Теоретичні основи критики меркантилізму і зародження класичної політичної економії (В. Петті, П. Буагільбер)
Теорія і практика меркантилізму, безумовно, посіла чільне місце в історії економічних вчень. Водночас меркантилізм завжди критикували, навіть і самі меркантилісти. У цьому легко переконатися, вивчаючи твори меркантилістів різних поколінь і країн. Наприклад, прихильники торгового балансу критикували прихильників грошового балансу.
Зрозуміло, що більш заповзятими опонентами були ті, що меркантилістами себе не вважали. Філософ і економіст Джон Лок (1632-1704) виступав проти втручання держави в економіку, зокрема, в регулювання зовнішньої торгівлі та промисловості. Теорію грошей меркантилістів критикували Дж. Вандерлім (помер 1740 року) і Девід Г´юм (1711-1776).
Останнім меркантилістом уважають Джеймса Стюарта (1712-1780), який у праці «Дослідження про основи політичної економії»(1767 р.) намагався систематизувати погляди меркантилістів. У тому, звичайно, його заслуга.
Якщо виходити з висловлювання Є. Слуцького про безперервність науки, то можна сказати, що класична політична економія зародилася в лоні меркантилізму. Водночас вона була якісно новим явищем у розвитку економічного знання.
Засновником класичної політичної економії вважають англійського економіста Вільяма Петті (1623-1687). Син кравця, після навчання медицини в Оксфорді, служив у королівському флоті, потім вчився у Франції та Галалулі. У 1650 р. став доктором наук і викладав в Оксфорді анатомію, фізику і хімію. У 1654 р. здійснював помір маєтків в Ірландії, завдяки чому збагатився.
У 1660 р. В. Петті — серед засновників Королівського Наукового Товариства, в якому опановував економіку і статистику. Він опублікував майже 20 праць, в яких відображена нова дослідницька методика, прагнення до причинного з´ясування явищ і статистичного їх відображення. У його творах чільне місце відведено теорії вартості, теорії заробітної плати, теорії земельної ренти і теорії грошей.
У 1662 р. В. Петті опублікував дослідження «Про податки і данини», в якому розкрив джерела і структуру податкових зборів. Він, зокрема, зауважив, що обмежують можливості податкових надходжень чисельність населення і кількість грошової маси. «Кажу, що коли б у якійсь країні було надто багато грошей, то було б добре як для суспільства, так і для влади, але було би шкодою для всіх людей, якщо би володар тримав у своїх скринях все, що необхідне». Отже, В. Петті надавав великого значення нагромадженню грошей, що його зближувало з меркантилістами. Що стосується тлумачення рентних відносин у сільському господарстві, то воно є теоретичним надбанням В. Петті.
Плідною є думка В. Петті про те, що затрати праці є основою того, що можна порівнювати вартість срібла і збіжжя. Далі В. Петті висловився з приводу лихварства, відсотків і т. ін. Він широко трактував вартість монети, яка підвищується або знижується залежно від вартості інших благ. «Дорожнеча чи дешевизна не залежать від того, — твердив В. Петті, — якої кількості рук потрібно для придбання продуктів для прожиття». Отже, йдеться про залежність вартості продукту від затрат людської праці.
З приводу грошей В. Петті висловив свої міркування і в праці «Політична анатомія Ірландії», зокрема, піддав сумніву погляд, згідно з яким «гроші є єдиною мірою і основою порівняння вартості всіляких благ». Вартість срібла, зазначав В. Петті, підвищується і знижується не залежно від інших благ, а сама по собі.
Чільне місце в економічних дослідженнях В. Петті посідає його праця «Політична арифметика 1683 р.», в якій викладено роздуми «стосовно розмірів і вартості землі, людей, будівель, сільського господарства, мануфактур, торгівлі, рибальства, ремісників, моряків, війська; стосовно державних доходів, реєстрації, банків, стосовно визначення цінності людей, збільшення кількості моряків; відносно міліції, портів, становища країни, кораблів, могутності на морі й т. ін».
Це свідчить про широкі зацікавлення англійського економіста, який вважав, що «промисловість приносить більше вигоди, ніж сільське господарство, а торгівля — ніж промисловість». Саме тому В. Петті багато уваги присвятив торгівлі, зокрема, зовнішній.
Пильне вивчення творів В. Петті, як зауважив Є. Слуцький, переконує, що вони перебувають у тісному зв´язку з попередніми надбаннями економічної думки. Наприклад, В. Петті часто вживав поняття «природна ціна», «природна рента» та ін., які раніше використовували, зокрема, каноністи. Це стосується і поняття грошей, яким так часто оперує В. Петті. Однак це не применшує аналітичної значущості праць і думок В. Петті, який вніс багато нового у розвиток економічної теорії.
К. Маркс, як стверджує Є. Слуцький, ретельно вибрав із праць В. Петті все найсуттєвіше, але «він витлумачив його надзвичайно однобічно». Отже, відомий вислів Петті, що праця є батько, а земля — мати багатства, звучить в оригіналі так: «Праця є батько і активна основа багатства, як земля його мати». А головне, що «в цій фразі не можна бачити зародку спеціально трудової теорії цінності, бо вона говорить не про цінність, а про багатство і поряд з працею ставить землю». На думку українського вченого, у цих висловлюваннях В. Петті помітний зовсім ще не диференційований ембріон низки дальших ідей, який мав лише віддалений зв´язок з трудовою теорією вартості. Тим паче, у творах В. Петті не йшлося про те, що праця є субстанцією вартості, як це тлумачилося пізніше. Праця, згідно з поглядами В. Петті, є чинником, фактором, що визначає цінову пропорцію, тобто відіграє таку ж роль, як пізніше у Д. Рікардо.
В. Петті, далекий від визначення вартості працею, розв´язував завдання, яке поставив ще Арістотель, а саме: як різні блага, виражені в різних мірах і прямо не порівнювані між собою, зробити співмірними. До того аналітичного завдання політичної економії В. Петті підходив з різних боків, висловлюючи міркування, що містили зародок певних майбутніх теорій. «Що стосується внутрішньої цінності (intrinsick value) благ, то вона повинна вимірюватися не однією тільки працею, але і землею. І те і друге потрібне для створення багатства, і те і друге потрібно враховувати у виробленні природного мірила цінності». Праця і земля в теорії цінності В. Петті поставлені поряд. Є. Слуцький називає погляди В. Петті натуралістичними у тому розумінні, що він прагнув знайти вартісні пропорції між працею і землею. Це не применшує геніальності економічної теорії В. Петті, який у багатьох з´ясуваннях економічних явищ був глибшим навіть від своїх наступників, незважаючи на власну обтяженість меркантилізмом. Отже, Є. Слуцький вважав, що творчість В. Петті є класичною «для вправ у мистецтві вивчення історії економічної думки».
Представником початку класичної політекономії у Франції був П´єр Ле Пезан де Буагільбер (1646-1714), який походив із дворян і здобув добру освіту. В 1696 р. він видав книгу «Докладний опис становища Франції, причини падіння її добробуту і прості способи відновлення, або як за один місяць дістати королеві всі гроші, яких він потребує і збагатити все населення». У 1707 р. П. Буагільбер опублікував твір «Звинувачення франції», крім того, видав кілька теоретичних досліджень («Трактат про природу, вирощування і користь збіжжя», «Дослідження про рідкість грошей», «Роздуми про природу багатства, грошей і податків»).
П. Буагільбер виступав проти політики меркантилізму, захищав сільське господарство, обстоював поміркованість податків. Він був прихильником економічної свободи, багатство вбачав не у грошах, а в продуктах, створених у процесі виробництва. У тлумаченні теорії цінності П. Буагільбер був близьким до В. Петті. «Усі люди, — писав П. Буагільбер, — хочуть бути багатими, а більшість з них працює вдень і вночі тільки для того, щоб збагатитися: однак помиляються, як правило, щодо шляху, як досягти цієї мети. Що стосується справжнього здобуття багатства, котре би могло бути тривале, то помилка полягає передусім у тому, що люди творять собі фальшиві поняття про багатство, як і про гроші».
Викриваючи дотогочасні фальшиві, на його думку, погляди на багатство і збагачення, П. Буагільбер твердив, що від первородного гріха «людина може існувати і жити тільки завдяки праці». Однак у первісних суспільствах були обмежені потреби і низький рівень поділу праці, а в сучасному світі налічується до 200 занять, обмін між якими необхідний. При обміні гроші вже не є тираном, як раніше, а служать засобом обміну товарів.
Зазначені 200 занять творять стан держави найосвіченіших і обдарованих природою країн. Багатства є дітьми плодів землі, обробленої людьми. «Вже говорилось, і це правда, що плоди землі, — твердив П. Буагільбер, — а передусім збіжжя, спричинюються до виникнення всіх інших виробництв».
Ці міркування згодом стали характерні для фізіократів. Не випадково деякі економісти шукали джерел фізіократизму в творах П. Буагільбера. Земля, на його думку, живить усі промислові заняття. Подібні думки і висловлювання свідчать, що П. Буагільбер був захисником сільського господарства і селянства, критично ставився до глорифікації грошового багатства. Інших поглядів дотримувався американський державний діяч Бенджамін Франклін (1706-1790), який написав «Скромне дослідження про природу і необхідність паперових грошей». Він уважав, що «багатство країни повинно оцінюватися тією кількістю праці, котре її мешканці здатні купити». Отже, Б. Франклін був прихильником трудової теорії цінності.
Біля витоків цієї теорії стояв Ніколас Барбон (1640-1698), який у низці праць виступав проти меркантилістів. Він також вважав, що гроші не є багатством. Тому Н. Барбон дотримувався номіналістичного погляду на теорію грошей. Він був упевнений, що люди не мають повного уявлення про торгівлю і гроші, бо з´ясовують їх ізольовано від усієї економічної системи. Н. Барбон розглядав усі складові торгівлі, тобто товари, їх якість, ціну і вартість, гроші, кредит і відсоток, вигоди, причини та інші аспекти. До речі, Н. Барбон дав своє визначення товарів, під якими розумів «усі ті блага, котрі придатні до задоволення трьох головних потреб людини, а саме: потреби їжі, одягу і захисту». «Ринок є найкращим суддею вартості», — твердив Ніколас Барбон.
Подібних поглядів дотримувався англійський купець та економіст Дадлі Норт (1641-1691). Він виступав проти засад політики меркантилізму і захищав ідею вільної торгівлі. «Жоден народ, — писав він, — ніколи не став багатим, застосовуючи штучні засоби, і нічого іншого лише спокій, працьовитість і діяльність, а також свобода приносять із собою витривалість, торгівлю і багатство».
Значну роль в еволюції економічної думки від меркантилізму до класичної політичної економії відіграв філософ і економіст Джон Лок (1632-1704). У своїх поглядах на вартість він вагався між тезою, що джерелом вартості є праця, і твердженням про те, що вартість визначається корисністю в процесі попиту і пропозиції. Крім того, він був прихильником кількісної теорії грошей.