РЕФЕРАТ«Режим «санації» вПольщі: витоки і наслідки»
Вступ
Після Першої світовоївійни усі країни переживали кризу. Країни переможниці приєднували території,які були у складі Німеччини і Австро-Угорщини. Польща не була винятком. За їїтериторію завжди велись суперечки між великими країнами. Польський народ завждиборовся за свою незалежність.
Тривалий час середукраїнських та російських істориків панувала думка, що режим «санації» був сутотерористичним і фашистським, який був встановлений після державного переворотуЮзефом Пілсудським і реакційними офіцерами та генералами польської армії.
Радянська історіографія,яка діяла під тиском компартії, мала суть суб’єктивний підхід до історії режимусанації, одностайно називаючи його фашистською диктатурою.
У 90-тіроки завдяки демократизації суспільства, знищенню КПРС і її ідеології,з’явилися нові підходи до вивчення цієї теми. З’являються нові дослідження,статті, які об’єктивно підходять до вивчення цієї теми. Все це робить темукурсової роботи актуальною.
Метою роботи є об’єктивно розглянути виникнення і становленнярежиму санації у Польщі, проаналізувати основні заходи польського уряду післядержавного перевороту і до 30-х років ХХ століття.
З мети нашої роботи випливають наступні завдання:
· Вивчити біографію ініціатора введення режиму санації ЮзефаПілсудського.
· Проаналізувати причини і наслідки введення у Польщі режиму санації.
· Визначити основні напрямки розвитку країни під час санації.
· Виявити основні особливості зовнішньої політики при режимі санації.
При написанні курсової роботи ми використовувалипроблемно-історичний та проблемно-хронологічний метод роботи.
Хронологічні рамки нашої роботи охоплюють історію Польщі з 1926 по1939 роки. Автор розглядає саме цей період, тому що режим санації був введенийЮ. Пілсудським саме у 1926 році після державного перевороту. Закінчуємо 1939року тому що саме у цьому році Польща втрачає свою незалежність після нападу нанеї фашистської Німеччини.
Основною базою нашої роботи є статті та документи, які булиопубліковані в історичних журналах «Новая и новейшая история», «Українськийісторичний журнал».
Ми використали енциклопедичний матеріал, та інформацію зпідручників та історичних книг.
Треба сказати, що історіографію питання можна поділити на двічастини: історіографію радянського періоду та сучасну історіографію. Требазазначити що інформація, яка міститься у літературі радянського періодурадикально відрізняється від сучасної.
В усій літературі дослідження зводиться до єдиного висновку щорежим санації привів до погіршення в економічному і політичному житті країни.
Жан-Батист Дюрозель у розділі «Польська криза і оголошення війни»зазначає, що можливо до початку війни привело економічне становище Польщі.
1.Ю. Пілсудський – ініціатор введення у Польщі режиму «санації»
«ЮзефПілсудський назавжди увійде в історію Польщі як великий державний і політичнийдіяч, який зумів приборкати у своїй країні усі страхіття комуністичного режимузавдяки тому, що ввів у країні режим «санації»» – писав про ньогоВ’ячеслав Чорновіл./1,26–27/
Дійсно,Юзеф Пілсудський ввійшов в історію як жорсткий, безкомпромісний державний діяч.Народився Ю. Пілсудський у 1867 році на Віленині (Литва) в родинінезаможного міщанина польського походження. В 1885–1886 роках стає студентоммедичного факультету Харківського університету, де стає активним пропагандистомреволюційних ідей і контактує з польськими студентами. З 1887–1892 року був заарештованийза участь у студентському нелегальному гуртку і знаходиться у засланні уЗахідному Сибіру. Із заслання повертається до міста Вільно, де бере активнуучасть у створенні Польської соціалістичної партії. Він активно працює вісімроків у новоствореній партії, яка захищає інтереси Польщі. Як відомо, Польща втой час була під владою трьох імперій Європи, а саме Російської, Німецької іавстро-Угорської. Вже тоді Юзеф Пілсудський зрозумів, що потрібно створити такіумови, щоб за допомогою однієї з цих імперій завоювати незалежність Польщі.Проте у 1900 році Пілсудського знову було заарештовано і відправлено дов’язниці у Вільно. У 1901 році за допомогою друзів з ППС було організовановтечу з в’язниці, а у 1902 році він виїжджає до Лондону.
Вцьому ж році Пілсудський отримує редакторські повноваження часопису ППС «Робітник»у Лондоні./2, 56/ Він очолював газету до 1906 року, коли товариші по партіїдовірили йому лідерство в ППС-франкції. У 1908 році Пілсудський виступив зініціативою створення «Союзу активної боротьби», діяльність якого буланаправлена проти Російської імперії.
Починаючиз 1910 року Ю. Пілсудський починає активну практичну діяльність серед поляківАвстро-Угорської імперії. Він був упевнений в тому, що перемога в майбутнійвійні Центральних держав приведе якщо не до незалежності Польщі, то доперетворення монархії Габсбургів на триалістичну державу, де Галичина таприєднане Царство Польське дістануть статусу автономії, аналогічно угорському.Вважаючи, що буде утворена триалістична держава. Тому, сподіваючись на це, Ю. Пілсудськийта його прихильники ще напередодні Першої світової війни приступили доутворення воєнізованих формувань.
Усерпні 1912 року партії, які стояли на платформі збройної боротьби з царизмомстворили Військовий фонд, а в листопаді виникла очолювана Ю. ПілсудськимТимчасова комісія об’єднаних партій. У 1912–1914 роках він стає військовимкомендантом Тимчасової комісії об’єднаних партій. На початку війни склалисясприятливі умови для реалізації амбіційних планів Ю. Пілсудського, а саме: улипні 1914 року він разом з Сік орським розпочали мобілізацію польськихстрільців для визволення з-під гніту Росії Царства Польського. Але ця ідея незустріла щирої підтримки поляків російської імперії, а більш того, полякиЦарства Польського вороже ставилися до легіонерів Пілсудського.
Тому,Ю. Пілсудський, спираючись на бойовиків ППС – фракція створює у вересні 191114року підпільну Польську військову організацію (ПВО), яку очолив Є. Риз-Смігла./3,18/
У1916–1917 роках Ю. Пілсудський став членом Тимчасової державної ради (ТДР), яказаймалась створенням на окупованих німцями і австрійцями землях КоролівстваПольського «польський вермахт», який очолив у червні 1917 року 9 тис. бійців.
Але1917 рік став роком Російської революції і це призвело до розпаду ТДР, тому щополяки відмовлялись від співпраці з німцями. 30 серпня ТДР припинила своєіснування, а Ю. Пілсудський разом з К. Сосновським були ізольовані вМагдебурзьку в’язницю./3,18/
В тойчас, коли Пілсудський знаходився в ізоляції, відбулися великі події для Польщі.29 серпня 1918 року уряд Радянської Росії зробив крок на шляху до незалежностіПольщі – було прийнято декрет «про відмову від усіх договорів і актів,укладених царською Росією щодо поділів Польщі».
7листопада 1918 року в Любліні було проголошено Польську народну республіку, авже 11 листопада Регентська влада передала Ю. Пілсудському владу над Польщею.
Починаючиз 11 листопада 1918 року і до 1922 року Пілсудський виступає як Тимчасовийначальник держави, а також очолює посаду Верховного головнокомандуючогопольських військ. В 1919–1920 роках Ю. Пілсудському довелося вести активнузовнішню політику, а саме: проти Радянської Росії і УНР, відстоювати інтересиПольщі на Паризькій мирній конференції.
Завдякитвердій позиції Пілсудського, його представники у Парижі зуміли добитисяповернення кордонів Польщі до рівня 1772 року на 80%. До Польщі, згідно зВерсальською угодою, відходили Велика Польща, Східне Примор» є та 30% Сілезії.Але Східні кордони не було визначено чітко і тому з 1919 року починаютьсязбройні конфлікти між більшовиками і поляками на сході. Пілсудський активновиступав за війну проти більшовиків.
Леніну лютому 1922 року запропонував Пілсудському підписати мирний договір на основівизнання кордоном лінії, на якій стоять польські війська, а «вони стоять значнодалі, ніж мешкає польське населення»/5, 37/
Пілсудськомуця ідея не сподобалася і вже на березень 1920 року польські війська змоглизначного просунутись вперед на схід і зайняли Бобруйськ, Мінськ, Борисів,українські міста Олеськ, Шепетівку.
Пілсудськиймріяв про утворення під егідою Польщі створити федерацію східноєвропейськихнародів. Але спроба об'єднатися з Фінляндією, Прибалтикою в січні 1920 рокууспіху не мала. Тоді Пілсудський підписав 21 квітня угоду з Директорією на чоліз С. Петлюрою. Польща визнавала кордони України до 1772 року, а урядДиректорії погодився на приєднання до Польщі Східної Галичини, західної Волиніта частини Полісся. А 18 квітня польські і українські війська (18 тисяч) почаливійну проти Радянської Росії. Внаслідок цієї війни Ю.Пілсудський за Ризькиммирним договором отримав Західну Україну і Західну Білорусію. Це сталося 18березня 1921 року.
Такимчином, Ю.Пілсудський зробив великий внесок у зовнішній політиці для Польщі.
Післязагострення політичної кризи 12 грудня 1922 року Ю. Пілсудський передаввладу, обраному сеймом, президенту І. Нарутовичу.
3грудня 1922 року до 1925 року Пілсудський відходить від політичної діяльностідля того, щоб знову стати на чолі держави в 1926 році.
Отже,ми бачимо, яку велику роль мав Ю.Пілсудський в створенні Польської держави. Вінпоказав себе як справжній діяч: політик і дипломат. І тому не дивно, що самейому доведеться стати ініціатором введення режиму санації.
2.Перший етап «санації», як наслідок кризи парламентаризму
Політичномуладу Польщі, особливо після виборів 1922 року, була притаманна надзвичайнаполітична роздробленість. Це явище природно негативно впливало нафункціонування всього державного апарату. Відсутність у сеймі постійноїбільшості ускладнювала розробку єдиних принципів державної політики.Законодавча політика Польщі базувалась на прийнятті компромісних рішень, якіявляли собою результат взаємних поступок.
Політичнароздробленість сейму перешкоджала формуванню урядів. Створити ж сталу коаліціюпартій не вдавалось. Вісім урядів були позапарламентськими кабінетами, щоскладалися з фахівців, які не належали до жодного з угрупувань сейму.Формування урядів та їхня діяльність зазнавали впливу різних лобістськихугрупувань, як от союзу «Левіафан», клерикалів, позитивістів тощо.
Наданігромадянам конституцією політичні права і свободи не реалізовувалися.Законодавчі обмеження, а також державна політика спрямувалися проти певнихполітичних сил і національних меншин. Створювалися перепони для розвиткуосвіти, друку, культури білоруського і українського населення. Функціональнінедоліки парламентського ладу в Польщі значною мірою зумовлювалися її доситьвідсталою економічною структурою і низьким рівнем політичної культурисуспільства, яке здобуло незалежність після довгої тиранії інших імперій.
Політичнакриза супроводжувалася кризою в армії, пішла у відставку значна група провіднихкомпетентних генералів, у тому числі Ю. Галлер, Т. Развадовський таінші військові чини. В лютому 1926 року уряд залишив один із лідерів ППС Є. Морачевський,а у квітні інші соціалісти. 5 травня уряд Скшинського у повному складі подав увідставку. Фракція соціалістів у сеймі офіційно запросила Ю. Пілсудськогоочолити уряд. Спочатку він відмовився, але згодом, як він згодом зізнається,зрозумів, що потрібний державі, як тоді, в листопаді 1918 року./8,161/
Алеочолити уряд Пілсудському відразу не вдалося. 10 травня В. Вітос сформувавсвій уряд, який за складом нагадував очолюваний ним уряд в 1923 році – уряд «Хієна»-Пяст»,глибока занепокоєність охопила широкі верстви польського суспільства, щонебезпідставно побоювалися подальшого погіршення свого становища. Фракції ППС,Селянська партія та «Група праці» виступили із спеціальною заявою прореакційний характер новоствореного уряду Польщі.
Ввечері11 травня в столиці відбулися антиурядові виступи офіцерів, до Варшави почалистягуватися вірні Ю. Пілсудського військові частини. Керівництво ППСопублікувало відозву, в якій закликало до усунення від влади уряд «фашистсько-монархо-спекулянтськоїреакції». Воно намагалося представити Ю. Пілсудського як єдиного захисникадемократії, що справедливо вимагав загального оздоровлення – «санації».Компартія Польщі, як це не дивно, зайняла різко антиурядову позицію і фактичнопідтримала дії Ю. Пілсудського.
12травня 1926 року розпочалися збройні сутички між військовими. Після першихуспіхів «пілсудчиків» в ході вуличних боїв, що відбулися 13 травня, урядовівійська почали тіснити заколотників. Однак страйк залізничників перешкодивпересуванню урядових військ до Варшави.
Загальнийстрайк залізничників перешкодив перекиненню військ, у самій столиці відбувавсястрайк, будування барикад, формування загонів опору рішуче змінили обстановку.Продовженню бойових дій загрожувало перетворення боротьби на справжнюгромадянську війну.
14травня 1926 року уряд прийняв рішення про відставку, а президент С. Войцехівськийпередав свої функції маршалу сейму М. Ратаю, який за рекомендацією Ю. Пілсудськогопризначив головою нового кабінету К., бар теля – лідера «Групи праці». Цікаво,що сам Ю. Пілсудський став тільки військовим міністром, але це означалофактичне його лідерство в країні.
Врадянській історіографії режим санації характеризували:» Санація – назвафашистського режиму, що існував в Польщі з 1926 до 1939 року. Походить віддемагогічного заклику «санації» (оздоровлення) політичного і економічного життякраїни, проголошеною фашистською клікою Ю. Пілсудського. насправді ж режим«санації» режим санації був спрямований на підтримку капіталістичногосільського господарства, утворення нового внутрішнього ринку для польськоїпромисловості, перекладання тягаря, пов’язаного з частковою стабілізацієюкапіталізму, на плечі трудящих мас». Як бачимо радянські історики доситькритично оцінювали режим санації.
Наоб’єднаному засіданні сейму та сенату 31 травня 1926 року Ю. Пілсудського(від ППС) в першому турі було більшістю голосів обрано президентом Польщі.Легімітизувавши тим самим переворот, він, щоб зберегти не обмеженомуконституційними нормами свободу своїх подальших дій, відмовився обійняти посадуголови держави. Президентом 1 червня було обрано прихильника й друга Ю. Пілсудськогопрофесора Львівського політичного інституту І. Мосцицького (1876–1939), якийобіймав цю посаду до 30 вересня 1939 року.
Мибачимо, що він робив не як фашисти в Італії і Німеччині, які намагалисязосередити всю владу в одних руках.
Президентові,за поправкою до конституції від 2 серпня 1926 року, було надано право видаватинакази, що мали силу закону. Це право він міг використовувати в проміжок міжсесіями законодавчих палат у випадку невідкладної необхідності або під часроботи цих палат на підстав передбачених законом повноважень.
Травневийпереворот спричинив зміни не стільки в самій моделі політичного устрою, скількизначно більшою мірою, в її функціонуванні. Виконавча влада в період «санації»завжди знаходила засоби, щоб, нехтуючи основними нормами парламентськоїдемократії, нейтралізувати вплив парламентських партій.
Розпустившисейм і сенат на канікули й спираючись на нові повноваження, уряд 5 серпня 1926року підвищує оклади офіцерському корпусу, а 6 серпня президентським декретомбула запроваджена посада генерального інспектора збройних сил, який непідкорявся ні урядові, ні сенатові.
27серпня 1926 року Ю. Пілсудський посів і довічно обіймав цю, фактичнодиктаторську посаду, як і посаду військового міністра. 2 жовтня цього ж рокувін став очолювати новий уряд, до складу якого залучив деяких близьких йомудіячів різних політичних партій та ряд вищих офіцерів генерального штабу. Військовіз близького оточення Ю. Пілсудського («група полковників») призначалися нанайважливіші державні посади.
Наурочистих зборах в Несвіжі 25 жовтня 1926 року в присутності 400 польськихаристократів і членів свого уряду, Ю. Пілсудський зачитав основні свої принципиу зовнішній і внутрішній політиці. Основною метою його зовнішньої політики булостворення Великої Польщі – «від Балтійського до Чорного морів» Зміцненню йогополітики сприяло пожвавлення економіки. Протягом 1926–1929 років майже втричізбільшився експорт вугілля, різко зросли транспортні перевезення, новізамовлення отримали машинобудівні та інші галузі промисловості, в 1,5 разизменшилося безробіття, зміцнився курс злотого, в 1926 році було зібранопрекрасний врожай зерна. Пожвавленню економіки сприяли інвестиції в польськупромисловість англійських, американських та німецьких капіталів і наданнястабілізаційних позик в 1927 році.
Самеці зміни в економіці на певний період стабілізували внутрішньополітичнестановище в країні. Вони давали народу підстави для надій на поліпшення життя.Ці сподівання в цілому поділяли і члени соціалістичної, селянських табуржуазних партій. Послідовним супротивником режиму виступала компартія Польщі.Гострі соціальні та національні суперечності, неможливість опертись на якусьсильну політичну партію зумовили прагнення «санаційного» керівництва дозбереження інституту представницьких органів, який відкривав певний простір длярізноманітних політичних маневрів фактично авторитарного режиму.
Хоча «санаційна»влада завжди виявляла підкреслену зневагу до сейму та сенату, існування цихдержавних структур живило певні ілюзії, буцімто саме вони обмежують свавілля «санації».Порівняно сприятлива економічна кон'юнктура, яку лідери «санації» видавали зарезультат своїх земель, збігалася з черговими парламентськими виборами,призначеними не березень 1928 року. Після державного перевороту християнськідемократи і ендеми, а також стали в опозицію до режиму «санації». У листопаді1926 року ППС також переходить в опозицію, але до більш конструктивної.
Передвиборами 1928 року «пілсудчики» об’єдналися в Безпартійний блок (ББ), якийочолив полковник В. Славен. У питаннях державного устрою ББ виступав заобмеження прав парламенту й посилення позицій уряду. Але на практиці ББ булизалежним від «групи полковників».
Підсумкивиборів принесли прихильникам Ю. Пілсудського 125 місць із 444, і ББ ставнайчисельнішою групою в сеймі, але не мав більшості.
Для Ю.Пілсудського вибори стали власною поразкою, посилаючись на погіршення здоров'ясклав з себе повноваження – 27 червня 1928 року, голови уряду й передав їх К. Бартелю
Отже,перший етап «санації» був відносно стабільним для Польщі, особливо уекономічній сфері. З уходом Ю. Пілсудського закінчилася ціла епоха для Польщі.
Список літератури
1. Чорновіл В. Комунізм потрібно судити // Прапор. – 1996.–№7.-С. 26–27.
2. Яровий В. Історія західних і південних словян у ХХстолітті.-К., 1996.
3. Штарський Ю., Ю. Пілсудський. Факти і міфи //Український історичний журнал. – 1992.– №4–5.
4. Кисельов А., Щагин Е. Новейшая история Отечества. — В 2 т.-М.,1998.
5. Манусевич А. Трудный путь к Рижскому договору 1921 г. //Новая и новейшая история. – 1990.– №1.
6. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної українськоїнації ХІХ-ХХ століття. — К., 2000
7. Всемирная история. — В 12 т. — Т.9. — М., 1969.
8. История южных и западных славян. — М., 1979.
9. Радянська енциклопедія історії України.-В 4-х т. — Т.4. — К., 1968.
10. Наленч Д., Наленч Т.Ю. Пілсудський. Легенди і міфи.-М., 1990.