Топонімічні легенди і перекази сіл Кореччини

Міністерствоосвіти і науки України
РівненськаМала академія наук учнівської молоді
Копитівськазагальноосвітня школа І-ІІІ ступенів
Топонімічнілегенди і перекази сіл Кореччини
Науково-дослідницька робота
учня 10 класу
Копитівської загальноосвітньої
школи І-ІІІ ступенів
Палядніка Василя Сергійовича,
кандидата у дійсні члени МАН
Науковий керівник:
учитель Ярмолюк Ольга Григорівна,
спеціаліст ІІ категорії.
Рівне,2008

Зміст
Вступ
Основна частина
1. Проблема розмежування понять «легенда» і «переказ»
2. Класифікація жанрових різновидів легенд і переказів
3. Характерні особливості топонімічної прози
4. Сюжетно-тематичний огляд легенд і переказів сілКореччини
Висновки
Список використаних джерел
Додатки

Вступ
Українськийфольклор записується майже п’ять століть. Часи, коли вивчення творів народноїсловесності вважалося справою, якою не повинна займатись освічена людина,минули давно. Ще за царювання імператриці Катерини ІІ було укладено невеличкузбірочку прислів’їв, потім починають з’являтися збірки народних пісень. У ХVII-ХVIII ст. рукописні збірки українськихпісень були популярні в Росії, Польщі.
Найпершимз’явився збірник князя М.Цертелєва, що вийшов у світ 1819 року під заголовком:«Опыт собрания малороссийских песней». Після цього йшли збірки М.Максимовича,Б.Лукашевича, І.Срезневського, П.Куліша, А.Метлинського, М.Маркевича,Д.Мордовцева, М.Драгоманова, Я.Головацького, М.Гоголя, братів Осипа та ФедораБодянських, О.Потебні, М.Костомарова, М.Шашкевича, І.Вагілевича та ін.
Визначну роль у історіїзбирання усної народної творчості відіграли поети і письменники: Т.Шевченко,Марко Вовчок, І.Рудченко, І.Нечуй-Левицький, С.Руданський, І.Франко, ЛесяУкраїнка, Софія Тобілевич. Неабиякий внесок у справу записування народнихсамоцвітів зробили П.Чубинський, Д.Яворницький, А.Димінський, В.Гнатюк.
Борис Грінченко,зокрема, упорядкував покажчик «Літератури українського фольклору», автор якогобув далекий від думки про вичерпність своєї праці. Щоправда, поруч із згаданимизбирачами не йшли дослідники із своїми порівняльно-етнографічними працями, іукраїнська народна література зробила порівняно невеликий внесок у скарбницюнаукової розробки фольклору. Це пояснюється тим, що українська літератураперебувала під пильним наглядом цензури, тому наші вчені вважали за кращеспеціалізуватися в галузі руської літератури.
У 20-30-х рокахпри Всеукраїнській Академії наук була створена Етнографічна комісія. У нійактивно працювали фольклористи Ф.Колесса, А.Лобода, Г.Танцюра, Н.Присяжнюк таін. А у 1936 році було утворено Інститут українського фольклору АН УРСР, який улистопаді 1938 року провів республіканську нараду збирачів і творців усноїнародної творчості.
Важливимизбирацькими осередками у 20-30 роки були вузи, технікуми, школи, культосвітніустанови. У 1939 році було організовано Центральний будинок народної творчостіУРСР, а також обласні Будинки народної творчості. Проте в 30-ті роки – рокирепресій — спостерігалися тенденції згасання ентузіазму збирачів.
І хоч у тридцятихроках цей інтерес послабився, проте він знову став домінуючим в історико-літературнійдумці у повоєнні роки, збирацька діяльність пожвавилась. Пройшлареспубліканська нарада збирачів фольклору (1957). Ще більше справа збираннязразків народної прози і поезії пришвидшилась у зв’язку із застосуванням у ційсправі магнітофонів. У 1979 році утворились науково-методичні центри народноїтворчості, а в 1987 році відбулася друга нарада збирачів фольклору.
У наш час інтересдо усної народної творчості зростає все більше. Адже вивчаючи фольклор, можнакраще зрозуміти світогляд народу, що формувався віки і пережив стількилихоліть. Крім того, серйозне ставлення до народних творів викликане і тим, щовони є своєрідною енциклопедією життя українців, у якій точно передано побут,звичаї, вірування, уявлення наших предків. Збирати і поширювати зразки усноїнародної творчості – справа важлива, особливо в умовах розбудови молодоїдемократичної держави. Іще актуальність досліджуваного нами питання миобумовлюємо тим, що вивчення усної народної творчості має неабияке освітнє,ідейно-виховне й естетичне значення. Саме від вивчення і поширення фольклорнихтворів починається прилучення до словесного мистецтва, здійснюються перші крокина шляху до літературної освіти. Питанням дослідження топонімічної прози вКорецькому районі не займався до нас ніхто, матеріали про історії сіл знаходятьсяу фондах публічно-шкільних бібліотек, вони не систематизовані, не зібрані вякусь одну працю.
Предметом нашогонаукового дослідження є топонімічні легенди і перекази, що побутують у селахКорецького району, пов’язані з назвами сіл, річок, ставків, криниць, лісів,вулиць, доріг.
З’ясуватиособливості жанрових різновидів топонімічних легенд і переказів Корецькогорайону – мета нашої наукової роботи, що конкретизується в низці таких завдань:
звернутись допроблеми розмежування понять «легенда», «переказ» і визначити, який із цихдвох жанрів є більш поширеним у нашій місцевості;
з’ясувати якіжанрові різновиди легенд і переказів виділяє теорія літератури;
охарактеризуватитопонімічну народну прозу;
провестисюжетно-тематичний огляд топонімічних легенд і переказів, записаних в селахКорецького району;
підготуватизбірочку легенд і переказів топонімічного пласту, які нам вдалося записати.
Повні версіїлегенд і переказів подаємо в додатках.

1.Проблема розмежування понять «легенда» та «переказ»
Легенда (відлатинського LEGENDA – те, що слід читати) – «фольклорнийабо літературний твір, що містить розповідь на фантастичну тему» [ 2;229 ].
Перекази – «усніоповідання про життєві факти, явища, драматичні ситуації, пов’язаними зконкретними історичними подіями, інформація про які передається не очевидцями,а шляхом переповідання почутого (звідси і назва – переказ)» [ 4;516 ].
Обидва ці жанридуже споріднені. На думку дослідників, критерієм визначення жанровоїприналежності прозових творів є ступінь вірогідності їх зображень, або, іншимисловами, питома вага історичного, реального, можливого, чи навпаки, вигаданого,фантастичного й неймовірного.
Переказивідштовхуються від конкретного життєвого факту, подій; у них фантастичний,надприродний елемент відсутній, минуле переповідається правдиво; роль вигадки,домислу незначна; завжди про такий випадок є підстава сказати: «це справді такбуло» або «могло бути».
Першоосновабагатьох переказів – свідчення та спогади очевидців або учасників подій. Цірозповіді усно переходили з покоління в покоління, набирали емоційногозабарвлення, шліфувалися. Перекази відображають життєві факти, явища й події,інформація про які передається не очевидцями, а шляхом переповідання почутого.
Легенда ж, маючибагато спільного з переказами, близька до казки своїм незвичайним, неймовірним,фантастичним змістом, що виступає в органічній єдності з реальністю. Дійсністьу легендах трактується часто на основі вірувань та уявлень. З допомогою вигадкинезрозумілі реальні природні явища чи події переводяться в ранг зрозумілих.Саме наявністю чогось фантастичного легенда відрізняється від переказу.
Легенди іперекази виникали і розвивалися разом із мовою, вдосконаленням людськоїсвідомості. Завдяки їм значною мірою відбувався процес пізнання, процес передачівід покоління до покоління знань, умінь, уявлень про світ. Писемні пам’ятки,давні літописи частково фіксували усні твори цих жанрів, основну ж їх частинузберегла історична пам'ять народу. Ми ж, з’ясувавши основні розбіжності між жанрамилегенд та переказів, виявили, що більша частина записаних нами текстів належитьвсе ж до переказів.
2.Класифікація жанрових різновидів легенд і переказів
Одна з першихспроб класифікації легенд і переказів була здійснена М.Драгомановим у виданні «Малорусские народные предания ирассказы. Свод М.Драгоманова» (К.,1876). В.Давидюк у монографії «Українськаміфологічна легенда» виділяє такі жанрові різновиди легенд: міфологічні,героїчні, апокрифічні, топонімічні та ін. Г.Булашев у праці «Український народу своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях» виділяє більше двадцятирізновидів легенд та переказів (на основі етнографічних матеріалів П.Куліша,П.Чубинського, Б.Грінченка). До проблеми класифікації легенд і переказівзверталися і Ф.Колесса, В.Пропп, М.Грушевський, О.Дей.
У підручникуЛановик М.Б. та Лановик З.Б. «Українська усна народна творчість» вказано, щокласифікувати легенди і перекази можна за двома принципами: 1)хронологічним;2)тематичним. Відповідно до тематики та сюжетотвірного компонента виділяютьсятакі головні цикли легенд і переказів: топонімічні (про походження географічнихназв); етимологічні (про походження географічних назв) та ін. Недолік такоїкласифікації в тому, що до однієї групи відносять усні твори різних історичнихперіодів та епох. Тому в науці віддають перевагу хронологічній класифікації.Відповідно до неї виділяють такі жанрові різновиди:
1) переказистародавніх часів і Київської Русі (княжого періоду);
2) переказиперіоду половецьких і турецько-татарських нападів;
3) перекази добикозаччини та національно-визвольної боротьби та ін.
К.В.Чистов у класифікаціїнеказкової прози вважав за необхідне звернути увагу на системний критерій:
1) за ознакоючасу;
2) за локальноюознакою;
3) за наявністючи відсутністю надприродних персонажів;
4) за ставленнямоповідача до подій, що лежать в основі твору.
Кожна з класифікаціймає свої недоліки і переваги, тому за основу нашої роботи ми беремо працюВ.Сокола «Писана керниця», в якій він розглянув топонімічні легенди і переказиукраїнців Карпат. Цей дослідник подав сюжетно-тематичний огляд топонімічноїпрози, що спробуємо у своїй роботі зробити і ми.
Зібрані намизразки усної народної творчості є первісними переказами.
3.Характерні особливості топонімічної прози
Зазначені принципикласифікації поширюються також і на топонімічну прозу, котра є, як ужеговорилося, тематичним підрозділом згаданих жанрів. Слід підкреслити, що цей народнопоетичнийпласт відноситься в основному до переказів.
Правда, російськафольклористка Н.Кринична висловила й обстоює думку про те, «що топонімічнихлегенд і переказів узагалі немає, а є лише топонімічний мотив у історичнійпрозі»[Цит. за вид. В. Сокіл. С. 8-9]. Проте, сюжетні лінії досліджуванихтворів мають чіткий топонімічний елемент, який проглядається від зав’язки аж дорозв’язки, тому є достатньо підстав вважати такі фольклорні перлини цілкомзавершеними, а отже самостійними.
Топонімічна проза- надзвичайно великий і різноманітний за тематичним наповненням, поетичнимвираженням масив, який охоплює сферу народних знань, уявлень, вірувань. Зборомі поширенням зразків топонімічної народної прози займалось чимало науковців.
Леся Українкаписала про потребу знати «пахощі епохи», які виразно вчуваються у перлинахнародної творчості. До них, звичайно, належать і топонімічні легенди іперекази. У кожному селі нашого краю можна почути оповіді про села, городища,ліси, річки, болота, водоймища у назвах яких збереглися сліди історії. Ціоповіді якщо і записували, то принагідно не було спроб систематизувати їх.Причини зрозумілі: аби записати таку велику кількість оповідей, необхідночимало часу, зусиль, до того ж зробити це одній людині практично неможливо.
Вивчення власнихгеографічних назв сприяє висвітленню важливих явищ історії народу та його мови,забезпечить ширше використання даних топоніміки в навчально-виховній роботі,подасть практичну допомогу в роботі державних органів та організацій покартографуванню, у топографічній роботі, прискорить підготовку по виданнютопонімічних словників, довідників, атласів і т.п.
Зауважимо, щойтиметься про фольклорні твори, які так чи інакше пояснюють топонім на рівнікультурологічних, інтелектуальних, образно-художніх уявлень народу, тому впереказах не слід шукати «остаточного» тлумачення географічної назви.
4.Сюжетно-тематичний огляд топонімічних легенд і переказів сіл Кореччини
Більшу частинутопонімічної прози Корецького району складають перекази зі стрижневимиісторичними мотивами. Це твори, в яких втілилась історична пам’ять народу.Найдавніші сюжети пов’язані з Київською Руссю. Велике місце займають народнітвори про боротьбу із зовнішніми ворогами, особливо в часи монголо-татарської навалита турецько-османського іга. Досить поширені у Корецькому районі перекази прочаси козаччини. Мають місце й сюжети, що відносяться до часу новітніхнаціонально-визвольних змагань, зокрема періоду Другої світової війни.
З епохи КиївськоїРусі бере початок переказ про найменування поселення Погорільці, що знаходилосяна території сучасного села Самостріли. Місцеві жителі потрапили в немилість докнязя Ярослава Мстиславовича. Він спалив це поселення через несплату податківйого жителями. Згодом село відбудувалося, але мешканці вперто протистояли новимнатискам кривдників. Звідси й пішла теперішня назва села Самостріли, тобто ті, хтозавзято відстрілювалися. Документальних даних про події, відтворені у цих народнихпереказах, мало.
Інші народніперекази, що стосуються княжої доби, пов’язані із двома селами-сусідами — Залізницеюі Харалугом. Щодо першого з них, то серед місцевих жителів побутують перекази,що це поселення є дуже давнім. На околиці села його мешканці знайшли залізну рудуі почали добувати її вручну, кустарним способом. Виплавляючи залізо, робили знього різні знаряддя праці, наконечники до стріл. Цю роботу виконували майстри-ковалі.Вони також вправно виготовляли мечі, списи, військові обладунки та іншу зброю.Проте більш умілі ковалі жили в селі Харалуг. Мечі, які вони виготовляли, славилисяв усій Русі. Навіть у «Слові о полку Ігоревім» згадано про «мечі харалуженні»,тобто ті, які виготовляли в Харалузі.
До цього жперіоду слід віднести переказ про назву села Сторожів, пов’язану із йогорозташуванням на річці Корчик. Ця річка певний час була прикордонною, і томумісцеві князі, щоб уникнути небезпеки, почали будувати сторожові вежі і селитиколо них сторожів. Згодом утворилося невелике поселення, яке отримало назвуСторожів.
Епоха втратидержавної незалежності України породила великий цикл переказів про боротьбунашого народу із зовнішніми ворогами, зокрема із монголо-татарськими і турецько-османськимипоневолювачами. Вони теж стосуються різних топонімів нашої місцевості. Зокреманазва села Головниця. Якось на маленьке поселення напали татари. Розграбувалийого, а всіх мешканців повбивали. Жителі навколишніх сіл, розбираючи руїни та ховаючивбитих людей, помітили дивну закономірність: усі вони лежали лицем донизу,тобто головами ниць. Від цього й пішла назва — Головниця.
Переказ прозаснування села Даничів свідчить, що поселення носить таку назву через те, що вонозасноване на місці, де турецько-татарські поневолювачі збирали данину ізнавколишніх сіл.
У топонімічнихпереказах важливе місце займає мотив спалення татарами поселень. Якось,говориться в одному з них, ординці напали на село, все пограбували, а потімспалили його. Так трапилось із селом Сапожин, яке було давнім містом давньоруськоїдержави. До сьогодні одна з вулиць села носить назву Осташівка, що означаєзалишок ( остаток) населеного пункту.
Щоб повідомлятипро напад ворогів, населення стало думати, яким же способом сповіщати пронебезпеку. Було споруджено сигнальний стовп, вогонь на якому сповіщав про нападворогів на навколишні села. А поселення, яке пізніше утворилося на цьомумісці, стали називати Стовпином.
Існують і іншітопоніми, які свідчать про нашестя татар на територію сучасного Корецькогорайону. Це назви сіл Копитів і Топча. Де зараз розташоване село Копитів, розповідаєтьсяв переказі, була велика галявина посеред лісу та непрохідних боліт. Татари,переганяючи награбовану худобу, зупинялися тут на перепочинок. Худоби булобагато, тому після того, як вороги вирушали далі, на місці стоянки все булостоптане копитами. На території сучасної Топчі було село, яке називалосяЯкубівка. Але татари, вдершись у село, знищили його, буквально стерли з лицяземлі, «втоптали в землю». З тих пір відроджене заново село почали називатиТопчею.
Найменуваннядеяких географічних об’єктів Корецького району пов’язується з часами козаччини.Найпершим свідченням цього є назва села Козак. Одного разу поблизу поселенняпроходили козаки і залишили там одного – смертельно пораненого – далі йти вінне міг. Згодом безіменний козак помер і був похований на сільському цвинтарі, ана його могилі місцеві жителі поставили величезний камінь. Відтоді, колизапитували якогось прохожого: «Куди йдеш?», то він без вагань відповідав: «Докозака». З тих пір село почали називати Козак. Ще й досі на цвинтарі знаходятьсявеличезні камені, що свідчать про поховання там козака.
Прославилисякозаки не тільки бойовою вправністю, а й тим, що серед них були вправні ковалі,кожум’яки. Місцеві перекази свідчать, що на території сучасного села Гвіздівколись було козацьке поселення. Його жителі-козаки прославились тим, щосамостійно виготовляли зброю та знаряддя праці. Будинки в них були дужестійкими, витримували будь-які руйнування. Причиною цієї стійкості були міцніцвяхи (гвозді), що їх виготовляли козаки. Цим і прославилось козацькепоселення, яке згодом почали називати Гвоздовом.
Село Залізниця,згадане нами раніше, теж пов’язане з періодом козаччини. Як свідчать перекази,саме тут був викуваний іменний меч для Б.Хмельницького.
Топонімічнийпласт народної словесності формувався, звісно, віддавна, цілими століттями, алевважати його абсолютно завершеним ніяк не можна. Про це свідчать і найменувннякриниць, які пов’язують з періодом національно-визвольних змагань 1940-1950років.
Так, одну зкриниць, що знаходиться в селі Ганнівка, називають Поляковою. Це тому, що підчас Другої світової війни біля неї росла величезна вишня, на якій ногамидоверху було повішено поляка. Бідолашний чоловік конав три дні, проте допомогтийому ніхто не міг, адже кожен дорожив власним життям. Згодом люди засипали цюкриницю і стали називати її Поляковою. Проте, історія криниці є, імовірно, іщедавнішою, оскільки місцеві старожили не пам’ятають, коли вона була викопана.Таких криниць у Корецькому районі немає, адже вимурувана вона із каменю.
Інший переказ тежпов'язаний з подіями 1941-1945 р. Люди розповідають про криниці Карасєвичів.Розміщені вони були десь за півкілометра від річецького цвинтаря, по обидвабоки дороги, в лісі. Одна — у дворі лісничого, адже тут колись знаходилось ісаме лісництво, і покої лісничого; інша – майже навпроти, біля покоїв гайових,ними були у той час брати-поляки Карасєвичі. У ті криниці німецькі фашистикидали тих, хто був їм неугодний (наприклад, туди потрапила жінка, що не далаокупантам повечеряти). Люди згодом засипали ці криниці, зараз на їх місціростуть два кущі шипшини.
Велику групу,топонімічної прози становлять перекази, що стосуються розміщення самогооб’єкта. Якщо звернутись знову ж таки до класифікації усної прози, то такі народнітвори вирізняються за локальною ознакою. Це назви сіл Застав’я (розміщене за річкою Стави), ВеликіМежирічі (поселення, що утворилося між річками Стави та Ставка) та Устя (знаходитьсяв усті річки Случ). Вказані твори близькі до топонімічних переказів зісторичними мотивами, останні відіграють в них другорядну роль, тобто створюютьтільки відповідний «історичний» фон. Ми ж у своїй роботі не даємо їхсюжетно-тематичного огляду.
Історична частинапропонованого фольклорного пласту присвячена темі кохання. Про це свідчитьпереказ, пов'язаний з виникненням села Ганнівка. Дорогою, над якою розташованетеперішнє село, колись проїжджали чумаки. З одним із них була дружина, щозвалася Ганною. Їй дуже сподобалась ця місцевість, і вона запропонувалачоловікові залишитись тут назавжди. Отримали від пана, що володів цими землями,дозвіл на освоєння місцевості, збудували хатину, але не довго тішилось щастяммолоде подружжя, Ганна тяжко захворіла. Чоловік не хотів, щоб кохана помирала вчужому краї, і вивіз її звідси.
З цією історієюпов'язаний і мотив захоронення скарбу. Перекази розповідають, що Ганна зчоловіком були дуже багаті, і перед тим, як покинути місцевість, захоронилисвій скарб. Так само, за переказами, в лісі, поблизу Копитова також є захороненийскарб, якого грабіжники заховали від польської поліції.
Топонімічніперекази Корецького району нерідко пов’язують з господарською діяльністю іпобутом місцевих жителів. Ряд творів стосується одного із занять людей. Так,село Жадківка пов’язане із знаряддям праці – жаткою, що її виробленнямпрославилися предки місцевих жителів. Мешканці, що пізніше стали шити взуття(«сапоги»), заснували сапожне поселення, Сапожин. Жителі ж згаданого села Самостріли,за іншим переказом, були винахідливими, і вміли виготовляти зброю. Переказисвідчать, що вони навіть винайшли новий вид лука, відомого на той час як«самостріл» або «стріломет». Саме тому село назвалося Самостріли.
Чільне місцезаймають і гідронімічні легенди і перекази, що пов’язані з назвами річок,боліт, ставків. Так, річка Ревуха, що протікала кілька сотень років томупоблизу села Залізниця. Річка була повноводною, а коли весною на ній починалаламатися крига, то води несли її з шаленою швидкістю, утворюючи при цьомудивний звук, що нагадував рев диких тварин. Притока цієї річки була названаЛозою, оскільки місцина, якою вона протікала, була густо заросла верболозами.Назву ж Жабиного болота жителі села Копитів обумовлюють тим, що «місцевих жителів»-жабколись водилась тут сила-силенна. Коли село Копитів стало розбудовуватись, жабиз болота розселились по всіх тутешніх водоймах. Неподалік цього ж села, в лісіє ставок, який називають Модестовим, оскільки його колись утримував польськийпан Модест. Це було величезне, але дуже чисте і доглянуте водоймище, і такої риби,яка в ньому водилася, не було ніде більше.
Ми виявили такожодин переказ з фантастичним мотивом. Це розповідь про ліс, який люди називаютьКругликом. Він розташований неподалік сіл Харалуг і Залізниця. Старожиликажуть, що коли потрапляєш у цей ліс присмерком, то тебе починає «водити» і тиходиш «по кругу», кілька разів повертаєшся на одне й те ж місце.

Висновки
Працюючи надсвоєю науковою роботою, ми зробили спробу зібрати і систематизувати топонімічнілегенди і перекази, що побутують у селах Корецького району. Щоправда, багато ізпереказів подано у кількох версіях, тому ми наводимо кілька варіантівпоходження одного й того ж топоніма. Це ми пов’язуємо з тим, що не завждипереказ чи легенда були записані нами безпосередньо від людини, що проживає вданій місцевості, про яку йдеться, а від мешканця сусіднього села.
Ми звернулись допроблеми розмежування понять «легенда», «переказ» і встановили, що більшістьусних творів, записаних нами, є переказами.
Нами булопроаналізовано проблему класифікації легенд і переказів, але ми зупинилися, якуже зазначалося, на сюжетно-тематичному їх огляді. Інколи нам доводилосявідносити один і той же переказ до кількох пластів топонімічної прози. Це вмотивовуємотим, що такі тексти є полісюжетними.
Ми розглянулипитання виокремлення топонімічної прози і довели, якою різнобарвною втематичному і сюжетному плані вона є у нашій місцевості.
Крім того, намиукладена збірочка легенд і переказів, які ми записали від мешканців сіл Копитіві Ганнівка.
Ми здійснилиспробу погрупувати топонімічні легенди і перекази за сюжетно-тематичнимкритерієм, як це зробив В.Сокіл у праці «Писана керниця», адже ми не змогливтиснути записані твори в рамки однієї з класифікацій.
Нами виокремленнітакі групи історичних переказів:
перекази княжогоперіоду та часів Київської Русі;
перекази пронабіги монголо-татар;
перекази часівкозаччини;
перекази пронаціонально-визвольні змагання 1940-1950-х років.
Окремо виділяємогрупу гідронімічних легенд і переказів, що пов’язані з назвами місцевих водойм.Інший топонімічний пласт представляють перекази, пов’язані з певними вміннямилюдей, що селилися на окремих територіях. А іще є топонімічна проза, в якійпростежується мотив кохання, мотив захоронення скарбів. Досить поширені в нашіймісцевості перекази, які пов’язані з місцем розташування географічного об’єкта,історичні мотиви в таких творах створюють лише фон.
Надалі будемопрацювати у цьому ж напрямку, оскільки нами охоплені топоніми, що побутують увісімнадцяти населених пунктах нашого району, у той час, коли сіл у Корецькомурайоні тридцять три.

Списоквикористаних джерел
1.   БулашевГ. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. – К.:Довіра, 1993. – 414с.
2.   ГаличО.А., Назарець В.М., Васильєв Є.М. Загальне літературознавство: Навчальнийпосібник для вузів. – Рівне, -1997. – 544с. – С.227-228.
3.   ДмитренкоМ. Збирачі народних перлин. – К.: Т-во «Знання»,1989. – 48с.
4.   ДмитренкоМ. Українська фольклористика: історія, теорія, практика. – К.: Ред… часопису«Народознавство», 2001. – 576с. – С.196-211.
5.   ЛановикМ.Б., Лановик З.Б. Українська усна народна творчість: Підручник. – К.:Знання-Прес, 2001. – 591с. – С.484-521.
6.   Літературознавчийсловник-довідник // Р.Т.Гром»як, Ю.І.Ковалів та ін. – К.: ВЦ «Академія», 2006.– 751с.
7.   ПанасенкоО., Якубець Л. Корець і Кореччина: історія. – Луцьк: Волинська обласнадрукарня, 2000. – 144с.
8.   ПоліщукЯ. Самостріли: проблема культурної спадщини // Науковий збірник матеріалів ітез науково-краєзнавчої конференції 13-14 жовтня 2000 року. – Рівне-Корець:Волинські обереги, 2000. – С.88-96
9.   Сокіл В.Писана керниця. Топонімічні легенди та перекази українців Карпат. – Л.:Інститут народознавства НАН України, 1994. – 208с.

Додатки
Залізниця
Точної датизаснування села невідомо, хоч очевидним є факт, що походження його дуже давнє.Виникло поселення десь у 1757 році. Що ж можна сказати щодо назви селаЗалізниця? На тому місці, де зараз знаходиться село, був великий ліс, в якомуросли кремезні дуби, сосни, вільхи та клени. Кілька сімей оселилися над самоюрічкою Ревухою на її лівому березі. Вони почали спалювати ліс, обробляти землю,займатись хліборобством та скотарством. Так продовжувалося з роду в рід, зпокоління в покоління. Знаряддя праці були примітивними. Пізніше, знайшовши насамій околиці поселення залізну руду, вони почали добувати її вручну, кустарнимспособом. Виплавляючи залізо, робили з нього наконечники до стріл, сохи, сокирита деякі інші знаряддя праці. Цю роботу виконували майстри-ковалі, щопоселились на південному боці села. Вони дуже вправно виплавляли мечі, списи,обладунки та іншу воєнну зброю. Розповідають, що самі князі приїжджали сюдизбирати зброю для своїх військ. Кажуть, що тут було виготовлено іменний меч дляБогдана Хмельницького. Від цього і пішла назва села – Залізниця.
Козак
Село Козак булозасноване в 1813 році. Але тоді це було ще не зовсім село – хутір з кількохсімей, що жили в невеличких хатках із солом’яними стріхами. За наказом панівлюди розкорчовували ліс і освоювали землю. Таким чином село розширювалось тазбільшувалось.
Одного разупоблизу села проходили козаки та залишили одного – смертельно пораненого – далійти він не міг. Згодом козак помер і був похований на сільському цвинтарі, а найого могилі поставили величезний камінь. Відтоді, коли запитували якогосьпрохожого: «Куди йдеш?», то він без вагань відповідав: «До козака». З тих пірсело почали називати «Козак». Ще й досі на кладовищі знаходяться величезнікамені, що свідчать про поховання тут козака.
Сапожин
Серед містдавньоруської держави, поруч із Дубном, Зарічним а також Корцем, зустрічаємо іСапожин. Багато лиха за своє існування пережив Сапожин, але найбільше потерпалосело нашесть від монголо-татар. Хоч мешканці села сміливо оборонялися, про щосвідчать легенди та перекази цього краю, та сили все ж були нерівними.Нападники часто залишали за собою згарища і пустки. До сьогодні одна з вулицьмає назву Осташівка, що означає за однією із версій залишок (остаток)населеного пункту.
Сапожин
Колишнє поселенняпов’язане з іменем жорстокого воєводи-грабіжника Сапо, що знайшов смерть підмістом: Сапо-згин – Сапо-гин – Сапожин.
Сапожин
За іншою версієюмісцеві народні умільці славилися пошиттям взуття -«сапогів», а звідси«сапожний», «сапожне» поселення.
Гвіздів
Пан Гвоздицькийдеякий час правив цим поселенням.
Гвіздів
На територіїсучасного села колись було козацьке поселення. Козаки були незалежними і навітьсамостійно виготовляли собі зброю та знаряддя праці. В них були дуже стійкі будинки,які важко було зруйнувати. Причиною цього були міцні цвяхи, тобто гвозді, щовиготовлялися козаками. Цим і прославилось козацьке поселення, яке згодомназвали Гвоздовом.
Сторожів
Сторожів, як ідеякі інші села Корецького району, має кілька легенд про свою назву. Деякі зних говорять, що колись на території цього села був великий панський маєток ібагато ставків, у яких він розводив різну рибу. Незважаючи на те, що це булоідеальне місце для проживання, перебувати довгий час тут пан не міг, бо мав своїсправи в іншому місці. Він лише іноді приїжджав сюди з сім’єю для відпочинку із кожним разом помічав, що його маєток все більше і більше занепадав. Щоб цьогоуникнути, пан вирішив поселити поблизу маєтку слуг-сторожів, які б за нимдоглядали. Ці сторожі не могли розлучатися з своїми сім’ями, тому, позабиравши їх з собою,почали розселятися поблизу панського маєтку утворивши невеличке село, якезгодом так і назвали – Сторожів.
Сторожів
Назва селаСторожів пов’язана з його розташуванням на річці Корчик. Ця річка певний часбула прикордонною, і тому місцеві князі, для того щоб уникнути небезпеки,почали селити тут сторожів, утворивши невеличке село, назване згодом на їхнючесть Сторожевом.
Стовпин
Більшість версійпов’язані з одним і тим же словом — «стовп», а місцеві перекази схиляються доостанньої версії назви села Стовпин. Колись територія села належала князеві,який, для того, щоб знати, коли на нього насувається небезпека, наказавспорудити біля в’їзду в село спеціальнийстовп. Біля нього сиділи дозорці і пильно стежили за всім, що відбувалося позамежами села, а коли насувалася небезпека, подавали із стовпа сигнали. Згодом цепоселення так і прозвали – Стовпином.
Самостріли
Серед славнихісторичних місць Кореччини, що яскраво вписали свої назви в культурні традиціїкраю, слід назвати село Самостріли. Це давнє поселення, доля якого непросто,часто драматично. Щоправда, окрім назви села, немає безперечних доказів йогопоходження. Але є сенс прислухатися до давніх легенд. Існує три основні теоріїпоходження назви села. Але кожна з них пов’язана зі зброєю, але відрізняєтьсяодна від одної своїм змістом. У ХІІ столітті село згадується під назвоюПогорільці. Мабуть, саме з цим і пов’язана перша легенда
На місці цьогосела колись було невеличке поселення, жителі якого потрапили в немилість докнязя Ярослава Мстиславовича. Князь спалив це поселення за несплату податківйого жителями. Та згодом село відбудувалось і його мешканці вперто протистоялиновим натискам кривдників. Звідси і пішла теперішня назва села Самостріли,тобто «ті, хто завзято відстрілювався».
Самостріли
Село колисьналежало дуже жорстокому і зажерливому панові. Він мав у своєму володінні ліс,у якому водилися різні дикі звірі. Панові не подобалося те, що селяни ходили наполювання в цей ліс і тому він наказав своїм слугам позабирати в людей всю їхнюзброю. Слуги так і зробили, але деяким жителям все ж вдалося зберегти зброю іпотай від пана продовжувати полювати. Звідси і назва села Самостріли, тобто«ті, хто незаконно володіють зброєю, браконьєри».
Самостріли
Колись жителісела були дуже винахідливими, і навіть самі навчилися виготовляти зброю. Вонинавіть винайшли новий вид лука, відомий на той час як «самостріл» або«стріломет». Ось чому саме зараз село називається Самостріли.
Ревуха
За місцевимипереказами, декілька сотень років тому ця річка була дуже повноводною. Коливесною на річці починав танути лід, то вода несла його з шаленою швидкістю,створюючи при цьому дикий звук. Він поширювався на декілька кілометрів інагадував рев диких тварин. Саме тому річка і дістала назву Ревуха.
Лоза
Притока Ревухизвалась Лозою. Назву притоки місцеві жителі пов’язують з тим, що колись їїбереги були густо зарослі вербовою лозою, яка, на відміну від річки, ще й досізалишилась.
Даничів
Село Даничів булозасноване приблизно в ХVІ столітті, коли люди селились в урочищі Сосники. Село, яке виникло вцьому урочищі, почали називати Соснівкою. Згодом у село прийшла епідемія чуми.Цю хворобу тоді не лікували, і хворі жителі Соснівки були загрозою для жителівнавколишніх сіл. Щоб уникнути поширення епідемії, Сосники та його жителівспалили. Зараз південна частина села Даничів так і називається — Сосники. Люди,які залишилися живими після страшної епідемії, почали селитися на місці, детатарські поневолювачі збирали данину з підневільного населення навколишніхсіл. Отже, сучасна назва села «Даничів» походить від слова «дань» .
Даничів
За іншою версією,назва села походить від його засновника – поміщика Дана та його сина Данича.
Ганнівка
Село Ганнівкабуло засноване на початку ХІХ століття. Дорога на Рівне колись проходила самечерез це село. Якось цією дорогою їхали чумаки в Крим по сіль. З одним зчумаків їхала його дружина, яка звалася Ганною. Чумакам дуже сподобалася цямісцевість і вони вирішили зупинитися тут для відпочинку. Ганна запропонуваласвоєму чоловікові залишитися тут назавжди. Навкруги села був ліс, що належавпанові Зеленському, який жив неподалік в селі Головниця. Ганна з чоловікомпопросили у пана дозвіл на освоєння землі та будівництво будинку, на що отрималипозитивну відповідь.
Ганна була дужебагатою, але згодом вона тяжко захворіла. Її треба було терміново відправлятина лікування, інакше б вона померла. Ганна була змушена покинути поселення, алесвоїх скарбів вона з собою взяти не могла, адже саме тоді на цій територіїорудувала банда розбійників. Саме тому свої скарби Ганна наказала замурувати в кам’янукриницю на своєму подвір’ї. Ще й досі жителі села вірять, що цей скарб існує,але знайти його ніхто не може. Ніхто навіть не знає, де той колодязь, аджепісля свого від’їзду Ганна наказала його засипати. Ось така легенда про «золотукриницю» ходить околицями села.
Полякова криниця
Є у селі Ганнівкакриниця, яка носить назву Полякова. Коли її було викопано, достеменно не знаєніхто, бо навіть сільські старожили говорять, що вона була в селі завжди.Криниця вимурувана з каменю, таких у селі більше нема. Вода у ній дуже смачна,все село про це знає.
Але з неюпов’язана страшна історія… Було це в роки Другої світової війни. Прийшли в селовороги, забрали поляків і повели на страту. Одного чоловіка залишили іповісили на крислатій вишні, що знаходилась біля самої криниці. В тяжких мукахпомирав чоловік, адже був підвішений догори ногами Ніхто з односельців не мігйому допомогти, бо кожен боявся за своє власне життя. Всі жаліли поляка, бо вінбув доброю людиною і нікому зла не чинив. Якось вночі селянам вдалося знятибідолаху і поховати його. Вишню зрізали, а криницю, про яку пішла недобраслава, засипали. Лише в шістдесятих роках її почистили і стали пити воду. Аназва в неї так і залишилась – Полякова криниця.
Головниця
Колись на місцітеперішнього села було невеличке поселення, яке навіть не мало власної назви.Якось на це поселення напали татарські завойовники, розграбувавши його, амешканців повбивавши. Жителі навколишніх сіл, розбираючи руїни та ховаючивбитих людей, помітили в них дивну закономірність: всі вони лежали лицем донизу, тобто головою ниц. Від цього і пішла назва села Головниця.
Великі Межирічі
Донедавна, а самедо 1965 року, село називалося Межирічі. Саме від цієї назви і походить легендапро створення назви села. Колись на території села протікали дві річки – Ставита Ставка. Між ними і жило невеличке поселення, яке згодом назвали Межирічами.Та згодом річка Ставки пересохла, надавши поселенню можливість розростатися тарозвиватися. Так і сталося, і в 1965 році селу дали нову назву – ВеликіМежирічі.
Жадківка
Назва селаЖадківка походить від жниварського знаряддя праці жатки, виготовлення якогобуло поширене серед місцевих жителів. За допомогою цього знаряддя можна булошвидше збирати урожай та розвивати сільське господарство у селі. Саме цим іпрославилося поселення, яке згодом назвали Жадківкою.
Жадківка
Назва селапоходить від польського слова “rzadko”, що в перекладі на українську мовуозначає рідко. Рідко, тому що поселення складалося з рідко розташованихбудинків. Ось чому село і досі називають Жадківкою.
Топча
Колись натериторії села було непрохідне болото, яке тамтешні жителі називали «топчею»,що означає грузьке місце, трясовина. Згодом болото пересохло і на йоготериторії почали селитися люди. Вони освоїли майже всю територію болота,вирубуючи ліси та займаючись сільським господарством. А поселення своє вони ідотепер називають Топчею.
Топча
На територіїсучасної Топчі колись було невеличке поселення, що тривалий час називалосяЯкубівкою. Село перейменували після того, як на нього напали татари. Вонирозграбували та спалили поселення, молодих та дітей забрали в ясир, а рештулюдей вбили. Вони буквально стерли село з лиця землі, «втоптали його в землю».Згодом на цьому місці знову почали селитися люди, а своє поселення вони почалиназивати Топчею.
Копитів
Колись натериторії сучасного села був непрохідний ліс та грузькі болота. Таке місце булодуже вигідним для злочинців, що крали у людей та по дорогах коней та худобу.Награбоване вони переправляли через болота в укромні місця. Але оскількиграбіжники завжди поспішали, то самі не завжди знаходили прохідні стежки,багато тварин гинуло в трясовині. На грабіжників ніхто не міг знайти управи. Лишезгодом польській поліції вдалося знешкодити банду. ЇЇ учасники, утікаючи,заховали награбоване майно на сільському цвинтарі під надгробною плитою, де бувпохований Шевчук Левко. Вночі вони прийшли за своїм скарбом, перерили вседовкола, а коли перекинули й сам пам’ятник і знайшли награбоване, безсліднозникли. Відтоді про злодіїв ніхто не чув. Але на цвинтарі люди іноді знаходилизолоті монети. Після зникнення банди селяни вирубували ліси, корчували пні,осушували болота. Коли відбувалось освоєння цієї місцевості, людям траплялисякопита тварин. Від слова «копито» походить назва села.
Копитів
На територіїсучасного села була чимала затишна галявина серед непрохідних боліт та дрімучихлісів. Сюди забрели загони монголо-татар і зробили стійбище. Вони переночувалитут кілька діб, палили вогнища, випасали худобу. Після того, як нападникирушили далі, вся галявина була витоптана копитами ворожих коней. Згодом нацьому місці поселились люди, що назвали своє поселення Копитовом через те, щотут були іще збережені сліди від копит худоби.
Парасчина лінія
Село раніше булорозташоване значно північніше, частина мешканців жили просто в лісі. Серед нихбула і Параска Джерелюк, на честь якої названо одну із доріг у нашому лісі –Парасчина лінія, адже дорога проходила біля її хати.
КриницяКарасєвичів
Люди такожрозповідають про криниці Карасєвичів. Розміщені вони були десь за півкілометравід річецького цвинтаря, по обидва боки дороги, в лісі. Одна у дворі лісничого,адже тут колись знаходилось і саме лісництво, і покої лісничого; інша – майженавпроти, біля покоїв гайових, ними були у той час брати-поляки Карасєвичі. Уті криниці німецькі фашисти кидали тих, хто був їм неугодний (наприклад, тудипотрапила жінка, що не дала окупантам повечеряти). Люди згодом засипали ці криниці,зараз на їх місці ростуть два кущі шипшини.
Застав’я
Село розташованена лівому березі річки Стави (за Ставами)
Устя
Село знаходитьсяв гирлі річки Корчик при її впаданні в Случ.
Тарзанова лінія
Інша дорога — Тарзановалінія — названа також на честь мешканця Копитова. Відлюдькуватого чоловікамолодь прозвала Тарзаном, бо жив в лісі і сторонився інших.
Градова дорога
Дорогу називаютьГрадовою, бо вона була єдиною, що вела до міста, граду.
Жабине болото
Є в копитівськомулісі Жабине болото назване так тому, що тамтешніх мешканців-жаб була тамсила-силенна. Вони розповсюдились по водоймах Копитова, тому тутешніх мешканцівназивають жабокриками.
Модестовеводоймище
Цікава і історіяоднієї з водойм, що знаходиться теж у лісі, — Модестове. В давнину кількаставків у лісі належали панові Модесту, полякові за походженням, що утримувавці водойми. Старожили переповідають, що тут водилася така риба, якої ніде вокрузі не було.
Річки
На територіїсучасного села протікали три річки, які не мали назв. Всі вони були притокамиКорчика. Річки були невеликі. Навколо них та між ними почали селитися люди.Назву заснованому селу дали Річки.Згодом річки обміліли, перетворились нарівчаки, які протікають зараз через село та обобіч нього, а назва залишається йдонині.
Харалуг
Поселення виниклодавно, ще за княжих часів. У ньому жили вмілі майстри-ковалі, які з залізауміли виробляти надзвичайно міцні мечі. Навіть князі брали їх на озброєннясвоїм дружинникам. Про ці мечі згадуються як харалуженні, саме тому назвупоселенню дали Харалуг.
Круглик
Круглик – ценевеликий лісок з глибокими виямками. Кажуть – це сліди видобування залізноїруди. Він і справді має округлу форму, але називається так не через це. Внароді побутує легенда, що у цьому ліску водиться нечиста сила, бо ще жоденподорожній, який потрапляв сюди, не міг швидко знайти із нього вихід. І щонайцікавіше, чи то кінні, чи то піші люди завжди ходили по колу, як говорятьстарожили «по кругу».
Легенди іперекази, записані від Шевчук Анастасії Сергіївни
АНКЕТА
Місце запису: селоКопитів Корецького району Рівненської області
Час запису:вересень – грудень 2006 року
Від когозаписано: Шевчук Анастасія Сергіївна, 1922 року народження, пенсіонерка,закінчила 4 класи польської школи, має 9 внуків, 11 правнуків. Проживає в селіКопитів з 1939 року, до цього жила в селі Річки Корецького району. Знає творивід батька та матері Вознюків Сергія та Марії.
Легенди іперекази, записані від Паляднік Феофанії Савівни
АНКЕТА
Місце запису: селоГаннівка Корецького району Рівненської області
Час запису:вересень-грудень 2006 року
Від когозаписано: Паляднік Феофанія Савівна, 1936 року народження, пенсіонерка,закінчила 4 класи церковно-приходської школи, має 5 внуків. Проживає в селіГаннівка з 1956 року, до цього жила в селі Калинівка Корецького району. Знаєтвори від свекра та свекрухи, Палядніка Адама та Волєвач Теклі.
Легенди іперекази, записані від Коспи Наталії Лукашівни
АНКЕТА
Місце запису: селоКопитів Корецького району Рівненської області.
Час запису:вересень-грудень 2006 року
Від когозаписано: Коспа Наталія Лукашівна, 1926 року народження, пенсіонерка, закінчилапольську початкову школу, має внуків, правнуків, проживає в селі Копитів з 1956року. До цього жила в селі Топча Корецького району, була репресована. Знаєтвори від односельчан.
Легенди іперекази, записані від Капральчук Ольги Прокопівни
АНКЕТА
Місце запису: селоКопитів Корецького району Рівненської області
Час запису:вересень-грудень 2006 року
Від когозаписано: Капральчук Ольга Прокопівна, 1950 року народження, пенсіонерка,закінчило Дубнівський культосвітній технікум. Проживає в селі Копитів з 1970року, до цього жила в Дубнівському районі. Знає твори від жителів сіл Ганнівкаі Копитів, оскільки тривалий час працювала завідуючою Будинком культури селаКопитів.