Кабінет МіністрівУкраїни
Національнийуніверситет біоресурсів і природокористування України
ННІ лісового тасадово-паркового господарства
Факультетсадово-паркового господарства та ландшафтної архітектури
РЕФЕРАТ
на тему:
«Старовинні паркиУкраїни»
Виконала:
магістрдругого року
навчання
ЛяшенкоІ.М.
Перевірив:Кузнєцов С.І.
Київ-2010
ЗМІСТ
1 Устимівський дендрологічний парк
2 Хомутецький парк
3 Парк Феофанія
4 Качанівський парк
1 Устимівський парк
Устимівський дендрологічний парк — паркзагальнодержавного значення, знаходиться на території села Устимівка Глобинськогорайону Полтавської області.
Статус загальнодержавного парку надано з метою вивчення тазбагачення в штучних умовах рослинних ресурсів регіону для найбільш ефективногонаукового та господарського використання
Загальна площа дендропарку складає 8,44 гектари. Територіярозділена на 51 куртину і захисні смуги.
Весною 1893 року місцевий землевласник Василь Васильович Устимовичразом із своїм другом та колегою Олександром Івановичем Дегтярьовим заклавперші посадки парку на площі 0,15 десятин, це місце і досі носить назву«Дегтярівщина». Надалі площа парку щорічно збільшувалася і у 1910 році буладоведена до 8,44 га, отримавши назву «Нова ботаніка». Поповнення колекцій йшло,без перерви, до 1916 року. Саджанці і насіння завозилися в основному зберлінської фірми Шпетта, а також із садівництв Варшави, Львова, Одеси іКременчука.
18 травня 1929 року приймається рішення оголосити Устимівськийдендрологічний парк заповідником республіканського значення та взяти його підохорону держави. Статус загальнодержавного парку надано з метою вивчення тазбагачення в штучних умовах рослинних ресурсів регіону для найбільш ефективногонаукового та господарського використання.
Більш ніж за 100 років існування Устимівського парку склад йогодендрофлори періодично змінювався. Перша наукова інвентаризація була проведенау 1922 році. На той час у парку росло 234 види і форми дерев та кущів. У 1929році в Устимівському парку зафіксовано 293 види і форми рослин. Найповніше івсебічне дослідження дендрофлори парку здійснив відомий український ботанікА. Л. Липа у 1936 році. Ним було зареєстровано більше 400 порід.
Першу післявоєнну інвентаризацію було проведено у липні 1952 року.У парку нараховувалося 171 вид рослин, а у 1970 році — вже 476 видів. До каталогу,який у 1975 році був виданий ВІРом, було внесено 490 найменувань рослин.
На сьогоднішній день колекція налічує 483 таксони, які належать до51 родини, 123 родів, 376 видів, 107 різновидностей, садових форм, сортів тагібридів (майже на 90% колекція парку складається з лікарських рослин). Вонаявляє собою унікальне зібрання деревних та кущових порід.
Географія рослин представлена такими регіонами: Північна Америка,Європа, Крим, Кавказ, Сибір, Середня Азія, Далекий Схід, Китай, Гімалаї.
Колекція хвойних порід представлена 5 родинами, 12 родами, 42видами, 36 різновидностями та садовими формами. Серед них є доволі цікавіекземпляри дерев з родини Соснові. Зокрема, надзвичайно красива ялицякаліфорнійська, або одноколірна, віком близько 110 років. Вона добреакліматизувалась і щороку плодоносить. Привертає увагу 20-ти метровий екземплярпсевдотсуги тисолистої, яка походить із тихоокеанського узбережжя Північної Америки.Доволі цікава за формою крони ялина звичайна «Гірляндна». Не поступається їйялина звичайна «Змієвидна». Ялина колюча представлена формами — блакитною,сизою й сріблястою. Особливо привабливо виглядає модрина японська, яка стоїтьокремо від інших. Батьківщина цього екзота — Японія. В ботанічних садах іпарках нашої країни зустрічається рідко. Росте в парку Устимівки і єдине вУкраїні 95-річне дерево сосни віргінської. Крім вищезгаданих видів ростуть упарку 105 екземплярів сосни Веймутова (хвоя у цієї породи м'яка і не колеться).
Одним з найбільш широко представлених в Устимівському дендропаркувидів є туя західна. Крім базового виду у нас ростуть 12 садових форм туїзахідної, які відрізняються між собою за кольором та формою хвої, за формоюкрони. Широко представлений у колекції парку яловець віргінський (107екземплярів). Довгі, розлогі, трохи піднесені вгору гілки утворюють широку,майже округлої форми крону. Надзвичайно декоративні садові форми ялівцювіргінського — сиза, сірувата та голчаста.
Крім хвойних колекція дендропарку налічує 404 види і формилистяних деревних і кущових порід.
У дендропарку росте значна кількість дерев ліщини деревовидної (ведмежогогоріху). Перші 3 дерева до Устимівського дендропарку (та в Україну) потрапили у1910 році з Ростову-на-Дону. Рослини добре прижилися, цвітуть, плодоносять тадають самосів до цього часу (тривалість життя в природних умовах 200 років).
Культивується чимало видів і форм дубів: дуб звичайний«Колоноподібний» віком близько 110 років, дуб звичайний «Глибоколопатевий», щомає глибоко-розсічене листя, дуб великоплідний родом з Північної Америки, дубпівнічний віком 115 років.
Серед гарноквітуючих кущів привертають увагу забарвленням квітокта чудовим ароматом садові жасмини (чубушники) та бузки. Всього в парку ростуть14 садових форм чубушнику, 7 видів бузку та 10 сортів бузку звичайного.
Найбільш широко в Устимівці представлена родина Розові (26 родів,83 види). В парку росте велика кількість видів черемхи (5 видів), ірги (5видів), глоду (10 видів), горобини (4 види), таволги (13 видів), яблунь (5 видів),шипшини (7 видів). Доволі цікавий маловідомий вид екзохорда Альберта, якапоходить з Середньої Азії.
З представників родини Бобових у парку ростуть: аморфа (3 види), робінія(3 види), карагана (7 видів), золотий дощ (2 види); міхурник, кладрастис, дрок,петтерія. Деревам софори японської близько 110 років. Походить вона з Китаю іЯпонії. Крона густа ажурна, листя яскраво-зелене, квітки жовтувато-білізапашні, зібрані у великі китиці.
Бархат амурський, або амурське коркове дерево, походить з ДалекогоСходу і Північного Китаю. Стовбур бархата вкритий світло-сірою, трохизморшкуватою, бархатистою на дотик, завдяки корковому шару, корою. В паркузростають кілька дерев цього виду.
В Устимівці ростуть два види айланту. Стрункі стовбури, ажурнакрона, великі перисті листки надають деревам декоративний вигляд.
Ксантоцерас горобинолистий, який походить з Північного Китаю,росте у вигляді невеликих дерев або кущів у різних куртинах парку. Рослинивіком від 1 до 110 років. Це найбільша колекція в Україні. В умовах Устимівкидобре плодоносить і дає самосів.
Ковпа́ківський лісопа́рк — пам'яткасадово-паркового мистецтва державного значення (з 1975). Розташований на обохберегах річки Ворскли, у Котелевському районі, на території Котелевськоголісництва. Площа Ковпаківського лісопарку — 196 га.
Зростають 75 видів дерев та чагарників, 467 видів трав'янистихрослин (серед них — значна кількість рідкісних). Є багато лікарських рослин.
В лісопарку — 17 видів ґрунтів, великі запаси прісної тамінеральної води.
Закладений у 1918 з ініціативи та за участю колишніхсолдатів-фронтовиків. Після Великої Вітчизн війни жителі Котельви вирішили впам'ять про свого земляка — прославленого партизанського генерала, двічі ГерояРадянського Союзу С. А. Ковпака створити новий лісопарк, відтворити в мініатюрібойовий шлях ковпаківців по тилах ворога. Жителі селища, учні під керівництвоментузіастів-учителів побували у всіх головних пунктах партизанського рейду,здійсненого в роки Великої Вітчизн війни партизанами-ковпаківцями, зробилиескізи кожного лісу, гаю, ковпаківської землянки. А потім усією громадою садилидерева, кущі, засипали яри, прокладали стежки. Висаджували саджанці брянськихдубів, карпатських смерек, поліських кленів, карпатських чагарників. Обладнаноземлянку С.А.Ковпака.
У лісопарку створена «Партизанська стежка», яка відтворює шляхпартизанського з'єднання по тилах німецько-фашистських окупантів від Путивля доКарпат. Ділянки носять відповідні назви: «Спадщанський ліс», «Брянщина», «Деснянщина»,«Лельчинці», «Лоївщина», «Прип'ятський гай», «Сарненський гай», «Скалацькийгай», «Тетерівщина», «Яремче». Багато саджанців і кущів завезено із цих місць.
На підході до лісопарку росте стара тополя, посаджена 1918партизаном громадянської війни П.І.Токарем, розстріляним фашистами в 1942.Збереглося 50 сосен, посаджених С.А.Ковпаком. У лісопарку є також історичнапам'ятка — Барвінкова гора. Лісопарк перебуває у віданні Полтавськоголісгоспзагу.
2 Хомутецький парк
Хомутець заснований у ХVI столітті миргородськими козаками. У 1620р. польський король Сигізмунд ІІІ віддав Миргород із хутором Хомутець шляхтичуІвану Чернишевському, але 1621 їх захопив черкаський староста КостянтинВишневецький (дядько й опікун Ієремії Вишневецького). Польський суд присудив ціволодіння королю, який віддав їх Бартоломею Обалковському. Але К. Вишневецькийне підкорився рішенню суду і до визвольної війни українського народу 1648-54Хомутець був у числі його володінь. Наступний власник — хомутецькийсотник, пізніше — миргородський полковник Павло Апостол. який 1659 бувнаказним гетьманом. У 1689 Данило Апостол (згодом — гетьман ЛівобережноїУкраїни) отримав на Хомутець універсал гетьмана І. Мазепи.
В 18 ст. садиба була розбудована з урахуванням настанов доби бароко.Серед садибних будівель — оранжерея і сад бароко, розпланований за примітивнимпланом. Рештки первісного розпланування збереглися посеред сучасного пейзажногопарку, а сам парк оголошено пам'яткою садово-паркового мистецтва. Ніякихзначущих робіт по реставрації парків не проводиться, частина паркової територіїзайнята від училищний стадіон.
На початку ХІХ століття господарем Хомутця став російський письменник,історик і дипломат І. М. Муравйов-Апостол. У 1754 полковникомМ. Д. Апостолом була збудована мурована Троїцька церква з дзвіницею,1883 освячена Покровська дерев'яна церква з дзвіницею, при якій діяли бібліотекаі жіноча школа грамоти, у 1892 — дерев'яна Воскресенська церква. 1884 вприміщенні, спорудженому на кошти поміщиці Муравйової-Апостол, відкрито земськушколу ( зруйнована у 2008 ). З 1891 діяла земська лікарня.
У 1888 та 1889 Хомутець відвідав А. П. Чехов. Він хотівтут придбати хутір, заснувати «літературну колонію» і побудувати лікарню, алеці задуми не здійснилися. Влітку 1889 він «відкрив» у Хомутці талановитогомайстра гончарної справи П. І. Калашника, вироби якого експонувалисяпотім в різних музеях країни.
На початку 19 ст. маєток перейшов у володіння ІванаМуравйова-Апостола – письменника, історика та дипломата – нащадка ДанилаАпостола по жіночій лінії. З 1806 року він мешкав у Хомутці і саме за ньогобуло перебудовано палац та переплановано парк. За Радянського Союзу палацпередано під агропрофшколу, технікум свинарства і нарешті зооветеринарнийтехнікум, який існує тут і дотепер. Зараз палац покинутий (для потреб технікумузбудовано нові приміщення) і поступово руйнується.
3 Парк Феофанія
Парк Феофанія у Києві — це не тільки гарнаприрода, затишне місце для відпочинку, але й цінний історичний пам'ятник, центрдуховного життя українського народу. Здавна парк Феофанія вважався однією знайкращих природних зон для оздоровлення організму і зміцнення душевних сил.Цьому сприяє не тільки цілюще повітря, але й позитивна енергетика, якоюбуквально «просочена» ця місцевість. Зручною є і транспортнарозв'язка. Хоча Феофанія і розташована на околиці Києва, між районами Теремки,Голосієво і Пирогово, але досить вигідною є близькість до парку Кільцевоїдороги, проспектів Академіка Глушкова та Академіка Заболотного, що дозволяє відпочиваючимшвидко дістатися центра міста.
/>
Рис. 1 Феофанія
Історична місцевість, селище на пд. околиціКиєва. Розташована між Голосіевом, Теремками і Пироговом. Найстаріша частина —вздовж вул. Академіка Лебедєва, довкола Свято-Пантелеймонівської церкви.Згадується у 1471 як Лазорівщина, що була володінням київ. тіуна (розпорядника)Ходики. Версію про походження назви від імені ченця-пасічника Лазаря науково непідтверджено. Згодом — хутір Лазарівка. Тоді ця місцевість була частковорівною, частково горбистою, місцями усіяною ярами, а місцями вкритою густимлісом. Вона перебувала у власності київського розпорядника Ходика. У 16столітті Лазарівщина відійшла до Печерського монастиря, а пізніше перейшла увласність митрополитів Київських — Петра Могили та Сильвестра Косова. СамеСильвестр Косов подарував Лазарівщину чиновнику Ширховському, а той, у своючергу, наприкінці 18 століття передав її у відання Софійського монастиря.
Одночасноу 17 — 18 ст. згадується під назвою Шахравщина (Шархавщина). Наприкінці 18 ст.належала Софійському чоловічому монастирю.
У 1802 році Урядовий сенат наказав КиївськійКазенній палаті виділити ділянку землі, що зветься Лазарівщина, настоятеляМихайлівського монастиря. З 1803 року тут оселився перший київський вікарійєпископ Феофан Шиянов. Тоді ж Лазарівщину було перейменовано у Феофанію. У цейчас на території побудовано і освячено перший храм на честь Чуда АрхангелаМихайла і архієрейський будинок при храмі. У Феофанії не було постійної братії,урочище не мало ніяких матеріальних благ, а богослужіння тут почали проводитисяз 1858 року, тільки на свята. У 1859 році настоятель Михайлівського монастирядоручив одному зі старців — ієромонаху Воніфатію розпочати будівництвомонастиря на території Феофанії.
З 1861 року починається поступовий розквітФеофанії. З цього часу і до революції у Феофанії зведено 4 храми: дерев'януцеркву Чуда Архангела Михаїла, храм Всіх Святих, кам'яний храм Володимирськоїікони Божої Матері, а також собор Святого Пантелеймона. Тільки в 1901 роціпісля благословення митрополита Київського і Галицького Феогноста парк Феофаніяофіційно став іменуватися скітом, приписаним до Михайлівського Золотоверхогомонастиря. Скіт було поступово упорядковано завдяки праці старців-ченців. Допочатку 20 століття у Феофанії залишилося тільки 3 храми. За період з 1905 по1912 роки на території Феофанії побудовано Пантелеймонівський собор, який насьогоднішній день є пам'ятником архітектури. Будівництвом храму займавсяєпархіальний архітектор Є.Ф. Єрмаков. Будівлю було виконано в біло-рожевійгамі, в архітектурі превалювали строгі пропорції, які вдало гармоніювали згорбистою місцевістю. Доля храму склалася трагічно, тут прийняли мученицькусмерть іконописці, які розписували стіни храму і відмовилися завершити роботуза наказом червоноармійців, сам храм було зруйновано.
Частину території парку Феофанія в Києві буловіддано під дитячий будинок, оскільки на той момент раз у раз представникирадянської влади виступали зі звітами про те, як з користю для широких масвикористовується майно монастирів. З 1920 року на території парку Феофаніярозмістився приміський радгосп, пізніше з'явилися різні лікувальні установи, восновному відомчі, а також головна обсерваторія і польова експериментальналабораторія Інституту ботаніки НАН України. У 1941 році Пантелеймонівськийсобор на території парку Феофанія опинився в епіцентрі мінометного обстрілу,пізніше в будівлі собору проводилися експерименти з вибухами направленої дії.
Статус парку-пам'ятника Феофанії присвоєно в 1972році. А в 1992 році Державне заповідне господарство Феофанія, що належитьНаціональній академії наук України, стало пам'ятником садово-парковогомистецтва загальнодержавного значення. З 1993 р. Феофанія стала скітомПокровського жіночого монастиря. Вперше за 90 років свого існуванняПантелеймонівський собор освячено архієрейським чином. Ця подія відбулася всерпні 1998 року. У 2002 році Благовіщенський храм на території Феофанії ставсамостійним.
2003 рік — переломний для парку Феофанія. Тутпочалися реконструкційні роботи: було створено зони відпочинку біля ставків,проведено каналізацію, встановлено альтанки, фонтани, прокладено брукованідоріжки, упорядковано берег. Планується організація пунктів громадськогохарчування і контрольно-пропускного пункту з автостоянкою. Повне завершенняреконструкційних робіт планується завершити до 2010 року. На сьогоднішній деньу Феофанії розташовано: Свято-Пантелеймонівський монастир, Інститут теоретичноїфізики Національної Академії наук України. Недалеко від Феофанії — однойменнаклінічна лікарня.
У парку є паломницька стежка, на якій розташованоджерела. Популярним серед туристів і прочан є цілюще джерело під назвою«Сльози Божої Матері». Вода в ньому трохи солонувата, адже згідно злегендою Божа Матір впустила сюди свою сльозу, від чого вода і набула такогосмаку. Трохи поодаль інше джерело, що представляє собою яму з обробленимидеревом бортами. Вода в ньому влітку не більше +8 градусів, а взимку неопускається нижче +4. Священики та монахи радять три рази зануритися в купіль зголовою, тричі перехреститися, а потім прочитати молитву. З монастирського лісустежкою можна вийти до каскаду озер, де часто влаштовуються пікніки. Хоча порядздавалося б незайманий ліс, але територія парку облагороджена. Тут є оповитіквітами альтанки, клумби з декоративними рослинами, лавочки та фонтани.
/>
Рис. 2 Парк Феофанія
У парку ростуть лікарські рослини: мати-й-мачуха,ромашка, лаванда, звіробій, є комплекс озер, в яких водяться соми та вужі,альпійські гірки, дитячі майданчики.
/>
Рис. 3 ПаркФеофанія
4 Качанівськийпарк
Качанівський парк, площею 560 га, виплеканий трьома поколіннямиТарновських, є одним з найбільших пейзажних садів в Україні і Європі. Він виникна основі природного лісу і нараховує понад 50 порід дерев і 30 видів кущових.У формуванні художнього образу парку особливу роль відіграють хвойні породи,акліматизовані в лісостепу — ялина, сосна кедрова, сосна Веймутова, модрина,ялиця сибірська, кипарисовик горіхоплідний. З порід екзотів привертають увагу бархатамурський, лох вузьколистий, плетея, катальпа.
Парк поділяється на дві частини — регулярну та пейзажну(ландшафтну). Регулярна, прикрашена клумбами, розташована на підвищеному плато.Ця частина парку невелика і збагачена флігелями та спорудами різногопризначення. Ландшафтна частина значно більша, складається із зелених масивівгаїв і дібров, що чергуються з полянами і дзеркалами озер (загальна площа — 125,63 га), розташованими на нижньому плато. Тут збереглись паркові мости, гірки Кохання і Вірності,«Романтичні руїни» на березі Великого ставу, які є пам'яткою садово-парковогомистецтва XVIII століття. Численні живописні алеї і доріжки перетнають парк увсіх напрямках. Загальна довжина великої паркової дороги — 60 км.
Садиба була заснована відомим російським полководцем, графом П. О. Рум'янцевим-Задунайськимяк одна із резиденцій президента Малоросійської колегії і генерал-губернатораМалоросії. За проектом московського архітектора Карла Бланка український зодчийМаксим Мосцепанов звів розкішний палац та спланував регулярний парк при ньому.Архітектура палацу цього періоду належить до стилю романтичного напрямку,притаманного спорудам XVIII — кінця XIX століть.
/>Рис. 4 Дуб Олександра Довженка/>Рис. 5 Місток у парку/>Рис. 6 Романтичні руїни/>Рис. 7 Ландшафтна дільниця «Пуста криниця»
Споруда палацу була одноповерховою з двосвітними центральнимизалами. Фасади декоровані романтизованими формами численних башточок, увінчанихшатрами, що переходили в шпилі, всебічними уступами та нішами, які в ціломуасоціювались з архітектурою Сходу, як того забажав замовник — герой російсько-турецькихвоєн.
У 1808 році Румянцев продав маєток поміщику Г. Я. Почеціта його дружині Парасці Андріївні. За нових власників садиба переживає другийбудівельний період. Розширюється територія садиби, палац перебудовується встилі російського класицизму, зводяться нові будівлі різного призначення,закладається пейзажний парк. Після смерті Григорія Яковича в 1824 році маєтокуспадкував син дружини від першого шлюбу Григорій Степанович Тарновський іпонад 70 років садиба належала цій родині.
У 1828 році закінчується розпочате ще при Г. Я. Почецібудівництво храму і церкву освячено Георгієвською — на честь ГеоргіяХозевіта. В цей час садиба сформувалась у кращих традиціях класичної схеми.Вона складалась з палацу з флігелями і баштою, двох служб — північної іпівденної, що завершували парадний двір; церкви усипальниці, яка завершувалаголовну вісь композиції садибного комплексу.
Під час володіння Тарновськими палац пережив п'ять будівельнихциклів і дійшов до нас у зміненому вигляді, але все ж зберіг цілісність планованогорішення ансамблю і цільову єдність споруд. З одноповерхового палац бувперебудований у двоповерховий з невисоким куполом, згодом додали барабан, щонадавав будівлі більш центричного характеру. Перший поверх виконаний з цегли навапняному розчині, другий — дерев'яний, обкладений цеглою і потинькований.На сході будівлі у флігелях і центральній частині палацу — портики, назаході — галереї. Фронтон портика завершується скульптурами німф.