/>/>
Дипломна робота на тему:
Реформи Івана IV Грозного
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І.Виникнення необхідності проведення реформ
1.1 Коротка характеристика особи цар
1.2 Прихід до влади Івана IV
1.3 Характер нової держави
1.4 Необхідність реформ
1.5 Програма реформ
РОЗДІЛ ІІ.Реформи Івана IV
2.1 Обрана Рада
2.2 Перший Земський собор. Прийняттянового «Судебника»
2.3 Реформи в органах управління
2.4 Зміни в церкві. Культура в 50-тірр.
2.5 Дипломатичні і торгівельніконтакти
2.6 Зміни податкової системи
2.7 Реформи в армії
2.8 Зміни в земельному законодавстві.Обрана «тисяча»
2.9 Опричнина
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТАЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
В історії Росіїцарювання Івана Грозного складає половину ХVI століття і є одною знайважливіших і переломних епох в історії Російської держави. В цей період нетільки значно розширилась територія держави, але й сталися значні зміни увнутрішньому житті країни. Багато було зроблено славного, світлого, великого засвоїми наслідками, але від цього ще більш кривавого і огидливого. Зрозуміло, щоз такими протилежними характеристиками багатьох явищ, характер і вчинкиголовної особи держави, царя Івана Васильовича, є надто загадковим. Саме такоюзагадкою Іван IV і увійшов в історію Російської держави. Вже сучасникам вінздавався особою жорстокою і страшною: “Превысочайшего воистинну и преславнейшавсех бывших, славиму же от конец небес до конец их”,- пишет о нем дьяк ИванТимофеев и добавляет: “… возненавиде грады земля своея… и всю землю державысвоея, яко секирою, наполы некако рассече”.
Цей цар буввидатною особою, був прекрасно освічений, але надто некрасивий, і, можливо,страждав якимось психічним захворюванням, а Росія в той час потребуваласильного правителя-реформатора, якого і отримала в особі Івана Васильовича.Крутий поворот від боярського правління до реформаторського режиму, опричнийтерор, що слідував за реформами, — такі основні віхи правління цього державногодіяча, і характеризують вони суперечливу особу Івана Грозного, в якій булисховані якості видатного правителя, дипломата, що витримує порівняння з такоюісторичною особою, як Петро Перший.
Можливо, кривавівчинки заховали за собою всі хороші здобутки. Реформи цього правителя відіграливажливу роль в історії Росії, адже Іван Васильович заклав міцну базу для своїхпослідовників-реформаторів. У багатьох аспектах діяльність Івана Грозного булакроком вперед, кроком до перемоги «державних начал». До цього часу залишаєтьсябагато неясного в характеристиці правління Івана IV, і багато істориків маютьінколи протилежні думки стосовно цього періоду історії Російської держави. Зкінця 30-их рр. оцінка діяльності Івана Грозного стає єдиною, він зображувавсяпатріотом Руської землі, що нещадно, але справедливо нищив зрадників-бояр.
Я обрав саме цютему для своєї курсової, бо мене цікавить правління Івана Грозного, бо «никогдаРоссия не имела столь малолетнего властителя». [2.4.:89] цей монарх був одним звидатних збирачів в російській державі, першим царем-самодержцем з династіїРюриковичів, що створив міцну централізовану державу. «Концепция равногобесправия всех членов общества перед лицом монарха – именно такой взгляд навзаимоотношения монарха и подданных усвоил Иван Грозный». [2.2.:90]
Реформи Івана IV,як і реформи Петра І, Олександра ІІ, нинішні перетворення та інші подібніпитання були і залишаються актуальними і в наш час. Перша причина цього – їхнязначимість для історичної науки, друга – їхнє чимале значення для історії самоїдержави. Адже якщо вивчити реформи колишніх правителів, грамотно зрозуміти іоцінити їх з усіх позицій, то можна уникнути помилок, що були допущені нашимипопередниками-реформаторами.
Виходячи звищесказаного, цілі і задачі курсової роботи такі:
· Визначити,в чому сутність реформ Івана Грозного;
· Виділити,що позитивне і що негативне принесли ці реформи для Росії того періоду;
· з’ясувати,які цілі вони переслідували, чиї інтереси виражали;
· дослідитите, як їх впроваджували в життя, яку роль в них відіграв їхній головнийініціатор, Іван Грозний.
Предмет дипломноїроботи – царювання Івана IV Грозного.
Об’єкт даноїроботи – реформи, що проводились царем в середині XVI століття, їхні основніумови і система проведення.
Хронологічноробота охоплює середину XVI століття, тобто період правління Івана Грозного,досить-таки важливий у становленні централізованої Руської держави.
Географічнірамки, охоплені в роботі, — Руська держава, яка була створена самим ІваномГрозним і існувала за його правління.
Головнеутруднення, з яким стикається будь-який дослідник російської середньовічноїісторії, зокрема епохи Івана Грозного, пов’язане з крайньою бідністю джерел.Щоб вирішити цю задачу, історики вимушені вибудовувати цілі ряди гіпотез. Алежодна з гіпотез не може замінити науково доведеного факту. Інколи факти перемішуютьсяз гіпотезами, і через те існує багато суперечок з різних питань. Існує багаторозбіжностей, думок стосовно подій, що відносяться до періоду правління ІванаГрозного, і істики н можуть прийти до єдиного погляду на причини, сутність,наслідки і оцінки реформ, на загальну політичну діяльність царя.
Збереглось багатопам’ятників часів Івана Грозного: грамоти, синодики, послання, переписи.
Багатим джереломз історії Росії XVI століття являються московські літописи, в створенні якихбрав участь Іван Грозний і О. Адашев. Ці літописи є основою багатьох історичнихпраць, що розкривають важливі питання того часу. Але не всім з них можнадовіряти, бо багато з них могли виконувати на замовлення або писати «на угодуцарю».
«Хрестоматія зісторії СРСР з давніх часів до кінця XVIIІ ст.» є збірником актів, куди зокремавміщено документи епохи Івана Грозного: уривки з «Судебника» 1550 р.,«Избранная тысяча», про створення стрілецького війська, про дворянську кінноту,подано уривок з боярської книги 1556 р., документи стосовно Земських соборів,про введення опричнини в 1565 р. Всі ці документи є офіційними, таки чином вонивиражають єдино правильну точку зору на питання, що розкриваються в них, інесуть в собі нейтральну інформацію.
«Історичний архів»є збірником документів з історії Росії. Це джерело подає як офіційнуінформацію, так о опозиційну на події, що відображені в ньому. Це джерелорозкрило загалом питання про обмеження прав годувань.
В своїй курсовійроботі я використовував багато різноманітної літератури і праць видатних істориків.Всі праці з цього питання можна розділити на дві групи: загальні і спеціальні.До першої слід віднести роботи, в яких історик розглядає значний проміжок часуі не приділяє багато уваги якійсь одній події або явищу. До спеціальних працьвідносяться ті, в яких докладно розглядаються конкретні події. Кожен з них маєсвій погляд на події, що описує. Серед всіх праць можна виділити роботидореволюційних істориків (Соловйов С. М., Костомаров М. І., Карамзін М. М.,Ключевський В. О.) та праці сучасних істориків (Альшиц Д. М., Скринніков Р. Г.,Шмідт С. О.), що по-новому осмислили історію епохи Івана Грозного.
Дореволюційнагрупа істориків не ставила перед собою задачу досліджувати якесь одне питання,що стосувалось або реформ Івана Васильовича, або опричнини, або його зовнішньоїполітики. Зокрема М. М. Карамзін в «Історії держави Руської» подає докладнийопис всієї епохи Грозного. Але основна складність в тому, що пише він староюмовою, що вже вийшла з ужитку, і частина його слів важко перекладається насучасну російську, а потім і українську мови. Для цього вченого характернаособистісна оцінка подій, інколи в шкоду фактам. По Івану Грозному подаєтьсявсебічний опис його правління, доволі-таки докладно охарактеризовано йогореформи, дана їм цікава оцінка.
Видатний історикВ. О. Ключевський в «Історичні портрети» створив відомий вже всім психологічнийпортрет Івана Грозного, завдяки якому історики мають змогу пояснити багатовчинків царя. А то в праці «Короткий посібник з руської історії» докладноописуються реформи царя, подано їхню фактичну оцінку, але розглянуто не всіперетворення часів Івана Грозного.
М. І. Костомаровв «Руській історії в життєписах її видатних діячів» розбирає всю епоху ІванаВасильовича, але основну увагу приділяє зовнішній політиці царя. Багатоісториків в своїй роботи спирались на літописи та державні акти, що дійшли донаших часів, але не будемо виключати той факт, що в них можливі деякі історичніпомилки або неточності з того чи іншого питання. Це і пояснює той факт, що вдвох різних документах цар зображується або реформатором, або грізним деспотомі тираном.
Якщо порівнювати авторівбільш раннього і більш пізнього періодів, то у останніх ми знайдемо більшнеобхідну і докладну інформацію. Скринніков, пізні Ключевський та Костомаров,Альшиц в своїх роботах також використовували документи того часу, але в їхніхроботах вже більше роздумів стосовно тої чи іншої проблеми. Та знову ж таки,повністю довіряти джерелам та літературі, що існує з цього питання, неможливо,бо ніхто не може стверджувати, що саме так все і відбувалось. Тому до цьогочасу і існує багато розбіжностей, багато невирішених питань, таких як сутністьреформ, їхні причини, і взагалі неможливо пояснити багато вчинків ІванаГрозного.
В роботахПлатонова С. Ф. «Повний курс лекцій з руської історії» і «Підручник з руськоїісторії» на питаннях реформ Івана Грозного увага не зосереджена. Перетвореннядокладно не розглянуті, але подано їхню фактичну оцінку. Самі ж роботивідносяться до робіт дореволюційної епохи.
Скринніков Р. Г.не відноситься до дореволюційних істориків. В своїй книзі «Іоанн ВасильовичГрозний» він описує широку панораму подій, що супроводжували царювання ІванаIV. Їхня оцінка будується на основі думок багатьох вчених, ця працявідрізняється конкретністю і обширністю різних питань того часу.
В «Історіїруської церкви» М. В. Толстого подано опис історичних умов, що впливали нарозвиток руської церкви. Саме тому оцінка подій дана з церковної точки зору, щоне завжди вирізняється об’єктивністю. З цієї праці я отримав факти, щостосуються змін і «виправлень» в церкві часів Івана Грозного.
З книги Д. М.Альшица «Початок самодержавства в Росії» я багато дізнався про Обрану Раду,стосовно діяльності якої історик має власну точку зору, яка дуже рідко співпадаєз точками зору інших дослідників.
По багатьохпитання до нашого часу сформувались вже усталені погляди, що дає нам змогуговорити, що ці питання перестали бути проблемними. На мій погляд, до такоїгрупи питань слід віднести дитинство царя, стосовно якого не існує ніякихрозбіжностей. Закритою проблемою можна вважати дослідження боярськогоправління, де історики єдині в очевидності боротьби за владу і в оцінцібагатьох перетворень, що були проведені в цей період. Всі дослідники історіїXVI століття вважають цей період періодом економічного підйому руської держави.Всі історики сходяться в тому, що початок правління Івана Васильовича – цеперіод необхідності реформ. В дослідженні сутності самих реформ розбіжностейнебагато, але на головні протиріччя дослідники натикаються в їхній оцінці івзагалі в оцінці всього цього періоду.
Роботаскладається зі вступу, основної частини, висновків, списку використаних джерелта літератури, додатків.
Основна частинаскладається з двох розділів. В першому розділі подано постановку проблеми,коротку програму реформ, основні віхи правління Івана Грозного.
В другому розділіохарактеризовано реформи, що проводились царем в середині XVI століття.Основний акцент робиться все ж таки на опричнині, котра в руській історіїпов’язана з іменем Івана Грозного.
Робота може бутивикористана студентами-істориками при підготовці до семінарських занять, при написаннідоповідей, рефератів, бо є працею, де зібрано опис практично всіх реформ, що їхпроводив Іван Васильович Грозний в середині XVI століття.
РОЗДІЛІ. ВИНИКНЕННЯ НЕОБХІДНОСТІ ПРОВЕДЕННЯ РЕФОРМ
1.1 Коротка характеристика особи царя
Іван народився1530 року. «От природы он получил ум бойкий и гибкий, вдумчивый и немногонасмешливый, настоящий великорусский, московский ум. Но обстоятельства, средикоторых протекало детство Ивана, рано испортили этот ум, дали емунеестественное, болезненное развитие». [2.6.:95](див. додаток 1)Іван рано осиротів: на четвертому році життя він втратив батька, а на восьмому– мати. І разом з молодшим братом Юрієм, глухонімим від народження, потрапивпід опікунство бояр. «Он с детства себя видел в окружении чужих людей. В душеИвана рано и глубоко врезалось и на всю жизнь сохранилось чувство сиротства,брошенности, одиночества. Отсюда его робость, ставшая чертой его характера. Каквсе люди, выросшие среди чужих, без отцовского призора и материнского привета,Иван рано усвоил себе привычку ходить оглядываясь и прислушиваясь. Это развилов нем подозрительность, которая с летами превратилась в глубокое недоверие клюдям». [2.6.:95]
Іван ще з малихроків почав звикати до зла і знаходив задоволення, чинячи його. Він кидав зтеремів кішок і собак, знущаючись над «тварью бессловесной»; разом ізсусідськими хлопчиками він їздив містом на возі і давив людей. Але, «как всегдабывает с ему подобными натурами, он был до крайности труслив, в то время, когдаему представлялась опасность, и без удержу смел и нагл тогда, когда был уверенв своей безопасности: самая трусость подвигает таких людей на поступки, накоторые не решились бы другие, более рассудительные». [2.8.:447]
Іван рано і частопочав думати про те, що він правитель московський і всія Русі, і ця думка недавала йому спокою. Взагалі-то, в 17-20 років, коли закінчилось його дитинство,він дивував оточуючих великою кількістю пережитих вражень і переосмисленихдумок, до яких дорослі не могли додуматися навіть у своєму віці. «В 1564 году,когда ему было 16 лет, среди ребяческих игр он вдруг заговорил с боярами оженитьбе, и говорил так обдуманно, с такими предусмотрительными политическимисоображениями, что бояре расплакались от умиления, что царь так молод, а ужетак много подумал, ни с кем не посоветовавшись». [2.4.:516]
В 17 років Іваннадумав одружитись, але ще до весілля він мав намір вінчатись на царство. Зцього часу російські монархи не тільки у відносинах з іншими державами, але й увнутрішніх справах і в паперах почали називатись царями, при цьомузберігаючи титул великого князя. «Вскоре, после принятия титула, Иоанн женился;выбор его пал на девушку из одного из самых знатных и древних московскихбоярских родов именно на Анастасию Романовну, дочь умершего окольничего РоманаЮрьевича Захарьина-Кошкина». [2.12.:112] Свекор матері юної Анастасії – бояринІвана ІІІ. Але не знатне походження, а особисті якості молодої вразили ІванаВасильовича. Багато хто думає, що Іван Грозний палко любив свою дружину,дійсно, коли її ховали, Іван був сам не свій. Багато років він згадував про неїз ніжністю у своїх листах. Але, не дивлячись ні на що, вже через вісім днівпісля її поховання, він почав шукати собі нову дружину і зупинився на думцісватати сестру Сигізмунда –Августа Катерину.
Іван не бувдурнем, але й не відрізнявся ні здоровим глуздом, ні благим розумом, ніглибиною і широтою поглядів. Уявлення у ньому брало гору над усімаособливостями душі. «Иван был первым из московских государей, который узрел иживо почувствовал в себе царя в настоящем библейском смысле». [2.5.:81]
Таким чином,рання смерть батьків, жахливі сцени боярського правління, боротьба за владу –от що бачив Іван, будучи ще дитиною, і все це вплинуло на формування йогоособистості і характеру. Саме з цього витікають у майбутнє терор і насильство.
1.2Прихід до влади Івана IV
З кінця 40-ихроків Іван IV починає самостійно правити, цей період починається з йоговінчання на царство і одруження, коли він став повнолітнім; у влади в цейперіод залишались Глинські, а він в цей час переходить до «опал да казней», яківикликали невдоволення серед населення. Немотивовані страти 1545-1546 рр., дотого ж як правило позасудові, відкриті прояви невдоволення серед громадянсприяли виробленню серед його опонентів нестандартних рішень.
В результатінеоднозначної діяльності правителя відбувається падіння авторитета великокняжоївлади. Тому за підтримки боярства Іван Васильович приймає титул царя. Коронаціяпроходила в Успенському Соборі 16 січня 1547 року. Зміна рангу московськогомонарха мала безумовно двоєдину спрямованість: внутрішню і зовнішню. Узовнішній політиці цей титул відігравав важливу роль, бо великий князьприрівнювався до принца або герцога, а цар до імператора. Тим самим царськийтитул прирівнював російську царську родину до царських династій Чингизидів, доімператорського роду Габсбургів.
Якщо в зовнішнійполітиці зростав авторитет країни, то для населення новий титул став символомєднання країни, посилення центральної влади. «Митрополит Макарий, «человекбольшого ума и такта» [2.10.:135] поклав на його голову шапку Мономаха – символцарської влади. Коронація Івана символізувала в очах підданих початок йогосамостійного правління. [2.11.:139] Тоді існувала думка про те, що землею руськоюволодіє правитель один, бо митрополит вінчав його на царство Мономаховимвінцем.
Таким чином,багато істориків вважають, що прийняття титулу царя було необхідною дією дляпосилення влади правителя, що потягнуло за собою важливі наслідки як узовнішній так і у внутрішній політиці. Це рішення відрізняється глибокоюполітичною обдуманістю, що характеризує реформатора з кращого боку.
1.3Характер нової держави
В XVI століттібагато чого змінилось в житті європейських народів. На континенті ще панувавфеодалізм, а в провідних західноєвропейських державах зароджувались буржуазнівідносини. Великі географічні відкриття поклали початок світовій торгівлі істворенню колоніальної системи. На сході Європи виникає міцна країна – єдинаРосійська держава. Росія дещо відставала в економічному, соціальному,політичному розвитку. Національне самоусвідомлення переживало підйом. В усіхсферах культурного розвитку з’явились видатні майстри.
Політичнийрозвиток Росії слід назвати періодом гострих протиріч. Об’єднання руськихземель в рамках єдиної держави не призвело до негайного зникнення багаточисельних пережитків феодалізму. Політична еліта другої половини XVI століттяне сумнівалась в необхідності, що висіла над суспільством, спадковоїмонархічної влади, але вважала, що цар повинен ділитися своїми повноваженнями зверхівкою суспільства. Але Грозний не хотів ділитися владою, і «самовластиецаря удивляло иноземцев, казалось им тиранией». [2.4.:533]
Деякі історикивважають, що така точка зору була характерна тільки для старої знаті, князів ібояр. Д. М. Альшиц говорить, що «боярский взгляд на государственное устройствоопирался на представления о социальной иерархии» [2.1.:55], тобто між царем іхолопами повинна була існувати певна кількість сходинок, котрі б визначали, хтостоїть ближче до царя, ніж до холопів.
«В XVI веке вармии главную силу составляла конница, так как пехота не могла с успехомдействовать в степях против конных неприятелей». [2.2.:62] Зброєю слугувалилуки, кинджали, списи. Пушки, виплавлені італійськими майстрами, майже невикористовувались.
Процвітала такожі торгівля. Росія експортувала в Європу шкіру, віск, одяг, рядно. А імпортувалазолото, мідь, дзеркала, ножі, вина. Росія вважалась країною з найсмачнішиммедом. Не дивлячись на успіхи у торгівлі, Росія здавалась і була насправдімалозаселеною, з густими лісами, степами, рідкими поселеннями. «Чем ближе кстолице, тем более селений и людей встречалось по пути». [2.4.:560]
В цілому XVIстоліття – епоха економічного підйому. В економіці зберігається натуральнегосподарство, економіка має аграрний характер. Населення – 7 млн. чоловік.Посилилась спеціалізація районів: центр – землеробство, північ – ремесла,Поволжя – скотарство. В торгівлі відбулись деякі зміни: становлення обласнихцентрів, розподіл праці між областями, розширення торгівельних зв’язків. В XVIстолітті посилюється монастирське землеволодіння, землі вже не булироздроблені. Селянство ділилось на три категорії: особисто залежні, дворові,державні. В цьому столітті відбувається посилення кабального холопства,кріпацької залежності.
Таким чином, XVIстоліття – час перетворень і зміцнення державної влади. Цей час і сформувавособистість царя Івана Грозного, а потім вже відчув на собі її вплив.Скринніков вважає, що «Иван Грозный был порождением этого времени». [2.11.:7]
Виникає ще однепитання – про місце Росії серед європейських країн, співвідношення Сходу іЗаходу. Особливістю Заходу було те, що вже в XIII-XIV століттях там склаласьсистема влади, заснована на договірних відносинах. Ідеї договору для Росії небули чужі.
Поверховорозглянувши XVI століття в історії Росії, слід зробити висновок, що це століттябуло ерою розквіту торгівлі і ремесел, росту міст. Всі історики згодні в тому,що це століття економічного підйому. Я погоджуюсь з цією думкою, бо саме в цейперіод було зроблено чимало корисного, що згодом вплинуло на розвиток Росії унаступні століття.
1.4Необхідність реформ
Важливою віхоюполітичного розвитку стало повстання в Москві, що відбулось одразу післякоронації царя. В 1547 р. було на рідкість посушливе літо. В Москві почастішалипожежі. Найбільша з них пошкодила велику частину дерев’яного міста. В огнізагинуло декілька тисяч міських жителів, десятки тисяч залишились без даху надголовою, без їжі. Влада прийняла найбільш жорсткі заходи для подоланнянаслідків пожежі та проти «зажигальников»: їх катували і під час катувань вонисамі зізнавались, після чого їх одразу страчували. На другий день після«великої пожежі» була сформована боярська комісія для покарання винних у ній.26 червня бояри зібрали народ перед Успенським Собором і дізнались, хтопідпалив Москву. Народ звинуватив у підпалі Ганну Глинську. Народ вчиниврозправу над боярином Ю. В. Глинським. 29 червня народ пішов на Воробйово,вимагаючи видати на розправу бабусю царя Ганну Глинську. Але повстання булорозігнано, а його організатори — страчені.
Сучасникивважали, що причиною безладдя в Москві стали, передусім, зловживання владою,які і викликали невдоволення серед населення. Розглядаючи повстання 1547 рокуяк явище історії Росії, слід наголосити, що в ньому брали участь низисуспільства, холопи. «Что касается дворянства, из его среды в движении моглиучаствовать «обедневшие дети боярские», то есть деклассированные элементы».[2.13.:113]
Налякані такимиподіями в столиці і вбивством одного з членів родини царя, Глинські спробуваливтекти в Литву. Наздоганяти їх відправлений був боярин П. І. Шуйський. В останніймомент боярин М. В. Глинський втік від переслідувачів і прийшов до Москви зповинною. В результаті його було заарештовано і він назавжди позбувся своготитулу вищого конюшого. Які ж наслідки мало падіння Глинських?
О. О. Зиминвважає, що боротьба з Глинськими призвела до перемоги реакційного боярства вособі Шуйських і Ростовських, але «победа феодальной аристократии былавременной и непрочной». [2.3.:310-312]
Головний наслідокповстання в тому, що рідня царя по матері – Глинські – вимушені були поступитисямісцем рідні цариці – боярам Захар’їним, які займали високе місце при дворіІвана ІІІ і Василя ІІІ. Але вони втратили свій вплив після смерті опікуна М. Ю.Захар’їна. Шлюб царя з Анастасією повернув їм колишній вплив на царя.
В 1547-1550 рр.відбулись повстання і в інших містах. Становище народу все більше погіршилосьчерез неврожай 1548-1549 р. «Народные выступления показали, что странануждается в реформах. Дальнейшее развитие страны требовало укреплениягосударственности, централизации власти». [2.1.:53]
Москва завершилаоб’єднання руських земель в кінці XV – на початку XVI століття. Правитивеликими територіями за допомогою архаїчних інститутів і установ, які склалисьв дрібних князівствах в період роздробленості, стало неможливо. Загальноруський«Судебник» 1497 р. безнадійно застарів. Джерелом постійного невдоволення дітейбояр був боярський суд, відомий своїми зловживаннями. Лише за допомогоюдворянських загонів можна було погасити народні повстання. Ці факти переконливосвідчать про необхідність реформ.
Таким чином, всередині XVI століття Росії були необхідні реформи, які б посилили державнувладу, сприяли б подальшій централізації приєднаних земель. Необхідність реформв управлінні країною ставала все більш очевидною.
1.5 Програма реформ
Особливо державний і політичнийталант Івана Грозного розкривають реформи 50-их років XVI століття. Важливою рисоюполітичної історії Руської держави цього періоду були багато численні реформи,спрямовані на подальший розвиток і зміцнення Руської централізованої держави.
Загальною рисою реформ 50-их років єїхня антибоярська спрямованість. Проголошуючи їх, уряд Івана Грозногозмальовував їх як заходи, мета яких полягала в тому, щоб ліквідувати наслідкибоярського правління і зміцнити економічні і політичні позиції тих соціальнихгруп, чиї інтереси він (уряд) виражав і на які спирались в своїй роботі –дворян, поміщиків, верхівку посада. При цьому є підстави стверджувати пронаявність в уряду цілого плану реформ, який охоплював широке коло питаньвнутрішньої політики і включали в себе заходи в області землевпорядкування,фінансів, і в кінці кінців, в церкві.
Вихідним моментом в проведенні реформстала промова Івана Грозного 27 лютого 1549 р. на засіданні Боярської Думиразом з «освященным собором», тобто з вищими представниками церкви. Ця промованосила програмний характер і являла собою декларацію, котра проголошувалаосновні принципи політики держави; була дана яскраво негативна оцінкабоярського правління як періоду в історії Росії. Основне питання, яке царрозглянув в декларації, — це питання про боярських дітей і про їхні інтереси.Діти боярські займали центральне місце в декларації Івана Грозного, всі трипункти якої були присвячені їм: спочатку оцінці становища дітей боярських вминулому, під час боярського правління, потім вимагав недопустимістьпродовження «сил», «звинувачень», «наклепів» по відношенню до боярських дітей ісформулював санкції у випадку, коли порушення все ж матимуть місце.
В абсолютно протилежному планітрактується питання про бояр. Вони розглядаються як основне джерело насильства,наклепів, від яких страждали діти боярські в минулому, під час боярськогоправління, і як потенційне джерело таких саме дій в майбутньому. Тому зверненняІвана Васильовича до всіх бояр носило характер ультимативного вимаганнязупинити такі акти насильства зі сторони бояр по відношенню до боярських дітейпід страхом страти тих, хто не буде виконувати цей наказ і буде продовжуватитакого роду дії.
В той же день, 27 лютого 1549 р.,відбувся другий виступ Івана IV. За своїм значенням він був повтореннямурядової декларації, але тільки не перед боярами, проти яких була направленасама декларація, а перед дітьми бояр і дворян, чиї інтереси виражала і захищалаурядова декларація.
Закономірним результатом політичнихподій 27 лютого став закон від 28 грудня 1549 р., який являв собою початокреалізації політики, проголошеної в декларації Івана Грозного від 27 лютого.Закон від 28 лютого був прийнятий без участі бояр: добившись від них прийняттяумов, сформульованих в царській декларації, уряд Івана IV не врахував запотрібне передавати на розгляд бояр текст нового закону і він був прийнятий назасіданні «ближньої думи» за участю митрополита Макарія.
Розгляд матеріалів, пов’язаних злютневою декларацією Івана Грозного, показує, що до цього часу політика урядувже визначилась як політика захисту інтересів поміщиків (дітей боярських) іборотьби за ліквідацію наслідків боярського свавілля часів боярськогоправління. Виступ царя в ролі захисника інтересів «дітей боярських»,майбутнього дворянства, це безумовно початок політики, що досяг свого повногорозвитку в період опричнини.
Уряд Івана Грозного, виступаючи протибояр і на захист дітей боярських – поміщиків, прагнув представити себезахисником «всех крестьян царствия своего». Очевидна мета полягала в тому, щобзаявами про захист всіх селян прикрити справжні наміри. Особливо яскравотенденція зобразити політику уряду Івана IV як таку, що має всенароднийхарактер, виступає в промові Івана Грозного на Стоглавому соборі 1551 р. царвиносив на розгляд служителів церкви і всіх бояр наступні питання, так звані«Царські питання»:
1. Прозагальний перепис земель.
2. Пропорядок нагляду за ногайськими послами і гостями.
3. Пропорядок утримання вдів «дітей боярських».
4. Провпорядкування справи роздачі маєтків.
5. Прозастави за кордоном.
6. Про митоза перевезення через річку і за проїзд мостом.
7. Промонастирські, княжі і боярські слободи та ін.
Головне місце в програмі урядовихзаходів займало земельне питання. Удільна його вага в розробленому ІваномГрозним плані реформ виступає уже в тому факті, що із загальних 12 пунктів, зяких складались «Царські питання», 5 присвячені земельним справам. План урядупередбачав загальний перегляд земельних володінь, що знаходились у «служилыхлюдей». Необхідність цього заходу мотивували тим, що роки боярського правлінняпризвели до великих змін в області землеволодіння, які виражались узосередженні великої кількості земель, на відміну від часів смерті Василя ІІІ,в руках одних, і паралельно з цим йшов процес обезземелення інших. Задача, якастояла перед урядом, полягала в тому, щоб пожалувати те, чого не вистачало, зарахунок надлишків земель, відібраних у тих, хто збільшив свої володіння в рокиправління бояр.
РОЗДІЛІІ. РЕФОРМИ ІВАНА IV
2.1Обрана Рада
Як було сказановище, в 1545-1547 рр. було здійснено декілька заходів, що були покликаніпідкреслити перехід всієї повноти влади до молодого самодержця: Іван Васильовичпочав ходити у військові походи, одружився на Анастасії Романівні, прийнявтитул царя.
Послідовніневдачі спроб різноманітних «боярських партій» назавжди закріпитись при владі,невдоволення низьких верств класу служивих засиллям деяких партій біляпрестолу, недостатні можливості молодого царя для управління такою великоюдержавою і необхідність проведення багатьох перетворень призвели до створеннясвоєрідної урядової групи компромісу між різними верствами панівного класу, щопізніше отримала назву від Андрія Курбського «Обрана Рада». «… Выдвинулось истало около престола несколько дельных, благомыслящих и даровитых советников — Избранная рада». [2.5.:483]
Роль найбільшяскравих фігур в її складі зіграли люди, які не мали ніяких титулів і які небули пов’язані ані з царською сім’єю, ані з якимись аристократичними кланами родиннимизв’язками. Отже, ніхто не боявся, що вони захоплять владу.
На політичнуавансцену часів Обраної Ради виступили священик Благовіщенського собору вКремлі Сильвестр і царський постільний Олексій Федорович Адашів. Окрім них доОбраної Ради увійшли князь Курлятів, князь Андрій Михайлович Курбський, дяк ІванМихайлович Висковатий і деякі інші представники аристократії.
Думки вченихрозходяться стосовно мети цього гуртка і взагалі стосовно того, які люди йогоскладали.
Платоновстверджує, що це була компанія бояр, об’єднаних з метою захопити владу, тобтополітика Ради виражали інтереси людей, що входили до її складу. «… Частныйкружок, созданный временщиками для их целей, и поставленный ими около царя не ввиде учреждения, а как собрание «доброхотающих» друзей». [2.10.:98]
Інша групавчених, зокрема Зимин і Смирнов, вважають, що ця група бояр виражали інтересидворянства і далекоглядних кіл боярства. «Избранная Рада… явилась проводникомдворянских интересов». [2.3.:324]
Всього 10 роківіснувала Обрана Рада. Але навіть за цей короткий строк державний і соціальнийустрій Росії зазнав колосальних змін, які не відбувались до цього кількадесятиліть помірного розвитку. Обрана Рада виникла не раніше 1549 р., аперестала існувати вже у 1560 р.
Виходячи з цього,я вважаю, що Обрана Рада носила продворянський характер. Виражати власніінтереси ця група людей не могла, бо зміни, які відбулись в державі в 1550 р.надто масштабні, щоб бути побічним продуктом діяльності, спрямованої на власнезбагачення. Отже, друга група істориків була ближча до істини.
Обрана Радарозробили проект реформ. Одночасно свої «челобитные» подавав царю публіцистІван Семенович Пересветов. Він радив шукати власну опору серед дворянства зарахунок бояр. В основу програми реформ були покладені думки, висловленіПересветовим.
2.2Перший Земський собор. Прийняття нового «Судебника»
Новому рівнюполітичної організації країни, що склався в середині XVI століття, маливідповідати і нові державні інститути – станові і представницькі установи, щовідстоювали інтереси великих областей. Таким органом став Земський собор.
В лютому 1549 р.цар зібрав на нараду Боярську думу, Святий собор (вищих представників церкви) івищих представників боярства і дворянства – перший Земський собор. Царзвинуватив бояр у зловживаннях і насильстві, які вони чинили, коли Іван був щемалим, і нагадав їм, як вони знущались над ним самим. Потім він закликав забутивсе погане і діяти разом заради загального блага. Звідси і назва Собору –«Собор примирення». На Соборі було оголошено про намічені реформи і пропідготовку нового зводу законів. Рішенням Собору дворян звільнили від судубояр-намісників і надали їм право на суд самого царя.
Собор 1549 р.став першим Земським собором, тобто зібранням станових представників іззаконорадчими функціями. Його скликання відобразило утвердження в Росіїстаново-представницької монархії. Однак перший собор ще не носив виборногохарактеру і там не були присутні представники торгівельно-ремісницькогонаселення і селян. Але ці дві категорії населення і в подальшому не гралиякоїсь значної ролі на наступних соборах. Поява станово-представницькоїмонархії означала, що тепер всі важливі рішення будуть санкціонованіпредставниками панівного класу.
Необхіднопояснити значення терміну «Земський Собор». Соловйов в цьому понятті бачив ознакусили, що протистояла цареві, «сили народної». За його визначенням, Земськийсобор – це станово-представницький орган єдиної держави, створений на противагуфеодальному праву. [2.12.:446]
На Земськомусоборі 1550 р. було прийнято новий звід законів, що увібрав в себе, на відмінувід архаїчного зводу 1497 р., норми всіх основних розділів тодішнього права.(див. додаток 2) Принциповим нововведенням стало прокламування в заключнихстаттях двох норм: безперервності розвитку законодавства, а також публічногохарактеру вступу в законну юридичну силу цього документу. До речі требасказати, що в ньому врахована і судова практика тогочасної Росії.
Новий звідповністю відповідав потребам середини XVI століття. Наприклад, в ньому впершевводилось покарання за хабарництво. В новому законодавчому документі з’явилисьнорми права, які до цього часу існують не тільки на території Росії. Інститутивлади, що виникали раніше, отримували уставні грамоти, тобто «подписывались подСудебник». Пізніше видавались нові документи, що лише доповнювали його.
Було підтвердженоі уточнено норми переходу селян в Юр’їв день, збільшено «пожиткове», посиленовладу феодалу над селянами, юридична сила «Судебника» розповсюджується на щойноприєднані землі. Було ліквідовано привілеї монастирів не платити податки доказни. Заборонено було передавати в холопи дітей боярських, введено покараннядля бояр і дяків, що давали хабарі.
Таким чином, всередині XVI століття в Росії почала утверджуватись станово-представницькамонархія в особі Земського собору, робота якого базувалась на новому зводізаконів.
2.3Реформи в органах управління
Центральноюреформою органів управління стало скасування «кормлений», розпочате ще за ОлениГлинської, і створення принципово нових органів управління на місцях. Цепотягнуло за собою зміну у всіх важливих галузях життя суспільства, на всіхрівнях держаного врядування.
В той час землі,не внесені до реєстру княжого двору, входили до кола місцевого управління,якому належало все те, що не експлуатувалось княжим двором. Це управлінняздійснювалось намісниками і волостителями. Посада управителя мала назву«кормление», бо він харчувався за рахунок тих, ким сам управляв. Намісництвароздавались не за урядову працю, а за придворну службу. В цьому і була причинареформування цієї системи в 1550 р. «Так как примитивная система кормлений немогла удовлетворять требованиям времени, росту государства и усложнениюобщественного порядка, то ее было решено заменить иными формами управления». [2.9.:117]
Перший момент обмеженняв тому, що центральний уряд став точніше визначати законодавчим шляхомвстановлені за звичаєм або просто в ході багаторічної практики права і відповідальністьобласних управлінь. Виразився цей момент в законі, прийнятому на другий деньпісля царського виступу 27 лютого 1549 р. Цар з боярами наказав надалі у всіхмістах землі Московської дітей боярських не судити ні в чому, окрім«душегубства и татьбы и разбоя с поличным». Цей закон передбачав те, що віднинідворян у найбільш важливих справах має право судити лише Царський суд, а неБоярський, як то було раніше. Це відбулось, безумовно, під тиском помісногодворянства.
Від змінипотерпають не тільки права місцевих правителів, але й сам порядок веденнясудових процедур. Засобом для обмеження влади цих місцевих правителів слугувавподвійний нагляд за ними, що йшов, як тоді казали, одночасно зверху і знизу.
Ця реформапоклала початок перебудови системи управління, розширила компетенцію судовихприказів, які витісняли на місцях «кормленщиков», таким чином посилюючи позиціїдворянства і місцевої влади. Ці заходи обмежували не лише свавілля, але й самобсяг повноважень, бо з їхньої компетенції забрали всі найважливіші справи.Подальша доля цього інституту влади і до цього часу є спірним питанням.
Одним з елементіввідміни «кормлений» була земська реформа, сутність якої полягала в тому, щодеякі державні функції передавались земським старостам, обраним місцевимнаселенням. «Она состояла в попытке совсем отменить кормления, заменивнаместников и волостелей выборными общественными властями, поручив самимземским мирам не только уголовную полицию, но и все местное земское управлениевместе с гражданским судом. Решено было постепенно отменить все «кормления» ипредоставить местному населению право выбирать самим своих управителей и судей».[2.5.:92]
До відомавиборних осіб передавались не тільки суд і поліція, але й фінансове управління.Іноді старости отримували функції окремого інституту, і тоді перед очимаставала картина повної форми самоуправління. Ці органи місцевого управліннянайбільш повно замінили старі.
Зміна влади намісцях не могла не вплинути на зміни в центральних органах управління.
Процесстановлення централізованої влади, який виражав інтереси правлячої верхівки ідворянства, відбувається в 1548-1549 рр. становленням цілого ряду центральнихвідомств – приказів і розростанням функцій канцелярій Великого двору і Казни.Формування нових центральних органів влади було прискорено через введенняінститутів самоврядування на місцях, а утримання нових установ забезпечувалосьособливими грошовими зборами на їхню користь.
Формуванняпредставницьких інститутів на місцях мало зворотною стороною посилення контролюз боку центру. Це не могло не викликати перебудови московських установ, щодиктувалось також державними потребами, що і надалі розростались.
Централізаціявлади призвела до появи нової структури організації влади, але її характерноюрисою була надзвичайна роздробленість відомств і відсутність чіткогорозмежування функцій між ними. Територіальна роздробленість місцевогоуправління поєднувалась ще з його відомчою складністю. «В Дворцовой тетради1552-1562 годах записано до 50 больших и дворовых дьяков, возглавлявшихглавнейшие приказы или избы». [2.11.:158]
В результатіперетворень створюється величезний бюрократичний апарат, який, звичайно ж,неможливо назвати позитивним результатом. Однак цю реформу відрізняєкомплексність і цілеспрямованість. Так вважають декілька істориків. «Онисовершались в одном строго определенном направлении: определение прав кормленщиков,доклад, введение земских заседателей в суд кормленщиков… — все это были,по-видимому, последовательные моменты одного процесса...». [2.5.:97]
Такі грандіозні зміни,які практично створювали нову структуру влади, потребували підкріплення віснуючому тоді законодавстві, а законодавство те було створене ще за Івана ІІІ.Отже, воно було застарілим і не відповідало новій системі управління. Тому царзапропонував, а бояри затвердили і доповнили «Уложение» Івана ІІІ відповідно донових потреб Росії.
Влітку 1550 рокуцарем і Боярською думою був прийнятий новий «Судебник», який повністювідповідав потребам того часу.
На думку багатьохвчених, спірним питанням є питання про те, чи були перетворення засновані направі або проходили просто за волею царя. Більшість істориків стверджує, що ціреформи базувались на праві і крім того відрізнялись правовою спрямованістю. «… царь предложил… грамоты уставные,… дабы чиновники не могли действоватьсамовластно и народ не был безгласным». [2.4.:486]
Скринніков же маєабсолютно відмінну від інших точку зору. «Важной особенностью почти всехновшеств середины XVI века было… отсутствие у них законодательной в основы.Приказы не имели регламента, который определял бы структуру новых учреждений ирегламентировал и деятельность». [2.11.:159]
Не дивлячись надумку історика, я вважаю, що ці реформи базувались на праві, проводилисьвідповідно до правових норм, а створення системи управління відбувалосьвідповідно до законодавства. Перетворення відрізнялись чіткою направленістю, авсі зміни структури влади відбувались комплексно і виражали інтереси населення і,можливо, дрібного дворянства. Однак ці реформи призвели до створення новоїструктури, що відрізнялась бюрократизмом, який навряд чи є позитивнимрезультатом.
2.4Зміни в церкві. Культура в 50-ті рр.
Схваливши новийзвід законів, Іван Грозний провів в Москві Собор Слуг Божих, який затвердив всізапропоновані ним (царем) постанови.
Слідом зазаконодавчою реформою прийшли зміни в церкві, схвалені на Стоглавому Соборі.Їхня сутність полягала у зміні не тільки обрядів, книг, які плюндрувалисьнеграмотними писцями, але й у зміні самої моралі духівництва, щоб шляхомнавчання виховати гідних служителів церкви, встановити правила благочестя,викорінити спокусу з монастирів, очистити християнство руське від усіх останківдавнього язичництва.
Собор провів рядзаходів, які принесли позитивний результат. Обмежуються права церкви, виховуютьграмотних служителів церкви, змінюють характер самої служби, проводять їїуніфікацію, бо в самій церковній організації існували відмінності у складі«святих» і не було чіткого порядку у виконанні церковних обрядів, відсутньоюбула чітка система внутрішнього розпорядку. «… многие постановления Соборабыли полезны для церкви и имеют свое несомненное достоинство. Таковы егоопределения о заведении училищ при церквах, об учреждении старост для надзораза благочинием духовенства, защите судебных прав клира, мысль об исправлениицерковных книг, об истреблении соблазнительных пороков духовенства, суеверий изловредных обычаев народных».
Зміни, щовідбувались в церкві, мали позбавити її занадто великої самостійності,підкорити її інтересам держави, хоча час для цього ще не настав. Щоб закріпитинове відношення держави до церкви, складається ряд праць, які проповідувалинові вигідні ідеї.
Рішення, прийнятіна Стоглавому соборі в 1551 р., зробили його найбільш відомим. На перший планвиходять комплексність реформ, тісна співпраця держави з церквою, тенденція доєднання.
Продовжуючиреформи церкви, Іван IV намагається збагатити культуру Росії і просвітити її зарахунок здобутків західної культури. Це були роки реалізації масштабних планів.«Иоанн… предложил… вывести оттуда в Москву не только ремесленников,художников, аптекарей, типографщиков, но и людей искусных в древних и новых языках- даже феологов!». [2.4.:484]
З цієї цитатиможемо дізнатись про великі плани Івана Грозного щодо збагачення культуриРосії, яким, на жаль, не судилось втілитись в життя, бо Іван Грозний наткнувсяна політику Ганзи і Лівонського ордену, яких лякало таке швидке посиленняРосії. Але багато із запрошених іноземців стали в пригоді Іванові Грозному,передусім в справі громадського просвітництва. В результаті розвиваєтьсяпубліцистика, іконопис, інші види мистецтва.
«Насталанеповторимая, но краткая пора расцвета русской публицистики». [2.11.:147]
Починаєтьсяперіод посиленого розвитку культури Росії, яка в усьому була обумовленаполітикою Москви, але період цей був надто короткий. Реформи церквиобумовлювались зміцненням самодержавства і інтересами самої держави, такимчином, вони були необхідні в той період часу, адже тоді церква відігравалавелику роль у всіх галузях життя народу і без змін її залишати було бнерозумно.
2.5Дипломатичні і торгівельні контакти
Цей період можнавважати періодом розквіту дипломатичних і торгівельних відносин з країнамиЗаходу. Прикладом цього може слугувати встановлення дипломатичних відносин зАнглією в 1533 р., а пізніше і підписання з нею торгівельних договорів.Торгівля з Заходом була транзитною, бо проходила через посередників, Лівонію,що зменшувало її прибутковість. Це, звичайно, не подобалось ані цареві, аніросійській аристократії. Але зі встановленням контактів з Англією у Росії різковиріс інтерес до європейської торгівлі. Однак вести торгівлю через Біле моребуло невигідно, бо цьому заважали жорсткі природні умови, і тому торгуваличерез Балтійське море. Для поліпшення ситуації в 1556 р. починаєтьсябудівництво нового порту. «Иоанн дал наконец торговую жалованную грамотуангличанам, установив в ней, что они могут свободно купечествовать во всехгородах России, без всякого стеснения и не платя ни какой пошлины… С тоговремени пристань св. Николая… оживилась и сделалась важным торговым место». [2.4.:533]
Щоб залучитиіноземних купців, російським забороняється їздити до Лівонії, щоб іноземцімогли вільно в Росії торгувати, але цей план провалився. «Западные торговыесуда продолжали плавать в Ригу, Ревель и немецкую Нарву, минуя русский «город»,не имевший ни торговой биржи, ни налаженного товарооборота, ни складов». [2.11.:233]
Для підтриманняприбутковості торгівлі Іван Грозний створює сприятливі умови для її розвитку.Причиною цього є не тільки прибутки до казни, для самого правителя,аристократії, але й необхідність коштів для проведення перетворень в країні. Такимчином, розвиток торгівлі сприяв подальшому розвитку суспільства, хоча заходи,зроблені для цього, навряд чи можна назвати завершеними.
2.6Зміни податкової системи
Період реформ50-их рр. співпадає з Казанською війною. Як відомо, війна і реформи потребуваливеликих коштів і тому проводяться різного роду фінансові перетворення. До тогож Росія успадкувала податкову систему з часів роздробленості держави накнязівства. В кожній землі існувала своя податкова система, своя системи повинностей,відповідні традиції і тому податкова система була застарілою і не відповідалавимогам часу.
Реформаоподаткування мала декілька напрямів. Перша реформа боляче вдарила помонастирях. В 1548-1549 рр. почалась, а в 1550-1551 рр. була проведена відмінафінансових виплат на рахунок сплати основних аналогів і різноманітних проїзнихі торгівельних мит – основного джерела прибутку монастирів.
В «Судебнику» 1550р. тархани, тобто звільнення від сплати частини або всіх виплат на рахунокдержави, були відмінені, а в травні 1551 р. була проведена перереєстрація всіхжалуваних грамот з приміткою. Була встановлена єдина міра визначенняприбутковості – «соха» — земельна одиниця. Було введено нові податки: «пищальныеденьги», «полоняные». Не тільки вводять нові податки, але й набагато збільшуютьрозмір старих. Наприклад, відбувається збільшення ставок одного з головнихпоземельних податків, «ямських грошей».
Урядовці вирішилив централізованому порядку використати нові можливості селян у виплатіподатків. Не дивлячись на чіткий напрям збільшення податкового тиску, збідніледворянство змусило казну зробити великі поступки на користь військовогодворянства. «Отныне служилые люди платили гораздо меньшие налоги со своихземель, чем крестьяне с Севера и монастыри. Налоговые льготы должны былиприостановить… разорение мелкопоместных дворян, составлявших ядро русскойармии». [2.11.:173]
За характеромподаткових змін можна зробити висновок, що вони були спрямовані на збільшенняприбутків держави. Відбувається різке і помітне зростання грошового податковоготиску. Ці перетворення відрізнялись комплексністю і конструктивністю. Врезультаті реформ влада домоглась єдності в податковій сфері. І ще раз можнанаголосити про явний продворянський характер перетворень.
2.7Реформи в армії
З Казанськоювійною також біла пов’язана реформа в армії, котра почалась в 1556 р. Врезультаті декількох невдалих походів стадо зрозуміло, що старий спосіборганізації армії вже не здатен приносити успіхів в нових умовах ведення бою.
По-перше, було зміненосам спосіб набору до армії, починають проводити заходи, щоб зацікавити якомогабільшу кількість людей: «… установив службу не только с поместьев, но и свотчин боярских, так что владелец ста четвертей угожей земли должен был идти впоход на коне и доспехе, или вместо себя выслать человека, или внести уложеннуюза то цену в казну… Иоанн назначил всем денежное жалованье во время похода идвойное боярским детям, которые выставляли лишних ратников сверх определенногозаконом числа». [2.4.: 545]
Військо вжекомплектували не тільки з руських воїнів. До другої половини XVI століття довійська були залучені козаки, що жили на Дону. Використовувались вони восновному для несення прикордонної служби. «… усмиренные народы казанскиедавали нам ратников; а князья черкесские приезжали служить царю с многолюднымиконными дружинами». [2.4.:545]
Створивши такусистему комплектування, Іван Грозний отримує міцну базу для подальших змін вструктурі армії. Ядром війська стає кінне дворянське ополчення.
З’являється новийпостійний вид війська – стрілецьке. (див додаток 3) Воно формувалось в якостіпостійного контингенту піхоти (почасти кінноти), озброєні вогнепальною зброєю.Вони забезпечувались колективно землею, міськими дворами, які неоподатковувались, невеликими грошовими виплатами, зберігали стрільці і право надрібну торгівлю і ремесла.
Модернізація іхороші умови для існування стрільців у другій половині XVI століття перетворилипостійне стрілецьке військо на найміцнішу бойову силу Російської держави.
Завдяки змінам,проведеним в армії, її озброєння набуло своєрідного «єдиного обличчя». Коженвоїн мав на озброєнні залізний шолом, панцир або кольчугу, шаблю, лук і стріли.
До змін в арміїдодається поява артилерії. Збільшується артилерійський парк, обслуговуючі гармати,гарматники були виділені в особливу групу служивих людей.
Спірним питаннямв реформі армії є питання чисельності війська. Перший полюс його представляєСкринніков. Він вважає, що армія за Івана Грозного була невелика: «В походе1562 года полевая армия насчитывала 18 тысяч детей боярских. Их сопровождало до20-30 тысяч их холопов». [2.11.:246]
Більшість вченихдотримується думки, що військо до кінця XVI століття нараховувало не менше 100тисяч осіб. Цю точку зору може підтвердити Карамзін: «Имев под Казанью 150000,Иоанн чрез несколько лет мог выводить в поле уже до трехсот тысяч всадников ипеших». [2.4.:545]
Я вважаю, щочисельність війська дорівнювала або хоча б була близька до 100 тисяч чоловік,оскільки декілька десятків тисяч воїнів не могли представляти велику армію, а тойперіод часу характеризується великими військовими перемогами.
В результатіреформ була створена міцна боєздатна армія, здатна протистояти сильному іміцному противнику. Армія XVI століття набагато перевищувала армію Московськогокнязівства XV століття, а створивши таку міцну армію, Іван Грозний отримавправо більше вимагати від неї, що збільшувало її боєздатність.
2.8Зміни в земельному законодавстві. Обрана «тисяча»
Центральнимпитанням внутрішньої політики 50-их років є земельне. Характер земельноїполітики середини XVI століття визначився вже в першому великому заході вобласті земельного питання. Цим заходом було «испомещение» наказом від 3 жовтня1550 р. дворянської тисячі біля Москви, на основі чого планувалось збудувати новий«Государев двор» не за територіальним принципом, а за ознаками знатності іслужбової вдачі. «Реформа выдвинула чиновный принцип, в основе которого лежалитакие признаки, как знатность и служебное преуспевание». [2.11.:165]
До цієї «тисячі»(усього 1078 дворян, за іншими даними 1070) були зараховані дворяни, які немали власної землі поруч з Москвою що ускладнювало їхню службу при дворі. Цейкрок дозволив урядові завжди мати під рукою людей, яких можна було призначативоєводами в полки, головами в сотні, відправляти з дипломатичними дорученнямидо сусідніх країн. (див. додаток 4)
В процесіреалізації наказу від 3 жовтня 1550 р. була укладена так звана Тисячна книга,яка вміщувала в собі списки всіх дітей боярських, що увійшли до складу тисячі.
До списку кращихслуг були занесені імена удільних князів – Бєльського, Мстиславського іГлинського, а також добра половина Боярської думи. Удільні правителіперетворювались на державних поміщиків, яким наказ давав право за необхідностімешкати не в своїх столицях, а в підмосковному помісті, щоб бути готовими допосилки за призначенням.
Ці перетвореннямали б повернути єдність селянського стану. Але реформа наштовхнулась на деякітруднощі. Для наділення дворян землею потребувалось не менше 118 тисяч чвертейріллі, а такої кількості землі у казни не було на той час. І тому реформа зсамого початку здійснювалася лише частково. Для мешканців Новгороду землівзагалі не вистачило. Таким чином через віддаленість Новгорода від Москви йогопоміщики практично не могли слугувати столиці. (див. додаток 5)
Розміри підмосковних наділів дітямбоярським визначались у 200, 150 і 100 чвертей землі в залежності від того, доякої з трьох статей (на які була розбита «тисяча») відноситься цей синбоярський. Документ цей встановлював порядок поповнення «тисячі» в разі смертікогось з її членів.
В ході реалізаціїреформи деяким поміщикам землі не вистачило, але сам цей процес був заходомвеличезного масштабу в галузі земельних відносин. В результаті дворяни-поміщикиотримали в свої руки більше 100 тисяч чвертей ріллі з відповідною кількістюлуків і лісів.
Одним з важливихкроків Івана Грозного є присуд від 11 травня 1551 р. Значення його полягає втому, що він формулює основні принципи політики уряду Івана Грозного повідношенню до двох категорій феодального землеволодіння: монастирського ікняжого. Акт цей встановлював ряд заходів, спрямованих проти посилення такихземлевласників. По-перше, заборонялась купівля монастирями та іншимипредставниками церковного землеволодіння земель без попередньої доповіді про цецареві.
Другий пунктрозповсюджував обов’язковість доповіді про земельні вкладення в монастир.
Третє положенняцього документу встановлювало особливі обмеження для землевласників рядумісцевостей, в першу чергу для князів. Будь-яке порушення цього правила вело допозбавлення землі.
Узявши на себезобов’язаність забезпечити дворян помісними землями, держава надалі мала бпостійно турбуватись про поповнення земельного фонду. Тому, регулюючи питаннямонастирського землеволодіння, документ від 11 травня 1551 р. одночасно включавв себе ряд пунктів, спрямованих на ліквідацію величезної кількостімонастирських землеволодінь, що виникли в період боярського правління. Тут імаємо змогу прослідкувати основний політичний мотив, який виявляється в усіхзаходах 50-их років, — інтереси дворянства. Саме з цієї причини владаповернулась до проекту часткової секуляризації церковних земель. Всі ці заходимали на меті запобігти подальшому зростанню монастирського землеволодіння.«… они (епископы и монастыри) могли бы сей куплей присвоить себе наконецбольшую часть недвижимых имений в России, ко вреду общества и собственной ихнравственности». [2.4.:483]
Але переоцінюватирезультати земельних реформ не треба, бо система обмежень вступала в силутільки в тому випадку, якщо виникала загроза виходу землі зі служби. «Приналичии наследников и при нормальном течении службы князья из составаГосударева двора имели право и на выкуп родовых земель, и на первоочередноеправо получение земель из поместного фонда, пополнявшегося за счетконфискованных вотчин». [2.11.:168]
Проведення цієїреформи, яка виражали інтереси держави і дворянства, була необхідною дляобмеження влади церкви і встановлення контролю над землею. Метою цьогозаконодавства була не консервація тих відносин, які вже склались, а розширенняфонду земельної власності, що слугував основою нової військово-служивої системиМосковської держави.
2.9 Опричнина
Видатнийросійський історик В. О. Ключевський якось підмітив стосовно опричнини:«Учреджение это всегда казалось странным как тем, кто страдал от него, так итем, кто его исследовал». Дійсно, усього сім років існувала опричнина, але такбагато вчених працювало над нею, над виясненням її причин і цілей. В цілому,всі думки істориків можна звести до двох взаємовиключних тверджень: 1)опричнина була обумовлена особистими якостями царя Івана і не мала якогосьполітичного обґрунтування (В. О. Ключевський, С. Б. Веселовський, І. Я.Фроянов), 2) опричнина була добре продуманим політичним кроком Івана Грозного ібула спрямована проти тих соціальних груп, котрі протистояли йогосамодержавству. Остання точка зору, в свою чергу, також роздвоюється. Однідослідники вважають, що метою опричнини було скинення боярсько-княжоїекономічної і політичної міці (С. М. Соловйов, С. Ф. Платонов, Р. Г. Скринніков).Інша група (О. О. Зимин, В. Б. Кобрін) доводять, що опричнина «цілилась» востанки удільно-княжої старовини (Старицький, князь Володимир), а такожспрямовувалась проти сепаратистських прагнень Новгорода і протистояння церквияк міцної недержавної організації. Жодне з цих положень не доведене остаточно,тому суперечки продовжуються.
Можливо, причиниопричнини треба шукати не у боротьбі з певними соціальними групами, а вреакції, яка намагалась посилитись через владу на альтернативу державногорозвитку, представлену виборними органами.
Але нам требазнати не стільки думки дослідників, скільки хід самого опричного «дійства».
3 грудня царнесподівано для багатьох виїхав з Москви разом з сім’єю в супроводі підібранихбояр і дворян. Узяв він з собою казну і великі святині. Після відвіданняТроїте-Сергієва монастиря він направився до своєї літньої резиденції – доОлександрівської слободи (нині м. Олександрів в 100 км на північний схід від Москви). Звідси на початку січня 1565 р. Іван Грозний відсилає до Москвидві грамоти. В першій, адресованій боярам, духовенству і служивим людям, вінзвинувачує їх у зраді і проворстві зрадам, а у другій цар заявляє московськимпосадським людям, що він гнівається на них і «опалы никоторые нет». Грамотицаря зачитали на Червоній площі і викликали вони велике обурення середнаселення. Московський народ вимагав, щоб царя вмовили повернутись на престол,погрожуючи, що сам народ знищить державних лиходіїв і зрадників.
Через декількаднів Іван Грозний прийняв в Олександрійській слободі делегацію духовенства ібоярства і погодився повернутись на престол за умови, «что ему своихизменников, которые измены ему, государю, делали и в чем ему, государю, былинепослушны, на тех опала своя класти, а иных казнити и животы их и статкииматп, а учинити ему на своем государстве себе опричнину, двор ему учинить себеи весь обиход особный». [2.11.:108]
Опричнина не булаякоюсь новою справою, бо так здавна називався наділ, який цар видавав вдові«опричь», окрім іншої землі. Однак в даному випадку опричнина була власнимнаділом царя. Інша частина держави почала називатись земщиною, управління якоюздійснювала Боярська дума. Політичним і адміністративним центром опричнини став«особливий двір» зі своєю боярською думою і приказами, частково переведеними зземщини. В опричнині існувала власна казна. Спочатку до опричнини була прийнятатисяча (до кінця опричнини – вже 6 тисяч) в основному служивих людей, але булиі представники старих княжих і боярських родів. Для опричників вводиласьособлива форма: до ший своїх коней вони прив’язували собачі голови, а біляколчана зі стрілами вони тримали мітлу. Це означало, що опричник має гризти«государевых изменников» і вимітати зраду. (див. додаток 6)
Здебільшоговважається, що в складі опричнини були території, де панувалокнязівсько-боярське землевпорядкування. Виселення звідти великих землевласниківна землі земщини таким чином підривало їхню економічну базу і послаблювало їхніпозиції і політичній боротьбі. Однак останнім часом стає ясно, що землі, якіувійшли до складу опричнини, були заселені в основному служивими людьми(дворянами), або іншими вірними слугами правителя (західні землі), абочорносошними (Помор’я). опрична частина була виділена і в Москві. Причомучастина землевласників просто перейшла в опричнину. Безумовно, не обійшлося ібез виселень. Але їхні масштаби не слід перебільшувати, до того ж постраждаліземлі були швидко повернені власникам. Опричнина не змінила структури великоївласності на землю, боярське і княже землеволодіння по суті пережило опричнину.Хоча неможливо сказати, що жертвами хворобливих підозр царя ставали в основномубояри. Йому постійно виділись змови проти нього, і дуже часто голови невинних людейдесятками злітали з пліч.
Виступ ІванаГрозного і опричників проти старих удільних інститутів досяг свого апогею в1569-1570 рр. Церковні ієрархи не підтримували опричної політики. МитрополитАфанасій подався в монастир, а Пилип Количев, що змінив його на цій посаді,одразу виступив зі звинуваченнями проти такої політики. Його було скинуто, вінбув замкнений в монастирі, а на шляху до Новгорода його було задушено. Однакфакт скинення митрополитів і інших церковників ще не свідчить про послабленняпозицій церкви в цілому.
Ще з початку 50-ихрр. Іван Грозний повів лінію на фізичне знищення останнього удільного князя наРусі – Володимира Андрійовича Старицького, котрі як показали події 1553 р.,пов’язані з хворобою Івана, міг реально претендувати на престол. Після рядуопал і принижень Володимир Андрійович в жовтні 1569 р. був отруєний.
В грудні 1569 р.військо опричників, особисто очолене Іваном Грозним, виступило в похід наНовгород, який, нібито, хотів його зрадити. [2.11.:170] Цар йшов як по ворожійкраїні. Опричники громили міста Твер, Торжок, села і хутори, вбивали іграбували населення. В самому Новгороді погром тривав 6 тижнів. Підозрюванихтисячами катували і топили в Волхові. Місто було розграбоване. Маєтностіцерков, монастирів і купців було конфісковано. Потім Грозний пішов на Псков, ітільки марновірство грізного царя не дали місту впасти перед військомопричників.
Новгородськийпохід дав змогу зробити висновок, що Іван IV боявся не тільки представниківаристократії, (як перепони на шляху до необмеженої влади), але в рівній мірі (аможе і в більшій мірі) міського і сільського населення, також представленого наЗемських соборах – установах станово-представницьких.
Після поверненняз Новгорода починаються страти самих опричників, тих, хто стояв біля їївитоків: на зміну їм приходять ті, хто відрізнився в погромах і стратах, середних Малюта Скуратов і Василь Грязной. Опричний терор продовжувався. В 1570 р.відбулись останні масові страти в Москві. [2.11.:190]
В 1572 р.опричнину було скасовано. Деякі дослідники гадають, що змінено було лишевивіску, а опричнина під назвою «государева двора» продовжувала існувати. Іншіісторики вважають, що Іван Грозний намагався повернутись до опричних порядків в1575 р., коли знову отримав у власність «наділ», а на іншій території поставивуправляти татарського хана, який прийняв християнство, Симеона Бекбулатовича,який називався «великим князем всія Русі», на відміну від просто «князямосковського». Не пробувши на престолі і року, хан був скинений з великогокняжіння. Все повернулось на свої місця.
Опричнина вцілому не могла ані посилити самодержавного правління (після смерті ІванаГрозного ми бачимо не стільки діяльність царя Федора Івановича, скільки йогооточення, з яких яскравіше всіх виділявся Борис Федорович Годунов, який досягшипрестолу, був змушений затверджуватись Земським собором), ані ліквідуватицентральні станово-представницькі органи і місцеве самоврядування. Опричнина неповинна розглядатись як ступінь до нової прогресивної самодержавної формиправління, як часто її визначають. В більшій мірі вона була поверненням дочасів удільного правління, якщо мати на увазі поділ країни на опричнину іземщину. Опричнина була реформою, але реформою з протилежним знаком. Про цесвідчать її наслідки.
ВИСНОВКИ
Такими булизаходи, вироблені Іваном Васильовичем Грозним з колом бояр і Сильвестром в50-их рр. XVI століття. «Они касались многих сторон тогдашней жизни и вносили вжизнь много добра; поэтому они и пользуются большой славой».
«Таким образом,положительное значение царя Ивана в истории нашего государства далеко невелико, как можно было бы думать, судя по его замыслам и начинаниям, по шуму,какой производила его деятельность. Грозный царь больше задумывал, чем сделал,сильнее подействовал на воображение и нервы своих современников, чем на современныйему государственный порядок».
Карамзінперебільшував трохи, поставивши царювання Івана Грозного, одне знайпрекрасніших на початку, за кінцевими результатами його в один рядок змонгольською навалою і лихоліттями удільного часу.
Головною особливістюперетворень періоду правління Обраної Ради стало безладдя в їх проведенні і втой же час комплексність, відвертий про дворянський характер. Влада приходиладо висновку про необхідність цих змін в процесі самих реформ, чітко накресленоїпрограми дій не існувало. Однак зміни відрізнялись чіткою правовоюспрямованістю, що було зумовлено створенням нової правової системи. Отже,реформи не можна називати слабкими, бо головні установи і інститути, основнірегламентуючі норми пережили і опричнину, і самого Івана Грозного, виходить,досягли своєї мети. В результаті реформ Росія отримала нове зведення законів –«Судебник» 1550 р., нову систему управління на місцях і в центрі.Військово-служива система набула свого кінцевого вигляду і стала фундаментомРосійської монархії. Війни наступного періоду довели, що держава має великийвійськовий потенціал, небезпечний для всіх її сусідів. Реформи супроводжувалисьрозвитком торгівельних і дипломатичних відносин їз Заходом. Розвивається наука,мистецтво, натупає період розвитку держави і, якби реформи не наштовхнулись напротидію аристократії, права якої обмежувались, вони в призвели до щемасштабніших позитивних результатів. Але ворожість боярства веде до опричнини.Проводячи реформи, Обрана Рада використовувала традиційний механізм управління,провідне місце залишалось за Боярською Думою. Практичною розробкою івпровадженням реформ займались прикази. Нововведення не втілювались у життя безучасті бояр. Однак уряд Івана Грозного не міг абсолютно успішно вестиреформаторську діяльність з тої причини, що в ньому самому не булоодностайності і згоди. Та все ж таки реформи, не дивлячись на деякі негативністорони, можна рахувати успішними.
Жорстокість,терор – показник слабкості влади, її неспроможності домогтися своїх цілей звичнимишляхами. Замість тривалої і складної роботи зі створення державного апарату царІван Грозний намагався використовувати найбільш простий метод: «не роблять –наказати», «не слухають – стратити».
Але цей шляхтерору був неприйнятний для діячів Обраної Ради. Суворість і жорстокістьпокарань уміщувались в систему цінностей століття: людей страчували навіть запідозрою в розбої, зізнання добували за допомогою тортур, офіційно закріпленихзаконом, єдиним видом тюремного ув’язнення визнавали довічне, від служивихлюдей вимагали підкорення, але це не було атмосферою масового терору,загального страху, масових доносів.
«Отсюда и вытекаетсопротивление Сильвестра и Адашева тем или иным начинаниям царя и упорство впроведение в жизнь собственных предначертаний. Конфликт разрешился падениемИзбранной Рады».
Реформи 50-их рр.підготували країну до наступних реформ, хоча носили не повсюдний характер черезневеликі грошові витрати на їхнє проведення і поступове запровадження в життя.Ці перетворення не тільки продовжували починання попередників, але щосьпочинали з нуля. Таким чином, вони були спрямовані на потреби держави івиражали інтереси бояр і аристократії. В основному перетворення носили позитивнийпотенціал, бо послужили стимулом для подальших змін в економіці. Але недивлячись на це, деякі області державного управління залишились занедбаними,наприклад, дипломатія. Боярська боротьба за владу звела на нуль її авторитет.Але ці реформи підготували державу до наступних перетворень.
Список використаних джерел та літератури
Джерела:
1.1. Хрестоматияпо истории СССР с древнейших времен до конца ХVIII века: Пособие для учителя/Сост. П.П. Епифанов О.П. Епифанова – 2-е изд., дораб. – М.: Просвещение, 1989.– 288 с.
Література:
2.1. АльшицИ.П. Начало самодержавия в России. Государство Ивана Грозного — Л.: Наука,1988. – 242 с.
2.2. ГоловатенкоЕ.Н. История России: спорные проблемы. — М: Наука, 1989. – 345 с.
2.3. Зимин А.А. Реформы ИванаГрозного. – М.: Прогресс, 1964. – 216 с.
2.4. Карамзин Н.М. История ГосударстваРоссийского. В 3 кн. Кн. 2. Тт. V, VI, VII, VIII. – М.: Книга, 1988. – 585 с.
2.5. Ключевский В. О. Краткое пособиепо русской истории. – М.: Наука, 1990. – 412 с.
2.6. Ключевский В. О. Историческиепортреты. Деятели исторической мысли. – М.: Правда, 1991. – 624 с.
2.7. Кобрин В. Б. Иван Грозный. – М.:Наука, 1968. – 128 с.
2.8. Костомаров Н. И. Русская историяв жизнеописаниях ее важнейших деятелей. – М.: Эксмо, 2004. – 1024 с.; ил.
2.9. Платонов С. Ф. Полный курслекций по русской истории. – М.: Прогресс, 1995. – 532 с.
2.10. Платонов С. Ф. Учебник порусской истории для средней школы. – М.: Прогресс, 1992. – 400 с.
2.11. Скрынников Р. Г. Иван Грозный.– М.: Наука, 1975. – 246 с.
2.12. Соловьев С. М. Учебная книга порусской истории. – М.: Прогресс, 1989. – 389 с.
2.13. Шмидт С. О. Становлениероссийского самодержства. – М.: Наука, 1973. – 233 с.