Система пенсионного обеспечения населения и пути его реформирования

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИУКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедраекономічної теорії
КУРСОВА РОБОТА
з основекономічної теорії, мікроекономіки
тамакроекономіки
на тему №12„Система пенсійного забезпечення населення
і шляхи їїреформування”
студентки денної форми навчання
6 групи IIкурсу,
ФЕМП
НіколаєвоїІ.М.  
Науковий керівник:
доц., кандидат економічних наук
ГоловкоЛюдмилаСтепанівна
Київ 2005
Зміст
Вступ............................................................................................................
1.     Пенсія: економічна та соціальна сутність....................................
2.     Моделі та економічні джерела пенсійного забезпечення в ринковій економіці..........................................................................
3.     Стан системи пенсійного забезпечення в Україні........................
3.1 Історичний аспект та основні суб’єкти пенсійного забезпечення.....................................................................................
3.2 Проблеми соціального характеру…
3.3 Проблеми економічного характеру…
3.4 Проблеми демографічного характеру......................................
4.  Основні напрями реформування системи пенсійного забезпечення в Україні....................................................................
Висновки.....................................................................................................
Список використаної літератури..............................................................
Додатки........................................................................................................
3
5
11
17
17
22
25
27
30
38
42
44
Вступ
Дана курсова робота присвяченавивченню системи пенсійного забезпечення населення, її проблем та шляхівреформування.
Об’єктом дослідження являється системапенсійного забезпечення населення як елемент соціального захисту та основнаознака сучасної ринкової економіки.
Предметом дослідження є вивченняструктури пенсійного забезпечення населення та її зміна відповідно досоціальних і економічних умов та факторів в країні.
Метою дослідження даної курсовоїроботи є всебічно розкрити структуру системи пенсійного забезпечення населення,вивчити її проблеми, обґрунтувати необхідність та шляхи її реформування,перспективи для України.
Проблема системи пенсійногозабезпечення населення в наш час є актуальною і в Україні, і в інших країнахсвіту. Причиною є, по-перше, перехід нашої держави до ринкових механізмів господарювання, в якихсоціальний захист населення та їх добробут є головною ознакою, а такожекономічна криза 90-х років, яка помітно вплинула на матеріальне становищепереважної більшості населення країни. Різке падіння рівня життя значних верствнаселення супроводжувалось загальною кризою системи соціальногозахисту, яка виявилася непристосованою до новихекономічних умов. Таким чином, в найгіршому становищі опинились групинаселення, які потребували першочергового захисту з боку держави. До такоїкатегорії потрапили і пенсіонери, що втратили всі заощадження, накопичені заперіод трудової діяльності, і стали отримувати пенсійні виплати на рівні,недостатньому для забезпечення найнеобхідніших життєвих потреб. Особливо гостровідчули всі негаразди перехідного періоду особи старших вікових груп, якіповністю втратили працездатність, а отже, і можливість отримання додаткового допенсії доходу. Отже, бідність осіб похилого віку стала ознакою сьогодення і вийшлана перший план серед проблем загальнодержавної політики держави.
 По-друге, у більшості країнах Західної Європи,в тому числі і в Україні, помітним стає значне старіння нації, що зумовлюєпевні диспропорції в пенсійному забезпеченні, адже воно залежить відспіввідношення кількості працюючих та пенсіонерів. По-третє, в деяких країнахіснує проблема фінансування пенсійних виплат. Важливим також є те, що пенсійнасистема відіграє важливу роль в економічному житті країни — впливає на попит натовари й послуги, а також на матеріальний добробут багатьох сімей. Якщо пенсіїефективно захищатимуть людей від бідності, значно зменшаться державні витратина програми соціальної допомоги. Взагалі, турбота про громадян похилого вікузаймає центральне місце в державній політиці багатьох країн і її актуальністьстає дедалі гострішою з огляду на скорочення народжуваності. А рівень і якістьпенсійного забезпечення — важлива складова економічного та соціальногостановища країни. Це також є умовою переходу України до соціально орієнтованоїринкової економіки.
Актуальністю даної теми є і те,що, в силу даних проблем, питання про реформування системи пенсійногозабезпечення населення сьогодні гостро стоїть у багатьох країнах світу, в томучислі і в Україні. Для кожної держави можна запропонувати кілька її варіантів,але остаточний вибір залежатиме від конкретної політичної, економічної йдемографічної ситуації. Важливим є враховувати приклади реформування пенсійноїсистеми інших країн, щоб не допустити помилок, які можуть вплинути на подальшийрозвиток країни.
Тому, з’ясування сучасного станусистеми пенсійного забезпечення, її недоліків є важливою умовою недопущенняпомилок в майбутньому, запорукою розвитку економіки та соціального захисту і,головне, умовою для переходу України до соціально орієнтованої ринковоїекономіки.
1. Пенсія: економічна тасоціальна сутність
         Розглядаючи економічну та соціальнусутність категорії „пенсія”, перш за все необхідно проаналізувати історичнепідґрунтя її виникнення.
          Пенсійну політику слід розглядати у розрізітих політичних і соціально-економічних тенденцій, які відбува­ються івідбувалися у суспільстві.
         Як відомо пенсія є ключовим елементомсоціального захисту населення. А вперше про необхідність створення такоїсистеми було викладено в теорії неоліберального напряму німецької економічноїтеорії, засновником якої справедливо вважається Вальтер Ойкен, який створившколу, що в подальшому отримала назву фрейбурзької. До неї увійшли такі відомітеоретики, як А. Мюллер-Армак, Ф. Бьом, А. Рюстов, Л. Мікш, К.Манер, Л. Ерхардта інші.
Ойкен розрізняв два „ідеальних типи” господарства: центрально-керованегосподарство та вільне ринкове господарство, тобто класифікував їх,відштовхуючись від способу управління господарським процесом, форми координаціїдіяльності окремих господарських одиниць. Ойкен визнає що ринкова економіка,побудована за принципами індивідуалізму та конкурентностіхоча й сприяє економічному прогресу суспільства однак суперечить принципусоціальної справедливості який може забезпечити лише центрально-керованасистема побудована на основі суспільної власності. Тому, він вважає, що вумовах ринкової економіки вирішення цієї проблеми повинна взяти на себе державаяка може впливати на соціальну сферу, беручи участь у розподілі суспільногопродукту звичайно в тих межах що не зумовлюють порушення економічного порядку.Така діяльність держави забезпечить поєднання переваг двох різних типівгосподарств.
Теорія«соціально-ринкового господарства» Ойкенамала своїм вихідним пунктом протиставлення ринковогогосподарства центральне керованому господарству. Основними засадами цієї теоріїяк економічного порядку є доповнення конкурентної ринкової економіки соціальноспрямованим втручанням сильної держави.
Розвиток неоліберальної теорії вільного ринковогогосподарства пов'язаний з ім’ям Мюллера Армака, який вперше сформулював ідею створення „соціально-ринкової” економіки.За його визначенням це така економічна система в межах якої принцип свободиринку поєднується з принципом соціальної рівності, коли досягнення ринковогогосподарства приносять користь усім членам суспільства. Економічна політикадержави повинна полягати в збереженні конкуренції та забезпеченні вирівнюваннядоходів громадян за допомогою раціональної фіскальної політики, тобто створюванеринковим господарством багатство розподіляється під контролем держави. Отжескладовими соціально орієнтованого ринкового господарства є конкурентна ринковаекономіка, заснована на приватній власності та держава, що за допомогоюекономічних механізмів перерозподіляє національний дохід з метою забезпеченнясоціальної справедливості.
Найважливішим інструментом державного втручання в процесперерозподілу, за визначенням Мюллера Армака, є оподаткування, яке регулюєтьсявідповідно до економічної ситуації. Все це повинно бути узгодженим з основноюметою державного управління — проведенням соціально орієнтованої політики. Податкиє основою формування державного бюджету, а отже, матеріальною основою виконаннясоціальних програм держави. Видатки держави на соціальні потреби, на йогодумку, повинні бути цілеспрямованими, тобто відповідати двом вимогам — соціальному вирівнюванню та стимулюванню ініціативи. [28]
Людвіг Ерхард, професор, політик-практик,вчений-економіст, вважав, що соціальний добробут повинен будуватися на міцнійекономіці. Тому в Німеччині ним були зроблені певні економічні кроки на шляхудо створення соціально орієнтованої ринкової економіки, які спричинили швидкі темпивідновлювання виробництва, спад безробіття, збільшення виплати держави насоціальні потреби. Тому, економіка ФРН швидко інтегрувалась у світовегосподарство, оскільки лібералізувався зовнішньоекономічний обмін за рахунокпільг та кредитів на виробництво експортних товарів, зросли їх обсяги таконкурентна спроможність.
Державне втручання в економіку обмежувалось правовим регулюваннямта непрямим впливом, що не завдавав шкоди вільно функціонуючому ринковомумеханізмові. Пряма участь держави в суспільному житті не виходила за межісоціальної сфери. Тому, становлення соціально-ринкової економіки в Німеччині відбулосьу короткі строки і привело до зростання народного добробуту.
 Отже, необхідністьстворення соціально орієнтованої ринкової економіки, яка передбачає доповненняконкурентної ринкової економіки соціально спрямованим втручанням сильноїдержави, зумовлює появу нової економічної категорії „пенсія”.
Іншою причиною появи пенсії є проблема нерівномірногорозподілу доходів. Як відомо сукупні доходи сімей формуються з різних джерел(заробітна плата, рента, дохід від підприємницької діяльності, трансфертнівиплати), які є нерівномірними. Ступінь нерівності у розподілі доходів ілюструєкрива Лоренца (Див. Додаток 1). Чим більше відхилення кривої АВС від АС, тимбільша нерівність у розподілі доходів в країні. У випадку рівномірногорозподілу багатства суспільства серед громадян держави кожний процент населенняволодіє одним процентом багатства суспільства (Пряма АС). Така ситуаціяхарактерна для початкових стадій розвитку суспільства. Намагання йогодотримувати у різних варіантах у ХХ столітті призвело до кризового стану убагатьох країнах світу (СРСР, Китай та ін.). У цих країнах дуже незначна група„правлячої верхівки” потопала у розкоші, а основна маса населення мала не дужевисокий рівень життя. Взагалі, основними причинами диференціації в доходах є:відмінності в освіті та особистих здібностях; нерівномірний розподілекономічних ресурсів; відмінності у становищі на ринку; різне ставлення доризику; наявність зв’язків або дискримінацій; різниця у відношеннях власностіта ін. Деякі категорії населення (інваліди, діти-сироти, інваліди з дитинства,люди похилого віку) взагалі не мають доходу. Тому виникла необхідністьстворення системи соціального захисту (до якої входять пенсії та іншітрансфертні платежі), створення прогресивної шкали оподаткування, за допомогоючого держава сприяє зменшенню диференціації доходів між окремими сім’ями.Важливою проблемою регулювання нерівномірності розподілу доходів є визначенняоптимального співвідношення між економічною ефективністю та соціальноюсправедливістю, оскільки значне втручання держави у перерозподіл суспільнихдоходів знижує стимули до підприємницької продуктивної діяльності одних членівсуспільства та породжує споживацькі настрої в інших. [12, ст.321-323] 
         Отже, пенсія – це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системізагальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яку отримуєзастрахована особа у випадку досягнення нею пенсійного віку або визнавши їїінвалідом, або отримують члені її сім’ї (що передбачено Законом України „Прозагальнообов’язкове пенсійне страхування”).
         Відповідно до Закону України „Пропенсійне забезпечення”, існують такі видипенсій:
А)трудові пенсії:
·       за віком;
·       за інвалідністю;
·       у випадку втратигодувальника;
·       за вислугою років;
Б)соціальні пенсії.
         Правона трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею; особи, щостали інвалідами у зв’язку з виконанням державних або суспільних обов’язків, охоронидержавної, колективної та приватної власності, а також при охороніправопорядку; особи, що доглядають за інвалідом Iгрупи або дитиною-інвалідом у віці до16 років, а також за пенсіонером, який відповідно довідки з медичної установипотребує постійного  нагляду.
         Правона пенсію за віком мають: чоловіки – після досягнення 60 років та при стажіроботи не менше 25 років; жінки – після досягнення 55 років і при стажі роботине менше 20 років. Отримувати пенсію за віком на пільгових умовах мають правоособи, перелік яких міститься в статті 13 Закону України „Про пенсійнезабезпечення”.
Право напенсію у разі втрати годувальникамаютьнепрацездатні члени сім’ї померлого годувальника, який їхзабезпечував.
         Пенсіїза вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, які зайняті нароботі, виконання якої призводить до втрати професійної працездатності абопридатності до віку, що дає право на пенсію за віком.
         Насоціальну пенсію мають право всі непрацездатні громадяни при відсутностіправа на трудову пенсію. [3]
На відміну від трудових пенсій, розмір яких визначаєтьсяпропорційно тривалості стажу і розміру заробітної плати, а також умовами праці,під час визначення розміру соціальних пенсій враховується лише соціальнанезахищеність громадян і наявність умов, за яких призначається соціальнапенсія. Така пенсія призначається без врахування доходу і вона фінансується зарахунок коштів Пенсійного фонду, який формується переважно за рахунокобов’язкових страхових внесків працюючих осіб і обов’язкових відрахувань відфонду заробітної плати підприємств, установ, організацій. А це означає, щосоціальні пенсії виплачують за рахунок коштів, призначених для виплати трудовихпенсій. [22. ст.25-26]
Пенсія є основною категорією та основним елементомсоціальної політики держави. Соціальнаполітика – це діяльність держави щодо створення та регулюваннясоціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробутучленів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринковихпроцесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичноїстабільності у країні; це система правових, організаційних, регулятивно-контрольнихзаходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілямиекономічного зростання. В конституції України закладено право громадян насоціальний захист (див.Додаток 2). Соціальна політикавключає:
Ø правове забезпечення соціального захисту населення;
Ø прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів нафінансування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслуговування,охорона навколишнього середовища тощо);
Ø соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;
Ø впровадження ефективної прогресивної системи оподаткуванняіндивідуальних грошових доходів населення;
Ø створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;
Ø державний вплив на ціни та ціноутворення;
Ø обов’язкове соціальне страхування в різних формах;
Ø пенсійне забезпечення;
Ø підготовка та перепідготовка кадрів та ін. [11 ст..161-167]
Отже, держава за допомогою пенсій може впливати насоціальне становище суспільства, що є основним у соціально орієнтованійринковій економіці, до якої прагнуть всі країни світу.
2. Моделі та економічніджерела пенсійного забезпечення в ринковій економіці
На відміну від інших економічних систем, в ринковійекономіці посилюється соціальна спрямованість державного регулювання і системапенсійного забезпечення населення відіграє важливу роль у розподілі доходівсуспільства.
Поява пенсійного страхування та пенсійного забезпеченнянерозривно пов'яза­ні зі створенням нового класу працівників — класу найманихробітників, які залежать від регулярної виплати заробітної плати як єдиногоджерела існу­вання. З перетворенням робочої сили в товар та відповіднозаробітної плати в основне джерело існування для багатьох членів суспільства,виникає особливий вид соціальної незахищеності — висока вірогідність (ризик)матеріальної  незабезпеченості  внаслідок втрати заробітку. Причому ризик має соціальний характер, ос­кільки восновному визначається соціальними умовами та не залежить (або недостатньо залежить)від кожної окремої людини.
Перед системою пенсійного забезпечення сто­ять три головніцілі:
·       захист від бідностіпри настанні пенсійного віку;
·       надання гарантованогодоходу по завершенні трудової діяльності, розмір якого стано­вить певну суму,пропорційну сумі заробітку;
·       захист цього доходувід наступного зниження реального рівня життя внаслідок інфляції.
     Націй основі виникла трирівневамодельпенсійного забезпечення населення, що визнана Світовимбанком як найбільш справедливою і яка характерна для соціально орієнтованоїринкової економіки. Вона складається з трьох частин:
1.    солідар­на системаозначає, що платник податків вносить кошти в загальний фонд, а виходячи напенсію отримує мінімальну, але гарантовану соціальну допомогу. Така системабазується на принципі солідарності, тобто працююче покоління утримує пен­сіонерів,а коли нинішні працюючі вийдуть на пенсію, то їх утримуватимуть ті, хтоперебуватиме на той час у працездатному віці. Солідарна система виконує функціюзапобігання бідності серед осіб похи­лого віку. Але у промислово розвинутихкраїнах така система забезпечує дуже невисокий рівень пенсій порівняно ізсереднім розміром заробітної плати (у США, наприклад, пенсія на підставісолідарної системи становить близько 35% від середнього доходу за весь часроботи до виходу на пенсію і ставка обов'язкових відрахувань роботодав­ців додержавної пенсійної системи становить лише 12,5%). Невеликі виплати змушуютьнасе­лення здійснювати індивідуальні пенсійні заощадження. Тому виникла системаобов’язкового накопичення;
2.    система обов'язкового накопичення означає,що кожен пра­цівник зобов'язанийпевну частину заробітку в обов'язковому порядку відкла­дати на старість ісплачувати в накопичувальний пенсійний фонд. Завдяки цьому працівник післядосягнення пенсійного віку буде одержувати додаткову пенсію із обов'язковоїнакопи­чувальної системи (залежно від суми, що нако­пичена ним на рахунку)разом з виплатами із солідарної системи. При цьому держава виступає гарантомзбереження зробле­них працівником внесків;
3.    система добровільного накопиченнярозра­хована на осіб, які готові здійснювати добровільні додаткові грошовівідрахування з метою отримання додаткового джерела доходу  після виходу на пенсію.
З-поміж перших країн світу, які запровадили солідарнупенсійну систему на зламі ХІХ-ХХ ст., були Німеччина, Англія, Франція таШвеція, а зго­дом Чехословаччина і Румунія. За межами Європи першими такі саміпенсійні системи у 20-х роках заснували три латиноамериканські країни — Чилі,Аргентина і Уругвай. УСША лише в 1935 році президент Ф.Рузвельт підписав „Закон про соціальнезабезпечення”. У СРСР пенсійну систему було запроваджено ще з перших роківрадянської влади.
Спочатку солідарна система набула значного поширення вкраїнах Європи та американського континенту. Але нині через старіння наційбільшість країн Європи зіткнулися з неможливістю подальшого пенсійного забезпеченняза цією системою. Водночас низка країн Південно-Східної Азії та Африки з самогопочатку запровадили накопичувальні системи державного пенсійного забезпечення. Востаннє десятиріччя XX століття у світі все більшої популярності набралакомбінована (змішана) система пенсійного забезпечення — частину пенсії виплачуєдержава за солідарною системою, а частину — за рахунок пенсійних накопичень.
Тому у кожній країні сформувалася своя особлива модельсистеми пенсійного забезпечення.Розглянемо ті, що мають низку цікавих особливостей.
УЧилів 1980 році було здійснено пенсійну реформу, спрямовану наперетворення солідарної системи пенсійного забезпечення на накопичувальну. Булодозволено створювати компанії для керування приватними пенсійними активами. Пенсійнівнески сплачуються лише працівниками (10% від зарплати). Розміри пенсійзалежать від суми сплачених внесків та нарахованого інвестиційного доходу. Основноюперевагою чилійської моделі сталорозумне й ефективне інвестування пенсійних коштів приватними фінансовимикомпаніями порівняно з нижчими ставками доходу від державних інвестицій. У Чилікошти пенсійних фондів становлять 40% ВВП. Чилійський досвід перетворенняпенсійної сфери багато дослідників визнають прикладом найбільш вдалої таефективної реформи. Приклад Чилі наслідувала також низка інших країн ЛатинськоїАмерики (Уругвай, Аргентина, Колумбія, Перу, Болівія, Сальвадор), що зіткнулисяз неплатоспроможністю розподільчих пенсійних систем, та Мексика.
В Японіїсистема соціальних пенсій була запроваджена під час другоїсвітової війни — в 1942 р. У 1994 р. парламент затвердив розроблений урядомзакон про часткову та поступову зміну звичайного пенсійного забезпеченнягромадян по старості: пенсійний вік до 2013 р. поступово підвищується з 60 до65 років; для осіб, які бажають піти на пенсію у віці 60-64 років, пенсія постарості встановлюється в половинному розмірі від звичайної; звичайна пенсія вповному обсязі починає виплачуватися їм після досягнення 65-річного віку; пенсійністрахові внески не мають перевищувати в майбутньому 30% місячного заробітку;надалі страхові пенсійні внески нараховуватимуться не із загального заробітку,а із суми, що залишилася після сплати податків; передбачено підвищення розміріввнесків на 2,5% один раз на п'ять років.
У Малайзіїставка відрахувань становить 15% для роботодавців і 12% — для працівників. Ці відрахування збираються до спеціального Ощадного фондупрацюючих, який здійснює одноразову виплату всієї суми після виходу працюючогона пенсію. Подібні ощадні фонди функціонують в Індії, Індонезії, Непалі, Гамбіїта Замбії.
У Китаїє одне обмеження: пенсійна система поширюється тільки надержавних чиновників, менеджерів та осіб, зайнятих у промисловому виробництві.Селяни, яких у КНР переважна більшість, пенсії не отримують. У результатікількість китайських пенсіонерів, з урахуванням понад мільярдного населення,зовсім невелика. Їх налічується близько 29 мільйонів чоловік. Проте розмірпенсії, яку вони отримують, дуже високий, він сягає 70% рівня зарплати намомент виходу на пенсію.
У Швеціїпенсійна система (1999р.) є багаторівневою (солідарна, обов'язкованакопичувальна система та добровільна). Сумарна ставка пенсійних відрахуваньстановить 18,5%, з них 16% — внесок до розподільчої системи і 2,5% — внесок донакопичувальної системи. Пенсійний вік для чоловіків і для жінок — 65 років,хоча деякі можуть отримувати часткову пенсію з 60 років. Більшість країнколишнього соціалістичного табору взяли за основу саме шведську пенсійнумодель.
В Угорщиніна додаток до внесків, що сплачу­ються до зменшеноїсолідарної системи, також пе­рераховуються кошти до приватної пенсійної сис­темиз визначеними внесками та інвестуються від імені їх платників.
В Латвії запроваджено умовно-накопичувальнірахунки. При виході на пенсію виплати мають складатись з остаточної су­мивнесків та нарахованого на них інвестиційного доходу. Реальне інвестуванняпенсійних коштів в економіку не проводиться, але за використання грошовихкоштів платників —  внесків, уряднараховує номінальну ставку інвестиційного дохо­ду.
УПольщі- запроваджено багаторівневу систему. Від працівниківвимагається сплачувати 7,3% їх заробітку до приват­ного пенсійного фонду, якийвони самостійно оби­рають. Ці внески потім інвестуються, а накопичений залишоккоштів на рахунку перетворюється при виході на пенсію в довічну ренту(щомісячні виплати). Пенсійний вік — 62 роки. Обмеження для внесків встановленона рівні 250% середньої зарплати.
ВРосії  пенсійна системасклада­ється з базової пенсії для всіх громадян, а також додаткових пенсійнихвиплат, які формуються за рахунок номінального і реального інвестуваннявнесків. [29]
Отже, кожна країна має свою особливу модель пенсійногозабезпечення, яка створюється відповідно до умов розвитку їхньої економіки. Аленайбільш вдалою та ефективною моделлю вважають чилійську — розумне й ефективнеінвестування пенсійних коштів приватними фінансовими компаніями порівняно знижчими ставками доходу від державних інвестицій.
         Для системи пенсійного забезпечення всоціально орієнтованій ринковій економіці важливим моментом є її економічніджерела. Адже від надходжень до пенсійного фонду залежить соціальне становище всуспільстві та виплата самих пенсій. Тому якщо пенсійний фонд відчуває дефіцитресурсів — в країні існує заборгованість з виплат пенсій, що призводить досоціального напруження в країні.
         В залежності від рівнів системипенсійного забезпечення, можна розподілити: економічні джерела Пенсійного фонду,Накопичувального фонду та Недержавних пенсійних фондів.
Основними економічними джерелами Пенсійного фондує внески, нараховані на фонд заробітної плати, щосплачуються роботодавцями від імені їхніх працівників, і внески самозайнятих осіб; страхові внески на загальнообов’язковедержавне пенсійне страхування, крім частини внесків, які направляються доНакопичувального фонду; інвестиційний дохід; засоби державного бюджету іцільових фондів, які перераховуються до Пенсійного фонду; благодійні внескиюридичних та фізичних осіб; кошти від центральних і місцевих органів влади,інших соціальних фондів і певних підприємств для проведення виплат від їхньогоімені; банківські позики; внески до пенсійної системи від ООН. ЗасобиПенсійного фонду не оподатковуються.
         Економічними джереламиНакопичувальногофондує страхові внески застрахованих осіб; інвестиційних дохід;суми від фінансових санкцій, що нараховуються за порушення законодавства.Сукупний інвестиційний дохід формується за рахунок прибутку, який отримуєтьсявід інвестування пенсійних активів в цінні папери; відсотків, які нараховуютьсяна пенсійні активи, розміщенні на банківських депозитних рахунках; та від іншихвидів інвестування. Засоби Накопичувального фонду є власністю застрахованихосіб, які робили страхові внески в цей фонд.
         Економічними джереламиНедержавних пенсійних фондівє добровільні внески населення, які мають можливість і бажання після досягненняпенсійного віку разом виплатами з солідарної та обов’язкової систем отримуватидодаткові кошти з Недержавних пенсійних фондів; прибуток від інвестування цихвнесків.
3. Стан системи пенсійного забезпечення в Україні танеобхідність її реформування.
3.1 Історичний аспект та основнісуб’єкти пенсійного забезпечення
         Перш ніж говорити про сучасний стансистеми пенсійного забезпечення в Україні, необхідно розглянути її історичнийаспект.
У СРСР пенсійну систему було запроваджено ще з першихроків радянської влади, яка будувалась не на основі врахування досягнутоговіку, а на підставі втрати працездат­ності й настання інвалідності. Ухвалена 5грудня 1936 р. Конституція СРСР проголосила право усіх громадян СРСР наматеріальне забезпечення в старості. Од­нак пенсійне забезпечення регулювалосьчерез ухвалення окремих постанов ЦК ВКП(б), Ради Народних Комісарів СРСР іВЦРПС, а не законів.
У 1956 р. був ухвалений Закон СРСР „Про дер­жанні пенсії”,який закріпив існуючу на той час нерівність у соціальному забезпеченніробітників і службовців, з одного боку, і колгоспників — з ін­шого.
15 липня 1964 р. було ухвалено Закон СРСР „Про пенсії ідопомогу членам колгоспів”, а у 1990 р. — Закони СРСР „Про пенсійнезабезпечення громадян в СРСР” і „Про пенсійне забезпечення військовослужбов­ців”.
Після здобуття незалежності перед Україною постало питаннярозробки національного законо­давства в системі пенсійного забезпечення й новоїстрате­гії соціального захисту, яка б відповідала ринко­вим умовам,забезпечувала кращу соціальну захищеність пенсіонерів при одночасномудосягненні макроекономічної стабілізації. Тому, Верховна Рада України ухвалила5 листопада 1991 р Закон „Про пенсійне забезпечення”. Він майже нічим невідрізняєть­ся від аналогічного Закону СРСР 1990 р. Винятком стало істотнерозширення пільгових категорій пенсіонерів, які одержали право на достроковийвихід на пенсію. Значним недоліком цього Закону є те, що він не враховуєдемографічного чинника при створенні пенсійної системи. На жаль, тодіукраїнські політики ще не усвідомлювали, що процес старіння населення єоб'єктивним соціальним феноменом, який треба враховувати під час побудовипенсійної системи. [20,c. 8-15]
Молодій українській державі бракувало полі­тичної волі тадосвідчених фахівців з соціальної політики, що, вочевидь, стало головноюпричиною допущених помилок у пенсійному забезпеченні. І 9 серпня 2003 р. булосхвалено нові Закон України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”і Закон України „Про недержавне пенсійне забезпечення”, які більшою міроювідповідають європейським стандартам та соціально орієнтованій ринковійекономіці.  
Відповідно до ст.3 Закону України „Прозагальнообов’язкове державне пенсійне страхування” суб’єктами системипенсійного забезпечення в Україні є:
·       суб’єкти солідарної системи:застраховані особи (фізична особа, яка підлягає загальнообов’язковомудержавному пенсійному страхуванню і сплачує страхові внески); страховики(роботодавці та інші особи, що сплачують страхові внески на загальнообов’язковедержавне пенсійне страхування); Пенсійний фонд; уповноважений банк (банк, щоздійснює розрахунково-касові операції засобів Пенсійного фонду); підприємствата організації, які здійснюють виплату та доставку пенсій;
·  &n