Віровчення і культ ісламу

Реферат на тему:

Віровчення і культ ісламу
Іслам — наймолодша світова релігія. За даними всесвітньої ісламської ліги, 1990 р. в різних країнах налічувалося понад 900 млн послідовників ісламу.

Мусульмани живуть більш як у 120 країнах світу. В 35 країнах вони становлять 95—99 % населення, в 13 державах — впливову меншість, у 28 країнах іслам є державною релігією (Іран, Пакистан, Мав­ританія та ін.).

Іслам виник на початку VII ст. в південно-за­хідній частині Аравійського півострова в період роз­паду родоплемінного ладу і формування там цен­тральної держави. Одним з засновників цієї релігії є Мухаммед (570—632 рр.), який 610 р. оголосив себе посланцем єдиного Бога.

Термін "іслам" у перекладі з арабської означає «покірність», а того, хто прийняв цю релігію, назива­ють відданим (з араб.: мусульманин). Звідси — друга назва цієї релігії: мусульманство. У Європі її назива­ють ще «магометанство» (від зміненого імені Мухам­мед — Магомет).

З Аравії іслам поширився на сусідні країни Се­реднього Сходу, Єгипет, Північну Африку, Індію, Ін­донезію, Середню та Малу Азію, Закавказзя, Європу. Нині іслам є найпоширенішою після християнства релігією у світі.

Як і всі релігії, іслам має кілька течій, найпоши­ренішими з яких є суннітська та шиїтська, що від­різняються одна від одної деякими догматами і обря­дами. Основні визначення ісламу викладено у «свя­тій» книзі мусульман — Корані (у перекладі з араб, означає «читання»). Написаний він у VII ст., але протягом тривалого часу в нього вносилися допов­нення й зміни.

Другим після Корану джерелом віри мусульман-суннітів є Сукна (араб.: поведінка, приклад). У Ко­рані й Сунні поряд з релігійними догматами і перека­зами про всесилля Аллаха містяться різні моральні повчання, викладено принципи взаємостосунків з ін­шими народами, ставлення до жінки, до власності тощо. Положення Корану і Сунни покладено в основу феодального мусульманського права — шаріату, в якому чітко виявлено суть ісламу.

Варто звернути увагу на такі особливості віро­вчення ісламу:

• віра в одного бога Аллаха і його посланців — Мухаммеда і Алі. Аллах — один, невіддільний і єдиний. «Доповнюють» Аллаха пророки, ангели, де­мони, які також шануються як боги;

• шанування «священного писання» (Корану), в якому розповідається про створення світу, страшний суд, містяться ворожбитські заклинання, міфи, старо-давньоарабський фольклор, сказання про пророків, вказівки, які регулюють суспільні й сімейні стосунки. Коран створювався майже 100 років, роботу над ним було завершено у VIII ст.;

• шанування «священного писання» (Сунни) — зведення оповідей про діяння, вчинки Мухаммеда, його висловлювання з різних приводів, його авто­біографії. Сунна є основою фікха — мусульманського правознавства — і шаріату — зведення мусульман;

• щоденна п'ятиразова молитва (намаз): на сві­танку, в обід, о третій годині дня, при заході сонця і перед настанням ночі. У сучасному ісламі є дво- і од­норазова молитви — намази. Перед намазом — риту­альне обмивання (водою або піском);

• сплата податку (закят); у давньому ісламі — на користь бідних (чим іслам завоював симпатії при­гноблених), а нині — на користь мусульманського духовенства. Закят доповнюється садаком — доб­ровільним пожертвуванням;

• дотримання посту (уразу). Протягом дев'ятого місяця (рамазан) за місячним календарем (рік місячний коротший від сонячного на 11 днів) му­сульманин від світанку і до настання темряви не їсть і не п'є, а з настанням ночі й до світанку може їсти й пити. Зараз цю вимогу спрощено. Духовенство не ви­магає строгого дотримання посту від людей, які пра­цюють на виробництві, у сільськогосподарських місцевостях, від вагітних жінок та деяких інших ка­тегорій віруючих;

• ходіння на молитви до Мекки (хаджж) — пока­яння у гріхах і прилучення до святих;

• священна війна з невірними (джихад, або газа­ват). З давніх часів цей елемент ісламського символу і віри насаджував ненависть і ворожнечу серед віруючих різних релігій. Зараз цей догмат не вису­вається, замовчується, але духовенство звертається до нього залежно від політичної ситуації.

У ісламі велику роль відіграє складна релігійна; обрядовість. Мусульманин повинен п'ять разів на день; здійснити молитву, дотримуватись релігійних свят, постів, обрядів та звичаїв, здійснювати паломництво.

Тридцятиденний піст місяця рамазану належить | до обрядових звичаїв, які існували в стародавній; Аравії до ісламу. Ймовірно, що за давнини постилися у найжаркіший літній місяць. Звідси, напевне, й на­зва місяця «рамазан» (по араб. — рамадан), який по­ходить від арабських слів «рамад хар», що означає спека, виснажливий час.

Літо в Аравії, особливо його кінець, було найваж-; чим часом року у господарстві, коли запаси продуктів закінчувалися, а нещадно пекуче сонце випалювало підніжний корм для худоби. Це змушувало стародав­ніх арабів певним чином обмежувати себе в їжі і пе­реносити значну частину господарських справ на; прохолоднішу частину доби — вечір і ніч. В той же 1 час стародавні араби, які вірили в добрих і злих духів та богів, влаштовували молитви про дарування дощу, аби задобрити їх. Не спавши першу частину ночі, во- і ни молилися своїм богам і духам і, чекаючи дощу« оголошували заборону на прийняття їжі й питва про-| тягом дня.

Таким чином, вимоги мусульманського посі місяця рамазана — нічого не їсти і не пити з раннього ранку до настання темряви, не вдихати в цей чаа ніяких пахощів, не купатися тощо — в основному ган вторюють доісламські звичаї, які визначали передусім особливості господарського життя старо- давніх арабів.

Ураза-байрам — свято розговин, закінчення посту, яке справляється в перший день наступного за рама­заном місяця — шавалля. Під час цього свята (воно триває три дні) віруючий повинен, згідно з правила­ми ісламу, звітуватися за минулий піст, почати відбувати покарання в разі порушення і заплатити так зване «почищення свята перериву» — фітр-садака.

Свято жертвоприношення (курбан-байрам) відзна­чається через 70 днів після закінчення урази. Цен­тральною ритуальною дією курбан-байраму є при­ношення кривавої жертви (переважно барана чи верблюда). В цей час здійснюються паломництва (хаджж) до Мекки (Аравія).

В дні курбан-байраму для жертвоприношень за­бивали найкращий скот. В це свято, за шаріатом, вівця і коза можуть бути заколоті за «гріхи» однієї людини, корова і бик — за семеро, а верблюд — за десятьох. За ісламом, жертвоприношення необхідне для того, щоб потрапити до раю. Потрапити туди можна лише минувши Сірат-міст, перекинутий над пеклом; він тонший за жіночий волос, гостріший за лезо, шаблю і гарячіший від вогню. При вході на Сірат стоять верблюди, корови, барани, заколоті віруючими на курбан-байрам. На них віруючі й пе­реїдуть через Сірат. Той, хто не приносив жертви, самостійно не зможе утриматися на мості і впаде у пекло.

Мірадж (свято вознесіння чи «подорож пророка на небо») відзначається за місячним календарем у місяць реджеб. Мірадж (реджеб-байрам) встановлено в ранньому середньовіччі, коли після закріплення влади халіфів у Палестині в ісламі був прищеплений культ Єрусалима (Аль-Кудс) та його «святих» місць. Для цього використано легенду, за якою в 27-му ніч місяця реджебу пророк Мухаммед, піднятий з ліжка ангелом Джебраїлом, здійснив на білій фантастичній істоті — Бураці (від араб.: «блискучий», блискавка) прогулянку до Єрусалима і звідти на сім небес, до престолу Аллаха. Тут він нібито говорив з Аллахом, сказавши при цьому 99 000 слів. Однак все це відбулося так швидко, що, повернувшись, Мухаммед переконався в тому, що ліжко його було ще тепле, а з перекинутого ним ковша не встигла витекти вода! Для «узагальнення» цієї чудесної легенди мусуль­манське богослов'я довільно тлумачило один з віршів Корану, де говориться про подорожування до від­даленої мечеті, яка знаходилася у Єрусалимі. Пізніше в стіні одного з храмів Єрусалима було «розшукане» кільце, до якого нібито Мухаммед прив'язував Бурака під час своєї нічної подорожі.

У легендах про мірадж є чимало спільного з пере­казами інших релігій про незвичайні «подорожі» або вознесіння богів та святих, а також про чудесну «на­раду» Бога із своїми посланцями-пророками (порів­няймо іудейські міфи про нараду Бога з Мойсеєм на горі Синай, розмови з божеством Іллі-пророка, який піднявся на гору, християнські перекази про воз­несіння Ісуса Христа тощо).

Маулюд («день народження пророка») відзнача­ється мусульманами за місячним календарем у місяць рабі-аль-авваль. Як і мірадж, маулюд встановлено довільно, набагато пізніше «подій», покладених в йо­го основу. Відомо, що мусульманські легенди про Мухаммеда багато чого повторюють з переказів інших релігій. Цікаво, що ранні мусульманські богослови докладно розповідають про понеділок, коли народив­ся Мухаммед, і чудеса, пов'язані з цією подією, але замовчують або сперечаються один з одним у питанні стосовно того, коли конкретно був той понеділок. З часом його віднесено до 12 числа місяця рабі-аль-авваля (рабі і).

Ритуальне обрізування (суннет) в ісламі належить до установлень, запозичених з культів стародавньої Аравії. Виник цей обряд у первісному суспільстві як один з посвятних обрядів, яким знаменувався перехід юнака до старшої вікової групи роду. Подібні муче­ницькі обряди (не тільки обрізування, а й вибивання зубів та інші тілесні ушкодження), пов'язані з випро­буванням мужності юнаків, існували у стародавніх арабів, африканців, австралійців та інших народів за доби первіснообщинного розвитку.

В ісламі, як і в іудаїзмі, обряд обрізування отри­мав нове тлумачення. Він є внутрішньою ознакою релігійної приналежності і самим цим слугує відо­собленню мусульман від людей інших вір, вселяє віруючим фанатичну ідею мусульманської винятко­вості.

Шахсей-вахсей (ашура) — траурні релігійні цере­монії у мусульман-шиїтів, здійснювані на десятий день місяця мухарраму. Згідно з мусульманськими переказами, свято встановлене на честь мученицького кінця онука пророка Мухаммеда — шиїтського імама Хусейна (VII ст.).

Історичні факти засвідчують, що смерть Хусейна не була мученицькою і «не викупила людську свободу і право», як вчать мусульманські проповідники. Хусейн помер у політичній боротьбі за владу. «Свобода і право» від цього не перемогли. Навпаки, одразу за смертю Хусейна люди, спровоковані на повстання його прибічниками, були піддані жорстоким пе­реслідуванням. Однак владі не вдалося знищити послідовників Хусейна — шиїтів. Діючи таємно, вони продовжували домагатися політичної влади. З цією метою шиїти почали поширювати перекази про святість Хусейна, а в річницю вбивства влаштовували траурні церемонії. Було висунуте гасло: «Помста за Хусейна». Вигук, який супроводжує оповідь про заги­бель Хусейна — «Шах Хусейн, вах Хусейн!» («Цар Хусейн, ах Хусейн!»), — поступово увійшов до обря­дової жалобної традиції й пізніше у європейців став синонімом назви ашури, свята шахсей-вахсей. VIII ст. значна частина прихильників Хусейна пере­селилася до Кум і почала поширювати своє вчення в Ірані. До XVI ст., коли шиїзм в Ірані став дер­жавною релігією, остаточно склався культ Хусейна. День його смерті оголошено траурним, його свят­кування супроводжувалися релігійними обрядами. Зараз свято шахсей-вахсей у шиїтів здійнюється як збори віруючих в мечетях. Шиїтське духовенство закликає віруючих відкинути обряди кривавого са­мокатування і рубки.

Іслам в Україні має давню історію. Його масове поширення концентрується переважно в Криму, який було ісламізовано в часи Золотої Орди. В період Кримського ханства, до завоювання його Росією, іслам мав всі умови для розвитку. Так, у XVII ст. тільки у Бахчисараї було 32 мечеті, а на весь Крим діяли 23 медресе і 131 мектеб (школа початкової осві­ти). У подальшому мусульманство терпіло утиски з боку світської і духовної влади імперії. Зазнавало ві­домих переслідувань татарське ісламське населення і за часів Рад. Союзу. Особливо це відбувалося під час депортації кримських татар. Нині відбувається відро­дження мусульманських громад, їх на початок 1999 р. було в Україні 181. Вони діють в структурі трьох об'єднань: Духовне управління мусульман України (ДУМУ), Асоціація незалежного ДУМУ і ДУМ Криму.

Використана література

Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. – К., 2000.

Максуд Р. Ислам. — М., 1999.

Токарев С. А. Религия в истории народов мира. — М., 1982.

Щекин Г. В. Религии мира. — К., 1995.