмовими джерелами.
Важливо відзначити дослідження ГовардаКартера — відкривача гробниці Тутанхамона. У них археолог дає опис самоїгробниці і знайдених в ній предметів мистецтва. Висловлюються припущення щодожиття і причин смерті молодого фараона.  
Величезне значення для єгиптології маєдослідницька робота В. В. Павлова. Його перші публікації відносяться ще допочатку двадцятих років XX в. У цей період Павлов робить важливий внесок всправу вивчення єгипетської культури і мистецтва на ряду з такими вченими, якВ. У. Струве, Б. В. Фармаковський, Н. Д. Фліттнер, Т. Н. Бороздіна, В. І.Авдієв, А. С. Стрелков, І. М. Лурье, К. С. Ляпунова, Н. А. Шолпо, М. М.Кобиліна, Б. Б. Піотровський. Статті цих дослідників публікуються в такихспеціальних виданнях, як «Сборник египтологического кружка», «Ежегодникроссийского института истории искусств», «Памятники Государственного МузеяИзобразительных Искусств», «Жизнь музея» та інші.[25, 4]
Друга половина тридцятих роківхарактеризувалася вже першими підсумковими дослідженнями у області єгипетськогомистецтва. Прикладом служать «Нариси по єгипетському мистецтву» (1936 р.) В. В.Павлова. Тут автор ставить перед собою завдання показати основні лінії розвиткуєгипетського мистецтва, виходячи з трактування і переосмислення давньосхідногосуспільства радянською історичною наукою. Для здійснення цієї задачі потрібнераніше всього застосування мистецтвознавчого аналізу до пам'ятниківєгипетського мистецтва, оцінка його як художнього явища. У «Нарисах», крімстилістичних змін мистецтва в окремі епохи, автора цікавили і загальніші,кардинальніші питання єгипетського мистецтва: його синтетичний і монументальнийхарактер, роль канону, особливості умовного трактування форми, тип і стильскульптурного портрета. Відносно амарнського мистецтва автор далекий відвисновку, що зводиться до характеристики цього мистецтва, як випадного іззагального розвитку мистецтва Єгипту; хоча і наголошується наявність рядуабсолютно нових оригінальних рис. Павлов ставить мистецтво Амарни в генетичнийзв'язок з попереднім розвитком мистецтва епохи Нового царства. При цьому вінспирається на дослідження таких вчених, як Штайндорф, Х. Борукс і А. Киртіус.Проблема портрета, що давно цікавила Павлова, знаходить своє віддзеркалення впраці «Скульптурний портрет в Давньому Єгипті» ( 1937 р. ). Тут автор відзначає, що щонайвищий підйом портретної пластики вепоху Нового царства доводиться на період ель-Амарни. Він обирає основною темоюодного з розділів портрет амарнського періоду, вважаючи його вищою точкоюзагострення стилістичного розвитку епохи Нового царства, відкидаючи при цьомуконцепцію Шпігельберга, яка полягає в істотній винятковості мистецтваАмарнського періоду в контексті загальної лінії розвитку епохи Нового царства.
Вивчення єгипетської скульптури Павловпродовжив своїми роботами «Єгипетська скульптура в ДМІМ імені О. С. Пушкіна.Мала пластика» ( 1949 р. ), «Пам'ятники мистецтва Давнього Єгипту в музеяхРадянського Союзу» (1958 р.) в співавторстві з М. Е. Матье, «Єгипетськапластика малих форм» (1985 р.) разом із З. І. Ходжаш. У них автор детальноаналізує єгипетську скульптуру, зокрема амарнську, на матеріалі двох провіднихрадянських музеїв. Автор відзначає характерні ознаки скульптури Амарни, даєатрибуцію багатьом експонатам, вказує на помилки попередніх дослідників.
Так само слід розглянути дослідницькудіяльність М. Е. Матье, яка є автором цілого ряду монографій про єгипетськемистецтво, крім того Матье брала участь в створенні декількох збірок (наприклад «Мала історія мистецтв», «Мистецтво Стародавнього Сходу» та інші ).Важливо відзначити, що до вивчення мистецтва М. Е. Матье прийшла будучи відомимєгиптологом і крупним фахівцем у області єгипетської релігії. Факт цей зіграввелику роль в її подальшій роботі як історика єгипетського мистецтва. Серіюробіт вона присвятила єгипетському мистецтву амарнського часу.[3, 59] Такимдослідженням є «За часів Нефертіті» ( 1965 р. ), в якому авторка розглядає нетільки мистецтво, надаючи велику увагу скульптурі, особистостям придворнихскульпторів Тутмеса, Іпу та інших, але й важливі культурологічні відомості,історію відкриття і вивчення самого Ахетатона та багатьох скульптурнихмайстерень в ньому; розглядаються проблеми атрибуції амарнської скульптури.Хоча ця книга написана простою доступною мовою і розрахована на широкий колочитачів, в ній містяться важливі відомості, необхідні при вивченні амарнськойскульптури.
Крім того амарнську скульптуру Матьерозглядає в роботі «Портрет цариці Нефертіті», де так само освітлені історичніаспекти реформи, витоки амарнського мистецтва.
Ще одне важливе дослідження Матье«Мистецтво Давнього Єгипту» ( 1961 р. ) достатньо повно освітлює єгипетськемистецтво стародавніх часів. Цілий розділ виділений на амарнське мистецтво,включаючи, звісно, скульптуру. Тут авторка підсумувала свої попереднінапрацювання, надавши увагу так само скульптурним моделям і гіпсовимвідливанням.
А. А. Померанцева в дослідженні«Естетичні основи мистецтва Давнього Єгипту» ( 1985 р. ) виявляє роль традиційі канону в епоху Телль-Амарни. Авторка вказує на стилістичну неоднорідністьамарнського мистецтва, проводить аналіз композиційної побудови.
У книзі З. Косидовського «Коли сонцебуло богом» ( 1991 р. ), що є науково-популярним виданням, просто і доступновисловлені основні положення реформи, історія відкриття гробниці Тутанхамона.Хоча основною аудиторією автора є широке коло читачів, він грунтується нанаукових фактах, що виключають значні неточності.
Вивчивши літературу по темі дослідженняможна зробити наступні висновки. Хоча історичне вивчення амарнського періодуздійснюється ще з XIX в., дійсна увага мистецтву цього часу, і особливоскульптурі, починає приділятися лише з початку двадцятих років XX в.Найінтенсивніше вивчається амарнське мистецтво в 50 – 70-ті роки XX в. Були пререглянутісучасні монографії і періодичні видання ( такі як «Вісник Стародавньої Історії»). З — за відсутність в них матеріалів по темі дослідження витікає, що насьогоднішній день амарнську скульптуру практично не досліджують. Хоча темадослідження є достатньо вивченою, ряд питань залишається відкритими.

Розділ ІІ.
Дослідження амарнської скульптури
2.1 Соціально-політичні витокиАмарнського періоду
Перш ніж почати розгляд особливостейамарнської скульптури, з'ясуємо причини виникнення амарнського періоду вісторії Давнього Єгипту.
 Його слід вивчати у зв'язку зпопередніми явищами єгипетської історії, які восходять ще до вигнання гіксосівЯхмосом близько 1600 р. до н.е. Саме тоді вперше складається та національнасамосвідомість, яка згодом приведе країну до утворення держави централізованоїдержави, що одержала назву Нового царства. [2, 16] Переслідування переможених гіксосівпривело єгиптян до Сірії, зробивши їх юридичними і фактичними спадкоємцямигосподства гіксосів в Передній Азії. Ця перша перемога єгиптян за межами рідноїкраїни відкрила їм шлях до подальших крупних завоювань на півночі, дорозширення імперії в цьому напрямі і утворенню могутньої колоніальної держави,що має невичерпні матеріальні ресурси і великі запаси живої сили.[2, 22; 7,275]
У точності відомості про всі сірійськіпоходи відсутні, проте вважається, що початок широким завоюванням, далековіддаленим за межі країни, поклав Тутмос I, який відправився до Ефіопії щоб«підкорити бунтівників в чужоземних країнах і відразити вторгнення з областіпустелі». Після південної експедиції війська спрямовуються на північ, доПередньої Азії, захоплюючи великі військові трофеї і відводячи численнихполонених до Єгипту. Далі слідує короткий мирний період під час правлінняТутмоса II і цариці Хатшепсут. Завоювання Тутмоса III перевершили все те, щобуло зроблене до нього. Протягом 20-річного самостійногоцарювання він зробив 17 походів; головні опорні пункти непокірних амореєв Кадеші Мегидо були узяті після кровопролитних боїв. Фараон підкорив багату державу — Фінікію, що дало в руки єгиптянам ключ до володіння над Середземним морем іпримусило егейців, крітян і кипрян прислати багаті дари володарю півночі іпівдня, божественному Гору і сину Сонця — Тутмосу III. .[2, 24; 1, 186]
Походи Тутмоса III виявилися рекорднимидля фараонів XVIII династії. Його наступникам залишалося лише підтримуватимежі, досягнуті Тутмосом III. Аменхотепу II після смерті свого великого батькадовелося подавити заколот, що спалахнув в Сірії. Аменхотеп III, царювання якогоможна назвати спокійним торжеством великого народу, пожинав плоди всіх цихблискучих перемог і завоювань. Його царювання було одним з моментів щонайвищогокультурного розквіту Єгипту.[2, 25; 4, 207]
Але не все було так благополучно в часиАменхотепа III. Внутрішня стабільність держави поволі розхитувалася поступовою,хоча ще незримою, боротьбою двох могутніх угрупувань усередині правлячогокласу: столичної спадкової знаті, що представляла фіванське жрецтво Амона, іновослужилої влади, що висувалася з середовища нових соціальних шарів ( т. з.немху ). Поступово назріваюча відкрита боротьба цих соціальних угрупувань,вилилася в знамениту реформу Ехнатона. [7, 281]
Ініціаторами рішучого протиборства були,особисто пов'язані з царською сім'єю, вихідці з численного шару служивого — немху. До часу Нового царства храмове господарство досягло значного розвитку. Ухрамах зосередилися крупні грошові капітали, що давали жрецтву право на одне зперших місць в єгипетському торговельно-промисловому і фінансовому середовищі.Найближче оточення фараона, що складається в основному з його сподвижників ібойових товаришів, військової дружини, не схвалювало це, на їх погляд,несправедливе збагачення жрецтва, яке не брало участі в завоюванні новихобластей. Вслід за військовим станом проти жрецтва озброїлося і чиновництво,бюрократичний апарат, який був сконцентрований в палаці, в безпосереднійблизькості від фараона.[7, 113; 2, 53] Нарешті, сам фараон, під впливомвищеназваних, незадоволених піднесенням жрецтва станів, усвідомлює небезпеку,що загрожувала його божественній владі з боку тих, хто володіли як розумом ідушами населення, так і крупними матеріальними ресурсами. Оскільки на чолієгипетського жрецтва стояв грандіозний храм Амона, перші удари обрушилися нанього. У цій гострій соціальній боротьбі чиновництва і війська протифіванського жрецтва, на чолі якої став Аменхотеп VI, що прийняв надалі, начесть нового божества Атона, нове ім'я — Ехнатон («Бажаний Атону»), полягаєосновна причина амарнської реформи.[6, 263]
Хоча реформа і носила вираженийрелігійний характер, вона безпосередньо торкнулася більшості аспектів життясуспільства. Так фараон, борючись з самим ім'ям бога Амона, що входить доскладу його власного імені ( Аменхотеп — «Амон задоволений» ), бере собі новеім'я. Нові особисті імена отримують члени царської сім'ї, його сановники, якщодо складу їх імен входило ім'я Амона або деяких інших богів. Ехнатон разом зсвоїм двором приблизно на 6-у році правління покидає Фіви і в 300-х кілометрахна північ засновує нову столицю — Ахетатон («Горизонт Атона»). Зараз в цьомумісці розташовується арабське село Телль-ель-Амарна, що дало назву Амарнськойреформі.
2.2 Історія відкриття Ахетатона тагробниці Тутанхамона
Вже після смерті Тутанхамона ( другогонаступника Ехнатона ) починається планомірна ліквідація наслідків реформи. Занаказом фараона Хоремхеба ім'я «відступника з Ахетатона» зникло зофіційних документів. Безпощадному знищенню піддався Ахетатон, місто, вже давнопокинуте двором та мешканцями.[1, 137; 7, 285] Лише напочатку XVIII в. мандрівники і археологи починають відвідувати цю місцевість.Всі учені, що потрапляли в Амарну, обмежувалися вивченням гробниць, хоча насамому початку XIX в. розвалини міста ще збереглися. Учасники експедиції ФрансуаШамполіона навіть замалювали загальний план руїн Ахетатона. Проте незабароммісце спустіле: жителі сусіднього містечка брали звідси камінь для споруд,торговці старовиною рилися у пошуках предметів для продажу іноземцям.[17,16]
У 1887 р. місцева селянка знайшладекілька глиняних табличок, покритих клинописом, що уживався в Передній Азії іМесопотамії. Це були листи правителів азіатських володінь Єгипту до фараона,які зберігалися в своєрідному архіві відомості закордонних справ в центріАхетатона.
Після цього відкриття розвернулисярозкопки, які потім велися ученими різних країн. Так в 1891-1892 рр. тутз'являється експедиція англійського єгиптолога Ф. Пітрі, за наслідками якоївдалося відновити загальний вигляд міста.[17, 18]
Період Амарни привернув до себе широкуувагу. Систематичне вивчення міста почалося в 1907 р., коли концесія на цірозкопки була дана Німецькому сходознавському товарисиву. Його експедиції підкерівництвом Л. Борхардта працювали аж до I світової війни. Саме тоді булизнайдені портрети Ехнатона, цариці Нефертіті і їх дочок.
Перервані війною археологічнеобстеження Ахетатона поновилося тільки в 1920 р. Проте німецькі учені вже неодержали права продовжувати розкопки, оскільки допустили грубе порушення умов(всі кращі пам'ятники повинні були залишатися в Єгипті і поступити в Каїрськиймузей). Німці таємно відвезли ряд скульптур, включаючи унікальні портретиНефертіті. У 1920 р. концесію передають Англійському товариству дослідженняЄгипту. Його експедиція здійснює безліч цікавих знахідок, зокрема скульптурнімайстерні, приголомшливі скульптури і рельєфи. На чолі англійських археологівспочатку стояли Т.Э. Пітт, Ф. Ньютон, і Л. Вуллей, а потім Дж. Пендльбюрі.
Знахідки всіх перерахованих експедиційне вичерпали матеріалу, прихованого в пісках Амарни, проте вони дали блискучірезультати. Розкопки допомогли дозволити багато питань, які виникали раніше прививченні історії Єгипту першої половини XIV в. до н.е. Порівняння підсумківархеологічних досліджень на території самого Ахетатона з тими, що були ранішеписьмовими і іншими матеріалами дало можливість пояснити причини, що зумовилиособливості культу і мистецтва того часу.[17, 19]
Не можна не згадати ще про одненайважливіше археологічне відкриття, пов'язане з періодом Амарни, — відкриття гробниціТутанхамона. Тутанхамон був другим наступником Ехнатона після Сменхкара.Дотепер достеменно не відоме походження цього молодого царя, що доводивсячоловіком третьої дочки Ехнатона-Анхесенпаамон (цариця змінила ім'я зАнхесенпаатон — " Вона живе завдяки Атону ", як і Тутанхатон змінивсвоє на Тутанхамон під тиском фіванського жретства). Проте В. І. Авдієв виказавверсію про те, що Тутанхамон був сином Аменхотепа III від однієї з дружин ( навідміну від Ехнатона, чиєю матір'ю була цариця Тія ). Посівши на престол у віцідев'яти років, молодий цар був пішаком в політичних інтригах колишніхсоратників Ехнатона, що стоять за ним. Померлий після десятилітнього царюванняюний Тутанхамон був похоронений на західному березі Нила в традиційному місціпоховання єгипетських царів XVIII династії — " Долині царів " біляФів. Завдяки щасливому випадку усипальня юного фараона була укрита відграбіжників. Лише в 1922 р. її знаходять експедиція англійського єгиптологаГоварда Картера і мецената лорда Карнарвона.[2, 135; 11, 146]
Учені, а пізніше і весь світ, булиуражені знайденими в гробниці скарбами. Для всіх цих пам'ятників характернаодна загальна межа — прагнення до декоративності. І хоча це прагнення властивовсьому мистецтву Нового царства, за часів Тутанхамона воно виявляється зособливою силою.
2.3 Особливості амарнськоїскульптури
Відповідно до загального характерурелігійно-філософського вчення Атона з його особливим інтересом до пізнанняістини новий напрям в мистецтві прагнув до можливо ближчого відтворення світу,до створення можливо більш правдивих образів. Зрозуміло, все це виникло ірозвинулося не тільки внаслідок одного бажання царя. Протягом всієї другоїполовини XV в. до н.е. у фіванському мистецтві зросталиреалістичні прагнення. Тепер ці прагнення дістали широкі можливості для свогоздійснення, оскільки цьому сприяла вся історична обстановка періоду і особливозміна придворного середовища, де тепер стали виконувати роль представникирядового вільного населення.
Не дивно, що через всі вказані причинимистецтво Ахетатона відрізнялося великою своєрідністю. У творчості йогомайстрів посилюється інтерес до пейзажу, до відтворення побутових сцен, допосильного створення реалістичного образу людини. Вперше на єгипетськихпам'ятниках зображаються сцени з царського сімейного побуту і, що особливоцікаве, незвичні фігури фараона — з хворобливим слабкім тілом. Разом зправителем зображалася його сім'я, причому явно підкреслюється ніжна любов, щозв'язує членів цієї сім'ї.[22, 15]
Серед будинків Ахетатона було знайденобагато помешкань скульпторів. Для прикрашання храмів і палаців нової столиці виниклапотреба у скульптурних творах; не мало талановитих майстрів було зайнято іприкрасою стін в скельних гробницях фараона і знаті. Тому недивно, що в Ахетатоніз самого початку його існування з'явилося багато скульптурних майстерень. Кращімайстри старої столиці, Фів, найбільшого художнього центру країни, переїхали вАхетатон.[22, 8]
2.3.1 Культова скульптура
Перед майстрами стояли нові, дужескладні задачі. Розрив з традиціями минулого відбувався не тільки у областірелігії, але і в мистецтві, де явно спостерігалася свідома відмова від рядуобов'язкових раніше канонів і особливо — від образу, що ідеалізується. Доти вєгипетському мистецтві царі і боги зображалися украй схожими, оскільки цеповинне було підтверджувати вчення про божественне походження фараонів. Протевідмінивши культи стародавніх богів, Ехнатон не міг вже дозволити зображатисебе старими засобами, інакше його образ співпав би з образами огидних йомубожеств. Тому особливо гостро відчувалася необхідність створення нового виглядуфараона, не схожого на традиційні піднесені зображення володарів Єгипту.[22,15]
Творцями нових пам'ятників були ті жхудожники, які до цього працювали у Фівах і виховувалися в майстернях, де відпокоління до покоління передавалися не тільки навички, але і ідеї, що обумовлювализміст пам'ятників. Тепер перед цими людьми вставали нові задачі, крутий перехіддо здійснення яких вимагав негайного оволодіння новими формами. Не дивно тому,якщо на перших етапах появи нового стилю пам'ятники відрізнялися не тількиновизною змісту і форми, але і невідповідністю окремих частин фігур, різкістюліній, незграбністю одних контурів і надмірною округлею інших.[20, 130]
Колоси з Карнаку, що відносяться дофіванського періоду правління Аменхотепа IV, виявляють собою новий типіконографії фараона; вони передають не тільки портретні риси, але і характерніособливості будови тіла. Відмова від зображення фараона у вигляді, щоідеалізується, як земної подібності божества, привів художників до пошуківнових образотворчих засобів. Індивідуальність вигляду Ехнатона часом не тількипідкреслюється, але і утрирується.[31, 131]
Ми вже відзначали те велике значення,яке мала скульптура в убранні палаців, храмів, гробниць нової столиці.Величезні статуї фараону з кварциту і чорного граніту обрамляли парадний двірофіційної частини палацу. Такі ж скульптури, але з вапняку прикрашали портикиперед входом в східне святилище головного храму і в другий внутрішній двірпалацового святилища. Зображення на рельєфі в гробниці Хеві, відомого порозкопках храму «Тінь Тії» показує, що і в цій будівлі так само стояли крупністатуї Ехнатона, Тії і Аменхотепа III. Статуї Ехнатона і Нефертіті зжертовниками в руках стояли біля вівтаря в головному храмі Атона, а великастатуя, що зображала сидячого Ехнатона, стояла у дворі східного святилища цьогохраму. [19, 373]
З призначення наведених скульптурзрозуміла їх іконографічна обмеженість: звичайно вони зображають або фігури, щостоять, з жертовником в руках, або такі, що стоять навколішки, тобтовідтворюють давно відомі типи статуй. Традиційний образ сфінкса так само не бувчужий спочатку мистецтву Ахетатона: при першому варіанті великого храму східнесвятилище було сполучене з входом в західній стіні алеєю сфінксів, знищеної ізасипаної піском при пізнішій перебудові. [19, 374]
Проте в скульптурах Ахетатона з'явилосябагато принципово нового. І фараон і цариця зображалися тепер в своїх побутовиходежах і сандалях. Сімейні групи будувалися так, щоб підкреслювалися зв'язуючічленів сім'ї відчуття; так, руки з'єднувалися в міцному потиску. [8,56]
Статуї стояли не тільки в офіційнихустановах, але і в приватних будинках.
2.3.2 Скульптурний портрет Амарни
Кращими зразками скульптурних портретівАхетатона, що дійшли до нас, є портретні голови Ехнатона і членів його сім'ї. Іпрославлена розфарбована голова цариці Нефертіті з вапняку, і не менш чудові,не цілком закінчені її ж портретні голови з пісковика є вражаючими витворами великогореалістичного мистецтва.
Портретний бюст цариці Нефертіті бувзнайдений при розкопках придворної майстерні скульптора Тутмеса в ель-Амарне, в1912 р. ( вапняк, висота голови — 0,48 м ). Л. Борхардт, що відкрив данийпам'ятник, присвятив йому спеціально дослідження, в якому виказав рядприпущень. На думку Борхардта, голова цариці Нефертіті із самого початку булавиготовлена як самостійний пам'ятник і була так званою скульптурною моделлю, щослужила зразком для копіювання. Можна було б вказати далі і на схожість зголовою скульптурної рельєфної моделі з музею в Брукліні. На останньомупам'ятнику Нефертіті виглядає старше; кидається, наприклад, в очі зморшка нащоці, відсутня в каїрській голові. В той же час не можна не відзначити вкрайіндивідуальну і однакову в обох випадках трактовку вуха. Поза всяким сумнівом,при всій стилізації голови, рельєфу і ряду інших, подібних їм пам'ятників, мивсе ж таки маємо справу з безумовною портретністю. Не менш індивідуально, ніжвухо, трактовані і розріз губ, тонка довга шия і особливо очі з своєріднимиопущеними вниз слізниками. Пам'ятник зберіг розфарбовування — синій колір — високого головного убору із стрічкою, де перемежаються червоний, жовтий, ізелений тони; одвороти на головному уборі — жовтого кольору. Ті ж тони нанамисті. Обличчя і шия темнорозово-коричневого кольору загару. Яскравийчервоний колір губ і чорних брів даний різко і з великою чіткістю. [26,31]
Відомий портретний бюст самого реформаторафараона Ехнатона (вапняк), в Луврі, близький до каїрської голови його дружини,цариці Нефертіті. Тут ми спостерігаємо прояв все тієї ж лінії розвитку стилю.Так само, як і в пам'ятнику Нефертіті, індивідуальність Ехнатона в луврськойголові не поглинена лише відвернутим захопленням красивої лінії. Навпаки, портретностьобразу знаходиться в повній відповідності із стилем пам'ятника в цілому. [26,35]
Скульптурні портрети доньок царськоїчети стилістично єдині з портретами Нефертіті. Овал обличчя старшої царівниМерітатон, її виступаюче підборіддя, невловима хворобливість успадковувані відЕхнатона, тоді як рот повторює контури губ матері. Іншими рисами відрізняєтьсяобличчя третьої дочки, Анхесенпаатон, що стала надалі дружиною Тутанхатона: дляцього ще дитячого ніжного личка характерна м'яка, позбавлена гострота лінії. [19,382]
У майстерні невідомого скульптора бувзнайдений ще один чудовий жіночий портрет, також з пісковика ( Каїрський музей). І тут простежується та ж м'якість трактування, той же відбір рис, та жчарівність жіночності, яка присутня в розглянутому вище портрет Нефертіті змайстерні Тутмеса. Мабуть, це зображення не самої цариці Нефертіті, рисиобличчя тут інші; очевидно, це портрет якої-небудь з жінок сім'ї Ехнатона абойого гарему. До того ж головний убір або парик ( зроблені з іншого матеріалу ) явноне відтворював корону і повинен закривати обличчя і частину щоки, як це виднопо відсутності ший і необробленим щокам.[19, 382]
2.3.3 Гипсові відливання іскульптурні моделі
Знайдені при розкопках Ахетатонамайстерні скульпторів дали цінний матеріал для з'ясування методу їх роботи. Тутбули знайдені незавершені скульптури та гіпсові маски, зняті не тільки зпомерлих, але і з живих людей. На таких масках майстер видаляв непотрібні йомудеталі і шляхом ряду послідовних відливань, кожне з яких піддавалася новійобробці, досягав нарешті тієї досконалості у відборі рис, яке вражає вмистецтві Ахетатона. Прекрасним зразком різних етапів роботи скульпторів єнезавершені портрети Ехнатона з майстерні Тутмеса. У них вже немає загостреногоперебільшення рис обличчя фараона. При безперечному збереженні портретності образ Ехнатона в цих скульптурах переданий так само правдиво, як іпортрети Нефертіті.[20, 133; 14, 306]
Мистецтво масок і скульптурних моделейє найреалістичнішим, перехідним іноді в натуралізм, напрямом. Скульптурнімоделі є цілою амплітудою переходів від натуралістичного копіювання зліпка аждо встановлення певної типології особи. Адже відомо, що в кінці амарнськогоперіоду ряд рис, властивих персоні фараона, в мистецтві почали переносити і наінші наближені Ехнатону обличчя. Так і серед скульптурних моделей зустрічаєтьсяцілий ряд чоловічих і жіночих портретів, в яких вгадуються риси схожості зЕхнатоном. Така, наприклад, гіпсова жіноча голова, знайдена Борхардтом в числіінших скульптурних моделей в майстерні Тутмеса.[26, 39]
Таким чином, розглянувши амарнськускульптуру, слід зазначити, що реформаторський дух Амарни штовхав майстрів напошуки, ставив перед ними нові задачі зображення не ідеального, аконкретно-індивідуального. Проте нові риси частково уживалися із старимитрадиціями і канонічними правилами. Специфічні для амарнського мистецтваособливості передачі людської фігури не одержали подальшого розвитку, оскількивони відповідали виключно умовам свого часу. Епоха Амарни так і не створила єдиноїіконографії.
Не дивлячись на нетривалість періодуАмарни і неоднорідність стилістичних напрямів, майстри цього часу значнорозширили діапазон художніх засобів і виразних можливостей староєгипетськогоканону.

Висновки
 
Проаналізувавши літературу і освітившиголовні питання, які були сформульовані в задачах, ми дійшли таких висновків.Проблема амарнської скульптури почала розглядатися наприкінці XIX ст. якскладова частина історичної науки про Давній Єгипет. Проте належну увагу ційтемі починають приділяти лише в першій половині двадцятих років XX в. Першимтаким дослідженням є «Староєгипетська реформація» В. І. Авдієва (1924 р. ).
В. І. Авдієв наголосив, що при розглядіскульптури Амарни важливо враховувати не тільки соціально-політичні механізми,релігійно-ідеологічну основу і культурні аспекти реформації, але і прослідитиряд зовнішніх і внутрішніх політичних причин, які при поглибленому розгляді йдутькорінням ще до вигнання гиксосів на початку XVIII династії. Цей інцидентпослужив поштовхом до активної завойовної політики Тутмоситів, яка в свою чергуприводить до значного збагачення фіванського жрецтва Амона і висунення збідняків нового стану служивого немху. Ці два соціальні табори і привели догострого політичного конфлікту. Як результат до 1400-м рр. цей конфліктвиливається в реформу Ехнатона. Цей історичний аспект освітлено в монографіяхтаких авторів як В. І. Авдієв, Д. Бастард, І. М. Д`яконов,З. Косідовскій, Ж. Масперо та інші.
 Для вивчення амарнської скульптуриважливо освітити історію відкриття і вивчення двох важливих археологічнихпам'ятника, що є джерелами матеріальних пам'ятників мистецтва, — Ахетатона ігробниці Тутанхамона. Так Ахетатон, відкритий в 1912 р., має вирішальнезначення, як центр локалізації аманськой культури і мистецтва.
При структурованому вивченні скульптуриперіоду Телль-ель-Амарни весь масив скульптурних пам'ятників діферінцируєтся натри об'ємні групи: культова скульптура, скульптурні портрети, гіпсовівідливання і скульптурні моделі, між якими простежується тісний зв'язок. Учисленних скульптурних майстернях Ахетатона був знайдений цілий ряд гіпсовихвідливань, що служили прототипами скульптурним портретам (численні портретиЕхнатона), а також деякі скульптурні портрети, виконані майстрами, які ймовірнобули скульптурними моделями для учнів ( знаменитий каїрський бюст Нефертіті ).Саме амарнську скульптуру розглядали численні єгиптологи та історики мистецтва:М. Е. Матьє, Н. А. Померанцева, В. В. Павлов, Р. Шуринова та інші.
Н. А. Померанцева та В. В. Павлов відмічали, що прирозгляді амарнської скульптури важливо враховувати той факт, що хоча амарнськємистецтво є найяскравішим сплеском портретної пластики періоду Нового царства,передумови до появи такого чутливого реалістичного мистецтва простежуються ще зкінця XVI в. до н.е. Також важливо відзначити, що всупереч першій думці творціі художники Ахетатона не відкидають канон, а лише видозмінюють його, трактуючипо-новому.

Списоклітератури
1.        Авдиев В. И. Военная история Древнего Египта / В. И. Авдиев. – М.: ИздательствоАкадемии наук СССР, 1959. – 273с.
2.        Авдиев В. И. Древнеегипетская реформация / В. Авдиев. – М.: Всемирнаялитература, 1924. – 146с.
3.        Авдиев В. И. Советская наука о Древнем Востоке за 40 лет / В. И. Авдиев.– М.: Издательство восточной литературы, 1958. – 102с.
4.        Бестард Д. История Древнего Египта / Д. Бестард, Б. Тураев. – Минск:Харвест, 2002. – 383с.
5.        Древние цивилизации / ред. Г. М. Бонгард-Левин. – М.: Мысль, 1989. –479с.
6.        Дубровская О. Н. Тайны египетских фараонов / О.Н. Дубровская. – М.:Рипол классик, 2003. – 414с.
7.        История Древнего мира: ранняя древность / под редакцией И. М. Дьяконова.– М.: Наука, 1983. – 247с.
8.        История искусства зарубежных стран: Первобытное общество, ДревнийВосток, Античность / ред. М. В. Добролюбовский. – М.: Изобразительноеискусство, 1981. – 213с.
9.        Картер Г. Гробница Тутанхамона / Г. Картер. – М.: Издательство восточнойлитературы, 1959. – 261с.
10.     Картер Г. Тутанхамон. Гробница египетского фараона / Г. Картер, А. Мейс.– М-Л.: Государственное издательство, 1927. – 138с.
11.     Косидовский З. Корда солнце было богом / З. Косидовский. – Новосибирск:Наука, 1991. – 333с.
12.     Крип`якович І. Всесвітня історія / І. Крип`якович.– К.: Либідь, 1995. – 461с.
13.     Культура Древнего Египта / ред. И. С. Кацнельсон. – М.: Наука, 1976. –442с.
14.     Малая история искусств: искусство Древнего Востока.- М.: Искусство,1976.- 376с.
15.     Масперо Ж. Древняя история народов Востока / Ж. Масперо. – М.:Типография М. Г. Вол чанова, 1895. – 715с.
16.     Масперо Г.К.Ш. Древняя история: Египет, Ассирия / Г.К.Ш. Масперо.- М.:Издание Л. Ф. Пантелеев, 1892.-192с.
17.     Матье М. Э. Во Времена Нефертити / М. Э. Матье. – М.: Искусство, 1965, — 179с.
18.     Матье М. Э. Древнеегипетская скульптура в собрании Эрмитажа / М. Э.Матье. – М.: Наука, 1969. – 152с.
19.     Матье М. Э. Искусство Древнего Египта / М. Э. Матье. – Л.: Искусство,1961. – 591с.
20.     Матье М. Э. Искусство Древнего Египта / М. Э. Матье. – М.: Искусство,1970. – 197с.
21.     Матье М. Э. История искусства древнего Востока Т1 / М. Э. Матье. – Л.:1-я типография им. Волгоградского Управления полиграфии, 1947. – 170с.
22.     Матье М. Э. Скульптурный портрет царицы Нефертити / М. Э. Матье. – Л.:Издательство Гос. Эрмитажа, 1958. – 30с.
23.     Павлов В. В. Египетский портрет / В. В. Павлов. – М.: Государственноеиздательство изобразительных искусств, 1957. – 16с.
24.     Павлов В. В. Русская дореволюционная и советская наука о египетскомискусстве / В. В. Павлов. – М.: Издательство восточной литературы, 1960. – 12с.
25.     Павлов В. В. Скульптурный портрет в Древнем Египте / В. В. Павлов. –М-Л.: Искусство, 1937. – 94с.
26.     Павлов В.В Очерки по искусству Древнего Египта / В. В. Павлов – М.:ИЗОГИЗ, 1936. – 264с.
27.     Павлов В.В. Египет: путеводитель /В. В. Павлов. – М.: Издательство гос.музея изобразительных искусств им. А. С. Пушкина, 1945. – 71с.
28.     Павлов В.В. Искусство Древнего Египта / В.В. Павлов. – М.: ИздательствоАкадемии художеств СССР, 1962. – 69с.
29.     Павлов В.В. Образы прекрасного / В. В. Павлов – М.: Советский художник,1979. – 299С.
30.     Померанцева Н.А. Эстетические основы искусства Древнего Египта / Н.А.Померанцева.-М.: Искусство, 1985.- 288с.
31.     Струве В. В. История Древнего Востока / В. В. Струве. – М.:Государственное социально-экономическое издательство, 1934. – 129с.
32.     Тураев Б. А. Древний Египет / Б. А. Тураев. – Петроград: ОГНИ, 1922. –178с.
33.     Тураев Б. А. История Древнего Востока / Б. А. Тураев. – С-П.: ТипографияВ. Безобразова, 1911. – 349с.
34.     Ходжаш С. И. Египетская пластика малых форм / С. И Ходжаш, В. В. Павлов.– М.: Искусство, 1985. – 117с.
35.     Шуринова Р. Искусство Древнего Египта / Р. Шуринова. – М.: Искусство,1972. – 28с.