Зміст
Вступ
1. Становище німецькихземель напередодні утворення північно-німецького союзові
1.1 Політичний ісоціально-економічний розвиток німецьких держав
1.2 Посиленняпозицій Прусії
1.3 Утвореннянімецької конфедерації
2. Боротьба Австрії і Прусії за об'єднаннянімецьких земель
2.1 Загострення політичної боротьби навколо питання об'єднання
2.2 Австро-пруськавійна 1866 р. і утворення північно-німецького союзу
2.3 Політичнийрозвиток північно-німецького союзу. Конституція 1867 р.
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Міжнародні подіїостанніх десятиліть, що відбуваються у світі, коренями своєї історії виникненняприходяться на середину ХІХ ст. Саме в цей період відбулися події, що визначилиподальшу долю політичного розвитку не тільки країн європейського континенту,вони також вплинули і на розвиток країн Азії, Африки, Океанії, Америк. Мова йдепро об'єднання Німеччини в єдину державу і перетворення її в одну з провіднихколоніальних країн світу.
Саме, розуміннявсього тодішнього спектра складних політичних взаємодій ведучих країн світу івизначили актуальність даної проблеми. А саме – без знання минулого нам немасенсу пізнавати майбутнє.
Мета дослідженняскладається з розгляду процесу політичної боротьби й об'єднанні німецькихземель під зверхністю Прусії.
Предметомдослідження є політичні, економічні відносини, що виникають між державами впроцесі об'єднання розрізнених земель єдину державу.
Об'єктом є теоріяі практика проведення політики об'єднання німецьких держав під зверхністюАвстрії і Пруссії.
У даномудослідженні був поставлений ряд проблем, що було необхідно вирішити:
— охарактеризувати становище німецьких земель напередодні утворенняпівнічно-німецького союзу;
— визначитиступінь протиріч між Австрією та Пруссією в питанні об'єднання земель;
— визначити рольБісмарка в політичному процесі утворення німецької імперії;
— сфокусуватиувагу на характерних особливостях політичного розвитку німецької імперії;
Хронологічнірамки дослідження охоплюють період кінця 15 століття до 70-х років ХІХ ст.
Територіальнімежі роботи визначаються кордонами німецьких удільних земель, а такожтериторіями Пруссії й Австрії, а також Франції, Данії
Історіографічнубазу дослідження становлять монографії та наукові праці ряду дослідників, такихяк Сказкіна С., Ротштейна Ф., Тарле Є., Єрусалимського А., Нарочницького таінших.
Так у монографіяхНарочницького А., Тарле Е., подається характеристика методів дипломатичноїборотьби між Прусією та Австрією за встановлення гегемонії на німецьких землях.
Деякі дослідники(Єрусалимський А., та інші) питання обєднання Німеччини розглядають крізьпризму діяльності канцлера Бісмарка, та віддають саме йому провідну роль вутворенні німецької імперії.
Необхідно додати,що головним літературним недоліком історіографічного характеру за данимипроблемам, є відсутність сучасних вітчизняних досліджень, у яких би комплексноз залученням нового матеріалу розглядався весь спектр питань, зв'язаних зутворенням північно-німецького союзу.
Отже,сподіваємось, що здійснення системного аналізу усього існуючого літературногоматеріалу в поєднанні з об'єктивною оцінкою подій із зазначеної проблематики,яку побудоване на принципі історизму, дасть можливість досягти поставленої метиданого дослідження
1. Становище німецьких земель напередодні утворення північно-німецькогосоюзові1.1 Політичний і соціально-економічний розвиток німецькихдержав
ПісляВестфальського миру політична карта Німеччини являла собою досить строкатумозаїку: володіння світських і духовних господарів, вільних міст і імперськихлицарів стало більше, ніж було до Тридцятирічної війни. Зазаначали, що вНімеччині стільки держав, скільки днів у році. Насправді їх було ще більше, такяк окрім більше трьохсот князівств, існували ще сотні дрібних лицарськихволодінь. З часом серед роз'єдннаних німецьких земель провідне місце починаютьвідігравати Прусія і Австрія.
На початку ХІХст. Австрія і Прусія приймають участь у війні проти Франції. В цій війнівійська Пруссії й Австрії зазнали поразки. Війна в Пруссії й Австрії буланадзвичайно непопулярна. Крім того, увага Пруссії бути відвернена розділамиПольщі. По другому розділі (1793) Пруссія одержала Гданьск, Торунь, Познань,деякі інші польські землі, по третьому розділу (1795) — центральні польськітериторії з Варшавою. Загострилися старі протиріччя між Пруссією й Австрією.
5 квітня 1795 р.в Базелі Пруссія уклала сепаратний мир з Францією, і австро-пруська коаліція,що існувала з 1791 р., розпалася. Базельський мир визнав панування французів налівому березі Рейну надалі до остаточного миру зі Священною Римською імперією.Надалі, протягом одинадцяти років, Пруссія не приєднувалася до антифранцузькихкоаліцій.
Незабаромпотерпіла поразку Австрія. Згідно договору в Кампо-Форміо (1797) вона визналазміни, продиктовані Францією в Базелы. Однак мир був нетривалим. У 1798 р.виникла друга антифранцузька коаліція, і територія Німеччини знову стала ареноювоєнних дій.
Після розгромуНаполеоном австрійських військ в Італії і на території Німеччини в Гогенліндені(Баварія) був укладений Люневільский мир (1801), що підтвердив перехід лівогоберега Рейну до Франції. До неї відійшли землі з населенням більш 3 млн.чоловік (сьома частина всього населення Священної Римської імперії). Десяткидрібних німецьких князів втратили свої володіння. Виникло питання про їхнійкомпенсації. Цю важку задачу повинна була вирішити спеціальна комісія рейхстагуімперії в Регенсбурзі. Однак Наполеон 23 лютого 1803 р. перекроїв картуНімеччини. Було знищено 112 дрібних німецьких держав, а їхні землірозподілилися між більш значними німецькими державами. Цей акт одержав назву «медіатизації»(посередник). За допомогою «медіатизації» Наполеон прагнув створити вНімеччині ряд укрупнених держав, які б були противагою Австрії і Прусії. Цепідсилювало вплив Франції і завдавало удару Священній Римській імперії.Незалежно від цих цілей Франції «медіатизация» для Німеччини малапрогресивний характер, тому що зменшувала роздробленість країни.
У 1803 р., колибув перерваний нетривалий Амьєнський мир з Англією, Наполеон окупував Ганновер,що належав англійській короні. У 1805 р. на північному-заході НімеччиниНаполеон створив велике герцогство Бергзьке (зі столицею в Дюссельдорфі) іпризначив його правителем маршала Мюрата.
Після перемогинад третьою коаліцією Наполеон нагородив своїх німецьких союзників за рахунокотриманих від Австрії територій, перетворив Баварію і Вюртемберг у королівства,а Баден — у велике герцогство.
12 липня 1806 р.Наполеон створив групу держав, так називаний Рейнський союз, у який спочаткуввійшло 16 німецьких держав — Баварія, Вюртемберг, Баден, Берг,Гессен-Дармштадт, Нассау й ін. Потім до них приєдналися ще п'ять держав. ЧлениРейнського союзу заявили про свій вихід зі Священної Римської імперії.Протектором Рейнського союзу було обрано імператора французів. Рейнський союз ввійшов увійськовий блок із Францією.
УтворенняРейнського союзу завдало останнього удару Священній Римській імперії, існування якої втратило всякий зміст. Усерпні 1806 р. австрійський государ відмовився від титулу імператора СвященноїРимської імперії. Священна Римська імперія зникла з карти Європи. Успіхи Франціївикликали глибоке занепокоєння в Пруссії. Верхівка пруського суспільствавідчула страх за свої феодально-кріпосницькі привілеї, вона побоювалася такожпорушення звичних торговельних зв'язків з Англією і поширення французькоговпливу за Ельбу. Пруський уряд закликали також до виступу проти Франції урядиАнглії і Росії. У 1806 р. у Прусії взяла гору військова партія і вирішена булоприєднатися до четвертої антифранцузької коаліції. Франції була пред'явленаультимативна вимога відвести війська від пруського державного кордону. Пруськевійськове командування було упевнено в перевазі «гренадерів Фрідріха II».
Наполеон замістьвідповіді на ультиматум дав наказ своїм військам перейти пруську границю. 8жовтня 1806 р. почалася війна, а вже 14 жовтня в боях при Йені й Ауер-Штедтіпруські війська були розбиті наголову. Паніка охопила пруські правлячі кола.Організований опір, власне кажучи, припинився. Через кілька днів після Йенифранцузькі війська вступили в Берлін.
Подальша доляПруссії залежала від результату боротьби Франції з Англією і Росією. У 1807 р.пруський король Фрідріх Вільгельм III знайшов пристанище в Мемелю (Клайпеда)під захистом Росії. Після поразки при Фридланді під час переговорів ОлександраI і Наполеона I у Тільзіті (липень 1807 р.) вирішувалося питання і про Прусію.Наполеон пропонував розділити пруські землі між Францією і Росією. Але Росіяволіла не мати могутню Францію, безпосередньо, сусідом. У Тільзіті бувпідписаний мирний договір із Прусією, і імператор французів підкреслив, щозавдяки тому, що вдалося зберегти Фрідріхові-Вільгельму III всі свої володіння,він зобов'язаний заступництву Олександра I.
Умови миру буливажкими. Пруссія втратила більш половини своєї території її населеннязменшилося з 10 до 5,1 млн. чоловік. На сході з земель, що відійшли до Пруссіїпо розділах Польщі, було утворено Велике герцогство Варшавське, правителемякого став союзник Франції саксонський курфюрст, що перетворився з воліНаполеона в короля Саксонії. На заході Гессен-Касселя, Брауншвейга й іншихтериторій було створено Вестфальское королівство, королем якого Наполеонпризначив свого молодшого брата Жерома. За висловленням Ф. Меринга, це були двішпори, що Наполеон встромив у тіло Прусії. Прусія повинна була сплатитиконтрибуцію в 100 млн. франків; французькі війська залишалися на її територіїаж до повної виплати цієї суми. Чисельність пруської армії не повинна булаперевищувати 42 тис. чоловік.
Тильзитский мирперетворив Прусію в третьорядну державу. Вона повинна була приєднатися дооголошеної Наполеоном економічної блокади Англії.
Припиненняторгівлі з Англією негативно позначилося на економіці Німеччини в цілому, іПруссії зокрема. Пруське юнкерство було позбавлено основного ринку своєїпродукції. Постраждала промисловість більшості держав Німеччини, торгівлі їїпортових міст. Однак континентальна блокада, що негативно відбилася назовнішній торгівлі і значній частині промисловості Німеччини, вплинула на тігалузі, що звільнились від конкуренції на внутрішньому ринку Німеччини. Це,насамперед, сукняна промисловість рейнської області і шовкоткацька Саксонії.
Також необхіднододати, що Пруссія взяла участь у підготовці походу Наполеона на Росію. Згіднодоговорів, укладених перед війною, вона зобов'язалася виставити 20 тисячсолдат. Держави Рейнського союзу були зобов'язані брати участь у всіх війнахНаполеона. Але поразки французьких військ у Росії визначили долю німецькихземель. «Битва народів» під Лейпцигом завершла поразку Наполеона ізавершення французького панування в Німеччині. Розпався і Рейнський союз.
1.2 Посилення позицій Прусії
У політичномухаосі, який являла собою Німеччина в XVII-XVIII ст., головне місце займалинайбільші держави — ерцгерцогство Австрія і які боролися з нею за перевагу вімперії, Бранденбурзьке курфюрство (столицею якого з 1486 р. став Берлін).
Бранденбурзькікурфюрсти Гогенцоллерни ще на початку XVII ст. одержали від польського короляПруське герцогство (колишні землі Тевтонського ордена). Ставши прусскимгерцогом бранденбурзький курфюрст перетворився у васала Польщі. НадаліБранденбургом були придбані землі на заході Німеччини (у Рейнській області), апісля Тридцятирічної війни — частина Східної Померанії й інших територій.
Політикузміцнення і розширення володінь вів і спадкоємець «великого курфюрста»Фрідріх III (1688—1713). Він використав сприятливі обставини часів війни заіспанську спадщину (1701—1714) і Північної війни (1703—1721) і, виступивши настороні антифранцузької коаліції, дістав згоду імператора на перетворенняБранденбургу в королівство Пруське. З 1701 р. курфюрст Фрідріх III ставпруським королем Фрідріхом I.
Зміцненню Прусіїсприяла не тільки сформована міжнародна обстановка, але і внутрішня слабістьнімецьких держав.
Внутрішняполітика Гогенцоллернів сприяла перетворенню Бранденбург-Прусії вабсолютистську державу.
Бранденбурзькікурфюрсти прагнули зміцнити економіку країни, розорену в роки Тридцятирічноївійни, і, насамперед, заповнити величезний збиток населення. Цієї метою повиннабула слугувати колонізаційна політика бранденбурзьких правителів. Вони всілякозалучали поселенців на спустошені землі, обіцяючи різні пільги, виплачуючидотації і т.п. Крім того, курфюрст Фрідріх-Вільгельм оголосив Бранденбургпритулком для тих, хто втікав від релігійних переслідувань, і туди прибуваливтікачі-кальвіністи і лютерани з католицьких німецьких держав, євреї і католикиз Голландії. Кожна з груп, що переселялися, приносила із собою свої виробничінавички, що стимулювало розширення промисловості і торгівлі. Усе це зміцнювалоекономіку країни.
Опороюбранденбурзьких курфюрстів, а потім пруських королів були великі землевласники,юнкери. Вони вивозили сільськогосподарську продукцію, отриману в маєтках за рахунокпанщинної праці селян. Пруськеюнкерство мало економічні переваги, що ставили його в порівнянні з городянами, у вигідне положення. Юнкеризвільнялися від податків, їм надавалися пільги при вивозі хліба, вовни і т.п.Також вони володіли рядом станових привілеїв.
Внутрішняполітика Прусії — податкова, митна, аграрна — була підлегла тієї ж єдиної мети— державотворенню. Однак створивши армію, Фрідріх-Вільгельм I не ризикувавзастосовувати її в справі. Це зробив його син і спадкоємець, король Фрідріх II(1740—1786), якого нарекли «великим». За традицією Фрідріх IIпротиставляється своєму батькові як государ освічений, утворений,государ-філософ. Це протиставлення виглядає тим переконливішим, що відносиниміж батьком і сином були ворожими. Фридрих-Вільгельм I сам намагався керувативихованням сина; він розлютувався, коли довідався про захоплення спадкоємцямузикою і поезією. Кронпринцеві приходилося тримати свою бібліотеку в потайноммісці. У 1730 р. розбіжності досягли такого ступеня, що Фрідріх зробив спробубігти з Прусії, але був виданий і пійманий. На очах у кронпринца під йоговікнами був страчений його супутник по втечі, а самого Фрідріха заслали впровінцію, де він провів кілька років, виконуючи обов'язок дрібного чиновника.Там волею-неволею, а також прагнучи загладити свою провину і відновити довірубатька, Фрідріх ознайомився з пруським державним апаратом.
У 1740 р. Фрідріхстав королем Прусії. Саме при Фрідріху IIабсолютизм у Прусії досяг вищого розквіту і пруський мілітаризм одержавнайбільш яскраве і закінчене вираження. Пруська армія по своїй чисельності стала першої в Європі.
ПравлінняФрідріха II було заповнено війнами. Воно почалося з війни за австрійську спадщину(1740—1748). Однієї з головних причин цієї війни були плани Прусії, її суперництво з Австрією в ЦентральнійЄвропі. Фрідріх II порушив дану раніше обіцянку визнати за Марією-Терезією (дочкою Карла VI) право наспадкування австрійських володінь і за своє визнання цього права зажадавпередачі Пруссії промислової і багатої Сілезії.
16 грудня 1740 р.воєнні дії почалися вторгненням пруської армії в Сілезію. Війна незабаромприйняла загальноєвропейський характер. До Прусії примкнула Франція, а пізнішеІспанія, до Австрії — Англія.
18 грудня 1748 р.був підписаний так називаний Ахенський мир, за яким були визнані праваМарії-Терезії на спадкування, Габсбурги зберегли більшість своїх володінь, алемайже вся Сілезія перейшла до Пруссії.
Нова війнавибухнула в 1756 р., коли Фрідріх II скористався протиріччями, що загострилисяміж Англією і Францією— основними суперниками в боротьбі за світову колоніальнуі торговельну гегемонію. У Європі Англія мала потребу в сильному союзнику, іФрідріх II, переслідуючи своєї мети, погодився на союз. Англія, Прусія ізалежна від Англії Португалія виступали проти коаліції, що складалася зФранції, Австрії, Швеції, Росії, Саксонії й Іспанії. Хоча Фрідріхові II вдалосярозбити французів при Росбасі (5 листопада 1757 р.) і австрийців при Лейтені (5грудня 1757 р.), однак ці й інші успіхи були зведені нанівець з-за перемогросійських військ. Прусаки були розгромлені при Гросс-Егерсдорфі (30 серпня1757р.) і потім при Кунерсдорфі (12 серпня 1759р.), а в 1760р. російськівійська на якийсь час зайняли Берлін. Пруссія опинилася перед катастрофою.
Однак розбіжностіусередині антипруськоъ коаліції полегшили положенняПрусії. Це спровокувало до різкоъ зміни політики Росії, яка відбулася післясмерті імператриці Єлизавети і воцаріння Петра III, що призвело до припиненнявійни з Прусією і заключенням з нею союзу (проти Данії). Екатерина, що вступиланезабаром на трон, II продовжувала політику зближення з Прусією.
У підсумкуСемирічної війни Прусія утримала за собою Сілезію (за Губертсбургзькому миру1763 р.), але інші плани Фрідріха ІІ (захоплення Польщі, Чехії і т.п.) булизірвані перемогами російських військ.
Ще більшпосилилася Прусія після першого розділу Польщі (1772). Домагання Прусії напольські землі були продиктовані як економічними інтересами (польський хліб),так і політичними розрахунками. Пруссія одержала по першому розділі Польщітериторію нижньої течії Вісли (без Гданьска).
До кінцяцарювання Фрідріха II територія Прусії виросла з 118,9 тис. до 193,8 тис. кв.км, а населення більш ніж подвоїлося (з 2240 тис. до 5430 тис. людина). Пруссіястала могутнім суперником Австрії в боротьбі за перевагу в імперії.1.3 Утворення німецької конфедерації
ІмператоровіНаполеону, що спробував створити європейську імперію, не вдалося завоюватиРосію в 1812. У битві під Лейпцигом («битва народів», 16–18 жовтня1813 р.) він був розбитий і в кінцевому рахунку витиснутий з Німеччини.Визвольна війна проти чужоземних окупантів, що викликала національний підйом,розбудила в багатьох німцях, особливо серед інтелігенції, надії на об'єднаннянімецької нації. Але дві великі німецькі держави, Австрія і Прусія, при повнійпідтримці Росії й Англії, противилися цьому. На Віденському конгресі (1814–1815рр.) Франція була змушена повернути всі завойовані нею території. Відповідно дорішення Віденського когресу було створено Німецький союз у складі 34 незалежнихдержав і 4 вільних міст – Бремена, Гамбурга, Любека, Франкфурта-на-Майне.Членами Німецького союзу були визнані три іноземних монархи – королі Англії,Данії і Нідерландів – як государів Ганноверу, Гольштейна і Люксембургу.
Найбільшимидержавами конфедерації були Австрія і Прусія; частина їхніх земель невключалася до складу новоутвореного об'єднання: Угорське королівство,ломбардо-венеціанське королівство і Галичина, що входили до складу Австрії, іволодіння пруського короля – Східна Прусія і Познань. Таке рішення питаннястворювало додаткових труднощів на шляху об'єднання Німеччини. Австріяпогодилася з втратою своїх нідерландських володінь в обмін на значні придбанняв Північній Італії. Число німецьких держав зменшилося до 38. Політичний устрійНімеччини був визначений на Віденському конгресі актом від 8 червня 1815 простворення Німецького союзу з верховним органом – Союзним сеймом, що засідав уФранкфурті-на-Майні під головуванням австрійського представника. Членам союзубуло дозволено укладати договори з іноземними державами, якщо ці договори неспрямовані проти союзу або його членів. Німецький союз мав можливістьрегулювати внутрішні справи Німеччини, але жодна з двох великих держав незбиралася потурати за свій рахунок розширенню союзної влади. У результатібагато німців стали шукати інші шляхи національного об'єднання.
Реакціядомінувала в союзі з 1815 до 1830, чому сприяла діяльність австрійськогоміністра закордонних справ князя Клеменса фон Меттерніха. Деякі держави напівдні і заході Німеччини – Баварія, Баден і Гессен-Дармштадт у цей періодприйняли конституції, але пруський король не виконав обіцянки провестиконституційну реформу. Такі події, як Вартбургсье свято в Ейзенасі (1817 р.), коливосени 1817 р. студенти задумали улаштувати загальностудентське святкування 300– літнього ювілею реформації, з'єднавши його зі святкуванням звільнення відфранцузів. 17 жовтня, у день річниці Лейпцігської битви, більше сотні студентівіз всіх університетських міст зібралися в Айзенасі і звідти направилися вісторичний Вартбургзький замок, у якому Лютер ховався від переслідуваньримської церкви. Опівночі було розкладене багаття, у якому студенти спалилирізні символи – австрійський капральський ціпок, гессенську солдатську кіску,офіцерський корсет, а також «Кодекс жандармерії». Або убивство напочатку 1819 реакційного драматурга і російського агента Коцебу німецькимстудентом, спонукали німецьких государів прийняти в серпні 1819 т.зв.Карлсбадськы постанови (затверджені сеймом у вересні) для придушеннясуспільного руху. Ці рішення забороняли студентські збори, установлювали наглядза університетськими професорами, передбачали заходи для придушення преси іпроведенню розслідування і придушення мнимих революційних змов. Проте прагненнядо ліберальних реформ, натхненне гаслами французької революції і визвольнихантинаполеонівських воєн, можна було тільки загнати усередину, але не знищити.Це стало очевидним після французької революції 1830 р… Якщо Австрія і Прусіяфактично ніяк не відреагували на неї, то правителям ряду держав (наприклад,Брауншвейга і Саксонії) довелося ввести конституції або послабити цензурнізаборони.
Незважаючина те, що політичний розвиток німецьких держав йшов різними шляхами, їхнє економічнеспівробітництво підсилювалося. У 1818 р. був уведений єдиний митний тариф длявсіх частин Пруського королівства. Через десять років були утворені три митнихсоюзи: між Прусією і Гессен-Дармштадтом, між Баварією і Вюртембергом і міждеякими більш дрібними державами. Якийсь час між цими групами держав йшлазапекла митна війна. Але поступово вони були об'єднані в 1833 р. під егідоюПрусії в Митний союз. В нього ввійшли 18 держав. Була створена основа длястворення загальнімецького ринку й економічного розвитку (у тому числібудівництва залізниць). Залишившись осторонь від Митного союзу, Австріявтратила можливість погодити свій економічний розвиток з розвитком іншихдержав.
КолиФрідріх Вільгельм IV (1795–1861) став королем Прусії (1840 р.), консервативнітенденції посилилися. Був улагоджений недавній конфлікт із Римсько-католицькоюцерквою; у Берлінський університет стали запрошувати теоретиків консерватизму,таких як Ф.Ю.Шталь. Цензура друку стала більш суворою, були припинені відоміліберальні видання. Одночасно занепадала економіка, наростало соціальненевдоволення. У 1844 р. урядові довелося використати війська для придушенняповстання сілезьских ткачів. Для наступних років були характерні зростаннябезробіття і цін на продукти харчування, посилення еміграції німців у США. У1846 р. у ряді німецьких держав спалахували безладдя і проходили політичнідемонстрації.
2. Боротьба Австрії і Прусії за об'єднання німецьких земель2.1 Загострення політичної боротьби навколо питанняоб'єднання
Звісткипро лютневу революцію у Франції (1848 р.) послужили іскрою для спаленілихвиступів населення з вимогами більшої релігійної терпимості, свободи друку,скасування феодальних обмежень. У невеликих німецьких державах ці вимоги восновному були виконані. В Австрії, де лібералізм вижив незважаючи на репресіїз боку уряду Меттерніха, на австрійського імператора Фердинанда I (правив у1835–1848 рр.) обрушився потік петицій. Вісті про революції у Франції викликалиповстання у Відні; Меттерних втік, імператор обіцяв дарувати конституцію. Буладозволена свобода друкування, організована національна гвардія, скликанінародні представники. У Прусії відбулися вуличні бої між громадянами івійськами, і король виступив з обіцянкою провести ліберальні політичні реформи.31 березня у Франкфурті-на-Майні зібрався Предпарламент, що представлявформально всі німецькі держави (але, що складався переважно з делегатівпівденнонімецьких держав). Він прийняв рішення про проведення виборів у всенімецькіНаціональні збори.
Національні збори(Франкфуртський парламент) відкрилися у Франкфурті 18 травня 1848 р. Більшістьдепутатів складали ліберали, в основному державні чиновники, адвокати,професори. Перед ними стояли дві задачі: покласти кінець політичноїроздробленості країни і виробити форми державного устрою в новій Німеччині. Пообох питаннях виникли серйозні розбіжності. Одні депутати хотіли включити доскладу об'єднаної Німеччини Австрію (з великими ненімецькими територіями), інші– виключити її і тим самим закріпити ведучу роль Пруссії. Одні наполягали надемократичній республіці, інші – на консервативній монархії. У підсумку сталоясно, що Австрія не зацікавлена у входженні в чисто німецьку державу; урезультаті пропруським депутатам вдалося завоювати ведучі позиції в парламенті.
5 грудня буливидані укази, що передбачали розпуск Зборів і скликання нового в лютому 1849 р.Одночасно король дарував конституцію. Конституція проголошувала свободу слова,зборів, союзів, представництво в палатах, але зберігала королівську владу – «божоюмилістю», встановлювала абсолютне вето короля, залишала за нимбезконтрольне розпорядження армією, необмежене право повідомляти війну,проголошувала приватну власність недоторканою. Були збережені старі карне законодавство,система податків, дисциплінарний статут в армії.
У результатівиборів у складі зборів переважне місце зайняли опозиційні елементи, головнимчином депутати розігнаних Зборів. 28 квітня 1849 р. Збори були розпущенікоролівським указом. Вторинний розгін Зборів викликав масові хвилювання вБерліні, під час придушення яких було убито 15 чоловік і значне число поранене.
30 травня 1849 р.Фрідріх-Вільгельм IV видав так званий трьохкласний виборчий закон, що скасовував загальне виборче право,завойоване народом у березневі дні. Відповідно до цього закону, громадяни, щодосягли 30-літнього віку, складали три класи в залежності від суми податків, щосплачуються. До першого класу були віднесені 153 тис. найбільш заможнихвиборців, до другого — 409 тис. менш заможних, до третього—2651 тис. громадян,що платили незначні податки або зовсім від них звільнених. Кожен клас повиннийбув обирати по однаковому числу вибірників, що обирали потім шляхом відкритогоголосування депутатів ландтагу.
31 січня 1850 р.король дарував Прусії нову конституцію, що ще більше обмежувала демократичніволі і відкрито надавала всю повноту влади королеві. Конституція передбачалаустанову двопалатного парламенту, що володіє правом вотування законів,затвердження бюджету і нових податків. Членами верхньої палати — палати панів —були всі принци царюючого будинку, представники головних дворянських ікнязівських родин, обер-бургомістри міст і представники університетів. Членинижньої палати обиралися на підставі трьохкласного закону.
2 березня 1850 р.був прийнятий закон про викуп селянських повинностей. Селянин був зобов'язанийвикупити майже усі повинності, сплативши їхню 18-кратну вартість. Пруськіпоміщики не були позбавлені ні своїх політичних, ні своїх економічнихпривілеїв.
Ще восени 1848р., коли контрреволюція здобула перемогу в головних центрах німецької революції— у Відні і Берліні, франкфуртський парламент приступив до виконання своєїосновної задачі — до вироблення конституції, що повинна була дати німецькомународові довгоочікувана єдність. 27 березня 1848 р. імперська конституція булаприйнята парламентом. Вона залишала всіх 36 німецьких монархів і старийдержавний апарат у всіх німецьких землях. Замість централизованой демократичноїреспублики вона створювала федерацію німецьких монархій. Носієм загальнімецькоїцентральної влади повинен був стати імператор і двопалатний загальнімецькийпарламент — рейхстаг. Хоча ця конституція не відповідала задачам, що стоялиперед Німеччиною, вона мала деяке прогресивне значення: послабляла політичнуроздробленість країни, робила крок уперед до возз'єднання Німеччини,проголошувала рівність усіх перед законом, свободу слова, зборів. Алефранкфуртский парламент розраховував' увести конституцію в дію шляхом змонархічною реакцією, насамперед із прусской.
28 березня Зборивирішили запропонувати імператорську корону пруському королюФрідріхові-Вільгельму IV; король заявив про свою готовність стати на чолі «загальнімецькоїбатьківщини», але поставив свою згоду в залежність від рішення іншихнімецьких государів. На протязі квітня імперська конституція була відхиленаурядами Австрії, Баварії, Ганноверу, Саксонії.
28 березня 1849р. Франкфуртський парламент прийняв імперську конституцію, пруський корольФрідріх Вільгельм IV був обраний імператором; він повинен був правити країноюразом з демократично обраним парламентом – рейхстагом.
Однакіз самого початку Франкфуртський парламент не мав у своєму розпорядженні засобидля здійснення своїх рішень. У вересні 1848 р. він був змушений покластися насилу пруської армії для захисту німецьких інтересів у герцогствах Шлезвіг іГольштейн, що знаходилися під контролем Данії. Парламент втратив народнупідтримку, коли стало ясно, що він практично не здатний поліпшити соціальні йекономічні умови в країні. Нарешті, до кінця 1848 р. в Австрії і Прусії взялигору консервативні сили. Австрійський імператор Фердинанд I відрікся на користьсвого племінника Франца Йосипа I, що правив габсбурзькою імперією до своєїсмерті в 1916 р… При його правлінні Австрія відновила контроль над своїмиволодіннями, що збунтувалися. У Прусії Фрідріх Вільгельм IV дарував країніконституцію, що засновувала парламент, який демократично обирається. Однакпізніше виборче право було переглянуто на користь заможних громадян.
Натой час, як Франкфуртський парламент прийняв конституцію, сили реакції зновувзяли верх. Фрідріх Вільгельм IV відмовився прийняти імператорську корону новоїнімецької держави; парламент, який переніс на той час засідання в Штутгарт, буврозігнаний. Влітку 1849 р. Фрідріх Вільгельм спробував затвердити гегемоніюПрусії у внутрінімецьких справах. У результаті Прусія й Австрія виявилися награні війни. Пруссія уступила, і конфлікт розв'язався Ольмюцською (Оломоуцькою)угодою в листопаду 1850 р… Після двох років революційного шумування старийНімецький союз був відновлений під верховенством Австрії.
Колина датський трон зійшов Крістіан IX (1863 р.), постало питання про долюгерцогств Шлезвіг, Гольштейн і Лауенбург. Порушивши Лондонський протокол 1852року, що забезпечував особисту унію між герцогствами і Данією, король Крістіанввів у 1863 р. централізоване керування цими володіннями. Австрія і Прусіязажадали від Крістіана скасувати своє рішення, і коли датський король непідкорився, оголосили йому війну (1864 р.).
Починаючиїї канцлер Прусії Бісмарк, хотів запобігти перетворенню герцогств Гольштейна іШлезвыга в самостійні держави, що входять до складу німецького союзу. У ційвійні він також хотів випробувати силу пруської армії, після того як вона булареорганізована і збільшена. Він хотів, нарешті, здійснити перший етапвозз'єднання Німеччини під верховенством Прусії. Бісмарк негайно запропонувавАвстрії захопити герцогства спільними силами. У лютому 1864 р. австро-пруськівійська вторглись у Шлезвіг і Гольштейн. Потім австро-пруська армія вступила наданську територію і 29 липня опанувала островом Альс – останнім укеріпленням нашляху до Копенгагена. Незабаром, у жовтні 1864 р., вони змусили Данію підписатиВіденський договір, відповідно до якого герцогства відходили до переможців.
Післябільше десяти місяців напружених переговорів між Прусією й Австрією 14 серпня1865 року була підписана конвенція, яка передбачала, що Шлезвіг управляєПрусія, Гольштейном — Австрія; щоб одержати Лауенбург, Прусія сплатила Австрії2,5 млн. талерів; вона одержала також право будувати північноморський канал ізалізницю в Гольштейні.2.2 Австро-пруська війна 1866 р. і утворенняпівнічно-німецького союзу
Бісмарк розглядавпроблему управління герцогствами як можливість витиснути імперію Габсбургов зНімецького союзу. Уряд Прусії розпочав створювати найбільш сприятливі умови якусередині країни, так і поза нею для розв'язання війни з Австрією. Роздутиненависть до суперниці в Прусії було неважке, тому що постійні зіткнення в герцогствахдавали для цього привід. Союзником Прусії стала Італія, що жадала одержатиВенецію. 8 квітня 1866 р. був укладений прусько-італійський договір, відповіднодо якого Прусія повинна була почати війну проти Австрії в найближчі три місяці.
Після підписаннясоюзу з Італією пруський уряд прагнув зміцнити своє становище союзом ізФранцією. Остання за участь у війні з Австрією вимагала для себе німецькі земліміж Мозелем і Рейном (без Кобленця і Майнца), переходу Венеції до Італії.Прусії ж надавалися території з населенням 7—8 млн. чоловік і право нареорганізацію Німецького союзу за своїм смаком. Не відкидаючи цього плану,Бісмарк намагався переконати Наполеона, що частина Бельгії або Швейцарії будедля Франції більш вигідним придбанням.
Скориставшисьтим, що переговори з Францією затягувалися, Бісмарк вважав незайвимпоторгуватися з Австрією і запропонував їй розділити Німеччину на дві частини —північну під верховенством Пруссії і південну під верховенством Австрії зтісним союзом між ними на предмет війни з Францією з метою придбання Ельзасу.Наполеон же звернувся до Австрії зі своєю пропозицією: нейтралітет Франції вобмін на передачу Венеції Італії, відмовлення від об'єднання Німеччини підгегемонією однієї держави, зобов'язання Австрії погоджувати з Францією тітериторіальні збільшення, що могли б порушити європейську рівновагу.
Побачивши впромовах Прусії доказу її слабкості, а в промовах Франції привабливіперспективи, Австрія схилилася до союзу з Наполеоном і почала діяти самимрішучим образом.
Відносини міжБерліном і Віднем ставали усе більш напруженими через адміністративні конфліктив герцогствах, обидві сторони обмінювалися загрозливими нотами. 10 березняАвстрія, а 24 березня Прусія звернулися до німецьких держав із заявою про те,що військові приготування протилежної сторони змушують привести війська в станбойової готовності.
Прагнучи залучитина свою сторону більшість німців, пруський уряд знову запропонував дляреорганізації Німецького союзу скликати загальнімецький парламент на основізагального прямого виборчого права. Потім Прусія висловилася за зміцненняНімецького союзу без участі Австрії. Обурений цим австрійський уряд розірвавдипломатичні відносини з Прусією і тим узяв на себе ініціативу в розв'язаннінепопулярної війни.
Усе-таки 14 липняна Союзних зборах за австрійську пропозицію мобілізувати союзні війська протиПрусії проголосували всі його члени, за винятком декількох північних держав ітрьох вільних міст. Але пруські війська розбили ганноверців. Гессен-Кассель бувузятий легко, курфюрст здався в полон. Саксонська армія 22 липня здала без боюстолицю і відійшла до австрійської границі.
Після цього трипруські армії (278 тис. чоловік під командуванням Мольтке) вторглись у Моравію.Австрійська армія і саксонський корпус (261 тис. чоловік) зосереджувалися вОльмюці, інша частина австрійських сил (74 тис. чоловік) була кинута наіталійський фронт. По причині того що війна з Прусією була пов’язана з великимризиком, то представника імператорського дому ерцгерцога Альберта перевели наіталійський фронт, а генерала Бенедека, що відрізнився раніше в італійськомупоході, але не знав північного театру, — на пруський.
Австрійці,втративши в боях близько 40 тис. чоловік, не змогли перешкодити пруським арміям26—29 червня з'єднатися і сконцентруватися на початку липня біля села Садова.Тут 3 липня відбувся генеральний бій, що закінчився катастрофою для Австрії.Бенедек втратив 18 тис. убитими, 24 тис. чоловік здалися в полон. Ця поразказробила настільки сильне враження на Франца-Йосипа, що він, незважаючи на те,що ще були ресурси й успіхи на італійському фронті, у ніч після битви підСадова в депеші Наполеону повідомив про своє відмовлення від Венеції і просивпосередництва у примиренні з Італією.
Наполеон негайноскористався цим повідомленням, щоб втрутитися в австро-пруські справи. 5 липнявін сповістив пруську штаб-квартиру про поступку Францем — Йосипом Венеції, просвій намір відійти від тієї позиції невтручання, що він дотепер займав. У нічна 12 липня наполеонівський посланник Бенедетти виклав Бісмаркові французькийпроект миру: розпуск старого Німецького союзу, створення нового на чолі зПрусією на території, розташованої на півночі від ріки Майн; держави, щознаходяться на південь від Майна, повинні утворити свій власний союз; Пруссіяодержує Шлезвіг і Гольштейн, Австрія утрачає Венецію.
По питанню проподальше ведення війни йшла напружена боротьба між Бісмарком і Вільгельмом,підтриманим генералітетом. Генерали рвалися у Відень, мріючи переможцями ввійтив столицю поваленого ворога.
Вільгельм складавсписок територіальних збільшень, що включає не тільки Ганновер, Гессен,Шлезвіг, Гольштейн, частину Баварії, Саксонії, але й австрійську Сілезію,Судети. Бісмарк дотримував іншої думки: «Для наших подальших відносин зАвстрією мені було важливо по можливості запобігти образливі для неї спогади…Переможний вступ пруських військ у ворожу столицю… заподіяло б зайвіускладнення нашим майбутнім взаєминам. Я вже тоді не сумнівався, що завойованев цьому поході нам доведеться захищати в подальших війнах… Що французькавійна піде за австрійською, випливало з історичної логіки...». Бісмаркзагрожував відставкою, і Вільгельм, нарешті, заявив, що він змушений, як цейому не боляче, після настільки блискучих перемог визнати мир.
26 липня в Нікольсбурзі (у 18 км від Відня) булипідписані прелимінарії на основі французького проекту, остаточний мир бувукладений 23 серпня 1866 р. у Празі.
Паралельно завстро-французькими переговорами Бісмарк вів переговори і з німецькимидержавами. З Нассау, Гессеном, Франкфуртом, що вклинювалися між західними ісхідними володіннями Прусії, не церемонилися — вони були анексовані, їхправителям було виділено як компенсацію по декілька мільйонів талерів. Найбільшнепокірного, короля ганноверського, оголосили низложеним без усякихкомпенсацій, обіцяні йому 16 млн. талерів виділили в особливий фонд,призначений для переслідування ганноверських екстремістів.
З південнимидержавами, на стражі суверенітету яких стояв Наполеон, що мав на них види,довелося вести досить тонку гру. Колишні австрійські союзники пішли заприкладом старшого партнера і звернулися за посередництвом до Бонапарта. ОднакБісмарк відразу ж припинив настільки небажану для нього ініціативу і змусивпредставників півдня з'явитися до нього на уклін. Вони були ознайомлені зпланами Наполеона захопити рейнські провінції й одержали пропозиції укласти зПрусією секретний союз проти Франції. Опинившись «між Сциллою і Харибдою»,Вюртемберг, Баварія, Баден, Гессен-Дармштадт, Саксонія зволіли підписати зПрусією військову конвенцію на п'ять років.2.3 Політичний розвиток північно-німецького союзу.Конституція 1867 р.
До кінця серпня1866 р. 22 німецькі держави підписали з Прусією договір про створенняПівнічнонімецького союзу. Їхні представники, що приїхали в Берлін, за двамісяці виробили проект конституції цього Союзу. Установчі збори, обрані наоснові загального виборчого права, затвердили конституцію, і з 1 липня 1867 р.вона формально набрала сили.
На чоліПівнічнонімецького союзу стояв президент, на посаду якого назавжди призначавсяпруський король. У його руках булазосереджена вся повнота виконавчої влади — затвердження і відхилення законів,розпуск і скликання палат, призначення посадових осіб, оголошення війни і миру,командування союзною армією.
Союзна радаскладалася з міністрів і уповноважених союзних держав. Вона мала право законодавчої ініціативи, усі законопроектисанкціонувалися їм до надходження на розгляд рейхстагу. Кожна держава малакількість голосів, що відповідають її значенню (з 43 Прусії належало 17). Постійно в Раді головував союзнийканцлер — голова пруської ради міністрів, якою до 1890 р. беззмінно бувБісмарк.
Створений наоснові нової конституції рейхстаг складався з 297 депутатів, обраних загальнимпрямим голосуванням на три роки, він мав право законодавчої ініціативи ітвердження податків. Оскільки населення Прусії в чотири рази перевищувалонаселення іншої частини Північної Німеччини, більшість депутатів булипруськими. Усе це закріпило в Північнонімецького союзі гегемонію Пруссії.
Цей успіхпруського уряду зміцнив його позиції й усередині самої Прусії. У результатівиборів 3 липня 1866 р. число консерваторів у пруському ландтазі зросло з 38 до123, у той час як ліберали втратили 23 мандата. Визнавши успіх Бісмарка, частиналібералів утворила Національну партію. Націонал-ліберали прийшли до висновку,що заява Бісмарка «тільки кров'ю і залізом можна об'єднати Німеччину»безсумнівно позитивна. Вони зблизилися з консерваторами. Блок консерваторів інаціонал-лібералів став політичною базою Бісмарка.
У цейперіод Наполеон III, що дотримував нейтралітету в австро-пруському конфлікті вмарній надії, що обидві держави послаблять одну одну, став енергійно домагатисякомпенсації в рейнському Пфальці, у Бельгії і Люксембурзі. Бісмарк став протийого планів.
З1868 р. Бісмарк підготовив остаточне об'єднання Німеччини, щоб у разі потребипочати війну всіх німецьких держава проти Франції, оскільки Наполеон IIIпретендував на всі (або майже на усі) землі на лівом березі Рейну. Перші крокиБісмарка були спрямовані на те, щоб здобути перемогу в дипломатичній війні.Росія усе ще пам'ятала про участь Франції в Кримській війні і про підтримку неюпольського повстання 1863 р. Італія була незадоволена поводженням Франції увійні 1859 р. проти Австрії і вдячна Бісмаркові за придбання Венеції.Великобританія була стурбована мнимими планами Наполеона у відношенні Бельгії.Австрія таїла образу на Наполеона за сприяння Сардинському королівству івідчувала страх перед Росією. Південнонімецькі держави були стривоженіпретензіями Наполеона на рейнські землі. Бісмаркові для війни був потрібнийтільки привід, і він представився в 1869 р., коли іспанські ліберализапропонували зайняти іспанський престол, що звільнився, принцові Леопольду зроду Гогенцоллерн-Зігмаринген, католицькому родичеві пруського короляВільгельма I. По наполегливій раді Бісмарка Леопольд прийняв запропоноване, алевідкликав згоду після протесту Наполеона.
Наполеонприпустився серйозної помилки в розрахунках. Він доручив своєму посланникові вПрусії, графові Бенедетті, зустрітися з королем Вільгельмом у Бад-Емсі ізажадати від його гарантій того, що ніхто з Гогенцоллернів ніколи не будепретендувати на іспанський престол. Вільгельм відмовився й утримався відподальших зустрічей. Телеграма зі звітом про цю подію (т.зв. Емська депеша)була надіслана Бісмаркові, який негайно опублікував неї, попередньовідредагувавши. В урізаному вигляді депеша придбала зухвалий характер; німцівирішили, що їхній король піддався образі, у Франції ж думали, що ображено їїпосланника. У результаті 19 липня 1870 р. французький уряд оголосив війнуПрусії. Прусія очікувала цього, і на привелике задоволення Бісмаркапівденнонімецькі держави, вбачаючи в Наполеоні III агресора, негайно встали насторону Берліна. Пруська армія здобула рішучу перемогу в битві при Седані 1–2вересня 1870 р… Наполеон був полонений і незабаром відсторонений від влади. Усічні 1871 р. Париж капітулював. У Версалы був укладений попередній мирнийдоговір, а 10 травня 1871 р. був підписаний Франкфуртський договір, відповіднодо якого Франція уступала Німеччині Ельзас (за винятком Бельфора) і СхіднуЛотарингію і погоджувалася на окупацію німецькою армією північної Франції наперіод виплати контрибуції в розмірі 5 млрд. франків.
Підчас франко-пруської війни було досягнуто кілька угод між Прусією іпівденнонімецькими державами, у результаті чого Північнонімецький союз бувперетворений у Німецьку імперію, що включила в себе всі німецькі держави завинятком Австрії. Конституція Нівнічнонімецького союзу була переглянута, ітитул імператора в пруському правлячому будинку став спадкоємним. 18 січня 1871р. у палаці Людовика XIV у Версалі Вільгельм I був проголошений німецькимімператором (кайзером).
Єдність Німеччинибула проголошена конституцією, яка схвалена установчим рейхстагом у квітні 1871р. Імперська конституція, в основу якої була покладена конституціяПівнічно-німецького союзу, закріпила гегемонію Прусії у возз'єднаній Німеччині.Відповідно до конституції імператором країни міг бути тільки пруський король;він же призначав імперського канцлера, відповідального тільки перед ним.Імператор за своїм розсудом розпоряджався всіма збройними силами, вирішувавпитання війни і миру, представляв Німеччину вміжнародних справах. Законодавча влада також належала імператорові.
Вищимипредставницькими установами країни були союзна рада (бундесрат) і рейхстаг.Рейхстаг обирався на 3, а з 1878 р. — на 5 років на основі загального виборчогоправа. Правом голосу користувалися чоловіки, що досягли 25-літнього віку, крімвійськовослужбовців. Рейхстаг мав законодавчуініціативу, імператор і союзна рада могли зневажати його рішеннями. Союзнарада, головою якого був імперський канцлер не обирався, а складався зпредставників урядів усіх німецьких монархій і вільних міст; причому Прусіязаймала в ньому пануюче положення (17 місць з 58 ). У компетенцию імперськогоуряду входили оборона країни і зовнішня політика, торгово-митне і цивільнезаконодавство, монетна система, система мір і вагів і т.д.
При усьому своємукомпромісному характері конституція 1871 р. сприяла завершенню процесускладання і становлення держави, єдиної не тільки за формою, але і власнекажучи, цілісної й в економічному, і в політичних відносинах.
Висновки
Такимчином у 1871 році завершився тривалий і складний процес обєднання Німеччини.Розгром Франції у війні 1870 – 1871 років ліквідував останню перешкоду дляутворення єдиної німецької держави. 18 січня 1871 року в дзеркальному заліВерсальського палацу була проголошена Німецька імперія. Король Прусії Вільгельмстав імператором Німеччини.
Неостанню роль в обєднанні Німеччини зіграла постать кацлера Бісмарка, якийзробив досить важливу і прогресивну справу. Розуміючи, що йому не вдастьсяоб’єднати німецькі землі навколо Прусії мирним дипломатичним шляхом, віндосягнув цього шляхом війн і останні роки свого життя неодноразово відмічав, щона його рахунку три війни і вісімдесят тисяч життів, які стали фундаментомоб’єднаної імперії.
Створенав результаті об’єднання навколо Пруського королівства Німецька імперія виявляласобою союз 22 монархій. Деякі з них – Баварія, Вюртенберг, Саксонія –користувалися обмеженням внутрішньої автономії, і 3 міста (Гамбург, Бремен,Любек) малі статус «вільних міст».
Вартотакож зазначити, що об’єднання країни стало важливою передумовою для подальшогорозвитку капіталстичних відносин. Утворення єдиного внутрішнього ринкуобумовило завершення промислового перевороту, швидке зростання промисловості іторгівлі, чому сприяла також отримана від Франції п’ятимільярдна контрибуція.
Отже,на кінець ХІХ сторіччя Німеччина стала одним з найбільш могутніх в економічномувідношенні державою. Поряд з Англією і Францією Німеччина почала брати активнуучасть у світовому розділі світу.
Список використаної літератури
1. Бисмарк О. Мыслии воспоминания. – М., 1940.
2. Всесвітняісторія: Навчальний посібник. – К., 2001.
3. Германскаяистория (под ред. Сказкина С.). – М., 1980.
4. Германскаяистория в новое и новейшее время. – М., 1970.
5. Ерусалимский А.Бисмарк. Дипломатия и милитаризм. – М., 1968.
6. Историядипломатии. – М., 1963.
7. Історія держави іправа зарубіжних країн. – К., 2001.
8. ІсторіяЦентрально-Східної Європи. – Львів, 2001.
9. Лависс Э. Очеркипо истории Пруссии. – М., 1958.
10. Нарчницкий А.Россия и войны Пруссии в 60-х годах ХІХ в. за объединение Германии сверху. –М., 1960.
11. Новая история. –М., 1984.
12. Полтавский М.История Австрии. – М., 1992.
13. Ротштейн Н.Международные отношения в конце ХІХ века. – М., 1960.
14. РотштейнФ. Из истории прусско-германской империи. – М., 1948.
15. Рыжов К. Всемонархи мира. Западная Европа. – М., 1999.
16. Тарле Е. Европа вэпоху империализма. – М., 1958.
17. Тарле Е. Европа в эпоху империализма.– М., 1959.
18. Тарле Е.Наполеон. – М., 1987.
19. Шиндлер А.Кайзеры. – Ростов-на-Дону, 1997.
20. Шлезвиг-голштинскийвопрос и политика европейских государств в 1863 – 1864 гг. – Таллинн, 1957.
21. Экономическаяистория зарубежных стран. – Минск, 1998.