Вступ
Вияв менталітетуукраїнців у виборі татворенні народнихназв лікарських рослин
Тема «Виявменталітету українців у виборі та творенні народних назв лікарських рослин» унауковій літературі розглянута недостатньо. Зокрема, можна знайти фрагментарнізвернення до цього питання у книзі «Українське народознавство» за редакцієюС.П.Павлюка, Г.Й.Горинь, Р.Ф.Кирчіва.
У більшостінаукових доробок, де розглядається питання про лікарські рослини, мова йде проїх цілющі властивості, а народні назви подаються лише як додаткові до основних,щоб дати читачеві можливість швидше зорієнтуватися у великому розмаїтті рослин,при цьому особливості вибору та творення назви, як правило, взагалі незгадуються і не пов’язується із особливостями менталітету. Однак требавідмітити, що народна спостережливість, дотепність, мудрість, віруваннястворили багато незвичайних назв рослин, які є цінним матеріалом длямовно-етнографічного дослідження.
У цій роботірозглянуто принципи, покладені в основу творення назв рослин, а також зроблено спробуз’ясувати мотиви, якими керувались у виборі назви, та способи деривації цихназв.
Проведені дослідженняпоєднують відомості з народознавства, мовознавства, біології, фармацевтики.Оскільки тема раніше майже не розглядалася, то деякі твердження виведенігіпотетично, в результаті спостереження над окремими групами рослинних назв, їхморфемною будовою, способом творення, спорідненістю з іншими спільнокореневимисловами.
Варто зауважити,що ми використовували різні джерела: наукові посібники про лікарські рослини,етимологічні словники з української мови, а також записані від жителівОвруччини місцеві назви рослин. Це дало можливість встановити певнізакономірності у творені народних назв рослин.
Проведена роботадопоможе краще зрозуміти словотворчі можливості української мови, етнічнийсвітогляд українців, сприйняття ними навколишнього cвіту (зокрема рослинного середовища)і, отже, глибше усвідомити особливості менталітету нашого народу.
І розділ
Варто зауважити,що тлумачення слова «менталітет» є лише у сучасних тлумачних словниках. Так,«Великий тлумачний словник української мови» пояснює: «Менталітет – сукупністьпсихічних, інтелектуальних, ідеологічних, релігійних, естетичних особливостеймислення народу, що проявляються у мові, культурі, поведінці.»
У виборі татворенні назв лікарських рослин проявилися різні сторони менталітету та глибокізнання наших предків про зілля (бо у народі лікарські рослини здавна називалисловом «зілля», яке утворилося від дієслова «ллє» префіксальним способом іозначає засіб, який може зілляти (знищити) хворобу); у першу чергу, цепрагнення зробити світ «зручним», «під лаштованим» під потреби людини.
Народні назвилікарських рослин мають широкий діапазон відтінків. Як зазначає ВалерійВойтович у книзі «Українська міфологія»: «У народних назвах трав і поезія, ігумор, і тиха печаль: нечуй-вітер, сон-трава, зозулині черевички, плакун-трава,трава-мурава, розмай-зілля, чорнобривці та ін.» [3]
Перше мовнеявище, яке відразу впадає в око, — це поширена тенденція до полісемантики багатьохназв.
Розглянемо цеявище на прикладі рослини, відомої як «підмаренник справжній». Корінь цьогослова -мар- вказує на спорідненість іменника «підмаренник» з іменем язичницькоїбогині зими, ночі, марення і смерті – Марени чи Мари. На чому ґрунтується вибіртакої назви рослини?
Можливо, на тому,що рослина утворює цілий ряд гібридних, часто разюче різних, форм. Здавна, якщохтось не міг впізнати знайому місцевість чи раніше бачений об’єкт (скажімо,дерево або рослину), то це пов’язували з чарами Мари, бо саме ця зла богинямогла одурити людину, зробити оточуючий її світ зміненим до невпізнання.
Так і рослинапідмаренник, утворивши ряд гібридів, зовнішньо змінюється і ніби стаєневпізнанною. Гадаємо, що зроблене нами припущення підтверджує й інша народнаназва підмаренника справжнього — «тай-зілля». Перша частина цього словаутворена від дієслова «тане» («тає»), що означає «зникає», «змінюється».
В основу іншихнародних назв підмаренника справжнього покладене порівняння за схожістю, томуця рослина ще відома як «батіжки» (бо зовні рослина нагадує ремінець,прикріплений до держака, яким поганяють худобу) та «бобачик» (від слова «біб»).
Отже, можнапростежити, що назви лікарських рослин творилися за одним із таких принципів,який і виявляв певні ментальні риси:
— зовнішні ознаки та подібність до чогось;
— лікувальне застосування;
— використання у побуті;
— посилання на звичне для рослини місце проростання;
— яскраво виражені смакові, ароматичні чи інші властивості;
— асоціативно-міфологічний підхід
— гумористично-практичний вибір.
· Спостережливість
· Знання рослинного світу
· Практичність
· Практичність
· Практичність
· Вірування
· Гумор
Для твореннякожної такої групи назв є і свої характерні їй способи деривації.
ІІ розділ
Розглянемо кожнугрупу назв рослин окремо і проілюструємо на прикладах, чому саме було зробленотакий вибір назви та як вона утворена.
І. Так, найчастішерослина отримувала свою назву за певними зовнішніми ознаками, це й зрозуміло,бо лікувальні властивості рослини людина виявила пізніше, а деякі встановлює ідо цього часу, а ще в цьому проявилася споконвічна практичність українців – такрослину було легше запам’ятати і, при необхідності, відшукати.
Цікаво, щовідкриття нових цілющих властивостей рослини часто веде і до появи нової назви.До прикладу можна згадати ехінацею пурпурну, яка за своїми імуностимулюючимивластивостями, виявленими у кінці ХХ століття, не поступається багатьом, ужедавно відомим, засобам, і тому отримала народну назву «женьшень поліський», якавказує на кілька прихованих особливостей українського менталітету: «женьшень» — знання про силу рослини, «поліський» – не лише вказівка на місце поширення, а йгордість за «своє», «дивовижне».
Багато рослин зазовнішніми ознаками отримали «ім’я» залежно від кольору чи подібності дочогось, що говорить про спостережливість українців, так, певним словам чинавіть словосполученням надавалась багатозначність. Розглянемо це явище у рядіприкладів.
1. Квітицмину піскового пухнасті і м’які, чим нагадують хутро котиків, тому народназвав їх «жовті котики» або «жовті котячі лапки».
2. Купиналікарська своїми квітами нагадує дзвіночки, тому й має назву «дзвіночки».
3. Народнаназва рослини бобівника трилистого – це «бобок», «боб’янка», «бобичник»,«бібник» — свідчить про подібність листків рослини до листків бобу. Ще цярослина має промовисту назву, утворену способом складання, «трой-зілля», бо настеблах по три листки; ця назва також об’єднує слово «зілля», що вказує на цілющівластивості, з магічним числом «три».
4. Такийпоширений на Поліссі верес звичайний має свою особливість: чашечка квіточок незелена, як у більшості рослин, а рожева, тому й рослину ще називають «чашечка».
5. Гірчакзміїний має вигнуте вузлувате кореневище – звідси і багато специфічних назв:криве зілля, ужик, ужовник, рак-трава, рачки, криве зілля.
6. Рослину«гірчак почешуйний» за формою та шерстливим опушенням листків називаютьведмежим вухом, бороданем, баранячим хвостиком, сорочиними лапками.
7. Синюхаблакитна зовні особливо гарна рослина, за що й отримала назву – красотка.
8. Копильник– це народна назва хвоща польового, бо пагони цієї рослини дещо подібні докінського хвоста.
9. Рослина,відома під назвою «ірис», що в перекладі з латинської означає «райдуга», ународі називається «півники», бо її квіти – яскраві і хохлаті, наче півнячийгребінь.
10. Один ізвидів полину на Україні називається «чорнобиль», що пов’язано із темним стебломрослини, «чорнобиль» — «чорна билина».
Отже, можнавідмітити, що ця група назв рослин особливо поширена, причому назви творилисяіз слів, які вже були у мові, різними способами – здебільшого суфіксальним чискладанням, що підкреслювало зовнішню схожість рослини з конкретними об’єктами,а також надаванням багатозначності словам, які вже були в мові.
ІІ. Другапоширена група назв, пов’язаних із лікувальними властивостями рослини. Такіназви ніби «говорять» самі за себе, що допомагало швидко відшукати рослину ізпотрібною лікувальною здатністю. Наведемо приклади.
1. Шанованийу народі за свої цілющі властивості перстач білий, що в перекладі з латинськоїозначає «сила», «могутність», використовується при лікуванні багатьохзахворювань, вважається, що він має п’ять лікувальних сил, тому народна назварослини – «п’ятисил», «п’ятипал», «п’ятипальник», до того ж квітка перстачубілого має п’ять пелюсток.
2. Перстачпрямостоячий – калган – у народі називають «дубрівка», «дубрівник»,«дерев’янка», що безпосередньо вказує на наявність у рослини дубильних речовин;їх використовували для тамування зубного болю, зуби наче німіли від відварукалгану – дерев’яніли, звідси і назва «дерев’янка».
3. Дужепоширена на Україні рослина пижмо звичайне, назва походить з грецької мови іозначає «довго жити». Пижмо звичайне здавна використовують як протигільмітний іжовчогінний засіб, настій квіток рекомендують при глистяних інвазіях,захворюваннях печінки, звідси народні назви – «глисник», «глистник», «боговагоробина».
4. Ряднародних назв деревію звичайного пов’язані із кровоспинними та загоювальнимивластивостями рослини. Це такі назви: «кривавиця», «кровоспинник», «кровоспин»,«серпоріз», «серпій» (це вказує, що рослина допомагала загоювати болючіпоранення серпом).
5. Іншарослина із такими ж лікувальними властивостями – родовик лікарський – уперекладі з латинської означає «кров», мається на увазі лікувальне використаннярослини. До того ж у народі вона називається «кровостяг», «сильник»,«кровоголовка», «стягни- кров».
6. Длялікування пошкоджених кісток використовували чорнокорінь лікарський, народнаназва рослини «живокіст» закріпилася в медичній літературі.
7. Народнаназва остудника голого – грижник, що вказує на лікувальне застосування рослини.
Використаннялюдиною лікарських рослин має багатовікову та складну історію, як і творення назвкожного цілющого зілля. На жаль, багато народних назв рослин, які поширені наУкраїні та успішно застосовуються в медицині, залишаються поза увагою нашоїофіційної лінгвістики. Тому ми звернули увагу на те, що назви ІІ групи рослинпо-своєму оригінальні: вони утворені, здебільшого, суфіксальним способом таскладанням основ, що допомагає чітко окреслити лікувальне призначення рослиниуже в її «імені» і, відповідно, дає змогу швидше вибирати потрібне длялікування зілля. Вважаємо, що у такій особливості вибору назв цієї групи рослинвиявився практицизм українців.
ІІІ. Деяківластивості рослин здавна були підмічені нашими предками і використовувалисядля щоденних потреб
1. Це,зокрема, цілий ряд рослин із властивостями мила – «мильнянка лікарська», коріньякої розтирали у воді і використовували для миття тіла, у народі отримала назви«мильний корінь», «дике мило», «мильна трава», «пінка». Такі ж властивості маєрослина остудник голий, у стеблі якої виявлено значну кількість сапонінів, томурослина має ще й назву «собаче мило».
2. Дляукріплення нігтів використовували квіти календули звичайної, тому рослинаотримала назву «нагідки» чи «ногітки».
3. Полингіркий використовували для знищення шкідливих комах (молі, бліх, тарганів),через що з’явилися народні назви «молин», «бліхобіль».
4. Дляпідсолоджування напоїв здавна використовували корінь солодки звичайної, що йбуло поштовхом до такої назви рослини, а також для заварювання чаювикористовували хороший медонос – іван-чай.
Чому рослини,умовні об’єднані нами в третю групу, отримали саме такі назви, є зрозумілим, боце була назва-підказка, яка вказувала на призначення окремої рослини. Цікаво,що в народних назвах цієї групи вперше використані іменники, що походять відприкметників(перехід слів з однієї частини мови в іншу): «солодка», «молин».
ІV. Велика група рослин отримала своїназви залежно від місця типового поширення виду. Варто зауважити, що більшістьтаких назв утворена словосполученням, у якому саме прикметник є вказівкою нате, де можна знайти певну рослину. Звернемося до прикладів
1. Так,шоломницю високу називають «шоломниця (тобто схожа на шолом) лісова».
2. Воловиклікарський – прекрасну медоносну рослину – називають у народі «медункапольова».
3. Цминпісковий (рослина належить до сухоцвітів) має назву «безсмертник польовий».
4. Кременагібридна (рослина має білувате забарвлення нижньої частини листка) – «підбілболотяний» або «болотяна мати-й-мачуха» (за схожість з підбілом звичайним).
5. Глечикижовті – лілея водяна.
6. Гадючниколеговий – медунка болотна.
Інший спосібтворення назв цієї групи – це префіксальний або префіксально-суфіксальний.
1. Переступеньбілий у народі називають «підтинник», а також «переступ», оскільки він часторосте біля огорож, тинів і його лазяче стебло немов би «переступає» через них.
2. Гравілатміський називають «підлісник».
3. Назварослини «подорожник» теж вказує на те, де найчастіше можна побачити це зілля.
4. Перстачпрямостоячий (калган) має народну назву – «піддубник».
5. Ранниквузлуватий – «підлісник».
6. Цикорійдикий – «придорожник».
Із наведенихприкладів бачимо, що назви цієї групи рослин допомагали людині швидше знайтипотрібне зілля у природному середовищі й мали свої особливості творення.
V. Варто окремо виділити тіназви рослин, які пов’язані зі смаком, запахом, відчуттям на дотик.
1. Скажімо,віскарія звичайна покрита ззовні липким соком, тому народ її назвав «смолянкалипка», «клейка», «смолка».
2. Нетребазвичайна носить народну назву – «колючка».
3. Оманвисокий, через своє шершаве листя, отримав назву «шоршовник».
4. Кропивуще називають – «пекучка».
5. Плодигравілату міського — гачкувато-зігнуті й чіпляються до одягу, за що рослинуназивають «колючка», «причепа».
6. Підмаренникзвичайний, хороший медонос, плоди солодкуваті на смак, називається «медівник»,«медова марена», «медова трава», «медяник».
7. Ународних назвах барбарису звичайного відмічається кислий смак плодів рослини –«квасениця», «кисетка», «кисличник», «кисляк», «кислич».
8. Гірчакперцевий, водяний перець, має гіркий пекучий смак, за що його називають«горчиця», «гірчак».
9. Щавелькінський у народі називають кисликом та кислицею жаб’ячою.
10. Підмаренникзапашний має сильний, приємний аромат, тому його називають «пахучою»,«мар’янкою пахучою», «жасминником». Цікаво те, що аромат рослини дуже приваблюєкомах і одночасно відлякує травоїдних тварин, завдяки чому підмаренникпоширився на великій території.
11. М’ятаперцева за свій особливий духмяний запах була названа «пахучка», «пахило»,«пахнячка».
Отже, бачимо, щоу виборі назви не останню роль відігравали смакові, запашні та інші властивостірослини. Як і в попередньо розглянутих групах найпродуктивнішим є спосібскладання та суфіксального творення, саме ці два способи допомагають точновказати у назві на певні властивості рослини.
VІ. В особливо окрему групуварто виділити ті народні назви рослин, які супроводжуються легендами тапереказами, звичайно, це є проявом давньої віри наших предків-язичників у світдухів, оживлення природи.
1. Розглянемояк приклад назву «барвінок звичайний». Слово «барвінок» утворене складаннямдвох слів «барви» + «вінок». Саме з цієї рослини українські дівчата здавнаплели вінки. А от інші назви барвінку – «могильник», «могильниця»,«відун-зілля» — пов’язують із розповідями про те, що ця рослина допомагаєрозпізнати відьму та захистити обійстя від всякої злої сили.
2. Незвичайнународну назву мають сокорики польові – «зозулені черевички». Легендарозповідає, що птахи прогнали із лісу зозулю, коли дізналися, як вона підкидаєсвої яйця у чужі гнізда. Та хитра птаха взулася у черевички із квітів сокориківпольових і непомітно повернулася до лісу.
3. Відомуцілющу рослину чистотіл звичайний у народі називають «ластівчине зілля»,«молоко ластівчине». Повір’я стверджує, що ластівка протирає соком чистотілуочі своїх пташенят, щоб вони стали зрячими; а ще підмітили, що період цвітіннярослини співпадає з прильотом і відльотом ластівок.
Потрібновідмітити, що частина уставлених у науковій літературі назв бере початок знародного джерела. Так, слово «чистотіл» складене з двох слів — «чисте» +«тіло». Цікаво, що ця назва вказує на дію рослини для очищення тіла відхвороби. У наш час препаратом із чистотілу лікують онкологічні захворювання.
Народних легендта переказів, пов’язаних з рослинами є багато. Ми розглянули лише деякі зфольклорних розповідей, котрі тлумачать назву рослини. Бачимо, що в наведенихприкладах використовується словоскладання чи словосполучення як продуктивнийспосіб, що допомагає чітко увиразнити назву рослини.
Висновки
назварослина лікарський народний
Тема розглянута уцій роботі важлива тим, що допомагає глибше зрозуміти, хто ми є, чимвідрізняємося від інших, які особливості українського менталітету, як вони, ціособливості, проявляються у взаємодії людини з рослинним світом.
У цій роботі вмежах її обсягу ми пояснювали різні народні назви лікарських рослин, об’єднавшиці назви за семантикою в окремі групи, обґрунтували причини вибору таких назв,вказуючи на пряму залежність такого вибору від менталітету українців. Урезультаті проведених досліджень вдалося зробити ряд цікавих спостережень тадійти певних висновків.
По-перше, лише невелика частина назв рослин є оригінальними(первинними), а решта народних назв творилися від слів, які вже були в мові.Така особливість деривації допомагала більш точно визначити чи лікарськівластивості рослини, чи зовнішню особливість, чи місце проростання, залежно відтого, які ментальні риси виявилися у виборі назви.
По-друге,найбільш продуктивним способом творення назв є складання, що допомагаєувиразнити і конкретизувати народну назву. Суфіксальний спосіб широковикористовувався у тих назвах, які вказують на цілющі властивості рослини.Суфіксально-префіксальний спосіб бачимо у тих назвах, котрі пов’язані із місцемпроростання рослини. Менш продуктивним у творенні народних рослинних назввиявився безсуфіксальний спосіб та перехід слів з однієї частини мови в іншу:до прикладу можна навести назву «чар-зілля» (де безсуфіксальний спосіб «чар»традиційно використовують разом із складанням); «солодка» (перехід прикметника уіменник).
По-третє, народніназви рослин вказують на великі можливості деривації української мови, а такожна початкові давні знання українців про навколишній світ.
По-четверте,розглянуті у роботі назви дозволяють зробити висновок, що народ у творенні івиборі назви відмічав ті властивості чи особливості рослини, які допомагалилюдині краще зорієнтуватися у різноманітності трав.
По-п’яте, рослиннінародні назви підкреслюють такі ментальні риси українців, як спостережливість,дотепність, глибока шана до природи, особливий гумор ( «бабині воші», «кінськийхвіст», «заткни ґудзь» і т.п.)
Сподіваємося, щочитачів зацікавлять деякі оригінальні відомості щодо народних назв рослин таособливості творення цих назв, що дозволяє глибше зрозуміти словотворчіможливості української мови, семантичну різноманітність її слів та особливостіменталітету українського народу.
Література
1. БулашевГ.О. Міфи України. – Київ: «Довіра», 2003.
2. БоссьєСельві. Міфи та легенди народів світу: Дитяча енциклопедія. – Київ: «Махаон»,2005.
3. ВойновичВ. Українська міфологія. – Київ: «Махаон», 2005.
4. ГубановІ.А., Новиков В.С.Шкільний атлас вищих рослин – Київ: «Просвіта», 1985.
5. КостомаровМ.І. Слов’янська міфологія. – Київ: «Либідь», 1994.
6. КононенкоА.А., Кононенко С.А., Кононенко В.А. Персонажі слов’янської міфології / Мал…словник./ — Київ: «Корсар», 1993.
7. ПлачиндаС.П. Словник давньоукраїнської міфології. – Київ: «Український письменник»,1993.