Реферат на тему:
Українські космогонічні легенди таперекази про хрін, часник та тютюн.
1.Легенди про хрін та часник
Оскількив українській культурній традиції є велика кількість різного роду легенд тапереказів про різні трави, квіти, городні культури, то я вирішив звернути сьогодніувагу на такі культури як хрін, часник та тютюн.
Згородини є короткі легенди лише про хрін і часник.
Прохрін у Старобільському повіті кажуть, що до Різдва Спасителя він був дужеотруйним. «Жиди» замислили було отруїти Христа, для чого приготували хрону йзалили Його; але Спаситель благословив хрін, знищив цим усю його отруйність ізвелів християнам їсти хрін цілком безбоязно. Ото через те люди і вживають хріну їжу, особливо ж їдять його на Україні (з буряковим квасом) в жилавийпонеділок (понеділок першого тижня Великого посту), щоб «закрементуватися»(зміцнитися) на весь піст.
Часникпоходить із зубів баби-чаклунки. Коли померла ця баба, — розповідають у тому жСтаробільському повіті, — і її поховали, й коли згодом у неї випали зуби вмогилі, то з цих зубів і виріс часник, через що його гріх їсти. Хто наїстьсячаснику, тому впродовж дванадцяти днів гріх ходити до церкви: він молитиметьсяне Богу, а лукавому, і від цієї людини відступиться янгол його на дванадцятьднів (а хто наїсться цибулі, від того янгол відступиться на десять днів).Особливо не годиться їсти часник проти ночі: хату, в якій хто-небудь наїстьсячаснику, янгол обминатиме за дванадцять дворів.
2.Легенди про тютюн
Доволібагато збереглося легенд на Україні про походження тютюну. Слід зауважити, щокуріння проникло сюди незрівнянно раніше, ніж у Великоросію, й прищепилося тутз разючою силою. Люлька здавна вважалася ознакою гарного тону й молодецтва, бобула для козака часто єдиною розвагою у степовій самотині на варті, на пасовищітощо. Вона є начеб неодмінною приналежністю козацької ясної зброї, за неї, засловами однієї народної української пісні, козак готовий без вагання промінятижінку, а гоголівський Тарас Бульба через люльку накладає навіть головою.
Наскількиміцно вкорінилася на Україні серед народу жага до куріння, свідчить такийдосить сумний факт. 4 січня 1907 року був повішений за наказом Київськоговійськово-окружного суду від 16 листопада 1906 року на Лисій горі, неподалікКиєва, козак Юхим Голобородько, віком дев'ятнадцять років, за вбивство одного ізамах на вбивство другого стражника в селі Хорошках Лубенського повіту. Напропозицію священика висповідатися й причаститися Голобородько відповіввідмовою і перед самою стратою попросив лише дозволу… покурити.
Довсього того, специфічна збуджувальна дія тютюну, як і горілки, мимоволі,мабуть, навела народ на думку про надприродне походження тютюну, а визнаннягріховним задоволення, яке він дає, змусило визнати й первісне джерело тютюнунечистим.
Легенда,записана в Чернігівському повіті, розповідає, що коли Бог розгнівався на чортіві почав скидати їх з неба, то один чорт летів-летів та й нахромився в Рудичевімгаю, що під Вертіївкою, на суховерхий дуб. Висів на ньому чорт доти, докипочала з нього порохня сипатися. Стала падати порохня на землю, а з тієїпорохні почала рости тютюнова розсада. Люди її стали брати там та палити йнюхати, а потім і в себе на городах розвели.
УЧигиринському повіті записано таку легенду (записана чи переказана у першійсвоїй половині доволі плутано) про походження тютюну з серії «Обходівапостольських». Колись святих було всього лиш троє: Бог, Петро та Павло, абільше святих не було на світі. Ходили вони собі завжди втрьох, — товаришували.Ось і замислили вони побудувати церкву: «Збудуємо, — кажуть, — церкву на показлюдям (тоді віра була жидівська, «було в розброді»: знає кожен, що Бог є, а девін є — того не знає); дзвонитимемо, молитимемося Богу, а люди ходитимуть донас, дивитимуться на нас і навертатимуться до нашої віри». Дерева з лісу для спорудженняцеркви вони не возили, а носили на плечах; та що вони наносять за день, те заніч чорти й порозкидають геть усе. Пішли вони тоді й зайшли до одного ченця;він і не відає, що то Бог і святий Петро, а думає, що прості люди. Гомонятьвони поміж собою. «Ось, — кажуть, — підрядилися ми одному чоловікові збудуватицеркву на горі, аби було де Богу молитися, але демони щоразу скидають дерево згори». Чернець і каже: «Можливо, я якось збудую ту церкву». А Бог на те: «Ну,як збудуєш, то Я тобі втричі більше заплачу».
Сидитьсобі чернець, Богу молиться, — і як унадились до нього з того часу чорти! Сталивони всіляко спокушати його: набіжать до церкви та як насмердять, аби він хочзасміявся… А чернець одне собі знає — весь час Богові молиться. Настав у тійкраїні голод — ні в кого немає хліба, Чернець став перемелювати тоді попіл нажорнах, пече з нього проскурки й роздає людям. А чорти весь час лазять до ньогота не дають йому Богу молитися. Задзвонив він одного разу до церкви, накадивладаном у капличці — позбігались чорти, заважають молитися… Чернець ну тодіганятися за ними і спіймав-таки, нарешті, одного. Чорт благає: «Пусти, — каже,— більше я вже не піду, не піду й край!» — «Ні, — відповідає чернець, — непущу. Наносиш мені он на ту гору дерева на церкву, тоді пущу. Тільки дивись —якщо не наносиш, то я тебе все одно знову спіймаю!» Дочекався чорт вечора,зібрав решту чортів, і наносили вони стільки дерева, що не одну, а дві церквиможна було збудувати. Приходять Бог і святий Петро. Бог і каже до ченця:«Скільки ж дати тобі за твій труд, що ти навозив дерева?» — «Я, — відповідаєчернець, — нічого не хочу, а тільки нехай дасть мені Бог, щоб я знав усе, щоробиться на світі». — «Ні, — каже Бог, — так не годиться, щоб ти все знав; ну,хіба, — каже, третину». І дав Бог ченцеві тому так, що він знав третину того,що робиться на світі. Збудували вони церкву, і лишився чернець у тій церквіБогу молитися. Почали туди люди ходити, «приставать у віру», а чернець їхнаставляє. Чорти бачать, що вже багато стало тих, хто увірував, прийшли доченця й давай його спокушати: танцювали, грали на різних музичнихінструментах… Чернець не звертає ні на що жодної уваги. Тоді один чортобернувся на такого ж достоту коня, який був у ченця, прийшов і став у ньогопід вікном. Глянув чернець у вікно — його кінь. «Хто це, — каже, — коня моговипустив? Він ці дні застоявся, треба буде проїздити». Тільки-но подумав це, акінь уже стоїть осідланий. «Коли б ти вже, — думає чорт, — скоріше сідав!»Бачить чернець — кінь осідланий, і вирішив, що це, певно послушник осідлав, адо стайні, де стояв у цей час його справжній кінь, і не зазирнув. Сів на чортаі їде. Щойно виїхав на двір, а чорт так одразу і шугонув угору. Підлетів ледьне під самі небеса та й питає тоді ченця: «Ну, що з тобою зробити: чи кинутитебе звідси так, щоб сам ти забився, чи — аби іншого забив?» (А чортові байдуже— чи сам чернець заб'ється, чи заб'є кого іншого — аби лиш спогрішив).«Відпусти, каже чернець, — мене: я тобі не те що одного, а десятьох людейзаб'ю, аби лиш мені ще пожити на світі».
Чортне кинув ченця, бо повірив, що той заб'є десятьох людей, опустив на землю івідпустив його. Прийшов чернець у свою келію, а там сидять послушники йжуряться — де ото він подівся? Побачивши його, вони вельми зраділи. І став чернецьзнову, як і раніш, Богові молитися. Чорт чекав-чекав, поки він заб'є десятьохлюдей, та так і не дочекався. Являється до нього і не дає молитися. Знову сталичорти спокушати ченця, та нічого не можуть удіяти. Ось старший чорт і кажерешті: «Давайте приймемо на себе образ богів і влетимо до нього в келію, коливін молитиметься. Він озирнеться, погляне до нас, бо ми йому осяємо келію,задивиться, кине Богові молитися, почне з нами пити й гуляти — й тоді наша волячинити з ним усе, що забажаємо». Осяяли вони келію. Чернець подумав, що це —янголи і дуже зрадів. Чорти йому забили памороки, він кинув читати книжку,підвівся, а вони й кажуть: «Годі вже тобі читати, сідай з нами — погуляєш. Мидо тебе прийшли в гості». Чернець зрадів, підвівся, привітався з ними — подаводному руку, другому… коли став подавати третьому, дивиться, а в них в усіхпазурі такі, як у півнів! Чернець упав і зуби вишкірив, а чорти так і загули зкелії: думали, що тепер уже чернець дуба врізав. Слуги ченця почули, що в келіїщось загуркотіло. Прибігли, дивляться, а чернець лежить зовсім як неживий. Вониножем розтулили йому рота, влили в рот води, а тоді почали його відливати.Очумався нарешті чернець, підвівся: «ох, — каже, — лукаві! Що накоїли!» Вмився,помолився Богу й сів читати книжку. Біля келії ріс дуплястий дуб. Чортипідпалили того дуба — спокушають, щоб чернець вийшов гасити. Побачив чернець,що горить дуб, узяв та й закляв у ньому одного чорта; дуб раптом почавзростатися, і чорта розчавило в ньому так, що з нього потекла кров. Чорти йміркують: «Що б таке зробити з цієї крові, щоб вона не пропала». Поробили воникочерги й почали розгрібати листя; одну частину — в один бік, а другу — вінший. І поріс на тому місці бур'ян з величезним листям. Стали приходити тудипани й почали рвати те листя, і воно їм видалося таким духмяним! Ось стали вонирізати листя, палити й нюхати. Оскільки чорти розгрібали листя на два боки, той тютюн поріс неоднаковий: з одного боку поріс «льохкий», а з другого —«корінці, мархотка, листатий».Оскільки тютюн виник із чортової крові, то його йне годиться палити… Нині вже весь світ засмердівся ним, а коли якась душа іє, можливо, праведною, то й та не піде в рай через тютюн.
Легенда,записана в с. Литвяках, виводить тютюн також з самої, так би мовити, сутностічорта. Нечистий звичайно спокушає кожного християнина, й тільки-но в церкві йдебогослужіння, він уже там, і виходить з неї лише тоді, коли співають «Херувима»(Херувимський спів). Ось батюшки якось і веліли понавішувать на всіх вікнах воім'я Господнє, щоб нечистий не мав змоги вискочити з Божого храму. Заспівали«Херувима»; чорт хотів було вискочити з церкви, та вже ніяк не міг. Прибіг додверей — нема як вискочити; він тоді стрибнув було у вікно, впав з усьогорозгону назад, заревів і здерев'янів. «Нехай собі лежить, — кажуть батюшки, —поки завершиться служба». Після служіння підняли одубілого чорта, винесли йогоз церкви й міркують: «Що з ним робити? Закопати? Ні, краще спалити, щоб нелишилося по ньому й сліду!» Зібрались пани дивитися. Спалили чорта — і раптомна тому місці, де згорів дощенту чорт, виявили не попіл, а насіння. «Що занасіння таке?» — радяться поміж себе пани. Ось один пан забрав його й посіяв усебе вдома, щоб подивитися, що виросте з того насіння. Зорали великі такі грядкий засіяли їх. Поросла трава. З'їхались усі пани, дивляться — поросла якасьтрава, а хтозна, для чого вона придатна! Коли під'їздить до них чужий пан.«Здорові були, панове! Чого ви тут ходите?» — «Та ось ніяк не втямимо, що це затрава така?» — «Трава ця — дуже гарна, дуже корисна для людей: її добре палитикожній людині — зразу відчує в собі особливу бадьорість». І розповів тоді тойчужий пан, як треба доглядати за тютюном, як і пасинкувати його. По томупопрощався й каже до свого кучера: «Не журись, брате: наша хвамилія не пропала: не пішла в ніщо —скрізь уживатимуть тепер тютюн». А той чужий пан та був сам чорт.
Залегендою, записаною в Білгородському повіті, про тютюн наснилось одномучоловікові вві сні. Ходив цей чоловік по монастирях Богу молитися. Прийшов вінраз до якогось монастиря, й побачив у тій слободі чи в тому місті розквітлийтютюн. І сниться йому вночі: квітне картопля, на картоплі ростуть яблука, іхтось каже до нього: «Назбирай тих яблучок, закопай їх у гарячий гній — виростерозсада; посади тоді розсаду на грядках і весь час поливай і поливай… Тодівиросте в тебе щось надзвичайне.»
Тойчоловік так і зробив: нарвав яблучок, закопав їх у гарячий гній і щодня раз ураз ходить і дивиться, коли з'явиться розсада. Приходить на дванадцятий день, атам сидить єврей. «Чого ти, чоловіче, весь час ходиш?» — питає єврей. — «Я тутодну штучку закопав». — «Яку?» Він і давай розповідати єврею. — «Отож ти неходи тепер шість днів, — каже єврей, — і розсада сама з'явиться». Чоловік тойне ходив шість днів, і розсада справді сама з'явилась. Скопав він тодіневеличку грядочку, висадив розсаду та весь час поливає й поливає. Бачать целюди і питають його, в чому.справа? «Вам не питати, мені не відповідати», —відказав він. А одна дівчина — напевно, Свята Неділя — й каже: «Хіба ж це Богдав? Це не Бог дав! Якому Богу молився, той і дав, а це не Боже!» — «Що ж меніробити?» — «Якщо хочеш порятунку своєї душі, то відмовся від цього, а якщохочеш стати багатієм, то продовжуй: кого просив, той тобі й дасть». — «А, щоБог дасть!» — «Це не Бог. Бог на небесах, а твій бог у свинячому хліві стоїть?»— «Як би то не було, а я тебе не послухаюсь!» — мовив чоловік і пішов усвинячий хлів поглянути, чи правду казала дівчина. Справді, у свинячому хлівістоїть лукавий, весь у золоті, й каже: «І ти, чоловіче, будеш увесь у золоті».— «Чого я хотів, те мені Бог і дав!» — «Тут Бога немає. Будь мені товаришем, —своєї правив лукавий, — нікого не слухай, а весь час поливай і поливай розсаду.Як виросте, листя обламай, а насіння приберігай — будеш великим багатієм».
Заіншими легендами, чорт дає людям тютюн уже в цілком готовому вигляді, й самнавчає їх палити й нюхати. Так, наприклад, за однією місцевою розповіддю, чортизаманюють селянина, який ішов до церкви, в ліс, дарують йому люльку й навчаютьпалити.
Легенда,записана в Олександрівському повіті, пов'язує початок паління й нюхання зпочатком споживання горілки й веде його від пустельника, якого спокусив на всеце лукавий. Колись у Запорозьких пущах жив пустельник. Довго він там жив, істало йому, нарешті, сумно самому: не їсть, не п'є, не молиться. Ось лукавийприйняв на себе образ людини і являється до пустельника. «Чому ти, пустельнику,— питає, — зажурився?» — «Тому, — каже, — що одним один у пущах: сумно». — «Натобі коробочку з порошком: понюхаєш — і здасться тобі, наче ти вдвох з кимось».Пішов нечистий. Потягнув пустельник носом порошку раз, другий, третій — чхнув ійому стало весело. Другого дня знову приходить нечистий. «А що, — питає, — як?»— «Весело, — відповідає пустельник, — наче вдвох». — «Та ось на тобі зілля йлюльку: запалиш — і стане тобі так, немов утрьох». Запалив пустельник — сталойому веселіше, ніж було. Приходить нечистий і третього дня. «Ну, що, — питає, —як?» — «Весело, — відповідає пустельник, — немов утрьох». — «То на ось тобіпосудину з краплями: як вип'єш — почуватимешся, наче вдесятьох». Щез лукавий.Випив пустельник — і стало йому, наче вдесятьох: як заспіває, як заграє, якпідніме поли та як пуститься гопака навприсядки!..
Єна Україні ще один погляд на нечисте походження тютюну: він виріс, кажуть, зтіла тої блудниці, яка зняла Предтечі голову. Легенди, які наводилися досі,наполягаючи на нечистому походженні тютюну, тим самим гаряче протестують протийого паління й нюхання. Однак і те й друге (останнє здебільшого середхліборобів-орачів), як ми зазначили вже, ввійшло мало не в плоть і кровукраїнця, й нині вже ніхто майже не витрушує, йдучи до церкви, усе чисто зкишень — всілякі рештки й ознаки тютюну, а тим паче не вдягає нових, не«опоганених» тютюном, штанів, як це робилося «куріями» за давніх часів. Осьчому поряд з наведеними вище легендами на Україні є й такі про походженнятютюну, з яких випливає висновок, що в курінні нема ані гріха, ані спасіння.Така, приміром, легенда, записана п. Катрухіним у залізничному потягу зі сліводного сивого діда. Легенда ця являє собою своєрідну народну переробку відомогобіблійного епізоду про ганебне осквернення старшим сином Давида Амноном рідноїсвоєї сестри Тамари і про криваву помсту за сестру Авессалома (Друга книгацарів, розділ 13). Ось ця найвищою мірою оригінальна легенда.
Булоце дуже давно. Далеко не за пам'яті не лише батьків чи дідів, а навіть іпрадідів, царював у якійсь землі цар Давид. Був у нього одним один син наім'я… (імені оповідач ніяк не міг пригадати — «якесь чуже»). Була в царя,з-поміж іншої челяді, одна дівчина, яка прислужувала цариці. Така з себе гарна,така брава, така краля, що й сказати не можна; кращої за неї не було в усьомуцарстві тому ні поміж паннами, ні поміж простолюдинками. Тому нема нічогодивного, що в неї дуже закохався царенко. Закохався він, і утнув дуже некрасивуштуку. Раптом захворів ні з того ні з сього, але хвороба була не справжньою, авдаваною. Захворів так, що й з кімнати своєї не виходив: «Не можу, — каже, — іпорогу переступити». Настав час обіду. Запрошують його, як це заведено, доспільного столу. — «Нічого, — каже, — не хочу, не можу навіть дивитися на їжу».Не йде. Почув про те Давид і каже своїй жінці, цариці: «Ти б, стара, послаласинові хоч печеного яблучка. Може, він з'їв би чого-небудь солоденького,смачненького, бо ж не можна хоча б то й хворій людині не їсти нічого: здоровий— і той без їжі заслабне зовсім, а хворий і поготів». Послухалась цариця,виконала волю чоловіка: в ту ж хвилину заходилася, спрягла два яблучка, поклалаїх на срібну тарілочку, і, гукнувши красуню-служницю, веліла їй віднести тесинові. Понесла вона. Царенко взяв яблучка і велів красуні зачекати, доки вінз'їсть їх, щоб, значить, потім посуд прибрала, а сам тим часом гукнув вартового,який завжди стоїть біля царських покоїв, і віддав йому суворий наказ, щобневідступно стояв біля дверей і нікого ні під яким приводом не впускав донього. Віддавши цей наказ, царенко вчинив тоді ганебну наругу над красунею.Через якийсь час дівчина вибігла з кімнати царенка і, голосячи на весь двір,попрямувала до царя скаржитися. Вислухав її Давид і, жаліючи свого сина (томущо в давні часи хоч і не так було, як нині, а все ж за такий злочин карали насмерть), велів їй мовчати й нікому не розповідати про те, що сталось, ні слова,за що обіцяв щедро винагородити її грошима та всім іншим. Річ у тому, що царбільше вогню боявся суддів, щоб вони — не дай Боже — не довідались якось: суддібули такі, що коли тільки довідаються, то неодмінно притягнуть до законноївідповідальності — не зважать, що царський син, скажуть: «Закон». А проти цьогой сам цар нічого не вдіє. Чого Давид боявся, те й сталося: якби знав про цеодин чоловік чи два, то ще, либонь, справу якось і можна було б зам'яти, а то жскільки людей бачило, як дівчина бігла від царенка з розкуйовдженим волоссям йголосінням; усі, звичайно, відразу ж зрозуміли, в чому річ, і розблаговістилипо усіх усюдах — адже ж язик без кісток. Так справа дійшла, нарешті, й досуддів. Довідалися вони й зраділи. «Подавай його, — кажуть, — сюди: будемосудити!» І притягли царенка до суду. Судили оце вони, судили, і присудиливідтяти йому голову. Стратили царенка й поховали за містом, у степу, начехарцизяку якогось. А дівчина після цього стала наче не сповна розуму, якпричинна. Плаче, тужить, І цілий день плаче, і цілу ніч плаче. Нічого з нею неможуть удіяти. Нічим не можуть її заспокоїти. її страшенно вразило те, що черезнеї стратили людину — та не якусь там, а самого царського сина. Тільки зайде насвітанок, а вона вже й іде за місто, на могилку. Впаде крижем на неї, ітужить-розливається, так що довкола стогін стоїть. Плаче і весь час благаєстраченого царенка, аби пробачив її; а сльози з очей, наче вода з джерела, такі течуть, так і ллються на землю. Поливає вона ними щодня ту могилку. І вирослаз її сліз оцих на могилці у царенка рослинка, така гарна, зелена, висока такучерява, мов капуста. Дівчина тоді й благає Бога: «Господи, — каже, — якщо Тий він пробачили мені за мою провину, що так гнітить мене, то зроби, щоброслину, яка зросла з моїх сліз, полюбили всі люди на світі!» Зглянувся Господьна ці її молитви і зробив так, як вона просила: полюбили ту рослину всі люди,які живуть на землі...
Азвідки пішла сама назва цієї рослини, то от звідки. Був у тієї дівчинималенький песик — цуцик, з породистих, що пани тримають у покоях. Цуцик оцейскрізь за нею бігав. Куди, бувало, не піде вона, й цуцик за нею слідком. Ходивцуцик і на могилку за нею. Коли зросла та рослина, цуцик забіжить під неї, йпочне вовтузитися в ній і топтати її. А дівчина все, бувало, жене його звідти,щоб не псував трави, й гукає до нього: тю, тю, тю, тю, тю, тю! Через те рослинаця й стала зватися тютюном.
Пропоходження назви тютюну нам особисто довелося чути в Бердянському повіті такуоповідь. Зупинились у степу чумаки й почали варити вечерю на могилці, якапоросла якоюсь особливою травою. Коли потім трава ця від вогню підсохла йзагорілась, один чумак, вражений невідомим доти ароматом, що поширювавсядовкіл, з подиву вигукнув: «Ти ба!» Нерозчувши, як слід, другий чумак, украйздивований, перепитав: «Табак?» — «Тю-тю» — «затюкав» на нього перший. —«Тютюн?» — знову спантеличено перепитав той, знов не розчувши. З того часу істали називати нововідкрите зілля табаком і тютюном.
—Ось тепер і розсудіть самі, — завершив оповідач, — гріх чи не гріх палити? Немав палінні жодного гріха, нема й порятунку.
Іотак дивляться на паління в багатьох місцевостях України. У Старобільськомуповіті, наприклад, кажуть, що хто палить, але не плює при цьому, той гріха нечинить, але хто палить і плює, той не омине пекла, тому що земля всім нам мати:ми всі із землі, землею живемо і в землю знову підемо, і того земля не прийме,хто на неї плює.
Таксамо двоїстий на Україні погляд і на нюхання тютюну. Легенда, записана вОлександрівському повіті, веде початок нюхання все від тих же чортів. Померла,— говорить легенда, — в чорта мати. Поклав він її й позганяв усіх чортівголосити. Зібрались курії з люльками, а ню- харі з ріжками (на Україні в давнічаси нюхальний тютюн носили переважно в ріжках, а згодом уже — в тавлинках).Ось курії сіли в рядочок біля чортової матері, а нюхарі — в другий. Курій щопотягне з люльки, то й плюне чортовій матері межи очі — так усю її й обплювали;нюхарі сидять собі смирненько, і коли потягне якийсь тютюну з ріжка, то з очейпокотяться сльози, наче він плаче. Дивиться чорт, дивиться та й каже: «Добра церіч — нюхати тютюн: і себе повеселиш, і за іншим поплачеш». Дізнались люди, щочорт похвалив нюхарів, і давай і собі товкти тютюн та потягувати з ріжка, як тічорти, що голосили за чортовою матір'ю.
Втім,П.В. Шейн, ґрунтуючись на цій легенді, а Ів. Манжура — на записаній ним вОлександрівському повіті приказці про нюхарів, доходять досить поспішноговисновку, ніби нюхання тютюну вважалось на Україні чимось негожим і навітьзневажалось, тоді як паління було ознакою молодецтва і, так би мовити, гарноготону. Ні про негожість, ні про зневагу в даному разі не може бути й мови. Куріїдобродушно насміхалися й насміхаються з нюхарів, нюхарі — з куріїв, та й годі.Головним приводом для глузування куріїв над нюхарями була неохайність останніх,які після нюхання звичайно ніколи майже не втираються; та на втіху їхню уСтаробільському повіті кажуть, що хто нюхає і не втирається, той не чинитьгріха: з нього сміються люди й засуджують його, і тим самим беруть з нього гріхна себе.
А вБілгородському повіті кажуть, що на нюхання тютюну навіть благословила СамаПресвята Богородиця. Якось заболіла голова в Божої Матері. Понюхала Вонатютюну, й голова перестала боліти. Божа Матір і каже тоді: «В Мене від нюханняголова вже не болить, нехай же увесь хрещений світ користується цим засобом,від якого в Мене перестала голова боліти».