Скляні вироби: идентифікація, сертифікація та споживацькі властивості

1. Критерії, методи, засоби ідентифікацій посуду зі скла

Відповідно до поставленої мети ідентифікаційної експертизи товару ідентифікацію підрозділяють на окремі види.

Види ідентифікації.

Залежно від поставленої мети розрізняють наступні види ідентифікації: споживацька;

товарно-партионная (товарної партії);

асортиментна (видова);

якісна;

сортова;

спеціальна.

Товарно-партійна (товарної партії) ідентифікація - один з найскладніших видів діяльності, в ході якої встановлюється приналежність представленої частини товару (зєднаної проби, середнього зразка, одиничних екземплярів) конкретної товарної партії. Складність полягає в тому, що в більшості випадків відсутні або не дуже надійні критерії для ідентифікації.

За кордоном робляться спроби наносити на упаковку або товар певну інформацію, що дозволяє ідентифікувати товар, у тому числі і його приналежність до конкретної товарної партії. В Росії маркування, що ідентифікує конкретну товарну партію, застосовується лише для консервів шляхом нанесення на денце банки відомостей про найменування консервів (асортиментний номер по ОКП), підприємство-виробнику (порядковий номер по окпо), індексу відомства, якому належить підприємство-виробник, номери зміни, дати, місяця і останніх цифр року виготовлення (або терміну придатності). Ймовірно, аналогічні способи товарно-партійної ідентифікації б було доцільне розробити і для інших харчових продуктів. Асортиментна (видова) ідентифікація - це встановлення відповідності найменування товару по асортиментній приналежності, що обумовлює що предявляються до нього вимоги. Цей вид ідентифікації застосовується для підтвердження відповідності товару його найменуванню при всіх видах оцінної діяльності, але особливе значення він має при митній ідентифікації для встановлення коду по ТН ВЕД і сертифікації товарів. Сортова ідентифікація - це встановлення відповідності вимогам якості, передбаченим нормативною документацією для того або іншого сорту товару, після проведення асортиментної ідентифікації. В даний час переходять від сортності товару до підрозділу на класи.

Цей вид ідентифікації дозволяє виявити наявність допустимих і неприпустимих дефектів, а також відповідність товарному сорту (класу), вказаному на маркуванні або в супровідних документах. При цій ідентифікації встановлюється градація якості товару: вищий сорт, 1-й сорт, 2-й сорт, 3-й сорт і т.п. (Экстра, перший, другий класи і т. п.), якщо стандартна продукція підрозділяється на товарні сорти (класи). Також встановлюється якість виробу на відповідність товарному сорту (класу), вказаному на маркуванні або в супровідних документах. При виявленні невідповідності сорту (класу) і отриманні негативного результату за наслідками ідентифікації констатують вид асортиментної фальсифікації - пересортицю. Спеціальна ідентифікація - встановлення відношення даного виробу до переліку заборонених до реалізації товарів, або до товарів, що мають ті або інші обмеження (квотування, ліцензування і т.п.). До спеціальної ідентифікації відноситься і встановлення деяких продуктів в приналежності їх до виробів, вироблених з генетично модифікованої сировини. Для проведення ідентифікаційної експертизи обовязково необхідні різноманітні інформаційні джерела, з яких можна дізнатися про ті або інші характерні показники, що використовуються в цілях спеціальної ідентифікації. Інформаційні джерела ідентифікації. До інформаційних джерел ідентифікації товарів відносяться нормативні документи (стандарти, ТУ, правила і ін.), регламентуючі показники якості, які можуть бути використаний для мети ідентифікації а також технічні документи, у тому числі товарно-супровідні (накладні, сертифікати, якісні посвідчення, керівництво по експлуатації, паспорти і т.п.). Як вже указувалося вище найважливішим інформаційним джерелом при ідентифікації є маркування, яке містить інформацію, придатну для мети ідентифікації.

Способи ідентифікації. Для отримання тих або інших характеристик товару, необхідних для ототожнення даного найменування представленого виробу з найменуванням, вказаним на маркування або в нормативних товарно-супровідних документах, а також з вимогами, встановленими НД, переліками і т.п., використовуються різні способи. Проте не у всіх стандартах, ТУ, Правилах

Системи сертифікації харчових продуктів і продовольчої сировини введені ідентифікаційні ознаки і характеристики для окремих груп товарів, а передбачаються тільки три групи показників, визначуваних різними способами:

мікробіологічні;

фізико-хімічні;

органолептичні

Для мети ідентифікації придатні лише деякі, характерні органолептичніе, фізико-хімічні і мікробіологічні показники, що характеризують відмінність даного товару від інших. Мікробіологічним способом визначають показники, необхідні для проведення спеціальної ідентифікації: встановлення ступеня безпеки товару, залежні як від зовнішніх дій і ступеня обсіменіння виробу мікрофлорою, що потрапляє в процесі виробництва, зберігання і реалізації, так і внутрішніх процесів, що протікали в початковій сировині.

Як физико-хімічні показники ідентифікаційної експертизи повинні бути вибраний такі, які б відповідали наступним вимогам:

1. Типовість для конкретного вигляду, найменування або однорідної групи товару.

2. Обєктивність і зіставність отриманих результатів.

3.Перевірка даного показника іншими методами.

4 Відтворність отриманих результатів в інших лабораторіях.

Серед перерахованих вимог до фізико-хімічних показників при ідентифікаційній експертизі найбільшу значущість має типовість, яка може характеризувати даний виріб поодинці або комплексу показників доповнюючих один одного і відмінних різним ступенем достовірності.

Показники, що використовуються для ідентифікації, повинні бути обєктивними і незалежними від субєктивних даних випробувача (його компетентності, професіоналізму, обліку інтересів виготівника або продавця і ін.), а також умов проведення випробувань. Перевірка прийнятих для ідентифікації показників іншими методами - це одна з найважливіших вимог при проведенні ідентифікаційної експертизи.

Оскільки показники ідентифікації того або іншого товару розробляються в різних лабораторіях і фахівцями з різним рівнем кваліфікації, часто стикаєшся з тим, що метод, що використовується для тієї або іншої ідентифікації, має систематичну помилку.

Відтворність одержуваних результатів при проведенні ідентифікаційної експертизи означає, що при повторних перевірках в інших лабораторіях, незалежно від субєктів, засобів і умов проведення ідентифікації відносно показників обєкту, що ідентифікується, будуть отримані одні і ті ж або близькі результати (в межах помилки досвіду). Органолептічеській спосіб ідентифікації товару має переваги за рахунок швидкості визначення і не вимагає спеціальних приладів, апаратури і методів. Проте багато показників, визначуваних за допомогою органолептики, мають субєктивність. Щоб знівелювати субєктивність одержуваних результатів, використовують наступні прийоми:

1. Збільшують кількість експертів.

2. Використовують висококваліфікованих експертів.

3. Розробляють певні критерії для тих або інших органолептчних показників.

4. Проводять математичну обробку отриманих результатів.

При органолептичному способі ідентифікації використовують наступні органи чуття людини: нюх, дотик, смакове відчуття, світлове відчуття, слухове відчуття.

За допомогою органів нюху ми ідентифікуємо товар по таких відчуттях, як запах, аромат, букет, а також тактильные відчуття, що проявляються дією па їх: різкий запах, нудотний запах і т.п.;

Дотиковими клітками, що знаходяться в різних органах нашого організму, ми визначаємо: температуру виробу, густину, пружність, консистенцію, розмірність частинок, кристалів і т.п.

Смаковими клітками, розташованими на мові і небі, при ідентифікації ми визначаємо 4 смаки: кисле, солоне, солодке, гірке, поєднання цих смакових відчуттів - кисло-солодке, гірко-солоне, кисло-солодко-гірке і т.п., а також тактильні відчуття

Візуально за допомогою органів зору при ідентифікації ми визначаємо: колір, відтінки тих або інших кольорів, внутрішня будова, прозорість, каламутність, опалесценцию, зовнішні розміри, товщина і т.п. За допомогою органів слуху при ідентифікації ми визначаємо: хрускіт при розжовуванні, скрип на зубах, тріск при роздавлюванні і т.п.

Методи ідентифікації. Для мети ідентифікації можуть застосовуватися різні методи, обєднувані в три групи: органолептичні, вимірювальні і тестові.

Органолептичні методи - це методи визначення значень показників ідентифікації за допомогою органів чуття людини. Залежно від органів чуття і визначуваних показників, що використовуються, розрізняють наступні підгрупи органолептичних методів: смаковий, нюховий, дотиковий, слуховий і візуальний.

Вимірювальні методи - це методи визначення значень показників при ідентифікаційній експертизі за допомогою технічних засобів вимірювання. Залежно від засобів вимірювання, що використовуються, ці методи підрозділяють на наступні підгрупи:

фізичні методи - для визначення фізичних і хімічних показників якості за допомогою засобів вимірювання (мер, фізичних приладів, вимірювальних установок і ін.);

хімічні і біохімічні методи - для визначення хімічних показників за допомогою стандартних речовин, зразків, вимірювальних приладів і установок при різній меті ідентифікаційної експертизи;

мікробіологічні - для визначення ступеня обсемененности мікроорганізмами, наявність деяких забруднюючих харчові продукти речовин і т.п. при спеціальній ідентифікації на безпеку товару; | товароведно-технологічні - для ідентифікації з метою визначення ступеня придатності сировини при використовуванні тієї або іншої технології і. т.п.

Тестові методи застосовуються звичайно для визначення ступеня безпеки того або іншого товару по межі чутливості хімічної або біохімічної реакції. Останнім часом ці методи широко застосовуються і замінюють більш дорогі вимірювальні методи. Вказаним методам ідентифікації властиві певні достоїнства і недоліки.

2 . Споживацькі властивості скляних товарів

Споживацькі властивості скляних виробів обумовлюють можливість їх використовування за призначенням, зручність і надійність в експлуатації, красу і художню виразність. Вони залежать від досконалості авторського зразка, властивостей скла і якості виготовлення виробів.

Основними споживацькими властивостями стеклянних побутових виробів є функціональні, ергономічні, естетичні і властивості надійності. Функціональні властивості скловиробів передбачають можливість виконання ними двох основних функцій: "приймати" і зберігати пищу і напої в незмінній кількості і якості і "віддавати" їх повністю або частково у міру необхідності.

Ці властивості залежать від природи скла, форми, розмірів і призначення виробів, особливостей їжі і напоїв. Всі ці чинники обумовлюють варіантність форми і розмірів виробів. Здатність "приймати" і зберігати їжу і напої визначається наступними груповими показниками: хімічною стійкістю до їжі і напоїв, стійкістю до атмосферних дій, стійкістю до теплових дій, стійкістю до механічних дій. Здатність "віддавати" їжу і напої: функціональністю обємно-просторового решения і універсальністю.

Ергономічні властивості зумовлюють перш за все зручність (комфортність) користування і гігієнічність скловиробів. Комфортність побутового посуду визначається зручністю тримання, перенесення, виконання функцій зберігання, миття, а також зручністю транспортування і зберігання. Гігієнічні властивості обумовлені перш за все природою і властивістю скла і характеризуються такими груповими показниками як нешкідливість і забрудненість. Естетичні властивості скляних побутових товарів визначаються цілісністю композиції, раціональністю форми і інформативністю. Цілісність композиції характеризує разташування, складання і зєднання частин в єдине ціле в певному порядку. Інформативність скловиробів визначається знаковістю, оригінальністю і відповідністю їх стилю і моді, пануючій зараз.

Властивість надійності скляних виробів визначаєтьсґ їх довговічністю і збереженням. Найбільше значення має довговічність, яка характеризується фізичним і моральним зносом. Показниками ряду споживацьких властивостей виробів є показники фізико-хімічних властивостей скла. Найважливішими з них є наступні. Густина скла змінюється від 2,2 г/см3 у кварце-вого скла до 3,0г/см3 і більш у високосвинцевого кришталя. Залежить вона в основному від наявності у складі скла оксидів важких металів (свинцю, барія, цинку) і впливає на масу изделий, оптичні і термічні властивості. Із збільшенням щільності зростає показник заломлення світла, блиск і гра світла в гранях, проте термостійкість, міцність і твердість знижуються. [1] Механічні властивості скла характеризуются відсутністю пластичних деформацій, високою міцністю при стисненні (500-800 МПа) і низкою при розтягуванні, вигині (25-100 МПа) і особливо при ударі (15-20 МПа). Міцність залежить від хімічного складу: збільшується від наявності в складі скла SiO2, Аl2Оз, В2Оз, МgО і зменшується від присутності лужних оксидів, РЬО. Проте вирішальний вплив надає внутрішня структура скла, стан поверхні, наявність на ній дефектів. Міцність підвищують шляхом гарту, іонного обміну в розплавах солей, нанесення на поверхню оксидно-металевих покриттів і іншими прийомами. Термічні властивості скла характеризуються вельми низькою теплопровідністю, значною теплоємністю і термічним розширенням. Термічна стійкість виробів збільшується з підвищенням механічної міцності скла, теплопровідності і із зменшенням термічного розширення і теплоємності. Мірою термостійкості служить перепад температур, який витримує виріб без руйнування. Термостойкость кварцового скла - 1000°С, посуди з сортового стекла - 95°, посуди з ситаллів - 300-600°С.

По ДСТУ 4.75-82 «Посуд сортовий з скла. Номенклатура показників» до споживацьких властивостей і їх показників відносять наступні: показники призначення - хімічний склад і густина скла, форму і основні розміри виробів, їх стікість на плоскій поверхні; показники надійності - міцність при ударі, твердість, термостійкість, водостійкость, міцність кріплення деталей, показники якості відпалу; показники ергономічних властивостей - вміст шкідливих речовин; показники естетичних якостей - точність відтворення авторського зразка, показники композиційної цілісності, інформаційної виразності.

3. Вимоги до якості скляних товарів

Якість скляного посуду і декоративних виробів з скла повинна відповідати вимогам ДСТУ 30407-96. За даними ДСТУ в загальних технічних вимогах у виробах допускаються не псуючі товарного вигляду:

- оброблені сколи;

- рідко розташована свиль;

- рідко розташована «мошка»;

- міхур у вигляді серпика в місцях зєднання окремих частин виробу і декоративних елементів;

- переоплавление краї;

- сліди порушення поверхні;

- сліди від форм і ножиць;

- сліди дистировки і поліровки;

- недоводить і подовження ліній малюнка;

- дефекти декорування препаратами дорогоцінних і інших металів, люстровими і силікатними фарбами;

- крученость у виробах механізованого вироблення;

- потовщення з одним виступом на верхній кромці стаканів з натрий- калій - силікатного скла;

- хвилястість поверхні граней;

- відступ в малюнку від зразка-еталона, викликане необходимостью усунення дефектів;

- несиметричний спай судини і денця, кільцеподібне потовщення або хвилястість в місцях спаю судини і ніжки, ніжки і денця.

На декорованих кольоровою крихтою ділянках виробів допускаються не псуючі товарного вигляду чужорідні включення розміром не більше 1 мм в кількості не більше 3 шт. для дрібних і середніх виробів, не більше 5 шт. - для крупних і особливо крупних виробів. Групу виробів визначають по найбільшому параметру.

Маркування виробів наносять на паперову етикетку, яку наклеюють безпосередньо на виріб (застосування силикатного клею не допускається) або в процесі вироблення. Маркування споживацької (групової і (або) індивідуальної) тари, групповой упаковки з паперу і транспортної тари наносять на паперову етикетку або штампом. Допускається не наносити маркіровку на споживацьку тару, упаковану в транспортну. В маркуванні виробів на паперовій етикетці указують наступні дані: товарний знак і (або) найменування підприємства-виробника; артикул; масову частку оксиду свинцю (тільки для свинцевого кришталя); позначення справжнього стандарту.

Етикетку поміщають на кожний виріб. В комплектах етикетці перешкодять не менше ніж на один виріб, в сервізах - на найбільше. Допускається не указувати артикул в маркіровці виробів, упаковываемых в індивідуальну тару. Маркування в процесі вироблення повинна містити товарний знак або найменування підприємства-виробника. Склад комплекту або сервізу указують на споживацькій тарі або -а найбільшому виробі. Допускається за узгодженням із споживачем не наносити маркування на вироби або наносити на частину виробів в партії. На вироби, призначені для експорту, наносять маркування відповідно до умов договору або контракту.

4. Проведення сертифікації продукції

На початку 90-х років український внутрішній ринок стрімко заповнювався різними товарами, в основному закордонного виробництва. Нерідко виявлялися випадки невідповідності їх якості українським вимогам і нормам, а також і недоброякісність. Така ситуація зажадала дійових заходів, і як єдина форма підтвердження відповідночсті була введена обовязкова сертифікація.

Практика, показала, що цей захід зіграв позитивну роль, виявили і немало недоліків української системи сертифікації. Але слід врахувати, що якщо сертифікація за кордоном існує десятки літ, то в Україні її вік обчислюється девятьма роками. Потреба суспільства в радикальних змінах в економіці, перехід, що форсується, до ринкових відносин не давали можливості швидко перебудувати принципи сертифікації згідно сучасним міжнародним правилам і нормам, хоча як правове забезпечення, так і нормативне базувалося на рекомендаціях і керівництві ІСО/МЕК. В останні роки стало очевидним, що відставання практики української сертифікації, її організації, застосування сертифікації як єдиний спосіб підтвердження відповідності перетворилися на гальмо інтеграції країни в світову господарську систему. Вимоги, що предявляються до України у звязку зі вступом у ВТО, також торкалися і сертифікації.

Для вирішення даної проблеми розроблені заходи, виложені в Концепції вдосконалення системи сертифікації і переходу до механізму підтвердження відповідності. Реализація концепції дає можливість:

* знайти прийнятний баланс між ризиком споживача і витратами на сертифікацію,

* створити сприятливий клімат для добросовісних і законопослушных виробників і постачальників товарів, забезпечити необхідні умови для вступу України у ВТО і ін.

Позитивним підсумком сертифікації в України є створення інфраструктури сертифікації і випробувань, які базуються на Системі державної стандартизації. Це важливо тому що перехід до підтвердження відповідності шляхом декларації виробника, на думку фахівців Держстандарту, не зажадає додаткових бюджетних засобів. Потрібні час і усвідомлення виробниками їх повної відповідальності за свої заяви і декларації, що, мабуть, і складає основну проблему. Перехід на нові принципи підтвердження відповідності зажадає належну правову базу, внесення ряду дополнений і зміни до все законодавчих актів, сертифікацій, що стосуються, ухвалення цих актів, перегляду нормативної бази сертифікації і упровадження її в практику. Звичайно, для цього буде потрібно певний період, протягом якого діятиме нормативна база, забезпечуюча сертифікацію. Розглянемо її організаційні і методичні принципи:

* забезпечення достовірності інформації про обєкт сертифікації;

* обєктивність і незалежність від виробника і споживача;

* професійність випробувань;

* виключення дискримінації по відношенню до іноземних заявників;

* право заявника вибирати орган по сертифікації і дослідницьку лабораторію; відповідальність учасників сертифікації;

* відвертість інформації про результати сертифікації або про припинення терміну (відміні) сертифікату (знака) відповідності;

* різноманіття методів випробувань з урахуванням особливостей обєкту сертифікації, його виробництва і споживання;

* використовування в діяльності по сертифікації рекомендаций і правив ІСО/МЕК, регіональних организаций, положень міжнародних стандартів і інших міжнародних документів;

* визнання акредитації зарубіжних органів по сертифікації і випробувальних лабораторій, сертифікатів і знаків відповідності в Україні на основі багатобічних і двосторонніх угод, в яких бере участь Україна;

* дотримання конфіденційності інформації, яка складає комерційну таємницю;

* залучення в необхідних випадках до робіт по сертифікації суспільств споживачів.

На сьогоднішній день сертифікація охоплює більше 75% найменувань вироблюваної в країні продукції.

За даними Держстандарту, номенклатура потенційно небезпечній продукції складає 90%. Якщо базуватися на цих даних то масштаб обовязкової сертифікації в Україні придбав би абсолютно несумірну з світовою практикою величину не тільки за обємом, але і по витратах. Згідно задачам, які визначені Концепцією, до товарів, що підлягають обовязковій сертифікації тепер будуть віднесені тільки ті, які володіють найбільшою потенційною небезпекою. Очевидно, що для їх виявлення необхідно провести відповідну роботу. На сьогоднішній день в номенклатуру продукції і послуг підлягаючих обовязковій сертифікації, включені тільки ті обєкти, які відповідно до закону проходять сертифікацію в системі ДСТУ під керівництвом Держстандарту України. В номенклатуру входять товари для особистих потреб громадян продукція виробничо-технічного призначення і послуги тих же профілів. Головною організацією, яка складає номенклатуру і вносить в неї необхідні корективи, є ВНІЇС.

Правила по проведенню сертифікації встановлюють рекомендації, які застосовуються при організації і проведенні робіт по обовязковій і добровільній сертификации. Ці правила розповсюджуються на всі обєкти сертифікації українського і зарубіжного походження, а також могут служити основою для організації систем сертифікації однорідної продукції. Для забезпечення можливості визнання українських сертификатов і знаків відповідності за кордоном правила і рекомендації складені відповідно до діючих міждународних норм і правил.

При формуванні систем обовязкової сертифікації Держстандарт і інші державні органи управління вирішують питання складу, кількості і географического розміщення органів по сертифікації і лабораторій.

Організація роботи по формуванню системи сертификации однорідної продукції і керівництво нею, а також координация роботи органів по сертифікації і випробувальних лабораторий у складі системи - основні задачі центрального органу кожної системи сертифікації. Центральний орган також зобовязаний розробити пропозиції по номенклатурі продукции, яка може сертифікуватися в керованій їм системе; по вдосконаленню фундації що використовуються в системі нормативних документів. В його компетенцію входить розгляд апеляцій, що містять претензії до дії органів по сертифікації і випробувальних лабораторій, а також ведение обліку сертифікатів, ліцензій на використовування знака відповідності, забезпечення інформацією про систему. Обовязки органу по сертифікації включають: сертификацию продукції, видачу сертифікатів і ліцензій на використання знака відповідності; проведення інспекційного контролю за сертифікованою продукцією; відміну (припинення) дії виданих їм сертифікатів і ліцензій; формування і обновление фундації нормативних документів, на відповідність яким в системі сертифікується продукція; надання заявнику запрошуваної їм інформації. Акредитована випробувальна лабораторія займається випробуваннями конкретних видів продукції або специализируется на проведенні певного типу випробувань, маючи свій в розпорядженні для цього потрібне устаткування, а також оформленням і видачею протоколів випробувань. Виробники (продавці, виконавці) продукції як учасники сертифікації також повинні знати і виконувати свої функції: складання заявки на проведення сертифікації; представлення продукції і необхідної документації до неї відповідно до правил тієї системи, де проводитиметься сертифікація. Основна вимога до виробників - забеспечення відповідності реалізовуваної продукції вимогам нормативних документів, на відповідність яким вона сертифікована.

Правила проведення робіт по сертифікації предбачають можливість виникнення спірних ситуацій. В таких випадках будь-який учасник сертифікації має право звернутися в Держстандарт і інші органи виконавчої влади за профілем системи сертифікації, до центрального органу або органу по сертифікації однорідної продукції з апеляцією. Апеляція повинна містити ті питання, які можуть розглядати вказані організації згідно їх компетенції, наприклад, претензії до діяльності органів по сертифікації і випробувальних лабораторій, експертів, питання видачі і відміни сертифікатів, ліцензій на застосування знаків відповідності і т.п. Правила містять окреме положення по добровільній сертифікації, чітко обумовлююче функції юридичної особи, яка виступає в ролі органу по сертифікації. Ця юридична особа формує структуру системи і разрабатывает її правила і знак відповідності, які підлягають регістраціїї в Держстандарті.

Висновок

Розвиток скляного виробництва - один із становлячих чинників розвитку економіки нашої країни. Для виготовлення побутового посуду і декоративних виробів використовують оксидне скло, в якому основними скло утворювачами є оксиди кремнію, бору, алюмінію і ін. Виробництво скляних виробів складається з обробки сировини, складання шихти, варива скломаси, формування і відпалу виробів, первинної і декоративної їх обробки. Споживацькі властивості і основні ознаки асортименту скляних виробів формуються на стадії проектування і конструювання при створенні дослідних зразків і в процесі серійного виготовлення. Асортимент скляних товарів достатньо динамічний і змінюється у звязку з постійним розвитком науки, станом технологии виробництва, характером споживацького попиту, зміною стильових напрямів. Асортимент виробів побутового призначення класифікують за призначенням і умовам експлуатації, складу і забарвленню скла, методу формування і характеру термічної обробки, видам (найменуванням), розмірам, фасонам виробів, методам і складності декорування, комплектності. Споживацькі властивості скляних виробів обумовлюють можливість їх використовування за призначенням, зручність і надійність в експлуатації, красу і художню виразність.

Вони залежать від досконалості авторського зразка, властивостей скла і якості виготовлення виробів. Показниками ряду споживацьких властивостей виробів є показники фізико-хімічних властивостей скла.

Список використаних джерел

1. Безбородов М. А. "Нариси по історії скловиробу -М".,2002 р.

2. Довідник товарознавця: (Непродовольчі товари). В 3-х т. Т. 3/Н. Р. Асутурьян, А. В. Вікторов, Е. В. Зайцев і ін. - З -е вид.,перероб. - М.:

3. Економіка, 2006 Агбаш В. Л., Елізарова В. Ф., Лойко Д.

4. Експертиза споживацьких властивостей нових товарів. /Валицкий А.И. і ін. - М.: Економіка, 2001.

5. О.А. Емельянова, A.Г. Чесноков ОСОБЛИВОСТІ СТАНДАРТИЗАЦІЇ І СЕРТИФІКАЦІЇ ВИРОБІВ З СКЛА . - М., АТ «ГИС» 2001

6. Семененко С.В. Експертиза товарів: Навчальний посібник. - Білгород: БКАПК, 2007

7. Снитко А.П. Експертиза скляних побутових виробів: Лекція. - Білгород, вид-во БУПК, 2004.

8. Товарознавство непродовольчих товарів: /Навчань. допомога для торг. вузов/- 2-е вид., перераб. - М.: Економіка, 2004

9. Уманцев Я.З. Господарські товари і побутова хімія: Товарознавство, -М.: Економіка, 2005.