Курсова робота
УЧАСТЬСЛОВЯНСЬКИХ НАРОДІВАВСТРІЙСЬКОЇІМПЕРІЇВ ЄВРОПЕЙСЬКІЙРЕВОЛЮЦІЇ 1848-1849 РР.
Зміст
Вступ
Розділ І. Передумови, хід інаслідки революції 1848-1849 рр. в Австрійській імперії
Розділ II. Участь у революції слов'янськихнародів
Висновок
Список літератури
Вступ
Сучаснийетап розвитку України у всьому розмаїтті соціально-економічних, політичних,національно-державних та інших аспектів його прояву диктує необхідністьзвернутися до досвіду минулого, до осмислення його уроків, мобілізації ресурсівісторичної пам'яті як міцного знаряддя процесів оновлення сучасності.
Останнічаси, котрі можна охарактеризувати як часи національно-культурного тадержавного відродження українського народу, відзначаються, крім усього іншого,пробудженням широкого суспільного інтересу до історичного минулого не лишеУкраїни, а й до минулого сусідніх країн, зокрема Східної Європи. Відбуваєтьсясправжній ренесанс дорадянської української історіографії, великими тиражамидрукуються твори видатних істориків минулого, розгортаються публікації архівнихджерел. Інтенсивно заповнюються так звані «білі плями» історії, хоча й не безтруднощів, відбувається переосмислення, ревізія багатьох усталених понять,долаються догми та стереотипи радянської офіційної історіографії.
Революційніподії 1848-1849 рр. внесли докорінні зміни не лише в політичний, економічний,культурний розвиток Австрійської імперії, а й змінили всю тодішню Європу.Сприяли переходу національного розвитку, так званих недержавних народів(хорватів, словенців, чехів, словаків тощо), на якісно новий рівень. Післяславнозвісних подій в Україні західні та деякі вітчизняні історики, політологи,публіцисти заговорили про докорінні зміни в житті нашої країни, викликаніреволюційними процесами в суспільстві, які несуть оновлення всійсуспільно-політичній системі держави.
Історіяпроходить свої цикли і хоча зовнішні форми постійно змінюються, у світ з певноюперіодичністю вертаються одні і ті ж самі принципи, перед людством постаютьодні і ті ж завдання.
Виходячиз актуальності теми дослідження, автор ставить перед собою мету — розкрити особливостіреволюції 1848-1849 рр. в Австрійській імперії та дослідити в ній участьслов'янських народів.
Длядосягнення поставленої мети пропонується вирішити наступні завдання:
1. розкритипричини революції в Австрійській імперії в 1848-1849 рр.;
2. показатихід революції;
3. охарактеризуватинаслідки революції для Австрійської імперії взагалі та слов'янських народівзокрема;
4. проаналізуватиучасть слов'янських народів в революції.
Хронологічні межи роботи охоплюють період з 1848 по 1849 рр.
Географічні рамки роботи — територія Австрійської імперії та слов'янських народів, яківходили до її складу. Сучасна Східна Європа, зокрема Австрія, Чехія,Словаччина, Хорватія тощо.
Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові (метод загальноїхарактеристики) та основні історичні методи (хронологічний,історико-порівняльний). Опора на принципи об'єктивності, науковості, історизму,порівняння та узагальнення дозволили об'єктивно підійти до висвітлення подійцього періоду всесвітньої історії, викласти його в логічно завершеній іпослідовній формі.
Джерельну базу роботи складають збірник матеріалів та документів з новоївсесвітньої історії та довідник у 2 частинах «Національні процеси вУкраїні. Історія і сучасність. Документи і матеріали».[2;201]
Впершому подається аналіз програмних документів партій та політичних організаційслов'янських народів, статей лідерів національно-визвольного руху на територіїАвстрійської імперії, державних актів, постанов, резолюцій уряду австрійськоїімперії та державних автономних об'єднань на її теренах тощо. Тут висвітлюються причини,передумови, хід та підсумки європейської революції 1848-1849 рр.
Можемозробити висновок, що на сьогодні бракує джерел з даної теми дослідження,оскільки вони ще не надруковані у нас в країні і не видані окремими збірниками,а зарубіжні джерела нам не доступні.
Історіографія дослідження.
Данатема дослідження завжди викликала значний інтерес у вітчизняних та зарубіжнихісториків. її розробка розпочалася вже на початку XX століття. Ми не будемо зупинятися навсьому масиві матеріалів, статей, монографій, підручників присвячених аналізутеми, розглянемо найяскравіші та найцікавіші з них.
Умовновсю літературу з даної проблеми можна поділити на три групи:
1. літературарадянського періоду (радянська історіографія), особливо дослідження 60-80-хроків;
2. літературачасів незалежності України (1991-2004 рр.);
3. перекладенімонографії західноєвропейських авторів та публіцистичні матеріали.
Щостосується першої групи, то звісно аналіз подій відбувався у руслімарксистського підходу, через призму класових протиріч. Досягнення слов'янськихнародів у революції 1848-1849 рр. сприймались дуже позитивно. Але середфакторів, які впливали на розвиток подій, економічні стояли на першому планівід національних. Хоча національний фактор теж враховувався в дослідженняхдеяких радянських вчених цього періоду. До цієї групи відносяться роботи«Революция 1848-1849 г. в Австрии и Германии», «Революции1848-1849», "Історія південних і західних слов'ян"тощо.Найбільшої уваги заслуговує фундаментальна праця «Новая история. 4.1.(1640-1870)» під редакцією А.Л. Нарочницкого, де міститься обширнийматеріал про участь слов'янських народів в революції 1848-1849 рр. більшоюмірою розповідного характеру. [13]
Післяздобуття незалежності Україною розпочався новий етап в розвитку вітчизняноїісторичної науки, що характеризувався переглядом методики вивчення історичнихподій, підходів аналізу джерельної бази та викладу матеріалу. В дослідженняхЯрового В.І., Лаптева Л.П., Бадак А.Н., Войнич И.Е, Волчек Н.М. з новихпозицій, з урахуванням нової методологічної бази дається аналіз розвиткуслов'янських народів в Австрійській імперії та їх участі в революції 1848-1849рр. Вони відрізняються більшою об'єктивністю висвітлення подій. Приділяєтьсязначна увага аналізу економічних, політичних, національних, навіть релігійних,факторів в Європейській революції. [20;140]
Дотретьої групи ми відносимо монографії Нормана Дейвіса, Френсіса
Дворника, Еріха Цьольнера, які містять безцінний матеріал щодо участі слов'янськихнародів в політичному розвитку Східної Європи, зокрема Австрійської імперії. [17;435]
В процесі роботи над курсовою такожвикористовувалися публікації в історичній пресі, зокрема статті в журналах«Новая и новейшая история», «УІЖ», газеті "історіяУкраїни"[6;4].
Практичне значення результатів. Дане дослідження може бутивикористане для підготовки відповідей на семінарських заняттях, для написаннярефератів і творчих робіт. До того ж на основі цієї роботи можна буде скластиплани-конспекти уроків з всесвітньої історії під час проходження педагогічноїпрактики в школі. Курсова робота може бути використана як основа длямайбутнього дипломного проекту.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків,списку використаних джерел та літератури, додатків. В першому розділі подаєтьсяхарактеристика революції 1848-1849 років в австрійській імперії. Другий розділприсвячений аналізу участі слов'янських народів в революції. Висновкирозкривають результати до яких дійшов автор в процесі написання дослідження
Розділ І. Хід і наслідки революції 1848-1849 рр. вАвстрійській імперії
ВАвстрійській імперії протягом усієї першої половини XIX ст., незважаючи на реформи,залежність селян від поміщиків зберігалася повсякчасно. Поміщики мали у своїхволодіннях всю повнотою судової і поліцейської влади, збільшували панщину йоброки. Крім поземельного чиншу, селяни несли оброки, численні платежі,пов'язані з переходом їхнього майна в інші руки, і виконували «робот» — панщину, а також платили звичайні оброки за право займатися будь-яким ремеслом.Значну частину робочого часу і до двох третин врожаю селяни (у більшості — слов'ян) повинні були віддавати своїм панам, найчастіше іншої національності.Крім цього існували всілякі державні і місцеві податки і збори, що поглиналибільшу частину доходу селянина.(у Моравії, наприклад, число різних поборів підчас революції 1848 р. доходило до 242). Сильно страждали селяни і відвійськових постоїв. Голодування і повальні хвороби були звичайними супутникамиселянського життя [6;5]
Говорячипро розвиток промисловості, слід зазначити, що паростки капіталістичногоспособу виробництва з'явилися в Австрійській імперії в 20-х роках XIX ст., коли поряд з мануфактурамипочали створюватися перші фабрики і заводи, з'явилося фабричне виробництвопряжі. У 1841 р. в Австрійській імперії (без Угорщини та італійських провінцій)нараховувалося вже більше 900 тис. механічних веретен. З 1831 по 1842 р.кількість завезеної в Австрію бавовни збільшилося в три рази, а готової пряжі — у десять разів. Розвивалися виробництво ситцю, бавовнопрядильне, важкапромисловість.[3;75]
Столицядержави, Відень, була великим торгово-промисловим центром. Переважне значеннятут мало виробництво предметів розкоші, готового плаття, дорогих текстильнихтоварів.
Положенняробітників Австрійської імперії було досить важким. Перехід від ручної праці дофабричного виробництва призводив до швидкої пауперизації трудового населення,до поступового вимирання від голоду цілих селищ ручних прядильників і ткачів.Результатами економічного розвитку Австрії в 30-40-х роках XIX ст. стали убогість, дитячасмертність, різке погіршення фізичного стану робітників, ремісників, селян.Населення країни знаходилося в умовах подвійного, а для більшості трудящих іпотрійного гноблення — феодальної, капіталістичної експлуатації і національногобезправ'я.
Незважаючина те, що буржуазія Австрії в 30-40-х роках XIX ст. швидко збагачувалася, проте вонабула незадоволена як загальним напрямком внутрішньої і зовнішньої політики, такі економічною політикою уряду. Митна політика уряду позбавляла австрійськихпромисловців необхідної їм сировини. Крім того, Австрійська імперія не ввійшлав створений Пруссією Митний союз, що послабило її зв'язки із сусіднімидержавами і сприяло розвиткові контрабанди.
Особливозгубною була заборонна політика уряду для Угорського королівства, перетвореногов аграрний придаток до західних частин Габсбурзької імперії, майже зовсімвідрізаний від зовнішнього світу. Угорщина була позбавлена власної національноїпромисловості [12;17].
Докінця 40-х років в Австрійській імперії різко посилилося невдоволення народнихмас, а також опозиційні настрої торгово-промислової буржуазії. Одночасновеликої гостроти досягли і національні протиріччя. У багатонаціональнійАвстрійській імперії, що керувалася династією Габсбургів, найбільш політично-розвинутимибули німці, хоча в чисельному відношенні вони складали незначний відсотокнаселення. Німецька національність пригнічувала всі інші національності цієїдержави.
Напередодні1848 р. в Австрійській імперії: в Угорщині, Чехії, Галичині, у Хорватії,Ломбардії, Венеції й інших областях спостерігалося сильне суспільненевдоволення, гострі класові і національні протиріччя. У самому Відні,напередодні 1848 р. неухильно зростали опозиційні настрої. Нижньоавстрійськийсейм ще в 1843 р. був змушений прийняти резолюцію про скасування феодальнихповинностей, а в 1845 р. звернув увагу уряду на необхідність розширеннявиборчого права й опублікування протоколів сеймових засідань.
Народнеобурювання виявлялося в стихійних селянських виступах, у відмові виконання панщини.Спостерігалися також хвилювання серед робітників, особливо в передмістях Відня.Таким чином, до кінця 40-х років «Австрія повільно, але вірно рухалася довеликих змін».[3;67]
Незважаючина всі перешкоди, розвиток капіталістичних відносин йшов вперед: у країнібудувалися залізниці, збільшувалося число фабрик і заводів. Разом з ростомнімецької буржуазії росла і буржуазія інших національностей. «Стиснута з усіхбоків буржуазія пригнобленої нації природно починає рухатися. Вона апелює до«рідних низів» і починає кричати про «Батьківщину», видаючи свою власну справуза справу загальнонародну… І «низи» не завжди залишаються байдужими дозакликів, збираючись навколо її прапора: репресії зверху зачіпають і їх,викликаючи в них невдоволення». Невдоволення виявлялося в різних провінціяхмонархії Габсбургів — в Угорщині, Чехії, Галичині, скрізь, де зіштовхувалисяінтереси пригнічених націй, що просипалися до самостійного життя, з інтересамипоміщиків і буржуазії пануючої нації.
29лютого у Відень прийшли перші звістки про повалення монархії Луї-Філіпа івстановлення у Франції республіки, про революційні події в
Південно-ЗахіднійНімеччині. Французькі події сприймалися у Відні як провісник політичних змін ів Австрії. Невдоволення режимом поєднувало в цей момент дрібну і середнюбуржуазію, селянство, ремісників і робітників. Тільки землевласницькааристократія і верхівка буржуазії продовжували підтримувати уряд.
Опозиційнийрух у Відні наростав. У суспільстві обговорювалися поточні політичні події.Збори стихійно виникали коло будинку, де містився «Політико-юридичний союзчитачів». На засіданні цього союзу, що поєднував ліберально налаштованубуржуазію і буржуазну інтелігенцію Відня, читалися газети, що вимагаликонституції.
Зберезня 33 депутата Нижньоавстрійського сейму склали доповідну записку, у якійбули висунуто вимоги реформ із метою «врятувати монархію від розкладання».Потім була опублікована «Відозва і програма прогресивної партії Австрії», уякій говорилося: «Стара Австрія йде до своєї загибелі. Слабке будинок тираніїпоступово валиться, і на його руїнах неминуче повинна народитися нова Австрія — країна волі, права, освіти».[3;212]
Програмависувала вимоги конституційних перетворень, реформи всієї урядової системи,реорганізації міністерства і скликання об'єднаного сейму, вільної промисловоїдіяльності, реорганізації суду, скасування цензури.
Цівимоги підтримав «Нижньоавстрійський промисловий союз», що був буржуазноюопозицією. Союз склав петицію на ім'я імператора. А 9 березня групапредставників ліберально-буржуазної інтелігенції, направила сеймові звертання,у якому вказувала на необхідність політичних перетворень «з метою уникнутиреволюційних потрясінь».
Однакуряд відмовлявся йти на будь-які поступки. В офіційному повідомленні,опублікованому 10 березня у «Віденській газеті», говорилося, що імператор буде«припиняти будь-які намагання, спрямовані на скинення законного порядку вкраїні»[3;210]. Лише 12 березня був публікований урядовий указ про скликанняНижньоавстрійського сейму для «обговорення необхідних питань» і представленняімператорові своїх побажань.
Однакреволюційний рух, як у центрі, так і на периферії не міг задовольнитисянезнаними поступками уряду і продовжував швидко розвиватися. 11 і 12 березня уВідні відбулися виступи робітників і студентів, на яких звучали заклики проскинення абсолютистсько-феодального гніта: «Гасло наших паризьких братів — воля, рівність і братерство, повинний стати гаслом і віденських робітників».
Віденськістуденти на початку березня утворили «Союз для боротьби за волю». До ньоговходили студенти різних національностей, що були об'єднані одним прагненням — скинути режим Меттерниха. 9 березня була складена петиція, що вимагаланародного представництва, свободи друку і слова, рівноправності релігійнихвіросповідань. Петиція була затверджена 12 березня на широких зборах вуніверситеті. її підписали більше 2 тис. Студентів. Одночасно в пригороди булипослані представники від університету, зі звертанням до народу з'явитисянаступного дня у Відень, до будинку Нижньоавстрійського сейму і підтримативимоги студентів.
ФердинандІ обіцяв «зважити всі обставини справи», але не дав ніякого руху петиції.Розбіжності й інтриги усередині імператорської родини привели до проявунерішучості урядових кіл перед загрозою революційного руху. Аж до 13 березняуряд ще сподівався на мирне рішення конфлікту.[7;488]
13березня відкрилися засідання Нижньоавстрійського сейму. Більшість членів сеймувважало, що його основним завданням є вироблення петиції імператорові з вимогоюрозширення кола виборців і збільшення складу сейму. Народні маси чекали відсейму корінного перетворення існуючого ладу.
13березня площа перед сеймом з 9 годин ранку була заповнена народом. З промовамивиступили видатні діячі ліберальної опозиції. Вони вимагали введення судуприсяжних, відповідального міністерства, свободи друку і совісті. Звучали заклики об'єднатися з усіманародами і скинути режим Меттерниха.
Уряддля втихомирення заколоту вирішив використати армію, яка вже чекала наказу. О першійгодини дня війська з'явилися на центральних вулицях Відня.
Звісткипро події в будинку сейму проникли на фабрики і заводи. Населення передмістяВідня рушило до центра столиці. Але за наказом влади міські ворота булизачинені, а на міських стінах виставлені пушки. Однак робітники розбили воротаі прорвалися у місто. Поліція і війська атакували беззбройних повстанців.Робітників активно підтримало студентство.[4;113]
Великізіткнення відбулися в центрі міста. Тут біля будинку сейму роздалися першіпостріли в беззбройну юрбу. Народ відповів військам градом каміння. На вулицяхстолиці почали виростати барикади. Більше всього їх було в районіімператорського палацу.
Увечерів палаці з'явився Меттерних. Він зажадав від депутатів негайного припинення«безладдя». «Це не безладдя, а революція, у якій беруть участь усі верствинаселення!». Було заявлено, що народ вимагає відставки Меттерниха, і будечекати до 9 годин вечора; якщо до цього часу уряд не прийме рішення, почнетьсязагальне повстання. Двір змушений був «пожертвувати» Меттернихом.
Увечерітого ж дня (13 березня) почалося озброєння студентської молоді за офіційнимдозволом уряду «для охорони правопорядка в місті» Так створилася студентськазбройна організація під назвою «Академічний легіон», до якого приєдналася групажурналістів, поетів, лікарів.
Частковіпоступки уряду не задовольнили трудящих. Ранком 14 березня боротьба на вулицяхВідня продовжувалася. «Віденська газета» опублікувала повідомлення провідставку Меттерниха. Меттерних пішов, але його «система» збереглася. Повсталийнарод як і раніше вимагав видачі зброї і скасування цензури. 14 березня була створена національнагвардія, одночасно з нею було видано указ про свободу друку.
Йдучина часткові поступки, уряд у той же час вживав рішучих заходів для придушеннянародного руху. У 3 години дня було підписано наказ про передачу всієї повнотивлади у Відні фельдмаршалові князю Виндишгрецу відомому реакціонеру і ворогубудь-яких поступок і реформ. Заклики до боротьби зазвучали з новою силою.
Тисячіробітників направилися до арсеналу і захопили зброю. Уряд був змушенийскасувати наказ про введення облогового стану.
Ранком15 березня було опубліковано урядове повідомлення про скликання не пізніше 3липня станових зборах в усіх німецьких, слов'янських і італійських областяхАвстрії. Це розпорядження викликало невдоволення у Відні. «Меттерниха вженемає, але його система залишилася, з обурюванням говорили жителі.— Мивимагаємо скликання народних представників, а не скликання станів».[3;28]
НаселенняВідня знову піднялося на боротьбу. З гаслом: «За конституцію» увечері 15березня сотні робітників, ремісників і студентів осадили імператорський палац іпогрожували взяти його штурмом. Загроза нового повстання змусила уряд у той жедень обнародувати постанову про скликання зборів для вироблення «конституціїбатьківщини».
Революційнідні 13—15 березня змусили уряд відступити перед революційними масами. Спробавстановлення військової диктатури провалилася. Шлях для створенняконституційного ладу був розчищений. Це було досягнуто спільною боротьбоюробітничого класу, дрібної і середньої буржуазії, радикальної інтелігенції.Однак міцність революційних завоювань залежала не тільки від положення в самійстолиці, але і від того, як відгукнуться на віденські події інші міста йобласті імперії.
Алеберезнева революція залишила невирішеними майже всі соціальні питання. Політичнаситуація загострювалася економічною кризою і зростанням безробіття. Порушенняторгівельних зв'язків і знецінення паперових грошей викликали серйознупродовольчу кризу. Це сприяло новому підйомові руху робітників і ремісників.Право на працю, 10-годинний робочий день, підвищення заробітної плати,створення кас взаємодопомоги — такі були вимоги робітників.
17квітня масові збори ремісників вимагали зниження непрямих податків на 25 %, алеміністерство відмовило трудящим. В усіх частинах імперії знову почалосянаростання революційного руху. В Угорщині австрійський уряд змушений був пітина поступки і 10 квітня імператор Фердинанд затвердив конституцію, щозасновувала особливий угорський парламент і самостійне угорське міністерство.Країна повинна була одержати свободу друку, суд присяжних і рівність всіхгромадян перед законом. Угорська мова була проголошена державною мовою.
Важливимнаслідком віденських подій було пробудження до боротьби селян. У Нижній Австріїі Верхній Штірії справа дійшла до повстань. 27 березня було видано особливийнаказ уряду— «патент», яким надавалися деякі пільги заможній частини селянства.Патент дозволяв селянам продавати або передавати свої наділи з метою викупуфеодальних повинностей і панщини, але залишав у силі кріпосну залежністьселянства.
Врезультаті березневих подій австрійська монархія опинилася під загрозоюрозпаду. Одна за іншою пригноблені національності піднімалися на боротьбу засвою незалежність. Революційні настрої підсилювалися й у самій столиці. Щобпридушити зростання революційного руху, влада вдалася до прийняття рядурепресивних заходів. 1 квітня були опубліковані тимчасові правила про друк, щофактично відновлювали стару цензуру і надавали урядовим чиновникам можливістьзатримувати вихід будь-якого друкованого видання.[2;211]
20квітня при магістраті був створений особливий Комітет безпеки, що мав«неухильно підтримувати існуючі закони суспільної безпеки і порядку».
21квітня — за 4 дні до виборів у загально-німецькі Національні збори — в«Віденській газеті» була оприлюднена декларація уряду щодо питання прополітичний устрій Австрії. Уряд залишав за собою право мати особливу думка пробудь-яке рішення загально німецького парламенту; і у випадку розбіжностіпозиції цього парламенту з урядом Союзу держав або Союзної держави Австріїзалишав за собою право виходу із Союзу.
25квітня була опублікована нова конституція, що поширювалася на всю територіюАвстрійської імперії. Конституція передавала виконавчу владу і керівництвозбройними силами імператорові, надавала йому право абсолютного вето. Привиборах у рейхстаг встановлювався майновий ценз і ценз осілості. Рейхстаг мавскладатися з двох палат — сенату і нижньої палати. Конституція залишала недоторканимистарі феодальні відносини; скасування селянських повинностей допускалася лишешляхом грошового відшкодування землевласникам.
15травня був опублікований новий виборчий закон, що визначав порядок виборів ісклад обох палат. Сенат мав складатися з 200 чоловік, з яких 50 призначалисяімператором, а 150 обиралися на основі двоступеневих виборів з осіб, щосплачують найвищу суму податків. Це була поступка для великої буржуазії.Сенаторами могли бути лише особи після 30 років.
Палатадепутатів мала складатися з 383 членів. Вибори їх були також двоступеневими.Виборчі права надавалися лише особам чоловічої статі, що досягли 24-літньоговіку. Норма представництва в нижню палату — один депутат на 50 тис. жителів.Робітники, поденники, прислуга, а також особи, що користуються допомогоюсуспільних благодійних установ, не могли ні обирати, ні бути обраними. Позбавленимивиборчих прав виявилися і інваліди, що втратили працездатність на війні і жилина державний рахунок.
Конституція25 квітня і виборчий закон 15 травня викликали обурення всього населенняАвстрії. Конституція була сприйнята як прагнення уряду повернути країну доабсолютизму. Почалася підготовка до нових революційних виступів.
Ініціативупротесту проти конституції і виборчого закону взяв на себе Комітет національноїгвардії (утворений 14 квітня), що став головним органом ліберального руху, незважаючи на деякі суперечності до нього приєднався і Студентський комітет.
10травня був створений новий Політичний центральний комітет національної гвардії.Однак відсутність єдності між різними угрупованнями привели його до повноїнездатності очолити народний протест проти контрреволюції. Центром радикальноїопозиції з цього часу став Віденський університет.
14травня уряд видав наказ про розпуск Політичного центрального комітетунаціональної гвардії, що викликав вибух обурення серед народу. Міністерствовідповіло приведенням військ у бойову готовність.
Звісткипро заходи уряду стали сигналом для виступів студентів, національних гвардійціві робітників. Газета «Конституція» писала про настрої робітників: «Вониприйшли, озброєні своїми інструментами, готові на будь-яку допомогу студентам уїхній боротьбі з урядом. Настрій робітників бойовий, вони готові будуватибарикади».[3;112]
Увечеріпочалася грандіозна демонстрація. Маніфестанти йшли з гаслами: «Гетьаристократичну конституцію! За Установчий рейхстаг!» Армія (солдати) виступилина боці народу. О 10 годині вечора уряд, врахувавши положення, пішов напоступки. Уночі були видані накази про скасування розпуску Політичного комітетунаціональної гвардії, про зміну виборчого закону, про демократизацію виборчоїсистеми і встановлення однопалатної системи.
26травня уряд знову зважився завдати нового удару революції, видавши наказ пророзпуск Академічного легіону. Але і цього разу Відень дав відсічконтрреволюції. У результаті двох послідовних перемог народу, в австрійськійстолиці зріс вплив створеного віденською буржуазією Комітету безпеки, а урядбув змушений вивести з Відня свої війська. Робітникам були надані виборчіправа.
Улипні у Відні відкрилися засідання австрійських Національних зборів, такназиваного рейхстагу, більшість депутатів якого належало до великих власників.В результаті роботи засідань 7 вересня 1848 р. рейхстаг прийняв рішення прозвільнення селян без викупу лише від повинностей, що випливали з особистоїфеодальної залежності. Всі' оброки, пов'язані з земельним триманням, підлягаливикупу. Селяни були розчаровані і стали відходити від революції.[5;246]
Доліта 1848 р. стала відходити від революції й австрійська буржуазія. Застій усправах, викликаний тривалою економічною кризою, хвилювання безробітних іпідвищення політичної активності робітників — усе це штовхало австрійськубуржуазію до угоди з Габсбургами.
23серпня, у відповідь на зниження підприємцями заробітної платні, відбуласямасова демонстрація робітників. Національна гвардія відкрила вогонь, урезультаті чого було убито 18 і поранене до 200 робітників.
Восени1848 р. у Відні народ повісив військового міністра і виступив проти військуряду. До кінця жовтня столиця була оточена урядовими військами. Австрійськабуржуазія не підтримала повсталих, більшість бюргерів відвернулося відреволюції. На чолі виступів опинилися студенти, службовці, представникиінтелігенції. Збройні сили повсталих залишали бажати кращого, не вистачалогармат, рушниць, не було професійного командира.
1листопада урядові війська штурмом опанували центром міста і підняли на дзвіницісобору св. Стефана ненависний для всього австрійського народу чорно-жовтийпрапор Габсбургів. Боротьба коштувала повсталим більше 5000 жертв. Перемогаконтрреволюції була відзначена численними арештами і розстрілами.
Розгромвіденського демократичного повстання дав можливість уряду імператора перейти дознищення всіх основних завоювань революції. Австрійський рейхстаг буврозпущений, було призначено контрреволюційне міністерство, імператор ФердинандІ відрікся від престолу на користь 18-літнього племінника Франца-Йосифа, якийне був зв'язаний ні якими обіцянками народу, що власне і розв'язувало австрійськомудвору руки для подальшої контрреволюції.
4березня 1849 р. у Відні була оприлюднена нова конституція, що поширювалася навсю територію імперії і знищувала всі політичні завоювання березневоїреволюції. Ця Конституція скасовувала автономію Угорщини і створювала єдинецентралізоване керування всіма землями імперії. Угорщина виступала складовоючастиною володінь Габсбургів; від угорських земель були відділені Хорватія,Славонія, Воєводіна і Трнсильванія. В Австрії конституція встановлюваладвопалатну систему, вводила високий майновий ценз і повертала імператорові всюповноту виконавчої влади. Австрія знову перетворювалася на самодержавну країну,в якій і мови не могло бути про автономії для окремих народів, що населяливелику імперію.
Розділ II. Участьу революції слов'янських народів
Нарозвиток революційного руху Австрії безпосередній вплив мали події, щовідбувалися на всіх землях «лоскутної імперії», насамперед,слов'янських територіях. Розвиток подій саме в цих областях відіграв важливезначення у перемозі Березневої революції.
Чехіяна початку XIX в. перетворилася в провінціюГабсбурзької імперії, що піддавалася насильницькому понімеченню.
Основнамаса населення, селянство, знаходилося під тягарем поміщицької експлуатації,панщини, оброків, податків і поденщини. Ненависть чеських і моравских селян разу раз проривалася повстаннями. У 1821 р. у Зноємському краї (Моравія) владіудалося придушити повстання селян лише після 4-х місячної боротьби.[9;387]
Упромисловому відношенні Чехія до початку XIX в. займала в Австрійській імперіїперше місце. Найбільше значення мала тут текстильна промисловість. Положенняробітників було важким. Вони неодноразово виступали проти машинізаціївиробництва, що викликала безробіття.
Улітку1844 р. у багатьох містах Чехії виникли великі хвилювання робітників, щопродовжувалися, незважаючи на жорстокі репресії, аж до 1848 р.
Міжпанівними класами чеської і німецької національності існувала конкурентнаборотьба. Чеська буржуазія, у руках якої знаходилася дрібна і середня промисловість,конкурувала з німецькою буржуазією, яка переважала у великій промисловості ікористувалася підтримкою з боку уряду. Виразником ідей буржуазно-національногоруху виявилася чеська інтелігенція, що розвивалася під впливом ідей французькоїбуржуазної революції, а ще більше — російської літератури. У цей час ширитьсярух за рівноправність чеської і німецької мов, за повну національну автономіюЧехії в рамках Австрійської імперії. Однак єдиної національно-політичноїпрограми в чеської буржуазії до 1848 року не було, хоча спроби її створенняробилися неодноразово.
Однієїз форм політичних організацій перед революцією 1848 р. були читацькі клуби, такназивані «бесіди», куди приходили російські, польські і німецькі періодичнівидання; відвідувачі «бесід» спільно обговорювали питання поточної політики.
Опозиційноналаштовані елементи чеської буржуазії, дворянства й інтелігенції йшли підзагальним гаслом повної національної рівноправності, але серед них намітилисядві основні течії: одна, поміркована, на чолі з Ф.Палацьким, інша, більш ліва,що стала пізніше ядром радикально-демократичної партії. Виразником ідей цієїтечії став таємний гурток «Ріпіл» (1846 р.).[10;45]
Післяперших повідомлень про революційні події у Франції в Празі активізувалосяполітичне життя. Ініціатива першого політичного мітингу належить гуртку«Ріпіл». 9 березня по всьому місту були розклеєні відозви прозагальні збори населення на Святовацлавській площі 11 березня з метою вселюдного обговорення болючих політичних питань. Уряд знімав ці листівка і навітьвидав циркуляр, який рекомендував населенню не звертати уваги на ці відозви іне брати участі у зборах Однак 11 березня 1848 р. на Святовацлавській площізібралася велика кількість народу. Ці збори були початком політичного руху в Чехії.[10;45]Чеські радикали вимагали прийняття конституції, розширення виборчих прав,скасування панщини, забезпечення свободи слова, зборів, гарантій особистоїбезпеки, свободи віросповідання, запровадження чеської мови у судочинстві ташкільній освіті, вирішення соціальних проблем. Чеські ліберали також висунулиряд своїх вимог. Вони пропонували створити єдиний сейм Чехії, Моравії таСілезії, надати виборчі права всім верствам населення, скасувати панщину тапривілеї шляхти, зрівняти чеську мову з німецькою, встановити свободу друку,зборів та віросповідання, скоротити строк служби в армії, зменшити податки таінше.
19березня депутація комітету обох партій відвезла до Відня петицію до імператора,яка була складена на Святовацлавській площі. Вона вимагала об'єднати чеськікоронні землі й створити в Празі спільний становий сейм і уряд; надати всьомунаселенню рівні з дворянством і духовенством права на представництво у сеймі;забезпечити рівність чехів і німців у адміністративних установах і школах тапублічне судочинство; призначати на посади людей, які б володіли чеською танімецькою мовами; ліквідувати рештки феодальних відносин шляхом викупу державоюповинностей селян.
Вцей час революційні заворушення відбуваються вже не лише у містах (Прага, Брно,Моравська Острава), але й в провінціях. Чеське селянство відмовляєтьсявиконувати феодальні повинності.
Реакцієюна чеську петицію став оприлюднений 23 березня «Кабінетний лист»,який дозволяв використання чеської мови та формування збройних загонів, алевідповіді щодо державної єдності чеських земель народ від імператора так і неотримав.
УПразі почалося формування Національної гвардії. Один із її загонів -Академічнийлегіон — складався зі студентів (за зразком віденських студентів).
Такестановище не могло задовольнити чеське населення. 29 березня ЗбориСвятовацлавського комітету підготували нову петицію і 8 квітня 1884 р. владамусила погодитись на створення в Празі вищих державних установ Чеськогокоролівства, запровадження широкого виборчого права, визнання рівності чеськоїі німецької мов. Панщину скасував спеціальний патент від 28 березня.
Церішення імператора дуже несхвально зустріли німці на чеських землях. Вонивзагалі мріяли приєднати чеські та австрійські землі до Німеччини. Длявирішення цього питання до Франкфуртського парламенту було запрошеноФ.Палацького (стояв на чолі ліберальної партії). Але коли він дізнався, що мовапіде про створення міцної Німецької імперії, то у відкритому листі доФранкфуртського парламенту заявив, що створення об'єднаної Німеччини призведедо розпаду Габсбургської імперії, яка виступає гарантом безпеки всіх народів,що входили до її складу. Така позиція чехів призвела до кінцевого розколу міжчехами та німцями Чехії. Відбувається розкол в Національному комітеті: з ньоговиходять німецькі депутати і після цього, Комітет стає суто чеським органом. ЗОквітня 1848 р. була заснована чеська національна спілка «Слов'янськалипа» (старостою обрано П.І.Шафарика), яка видавала власну газету івиступала проти участі чехів у Франкфуртському парламенті.
Активнапідготовка до виборів у Франкфуртський парламент (при чому лише в німецькихокругах), а також посилення войовничих настроїв серед прихильників об'єднаноїНімеччини, спонукали чеських, словацьких, хорватських та інших слов'янських політиківдо згуртування. 2 червня 1848 р. в Празі збирається Слов'янський з'їзд, якийбув певною альтернативою Франкфуртському парламенту і розглядався як прообразмайбутнього слов'янського наддержавного союзу.
Програмаз'їзду передбачала розглянути наступні питання: про значення та взаємовідносинислов'ян в Австрійській імперії; про ставлення слов'ян до інших народів імперіїта ін.
Віденськийуряд заборонив скликання загальнослов'янського з'їзду, але у Прагу прибулопонад 300 делегатів з різних слов'янських земель, були представники якліберальних так і радикальних партій. На з'їзді було ухвалено єдиний документ«Маніфест до європейських народів», який являв собою компроміснийваріант на основі декількох проектів. Крім загальних прав та свобод в цьомудокументі проводилася ідея збереження Австрійської імперії у виглядіконституційного союзу рівноправних народів під владою Габсбургів.
Алереволюційних рух у Чехії не припинявся і 12 червня в Празі раптово спалахнулоповстання. Приводом до якого був вишкіл 40-тисячного гарнізону Праги. Студентизажадали виведення військ із міста взагалі. Але їм було відмовлено і невдовзі урізних районах Праги відбулися напади вояків на робітників і студентів. Увідповідь стихійно почали споруджуватись барикади. Повсталу Прагу підтрималонаселення передмість і селяни. Повстання загрожувало розповсюдитися на всюЧехію. Налякані перспективою загальної чеської революції, ліберали іконсерватори вже 13 червня зробили спробу домовитися з повсталими проприпинення боротьби. Робітникам було обіцяно, що військові дії припиняться,якщо вони розберуть барикади і відпустять заручників. Однак домовленості з бокууряду було не дотримано. Городяни знову піднялися на боротьбу. Але в цей часбуло вже перекрито шлях селянським загонам, які йшли на допомогу повсталим.Місто починають розстрілювати з важких гармат Час було втрачено. І 17 червняповстанці капітулювали.
Врезультаті цих подій було розпущено Національний комітет і Тимчасову урядовураду, заарештовані відомі політичні діячі і активні учасники національногоруху, всі загони громадянського ополчення були розігнані, всі обіцянки, якідавав уряд, були забуті. Селянських ватажків також чекали репресії і арешти.
Повстання12 червня явилося результатом підйому всіх революційних сил чеських земель,мало яскраво виражений соціальний характер і не було націоналістичним антинімецькимвиступом: разом виступали чеські і німецькі робітники, буржуазія, інтелігенція. Широкоговідклику набули ці події в провінції, що поставило австрійський уряд передреальною загрозою демократичної революції на всіх чеських землях. ПовсталаПрага змусила уряд зосередити головні сили армії на чеських землях і тим самимвідволікти її від придушення революційного руху в інших частинах імперії.
Червневеповстання у Празі, являло собою наймаштабнішу подію в історії революційногоруху у Чехії 1848 р., і незважаючи на поразку, мало дуже важливе значення дляформування подальшого політичного життя чехів.
Словаччина,у якості «землі угорської корони» Габсбургів, знаходилася, як і Угорщина,у становищі колонії Австрії. З країн колишнього Угорського королівства лишеСловаччина не опинилася під турецькою навалою, яка призводила всі землі доекономічного занепаду. Тому то Словаччина, на відмінну від Угорщини, малаторгівельно-промислові міста, гірничі і металургійні промисли. Однаквнутріімперська митна и загальна фінансова політика австрійського урядугальмувала самостійний економічний розвиток країни.
Народнімаси Словаччини гаряче вітали угорську революцію 15 березня 1848 р., яка принеславідміну кріпосництва і звільнила словаків від австрійської колоніальноїзалежності. Антиугорський і антифеодальний рух перетворився в рух солідарностіз угорською революцією.
Длятого щоб не допустити хвилювання на селі, адже більшість словацького населеннястановило селянство, угорська влада дуже швидко проводить визволення селян відпанщини. Поміщики, налякані революційним рухом, змушені були піти на деякі,незначні, поступки у справі ліквідації кріпацтва. Але на початку квітня 1848 р.безземельні селяни Західної Словаччини все ж таки піднімають повстання. Основнамета повсталих — захопити землю. Наприкінці квітня хвилювання охоплюють іншірайони Словаччини. Однак всі ці виступи були придушені військами і селянирозчарувалися у своїх надіях на визволення від поміщицького гноблення,отриманні громадянських прав і національної рівності.
Безпосереднімприводом для селянських повстань у Словаччині було небажання поміщиківповернути селянським общинам пасовиська, захоплені поміщиками в останні передреволюцією роки: "… повсталі у комітатах Гемер, Зволень і Тречин виганялипоміщиків із сіл, захоплювали зернові амбри та худобу, ділили поміщицькіземлі".2 Угорський уряд змушений був ввести військовий стан натериторії всієї Словаччини, направити на її територію загони національноїгвардії, які жорстоко розправлялися з повсталими.
Одночасноз селянським рухом, на повстання піднялись робітники. Наприкінці березня уБанській Штіявніце шахтарі створили свій комітет, який почав боротися запокращення умов праці, за термінове усунення австрійських чиновників відуправління шахтами, за передачу управління в руки комітету. Зі свого боку,шахтарі пообіцяли подвоїти видобуток вугілля, якщо їх вимоги будуть виконані.
Революційніподії, що розпочалися в березні 1848 р. в столиці Габсбургської монархії,захоплено зустріли «штурівці» (так називали молоду генераціюсловацьких політиків, які вийшли з покоління словацьких «будителів»,на чолі організації стояв лінгвіст Л.Штур) та інші представники національногоруху, які вбачали можливість поглибити та реалізувати вже розроблені вимоги.
Позиціюсловацький громадських діячів у ході революції 1848-1849 рр. багато в чомувизначала політика Відня та Будапешта. Для розвитку словацького національно-визвольногоруху в цей період вирішального
значеннянабуло цілковите ігнорування угорським революційним проводом національнихпрагнень не тільки словаків, але й інших народів.
Ухваленняугорськими Державними зборами «закону про незалежність Угорщини»призвело до посилення політики мадяризації, яка проводилася під гаслами єдиноїугорської нації. Всі інші народи королівства не дістали жодних гарантійзабезпечення їхніх національних прав. Однак угорські революціонери на чолі зЛ.Кошутом утворили блок словацького та угорського дворянства, який виступавпроти монархії Габсбургів, під гаслами свободи і прогресу, за самостійнийрозвиток Угорщини, включаючи і Словаччину.
Наприкінціквітня 1848 р. було засновано Словацький національний комітет, який 10 травняскликав у центрі Північної Словаків Національні збори Словаччини. В цих зборахголовним чином брали участь прихильники Штура. Збори прийняли маніфест, в якомувимагалося «територіальної автономії Словаччини із власним сеймом у межахугорської держави; створення окремих національних груп в загальноугорськомусеймі і встановлення їх делегатами від окремих націй; етнографічних кордонівміж окремими національно-автономними частинами Угорщини; визнання рідної мовинаселення офіційною мовою; створення словацьких шкіл і словацькогоуніверситету».
Угорськийуряд відхилив вимоги словацьких Національних зборів, а зважаючи на зростаннявиступів селянської бідноти і народного невдоволення, взагалі починаєпереслідування лідерів Комітету, що змушує їх емігрувати до Праги. Там вониберуть участь у роботі Слов'янського з'їзду (2 червня 1948 р.).
Слов'янськийз'їзд увалив резолюцію зі словацького питання, виходячи з передумови збереженняцілісності Угорщини. Після поразки Празького повстання словацькі лідери підпроводом Л.Штура переїхали до Відня. Після встановлення контактів з правлячоюдинастією були проведені переговори з хорватами та сербами Воєводини з метоюорганізації спільних збройних виступів проти угорських властей. Наприкінці серпня,1848 р. у Відня виник словацький добровільний збройний загін, який очолили чеськівійськові Ф.Зах та А.Влоудка.
Зініціативи Л.Штура 16 вересня 1848 р. у Відні було засновано Словацькунаціональну раду, яка виступила з вимогою про надання автономії Словаччині вмежах Угорського королівства. Для придушення угорського революційного руху доУгорщини в середині грудня 1848 р була спрямована австрійська армія на чолі зфельдмаршалом А.Віндішгреца. Словацька національна рада, підтримуючиГабсбургів, організувала похід добровільного загону словаків (2 тис. вояків)проти угорців.
Післяпридушення за допомогою російської армії революції в Угорському королівстві Габсбурзькийуряд навіть не згадував про автономію чи інші вимоги словаків. У березні 1849р. від імені Словацької національної ради імператорові Францу-Йосифу І булаподана петиція, в якій містилася вимога надання Словаччині автономії на основіетнічного принципу у складі Австрійської імперії. Але австрійська владавикористала перемогу над революційною Угорщиною лише для зміцнення власнихпозицій, а політична програма національних сил щодо здобуття автономіїсловацькими землями так і залишилася гаслом аж до Першої Світової війни.
Вперіод революційних подій 1848-1849 рр. землі Хорватії та Славонії знаходилисяпід владою Габсбурзької імперії. Становище простого народу було дуже тяжким, рівеньматеріального забезпечення низьким. Ще у 1845 р. француз І.Де спре, якийподорожував по Хорватії, у своїх дорожніх нарисах розповідав про вбогі хатинкибез димарів, про напіводягнених або зовсім голих дітей та жінок, про чоловіків,одягнених в якесь лахміття. При цьому представники панівної верстви мешкали врозкішних палацах, а вдягалися за останньою модою паризьких та віденськихсалонів.
УЄвропі періоду революції носієм передових ідей та рухів виступала буржуазія,однак на хорватських та словенських землях її ще просто не існувало, отженікому було взяти на себе цю місію.
Напочатку XIX ст. У головному центрі Хорватії — Загребі — налічувалося всього 10 тис. жителів, причому значну частину мешканцівскладали іноземці. Все це негативно позначалося на суспільно-політичному,економічному та культурному розвитку країни.
ПісляВіденського конгресу 1814-1815 рр. землі Хорватії і Славонії були повернутіГабсбургам і незважаючи на поділ їх адміністративними кордонами, їхнєоб'єднання під владою могутньої імперії мало позитивне значення, оскількидавало можливість забезпечити приблизно однаковий за змістом, формою і темпамиполітичний та економічний — розвиток.
Національневідродження в Хорватії розвивалося за схемою, притаманною майже всім західно- іцентральноєвропейським народам, але мало при цьому певні етнічні особливості йджерела. Серед них — власна культурна традиція, у ході розвитку якої булозакладено підвалини хорватського духовного життя; діяльність хорватськихполітиків та громадських діячів, спрямована на захист хорватськогонаціонального буття від загрози мадяризації; діяльність хорватськихпросвітників та ін.
Затаких умов у хорватів розгортається рух національного відродження, вершиноюякого став "іллірізм". У 1830 р вийшла в світ книжка головногонатхненника й лідера ілліризму Людевіта Гая, присвячена основам«хорвато-слов'янського»правопису. Пізніше з'явилися публікації іншихтворів і авторів., які продемонстрували наявність у Хорватії всіх об'єктивнихчинників, необхідних для розгортання нового руху.
Організованийрух ілліризму розпочався у 1835-1836 рр. Саме в цей час почала виходити першагазета хорватською мовою — «Даниця хорватська, славонька ідалматинська»; з'явилося «Звернення до читачів» Л.Гая, в якомуформулювалися ідеї руху; виникла і закріпилася назва руху — "ілліризм"; активно поширювалася ідея загальнослов'янської тапівденослов'янської єдності. У тогочасній Хорватії все це нагадувало справжнюреволюцію. Незважаючи на численні публічні декларації іллірійців, де підкреслюваласясаме духовна складова нового суспільного руху, ілліризм від своїх перших кроківмав виразно політичний характер. З перебігом часу всередині ілліризму виниклаокрема течія, представники якої вбачали в боротьбі за мову та літературу лишезасіб для досягнення важливої мети — успіху в політичному протистоянні зприбічниками мадяризації.
Доілліризму дуже швидко приєдналася більшість усіх прогресивних, національносвідомих сил Хорватії. На чільні позиції разом з Л.Гаєм висунувся представник«старої» генерації хорватських громадських і літературних діячів — граф Янко Драшкович, котрий на той час мав багатий досвід політичної боротьби.Ілліризм поширився в усіх хорватських областях і проник до Сербії, а також дословенців та угорців.
Відчувшинебезпеку, правлячий режим взявся до утисків ілліризму й активістів руху. Булозаборонено використання терміну "ілліризм". Цензура з кожним днем всежорсткіше ставилася до "іллірійських" видань. 29 липня 1945 р. наплощі Св.Марка у Загребі розстріляли мирну демонстрацію. Тоді загинуло 13 ібуло тяжко поранено близько ЗО осіб.
Поприрепресії, що їх чинили органи державної влади, та взаємні непорозуміння всередині руху, ілліризм не втратив динаміки розвитку й проіснував до революції1848 р., яка принесла хорватам ліквідацію феодальних відносин і певнудемократизацію суспільно-політичного життя.
23березня 1848 р. баном Хорватії проголошено Иосифа Єлачича, який відіграв значнуроль в історії свого народу. Єлачич зібрав у Загребі Сабор, що ухвалив низкуважливих рішень. Основним із них була вимога об'єднання під єдиною владою всіххорватських земель. Рішення Сабора фактично являли собою програмубуржуазно-демократичної революції [6;12].
Відень,який саме в цей час боровся з угорськими повстанцями під проводом Л.Кошута,мусив піти на певні поступки хорватам. Ці поступки стосувалися як політичних,так і економічних питань, а також проблеми національного самозбереження.Незабаром Єлачич зі своїми загонами приєднався до австрійців і у вересні 1848р., перетнувши річку Драву розпочав бойові дії проти угорських повстанців. Натаке рішення бана підштовхнули не лише поступки Відня, а й політична програмаКошута, котрий обстоював ідеї угорського націоналізму, прагнучи створення«Великої Угорщини» від Карпат до Адріатики, що суперечило інтересамхорватів.
Усамій Хорватії влада практично повністю перейшла до представників ілліризму,які, за відсутності належного політичного досвіду, не спромоглися скористатисяз особливостей моменту для втілення на практиці власної програми. Вонипередоручили право на прийняття рішень Єлачичу, котрий у певний моментпогодився на компроміс із Габсбургами, вважаючи, що оптимальним варіантом дляйого народу стане здобуття якомога ширших політичних і національних прав, алеза умови збереження цілісності імперії. Доба ілліризму, що тривала майже 15років, скінчилася для більшості щирих і відданих представників руху відчуттямпоразки.
Післяреволюції 1848-1849 рр. в Хорватії було скасовано всі прогресивні інституції,що виникли на хвилі революційного піднесення; закрито багато періодичнихвидань; обмежено свободу слова; заборонено хорватський трикольоровий прапор. Ушколах та органах влади всіх рівнів запроваджувалася німецька мова. До Хорватіївведено частини австрійської жандармерії. Таким чином, поразку революціїхорвати відчули найпершими в імперії Габсбургів і причому дуже болісно. Іголовне, дворянство Хорватії виявилося неспроможним зберегти національнунезалежність Хорватії, яка була майже досягнута до літа 1848 р. в результатієвропейської революції.
Висновки
Події,які відбувалися на Європейському континенті півтора століття тому, безперечно,стали важливою віхою в історії західної цивілізації. В радянські роки булоприйнято говорити про революції 1848-1849 рр. як про прояв класової боротьби — боротьби буржуазії проти феодальних відносин, однак зараз з'являються новіпідходи і трактування минулих подій.
Колишнійпідхід до вивчення європейських революцій був пов'язаний з абсолютизацієюоднієї форми розквіту за рахунок приниження іншої. Безперечним пріоритетом длямарксистів була революція. Тому і реформи, які в середині XIX ст. проводили уряди багатьохєвропейських країн тенденційно трактували як результати революційної активностімас. «Вони (революції) принесли робітничому класу величезний революційнийдосвід і змусили панівні класи піти на деякі реформи… Революції прискорювалипоступальний рух суспільства».
Історикикінця XX — початку XIX ст. не такі категоричні у своїхоцінках революцій 1848-1849 рр. та їхніх наслідків. Після поразки революцій,панівним колам європейських держав не вдалося відновити старі відносини.Революції довели неможливість продовжувати колишню політику. Багатьом монархам,для збереження власних країн потрібно було використовувати досвід національнихрухів у своїх інтересах. Революції дали поштовх до подальшого розвиткуіндустріальної цивілізації, формуванню національної самосвідомості, формуваннюу людини розуміння необхідності незалежності і свободи особистості.
Засвоїм характером революція в Австро-Угорській імперії була демократичною. Воназазнала поразки через нерішучість і острах перед повсталим народом ліберальноїбуржуазії. До того ж національно-визвольні рухи на окраїнах імперії, отримавшипевні поступки з боку Габсбурзького уряду, щодо задоволення деяких національнихпитань, відійшли від активних дій.
Всі,без виключення революції, не виконали своїх кардинальних завдань. Але парадоксісторії полягає в тому, що незважаючи на провал революцій у плані вирішенняними конкретних завдань, заради чого вони власне і творилися, саме суспільство,яке змінилося в 40-х роках XIX ст., було остаточно повернуто у бік демократії. Воно стало більш зрілимяк в цілому, так і стосовно до конкретних його соціальних верств. Європаспробувала смак свободи і не збиралася її втрачати.
Вженічого не могло звернути Європу на шлях кінця XVIII ст., спинивши її розвиток. Хочаекономічно революції давали країнам набагато більше, ніж в сфері політики,багатьма сучасниками вони сприймалися як певний пункт в антимонархічнійборотьбі і рухові до оновленої Європи.
Список використаних джерел та літератури
1. Національні процеси в Україні.Історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник у 2-х ч. / За ред.В.Ф.Панібудьласки. — К., 1997.-423с
2. Новая история в документах иматериалах. Вьш. 1. — М., 1975. — 265с.
3. Хрестоматия по новой истории: В 3тт. / Под ред. А.А.Губера, А.В.Ефимова. – М, 1965.
4. Всемирная история:Национально-освободительньїе войньї XIX века / Н.Бадак, И.Е.Войнич, Н.М.Волчек и др. — М.: АСТ, 2001. — 560 с.
5. Грицак Я Нариси історії України.Формування модерної української нації ХІХ-ХХ століття. — К., 1996.- 535с.
6. Дрібниця В.О., Реєнт О.П.Революція 1848-1849 рр. в Австрійській імперії та українськийнаціонально-визвольний рух // Історія України -2001.-№13.
7. Еріх Цьольнер Історія Австрії — Львів, 2001. -712 с.
8. Исламов Т. Проблеми нации инационализма в современной австрийской историографии // ННИ — 1995. — №4.
9. Історія західний і південнихслов'ян (з давніх часів до XX ст.).Курс лекцій / За ред В.І.Ярового. — К., 2001. — 700с.
10. Історія південних і західнихслов'ян / За ред І.М.Гранчака, А.Ф.Кізіченка. — К., 1987. — 446с.
11. Кан С. Революция 1848-1849 г. вАвстрии и Германии. — М., 1969. -443с.
13. КобринВ.Ф. Династия Габсбургов // ННИ — 1991. — №4.
12. Копилов А.О.,Заводовський А.А. Вплив визвольної боротьби Балканських слов'ян натрансформацію слов'нської ідеї в суспільно- політичній думці України 2 половиниXIX с'т. // УІЖ — 2003.- №2.
13. Лаптева Л.П. История Чехия периодапозднего феодализма и раннего Нового времени (1648-1849). –М., 1998. – 560с.
14. Никифоров К.В. Сербия в середине XIX в. — М, 1995. — 340 с.
15.Новая история. 4.1.(1640-1870) / Под ред. А.Л.Нарочницкого — М., 1978.-700с.
16. НорманДейвіс Європа. Історія. — К., 2000. — 1465с.
17. Революции1848-1849 / Под ред. Ф.В.Потемкйна, А.И.Молока — М., 1981.-850с.
18. Стрелова О., Кузнецова Л.1848-й год в европейской истории // История ПС — 10 марта 1998.
19. Френсіс Дворник Слов'янив європейській історії та цивілізації. — К., 2000. — 500с.
20.Яровий В.І. Історіязахідних та південних слов'ян у XX ст. Курс лекцій. -К., 1996.-315с.