Курсоваробота
зісторії
Танковабитва за станцію Чоповичі
План
Вступ
1. Загальна ситуація на фронтах Другої світової війни в листопаді-грудні1943 року
2. Характеристика радянських та німецьких військових частин,що брали участь в подіях грудня 1943 року
3.19 грудня 1943. Станція Чоповичі
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Вступ
«Війна не закінчилась,
поки не похоронений останній солдат»
Останні два десятиліття – це період зламусуспільно-політичного, економічного, релігійного життя в України — період зламунашої пам’яті.
Ми відкриваємо раніше заборонені книги,вивчаємо архівні матеріали, розпитуємо очевидців і дізнаємося про події нашого,доволі-таки трагічного минулого, яке є не що інше, як наша пам’ять. Проте таємницізалишились не тільки в заборонених раніше темах, але й здавалось би в такомудосконало вивченому відрізку історії, як Велика Вітчизняна війна. З кожнимроком все менше залишається учасників і свідків тих подій. Тож ми вважаємо, щонаш обов’язок хоча б цією роботою внести наш скромний вклад у вивчення історіїВеликої Вітчизняної війни, історії нашого краю, віддати данину пам’ятісолдатам, що визволяли нашу землю.
Цю роботу ми присвячуємо 65-й річницівизволення України.
Метою нашогодослідження є розкриття історичних таємниць ВВВ, зокрема малодослідженоїтанкової битви за ст… Чоповичі і вихід до Коростеня, яка відбувалась19.12.1943, в якій брало участь близько 600 танків з обох сторін.
Предметом нашогодослідження є, власне, танковий бій, який відбувся 19.12.1943, між ст.Чоповичита с.Стримівщина, визначення боєвих частин, що приймали участь в бою та дослідженнявпливу битви на хід Другої світової війни.
Основнимиметодами нашого дослідження є вивчення і обробка спогадів, документів,фотодокументів безпосередніх учасників тих подій. Документи на даний часзберігаються в музеї Чоповицького ЗНВК «Школа-сад» І-ІІІ ступенів. Крімдокументів в ході нашого дослідження ми працювали з безпосередніми свідками тихподій – жителями ст. Чоповичі та с. Стримівщини, а також учасником танковоїбитви Нечаєвим П.Ф.
В процесіоборонної битви, яка розгорнулася між річками Дон і Волга, радянськекомандування приступило до розробки плану розгрому ворога.
1.Загальна ситуація на фронтах Другоїсвітової війни в листопаді-грудні 1943 року
Основна цількампанії 1942/1943 років полягала в тому, щоб перехопити стратегічну ініціативу з рук ворога,нанести йому тяжку поразку і тим самим докласти, як найбільше зусиль дляперелому в ході війни. До листопада 1942 року співвідношення сил стало майжерівним, тобто покращилось в сторону радянської армії. В складі діючих фронтівокремих армій було 385 стрілецьких, мотострілецьких та кавалерійських дивізій,5 механізованих і 10 танкових корпусів, 145 стрілецьких, мотострілецьких талижних бригад, 89 окремих танкових і механізованих бригад. З цих даних видно,що ворог вже не мав такої великої переваги в воєнній техніці та озброєнні, якна початку війни. Вона також підтверджує, що існуюче в перші дні майже подвійнаперевага в людях була також ліквідована.
Восени 1942 рокуна Волзі в районі Сталінграда розпочалась одна з найбільших битв Другої світовоївійни. У результаті наступу радянської армії 19-23 листопада в оточенніопинилось 330-тисячне німецьке угруповання. 2 лютого 1943 року фашистські військакапітулювали. Перемога під Сталінградом відкрила можливість для наступурадянських військ в Україні. Першим районним центром, звільненим від окупантів,було місто Мілове. За визволення першого міста на українській землі своє життявіддали 1066 солдат і офіцерів.
Улітку 1943 рокурадянським військам вдалося завдати поразки гітлерівським арміям на Курськійдузі. Загальний наступ під Курськом дав можливість визволити місто Харків (23серпня 1943 року). Уперше за всю історію Другої світової війни Москва салютувалавизволителям українського міста. Почався загальний наступ, який мав на метіповністю звільнити Україну від німецько-фашистських загарбників. Першим етапомцього плану стала підготовка до визволення Лівобережної України. Протягомсерпня – вересня 1943 року від німців звільнено Лівобережжя з його промисловимсерцем — Донбасом. Операції на території Лівобережної України відбувалися вдосить важких умовах. Відступаючи, нацисти в безсилій люті теж застосовувалитактику «випаленої землі» — знищували все, передусім промислові об’єкти йматеріальні цінності, які не можна було вивезти до Німеччини. У жовтні 1943року радянські війська остаточно ліквідували німецькі плацдарми в районіМелітополя та Запоріжжя й самі почали закріплюватися на правому березі Дніпрабіля Києва та Кременчуга. На черзібула операція з визволення столиці України.
«Східним валом»називали фашисти укріплення на правому березі Дніпра. Тут їм вдалосясконцентрувати значні військові сили, зокрема есесівські танкові дивізії «Рейх»та «Адольф Гітлер». Командування вермахту розраховувало на те, що Дніпро, якбагатоводна річка з високим правим берегом, стане надійним оборонним рубежем.«Радше Сонце впаде в Дніпро, ніж росіяни здолають «Східний вал», — говоривГітлер[1]
Протягом жовтня1943 року війська І Українського фронту під командуванням М. Ватутіна велизапеклі бої за розширення плацдарму на правому березі Дніпра в районі Букрина.Незважаючи на це, спроба розвернути наступ на Київ успіху не мала. На цьомунапрямку ворог зосередив велику кількість військ, організував глибоку ешелоновуоборону й чинив жорстокий опір. У ході Дніпровської наступальної операціївиявилась слабка матеріально – технічна підготовка військ, не вистачалопереправних засобів, незадовільно забезпечувалося прикриття наступальнихчастин.
Ураховуючиситуацію, яка склалась в районі Києва, ставка Верховного головнокомандування такерівництво І Українського фронту прийняли рішення про перевезення наступаючих силна новий плацдарм у районі Лютежа. Такого маневру фашисти не очікували. Післязапеклих боїв столиця України була повністю звільнена від німецько-фашистськихзагарбників. Перемога над ворогом мала широкий міжнародний резонанс. Післявизволення Києва Лондонське радіо сповістило: «Взяття Києва радянськимивійськами є перемогою, яка має величезне значення не тільки воєнне, але йморальне…Німеччина чує похоронні дзвони. На неї насувається лавина».[2]
Німецьке командуваннябуло вимушене віддати простір північніше Києва для того, щоб зберегтикомунікації між групами армій «Центр» та «Південь» по лінії Овруч-Коростень-Житомир.
Гітлерівськекомандування за будь — яку ціну намагалося відбити Київ. Для цього наКиївському напрямку були зосередженні значні танкові та моторизовані сил, але іці спроби виявилися марними. Після форсування Дніпра та взяття Києва передрадянськими військами стояло завдання розширити захопленні плацдарми тастворити умови для очищення від німецько-фашистських загарбників всієїПравобережної України. Відвоювавши Київ, війська 1-ого Українського фронтупочали наступати в напрямку на Коростень, Житомир та Фастів. За десять дніввони пройшли на захід на 150 кілометрів і зайняли багато населених пунктів, втому числі і місто Житомир з Фастовим. Німецьке командування, розуміючи всюнебезпеку створеного положення, зосередило південніше Житомира великі силитанків та піхоти. Вони повинні були нанести удар з південного-сходу та півдня,щоб ліквідувати радянський плацдарм та на правому березі Дніпра і знову зайнятиКиїв. 13 листопада ворожа група в складі восьми танкових та моторизованих ісімома піхотними дивізіями пішла в контрнаступ. В другій половині листопадатривали кровопролитні бої. В деяких боях ворог виводив в бій 300-400 танків.Ціною великих втрат йому вдалося 20 листопада знову захопити Житомир і до 25листопада прорватися до Києва на 40 кілометрів. Але наступні спроби фашистів прорватися до Києва були безуспішні.В тей же час війська правого крила 1-огоУкраїнського фронту продовжували наступ. 18 листопада 13-а армія у взаємодії зпартизанськими батальйонами генерала А. Н Сабурова вибили гітлерівців з Овруча. Київська наступальна операція 1-огоУкраїнського фронту була однією з найбільших операцій Великої ВітчизняноїВійни. В ній брали участь с обох сторін більше 90 дивізій, 1 150 000військ, майже 14 000 мінометів, більше 1 000 танків, близько1 500 літаків. В ході операції з 1 по 12 листопада було ліквідовано 15ворожих дивізій, вбито і взято в полон 41 000 солдат та офіцерів, знищено90 літаків та 900 танків. Внаслідок Київської наступальної операції булазвільнена вся Лівобережна Україна та Київ. Звільнивши Київ, війська 1-огоУкраїнського фронту почали наступ на захід, з метою повного звільнення Українивід німецько-фашистських загарбників. 12 листопада 1943 року 60-а арміязвільнила Малин, Черняхів, Житомир, а через 2 дні — Базар, Бродники, Недашки,Скурати, Йосипівку, Чоповичі, Стремигород. Згодом, тією ж 60-ю армією бувзвільнений Коростень. Але розлючені німці, не бажаючи здаватися, нанесликонтрудар. Внаслідок якого, 15 листопада на Брусилівському напрямку було кинутоблизько 800 ворожих танків и 15 дивізій (сім піхотних, сім танкових і однієїмоторизованої). Завдяки цьому з 18 до 27 листопада німцями був відбитий:Житомир (18 листопада 1943 р.), Черняхів (22 листопада 1943 р.), Коростень (27листопада 1943 р.).
2. Характеристика радянськихта німецьких військових частин, що брали участь в подіях грудня 1943 року
30 листопада фронтстабілізувався по лінії: Черняхів-Слепчиці-Пилиповичи-Радомишль-Раковичі-Строєвка-Ставище-МалийКорашин-Ястребеньки –Юрівка -Лучин. За чотирнадцять днів ворог на напрямкуКорнин – Житомир зазнав великих збитків, було знищено 711 танків, 174артилерійських гармат,225 кулеметів та 111 мінометів.
С 1 по 5 грудня 1943 року – німці зосередили 4 танкових та 4 піхотнихдивізій (300 танків), 10 артилерійських полків і декілька штурмових бригад.Фашисти планували розгромити 60 армію, захопити Радомишль, Малин и розвитинаступ вздовж залізної дороги на столицю України –Київ. В лінії оборони 60армії розгорнулись кровопролитні бої. Суперник кидав в атаку одночасно по декількасотень танків, підтримуючи їх великими силами піхоти, артилерії та авіації. Піднатиском ворога 60 армія відступила до лінії Мелені – Устинівка – Ворсовка — Мірча (між Малином і Радомишлем). 9 грудня німці здійснивши марш – кидок,перерізали залізничну дорогу Коростень – Київ та взяли місто Ірша. Але згодомрадянські війська контрударом вибили німців з Ірші. За цей час під Черняховимта Малином було підбито і знищено 354 німецьких танків. С 5 по 15 грудня 1943року радянськими військами (тільки 60-ю армією) було знищено 284 танки і вбитобільше 6 000 фашистсько-німецьких загарбників. Війська 60 армії, і 1-їгвардійської армії міцно засели на рубежі Мелені — Сичівка — Устинівка- Федорівна- Вишевичи — Межирічка- Лутовка — Раковичі. Німецьке командування зробилоставку на останній удар в районі Коростень -Чоповичі. Німці зосередили підКоростенем велику групу в складі трьох танкових та чотирьох – п’яти піхотнихдивізій. Ось як пам’ятає ці події один з безпосередніх учасників С. ППильников: «Після того, як ми форсували Дніпро та захопили Київ наша бригадапішла в напрямку Кухарі– Малин — Чоповичи- Коростень-Новоград-Волинський.Чоповичі для нас були, як рубіж для кидка на звільнення Коростень. З Чопович наКоростень вирушило три танки Т-34 в розвідку. Розвідка була закінчена вдало іпри допомозі 2-ого танкового батальйону місто було звільнене.» Не меншважливими стали спогади Н. Г Безрукова: «Пам’ятаю як наш батальйон, раптововночі прорвався на станцію Малин. Гітлерівці не встигли детонувати вибухівку,що булла закладена на новоприбулу техніку, боєприпаси, цистерни з авіаційнимбензином та продовольством, вони в паніці відступали. На наступний деньбатальйон увійшов в Чоповичі переслідуючи та знищуючи відступаючі німецькічастини». Під Чоповичами німецьке командування чинило особливо жорстокий опір.За спогадами очевидців у танковій битві під станцією Чоповичі брала німецькатанкова дивізія СС «Адольф Гітлер», яку сформували по наказу Адольфа Гітлера зсолдат СА та яка була оснащена новими важкими танками «тиграми», «пантерами» ісамохідними артилерійськими установками, 1 танкова дивізія, 1 піхотна дивізіята багато інших стрілецьких та мотострілецьких ворожих частин, якимпротивостояли 25-ий танковий корпус,(див. додаток 1) 111-а танкова бригада,4-ий гвардійський танковий Кантемировський корпус та інші танкові та піхотні з’єднання.
3. 19 грудня 1943. СтанціяЧоповичі
«Справа втому, що в історії Великої Вітчизняної війни Чоповицька операція виділяється,як розділ. І це не тільки звільнення Чопович, це ціла епопея, хоча і невелика,але жорстока та напружена. Операція поділялася на чотири частини: 1) звільненняЧопович; 2)битва на станції Чоповичі; 3) розгром німецьких військ, що рвалисяна Тетерів з ривком на Київ; 4) перехід з району станції Чоповичі в наступ.»-зазначав Павло Олексійович Євтихеєв. Під Чоповичами німецьке командуваннянамагалося стабілізувати ситуацію на фронті та почати новий наступ на Київ. Цимі пояснюється зосередження на лінії Коростень – Чоповичі багато живої сили татехніки.19 грудня біля станції Чоповичі відбувся танковий бій міжнімецько-фашистськими загарбниками та радянською армією.
«19.12 1943 роціпротивник силами СС «Адольф Гітлер» та іншими бойовими частинами потіснив діючипопереду наші стрілкові частини, вклинився в нашу оборону та вийшов на узліссялісу північніше станції Чоповичі.
Склалася дуже складна ситуація. Приїхавший в цей район генерал-полковникВатутін передав 25-ий танковий корпус в розпорядження Н. П Пухова із завданням:«завдати удару по ворогу та відновити оборону».
Вранці 19 грудня 1943 року перед позиціями корпуса з’явилися танки тамотопіхота суперника. Танки насувалися на нас, але оборона мовчала, чекаланаказу. Раптом артилерія почала обстрілювати оборонні рубежі противника і в бійкинувся наш танковий батальйон. Згодом на полі загорілися десятки німецькихтанків»- так пам’ятає цей день Захаров Олександр Якович. Скільки танків бралоучасть у битві за станцію Чоповичи? За версією Володимира Івановича Голубовичаблизько 600 танків з обох сторін. В цей час, коли німці рвалися на Київ, бійціта командування проявляли масовий героїзм та відвагу. Особливо відзначилисямолодший лейтенанат Вайсер Володимир Зельванович та молодший лейтенант ОлександрПетрович Єгоров.
Прикриваючи залізничну станцію Чоповичі, екіпаж молодшого лейтенантаВайсера знаходився в засідці. Битву, що зав'язалася тут 20 грудня 1943 року,описав командир танкового батальйону капітан Королев:
«При обороні станції Чоповичі Житомирської області командир танка Т-34гвардії молодший лейтенант Вайсер проявив справжню мужність, відвагу і героїзмв жорстокому кровопролитному бою проти 30 танків типу «тигр» і «пантера».Влучними пострілами екіпаж гвардійця Вайсера підпалив два танки супротивника.Але ворожими снарядами була підпалена і їх власна бойова машина. Офіцер Вайсер,не дивлячись на небезпеку поразки осколками снарядів, що рвалися, вискочив іособисто згасив вогонь шинеллю і снігом. Потім він вліз в башту танка, точними постріламипідбив ще одну «пантеру» і знищив більше взводу десантників.
Весь час механік-водій «тридцять четвірки» маневрував, але від снарядівгармат декількох ворожих танків повторно запалала їх машина. Осколками пораниломеханіка-водія і стрільця-радиста. Молодший лейтенант Вайсер виніс їх із танка,що горів. Разом з членом екіпажу, що залишився, вони надали товаришам допомогуі снігом, піском, шинелями погасили вогонь. Нерівний бій продовжувався.
Ворожа самохідна артилерійська установка знову почала обстрілювати нашТ-34. В результаті обстрілу снарядами танк гвардійця Вайсера знов запалав.Поранений баштовий стрілець. Командир танка убитий. Він згорів разом з бойовоюмашиною. Героїчні подвиги гвардійця Вайсера надихнули всіх танкістів батальйонуна героїчну боротьбу з фашистськими загарбниками» — описав командир танковогобатальйону капітан Корольов.[3] Геройські себе повів істарший лейтенант Єгоров, який в критичну хвилину битви за станцію Чоповичі,коли німецькі танки зайшли в тил бойових частин радянської піхоти, вивів гарматипротитанкової батареї на відкриту бойову позицію та почав розстрілювативорогів. Один за одним Єгоров зупинив сім танків. Так була зустрінута німецькаколона з двадцяти танків.
Але німці не зупинилися на цьому та почали наступати на батарею молодшоголейтенанта Єгорова. На цей раз на неї з трьох сторін насувалося близькотридцяти танків, було підбито ще дев’ять танків. Близько двох годинпродовжувався цей нерівний бій, і тільки коли танки «Тигр» підійшли впритул добатареї Єгорова, вона була знищена. Старший лейтенант Єгоров загинув смертюгероя, але атаки німецьких танків були відбиті, а радянська мотопіхотаоволоділа станцією Чоповичі. Протягом 6 діб с 19 по 26 грудня днем і вночі радянськічастини відбивали атаки піхотних та танкових частин і з’єднань німецької армії,але так і не добилися успіху. 27 грудня зазнаючи великих втрати в живій силі татехніці, ворог панічно відступав на північ. Битва за станцію Чоповичі показалавиняткову стійкість та високу майстерність радянських воїнів, їхнє вміння діятивміло та рішуче. Танкова битва, яка розгорілася в районі станції Чоповичипризвела до майже повного розгрому відібраних частин суперника, таких як, першатанкова дивізія, СС «Адольф Гітлер» та інших військових частин.
Висновки
Вже 65 рік відокремлює нас від Великої Перемоги надфашистською Німеччиною. І сьогодні ми знову, як і всі попередні роки, схиляємоголови перед подвигом радянського солдата. Його кров'ю й потом добута перемоганад сильним ворогом. Він умів прямо дивитися в очі смертельної небезпеки,виявив військову доблесть і героїзм. Немає меж величі його подвигу в ім'яБатьківщини.
Велич історичної перемоги нашої країни з фашистськоюНімеччиною полягає в тому, що радянський народ відстояв не тільки свою державу,він самовіддано боровся за порятунок народів Європи від фашизму.
Важка й кровопролитна війна Радянського Союзу зНімеччиною, що він вів у складі антигітлерівської коаліції, переможнозавершилася 9травня 1945р. У цій війні становище українськогонароду було особливо трагічним. Єдиний у своєму прагненні перемогти нацизм, вінвиявився розколотим у питанні про майбутнє України: частина українців зрозгромом фашизму пов'язувала відновлення довоєнного статусу України в складіРадянського Союзу, інша прагнула скористатися війною для відродження незалежноїукраїнської держави. У спільну боротьбу з Німеччиною і її союзниками Українавнесла величезний вклад. На фронтах і у фашистському тилу загинув кожний п'ятийжитель республіки. Серед вищих офіцерів, командуючих фронтами й арміями булочимало українців. Найвідоміші з них — А.Єременко, С.Тимошенко, Р.Маліновський,Н.Ватутін, І.Черняхівський, П.Рибалко, К.Москаленко, П.Жмаченко й інші. Ратнийподвиг багатьох українців відзначений вищими нагородами. Серед них — 2072визнані гідними звання Героя Радянського Союзу. З 115 двічі Героїв РадянськогоСоюзу — 32 українця. Із 7 мільйонів орденів і медалей, вручених офіцерам ісолдатам Червоної Армії, 2,5 мільйони одержали жителі України.
Окремою сторінкою в історії Великої Вітчизняної Війниє танкова битва за станцію Чоповичі. В цій битві такі відбірні частини ТретьогоРейху, як перша танкова дивізія, СС «Адольф Гітлер», зазнали нищівної поразки.Завдяки цій перемозі Радянської армії німці назавжди лишилися мрій про повторнездобуття столиці України — Києва.
Список використаних джерел талітератури
1. Анісімов Н. І «Велика Вітчизнянавійна Радянського Союзу 1941-
1945 рр.»
2. Гісев О. В., Мартинюк О.О «ІсторіяУкраїни»
3.Демин В. А., Португальский Р. М.«Танки входят в прорыв: Боевой
путь 25-го танкового корпус»
4. Турченко Ф. Г., Панченко П. П.,Тимченко С. М. «Новітня історія України»